Історично так склалося, що територія сучасної України довгі століття знаходилася під впливом ідеологій різних окупаційних держав, які з метою знищення сутнісних ознак державності, постійно впроваджували насильним способом ознаки чужих нашій державі ознак, шляхом викорінення, ліквідації української нації, як основного живого носія державності України. Якщо до попереднього століття основним вагомим аспектом пропаганди чужих Україні ідеологій було насадження чужих культур як форм цивілізаційного розвитку держав-окупантів, то минулого століття ці аспекти значно помножилися і поглибилися. Йде мова про утопічні марксистсько-ленінські погляди нижчого класу населення постімперської Росії. Люди, знедолені неефективним імперіалізмом царської Росії, виступили проти пануючої владної системи, під проводом негідників із анти людськими амбіціями, утворили революцію, метою якої, здавалося б, мало стати забезпечення рівності усіх верств населення, добробуту та матеріального достатку малозабезпеченим прошаркам населення, які, щойно звільнившись від кріпосного права, опинилися у не менш жалюгідному стані царської Росії. Ці народні поривання можна було б зрозуміти, якби ця мета була б дійсно в основі революції. Проте, ці бідні люди, де факто, стали знаряддям в руках звірів, метою яких була реалізації кровавого плану панування над світом, утвердження своєї влади, влади крові і людиноненависництва. Під виглядом утопічної теорії економістів Маркса та Енгельса, ці люди, очолювані Леніним та його жидівською командою прагнули того, чого протягом кількох століть постійно і всюди добиваються жиди – утвердження свого панівного расового становища, прагнення влади, грошей, багатства, впливу та реалізації своїх антигуманних, проте за тлумаченням Тори, єдино правильних по-відношенню до поган, методів утвердження верховенства «вищої» раси, якою себе вони і безпідставно вважають. Існує припущення, що як і Гітлера до влади привело Товариство Туле і Вріл, так і команду Леніна просували американські масони – Ротшильди із Рокфеллерами, які прагнули побороти царизм у Росії і утворити достойну Західній Європі противагу чи ворога, який би був другим, після капіталізму, важелем у маріонетковій грі «сильних світу цього». Увесь первинний більшовицький уряд складався із самих жидів, яких дещо пізніше згноїв Сталін, що, можливо, являється єдиним позитивним моментом у його деспотичній діяльності. Проте, це «дитя» нічим не відрізнялося від своїх кровожерливих жидо-більшовицьких «батьків». Чесно кажучи, не раз переконувався на реальних прикладах, яким чином люди, що зрадили службу Богу, ставали найвищими єреями диявола, вони за якісними особливостями значно перевершували своїх товаришів по долі, адже володіли набагато більшими привілеями, даними їм від диявола, аніж звичайні безбожники. В чому суть? Той, хто мав стати священиком Бога, перетворився на «священика диявола», самому демону вигідніше осквернити перед Богом того, хто мав Йому служити, ці люди – зрадники, проте для диявола вони особливі, адже він зумів їх переманити від Бога собі, тепер він насміхається з Бога у формі найнижчого опущення того, хто мав стати «більшим за ангелів». Таким і був Сталін. Він вважав себе господарем світу, могутнім і непереможним, диявол йому під ноги поклав половину царств світу, тільки б той йому поклонився. І він так зробив. Те, чим Сталін був насправді в руках і в очах диявола, можна побачити наприкінці життя цього «одноразового засобу». Передсмертні агонії, які тривали протягом довшого часу, голоси усіх, ним вбитих; самі біси його доводили до безумства, переслідували його, мучили ще при житті, що він уже хотів померти, щоб усе це припинилося…
 Усіх гріхів Сталіна проти українського народу не перерахувати. Більшість з них прикриті пилюкою на полицях архівів ФСБ, СБУ, а можливо і давно знищені. Це перш за все голодомор-геноцид, спрямований проти українського села як носія української мови, культури, звичаїв, традицій (у містах переважали москалі із жидами, поляками, кольоровими, а також  українці, які відрікалися свого походження задля модних тенденцій «інтелігентного» спілкування російською (не «малороською») мовою,  поринаючи наосліп у той бурхливий глобалізаційний чи русифікаційний потік північно-народного бруду диких більшовиків – людей, рівень «інтелігентності» яких вимірювався у кількості спожитого алкоголю, у нецензурних висловлюваннях, пошлостях, звірячому ставленні до інших… ). Ось основні злочини Сталіна проти українського народу:
1.    Ліквідація українського націоналізму. Сталін за будь-яку ціну прагнув знищити будь-які автономні особливості окремих націй, перш за все, українську. Він вважав російський народ єдиновладним, першим серед усіх інших, вибраним, таким чином почався процес фізичної ліквідації українців. Одних вивозили і гноїли у Сибірах, Соловках, інших знищували шляхом катування у НКВД, інших звинувачували у шпигунстві, «антирадянській діяльності», як ворогів народу, їх «легітимно» розстрілювали, без суду і розслідувань. Політика Сталіна – це примітивне мавпування політики Гітлера, тільки у більш серйозніших масштабах. Якщо Гітлер діяв за планами, стратегіями і розсудливо, то Сталін, не маючи жодних задатків до ефективного управління державою, з боязні і слабкості перед перешкодами, які виникали, приходив до крайніх мір – фізичної ліквідації, насильної колективізації, терору і геноциду. А що хотіти – прийшли алкоголіки, опущені покидьки, відморозки, відходи суспільства до влади, знищили усю інтелігенцію, увесь офіцерський склад, «буржуазію» і думали, що зможуть, як та геніальна ленінська доярка, керувати державою. Спочатку між собою перебилися – хто вижив, почали знищувати народи. Хіба воно знає найпримітивніші принципи економіки, політики, управління державою, військової справи? Про інші сфери краще помовчу. Треба грошей – піди, забери. Не дають – вбий. Ось так почався наступ на буржуазію, початок розкуркулення, грабування і знищення церков, музеїв. Почався геноцид українського народу – у селян відбивали не те, що зерно чи певну сільськогосподарську продукцію, але останні зерна, крихти, і не тільки щоби продати за кордон і грошенят заробити, - значна частина усього «збору» була знищена, - але щоб знищити шляхом геноциду-голодомору українське село, українство, мільйони українців, які проявляли почуття свободи і чинили опір антиукраїнській владі, тому геноцидом була завершена кампанія ліквідації первинного націоналістичного спротиву в Україні.
2.    Це були два геноциди – масове знищення українців за національною ознакою шляхом проведення масових розстрілів, катувань, висилки у північні райони Росії, де їх, подалі від зайвих очей, спокійно ліквідовували. Другий геноцид – голодомори, найбільшим з яких був голодомор 1932-33 років, у результаті якого було фізично знищено більше 10 мільйонів українців. Третій геноцид українського народу – це початок Другої Світової війни. Слід нагадати, що винуватцем розв’язання війни між Третім Рейхом і Радянським Союзом був безпосередньо Сталін, який спеціально, вмотивовано і з певним наміром розпочав війну з Німеччиною. Після Пакту Молотова-Рібентропа він прекрасно знав, що Бессарабія та Північна Буковина мали належати Німеччині, але спеціально захопив ці території – джерело нафтопродуктів для Рейху, провокуючи початок військових дій збоку Німеччини відносно … України, а точніше, українського народу. Адже він прекрасно знав, що те, що вціліло після геноциду-голодомору+західноукраїнське населення, яке безпосередньо знаходилося біля гарячих точок, могло бути з легкістю ліквідоване німецькими військами,  отже, він хотів і українську націю знищити і своїх «рук» не заплямувати у безпідставній ліквідації. Тому він, ніби не вірячи чуткам із фронту про вступ німецьких військ на територію України, мовчав, очікував і спостерігав за реалізацією свого антиукраїнського плану. Саме тому на українському фронті лунали гасла «здобути для себе зброю у ворога». Адже Сталін, «не слухаючи» доповіді своїх розвідників, не віддав жодного наказу червоній армії, але пустив у бій українські війська, усіх українців, без зброї, обмундирування, техніки, - з голими руками… гарматне м'ясо! Він наказував стріляти у спини тих, хто відступав, він кидав у «перші ряди» «табірників», засуджених, репресованих, арештованих – тих, кого бажав ліквідувати без суду і розслідування. А ці засуджені – це та ж сама українська інтелігенція, «буржуазія», видатні політичні, культурні та релігійні діячі. Їх у першу чергу знищували, адже це спрощувало довгу процедуру пошуку обвинувачів, очікування «зізнань» у всіх можливих злочинах… Більшість українців була ліквідована до того часу, як «раптом Сталін зрозумів, що українці закінчуються під Москвою» і пустив у бій основні війська та техніку, яка блискавично дійшла до самого Берліна. Таким чином «українське питання» Сталіна було легко розв’язане шляхом проведення кількох відкритих та прихованих геноцидів, наслідком чого стала величезна втрата Україною української нації, яка на сучасному етапі становить приблизно 20-30%, хоча особисто я вважаю доречною цифру у 10-20% (в межах сучасної території України, адже значна частина української нації, шляхом еміграції, проживає по всьому світі).
3.    Четвертий геноцид – це знову ж таки та ліквідація української нації у формі боротьби проти УПА. Це кампанії по ліквідації цілих сімей, родин, сіл на західноукраїнських землях під приводом боротьби проти повстанців, це дискредитаційні процеси перевдягання співробітників НКВД у військову форму повстанців та чинення ними  страшних злочинів серед населення, тим самим створюючи негативне ставлення населення до воїнів УПА, це виселення усіх, хто виявляє ознаки приналежності до Української держави, у концентраційні табори Сибіру або безпосереднє замордовування людей у підвалах НКВД та КДБ, виселення їх сімей, родин, масові розстріли, переслідування католицького духовенства та вірних, наруги над святинями… Сталін і його права рука – Московський Патріархат прагнули ліквідувати останню іскру українства – УГКЦ, яка крізь ціле століття пронесла усе багатство української культури, звичаїв, традицій, мови сучасному поколінню незалежної України.