Через два тижні мають відбутися вибори, тож тепер саме час трішки поворожити-погадати, які ж результати вони принесуть і чи відбудуться хоч якісь зміни у політико-економічній та соціальній сфері, чи це просто ще одна запланована перестановка кадрів за принципом: пожрав - дай нажертися іншому (зі свого ж стада). За звичайних умов це могло б і статися, проте, ці вибори є дещо цікавішими і менш прогнозованими, позаяк, як і раніше, проте на сьогодні із нечуваним розмахом, задіяна мажоритарна система виборів, яку просто як різину розтягують у всі закутки суспільного життя, від під'їзних бабульок - до конкретних соціальних інститутів, як, наприклад, освітні та релігійні заклади, величезні підприємства і малі базарні площі - всюди задіяний процес агітації, всюди чути обговорення політичного характеру, з усіх кутків лунають прізвища відомих і невідомих, старих і молодих кандидатів у депутати; можна упорядковувати новий словник політичних партій, які, дякуючи еволюції, почали дещо задумуватися над поняттям єдності і об'єднання заради реалізації спільних інтересів. І справді, партії ростуть як гриби після дощу - хоч бери і собі створюй! А чому ж ні? Це ж не вибори до парламенту, а просунути свою партійку вуйка Василя до міської ради - це ж як простіше простого! Хіба може бути більша довіра до якоїсь політичної сили, як не до своєї, рідної сільської!? Так за нею не те, що все село піде голосувати, але й корови по хуторах збіжаться в надії на підвищення закупівельних цін на їхнє молоко... Та, проте, які наслідки це матиме, підтримка локальних, регіональних партій? Для села - позитивні, для народу взагалі - негативні, адже це, прямо кажучи, голос в повітря, не прийти на голосування. Звісно ж це зовсім не погане явище місцевого самоврядування, включаючи наявність своєї політичної сили, проте такого роду політична сепарація призведе до політичної роздробленості і краху "влади народу" над народом.
Добре, висловлю свою думку прямо - це дуже негативне явище, коли народ, бажаючи екзотики, починає віддавати голос за щось, що юридично є політичною силою, проте насправді жодної сили, влади чи впливу на загально-суспільні відносини в державі не має. Село проголосує за "Партію дорогого молока", інше село - за "Партію дешевого молока", а протидіяти узурпаційному, пануючому на даний час, політичному режиму буде нікому, всі, як завжди, голосують за дешеве молоко і ковбасу. Не слід уникати відповідальності перед добробутом, національною безпекою, національною самобутністю, національними інтересами усієї держави, не слід задом обертатися до майбутнього, врешті-решт, ніхто, хто є живим, не має право бути байдужим щодо захисту і збереження свободи та всього того, чим являється наша Батьківщина і за що лилися протягом століть ріки крові наших славних героїв-мучеників за волю України та українців, за їхнє краще майбутнє. Вони, більшість із них, так і не дочекалися бачити те, що ми бачимо, дихати тим повітрям свободи, яким дихаємо ми, ходити по тій вільній від загарбників землі, яку ми топчемо своїми негідними ногами, на яку ми вибльовуємо надлишки алкоголю, коли перетворюємося у тих, кого їмо, на яку ми плюємо, коли спілкуємося клятими матами - мовою наших гнобителів. Ми, підлі сини і дочки славних героїв, із саркастичною усмішкою відмовляємося висловлювати свою національну позицію, не знаючи, що це таке, відмовляємося іти на вибори, заглиблюючи голову не у пісок, а у повне болото з-під туалету, нам байдуже наше майбутнє, ми живемо сьогоднішнім днем і наявністю жратви у холодильнику. Які б ми не були бідними-нещасними - ми завжди щасливі, коли сусіду ще гірше, а через те, що у нас багато сусідів-злиднів, то нам і кращого життя не потрібно, бо ми цим і живемо, надією і впевненістю, що краще за сусіда-ближнього...
Так хто ж голосуватиме, а хто - ні? Хто за кого чи проти кого? Мабуть, усе дуже просто, тому що народ залишився тим же, яким і був на попередніх виборах, тож, думаю, шаблон залишиться тим же, окрім масової частки кожної із груп виборців - кількісні показники зміняться, проте константи категорій виборців залишаться. Які це категорії?
1. Почнемо ... із наймолодшої категорії - осіб, які отримали право голосу чи уже ним раз-два користувалися. Політично несвідомі, здебільшого, малолєтки-пепси, які щойно вилупилися із шкільного яйця-інкубатора і раптом постали перед темним, дрімучим лісом реального світу, жостокого і кайфового. Я перечислю на пальцях однієї руки молодих людей на сотню, які б, не те, щоби беруть участь у громадському житті суспільства у площині патріотично-культурних організацій чи суспільно-активних рухах, але хоча б час-від-часу слідкують за політичною ситуацією в Україні, мають високі патріотичні почуття і небайдужі до всього, що відбувається у державі. Конкретніше кажучи - мають свою ідеологічну та політичну позицію, власну, не навіяну упередженими батьками чи авторитетними знайомими. А навіщо увесь цей відстій сучасним молодим людям? Хіба життя не може бути цікавішим і веселішим без усієї цієї нудоти політики та ідеології? Навіщо думати про когось, взагалі, про щось далеке від власного задоволення, якщо більшість молодих людей цього практично не потребують!
Отож, підкатегорії:
а) Молоді люди, які жили і живуть під покровом маминої спідниці чи у кишені батька. Скільки мільйонів батьків залишили Україну, ставши рабами, щоб забезпечити своїх дітей кращим майбутнім, матеріальним достатком та ізолювати їх від труднощів дорослого життя в Україні? Навіщо дітям мучитися, якщо можна їм постелити квітами рівну та широку дорогу в життя! Батьки пашуть по-чорному, а що діти? Діти віртуалізовуються у своїх мікросвітах, втікаючи від реальності, живуть у матриці, позбавлені всього, що б відрізняло їх від бройлерів. Дискотеки, постійні гулянки, ріки алкоголю і партії сигарет, усі форми наркотиків та статевого життя, гулянки, забавки, залежності, хвороби, рани у сутичці із реальним світом, проте із нижчими протосуспільствами... Молоді люди рідко коли бувають тверезі, не під кайфом. Яка ж тоді мова може бути про яку-небуть реальність? Що тоді казати про їхню громадянську відповідальність, патріотичну свідомість, - там навіть, зазвичай, слова не скажеш про наявність якостей людяності, хоча б демократичної, не кажучи про християнську. Це той, хто темного вечора побив бездомного на вокзалі, повертаючись із гулянки, це ті, хто зґвалтували жінку, яка поверталася додому, це ті, хто машиною збив кількох перехожих і які уже знають, що суд зробить винним постраждалого, це ті, хто, бажаючи отримати дозу, виконує "чорне завдання" представника "нижчого протосуспільства", адже останній знає, що цей якщо і не відмажеться від відповідальності, то принаймні, нічим не зашкодить, бо і сам себе на незаконному гачку тримає, він - ніщо. Це ті, які сидять із гітарою на вулиці чи за картами у підвалі, накуряться, нап'ються і літають десь високо, чим далі від реального світу. Отож, це люди, за якими не може бути кращого майбутнього держави, проте це також люди, які найчастіше, покидаючи вулиці-підвали, різко піднімаються за дзвінком батька-матері до "колєги чи родича при повноваженні" на вищі щаблі державного апарату, з єдиною метою - продовжувати безтурботне життя, лобіювати вигідні інтереси та просувати під крилом державної влади представників "нижчого протосуспільства", яке, з ростом свого "чада", вбирається в пір'я і стає олігархом чи просто "злодієм в законі". Закони трансформуються у поняття, поняття інтегруються у закони. Так і живемо...
За кого голосуватимуть ці молоді люди? Ні за кого! Їм навіть після веселої суботи влом буде іти "при параді" в якусь громадську установу, щоб поставити нікому не потрібну галочку на якомусь папірці. Якщо і проголосують, то за стандартним принципом: за того, бо він гарно вдягається, за іншого - бо в нього крута тачка, за того - бо в нього прикольна зачіска, за ту - бо вона жінка.
Так і живемо...
б) Наступна підкатегорія молодих виборців - це люди, які усі свої зусилля направляють на економічну, матеріальну вигоду, готові зневажити чи просто оминати національні інтереси держави. Це люди, які в першу чергу, вивчаючи обіцянки кандидатів чи політичних партій, шукають цифри і відсотки підвищення добробуту - заробітної плати, пільг, виплат, зниження цін... Молоді і перспективні люди готові продати матір рідну за союз із Росією чи затоптати віками вироблені моральні суспільні норми, щоб тільки відповідати стандартам і вимогам європейської спільноти. Це ліберасти, які поєднують у собі ці дві складові. Навіщо їм захист української мови, якщо двомовність відповідає принципам демократичного ладу і полегшує відносини із годувальницею-Росією, яка все життя леліяла цих ліберастів, які завжди продавали свою державу і свій народ за кусок сала до хліба. Такі люди колись очолювали кампанії по збору врожаю у голодні 33 роки, такі люди керували місцевими відділами КДБ і НКВД, такі люди, щоб догодити "сильнішим", батьків відправляли у Сибіри, гноїли їх, зате ходили у хутряній шубі і жрали сало з самогоном. За кого голосуватимуть ці люди? Якщо ліберасти, то певно колір голосу не важко визначити...
в) Молоді люди, національно та політично-свідомі, які зі школи пам'ятають, що "вибрати не можна тільки Батьківщину" (не у агітаційному  аспекті). Це молоді люди, у серцях яких горить вогонь любові до свого народу, до своєї рідної землі, до своєї мови солов'їної... молодь, яка, щоб вижити, повинна дихати вільним повітрям, це вже далеко не покоління таврованих радянським режимом рабів, це нащадки славетних воїнів, у яких тече кров героїв, відважних предків - борців за незалежність України, це молодь, яка усвідомлено вважає себе громадянами СВОЄЇ держави, яка прагне жити у цій державі і присвятитися до її розвитку, відновленню її самобутньої краси культури і кращих традицій, які, попри нищівні українофобські війни, передавалися із покоління в покоління нашими предками і донеслися до наших часів, знайшли свій притулок у серцям молодих патріотів і пускають корінь і зрошену кров'ю борців-мучеників землю, і дає плід, яким годуватиме увесь народ. Це молоді християни, які завжди вірять у Божу любов до нашого багатостраждального народу та вдаються до опіки нашої Небесної Матінки, яка Своїм омофором завжди берегла і береже нашу Батьківщину від підступів ворога і є Царицею України, маючи велику кількість своїх чудотворних ікон, з яких благословляє усю Україну. За кого голосуватимуть ці люди? Вони не будуть керуватися споживчими, матеріальними інтересами. Вони не у грошах і достатку вбачають, заховують своє щастя і цінність свого буття. Вони керуються любов'ю до своєї Батьківщини, до свого народу, до своєї Церкви; вони готові терпіти негаразди і матеріальні труднощі, проте вони, істинні українці, є щасливими, бо живуть на своїй, рідній, вільній, незалежній землі, вони залишаються людьми з великої букви, володіючи скарбом найвищих християнських чеснот, таких близьких нашим предкам, які з любов'ю у серці до України терпіли страшні поневіряння, муки, переслідування, жахливу смерть. Вони не змогли скоритися під ярмом поневолювача, тому що таким чином вони б утратили своє призначення, мету і найвищу цінність свого існування - бути свобідними і жити у вільній державі. Така уже наша, українська доля, що протягом усієї нашої історії ми постійно боремося за нашу державу, захищаючи її від ворогів і відбудовуючи її по цеглині нашого життя. Ми не повинні покладати рук, ми не маємо права цього зробити - з огляду на всі подвиги і всі ті жертви наших предків, які передали меч боротьби нам з надією, що ми продовжимо славну боротьбу нашого народу, із надією, що колись - та й настане той довгоочікуваний час повної незалежності і свободи, істинної державності та цілісної нації, коли "запануєм і ми, браття, у своїй сторонці". Проте для цього потрібно виконати вічний клич українського воїна-патріота: "душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми браття козацького роду".
Ці молоді люди голосуватимуть за патріотичні сили, націоналістичні, які по-правді є проукраїнськими і які являються опорою нашої постійної національно-визвольної боротьби.
2. Наступна категорія - це зрілі представники української інтелігенції, робочого класу, соціально-активні та пасивні жителі України, люди, які досягли чи не досягли успіхів у житті, проте у своїх поглядах уже закоренили певну життєву позицію, зокрема і політично-ідеологічну. а) Перша підкатегорія - це люди, які уже сформувалися і які тримаються своїх переконань, незалежно від будь-яких умов чи змін. Це люди, які уже стали або добрими або злими, люди, які зробили життєвий вибір, змінили коло інтересів, утвердилися у своїх поглядах, чи у своїх споживацьких амбіціях, які або стали вільними незалежними громадянами, які усвідомлюють значення свого статусу громадянина, значення свого буття та національного походження; люди, які мають певний життєвий досвід і прагнуть його донести іншим членам суспільства, які вміють вирішувати певні завдання і цілі, люди, які йдуть до влади для того, щоби спробувати щось змінити своїми руками і зусиллями, своїм розумом і досвідом, це здебільшого господарі, зокрема, свого життя, вони досягли в житті цілей, вони вважають, що необхідно внести свою лепту у життя держави і суспільства загалом, вони прагнуть порядку, законності, добробуту в народі, хочуть жити по-людськи, цивілізовано. Вони здебільшого є прихильниками радикально-налаштованих, економічно-орієнтованих, сповнених різноманітних реформ партій, які меншою мірою акцентують увагу на національних пріоритетах, більше орієнтовані на покращення матеріального становища суспільства, на покращення механізму функціонування державних апаратів, на покращення клімату у середовищі відносин державних інституцій із громадянами. Бачимо основну причину такого стану даної категорії громадян - свідомість у них уже дещо очищена від комуністично-ідеологічної, колгоспної промивки, проте явище патріотизму їм все ще не доступне, або дещо спотворене радянською ідеологічною машиною, слово "бандерівець" для них все ще не викликає гордості і честі. Проте це підкатегорія, яка є найбільш активною під час виборів.
б) Люди, які розчарувалися у всьому, що називається життя і оточуюча реальність і які прагнуть "вернутися в дитинство", до червоних краваток і дешевої ковбаси. Для них поняття патріотизму є не те, що невідомим, але навпаки, болючим, презирливим і ненависним. Це поняття, яке вони вважають причиною такого їхнього нещасного становища. Це те, що підняло ціну на їхню ковбасу, це відчуття знедоленості і втрати того, що колись для них являлося ідеалом комуністичного життя - комсомол, партія, дешеві продукти. І все. Це люди, які жили у паперовому будиночку, який розсипався і вони тепер не знають, як можна жити без ілюзій, самостійно. Вони колись були великими, а тепер вони ніхто, не мають ні роботи, ні сім'ї, а якщо мають, то не цінують це, вони позбавлені високого статусу у суспільстві. "Прості смертні", як їх звикли називати з "Олімпу". Їх можна жаліти, але й потрібно критикувати, хоча і в кожного з них окрема доля, складна, повна нещасть чи невдач, - більшість із них є жертвами тих чи інших обставин, соціального ладу, політичних режимів. Проте вони зламалися, не прагнуть змін і боротьби за краще, вони прагнуть повернутися назад, у минуле, зовсім не думаючи про майбутнє, їх цікавить теперішнє, а живуть минулим. Вони постійно нарікають на владу усіх рівнів, на всіх і все. За кого голосуватимуть? За комуністичні, соціалістичні партії, за антиукраїнські проросійські сили, за тих, хто, хоч і віртуально, проте ілюзорно, у їхніх фантазіях і амбіціях, зможе повернути, дати надію на повернення чи імітувати власне повернення існуючого стану речей у минулий комуністичний вимір, ідеал радянських цінностей і пріоритетів. Це підкатегорія є складовою того свинцевого рятувального колеса, накинутого нам на шию у глибинах політичного та національного буття.
в) Третя підкатегорія - люди, байдужі до політики, якщо вони, являючись громадянами України, і перебувають в межах її кордонів, то їм надзвичайно байдужий стан речей, який відбувається навколо них.  Найчастіше це ті, що знайшли своє місце в житті і на цьому зупинилися, вони не прагнуть змін, покращення навколишнього світу, це люди, які "мають гроші на дорогу ковбасу" і для них вона дешева, у цьому полягає їхнє щастя, призначення, мета життя і ціль буття. Вони були б рослинами, якби не мали розуму, свобідної волі, душі і здатності мислити, проте вони ці якості настільки матеріалізували, що перетворилися на розумних тварин, римський народ - "хліба і видовищ"! За кого голосуватимуть? В кращому випадку - ні за кого, в гіршому - за політичну силу, яка не те, що являється антиукраїнською чи проросійською, але за прямо деструктивну, ліберальну чи анархічну соціалістичного-комуністичного коріння. Зрідка - за економічно-орієнтовані політичні сили.
3. Остання категорія виборців - представники старшого покоління, люди, які перейшли "вогонь і воду", знають, що таке війни чи їхні наслідки, виросли у радянському інкубаторі чи у патріотично-налаштованій українській сім'ї, які трималися могутньої руки комуністичної партії чи мордувалися по північних регіонах сибірських морозяних пустель.
а) Люди, які являються громадянами України, бо "так сє сталосє", залишаючись у повній мірі громадянами радянського союзу, закоренілими комсомольцями, відданими партії радянськими людьми, які з молитвою до "великих вождів сталіна-леніна" лягають спати і прокидаються. Це категорія людиноподібних істот, які, в загальному, такими не являються. Адже у природі кожен вид мутацій, коли розмножується, утворює новий вид організмів. Так і тут. Це вроді як люди, бо наділені фізичними рисами виду людей, але це також машини, носії спеціальних програм, записаних у їхній свідомості-підсвідомості - у кожній клітині їхнього тіла і мертвої душі. Це ті ж самі свідки єгови, тільки не в релігійному, але в політико-ідеологічному вимірі. Це не люди, бо позбавлені волі, логічного мислення, здатності робити свідомий вибір і сприймати об'єктивну реальність. Це таке собі біологічне програмне і технічне забезпечення, яке колись являлося складовою величезної матричної системи - Радянського союзу. Кожна біоістота була пов'язана як з іншою окремою, так з усіма загалом; ці штами мали спільні думки, погляди, позиції, смаки, інтереси, волю, якої насправді не було. Це раби, які народилися рабами чи стали ними із самого дитинства і не пізнали явища свободи і свобідної волі, їхні очі були наповнені розчином неіснуючих псевдоілюзій, які закривали їм правду реальності і блокували об'єктивну аналітичну діяльність мозку. Все, що вони бачили, чули і відчували - все було їм нав'язано і насильно вживлено у свідомість. Все, що вони читали, - це була правда, якою б великою брехнею не являлася б. Правдою для них було те, у що їх заставляли вірити. Ці зомбі, після знищення розплідника, інкубатора, стали тінню чи привидом блукати в осліплюваному світлі реальності, втікаючи від палючої правди про реальність у темні закутки своєї спотвореної свідомості, вони продовжують жити десь у кластерах своєї пам'яті, в тій ілюзорній мильній камері, у якій їх утримували усе їхнє життя, це руїна тієї великої інкубаційної системи, яка мертвою пусткою заховує тих, хто досі ховається від світла, існуючи.
За кого ці люди голосуватимуть? Звісно ж за комуністів, соціалістів, за проросійські сили, за тих, хто стояв у витоках комуністичної системи, за тих, чиє існування дозволяє їм продовжувати своє жалюгідне існування, за тих, хто залишається для них чимось рідним, спорідненим, хто здатен їх підтримати і повернути у той вимір, з якого їх викинули, якого їх позбавили. Вони тягнуться за ними, як мертві душі, прагнучи чогось, чого і самі толком не знають, прагнучи ілюзій, брехні і партійних слоганів про велику радянську людину. Це вимираюче покоління являється основною масою того, вище згадуваного, свинцевого рятувального колеса, яке тягне розвиток нашої держави на дно, у прірву деградації і ліквідації державності.
б) Представники старшого покоління, які являються тими нашими предками, яким ми завдячуємо нашу свободу, вільне право вільно думати, вільно висловлюватися, дихати повітрям свободи, розмовляти, читати, слухати рідною мовою, говорити близькій людині найпрекрасніші слова наймелодійнішою мовою, жити у своїй рідній, незалежній державі, називати себе українцем і не боятися бути за це розстріляним чи вивезеним на далекі півночі. Це люди, які пролили чимало крові у боротьбі за нашу незалежність; вони були катовані у тюрмах КДБ, мучилися від 50-ти градусних морозів диких сибірів, голодували, переховувалися, жили щохвилинним страхом у лісах Карпат, по сирих і холодних криївках; люди, що відреклися спокійного, сімейного, повного ілюзорних рожевих задоволень, життя, у невільництві, заради великої мети перемоги, боротьби за незалежність та краще майбутнє для нашої нації. Ці герої зараз продовжують терпіти моральні рани збоку тих же кадебістів, які зараз при владі чи у московських богодільнях, які називають цих славних синів і дочок України бандитами та фашистами. Це бидло, яке зараз при владі розпускає свої лукаві, брехливі язики, продовжує традицію своїх предків по знищенню нашої держави і національної ідентичності. Бидло продовжує вшановувати своїх вождів-тиранів, які згноїли мільйони українців, воно, це бидло, ці зомбі, ніяк не може згнити, продовжуючи смородом своєї гниллі затруювати усю нашу державу. Саме тому, дивлячись зараз на наших славетних воїнів, слід брати з них приклад, слід отримати від них той мужній і благородний запал для продовження боротьби до остаточної перемоги. Ми не можемо їх зрадити, зрадити себе і своє майбутнє, своїх дітей і нащадків, на нас поставлене відповідальне завдання продовжити Велику боротьбу, яка обов'язково закінчиться перемогою. Ми не можемо дивитися їм в очі і дизертирувати із поля бою, не маємо права мовчати і втікати, це наш моральний і християнський обов'язок - захищати те, що нам дано Богом, ми повинні доказати, що ми гідні кращого життя, долі і майбутнього...
За кого голосуватимуть? За націоналістично-патріотичні сили, тому що їхня боротьба ще триває, а наша - починається...

Через два тижні вибори - і що вони б для нас не принесли, це нічого не означатиме, тому що ми воїни, і чи ми переможемо чи зазнаємо поразки, це не має суттєвого значення. Для воїна боротьба завершується з хвилиною смерті: чи на ложі смертельному чи на полі боротьби...