Домівка блогу
Домівка сайту
Публіцистика, роздуми...
Духовність
Риболовля
Головна » Статті » Публіцистика, роздуми...

Українська нація – що це таке?
1.    Український народ та народ України
В українському суспільстві прийнято виділяти 3 категорії, які характеризують особливості приналежності (правові чи етнічні) певного населення щодо держави України. Перша категорія – це народ України. Що це таке, ніхто толком не знає, проте це поняття досить часто зустрічається у багатьох законах, а враховуючи ту тенденцію чи принцип взаємосуперечності законодавства України, це поняття є протилежним конституційному варіанту - «український народ». Так що ж це за народ такий, України? Народ України – це людські істоти, які проживають в межах кордонів на території України. Це українці, татари, жиди, москалі, хохли-перешиванці, жовті, чорні і всі ті, хто є істотою мислячою. Народ України – народ, який належить Україні, приналежний їй, який по-закону їй належить як її третя складова державності. Проте це зовсім не означає якісну характеристику у формі означення, яке б дозволяло ідентифікувати приналежність цього народу не за правовими особливостями, але за реальними, ідентифікуючими ознаками, якими суб’єкти народу наділені і які виявляються у процесі здійснення-реалізації прав і обов’язків громадян. Тобто які ідентифікуються як якісний результат буття громадянина, мета суспільно-громадянського життя якого вказує саме на означення – український. Український народ – це всі політико- та ідеологічно-свідомі громадяни, які живуть не на території України, але в Україні. Народ України, на жаль, як маємо результатом, - це переважно, в значній мірі, громадяни радянського союзу, які в результаті «так сє стало», змушені проживати за місцем реєстрації, тобто, якщо говоримо про народ України, - в Україні. Був «рускім», жив в СРСР, раптом бац – став «хохлом». Тому можна уточнити і через призму поняття «українського народу», використовуючи ідентифікаційні особливості населення території України, можна сказати, що народ України – це спільнота українського народу, російського народу, єврейського народу, татарського і т.д. Звідси випливає, що «народ України» зовсім не означає «український народ» так, як «український народ» не означає «російський народ». А тому, слідуючи за даною логікою, можна стверджувати, що Конституція України є законом вищої сили тільки у сфері відносин, які стосуються виключно українського народу, як сукупності суб’єктів різноманітних відносин. Ось маємо – Конституція написана виключно для українського народу (у Конституції України ніде не згадується поняття «народ України»), а велика кількість різноманітних законів направлена на регулювання відносин уже не тільки українського народу, але й інших народів, які проживають на території України – народу України. Проте чи є це правильним? Чи є правильною думка, що населення держави складає не один народ, як ключовий елемент структури держави, але кілька чи велика кількість? Кордон України складається із кількох видів кордонів – повітряних, земних, морських (водних), проте усі вони є українськими кордонами, - нема українського кордону, російського, румунського, є український кордон, який межує з іншими кордонами. Законодавство у нас також по-теорії одне, яке б не було, але – українське. Нема (теоретично) російського, польського, американського і т.д. Є одне (теоретично) – українське законодавство. То чому у нас тоді кілька народів? Чому у нас одна держава, а кілька народів? Може хтось скаже – народів кілька, проте за громадянським статусом усі вони є українці? Цікаво, сам факт, що половина Криму мутанти – одночасно перебуваючи в українському та російському громадянстві, вказує на те, що це точно не український народ. А навіщо, якщо у Конституції пише «український народ», а вони є народом України, російським народом? Тому і не дотримуються Її, адже подвійне громадянство заборонене Конституцією. Тож постає питання: навіщо тоді у нормативно-правовій лексиці розмежовувати поняття українського народу на «український народ» та «народ України»? Може це комусь вигідно?

2. Етнічна нація vs політична нація
Третя категорія – українська нація. Тобто етнічне, корінне населення, яке історично довший час проживало і проживає на певній території, формуючи усі культурно-духовні, економіко-політичні, суспільно-побутові особливості ідентифікуючої національної самобутності. Якщо говорити про Україну, то це – українці. Тут я подаю виключно власні думки і суб’єктивні позиції. Особисто мені байдуже історичний аспект формування чи зародження української нації, адже подальші історичні події зводять усі результати дослідження нанівець. Ось, наприклад, була Русь, потім козаки. Русь розпалася, козаків Катафалка добила, залишилося «мирне населення» - кріпаки. Вважаю, що і в часи Русі не було слов’ян, як твердять москалі, прагнучи довести кровність расових зв’язків між «братніми народами», а були українці. Козаки також не були малорусами,а були українцями. І уся східно-центральна Україна була повна українців – то була справді Україна, хоч і без правового статусу. Проте, вважати, що досі на Лівобережній Україні живуть українці – це абсурд, це означає заперечувати геноциди радянсько-більшовицьких режимів.  Дослідники щось там досліджували, якщо виходити від мінімуму до максимуму, то в границях від 10 до 20 млн. українців було ліквідовано шляхом наперед спланованого штучного голодомору 33 років. Хай буде 15 млн. – це ж половина з кількості українського народу, який залишиться за прогнозами проживати на території України через 10 років. Проте, без ліричних відступів, у ті часи це означало практично цілковита ліквідація етнічних українців на східно-українських землях. Що зробили – зробили, як з татарами, тепер маємо біду на голову, - понавозили москалів на Схід і в Крим, ті тут на родючих землях понаплоджувались, тепер, як мусульмани в Європі, - права качають, типу, хто тут ще «корінний». Отож, коли говоримо про українську націю, ми не маємо на увазі ні український народ, ні тим більше народ України (в нормативному аспекті), ми не говоримо про населення-поселення східно-південно-центральних райо… регіонів. Ми навіть не говоримо про населення західної України, адже історичний аспект і тут з легкістю заперечить приналежність «західно-українського народу» до «української нації».
Адже після голодомору лихо дійшло і до західних українців. 2 Світова війна. Сталін і всі ті москальські полководці, зокрема Жуков, в першу чергу і без зброї кидали наших, українських чоловіків і жінок на фронт, практично на передову (бо ближче були, аніж підмосковські), практично без зброї, - це також був геноцид, метою якого була фізична ліквідація української нації під приводом захисту вітчизни.
Щоб не заглиблюватися – потім були КДБ, НКВД, ЧК, а, отже, сибіри, концтабори, тюремні підвали, масові поховання, розстріли, ліквідація мирного населення під виглядом боротьби з УПА, ліквідація воїнів УПА, ліквідація усього, що пов’язане з українською ідентичністю, зокрема духовності і культури.
Українська нація була ліквідована, дуже незначна частина залишилася при своїх поглядах у підпіллі, зберігаючи і передаючи наступним поколінням духовну спадщину української нації. Ще деякій частині пощастило повернутися після сибірів на Батьківщину. Значна частина етнічних українців зосереджена в Канаді (другій Україні, як я її називаю). На противагу українським українцям , канадські українці серйозніше відносяться до своєї ідентичності, прагнучи будь-якою ціною не асимілюватися у тому західному мультинаціональному суспільстві, протиставляючись глобалізації, - вони, навпаки, прагнуть відроджувати і сприяти розвитку духовно-культурної спадщини та традицій. А нам, українським українцям, все пофіг, ми по шию поглинуті глобалізацію, не знаючи, куди вже рухатися, певно, інтегрувати ще африканську культуру чи традиції ескімосів. Адже свята у нас європейські, творчість російська, література, музика, фільми (кінематографія) – усе російське. Ковбаса – польська. Техніка – китайська, - це нормально, але коли китайці нам привозять гуцульські сувеніри на продаж – я в шоці! Мова – українська, проте розмовляємо російською, чи російсько-китайською – матюками. Ще раз музика – російська – це погано. Проте коли на весіллях, замість народних весільних пісень виє-завиває тюремний москальський шансон – я відчуваю себе іноземцем. Одним словом – ми не маємо нічого свого! А те, що залишилося – зникає на очах. Дожилися – мовне питання уже стоїть на боці російської. Так може уже підготовлювати закони про заміну назви «Україна» на «малоросію»? Сподіваюся, тенденція появи суспільної реакції при критичних умовах дозволить провести певного роду перезавантаження суспільства і влади. Якось та помаранчева революція спалахнула!? Значить, не до гробу ми раби!..
Що ж таке політична нація? Це нація, яка позбавлена етнічних ознак, які утворюють український народ на основі політичних поглядів, ідеологічних позицій. Дехто називає політичну націю патріотами, політичними діячами, які називають себе українською нацією на основі ідеологічної приналежності до національних інтересів. Проте погляньмо на них зі сторони. Скільки існує в Україні політичних націй? Стільки, скільки існує політичних партій, сил, рухів, організацій… У кожної «політичної нації» є своя національна ідея, свій патріотизм, забарвлений усіма кольорами веселки. Кожна політична нація є ворогом іншої політичної нації, хоча, здавалося б, усі вони, для прикладу, націоналістичні. Нема єдності, а тому не можна вважати політичну націю українською нацією, адже результат їх діяльності є негативним для нашої держави, не через їхню бездіяльність чи діяльність, а через те, що вони роз’єднують український народ заради своєї гордості і бажання бути лідером. В них на останньому місці те, з чого вони починають кожну свою промову, гасла, статути, програми. Їм байдуже національні інтереси, бо якби це було б не так, вони уже б давно шукали консенсусу для об'єднання усіх «політичних націй» в одну українську націю для того, щоби спільними зусиллями, позбавлені чвар і міжпартійних ворожнеч, сформували і реалізовували ідею нації в практичній площині з метою досягти повної незалежності і суверенітету нашої держави. А поки такого нема. Є проблиски тільки перед виборами, постають питання про об'єднання після виборів тих чи інших політичних сил для спільної діяльності. Проте насправді це лише окозамилювання, насправді метою таких об'єднань є потреба за будь-яку ціну потрапити до влади. А тому, як висновок, скажу, що формувати національну ідею за політично-ідеологічною ознакою є нереально і не практично, адже ідеологія і політичні погляди завжди різноманітні, вони не можуть стати стрижнем для об'єднання, завжди знайдуться невдоволені, фанатики, романтики, консерватори і ліберасти, які будуть думати виключно про себе, відстоювати свої, вигідні їм, інтереси і їм буде байдуже загальні національні інтереси, вони будуть лідерами своїх угрупувань, партій, проте метою їхньої діяльності буде ворожнеча з опозиційними ідеологіями, прагнення лідерства, реалізації чи матеріалізації гордості і амбіцій, егоїстичних поривів.
Думаю, єдиною основою для формування Ідеї Нації має бути етнічна ознака. Не може москаль чи єврей очолювати націоналістичні рухи чи опозиційні антиукраїнським силам політичні партії. Це абсурд і це ми знаємо із досвіду. Сьогодні брат, завтра – ворог, сьогодні патріот, а завтра українофоб. Для формування єдності у суспільстві, для виділення єдиного чіткого вектору політичного, економічного, соціального та духовного розвитку України необхідно перш за все, щоб відбулося відновлення суспільно-державної системи у етнічно-національній складовій часів повноцінного існування української нації, а це часи перед геноцидами-війнами, часи, коли ще євреї і москалі не переповнювали наші українські міста, витісняючи і поглинаючи усю українську самобутність у всіх вимірах, перш за все, культурно-духовному та загально-національному, під яким розуміється вживання української мови, підтримка культури та духовних цінностей, українського етикету та традицій у всіх сферах суспільних відносин, без запозичень та інтеграцій чужих нам культур і традицій. Нам необхідно відчути себе нацією, яка потребує свободи і волі, яка заслуговує на самостійне існування та владарювання, яка має давні корені та є вагомою складовою європейської цивілізації. Поки ми раби в душі, доти не матимемо справді незалежної суверенної держави. Поки в нас не помре раб, і не відродиться воїн-повстанець, доти ми залишатимемося кріпаками і злиднями у своїй, непідконтрольній нам, державі. Більшість країн Європи і США переживали цю кризу, яку ми маємо у наш час. Була мафія при владі, були узурпатори інших держав, були свої клани при владі. Проте тамтешній народ розумів, що влада в державі належить народу і не закривав очі на існуючий тоді безпорядок. Були перевороти, були патріотичні втручання національних спецслужб у процес люстрації влади, були повстання і військові перевороти. Була активність, було бажання і прагнення до змін, не було байдужості. І вони отримали результат, досягли того, на що заслуговує кожна нація у своїй державі. Тепер живуть, як нормальні люди, хоча вони потрапили в іншу пастку, невидиму боротьбу за ліквідацію європейської раси, культури західної цивілізації, шляхом заселенням на їхні території різноманітних етнічних паразитів, зокрема, мусульман, індусів та інших представників анти європейської цивілізації. Ці народи плодяться, як бактерії, на противагу атеїстичній цивілізації Європи і США, які настільки захопилися абортами та контрацепціями під гаслами запобігання СНІДу, що їх уже можна заносити в Червону книгу рас та етносів, адже корінні народи західної цивілізації вимирають фізично, здеградувавши духовно.
Ось такі справи. Що я вище написав? Західні народи боролися за ковбасу, за споживчі інтереси, у них не було почуття етнічної єдності та національної свідомості. Стрес після 3 Рейху заморозив, перш за все, в правовій площині, будь-які прояви патріотизму, національних рухів, які фактично всі підпадали під ярлики нацизму. Що нам говорити тепер про «чорних», коли порядку у власній державі нема, самі собі не можемо дати раду. І ще дуже добре, що в нас жалюгідні зарплати, а то б в Україні уже б за кілька років китайці чи південні азіати проводили референдум щодо визнання  китайської мови десятою державною мовою в Україні. Стратегією розвитку нашої держави має бути чітко сформульована ідея нації, яка б базувалася на етнічній єдності без жодних проявів інтернаціоналізму і демократії. Для подальшого існування української нації необхідно отримати перемогу у боротьбі на право панувати у власній державі, нам необхідна українська влада, яка б змогла за «естонською» моделлю, російськими методами не те, що отримати повний контроль у державі, але й проводити люстрацію та пропаганду з метою українізації неетнічних українців, викорінення «прав меншин», що є першопричиною негараздів кожної корінної нації, пропаганди здорового способу життя як запоруку національного здоров'я, форсування підвищення демографічних показників, формування якісної, високоморальної культури освіти і духовності. Поки ми себе не поважатимемо, доти ніхто нас не буде поважати, поки не покажемо силу, доти ніхто нас боятися не буде, поки ми не будемо боротися, доти нас будуть поборювати, поки ми не вільні, доти ми залежні. Ми не можемо топтати і плювати землю, яка зовсім нещодавно зрошувалася кров'ю наших батьків-предків, які покладали життя за наше майбутнє, якого чомусь нам не потрібно, за яке ми не хочемо і пальцем вдарити, щоб зберегти. Ми не усвідомлюємо ціну, якою ми були викуплені із радянсько-більшовицької неволі, ми, залиті горілкою і наркотою, погрузши у рутинних клопотах по нагромадженню злиднів, ходимо по сірих, гнилих вулицях та скверах, як мертві душі, відновлюючи модель темного суспільства радянського режиму. Ми існуємо у пеклі і тих смердючих лабіринтах ходимо, говоримо, виживаємо. Поки нам особисто нічого не загрожує, доти нас усе, окрім власних інтересів, є байдужим. Поки нас не поведуть особисто на розстріл, доти нам буде байдуже, що хтось когось розстрілює. Це трагедія реальності, проте актуальна і потребує переосмислення і якогось радикального перезавантаження усієї системи, перш за все, суспільно-ідеологічної. Потрібна нова генерація нових людей, вільних, незалежних, які не сподобали собі гірко-привабливого смаку кріпацького ярма, але які вміють тримати меч у руках і які розуміють цінність свободи та незалежності. Україна потребує опіки і заступництва своїх синів і дочок, які повинні об'єднатися і плече-об-плече захищати свою неньку, яка і так скільки натерпілася через міжусобиці та відсутності національної єдності.
Українська нація – це перш за все єдність етнічних українців, єдність у всьому, що є метою відродження і захисту України. Коли нема єдності, тоді є українська нація у формі діаспори, проте це є Україна. Україна має стати країною української нації, нація має стати гарантом незалежності України. Нам необхідно відродити Україну, нашу дорадянську україніку та українську самобутність, щоб, поки вона у комі, її не витіснила глобалізація з усією їй властивою руйнацією культури, традицій, духовності та самобутності. Ми не є передовою країною, ми на рівні африканських племінних державних утворень і якщо по своїй властивій манері мавпувати усе, що є модним і сучасним, ми потрапимо в обійми нового світового порядку, ми станемо не те, що рабами, ми перестанемо існувати. Наша держава буде зґвалтованою сильнішими імперіями, які, політикою глобалізації, завойовують слабкі держави, перетворюючи їх на сировинну базу, а їхні нації – на зомбованих споживацькою машиною рабів. Це глобальна, прихована війна на усіх рівнях, яка дозволяє використовувати найпотужніші зброї маніпуляцій та модифікацій поведінки як на особистісному, так і на глобально-суспільному рівнях. Те, що ми думаємо, знаємо, бачимо і чуємо, це все результат модифікацій, які були ще запрограмованими десятками років тому, коли розроблялася  модель сучасного світу, який ми маємо у наш час. Програма розтління молодого покоління мало за мету обмеження, а згодом повну ліквідацію свідомого, тверезого мислення, глибоко-духовного та консервативного ставлення до оточуючого світу; почуття моральних цінностей, гідності, благородства, честі і мужності; патріотичних, ідеологічних поглядів та інтересів; зменшення кількості населення на Землі шляхом поширення штучно-розроблених вірусів СНІДу; виробництво та вільно-просторове розповсюдження речовин, які так чи інакше впливають на фізичний та духовний стани особистості, призводячи до появи ракових пухлин, депресивно-ейфористичних станів, бажання задоволення та жорстокості, бажання нових відчуттів та звільнення від кайданів християнської моралі і взагалі, загально-людських цінностей. На даний час маємо величезний інкубатор, де існують засліпленні задоволеннями та тілесними пожаданнями істоти, які не мають ніякого відношення до поняття «людина». Це істоти, які існують, щоби їсти, пити та задовольняти свої потреби.  Це істоти, які у болоті народжуються, живучи у свинарнику, в болоті і здихають і пропадають. Вони ведуть запеклу боротьбу проти християнства, адже їм не подобається ідея того, що після смерті є вічне життя, що у них є душа, що є Небо і пекло, що є гріх і є Заповіді Божі. Вони вважають, що заперечуючи існування вічності чи пекла, вічність чи пекло не існуватиме. Вони не мають поваги до власної особистості, бажаючи після того, як подохнуть, зникнути, розчинитися і стертися з пам'яті. Це тварини, які не є духовними істотами, які живуть, бо народилися, а помирають, бо розкладається м'ясо і розчиняються кістки. Зрозуміти таких істот надзвичайно важко, адже їхній світогляд не можливо навіть спробувати сприйняти нашим, духовним, розумом. А це тому, що як вид істот, ця категорія уже не являється істотою людською, але, як я раніше писав, це уже йде рівень інолюдського буття, мутації фізичної та астральної природ двох злих видів істот…
Ми, українці, прекрасна нація, коли перебуваємо у стані очищення, коли проходимо до початкової позиції первородних ознак нашого менталітету. Нам, як українцям, не властива байдужість до братів-сестер, адже насправді ми дуже дружелюбна та щира нація, нам не властива байдужість до свого народу і своєї Батьківщини, адже сама історія нам свідчить про безперервні мужні війни українців за захист Вітчизни, нам не властивий масовий алкоголізм, аморальність, політична байдужість, релігійна абстракція, цинічність, жорстокість… Ми – ідеальна нація, як зустрінеш справжнього українця чи українку – одразу ж сльози на очах виступають від тієї чистої, щирої, добросердечної любові, яка одразу ж невидимим способом ріднить обидва серця, які є рідними по крові та роді. Ця щира українська привітність є настільки глибоко-проникаючою, що відчувши її хоча б раз в житті, ніколи не перестанеш любити свою українську націю, якою б чорною вона не здавалася на фоні «народу України». На превеликий жаль, цих справжніх, чистокровних українців залишилося надзвичайно мало, переважна більшість перебуває за кордоном, у нас, в Україні кілька відсотків, - зустріти українця – це щастя. На жаль, це факт. Завдяки еміграції, наша нація є значно більшої тих кілька відсотків, які зараз проживають в Україні. Всіх інших – ліквідовували у фізичному порядку: голодомори-геноциди, «передові» на фронтах 1 та 2 Світових війн, репресії поствоєнного періоду, депортація в сибіри, фізична ліквідація у в’язницях усіх міст України. Мало хто повернувся живим в Україну після «сибірських геноцидів». Радянська влада прикладала усіх можливих зусиль, щоби знищити українську націю і шляхом ліквідації-фільтрації, залишала саме жалюгідне бидло (укр. – худоба), соціальних відморозків, моральних уродів, зрадників та безчесних виродків, які матір рідну здавали в кроваві руки КДБ-НКВД, задля алюмінієвого значка, який зараз валяється на базарі у алкашиків і нікому не потрібний. І вся ця худоба на даний момент складає народ України. Це сама ця худоба, яка доживає своє жалюгідне життя і нове покоління виродків, яких ця худоба породила.  І це не більшість населення, це майже увесь народ, який проживає на території України. Це і нащадки недобитих євреїв, які зараз, хоча б для прикладу у подобі Табачника, продовжують свою єврейську більшовицьку кампанію українофобії, це і нащадки проукраїнської худоби, яка, прикриваючись патріотичними гаслами, добирається до кормушки і жре доти, поки не здохне чи поки інша худоба не перегризе їй горлянки, це і нащадки того болота, яке посилилося на території України одразу ж після ліквідації українців шляхом голодомору-геноциду 32-33 років.
Я ніколи не вірив пророцтвам православних святих, проте, існують такі, у які просто є необхідність вірити, які дозволяють жити і продовжувати боротьбу зі світлою надією на краще майбутнє. Суть таких пророцтв полягає у тому, що наприкінці світу китайці спустошать москалів, очистять українців, дійдуть до Європи, потім, відчувши достойний спротив, повернуться назад, а на місці зруйнованого слов’янства утвориться чи відродиться прекрасна держава із прекрасними людьми, це будуть святі українці, справжні християни, які у самому кінці часів дадуть достойний спротив переслідуванням  антихриста, «ставши святішими мучениками, які більше за усіх, які коли-небудь жили, постраждають, принісши Господу найбільшу славу».

Автор: ^Anatoliy^Holovchak^


Схожі матеріали:


Увага! Це суб"єктивна думка автора. Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст статтей автора!
Категорія: Публіцистика, роздуми... | Додав: Anatoliі☩UCT☩ (22.11.2010)
Переглядів: 5806 | Коментарі: 1 | Теги: національне питання, Україна, українська нація, народ України, український народ, ідея нації, ментальність українців | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
1 Олег (07.04.2011 18:44)
Українофобія (українофобство, україножерство, антиукраїнизм) — соціальне явище, одна з форм національної нетерпимості, ідеологія ворожого і нетолерантного ставлення до українців як до етносу, упереджене і негативне уявлення про них, злісна ворожість до українців як народу, до їх національних прагнень, їх культури, мови, або до України, як держави. Ненависть до українців проявляється у різних формах: в приниженні національної честі та гідності українців або образі їх почуттів, заподіянні ганьби, в переслідуванні, насильстві, нанесенні збитку по відношенню до особистості, нарузі над історичними та культурними реліквіями, нагнітанні ворожнечі і неприязні, у використанні образливих етнонімів, у приписуванні українцям негативних рис, у запереченні українцям права на існування як окремого етносу, у проведенні антиукраїнської діяльності, що полягає у вчиненні дій, спрямованих на поневолення українців, їх дискримінацію за ознакою приналежності до українського народу або частини населення України в економічній, політичній, освітній і культурній областях. Антиукраїнська діяльність може проявлятися у розповсюджені матеріалів із завідомо неправдивими вигадками про українців, обмеженні на користування і навчання рідною мовою, забороні відзначення національних свят тощо. У ході історії українофобія, як ідеологія та політика, мала різні прояви - від свідомо неправдивих звинувачень і всякого роду дискримінації (позбавлення українців громадських та інших прав) до асиміляції і геноциду. Українофобія є одним з різновидів ксенофобії.

Ім`я *:
Email:
Код *:
Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2014©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика