• Головна сторінка блогу
  • Публіцистика, роздуми...
  • Духовність
  • Риболовля
  • Домівка

  • Головна » Статті » Публіцистика, роздуми...

    Чи українська земля потребує крові?

    Ось уже другий рік у нас… печаль. І зло, здавалося б, нізвідкіля, підкралося незамітно. Щодня сини України проливають власну кров. Щоденне кровопролиття приносить землі жертовну кров у найжорстокіших ритуалах війни. Кров проливається там, де раніше гинули нещасні українці у страшних муках голоду та більшовицьких репресій. Смерть у світі є двох видів. Перший вид – це природна смерть, другий вид – кара за гріх. Ми нещасні тому, що ми грішні, це порок, який є визначальним фактором у формуванні тієї чи іншої долі людини і всього людства. Світ не являє собою який хаос чи систему, яка сама по собі з’явилася і функціонує по своїх, добірних, законах всесвіту чи еволюції. Це не стихійна система і природа не має власного інтелекту, як твердять вчені-дарвіністи, яка б могла балансувати та модифікуватися задля власного збереження чи існування. Адже по логіці, якщо б природа діяла б по своїх законах самозбереження, вона б уже давно знищила людство через небезпеку знищення самої природи збоку людства. Але вона не здатна сама по собі існувати, так само, як не могла сама по собі створитися і еволюціонувати. Адже з’являлися все нові види тварин і рослин впродовж усього існування світу. А що ж тепер? Еволюція зупинилася? Де нові тварини і рослини? Те, що не всі види відкриті не означає, що вони тепер створюються природою. Навпаки, все більше видів тварин і рослин зникають у світі, вони перестають існувати і природа в кількісному виді ліквідовується. Якщо, по словах вчених, природа забезпечувала своє існування впродовж мільярдів років, то чому вона так швидко знищується тепер? Втратила силу чи бажання існувати? Природній суїцид? Ні.
    Поки вчені ламають голову у пошуках фактів заперечення існування Бога як творця усього живого, природа знищується людиною проти законів і правил, які ці вчені приписують природі і обожествлюють її.

    Природа у світі – це лише середовище, яке створене для того, щоб Господь здійснив пророцтва щодо людства. Природа до гріхопадіння була не просто матеріальною. Це була суперматерія, яка була абсолютно поєднана із духовною природою. Духовна природа, яка по своїй суті та природі, є вічною і не здатною до знищення, забезпечувала матеріальну природу вічним існуванням, замінюючи закони  функціонування матеріальної природи духовними законами гармонійного вічного існування без зношування, старіння, руйнування. Закони духовного світу не допускали навіть появи цих властивостей матеріальної природи, адже духовний вплив божественної енергії дозволяв матеріальній природі залишатися в стані постійного новотворення і живлення, яке забезпечувало вічність існування матерії по причині надприродного впливу законів духовного світу на матеріальний характер природи.

    Це було створено для того, щоби божественне творіння – людина – могла стати здійсненням найбільшого плану Бога – унікальним творінням Творця, яке б поєднало не тільки природу Божого духа (Господь вдихнув свого духа в тіло людини, коли створював Адама), але й природу матеріального світу, - істоту, яка б поєднала ці дві природи в одному творінні. Духовна та матеріальна природа були поєднанні в Адамі. Проте після гріхопадіння ця властивість перших людей була втрачена. І довший час людство перебувало у стані матеріальної природи, маючи душу, як ув’язнену складову первобутнього стану, яка просто існувала, проте не була наділеної тієї силою і владою, якими набула з моменту Господнього акту воз’єднання Духа і матерії. Цей образ Божий став прообразом і тільки існував як душа, проте через обірваний зв'язок із Богом не міг в людині поєднуватися із тілом людини. Тобто ці дві природи продовжували існувати в людині, проте душа людини стала деградованою і без доступу до божественної енергії перетворювалася на душу тварини, єдина особливість, яка за нею зберігалася – це вічність існування, душе людини не може перестати існувати – бо була особисто взята від Бога.

    Таким чином вище створіння Бога почало набувати властивостей тваринної природи – суто матеріальної, перетворивши людину у тварину. І впродовж багатьох віків, доки Господь Ісус Христос не вчинив акту повторного поєднання божественної духовної природи із матеріальною в людині, доти існування людини зводилося до законів і правил матеріальної природи. Людина, все більше набуваючи рис тварини, опускалася до найнижчих рівнів матеріального буття. А так як після гріхопадіння природа світу фактично перервала зв’язок із джерелом божественної енергії, вона почала наслідково існувати по базових законах матеріальної природи, це, зокрема, закон хаосу чи спустошення. Тобто матерія, позбавивши себе можливості вічного існування, живлення і оновлення, почала деградувати і людина, яка стала частиною цієї природи, причинилася до найбільшої ролі у справі хаотичної руйнації Землі. Адже якщо тварини ще продовжували існувати на базових закономірностях закладених у них Богом природних інстинктів, зокрема, самовиживання та самозбереження,  то людина, спершу не будучи створеною як тварина, відповідно, не була наділена цими тваринними інстинктами, проте після розриву зв’язку із Богом, почала, завдяки своєму інтелекту, переймати ці інстинкти навколишнього природного світу, синтезуючи з них закономірності, які використовувала для ілюзій у прагненні впорядкувати свої існування до певних законів і правил. Деколи досі найзабутіші племена використовують ці «закономірності» у вигляді традицій, обрядів, правил. Для прикладу, у багатьох тварин, які живуть прайдами, є інстинкти, при яких спарювання відбуваються по закономірностях індивідуального домінування по ієрархічній структурі. Так само і тоді було масово і тепер в окремих племенах існують звичаї, де відбуваються такі невпорядковані статеві відносини, але про це говорити немає потреби.

    Правда, завжди існували люди, які прагнули віднайти й утримувати божественний зв'язок із Богом, а тому в тій чи іншій мірі жили з Богом, тобто дотримувалися базових законів, які зберегли від часів сотворення. Ці закони духовного світу вони віднаходили у прагненні повернути зв'язок матеріальної природи із духовною природою – із власною душею, через яку спілкувалися з Богом. Адже не зважаючи на те, що матеріальний світ втратив зв'язок із Богом, Бог ніколи не полишав матеріальний світ і присутністю ангелів допомагав тим людям, які були вірні Йому, вижити в умовах хаосу і безпорядку у світі, навчали людей різним ремеслам, захищали від стихій, тварин і злих людей тощо. Тому для давніх людей не було чимось незвичайним спілкування і бачення ангелів. Ангели вчили людей життя з Богом, допомагали їм у житті, захищали від злих людей і від демонів, які так само, як і ангели, перебували у світі людей, зачасту матеріалізуючись у вигляді людей, «напів-богів», тварин, страшних істот тощо.

    Перше спустошення відбулося в часи великого потопу. Ми, християни, знаємо, що тоді землю населяли велетні, які були дітьми тих ангелів-відступників, які полишили небеса і матеріалізувалися, прийнявши собі матеріальне тіло, тим самим втративши зв'язок із Богом, стали такими ж матеріальними по природі, як і тварини. Вони брали собі за жінок людських жінок, які їм народжували велетнів, адже деградована природа ангелів не змогла їх забезпечити досконалою природою людського тіла, яке створене було Богом. А тому, ставши в певній мірі мутантами, вони народжували дітей-мутантів. Ці діти були настільки величезними, що створена Богом для людей природа не могла утримувати цих мутантів, які спустошували усі природні ресурси. Коли не ставало їм своїх тварин для харчування, вони почали відбирати у звичайних людей їжу. Коли їм і того не ставало, вони починали їсти людей. Зараз по всьому світі археологи знаходять скелети людей, які мали у висоту 3-4, а то й більше метрів. Правда ця інформація засекречується урядами з метою приховування біблійних фактів, щоб люди не повірили, хоча в інтернеті ці фото є у вільному доступі завдяки хакерам, які кілька років тому взламали сервера американських спецслужб, а тепер ці факти розкривають і журналісти, хоча це все замовчується чи дискредитується під виглядом «фейків».

    Попри спустошення, ці мутанти як і їхні батьки-ангели відступники, навчили людей магії, збоченням, астрології, окультизму, усього того, що б змогло людям подати альтернативний псевдо-духовний зв'язок із «духовним світом», правда, зі світом падших ангелів – демонів. Завдяки магії, ці ангели-відступники переконали людей у тому, що вони є богами і навчили людей поклонятися і служити їм. Саме тому більшість релігій, зокрема, язичницьких, особливо грецької міфології, несуть передання про богів, які зійшли з небес і ставали напівбогами, наділені надприродними силами, хоча ці сили – це лише магія – здатність впливати на матеріальний світ завдяки обмеженій псевдо-духовній силі дияволів, які власне панували в той час у світі, не будучи цілковито ув’язненими, адже більшість дияволів і з люцифером одразу ж після гріхопадіння були замкнутими у пеклі, інакше б вони уже давно цей світ цілковито знищили. Люцифер із найбільшими дияволами був нещодавно звільнений із пекла, і цей період півсотні років тому дав початок періоду «останніх часів» для здійснення усіх пророцтв. Саме тому тепер світ перебуває перед останнім періодом остаточного спустошення, готуючись до приходу антихриста.

    Великим потопом усе спустошення було знищеним, уся природа, людство і нащадки ангелів були знищеними. Ангели були закутими у кайдани у різних куточках землі, у великих скелях, горах, морських безоднях і земних долинах, де зараз люди мають за моду називати ці місця аномальними зонами. Вони, на відміну від люцифера, не є звільненими, і чекають часу кінця світу, їх звільнять уже на Великому Суді.

    Їхні діти, велетні-мутанти, не маючи досконалої природи людської душі, адже тільки їхні матері мали людську душу, батьки ж – деградовану ангельську природу, були знищені ангелами Божими у війні в часи великого потопу. Їхні деградовані душі після їхньої смерті ставали рідкісною природою диявола – злими духами, які долучилися до демонів у справі боротьби проти людини і Бога.

    Грішники, які вижили після вакханалії мутантів, як і вся виживша природа, були знищеними чи добитими потопом, адже гріх світу був настільки великим, що вся земля уже не могла існувати і була приречена на погибель. Господь не захотів ставити крапку на своєму створінні і дав світу ще один шанс, пообіцявши, що більше потопу не буде. Тому наступне повне знищення буде уже зараз, наприкінці світу, коли гріх людей не зможе залишити існувати матеріальну природу, повністю зруйнувавши її.

    Ной і його сини, як і всі ті тварини, які були відібрані Богом, забезпечили оновлення землі і матеріальної природи, вони стали початком нового життя і нового світу, це було ніби перезавантаженням системи матеріального світу з метою недопущення повної руйнації і для продовження існування світу. Адже після гріхопадіння базовим законом існування світу став закон гріха, тобто кара за гріх – смерть. Поки Господь не прийшов на землю і власною смертю не припинив цей закон, доти закон смерті являвся причиною жертвоприношення – акту смерті як компенсації за гріх, як кара за гріх. Саме тому найстрашніша смерть Христа стала жертвоприношенням за усі гріхи всього людства усіх часів.

    Після потопу людство розмножилось і знову втрачало зв’язок із Богом, деградуючи, поверталося до тих знань, переданих злими ангелами, відновлюючи зв'язок із світом демонів. Воно знову продовжувало збільшувати гріх і знову призводило до спустошення землі. Такі міста, як Содом і Гоморра, де гріх ставав абсолютним, коли праведна людина питала у Господа чи не знайдеться хоч кілька побожних людей у тих містах, які б могли зупинити Божу кару за гріхи, - були повністю знищеними, ставши карою за свої гріхи задля існування всього світу.  І так продовжувалось і так продовжується. На прикладі жидівського народу бачимо, що коли народ перебував у зв’язку із Богом і позбувався гріха – Бог у надприродний спосіб втручався у матеріальний світ задля порятунку і життя жидівського народу. Проте коли цей народ переривав зв'язок із Богом – він піддавався знищенню і ніс справедливу кару за свої гріхи. Щоб позбуватися гріхів і уникаючи необхідності знищення людей, жидівському народу були дані настанови щодо обрядів жертвоприношення тварин, які своєю смертю ніби компенсували кари за гріхи, які мали впасти на людей. Такий відкуп свідчив про намір покаяння і відновлення зв’язку між Богом і людьми, які продовжували впадати у гріхи.

    Воплочення Христа стало відродженням досконалої природи людини, яке дозволило поєднати людську матеріальну і тілесну природу із духовною, божественною природою Бога. Господь, Син Божий, Бог став сам людиною, щоб стати жертвою, щоб взявши природу людини, стати найдосконалішою жертвою за всі гріхи людства, щоб принести себе у жертву, перенести на самому собі муки і кари усіх людей на землі, щоб своєю пролитою кров’ю відкупити людство від усіх його гріхів. Своїм воскресінням людського тіла, Він став одночасно і Богом і людиною, своєю новою природою поєднавши Бога і людство, давши шанс людям стати не просто створіннями Божими, але синами Божими, тобто спадкоємцями і носіями Божественної природи. Люди, приймаючи цю Жертву Відкуплення, уже не потребували приносити жертви тварин за свої гріхи, чи себе у жертви – Богом були дані Таїнства покаянна (Сповіді – усного акту відречення від своїх гріхів) і Таїнства Поєднання із Божественною природою (Причастям), приймаючи Тіло і Кров Господні у свої тіло і кров, формуючи абсолютний зв'язок Бога і людини, таким чином здійснюючи прийняття і відновлення акту жертвоприношення Христа, яке Він вчинив дві тисячі років тому, щоб поєднати людину з Богом, взявши усі гріхи людства на Себе і понісши всі кари за гріхи на Собі.

    Та на жаль, людство не полишене своєї природи, яка протягом тисячоліть багато чого перейняла у тваринної природи. Ця природа, яка через гріх має доступ до людини, спокушає людину до гріха, до природних слабкостей, які призводять до гріха. А сам акт вчинення гріха являється актом відречення від Бога на користь диявола і прийняття псевдо-духовного супроводу диявольської природи. Коли людина не хоче переносити випробування спокус і пристрастей, а хоче попробувати заборонений плід – вона відновлює акт адамового гріха – гріха непослуху Богу і відречення від Нього. І знову падає до рівня тварини, втрачаючи божественний зв'язок із джерелом життя – і всихає, руйнується, деградує як сама, так і руйнує оточуючий світ і природу. Власне тим самим вона формує нову кару, чинячи гріх, і з цією карою формує долю свою, своїх дітей та оточуючих. Кара повинна компенсуватися, а коли людина не приймає Христову Жертву за гріхи, то ця кара сама робить із людини жертву, бо має через жертву компенсуватися, бо вона (кара за гріх) створена по природі смерті і руйнації, власне, існуючи, вона передбачає існування смерті, руйнації та деградації.

    Коли людина відступає від Бога, помножуючи гріх, вона стягує на себе кару за гріх. Коли таких людей багато – тоді і кара велика, коли ці люди являють собою певну групу, народ, нації – тоді вони підпадають під поняття «відступництво народу». А коли ми згадаємо, що було із жидівським народом за прикладом Біблії, при відступництві від Бога, ми розуміємо механізм компенсації кари за гріхи народу – народ сам стає жертвою за свої гріхи і сам несе кару за свої гріхи. Так як тільки Господь Ісус Христос має божественну силу і владу поєднати людей із Отцем через те, що сам будучи Сином Отця, зміг перепросити Своєю Жертвою Отця за гріхи людства, то що є грішник, який помирає від своїх гріхів через те, що гріх є справедливою для нього карою за його гріхи? Ніщо. Навіть якщо людина принесе себе у жертву за гріхи іншої людини – ця жертва є ніщо, якщо не поєднується із Жертвою Христа. Бо тільки Син, не маючи гріха, зміг вчинити цю жертву, бо тільки страждання і Хресна смерть Сина змогла Отцю проявити милість до людей, які добровільно відреклися від Бога. А коли грішники стають жертвами за свої гріхи без покаяння, тобто без поєднання з Христом і Його Жертвою, то хіба муки і смерть цього грішника дозволять спастися йому та іншим людям? Ні! Адже ця смерть грішника буде карою за гріх, це буде жертва гріху, а не Богу, це буде наслідком гріха, а не поєднанням чи повторенням Жертви Христа Богу Отцю.

    Саме тому слід розрізняти смерть (природну чи як наслідок гріха) як два види кари за гріх чи жертви: як спасаюча і як вічна погибель. Спасаюча смерть покликана для того, щоби спасти душу людини, перетворивши її смерть на прообраз Жертви Христа. Це терпіння та випробування, які даються людині для того, щоби цю кару за її гріхи людина поєднала з тими карами, які переніс Христос, щоб цю свою жертву вона поєднала із Христовою Жертвою, щоб ця поєднана жертва стала жертвою Богу задля Його милості над людиною, задля прощення її гріхів і задля спасіння душі людини через поєднання із Богом. Бачачи перед собою смерть природну, людина усвідомлює, що її матеріальне існування у цьому світі завершується, а тому вона повинна прийняти природну смерть як жертву за всі гріхи, які вона вчинила за своє життя, і будучи у поєднанні з Богом, вона цю природну смерть приймає як смертну жертву  Ісуса Христа, Його тіла і земного життя для того, щоб, як Христос, воскреснувши тілом, людина в кінці світу змогла так само бути воскреслою силою Бога до вічного життя у Царстві Божому.

    Коли до людини приходить не природна смерть, а смерть як наслідок гріхів (війна, хвороба, інша небезпека життю, як от катаклізми, повені, землетруси, епідемії, вогонь тощо), ця смерть являється так само прообразом жертви Христа, покликана навернути людину до Бога, до відновлення зв’язку людини із Богом через прийняття наслідків гріхів, - як от муки, страждання, власне настання смерті, щоб людина так само могла прийняти жертву Христа, долучивши свою жертву як акт позбавлення гріха для того, щоб при смерті, приносячи своє тіло як жертву за свої гріхи, людина могла спасти свою душу, стаючи жертвою Богу, а не гріху, поєднавши свою жертву із Божественною Жертвою Христа через акт покаяння і приймання Христа. Таким чином, втрачаючи своє тіло, людина спасає свою душу через милість і поєднання із Богом, що дає людині гарантію очищення від гріхів і майбутнє воскресіння Богом. Власне, гріх має неабияку силу і величезні спустошуючі наслідки, зокрема щодо впливу на душу людини і її мутацію, тому не завжди тілесна смерть у Христі дозволяє людині повністю очиститися від наслідків своїх гріхів, тому деякий час такі душі перебувають у чистилищі, де вогнем спалюються усі плями пороку, не змиті власною смертю і терпіннями, по причині недосконалого поєднання з Богом і не повного прийняття Христової Жертви, яка здатна змити будь-який гріх, проте це вже стосується сфери вищого, зокрема, містичного, богослов’я.  

    Смерть як вічна погибель покликана перервати життя людини на етапі відречення від Бога, забезпечуючи душу людини на вічну смерть у пеклі. Ця смерть в основному має на меті здійснення тієї ж кари за гріхи, що і при спасаючій смерті, от тільки все залежить від вибору людини, і коли надходить ця жертва за гріхи, людина або вибирає, чи поєднати цю жертву і з Христовою і при смерті перепросити Бога за свої гріхи, власне, покаятися, чи прийняти свою смертну жертву не як жертву за гріхи, а як сприйняття тваринного завершення існування свого земного життя з відходом у повне небуття і стирання будь-якої пам’яті чи згадки про себе. Найчастіше ця смерть як вічна погибель стосується тих, хто мав би волю до поєднання з Богом, але в останні моменти він зрікається цього шансу, добровільно приймаючи вічну загибель, добровільно відкидаючи Бога через особисто викликане своєю свідомістю безпричинну ненависть до Бога, чи плекаючи у собі почуття розпачу та неможливістю поєднання з Богом через своє гріховне життя, чи приймаючи власну смерть як справедливу кару щодо себе самого за своє нікчемне життя. Це смерть остаточного конкретного вибору в літеплому періоді життя людини. Це переважно стосується людей, які все життя відкидали Бога, - і кожну Божу можливість поєднання з людиною людина переривала ще при самій появі, проте чи молитвами близьких чи власне з інших причин Бог намагався людину спасти. Але до цього виду смерті належить найгірша смерть – нагла чи раптова. Вона здебільшого стосується тих, хто багато знав про Бога, хто у свій час навіть жив і з Богом і духовно підтримував зв'язок із Богом, проте з тих чи інших причин, зокрема через гріховні пристрасті та через певні особисті причини плекання ненависті до Бога, Його святинь, особливо під час здійснення особливих безбожних актів проти Бога, усвідомлюючи Його існування через пережитий досвід, відвертався від Бога, повноцінно і при повній свідомості відкрався від Бога, - такі люди найнещашніші. Вони, пізнавши любов і милосердя Бога, добровільно і вільним вибором відріклися від Бога на користь диявола, тому в такому випадку диявол переважно старається щодо наглої смерті людини, після якої людина не матиме шансу і можливості до спасіння через покаяння і прийняття Христової Жертви.

    Власне, смерть людини майже завжди є наслідком гріха і вона дається людині без її згоди, як бачимо з вище написаного, за волею Бога у відповідності до рівня гріховності чи праведності, права на душу людини збоку Бога чи диявола в результаті вільного вибору людиною Бога чи диявола. Винятком являється самогубство, як акт повного відречення від  Бога і Його впливу на долю людини на користь диявола (останній і, по факту, остаточний вибір людини, акт гріха вбивства людини як образу і подоби Бога) без права чи можливості на покаяння через вибір самовільного припинення життя на користь гріха і диявола.

    І як завжди, я повертаюся до теми публікації. Чи українська земля потребує крові? Так, потребує, на жаль. На жаль, чи не в кожному столітті у світовому суспільстві відбуваються процеси перезавантаження системи. Кожне суспільство, яке переживає становлення, особливо на базі християнських цінностей, набуває значного розквіту і розвитку за рахунок Божого благословення. Це характеризується показниками добробуту у багатьох сферах людського життя. Коли настанє добробут, тоді люди починають позбуватися Бога, прагнучи задовольнятися усіма видами споживацтва та достатками. Кожний рівень достатку з часом втрачає актуальність і людина у пошуку нових насолод, бажань, пристрастей та амбіцій видумує все нові способи розважання. Поступово, у погоні за реалізацією своїх бажань, людина поринає у світ спокус і пристрастей, роблячись рабом свої гріховної плоті через поступову втрату зв’язку із Богом. Тоді суспільство продовжує помножувати гріх, за яким настає покарання. Суспільство приносить у жертву себе, людей у вигляді смертей через війни, епідемії, стихійні явища природи тощо. Кров людей компенсує міру гріха і земля продовжує відновлюватися та існувати. Суспільство так само позбувається гріха і починає повертатися до початкового рівня суспільного розвитку, базуючись на традиційних християнських цінностях. Тоді народ знову навертається до Бога і починає відновлювати втрачений духовний зв'язок із Богом поки знову не доходить до стадії достатку і вседозволення. Такі циклічні процеси переживає кожен континент, кожне суспільство.

    Були народи, які повністю відверталися від Бога і прирікали себе на загибель, були такі, які Господь зміг навернути до пори до часу. Таким народом являємося ми – українці. Скільки української крові було пролито за всю історію нашого існування хай скаже Чорне море. Ми ніколи не могли повністю відректися від Бога, тому ми ще й досі існуємо. Проте надмір гріха нашого народу був і є завжди такий великий, що часто нам доводиться спокутувати свої гріхи ціною пролитої власної крові. Ми літеплі, і ми не такі як усі. Ми водночас і християни і язичники, і вірні і безбожники. У неділю ми слізно молимося до Матінки Божої, а з понеділка ми п’ємо, гуляємо, займаємося окультизмом і розпустою чи не в кожній другій сім’ї. У церкві ми даємо милостині бідним, а на роботі обкрадаємо один одного до нитки. Ми читаємо Біблію, духовну літературу, дивимось релігійні телепередачі, духовні фільми і ми ж маємо чи не в кожній другій хаті розпусну літературу, окультну літературу і фільми. Чоловіки люблять своїх жінок і являються хорошими сім’янинами, проте це не мішає їм любити чужих жінок, як в Україні, так і будучи заробітчанами за кордоном. Аналогічно із жінками. Ми любимо випити, адже горілка – це той реквізит, який відрізняє нас від інших народів, бо саме горілка дозволяє нам звільнитися від насаджених нашими батьками і священнослужителями християнських цінностей задля плекання сміливості і бажання до гріховних насолод та бажань. Хай буде прокляте православ’я! Саме воно є тією інфекцією, яке знищує душі українців на протязі багатьох століть. Саме православ’я є тим безбожним синтезом християнства із язичництвом, інструментом псевдо-патріотичного  маніпулювання і пропаганди. Православ’я навчило чи не кожного православного ставити свічку Богу і чорту, не тільки образно, бо «не знати, де опинимось після смерті, аби не впасти в немилість Бога чи чорта». Воно навчило православних християн відновлювати язичницькі ритуали та безбожні обряди, які називаються традиціями святкування тих чи інших християнських свят. Всі старі православні священики, єпископи, псевдо-патріархи усіх православних конфесій України служили безбожному комуністичному уряду, тепер вони вчать людей служити своїм політичним покровителям. Молоді йдуть працювати у церкву, бо тут бабло велике крутиться. Православ’я навчило українців, що гріха нема, що можна розводитися і жити з ким попало, що призвело до найбільшої кількості розлучень серед усіх держав Європи. Тільки православний священик у церкві буде бити себе у груди, а на весіллях напиватися і приставати  до жінок, хоча і не тільки на весіллях, парафіянок ой як багато! Тільки православний священик може отримати духовний сан, будучи три рази розведений і полюбляючи дівчат та порносайти. Це вони будуть мовчати на гріх, боячись, що люди перестануть їм носити копійку в церкву, самі ж будуть обдирати людей за надання будь-якої церковної послуги (і все це описано на основі особистого знайомства і конкретних прикладів життя православних попів, а скільки всякого іншого безбожного вони витворяють!)

    На православній церкві кров мучеників-християн, яких більшовицький та комуністичний уряд на чолі із атеїстами та православними батюшками розстрілювали, здавали держорганам, катували, голодом морили, мордували та репресовували. Ці кадебістські батюшки тепер двадцять років тому створили свою секту, назвавши її УПЦ КП, щоб не ділити майна із московськими попами. Вони тепер б’ють себе в груди, називаючись великими патріотами України, а несвідомі молоді фанатики вважають цю секту духовним осередком держави.

    Так по всюди. Я за життя не зустрічав жодної політичної сили, яка б, називаючись націоналістичною чи патріотичною, була не заснована чи яка б не керувалася колишніми комуністами, совітами, колгоспниками, олігархами та українофобами. В Україні націоналізм – це валюта, якою торгуються і яку купують-продають за гроші. Українці не вміють думати і не мають жодної психологічної властивості до логічного аналізу та синтезу. Взяти хоча б блоги в інтернеті українських і російських авторів. Одразу ж зрозуміло, до російські люди (до теперішньої зомбо-пропаганди) надзвичайно розумні та аналітично-здібні люди, у порівнянні із українськими авторами – які або пишуть «свої» думки чи погляди, навіяні вечірніми зборами своїх зомбо-політичних організацій чи книжками, або банально перекладають російські публікації, незграбно інтерпретуючи погляди російських авторів під українські стандарти.

    Чому так? Якщо народ протягом століть перебував у рабстві, то здатність мислення та особистої думки викорінювалася навіть на генетичному рівні.

    Тому у нас зараз колапс. Це хаос, інакше пояснити не можливо. Люди не знають, що думати, бо самі по собі думати не вміють, а тут біда – одні канали втлумачують в голову одну правду, інші – іншу, інтернет – то взагалі весь колорит правди-неправди, тут навіть мозок можна відклювати – вибирай собі чужі коментарі – і які сподобалися – такий у тебе буде погляд на ті чи інші події чи ситуацію. Нами так легко маніпулюють, що мені деколи здається, ніби оточуючі мене люди – це… мавпи. Це живі маріонетки, які настільки між собою різні, наскільки кожен із них мав доступ до тієї чи іншої сфери пропаганди чи маніпуляцій. Це з рештою настільки геніально продумано і втілено, що жоден диктатор не мріяв мати таких слухняних тварин за людей. Це получається, що завтра верховна рада прийме закон, за яким українців зобов’яжуть повіситися – так вони зберуться біля тої ж ради, щоби спитати, чи їм вішатися на своїх шнурках чи держава їх забезпечить і шнурком і милом!?

    На кого надія? Ні на кого! Були б українці християнами – надіялися б на Бога. А так як 99% українців є латентними атеїстами, тому половина з них надіються на обаму з гейропою, а інша частина досі надіється на рассєю, поки снаряд в голову не получить. Іншим взагалі байдуже, аби тільки закпаспорт зробили і тікати подалі в пошуках пригод на одне місце. Патріоти, які ще при повній свідомості від реалій буття (мабуть через те, що перебувають на передовій і тому зомбо-пропаганда їх не торкається) – будуть ліквідовані офіційно під виглядом бойових дій і наперед домовлених угод між таємним урядом України (кучмістами і медведчуками) та Росією у Мінську щодо ліквідації активного свідомого людського ресурсу в Україні з метою входження території України у новий СРСР. Бачимо, українська влада повністю виконує мінські домовленості, і скоро в Україні залишаться тільки жінки і пенсіонери, чоловіків згноять у війні (що зараз активно і відбувається) і найближчим часом питання незалежності України уже не стоятиме, вчора – Крим, сьогодні – Донбас, завтра – Україна. Котлів на всіх стане.

    І всі ці тисячі померлих українців – це і є початок тієї страшної жертви, яку повинна принести українська нація своєму богу-чорту, якому століттями поклоняється. А що буде далі? Чи змилується Господь над українським народом і чи подарує захист від ворогів і мир? Міг би, якби Його просили. А хто просить Господа за мир в Україні? Може хтось і просить, але не українці. В такі часи люди переважно починають масово ходити до церкви, молитися, переглядати своє життя, сумління. А тут нонсенс! Прийшов хлопчина на кінець служби Божої тільки тому, щоби священик показав людям, для якого мобілізованого збирають гроші на бронежилет… Ну старі, то ясно, вирощені на атеїстичній пропаганді СРСР, будучи «у віці», почуваються в безпеці, бо думають, і війна до них не добереться і їх не призвуть до війська, хай молоді воюють. А що найгірше, то молоді люди. Несвідомі, вони якщо можуть, тікають з України, чи переховуються, чи якщо зловили, таки йдуть воювати, бо тоді, коли нема куди тікати, то це вже приреченість, а таку ситуацію слід перетворити у можливість – чи постріляти, чи повбивати, чи дістати дозу адреналіну чи байдуже готуватися до потенційної смерті. А все тому, що немає віри. Решта молоді не вилізає із барів, дискотек, клубів, живучи ніби в іншій реальності, як ті свині на свинофабриці, які живуть у достатку, мають тепло, їжу, дах над головою, от тільки день-через день то та свиня пропаде, то іншу заберуть на заріз, і так і живуть, поки до них черга не дійде.

    А хто їх мав би навчити християнської віри? Хто їх мав би привести до Бога? На заході України більшість дітей – сироти, вони роками живуть без батьків, бо ті закордоном товчуть копійку, щоби повернутися назад в Україну і жити краще, ніж сусід живе, стати паном. Діти їхні розбещуються і душі їхні гинуть, будучи ще живими. Нема кому тих діточок привести до церкви і навчити християнських цінностей і віри. Саме тому на Заході України переважна більшість людей живе у страшних гріхах розпусти (60% шлюбів розпадаються і люди є відлученими від Бога попри свої православні псевдо-християнські поняття «життя на віру»), алкоголізму, окультизму, наркоманії (батьки висилають гроші – треба відриватися), у вседозволеності і розбещенні (бо ми майже Європа, а там так живуть).

    Із сходом України інакше, там ніколи й не знали християнської віри, там століттями жили у і варилися в чортовому котлі православ’я, там богом являється кожен домашній демон чи «домовик», там расєєя, а отже, сталін, ленін і комунізм. Бога – немає, церкву – спалити. Тому я вважаю, що ось ці бойові дії і всі ті померлі мирні жителі Донбасу, всі ті зґвалтовані, катовані, розстріляні жителі Донбасу – вони якраз уже почали одержувати краплі пролитої чаші тих кар гріхів, яких люди  і їхні предки допустилися. Це страшно, проте це тільки початок. Немає покаяння, а отже, українцям слід буде спокутувати усі свої гріхи, у повній, страшній, мірі. І це печально… Українцям слід навернутися до Бога, до правдивого Бога, а не до православного язичницького божества, їм слід змінитися, змінити своє життя, менталітет до кращого, до рівня традиційних християнських цінностей. Краще зараз, поки більш-менш мирно, бо потім буде жахливо і, не дай Бог, пізно… Поки смерть як кара за гріхи не замінила природну смерть.

    Схожі матеріали:


    Увага! Це суб"єктивна думка дописувача. Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст статтей дописувачів!
    Свої публікації Ви можете надсилати на електронну адресу
    : traducionalist@gmail.com
    Після модерації вони будуть опубліковані в даному розділі.

    Категорія: Публіцистика, роздуми... | Додав: Anatoliі☩UCT☩ (13.05.2015)
    Переглядів: 1487 | Теги: жертва, роздуми, доля України, доля людини, публіцистика, війна, Україна, ато, кров, Біблія | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
    2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
    Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
    Яндекс.Метрика