Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Новий Завіт » ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ
Дата: Вівторок, 27.04.2010, 01:05 | Повідомлення # 6
25. Павло звертається до кесаря 1-12; перед царем Аґриппою 13-27
1. Прибувши, отже, в провінцію, Фест на третій день пішов з Кесарії до Єрусалиму;
2. а первосвященики та провідники юдеїв з'явилися перед ним із скаргою на Павла і домагалися в нього,
3. благаючи ласки відносно нього (Павла), аби він був перевезений у Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити.
4. Та Фест відповів, щоб Павла тримали в Кесарії, бо й сам він мав вирушити туди незабаром;
5. «Нехай ті з вас, - мовив, - що здатні до того, йдуть зо мною, і коли в цьому чоловікові є щось каригідне, хай його винуватять.»
6. Перебувши в них не більш, як днів вісім або десять, він прийшов у Кесарію, а наступного дня, сівши на суді, звелів привести Павла.
7. Коли ж цей прибув, юдеї, що поприходили з Єрусалиму, обступили його і висували проти нього силу тяжких обвинувачень, що їх не могли довести.
8. Павло боронився: «Я ні проти юдейського закону, ні проти храму, ні проти кесаря нічим не провинився.»
9. Та Фест, бажаючи юдеям догодити, у відповідь Павлові мовив: «Хочеш іти в Єрусалим і там судитися передо мною у цій справі?»
10. А Павло відповів: «Я стою перед судом кесаря: там мене слід судити. Юдеїв я нічим не скривдив, як і сам ти дуже добре знаєш.
11. Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти, я не відмовляюся умерти. Якже нема нічого з того, в чому оці мене винуватять, ніхто не може мене їм видати. На кесаря покликаюся!»
12. Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: «Ти покликався на кесаря, підеш до кесаря.»
13. Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста.
14. А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут -сказав він - один чоловік, якого Фелікс лишив в'язнем.
15. На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду.
16. Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення.
17. Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка.
18. Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло.
19. Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір'я та про якогось Ісуса померлого, - а Павло казав, що він живе.
20. Я, безпорадний щодо їхньої суперечки, спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим і там про це судитися.
21. Коли ж Павло вимагав, щоб його справу затримано для вирішення Августа, я повелів його тримати, аж поки його не відправлю до кесаря.»
22. Агриппа ж сказав до Феста: «Я теж хотів би послухати того чоловіка.» - «Завтра - мовив той - ти послухаєш його.»
23. Отож, наступного дня Агриппа й Верніка прийшли з великою пихою і з тисяцькими та знатнішими мужами міста й увійшли в судову залю; на наказ Феста ввели Павла.
24. Тоді Фест сказав: «Аґриппо царю, і ви всі присутні з нами мужі! Бачите цього, що його ввесь народ юдейський у мене домагався в Єрусалимі і тут, гукаючи, що йому не слід більше жити.
25. Я ж переконався, що він не зробив нічого гідного смерти; але через те, що він сам покликався на Августа, я вирішив його туди послати.
26. Не маю я нічого певного про нього володареві написати, тому й привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Аґриппо, щоб після розсліду мав я що писати;
27. недоречним бо мені здається висилати в'язня і не означити вини на нього.»

26. Промова Павла перед Агриппою 1-23; Павло йде на суд цісарський 24-32
1. Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.
2. «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,
3. - особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.
4. Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.
5. Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри - фарисеєм.
6. Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;
7. (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.
8. Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
9. Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,
10. - що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в'язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.
11. І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.
12. Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,
13. у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.
14. Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»
15. А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я - Ісус, якого ти переслідуєш.
16. Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюся.
17. Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,
18. щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.
19. Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,
20. а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.
21. За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.
22. Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:
23. що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»
24. Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»
25. А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.
26. Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.
27. Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»
28. Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»
29. А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, - без оцих кайданів.»
30. Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,
31. і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік - казали - не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»
32. Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»

27. В дорозі до Риму 1-11; серед морської хуртовини 12-20; Павло забезпечує рятунок 21-38; на Мальті 39-44
1. Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.
2. Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3. На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.
4. Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,
5. і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.
6. Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.
7. Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.
8. А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
9. А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,
10. кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»
11. Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.
12. Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
13. Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.
14. Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.
15. Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.
16. Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;
17. ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.
18. Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,
19. а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.
20. А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
21. Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.
22. А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).
23. Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,
24. і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.
25. Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.
26. Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»
27. Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;
28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.
29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.
30. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,
31. Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»
32. Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.
33. А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.
34. Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»
35. Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.
36. Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.
37. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38. А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
39. Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.
40. Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;
41. а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.
42. Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав.
43. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,
44. а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

28. Чуда св. Павла 1-10; з Мальти до Риму 11-15; проповідь та побут св. Павла в Римі 16-31
1. Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта.
2. Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.
3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.
4. Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.»
5. А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха.
6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він - бог.
7. А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво.
8. Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його.
9. Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.
10. Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.
11. Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів.
12. Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні.
13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі,
14. де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму.
15. А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав.
16. І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг.
17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян.
18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини.
19. А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, - не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити.
20. З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.»
21. А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе.
22. Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.»
23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, - від ранку аж до вечора.
24. Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри.
25. І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи:
26. Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.
27. Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх.
28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.»
29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30. Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього,
31. проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Новий Завіт » ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика