Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » КНИГА МУДРОСТИ
КНИГА МУДРОСТИ
Дата: Субота, 24.04.2010, 13:29 | Повідомлення # 1
КНИГА МУДРОСТИ

1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1. Полюбіте справедливість, ви, що правите землею! | Роздумуйте про Господа в правоті | й у простоті серця шукайте його!
2. Його знаходять ті, що його не спокушають, | і він являється тим, що йому не спроневіряються.
3. Думки ж лукаві від Бога віддаляють, | і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних.
4. Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, | ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові.
5. Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає, | відступає від гадок безглуздих | і віддаляється, коли виринає кривда.
6. Мудрість же - дух, що людей любить, | однак, не лишає уст хулителя безкарними; | бо Бог - свідок його нутра, | вірний дослідник його серця, | і чує, що його язик говорить.
7. Дух бо Господній наповнює всесвіт | і - як Вседержитель - знає кожне слово.
8. Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе, | і не мине його караюча справедливість.
9. Безбожного задуми підуть під розслід, | слів його гомін до Господа долине, | щоб покарати його беззаконня;
10. бо ревниве вухо все чує, | і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться.
11. Тож бережіться пустого нарікання | і здержуйте язик від обмови, | бо і потаємне слово не перейде гладко» | і брехливі уста погублять душу.
12. Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім | і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших.
13. Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих.
14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає,
15. бо справедливість - безсмертна.
16. А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають | і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, | тому вони варті, щоб належати до неї.

2. Безбожні - про життя 1-5; вони жадні насолоди 6-9; утискають праведника 10-20; помиляються 21-24
1. Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.
2. Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим - віддих у наших ніздрях, | а думка - іскра, коли б'ється наше серце.
3. Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.
4. І наше ім'я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.
5. Наш вік - тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.
6. Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.
7. Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!
8. І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів'яли!
9. Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля.
10. Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого!
11. Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне.
12. Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання;
13. гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає.
14. Він - утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього.
15. Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька.
16. Для нього ми - та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька.
17. Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець.
18. Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників.
19. Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість.
20. Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»
21. Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила.
22. Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних.
23. Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи.
24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

3. Доля праведних і безбожних
1. Душі праведних у руці Божій, | і мука не спіткає їх.
2. Очам безумних видалось, що вони вмерли, | і їхнє переставлення вважано за нещастя,
3. а відхід їх від нас - за згубу, | вони однак - у мирі.
4. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, | надія їх повна безсмертям;
5. вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, | бо Бог їх досвідчив | і знайшов їх достойними себе.
6. Він випробував їх, як золото в горнилі, | і прийняв їх, як жертву всепалення.
7. В час їхніх відвідин вони засяють | і, немов іскри по стерні, розбіжаться.
8. Правитимуть народами й володітимуть племенами, | а Господь царюватиме над ними повік.
9. Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду, | і вірні в любові перебуватимуть при ньому, | бо ласка й милосердя - для вибранців його.
10. А на безбожних, за їхні думки, надійде кара, | за те, що праведником нехтували й від Господа відпали.
11. Бо той, хто легковажить мудрість і повчання, - нещасний, | і марна його надія, і труди безкорисні, | та й діла без пожитку.
12. Жінки в них безглузді, | діти їхні погані, | рід їхній проклятий!
13. Щаслива безплідна, яка без плями, | яка не знала гріховного ложа | вона під час відвідин душ одержить плід свій.
14. І скопець, що власноручно не вчинив беззаконня | і що не мав лихих думок супроти Господа, | - йому буде дана за вірність особливіша ласка | і миліша частка в Господнім храмі.
15. Бо плід добрих трудів - славний, | корінь обачности - нетлінний.
16. А діти перелюбів не розвинуться, | плід, що постав з беззаконного ложа, щезне.
17. Ба й якби довго жили, їх матимуть за ніщоту, | і накінець старість їхня буде безчесна.
18. А як помруть передчасно, не матимуть надії, | ані втіхи у день вироку,
19. важка бо кончина неправедного роду.

4. Чеснота 1-6; про вартість життя праведних та грішних 7-20
1. Краща бездітність із чеснотою, | бо пам'ять про неї безсмертна, | вона ж визнана і в Бога, й у людей.
2. Її наслідують приявну, | а як її не стане, тужать за нею; | у вічності, увінчана, тріюмфально походжає, | - переможниця з змагань у боях бездоганних.
3. Плодюча ж юрба нечестивих не принесе користи; | вони - паросток незаконно вроджених; | не пустять коріння глибоко, | ані не закріпляться на основі непохитній.
4. Ба навіть, коли на якийсь час і виженуть гілляки, | тому що стоять хистко, вітер їх розхитає | і буревій їх викорінить.
5. Ніжне віття буде обламане навколо; | і плід їх безкорисний буде, для споживи не спілий | та нездатний ні до чого.
6. Бо з беззаконних снів зроджені діти | - свідки погані батьків, на суді їх.
7. А праведник, хоч і вмре передчасно, | знайде спокій,
8. бо чесна старість не - в довголітті | і не міряється числом років.
9. Розумність людям - за сивий волос править, | і вік старечий - це життя неосквернене.
10. Він сподобався Богові й він полюбив його, | а що жив між грішниками, то й переніс його.
11. Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду | або щоб хитрість не обманула душі його.
12. Бо чар зла затемнює добро, | і вихор пожадання змінює ум нелукавий.
13. За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття,
14. душа бо його Господеві була вгодна, | тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. | Люди ж те бачать, та не розуміють, | їм і на думку не спадає те,
15. що ласка й милосердя - для вибранців його | і опіка - для святих його.
16. Праведник покійний осуджує безбожників живучих; | а юність, яка до досконалости швидко дійшла, | - неправедника багатолітню старість.
17. Бо вони кінець мудрого бачать, | але не розуміють, що Господь вирішив про нього | і навіщо його забезпечив.
18. Бачать і легковажать, | але Господь з них сміятиметься. 19. І після того будуть ганебним трупом, | погордою між мерцями навіки; | бо він стрімголов кине їх, онімілих, стрясе їх аж до самих основ, | і вони будуть знищені до останку; | будуть у болях, | і пам'ять про них загине.
20. В день обрахунку гріхів їхніх, вони прийдуть тремтівши, | і беззаконня їхні, проти них поставили, обвинуватять їх.
5. Праведник та переступник на суді
1. Тоді праведник виступить з великою сміливістю | перед тими, що його гнобили | та його труди ні за що мали.
2. Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим | і здивуються з несподіваного спасіння.
3. Вони, каявшися, скажуть один до одного | і, стогнавши в тривозі духу, промовлять:
4. «Це той, кого ми колись на кпини брали | і на предмет глузування. Які з нас дурні! | Життя його вважали ми за божевілля, | а кончину його - безчестям.
5. Як же то його зараховано до синів Божих | і частка його між святими?
6. Отож - ми збилися з правдивої дороги | і світло справедливости нам не світило, | і сонце для нас не сходило!
7. Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, | проходили через пустині непрохідні, | Господньої ж дороги - ми не пізнали.
8. І що нам допомогла гординя? | Що нам принесло багатство разом з пихою?
9. Усе те, немов тінь, минуло, | немов вістка перелетна.
10. Як судно, що несеться по хвилястій воді, | коли перейде, то й сліду знайти не можна, | ані тропи кіля його у хвилях;
11. або як пташка, яка повітрям пролітає | і по якій годі знайти знак лету: вона б'є крилами легке повітря | і розтинає його із сильним шумом; | вона перелітає ним, розмахуючи крильми, | а потім не знайти знаку її перелету;
12. або як та стріла, що пущена до цілі: | прошите нею повітря вмить сходиться докупи, | так що й не відати, кудою вона пролетіла.
13. Отак і ми - заледве народились, і вже скінчились; | знаку жадної чесноти не можемо показати, | лукавство наше нас поглинуло.»
14. Бо безбожного надія - мов полова, несена вітром, | мов легка піна, що її буря розкидає, | мов дим, що його розвіває вітер: вона проходить, наче спомин про гостя-одноденця.
15. А праведні повіки будуть жити, | і в Господі їхня нагорода; | піклується про них Всевишній.
16. Тому і приймуть вони царство слави | і вінець краси з Господньої руки, | бо він правицею своєю захистить їх, | раменом їх охоронить.
17. Візьме за зброю свою ревність | і озброїть створіння ворогам на відплату.
18. Надягне справедливість, немов панцер, | і накладе, як шолом, суд нелицемірний.
19. Візьме за щит непереможну святість,
20. нагострить, немов меч, гнів суворий; | увесь світ піде з ним у бій проти безумних.
21. Цільні стріли-блискавиці вирушать, | і з хмар, немов з добре нап'ятого лука, полетять до цілі;
22. з метавки гніву жбурне силу граду, | вода у морі проти них залютує, | і ріки затоплять їх безпощадно.
23. Подмух Всесили проти них постане, | і, немов та буря, їх порозвіває. | Так то беззаконня спустошить усю землю, | і лиходійство по валить престоли сильних.


6. Напоумлення володарям 1-11; вартість мудрости 12-21; суть мудрости 22-23

1. Тож слухайте, царі, і розумійте! | Навчіться, ви, що правите аж по край світу!
2. Вважайте, ви, що верховодите безліччю, | та пишаєтеся юрбою народів !
3. Це бо Господь дав вам владу, | від Всевишнього - зверхність; | він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить.
4. А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості, | ані закону не пильнували | ані за Божою волею не чинили, - 5. він страшно й швидко нападе на вас, | бо суд на вельмож суворий буде.
6. Малим прощають з милосердя, | а сильних - сильно покарають.
7. Бо Владика всіх ні перед ким не відступає. | Він не вважає на великість, | бо створив великого і малого, | і однаково піклується усіма, -
8. та могутніх чекає суворе слідство.
9. До вас, отже, володарі, слова мої, | щоб ви навчились мудрости та не провалились;
10. бо ті, що свято зберігають святощі, освятяться, | і ті, що їх навчилися, знайдуть оборону.
11. Тож прагніть моїх слів, | любіть їх, і вони повчать вас.
12. Мудрість пресвітла й нев'януща, - легко ті її лицезрять, які люблять її, | і знаходять її ті, які її шукають.
13. Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати.
14. Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: | сидьма її застане під дверима своїми.
15. Над нею роздумувати - обачности вершина. | Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде.
16. Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, | і на стежках з'являється їм приязно | та йде назустріч кожній їхній думці.
17. Бо її початок найвірніший - то бажання поучення, | а дбання про поучення - то любов до неї,
18. а любов - це зберігання її законів, | а послух законам - це запорука безсмертя;
19. безсмертя ж робить нас близькими до Бога:
20. тож бажання мудрости веде до царювання.
21. Отож, володарі народів, якщо престоли й берла вам любі, | шануйте мудрість, щоб вам навіки царювати.
22. Що таке мудрість і як постала вона, я оповім, | не сховаю від вас таємниці. | Від самого початку я розсліджу, | виведу на яв знання про неї | і з правдою не розминуся.
23. Та з заздрістю заїлою на шлях не стану, | вона бо з мудрістю нічого спільного не має.
24. Велика кількість мудрих - спасіння світу, | і цар розумний - добробут народу.
25. Отож, повчайтеся моїми словами: | воно вам на користь вийде.

Дата: Субота, 24.04.2010, 13:33 | Повідомлення # 2
7. Як Соломон дійшов до мудрости 1-21; означення мудрости 22-30

1. Я теж людина смертна, як і всі інші, | первоствореного нащадок, який із землі походить. | У материнському лоні уклалось моє тіло;
2. за десять місяців стужавів я в крові - | із сім'я чоловіка й насолоди, що із сном приходить.
3. Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, і упав на землю, що всіх нас однаково приймає, | і перший крик мій - плач був, як у всіх дитяток.
4. І вирощено мене в пелюшках старанно.
5. Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування.
6. Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід.
7. Ось чому я моливсь, і дано мені розум, | візвав я, і дух мудрости зійшов на мене.
8. Її волів я радше, ніж берла й престоли. | Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею.
9. А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею, | бо все золото на світі перед нею - піску дрібка, | а срібло - як болото, супроти неї.
10. Я полюбив її понад здоров'я і вроду, | я волів її мати над світло, | бо блиск від неї сну не знає.
11. От і прийшли до мене з нею разом усі блага, | і в руках її багатство незліченне.
12. Зрадів я тому всьому, бо то мудрість його приводить, | одначе я не відав, що це вона тому всьому мати.
13. Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся: | багатств її я не приховую.
14. Вона бо для людей - скарб невичерпний. | Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять | і єднаються з ним завдяки дарам її повчань.
15. Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться, | і мислити думки, достойні дарувань, | бо сам він провідник мудрости | і керує мудрими.
16. В руці його і ми, і слова наші, | і вся наша обачність, і хист до діла.
17. Він бо мені дав справжнє знання того, що є, | і я знаю устрій та силу первнів,
18. часів початок, кінець і середину, | зміни сонцезворотів і чергування пір року,
19. круги років й розташування зір,
20. природу тварин і гони звірів, | потугу духів і думки людей, | різні рослини і властивості корінців.
21. Усе, що тільки є тайне і явне, -пізнав я, | бо навчила мене творителька всього - мудрість.
22. Є бо у ній дух розумний, святий, | однородний, многовидний, витончений, | діяльний, проникливий, неоскверненний, | ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий,
23. нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, | постійний, певний, безжурний, | всемогутній, вседоглядний, | що пронизує всі духи | розумні, чисті, щонайніжніші.
24. Мудрість бо понад усякий рух рухливіша: | чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує.
25. Вона - подув Божої сили | і чистий виплив слави Вседержителя; | тому нічого заплямленого не впаде на неї.
26. Вона - вічного світла відблиск, | безплямне дзеркало Божого діяння | і образ його доброти.
27. Хоч і одна, вона все може; | і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; | вона з роду в рід у святі душі сходить | і робить з них друзів Божих та пророків.
28. Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе.
29. Вона ж над сонце краща, | понад увесь зоряний світ. | У порівнянні зо світлом вона з'являється перша,
30. бо світло поступається ночі, | а мудрости зло не подолає.

8. Мудрість - подруга 1-8; вона дорадниця володареві 9-18; від Бога походить 19-21
1. Могутньо простягається вона від краю і до краю | і керує усім доладно.
2. Злюбив я її і розшукував від молодости своєї, | і намагався її взяти собі за дружину; | та й закохавсь я в її вроду.
3. Взаєминами з Богом прославляє рід шляхетний, | і Всеволодар її полюбив;
4. вона бо втаємничена в Боже знання | і діла його визначає.
5. Коли багатство - набуток, у житті пожаданий, | то що ж від мудрости багатше, яка все чинить?
6. Коли ж розум усе чинить, | то хто, з усього, що існує, більший мистець від неї?
7. І коли хтось любить справедливість, | то плоди її трудів - чесноти, | бо вона навчає поміркованости, розсудливости, | справедливости й мужности; | а над них нема нічого кориснішого в людському житті.
8. Коли ж хто бажає ширшого знання, | то вона знає давне і вгадує майбутнє, | відає слів звороти й загадок розгадки, | знаки й чудеса наперед знає, | події діб і часів.
9. Отож постановив я взяти її до себе, щоб жити з нею, | знаючи, що вона буде мені дорадницею в добрім | і втіхою у клопотах;! смутку.
10. З-за неї матиму славу в громаді | і, бувши молодим, - пошану в старших.
11. На суді мене знайдуть бистроумним, | в очах вельмож я збуджуватиму подив.
12. Коли мовчатиму, вони будуть на мене чекати, | а заговорю, - будуть уважати; | як протягну свою розмову - | на уста покладуть собі палець.
13. Я осягну безсмертя через неї | і лишу вічний спомин тим, що після мене прийдуть.
14. Правитиму народами, і люди будуть мені піддані.
15. Страшні тирани, почувши про мене, злякаються, | у громаді виявлюсь добрий, а на війні хоробрий.
16. Увійшовши в хату, спочину біля неї, | бо товариство з нею гіркости не має, | ані спожиття - досади, | лише веселощі та радість.
17. Роздумувавши так сам із собою | і міркувавши в своїм серці, | що безсмертя існує в поєднанні з мудрістю,
18. що в дружбі з нею - насолода шляхетна, | що в трудах її рук - багатство невичерпне, | в постійнім приставанні з нею - розум, | і слава - брати участь у розмові з нею, | -ходив я, отже, скрізь шукаючи, | як би її собі придбати.
19. А був із мене гарний хлопець, | і дістав я - на щастя - добру душу,
20. чи радше, бувши добрим, увійшов я в безплямне тіло.
21. І зрозумівши, що інакше її не осягну, | якщо Бог мені її не дасть, | - і це вже належало до розсудливости: знати чий вона дар, - | звернувсь я до Господа й моливсь йому | та й сказав з усього серця мого:

9. Молитва про мудрість

1. «Боже батьків, Господи милосердя, | що своїм словом створив усе
2. і що своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через тебе,
3. і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, -
4. дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх.
5. Бо я - раб твій і син рабині твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони.
6. Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б.
7. І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя твоїм синам і твоїм дочкам.
8. Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.
9. З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне.
10. Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе.
11. Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі.
12. Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого.
13. Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче?
14. Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші;
15. бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.
16. Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | - а хто дослідить те, що на небі?
17. Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа?
18. Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»

10. Адам та Каїн 1-3; Ной, Авраам та Лот 4-9; Яків 10-12; Йосиф 13-14; Мойсей та його народ 15-21
1. Це вона зберегла первозданного батька світу, | скоро він один був створений, | і визволила його з власного падіння
2. та дала йому силу над усім володіти.
3. Неправедний же, у своїм гніві відступивши від неї, | загинув від власних братовбивчих лютощів.
4. А коли через нього земля була залита, | то її знову врятувала мудрість, | провівши праведника на звичайному дереві.
5. Коли народи змішались у лукавій змові, | вона теж розпізнала праведника й зберегла його бездоганним | перед Богом, зберегла твердим супроти ніжности до сина.
6. Вона, коли безбожні гинули, врятувала праведника | - втікача від вогню, який упав на П'ятимістя.
7. І на свідоцтво їхнього зіпсуття | диміє ще й тепер суха пустеля: | кущі приносять плоди, які не дозрівають, | і пам'ятником душі-невіри стоїть стовп соляний.
8. Вони бо, ухилившись від мудрости, | не тільки собі пошкодили, не пізнавши блага, | але й полишили для живих пам'ятник безглуздя, | щоб не могло зостатись у тайні те, як вони згрішили,
9. мудрість же слуг своїх від клопотів урятувала.
10. Вона праведника, що втікав від гніву брата, | вела простими стежками, | царство Боже йому вказала; | дала йому знання святих речей, | спомагала його у злиднях | і помножила трудів його дорібок.
11. Проти скупих гнобителів була при ньому | і його збагатила.
12. Вона зберегла його від ворогів, | захистила від тих, що на нього зазіхали; | в тяжкім бою нагородила його, | щоб знав, що благочестя сильніше над усе.
13. Вона не покинула проданого праведника, | а від гріха його врятувала.
14. Зійшла з ним у темницю | і не полишила його в кайданах, | аж поки йому не піднесла царське берло і владу над тими, що гнобили його; тих, що його винуватили, брехунами виявила, | для нього ж здобула невмирущу славу.
15. Вона увільнила від гнобителів народу | люд святий, потомство бездоганне.
16. Увійшла в душу Господнього слуги | і протиставилася страшним царям чудами та знаками.
17. Святим віддала за їхні труди плату, | провадила їх дивним шляхом, | день була для них захистом, | а вночі зоряним світлом.
18. Перевела їх через Червоне море | і провела через велику воду,
19. ворогів їхніх потопила, | їх же викинула з глибини безодні.
20. Тому то праведні з безбожних здобич зібрали | і славили, Господи, твоє святе ім'я | й оспівували одноголосно твою оборонну руку.
21. Бо мудрість німим уста відкрила | і язики немовлят учинила вимовними.

11. Вода у пустині 1-14; культ тварин у Єгипті 15-20; Божа сила та доброта 21-26
1. Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре.
2. Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп'яли.
3. Стали проти ворогів і противників відбили.
4. У своїй спразі вони до тебе візвал | і з стрімкої скелі дана їм була ода, | і лік на згагу з каміння твердого.
5. І те, чим вороги їхні були покарані, | вийшло їм надобре в їхній скруті.
6. Замість постійних джерел ріки, | що, кари ради за наказ дітей убивати,
7. скаламутилась брудною кров'ю, | ти дав їм несподівано води подостатком,
8. унаочнивши тогочасною спрагою, | як ти скарав противників.
9. Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне, | вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо.
10. Цих ти випробував як батько, що остерігає, | а тих карав як суворий цар, що засуджує.
11. Чи близько, чи далеко - вони мучились однаково.
12. Бо подвійний огорнув їх смуток, | і, зідхавши, вони споминали минуле:
13. довідались бо, що їхніми карами | інші були ущасливлені, | тож вбачали вони в тому Господа.
14. Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши, | відцурались, - при кінці подій подивляли, | зазнавши спраги не тієї, що праведні.
15. За їхні думки безглузді, ледачі, | якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним | та тваринам мізерним честь віддавали, | зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних,
16. щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається.
17. Твоїй бо руці всемогутній, | яка створила світ із безформної маси, | не було затяжко наслати на них | силу ведмедів або грізних левів,
18. або звірів новостворених, прелютих, незнаних, | чи таких, що вогнем дишуть, | чи таких, що люто бухають смердючим димом, | чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють.
19. Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити, | але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити;
20. ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти, | переслідувані твоєю справедливістю | і зметені подихом твоїм могутнім, | - але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу.
21. Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен, | та й хто міг би встрятись потузі рамена твого?
22. Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, | наче роси крапля, що вранці падає на землю.
23. Ти милуєш усіх, бо ти все можеш, | і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння.
24. Ти любиш усе, що існує, | і не бридишся нічим з того, що сотворив; | бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би.
25. Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був? | Або як би щось могло зберегтися, | коли б ти його (до існування) не покликав?
26. Та ти щадиш усе, бо воно - твоє, Господи життєлюбний.

12. Довготерпеливість супроти ханаанян 1-18; благодать для Ізраїля 19-22; кара за почитання тварин 23-27
1. Бо твій дух нетлінний у всьому.
2. Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе.
3. Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів
4. за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві,
5. за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні;
6. родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших,
7. щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців - дітей Божих.
8. Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі:
9. не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, -
10. лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба - вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, -
11. бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно.
12. Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей?
13. Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо;
14. ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою.
15. Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив.
16. Твоя бо сила - справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе.
17. Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство.
18. Та ти - Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, - можеш.
19. Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння.
20. Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства,
21. то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці?
22. Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам'ятали на твою доброту, | а коли нас судять, - надіялись на милосердя.
23. Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством.
24. Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти.
25. Тому, немов на хлоп'ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару.
26. Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога.
27. А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, - | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.

Дата: Субота, 24.04.2010, 13:37 | Повідомлення # 3
13. Спізнання розумом Бога 1-9; божки 10-16; ідолопоклонство 17-19
1. Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, | які через видимі блага не здолали пізнати Сущого, | і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра, -
2. лише вогонь або вітер, або пливке повітря, | або зоряне склепіння, або бистру воду, | або світила небесні вважали за богів, правителів світу.
3. А якщо, красою їхньою захоплені, вони взяли їх за богів, | то нехай знають, скільки їхній Володар кращий, | бо сам Творець краси творив їх.
4. Якщо ж сила та потуга здивувала їх, | нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх.
5. Бо з величі та краси створінь | через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх.
6. Однак, вони лиш на легкий заслугували докір: | можливо бо, що вони блудять, | шукаючи Бога й бажаючи його знайти;
7. бо живучи посеред його творів, досліджують їх пильно | і стають полоненими їхнього вигляду, бож те, що вони бачать, - гарне.
8. Але й вони не є виправдані,
9. бо якщо вони змогли стільки знати, | щоб спромогтись досліджувати світ, | то чому раніше не знайшли Володаря його?
10. Нещасні вони, бо їхні сподівання - в мертвих речах: | богами назвали діла рук людських, | мистецькі твори з золота й срібла, | постаті тварин або нікчемний камінь, | -давньої руки роботу.
11. А от якийсь тесля, стявши підхожу деревину, | вміло здирає з неї всю кору кругом | і, обробивши вправно, | виробляє посуд, корисний для хатнього вжитку.
12. Відпадки, що лишаються з роботи, | він уживає, щоб зготувати страву, - і ось він ситий.
13. А те, що зостанеться з відпадків, і ні на що нездатне, - | якесь криве дерево, повне ґудзів, - | взявши, різьбить він, щоб щось робити на дозвіллі, | вдосконалює його під час спочинку, | уподібнює його людській подобі.
14. або вподібнює його якійсь тварині, | обмазує циноброю, а зверху червонить красилом, | замащує усякий ґандж на ньому;
15. робить йому й домівку, гідну його, | і ставить у стіні, прикріпивши цвяхом.
16. Отак заздалегідь він дбає, щоб воно не впало, | бо знає, що само собі не може дати ради, | - це ж бо тільки подоба, і їй потрібна поміч.
17. А коли він чи за майно, чи за своє одруження, чи за дітей молиться до нього, | не стидається до бездушного промовляти, | а й по здоров'я до безсилого взиває.
18. Він у мертвого життя благає, | допомоги просить у того, який - сама кволість, | за подорож щасливу того, хто ногами послуговуватися не може,
19. за зиск, роботу та за успіх ручної праці, | він просить сили в того, що в руках безсилий.

14. Ідолопоклонство 1-11; його причини 12-21; неморальність 22-31
1. Інший, готуючись до плавби морем і бажаючи пройти через бурхливі хвилі, до дерева взиває, трухлявішого за судно, що несе його.
2. Судно - це жадоба наживи вигадала, | майстерна мудрість збудувала,
3. але твоє, Отче, провидіння ним кермує, | бо ти відкрив дорогу на морі | і шлях безпечний на хвилях,
4. показавши, що можеш спасти з усякої негоди, | навіть коли й без хисту на нього пуститись.
5. Та ти не хочеш, щоб діла твоєї мудрости були без ужитку, | тому й маленькій деревині люди життя своє звіряють, | і, перепливши на байдаку бурхливі хвилі, спасаються.
6. Вже на початку, тоді, коли велетні прегорді гинули, | надія світу в ковчезі схоронилась; - кермована твоєю рукою, | лишила світові сім'я роду.
7. Благословенне бо дерево, що справедливості служить,
8. а прокляте - і те вироблене рукою, і той, хто виробив його; | він - що зробив його, | а воно - що тлінне, назване було богом.
9. Бо для Бога однаково осоружні -і безбожний, і його безбожність;
10. тож спаде кара й на роботу, і на майстра.
11. Тому й буде суд над кумирами народів | за те, що в творінні Божім гидотою стали, | спокусою для людських душ | та пасткою ногам безумних.
12. Думка виробляти бовванів була початком блудування, | а їх винахід - зіпсуттям життя.
13. Спочатку не було їх, ані й не буде повіки.
14. З-за людського пустодумства ввійшли вони в світ, | тому й призначений їм незабаром кінець.
15. Прибитий передчасним смутком батько, | зробивши образ зарання забраної дитини, | недавно померлу людину тепер як бога почитає | і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди.
16. А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився, | і його зберігають як закон.
17. Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану. | А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях, | то уявивши собі її віддалений вигляд, | виробляли видиму подобу царя, якого шанували, | щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому.
18. До поширення культу серед тих, які царя не знали, | причинилося й честолюбство майстра;
19. він бо, бажаючи приподобатись володареві, | уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий;
20. юрба ж захоплена красою твору, | почала вважати гідним почитання того, | що його нещодавно шанувала як людину.
21. І те стало в людському житті пасткою, | бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню, | приклали каменю та дереву ім'я неприкладальне.
22. Та не досить їм було блукати в пізнаванні Бога, | але, живучи серед великого змагу невідання, | вони таке велике лихо ще й миром називають!
23. Святкуючи дітовбивчі обряди чи укриті таїнства, | чи то шалені учти з дивними звичаями,
24. вони не зберігають ані життя, ані подружжя чистим: | один одного або підступно вбиває, або перелюбом смутить.
25. Усюди всуміш кров, убивство, крадіж, обман, | зіпсуття, невірність, бунт, кривоприсяга,
26. непокоєння людей добрих, забуття про добродійство, | опоганення душ, протиприродна розпуста, | безлад у подружжях, перелюб, безсоромність.
27. Почитання ж кумирів безіменних | - початок, причина й кінець усьому лиху.
28. Вони бо або з радости шаліють. або пророцтва видають брехливі, | або живуть у кривді, або скоро присягають криво.
29. Бо, здавшися на бовванів бездушних, | не бояться, що за ложну клятву їх поб'є лихо.
30. За обидвоє спіткає їх кара справедлива: | за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано, | і за те, що, знехтувавши святість, | підступно кривоприсягали.
31. Бо не спромога тих, що на них присягаються, | а справедливість, що карає грішників, | завжди досягне переступ злочинців.

15. Ізраїльська релігія 1-6; кумири 7-13; єгипетське ідолопоклонство 14-19
1. А ти, наш Боже, добрий і вірний, | довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш!
2. Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно - ми твої, знаємо твою могутність; | та ми не згрішимо, бо знаємо, що до тебе належимо.
3. Пізнати ж тебе - досконала справедливість, | знати твою могутність - корінь безсмертя.
4. Нас не звела витівка, вигадка людей, | ані малярів труд безплідний | - ота подоба, намазана різними фарбами,
5. вигляд яких будить у безумних пристрасть, | так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу.
6. Коханці зла, гідні й відповідних сподівань, | і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують.
7. Ось ганчар, що з трудом місить м'яку глину | і ліпить одне за другим для нашого вжитку; | з тієї ж глини виліплено | і посудини, які служать для чистого вжитку, | і такі, що для вжитку іншого - всі однаково; | який же одного й другого вжиток | - то вже ганчар вирішує.
8. З тієї ж глини - шкода й праці -ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав | і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий, | коли зажадають рахунку з його життя.
9. Та йому байдуже, що мусить умерти | і що життя його коротке, | - він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами, | наслідує бронзівників | і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить.
10. Серце його - попіл! | Його надія - марніша пороху, | життя ж: його -ганебніше грязі!
11. Бо він не визнав того, який його створив, | який вдихнув у нього творчу душу | та вдмухнув у нього дух, що оживлює;
12. але вважав, що наше життя -іграшка, | що наше буття - ярмарок для користи, | бо треба, каже, звідкинебудь, навіть із злого, зиск тягнути.
13. Такий краще від усіх інших знає, що грішить, | виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів.
14. Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка, | - вороги твого народу, які його гнобили.
15. Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських, | які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись, | ні ніздрями, щоб вдихати повітря, | ні вухами, щоб чути, | ні пальцями на руках, щоб дотикатись, | ані ноги в них ходити нездатні.
16. Бо це людина їх зробила, | той, у кого дух позичений, зліпив їх; | нема бо чоловіка, що міг би | зробити подібного собі бога.
17. А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. | Він же вартісніший за своїх божків, | бо він сам жив, вони ж - ніколи.
18. Ба поклоняються тваринам найогиднішим, | бо глупотою вони гірші від інших
19. і не мають навіть того привабливого, | що буває інколи у вигляді звірів, - вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.

16. Єгипетське ідолопоклонство 1-4; гадюки у пустині 5-14; вогонь 15-19; манна 20-29
1. Тому справедливо були вони покарані подібними створіннями, | коли то їх мучила безліч докучливих животин.
2. Своєму ж народові ти, замість тієї кари, добро діяв | і, щоб задоволити їхнє жадібне бажання, | дивну поживу зготував - перепелиць!
3. Отак одні, що хотіли їсти, | збридившися насланими животинами, | навіть природну охоту до їжі втратили, | другі ж, зазнавши короткочасної нестачі, | скуштували неабиякої страви.
4. Адже треба було, щоб отих гнобителів неминуче спіткала нестача, | а цим тільки показати, яких мук зазнали їхні вороги.
5. Бож як прийшла й на них страшна звірів лють, | і вони гинули від укусів в'юнких гадюк, | то не до кінця простягся гнів твій.
6. Вони для остороги були стривожені на час короткий, | і мали знак спасіння - на пам'ятку про заповідь твого закону;
7. бо хто повертавсь до нього, спасався - не тим, що бачив, | але тобою, Спасителю всього.
8. Тим так само довів ти нашим ворогам, | що ти рятуєш від усякого лиха.
9. Бо їх губили сарани та мух укуси, | і не знайшлося ліків, щоб їх врятувати, | тому, що заслужили, щоб їх карали ці животини.
10. Твоїх же синів не подолали навіть зуби гадюк отруйних, | бо твоє милосердя допомогло їм і врятувало їх.
11. Щоб вони пригадали собі твої слова, кусали їх гадюки, | але й вони негайно видужували, | щоб не впасти в глибину забуття | і не були позбавлені твоєї добродійности.
12. Бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували, | лише твоє, Господи, слово, що всіх ізціляє.
13. Ти бо маєш владу над життям та смертю. | Ти зводиш до воріт аду й виводиш звідти.
14. Людина ж у своїй злобі може вбити, | однак духа, що вже вийшов, не може назад привернути, | ані звільнити душі, яку ад прийняв.
15. Уникнути руки твоєї - неможливо!
16. Нечестивих, які відмовлялись тебе пізнавати, | твоє сильне рамено карало; | на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні, | і пожер їх вогонь.
17. Та найдивнішим було те, що в воді, яка все гасить, | вогонь іще більшої набирав сили, | бо природа за праведних воює.
18. Часом бо полум'я ставало лагіднішим, | щоб не спалити тварин, що були послані на нечестивих, | а й вони самі, бачивши те, збагнули, що їх переслідує суд Божий.
19. А часом і серед води воно понад силу вогню палило, | щоб знищити врожай безбожної країни.
20. Натомість, народ твій ти годував ангельською поживою, | зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми, | що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові.
21. Так допомога твоя виявляла супроти дітей твою ніжність: | відповідно до бажання того, хто нею живився, | вона перетворювалась на те, чого хто хотів.
22. Сніг і лід витримували вогонь, не топились, | щоб знали, що тільки урожай ворогів | пожирав вогонь, що палив посеред граду | й посеред зливи блискав;
23. а щоб праведники мали чим живитись, | зрікався він навіть своєї властивої сили.
24. Творіння бо, слухняне тобі, Творцеві, | набирає на силі для кари грішникам, | попускає ж на благо тим, які покладаються на тебе.
25. Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду, | воно служило твоїй щедрості, яка все живить, | відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу,
26. щоб твої, Господи, улюблені діти знали, | що не плоди різнородні прогодовують людину, | а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять.
27. Бо те, що вогнем не могло бути знищене, | топилося відразу - нагріте слабким промінням сонця,
28. щоб було відомо, що, дякуючи тобі, треба випереджувати сонце | і перед тим, заки на світ благословиться, молитись тобі.
29. Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане, | і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява
1. Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали.
2. Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в'язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння;
3. міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись.
4. Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.
5. Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз'яснити.
6. З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | - те, на що дивились, здавалось ще гіршим.
7. Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.
8. Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість.
9. Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути.
10. Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.
11. Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає.
12. А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.
13. Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, -
14. мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх.
15. Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в'язниці без засувів.
16. Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | - заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.
17. І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,
18. чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.
19. Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми.
20. Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

18. Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25
1. Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.
2. І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.
3. Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.
4. Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | - їх, що ув'язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.
5. Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.
6. Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.
7. Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.
8. Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.
9. І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.
10. У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.
11. Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.
12. Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.
13. Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ - син Божий.
14. Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,
15. твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч -твій невідкличний наказ.
16. Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.
17. Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.
18. І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | - тим виявляв, що саме спричинило смерть.
19. Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.
20. Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,
21. бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | - молитву і спокутний ладан, | - він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.
22. А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.
23. Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.
24. На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків - вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.
25. Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.

19. Визволення з Єгипту 1-12; єгиптяни в содомляни 13-17; чуда під час виходу 18-22
1. А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, -
2. що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними.
3. Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.
4. На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам'яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;
5. і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті - знайшли нечувану смерть.
6. Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі.
7. І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною - буруни могутні.
8. Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса.
9. Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх.
10. Вони пам'ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб. 11. Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;
12. їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.
13. На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків - сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців.
14. Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.
15. Та не тільки це, - бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;
16. другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх.
17. Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.
18. Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | - як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.
19. Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю.
20. Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість.
21. Полум'я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане.
22. Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.

Бібліотека » Римська Біблія, пер. о. І. Хоменка » Старий Завіт » КНИГА МУДРОСТИ
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика