Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » І КНИГА САМУЇЛА
І КНИГА САМУЇЛА
Дата: Неділя, 25.04.2010, 17:50 | Повідомлення # 6
22. Давид в Адуллам-печері та Моаві 1-5; Саул велить повбивати священиків у Нові 6-19; втеча Евіятара до Давида 20-23
1. Давид пішов ізвідти й утік у Адуллам-печеру. Довідались про це його брати та уся його родина, й прийшли туди до нього.
2. Усі, що були в злиднях, усі заборговані та всі незадоволені зібрались біля нього, й він став ватажком їх. Отак було з ним якихось чотириста чоловік.
3. Звідти пішов Давид у Міцпу в Моаві й сказав моавському цареві: «Чи не можна б моєму батькові та моїй матері перебути в вас, покіль я взнаю, що Господь удіє зо мною?»
4. І він лишив їх при моавському цареві, й вони жили при ньому ввесь час, покіль Давид сидів у тому сховку.
5. Пророк же Гад сказав до Давида; «Не сиди в сховку, а збирайсь та йди в землю Юди.» І пішов Давид і прийшов у ліс Херет.
6. Довідався Саул, що викрито Давида й людей, які були при ньому. Сидів же Саул у Гівеа під тамариском, що на висоті, зо списом у руці, й всі його слуги стояли біля нього.
7. І каже Саул своїм слугам, які стояли біля нього: «Слухайте ж веніяминяни! Чи то ж син Єссея дасть теж усім вам поля і виноградники й настановить усіх вас тисяцькими й сотниками,
8. що ви всі змовилися проти мене й ніхто мене не сповістив, як мій син вступив у побратимство з сином Єссея, що ніхто з вас не пожалував мене і не повідомив мене, що мій син підняв мого слугу на мене робити засідки, як воно виявилось оце нині?»
9. Озвавсь тоді Доег, едомій, що був над слугами Саула, кажучи: «Я бачив, як син Єссея був прийшов у Нов до Ахімелеха, сина Ахітува,
10. й той питав Господа для нього, дав йому харчів і навіть меч Голіята філістимлянина.»
11. Цар повелів покликати священика Ахімелеха, сина Ахітува, і всю його родину - священиків у Нові, - і всі вони прибули до царя.
12. І Саул мовив: «Слухай лишень, сину Ахітува!» І відповів той: «Я тут, мій пане.»
13. І Саул спитав його: «Чого ви, ти та син Єссея, змовилися проти мене? Ти дав йому хліба, меч і питав Бога про нього, щоб він повстав та засідав на мене, як воно е оце нині.»
14. Ахімелех відповів цареві, мовивши: «Хто ж між усіма слугами твоїми, як Давид: вірний, зять царський, начальник твоєї сторожі і поважаний у твоїм домі?
15. Хіба я нині вперше питав про нього Бога? Як же б то так? Нехай цар не обвинувачує ні вчому свого слугу й усю його родину, бо твій слуга не відає в усій цій справі нічого.»
16. Та цар сказав: «Мусиш, Ахімелеху, вмерти, сам ти і ввесь дім твого батька.»
17. Цар повелів гінцям, що стояли біля нього: «Поверніться й повбивайте священиків Господніх, бо й їхня рука з Давидом: вони знали, що він утік, але мене не сповістили.» Слуги ж царські не посміли підняти руки на священиків Господніх, щоб їх убити.
18. Тоді цар повелів Доегові: «Повернись ти й повбивай священиків.» І повернувсь Доег, едомій, і сам став їх вибивати й убив того дня вісімдесят п'ять чоловік, що носили льняний ефод.
19. Та й Нов, священиче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів, ослів, овець.
20. Спасся лише один син Ахімелеха, сина Ахітува, на ім'я Евіятар, що втік до Давида,
21. і сповістив Евіятар Давида, що Саул вибив священиків Господніх.
22. Давид сказав до Евіятара: «Я знав це ще тоді, коли Доег, едомій, був там, що він напевне донесе це Саулові. Я винуватий за всі душі дому батька твого.
23. Будь при мені, не бійся: хто чигатиме на твою душу, той чигатиме на мою душу. Ти будеш під моєю охороною.»

23. Давид у Кеїлі 1-13; Давид у Хореші 14-15; його відвідує Йонатан 16-28
1. Давида сповістили, що філістимляни облягли Кеїлу й токи грабують.
2. І спитав Давид Господа: «Чи мені йти й бити отих філістимлян?» Господь відповів Давидові: «Іди та побий філістимлян і визволи Кеїлу.»
3. Однак люди Давидові йому сказали: «Ось ми вже тут, в Юдеї, тремтимо зо страху, а що ж то буде, коли підемо на Кеїлу, на військо філістимлян?»
4. Давид спитав Господа вдруге, й Господь йому відповів: «Виряджайся йти в Кеїлу: я видам філістимлян тобі в руки.»
5. І пішов Давид із своїми людьми в Кеїлу, вдарив на філістимлян, зайняв їх скотину, і завдавши їм тяжкої поразки, визволив мешканців Кеїли.
6. Коли ж Евіятар, син Ахімелеха, втік був до Давида в Кеїлу, - ефод був при ньому.
7. Як донесли Саулові, що Давид увійшов У Кеїлу, він мовив: «Бог видав його мені в руки, бо він замкнув себе самого, ввійшовши в місто з ворітьми й засувами.»
8. І скликав Саул увесь народ до зброї, щоб двигнутися під Кеїлу та й облягти Давида з його людьми.
9. Довідавшись, що Саул кує на нього лихо, Давид сказав до священика Евіятара: «Принеси сюди ефод!»
10. Далі Давид сазав: «Господи, Боже Ізраїля! Слуга твій справді довідавсь, що Саул заповзявся двигнутися проти Кеїли, щоб через мене зруйнувати місто.
11. Чи городяни Кеїли видадуть мене йому в руки? Чи прийде Саул, як прочув слуга твій? Господи, Боже Ізраїля, сповісти, благаю, про це слугу твого!» І Господь відповів: «Прийде!»
12. Давид спитав: «Чи видадуть городяни Кеїли мене й моїх людей Саулові в руки?» Господь відповів: «Видадуть!»
13. Тоді Давид зо своїми людьми - якихось шістсот чоловік - зібрався, і вони покинули Кеїлу й тулились, де попало. Якже Саулові донесли, що Давид утік із Кеїли, він покинув похід.
14. Давид перебував у пустині у сховищах; він перебував у горах у пустині Зіф, а Саул шукав його без перестанку, та Бог його не видав йому в руки.
15. Давид, однак, боявся, бо Саул вийшов у похід чигати на його життя. Був же тоді Давид у пустині Зіф, в Хореші.
16. Йонатан, син Саула, вибравсь і прийшов до Давида в Хореші і підкріпив його силу в Бозі.
17. Він сказав до нього: «Не бійся, рука Саула, мого батька, тебе не досягне. Ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим по тобі. І Саул, мій батько, теж знає це.»
18. І вони обидва склали умову перед Господом. Давид зостався в Хореші, а Йонатан пішов додому.
19. Прийшли зіфії до Саула в Гівеа та й кажуть: «Чи ж Давид не ховається в нас по проваллях у Хореші, на Хахіла-горбі, що на південь від степу?
20. Оце ж, коли хочеш прийти, царю, приходь, а це вже наше діло буде видати його цареві.»
21. Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за це, що ви пожалували мене.
22. Ідіть же та ще розвідайтеся, розізнайте й розгляньте те місце, де його нога часто ступає й хто його там бачив, бо мені кажуть, що він дуже хитрий.
23. Розгляньте та розвідайтеся добре про всі таємні закутки, де він ховається, і коли будете певні, повернетесь до мене. Тоді я піду з вами, і як він у цій землі, я шукатиму його по всіх тисячах Юди.»
24. І вибрались вони й пішли в Зіф перед Саулом. Давид же зо своїми людьми був тоді в Маон-пустині, в степу, на південь від пустині.
25. Якже Саул із своїми людьми пішов його шукати, Давида про це сповістили, і він спустивсь до скелі, що в Маон-пустині. Саул довідався про це й погнався за Давидом у Маон-пустиню.
26. Саул із своїми людьми йшов по цім боці гори, а Давид із своїми людьми по тім боці гори. І от коли Давид у скрутному становищі старався вивинутись від Саула, Саул же зо своїми силкувався обійти Давида й його людей, щоб їх захопити,
27. прибув посланець до Саула з вістю: «Приходь чимскоріше, бо філістимляни напали на землю!»
28. І перестав Саул гонитись за Давидом і двигнувся проти філістимлян. Тому й названо це місце - Скеля Розділення.

24. Великодушність Давида
1. Вийшов Давид звідти й перебував у неприступних місцях Ен-Геді.
2. Якже Саул повернувся з гонитви за філістимлянами, йому донесли: он Давид у пустині Ен-Геді.
3. Взяв тоді Саул три тисячі чоловік, вибраних з усього Ізраїля, й пустивсь шукати Давида та його людей на Скелях Диких Кіз.
4. Прийшов він до кошар, що були при дорозі; а була там печера, й Саул увійшов до неї покрити собі ноги, тим часом як Давид із своїми людьми сиділи в глибині печери.
5. Кажуть люди Давидові до нього: «Оце той день, що про нього казав тобі Господь: Ось я даю твого ворога тобі в руки: роби з ним, що тобі довподоби.» Устав Давид і крадькома відтяв кусень поли верхньої одежі в Саула.
6. Та потім заворушилось у Давида сумління, що він відтяв кусень поли одежі в Саула,
7. і він сказав своїм людям: «Нехай Господь мене боронить, щоб я чинив так з моїм паном, з Господнім помазаником, щоб накладав на нього руку: таж він помазаник Господній!»
8. І перемовив Давид своїх людей тими словами й не дозволив їм накинутися на Саула. І встав Саул і пішов далі дорогою своєю.
9. Потім встав і Давид, вийшов з печери та й закричав услід Саулові: «Пане мій, царю!» Коли ж озирнувся Саул позад, Давид припав лицем до землі й вклонився.
10. І каже Давид до Саула: «Чому ти слухаєш людського наговору, мовляв, Давид хоче тобі лиха?
11. Дивися, ось сьогодні ти бачив власними очима, як Господь тебе видав у мої руки в печері, а мені радили тебе вбити, та я ощадив тебе й сказав собі: Не зніму руки на мого пана, бо він помазаник Господній.
12. Отче мій! Глянь, подивися: ось у мене в руці кусень поли твоєї верхньої одежі. І коли я міг відтяти кусень поли твоєї верхньої одежі й не вбив тебе, то затям добре, що я не мислю тобі зла, ані зради, й що я нічим не провинився супроти тебе, а ти так і чигаєш, щоб погубити мою душу.
13. Нехай Господь розсудить між мною і тобою! Нехай Господь за мене помститься на тобі, але моя рука не здійметься на тебе!
14. Як старовинна приповідка каже: Від злих виходить злодіяння, але моя рука не здійметься на тебе!
15. Проти кого вийшов ізраїльський цар? Кого переслідуєш? Здохлу собаку, одну блоху?
16. Нехай Господь буде суддею, нехай розсудить між мною та тобою, нехай розгляне й оборонить мою справу й визволить мене з руки твоєї.»
17. Якже Давид скінчив ці слова до Саула, цей промовив: «Чи не твій це голос, сину мій, Давиде?» Та й заплакав Саул уголос.
18. І каже до Давида: «Ти справедливіший від мене, бо ти чинив мені добро, я ж відплатив тобі лихом.
19. Ти виявив сьогодні незвичайну доброзичливість у тому, що був учинив для мене, бо хоч Господь видав мене був у твої руки, ти мене не вбив.
20. Чи чувано, щоб хтось, зустрівши свого ворога, пустив його спокійно дорогою своєю? Нехай Господь тобі відплатить те добро, що ти зробив мені сьогодні.
21. Я оце знаю певно, що ти таки будеш царем і що царська влада над Ізраїлем у твоїй руці укріпиться.
22. Заприсягни ж мені Господом, що ти не вигубиш мого потомства після мене і не згладиш мого ймення з дому мого батька.»
23. Давид поклявсь Саулові в тому. Тоді Саул пішов додому, а Давид зо своїми людьми знову зійшов на неприступне місце.

25. Смерть Самуїла 1; скупий Навал 2-13; розумна Авігайла 14-42; жінки Давида 43-44
1. Тим часом Самуїл помер, і всі ізраїльтяни зібрались і оплакували його й поховали його в його домі в Рамі. А Давид зібрався та й пішов у Паран-пустиню.
2. Був же в Маоні чоловік, а майно його було в Кармелі. Чоловік той був вельми багатий: мав три тисячі овець і тисячу кіз, і саме тоді він клопотався стриженням овець у Кармелі.
3. На ім'я ж був той чоловік Навал, а ймення його жінки - Авігайла. Була ж це жінка з добрим розумом і з виду гарна, а чоловік був шорсткий і злющий. Він був калевій.
4. Почувши Давид у пустині, до Навал стриже вівці,
5. послав десяток молодців і сказав їм: «Ідіть у Кармель, удайтесь до Навала, поздоровіть його від мене,
6. і промовте так до мого брата: Мир тобі, твоєму домові й усьому твоєму.
7. Почув я, що стрижуть овець у тебе. Вівчарі твої були з нами, і ми їх не чіпали й нічого в них не пропало за ввесь той час, коли вони були в Кармелі.
8. Спитай твоїх слуг і вони тобі скажуть. Нехай же оці молодці знайдуть ласку в очах твоїх, бо ми прийшли в день святковий: дай, прошу, твоїм слугам і твоєму синові Давидові, що маєш під рукою.»
9. Прибули Давидові молодці, сказали Навалові всі ті слова іменем Давида та й чекали.
10. Навал же відповів слугам Давида, кажучи: «Хто такий Давид? Хто такий син Єссея? Є їх чимало тепер тих рабів, що втікають від своїх панів!
11. Візьму я мій хліб, моє вино та моє м'ясо, що я зготував для моїх стрижіїв, та й дам людям, про яких не знаю, звідкіля вони взялися?»
12. І повернулись Давидові молодці назад своєю дорогою, й, повернувшись додому, переказали йому ті слова.
13. Тоді Давид сказав своїм людям: «Підпережіть кожен свого меча!» І підперезали кожен свого меча. Давид теж підперезав свого меча, й виступило близько чотириста чоловік за Давидом, двісті ж зосталось при обозі.
14. Тим часом один із слуг передав Авігайлі, жінці Навала: «Давид, прислав був посланців із пустині привітати нашого пана, та цей накинувся на них.
15. Люди ж ті були вельми до нас добрі: вони нас не чіпали і в нас нічого не поділося за ввесь час, як ми перебували з ними, коли ми були в полі.
16. Вони були охороною нашою і вдень, і вночі, ввесь час, коли ми були з ними й пасли вівці.
17. Подумай, отже, і розваж, що маєш чинити, бо над нашим паном і його домом нависла біда, а він такий негідник, що з ним шкода й говорити.»
18. Взяла Авігайла хутенько двісті хлібів, два бурдюки вина, п'ять зготованих овець, п'ять мірок праженого зерна, сто китиць родзинків і двісті фігових пирогів, наклала на ослів,
19. та й звеліла своїм слугам: «Ідіть поперед мене, а я піду за вами.» Чоловікові ж своєму Навалові нічого не сказала.
20. І от коли вона за виступом гори спускалась на ослі додолу, назустріч їй Давид і його люди сходили донизу, так що вона зіткнулась із ними.
21. Давид же міркував: «Шкода було мені стерегти все майно в пустині отого чоловіка, так що нічого з усього того, що йому належить, не пропало! Він віддячує мені злом за добро!
22. Нехай же Бог так і так зробить ворогам Давида та ще й придасть, коли я з усіх тих, що йому належать, до ранку, бодай одного мужа залишу.»
23. Як тільки Авігайла побачила Давида, зіскочила з осла притьмом і, впавши обличчям униз перед Давидом, уклонилась йому до землі.
24. Потім упала йому в ноги і сказала: «На мені вина, мій пане! Дозволь твоїй слугині озватися перед тобою і вислухай слова твоєї слугині.
25. Нехай мій пан не зважає на того непотреба, на Навала, бо яке його ім'я, такий і він: Дурний він зветься і дурнота при ньому. А я, твоя слугиня, не бачила тих молодців, що ти, мій пане, прислав був.
26. Хай же, мій пане, - так певно, як живе" Господь, так певно, як живеш ти, - Господь, що стримав тебе й не дав дійти до крови й чинити власною рукою пімсту, - хай же твої вороги стануть, як Навал, і ті, що задумують чинити зло моєму панові!
27. А цей гостинець, що принесла твоя слугиня моєму панові, хай буде твоїм молодцям, що йдуть слідом за моїм паном.
28. Прости, будь ласкав, вину твоїй слугині, бо Господь напевно спорудить моєму панові дім довготривалий, бо мій пан веде війни Господні, й несправедливости не знайти в тобі за ввесь час життя твого.
29. Коли ж би хтось піднявсь тебе гонити чи то чигати на твоє життя, то нехай життя мого пана буде вв'язане в вузол живих у Господа, Бога твого, життя ж твоїх ворогів - нехай їх пращею геть кине.
30. І коли Господь учинить моєму панові все те добро, про яке був говорив щодо тебе, й поставить тебе князем над Ізраїлем,
31. то хай не буде моєму панові приводом до смутку й гризоти серця, що мій пан пролив кров безвинну й вчинив собі суд власною рукою. Коли ж Господь ущасливить мого пана, то ти згадай про твою слугиню.»
32. Давид відповів Авігайлі: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що послав тебе сьогодні мені назустріч;
33. благословен і розум твій, і ти благословенна, що стримала мене сьогодні, щоб я не дійшов до крови й не зробив собі суду власною рукою.
34. Бо - так певно, як живе Господь, Бог Ізраїля, що стримав мене сьогодні заподіяти тобі зло! - коли б ти була не поспішилась вийти мені назустріч, так у Навала, до світанку, не зосталось би ні одного мужа.»
35. Давид прийняв з її рук, що вона йому принесла, й сказав їй: «Іди собі в мирі до свого дому. Бач, я вислухав тебе і був привітний до тебе.»
36. Повернулась Авігайла до Навала, - аж ось у нього в домі такий бенкет, як у царя, і серце в Навала розвеселилось; але що він був тяжко п'яний, вона йому нічогісінько не оповіла, поки не настав ранок.
37. Уранці ж, як проминуло сп'яніння від вина в Навала, жінка його оповіла йому, що сталось, і серце його завмерло в ньому, і він став немов камінь.
38. А через якихнебудь десять день Господь ударив Навала, й він умер.
39. Довідавшися, що Навал умер, Давид сказав: «Благословен Господь, що постояв за мене, помстивши мою наругу, яку завдав мені Навал, і стримав свого слугу від злочину. Господь повернув злобу Навала на його ж голову.» Потім Давид послав сказати Авігайлі, що хоче взяти її собі за жінку.
40. От і прийшли слуги Давида до Авігайли в Кармель і сказали їй: «Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе собі за жінку.»
41. Встала вона, припала лицем до землі й сказала: «Ось твоя слугиня рабинею обмиватиме ноги слугам мого пана.»
42. Потім притьмом підвелася й, сівши на осла, разом із п'ятьма своїми дівчатами, що її супроводжували, пішла за Давидовими посланцями й стала йому за жінку.
43. І Ахіноам узяв Давид із Єзреела, й вони обидві були його жінками.
44. Тоді Саул віддав дочку свою Міхаль, жінку Давида, Палті, синові Лаїша, з Галліму.

Дата: Неділя, 25.04.2010, 17:51 | Повідомлення # 7
26. Давид знову пощадив життя Саулові
1. Прийшли зіфії з Гівеа до Саула та й кажуть: «Чи ж Давид не ховається на Хахіла-горбі, на краю пустині?»
2. Зібрався Саул і з трьома тисячами чоловік, найдобірнішими з Ізраїля, пішов у Зіф-пустиню шукати там Давида.
3. Саул отаборився на Хахіла-горбі, що на краю пустині, при дорозі, а Давид сидів у пустині. Побачивши ж, що Саул прийшов за ним у пустиню,
4. вислав Давид вивідачів і довідався, що Саул справді прибув.
5. Устав тоді він і прийшов на місце, де Саул отаборився. Бачив Давид те місце, де спав Саул і Авнер, син Нера, начальник його війська: Саул спав серед табору, а люди порозлягались круг нього.
6. Давид звернувсь до Ахімелеха, хеттита, та до Авішая, сина Церуї, брата Йоава, кажучи: «Хто піде зо мною до Саула в табір?» І каже Авішай: «Я піду з тобою!»
7. Прийшли Давид і Авішай І уночі до війська; Саул же лежав посеред табору в сні, а спис його стремить у землі в головах у нього. Авнер же й люди лежать навколо нього.
8. Тоді Авішай і каже до Давида: «Сьогодні Господь видав твого ворога тобі в руки. Тому дозволь, я пристромлю його за одним ударом до землі його ж власним списом! Не треба буде вдаряти вдруге!»
9. Давид же відповів Авішаєві: «Не вбивай його! Хто бо коли наклав руку на Господнього помазаника і зоставсь безвинним?»
10. Далі Давид сказав: «Так певно, як живе Господь: хай Господь сам його поб'є: або на нього його час настане й він умре, або двигнеться в похід і поляже;
11. мене ж нехай Господь боронить, щоб я наклав руку на помазаника Господнього. Ти ж візьми списа, що в головах у нього, і кінву з водою, та й ходімо.»
12. І Давид узяв списа й кінву з водою, що були в головах у Саула, та й пішли собі, й ніхто не бачив, ніхто не знав, і ніхто не прокинувсь; усі спали, бо всіх пойняв глибокий сон від Господа.
13. Тоді Давид перейшов на другий бік, став на верху гори здалека, так що між ними був великий простір,
14. і кликнув Давид до людей та до Авнера, сина Нера: «Не відкликнешся, Авнере?» Авнер же відповів, кажучи: «Хто ти такий, що мене кличеш?»
15. Давид так до Авнера: «Чи ти ж не муж? Хто тобі рівний в Ізраїлі? Чому ж ти не стеріг твого пана - царя? Он хтось із людей пробрався, щоб убити царя, твого пана.
16. Недобра то річ, що ти вдіяв! Так певно, як живе Господь! Ви заслужили смерть, що ви не стерегли вашого пана, Господнього помазаника. Глянь лишень, де царський спис і кінва з водою, що були в головах у нього!»
17. Впізнав Саул голос Давида й каже: «Чи не твій це голос, сину мій, Давиде?» «Так! - каже Давид, - це мій голос, мій
пане, царю.»
18. Та й каже далі: «Чого мій пан переслідує свого слугу? Що я вчинив? Чим я провинився?
19. Нехай же мій пан цар вислухає тепер слова свого слуги: якщо Господь настроїв тебе проти мене, хай буде йому приємна пахуча офіра; а коли люди, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнім, бо вони вигнали мене сьогодні, щоб я не мав части в спадкоємстві Господнім, кажучи: Йди, служи чужим богам!
20. Нехай же моя кров не проллється на землю далеко від лиця Господнього! Оце бо цар Ізраїля вийшов чигати на мою душу, як уганяють за куріпкою по горах.»
21. Саул сказав: «Згрішив я! Вернись назад, мій сину, Давиде, зла тобі більш не заподію, тому що душа моя була тобі такою дорогою нині. Я вчинив по-дурному і тяжко провинився!»
22. А Давид відповів: «Ось тут царський спис: нехай хтось із молодців прийде сюди й візьме.
23. Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності: сьогодні Господь видав був тебе в мої руки, та я не хотів накласти руки на помазаника Господнього.
24. Як дорога була мені твоя душа сьогодні, так нехай моя душа буде дорога Господеві, й нехай він визволить мене від усякої напасти.»
25. І сказав Саул до Давида: «Благословенний ти, сину мій, Давиде! Ти й діло зробиш і певно зможеш доконати.» І пішов Давид своєю дорогою, а Саул повернувсь додому.

27. Давид у філістимлян у Гаті
1. Давид сказав сам до себе: «Одного дня таки впаду в руки Саула. І ніщо кращого не зостається мені, як тільки втекти в Філістимлянську землю. Тоді Саул покине мене шукати далі по всій Ізраїльській країні, й я врятуюсь від його руки.»
2. Зібравсь Давид і перейшов - він і шістсот чоловік, що були з ним - до Ахіша, сина Моаха, царя Гату.
3. І пробував Давид із своїми людьми в Гаті в Ахіша - кожний зо своєю родиною: Давид з обома своїми жінками, Ахіноамою з Єзреела і Авігайлою, вдовою по Навалі, з Кармелю.
4. Коли ж Саула повідомили, що Давид утік у Гат, він перестав розшукувати його далі.
5. Давид сказав до Ахіша: «Коли я знайшов ласку в тебе, хай, прошу, мені дадуть місце в якомусь із містечок краю, де б я міг пробувати. Чого б слуга твій мав сидіти в царськім місті коло тебе?»
6. І дав йому Ахіш того ж самого дня Ціклаг. Тому Ціклаг зостався по цей день при царях Юди.
7. Час побуту Давида в Філістимлянськім краю був рік і. чотири місяці.
8. Давид виходив зо своїми людьми і нападав на гешуріїв, гірзіїв і амалекитян: вони бо жили в тій землі, що йде від Теламу аж до самого Шуру і аж до Єгипетського краю.
9. Давид громив край той, не зоставляв живих ні чоловіка, ні жінки, брав лише овець, скот, ослів, верблюдів та одежу й повертався і приходив до Ахіша.
10. І коли Ахіш питав його: «На кого ви сьогодні нападали?» - Давид казав: «На Негев Юдейський», або «На Негев Єрахмаельський» або «На Негев Кенійський.»
11. Ні чоловіка, ані жінки не лишав Давид живими і не приводив їх у Гат, бо думав собі: щоб вони, бува, казав він, не свідчили проти нас: он як, мовляв, чинив Давид! Так він чинив увесь час, як пробував у країні філістимлян.
12. І довіряв Ахіш Давидові, кажучи: «Він зробився зовсім ненависним своєму народові Ізраїля, й тому буде моїм рабом довіку.»

28. Чарівниця в Ен-Дорі
1. Того часу зібрали філістимляни свої загони, щоб іти на війну проти Ізраїля, і Ахіш сказав до Давида: «Мусиш знати, що ти з твої - ми людьми вирушиш зо мною в похід.»
2. Давид відповів Ахішеві: «Тепер побачиш, що спроможеться довести твій раб.» І каже Ахіш до Давида: «Отак я тебе зроблю назавжди охоронником моєї особи.»
3. Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті. Саул повиганяв був із краю чарівників і віщунів.
4. Зібрались філістимляни й прийшли та отаборились у Шунемі. Саул теж зібрав усього Ізраїля, й отаборилися вони в Гільбоа.
5. Та як побачив Саул філістимлянський табір, злякався, й серце в нього затремтіло.
6. Питав Саул у Господа, але Господь не відповів йому нічого, ні через сон, ні через Урім, ні через пророків.
7. Тоді Саул звелів своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-чарівницю. Піду до неї та спитаю.» Його слуги йому відповіли: «Є така жінка-чарівниця в Ен-Дорі.»
8. Скинув Саул свою одежу, надяг на себе другу й пішов з двома супровідниками. І коли вони вночі прийшли до жінки, він сказав: «Поворожи мені, будь ласка, привидом і виклич мені того, кого я назву тобі.»
9. Жінка ж йому відповіла: «Ти знаєш, що зробив Саул, як викорінив із землі чарівників і віщунів. Навіщо ж ставиш сіть на мою душу, щоб мене вбити?»
10. І поклявсь їй Саул Господом: «Як живе Господь, не буде на тобі провини в цій справі.»
11. Спитала тоді жінка: «Кого маю вивести тобі?» Він відповів: «Виведи мені Самуїла.»
12. Якже побачила жінка Самуїла, скрикнула на ввесь голос і сказала до Саула: «Чого ти мене обманув? Ти ж Саул!»
13. Цар відповів їй: «Не бійся! Що бачиш?» Жінка сказала до Саула: «Бачу я, щось божеське виходить із землі.»
14. Спитав її: «Який він з виду?» Та відповіла: «Виходить старий чоловік, загорнутий у довгу одежу.» І зрозумів Саул, що то був Самуїл, припав обличчям до землі й поклонився.
15. І Самуїл промовив до Саула: «Чого мене тривожиш? Навіщо викликав мене?» Саул відповів: «Дуже мені скрутно: філістимляни воюють на мене, а Бог відступився від мене й не відповідає мені більше ні через пророків, ні в снах; от я й викликав тебе, щоб ти мене навчив, що мені чинити.»
16. Самуїл сказав: «Чого ж мене питаєш, якщо Господь відступив від тебе й став проти тебе?
17. Господь вчинив тобі те, що об'явив був через мене: він забере в тебе з руки царство й віддасть ближньому твоєму - Давидові.
18. Що ти не слухав Господнього голосу й не здійснив його палкого гніву на Амалека, то, власне, Господь сьогодні так учинив з тобою.
19. Господь видасть також Ізраїля з тобою в руки філістимлянам. Узавтра ти й твої синя будете зо мною, та й ізраїльський табір видасть Господь у руки філістимлянам.»
20. І приголомшений Саул на ввесь зріст упав на землю, бо так сильно був злякався слів Самуїла, а до того ж у ньому не було вже й сили, бо він не їв нічого ввесь день і всю ніч.
21. Приступила ж жінка до Саула і, бачивши, як він перелякався, каже до нього: «Дивись, послухала тебе твоя слугиня, не побоялася за своє життя й зважила на слова твої, що їх ти сказав мені.
22. Тож послухай і ти, прошу, голосу раби твоєї: дам тобі шматок хліба; покріпись, щоб мати силу піти в дорогу.»
23. Та він затявсь і мовив: «Не їстиму нічого.» І заходились умовляти його слуги, а й жінка, і він їх послухав: устав Із землі й сів на ліжку.
24. А було в жінки годоване телятко вдома; от і зарізала вона його притьмом, узяла муки, замісила, спекла коржів без закваски
25. й подала Саулові та його слугам, і вони, попоївши, встали й ще тієї ж ночі пустились у дорогу.

29. Недовір'я філістимлян до Давида
1. Зібрали філістимляни всі свої війська коло Афеку, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло джерела в Єзреелі.
2. Філістимлянські князі проходили сотнями й тисячами, а Давид із своїми людьми виступав наостанку з Ахішем.
3. Питають князі філістимлянські: «Що це за євреї?» Ахіш відповів князям філістимлянським: «Та ж це Давид, слуга Саула, царя Ізраїля! Він оце вже років зо два зо мною, й з того дня, як він прийшов ще й досі я не знайшов нічого в ньому.»
4. Та філістимлянські князі обурилися на нього й сказали йому: «Відішли назад цього чоловіка! Нехай повертається на місце, що ти йому призначив на осідок, і не йде з нами на війну, щоб під час битви не обернувся проти нас. Чим би йому примиритись із своїм паном, як не головами цих людей?
5. Хіба це не той Давид, якому приспівувано в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид - десятки тисяч?»
6. Покликав Ахіш Давида й каже до нього: «Як живе Господь, ти чесний, і милі моїм очам у таборі всі твої виходи й входи, бо я не знайшов нічого злого в тобі з того часу, як ти прийшов до мене, та й понині, однак князям ти не довподоби.
7. Тож повернися й іди собі в мирі, щоб не зробити нічого зневажливого в очах філістимлянських князів.»
8. А Давид сказав до Ахіша: «Що ж таке вчинив я і що ти знайшов у слузі твоєму з того часу, як я ввійшов на службу до тебе, й по цей день, щоб мені не йти на війну проти ворогів мого пана царя?»
9. Ахіш відповів Давидові, кажучи: «Признаю, що ти мені любий як посланець Божий, однак князі філістимлянські вимагають: нехай, мовляв, не йде на війну з нами!
10. Встань, отже, раннім ранком зо слугами пана твого, що прийшли з тобою, й ідіть собі на місце, що я вам призначив. І не допускай лихої думки до серця свого, бо ти чесний передо мною. Вставайте взавтра вранці, щоб вам, скоро світ, пуститися в дорогу.»
11. Встав Давид та його люди рано-вранці, щоб світанком пуститися в дорогу й повернутися у землю Філістимлянську, а філістимляни пішли в Єзреел.

30. Похід Давида на амалекитян 1-20; розподіл здобичі 21-31
1. Як же прийшов Давид зі своїми людьми третього дня у Ціклаг, напали були амалекитяни на Негев і на Ціклаг: вони сплюндрували Ціклаг і спалили його вогнем;
2. зайняли в полон жінок і все, що було в ньому, мале й велике; але нікого не вбили, а погнали геть та пішли своєю дорогою далі.
3. Як же прийшов Давид зо своїми людьми в місто, воно було спалене; а їхніх жінок, синів і дочок забрано в полон.
4. Тоді Давид із людьми, що були з ним, заплакали вголос; і плакали, аж поки в них не стало сили плакати вже більше.
5. Обох жінок Давидових зайняли в полон: Ахіноаму з Єзреела й Авігайлу, вдову по Навалі з Кармелю.
6. Давид потрапив у велику скруту, бо люди говорили, щоб його каменувати, тому що в усіх було на душі гірко - кожному за своїх синів і дочок. Однак, Давид кріпився духом у Господі, своїм Бозі.
7. Давид сказав до священика Евіятара, сина Ахімелеха: «Принеси мені ефод.» І приніс Евіятар Давидові ефод.
8. І Давид спитав Господа: «Чи наздоганяти мені цю орду? Чи я її дожену?» І сказано йому: «Наздоганяй, ти доженеш їх певно та визволиш (бранців).»
9. І двигнувся Давид, він і шістсот чоловік, що були при ньому, прибули до Бесор-потоку; а ті, що відстали позаду, залишились.
10. Давид із чотирма сотнями гнав далі, а решта двісті зупинилась, бо були так потомлені, що не могли перейти Бесор-потоку.
11. Знайшли вони в полі якогось єгиптянина та й привели до Давида. Дали йому з'їсти хліба й води напитись.
12. Дали йому також шматок збитих сухих смокв і двоє грон родзинок. Те все з'їв він і очуняв, бо був не їв і не пив нічого три дні й три ночі.
13. Тоді Давид його спитав: «Чий ти? Звідки ти?» Той відповів: «Я єгипетський хлопець, раб одного амалекитянина. Пан мій мене покинув, бо три дні тому я був занедужав.
14. Ми були напали на Негев Керетійський, на той, що належав Юді, та на Негев Калевський, і Ціклаг були підпалили.»
15. Давид його спитав: «Чи проведеш мене до тієї орди?» Той відповів: «Поклянись мені Богом, що не вб'єш мене й не видаси моєму панові, то я проведу тебе до тієї орди.»
16. Повів він його туди, а вони розкинулись по всій країні, - їдять, п'ють і танцюють, святкуючи із-за великої здобичі, що були забрали з Філістимлянської землі й землі Юди.
17. Громив їх Давид від світанку аж до вечора, винищуючи так, що ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот молодих чоловіків, які скочили на верблюдів та повтікали.
18. І визволив Давид усе, що амалекитяни були забрали, й обох своїх жінок теж визволив.
19. Нічого в них не пропало, ні з малого, ні з великого, ні з синів, ні з дочок, ні зо здобичі, та ніщо з того, що ті були забрали, - все Давид повернув назад.
20. і забрали всіх овець і худобу та гнали їх перед Давидом, вигукуючи: «Це Давидова здобич!»
21. Тоді Давид повернувсь до тих двох сотень чоловік, що були надто стомлені й не могли йти за Давидом і що він лишив їх був при Бесор-потоці. Вони вийшли назустріч Давидові й людям, що були при ньому, й, приступивши до Давида та людей, поздоровили їх.
22. Та всякі злостивці й негідники між людьми, що ходили з Давидом, заговорили так: «Тому, що вони не ходили з нами, не дамо їм нічого зо здобичі, яку ми відібрали, крім Їхніх жінок та їхніх дітей: нехай собі їх візьмуть та йдуть.»
23. Але Давид мовив: «Не чиніте так після того, що Господь дав нам: нас оборонив, а орду, що була вийшла проти нас, він видав нам у руки.
24. Та й хто вас слухатиме в цій справі? Бо яка частина тих, що ходили в битву, така частина й тих, що сиділи при обозі! Всім приділять по-рівному.»
25. Так було воно з того дня надалі. Він це зробив законом та звичаєм в Ізраїлі по цей день.
26. Повернувшися в Ціклаг, Давид послав частину здобичі старшим юдейським, своїм приятелям, зо словами: «Ось вам гостинець зо здобичі від ворогів Господніх.»
27. І послав тим, що в Бетулі, в Рамоті-Негеві, в Яттірі,
28. тим, що в Ароері, в Сіфмоті, в Ештемоа,
29. тим, що в Кармелі, по містах єрахмаельських, по містах кеніїв,
30. тим, що в Хормі, в Бор-Ашані, в Атаху,
31. тим, що в Хевроні, та по всіх місцях, де Давид блукав був зо своїми людьми.

31. Битва на горі Гільбоа та смерть Саула
1. Коли філістимляни воювали з Ізраїлем, мужі ізраїльські втікали від філістимлян; побиті падали на горі Гільбоа.
2. Філістимляни наскочили на Саула та на його синів і вбили Йонатана, Авінадава й Малкішуа, синів Саулових.
3. Тож битва зосередилась довкруги Саула: лучники стали у нього стріляти; і він був тяжко поранений.
4. Тоді Саул сказав до свого зброєноші: «Вийми твого меча й проколи мене, щоб не наскочили ці необрізані, не прокололи й не наругались надо мною.» Та його зброєноша не хотів, бо вельми був злякався. Тоді Саул вхопив меча та й настромився на нього.
5. Побачив зброєноша, що Саул мертвий, та й собі кинувся на свого меча й умер із ним.
6. Отак умерли разом того самого дня Саул, три його сини, його зброєноша, а й усі його мужі.
7. Тоді ізраїльтяни, що жили по тім боці долини й по тім боці Йордану, побачивши, що ізраїльські мужі повтікали та що Саул поліг із синами, покинули свої міста й повтікали, а філістимляни прийшли й у них осілись.
8. Другого дня прибули філістимляни обдирати мертвих і знайшли Саула з його трьома синами поляглими на горі Гільбоа.
9. Вони відтяли йому голову, зняли зброю з нього та й послали їх скрізь по землі Філістимлянській, щоб дати своїм ідолам і людям добру новину.
10. Потім склали його зброю в капищі Астарти, а трупа його повісили на мурі в Бет-Шані.
11. Коли мешканці Явеш-Гілеаду почули, що філістимляни вчинили з Саулом,
12. рушили всі мужі хоробрі й, пробувши усю ніч у дорозі, зняли трупи Саула та його синів з муру в Бет-Шані, принесли в Явеш і там їх спалили.
13. Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили.

Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » І КНИГА САМУЇЛА
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика