†
ІСУСОВА МОЛИТВА
ключ до східного містичного богослов´я
51. Ця божественна молитва, яка полягає у призиванні Спасителя, є така: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Вона є і молитва, і обітниця, й ісповідання віри, подателька Духа Святого і божественних дарів, очищення серця, вигнання бісів, оселення Ісуса Христа, джерело духовного розуміння і божественних помислів, відпущення гріхів, цілителька душі та тіла, подателька божественного навчання, колодязь божественної милості, посередниця одкровення Божих Тайн, бо носить у собі ім`я Спасителя нашого Бога, ім`я Ісуса Христа, Сина Божого, яке й на нас переноситься. Чому й усім вірним необхідно це ім`я безперестанно ісповідувати, щоб проповідувати віру, щоб засвідчити нашу любов до Господа нашого Ісуса Христа, від якої ніщо ніколи немає нас відлучити, і задля благодаті від імені цього, задля відпущення гріхів, зцілення душі, освячення, просвічення, і перш за все задля спасіння. Божественний євангелист говорить: «А ці — списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий». Це віра! — і «а вірувавши, — щоб мали життя в Його ім`я». Це спасіння і життя! (Йо. 20, 31).
52. Нехай ніхто не думає, брати мої християни, ніби лише особи священичого сану та монахи мають обов`язок безперестанно і завжди молитися. Ні, ні: всі ми, християни, маємо обов`язок завжди перебувати у молитві... І Григорій Богослов навчає усіх християн й говорить їм, що належиться частіше згадувати в молитві Боже ім`я, ніж вдихати повітря... До цього ж майте на увазі і спосіб молитви, яким можливо безперестанно молитися, — саме молитися умом. А це завжди можемо робити, якщо захочемо. Бо й коли сидимо за якоюсь працею, і коли ходимо, і їмо, і коли п`ємо, завжди умом можемо молитися й творити умову молитву, благоугодну Богові, молитву істинну. Тілом будемо працювати, а душею молитися. Зовнішня наша людина нехай виконує свої тілесні справи, а внутрішня уся нехай буде присвячена на служіння Богу і ніколи не відстає від цієї духовної справи — умової молитви, як заповідує нам і Богочоловік Ісус, кажучи у святому Євангелії: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6). Комірчина душі є тіло, двері наші суть п`ять відчуттів тілесних. Душа входить у свою комірчину тоді, коли ум не блукає туди й сюди у ділах та речах світських, але знаходиться в нутрі нашого серця. Почуття наші замикаються і залишаються такими, коли ми не даємо їм приліплятися до зовнішніх чуттєвих речей, і ум наш таким чином залишається вільним від усякої світської пристрасті і сокровенною умовою молитвою з`єднується з своїм Богом Отцем.
53. Навчайся умової сердечної молитви, бо Ісусова молитва є світильником на стежках наших і провідною зіркою до неба, як вчать св. Отці (у Добротолюбії). Ісусова молитва (незгасаюча в умі
та серці) є бичем проти плоті та злих її похотей (особливо блудних і обжерливих). До звичайної молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий», додавай: «Богородице, помилуй мене, грішного». Сама лише зовнішня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума; а тому ті монахи, які не з`єднують зовнішню молитву з внутрішньою, не є монахами, а чорними головешками. Той монах не має печаті Христової, котрий не знає (або забув) подвигу Ісусової молитви. Книжка не навчить цієї молитви (тільки вказує прямий шлях, як займатися нею); необхідною є конкретна практика у ній (молитві).
54. Щоб звертатися до Господа, треба зійти увагою ума в серце і там взивати до Нього. Якщо би ми, не опускаючи, виконували це невеличке правило: утвердившись умом у серці, стояти перед Господом зі страхом, благоговінням та відданістю, то ніколи не з`являлися б у нас не тільки пристрасні бажання й почуття, але й самі помисли.
55. Отож, ви читали про Ісусову молитву?... І знаєте її на ділі. Тільки вона одна може зробити так, щоб у нутрі міцним був належний порядок, і саме вона не дозволить зовнішнім господарським справам порушувати його. Лише вона дасть можливість виконати припис Отців: руки працюють, а ум та серце з Богом. Коли вона прищепиться до серця, тоді не буває у нутрі перерв... Щось систематичне запровадити у нутрі навряд чи можна, проте щось одне або однакове при різноманітності неминучих справ втримати можливо — і це дасть Ісусова молитва, коли прищепиться до серця. Як прищепиться? Хтозна, як, а прищеплюється. Той, хто трудиться, свідомий того, не знаючи, як це сталося. Праця... ходіння у присутності Божій з якнайчастішим повторенням цієї молитви. Як тільки вільний, одразу ж до неї... І дасться...
Читання належить до одного із способів поновлення й оживлення Ісусової молитви. Але радять читати більше саме про молитву.
56. Коли є пам`ять Божа, яка підтримує страх Божий у серці, тоді усе йде добре, але коли вона слабшає або тримається тільки в голові, тоді ні в чому немає ладу.
57. Увага до того, що буває в серці і виходить з нього — є головне діло у християнському житті. Цим і внутрішнє і зовнішнє належно упорядковується. Але до уваги завжди треба докладати розсудливість, щоб обстежити як належно те, що відбувається всередині і чого вимагає зовнішнє. Без розсудливості й увага ні до чого.
58. Буває, що навіть при виконанні зовнішнього послуху може не бути внутрішнього, і життя твоє залишиться бездушним. Як уникнути цього? Треба у всяке діло вкладати страх Божий в серці. Щоб серце було богобоязним, потрібно постійно думати про Бога. Думка про Бога буде дверима, через які входитиме душа у діяльне життя. Увесь труд тепер має бути зверненим на те, щоб безперестанно думати про Бога або ходити у Його присутності («Шукайте Бога... Шукайте лице Його завжди...») Ось де стоїть трезвіння і умова молитва. Бог є всюди; роби так, щоб і думка твоя усюди була з Богом. Як же ж це зробити? Думки товчуться, мов комарі у своїх стовпцях, а над думками і почуття серця. Щоби при`язати думку до чогось одного, старці мали звичай привчатися до безперервного промовляння коротенької молитвочки. Від навички і частого повторення молитвочка ця так прив`язувалася до язика, що він сам по собі повторював її. Через це і думка приставала до молитви, а через неї і до безперестанної думки про Бога. Після навички молитва зв`язувала пам`ять про Бога, а пам`ять про Бога — молитву; і вони взаємно себе підтримували. Ось і ходіння перед Богом.
Умова молитва є в того, хто, утвердившись увагою в серці, звідти підносить молитву до Бога. А умовий труд (подвиг) є тоді, коли хтось стоїть увагою в серці з пам`яттю про Господа, відкидаючи усяку іншу думку, яка намагається проникнути у серце.
59. Преподобний Ніл Сорський говорить: «А щоби при творенні умової молитви не впасти в оману, — не допускай у собі ніяких уявлень, ніяких образів та видінь; бо ширяння, сильні фантазії та емоції не припиняються й тоді, коли ум стоїть у серці й виконує молитву, і ніхто не в змозі опанувати їх, окрім тих, які досягли благодаттю Святого Духа досконалості й окрім тих, які стяжали через Ісуса Христа стійкість ума».
60. Один брат, по імені Йоан, прийшов з приморської країни до великого святого авви Филимона і, обійнявши його за ноги, спитав: «Що мені робити, мій отче, щоб спастися? Я бачу, що ум мій розсіюється і блукає по різних предметах туди й сюди, де не треба».
Авва трохи помовчав і каже йому: «Це — недуга зовнішніх людей, і залишається в тобі тому, що не маєш ще досконалої любові до Бога, оскільки ще не появилась в тобі теплота любові та пізнання Його». Тоді брат запитує авву: «Що ж мені робити?» «Йди, — відповідає той, — і виконуй поки що в серці сокровенну вправу; вона може твій ум очистити від цього». Брат, не розуміючи того, що сказав старець, знову запитує його: «Що таке сокровенна вправа?» «Йди, — відповідає він, — будь тверезим у своїм серці, і в умі своїм тверезо зі страхом та трепетом говори: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Так і блаженний Діадох приписує робити початківцям». Брат пішов від нього і з допомогою Божою та молитвами авви почав жити в безмовності і засмакував солодкість цього заняття; тільки це продовжувалося недовго. Як тільки він відхилився від нього і не міг вже у трезвінні звершувати його й молитися, то знову прийшов до старця і розповів йому, що сталося. А цей відповідає йому: «Ось ти вже пізнав дорогу мовчання та внутрішньої вправи і засмакував солодкість цього. Отже, май у серці своєму наступне: чи їси і п`єш, чи розмовляєш, поза келією або в дорозі, не забувай тверезою думкою і уважним умом приносити Богові цю молитву, і співати, й займатися молитвами та псалмами. Навіть якщо виконуєш щось вкрай необхідне, ум твій нехай не буде бездіяльним, а таємно нехай вправляється та молиться... Завжди, і відходячи до сну, і пробуджуючись, і коли їси чи п`єш, і якщо з ким-небудь розмовляєш, — тримай своє серце у сокровенному і умовому занятті псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»
61. У чисто споглядальній молитві слово, як і самі думки, зникає, але не тому, що ти бажаєш цього, а тому, що це робиться само по собі.
Умова молитва переходить у молитву сердечну або умово-сердечну. Вона з`являється одночасно із зародженням сердечної теплоти. Іншої молитви вже немає у звичайному ході духовного життя. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серці і бути у такому випадку без слів та думок. Вона полягає лише у стоянні перед Богом і благоговійно-любовному припаданні до Нього. Тут вона є тим самим, чим є поривання в нутро, щоб стати перед Богом на молитву або чим є сходження молитовного духа. Але все це ще не споглядальна молитва, яка є вищим молитовним станом, що інколи проявляється у Божих вибранців.
62. «Монах повинен, — чи їсть, чи п`є, чи сидить, чи служить, чи йде дорогою або робить щось інше, — безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», щоб ім`я Господа Ісуса, сходячи у глибину серця, упокорило змія, який тримає простори серця, а душу спасло і оживотворило. То ж будь безперестанно з іменем Господа Ісуса, і нехай серце поглине Господа і Господь — серце, і будуть обоє одно. Не відлучайте серця свого від Бога, а перебувайте з Ним і серце своє хороніть завжди в пам`яті про Господа нашого Ісуса Христа, аж доки ім`я Господа вкоріниться у нутрі серця, і воно ні про що інше не буде думати, — щоби возвеличився у вас Господь».
63. Саме тому прославлені мудрістю наші вчителі та наставники разом з Святим Духом, який живе у них, навчають всіх нас, а найперше тих, які забажали вступити на шлях боготворчого мовчання, посвятитися Богові і, відійшовши від світу, мудро перебувати в мовчанні: понад усі інші справи та піклування найперше молитися до Господа і з безсумнівною надією просити у Нього милості, й постійно прикликувати всесвяте і найсолодше ім`я Його, завжди маючи Його в умі, у серці і на устах, та всіляко спонукати себе у Ньому і з Ним дихати, і жити, і спати, і чувати, і ходити, і їсти й пити — і взагалі все, що робимо, робити в Ньому і з Ним. Бо як при відсутності Його збігається до нас усе шкідливе, не залишаючи місця нічому корисному для душі, так у Його присутності усе противне відганяється, ні в чому доброму не буває нестачі, і все є можливим для виконання, як і сам Господь нам возвіщає: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5).
64. «Якщо істинно бажаєш засоромити помисли, радісно перебувати у мовчанні та без великого зусилля чувати серцем, то нехай пристане до дихання твого Ісусова молитва, і через кілька днів побачиш це на ділі».
65. Чого шукають Ісусовою молитвою? Того, щоб зійшов у серце благодатний вогонь і почалася безперервна молитва, чим саме і
визначається стан благодаті. Потрібно знати, що Ісусова молитва, коли впаде у серце Божа іскра, роздуває її у полум`я; але сама не дає цієї іскри, а лише сприяє, щоб прийняти її. Чим сприяє? Тим, що збирає думки в одне і дає можливість душі стояти перед Господом і ходити у Його присутності. Головне — стояти і ходити перед Богом з благанням до Нього із глибини серця. Так робив Максим Капсокалівіт... То ж нехай так роблять усі, хто шукає благодатного вогню, не турбуючись про слова та положення тіла. Бог дивиться на серце.
Я говорю це тому, що інші зовсім забувають про благання із серця... Уся турбота їх — про слова та положення тіла. І коли відмовлять у певному положенні з поклонами відоме число Ісусових молитов, тоді зупиняються на цьому, і з якоюсь зарозумілістю та осудженням дивляться на тих, які ходять до церкви на загальну уставну молитву. Деякі увесь свій вік так живуть і лишаються пустими, без благодаті.
Якщо б хтось запитав мене, як мені налагодити молитовне діло, я сказав би йому: звикай ходити у присутності Божій або зберігай пам`ять про Бога і перебувай у благоговінні; для підтримування цієї пам`яті вибери кілька коротеньких молитовок або просто візьми 24 Золотоустові молитовки і часто повторюй їх з відповідними думками та почуттями. По мірі навикання буде просвітлюватися голова пам`яттю про Бога і зігріватиметься серце. У цьому положенні нарешті западе у серце іскра Божа — промінь благодаті. Його неможливо нічим виробити, він виходить прямо від Бога... Тоді можеш залишитися лише з Ісусовою молитвою і нею роздувати молитовну іскру у полум`я. Таким є прямий шлях.
66. Потім, коли зауважите, що хтось починає заглиблюватися у молитву, можете запропонувати йому творити Ісусову молитву безперервно, і при цьому зберігати пам`ять Божу зі страхом та благоговінням. Молитва є першою справою. Головне, що шукається молитвою, це отримання того вогника, котрий був даний Максиму Капсокалівіту... Цей вогник ніякою майстерністю не здобувається, а подається свобідно Божою благодаттю. Для цього і вимагається молитовний труд, як пише св. Макарій... Хочеш осягнути молитву, — каже він, — трудись у молитві... Бог побачить, як ти пильно шукаєш молитви, і дасть її (Слово 1, розділ 13).
67. У повсякденному досвіді благочестивого життя це наявно справджується стосовно Ісусової молитви. У ній мало слів, проте вони об`єднують все. Здавна визнано, що коли ти здобув навик молитися цією молитвою, то можеш замінити нею усі молитвослів`я. І хіба є хтось з ревнителів спасіння, який не був би знайомий з цією практикою? За свідченнями св. Отців, сила цієї молитви велика; а поміж тим, на ділі бачимо, що не всі, хто має навик до неї, причетні до тої сили, не всі споживають від її плодів. Чому? Тому, що самі хочуть присвоїти собі те, що належить до Божих дарів і є ділом Господньої благодаті.
Почати повторювати цю молитву зранку, ввечері, коли ходиш, сидиш чи лежиш, коли працюєш і коли відпочиваєш — це є наше діло, на це не вимагається особливої Божої допомоги. Трудячись так постійно, можна самому дійти до того, що язик і без нашої свідомості завжди буде повторювати цю молитву. Може прийти за цим і деяке примирення помислів, і навіть свого роду сердечна теплота, але все це, як зауважує у Добротолюбії чернець Никифор, буде ділом і плодом наших зусиль. Зупинитися на цьому — значить також задовольнитися умінням папуги вимовляти відомі слова, навіть такі, як «Господи помилуй». Плід від цього такий: будеш думати, що маєш, тоді як зовсім нічого не маєш. Це і стається з тими, в кого під час навикання до цієї молитви, оскільки це є річ, що залежить від нас, не розкривається свідомість того, у чому її суть. А не усвідомлюючи цього, вони задовольняються вказаними природними початками її дії і припиняють пошук. Але в кого свідомість та розкриється, той не припинить пошуку; але бачачи, що скільки б не намагався діяти за приписами старців, очікуваного плоду все немає, припиняє всяке очікування від одного лише свого зусилля і всю надію покладає на Бога. Коли це владнається, тоді відкривається можливість благодатної дії: благодать приходить у час, який лише вона знає, і прищеплює ту молитву до серця. Тоді, як кажуть старці, буде все те саме за зовнішнім порядком, але не те саме за внутрішньою силою.
Що сказано про цю молитву, те можна примінити до всякого прояву духовного життя. Візьміть, наприклад, сердиту людину і припустіть, що вона забажала погасити гнівливість і здобути лагідність. У аскетичних книжках є вказівки на те, як необхідно керувати собою, щоб цього досягнути. Людина все це засвоює і починає діяти відповідно до прочитаних вказівок. Як далеко вона зайде своїми зусиллями? Не далі, ніж до мовчання уст у хвилю гніву з деяким вгамуванням самої злості, а щоби зовсім погасити гнів і оселити в серці лагідність, до цього вона сама ніколи не дійде. Це буває вже тоді, коли приходить благодать і прищеплює лагідність до серця.
Так і стосовно всього. Якого би плоду духовного життя ти не бажав отримати, шукай всіма силами, але не чекай плоду від своїх пошуків і зусиль, а склади свою печаль на Господа, без усякого зарахування будь-чого на свою долю, і Той сотворить (див. Пс. 36, 6).
Молись: «...бажаю, шукаю, але живи мене Ти правдою Твоєю». Господь визначив: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). І закон цей виконується у духовному житті з точністю, так, що ні на волосину не відхиляється від визначеного. Коли запитують: що мені робити, щоби придбати ту чи іншу чесноту? Можна усім відповідати: звернись до Господа, і Він тобі дасть; іншого способу, щоб отримати те, чого шукаєш, немає.
68. Напишу тепер вам про способи як запалити постійний вогник або теплоту у серці. Згадайте як збуджується теплота у фізичному світі: труть дерево до дерева і отримують теплоту й навіть вогонь; якщо тримати річ на сонці, вона зігрівається, а якщо зосередити більше променів, то й запалюється. Спосіб до зародження духовної теплоти схожий на це. Праця — це тертя подвижництва; тримання на сонці — це умова молитва до Бога...
Трудами подвижництва може загорітися вогонь і в серці, але не скоро, якщо обмежуватися тільки ними: шлях цей потребує багато зусиль. Тому ще здавна досвідчені у духовному житті ревнителі спасіння, не відступаючи від цих трудів, за Божим наставленням, відкрили і передали для користування всім інший спосіб для зігрівання серця, простіший та легший на вигляд, але не менш трудний для виконання, проте який скорше приводить до мети: це цілеспрямоване здійснення умової молитви до Господа Спасителя. Воно полягає ось у чому: стань умом і увагою в серці і, будучи впевненим, що Господь поряд і слухає тебе, зі зворушенням взивай до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного або грішну», — і роби це безперестанно, в церкві і вдома, і на дорозі, і за працею, і при столі, і у ліжку, одним словом — з тої миті, як відкриєш очі, до тої, коли закриєш їх. Це буде точнісінько відповідати триманню на сонці речі, тому що тут є тримання себе перед лицем Господа, котрий є сонцем невидимого світу. Необхідно знати, що плід від цієї молитви починається тоді, коли вона прищепиться до серця і заглибиться в нього; а для цього необхідно повправлятися у молитві, виділивши для неї певний час зранку і ввечері.
Коли все це будеш переходити зі старанністю, без лінивства, нічого не опускаючи, — Господь милостивий, — і засвітиться вогник у серці, який буде свідчити про зародження у самій глибині нашого єства внутрішнього духовного життя, або про те, що Господь воцарився в нас...
+++
(ЗБІРНИК ПОУЧЕНЬ СВЯТИХ ОТЦІВ І ДОСВІДЧЕНИХ У НІЙ МОЛІЛЬНИКІВ
U267621387468
Z179194710437
E124864223840
R280877757737
