Головна сторінка сайту
Сторінка 14 з 26«1212131415162526»
Бібліотека » Різне » Історія України » Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Дата: Четвер, 10.07.2014, 16:53 | Повідомлення # 66
РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНИ - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади України, уряд
держави. Вперше створений в Українській Народній Республіці 28.6.1917 на підставі І Універсалу УЦР і
називався Генеральним Секретаріатом (див. Генеральний Секретаріат УЦР-УНР). 22.1.1918 IV
Універсалом УЦР перейменований у Раду Народних Міністрів. Одночасно в Харкові рішенням 1-го
Всеукраїнського з'їзду рад (24-25.12.1917) було утворено перший радянсько-більшовицький уряд України Народний Секретаріат. З прийняттям Конституції УСРР у березні 1919 уряд дістав назву Рада Народних
Комісарів УСРР. 25.3.1946 Верховна Рада Союзу РСР прийняла закон “Про перетворення Ради Народних
Комісарів СРСР у Раду Міністрів СРСР і Рад Народних Комісарів союзних і автономних республік у Ради
Міністрів союзних і автономних республік”. Організація, структура, компетенція і порядок діяльності Ради
Міністрів УРСР визначалися Конституціями СРСР та Української РСР, зокрема, 1978. Рада Міністрів
утворювалася на першій сесії Верховної Ради УРСР кожного скликання. До її складу входили Голова, перші
заступники і заступники Голови, міністри і голови державних комітетів. У період між сесіями Верховної Ради
звільнення з посад і призначення нових міністрів відбувалося за поданням Голови Ради Міністрів Президією
Верховної Ради УРСР з наступним винесенням на затвердження Верховної Ради. Згідно з Конституцією
Рада Міністрів була підзвітною перед Верховною Радою, а в період між сесіями Верховної Ради - перед
Президією Верховної Ради. Рада Міністрів формально була уповноважена вирішувати всі питання
державного управління, віднесені до відання УРСР, оскільки вони не входили до компетенції Верховної
Ради і Президії Верховної Ради УРСР. Насправді ж більш-менш усі важливі питання державного життя
України вирішувались у Москві.
Згідно з Конституцією УРСР Рада Міністрів “на основі і у виконання діючих законів СРСР і УРСР, постанов
і розпоряджень Ради Міністрів Союзу РСР” видавала постанови і розпорядження, які були “обов'язковими до
виконання на всій території УРСР” (ст. 120).
Вони могли бути скасовані лише Президіями Верховної Ради СРСР чи УРСР або припинені Радою
Міністрів СРСР. Рада Міністрів УРСР мала право скасувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів
обласних, міських Рад народних депутатів, акти міністерств, державних комітетів УРСР, інших підвідомчих їй
органів.
У межах своїх повноважень Рада Міністрів УРСР (ст. 118 Конституції 1978) забезпечувала керівництво
народним господарством і соціально-культурним будівництвом; розробляла і здійснювала заходи щодо
розвитку науки і техніки; раціонального використання й охорони природних ресурсів; сприяла здійсненню
заходів “щодо зміцнення грошової і кредитної системи”, організації державного страхування у проведенні
єдиної політики цін, оплати праці, соціального забезпечення тощо. Рада Міністрів через погодження з
центральними органами виконавчої влади розробляла і вносила у Верховну Раду УРСР “поточні і
перспективні плани, державні плани економічного і соціального розвитку УРСР, державний бюджет” та ін.;

координувала і контролювала діяльність підприємств, установ і організацій; вживала “заходів щодо
забезпечення інтересів держави, охорони соціалістичної власності і громадського порядку, щодо
забезпечення та захисту прав і свобод громадян, ... державної безпеки і обороноздатності країни” та ін.;
мала право упорядковувати діяльність і структуру різноманітних комітетів, головних управлінь та ін.
відомств. У 1963 у складі Ради Міністрів УРСР нараховувалось понад 17 основних міністерств та 8
державних комітетів (число комітетів постійно змінювалося). Головами Ради Міністрів УРСР були
О.Ватченко, В.Щербицький, В.Масол та ін.
У 1991 Верховна Рада України прийняла закон про перейменування Ради Міністрів УРСР у Кабінет
Міністрів. З прийняттям 28.6.1996 Верховною Радою Конституції незалежної України найвищим органом у
системі органів виконавчої влади став Кабінет Міністрів України. Його правове положення врегульовано у VI
розділі Конституції. До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, три
віце-прем'єр-міністри та міністри. Прем'єр-міністр призначається Президентом України за згодою більш ніж
половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів
призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів складає свої
повноваження перед новообраним Президентом. Прем'єр-міністр, ін. члени кабінету мають право заявити
Президентові про свою відставку. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові
Міністрів має наслідком його відставку. У межах своєї компетенції, яка визначена ст. 116 Конституції
України, Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Б. Тищик (Львів).
РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (РНК УСРР, з 1937 - РНК УРСР), Раднарком УРСР найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР (до 1937-УСРР) у період 1919-46,
радянський уряд в Україні. Створена за зразком першого радянського уряду в Росії шляхом реорганізації
Тимчасового робітничо-селянського уряду України 29.1.1919. Попередниками РНК УРСР були Народний
секретаріат, а згодом - Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Народний секретаріат - перший
радянський уряд в Україні був створений 17(30).12.1917. Складався з 12 народних секретарів (з березня
1918 очолював М.Скрипник). Діяв до 18.4.1918, коли його було реорганізовано у Всеукраїнське повстанське
бюро. 28.11.1918 за постановою ЦК КП(б)У в Курську було створено новий радянський уряд для України Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, до складу якого входили переважно росіяни та євреї:
В.Аверін, К.Ворошилов, Е.Квірінг, Артем (Ф.Сергеев), М.Подвойський, О.Шліхтер, О.Хмельницький та ін.
Поділявся на відділи, які 29.1.1919 було перейменовано в народні комісаріати (наркомати) на чолі з
народними комісарами (наркомами), а уряд -у Раду Народних Комісарів. На поч. 1919 РНК складалася з 13
наркоматів, Ради Народного Господарства та Верховної соціалістичної інспекції. Членами РНК УСРР були:
В.Антонов-Овсієнко, А.Бубнов, К.Ворошилов, О.Жарко, В.Затонський, Ю.Коцюбинський, Е.Квірінг,
В.Магідов, В.Межлаук, М.Подвойський, М.Рухимович, Ф.Сергеев, О.Шліхтер та ін. За конституцією, що була
прийнята Третім Всеукраїнським з'їздом Рад 10.3.1919, РНК УСРР обиралася Всеукраїнським Центральним
Виконавчим Комітетом (ВУЦВК) і була відповідальна перед ним та Всеукраїнським з'їздом Рад. Кількість
комісаріатів конституція не встановлювала. Згідно з постановою ВУЦВК від 14.3.1919 РНК мала право
видавати законодавчі акти під контролем ВУЦВК. Кількість і назви наркоматів за рішеннями ВУЦВК постійно
змінювалися. При РНК УСРР періодично виникали різноманітні допоміжні органи - Малий Раднарком
(16.5.1919), комісії, відділи тощо. Головами РНК УСРР у різний час були Х.Раковський (1919-23), В.Чубар
(1923-34), П.Любченко (1934-37), М.Бондаренко (1937), Д.Коротченко (1938-39), Л.Корнієць (1939-44),
М.Хрущов (1944-46).
РНК діяла під прямим і постійним контролем ЦК КП(б)У, а фактично - під керівництвом РНК РРФСР і ЦК
РКП(б). РНК і всі ін. вищі державні органи УСРР, вся Компартія України були лише маріонетками у руках
РКП(б) на чолі з В.Леніним. Зрештою, маріонетковою квазідержавою, з чисто декларативними атрибутами
державності була й сама Українська Соціалістична Радянська Республіка (з 1937 - УРСР). Згідно із союзним
договором між УСРР і РСФРР (грудень 1920) створено кілька об'єднаних наркоматів (військових і морських
справ, зовнішньої торгівлі та фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфу, Вища Рада народного
господарства), чим ще більше підпорядковано економіку і державні структури УСРР московському центру. З
утворенням Союзу РСР відповідно до “Загального положення про народні комісаріати УСРР” (жовтень 1924)
і Конституції СРСР 1924 наркомати було поділено на загальносоюзні, союзно-республіканські та
республіканські. Загальносоюзні (військових і морських справ, шляхів сполучення, зв'язку, зовнішньої
торгівлі, закордонних справ) мали при РНК УСРР уповноважених; союзно-республіканські (внутрішньої
торгівлі, праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція, ВРНГ) одночасно були республіканськими органами
УСРР та органами однойменних наркоматів СРСР. Республіканські наркомати (охорони здоров'я, земельних
справ, внутрішніх справ, освіти, соцзабезпечення, юстиції) були формально республіканськими органами,
здійснюючи керівництво відповідними галузями державного управління УСРР. Постійне реформування
органів державного управління часто призводило до структурних змін у складі РНК УСРР. У 1932 замість
ВРНГ було створено союзні наркомати важкої та лісової промисловості, союзно-республіканський наркомат
легкої промисловості. Утворено нові наркомати - постачання (1930), комунального господарства (1931),
галузеві комітети у складі РНК - Комітети державної безпеки, у справах мистецтв, у справах фізкультури і
спорту тощо. За Конституцією УРСР 1937 РНК формувалася Верховною Радою УРСР і була підзвітна їй та
Президії Верховної Ради УРСР До складу РНК входили: голова РНК, його заступники, голова Держплану,

наркоми республіки, уповноважений комітету заготівель СРСР, уповноважені загальносоюзних наркоматів,
начальники управлінь, комітетів УРСР. Склад РНК УРСР, її апарат все більше зростали, розширювались,
обюрократизовува-лись. Кандидатури на всі посади в РНК рекомендував ЦК КПУ, погоджувались у ЦК
ВКП(б) (згодом - КПРС). Раднарком УРСР проіснував до 25.3.1946, коли його перейменували у Раду
Міністрів УРСР.
Б. Тищик (Львів).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 16:55 | Повідомлення # 67
РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УНР - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади
Української Народної Республіки,Уряд республіки. З 15(28).6.1917 урядом України був Генеральний
Секретаріат УЦР-УНР, який IV Універсалом УЦРвід 11 (24). 1.1918 перетворено на Раду Народних
Міністрів УНР. На території України функціонувала до проголошення 29.4.1918 Української Держави та в
період Директорії УНР. Очолювала всю систему органів державного управління. РНМ формувалася на
коаліційній основі й затверджувалася Українською Центральною Радою. Організацію, склад, компетенцію і
порядок діяльності РНМ визначали ст. 50-59 Конституції УНР (до 29.4.1919), закони Трудового конгресу
України, ст. 15-19 Законів “Про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР” та “Про
Державну Народну Раду” від 12.11.1920.
До першого складу РНМ у січні 1918 входили В.Винниченко (УСДРП) - Голова і міністр внутрішніх справ;
товариші міністра -І.Красковський (УПСФ), Леонід Абрамович і О.Карпинський (УПСФ); О.Шульгин (УПСФ)міністр закордонних справ; М.Порш (УСДРП) -міністр праці і військових справ, товариш міністра О.Жуковський (УПСР); Д.Антонович (УСДРП) - міністр морських справ; М. Ткаченко (УСДРП) - міністр
судових справ; В.Голубович (УПСР) - міністр промисловості і торгівлі; М.Ковалевський (УПСР) - міністр
продовольства; Вадим Єщенко - міністр шляхів сполучення; М.Шаповал (УПСР) - міністр пошти і телеграфу;
І.Стешенко (УСДРП) -міністр освіти; В.Мазуренко (УСДРП) - виконуючий обов'язки міністра фінансів;
Д.Одинець (Російська народно-соціалістична партія) - міністр великоруських справ; М.Зільберфарб
(Єврейське об'єднання соціалістичних партій) - міністр єврейських справ; М.Міцкевич (Польський
демократичний центр) - міністр польських справ; Олександр Золотарьов (БУНД)-державний контролер;
І.Мірний (УПСФ) - державний писар.
Більшовицька агресія проти УНР та міжпартійні дискусії про засоби ліквідації цієї небезпеки спричинили
урядову кризу, яка завершилася відставкою кабінету В.Винниченка. 15(28).1. (за ін. дан.-17.1.)1918
В.Винниченко склав повноваження Голови уряду і міністра внутрішніх справ. Разом з ним вийшли у
відставку міністри М.Ткаченко, М.Порш, Д.Антонович, І.Стешенко, О.Шульгин і державний контролер
О.Золотарьов.
18(31 ). 1. за дорученням УЦР новий уряд почав формувати есер В.Голубович. Цього ж дня за його
поданням Центральна Рада затвердила особовий склад РНМ, до якої увійшли: Іван Немоловський (міністр
військових справ; УПСР), П.Христюк (міністр внутрішніх справ; УПСР), С.Перепелиця (міністр фінансів;
УПСР), Євген Сокович (міністр шляхів сполучення), Никифор Григоріїв (міністр освіти; УПСР), М.Ткаченко
(міністр судових справ). Внаслідок наступу на Київ більшовицьких військ і виїзду з міста частини членів
уряду РНМ 29.1(11.2).1918 доручила виконувати обов'язки міністра шляхів Г.Сидоренку, міністрові судових
справ М.Ткаченку - обов'язки міністра фінансів, міністрові внутрішніх справ П.Христюку-обов'язки міністра
освіти, О.Жуковському - міністра військових справ, Голові кабінету В.Голубовичу-міністра закордонних
справ. З 12.3.1918 обов'язки державного контролера виконував Дмитро Симонів (УПСС).
Після звільнення Києва від більшовиків та повернення членів УЦР і уряду до столиці 22-24.3.1918 було
проведено реорганізацію РНМ, до складу якої тепер входили: Голова кабінету і міністр закордонних справ В.Голубович; міністри: військових і в.о. міністра морських справ - О.Жуковський (УПСР), внутрішніх справ М.Ткаченко, земельних справ і харчування - М.Ковалевський, судових справ - С.Шелухин (УПСФ), фінансівС.Перепелиця (з 5.4.1918-П.Климович), пошти і телеграфу-Г.Сидоренко, освіти - В.Прокопович (УПСФ),
шляхів - Є.Сокович (з 15.4.1918 - В.Єщенко), торгівлі та промисловості - І.Фещенко-Чопівський (УПСФ).
Керуючими міністерствами були призначені М.Любинський (УПСР) - закордонних справ, праці-Леонід
Михайлів (УСДРП), харчування - Д.Коліух (УСДРП), генеральним писарем (міністр генерального писарства,
державний писар) - П.Христюк. Державним контролером став О.Лотоцький (УПСФ), міністром єврейських
справ - Вульф Лацький (Фолькспартай; з 10.4.1918), міністром польських справ - М.Міцкевич (Польський
демократичний централ).
Відповідно до розділу V Конституції УНР (“Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки”,
ст. 50-59) РНМ проголошувалася “вищою виконавчою владою УНР” (див. Конституція Української Народної
Республіки). Уряд видавав свій офіційний орган - “Вісник Ради Народних Міністрів УНР”.
Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського згідно з “Грамотою до всього українського народу”
від 29.4.1918 РНМ припинила своє існування, а її функції покладались на Раду Міністрів Української
Держави (“Закон про Тимчасовий державний устрій України” від 29.4.1918).
У листопаді 1918 внаслідок проти гетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР.
26.12.1918 проголошено відновлення УНР і після тривалих консультацій з представниками українських

партій сформовано нову РНМ. Політичним складом коаліційний уряд нагадував склад Українського
національного союзу за участю міністрів від соціалістичних партій - УСДРП, УПСР, УПРФ, УПСС. Головою
РНМ і міністром закордонних справ наказом Директорії УНР від 26.12,1918 було призначено В.Чехівського
(УСДРП). До складу уряду також увійшли: Олександр Мицюк (УПСР) - міністр внутрішніх справ; М.Шаповал
(УПСР) - міністр земельних справ; М.БІлинський (УПСС) - міністр морських справ; І.Штефан (УПСР) - міністр
пошти і телеграфу; Б.Мартос (УСДРП) -міністр продовольчих справ; С.Остапенко (УПСР) - міністр
промисловості і торгівлі; Б.Матюшенко (УСДРП) - міністр народного здоров'я; Д.Антонович - міністр
мистецтва; О.Осецький (УПСС) - в. о. міністра військових справ; П.Холодний (УПСФ) - в. о. міністра народної
освіти; С.Шелухин - в. о. міністра юстиції; В.Мазуренко (УСДРП)-в. о. міністра фінансів; Л.Михайлів - в.о.
міністра праці; П.Пилипчук (УПСР) - керуючий міністерством шляхів; І.Липа (безпартійний, згодом - УПСС) керуючий управлінням віровизнань при Міністерстві народної освіти; Д.Симонів - державний контролер;
І.Сніжко (близький до УПСС) - в. о. державного секретаря; О.Назарук (УРП, ЗО УНР) - керуючий
управлінням преси. У січні 1919 у складі РНМ відбулися деякі зміни. Міністром військових справ було
призначено О.Грекова (УПСС), в. о. міністра народної освіти - І.Огієнка (УПСФ), міністром єврейських справ
- А.Ревуцького (Єврейська соціал-демократична партія Поалей-Ціон), в.о. державного писаря - Михайла
Корчинського (УПСФ).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 16:55 | Повідомлення # 68
Сесія Трудового конгресу України (січень 1919), встановивши тимчасовий конституційний статус РНМ як
вищого виконавчого органу УНР, визначила, що уряд “відповідає за свою роботу перед Трудовим
Конгресом, а на час перерви його засідань - перед Директорією Української Народної Республіки”. Хід
воєнних дій на українсько-більшовицькому фронті в лютому 1919 примусив Директорію УНР і РНМ залишити
Київ і переїхати у Вінницю. Широкомасштабна воєнна агресія більшовицької Росії проти України, повне
ігнорування Раднаркомом мирних ініціатив В.Винниченка і В.Чехівського (місія С.Мазуренка в Москву),
спрямованих на врегулювання українсько-російських відносин, спонукали провідних українських діячів
шукати порозуміння з Антантою, щоб отримати воєнно-технічну допомогу. Щоб полегшити переговори з
представниками Антанти, які називали український уряд “комуністичним”, соціалістичні партії (УПСР і
УСДРП) відкликали своїх членів з РНМ. Одночасно з Директорії вийшов В.Винниченко, а її Головою став
С.Петлюра. 13.2.1919 у Вінниці була створена нова РНМ під проводом С.Остапенка (безпартійний, вийшов
з УПСР) у складі: К.Мацієвич (УПСФ) - міністр закордонних справ; О.Шаповал (УПСС) - міністр військових
справ; Г.Чижевський (безпартійний, вийшов з УПСР) -міністр внутрішніх справ; С.Федак (УНДП, ЗО УНР) міністр фінансів; І.Фещенко-Чопівський - міністр господарства; Є.Архипенко (УНРП) - міністр земельних
справ; Дмитро Маркевич (УПСФ) - керуючий міністерством юстиції; П.Пилипчук-керуючий міністерством
шляхів; І.Огієнко - керуючий міністерством освіти; І.Липа - керуючий міністерством віросповідань: О.КорчакЧепурківський (УПСФ) -керуючий міністерством народного здоров'я; М.Білинський - керуючий міністерством
морських справ; А.Ревуцький (Поалей Ціон) -керуючий міністерством єврейських справ; О.Назарук керуючий управлінням преси та інформації; Д.Симонів - державний контролер: М.Корчинський (УПСФ) державний писар. Невдовзі на місце захопленого у польський полон у Львові С.Федака було призначено
Б.Мартоса, пізніше - Михайла Кривецького (УПСС), а міністерство праці ліквідували.
Після поразки і відступу військ Антанти з України уряд С.Остапенка, втративши сенс свого існування, під
тиском лівих політичних сил подав у відставку. 9.4.1919 у Рівному було сформовано нову РНМ з членів
УСДРП, УПСР та західноукраїнських соціалістів у складі: Голова РНМ і міністр фінансів-Б.Мартос; заступник
Голови і міністр юстиції - А.Лівицький (УСДРП); міністр внутрішніх справ -Іс. Мазепа (УСДРП); міністр
закордонних справ - В.Темницький (УСДП, ЗО УНР); міністр земельних справ - М.Ковалевський; в. о.
військового міністра - Г.Сиротенко (УСДРП); міністр народної освіти - А.Крушельницькии (УРП, Галичина),
згодом -Н.Григоріїв; міністр шляхів - Микола Шадлун (УСДРП); міністр народного господарства А.Шрамченко (УСДРП), пізніше - Феофан Черкаський (УСДРП); керуючий міністерством пошти і телеграфу Іван Паливода (УПСР); міністр праці - Й.Безпалко (УСДП, Буковина); керуючий міністерством народного
здоров'я - Олексій Білоус (УСДРП), пізніше -Д.Одрина (УСДРП); керуючий міністерством віросповідань М.Мирович; керуючий міністерством єврейських справ П.Красний (Поалей Ціон); керуючий управлінням
преси та інформації та в.о. державного секретаря -Іван Лизанівський (УСДРП); керуючий державним
контролем-Іван Кабачків. 27.8.1919 у Кам'янці-Подільському було здійснено реорганізацію РНМ, яку очолив
Іс.Мазепа. Відбулися і незначні зміни в персональному складі уряду: М.Шадлун очолив міністерство
народного господарства, Ф.Черкаський -управління преси і пропаганди, С.Тимошенко (УСДРП) міністерство шляхів, І.Огієнко -міністерство віросповідань, В.Сальський -міністерство військових справ (з
листопада 1919).
Укладення Варшавського договору 1920, за умовами якого західноукраїнські землі відходили до Польщі,
спричинило глибоку кризу в українських політичних колах і змусило уряд Іс.Мазепи скласти повноваження.
Нову РНМ, останній уряд УНР на українських землях, сформував 26.5 1920 В.Прокопович (УПСФ). її склад:
А.ЛІвицький - заступник Голови і міністр юстиції; А.Ніковський (УПСФ) - міністр закордонних справ;
О.Саліковський (УПСФ) - міністр внутрішніх справ (з 14.10.1920-заст. Голови РНМ); Іс.Мазепа-міністр
земельних справ; В.Сальський -міністр військових справ; Є.Архипенко -міністр народного господарства;
X.Барановський (безпартійний) - міністр фінансів; С.Тимошенко - міністр шляхів сполучення; П.Холодний міністр освіти; І.Огієнко - міністр віровизнань; І.Косенко (безпартійний)-міністр пошти і телеграфу; Станіслав
Стемпковський (Польський національно-демократичний централ) - міністр народного здоров'я;
В.Оніхімовський -державний секретар.

З кін. 1920 РНМ продовжувала існувати за кордоном (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі
1920-48).
І. Підкова (Львів).
РАДА РЕСПУБЛІКИ -вищий законодавчий орган влади в Українській Народній Республіці. Створений
3.2.1921 у м. Тарнові (Польща). До його складу входили 67 депутатів, які представляли українські політичні
партії, профспілкові та культурно-освітні організації. Головою P.P. було обрано І.Фещенка-Чопівського. У
кін. березня 1921 видала “Універсал до українського народу”. Припинила своє існування 5.8.1921.
РАДА СІЧОВОЇ СТАРШИНИ - напівофіційний орган на Запорозькій Січі. До складу Р.с.с. входили військові
старшини - кошовий отаман, суддя, писар, осавул, козаки, що займали ці посади раніше (старики), та
курінні отамани. Здебільшого Р.с.с. називали старшинською сходкою. Скликалася для обговорення
важливих питань політичного, військового, адміністративного характеру. У період існування Нової Січі Р.с.с.
могла обирати старшину без участі рядового козацтва або узгоджувала попередньо їхні кандидатури для
обрання на Генеральній Козацькій Раді.
Г. Швидько (Дніпропетровськ).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 16:56 | Повідомлення # 69
РАДЕНС СТАНІСЛАВ ФРАНЦОВИЧ (1892 -1938) - більшовицький діяч в Україні, чекіст. Поляк за
походженням. Один із найближчих соратників Ф.Дзержинського. З червня 1919- заступник начальника
відділу Київської ЧК, з січня 1920 - голова Одеської ЧК, з січня 1921 - голова Кримської ЧК. У 1927-31 голова ДПУ в Закавказзі, з 1931 - голова ДПУ Білорусі. 31931 до лютого 1933 очолював ДПУ в Україні. Р. один із організаторів і безпосередній виконавець масових репресій проти учасників національно-визвольних
змагань 1917-21, політичного терору проти лідерів націонал-комунізму та духівництва УАПЦ. Р. як слухняне
знаряддя у руках більшовицької партії відповідав за т. зв. розкуркулення та організацію штучного голоду в
Україні в 1932-33. З 1933 -начальник УНКВС у Москві. Згодом працював у радянських репресивних органах.
У 1938 - нарком внутрішніх справ Грузії та Казахської РСР. Розстріляний за наказом Л.Беріїу 1938.
РАДЗИВІЛЛ (Радивил, Радвіла) АЛЬБРЕХТ СТАНІСЛАВ (1.7.1593-12.11.1656)-литовський магнат, князь.
Н. в Олиці (тепер с-ще Волинської обл.). З 1619- литовський підканцлер, з 1623 - великий литовський
канцлер. Власник значних земельних маєтків на Волині. Був фундатором костьолу в Олиці, єзуїтської колегії
в Пінську. Автор “Мемуарів” латинською мовою, що охоплюють період історії Польщі 1632-56. У них є
відомості про події національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 164857. Р. відзначав всенародний характер війни в Україні, змушений був визнати героїзм української армії.
Я. Ісаєвич (Львів).
РАДЗИВІЛЛ БОГУСЛАВ (1620 - 1669) -державний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник
магнатського роду Радзивіллів. Виховувався у кальвіністських школах Великого князівства Литовського. З
1637 навчався в Англії, Голландії, Німеччині, Франції. Після повернення на батьківщину отримав посаду
литовського конюшого, а з 1649 очолював королівську гвардію. Брав участь у боротьбі з козацькими
військами під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 164857. Згодом перейшов на бік шведського короля Карпа Х Густава. Був прихильником бранденбурзького
маркграфа Фрідріха Вільгельма, який призначив Р. генерал-губернатором Пруссії.
Р. Шуст (Львів).
РАДЗИВІЛЛ КАРОЛЬ СТАНІСЛАВ (1734-1790) - воєвода віденський в 1762-64 та з 1768. Один з
наймогутніших магнатів Речі Посполитої 18 ст. Мав значний вплив на шляхту, зокрема, на оборонців т.зв.
“золотих вольностей”. У 1764 змушений був виїхати до Туреччини. У 1767 повернувся до Польщі, став
маршалком радомської конфедерації. Завдяки підтримці російського посла у Речі Посполитій М.Рєпніна
повернув свої маєтності. Учасник Барської конфедерації 1768. Після поразки конфедератів перейшов на бік
царського уряду і змушений був емігрувати за кордон. Згодом продовжував брати участь у боротьбі між
угрупованнями шляхти, яка призвела до занепаду Речі Посполитої.
Р. Шуст (Львів).
РАДЗИВІЛЛ МИКОЛАЙ “ЧОРНИЙ” (1515-1565)-маршал, канцлер Великого князівства Литовського,
віленський воєвода. Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. У 1547 отримав
від імператора Священної Римської імперії титул князя. Прагнув утворити своє спадкове князівство в Литві.
Був прихильником кальвінізму, проводив значну реформаційну діяльність. Завдяки шлюбові своєї сестри
Барбари з королем Сигізмундом II Августом Р. мав значний вплив у державі. Володів великими
маєтностями, обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.
Р. Шуст (Львів).
РАДЗИВІЛЛ ЯНУШ (1612- 1655) - воєвода віденський, великий гетьман литовський. Навчався в ун-тах
Лейпцига (Німеччина) та Лейдена (Голландія). Був прихильником кальвінізму, який поширював у своїх
володіннях. У 1632 король Владислав IV Ваза призначив Р. послом Речі Посполитої в Англії та Голландії.
Після повернення на батьківщину брав участь у війнах з Туреччиною та Московським царством. 31646 великий гетьман литовський. У роки національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57

Р. очолював шляхетські війська на землях Литви та Білорусі. У 1651 війська Р. захопили Київ і вчинили
жорстоку розправу над його жителями. У 1654 загони Р. зазнали поразки в боях проти об'єднаного
українсько-московського війська. Підтримував шведського короля Карпа Х Густава у його боротьбі з
королем Польщі Яном II Казимиром.
Р. Шуст (Львів).
РАДЗИВІЛЛИ - литовські магнати, великі землевласники у Литві, Польщі, Білорусі та в Україні (Волині) у 15на поч. 20 ст. У 16-18 ст. Р. користувалися привілеями удільних князів, мали надвірне військо (бл. 6 тис.),
власні фортеці. Обіймаючи високі урядові посади, Р. брали безпосередню участь у загарбницьких війнах
Литви і Польщі проти України. Криштоф Р. (1585 - 1640) - воєвода віденський (з 1633), великий литовський
гетьман (31635). Альбрехт Станіслав Р. (1593 - 1656) - великий литовський канцлер (див. А.Радзивілл).
Януш Р. (1612- 1655) - литовський коронний гетьман (див. Я.Радзивілл). Кароль Станіслав Р. (1734 - 1790)
- литовський коронний гетьман (див. К.Радзивілл).
Я. Ісаєвич (Львів).
Дата: Четвер, 10.07.2014, 16:56 | Повідомлення # 70
РАДЗИМІНСЬКИЙ-ЛЮБА ЗИГМУНТ (12.4.1843-12.10.1928)-польський історик, дослідник у галузі генеалогії
та геральдики. Н. у Шимківцях (тепер Білогірського р-ну Хмельницької обл.). У 1859-62 навчався у
Київському ун-ті. З 1879 був членом Історичного товариства Нестора-літописця, з 1890 - Товариства
дослідників Волині. У 1912-25 - голова Польського геральдичного товариства. Наприкін. 19 ст. провадив
археологічні розкопки на Волині. Головна праця присвячена історії князівського роду Сангушків (1906-12; т.
1-2). Брав участь у підготовці видання документів “Архів князів Сангушків у Славуті” (1887-1910; т. 1-7), що
містять численні акти (переважно українською мовою) з соціально-економічної та політичної історії Волині
кін. 14-16 ст. Впорядкований родинний архів із с. Берег (тепер Дубнівського р-ну Рівненської обл.)
зберігається у Львівській бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України.
Я. Ісаєвич (Львів).
РАДИМИЧІ-східнослов'янське плем'я (союз племен), яке в 9-10 ст. жило в межиріччі Дніпра і Десни,
головним чином, у басейні р.Сож. За літописними даними, Р. прийшли від “ляхів” і осіли на берегах р. Сож.
Жили в невеликих селищах, займались орним землеробством, скотарством, бортництвом та різними
промислами. У Р. були розвинуті залізодобувне, гончарне та ін. ремесла. За літописними дан., у серед. 9 ст.
Р. сплачували данину хозарам. У 885 за князювання Олега землі Р. ввійшли до складу Київської Русі. У 911
брали участь у поході князя Олега на Візантію. За князювання Володимира Святославича був здійснений
ще один похід на Р. Авангард київського війська на чолі з воєводою Вовчий Хвіст розбив ополчення Р. на р.
Пищань, і їхні землі остаточно увійшли до складу Київської держави. Головними містами у Р. були Гомій
(Гомель), Вщиж на Десні, Чичерськ на Сожі та ін. У 11 ст. землі Р. увійшли до Смоленського та
Чернігівського князівств. Останній раз Р. згадуються в джерелах бл. 1169. Археологічні пам'ятки Р - численні
курганні могильники з трупоспаленням (9-10 ст.) та трупопокладенням (11-12 ст.). Характерною
етнографічною ознакою Р. є їхні жіночі прикраси у вигляді семипроменевих бронзових та срібних скроневих
підвісок. Ряд ін. прикрас (браслети зі зміїними головками на кінцях) вказують на північні впливи і змішання Р.
з балтами.
М. Пелещишин (Львів).
РАДИШЕВСЬКИЙ ОНИСИМ (Михайлов Онисим; р. н. невід. - п. не раніше 1631) -друкар і військовоінженерний майстер. Н. і навчався на Волині, за походженням українець. У 1586 переїхав до Москви і став
майстром-палітурником при Друкарському дворі, бл. 1605-10 - один з керівників Друкарського двору. В 1606
Р. надрукував “Євангеліє”, яке відзначається високим рівнем художнього оформлення, 1610 - “Статут
церковний”. Згодом став одним із провідних майстрів Пушкарського приказу, керував інженерними
роботами. У 1620 склав першу в Російській імперії військово-технічну книгу “Статут ратних, гарматних та
інших справ, що стосується військової науки” (опублікував В.Рубан, 1777 і 1781 ).
Я. Ісаєвич (Львів).
РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКИИ ДОГОВІР 1945-договір про радянсько-польський державний кордон. Укладений
16.8.1945 у Москві. Посилаючись на рішення Кримської конференції 1945, встановлював кордон між СРСР і
Польщею вздовж “Керзона лінії” із значним відхиленням від неї в ряді районів на користь Польщі. Польський
уряд визнав деюре факт приналежності до СРСР західноукраїнських (Галичина, Західна Волинь) і
західнобілоруських земель. Договір не враховував меж етнічного розселення українців. У складі Польської
держави залишився ряд споконвічних українських земель - Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підпяшшя і
невелика частина пн.-зах. Галичини (тут кордон був незначно змінений у 1951) загальною площею 19 500 кв.
км., на яких, за різними оцінками, проживало від 800 тис. до 1,4 млн. українців.
Г. Кипаренко (Львів).
РАДЯНСЬКО-ЧЕХОСЛОВАЦЬКИЙ ДОГОВІР 1945 - про Закарпатську Україну. Підписаний 29.6.1945 у
Москві. У договорі зафіксовано, що Закарпатська Україна, яка на підставі Сен-Жерменського мирного
договору 1919 була включена до складу Чехословаччини і була автономною одиницею в рамках
Чехословацької Республіки (див. Підкарпатська Русь), возз'єднується відповідно до побажань населення зі

своєю споконвічною батьківщиною - Україною і включається до складу Української РСР. Договір об'єктивно
відображав прагнення закарпатських українців - переважної більшості населення краю до возз'єднання з
Україною, що давало можливості (хоча і обмежені в умовах радянського тоталітаризму) розвитку рідної
мови, освіти й культури. З другого боку, входження Закарпатської України до складу СРСР принесло
закарпатцям політичний терор, насильницьку колективізацію, порушення елементарних прав людини. Після
возз'єднання Закарпаття з Україною частина української етнічної території (3500 кв.км.) -Пряшівщина, на
якій проживало бл. 150 тис. українського населення, залишилась у складі Чехословаччини.
Г. Кипаренко (Львів).
РАДЗИВІЛЛІВСЬКИИ ЛІТОПИС – див. Кенігсберзький літопис.
РАЄВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ (1866 - р. см. невід.) - український військовий діяч, генералхорунжий. Закінчив кадетський корпус, у 1885 - Павлівське військове училище, пізніше - Михайлівське
артилерійське училище, офіцерську артилерійську школу. З 1907 служив командиром батареї 4-го СхідноСибірського мортирного дивізіону у 59-й гарматній бригаді. Учасник Першої світової війни 1914-18. Восени
1917 зголосився до української армії. Служив начальником штабу у Гайдамацькому ім. Гордієнка кінному
полку. Згодом командував артилерією Гайдамацького коша Слобідської України. У лютому відзначився у
боях з більшовицькими частинами в обороні Києва.
М. Литвин, К. Науменко (Львів).
РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ (30.7.1811 - 2.5.1884) - один із провідних діячів слов'янофільства. У
1842-84 - священик російського посольства у Відні. Був керівником віденського осередку російських
слов'янських комітетів. Виконував роль посередника у встановленні контактів між правлячими колами і
науковими установами Російської імперії та громадсько-політичними діячами, науковими і культурноосвітніми установами слов'янських земель Австрії та Туреччини. Здійснював розподіл таємних фінансових
субсидій, що надходили з царської казни і слов'янських комітетів Росії для підтримки прихильників
панславізму в цих країнах. Певна частина коштів розподілялась серед москвофілів Галичини, Буковини і
Закарпаття, діяльність яких скеровувалась на боротьбу проти українського національного руху. Через Р.
фінансувалося видання москвофільської періодичної преси (часописів “Слово” і “Новий пролом” у Львові,
“Славянская заря” у Відні, “Свет” в Ужгороді), товариства “Русская основа” у Відні (1867-73), надавались
стипендії студентам Віденського ун-ту, матеріальна допомога львівському театру “Руська бесіда”, окремим
літераторам і вченим (зокрема, А.Добрянському, Я.Головацькому, І.Наумовичу), надсилались російські книги
для Народного дому і Галицької руської матиці у Львові, Товариства св.Василія Великого в Ужгороді,
Товариства св. Івана Хрестителя у Пряшеві, “Руської бесіди” в Чернівцях і “Русской основы” у Відні. Р.
значною мірою спричинився до утвердження ідей москвофільства на західноукраїнських землях.
Ф. Стеблій (Львів).
РАЙХСКОМІСАРІАТ “УКРАЇНА” (Reichs-komissariat “Ukraine”) - одна з двох великих військовоадміністративних зон, утворених фашистським командуванням на окупованих землях Радянського Союзу
(іншим був райхс-комісаріат “Остланд”, що складався з Естонії, Литви, Латвії, частини Білорусі та
Ленінградської обл., центр - м.Рига). Створений 1.9.1941 згідно з наказом Гітлера від 17.7.1941 “Про
запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях”. Окрім більшості території УРСР (у
кордонах до 1939) та Волині, до складу увійшли південні частини двох білоруських областей (Берестейської
та Пінської), заселені переважно українцями. Міністр окупованих земель на Сході А.Розенберг пропонував
включити до Р.“У”. частину російської прикордонної території як компенсацію за Галичину, яка увійшла під
назвою дистрикт “Галичина” до польської Генеральної Губернії, і щоб ослабити можливі політичні амбіції
українців.
Бібліотека » Різне » Історія України » Довідник з історії України (Н-С) / Підкова Ігор
Сторінка 14 з 26«1212131415162526»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика