Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » КНИГА СУДДІВ
КНИГА СУДДІВ
Дата: Субота, 24.04.2010, 19:31 | Повідомлення # 6
17. Ідол Міхая 1-6; вифлеємський левіт пристає до Міхая 7-13
1. Був один чоловік з гори Ефраїм, на ім'я Міхай.
2. Раз якось промовив він до матері своєї: “Ті тисяча сто срібних шеклів, які взято було в тебе й про які ти вирекла була прокльон при мені, це срібло в мене: я взяв їх і оце тобі назад повертаю.” І відказала йому його мати: “Нехай благословить тебе Господь, мій сину!”
3. Коли він повернув матері своїй тисячу сто шеклів срібла, мати його сказала: “Я хочу присвятити від себе це срібло Господеві, хочу зробити з нього для мого сина різьбленого й литого боввана.”
4. І коли він повернув його своїй матері, взяла вона двісті шеклів срібла та й дала золотареві, а той зробив з них різьбленого й литого боввана, щоб поставити в хаті в Міхая.
5. Таким чином мав Міхай у себе божницю, зробив ефод і терафи й посвятив одного свого сина, і той був йому за священика.
6. Того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було довподоби.
7. А був один юнак з Вифлеєму Юдейського, з коліна Юди; він був левіт і перебував там зайдою.
8. Покинув він місто Вифлеєм Юдейський, щоб перебувати, де доведеться, і, подорожуючи, зайшов на Ефраїм-гору, в господу Міхая.
9. І спитав його Міхай: “Звідки йдеш?” А той до нього: “Я - левіт, з Вифлеєму Юдейського; ходжу я, щоб осістись, де доведеться.”
10. Сказав йому Міхай: “Зостаньсь у мене та й будь мені за батька й за священика. Даватиму тобі щороку десять срібних шеклів, повну одежу й харчі.”
11. Пристав левіт на те, щоб жити з ним, і став юнак у нього як один з його синів.
12. Посвятив Міхай левіта, і юнак став у нього за священика й жив у домі Міхая.
13. Сказав Міхай: “Тепер я знаю, що Господь буде доброзичливий до мене, бо маю левіта за священика.”

18. Данії в Міхая 1-6; данії в Лаїші 7-10; пограбування божниці Міхая 11-26; здобуття Лаїшу 27-31
1. Того часу не було царя в Ізраїлі, а Данове коліно шукало собі тоді наділу, де могло б осістись, бо йому й доти ще не випало наділу серед колін Ізраїля.
2. От і послали сини Дана зо свого роду п'ятьох мужів, мужів відважних, з Цори та Ештаолу, щоб обійти й розглянути край. Вони їм наказали: “Ідіть, розглядайте край!” Прибули вони в Ефраїм-гори до господи Міхая й там заночували.
3. А перебуваючи в господі в Міхая, впізнали вони голос молодого левіта, зайшли до нього та й спитали його: “Хто тебе сюди завів? Що ти тут робиш? За чим ти тут?”
4. А той відказав їм: так і так, мовляв, обійшовся зі мною Міхай: найняв мене, щоб я був священиком у нього.
5. Вони його й просять: “Спитай, будь ласка, у Бога, щоб нам знати, чи пощастить нам у дорозі, що оце верстаємо.”
6. Каже до них священик: “Ідіть лишень з миром: дорога, що її верстаєте, Господеві вгодна.”
7. То й пішли собі далі п'ятеро мужів та й дійшли до Лаїшу. Там побачили, як люди живуть безпечно в місті, звичаєм сидонським, тихо та спокійно, нічого їм земного не бракує, й були вони в достатках. Від сидоніїв були вони далеко й із Сирією не мали взаємин.
8. Якже повернулися вони в Цору й Ештаол до своїх братів, ті їх питають: “Із чим ви приходите?”
9. А ті відповіли: “Вставайте, двигнемося на них, бо ми огледіли їх землю: земля справді прегарна! А ви оце сидите безчинно! Не гайтесь довше, хутенько в дорогу, щоб зайняти ту землю!
10. Коли прибудете туди, то знайдете людей безпечних, а землю широку та простору: її віддасть Бог вам у руки, місце, де не бракує нічого з усього того, що земля родить.”
11. І рушили звідти, з Цори й Ештаолу, шістсот озброєних людей з роду Дана.
12. Двигнулися вони й отаборились у Кіріят-Єарім, у Юдеї. Тим і прозивається те місце по цей день Табір Дана - це той, за Кіріят-Єарімом.
13. І звідти пройшли в Ефраїм-гори й прибули до господи Міхая.
14. Тоді озвались ті п'ятеро мужів, що ходили в Лаїш на розвідини землі, й сказали своїм братам: “Чи знаєте, що в цих хатах є ефод і терафи та різьблений і литий бовван? Зміркуйте ж оце, що маєте робити!”
15. І завернувши туди, ввійшли до молодого левіта в хату, тобто в хату до Міхая, та й привітали його.
16. А шістсот чоловік, із синів Дана, у військовій зброї, стояли при вході в ворота.
17. П'ятеро ж мужів, що ходили на розглядини землі, ввійшовши туди, забрали різьбленого боввана, ефод і терафи та й литого боввана й священика. А шістсот людей в повнім бойовім виряді стояли при вході в ворота.
18. І от як ті, що вдерлись у хату Міхая, забрали різьбленого боввана, ефод, терафи й литого боввана, священик спитав їх: “Що то ви робите?”
19. Вони ж йому відказали: “Мовчи, затули рота рукою та йди з нами: будеш нам батьком і священиком. Що бо тобі ліпше: бути священиком у домі одного чоловіка чи бути священиком у цілому коліні й в роді в Ізраїлі?”
20. Зрадів священик і, взявши ефода, терафи та литого боввана, пішов посеред гурту.
21. І повернувшись, пішли вони далі, виправивши дітей, худобу й майно поперед себе.
22. Були вони вже далеко від Міхаєвої хати, коли люди, що жили по сусідніх хатах, зібралися й кинулися навздогінці за синами Дана
23. і стали кричати до них. Ті ж, обернувшися, спитали в Міхая: “Що тобі, що ти з таким гуртом прибув?”
24. А той: “Ви забрали мого бога, Що я собі зробив був, і священика, й пішли геть, нічого не зоставивши мені, та ще й смієте мене питати, що мені?”
25. І відказали йому сини Дана: “Не так то дуже роззявляй на нас свого рота, а то роздратовані люди кинуться на вас, і згинеш, сам ти й ті, що в тебе в хаті.”
26. І пішли собі сини Дана далі. Міхай же, побачивши, що вони дужчі за нього, повернувся та й пішов назад додому.
27. Забравши таким робом те, що зробив був собі Міхай, разом із священиком, що був при ньому, двигнулися вони на Лаїш, на людей тихих та спокійних, і побили їх лезом меча, місто ж вогнем спалили.
28. Ніхто не допоміг їм, бо місто було далеке від Сидону, й не мали вони ні з ким ніяких взаємин. Було воно в долині, що тягнулася до Бет-Рехову. Потім відбудували вони місто й осілись у ньому,
29. і назвали його “Дан”, за іменем предка свого Дана, що був народився в Ізраїля; спершу ж те місто звалось Лаїш.
30. І поставили сини Дана в себе того різьбленого боввана, священиками ж у коліні Дана був Йонатан, син Гершома, сина Мойсея, сам він і сини його, аж по день поневолення краю.
31. Отак поставили вони собі боввана, що зробив був Міхай, увесь той час, як Божий Дім стояв у Шіло.

19. Мандрівний левіт 1-10; у Гівеа 11-21; злочин у Гівеа 22-30
1. Того часу, як не було в Ізраїлі царя, був один левіт, що жив глибоко в Ефраїм-горах; він узяв собі за наложницю одну жінку з Вифлеєму в Юдеї.
2. Його наложниця розсердилась на нього та й утекла від нього в дім батька свого в Вифлеємі в Юдеї, і пробула там чотири місяці.
3. Тоді чоловік її пустивсь у дорогу за нею, щоб вибачитись перед нею й узяти назад до себе. А був при ньому його наймит та пара ослів. Ввела вона його в дім батька свого; батько ж молодиці, побачивши його, радо вийшов йому назустріч.
4. І затримав його у себе тесть, батько молодиці, й пробув він три дні в нього. Там їли вони, пили й спали.
5. Четвертого ж дня встали вони вдосвіта, й зять заходився збиратися в дорогу, та батько молодиці сказав до нього: “Підкріпись перш шматком хліба, й тоді собі підете.”
6. От вони обоє зостались і їли та пили вкупі. Батько молодиці сказав до чоловіка: “Лишися ще раз на ніч та повеселися.”
7. Чоловік же підвівсь, щоб іти в дорогу, але тесть присилував його так, що він ще раз переночував там.
8. Коли ж він устав п'ятого дня вранці, щоб іти в дорогу, сказав батько молодиці: “Підкріпися!” І так загаялись, покіль день схилився. І їли собі знов обидва.
9. Тоді чоловік устав у дорогу, сам він і його наложниия й наймит, тесть же, батько молодиці, сказав до нього: “Дивись, як день уже хилиться до вечора, ночуй тут, глянь бо - смеркає. Ночуй тут та повеселися, а взавтра рано встанете й підете в дорогу додому.”
10. Чоловік же не схотів уже ночувати, вирушив у дорогу й прибув навпроти Євусу тобто Єрусалиму, з парою навантажених ослів і наложницею.
11. Як же були вони під Євусом, і день вельми вже був схилився, каже наймит своєму панові: “Завернімо лишень у це євусійське місто й переночуємо в ньому.”
12. Але пан його мовив до нього: “Не завернемо в місто чужинців, що не з синів Ізраїля. Підемо далі до Гівеа.”
13. І сказав він наймитові своєму: “Ходи лишень та дійдемо до якогось із міст, і переночуємо в Гівеа або в Рамі.”
14. І попростували вони далі; поблизу Гівеа Веніямина зайшло на їхніх очах сонце.
15. І завернули вони туди, щоб у Гівеа переночувати. Ввійшов левіт та й сів на майдані в місті, бо ніхто не прийняв їх до себе на ночівлю.
16. Але саме тоді переходив один старенький чоловік що повертався ввечері з роботи а полі. Родом він був з Ефраїмських гір, але жив у Гівеа, хоч тамтешні люди й були веніяминяни.
17. Споглянувши, побачив старенький того подорожнього на майдані в місті та й спитав: “Куди йдеш і звідкіля ти?”
18. Цей відказав: “Ми йдемо з Вифлеєму Юдейського в саму середину Ефраїмських гір; я родом звідти; ходив я у Вифлеєм Юдейський, і повертаюсь тепер додому, та ніхто не хоче прийняти нас у свою господу,
19. дарма, що в мене є й солома й ослам паша, є й хліб, є й вино для мене й для твоєї слугині й для наймита, що при твоїх слугах; нічого не бракує.”
20. Старий чоловік сказав: “Не журись! Чого б тобі тільки треба, здайся на мене, тільки не ночуй надворі.”
21. І увів він їх до себе в хату й дав ослам їсти; і обмивши собі ноги, їли вони і пили.
22. Тим часом, коли вони гарно веселились, обступили горожани, нікчемні людці, хату й, гримаючи в двері, заходилися вигукувати до старенького господаря хати: “Виведи чоловіка, що зайшов до тебе в хату, бо ми хочемо його спізнати!”
23. Вийшов до них чоловік, господар хати, та й сказав до них: “Ні, браття! Не чиніть, я прошу вас, лиха! Коли цей чоловік зайшов до мене в господу, не чиніть такої нечести!
24. Ось у мене дочка-дівиця, а в нього наложниця; виведу їх вам: знущайтеся над ними та робіть, що вам довподоби; над цим же чоловіком не чиніть такої нечести.”
25. Та ті людці, однак, не хотіли його слухати. Тоді взяв чоловік свою наложницю й вивів її до них за двері, й вони злягалися з нею, а, зловживши нею цілу ніч до ранку, покинули її, як зоря зачервонілась.
26 Коли ж розвиднілось, повернулась молодиця та й повалилась перед дверима того чоловіка, де був її пан, і лежала там, покіль настав день.
27. Устав уранці її пан, відчинив двері й вийшов, щоб іти своєю дорогою, аж наложниця його лежить перед дверима хати, розкинувши руки на дорозі.
28. Сказав він до неї: “Вставай, підемо!” А вона ні слова. Тоді він узяв її, поклав на осла й рушив назад додому.
29. Повернувшися додому, вхопив ножа, взяв наложницю, розшматував її на дванадцять куснів і розіслав їх по всій землі Ізраїльській.
30. І кожен, хто те бачив, говорив уголос: “Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день! Тож подумайте про це, порадьте, скажіть, що чинити!”

20. Військова нарада в Міцпі 1-11; приготування до війни 12-18; перші невдачі ізраїльтян 19-29; розгром веніяминян 30-48
1. І двигнулися всі сини Ізраїля й зібралась уся громада, як один чоловік, від Дана аж до Версавії, і Гілеад-землі, перед Господом у Міцпі.
2. І голови всього народу, усіх колін Ізраїля, з'явились на зборах Божого народу: чотириста тисяч чоловік піхотинців, озброєних мечами.
3. Сини Веніямина довідалися, що сини Ізраїля пішли у Міцпу. Сини Ізраїля ж говорили: “Скажіть, як сталось те ганебне діло?”
4. І відповів левіт, чоловік замученої молодиці: “Прибув я в Гівеа Веніямина з моєю наложницею, щоб там переночувати;
5. та горожани Гівеа піднялись проти мене й обступили вночі хату, де я перебував; мене мали на думці вбити, а наложницю мою насилували так, що вона й умерла.
6. Тоді я взяв мою наложницю, порубав її на шматки та й Розіслав по всіх округах ізраїльського спадкоємства; бо вони вчинили ганебне та соромне діло в Ізраїлі.
7. Ось усі ви, сини Ізраїля, тут; тож розберіть цю справу й порадьте, що чинити.”
8. Піднявсь увесь народ, як один муж, і заявив: “Ніхто з нас не піде додому, ніхто не повернеться до хати!
9. От що зробимо з Гівеа: підемо проти неї по жеребку.
10. Візьмемо з усіх колін Ізраїля по десятку чоловік з кожної тисячі, по тисячі з кожної десятки тисяч, і нехай вони подбають про харчі для людей, щоб ці пішли на Гівеа Веніямина та зробили з нею відповідно до ганьби, що вона вчинила в Ізраїлі.”
11. От і зібрались мужі Ізраїля проти міста, як один муж, одностайно.
12. І порозсилали коліна Ізраїля посланців по всьому коліну Веніямина сказати: “Що то за злочин між вами стався?
13. Зараз же мусите видати нам тих нікчемних людців з Гівеа, а ми скараємо їх на горло й викорінимо ганьбу з Ізраїля.” Та веніяминяни не хотіли вволити волю братів своїх, синів Ізраїля.
14. Ба більше, вони позбиралися з інших міст у Гівеа, щоб виступити на війну з синами Ізраїля.
15. І налічено того дня синів Веніямина з різних їхніх міст двадцять шість тисяч озброєних, опріч мешканців міста Гівеа, яких налічено сімсот добірних чоловік.
16. Між усіма тими людьми було сімсот добірних ліваків; кожен з них був здатний влучити камінцем із пращі у волос, не схибивши.
17. Синів Ізраїля, без веніяминян, налічено чотириста тисяч чоловік, озброєних мечами, всі завзяті вояки.
18. Рушили сини Ізраїля й пішли в Бетел питати Бога й казали: “Хто з нас має виступити першим у бій із синами Веніямина?” Господь відказав: “Юда буде перший!”
19. Двигнулися сини Ізраїля вранці й отаборились під Гівеа;
20. потім сини Ізраїля виступили до бою проти веніяминян, ставши навпроти них лавою коло Гівеа.
21. Виступили сини Веніямина з Гівеа та й поклали того дня двадцять дві тисячі ізраїльтян трупом.
22. Але народ, мужі ізраїльські, наповнилися знову духом та й вишикувались до бою на тім самім місці, що першого дня,
23. бо коли вони пішли були й стали плакати перед Господом у Бетелі до вечора й питали в Господа: “Чи виступати нам знову на синів Веніямина, нашого брата?” -Господь відказав: “Виступайте проти нього!”
24. І вдарили сини Ізраїля другого дня на синів Веніямина.
25. Але й другого дня вийшли веніяминяни проти них з Гівеа та й знов поклали трупом вісімнадцять тисяч синів Ізраїля, вояків, озброєних шаблями.
26. Тоді сини Ізраїля всім військом знялися й пішли в Бетел, і сиділи там, плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, й приносили Господеві всепалення та мирні жертви.
27. І питали сини Ізраїля в Господа - бо там того часу був ковчег Божого свідоцтва,
28. й Пінхас, син Єлеазара, сина Арона, служив того часу перед ним і питався: “Чи наступати нам знову боєм на синів Веніямина, нашого брата, чи залишити?” І відказав Господь: “Наступайте, бо взавтра я дам їх у ваші руки!”
29. Тоді Ізраїль поставив засідку навколо Гівеа.
30. Третього дня вийшли сини Ізраїля проти синів Веніямина й вишикувалися лавами до бою при Гівеа, як і за перших разів.
31. Сини Веніямина вирушили проти війська й віддалились від міста й заходились, як перші рази, класти декого трупом на шляхах, з яких один веде в Бетел, а другий на Гівеа, і вбили до тридцять мужів ізраїльських.
32. Сини Веніямина думали собі: вони, мовляв, полягли перед нами, як і першим разом. А сини Ізраїля умовились: “Утікаймо, щоб відтягнути їх від міста на биті шляхи.”
33. Схопились тоді мужі Ізраїля зо свого місця та й стали лавами під Ваал-Тамаром, а засідка Ізраїля вийшла зо свого сховку на захід від Гівеа.
34. І наступило тоді на Гівеа десять тисяч добірного війська з усього Ізраїля, й зчинився запеклий бій. Та веніяминянам і на думку не спало, що на них насувається лихо.
35. І розбив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і поклали сини Ізраїля того дня трупом двадцять п'ять тисяч і сто чоловік веніяминян, озброєних мечами.
36. Нарешті сини Веніямина збагнули, що їх розгромлено. Мужі ізраїльські відступили перед Веніямином, бо звірились на засідку, що її поставили коло Гівеа.
37. Кинулась та засідка раптом на Гівеа й, двигнувшись наперед, вибила лезом меча все місто.
38. Між мужами ізраїльськими та тими, що сиділи в засідці, було умовлено, що дадуть знак: пустять угору великий дим над містом.
39. І от, коли мужі ізраїльські обернулись у бою, немов до втечі, веніяминяни заходилися класти їх трупом, поклавши щось із тридцять чоловік та думавши собі: розбили ми їх, мовляв, цілком, як у першому бою.
40. Аж тут почав здійматися знак над містом, отой стовп диму, і, як озирнулись веніяминяни позад себе, то все місто полум'яніло під саме небо.
41. Обернулись тоді мужі ізраїльські, а веніяминяни настрахались, бо зрозуміли, що над ними зависла погибель,
42. тож подались від мужів ізраїльських шляхом на пустиню. Але військо натискало на них, та й ті, що вискочили з міста, нищили їх зосередженим наступом.
43. І обступили вони Веніямина й гнали його безупину, й били аж до місця, що проти Гівеа, на схід сонця.
44. Полягло тоді в Веніямина вісімнадцять тисяч чоловік, а все ж то були відважні вояки.
45. Решта веніяминян пішла врозтіч у пустиню, на Ріммон-скелю, але ізраїльтяни на шляхах вистинали ще з п'ять тисяч чоловік і гналися за ними аж до Гідеону, вбивши з тих дві тисячі чоловік.
46. Усіх же веніяминян, що того дня загинули, було двадцять п'ять тисяч чоловік, озброєних мечами, й усі були вони хоробрі вояки.
47. У пустиню ж завернуло й втекло на Ріммон-скелю шістсот чоловік, і сиділи вони чотири місяці на Ріммон-скелі.
48. Мужі ж ізраїльські обернулись назад проти синів Веніямина й вистинали лезом меча все місто, і людину, й скотину, й усе, що їм попалося; та й міста, що їм зустрілись, пустили вони з димом.

21. Ізраїль милує рештки веніяминян 1-14; викрадення дівчат у Шіло 15-25
1. І заприсягли були сини Ізраїля Міцпі: “Ніхто з нас не віддасть дочки за веніяминянина.”
2. Пішов народ у Бетел, і сиділи вони там аж до вечора перед Богом і зняли великий лемент та стали плакати вголос,
3. кажучи: “Чому, Господи, Боже Ізраїля, так в Ізраїлі сталось, що нині не стало одного коліна в Ізраїлі?”
4. Другого дня встав народ уранці, й спорудили вони там жертовник і принесли всепаленя та мирні жертви.
5. І питали сина Ізраїля: “Хто з усіх колін Ізраїля не прибув на збори Господні?” Бо присягнено було великою присягою: хто, мовляв, не прийде в Міцпу перед Господа, того скарати смертю.
6. Жаль стало синам Ізраїля братів своїх веніяминян, і говорили вони: “Винищено нині одне коліно з Ізраїля.
7. Що нам робити з тими, що зостались? Де взяти їм жінок? Таж ми заклялись Господом, що не віддаватимемо за них наших дочок?”
8. І спитали: “Чи нема часом кого з колін Ізраїля, що не прийшов був перед Господа в Міцпу?” І виявилось, що ніхто з Явеш-Гілеаду не прибув на збори в табір.
9. І справді, як було зроблено перегляд народу, не знайшлось між ним ні одного з мешканців Явеш-Гілеаду.
10. Тоді громада послала туди дванадцять тисяч найхоробріших мужів і наказала їм: “Ідіть та й повбивайте мешканців Явеш-Гілеаду мечем, разом із жінками й дітьми.
11. Але ось як маєте робити: кожного мужчину й кожну жінку, що взнала чоловіка, ви виб'єте впень; дівиць же зоставите живими.” Так і вчинили.
12. І знайшли між мешканцями Явеш-Гілеаду чотириста молодих дівчат-дівиць, що не знали чоловічого ложа, й привели їх у табір у Шіло, що в Ханаан-землі.
13. Тоді громада послала посланців, щоб перемовитися з веніяминянами, які були на Ріммон-скелі, та об'явити їм мир.
14. Повернулись тоді веніяминяни, й передано їм дівчата, що зосталися живими з жінок Явеш-Гілеаду. Але й так їх не вистачило для всіх.
15. І жалкував народ над Веніямином, що Господь учинив таку втрату в Ізраїлі.
16. Старші в громаді й сказали: “Що нам зробити з тими, що зостались, де взяти для них жінок?” Бо й жіноцтво було винищене у Веніямина.
17. І говорили: “Як зберегти те, що зосталось від Веніямина, щоб не перевелось одне коліно в Ізраїлі?
18. Тільки ж не можна нам дочок наших віддавати за них, бо сини Ізраїля поклялись, ось як: Проклят, хто віддасть за Веніямина дочку!”
19. Та потім сказали собі: щороку, мовляв, буває свято Господнє в Шіло, що лежить на північ від Бетелу, на схід від шляху, що йде вгору від Бетелу до Сихему й на південь від Левони.
20. Отож дали вони синам Веніямина таку пораду: “Ідіть, засядьтеся в виноградниках та й ждіть,"
21. І як побачите, що дочки Шіло вийдуть на танок і хороводи, вискочіть з виноградників, і кожен з вас нехай викраде собі шілоську дівчину за жінку, та й ідіть додому в землю Веніямина.
22. Якже прийдуть батьки їхні чи брати скаржитись перед нами, ми відкажемо їм: “Простіть їм на наш рахунок: бо й ми не могли взяти для кожного з них жінки на війні, та й ви не дали їх їм (добровільно); бо тоді були б ви винні.”
23. Так і зробили сини Веніямина: здобули собі, скільки їм було треба жінок між танцюючими, що їх схопили, та й пішли собі назад у своє спадкоємство, відбудували міста й осілись у них.
24. І розійшлись тоді сини Ізраїля звідтіль кожний у своє коліно та до свого роду; кожен повернувся до свого наділу.
25. Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен робив, що йому було довподоби.

Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » КНИГА СУДДІВ
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика