Українська держава нещодавно відсвяткувала 20-ту річницю своєї незалежності. Їй і самій здається, що це неймовірно – 20 років пройшло, а ніхто за цей час її знову не знищив, не загарбав, не спустошив збоку іноземних окупантів і це справді радує. Проте чи справді вона незалежна? Те, що ми живемо не у кайданах, ще зовсім не означає, що ми незалежні. Навпаки, мені здається, що зараз Україна – найбільш залежна країна у світі, найбільш позбавлена свободи і суверенності. Її уже давно захопили як зовнішні вороги, так і внутрішні і що є найбанальнішим – це захоплення продовжується досі, все більш витонченішими способами, проникаючи у всі сфери суспільного буття, захоплюючи і поневолюючи свідомість елементів українського суспільства – свідомість окремих українців. Кожен, хто має власні погляди, ідеї, які б гуманні чи негуманні, про- чи антиукраїнськими вони б не були, - кожен, хто прагне свої ідеї нав’язати іншим і має доступ до Інтернету чи до інших засобів масової інформації – являється маленьким наполеоном чужих свідомостей і мислення. Сотні, тисячі павуків щодня плетуть свої павутини у всіх суспільних сферах, щоб захопити окремих українців і ввести в них смертельну отруту пропаганди своїх ідеї, з метою в подальшому перетравити людський розум, використати життєві соки людей для реалізації своїх поглядів та ідей, викинувши на сміття кінцевий продукт травлення – залишки зрадженої, розчарованої та використаної людини, яка поповнює сірі маси байдужого суспільства…

Таких павутин безліч, розглянемо лише дві:

Прополітичні, партійні павутини. Павуками цих павутин стають люди, які прагнуть реалізувати свої ідеї на рівні політичної боротьби, які мають різносильний фінансовий та адміністративний ресурс і залежно від розміру цього ресурсу діють чи локально чи глобально, але діють. На вищих рівнях вони реалізовують свої таємні економічні амбіції, прикриваючись високими патріотичними чи відверто антиукраїнськими ідеями – прагнуть отримати і утримати владу за підтримки або внутрішніх економічних сил – олігархії та криміналітету, або зовнішніх сил – урядів західних держав чи російських імперіалістів. Так чи інакше, вони мають силу і владу збагачуватися матеріально у цій країні завдяки потужній павутині свого впливу, завдяки якій вони вичерпують, витягують усі соки економічного, політичного, культурного, морального життя суспільства. Ці павуки тримають у своїх павутинах усіх українців, висмоктують їхні податки, використовують їх для власного збагачення шляхом обкрадання, обманювання, кидаловом – вони перетворили українців у рабів, гоїв, перетворивши смисл їхнього життя на мету і спосіб збагачення цих павуків, які готові згноїти наш народ, аби тільки щонайбільше розбагатіти і втекти за кордон у свої палаци та королівства, залишивши наш народ у стані штучного матеріального та духовного геноциду. Українці , які ще зовсім недавно впродовж століть були рабами і генетично укорінилися бути рабами сприймають сучасний стан речей як нормальний.. для рабів. Вони знають, що із почуттів, власне рабських почуттів залишків людського достоїнства та запліснявілої честі вони мають не мовчати, але відверто обурюватися своїм становищем і своїми панами, проте роблять вони це тихо, ледь шепочучи, з головою у піску, боячись очі підвести у гору, піднятися із пороху – що є ознакою людської гідності і честі, а такі категорії властиві суто вільним та незалежним людям, тому ми мовчимо, точніше не діємо, - говоримо. І то не завжди, адже відколи при владі став єнакієвець, ми навіть перестали голосно обурюватися – адже почалася репресивна кампанія по репресивному переслідуванню інакомислячих. Посадили «вбивць» вождя, - навчили поважати комунізм, сталіна і леніна, навчили мовчати і таким чином порадили сидіти тихо вдома, існувати, задовольняючись шматком пліснявого хліба з маргарином (назвавши його маслом). Не навчили – нагадали, що проголошення незалежності України зовсім не означає, що ми перестали бути рабами, - нагадали, що ми досі живемо у радянському союзі, а тому, хто забув, – унаочнено подіями 9 травня у Львові – столиці Української держави українців. На рівні державних службовців це особливо відчувається – відновився соціально-комунікативний інструмент доносів, зокрема щодо ідеологічних позицій окремих державних службовців, причина – банальна хохляцька ментальність: поки жили «при демократії» - крали всі, брали взятки, прикривали один одного, вимагали, бавилися відкатами, інвестували повноваження у економічне зростання «куркулів» і т.д. Тепер повернулася «партія», і почалося. Хто за партію – той тепер і недоторканний і повновладний і безстрашний. Почали інопартійних здавати з потрухами, доносити на них, підставляти, піднімати служби безпеки «партії» - аби тільки перекрити кисень конкурентам, гризуться як павуки в банці. Наочний приклад  - процес із Юлькою і Луценком. Була революція, казали, бандити сидітимуть у тюрмах. Прийшло до Ющенка СБУ, дало йому пачки порушених справ на бандитів, а Ющенко, наш новий ватажок бандитів наказав закрити ці справи і відправити у архів. Вчинок, далеко не вірний революції. Ну що ж, Ющенко і Юлька, увійшовши на посади бандитів, самі заразилися цим невиліковним вірусом – стали красти, правда, не разом, тому часто сперечалися і воювали. За той час, підросли старші сини бандитів – «регіопартійні» і захотіли повернути трон своїх батьків і повернули. Відбулася олігархічна революція, в результаті якої тепер бандити судять бандитів, здається, згідно криміналітетних понять, це нормально, бо бачу, усе це коментується як прояв реалізації якоїсь суспільної справедливості. Наші павуки кидають кістку народу, типу, люди, дивіться, ми зробили те, що обіцяли і не виконали ваші революціонери – посадили бандитів! Типу, це вони, козли Азазеля, винні у всіх ваших бідах, потерпіть, ми все виправимо і будете жити, як у маслі. Проблема в тому, що вони навіть не вміють це сказати, не вміють чи цинічно не хочуть правдоподібно брехати.. Правдою – неправдою, але таки вдалося їм хоч і не довести, проте публічно змалювати з Юльки образ бандитки. Цікаво, правда, а чому ж Ющенко такий сухий по воді плаває? Мабуть тому, що він був у частці з нашими діточками-царевичами. Їхній король чи хресний батько Кучма зібрав синів і пасинків після революції і промовив до них так: Дітки, бачите, як люд повстав з ярма, яку силу вони представляють? Не поможуть нам вагони з зеками і бандитами з Донецька, треба якось усе владнати, щоб люде заспокоїлися. Янику, мій похреснику, чи не потерпиш ти трішки, щоб мій пасинок, Юшко трішки корону поносив, а потім ти, Юшку, маєш повернути корону моєму Янику і так буде справедливо. Яник зціпив зуби і тихо прошептав: Лади, без базара, хай так буде, поки буду свої війська формувати. Юшко на те рече: Добренько, друзі мої, це мені також підходить, думаю, за цей час реалізую свої ідеї, хочу мати багато пасік і дач. Тут хресний батько прорік: отож, діти мої милі і немилі, дивіться, не їжте один одного, але діліться справедливо, щоб ніхто потім наш союз не розірвав. На цьому казочці кінець, проте вона є досі актуальною і реалізується у політичні й площині на арені псевдоідейної та антиукраїнської боротьби.

Ці павуки прагнуть далі тут жити, вони не хочуть покидати цей їхній сировинний придаток – поки живі українці, доти вони будуть поповняти списки мільйонерів та мільярдерів, така у них азартна гра, робота  і спосіб життя. Для цього вони прагнуть просунути свої павутиння у сферу молодого покоління українців, які теоретично нібито мають усе змінити на краще, зокрема долю українців та України. Проте молоде покоління, у крові якого тебе не інтелігентна кров, а кров кріпака, які генетично являються носіями гену раба, - відчувши сак грошенят, впливу, влади над іншими представниками своєї касти, прагнуть тільки стати панами над своїми братами і сестрами – і цей хохлячий кругообіг, який описував Т. Шевченко, продовжується, змінюються тільки раби і пани, все інше – без змін. Нещасна наша доля, поки народ наш – кріпаки, а пани наші – сини кріпаків.  

Ідеологічні павутини. Основна проблема України взагалі і патріотичних сил зокрема – це відсутність єдиної національної ідеї. Тут усе надзвичайно заплутано і складно. Адже причина цьому не відсутність ідейних лідерів, течій, концепцій та про політичних сил, навпаки, їхня надмірність у кількості і векторності. Тут має місце притча про щуку, лебедя і ще когось, забув, гуглити не хочу. Є великі ідеологічні сили в Україні і їхні павутини утримують величезні маси людських свідомостей. Це сили проросійські, проамериканські і прозахідноєвропейські, глобалізаційні і антиглобалізаційні, демократичні і авторитарні, консервативні і ліберастичні, націоналістичні і соціалістичні, комуністичні і соціал-націоналістичні. Кожна сила має свої національну ідею, хтось не хоче мати національну ідею, має ідею нації, це не важливо – проблема в тому, що мають їх і водночас, вони мають нас, проте їм здається, що вони патріоти і прагнуть нас переконати у своїй патріотичності.

Я тут не буду розбирати старої закалки націоналістичні сили, які продовжують традиції повстанців і бандерівців – на жаль, вони так і не змогли об'єднатися, як це зробили наші славні воїни УПА для спільної боротьби, вони не змогли розшифрувати ті послання полеглих воїнів до нас, написані їхньою кров'ю і кістками, вони не змогли розкодувати ту єдину національну ідею, яка, на жаль, померла з цими героями України. Тому вони, які вважають себе зараз націоналістами – приречені на вимирання, відходять у забуття і стають неактуальними. Остаточно їх добиває неприйняття сучасним суспільством  їхніх консервативних позицій, їх добиває глобалізація і ліберастія.

На зміну їх, спостерігаємо, приходить нове покоління патріотів – клоунів, які вдають із себе радикалів, молоде покоління, яке значок ідеї нації перетворило на українську свастику і мочить чорних. З патріотичної точки зору вони діють не словом, а ділом, це дуже добре, проте їхній надмірний радикалізм перетворює поняття націоналізм на якийсь молодіжний неформальний рух, типу скінхедів, готів, металістів і панків. Їх не можливо сприймати серйозно, вони змусили суспільство своїми діями і гаслами виділити сприйняття їх, як окрему касту, терористів, щось, що не може серйозно сприйматися суспільством, призначене існувати поза ним, у темних провулках і у підвалах, окремих районах, на модель американського гето. Те дуже і дуже руйнує суспільну позицію українського націоналізму. Адже тепер поняття «націоналізм» очорнено потрапляє у ряд  із фашизмом і комунізмом і випадає із суспільної свідомості в якості нормального сприйняття. Це дискредитація українського класичного націоналізму, і мені здається, це не правильно.

Якщо порівняти класичний націоналізм і сучасний патріотизм, то це речі взаємно протилежні. Класичний націоналізм акцентував увагу на українській нації, як головної цінності Української держави, поняття «українці» було ключовим. Так, боролися проти жидів, москалів, фашистів і поляків – і це нормально. Проте вони боролися за Україну і за українців.

За що ж боряться сучасні патріоти? Вони боряться за українців? – Ніколи! Для них випадає поняття «українці» і замість цього у них є поняття «слов'яни».  Тобто вони боряться за слов’янську расу, слов’янську культуру, релігію, власне, державу. А хто є слов'яни? Це українці, білоруси і росіяни, в більшості. Логічно доходимо до висновку, що сучасні патріоти не є патріотами тільки України, але й «братніх» народів – росіян і білорусів. З такої позиції логічним є вважати, що ідеальна держава сучасних патріотів – СРСР!

Що відстоював і захищав класичний націоналізм? – Українську державу, українську націю, мову, культуру, релігію (християнство, воїни УПА були в більшій мірі греко-католиками), українські традиції і т.д. Українські націоналісти понад усе зберігали українську мову, хоча на той час вона не була ідеально сформованою, як у наш час, проте говорити російською мовою ніхто не наважувався і не лише зі страху, але передовсім із почуття пошани до української мови, підкреслюючи свій статус українця і націоналіста, це дозволяло їм воістину називатися українцями, націоналістами, - людьми, які добре знали, що таке честь і гідність бути українцем. Щодо культури і традицій: українські націоналісти строго дотримувалися українського вбрання, символіки (герб, сильно-жовтий прапор, калина, узори, орнаменти) – всього культурного колориту, який був притаманний суто українському, християнському народу. Святкували християнські свята, ходили до християнської церкви, отримували благословення греко-католицьких священиків, служили Господу Богу, почитали Пресвяту Богородицю (продовжуючи козацькі традиції свою діяльність покладали під покров Діви Марії), вони знали, що таке справедливість, моральні цінності, добро, милосердя, хоч і у важкі з моральної точки зору, часи воювали, проте вони не допускали несправедливих  зловживань.  Одним словом, вони боролися за все українське, за життя українців, за свої родини і близьких, проти жорстоких ворогів України.

Що роблять сучасні патріоти? Багато з них сміють називати себе «патриотами Украины», вважаючи, що те, що вони не хочуть знати українську мову, не є перешкодою, щоб називатися патріотом. Тут нема нічого дивного, адже у таких людей, дітей радянського союзу, генетично втрачено почуття честі і гідності, а якщо таке і є, то хіба справді це патріот, тільки не української України, а слов’янського СРСР-у.  Символіку синьо-жовтих та червоно-чорних прапорів вони замінюють на якусь або чорну, або жовто-біло-чорну, тобто таку, що не властива Україні. Замість тризуба використовують символ ідеї нації, як шаблон-український відповідник німецькій свастиці. Та що тут казати, вони і справді свастикою користуються і всіма, чужими українцям, символами слов’янської доби – усіма способами відрікаючись від Української приналежності, все більше акцентуючи увагу на слов’янізмі, слов’янській расі, культурі і традиції «братніх народів». Щодо релігії – наші патріоти повертаються до первісно-общинного ладу, поклоняючись камінцям, деревам, воді, сонцю і всьому, що вони вважають сильнішим за людей, стихіям і явищам – класичне язичництво. Такі люди значно відстають у розумовому розвитку, адже, як і окремі тихоокеанські племена, які поклоняються пролітаючим поблизу них літакам, - їм ще далеко до винайдення комп'ютера і супутників,   наші молоді українці повертаються морально, духовно, культурно до рівня первісних людей – боягузливих, слабких, кровожерливих, диких, з низьким рівнем розумового розвитку, істот, які, щоб ублажити сонечко чи дощик, приносять їм жертви і поклоняються їм. Аналог комуністичної ідеології – поклонятися партійним мужам на чолі із Сталіним, - істотам, слабшим, або таким же людям. Поклонятися треба Господу Богу і Йому служити, а не всьому, що рухається і не рухається. Люди добрі, схаменіться! Ви гостро критикуєте українські Церкви, чи то Православні чи Католицькі, вважаєте їх не українськими, бо вони є неслов’янськими? Але ж слов'яни жили і при хрещенні Русі і були християнами! Це у них появилася писемність, культура, мистецтво, духовність і розвиток. Якби не християнство, наші слов'яни б досі певно сиділи у своїх землянках, боячись вийти у грозу, щоб блискавка-«бог» їх не покарав за таку відверту сміливість. В даному випадку ненависті до християнства слід розуміти приховану політику прихованих лідерів сучасних патріотів, які під ідеєю патріотизму України розуміють ідею патріотизму СРСР. І ці лідери – як і лідер московського православ’я, нікуди не ділися після розпаду СРСР – вони продовжують боротися проти всього, що пов’язано з Україною:

·         • Проти українського народу, його добробуту, проти української мови, культури, економіки, матеріального благополуччя і за злиденність в Україні, за зубожіння величезних верств, щоб люди покидали Україну, або не були політично-свідомими, а лише думали, як би то копійку дістати і прожити до завтра, за те, щоб дискредитувати націоналізм, повалити економіку України, привласнити ресурси України – все це робиться Москвою через гілки влади в Україні, олігархічні та кримінальні клани.

·         • Проти українського націоналізму, культури, традицій, проти самого поняття «Україна», «українці», проти націоналістичної свідомості українців; за байдужість, розчарування та ненависть до українських «патріотів» і поняття «націоналізму в Україні» взагалі, за дискредитацію бандерівців, за слов’янську рівність «братніх народів», за слов’янську державу – СРСР, слов’янську культуру, мову (українсько-російську), традиції – це все робиться через новітні псевдо патріотичні течії, які є маріонетками як і різного роду їхнє протиставлення – антифа і т.д. Дві руки однієї людини грають виставу в театрі «Україна».

·         • Проти українських християнських церков, проти переважно західних українців – віруючих УГКЦ, проти православних київського патріархату – тут задіяний ресурс і як московського патріархату, так і псевдопатріотичні організації, які пропагують чи лобіюють культи, чужі українцям, релігію, чужу для українців, проте яка здатна об'єднати слов’ян «братніх народів» у новий Радянський союз – Російську імперію.

Корінь усього зла, кризи, жалюгідного становища в Україні – це не тільки відсутність єдиної національної ідеї, але причина цієї відсутності – український менталітет чи українці взагалі. Це нація, якій просто не дано бути нацією, незалежною і нормальною. Це павуки, які ніколи не зможуть нормально жити в одній банці, як і євреї – вони приреченні на поневіряння по всьому світі; українцям добре там, де нема їхніх заклятих ворогів – українців. А тут, в банці, точніше, в Україні – вони готові об'єднатися і з тараканами, і з скорпіонами, і з ще всякою нечистю повзучою-косючою, аби тільки іншому українцю було погано, аби бути паном, а ближнього свого зробити кріпаком. Хто при українській владі? Хто є представниками неонацистів, псевдо патріотів та антифашок? Хто створює нові партії, громадські рухи неукраїнського напрямку, проглобалізаційні, ліберастичні, мультикультурні? Хто не прагне повернути Україну в руки українців? Хто маму рідну продасть за гроші чи посаду, як колись здавали енкаведистам своїх батьків і родичів – антипартійних? Хто створює розколи ідеологічного характеру, сепаративні погляди та проросійські позиції? Навіть за кордоном, на заробітках, у будівельних бригадах, ми, українці, не надуримо так поляка чи німця, як свого ж, українця – обдирем як липку, ще й плюнемо в лице! Якщо всі люди на Землі – це віруси доброякісні чи злоякісні, Українці - це вірус, мутований у лабораторії Радянського союзу. Мутація найгірших якостей українця і «найкращих» якостей жида і кацапа.

Думаю, якщо християнство зробило з дикунів високоосвічених, морально-розвинених  Людей, якими були наші славні герої ОУН-УПА, то є шанс з цієї гангрени чудесним способом зцілити Україну через появу справжніх українців. Як-не-як, а християнство – це єдиний засіб лікування та протидії тим якостям українця, через які українець являється худобою.