СВЯТА ЖАННА Д'АРК

 

Не було в світі іншої такої славної дівчини, як св. Жанна д'Арк. У 1431 році її як чарівницю засудили на смерть і спалили живцем, а 1920 року Христовий Намісник цю селянську неписьменну дівчину проголосив Святою і навколішках просив її: "Свята Жанно, молися за нас!"

Народилася вона 1412 року в французькому селі Домремі у сім'ї небагатих хліборобів Якова й Ісабелі д'Арк. У цій родині було п'ятеро дітей. Батьки Жанни були побожні, призвичаєні до тяжкої праці на полі. Дівчина під дбайливою опікою матері навчилася любити Бога і молитися, ходити до церкви і часто приймати св. Тайни. Вміла також гарно прясти й шити. А від батька вона навчалася хліборобської праці; також пасла овець.

Малою дівчиною Жанна часто бавилася з сусідськими дітьми, збирала квіти, плела віночки та співала пісень. Але до танців не мала охоти; коли інші діти починали танцювати, вона відходила набік і молилася. Жанна була скромною, чемною, щирою і невинною дівчиною. Кожен радий був би мати таку доньку, як вона. Один вояк, що мав нагоду згодом добре пізнати її, сказав про неї: "Вона завжди видавалась мені святою".

Коли Жанні було тринадцять літ, їй почали з'являтися надзвичайні видіння. Першу з'яву вона мала влітку близько полудня в домашньому садку. Дівчина побачила дуже ясне світло, а опісля почула звідти голос, що наказував їй звільнити рідний край від наїзників. Жанна дуже наляка лася. Але згодом чудесні з'яви почали повторюватися, і тоді вона пізнала, що їй з'являється св. архангел Михаїл, покровитель Франції, з іншими небесними духами. Під час наступних з'яв Голос сказав їй, щоб вона добре поводилась і часто ходила до церкви. Крім цього, раз або двічі на тиждень вона одержувала наказ іти шукати некоронованого короля, звільнити місто Орлеан від облоги ворогів та привести короля Карла в місто Реймс на коронацію. Налякана такими видіннями й наказами, Жанна аж тремтіла зі страху, але нікому нічого не говорила. Коли з'ява зникала, вона думала про те, що чула, і не уявляла, як вона може це зробити — бідна дівчина, що не вміє ні їздити на коні, ні воювати?

Чудесні видіння тривали три роки. Крім св. Михаїл а, Жанні часто являлися св. Маргарита і св. Катерина. В той час дівчина все менше бавилася з подругами, а більше молилася. Одночасно вона стала поволі розуміти т$ велике завдання, до якого покликав її Бог.

Жанна була вже повністю свідомою людиною, коли їй минуло 16 літ. Вона знала своє життєве завдання і всім своїм серцем бажала виконати його. Щоб бути вільною в своїх діях, вона навіть зобов'язалася перед Богом зберігати своє дівицтво і доти не виходити заміж, доки Господь не захоче. Але зі страху перед своїм великим завданням, вона вагалася з остаточним рішенням і нічого не починала. Але ще більше вона боялася зневажити своїм непослухом Бога, тому, врешті, на наказ своїх небесних опікунів, вона зробила рішучий крок: вибралася разом зі своїм вуйком у місто Вокулр до королівського старости — просити в нього допомоги для виконання Богом дорученого їй завдання. Але староста, вислухавши Жанну, висміяв її і відіслав додому, порадивши вуйкові добре провчити дівчину, щоб порозумнішала.

Однак Божі слуги не зважають на жодні перешкоди. Рішучість Жанни була вже тоді такою великою, що вона сказала лицареві Жанові де Метц, що повірив у покликання дівчини: "Я прибула до цього королівського міста просити Роберта де Бодрікур завести мене до короля. Він не звертає уваги ні на мене, ні на мої слова; проте ще до середини посту я мушу бути в дорозі до короля. У світі нема нікого: ні короля, ні князя, ні когось іншого, хто міг би відновити королівство Франції, крім мене. Я воліла б прясти біля своєї вбогої матері, це б мені й належало робити: однак я мушу йти і виконувати те, що хоче Бог". Тоді цей лицар узяв Жанну за руку і присягнув, що за Божою допомогою він заведе її до короля. Коли він спитав її, коли вона хоче вибратися в дорогу, вона відповіла: "Відразу, можна й завтра".

Присяга шляхетного лицаря була для Жанни великою потіхою, але з від'їздом вона мусила ще якийсь час зачекати, бо для вирішення її справи конче потрібна була допомога старости. Вона одержала її аж після другої зустрічі з ним, справивши на нього велике враження, передусім чудесним знанням перебігу одного програного бою. Тоді він дав їй своїх вояків для охорони і послав її до міста Шінон, де перебував король. У той час Франція була в жалюгідному становищі через довголітню й криваву боротьбу двох партій. Королівська партія "арманян" служила англійцям, які перед виступом Жанни зайняли вже велику частину Франції. З Божого наказу дівчина мала завдання визволити рідний край і довести до врочистої коронації короля, який тоді не мав до цього ні сили, ні відваги.

Коли Жанна одержала від старости чотирьох вояків і листа, що забезпечував їй вільне пересування, вона переодягнулася в чоловічий одяг і негайно вирушила зі своєю охороною до короля. Виїхала без порозуміння з батьками. Подорож тривала одинадцять діб і звичайно вночі, бо околиця була у ворожих руках, і вдень могли на них напасти. Всі їхали на конях; Жанна нічого не боялася, легко зносячи всі невигоди тяжкої подорожі разом з чоловіками. Одним тільки вона цілком відрізнялася від них: постійним бажанням бути при кожній нагоді на Службі Божій. Вона говорила їм: "Якщо ми вислухаємо Службу Божу, все буде добре". Але її провідники боялися, щоб у церкві не впізнав їх хтось з ворогів короля, тому тільки двічі дозволили їй бути в церкві. Поведінка Жанни під час подорожі була така скромна й невинна, що чоловіки з її охорони, незважаючи на те, що вона була дуже молода, ставилися до неї з великою повагою й пристойністю. 6 березня 1429 року Жанна щасливо прибула зі своєю охороною до міста Шінон, де перебував король, і поселилася в будинку однієї чесної жінки недалеко від королівського замку, в якому постійно молилася і постила.

Карл VII, тоді ще некоронований король Франції, не мав потрібного войовничого духу володаря й добрих радників, тому не був у захопленні від приїзду Жанни, два дні не приймав її. Напевно, він не вірив у її посланництво, а, може, був незадоволений, що вона перериває йому безжурне придворне життя. Замість того, щоб відразу поговорити з Жанною, король посилав до неї своїх придворних, щоб вони добре розвідали, хто вона та в якій справі прибула до нього. Спочатку дівчина не хотіла навіть говорити з ними і чекала на розмову з самим королем; коли ж вони заявили їй, що вони приходять від його імені, вона сказала їм, що має виконати два завдання: звільнити місто Орлеан від ворожої облоги і коронувати короля. По двох днях зволікання король, врешті, дозволив дівчині прийти до нього на розмову.

Жанну завели до зали, де був король і триста придворних, яким було цікаво побачити ту дивну дівчину, що бажала виконати такі речі, про які ніхто з них й не думав. Щоб випробувати Жанну, король наказав одному зі своїх пишно одягнених вельмож сісти на троні і вдавати короля, а сам у простішій одежі став поміж придворних. Але дівчина відразу підійшла до короля, низько поклонилася йому і сказала:

"Шляхетний дауфіне, я називаюся Жанна. Цар неба посилає мене до тебе з вісткою: ти маєш бути помазаний і коронований у місті Реймс, ставши намісником Небесного Царя, який і є справжнім королем Франції".

Дауфін, тобто престолонаслідник, задля випробування Жанни, відповів:

—                    Жанно, я — не король. Він там, — і вказав рукою на того вельможу, що сидів на королівському престолі.

Дівчина спокійно й поважно відповіла:

—        В ім'я Боже, шляхетний дауфіне, ти король і ніхто інший.

Аж тоді король закликав Жанну до окремої кімнати на розмову. Вона запевнила його, що він є законним сином короля і наступником на престолі, щодо чого він мав сумнів, а також виявила його деякі таємні думки, які вона знала з Божого об'явлення. Це справило на нього велике враження, його лице аж засяяло від радості.

Та з вирішенням справ, задля яких Жанна прибула до нього, король барився. Минули тижні, поки дівчина змогла приступити до виконання свого головного завдання.

Тим часом король виділив їй помешкання в своєму замку, де була також капличка, найдорожче місце для побожної дівчини. До послуг призначили їй молоденького пажа, який з того часу був завжди біля Жанни, написавши згодом про ті часи цінні спогади. Він згадував, що часто бачив дівчину навколішках на молитві, залиту сльозами.

Король наказав відвести Жанну до сусіднього міста Пуатьє, щоб професори тамтешнього університету "проекза­менували" дівчину ще один раз. Коли її ввели до університе­тської зали, вона сіла на кінчику лави і спитала отців професорів чого вони бажають від неї. Один доктор св. богослов'я, що говорив говіркою своєї місцевості, спитав її, якою мовою говорили до неї її небесні опікуни. Жанна

відповіла:

— Кращою мовою, ніж ваша. Доктор богослов'я спитав знову:

— Чи ви вірите в Бога?

— Так, і більше, ніж ви.

Коли після цього о. доктор сказав їй, що вони не можуть порадити королеві дати їй військо, доки вона не дасть якогось знаку, що їй можна повірити, вона відповіла:

—        Мій Боже, я не прийшла сюди робити якісь знаки. Ведіть мене до Орлеана, і я покажу вам знаки, для яких мене послано!

Опісля вона з'ясувала зібраним там професорам свій план, а саме: після здобуття Орлеана англійці будуть розбиті, тоді ж відбудеться коронація короля. Париж буде знову французьким, а князь Орлеана повернеться з англійського полону. Присутні богослови були надзвичайно вражені її заявою. Один з професорів зробив закид:

—        Ти кажеш, що твої голоси сказали тобі: Бог бажає звільнити французький народ від лихоліття. Якщо Він бажає визволити його, то не треба армії.

—        Вояки воюватимуть, а Бог дасть перемогу. Смілива й впевнена відповідь дівчини, що без найменшого збентеження сиділа на лаві перед поважним збором учених професорів, справила на них таке сильне враження, що вони вирішили порадити королеві послати її з військом до Орлеана, яке облягли й пробували здобути англійці.

Після того іспиту Жанна мала побачення з самою матір'ю короля, яка згодом повідомила синові, що ця дівчина — невинна і не під впливом злого духа. Аж тоді король вирішив послати її з військом на допомогу Орлеанові. Одночасно призначив дівчині окремого сповідника, щоб він міг відправляти Службу Божу, сповідати її та давати їй, коли тільки вона забажає, св. Причастя, що для Жанни було дуже важливе. Крім цього, король дав їй зброю, прапор і коня. До неї прибули в той час також її два рідні брати, щоб бути біля сестри у воєнному поході.

Так дівчина перейняла провід у визволенні рідного краю. Згідно з її наказами, відбувалася підготовка до великого наступу. Жанна стала єдиною надією горем прибитої батьківщини. Франція тепер величала, обожнювала, озброю­вала її. Проста дівчина з Домремі стала дочкою нації, її спасінням.

Коли в королівському таборі всі почали готуватися до визволення рідного краю, Жанні дали панцир і державні прапори. Дівчина продиктувала листа до священиків у місті Фірбуа та просила їх відшукати для неї той меч, що закопаний у церкві під вівтарем. Ніхто нічого про існування того меча не знав, але коли почали розкопувати землю в церкві св. Катерини, то справді знайшли меч, на якому було п'ять вирізьблених хрестиків. Меч був дуже заржавілий. Але як тільки почали його чистити, ржа сама відлітала, і меч став напрочуд чистий. Чудо знайдення меча збільшило довіру до Жанни. Дівчина наказала на прапорі намалювати образ благословляючого Ісуса Христа, двох ангелів, земну кулю і лелії — символ Франції. Цей прапор носив за нею її паж. Мала вона також свій спис й малий топірець, а також два перстені, на одному з яких були вирізьблені слова "Ісус, Марія". Перед боєм вона дивилася на той перстень, згадуючи своїх батьків і св. Катерину, до якої вона колись торкнулася рукою, на якій був тепер цей перстень. Один молодий шляхтич, який мав нагоду зустріти Жанну, написав у листі до матері: "Я бачив її, як вона сідала на свого великого чорного коня, вся в панцирі, за винятком голови. Коли кінь не давав їй сісти на нього, вона сказала: "Ведіть його під хрест перед церквою". Там вона сіла на нього, і він став таким спокійним, наче був прив'язаний.

У похід Жанна вирушила 29 квітня 1429 року. Попереду йшли священики, що співали молитву до Святого Духа, а за ними їхала на коні дівчина, її два вірні приятелі, що щасливо привели її до короля, два рідні брати, вся старшина й три— чотири чисячі війська. Жанна була Богом даною духовною провідницею, що керувала його діями для виконання Божих планів.

Перший наказ, який Жанна проголосила військові, був такий: кожний вояк має негайно висповідатися, все свавільне жіноцтво повинно покинути обоз. Цей наказ чимало здивував старшин і вояків, але вони виконали його. Один високий старшина мусив відмовитись від звички проклинати. Воїнам Жанни треба було бути людьми чистого серця.

Під час походу до Орлеана коменданти зробили дівчині велику прикрість, бо завели її під місто іншою дорогою, ніж вона бажала. Коли комендант Орлеана виїхав їй назустріч, щоб привітатися, вона сердито спитала його:

— Ти порадив їм завести мене на цей берег ріки, замість вислати мене до Талбота і англійців... Рада нашого Господа розумніша і краща, ніж твоя. Ти хотів ошукати мене, але ти обдурив себе; я принесла тобі найкращу поміч, бо це допомога небесного Царя.

На щастя, комендантові вдалося все пояснити Жанні, і вона погодилася переправитися човном до Орлеана, де її чекало все місто. Коли ж виявилося, що переправа через ріку неможлива, вона сказала коменданту, щоб хвилину почекав, і все буде добре. Справді, несподівано вітер подув в інший бік, і вони без перешкоди переправилися через ріку. Народ вітав її з великою радістю.

Прибувши до міста, Жанна кілька разів підходила до позиції англійців, що вже півроку облягали місто, і закликала їх добровільно відступити та рятувати своє життя. Однак англійські вояки відповідали їй глумливими і зневажливими вигуками.

Коли до Орлеана прибуло свіже військо, то несподівано розгорівся бій. Жанна вихром понеслася на місце бою. Французькі вояки зустріли її з тріумфом. Того дня вони перший раз здобули велику перемогу. По всіх церквах Орлеана заграли дзвони. Скрізь панувала радість! Усі втішалися, що Бог допоміг їм діждатися веселого дня.

Але Жанна була сумна: їй було жаль тих англійців, що загинули в бою без св. сповіді. І наче б вона була в тому винна, негайно висповідалася та наказала зробити це всім своїм воякам, сказавши їм, що якщо вони не посповідаються, то вона покине їх. Наступного дня, на свято Господнього Вознесіння, вона знову прийняла св. Тайни, заборонила воювати тим, що не сповідалися, а також рішуче наказала прогнати всіх жінок, що йшли за військом, щоб Бог не покарав їх поразкою за їхні гріхи. Всі її накази були виконані. Після цього найвища старшина зібралася на воєнну нараду, але потай від Жанни, бо не вважала її компетентною у воєнних справах. Вирішивши спланувати два нові наступи, Жанну повідомили тільки про один. Вона відразу відчула, що їй не сказано всієї правди, кажучи: "Скажіть мені, що ви насправді вирішили. Я знаю, як зберігати таємниці". Тоді комендант Орлеана виявив їй усю правду. Згодом дуже часто так бувало: коли коменданти схвалювали якесь одне рішення, Жанна наказувала їм робити цілком протилежне.

У день самого Вознесіння не було бою, але того дня Жанна продиктувала нового листа до англійського війська, який перекинули до ворожого табору стрілою. Зміст листа був такий: "Мужі-англійці, ви не маєте ніякого права перебувати у французькому королівстві. Небесний Цар наказує вам через мене, дівчину Жанну, покинути зайняті позиції і відійти на свою територію. Якщо ви не зробите цього, то я справлю вам такий купіль, що пам'ятатимете повіки. Це я пишу вам третій і останній раз. Більше писати не буду. Ісус, Марія. Жанна Дівиця". Англійці відповіли їй зневажливими і безсоромними вигуками. Почувши це, Жанна звернулася до Бога і гірко заплакала. Згодом вона сказала, що Господь потішив її, і попросила свого сповідника встати наступного дня дуже рано, щоб приступити до св. сповіді.

Продовження - сторінка 2

Присвячений полум’ю любові Непорочного Серця Діви Марії

<a target="_blank" href="http://traducionalist.info/"><img alt="Ukrainian Catholic - Traditionalist" src="http://www.traducionalist.info/images/bannerflash1.gif" border="0" height="37" vspace="3" width="108"></a>


Допомога сайту
  U267621387468
  Z179194710437
  E124864223840
  R280877757737