Головна сторінка сайту
Сторінка 17 з 26«1215161718192526»
Бібліотека » Різне » Історія України » Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Дата: Четвер, 10.07.2014, 17:03 | Повідомлення # 81
РИМЛЯНИН ПАВЛО (Paolo Dominici Romanus; р. н. невід, -п. 1618)- український архітектор кін. 16 - поч. 17
ст. Італієць за походженням. Н. у Римі. Вперше згадується в церковних книгах Львова у 1585. У 1585-1616член цеху будівничих у Львові. З 1589 був молодшим цеховим майстром, з 1595 -старшим. У творчості Р.
поєднувалась архітектура італійського Відродження з місцевими архітектурними мотивами. У 1591-98
будував Успенську (Волоську) церкву (будівництво завершували А.Прихильний і В.Купинос у 1598-1631). З
1595 працював разом з П.Щасливим на будівництві костьолу та монастиря бенедиктинок у Львові. У 1600
розпочав будівництво костьолу бернардинів.
3 1595 працював на будівництві костьолу бенедиктів. У 1600 розпочав будівництво костьолу бернардинів,
яке з 1619 продовжував А.Прихильний (закінчено у 1630). Збудував каплицю Кампіанів (1618) у Львові. Брав
участь в будівництві парафіяльного костьолу і замку в Жовкві. Помер у Львові. М. Ерстенюк (Львів).
РИМСЬКИЙ-КОРСАКОВ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (25.2.1872 - р. см. невід.) -військовий діяч періоду
Гетьманату. Після закінчення морського кадетського корпусу служив у штабі Балтійського флоту,
Головному морському штабі. У 1908 Р. - старший офіцер канонерського човна “Хивинец”, командир яхти
“Стрела”, учбового судна “Верный”, есмінця “Лейтенант Зацаренный”. 31913-викладач морської академії,
капітан І рангу. У роки Першої світової війни 1914-18 служив на Чорному морі. За Гетьманату-командант
Миколаївського порту, контр-адмірал.
К. Литвин, К. Науменко (Львів).
РИНСЬКИЙ (ренський, золотий ринський)-назва австрійського (австро-угорського) гульдена (флорена) у
Галичині в період її перебування у складі Австрійської імперії (з 1867 -Австро-Угорської імперії). В обігу
знаходились монети номінальною вартістю 1 і 2 Р. Під час грошової реформи 1892 Р. було вилучено з обігу і
замінено на нову грошову одиницю - крону, в співвідношенні 1 Р. на 2 крони.
Р. Шуст (Львів).
РІГЕЛЬМАН МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ (29.9.1817-21.5.1888)-український історик, публіцист, мандрівник. Н. у
с. Андріївка біля Чернігова. Закінчив Московський ун-тет. З листопада 1839 перебував на службі у
канцелярії Московського цивільного губернатора. У 1840 познайомився з Т.Шевченком, матеріально
допомагав поету після повернення його із заслання. Підтримував дружні взаємини з М.Костомаровим і
П.Кулішем. У серед. 1840 років продовжував освіту у Празі, Відні та Пресбурзі, де встановив контакти з
В.Ганкою, Л.Штуром, В.Караджичем, Я.Колларом і П.Шафариком. З червня 1846 вступив на службу до
канцелярії Київського військового, Подільского й Волинського генерал-губернатора. У 1847 Р. допитували у
справі кирило-мефодіївців, і до 1850 він перебував під поліцейським наглядом. З 1848 - секретар канцелярії,
а згодом - скарбник Київського ін-ту шляхетних дівчат. 13.8.1848 Р. був обраний дійсним членом Комісії для
розбирання давніх актів. Продовжив роботу, розпочату М.Костомаровим, над підготовкою до друку Літопису
Величка. У 1848-51 опублікував два томи цього видання під назвою “Летопись событий в Юго-Западной
России в 17 ст.”. У серпні 1850 призначений директором другої Київської гімназії та директором училищ
Київської губернії. У 1854 вийшов у відставку. У 1857-58 і 1867 здійснив поїздки до Австрії, Німеччини і
Франції. Його “Письма из Вены”, передруковані згодом у зб. “Три поездки за границу” (1871), містять
докладні відомості про культурне життя слов'ян за межами Російської імперії. Матеріально підтримував
галицьких москвофілів, сприяв виходу газети “Слово”. Був дійсним членом Товариства любителів
російського письменства при Московському ун-ті, головою (з 1875) Київського слов'янського благодійного
товариства та Київського відділення Російського музичного товариства. Помер у Києві.
С. Білокінь (Київ).
РІГЕЛЬМАН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ [1720-23.10.(3.11.). 1789]-історик, військовий інженер, генерал-майор
російської армії (з 1771). Н. у Петербурзі. Походив з німецької дворянської сім'ї. У 1738 закінчив
Шляхетський корпус. Служив у російських військах в Україні. Учасник російсько-турецької війни 1735-39. У
1741-43 Р. проводив інженерно-технічні та топографічні роботи на Запорожжі, зокрема займався
розмежуванням земель між Портою і Російською імперією. У червні 1743 одержав чин інженерапрапорщика. У 1745-49 керував роботами по спорудженню прикордонних ретраншаментів біля Києва
(Васильківського, Обухівського та ін.), готував плани Прилуцького, Лубенського та Київського полків. З 1749
проводив інженерно-фортифікаційні роботи у Киргиз-Кайсацькій орді. Протягом 1760-1782 брав участь у
будівництві укріплених лінійна Дону і Пд. Україні, на узбережжі Азовського моря (зокрема, під його

керівництвом збудовано фортеці св. Дмитрія Донського у гирлі Дону і Петровську в гирлі р. Берди). З 1770 полковник. Учасник російсько-турецької війни 1768-74, нагороджений за участь у здобутті Силістрії. Після
відставки в 1782 оселився у маєтку своєї дружини (уроджена Лизогуб) у с.Андріївці (Овдіївці) на
Чернігівщині. Р. - автор “Історії або повіствування про донських козаків” з додатком (17 ілюстрацій і 2 карти;
1778; видана Й. Бодянським в 1846). У 1778 склав “Літописне повіствування про Малу Росію” (ч. 1-4; у 178586 переробив і доповнив). Ця праця була вперше повністю видана Й.Бодянським у 1847. При написанні цієї
роботи використав українські козацькі літописи, польські хроніки і мемуари, книгу С.Мишецького “Історія
козаків запорозьких”, а також власні спостереження та документальні матеріали. Праця Р. з додатком
“Список именной всем бывшим в Малой России гетьманам”, альбомом (28 портретів та двох карт України) є
цінним джерелом з історії України 17-18 ст. У рукописах залишилися розвідка Р. “Изъяснение о Кизлярской
крепости” (1757), збірник планів, карт та ін. Збудував у своєму селі церкву, де і похований.
С. Білокінь (Київ).
“РІДНИЙ КРАЙ” - політичний, економічний і літературний тижневик. Виходив з 24.12.1906 до 1907 у
Полтаві. Ініціатором, першим видавцем і редактором був український діяч М.Дмитрієв, співредакторами Панас Рудченко (Панас Мирний) і Г.Коваленко. Серед співробітників - О.Пчілка, Х.Алчевська, О.Коваленко,
І.Нечуй-Левицький, Д.Дорошенко. З 16 номера “Р.к.” був заборонений адміністрацією. З 20.10.1907 по
31.7.1914 газета виходила у Києві. У 1915-16 через заборону українських видань “Р.к.” виходив російською
мовою.
Т. Геращенко (Запоріжжя).
РІЗНИЧЕНКО (Різников) ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ [16(28).1.1892 - 17.7.1938] - український історикпопуляризатор, бібліограф, демограф. Н. у Конотопі (тепер Сумської обл.). Після закінчення в 1911
комерційної школи продовжив навчання у Київському політехнічному інституті. Служив у статистичному
відділі Київської губернської земської управи. Друкувався у газетах “Діло” і “Сніп”. З 1913 як діяч “Просвіти”
перебував під наглядом жандармерії. Починаючи з 1915, друкував численні краєзнавчі та історичні розвідки
(зокрема “Проект українського ун-ту в Батурині”; “З минулого Батурина”; “Батуринський шлях”, всі-1916),
розпочав видавати серію життєписів, що мала скласти біографічний словник діячів Конотопщини. 31917член УПСФ. У роки Української революції Р. заснував у Києві власне видавництво, видав популярні брошури
про гетьманів І. Мазепу, П.Орлика, Д.Апостола та про національні символи України. У цей період під
псевдонімами “Задніпрянець”, “Подорожній”, “В.Р.” та ін. друкувався у київській, чернігівській та
західноукраїнській періодиці. У 1918 Р. закінчив зі званням канд. економічних наук Київський комерційний інтут, деякий час навчався у Київському археологічному ін-ті. У 1920-30-х роках працював ст. науковим
співробітником в Інституті демографії АН УСРР. За ред. акад. М.Птухи вийшли покажчики Р.: “Демографія
України за 1914-1928 рр.” (1931) та “Демографічні переписи, теорія, методологія, організація” (1936). У
лютому 1938 Р. був заарештований, звинувачений у шпигунстві на користь Польщі і розстріляний. У
рукописах збереглася розвідка Р. “З історії друку на Конотопщині” (1930), до якої додано покажчик видань
1880-1919 рр.
С. Білокінь (Київ).
РІПЕЦЬКИЙ ВСЕВОЛОД (1884 - липень 1919) - український політичний діяч. Н. у Самборі (тепер Львівська
обл.) За освітою -юрист. Належав до Української соціал-демократичної партії. У 1918-19-повітовий комісар
ЗУНР-ЗО УНР на Турківщині (тепер Львівська обл.). У липні 1919 під час відступу Української галицької армії
за Збруч захоплений у полон польськими військовими. Розстріляний без суду разом з державним
секретарем земельних справ ЗУНР М.Мартинцем, І.Сілецьким, В.Паходом біля Солотвина (тепер ІваноФранківська обл.).
/. Підкова (Львів).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 17:04 | Повідомлення # 82
РІЧ ПОСПОЛИТА (Річ посполита; Rzech-pospolita - від латинського respublica - республіка) - офіційна назва
Польської держави після укладення Люблінської унії 1569 до третього поділу Польщі (1795). Назва
відображала специфічну форму станової монархії на чолі з королем, який обирався шляхетським сеймом.
Термін Р.П. вперше з'явився в хроніці В.Кадлубка. Остаточно був прийнятий у 16 ст. для означення устрою
багатонаціональної Польської держави, в якій провідна роль належала привілейованому шляхетському
стану, що управляв країною від імені всіх народів сейму (див. Польща). Унія Польщі і Литви на вальному
(загальному) сеймі в Любліні 1569 об'єднала обидві країни в єдину державу, поширивши права і привілеї
польської шляхти на литовських землях, зберігши елементи автономного управління для Великого
князівства Литовського. Одночасно Волинь і Полісся були відокремлені від Литви і передані Польщі. На
сеймі в Любліні до унії приєдналось також Королівство Пруссія. Новостворена об'єднана держава отримала
назву Річпосполита Польська. Остаточно державний устрій Р.П. сформувався за короля Генріха Валуа
(1573-74), який був змушений підписати з сеймом “Пакет угоди” (Pacta conventa) і “Генріхові артикули”, що
ставили короля у повну залежність від шляхти, зобов'язуючи його беззаперечно виконувати рішення сейму і
одночасно давали право шляхті не підпорядковуватись владі короля і навіть виступати проти нього зі
зброєю (право конфедерацій). Така специфічна форма станової монархії, що отримала назву “шляхетської
демократії”, дала можливість представникам шляхетського стану впливати на управління державою,
виходячи із своїх станових та групових інтересів, що з часом викликало гострі соціальні, національні,

міжконфесійні суперечності, створило в країні обстановку безладдя, свавілля і шляхетської анархії. Вищим
органом державного управління був сейм. Сейм складався з сенату, куди входили король, вищі
адміністративні й духовні особи та ізби (палати) послів, які обирались на земельних сеймиках (зборах)
шляхти. Сейм скликався раз на два роки і вирішував усі державні питання - від обрання короля до прийняття
законів (конституцій). У сеймі був обов'язковим принцип одноголосності при прийнятті рішень - право
“ліберум вето”, яке у 18 ст. практично паралізувало діяльність парламенту. У період між сеймами король
управляв державою, але під постійним контролем 16 спеціально призначених сеймом сенаторів-резидентів.
Всевладдя шляхетського стану в Польщі негативно позначилось на соціальному становищі інших верств
(міщан, селян), а також на розвиткові непольських народів Р.П. Польську державу 16-18 ст. називають також
І або шляхетською Р.П. Відроджена у 1918 Польща взяла офіційну назву Річпосполита Польська (з 1919); у
публіцистиці її також іноді називають II Р.П. За Конституцією 1952 Польща мала назву Польська
Річпосполита Людова (Польська Народна Республіка); з початком демократичних перетворень кін. 1980-х
років було повернуто назву Річпосполита Польська (Польська Республіка), яку деякі публіцисти почали
іменувати Третьою Річпосполитою.
П. Зашкіпьняк (Львів).
РІЧИЦЬКИЙ АНДРІЙ (справж. прізв. та ім'я - Пісоцький Анатоль; 1882 -1937) - український політичний діяч і
літературознавець. Належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. У січні 1919 на VI з'їзді
партії виступив одним з ініціаторів розколу в УСДРП та разом з М.Ткаченком став ідеологом новоствореної
УСДРП (незалежних; див. Незалежники). У січні 1920 був спільно з М.Ткаченком, А.Драгомирецьким,
М.Авдієнком, Ю.Мазуренком, Ю.Лапчинським співзасновником Української Комуністичної Партії. В 1920-24
Р. - голова УКП, співредактор друкованого партійного органу -“Червоний прапор”. У своїх публіцистичних
статтях Р. звинувачував КП(б)У у встановленні воєнно-політичної диктатури в Україні. Зазнавав постійних
переслідувань з боку більшовицьких репресивних органів. Після ліквідації УКП (1924) був тимчасово
обраний кандидатом у члени ЦК КП(б)У. Виступав прихильником політичної лінії, яку проводив М.Скрипник.
Одночасно гостро критикував політичні погляди інших націонал-комуністів -О.Шумського, М.Волобуєва,
М.Хвильового. У кін. 1920-поч. 1930 років - науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Шевченка. Після
самогубства М.Скрипника (1933) заарештований органами НКВС, звинувачений у контрреволюційній
діяльності і розстріляний. Автор праць з літературознавства ( “Тарас Шевченко в світлі епохи”, 1923;
“В.Винниченко в літературі і політиці”, 1928), з новітньої історії України (“Центральна Рада від лютого до
жовтня”, 1928), з проблем національно-політичних процесів в Україні у 1920 - поч. 1930 років (“Основи
українознавства”, 1929; “Національне питання доби наступу соціялізму”, 1931) та теорії комуністичного руху
(“Від демократії до комунізму”, 1920). У 1927-29 за редакцією Р. вперше українською мовою було видано
“Капітал” К.Маркса.
/. Підкова (Львів).
РІШЕЛЬЄ АРМАН ЕММАНЮЕЛЬ дю Плессі (Емануїл Йосипович; 14.9.1766 -17.5.1822) - французький
державний діяч, герцог. Н. у Парижі в аристократичній родині. Здобув військову освіту. На поч. Великої
Французької революції емігрував у Росію. З 1790 Р. перебував на службі в російській армії у чині генераллейтенанта, учасник штурму Ізмаїла під час російсько-турецької війни 1787-91. Р., будучи монархістом за
переконанням, в 1793-94 у складі військ австро-прусської коаліції брав участь у війні проти республіканської
Франції. З 1795 жив у Російській імперії. У 1803 призначений градоначальником Одеси, одночасно у 1805-14
-генерал-губернатор т. зв. Новоросійського краю. Маючи значні адміністративні здібності, Р. активно
проводив заселення і господарське освоєння Українського Причорномор'я, керував міським будівництвом і
спорудженням порту в Одесі. На відміну від багатьох вищих посадових осіб Російської імперії був освіченою
та культурною людиною. При підтримці Р. за проектом абата-єзуїта Ніколя у 1817 був створений
Рішельєвський піцей. Після повалення у 1814 Наполеона І Бонапарта повернувся у Францію. У вересні
1815 Р. був призначений Людовіком XVIII головою кабінету міністрів та міністром закордонних справ. У 1818
на конгресі Священного Союзу добився рішення про виведення окупаційних військ із Франції. Продовжував
цікавитися господарським життям Південної України. 25.12.1818 Р. вийшов у відставку. З лютого 1820 до
грудня 1821 знову очолював кабінет міністрів. В Одесі встановлено пам'ятник Р. роботи І.Мартоса.
Ф. Самойлов (Одеса).
РІШЕЛЬЄВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ в Одесі - закритий середній навчальний заклад підвищеного типу, заснований у
1817. Названий в честь колишнього новоросійського генерал-губернатора А.Е.Рішельє. У 1816 при підтримці
А.Е.Рішельє за проектом абата-єзуїта Ніколя відкрито Одеський благородний інститут, який у травні 1817
реорганізовано у Р.л. Спочатку було два відділення - філософське та юридично-політичне. Термін навчання
- 8-10 років. До 1820 навчання велося французькою мовою. Згодом навчальні програми були вдосконалені,
поліпшено методику викладання, відкрито педагогічне відділення для підготовки вчителів для комерційних і
повітових шкіл. У 1817-37 домінувала класична освіта. У кін. 1820-30-х роках у Р.л. основна увага
приділяється вивченню природознавчих наук. У 1837 затверджено новий статут Р.л. Структурою, учбовими
планами та програмою ліцей наблизився до вищого учбового закладу. У ліцеї було організовано фізикоматематичне відділення, інститут східних мов (існував 1837-54), що готував перекладачів для військових
установ; у 1843 - камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних дисциплін, яке готувало

управителів поміщицьких господарств. Р.л. вважався одним із кращих учбових закладів в Україні і в
Російській імперії. У ньому викладали історик С.Єжевський (1853-54) та видатний учений-хімік Д.Менделєєв
(1855-56). Під час перебування в Одесі неодноразово відвідував ліцей О.Пушкін. Протягом 1840-50-х років
владою та громадськістю міста, зокрема опікунами Одеської учбової округи Д.Княжевичем і М. Пироговим,
докладалися зусилля для перетворення ліцею на університет. У червні 1862 Олександр II дозволив
створити на базі Р.л. Новоросійський ун-т, який відкрито у 1865 (з 1933 - Одеський ун-т).
Ф. Самойлов (Одеса).
РОГАТИНЦІ ЮРІЙ (р. н. невід. - п. після травня 1605; за ін. дан. - 1608) та ІВАН (р. н. невід. - п. 1603) керівники (старійшини) Львівського Успенського братства у 80-х роках 16 - на поч. 17 ст. Вихідці з галицького
містечка Рогатина. Самотужки опанували фах сідлярів, винайшли новий вид сідла. У кін. 1570-х років
переїхали до Львова, де стали членами, а з 1586 -старійшинами Львівського Успенського братства. У 1586
виступили ініціаторами реформи братства, що перетворило його у дієвий орган захисту культурнорелігійних, економічних, національних інтересів українців. Юрій Р. - ймовірний автор статуту братства 1586
та статуту братської школи, що започаткував новий етап у розвитку українського шкільництва, заснованого
на засадах європейського гуманізму. Р. сприяли викупу друкарського обладнання І.Федорова для
заснування братської друкарні, що вже 1591 випустила першу книгу. Після 1586 братство фактично
домоглося у православних патріархів незалежності від місцевої церковної влади для львівської Успенської
церкви та Онуфріївського монастиря (див. Ставропігія), що призвело до тривалої боротьби з львівським
єпископом Г.Балабаном. Р. виступили противниками укладення Берестейської унії 1596. Юрію Р. адресував
своє “Послання до М.Домнікії” І.Вишенський, в якому з консервативних позицій критикував його погляди, що
не обмежувалися аскетичними ідеалами, а закликали до дієвої проповіді та відстоювання українських
національно-культурних традицій. Юрій Р. був добре знайомий з князем К.Острозьким Київським
митрополитом І.Потієм. У своїх листах до Львівського і Віденського братств закликав проявляти терпимість
у справах віри. Деякі дослідники (І.Франко, К.Студинський, М.Василенко та ін.) приписували Юрію Р.
авторство полемічного твору “Пересторога” (написаний у 1605 або 1606).
М. Капраль (Львів).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 17:05 | Повідомлення # 83
РОГАЧ ІВАН (1913- 1942) - відомий український політичний діяч, журналіст. Н. у Великому Березному на
Закарпатті. Здобув теологічну освіту. З юнацьких літ брав активну участь у молодіжному русі в
Підкарпатській Україні. У серед, 1930-х років разом з провідними закарпатськими політичними діячами
С.Клочураком, Ю. і Ф.Бращайками, С.Росохою, Ю.Реваєм відстоював ідею створення єдиних українських
патріотичних сил у боротьбі за створення національної держави і возз'єднання з Великою Україною. З
березня 1938 - редактор єдиної щоденної української газети у Закарпатті “Нова свобода” (виходила в 193839 в Ужгороді і Хусті, згодом редагували С.Довгань, В.Гренджа-Донський). Належав до Організації
українських націоналістів. З вересня 1938 - заступник голови Української національної оборони С.Росохи, з
листопада 1938-військовий писар Організації національної оборони “Карпатська Січ”. В 1938-39 - особистий
секретар прем'єр-міністра Карпатської України А.Волошина. Був членом Українського національного
об'єднання, секретарем проводу цієї організації. У 1941 з Похідними групами ОУН полк. А.Мельника
вирушив у Наддніпрянську Україну. У вересні-листопаді 1941 редагував спільно з П.Олійником і
О.Чемеринським щоденну газету “Українське слово” (видавалася у Житомирі, згодом - у Києві).
Заарештований гестапо в листопаді 1941 разом з іншими співробітниками видання і розстріляний у
Бабиному Яру.
/. Підкова (Львів).
РОГНЕДЬ РОГВОЛОДІВНА (слов'янське ім'я - Горислава; р.н. невід. - п. 1000) - полоцька княжна, дочка
полоцького князя Рогволода. У кін. 70-х років 10 ст. до Р. посватались великий князь київський Святополк
Володимирович та Володимир Святославич, тоді ще князь новгородський. P.P. відмовила Володимиру. Бл.
980 Володимир Святославич захопив Полоцьк, убив батька і двох братів P.P., а її силоміць зробив своєю
дружиною. Від P.P. Володимир мав чотирьох синів - Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава та двох
дочок - Передславу і Предмиславу. За переказами, після хрещення Володимира і ліквідації його гарему P.P.
відмовилася скористатись його дозволом вдруге вийти заміж. Вона повернулася у Полоцьк, згодом
висвятилась у черниці під іменем Анастасії. Її син Ізяслав Володимирович став засновником полоцької лінії
Рюриковичів.
І. Підкова (Львів).
РОДЗЯНКИ - український козацько-старшинський рід на Полтавщині і Катеринославщині у 18- поч. 20 ст.
Походив від Василя Р. (1652-1734) - сотника хорольського (1701-04) та миргородського полкового обозного
(1723-34). Його нащадки син Степан Р. (1687-1736) і внуки Єремій та Іван Р. були сотниками хорольськими
протягом 1701-68 та миргородськими полковими обозними (1735-36 і 1767-79). Інші відомі представники
цього роду: Семен Р. (1782 - бл. 1808) - поет. Належав до “Дружнього літературного товариства” (1801-04) у
Петербурзі. Аркадій Гаврилович Р. (бл. 1793 - 1846) - український дідич. Писав вірші. Був знайомий з
Т.Шевченком, О.Пушкіним, С.Аксаковим. Він та його брати були відомими прихильниками української
національної ідеї. Сергій Р. (1866 - р.см. невід.) - комісар Української Центральної Раби та Української
Держави на Холмщині. Михайло Володимирович Р. (1859-1924)-російський державний діяч (див.

М.Родзянко). До нащадків роду Р. належали письменники М.Старицький і Л.Старицька-Черняхівська.
РОДЗЯНКО МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ [9(21 ).2.1859 - 24.1.1924] - російський державний діяч поч. 20
ст. Походив з українського козацько-старшинського роду Родзянків. Володів великими земельними маєтками
у Новомосковському повіті на Катеринославщині. У 1886-96 - новомосковський повітовий маршалок
дворянства. У 1900-06 очолював Катеринославську губернську управу. Був одним із лідерів партії
октябристів, відстоював ідею встановлення у Російській імперії конституційної монархії. У 1906-07 -депутат
III і IV Державних Дум, у 1907-17 -Державної ради, з 1911-її голова. Підтримував політику, яку проводив
П.Столипін. Р., будучи прихильником існування “єдиної і неділимої Росії”, негативно ставився до вирішення
українського національного питання. Після перемоги Лютневої революції в 1917 у Петрограді очолив
Тимчасову раду Державної Думи, що ставила собі за мету зупинити революцію і встановити конституційну
монархію. Під час громадянської війни в Росії знаходився у Добровольчій армії ген. А.Денікіна. У 1920
емігрував у Югославію, де і помер. Залишив мемуари “Крах імперії” (1924,1927,1929).
/. Підкова (Львів).
РОДЦЕВИЧ-ПЛОТНИЦЬКИЙ ЛЕОНТІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ (1877 - р. см. невід.) - український військовий діяч,
генерал-майор. Н. на Холмщині. Закінчив Царськосельську гімназію, Костянтинівське артилерійське
училище (1899), Миколаївську академію генерального штабу. Учасник російсько-японської війни 1904-05. Під
час Першої світової війни 1914-18-на фронті, командир 11-го піхотного Псковського полку, начальник штабу
12-ої стрілецької Сибірської дивізії, 1 -го гвардійського корпусу, командир Заамурської піхотної дивізії,
начальник штабу 7-ї армії. З жовтня 1917 - у резерві Петроградського військового округу. На службі в
українській армії з 1918. Урядом УНР призначений до складу українського консульства у Батумі. У зв'язку з
наступом Червоної армії у березні 1921 виїхав до Константинополя, де став співробітником посольства УНР
у Туреччині.
К. Литвин, К. Науменко (Львів).
РОЖАНКОВСЬКИЙ ТЕОДОР (14.2.1875-12.4.1970)-український політичний і військовий діяч. Н. у Сокалі
(тепер Львівська обл.). За освітою правник. Після закінчення Львівського ун-ту працював адвокатом.
Належав до Української національно-демократичної партії, з 1913 - посол Галицького сейму. Після поч.
Першої світової війни 1914-18 активно сприяв організації Легіону українських січових стрільців, входив до
складу організаційно-координаційного центру по створенню частини Бойової Управи УСС. У серпні 1914 був
першим командантом УСС. Виступив проти рішення командування австрійської армії перекинути
невишколених стрільців проти наступаючих російських військ, за що був усунений від командування
Легіоном. З березня 1915- заступник команданта Коша УСС. З жовтня 1918- член Української національної
ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19. Під час українсько-польської війни 1918-19 очолив Станіславську військову
округу, отаман Української галицької армії. У 1919-20 -військовий аташе УНР у Празі. У 1920-30-х роках
працював адвокатом у Львові. Останні роки прожив у США. Помер у Вігокені (Нью-Джерсі).
РОЗАНОВ ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ (у чернецтві - Гавриїл; 1781— 1858) - архієпископ Катеринославський,
Херсонський і Таврійський у 1828-37. Н. у с. Рожденственне Костромської губ. Навчався у семінарії
Троїцько-Сергійового монастиря. У 1811 у Олександро-Невській лаврі пострижений у ченці. 22.5.1828
призначений на Катеринославську єпископську кафедру. Займався дослідженням церковної і світської
старовини. Був членом Товариства історії і старожитностей в Одесі. Записав розповіді запорожця Миколи
Коржа про життя і побут козаків, про заселення земель на Катеринославщині - цінну історичну пам'ятку з
історії Запорожжя. Згодом був Тверським і Кашинським архієпископом. Р. належать праці: “Историческая
записка о Пустынно-Николаевском Самарском монастыре”, “Историческая записка о заложении в
Екатеринославе кафедрального Преображенского храма и о начале самого города Екатеринослава” та ін.
Зберігся архів документів та рукописних заміток Р. з історії заселення Півдня України та Криму.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 17:06 | Повідомлення # 84
РОЗДОЛЬСЬКИЙ РОМАН (1898 - 1967, псевд. - Прокопович, П.Сук, Тенет, B.C. та ін.) -український історик,
громадський діяч. Навчався у Львівському, Празькому й Віденському ун-тах. Один із засновників організації
Інтернаціональна революційна соціал-демократична молодь (1918), яка стала предтечею українського
комуністичного руху в Західній Україні. Під час польсько-української війни 1918-19 - рядовий УГА. Один із
засновників та головних ідеологів Комуністичної партії Західної України. Під час розколу КПЗУ у 1928-29
приєднався до її національносвідомого крила (т.зв. “КПЗУ-більшості” або “васильківців”). У 1929 одержав
звання доктора політичних наук у Відні. У 1934 повернувся до Львова, де працював в ун-ті на кафедрі
відомого польського економіста Францішка Буяка. Після окупації Галичини більшовиками переїхав до
Кракова. У 1942 був заарештований гестапо за переховування євреїв. До закінчення Другої світової війни
перебував у концтаборах - Освенцімі, Равенсбрюку, Оранієнбургу. У 1947 переїхав до США, де поселився у
Детройті й повністю присвятив себе дослідницькій роботі. Автор близько 50 наукових праць, у т. ч. “Zur
nationalen Frage. Friedrich Engels und das Problem der “geschichtlosen” Volker” (Archiv fAr Sozialgeschichte.
Bd.lY. Hannover, 1964; англ. пер. І.-П.Химки; 1986); “Stosunki poddafcze w dawnej Galicji (1962, тт. 1-2), “Die
grosse Steuer- und Agrarreform Jozefs II. Ein Kapitel zur osterreichischen Wirtschaft-geschichte” (1961); “Zur
Ensstehungs-geschichte der Marxischen “Kapital” (1968; переклад, на англ., франц., італ., ісп., дві скандинав.,
сербо-хорват. та япон. мови); “Die Bauernabgeordnetnen im konstituie-renden Ъterreichischen Reichtag, 1848-

1849” (1976). Архів Р. зберігається в Інституті соціальної історії (Амстердам).
Я. Грицак (Львів).
РОЗЕНБЕРГ АЛЬФРЕД (19.01.1893 -16.10.1946) - німецький нацистський лідер, військовий злочинець. Н. у
Ревелі (тепер м.Таллінн) у сім'ї балтійських німців. Дитинство і юність провів в Естонії, яка перебувала під
владою Російської імперії. Навчався у Московському ун-ті. У 1917 під час революції втік до Німеччини. У
1919 приєднався до новоствореної націонал-соціалістичної партії. З 1923 - головний редактор партійного
органу “Volkischer Beobachter” (“Народний оглядач”). У 1923-24 очолював партію після арешту її лідерів у
зв'язку з невдалим Мюнхенським путчем. Провідний ідеолог нацистського руху, розвинув теорії про расову
вищість німців та про необхідність завоювання німцями “життєвого простору” на Сході. У керівництві
нацистської партії вважався фахівцем зі справ Східної Європи. З 1933 очолював відділ зовнішньої політики
нацистської партії. Підтримував контакти з українською політичною еміграцією у Німеччині -з гетьманцями та
Організацією українських націоналістів. Ще до початку Другої світової війни неодноразово висловлювався за
створення Українськоїдержави. 17.7.1941 за розпорядженням А.Гітлера очолив міністерство Райху для
окупованих районів Сходу (Ostministerium). Політичною метою окупації вважав максимальне послаблення
Росії, зокрема шляхом від'єднання частини її територій і передачі їх до нових адміністративних утворень Білорусі, України і Донського регіону. Виступав за створення навколо Росії санітарного кордону з буферних
держав -України, Білорусі, Центральної Азії, які залежали б від Райху та одночасно користувалися певним
самоуправлінням. Висловлював думки, що у майбутньому Україна мала б стати незалежною державою,
союзником Німеччини. Першочерговим завданням вважав одержання з України продовольства і сировини,
необхідних для ведення воєнних дій у Росії. З економічних мотивів виступав за прихильне ставлення
окупаційної адміністрації до українців. Для налагодження ефективних поставок з України Р. радив
розпустити колгоспи і наділити селян землею. Вважав недоцільним існування українських політичних партій і
наділення їх політичною владою. На думку Р., українці могли допускатися до участі в самоуправлінні лише
на нижчому і середньому рівнях. У галузі культурної політики виступав за проведення заходів, які б зміцнили
національну самосвідомість українців і дозволили б змобілізува-ти їх для боротьби проти Росії (зокрема,
висунув ідею відкриття у Києві українського ун-ту та наполягав на перенесенні столиці райхскомісаріату
України з Рівного до Києва). Українська політика Р. носила інструментальний характер і переслідувала мету
ослабити на
тривалий період Росію та забезпечити життєві інтереси Райху на Сході Європи. Політична лінія Р. щодо
українців не знайшла підтримки серед нацистського керівництва. Реалізація планів Р. стала цілковито
неможливою через жорстоку і брутальну політику щодо українського населення, яку проводив райхскомісар
України Е.Кох. На цьому тлі між Р. і Кохом виник гострий конфлікт. У травні 1943 Гітлер повністю підтримав
лінію Е.Коха і гостро критикував діяльність Р. та керованого ним міністерства. Р. був засуджений як
військовий злочинець на Нюрнберзькому процесі і страчений (повішений).
Я. Грицак (Львів).
РОЗЕНБЕРГ ЛЮДОВИК (псевд. Володимир Чорній; 1895-1940)-український військовий і політичний діяч. За
національністю єврей. Н. у Львові. Закінчив Львівську гімназію. Учасник Першої світової війни 1914-18.
31914 служив у Легіоні українських січових стрільців у сотні В.Дідушка. У вересні 1916 поранений під час
боїв на Лисоні. 31917 служив у Вишколі УСС (за деякими дан. -у 1917 перебував у російському полоні). З
осені 1918- сотник січових стрільців у Білій Церкві. Брав участь у національно-визвольних змаганнях 191721. Після повернення в Галичину став членом Української військової організації. Згодом вступив до КПЗУ, з
якої був виключений за “націоналістичний ухил”. Після захоплення у вересні 1939 Червоною армією Львова
заарештований радянськими спецслужбами і через деякий час розстріляний.
/. Підкова (Львів).
РОЗУМОВСЬКИЙ АНДРІЙ КИРИЛОВИЧ [22.10(2.11).1752 - 11(23).9.1836] - дипломат, князь (1814). Син
українського гетьмана К.Розумовського. Н. у Глухові (тепер Сумська обл.). Вчився у Страсбурзі. У 1769-75
служив на флоті. У липні 1770 під час морської битви у бухті Чесма в Егейському морі командував фрегатом
“Катерина”. З 1772 на придворній службі. У 1779 призначений Катериною II послом у Неаполітанському
королівстві. З 1784 - посол у Копенгагені, 31786-у Швеції, з 1790 - в Австрії. Завдяки зусиллям Р. у 1792
відновлено договір між Росією і Австрією. Р. брав участь у переговорах про поділи Польщі в 1793 і 1795. За
правління Павла І у 1799 відкликаний з Відня. Жив у Батурині. У 1801 Олександр І призначив Р. послом у
Відні. Після Тільзітського миру 1807 пішов у відставку, але продовжував жити у Відні. Р. був меценатом
мистецтва. Зібрав велику колекцію картин і відкрив галерею. Влаштовуючи музичні вечори, Р. підтримував
дружні стосунки з Л. ван Бетховеном (композитор присвятив Р. З струнних квартети, 5-ту та 6-ту симфонії),
був добре знайомий з Ф.Й.Гайдном і В.А.Моцартом. Р., будучи сам прекрасним виконавцем, організував і
утримував на свої кошти кращий для того часу квартет (1808) і перший у Європі ансамбль з постійним
складом. Струнний квартет (у складі якого виступав і Р.) першим виконував твори Л.Бетховена. У 1813 цар
Олександр І повернув Р. на дипломатичну службу. Підписав Паризький мирний договір 1814. Був однією з
ключових політичних фігур на Віденському конгресі 1814-15, головою російської делегації. За організацію

конгресу отримав титул світлійшого князя. У 1815 пішов у відставку, але до кінця життя мешкав у Відні. На
поч. 1815 у палаці Р. сталася пожежа, внаслідок якої були пошкоджені або повністю знищені твори
мистецтва. З того часу матеріальне становище А.Розумовського було скрутним. Під впливом дружини
графині Тюргейм за кілька років до смерті став католиком. Нині у Відні є вулиця Р., а в музеї-квартирі Л. ван
Бетховена - великий портрет Р.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 17:06 | Повідомлення # 85
РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ [18(29).3.1728-3(15). 1.1803]-останній гетьман України (1750-64),
граф (1744), генерал-фельдмаршал (1764). Н. у с. Лемеші (тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.) у
сім'ї козака Григорія Розума. Молодший брат О.Розумовського. Отримав домашню початкову освіту, у 1743
відправлений царицею Єлизаветою Петрівною на навчання в Європу в супроводі академіка графа
Г.Теплова. У 1743-45 слухав лекції математика Ейлера у Берліні, вчився в ун-тах Геттінгена, Кенігсберга,
Страсбурга. Після повернення до Петербурга (1745) став дійсним камергером. У 18-річному віці
призначений президентом Імператорської АН (1746) і перебував на цій посаді майже 20 років. Підтримував
наукові дослідження М.Ломоносова. У 1744 під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина
за підтримки О.Розумовського переконала царицю відновити гетьманство. У 1747 було проголошено
царську грамоту про відновлення гетьманства та про фактичне призначення гетьманом Р. У лютому 1750 на
козацькій раді у Глухові Р. обрано гетьманом України (див. Глухівська рада 1750). Влітку 1751 переїхав із
Петербурга в Україну. Р. став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства
щодо відновлення становища України часів Б.Хмельницького. Символічно, що і своєю столицею Р.
визначив зруйнований у 1708 Батурин, де збудував розкішний палац (арх. Ч.Камерон). Отримав великі
рангові та приватні маєтності. У період гетьманства Р. частіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де
справами керувала гетьманська канцелярія на чолі з Г.Тепловим. За Р. Гетьманщина була виведена з
відомства Сенату і передана до Колегії закордонних справ. Влада гетьмана поширювалась на Запорозьку
Січ та Київ, котрий перебував під управлінням російських воєвод. З 1760 Р. знаходився переважно в Україні і
серйозно займався державними справами. Для вдосконалення діючої системи судочинства Р. провів судову
реформу 1760-63, внаслідок якої було створено станові шляхетські суди - земський, гродський і
підкоморський. Поділив Гетьманщину на 20 судових повітів, в кожному з яких засновувався суд земський
(для вирішення цивільних справ) і суд підкоморський (для земельних справ). За Р. було обмежено право
переходу селян (1760), за яким переходи селян дозволялися лише за умови отримання письмової згоди від
поміщика і залишення йому селянського майна. За проектом лубенського полковника Івана Кулябки провів
реформу козацького війська. Реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей
і вживав заходів для відкриття у Батурині університету. Намагався добитися права вільних дипломатичних
відносин з чужоземними державами. У 1762 Р. брав активну участь у двірцевому перевороті на користь
Катерини II. Обнадіяний гаслами нової цариці про загальне “благоденствие”, гетьман скликав у Глухові
генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до
Катерини II з проханням повернути Україні колишні права і створити у Гетьманщині парламент на зразок
польського сейму. Державницька позиція Р. та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України,
повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Скориставшись проханням про
запровадження спадкового гетьманства в Україні та збереження автономного устрою, Катерина II
примусила Р. подати рапорт про відставку. 10.11.1764 вийшов царський указ про скасування гетьманства.
Для управління Лівобережною Україною було створено Малоросійську колегію на чолі з графом
П.Рум'янцевим-Задунайським. Після ліквідації гетьманства Р. деякий час був членом Державної Ради (176871 ). Згодом відійшов від державних справ, жив у Петербурзі, за кордоном (1765-67), у підмосковному маєтку
Петровсько-Розумовське. Останні 9 років життя провів у Батурині, де і помер у 1803.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
РОЗУМОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ [17(28).3.1709 - 6(17).7.1771] - генерал-фельдмаршал (1756),
граф Римської і Російської імперій (1744). Походив з українського козацького роду Розумів. Н. у с.Лемеші
(тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї реєстрового козака Григорія Розума. З 1731 співав у
придворній капелі у Петербурзі. Став фаворитом цесарівни Єлизавети. У 1741 брав активну участь у
двірцевому перевороті, внаслідок якого престол зайняла Єлизавета Петрівна. Отримав чин камергера,
генерал-поручника, з 1756 - генерал-фельдмаршал. Був нагороджений орденом Андрія Первозванного і
отримав великі маєтності в Росії та Україні. У 1742 таємно обвінчався з царицею Єлизаветою Петрівною.
Сприяв організації поїздки Єлизавети Петрівни в Україну (1744), під час якої козацька старшина при
підтримці Р. переконай ла царицю відновити гетьманство. За активної участі Р. у 1745 відновлено Київську
митрополію, а в 1747 проголошено царську грамоту про обрання гетьманом його брата К.Розумовського.
Після смерті Єлизавети Петрівни вийшов у відставку. Жив в Анічковому палаці у Петербурзі. У двірцевому
перевороті Катерини II участі не брав. Р., зберігаючи певний вплив при дворі, допомагав відстоювати права
українського козацтва. Помер у Петербурзі.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).

РОЗУМОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ КИРИЛОВИЧ [12(23).9.1748 - 5(17).4.1822] - державний діяч Російської імперії,
граф. Син українського гетьмана К.Розумовського. Н. у Петербурзі. Його учителем був німецький історик,
член Російської АН А.Шльоцер. Вчився у Стразбурзькому ун-ті. З 1769 був придворним Катерини II, сенатор
(1786-95). У 1795 вийшов у відставку. З 1807 - попечитель Московського ун-ту (за його наказом ректора
стали обирати не на рік, а на три). Був покровителем Товариства дослідників природи. У 1810-16 - міністр
народної освіти. У перші роки багато зробив для розвитку початкових і середніх шкіл (за його сприяння
відкрито Царськосельський ліцей, Грецьке училище в Ніжині, гімназію у Києві, Історико-філологічне
товариство при Харківському ун-ті), згодом почав проводити реакційну політику щодо освіти та
насильницьку русифікацію Правобережної України і Білорусі. Був членом масонської ложі, віце-президентом
Російського Біблійного товариства. Після відставки жив у Підмосков'ї, а в останні роки в Україні у м. Почепі
Мглинського повіту на Стародубщині (тепер у складі Брянської обл. Росії), де і помер.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
РОЗУМОВСЬКІ-український шляхетський (графський і князівський) рід козацького походження. Походив із
Чернігівщини. Засновником роду був реєстровий козак Яків Романович Розум. Мав двох синів Івана та
Григорія. Григорій Якович Р. (р. н. невід. - п. 1730) - реєстровий козак Козелецької сотні Київського полку.
Найбільш відомі представники роду: Олексій Григорович Р. (1709 -1771) - російський фельдмаршал (1756),
граф (з 1744). Сприяв відновленню гетьманства в Україні (див. О.Г.Розумовський); Кирило Григорович Р.
(1728 - 1803) - останній гетьман України (1750-64). Брат О. Розумовського (див. К.Г.Розумовський). Сини
Кирила Григоровича Р.: Олексій Кирилович Р. (1748 - 1822) - державний діяч Російської імперії, граф (див.
О.К.Розумовський); Андрій Кирилович Р. (1752 - 1836) - дипломат, князь (з 1815). Один з керівників
російської делегації на Віденському Конгресі 1814-15 (див. А.К.Розумовський); Григорій Кирилович Р.
(21.11. 1759- 15.6.1837)-український вчений-геолог. Син українського гетьмана К.Розумовського. Н. у
Петербурзі. Один із перших геологів Російської імперії, почесний член Російської АН. Освіту здобув у
Лейденському ун-ті (Нідерланди) та ін. наукових закладах Західної Європи. Знаходився під впливом
філософії Г.Сковороди. Проводив геологічні розвідки у північних районах Росії та в північних губерніях
України. Один із відкритих ним мінералів названий “розумовськітом”. Автор праць у галузі мінералогії. У
Росії рід Р. по чоловічій лінії припинився у 1839 зі смертю графа Петра Олексійовича (онука гетьмана). Інші
потомки цього роду ще в першій пол. 19 ст. осіли в Австрії і Німеччині. Австрійська гілка роду Р. існує й досі.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
РОКОВИНА- відробітна повинність, яку виконували селяни Закарпаття на користь греко-католицького
парафіяльного духівництва у 18-на поч. 20 ст. Становила 1-2 дні на рік.
Я. Ісаєвич (Львів).
РОКСОЛАНА (справж. прізв. - Лісовська Настя; 1505 - 25.4.1561; за ін. дан. - 1558, 1563) - дружина
турецького султана Сулеймана II Кануні Великого (“Законодавець”, “Пишний”; правив 1520-66). Н. у Рогатині
(тепер Івано-Франківська обл.). Влітку 1520 під час нападу татарської орди на Рогатин Р. була захоплена у
полон і продана в султанський гарем. За свідченням сучасників, відзначалась красою, розумом, музичним
талантом. Ставши дружиною Сулеймана II, Р. відігравала значну роль у політичному житті Османської
імперії 1520-60-х років. Намагалась посадити на престол свого сина Селіма (на думку деяких дослідників, її
син Селім II правив у 1566-74). З ім'ям Р. пов'язано спорудження в Стамбулі та його околицях кількох
історичних пам'яток. Образ Р. відтворений у літературі (історична повість “Роксолана или Анастазия
Лисовская” невідомого автора, 1880; романи М. Лазорського “Степова квітка”, 1965; П. Загребельного
“Роксолана”, 1979; драма Г.Якимовича, 1868; повісті О.Назарука 1930, С.Плачинди та Ю.Колісніченка в кн.
“Неопалима купина”, 1968), музиці (опера Д.Січинського “Роксолана”, 1908-09), образотворчому мистецтві
(портрет Р невідомого художника кін. 16 ст., зберігається у Львівському історичному державному музеї).
М. Пелещишин (Львів).
Бібліотека » Різне » Історія України » Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Сторінка 17 з 26«1215161718192526»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика