Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » ПРИПОВІДКИ
ПРИПОВІДКИ
Дата: Субота, 24.04.2010, 15:36 | Повідомлення # 1
ПРИПОВІДКИ

1. Заголовок 1-7; лихе товариство 1-19; заклик мудрости 20-33

1. Приповідки Соломона, сина Давида, | царя Ізраїля,
2. щоб пізнати мудрість і навчання, | щоб зрозуміти слова розсудні,
3. щоб засвоїти (собі) освічену науку, | - справедливість, правосуддя та правоту, -
4. щоб дати простодушним розсудність, | юнакові знання та обачність,
5. щоб мудрий слухав і зростав у знанні, | розумний придбав здорові засади,
6. щоб зрозумів приповідки та приховане значення, | слова мудрих та їхні загадки.
7. Острах Господній - початок мудрости; | безумні мудрістю й навчанням нехтують.
8. Слухай, мій сину, настанови батька твого; | не відкидай поучування матері твоєї,
9. бо це гарний вінець тобі на голову, | намисто тобі на шию.
10. Мій сину! коли тебе будуть зводити грішні, | не піддавайся!
11. Як скажуть: “Ходи з нами, засядьмо на кров невинну, | причаймося на безвинного - без усякої причини,
12. поглиньмо їх, мов Шеол, живих, | цілком, мов би вони провалилися в пропасть!
13. Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних, | сповнимо наші доми здобиччю.
14. Кинь жереб твій разом із нами, | гаман нехай один буде в усіх нас!”
15. Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними, | зверни ногу твою з їхньої стежки,
16. бо ноги їх біжать до злого, | поспішають, щоб кров пролити.
17. Таж даремно розставляють сіть | в очах усілякої пернатої породи.
18. Вони ж на власну кров чигають, | на самих себе засідають.
19. Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі; | воно вбиває того, хто його в собі має.
20. Мудрість по вулицях голосить, | свій голос по майданах піднімає,
21. на роздоріжжях гомінливих кличе, | при входах у браму в місті виголошує:
22. “Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете? | Докіль насмішники кохатимуться в насмішках, | безумні ненавидітимуть науку?
23. Верніться на мою дорогу; | ось ізіллю на вас мій дух, | слова мої звіщу вам.
24. За те, що кликала я, та ви зреклися, | як простягала руку, ніхто не хотів зважати,
25. за те, що гордували всякою порадою моєю, | моїх докорів не сприймали, -
26. то я буду сміятися з вашого нещастя, | я буду кпити, як на вас страх надійде;
27. як страх на вас надійде, немов буря; | злетить на вас нещастя, немов вихор, | коли на вас наляже гніт і смуток.
28. Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся, | будуть шукати мене пильно, але не знайдуть.
29. За те, що вони зненавиділи науку, | страху Господнього не прийняли,
30. поради моєї не бажали, | знехтували всі мої докори, -
31. тому плоди своїх учинків їстимуть, | наситяться задумами своїми.
32. Бо відступництво невігласів їх убиває, | і безтурботність дурнів губить їх.
33. Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, | і буде спокійний, не боявшися лиха”.

2. Плоди мудрости
1. Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе,
2. вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце,
3. о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку,
4. коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб,
5. тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога.
6. Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість.
7. Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно.
8. Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних.
9. Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру,
10. бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї.
11. Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме,
12. щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком,
13. від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити;
14. від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття,
15. яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять;
16. та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами,
17. що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула,
18. бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней.
19. Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться, | ані не досягне стежки життя.
20. Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих,
21. бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити;
22. лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.

3. Вказівки юнакові 1-12; ціна мудрости 12-20; забезпечення праведника 21-26; старання про ближнього 27-35
1. Мій сину! не забувай мого навчання; | нехай твоє серце береже мої накази,
2. бо вони тобі причинять довголіття, | роки життя й спокою.
3. Нехай доброта й вірність тебе не покидають, | прив'яжи їх собі на шию, | напиши їх на таблиці серця.
4. Тим знайдеш ласку й доброзичливість | в Божих очах і в людських.
5. Звірся на Господа всім твоїм серцем, | не покладайсь на власний розум.
6. У всіх твоїх путях думай про нього | і він твої стежки вирівняє.
7. Не гадай собі, що ти мудрий, | бійся Господа і від зла ухиляйся,
8. і це буде здоров'ям для твого тіла, | й оновою для костей твоїх.
9. Шануй Господа тим, що ти маєш, | та первоплодами всіх твоїх прибутків,
10. і твої клуні будуть ущерть повні, | твої винотоки вируватимуть молодим вином.
11. Не легковаж Господнього докору, о мій сину, | і не ухиляйся, коли він карає.
12. Кого Бог любить, того й картає, | як батько улюбленого сина.
13. Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, | людина, що розум придбала,
14. бо її придбання ліпше від придбання срібла, | і понад золото такий прибуток.
15. Вона дорожча від перлів, | ніщо з того, що бажаєш, не зрівняється з нею.
16. Вік довгий у її правиці, | і в лівиці - багатство й слава.
17. Шляхи її - шляхи відради, | всі її стежки - мирні.
18. Вона дерево життя для тих, хто її держиться, | щасливий, хто її вхопився.
19. Господь мудрістю заснував землю, | він розумом утвердив небо.
20. Його знанням розсілися глибини, | і хмари скрапують росою.
21. Мій сину! Бережи розум і обачність; | нехай не зникають з-перед очей у тебе,
22. і вони будуть життям душі твоєї, | окрасою твоєї шиї.
23. Тоді ходитимеш безпечно дорогою твоєю, | і нога твоя не спотикнеться.
24. Коли сідатимеш, нічого не будеш боятися, | коли лягатимеш, сон твій буде солодкий.
25. Не бійся ні переляку раптового, | ані напасти злих, коли нагряне,
26. бо Господь буде безпекою твоєю | і збереже ногу твою від пастки.
27. Не затримуй добра від того, кому воно належить, | коли рука твоя здоліє це зробити.
28. Не кажи ближньому: “Йди геть, потім прийдеш, | дам узавтра”, - коли є у тебе щось.
29. Не куй зла на твого ближнього, | коли він з тобою перебуває в довір'ї.
30. Не сварися з чоловіком без причини, | якщо він тобі зла не заподіяв.
31. Насильникові не завидуй, | не наслідуй його поведінки,
32. бо розбещений для Господа осоружний, | з праведниками ж його дружба.
33. Прокляття Господа в домі злого, | а житло праведника він благословляє.
34. З насмішників Господь сміється, | покірним дає ласку.
35. Мудрі беруть у насліддя славу, | доля безумних - ганьба.

4. Батьківське навчання
1. Слухайте, діти, батьківське навчання, | і зважайте, щоб розуму набрались,
2. бо я даю вам добру науку; | навчання мого не покидайте.
3. Бо й я був сином у мого батька, | ніжним та любим в очах моєї неньки.
4. Він учив і говорив до мене: | Нехай твоє серце держить мої слова твердо; | пильнуй мої накази, то й будеш жити.
5. Набирайсь мудрости, розуму набирайся, | не забувай, не відхиляйсь від слів моїх уст.
6. Не покидай її, і вона буде тебе зберігати; | люби її, і вона буде тебе охороняти.
7. Початок мудрости: здобувай мудрість! | Усім твоїм маєтком здобувай розум.
8. Цінуй її високо, й вона тебе підійме, | вона тебе прославить, коли ти її обіймеш;
9. вона тобі на голову вінець слави покладе | і пишною короною тебе прикрасить.
10. Слухай, мій сину, і сприймай мої вискази, | й років життя твого буде багато.
11. Дороги мудрости тебе навчаю, | веду тебе по стежках простих.
12. Коли ходитимеш, крокам твоїм не буде тісно, | а побіжиш - не спотикнешся.
13. Держись науки, її не занедбуй; | пильнуй її, вона бо життя твоє.
14. Не ходи стежкою безбожних, | і не простуй дорогою ледачих.
15. Ухиляйсь від неї, не ходи нею, | зверни із неї та й далі йди.
16. Вони бо й не заснуть, як зла не вчинять; | і сон їх покидає, як не підставлять комусь ногу;
17. вони бо їдять хліб злочинства | і п'ють вино насильства.
18. Дорога ж праведних, як світло зірниці, | що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний.
19. Путь безбожників неначе темрява теменна; | вони не відають, об що спіткнуться.
20. Мій сину! слухай слова мої уважно, | нахили вухо до моїх глаголів.
21. Нехай вони не відходять з-перед очей у тебе, | сховай їх в осерді твого серця,
22. вони бо життя тому, хто їх знайде, | і здоров'я для всього його тіла.
23. Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, | бо з нього б'ють життя джерела.
24. Відкинь лукавство уст від себе, | і губ неправду віддали від себе.
25. Очі твої нехай дивляться просто, | вії твої нехай зорять перед тобою.
26. Вирівняй стежку для ноги твоєї, | нехай усі твої дороги будуть прості.
27. Не збочуй ні праворуч, ні ліворуч; | відверни ногу твою від зла.

5. Облудні чари перелюбки 1-6; небезпеки чужоложства 7-14; радощі подружньої любови 15-20; Бог усевидючий 21-23
1. Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, | прихили ухо твоє до розуму мого:
2. щоб ти зберіг собі розсудок, | і щоб наука уста твої зберегла.
3. Бо мед із уст чужої жінки капає, | і бесіда її масніша від олії,
4. але скін її гіркий, немов полин, | і гострий, наче меч двосічний.
5. Ноги її низходять до смерти, | кроки її простують до Шеолу.
6. Стежки життя вона не знає; | хода її непевна, їй до того байдуже.
7. Отож, сину мій, слухай мене, | не відступай від слова уст моїх.
8. Відсторони твою дорогу геть від неї, | не наближайсь до дверей її дому,
9. щоб не довелось віддати іншим твою славу, | а твоїх літ - людям немилосердним;
10. щоб не наживалися твоїм добром чужинці, | щоб труди твої не переходили в чужий дім,
11. щоб не стогнав ти по тому, | як тіло твоє і твоя плоть змарніють,
12. щоб не казав: “Чом же я науку ненавидів, | серце моє погордувало докором?
13. Я голосу вчителів моїх не слухав, | і до наставників моїх не нахиляв я вуха.
14. Я мало не потрапив у крайнє лихо | поміж зборищем-громадою!”
15. Пий воду з твого водозбору, | воду, що б'є із власної криниці.
16. Чому б твої джерела мали розливатися навколо, | твої потоки по майданах?
17. Нехай будуть тобі одному, | а не чужим разом з тобою.
18. Нехай живець твій буде благословенний, | втішайся дружиною твоєї юности.
19. Премила лань! Люба сарна! | Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, | у любощах її стало кохайся!
20. Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, | до грудей сторонньої горнутись?
21. Дороги людські в Господа перед очима, | і він вирівнює всі стежки їхні.
22. Злого ловлять власні переступи, | у пута власного гріха він потрапляє.
23. Він помирає з-за браку науки, | з-за своєї надмірної глупоти він блукає.

6. Обережність при запоруках 1-5; ледачий та мурашка 6-11: лукавий 12-15: що Богові осоружне 16-19; чужоложство 20-35
1. Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого,
2. коли зв'язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних,
3. вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | - іди, смирися, наполягай на твого ближнього;
4. не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам.
5. Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця.
6. Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним.
7. Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, -
8. і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій.
9. Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого?
10. Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки,
11. і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний.
12. Людина розбещена, чоловік безбожний | - ходить з неправдивими устами,
13. мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями.
14. З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат.
15. Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку.
16. Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:
17. горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають,
18. серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко,
19. фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари.
20. Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї.
21. Прив'яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию.
22. Бо заповідь - то світильник, а навчання - світло; | повчальні докори - дорога життя.
23. Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,
24. щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої.
25. Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням,
26. бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює.
27. Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла?
28. Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги?
29. Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.
30. До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.
31. Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати.
32. Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить.
33. Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи.
34. Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти.
35. Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.

Дата: Субота, 24.04.2010, 15:39 | Повідомлення # 2
7. Батьківське навчання 1-5; недосвідчений юнак 6-27
1. Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
2. Додержуй мої заповіді, - і будеш жити, | - і мою науку, як твоїх очей зіницю.
3. Собі до пальців їх прив'яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.
4. Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом,
5. щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.
6. Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,
7. побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.
8. Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,
9. присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, -
10. аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.
11. Вона - пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.
12. То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.
13. Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:
14. “Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.
15. Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати - та знайшла тебе я.
16. Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.
17. Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.
18. Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов'ю,
19. бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.
20. Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.”
21. Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.
22. І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,
23. покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.
24. Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.
25. Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;
26. бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.
27. Дім її - дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.

8. Заклик мудрости 1-11; мудрість сама про себе 12-21; творча мудрість 22-36
1. Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?
2. На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.
3. Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:
4. “Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.
5. О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!
6. Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.
7. Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.
8. Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.
9. Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.
10. Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,
11. бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.
12. Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.
13. Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу
14. У мене рада й помисл; | я - розум, у мене сила.
15. Мною царі царюють | і князі встановляють право.
16. Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.
17. Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.
18. Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.
19. Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій - над срібло добірне.
20. Я ходжу путями правди, | стежками права,
21. щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.
22. Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.
23. Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала;
24. коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.
25. Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;
26. тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.
27. Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,
28. як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,
29. як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, -
30. я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,
31. гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами.
32. Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!
33. Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.
34. Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!
35. Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.
36. Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники - смерть полюбляють.”

9. Бенкет мудрости 1-6; проти глузливця 7-12; бенкет дурноти 13-18
1. Мудрість собі будинок збудувала | і витесала сім стовпів до нього.
2. Забила свої жертви, вина свого налила | і стіл свій теж приготувала.
3. Послала своїх служниць, щоб оповістити, | по щонайвищих закутках у місті:
4. Хто простодушний, нехай сюди заверне, | безумному ж вона сказала:
5. “Ходіте, мій хліб їжте, | і вино, що я приготувала, пийте;
6. киньте безумство - й житимете, | ходіть дорогою розуму.”
7. Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу, | а сором - хто докоряє грішникові.
8. Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить; | докоряй мудрому, - він тебе полюбить.
9. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; | навчи праведника, і він знання побільшить.
10. Початок мудрости - острах Господній; | спізнання Всесвятого - розум.
11. Бо мною продовжиться вік твій, | роки життя твого причиняться.
12. Коли ти мудрий, мудрий для себе; | коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того.
13. Дурнота - пустотлива, | недбала, не відає нічого.
14. Сидить біля дверей свого будинку, | на троні, на висотах у місті,
15. щоб кликати перехожих; | що дорогою собі простують.
16. “Хто невіглас, нехай сюди заверне”, | а безумному вона каже:
17. “Вода украдена солодка, | і смачний хліб схований!”
18. А він і не знає, що там тіні | і що її гості в самій глибині Шеолу.

10. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Розумний син звеселяє батька; | а син безумний - горе матері своєї.
2. Скарби, неправдою набуті, не дають користи; | справедливість від смерти рятує.
3. Господь не дасть праведникові голодувати; | жадливість злих він геть відкине.
4. Рука ледача робить бідним; | збагачує - рука старанних.
5. Розумний чоловік збирає літом; | син безсоромний спить у жнива.
6. Благословення над головою праведника; | уста безбожних таять насильство.
7. Пам'ять праведника буде благословенна, | ім'я ж безбожника струхлявіє.
8. Мудрий серцем приймає заповіді, | а безумний балакун близький погибелі.
9. Хто чесно ходить, той ходить безпечно; | хто крутить дорогою, той упіймається.
10. Хто мружить очі, завдає прикрости, | хто ж докоряє увічі, той творить мир.
11. Уста праведного - джерело життя, | уста ж безбожного таять насильство.
12. Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває.
13. В устах розумного перебуває мудрість, | - києм же по спині недоумка.
14. Мудрі збирають знання, | уста ж дурного - близька погибель.
15. Майно багатого - його фортеця | нещастя бідних - їхні злидні.
16. Праця праведного йде на прожиток, | безбожного заробіток - на погибель.
17. Стежка життя - берегти науку; | хто відкидає картання, - ходить манівцями.
18. Уста правдиві ненависть закривають; | хто розсіває обмову, той дурний.
19. В багатомовності гріха не бракуватиме; | хто стримує язик, той розумний.
20. Язик праведника - добірне срібло, | серце ж безбожних - низької вартости.
21. Уста праведного багатьох годують, | а дурні через брак розуму вмирають.
22. Господнє благословення саме збагачує, | як не збагачує жадна праця.
23. Чинити зло - для безумного неначе забава; | розумній же людині - мудрість.
24. Чого боїться злий те й спадає на нього; | бажання праведних здійсниться.
25. Як буря понесеться, безбожний щезне; | а в праведного довічна основа.
26. Що зубам оцет і очам дим, | те ледачий тим, які його посилають.
27. Господній острах днів додає, | літа ж безбожних скоротяться.
28. Надія праведних - радість, | а сподівання лихих - погубне.
29. Господня путь для праведника кріпость, | погибель тим, хто чинить зло.
30. Повіки праведник не похитнеться, | безбожники ж не насолюватимуть землю.
31. Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий.
32. З уст праведного тече ласка; | з уст грішників - розпуста.

11. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Вага фальшива - для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні.
2. Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж - мудрість.
3. Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство.
4. Багатство в день гніву - без користи, | від смерти рятує справедливість.
5. Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине.
6. Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі.
7. Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується.
8. Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник.
9. Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться.
10. Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають.
11. Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників - занепадає.
12. Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.
13. Обмовник таємницю виявляє, | а вірний чоловік справу приховує.
14. Де нема розумного управління; народ занепадає; | а де багато дорадників, там справи стоять добре.
15. Біду на себе накликає, хто ручиться за чужого; | а хто поруку уникає, той безпечний.
16. Ласкава жінка славу здобуває; | трудящі приходять до багатства.
17. Чоловік милосердний творить добро собі самому, | жорстокий мучить власне тіло.
18. Безбожник заробляє платню обманливу; | хто ж сіє правду, той має певну нагороду.
19. Постійна справедливість до життя прямує; | хто ж гониться за злом, той гониться за смертю.
20. Огидні для Господа лукаві серцем, | та любі йому ті, хто ходять бездоганно.
21. Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; | потомство ж праведних спасеться.
22. Що у свинячім рилі золота каблучка, | те гарна жінка, якій бракує глузду.
23. Бажання праведних - тільки добро, | сподівання безбожних - гнів.
24. Той сипле щедро, і йому ще прибуває, | а той скупий надміру і убожіє.
25. Душа, що благо діє, разбагатіє; | хто зрошує, той теж буде зрошений.
26. Хто хліб ховає, того клястимуть люди; | хто ж його продає, на голову тому - благословення.
27. Хто добра шукає, той знаходить ласку; | а хто шукає лиха, над тим воно сходить.
28. Хто на багатство покладається, той упаде; | а праведні, як листя, будуть зеленіти.
29. Хто держить дім свій у безладді, успадкує вітер; | і дурень буде рабом мудрого.
30. Плід праведного - дерево життя, | а мудрий здобуває душі.
31. Коли праведник матиме на землі відплату, | скільки ж більше -злий та грішник!

12. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Хто любить навчання, той знання любить, | хто ж ненавидить картання, той безглуздий.
2. Добрий отримає від Господа, | а чоловіка лукавого він осудить.
3. Ніхто не може злобою скріпитись, | а корінь праведних не захитається.
4. Цнотлива жінка - вінець для свого чоловіка, | а безсоромна - немов гниль у його кістках.
5. Наміри справедливих - правда; | каверзи злих - обман.
6. Слова безбожних - засідки криваві, | а уста праведних спасуть їх самих.
7. Повалено на землю злих, і їх більше немає, | дім праведних же остоїться.
8. Який у чоловіка розум, так його й цінять, | а криводушний буде в погорді.
9. Ліпше бути простим і працювати на себе, | ніж бути хвальком і не мати хліба.
10. Праведний про життя своєї худоби дбає, | а серце лихих - жорстоке.
11. Хто обробляє своє поле, той буде ситий хлібом, | а хто за марнощами вганяє, той розуму не має.
12. Безбожний зазіхає на здобич лихих, | а корінь праведних тримається твердо.
13. Злий попадає в петлю з-за своїх губів, | а праведник із біди виходить.
14. Із плодів уст своїх насититься добром людина; | за вчинками рук людини буде й нагорода.
15. Дурному шлях його здається простим, | та мудрий - слухає поради.
16. Дурний притьмом свою досаду виявляє; | розсудливий приховує ганьбу.
17. Хто звістує правду - чинить справедливість; | ложний свідок -ошуканство.
18. Є такі, що словами, мов мечем, прошивають, | а язик мудрих гоїть.
19. Уста правдиві повіки перебувають; | язик брехливий - на хвилину.
20. Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють; | радість - хто рає мир.
21. Праведному ніякої біди не буде, | а злі нещастям повняться.
22. Осоружні Господеві уста брехливі; | хто чинить правду, той йому вгодний.
23. Розумний чоловік приховує знання, | а серце дурних проголошує дурноту.
24. Рука трудящих пануватиме, | лінива - платитиме дань.
25. Журба гнобить серце людини, | а добре слово її звеселяє.
26. Друг праведника вивищує; | дорога злих на манівці їх зводить.
27. Лінивий не спече влову; | найвищий скарб людини - пильність.
28. На стежці справедливости -життя; | крива дорога веде до смерти.

13. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Мудрий син любить науку, | насмішник не слухає напоумлення.
2. Із плоду уст своїх людина добро їстиме; | жадання зрадників - насильство.
3. Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу; | хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель
4. Душа лінивого жадає, та нічогісінько не має; | душа ж трудящих насититься.
5. Праведник слова брехливі ненавидить, | а злий поводиться безсоромно й ганебно.
6. Безвинного в путях пильнує правда; | грішника губить злоба.
7. Той вдає багатого, хоч нічогісінько не має, | а той бідного вдає, хоч він і пребагатий.
8. Викуп життя людини - її багатство; | бідний же загроженим не почувається.
9. Світло праведних звеселить, | а свічка злих погасне.
10. Гордість доводить до сварки, | а мудрість із тими, хто слухає пораду.
11. Майно, швидко нажите, пропадає; | а хто збирає поволі, той багатіє.
12. Відсунута надія - мука серця; | а здійснене бажання - дерево життя.
13. Хто словом нехтує, сам собі шкодить; | хто ж заповідь шанує, той матиме заплату.
14. Наука мудрого - джерело життя, | щоб спастися від сітей смерти.
15. Добрий розум приносить ласку, | дорога ж віроломних шорстка.
16. Кожен розумний чинить розважно, | а дурний виставляє дурноту напоказ.
17. Злий посланець у біду кидає, | а вірний вістун лікує.
18. Злидні та сором, хто науку відкидає; | а хто приймає напоумлення, той у пошані.
19. Як здійсниться бажання, душа радіє; | від зла відвертатись - то для дурних осоружно.
20. Хто ходить з мудрими, сам стає мудрим; | а хто приятелює з дурним, - той зледачіє.
21. Грішних переслідує нещастя, | а добро - нагорода праведним.
22. Добрий свою спадщину онукам залишає, | а майно грішника для праведника бережеться.
23. Цілина бідних родить багато збіжжя; | за браком правосуддя не один гине.
24. Хто щадить різки, ненавидить сина; | хто ж його любить, той завчасу карає.
25. Праведний їсть собі досхочу, | а живіт злих терпітиме нестачу.

14. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Мудрість будує свій будинок, | а дурнота його руйнує власними руками.
2. Хто ходить просто, Господа боїться; | чиї ж криві дороги, той ним гордує.
3. В устах дурного - бич гордині; | а губи мудрих їх оберігають.
4. Де волів немає, там порожні ясла; | де бики сильні, там урожай великий.
5. Правдивий свідок неправди не говорить; | фальшивий свідок брехнями дихає.
6. Шукає мудрости насмішник, та даремно, | а для розумного знання річ легка.
7. Йди геть від дурня, | бо тії не знайдеш уст розумних.
8. Мудрість розумного - свою дорогу знати; | безумство глупих - обман.
9. Дурний з гріха сміється; | між праведними існує ласка.
10. Серце знає своє горе, | а в радощі його чужому не втручатись.
11. Дім лихих розпадеться, | а намет праведних процвітатиме.
12. Є дорога, що людині здається проста, | але кінець її - шлях смерти.
13. Навіть від сміху болить серце, | і кінцем радощів буває смуток.
14. Нестале серце насититься заходами своїми, | людина добра - вчинками своїми.
15. Простодушний іме віри кожному слову; | розумний уважає на свої кроки.
16. Мудрий боїться й відвертається від зла, | а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.
17. Запальна людина робить дурниці, | розважливий - зносить усе.
18. Простаки наслідують дурноту, | розумні ж увінчаються знанням.
19. Ледачі перед добрими вклоняться, | а безбожні перед праведних дверима.
20. Бідний навіть сусідові нелюбий, | в багатого ж є сила друзів.
21. Грішить той, хто гордує ближнім; | щасливий той, хто жалує вбогих.
22. Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? | Милість і правда тим, хто добро замишляє.
23. Кожна праця приносить користь; | пуста балаканина - голод.
24. Вінець мудрих - їхній хист; | корона дурних - безглуздя.
25. Вірний свідок рятує ДУШІ: | хто дихає брехнею, той - облуда.
26. В Господнім страсі - міцне довір'я людини, | і її діти матимуть притулок.
27. Господній острах - джерело життя, | щоб уникати сітей смерти.
28. У безлічі народу - царя слава; | у нестачі людей - руїна князя.
29. Хто терпеливий, той великий розум має; | а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.
30. Лагідне серце - життя для тіла, | а заздрість гризе кістки.
31. Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного.
32. Злого валить на землю його власна злоба, | а праведник у своїй чесності знайде притулок.
33. У серці розумного мудрість покоїться, | а між дурними її не видно.
34. Справедливість підносить народ угору, | а гріх - сором народів.
35. Царська прихильність - розумному слузі; | гнів його на того, що йому сором коїть.

15. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Лагідна відповідь гасить гнів, | дражливе слово викликає лютощі.
2. Язик мудрих точить знання, | уста дурних мелють дурниці.
3. На кожнім місці Господні очі | стежать за злими та добрими.
4. Язик лагідний - дерево життя, | лукавий - пригноблює душу.
5. Дурний нехтує навчанням свого батька, | а хто на картання зважає, стає мудрим.
6. У домі праведного - добра повно, | у прибутках лихого - саме безладдя.
7. Мудрих уста поширюють науку, | не так бо - серце безумних.
8. Жертва злих - гидота Господеві; | молитва ж праведних йому угодна.
9. Огидна Господеві дорога злого; | того ж, що по правді ходить, він любить.
10 Сувора кара тим, хто зо стежки збочує; | хто ненавидить напоумлення, той загине.
11. Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті); | тим більше - серця синів людських.
12. Глузовник не любить тих, що його картають; | до мудрих він не піде.
13. Веселе серце звеселяє обличчя; | а як журба на серці, то й душа ниє.
14. Розумне серце шукає знання, | уста ж безумних живляться дурнотою.
15. Усі дні погані в сумного, | веселе ж серце завжди бенкетує.
16. Ліпше трохи в Господньому страсі, | аніж великі скарби у тривозі.
17. Ліпше миска капусти, та з любов'ю, | ніж віл годований, та з ненавистю.
18. Гаряча людина здіймає сварку, | а лагідна втихомирює незгоду.
19. Лінивого дорога немов устелена терням, | а стежка праведних гладенька.
20. Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає.
21. Дурнота - радість безглуздому; | розумний чоловік іде шляхом просто.
22. Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато - щастять.
23. Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане доречі!
24. Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі.
25. Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці.
26. Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті - приємні.
27. Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити.
28. Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають.
29. Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує.
30. Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло.
31. Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває.
32. Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває.
33. Острах Господній - мудрости навчання; | славу випереджує - покора.

16. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Людина робить задуми в серці, | але від Господа - відповідь язика.
2. Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа.
3. Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться.
4. Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника - на день лиха.
5. Осоружний Господеві - кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне.
6. Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло.
7. Коли вчинки людини Господеві милі, | то він і ворогів його мирить з ним.
8. Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі.
9. Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком.
10. В царя на устах - вирок; | на суді уста його не помиляться.
11. Вага й терези належать Господеві: | всі важки в мішку - його робота.
12. Огидно для царів зло чинити, | бо правдою стоїть престол їхній твердо.
13. Уста правдиві цареві довподоби; | він любить того, хто говорить правду.
14. Шал царський - вістун смерти, | та мудрий чоловік його утихомирить.
15. В ясному обличчі царя - життя; | і його ласка, немов дощ весняний.
16. Ліпше, ніж золото, придбати мудрість; | краще набути розум, аніж срібло.
17. Путь праведних - від зла відступити; | душу свою збереже, хто на путь свою вважає.
18. Погибелі передує гординя, | падінню ж - бундючний дух.
19. Ліпше бути тихим із смиренними, | ніде з гордими ділити здобич.
20. Хто вважає на слово, той знаходить добро; | хто покладається на Господа, той щасливий.
21. Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; | ласкавість уст дає наука.
22. Розум - джерело життя тим, хто його має, | а дурнота - безумних кара.
23. Серце мудрого його уста навчає, | і губам його додає знання.
24. Приємна мова - стільник меду, | солодощі для душі, і лік для тіла.
25. Бувають путі, що здаються простими, | але кінець їх - дорога смерти.
26. Голод працівника працює для нього; | бо його рот примушує до того.
27. Негідник коїть лихо, | і на губах у нього мов вогонь гарячий.
28. Лукавий чоловік сіє незгоду, | а донощик приятелів розділює.
29. Насильник зводить сусіда свого, | і веде його на путь недобру.
30. Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; | а хто закусує губи, той зла накоїв.
31. Сиве волосся - вінок чести: | його знаходять на праведній дорозі.
32. Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, | і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто.
33. У пазуху кидають жереб, | але від Господа залежить вирок.

Дата: Субота, 24.04.2010, 15:42 | Повідомлення # 3
17. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м'яса, та незгода.
2. Розумний слуга старшує над ганебним сином, | - з братами він розділить спадщину.
3. Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.
4. Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.
5. Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.
6. Вінець старих людей - сини синів; | слава ж дітей - їхні батьки.
7. Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві - уста брехливі.
8. Гостинець - самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.
9. Хто провину покриває - той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.
10. Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.
11. Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.
12. Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.
13. Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.
14. Почати сварку - немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.
15. І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.
16. Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.
17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.
18. Не має глузду той, хто зобов'язується | і дає запоруку перед ближнім.
19. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.
20. Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.
21. Хто народжує дурня - собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.
22. Веселе серце - ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.
23. Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.
24. Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.
25. Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.
26. Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.
27. Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.
28. І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.

18. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради.
2. Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє.
3. Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором.
4. Глибокі води - слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце.
5. Воно не добре - вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.
6. Уста безумного ведуть до сварки, | і губи його викликають удари.
7. Уста безумного - його руїна; | губи його - сіть на його душу.
8. Слова донощика неначе ласощі, | які до самого споду в животі доходять.
9. Недбалий у своїй роботі | - руїнника брат рідний.
10. Ім'я Господнє - міцна башта: | праведник утече до неї - і безпечний.
11. Багатого достатки - його місто-твердиня, | і, на його думку, як стіна висока.
12. Перед погибіллю бундючиться людське серце, | а перед славою - покора.
13. Хто, не вислухавши, відповідає, | дурнота на того й сором.
14. Дух людини підтримує її в недузі, | а дух прибитий хто може перенести?
15. Серце розумного знання здобуває, | і вухо мудрих шукає науки.
16. Дарунок людини розширює йому дорогу, | і до вельмож його доводить.
17. Хто першим на суді боронить свою справу, здається праведним; | та надійде його сусід і його перевіряє.
18. Жереб закінчує спори | й вирішує між могутніми.
19. Уражений брат - немов місто-твердиня, | і чвари - немов засуви в замку.
20. Плодом уст людини наповнюється його нутро, | і він насичується здобутком губ своїх.
21. Смерть і життя - у владі язика; | хто його любить, той плоди його їстиме.
22. Хто знайшов жінку, знайшов добро велике | й від Господа одержав ласку.
23. Бідний благально говорить, | а багатий відказує жорстоко.
24. Бувають приятелі на погибель; | але буває друг від брата прихильніший.

19. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.
2. Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає - помилиться.
3. Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.
4. Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.
5. Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.
6. Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.
7. Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.
8. Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.
9. Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.
10. Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі - панувати над князями.
11. Розважність людини - бути повільним до гніву; | слава її - переступи забувати.
12. Гнів царський - мов рик лева, | а його милість - як роса на рослину.
13. Дурний син - батькові нещастя; | а суперечки жінчині - безупинне води накрапання.
14. Дім і достатки - то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.
15. Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.
16. Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.
17. Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.
18. Карай твого сина, покіль є надія, | але б'ючи, не бий його до смерти.
19. Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.
20. Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.
21. Багато задумів у серці людини, | але воля Господня - вона встоїться.
22. Плід людини - її милосердя; | убогий - ліпший, ніж брехун.
23. Господній острах - життєдайний: | насичений ним - в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.
24. Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.
25. Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.
26. Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.
27. Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.
28. Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.
29. Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних - удари.

20. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. Вино - зрадливе, п'янкі напої - буйні; | кожен, хто кружляє їх, - нерозумний.
2. Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі.
3. То честь для чоловіка - сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку.
4. Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого.
5. Води глибокі - задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти.
6. Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде?
7. Хто ходить у своїй невинності правдиво, | - щасливі його діти після нього!
8. Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє.
9. Хто може сказати: “Я очистив моє серце, | я - чистий від гріха мого?”
10. Дві ваги та дві міри, | - огидне Господеві одне й друге.
11. Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки.
12. Вухо, що чує, й око, що бачить, | - Господь створив одне й друге.
13. Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом.
14. “Недобре, - недобре!” - каже, хто купує; | а як відійде - не нахвалиться.
15. Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса - уста розумні.
16. Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього.
17. Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно.
18. Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну.
19. Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся.
20. Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі.
21. Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне.
22. Не говори: “Відплачу лихом!” |- звірся на Господа, і він тебе врятує.
23. Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива - річ недобра.
24. Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу ?
25. Це сіть людині - необачно казати: “Посвячене”, | а по обіті - розмірковувати.
26. Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить.
27. Господній світич - дух людини, | що вивідує всі глибини серця.
28. Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий.
29. Слава молодих - їхня сила; | старих окраса - їхній сивий волос.
30. Побиття аж до крови - лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.

21. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха
1. В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки: | він його, куди хоче, повертає.
2. Всі путі прості у власних очах людини; | Господь же серця важить.
3. Чинити справедливість і суд - | ліпше в очах Господніх, аніж жертва.
4. Гордий погляд і бундючне серце | - ґрунт для гріха безбожних.
5. Задуми трудящого змагають до користи, | а кожен поквапний зазнає нестатків.
6. Надбання скарбів язиком брехливим | - марна пустота, що веде до смерти.
7. Насильство злих самих же їх погубить, | бо вони зрікаються правдиво чинити.
8. Крива дорога ледачого, | а чистого вчинки - праві.
9. Ліпше сидіти на краю покрівлі, | ніж з жінкою сварливою у спільній хаті.
10. Злого душа бажає зла; | в очах його і приятель не знаходить ласки.
11. Коли картають глузуна, недоросток стає розумним; | як мудрого навчають, він приймає науку.
12. Праведний назирає дім лихого, | а злих кидає в нещастя.
13. Хто затуляє вухо на крик бідака, | той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде.
14. Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє, | а в пазусі гостинець - лють запеклу.
15. Чинити правосуддя - праведному радість, | а лиходіям жах.
16. Людина, що збивається з розумної дороги, | в громаді тіней буде спочивати.
17. Хто любить радість, той буде злиденним; | хто любить вино та олію, той не розбагатіє.
18. Злий послужить на викуп справедливого, | а зрадливий - на викуп праведних.
19. Ліпше сидіти в землі пустинній, | ніж із жінкою сварливою та злісною.
20. В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія, | але дурний їх прогайнує.
21. Хто йде за справедливістю й милосердям, | - знайде життя й повагу.
22. Мудрий вдирається в місто хоробрих | і валить твердиню, на яку вони покладалися.
23. Хто стереже уста і язик свій, | той стереже від лиха свою душу.
24. Нахаба, чванько - таке ім'я насмішника, | що поводиться з надмірною пихою.
25. Бажання ледаря для нього вбивче, | бо його руки уникають роботи.
26. Грішник щодня чогось бажає жадібно, | а праведний дає, не жалує нічого.
27. Жертва злих - гидота, | а надто, як вони її з злим наміром приносять.
28. Брехливий свідок загине, | а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово.
29. Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, | а праведний вважає на свої вчинки.
30. Супроти Господа немає ні мудрости, | ні розуму, ні ради.
31. Коня готують на день бою, | але від Господа перемога.

22. Соломонові приповідки (продовження) 1-16; притчі мудрих 17-29; і гл. гл. 23-24
1. Добре ім'я ліпше, ніж великі багатства, | а доброзичливість - ніж срібло та золото.
2. Багач і бідний стрічаються: | Господь створив їх обидвох.
3. Обачний бачить лихо, й ховається, | а легковажні йдуть далі - й зазнають кари,
4. Нагорода за покору - острах Господній, | багатство, слава й життя.
5. В лукавого глоди та сильця на дорозі; | хто береже душу свою, той від них далекий.
6. Наставляй малого на добру путь, | - навіть як постаріється, не зверне з неї.
7. Над бідними багач панує; | боржник - рабом у позичальника.
8. Хто сіє кривду - пожне лихо | і бич його гніву поб'є його.
9. Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному з свого хліба.
10. Прожени насмішника геть, і незгода відійде, | і втихомиряться спори та зневаги.
11. Господь любить чисте серце, | хто має на устах у себе ласку, тому цар другом.
12. Господні очі зберігають того, хто науку має; | слова ж зрадливого він у ніщо обертає.
13. Ледащо каже: “Он лев надворі, | посеред вулиці мене вб'є.”
14. Уста чужих жінок - глибока яма; | на кого Господь прогнівався, той туди впаде.
15. Дурнота впилася дитині в серце, | але навчальна різка прожене її геть від неї.
16. Убогого гнітити - його збагачувати, | багатому давати - робити його бідним.
17. Прихили вухо та слухай слова мудрих, | приверни твоє серце, щоб їх збагнути,
18. бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі; | нехай разом установляться на устах у тебе.
19. Щоб у Господі було твоє довір'я, | я об'явлю їх тобі нині, - власне тобі.
20. Чи я тобі не писав тричі | про раду та науку,
21. щоб ти спізнав певність слів правдивих, | щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають?
22. Не грабуй убогого тому, що він убогий, | і не натискай злиденного при брамі.
23. Господь бо боронитиме їхні справи | і забере життя в тих, що їх ограбують.
24. З гнівливим не дружися, | з гарячим не заводься,
25. щоб не навчився й сам стежок їхніх, | щоб не поклав петлю на свою душу.
26. Не будь як ті, що зобов'язуються, | що за довги ручаться;
27. як не матимеш чим заплатити, | чому б він мав твою постіль брати від тебе?
28. Не пересувай межі древньої, | що твої батьки провели.
29. Чи ти бачив спритного у своїй роботі? | Такий стоятиме перед царями, | він не буде на послугах у темних.

23. Притчі мудрих гл. гл. 23-24
1. Коли сядеш їсти з вельможею, | добре вважай на те, хто перед тобою,
2. і поклади собі ножа на горло, | коли ти надто ласий.
3. На ласощі його не надься: | то оманлива страва.
4. В багатство не силкуйся вбиватись; | покинь думати про нього.
5. Подивишся на нього, а його вже немає, | бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо.
6. Не їж хліба із скнарою, | на його ласощі не надься,
7. бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці: | “їж, пий!” - він тобі скаже, | та його серце не з тобою.
8. Шматок, що з'їв, ти повернеш, | і слова твої солодкі втратиш.
9. Не говори до вух дурному, | бо він зневажить мудрість слів твоїх.
10. Не пересувай межі древньої, | і не вдирайся в поля сирітські,
11. бо їх заступник сильний; | він захистить їхнє діло супроти тебе.
12. Прихили твоє серце до навчання, | і твої вуха до слів науки.
13. Не щади для хлопця картання: | не умре бо, як битимеш його різкою.
14. Ти битимеш його різкою | - і врятуєш його душу від Шеолу.
15. Мій сину! Як серце твоє мудре, | то й моє серце теж буде радіти,
16. і моє нутро буде веселитись, | коли уста твої казатимуть праві речі.
17. Нехай твоє серце грішникам не заздрить, | але будь у Господнім страсі повсякденно,
18. бо будучина існує напевне, | і твоя надія не буде марна.
19. Слухай, сину мій, і будь мудрий, | справляй серце твоє на путь (праву).
20. Не бувай з тими, що впиваються вином, | ані між тими, що обжираються м'ясом,
21. бо п'яниці й ненажери зубожіють, | а довге спання їх вбирає у лахи.
22. Слухай батька, що породив тебе; | не зневажай матері, коли вона старенька.
23. Придбай правду й не продавай її, | - мудрість, навчання й розум.
24. Праведного батько веселитиметься вельми, | і хто мудрого породив, буде ним радіти.
25. Нехай радіють батько твій і мати; | нехай веселиться та, що тебе породила.
26. Дай мені, сину, твоє серце, | і твої очі нехай доріг моїх пильнують,
27. бо блудниця - то глибока яма, | вузька криниця - чужинка.
28. Неначе харцизяка, вона засідає | і між людьми зрадників множить.
29. У кого: “Ой” - у кого: “Ой, леле”? | У кого сварка, у кого скарги? | У кого рани без причини? | У кого очі червоні?
30. У тих, що при вині засиджуються довго; | у тих, що ходять смакувати вино пахуче.
31. Не приглядайся до вина, яке воно червоне, | як гарно світиться у кубку, | як лагідненько ллється.
32. Потім воно вкусить, як гадина, | утне, немов зміюка.
33. Тобі ввижатимуться дивні речі, | серце твоє буде дурниці говорити;
34. і будеш немов той, що дрімає серед моря, | або як той, що вгорі лежить на щоглі.
35. “Били мене, та мене не боліло, | товкли мене, та не знав я нічого. | Коли ж я прокинусь? | Я буду знов того шукати!”

24. Притчі мудрих гл. гл. 23-24
1. Злим людям не завидуй, | ані бажай їх товариства,
2. бо серце їх міркує про насильство; | їхні уста говорять лише лихо.
3. Дім мудрістю будують | і розумом його скріплюють;
4. знанням сповнюються комори; | всяким дорогим і красним майном.
5. Мудрий чоловік потужний; | муж знання збільшує силу,
6. бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш; | і в багатьох дорадниках - перемога.
7. Для дурня мудрість недосяжна, як коралі: | уст своїх при брамі він не відчинить.
8. Хто намислив зло чинити, | того назвуть провідником лукавства.
9. Дурного думка - гріх; | глузливий - для людей осоружний.
10. Як ти в біді піддався, | то мала сила в тебе.
11. Рятуй тих, що на смерть тягнені, | і від засуджених на страту не відступай.
12. Якщо ти скажеш: “Таж я про це не знав!” | - то хіба той, хто серця важить, не розуміє того, | і той, хто наглядає за тобою, цього не знає? | Хіба він кожному не відплатить за його вчинками?
13. Їж мед мій сину, бо то річ добра, | і крижка меду тобі на смак солодка.
14. Знай же ж, що мудрість для душі твоєї. | Як ти її знайшов - маєш майбутнє, | і надія твоя не пропаде.
15. Не зазіхай на праведника хату | і не пустош місця його спочинку.
16. Бо праведний сім раз упаде й знову встане, | а безбожник спіткнеться в нещасті.
17. Як упаде твій ворог, не веселися; | як він спіткнеться, не тішся серцем,
18. а то Господь побачить і буде йому не довподоби, | і відверне гнів свій від нього.
19. Не гнівайся на лиходіїв;| злим не завидуй,
20. бо для лихого немає майбуття, | світильник злих погасне.
21. Мій сину, Господа й царя страхайся; | з бунтівниками не приставай,
22. бо вмить прийде їхня погибель, | і знищення, що йде від обох, хто передбачить?
23. Це теж від мудрих: | вважати на особу на суді - не годиться.
24. Хто злому каже: “Ти праведний”, | того народ клястиме, люди зненавидять.
25. А тим, що судять справедливо, буде добре, | й на них зійде благословення.
26. Той в уста цілує, | хто щирим словом відповідає.
27. Упорай діла твої зовнішні, | і підготуй своє поле, | а вже потім будуй собі хату!
28. Не свідчи на ближнього безпідставно | і не обманюй своїми устами.
29. Не кажи: “Як він мені вчинив, так я йому вчиню; | відплачу кожному за його вчинками!”
30. Ішов я попри поле ледачого, | ; попри виноградник недоумка;
31. дивлюсь - кропивою позаростало, | і будяками зверху вкрилось, | камінна огорожа його розвалилась!
32. Поглянув я та й узяв собі до серця, | позирнув і взяв ось таку науку:
33. “Ще трохи сну, трохи дрімання; | трохи згорнути руки, щоб спочити, -
34. і твої злидні прийдуть наскоком, | нужда твоя - мов чоловік оружний”.

Дата: Субота, 24.04.2010, 15:44 | Повідомлення # 4
25. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29
1. Це теж приповідки Соломона, | що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.
2. Слава Божа в таїнстві слова, | а царів слава - досліджувати слово.
3. Як неба висота, і як землі глибина, | так серце в царів недослідне.
4. Відділи жужель від срібла, | і ливар з нього зробить посуд.
5. Усунь лихого з-перед царя, | і справедливістю престол його зміцніє.
6. Перед царем не величайся | і на місці для вельмож не зупиняйся.
7. Бо ліпше, коли тобі кажуть: “Вийди сюди”, | ніж як тебе понизять перед князем, | що його бачили твої очі.
8. Судитись не хапайся, | бо що будеш наприкінці чинити, | коли твій ближній тебе засоромить?
9. Залагодь твою сварку з ближнім, | і тайни другого не зраджуй,
10. щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе, | - і твоя слава не відступить від тебе.
11. Золоті яблучка в оправі срібній, | - слово сказане до речі.
12. Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса, | - так мудрий докоритель для уважного вуха.
13. Що в жнива сніжна прохолоде | те вірний посланець тому, хто його посилає: | приносить бо відраду душі свого пана.
14. Як хмари й вітер без дощу, | отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.
15. Довготерплячістю можна правителя переконати; | м'який язик ломить і тверду кістку.
16. Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш, | та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.
17. Багато не вчащай до дому друга твогс, | а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.
18. Що довбня, меч та стріла гостра, | - те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.
19. Що спорохнілий зуб і нога вивихнута, | те саме надія на зрадливого в день нещастя.
20. Як той, хто скидає одіж холодного дня, | і як оцет на салітру, - такий той, | хто співає пісні зажуреному серцю.
21. Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, | як хоче пити, подай води напитись,
22. бо ти збереш на його голову вугілля гаряче, | і Господь заплатить тобі.
23. Північний вітер дощ наганяє, | язик потайний - лице сердите.
24. Ліпше сидіти в кутку на покрівлі, | ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.
25. Як вода холодна людині в спразі, | так добра вістка з далекої країни.
26. Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте, | так праведник, що піддається злому.
27. Воно не добре багато їсти меду, | і неславно людям досліджувати власну славу.
28. Що місто збурене й без мурів, | те людина, що не панує над собою.

26. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29
1. Як літом сніг, а в жнива дощ, | так і дурному почесть не личить.
2. Як пурхне горобець, як ластівка полине, | так незаслужене прокляття пройде.
3. Що батіг на кінську спину, уздечка на осла, | те на дурного ломака.
4. Не відповідай дурному за його глупотою, | щоб і сам ти не став схожий на нього.
5. Відповідай дурному за його глупотою, | щоб він у власних очах не був мудрим.
6. Той підтинає собі ноги, п'є гіркоту, | хто посилає вісті через дурня.
7. Як ноги в кульгавого теліпаються, | так і приповідка в губах дурня.
8. Що камінь прив'язувати до пращі, | те саме - дурневі віддавати шану.
9. Що в руці п'яного тернова гілка, | те приповідка в устах дурнів.
10. Як той лучник, що ранить усіх перехожих, | так і той, хто послуговується дурнем.
11. Як пес повертається до своєї блювотини, | так дурень повторює свою дурноту.
12. Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? | На дурня більш надії, ніж на нього.
13. Лінивий каже: “Лев на дорозі! | Лев на майдані!”
14. Двері обертаються на завісах, | а лінивий - на своїм ліжку.
15. Лінивий занурює руку в миску, | та трудно йому донести її до рота.
16. Лінивий вважає себе за мудрішого, | ніж семеро, що в лад відповідають.
17. Той ловить пса за вуха, | хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших.
18. Як божевільний, що жбурляє | вогнем і стрілами, і смертю,
19. так чоловік, що обманює ближнього | і каже: “Чи ж я не жартую?”
20. Як нема дров, вогонь погасне; | як не буде донощика, утихне сварка.
21. Як вугілля на жар, а дрова на вогонь, | так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку.
22. Слова донощика, як ласощі солодкі, | що доходять до самісінького нутра.
23. Що жужелиця з срібла на глинянім посуді, | те саме облесливі уста й зле серце.
24. Устами вдає, хто ненавидить, | а в осерді кує зраду;
25. не вір йому, як він ласкавенько говорить, | бо сім гидот у нього в серці.
26. Хоч як його ненависть приховується хитро, | та злоба його відкриється серед громади.
27. Хто риє яму, сам упаде до неї; | хто котить камінь угору, до того він повернеться.
28. Язик брехливий ненавидить правду; | лестиві уста призводять до погибелі.

27. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29
1. Не хвалися завтрішнім днем, | бо не знаєш, що день може вродити.
2. Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста, | чужий хтонебудь, - а не твої губи.
3. Важке каміння, тяжкий пісок, | -та гнів дурного обидвоє переважить.
4. Жорстока - лютість, гнів - бурхливий, | та проти заздрощів хто встоїться?
5. Ліпше відвертий докір, | ніж любов прихована.
6. Рани від люблячого - щирі, | а поцілунки ворога - зрадливі.
7. Хто ситий, топче й крижку меду; | голодному й гірке - солодке.
8. Як пташка, що гніздо кидає, | так чоловік, що батьківщину кинув.
9. Олія й пахощі веселять серце, | так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє.
10. Не покидай ні свого, ні батьківського друга, | ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя. | Ліпший сусід близький, аніж брат далекий.
11. Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, | щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає.
12. Обачний бачить лихо й ховається, | а легковажні йдуть далі - й зазнають кари.
13. Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився; | замість . чужих візьми з нього заставу.
14. Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос, | про того думають, що він його проклинає.
15. Постійне капання в дощову погоду | і сварлива жінка - одне на одного схожі.
16. Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер, | або набрати олії в руку.
17. Залізо гострить залізо, | а чоловік обточується в товаристві з другим.
18. Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї, | хто ходить коло свого пана, той у славі буде.
19. Як у воді обличчя обличчю відповідає, | так серце людини людині.
20. Шеол і Аваддон ніколи не насичуються, | так само ненаситні очі людські.
21. Що горно на срібло й на золото горнило, | те на людину уста, які її хвалять.
22. Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі, | - його дурнота від нього не відступить.
23. Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю, | і добре дбай про твої стада,
24. багатство бо не вічне; | чи ж багатство з роду до роду переходить?
25. Як сіно скошене й пробивається отава, | і на горах траву збирають,
26. ягнята будуть тобі на одежу, | козли - ціна на поле,
27. буде доволі молока козячого -тобі на їжу, | твоїй сім'ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.

28. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29
1. Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться; | а праведник, немов той лев упевнений.
2. Через провину краю багато князів у ньому; | але, з людиною розумною й досвідченою, | встановлений лад буде тривати довго.
3. Убогий чоловік, що бідних утискає, | це зливний дощ, що хліб змиває.
4. Ті, що закон кидають, - безбожних вихваляють, | а ті, що бережуть закон, - обурюються проти них.
5. Ледачі люди не розуміють правди; | ті ж, що шукають Господа, все розуміють.
6. Ліпший убогий, що по правді ходить, | ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий.
7. Розумний син закони зберігає; | хто ж дружить з гультяями, той соромить батька.
8. Хто збільшує маєтки лихвою, | той збирає їх для милосердного до вбогих.
9. Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону, | того й молитва осоружна.
10. Хто зводить праведних на лиху стежку, | сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре.
11. Багатий чоловік вважає себе мудрим, | але вбогий-розумний викриє його.
12. Як праведні перемагають - велика радість, | а як лихі запанують -ховається кожен.
13. Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі; | а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки.
14. Щасливий той, хто завжди богобоязний, | хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо.
15. Як лев рикаючий і як ведмідь голодний, | так лихий пан над народом бідним.
16. Князь-недоумок множить утиски; | та хто захланність ненавидить, - того дні продовжаться.
17. Людина, на якій затяжить кров пролита, | втікатиме аж до могили, - ніхто її не здержить.
18. Хто живе чесно, той спасеться; | а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму.
19. Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу; | хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло.
20. На вірного посипляться благословення; | хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари.
21. Не годиться вважати на особи, | бо за шмат хліба - людина від правди відступає.
22. Жадібний біжить навздогін за багатством; | йому й не в догад, що його наздоженуть злидні.
23. Хто другого картає, здобуде з часом | більше ласки, ніж той, що пеститься язиком.
24. Хто обдирає батька й матір та каже: “Це не гріх!” | - той товариш розбишаки.
25. Завидливий здіймає сварку, | а хто надіється на Господа, той житиме щасливо.
26. Хто покладається на власний розум, той дурень; | хто ж ходить мудро, той спасеться.
27. Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу.
28. Усі ховаються, коли лихі панують; | а як вони зникають, праведників більшає.

29. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29
1. Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб'ють умить, і то невигойно.
2. Як праведних багато - народ радіє, | а як лихі панують - народ стогне.
3. Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує.
4. Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує.
5. Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги.
6. В переступі лихого чоловіка -пастка; | а праведний співає й радується.
7. Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння.
8. Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють.
9. Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється - немає спокою.
10. Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають.
11. Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі.
12. Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі.
13. Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих.
14. Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться.
15. Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір.
16. Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель.
17. Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю.
18. Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону.
19. Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає.
20. Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього.
21. Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний.
22. Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий - множить провини.
23. Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести.
24. Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє.
25. Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен.
26. Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить.
27. Гидота праведним - муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою - гидота злому.

30. Притчі Агура
1. Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітісла і до Ухала:
2. Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене.
3. Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю.
4. Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім'я? І яке ім'я його сина, | якщо ти знаєш?
5. Кожне слово Боже випробуване; | він - щит для тих, що в нього захисту шукають.
6. До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.
7. Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я:
8. неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба,
9. щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: “Хто Господь?” | - або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого.
10. Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним.
11. Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї;
12. є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого;
13. є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять;
14. є виродки, що в них, неначе мечі - зуби, | немов ті ножі - ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих.
15. П'явка дві дочки має: “Давай! Давай!” | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: “Досить”.
16. Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: “Досить!”
17. Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | - око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята.
18. Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію:
19. дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини.
20. Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: “Я нічого злого не зробила!”
21. Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може:
22. раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу;
23. нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині.
24. Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих:
25. мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси;
26. борсуки - народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають;
27. сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить;
28. павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває.
29. Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять:
30. лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає;
31. півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає.
32. Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою.
33. Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31. Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31
1. Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати:
2. Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць?
3. Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять.
4. То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п'янких напоїв!
5. Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені.
6. Дайте п'янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко;
7. нехай п'є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе.
8. Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель.
9. Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи.
10. Жінку цнотливу - хто її знайде? | Ціна її вища над перлини!
11. Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку.
12. Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї.
13. Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками.
14. Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить.
15. Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням.
16. До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить.
17. Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи.
18. Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне.
19. Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено.
20. Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку.
21. Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім'я одягнена подвійно.
22. Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра - її одежа.
23. Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю.
24. Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє.
25. Сила й гідність - її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня.
26. Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї.
27. Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши.
28. Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє.
29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх.
30. Краса - річ оманлива, врода - марна; | жінка, що Господа боїться, - така хвали достойна!
31. Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » ПРИПОВІДКИ
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика