Меню сайту

Категорії розділу
НОВИНИ УГКЦ [9]
ЦЕРКОВНІ СВЯТА [80]
ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА [16]
НАБОЖЕСТВА [176]
ПАПА БЕНЕДИКТ XVI [18]
ОГОЛОШЕННЯ [14]
АКТУАЛЬНІ НОВИНИ [182]
РІЗНЕ [3]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:



"Ой, хто з вас терпить, хто журу має,
Най в Страдче спішить, ласки благає
Ту Страдецьку Матір Божу,
Ту Пречисту Квітку гожу,
Вона всіх там жде,
Полекшу дає.
Хто хворий – слабий; того лікує,
Хто бідний, сумний, жаль його чує,
Хто в нещастю упадає,
Тому щиро помагає,
Мати на горі,
У Страдчі селі".

Де є те село Страдче?.. Двадцять кілометрів на захід від Львова, в куті поміж львівсько-янівським шляхом і дорогою Страдче-Мшана, над рікою Верешицею, стоїть стрімка Страдецька гора. На вершку гори (359 метрів) стоїть парафіяльна церква, давніше Василіянська, за нею цвинтар, а там і село Страдче. В погідний день, далеко на овиді, синіють Карпати.
Кільканадцять метрів від вершка гори, на північному узбіччі, находиться славна страдецька печера, в якій є печерська церква Божої Матері Нерушимої Стіни. Історія Страдча звязана з печерами. Вона така ж як історія всього українського народу. І її сторінки записані кровю мучеництва. Первісна назва села Страдче була: Стрілиська. На основі різних знахідок в часі археологічних дослідів стверджено, що Страдецький Печерський Манастир сягав княжих часів і існував від половини XI до половини XIII ст. Вище входу до печери, на горі, було городище, з якого до сьогодні збереглись фрагменти валів. Історія першої половини XIII ст., вияснює нам значіння того городища положеного на пограниччі галицького князівства, що в тому часі було тереном завзятої боротьби за галицький княжий престіл. Точкою опори в тій внутрішній війні було між іншими в тих сторонах і страдецьке городище. Та війна була така завзята, що навіть страшний напад Татар не закінчив її. Князі воювали з наїзниками, але не припиняли міжусобної війни.
В іпатськім літописі під 1243 р. записано, що Володислав допоміг Ростиславові зайняти місто Галич. Коли в тім часі неприсутній у Галичі Данило, довідався про те, прийшов під Галич, розбив війська Ростислава і зайняв Галич. Коли ж Батій вертався з Угорщини, один з його загонів напав на утікаючого з Галича Ростислава в північно-східній частині Страдча, т. зв. по сьогодні Бірок, розбив його нечисленну дружину і приневолив до втечі.
Так і видно, що на страдецькій горі збігались дороги зі сходу й із заходу, з полудня і з півночі, тому і весь цей простір землі вимагав особливішого укріплення у формі городищ. А Страдецька гора – вже з природи вивінувана, як на середновіччя, нездобутими укріпленнями, бо вже з полудня і з півночі має високі і стрімкі узбіччя, а з західньої сторони височезні камяні стіни.

А проте у 1243 р., на страдецькій горі відігралась страшна трагедія. В часі битви Татар з дружиною Ростислава, про яку я щойно згадав, хтось із людей, укритих перед Татарами у страдецькій печері, вистрілив з лука до переїжджаючого Татарина. Та хоч стріла тільки перелетіла побіч нього, Татарин зчинив крик, завернув частину загону, що йшов на поле битви в Бірок, і так зовсім несподівано, Татари відкрили вхід до страдецької печери, в якій тоді схоронилося було перед Татарами малощо не дві тисячі людей. Коли татарське візвання, щоб укриті в печері вийшли з неї – залишилось без наслідку, тоді Татари розложили вогонь у головному коридорі печери, щоб димом видусити тих, що в ній сховалися.
Черці не були з людьми в печерах, але в церкві ( в городищі). В якийсь спосіб довідалися вони про страшну подію, сходять з городища, вбрані у святочні ризи, до печери, де перед входом – Татари докінчували свою пімсту над безборонними людьми. Поклонившись їм ченці просили погасити вогонь і не карати невинних за нерозважний вчинок однієї людини. Та розярений хан з кпинами відповів на покірну просьбу ченців, що хіба їхньою кровю погасить розложений вогонь. На ті слова Татари кинулися з ножами на ченців і вигубили їх. Так по-лицарськи віддали ченці своє життя "за друзі своя"...

Тоді перестало існувати село Стрілиська, а на його місце, аж згодом повстала нова оселя – Страдче.
Є в народі повіря, що після страдецької трагедії зійшла з неба Божа Мати до страдецьких печер та плакала над мучениками і знищеною чернечою обителлю. Від тоді вся околиця Страдча в особливий спосіб почитає ікону Пречистої Діви Марії що в страдецькій церкві вславилась багатьма і великими чудами. Ця страдецька чудотворна ікона Божої Матері, переможно перетривала частину всіх отих лихоліть що їх перейшов український нарід. Не ушкодили її навіть в часі двох світових воєн. Хоч у часі Першої світової війни ворожі гранати порозбивали мури церкви і понищили все нутро тільки одна чудотворна ікона Пречистої залишилась зовсім неткнена. Видно така була воля Тієї, що постійно опікувалася нашою рідною землею, все любила український нарід і ридала над його недолею. Вона й, мабуть, хотіла, щоб та її ікона на все залишилася серед її любого народу.
Страдецьку церкву багатократно відзначали римські папи надаванням великих відпустів, а покійний Папа Пій XI надав страдецькій церкві повний відпуст на кожний день року (грамотою Прот. ч. 2876/36) і (грамотою ч. 4142/36) встановив на страдецькій горі хресну дорогу з єрусалимськими відпустами.

Нічого дивного, що в храмовий день церкви, на Успення Пречистої Діви Марії, тисячі прочан, нераз з дуже далека, спішать на Страдецьку гору, щоб поклонитися старинній чудотворній іконі Пречистої Діви Марії і тим святим місцям, які до сьогодні залишилися славними свідками давноминулого".
Та настали часи на Україні, для нашої Церкви гірші від татарського лихоліття. В 1941 р. згинув мученичою смертю, страдецький парох о.д-р Николай Конрад і тамошній дяк Володимир Прийма. Багатьох страдецьких парафіян запроторили на Сибір, у Казахстан і багато невинно згинуло навіть у своїй власній хаті.
А може знов приходить Пречиста до страдецьких печер, що в них перед віками виливала Свої сльози – плакати над недолею українського народу, може тією своєю духовою приявністю зворушує серця своїх вірних дітей і вливає в них силу надіятись проти надії і видержати час сучасного страшного лихоліття.

А крізь віття сосон, що покривають страдецьку гору – наче відгомін давньої пісні, лине в широкий світ, на легких крилах вітру, разом із зітханням паломників усіх часів:

"О, Пресвятая Страдецька Мати
Зволь нам в потребі руку подати, –
Покріпи нас і спаси нас,
І до щастя поведи нас,
Нашу родину –
Всю Україну!.."

Багато чудес записано в парафіяльному літописі. Страдецька Божа Мати навіть на далеку віддаль опікувалася тими, що в неї помочі благали, що її щиру любов свого серця виявляли. А тепер часами приходить така думка, що багато людей або забули на любов до Пречистої, або взагалі живуть без любови до Пречистої Діви Марії. Видається наче серце деяких людей не тужить за Матірю Любови і тому позбавлене внутрішньої радости, яку зазнають ті, що своїм серцем щиро люблять і побожно почитають Божу Матір.
Земське щастя, тимчасове і проминаюче життя в добробуті, опанували всю нашу душу. І зі страхом та жахом завважуємо, як деякі з тих людей, що тільки дбають про свою вигоду й гуляще життя, щораз дальше відходять від нас, від наших звичаїв, від усього того, що наше, що рідне нашому серцю. Ось де причина, що багато є й таких, які забувають про чудотворні ікони Пречистої Діви Марії в нашій Рідній Землі, на Україні. А що вже говорити про те, що ледве, чи багато найшли б ми ікон, копій наших чудотворних ікон, якщо могли б заглянути до кожної нашої української родини, до кожної хати?..

Хоч ми за морем, хоч ми далеко від нашої Батьківщини, линьмо думками й почуттями нашого серця до Страдецької Матері Божої. І хто сумний, і хто журу має, і хворий, у всякому нещасті – хай пільги-помочі благає в Страдецької Божої Матері. Вона все всім помагала й кожному з нас поможе, якщо справді щиро будете просити Матір на горі у Страдчі в селі.

о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
Присвячений
Найдорожчій Крові
Господа нашого
Ісуса Христа

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика