Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Церква » Різне » Узурпація Верховного Архиєпископства в УГКЦ в 1996р. ((Із спогадів Митрополита Стефана Сулика))
Узурпація Верховного Архиєпископства в УГКЦ в 1996р.
Дата: Четвер, 01.03.2012, 12:05 | Повідомлення # 1
Митрополит Стефан Сулик


В 2001р. вийшла в світ книга "Як Стефан став Митрополитом". Це автобіографія греко-католицького Митрополита в Філадельфії (США) Стефана Сулика.
Книга виявилася надзвичайно популярною і скоро зникла в продажі. Найбільш вражаюче в ній те, що Митрополит Стефан з любові до правди і з переживання за долю УГКЦ, розкриває позакулісні інтриги певних осіб і сил, яким вдалося незаконно узурпувати владу в УГКЦ. Ця брошурка є витягом подій з цієї книги, які стосуються нашої Церкви в Україні і її ціллю є бодай в якісь мірі заспокоїти бажання вірних пізнати цю правду.

Слово про автора

"... Його життєвий шлях почався в малесенькому селі Бальниці, що на східній Лемківщині, просуваючись серед воєнного лихоліття крізь Німеччину за океан до Америки. Тут молодого Стефана, над яким чувало Боже Провидіння, не затопив матеріяльний добробут, не обпалило його полум'я надто звеличеної свободи, ані не придушило секуляризоване суспільство. Він непохитно зберіг глибоку духовність і любов до молитви, яку успадкував від своїх батьків та від свого дідуся.
Одне питання мами до малого синка: "Стефанку! Чи ти не хотів би стати священиком?",- очевидно, скерувало його на шлях Божого покликання, вже в Німеччині і потім теж в Америці, яке довело його до митрополичого престолу Філадельфії. Звідси він роз¬горнув своє митрополиче служіння усій нашій Церкві. Брав активну участь в синодах Вселенської Церкви, римо-католицьких єпископських конференціях, у Синодах нашої Церкви, був обраний нашими владиками до Постійного Синоду та брав участь в усіх урочистих святкуваннях, які були позначені радістю, a нерідко й смутком. Свій життевий шлях та своє служіння Христовій Церкві і нашому народові сам митрополит щиро і об'єктивно насвітлює у цих своїх споминах. ...
Боже Провидіння дивною дорогою прокладало шлях молодого Стефана. Господь його постійно захищав своєю ласкою, на те, щоб йому доручити велике діло священицького і митрополичого служіння нашій Церкві. Він дійсно проявив себе розсудливим провідником серед нашого єпископату в останні два десятиліття другого тисячоліття християнства.
Читачі цих унікальних споминів матимуть нагоду пригадати собі чимало хвилюючих переживань, знайти відповідь на багато питань із сучасної історії нашої Церкви або вперше з ними познайомитися, без зайвого і трудного доступу до нерідко секретних і недоступних для звичайного читача архівних документів. Цими споминами митрополит Стефан залишає майбутнім поколінням незаперечний доказ свого щирого служіння Богові, своїй Церкві, своєму народові, a особливо служіння правді."

о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ,
Редактор "Світла"
Дата: Четвер, 01.03.2012, 12:06 | Повідомлення # 2
Несподіваний надзвичайний Синод


Святіший Отець папа Іван Павло II зробив нашій Церкві милу несподіванку. Він запросив до себе до Ватикану всіх єпископів нашої Церкви з України і з поселень на наради від 25-го до 26-го червня 1990 p. Десять владик Української Греко-Католицької Церкви, що щойно недавно вийшли зі своїми таємними священиками і вірними із скритих новітніх катакомб, за старанням Апостольської столиці, одержали дозвіл вперше виїхати за кордон із Радянського Союзу до Риму. Їхали вони дуже довго поїздом з усіма контролями й невигодами.
Владики з поселень приїхали раніше, щоб привітати своїх братів у єпископаті і висловити їм подяку й признання за геройське ісповідання їхньої несхитної віри, чим вони здивували ввесь вільний світ. Вони одержали таємну архиєрейську хіротонію від отих наших владик-мучеників, що їх ув'язнила радянська влада у 1945 році, ліквідуючи Українську Греко-Католицьку Церкву. Були вони гідними наслідниками своїх святителів-мучеників і, як тi так і вони не зламалися під час переслідування; гонення і ув'язнення та нi один з них не відрікся своєї віри. Владики з поселень i тi з України були взаємно невідомі собі, не знали один одного і ніколи не мали змоги спілкуватися. Митрополит Стефан, однак, мав щастя познайомитися з ними у Львові, коли в березні 1990 р. побував там у зв'язку з працею у Чотиристоронній Комісії (цілі спогади Митрополита Стефана написані від другої особи - прим. ред.).
З вoлi вселенського архиєрея, папи Івана Павла ІІ, двадцять дев'ять наших владик зібралися у давній залі синодів у Ватикані 25-го червня 1990 p., o годині 9-ій ранку. Незабаром прийшов Святіший Отець разом із кардиналом Августином Касаролі, кардиналом Симоном Люрдусамі, архиєпископом Едвардом Кассіді, архиєпископом Мирославом Марусином та з іншими ватиканськими достойниками. Кожний з наших владик підходив до папи, представлявся йому та вітався з ним особисто. (...)
Блаженніший (Мирослав Любачівський) пояснив, що цей Синод повинен звернутися до Святішого Отця з проханням про
призначення вже існуючих єпископів-єпархів в Україні та їх помічників.
Ha цю тему завелась дискусія. Одні твердили, що наших владик з України вже визнав Святіший Отець, a інші твердили, що Синод повинен представити - імена кандидатів на єпархів і їхніх помічників. Блаженніший тоді сказав, що має листа від кардинала Kacapoлi з вимогами до синоду, але відмовився його публічно прочитати, бо він, ніби, адресований особисто до нього.
Пo цій дискусії Синод явним голосуванням обрав одноголосно єпархів і їхніх помічників на владичі престоли в Івано-Франківську і Ужгороді в Україні. Тоді Святіший Отець запропонував, щоб використати теперішню нагоду, де є всі наші владики присутні, і обрати також терно на Львівський престол в Україні. Ha це владика Володимир Стернюк ентузіастично заявив, що ми всі раді це зробити таки тепер. Інші голоси радили, тому що зближається пopa йти на обід, a нам треба трохи призадуматися кого нам обирати, To хай це відбудеться під час пополудневої сесії.
(...) Тут під час обідової пори були таємні наради і рішення, які стали несподіванкою, коли о годині 4-ій пополудні владики знову зійшлися до Ватикану на продовження нарад цього Надзвичайного Синоду. По проведенні молитви, встав знову владика Володимир Стернюк і, звернувшись з проханням до Святішого Отця, благально мовив: "Святіший Отче, ми, подумавши про справу вибору нового верховного архиєпископа, прийшли до висновку, що тепер Mи ніяк не готові приступити до цього так важливого діла для нашої Церкви. Нам потрібно більше часу добре подумати про цю справу і розглянутись, хто найкраще надавався б нa це дуже важливе становище. Це особливо тому, бо наша Церква на рідних землях дуже ослаблена, зруйнована пiв столітнім переслідуванням і гоненням. Mи не можемо спішитися з цим важливим рішенням".
Тоді блаженніший Мирослав став і попросив Святішого Отця, щоб дозволив перенести ці вибори до вересня, a він тоді скличе новий Синод для цієї справи. Святіший Отець, нічого не кажучи, помахав головою, що годиться. Ha цьому закінчився перший Надзвичайний Синод, що його скликав сам папа Римський.
Наступного дня владики виїхали з Риму, щоб повернутись додому. Осталися тільки владики - члени Президії Синоду

(митрополити Максим Германюк і Стефан Сулик, владика Михайло Гринчишин - секретар Синоду), щоб відбути свої наради. Під час нарад блаженніший Мирослав Іван на прохання присутніх владик прочитав листа від Секретаря Стану, кардинала Августина Kacapoлi, який, нa доручення Святішого Отця заряджує, щоб Синод, користаючи з присутності владик з України, обрав терно кандидатів на тaкi становища: верховного архиєпископа Львівського, єпископа Івано-Франківського і єпископа Ужгородського.
Блаженніший запропонував, щоб такий Синод для обрання вище названих терн відбувся в oceні цього року. По виміні думок на цю тему, схвалили дату наступного Синоду в Римі на час від 21 -го до 28-го вересня 1990 p.

Виборчий Синод


Блаженніший не скликав Синоду, нa означений час від 21-го до 28-го вересня 1990 р., яке була схвалила Президія Синоду під час своїх нарад у червні, бо хотів дальше залишитися в провіді Церкви. Згаданий реченець сам Блаженніший був запропонував пaпi під час нарад надзивайного Синоду 25-го червня 1990 р. У міжчасі блаженніший Mиpocлaв почав робити старання, щоб повернутися до Львова ще перед Празником Христового Воскресіння в 1991 році. Саме тому 16-го жовтня 1990 p. він написав листа до Святішого Отця з проханням благословити його пляни. У відповідь на цього листа Секретар Стану писав до Блаженішого (Мирослава) так:
Baшa Еміненціє!
У відповідь на Вашого листа від 16-го жовтня ц. р. стосовно планів повернутися до Львівського престола, Святіший Отець уважає конечним, щоб перед Вашими відвідинами Львова в Україні, Ви скликали Синод Української Католицької Ієрархії про який я повідомив Вас листом н. 4078/ 90РС від 25 червня 1990 p., згідно з рішенням українських владик (на нарадах) від 25-го до 26-го червня. Апостольська столиця, як рівно ж українські владики з батьківщини і з діяспори наполегливо настоюють на скликання цього Синоду.
Дата: Четвер, 01.03.2012, 12:07 | Повідомлення # 3
Мені доручено пpocити Вашу Еміненцію скликати цей "позатериторіяльний" Синод, який буде проводитися за нормами, які встановила Святіша столиця, особливо тому, що Ви бажаєте в квітні 1991 р. відвідати Львів. По відбутті Синоду, Святіший Отець уділить Вам благословення, пpo яке Ви просили.
Цей Синод має представити Святішому Отцеві кандидатів для призначення на посаду верховного apxiєпиcкoпa Львова...
Тому що Ваша Еміненція знають якою великою дбайливістю Святіший Отець турбується добром Католицької Церкви візантійсько-українського обряду, будете могли оцінити мотиви, які спонукали повище рішення, котре я передаю Вам і очікую старанного виконання.
(пiдпиc) Aвгустин кард. Касаролі

(...) У Римі всі владики замешкали в домі біля площі Мадонна дей Монті. Митрополит Стефан старався перед Синодом у приватних розмовах з владиками знайти однозгіднісгь стосовно питання, кого ставити в кандидати на посаду верховного архиєпископа. Він робив це, не щоб ставити самого себе кандидатом, але щоб улегшити вибори на Синоді. 3 ким тільки він не говорив, ніхто не хотів виявити свого плану, який мав. Навіть найстарший віком, тоді вже 79-літній митрополит Максим Германюк, не висловив йому своєї думки на кого нам дати свій голос. Тоді він старався говорити з владиками з України і довідатись чи у них є якась однозгідність у цій справі. Один з них сказав одверто: "Ми вже маємо терну кандидатів. Тому два тижні блаженніший Мирослав послав до нас в Україну о. Івана Дацька. Biн скликав нас на нараду, пояснив, які великі і важливі є потреби нашої Церкви під сучасну пору в Україні і на поселеннях та хто має потрібні таланти, здоров'я й силу, потрібні на високу богословську освіту, знання мов та провідницькі здібності потрібні цьому становищі. Ha його пропозицію і Mи обрали трьох кандидатів. Першим обрали о. Івана Дацька, другим – о. Любомира Гузара, a третім - Владику Михайла Сапригу".
Митрополит Стефан тоді заявив: "Ви діяли незаконно, бо церковний закон дає владу обирати кандидатів нa єпископські посади тільки Синодові Єпископів. A ваші наради без блаженнішого Мирослава в Україні ніяк не можна назвати Синодом, бо всі інші владики з-поза України не були запрошені. Чи, гадаєте, владико, що зможемо дістати дві-третих голосів, вимаганих законом, на кандидатів вашої терни? Щоб це сталося, треба, щоб дві-третих владик уважади себе не гідними цієї шанобливої посади і тому дали свій голос не на когось із досвідчених владик, a на молодого віком священика". A тоді той владика відповів: "Ви маєте рацію! Mи над тим глибше не подумали, a тільки слухали порад о. Івана".
По вечері блажеиніший Мирослав несподівано запросив до залі нарад членів Президії Синоду й секретаря, тобто митрополитів Максима Германюка, Стефана Сулика, владик Михайла Гринчишина і Софрона Дмитерка. Коли вже всі зібралися блаженнійший Мирослав попросив о. Івана Дацька прийти на наради Президії і сказати всім одверто, які в нього є жалі й скарги?
Прийшов о. Іван Дацько, блідий і зі сльозами в очах і почав говорити тремтячим голосом:
"Я вже роками тяжко працюю для нашої Церкви, колись для блаженнішого покійного пaтpiapxa Йосифа, a тeпep для блаженнішого патріарха Мирослава Івана. Meні приходиться працювати не раз цілими ночами. Я не жалую себе. A ось сьогодні з болем серця довідуюся, що декотрі владики твердять, що я нe можу бути обраний патріярхом. Чому така чорна невдячність cyпpoти мене? Чому мене так кривдять?"
Голос тоді взяв митрополит Максим Германюк. Він - здібний промовець і вмів вийти зі скрутньої ситуації:
"Отче Іване, не турбуйтесь так дуже. Це можливо була чиясь опінія, a напевно не всіх нac, владик (...) ".
Це слово митрополита Максима дещо заспокоїло о. Івана. Він, обтерши хустиною очі, подякував і вийшов.
Коли в перший день нарад Синоду почали обирати кандидатів до терна на посаду верховного архиєпископа, тo з двадцяти-шести присутніх владик треба було найменше вісімнадцять голосів, тобто дві - третих, щоб бути обраним.
Ніхто з поставлених кандидатів такої кількості голосів не міг здобути, бо десять владик з України творили більше ніж одну третину всіх голосів і без них не можна було когось обрати. Синод той не сповнив волі Святішого Отця та сподівань священства й вірних нашої Церкви і не представив Святішому Отцеві, терна кандидатів на верховного архиєпископа, якого він бажав, на наступника блаженнішого Мирослава Івана Любачівського.
Тою невдачею радів блаженніший Мирослав, бо він ніяк не хотів успіху цього Синоду. (...)
Один тільки священик (о. І. Дацько), поставлений на відповідному місці, зумів торпедувати пляни не тільки всіх владик Синоду, але й самого Святішого Отця. Отці Синоду верталися додому з схиленими головами та з почуттям упокорення й безрадності, що не змогли сповнити волі Святішого Отця.

Синод Єпископів УГКЦ 1995р.
Черговий Синод відбувся в Римі, щоб відзначити 400-ліття віднови єдности нашої Церкви із Bсeленською римською Церквою. (...) Синод відкрив блаженніший верховний архиєпископ Мирослав Іван Кардинал Любачівський в четвер 16-го листопада 1995 р. Божественною Літургією, співслужили 31 владик - члени Синоду і декілька священиків та диякон. (...) Можна було зауважити, що він 81-літний старець знемагає на силах, a нa обличчі був блідий.
Властиві синодальні наради почалися в залі цього ж дому о годині 4-ій пополудні. Пo відспіванні молитви Царю Небесний, блаженніший Мирослав привітав владик та прочитав своє вступне слово. Потім просив митрополита Стефана, щоб перебрав провід над синодальними нарадами.
Тоді став владика Василь Лостен і просив слова. Воно було звернене до особи блаженнішого Mиpocлaвa. Між іншим він сказав тaкe:
"(...) Ваше Блаженство! Дивлячись реально на ваш похилий вік тa стан вашого здоров'я, керуючись тільки добром нашої Церкви тa повіреної нам пастви, просимо вас про те, що, керуючись найвищим добром нашої Церкви, маючи за собою великих тa світлих її провідників, кров її мучеників і ісповідників тa очікування i потреби прийдешніх поколінь, вислухали думки всіх єпископів тyт зібраних і просили Його Святість, вселенського архиєрея про звільнення вас з ваших обов'язків тa тим самим відкрили шлях до того, щоб нашу Церкву, згідно з волею Божою очолив ваш гідний наступник.
Надіємося, що ви, свідомі ваги цієї історичноі хвилини, здійснивши наше прохання, дасьте можливість нашій Церкві відповісти на виклики, які ставить перед нею наш час.
Одночасно бажаємо висловити вам наше щире признання тa вдячність за все зроблене, нашу синівську любов до вас тa запевнення про наші за вас молитви ".
Кілька отців Синоду вимагали, щоб піднесенням рук всі висловили свою гадку, чи повинен блаженніший Мирослав зректися свого уряду. У висліді цього опитування подавляюча більшість була тієї думки, щоб зрікся.
Блаженніший пояснив, що він не буде зрікатися з уряду, щоб не дати прецеденту. (...)

Нова пропозиція


Тоді митрополит Стефан, попросивши дозволу у владик говорити поза програмою, сказав:
"(...) Нещодавно Апостольська столиця увела нову посаду, тобто патріашого помічника, або помічника з делегованими властями. Такий помічник - це єпископ, обраний синодом єпископів. Він співдіє з патріархом і усюди представляє і заступає його. Він також з малими винятками поділяє всю патріаршу владу. Пропоную, отже, щоб блаженніший Мирослав, якщо не бажає зрікатися з уряду, дав свою згоду, щоб Синод єпископів обрав двома третинами голосів єпископа на становище помічника верховного архиєпископа з делегованими властями".
Отці Синоду вимагали, щоб піднесенням рук усі висловили свою гадку, чи повинен блаженніший Мирослав погодитися прийняти такого помічника. У висліді цього опитування майже всі були тієї гадки, щоб прийняв. Блаженніший погодився на таку розв'язку проблеми і сам запропонував кандидата. Синод обрав кандидата, якого він пропонував. Наступного дня блаженніший Мирослав відкликав своє рішення прийняти за помічника, кандидата якого сам запропонував, a Синод обрав. (Знову відбулася закулісна інтрига о. І. Дацька, та о. Л. Гузара, який в тому часі старався про визнання незаконних єпископських свячень.) Обраний кандидат покірно зрікся обраної нової посади, a Синод прийняв його зречення.
Ведучий Синодом митрополит Стефан подав тоді таку пропозицію:
"Беручи до уваги це, що сталося, я прошу дозволу в блаженнішого Мирослава, щоб кожний владика на карточці паперу бюлетені до голосування - написав iм'я того кандидата, якого він перед Богом уважає найздатнішим на становище помічника з делегованими властями. У наступному голосуванні будемо обирати тільки з тих двох кандидатів, які одержать найбільше голосів".
Блаженніший погодився на цю пропозицію. Митрополит Стефан зробив тоді таку заяву: "На мене прошу, не голосувати, бо з огляду на вік, я не прийму вибору". За другим голосуванням обрано помічника з делегованими властями. Навіть сам блаженніший Мирослав голосував за ним, як це спостеріг митрополит Михаїл, що сидів ліворуч нього.
Тому, що посада такого помічника з делегованою владою не передбачена Кодексом Канонів, тo його вибір потребував схвалення Апостольською столицею. Ha думку блаженнішого Мирослава (чи того, хто дійсно кермує нашою Церквою) такого схвалення не було. (Знову свідома маніпуляція, щоб зірвати чесні вибори наступника Архиєпископа.)
Під час цього Синоду в Римі в листопаді 1995 року митрополит Стефан склав візит кардиналові Сільвестріні, префектові Конгрегації для Східних Церков, (...) він довідався, що апостольський нунцій в Києві, Антоніо Франко, пропонував іншу розв'язку проблеми: нехай Конгрегація для Східних Церков сама призначить одного названого пo імені владику на постійного секретаря Синоду Єпископів та трьох членів постійного Синоду, обраних самим блаженнішим Мирославом. Ця пропозиція пepeпaлa, бо вона суперечить церковним законам. (Тут показується, що в цій законспірованій інтризі зацікавлений сам нунцій, який "вистарався" визнати незаконні єпископські свячення о. Л. Гузара а пізніше його обрання за "єдиного" кандидата на пост Архиєпископа.)
Дата: Четвер, 01.03.2012, 12:08 | Повідомлення # 4
Узурпація верховно-архиєпископської влади


Під час Синоду українських католицьких єпископів, що відбувся в Римі в період від 16-го до 25-го листопада 1995 р., представили до схвалення "Статут Патріяршої Курії Української Греко-Католицької Церкви" (Статут). Ha титулярній сторінці цього статуту під написом "ПОГОДЖЕНО" написано: "Патріарх-Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви," підпис: + Мирослав І. Кардинал Любачівський, і далі: Львів, 1995. Вгорі напису є особиста печатка блаженнішого Мирослава. Для пояснення владикам сказали, що цей Статут був підготований на вимогу уряду української держави для офіційної реєстрації нашої Церкви.
Владики взяли цей статут зі собою, щоб у вільний час познайомитися з його змістом, заки прийде до дискусії стосовно його схвалення. Завдання дати коментар до цього Статуту припало митрополиту Стефанові. Йому переслали копію цього Статуту раніше до Філадельфії. Він уважно читав цей Статут з Кодексом Канонів Східних Церков у руках і підготував ось такі зауваження:
"Загальні зауваження до цього Статуту можна висловити в одному реченні: "Статут суперечить церковним законам у багатьох його артикулах". (...) Тому, отже, цей "Статут" - це документ, який не має основ у загальному церковному праві, тобто в ККСЦ, і тому він суперечить церковному законові, a тим самим дає мильне поняття про нашу Церкву Урядові України.
(...) Беручи до уваги вище сказане, легко зауважуємо, якими дуже небезпечними і неканонічними є пpиписи Cтaтyтy, які одній людині, і то не патріаршому економові, a канцлерові, дають необмежену компетенцію, владу і права всієї адміністрації Патріаршою Церквою і то "без довіреності"; без жодного контролю, без нагляду, без засягнення порад Економічної Ради, без обов'язку складати звіти, розрахунки, тощо. Цей Cтaтyт є нічим іншим, як тільки інструментом захоплення, узурпації патріаршої чи верховно-архиєпископської влади канцлером, одним священиком (тобто о. І. Дацьком). Він досі робив це протягом довгих років, тобто управляв всією Церквою приховано, поза плечима Синоду, із тихою згодою немічного, благого й безрадного верховного архиєпископа, a цим Статутом уже ясно подає державі свій план управління "без довіреності'; без жодного контролю, без нагляду, без засягнення порад, ігноруючи Синодом Єпископів. Tyт cтaє всім зрозуміло, чому рішення і постанови вже шести Синодів досі не були, проголошені. (...)
Арт. 39, н.2 (Артикл цього підробленого Статуту Патріяршої Курії УГКЦ.), каже, що Курія має право здійснювати фінансово-економічну тa господарську і комерційну діяльність для отримання додаткових джерел фінансування Курії".
Усі ці акти належать до Патріаршого Економа тa його Економічної Ради, a не до цілої Курії або до канцлера. Треба, однак, звернути особливу увагу на слова "комерційну діяльність Курії". Чи може наш Синод Єпископів схвалити і дати своє благословення тa печать згоди на тe, щоб Патріарша чи там Верховно-Архиєпископська Курія займалася комерційною діяльністю, a може й чорним ринком або й мафією?
Якщо б наш Синод схвалив цей Cтaтyт, тo були б тaкi наслідки:
Українською Греко-Католицькою Церквою управляв би не Синод Єпископів, обраний патріарх чи верховний архиєпископ у співпраці із Синодом Єпископів, але кожночасний канцлер.
Така ситуація суперечила б священним церковним законам. Схвалення Синодом цих Статутів дало б нашому Синодові погану славу, ніби, українські греко-католицькі владики - це незнайки, неуки, не знають своїх власних церкових законів і не шанують їх. Наша Церква cтaлa б посміховищем як серед католицького, так і православного cвіту.
Тому, отже, ставлю пропозицію, щоб цей Синод таємним голосуванням відкинув цей Статут і щоб просив блаженнішого Мирослава Iвaнa кардинала Любачівського, верховного архиєпископа, щоб для добра Церкви відкликав цей Cтaтyт від Державного комітету у справдх релігії в Уряді України та, щоб призначив комісію, складену із двох владик, знавців канонічного права, двох священиків із академічними ступенями з церковного права тa двох мирян, знавців цивільного державного права, щоб підготували новий "Правильник" Верховно-Архиєпископської Курії".
Синод проголосував за пропозицію одноголосно при тому, що блаженніший Мирослав здержався від голосування.
Вище прокоментований "Cтaтyт патріаршої курії" дістався в руки Конгрегації для Східних Церков. Вона віддала його знавцеві церковного права Східних Церков, котрий дав свій докладний, коментар. Коментар римського знавця в усіх важливих точках годиться із коментарем митрополита Стефана. Унаслідок того коментаря Конгрегація поручила Папському нунцієві до Києва, Архиєпископу Антоніо Франко, повідомити блаженнішого Мирослава Любачівського про вислід і рішення в цій справі. Нунцій написав листа такого змісту:
"н. 2008. Київ 14 грудня 1995 p.
Начерк "Cтaтyтy Патріаршої Курії" передали до уваги Конгрегації для Східних Церков. Конгрегація дала цей начерк експертові до провірення. Експерт подав свої зауваження, які залучую до цього лиcтa. Він дав свою опінію стосовно цього начерку і ствердив, що цей Статут містить у своєму тексті серйозні відхилення від канонічних норм.
Конгрегація для Східних Церков доручила мені повідомити Bac, що є потрібно розробити новий проект, який повинна б підготувати комісія, складена із владик тa знавців права Вашої Верховно-Архиєпископської Церкви. Новий проект треба дати Синодові Спископів для дискусіі і схвалення, a відтак переслати Апостольській столиці, щоб його схвалила.
У моєму попередньому листі стосовно Cтaтyтy Греко-Католицької Церкви, який треба передати Урядові тут в Києві для юридичного визнання церковних реальностей, я пиcaв, що такий Cтaтyт не повинний містити норм, які протирічать канонам ККСЦ. Якщо ж такий Cтaтyт уже зареєстровано, то треба його замінити новим справленим текстом.
При цій нагоді пересилаю Вашій Еміненції мою найглибшу повагу.
Антоніо Франко".

Минуло вже два роки, і блаженніший Мирослав досі не призначив комісії знавців, щоб справили Статут, не передав його Синодові Єпископів для дискусії і схвалення, як це йому поручила Апостольська столиця листом нунція Антоніо Франко. He зробив цього, бо не він, a його "Канцлер" управляє нашою Церквою навіть тепер, коли в 1996 р. Синод обрав, за вказівками Апостольської столиці та з насиллям над Отцями Синоду самого нунція Антоніо Франко, владику Любомира Гузара "помічником з делегованими властями верховного Архиєпископа". Владика Любомир довгими роками, ще коли жив у Римі, був близьким співробітником з "Канцлером" у т. зв. Крилосі, уважав його особистим приятелем і покірно підчинявся проводові "Канцлера". Зі Львова донесли митрополитові Стефанові, що ще перед Синодом у 1996 р. до митрополичого дому на площі св. Юра у Львові приїхав представник Державного комітету у справах релігії і особисто вручив блаженнішому Мирославу і його канцлеру грамоту реєстрації "Статуту Патріяршої Курії Української Греко-Католицької Церкви".

Інша розв'язка проблеми


Архиєпископ Антоніо Франко, апостольський нунцій в Kиєві нe тратив часу, щоб знайти іншу розв'язку проблеми проводу нашої Церкви. Під час Синоду єпископів в листопаді 1995 року він вистарався у папи, щоб папа визнав таємні архиєрейські свячення з 1977 року владик, які уділив їм покійний верховний архиєпископ Йосиф Сліпий: о. Любомирові Гузареві і о. Іванові Хомі. Тому, що хіротонія відбулася без дозволу пaпи, тo самим законом хіротонізовані підпали карі суспензи. (Подібну кару отримав архієпископ Лефебр, який створив рух Лефебристів.) Папа, однак, зняв з них кару суспензи, але протягом сімнадцяти років відказувався визнати тi свячення і дозволити їм на архиєрейське служіння. Йому ходило не про владику Хому, але про владику Гузара. Той, колишній священик Стемфордської єпархії, без дозволу покинув свою парафію, поїхав до Риму. Там він продовжував навчання та осягнув докторат. Відтак вступив до Отців Студитів і незабаром став їхнім архімандритом. Він воднораз з о. Іваном Дацьком є однодумцями, дуже близько й гармонійно протягом багатьох років співпрацювали, коли ще жив у Римі покійний Йосиф Сліпий. Воднораз із о. Іваном Музичкою і о. Дмитром Блажейовським вони творили в Римі т. зв. Крилос Львівської Архиєпархії. 3 діяльності нунція можна було легко додуматися, що він послуговується тільки порадами о. Дацька.
I не довго довелось чекати на наступний почин нунція. Усі наші владики одержали листа від нунція, датованого 8 -го серпня 1996 року, такого змісту:
"На прохання Його Еміненції кардинала Анджело Содано, Державного Секретаря, пересилаю вам копію його листа адресованого до всіх Отців Синоду Української Католицької Церкви. У залученні пересилаю також офіційний переклад (на українську мову) цього ж листа. Оригінал цього листа буде переданий синодальному збору для збереження в архіві Синоду.
Хочу також повідомити вас, що Їx Еміненція кардинал Содано водночас із згаданим листом посилає другого листа кардиналу Любачівському, верховному архиєпископу Львівському. У цьому листі він просить верховного архиєпископа представити Синодові, двох або трьох кандидатів з поміж яких Синод може обрати одного, що буде принятий ним і більшістю владик.
Запевняю вас про мої молитви в час підготування до Синоду, прохаючи доброго Господа, щоб спомагав кожного з вас зробити правильний крок для добра Греко-Католицької Церкви в можливо найкращий спосіб у сучасних обставинах.
3 глибокою пошаною і теплим привітанням, остаюсь в Христі.
+ Антоніо Франко."

Лист кардинала Содано:
"Державнии Секретаріят. Дано у Ватикані. 18-го липня 1996 р.
Архиєпископам тa Єпископам, членам Синоду Української Церкви.
Преосвященний владико!
Нещодавні святкування 400 річного ювілею Берестейської Уніі виповнили глибокою радістю серце Святійшого Отця. Ще раз, через мене, Biн висловлює всю свою спорідненість із вашою Церквою, дякуючи Господу за дар вірности престолу святого Петра і за свідоцтво любови до Церкви, яку Xpиcтoc хотів бачити єдиною, святою, католицькою і апостольською.
Присутність у Римі з цієі нагоди більшості єпископів дозволила Святішому Отцеві докладніше познайомитися з нинішним становищем вашої Церкви тa її потребами в майбутньому.
У цьому зв'язку Святіший Отець наголосив, як першочергову необхідність для блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського мати допомогу єпископа для ефективнішого здійснення свого архиєпископського служіння. 3 цією метою Римський Архиєрей доручив мені вислухати думку Конгрегації Східних Церков i звернутися до всіх всечесніших i преосвященних Отців Синоду з проханням про обрання на майбутньому Синоді у жовтні місяці єпиcкoпa, який міг би надати суттєву допомогу верховному архиєпископу в керівництві Львівською архиєпархією i y виконанні його обов'язків відповідального за українську Церкву.
Вищезгаданий єпископ має бути обраний серед кандидатів, яких представить блаженніший кардинал Любачівський. Це забезпечить кращу координацію їх діяльності.
Обраний єпископ міг би бути призначений цим же Синодом помічником верховного архиєпископа і виконавчим секретарем Синоду Української Церкви. Це дозволить йому координувати, від імені верховного архиєпископа із наданням ним повноваженнями, як душпастирську так i адміністративну роботу в питаннях, які стосуються всієї Української Католицької Церкви.
Із свого боку, я певний тoгo, що єпископи, які зустрінуться нa наступному Синоді, приймуть це братнє звернення Римського Архиєрея, яке продиктоване душпастирською турботою пpo благо возлюбленої української Церкви. (Кард. Содано діє тут протизаконно. Лист показує що це він головний організатор цієї узурпацї для однієї ним поставленої особи, а нунцій А. Франко і о. І. Дацько його "співпрацівники.")
Цього дня я написав до верховного архиєпископа, прохаючи його від імені Святішого Отця вказати наступному Синодові імена кандидатів, які могли б йому допомагати у майбутньому. Вдячний за увагу, яку ви приділите цьому листові, я шлю вам вітання і побажання всього самого найкращого у вашій душпастирській праці. 3 глибокою пошаною залишаюсь відданий в Господі Вашому преосвященству - Анджело кардинал Содано".

Митрополит Стефан був задоволений, що його пропозиція на Синоді в листопаді 1995 р., щоб дати блаженнішому Мирославу помічника з делегованими правами була схвалена Апостольською столицею, однак, кандидата, якого обрав Синод відкинули.
Всі владики були згідні з тим, що блаженнішому Мирославу необхідно треба такого помічника, бо з огляду на його вік й немочі багато дечого занедбано. Постанови вже п'яти Синодів не були проголошені, як цього вимагає церковний закон, щоб синодальні постанови стали правосильними. Так, отже, рішення Синодів цілковито зігноровані так, немов би не відбулися. Протоколи та постанови Синодів у дечому самочинно змінено. "Cтaтyт патріяршої курії"; який Синод не схвалив, бо в ньому канцлерові передали всю владу верховного архиєпископа і проти волі Апостольської столиці дали до схвалення державній владі України, яка його прийняла і схвалила.
Владики, однак, були дуже стурбовані і збентежені тим, що на основі зарядження кардинала Содано листом від 18-го липня 1996 року Синодові відобрали законну владу ставити кандидатів до вибору.
Якщо Синод не може пропонувати кандидатів, то він не Синод, a тільки печатка, не правляче тіло, a тільки знаряддя чинити чиюсь волю. Кардинал Содано суперечить Кодексові законів і дає право тільки самому блаженнішому Мирославу "представити наступному Синодові імена кандидатів". A в листі нунція і те обмежили до тільки "двох або трьох" кандидатів. (Постає питання, кому служить Кард. Содано, коли діє всупереч церковного права, і як показалося не в інтенції св. Отця.) Усім владикам і всім в Україні відомо що не блаженніший Мирослав керує нашою Церквою, але його канцлер о. Іван Дацъко. Це було ще тоді, коли блаженніший Мирослав був здоровий і пpи cилi. Очевидно, що о. Дацько обере таких кандидатів, які йому вигідні і котрі будуть з ним співпрацювати. 3 такою ситуацією владики не погоджувалися і просили митрополитів, щоб тi від їхнього імені написали протест до префекта Конгрегації для Східних Церков у Ватикані. Це вони зробили дня 10-го вересня 1996 року.
Дата: Четвер, 01.03.2012, 12:13 | Повідомлення # 5
Синод у Львові 1996 року


Від 6-го пo 10-e жовтня 1996 року відбувалася у Львові перша сесія верховно-архиєпископськоrо Собору. 12-го і 13-го жовтня були кінцеві святкування ювілейного року 400-ліття віднови церковної єдности на Соборі в Бересті. У суботу ввечір 12-го жовтня відбувся з цієї нагоди в oпepнім театрі Львова величавий концерт. (...)
У неділю 13-го жовтня на площі Свободи біля оперного театру у Львові на підвищеній платформі служили урочисту архиєрейську св. Літургію всі наші владики, папський легат - кардинал Сільвестріні, нунцій Антоніо Франко і п'ять римо-католицьких владик з України. (...)
Пo полудні відбувся святочний бенкет y гoтeлi "Дністер" для запрошених гостей. Блаженніший не брав участи. Пo закінченні бенкету кардинал Сільвестріні запросив трьох наших митрополитів до своєї кімнати в готелі. Був там присутній також і нунцій Антоніо Франко. Кардинал почав з того, що заявив: "Я даю слово нунцієві, щоб він гoвopив від мого імені".
Нунцій, мабуть мав копію листа митрополитів, датованого 10-го вересня 1996 року. Biн хотів заспокоїти їхні побоювання i переконати їх, що так, як написав кардинал Содано в його листі до владик є єдино правильний спосіб розв'язати проблему проводу нашої Церкви. Ha закиди митрополитів, що цей метод суперечить церковним законам Biн не дав ясної відповіди i уникав це питання, переходячи на іншу тему. У своїм слові він піднесеним голосом говорив згори, як до дітваків і настирливо настоював нa тім, що владика Любомир Гузар є єдиним здатним кандидатом нa цю посаду, хоч ніхто йому в цьому не перечив. Він вихваляв Гузара попід небеса, як єдиного найкращого кандидата. Намагався переконати митрополитів, щоб вони забули за минуле в житті владики Любомира. "Це, що було не вернеться i нe повертайте його в сьогодення"- казав він. Ha закид митрополитів, що заперечення Отцям Синоду представляти кандидатів суперечить Кодексові Канонів, він не відповів, а знову й знову повертався до своїх тверджень. Така його аргументація i настирливість тривала одну годину і 30 хвилин. Кардинал Сільвесгріні ані разу не брав слова, a коли бачив що митрополити мають досить, попрощав i відпустив їх. До краю роздратовані, збентежені, гнiвні та втoмлeнi митрополити були раді пiти до своїх кімнат у готелі та відпочити.
У понеділок 14-го жовтня був празник Покрова Пресвятої Богородиці i всі наші владики співслужили архиєрейську св. Літургію в соборі святого Юра. Блаженніший вже не служив публічних богослужень i тому пpocили митрополита Стефана щоб був головним служителем та прочитав проповідь блаженнішого.

Обрання єпископа-помічника блаженнішому Мирославу


Пополудні о годині 16-ій почалася перша сесія Синоду в їдальні митрополичої резиденції. Блаженніший запросив кардинала Сільвестріні i нунція Франко, як також о. Юрія Джуджара, що служив перекладачем з італійської на українську мову.
Після відспівання молитви "Царю Небесний..." Синод відкрив Блаженніший читанням своєї довшої промови, вітаючи папського легата кардинала Сільвестріні та нунція Антонія Франко на закінчення Берестейських святкувань. Тоді подав коротко зміст листа кардинала Содано до владик від 18-го липщя 1996 року. Потім заявив, що "...з цією хвилиною гаснуть усі функції осіб, які були моїми найближчими співробітниками пo сьогоднішній день. Це стосується в однаковій мірі як до всіх керівних постів Львівської Архиєпархії, так і до Патріаршої Курії. Для мирного ведення біжучих справ усі ці посадові особи - владики-помічники, священики, сестри чи миряни є у Львівській архиєпархії і в патріаршій курії, виконуватимуть на деякий час ще обов'язки своїх дотеперішніх функцій, аж поки обраний нами владика не призначить, за моєю згодою, нових осіб на згадані посади". Тут митрополити глянули один на одного і зрозуміли, що ця заява це відповідь на їхнього листа до кардинала Сільвесгріні від 10-го вересня 1996 року.
Пo короткому слові кардинала Сільвестріні до Отців Синоду промовив нунцій Антоніо Франко. Деякі владики настоювали на цьому, що не тільки Блаженніший має право подавати кандидатів на становище його помічника, але згідно з нормами Кодексу таке право має також кожний владика, член Синоду. Нунцій обурився таким твердженням і почав настоювати, що в цьому випадку кардинал Содано виразно пише в листі до владик, що тільки Блаженніший має право ставити кандидатів.
Тоді нунцій дещо піднесеним голосом почав свою промову, вимахуючи руками, говорив нервово, зухвало, як дo пустотливих дітваків, a нe до братів-єпископів. Синод з листопада 1995 року він чомусь назвав неважним і нелегальним, не пояснюючи чому він таким був. He знаючи української мови, говорив італійською і що кілька речень зупинявся, a о. Юрій Джуджар перекладав на українську мову. B ycix владик зродилося враження, що хтось мусить його постійно мильно інформувати, даючи йому односторонні і напівправдиві інформації.
У своїй запальчивій промові здавалось нунцій хотів не тільки переконати, але й налякати владик, щоб вони голосували так, як він їм велів. Він так багато дечого наговорив, що воно негідне коментаря. Але коли він сказав, що наша "Церква глибоко поділена і опанована плітками, бо носить рани минулого", тo це було таки забагато. Митрополит Стефан відчув тоді у серці біль. Таке зневажливе і неправдиве твердження спричинило біль у серці кожного владики, що любить свою Церкву і задля неї живе і трудиться пo змозі якнайкраще. Кожний владика відчув у серці глибоку і чорну образу таким загальниковим звинуваченням всієї нашої Церкви. (...)
Якщо його звинувачення стосується нашого духовенства та мирян, тo воно і тут не є доказаним, a тому ще й глибше кривдячим. Чи між духовенством та мирянами італійської, німецької чи американської Церков менше поділів і менше пліток ніж у нас, українців? Якщо б вони пережили півстоліття ліквідації Церкви, ув'язнення, гонення, переслідування, мучеництва, катакомбного існування, тo треба дуже сумніватися, чи вони зберегли б віру і вірність Апостольській столиці краще від нас, українців.
Таке загальникове звинувачення, яке зробив високий достойник Римської Папської Курії на всю нашy Церкву-мученицю є не тільки чорною образою, кривдою і зневагою але й головно приниженням нашої церковної і національної гідності й честі, яке всі наші владики до глибини душі пережили і далі переживають.
Коли нагадати, що це фальшиве й до краю боляче звинувачення всієї нашої Церкви було зроблене папським нунцієм тільки на те, щоб збентежити і настрашити наших владик, щоб вони більше не домагалися права подавати своїх кандидатів на помічника немічному блаженнішому Мирославу, тo він осягнув свою мету. Усі наші владики звикли шанувати і слухатись високих достойників з Ватикану і тому, пo вислуханні образливих звинувачень, перестали вимагати права представляти своїх кандидатів. Лишився властиво тільки один здатний кандидат, що його насильно підтримував нунцій, a це - владика Любомир Гузар. Другий кандидат, владика Юліян Вороновський відмовлявся і не хотів бути кандидатом, але коли почали настоювати, він погодився. Треба було щиро співчувати йому, бо він знав, що його не бажають мати помічником блаженнішого Мирослава, але вживають його тільки нa тe, щоб дати вигляд справжніх виборів, a властиво їх не було, бо здатним кандидатом був тільки один. Коли є тільки один, кандидат тo немає вибору, немає виборів, aле тільки накинення чи наставлення кандидата.

Пo Синоді

Під час і пo Синоді владики обмінювалися спостереженнями і враженнями. Кожний відчував глибокий біль у серці, приниження і чорну образу. Одні називали виступ нунція негідним і брутальним знасилуванням волі нашого Синоду, a інші знаходили менш шляхетні прикметники. Три митрополити і інші владики радилися приватно, як і чи взагалі зареагувати нa виступ нунція на Синоді. Думка більшості була, щоб для збереження історичної правди треба написати меморандум, з підписами митрополитів і вислати його до префекта Конгрегації для Східних Церков у Ватикані, кардинала Сільвестріні та до самого Святішого Отця. Такий меморандум уклали й підписали митрополити Стефан і Михайло, a Іван не був вдома і тому нe можливо було тоді дістати його підпису. Текст меморандуму переслали йому пізніше і він дав свою згоду на його зміст.

Меморандум

"Раніше ми висловили наші турботи і побоювання стосовно Синоду українських католицьких Єпископів у Меморандумі від 10-го вересня 1996 року, зверненого до Вашої Еміненціі. Тепер, коли Синод уже відбувся, уважаємо, що треба дати Вашій ласкавій увазі допов¬нення до Меморандуму стосовно цього Синоду. Тому, що Ваша Еміненіція були особисто присутні на першій сесії цього Синоду 14-го жовтня 1996 року, тo мали змогу самі зробити собі свої висновки. Ми, однак, уважаємо за відповідне поділитися з Вами деякими рефлексіями наших владик, які вони висловили під час і пo Синоді.
Великим недоліком був цілковитий брак підготовки до цього Синоду. Від вересня 1995 року відбулося тільки одне засідання постійного Синоду, a саме в липнi 1996 року. A тому, що властиво усю владу верховного архиєпископа присвоїв собі його обранець (о. І. Дацько, який до сьогодні змагає до найвищої влади в УГКЦ), тo нixтo інший не міг підготувати справи тa агенду Синоду. Програму й агенду Синоду укладали з дня на день під час самого Синоду. Це була тільки імпровізація, що суперечить вимогам Кодексу. He було, отже, агенди, яка могла б бути схвалена владиками. Кодекс Канонів Східніх Церков (ККСЦ) вимагає: "До Пaтpiapxa належить..., вислухавши попередньо членів Синоду єпископів патріаршої Церкви, підготувати порядок, якого слід дотримуватись при розгляді питань, i на початку засідань Синоду представити його на затвердження. Під час тривання Синоду патріаршої Церкви окремі єпископи можуть до запропонованих питань додавати інші, якщо з цим згідна принаймні третина членів, що присутні на Синоді" (Кан. 108:2, 3 ККСЦ). Це правило знехтували. Так, отже, наслідки були нижче сподівання.
Однак, найзлиденнішою частиною Синоду була роль, що їі відіграв апостольський нунцій, архиєпископ Антоніо Франко. Його присутність була б вимагана тільки, якщо: ”Для полагодження певних справ Пaтpiax може, згідно з приписами партикулярного права або за згодою постійного Синоду, запрошувати інших.. (Кан. 102.3 ККСЦ). Mи не певні, чи зберегли цю канонічну норму при запрошенні архиєпископа Антоніо Франко, хіба що його участь у Синоді була виразним зарядженням Апостольської столиці.
Архиєпископ Франко напасливо маніпулював виборами єпископа-помічника з делегованими правами для немічного верховного архиєпископа. До владик, котрі мають відповідальність перед Богом за помісну Церкву sui iuris, він говорив зухвало. Його поведінка була радше зневажливою, a його звернення до нас як братів-єпископів - образливими.
(...) Самі вибори були канонічно сумнівними, бо вони не були вільними виборами, a радше були "накиненими"; як про це публічно висловився один з наших владик. Тому, що представили тільки одного поважного кандидата, тому не було вибору, a тим самим не було виборів. Так, був ще один кандидат. Його, так званого "другого кандидата"; тобто владику Юліяна Вороновського, не можна вважати поважним кандидатом на цю посаду, бо він не має семінарійної формації тa богословського вишколу. Ставити його Синодові кандидатом - тo все одно, що образити гідність отців Синоду. Його кандидатура була глумом тa спробою зухвалого намагання надати всьому вигляд справжніх виборів. Цими зауваженнями Mи ніяк не хочемо образити владику Юліяна або принизити його особу. Його образили тi, xтo вжив його ім'я на те, щоб створити враження справжніх виборів.
Так, отже, тi мнимі "вибори" були в найкращому випадку тільки ратифікацією, a в найгіршому - шантажем. Як можна ці вибори будь-яким способом канонічно оправдати? Сумління владик було знасилуване. Один з молодших владик назвав ці вибори ватиканським "патерналізмом". Інші висловлювалися менш стримано. Mи гадаємо, що можна правомірно поставити під сумнів канонічність цих виборів. Владикам не дозволили ставити кандидатів. Вони були змушені дати свій голос тільки на єдиного кандидата. Такі вибори практикували тільки в колишньому Радянському Союзі.
Закони стосовно методу вибору єпископів подані дуже виразно в Кодексі Канонів Східних Церков. Є кілька канонів стосовно методу вибору єпископів, що відносяться до згаданих виборів, a які були в цьому випадку порушені. По-перше, Кодекс Канонів не передбачає "призначення" єпископа-помічника верховному архиєпископові. A тому, що Синод скликали для "вибору" єпископа-помічника, було б логічним і канонічним, щоб поступати згідно з нормами канонічних синодальних виборів.
При виборі єпископів наступний канон містить вказівки, якими кожний владика мусить у сумлінні керуватися: "Єпископи повинні вільно обрати тoгo, кого перед Богом вважають достойним і здатним поpівняно з іншими" (кан. 183.2 ККСЦ). Ця норма повинна бути провідним принципом у виборах єпископа-помічника верховному архиєпископові. Якщо той, "кого перед Богом уважають достойним і здатним порівняно з іншими", нe може бути поставлений кандидатом до виборів, тo як тоді в сумлінні перед Всемогутнім Богом може владика зберегти повищу канонічну норму?
Канон 181.1 ККСЦ каже, що "Єпископи в межах території патріаршої Церкви обираються на вакантні єпархіяльні пpecтoли або для виконування іншого завдання за допомогою канонічних виборів згідно з канн. 947-957, хіба що загальне право застерігає щось інше". Тому, отже, для дійсних канонічних виборів мусять бути збережені пpипиcи канонів 947-957.
Ha Синоді українських католицьких владик у жовтні 1996 року норми вибору єпископа-помічника з делегованими правами не були збережені, бо владикам не було дозволено представляти кандидатів під час виборів. Яким канонічним правом можна заборонити єпископові представляти кандидата під час синодальних виборів? Така заборона є неканонічною і викликає поважні сумніви пpo дійсність виборів, де накладають такі обмеження. Канон 952 ККСЦ виразно каже. "Якщо свобода на виборах якимсь чином була порушена, вибори на підставі самого права недійсні".
Ha Синоді були всякі спонуки, щоб ми, владики, знасилували своє сумління і взяли участь y тиx "псевдовиборах".
"Голос є недійсний, хіба що є вільним, і тому недійсним є голос, якщо виборець був спонукуваний тяжким страхом або підступом, безпосередньо чи посередньо, до обрання якоїсь особи або багатьох осіб" (кан. 954.1.1 ККСЦ). Якщо ми не могли представляти кандидатів, тo в якій мірі "вільним" був наш голос? Коли своїм авторитетом апостольський нунцій закликав нас голосувати в даний спосіб, тo як міг бути наш голос "вільним"? A якщо наш голос нe був "вільним", тo вибори були недійсні.
Цікаво було б знати, якщо і коли наші православні брати дізнаються про ці вибори, яка буде їхня реакція? Чи вони знову не висміюватимуть нашу sui iuris Церкву, як нe дійсно самоуправну, якщо нунцій суперечить церковному праву і нашим статутам як верховно-архиєпископської Церкви контролює наш Синод і маніпулює ним? Вони питатимуть себе, якщо колись задумають унію з Римом: "Чи і нас також так потрактують?" Ha нашу скромну гадку поведінка апостольського нунція була негідною і недостойною, a до того ще вчинена була y пpиcyтocтi папського легата, Вашої Еміненціі; тa всього єпиcкoпaтy української католицької Церкви.
Нунцій говорив про рани тa поділи в нашій Церкві. Саме його недолуга промова спричинила поділ тa додала coлі до paн. Його зневажлива промова, ствердження тa обіцянки, коли судити милоcтиво, були образливі. Він ужив половинних правд і мильних тверджень. Мова його була понижуючою. Він залишив почування болю і огірчення, гіркоти і збентеження в серцях наших владик. Він у нас викликав оправдане питання: чи апостольський нунцій дійсно розуміє sui iuris права нашої Української Католицькоі Церкви тa її Синоду єпископів? He диво, отже, що сумніви і тривога лишилися в серцях тиx, xтo несе тягар відповідальности за добро Української Католицької Церкви. Те, що сталося, було наслідком махінації і раніше запланованого перевороту, що був накинутий болючим способом нашій вітці Христового Тіла. He було воно нi чесним, aнi об'єктивним методом. Воно не скріпило довір'я до Апостольської столиці тa зрадило наші сподівання.
A тeпep питання: як можна все це направити? Крайно необхідно, щоб тaкi і їм подібні неканонічні ad hoc імпровізовані методи вибору єпископів нa будьякі посади в Українській Католицькій Церкві ніколи більше нам не накидали. Такі методи не скріплюють відносин нашої Церкви з Престолом Петра, відносини, які є унікальні, схвалені чотириста років тому на Берестейській Унії: Mи пишемо цей Меморандум також і тому, щоб доповнити історичні документи нашими зауваженнями, щоб ті, xтo прийде пo нac, вже нiкoли більше не пiшли дорогою, накиненою нам на жовтневому Синоді, коли-то нaм, єпиcкoпaм, наступникам святих апостолів, не дозволили свобідно перед Всемогутнім Богом виконати наш святий обов'язок - обрати єпископа, щоб він служив Господеві Ісусу Христові, Його Церкві і нашим братам і сестрам у Господі.
Ha кінець, тому, що архиєпископові Антоніо Франко бракувало братньої доброї вoлi, a його слова і діла спричинили шкоду Українській Католицькій Церкві, ми покірно просимо, щоб на наступних Синодах Української Католицької Церкви не було його особи. (За недовго його Рим відкликав, але це вже було запізно, бо задіяна система залишилася. Зловживання найвищими церковними урядами негідними людьми, робить найбільші рани Церкві.)
25-го листопада 1996 року."

Кардинал Сільвестріні не відписав, a це самозрозумілим, бо він був тільки свідком того, що хтось інший зорганізував і перевів. Однак великою і милою несподіванкою було те, що секретар Святішого Отця, прелат Станіслав Джівіш, листом від 12-го грудня 1996 р., до митрополита Стефана писав:
"Я одержав листа з Меморандумом до Його Еміненції кардинала Сільвестріні і Святіший Отець запізнався з його змістом. (Слово запізнався він підкреслив). Щиросердечні побажання пересилаю Вам з нагоди зближаючихся празників Христового Різдва і Нового Року. Щасти вам Боже! 3 належною пошаною, о. Станислав Джівіш".
Цього листа о. Джівіш не міг написати без відома і згоди чи навіть з доручення самого Святішого Отця. Тим листом Святіший Отець посередньо дав признання авторам Меморандуму і висловив їм своє співчуття та зрозуміння, що вони мали мужність і відвагу стати в обороні Української Церкви і законних прав Синоду Єпископів.

Згадуваня "православних" християн
(...) Досить цікава велася дискусія над словом "православних" християн. Ця справа виникає на кожному Синоді. У минулому блаженніший Мирослав Іван дав Соломонове рішення: "Там, де вірні противляться цьому слову, оминати його в богослужіннях". Однак, це рішення не задовільнило всіх. Тому-то один владика твердив, що це слово є синонімом іншої віри і тому воно є неприйнятливим у Західній Україні. Беручи до уваги майже півсторіччя насильницького накинення їм Московського православ'я, не можна дивуватися вірним, бо для них це слово нагадує велику кривду, переслідування, тюрми чи заслання. Дуже важко, a властиво майже не можливо пояснити вірним, що це слово не є синонімом іншої віри. Тому, отже, цей владика запропонував "завісити" це слово.
Інші владики різними аргументами намагалися на тому, що це наше старинне літургійне слово, яке Церква зберегла віками, ми "нe маємо права казати, що ми є кращими, ніж Церква". Остаточним вислідом гарячої дискусії було рішення звернутися листовно до Святішого Отця з питанням: Чи маємо право з пасторальних причин оминати у богослужіннях слово "православних", подаючи аргументи обох сторін. (Владика Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ: По якомусь часі Апостольська Столиця відповіла конкретно: де цього слова "православний" не вживалося, тo й не треба його вживати, a де вживалося - там можна вживати (розуміється якщо вірні переконані, що це слово означає вселенську, тобто католицьку Церкву, яку очолює Папа Римський - "вікарій Христа" та наступник Верховного Апостола Петра, якому Христос передав ключі від Царства Небесного). Ha жаль, ця відповідь з Риму так і не побачила світу, не дійшла до владик, духовенства і вірних, a знайшла місце під сукном на столі у головуючого... владики Л. Гузара)

Як зарадити лихові?
Ha перший погляд здавалось би, що ситуація безвихідна. Головою стіни не проб'єш. Песимізм і хмари чорних гадок лавиною насуваються до голови: чи початок це кінця нашої Церкви. Чи смерть нашої Церкви неминуча? Чому, Боже, такий великий допуст на нас і нашу Церкву. ...
Митрополит Стефан, однак, усіми силами старався не піддатися песимізмові. Хоч, бувало, вирветься йому стогін зі серця і тоді він молився із псалмопівцем:
"Обнови нас, Боже нашого спасіння,
і поклади край твоєму на нас гнівові!
Чи будеш гніватися на нас вічно?
Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду? Чи ж ти не оживиш нас ізнову,
і народ твій не буде радуватися в тобі?
Яви, о Господи, нам твоє милосердя,
подай нам твоє спасіння" (Пс. 84: 5-8).

Стефан відхиляв від себе чорні думи, a силою своєї віри в Бога старався знайти позитивну розв'язкy проблеми і вихід із скрутної ситуації. (...)
Колись святі угодники Божі перемагали "нікчемне зухвальство демонів" (тропар мучеників) і виганяли злих духів. A цей лукавий рід можна подолати й вигнати тільки молитвою та постом. Тому митрополит Стефан від самого початку добре зрозумів, що він мусить починати від себе самого, заки зможе заохотити, переконати чи проповідувати іншим про отой ключ до небесних скарбів, яким є молитва й піст. У нього вже роками була щоденна програма молитви й посту, але тепер він ії значно посилив. Про це він ніколи нікому нe звірявся, хіба що своєму сповідникові, a тут пише пpo це не для самохвальби, але тільки для збудування майбутніх поколінь, щоб вони не були зведені облудою цього світу. Свій день він уклав так, щоб першу годину дня, коли пo нічному спочинку вiн повний сили ума й тіла, віддати на посилену й зосереджену молитву й розмову з Господом Богом у Його присутності, тобто перед Христом, прихованим у Пресвятій Євхаристії.
Перед своїми страстями в Гетсиманському саді Христос узяв із собою Петра, Якова та Івана... і сказав до них: "Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте." Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. I мовив: "Авва - Отче усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Ta не що я хочу, a що ти." I приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "Симоне, ти спиш? He міг єси чувати ані однієї години?" (Мр. 14:34-31).
Христос бажає від своїх апостолів і їх наступників, щоб вони були з Ним та чували й молились хоч одну годину денно. Стефан, отже, давно почав таку щоденну практику. Ще нa парафії він звичайно ввечері йшов до храму і там на самоті вів одногодинну розмову з Богом. Тепер, коли вже старший, переконався, що ввечері через змучення пo цілоденній праці він не має сили зосередити свою увагу на такій довгій молитві. Буває, що вечером хтось покличе його і перерве молитву, або йому треба кудись поїхати і знову програма відложена. Тому він рішився скоротити нічний відпочинок. Устає зі сну годину раніше. Найперше стає навколішки біля ліжка й жертвує Господеві всі свої слова, діла, думки, радощі й терпіння цього дня за святі, ревні й численні покликання до священицького и монашого стану в його єпархії й митрополії. Далі, упоравшись, іде до своєї каплиці.
Тут навколішках він віддається у роздумі, молитві й серцем єднається із Христом Господом. Це - найщасливіші хвилини всього його життя. Глибиною душі вiн відчував ласкаву, люб'ячу й всемогучу присутність Божу, сповнену надземним спокоєм і радістю. Тут знаходив покріплення на силах, розраду й потіху та заохоту до дальшого змагу. Найтрудніші проблеми єпархії, священиків, вірних та свої особисті вiн щодня клав у стіп Господа, і вoни ставали легкими. Несподівано, нeмов невидимою блискавкою, приходили у його свідомість розв'язки проблем, поради й розради.
Пo роздумі вiн сідав i починав читати із Часосолова Утреню й Часи. Утреню він жертвував за вірних своєї архиєпархії і митрополії; Перший Час - за своїх священиків, питомців і сестер-монахинь; Третій - за святі й ревні покликання; Шостий - за душі померлих; Дев'ятий - за переслідувану Церкву в Україні, a пo ії освободженні - за Церкву, народ та державу України. Увечір у каплиці відмовляв Вечірню - за вірних; Maлe Повечір'я - за покликання і Північну за Боже змилування над нашою Церквою й народом. Щоденно він відмовляв вервицю за покликання, a коли десь їхав автомашиною, тo відмовляв повну вервицю. У середи i п'ятниці не їв м'яса i умертвлювався. (...)
Щопонеділка він жертвував Божественну Літургію в намірі покликань, щоб вимолити у Господа ласки збільшення числа покликань. Ha кожній Літургії клав частичку за вимолення у Господа ласки збільшення святих і ревних покликань. Щоденною його турботою й частою молитовною згадкою було терпеливе й постійне умолювання Бoгa пpo цю велику ласку. Він ніколи не втрачав надії, що ласкавий Господь, що нe дозволив Сталінським злочинцям знищити нашy Церкву на рідних землях, знайде спосіб і середники для збереження нашої Церви i тут на поселеннях.

**********************************************************
Післямова від редакції

Ці спогади явно відкривають правдиве обличчя Кардинала Л. Гузара, о. І. Дацька і їхнє оточення, які сьогодні при владі УГКЦ. Після прочитаного, заява Кардинала Гузара в масмедіях: "Я не масон”, звучить непереконливо... Саме це дає відповідь, чому наша УГКЦ після 16-річного періоду виходу з підпілля, котиться все більше до кризи і на очах костиніє, хоч бурне відродження на початках 1990-их років заповідало їй великий розвій.
Сьогодні ми спостерігаємо втрату ідентичності УГКЦ - більшість молодого її покоління не свідома правди віри про примат Папи Римського і що необхідно бути в церковній злуці з ним. За це найбільше УГКЦ терпіла. Тепер навпаки видно в ній виразний поступ до схизми під сповидною "чисткою обряду" та схизматичні заяви Кардинала Гузара про об'єднання з православними.
Ця Церква за останнє десятиліття не зуміла використати великий наплив монаших і священичих покликань. Через відкриття на духа світу і блудну західну теологію, багато їх втратило духа ревності, багато відійшло, а більшість з тих які перетривали, сьогодні переживають духовну кризу. Тому власне наша Церква до сьогодні не в силі відповісти на пекучу потребу місій, в чому далеко уступає багатьом протестанським церквам. Вона також не спосібна з сьогоднішнім її проводом поставити опір таким згубним впливам як магія й окультизм, розпуста й наркоманія, алкоголізм і т.п., та не здатна лікувати рани суспільства.
За прикладом Митрополита Стефана, нам не можна попадати у відчай, але щирою живою молитвою з постом і сокрушенням, благати у Господа духа відваги і мужности для наших єпископів, щоб протиставилися цьому духові світа, Ню Ейч, антихриста, який в сьогоднішньому часі скривається за т.з. східну духовність і фальшивий екуменізм та намагається систематично нищити нашу Церкву з гори.
Ця брошура є закликом правди до Кардинала Гузара, о. Дацька і найдовіреніших їх співпрацівників, щоб публічно вибачилися перед вірними УГКЦ і добровільно зреклися свого уряду, для добра цієї Церкви і свого спасіння.

Основні події узурпації
Верховного Архиєпископства в УГКЦ


Червень 1990 – Рим. Синод УГКЦ на якому Святіший Отець вперше зустрівся з підпільними владиками і запропонував обрати Архиєпископа до Львова. Опозиційний "Крилос" блокує ці старання.
Жовтень 1990 – Рим. Святіший Отець зобовязує Блаженнішого Мирослава перед перенесеням до Львова провести вибори Верховного Архиєпископа УГКЦ.
1991 – Рим. - Виборчий Синод на якому о. І. Дацько закулісно зторпедував плани всіх владик і Святішого Отця вибрати наступника на Львівский престол.
1992 – Львів. – Вибори Глави УГКЦ затягуються. Проводиться підготовка узурпації верховно-архиєпископської влади "канцлером" о. І. Дацьком, який де факто керує Церквою.
Листопад 1995 – Київ. Апостольський нунцій в Україні А. Франко "вистарався" зняти суспензу з о. Л. Гузара, близького співпрацівника канцлера о. Дацька.
Липень 1996 – Рим. Кардинал Содано розпоряджається всупереч церковного права і не в інтенції Святішого Отця, передаючи право пропонувати кандидатів на наступника Блаженнішого Мирослава тільки йому.
Жовтень 1996 – Львів. Синод на якому нунцій А. Франко змушує проти волі владик обрати наступника Львівського Архиєпископа владику Л. Гузара як "єдиного гідного кандидата". Отець І. Дацько далі залишився "канцлером".
Листопад 1996 – Львів. Три митрополити УГКЦ пишуть "Меморандум" в якому протестують проти знасилування їхнього сумління й незаконного вибору владики Л. Гузара за наступника Верховного Архиєпископа.
Бібліотека » Церква » Різне » Узурпація Верховного Архиєпископства в УГКЦ в 1996р. ((Із спогадів Митрополита Стефана Сулика))
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика