Хто найбільше зацікавлений у знищенні Української держави? Довго думав над цим питанням, поки не перейшов усю логічну еволюційну думку юного соцнаца. І зрозумів, що у всьому я помилявся! Десь прагнув знайти причину всього того, що являється негативним для моєї Батьківщини, що є зараз причиною такого жалюгідного стану моєї держави. Якщо я вже згадав про еволюцію, тоді потрібно почати із мавпи. Адже мій світогляд саме почав формуватися від мавпи, якщо ви не знаєте мавпу, то це МАУП, така собі антисемітська організація, яка під виглядом навчального закладу насаджує несвідомим українцям мильну бульбашку пропаганди расизму і антисемітизму. Чому? Е.. мабуть щоб приховати справжню причину, точніше щоб перевести стрілки ненависті і ксенофобії на когось, хто не нашої крові-раси. Я, як остання лошара, кілька років зубрив "Мою боротьбу", численні книжечки українських авторів, які у мене досі зберігаються, видавництва мавпи. Настільки захопився, що прям, почав за лічені секунди оприділяти: єврея я бачу чи слов'янина? І почалася вкорінюватися у глибині хворого мозку доктрина ненависті до євреїв, типу вони такі-сякі, усі проблеми через них, усі біди в світі через жидів, "Україна в лещатах сіонізму" і все таке... Навіть до москалів так неупереджено не ставився, як до євреїв! Усю трагічну історію України сприймав через призму єврейського чинника. Ну, звісно ж, перший більшовицький уряд увесь складався із євреїв, які згідно планів американських ілюмінатів Ротшильдів, мав поширити опозиційний до капіталістичного світу політичний режим, а саме ідеологію відомого сатаніста Маркса. В даній ситуації причиною усіх бід саме являлися євреї. Та, проте, наш народ не бідував тільки на початку минулого століття! Він бідував завжди і не завжди, щоб не сказати, рідко коли, у таких ситуаціях відігравав єврейський чинник. Хоча він і зараз є певною мірою актуальним...

Короче, поступив я у ВНЗ. Там зустрів усі спектри суспільного колориту. Від націоналістів-українців, до промоскальських хохлів-перешиванців, від радикальних пофігістів до євреїв-професорів. І що ви думаєте? Ладно, хочу пригадати тим, хто вже призабув студентські роки, що такі, як я, халявщики-пофігісти, які прийшли за дипломом, щоб від армії відкосити, на 90% залежать від волі викладачів, тобто їхня післясесійна доля повністю у руках викладачів: якщо добрі викладачі, можна сказати, здатні зрозуміти і закрити око на трутнів, тоді ти вчишся і радий, як слон, що здав сесію. Коли викладачі починають тебе виживати, практично усі свої життєві проблеми вирішувати на студентах, тоді постає величезний ризик наступного сезону потрапити у армійські ряди. Що я хочу сказати? Пройшовши вогонь і воду, зустрівши безліч людей на своєму навчальному і позанавчальному житті, за всі 5 років я перестав бути антисемітом! Я перестав бути расистом! Це жахливо, коли виявляється, що, володіючи твердою закоренілою єдиноправдивою позицією-ідеологією, можеш помилятися! І це не те, що "моя дівчина дотримується інших переконань, і таким чином підсадила мене на іншу позицію". Це практичний досвід, об'єктивний аналіз реальності, яку власне я пережив, сприймав при тверезій повній свідомості. Конкретніше: я мав дві групи проблем: проблеми, які вирішувалися дуже легко і ті, вирішення яких фізично від мене не залежали, як наприклад, на заліку я не знав відповіді на усі питання і викладач мав повне право мене завалити і відправити на перездачі, які, зазвичай, закінчувалися аналогічно. Щоб додати +1 до моєї репутації, за виправдання такого мого несерйозного відношення до навчання, скажу, що впродовж довгого часу страждав від практично повної відсутності пам'яті і правильної діяльності мозку по причині наявності цікавої інфекції в голові. Я фізично не міг самостійно здавати сесію і взагалі вчитися протягом навчального семестру. І тоді, коли здавалося, що наближається фіаско, тоді мені траплялися люди, які, не знаючи істинної причини такого мого "несерйозного ставлення" до навчання, допомагали мені здавати сесію, закривали очі на мої помилки чи незнання. Вони до мене ставилися як до когось рідного, ну принаймні вони були людяними і співчутливими. І хто ж був серед цих людей? Думаю, ви здогадалися. Саме тоді я почав розуміти, що не можна судити людину по расовій ознаці, кольору шкіри чи формі черепа. Це ж абсурд, це "духовна" їжа для дегенератів і відморозків, які, прикриваючись якимось ідеологічними засадами, прагнуть матеріалізувати свій внутрішній жалюгідний стан, ненависть до всього світу і свою жорстокість. Блін, яка тоді нафіг різниця між неонацистами і тими клятими москалями, які також, за "ознакою", по-звірячому гноїли наших земляків-українців?

Я зустрів багато людей різної національності не тільки професіоналів у своїй галузі знань, але й високоморальних людяних людей, проте,  я також зустрів з великої букви хохлів, які, вважаючи себе українцями, ставилися до нас, якщо вже говорити мовою недемократичною, однієї з ними раси, як до якихось нелюдків, і це при всій етичній повазі до викладача з нашої сторони. Просто люди в нас іще не увійшли у сферу цивілізаційно-демократичних відносин і часто плутають сфери особистого життя із професійною діяльністю. Ну, живий приклад, - викладач (жінка) мала добру сім'ю, доброго чоловіка, також викладача, аж раптом якась молода студентка Наталя, блондинка, звабила її чоловіка, той із дружиною розлучився і пішов до Натахи жити. Наслідком цього було те, що усі Наталі і усі блондинки за першим разом майже не могли отримати у нашої викладачки залік. Що вже говорити про світловосих Наталь?! І це тільки конкретний сталий випадок. А якщо порахувати скільки критичних днів трапляються у половини викладацького складу? Або похміль у іншої половини? Або взагалі без причини - задля задоволення і бажання помучити, нашкодити просто так, для розваги? Або не подобається стиль одягу чи зачіска чи взагалі не подобається людина на рівні фен-шуя? Одним словом, я переконався, що є люди добрі і люди погані, але це не залежить від кольору шкіри чи національності, все залежить від душі людини, чи вона в душі жид, чи вона чорна як негр чи біла, як європеєць.

Другий етап моєї еволюції соцнацу була ідеологія, типу у всьому винні москалі. Проте, ця теорія також не витримала критики, адже, хоч вони і є конкретною занозою в Україні, проте не вирішальною і не основною причиною усіх бід і нещасть. Як кажуть, свині невинні. Так, Росія, яка сама не може визначитися, чи вона російська чи єврейська держава, має значний вплив на політичні, економічні, культурні і, взагалі, майже на всі загально-суспільні процеси розвитку-заторможення в нашій державі. Навіть російські охоронці контролюють нашого Президента. Проте, не думаю, що кожен націоналіст, політичний діяч, який тільки під час агітаційного сезону, виявляє себе прихильником проукраїнських інтересів, є підданим Росії... Е.. вроді абсурд получається. Хоча... Чому ж тоді ці "істинні" патріоти уже двадцять років не те, що нічого не роблять, але довели країну до такого стану, коли вирішується питання про введення двомовності? І ті, і ті, і п'яті і десяті і усі політичні сили уже були при владі. Усі вже були і президентами і прем'єр-міністрами, міністрами і депутатами і все одного нічого не зробили. Кажуть, якщо ми прийдемо до влади... Ну, єдині тут правдомовці - це регіонали, бо вони єдині, хто дотримується слова - обіцяли російську Україну - так і виконують обіцянки.

Я шкодую біти, тож скажу, що концепція націоналізму щодо звинувачення москалів у всіх бідах є помилковою, якщо вважати її основною чи, взагалі, єдино-правильною.
Хто залишився? Правильно - ми самі. Самі собі викопали і продовжуємо копати яму, заливаємо кожен свого болота, і як тільки хтось вирішує вилізти з ями, ми об'єднюємося, щоб схопити його і втопити у грязюці. Проте мало хто хоче вилізти, адже переважно у цю яму потрапити можуть тільки привілейовані особи - свині, для який ця яма - це щось гідне мети і щось рідне, корисне, що дозволяє свині почуватися там комфортно і дозволяє забути про все чи всіх на світі і зосередитися на своїх бажаннях і своєму задоволенні.
Хто випадково потрапив - той прагне якомога швидше вибратися, проте є ризик, що "не свій" може стати потенційним носієм загрози розгону свиней, а тому таких або вбивають, або переслідують, компроментують, залякують, підкуповують, шантажують... використовують усі свинячі методи впливу, зокрема примусу.
І тоді, як по відомому оповіданню про носорогів, особа змушена стати свинею, щоб вижити і щоб стати рівною оточуючим, мати статус свині і зректися самої себе, ідей і особистості. Знаємо численні приклади, коли завзяті патріоти, поки не дотяглися до болота, були гідними честі називатися істинними українцями, і це не залежало від того, чи це був справжній українець, чи хохол-перешиванець чи справжній москаль, кожен мав свою мету бути патріотом і ця мета могла бути справжньою, щирою, а могла і бути лицемірною і корисливою. Проте, дійшовши до болота, ця людина боялася залишатися тим, чим відрізнялася від хазяїнів-свиней. Вона боялася за своє життя, вона забувала про свою мужність, самопожертву, про свою боротьбу. Ці "патріоти" переходили на сторону свиней і тому марнували усі свої зусилля, усю свою боротьбу і заслуги, зраджували тих, які покладали на них надію, зраджували свій народ і Батьківщину. І це не поодинокі випадки, це уже науково-обґрунтовані циклічні моделі, цілі концепції, які уже стали державними механізмами регулювання влади в Україні, вибори стали лише замилюванням ока, відбір свіжини для її інтеграції у Систему, оновлення елементів функціонування системи. Тут також можна писати багато...

Що маємо тепер? Від чого залежить існування громадських об'єднань, політичних сил,  і взагалі будь-чого, що може представляти інтереси народу і являтися тією чи іншою формою влади? Від підтримки народу, від наявності прихильників і послідовників, від позитивних відгуків і довіри народу тій чи іншій силі. Що бачимо? Консервативний націоналізм ніяк не може зібратися докупи, щоб могти вирішити хоча б елементарні питання, що стосуються інтересів народу. Врешті-решт, у жорсткій боротьбі свиней із людьми, і ті і ті стають грязними, усі покриваються болотом недовіри, втрати репутації, підтримки народу, втрати голосів... Так було на початку, кілька років тому. Гризлися-ділилися, в кінці прийшли проросійські сили, надавали по чайнику і тим і тим, прийшли до влади, а всіх інших виставили перед народом у всій їхній немитій сутності і відправили на політичний заріз. Проте, навіть враховуючи той плюс консолідації нової влади, її взаємопорозуміння між її членами, систематичність функціонування і єдність політичного вектора, вони все одно були і є хохлами, а тому і їх не могло оминути обов'язкове забруднення болотом, адже, поки болото повне грязюки, доти кожен буде маститися і перетворюватися у свиней. Ця влада одразу ж не сподобалася народу, бо, окрім того, що була антиукраїнською у національному аспекті, стала, як виявилося, антиукраїнською у аспекті соціальних благ і добробуту. Люди, які спочатку розчарувалися у націоналістичних силах, почали розчаровуватися у силах "дешевої ковбаси". І знову знайшлися хохлики, які цим користаються. Це такі собі профашистські сили, які пропагують вибраність слов'янської раси, повернення до язичництва, а, отже, до первообщинного ладу, ледь чи не до анархії і взагалі до того, щоб перетворити Україну на племенні поселення і слов'янські землі. Основна їхня ідея побудована на принципіі Радянського Союзу - об'єднанні усіх слов'ян у одну могутню державу, де житиме тільки привілейована раса слов'ян. Тобто, те, що не може зробити Кіріл, а точніше у поєднанні спільних із ним зусиль, робляться спроби на ілеологічному, політичному рівні, змусити українців думати, що вони вже не українці, але слов'яни. І що нема вже ні москалів, ні хохлів, ні українців, ні білорусів... Є тільки слов'яни, а тому ми є брати-сестри і повинні жити разом. СРСР одним словом. Ці псевдонаціоналістичні неонацистські течії пропагують язичництво. З якою метою? Щоб зробити поділ у суспільстві на тих, хто є прихильником "чужих слов'янським народам релігій" і тих, хто є прихильником якихось дерев'яних стовпчиків і деревців. Це пряма реалізація тієї операції спецслужб сусідньої держави, які не змогли у повній мірі перетворити Україну на Біле Братство, а тому вирішили повторити спробу із заміною характеристик елементів цієї програми. А чому б ні? Адже зараз в Україні такий сприятливий клімат для такого роду диверсійних операцій спецслужб. І президента нам вибрали, і якісну політичну партію нам "підігнали", і щирих українців поставили на місця міністрів освіти, і суддів справедливих знайшли, ну просто рідні душі, як про нас дбають і піклуються.
Скажу відверто, той стан, у якому зараз перебуває наша держава - він не те, що жалюгідний, він наближає нашу державу до чорної діри, після якої нічого уже не буде. Таке враження, ніби українцями залишаться тільки ті, хто зараз перебуває за кордоном, які далекі від впливу українофобської пропаганди і які, коли (якщо) повернуться в Україну, то опиняться у Росії чи як то правильніше сказати - у Радянському союзі.

Думаю, які б сили не прийшли до влади, які б сили не були при владі, які б сили не стояли за владою, за які б сили ми не голосували б, якими вони б не стали після виборів, єдина наша надія зберегти свою державу - залишатися українцем незважаючи ні на що, адже Україна - це не тільки держава, адже як державу, маємо 20 років, а вона існувала цілі віки; це не тільки кордони, яких ми майже ніколи не мали; це не законодавство, яке переважно було законодавством сусідніх держав-окупантів; це не тільки народ, який не завжди був українським чи проукраїнським; Україна - це наша Батьківщина в середині нас, вона як держава, як рідна земля, земля наших предків, як українська природа, повітря, мова, культура, християнська обрядовість та мистецький колорит, - знаходиться, зберігається в наших душах, в серцях, з нею ми народжуємося, її у нас розвивають наші батьки і дідусі-бабусі, з нею ми формуємо у собі патріота-українця, вільного козака і воїна за незалежність, нею, Україною, ми живемо, працюємо, помираємо... І доки ми є живі, доки ми не переможені ворогом, доки ми є українцями - доти існує Україна, доти вона залишається нездоланною, незалежною, могутньою державою. І якщо ми не будемо слабкими чи боягузливими, доки не покидатимемо нашу рідну землю, щоб стати рабом на чужині, проте жити багато, ми матимемо свої кордони і свою територію. Доки ми будемо, кожен із нас, дотримуватися українських і проукраїнських законів, доти ми матимемо своє законодавство. Доки ми будемо жити у братерській любові один до одного, доки житимемо у єдності, доки будемо називатися українцями, доки ми такими власне і будемо, доти ми матимемо свою націю, доти ми будемо українським народом. І доти існуватиме Україна, наша держава і наша Батьківщина!