Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 212»
Бібліотека » Різне » Історія України » Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці (Куліш Андрій)
Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці
Дата: Четвер, 10.07.2014, 11:23 | Повідомлення # 1
Вступ до теми
Голодомор українців 1932-33 pp. є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючиших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 12 млн. чоловік. "Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час першої світової війни. Є й ще одна відмінність: у радянському варіанті із зрозумілих причин озброєною була тільки одна сторона, й майже всі втрати — як і слід було очікувати в подібному випадку — припали на долю іншої сторони" (Див. Література, 1, с.7).
Про перебіг голодомору написано понад 10 тисяч статей, свідчень, документів, досліджень науковців. Той додатковий матеріал, що з'являється у наш час, розкриваючи ті чи інші подробиці, вже не може змінити загальної картини жахливого злочину. Але на два питання: чому був голодомор? та хто у цьому винен? — відповіді фактично немає, а більшість з того, що є, не витримує найпростішої критики.
Цей скромний нарис є спробою дати відповідь на них та деякі інші питання. Можливо, деякі висловлені у цій роботі думки не вкладаються у загальноприйняті концепції. Але я намагався опиратися на факти, а не на концепції. При цьому я керувався таким підходом: робота має бути науково достовірною та доступною широкому колу читачів. Наскільки це мені вдалося — нехай судить читач.
Деякі дослідники голодомору 1932-33 pp. в Руси-Україні, погоджуючись з багатомільйонними жертвами, висловлюють сумніви, чи був цей голод запланований, чи був це геноцид, а не випадковий збіг обставин і таке інше. Так, наприклад, у передмові до збірника документів про голодомор [2, с.8] редакційна колегія пише: "Вся сукупність матеріалів не дає підстав для висновку про те, що ця трагедія була заздалегідь спланованою антиукраїнською акцією, голодом-етноцидом".
Інші дослідники вбачають причину трагедії в економічних обставинах, хибній політиці правлячої кліки, особливо Сталіна, щодо села. Мовляв, немає доказів, що голодомор був спланований, але він був наслідком колективізації, яка викликала безладдя у сільськогосподарському виробництві.
Ще одні шукають якихось планів винищення, а якщо їх немає (чи, швидше, не знайшли), то, отже, не було й спланованого геноциду, мовляв, це була страшна, трагічна подія, але це не був геноцид. Отже, якщо папірець про масове знищення людей є, то це геноцид, а якщо немає, — то, вибачайте. Але тоді що таке геноцид, папірець про вбивство, яке не відбулося, чи реальне вбивство? До речі, наказу, постанови, розпорядження чи чогось подібного про винищення жидів німецькі фашисти не видавали, але це не заважає жидам кричати про "холокост" та "страшні вбивства жидів". Це говорять не якісь там українські "антисеміти", а західні дослідники-жидолюби: "Не вціліло жодного письмового наказу за підписом Гітлера, який би відносився до остаточного рішення (винищення жидів — А.К.). Можливо, письмових наказів і не існувало взагалі" [З, с.227]. До того ж, за підрахунками самих жидів, під час війни їх загинуло (частина — на фронтах) 1 млн.300 тис., а не 6 млн., за які жиди по сьогоднішній день отримують величезні компенсації [4, с.7]. Непогано було б і українцям повчитися у них умінню захищати свої інтереси.

Ще інші дослідники закликають на необхідність критичного ставлення до публікацій з питань голодомору, написаних тими, хто співчував чи співпрацював з фашистами, бо, мовляв, "голодологія допомагала виправдовувати антисемітизм, колабораціонізм і навіть геноцид. Око за око — нацистський холокост у відповідь на "жидівський голод" [2, с.105]. Ось тут собака і зарита. Хоч і не прямо, але визнається, що до голодомору причетні жиди. А навіщо з ними сваритись? Чи не краще поставити під сумнів існування голодомору взагалі, а не дошуковуватись його причини? Очевидно, і сучасна "українська" влада не вважає вбивство голодною смертю 10 млн. українців зумисним. У противному разі, як можна пояснити її повну байдужість до найбільшої трагедії Руси-України?
Що стосується мене, то я стою на точці зору американських вчених Дж.Мейса та Р.Конквеста. Дж.Мейс: "Сталін, Кагановіч, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це в Україні в 1932-1933 pp. засобом штучного голоду..."; Р.Конквест "Українських селян нищили не тому, що були селянами, але тому, що були українцями-селянами" [2, с.99]. Цю точку зору я хочу підкріпити, виходячи з характеру особистостей, способу виховання, життя, зв'язків та постанов тих, хто задумав, планував та здійснював голодомор-геноцид.
Багато, якщо не більшість, дослідників голодомору його причиною називають вилучення зерна та інших продуктів харчування у селян. От, мовляв, були такі прості та нерозумні Сталін та інші керівники компартії, які вилучали зерно для продажу за кордон, щоб мати валюту для індустріалізації, і не знали, що творили.
Вважати причиною голодомору вилучення продуктів харчування рівнозначно тому, щоб мотузку вважати причиною смерти через повішання, а кулю — причиною смерти внаслідок розстрілу.

Вилучення зерна було не причиною смерти, а найбільш дієвим засобом масового вбивства українських селян, так само як мотузка чи куля є засобом виконання смертного вироку окремій особі. Але хтось же отой смертний вирок Українцям виносив! Та годі шукати папірця, де він був би записаний. Якщо такий папірець і був, то давно знищений. Про те, що такий вирок був винесений, свідчить вся сукупність подій та постанов того часу.
Деякі дослідники голодомору вважають, що він не був спрямований лише проти українців на тій підставі, що мав місце також в Казахстані, на Північному Кавказі (Кубані) та Поволжі. В Казахстані справді жахливою голодною смертю загинуло 1 млн. казахів. Але причини голодомору там нехай визначають самі казахи. Що ж стосується Кубані, то там жили переважно українці, їх більшовики й вимордовували. У Московії голодомор був організований в південних районах тодішньої Курщини та Вороніжчини, знову ж таки з переважно українським населенням. Взагалі, голодомор лютував на тих теренах Європейської частини Московської імперії, де жили переважно українці, а карта людомору співпадає з етнічною картою Руси-України. В інших областях Московії міг бути голод, але не було людомору. Не треба також скидати з рахунку, що рано чи пізно страшний злочин буде розкритий, а тому злочинці розробляли і прикриття ("алібі"), зокрема, організовуючи голод і на інших теренах.
До 1990 року Русь-Україна була колонією Московської імперії. Але в 20-х—30-х роках 20 ст. верховодили у ній не москалі. Після захоплення жидами-більшовиками влади в 1917 р. вся система державного управління належала їм. Їхня роль була вирішальною принаймі до 1938 p., коли Сталіну за допомогою інтриг та масових чисток фактично вдалося здійснити невидимий переворот і обмежити (лише обмежити!) абсолютну владу жидів. До цього вони повністю контролювали Центральний Комітет (ЦК) партії, засоби інформації, і особливо репресивні органи, армію та ГПУ (Государственное Политическое Управление), а отже, і увесь совєцький та господарчий апарат.

Якщо виходити з того, що жидобільшовицька правляча кліка була такою собі отарою наївних ягняток, що безмірно любила робітників та селян і мріяла про побудову світлого майбутнього для всього людства, а їм заважали українські селяни, які не розуміли, де їхнє щастя, то голодомор був випадковим збігом обставин.
Зовсім інший буде підхід, коли врахувати, що керівники Московії були досвідченими політиками та інтриганами, які мали 20-25 річний стаж політичної та державної роботи, що вони гартувалися в терористичній боротьбі та громадянській війні, що для них вбити приятеля і колегу по багатолітній роботі було так само легко, "як випити склянку води", що вони не мали жодних "забобонів" сумніву чи жалости. Всі ці риси характеру вони мали в надлишку, навіть аби не було ніяких людоморів. Чому ми маємо відкинути й не враховувати тієї обставини, що переважна більшість жидів, які керували країною, народилися задовго до 1917 p., отже, виховувалися в юдейському середовищі, на людиноненависницьких "вченнях" Танаха та Талмуда, які "вчать", що юдеї — вища раса, єговообрані, які не визнають християн і взагалі всіх неюдеїв людьми, закликають і виправдовують їхні вбивства? Чому вважаючи, що злочини фашизму є наслідком його расистської ідеології, ми не згадуємо, що фашизм був лише блідою подобою юдаїзму? Не дивно, що злочини фашизму були значно слабшими за злочини більшовизму-юдонацизму.
Інші жидівські книги, рабини та "пророки" вчили тих жидів, що Богдан Хмельницький — "Хмєль-злодєй", що жидолюб Симон Петлюра — антисеміт, який організовував жидівські погроми, і взагалі, всі українці — страшні антисеміти, яких "треба винищувати як найгірших злочинців". Все це ми зобов'язані взяти до відома не лише при вивченні та аналізі подій 20-30-х років, але навіть і сучасних. Не треба також забувати, що вдача жида і вдача християнина протилежні по своїй суті. В основі першої лежить ненависть і помста, в основі другої любов та милосердя. Не ставши на точку зору жида, ми не зрозуміємо і його дій, а замість аналізу подій будемо ворожити, як на кавовій гущі. Треба взяти також до уваги, що гой, який потрапив у жидівське середовище, має за дружину жидівку та дітей жиденят, неодмінно буде діяти в жидівських інтересах, стає шабес-гоєм. В противному разі середовище його просто виштовхне.
Шабес-гоями були Молотов, Калінін, Ворошилов та величезна кількість керівників партійних та державних органів у той час. Якщо врахувати усі ці обставини, а не дивитися на тодішніх керівників Московії як на абстрактних людей, виходити з норм жидівського, а не "загальнолюдського" (тобто, фактично, християнського) права, то дії правлячої кліки стають зрозумілими і вмотивованими.
Палаючи ненавистю до Українців і маючи необмежену владу, першу акцію по масовому винищенню нашого народу жиди вчинили вже в 1921-22 pp., вилученням продуктів харчування спричинивши смерть голодом 2 млн. українських селян. Це була репетиція, перша проба сил і можливостей, здійснена під поганим прикриттям голоду в Поволжі. "Вільний світ" мовчки проковтнув цей злочин, заохотивши злочинців до ще більшого розбою. Дивно, що дослідники голодомору 1932-33 pp. не пов'язують його з попереднім голодомором. А методи ж "роботи" подібні, а діючі особи ті ж самі. Очевидно, мають хибний підхід у з'ясуванні причин голодоморів. Помилка більшости, якщо не всіх, дослідників полягає в тому, що вони не можуть збагнути, як це можна закатувати голодом 10 млн. ні в чому не винних людей, це абсурд, що не піддається ніякому логічному аналізу, це виходить за межі нормального сприйняття й розуміння. Нам жидівської логіки не збагнути. Те, що для нас є крайнім дикунством, для них є звичайним явищем; те, що ми не приймаємо і заперечуємо, вони вітають і схвалюють.

*  *   *
На початку 30-х років для жидобільшовицької кліки склалися сприятливі зовнішні та внутрішні умови для того, щоб здійснити помсту українцям. Зовнішні: економічна світова криза в значній мірі відвернула увагу демократичних країн від подій у Московії, вимушувала їх більше займатися власними проблемами. Окрім того, контрольовані жидами засоби інформації намагалися "не помічати" звірства більшовицького правління, бо ті жиди справедливо вважали більшовицький уряд своїм.
Внутрішні: в 1931 році переважна більшість (до 70 %, а в степових районах 85-90 %, [2, с.137]) селян була загнана до колгоспів. Можливо, це не було безпосередньо пов'язано з плануванням голодомору, але колгоспи були використані як зручний інструмент для його здійснення, бо давали можливість легко вилучати селянське збіжжя. Одна справа, коли зерном розпоряджається комуніст-голова колгоспу, який за першим наказом з райпарткому віддасть все, що від нього вимагають, і зовсім інша, коли господарем є селянин, який придбав це зерно важкою працею, на утримані у якого велика сім'я. Під'їхати до колгоспної комори і вигребти все зерно зовсім не те, що забрати його в одноосібних селян, кожен з яких має того зерна небагато й може легко його заховати. В багатьох зведеннях про здачу зерна повідомляється, що селяни-одноосібники здавали менше, ніж колгоспи. Так, секретар Харківського обкому Терехов у листі від 9 січня 1933 р. писав: "Річний план хлібозаготівель виконаний на 5 січня... по колгоспам — на 90,8 %, по одноосібникам на 45,3 %. Збільшення заготівлі хліба за першу п'ятиденку йде виключно за рахунок колгоспів. По одноосібному сектору ми не лише не домоглися ніякого збільшення заготівель, навпаки, маємо різке зниження темпів" [2, с.321]. Можливо, саме завдяки цьому голодомор був послаблений і селян загинуло менше, ніж, того хотіли плановики.
Майже всі дослідники вважають, що однією з причин голодомору було бажання загнати селян до колгоспів. Аби це було так, то голодомор мав би охопити перш за все одноосібників і обійти колгоспників. Але, здається, голодом були більше вражені саме колгоспники. Воно й не дивно: вони жили з того, що їм видавали у колгоспі, а видавали дуже мало, та й те при нагоді забирали під виглядом того, що воно "незаконне" або "вкрадене". Щоб не бути голослівним, наведу декілька виписок з документів того часу.
Секретар ЦК КП(б)У та Дніпропетровського обкому компартії М.Хатаєвич 12 березня 1933 р. писав у доповідній: "внаслідок старанно проведеного тут вилучення від колгоспників "незаконно отриманих" ними натуральних авансів та масових викривлень... у нас серед пухлих та тих, що залишилися зовсім без хліба, дуже великий відсоток колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів" [2, с.427].
Зверніть увагу, словосполучення "незаконно отриманих" виділив сам Хатаєвич, тобто, насправді отримані колгоспниками аванси були законні, але в усіх постановах та розпорядженнях їх вважали незаконними або вкраденими. Тобто, "незаконним" було все, що мав селянин, нехай і чесно зароблене важкою працею у колгоспі.

З Київського обласного відділу ГПУ Розанов доповідав голові ГПУ УССР 12 березня 1933 р.: "...Букський район... Село Маньківка. Пухлих та виснажених на ґрунті недоїдання 400 чоловік, за два місяці померло 30 чоловік, серед них 23 колгоспника. В селі лютує тиф..." [2, с.433, 434].
Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: "... важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим дальше більшу кількість колгоспників... Ми перевели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік. ...Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий... на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників... є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять..." [2, с.456-458]. Зазначу, що в Прилуках у той час жили виключно українці. А якщо вже душити голодом, то яка різниця, селяни вони, чи робітники, аби Українці!
Ці та інші документи самих комуністів незаперечно свідчать, що метою голодомору була зовсім інша причина, а не необхідність загнати селян до колгоспів.
Голод у першій половині 1932 р.

Говорячи про голодомор 1932-33 pp., переважна більшість дослідників має на увазі перш за все події в зимово-літній період цього часу, тобто, десь з листопада 1932 р. по липень 1933 р. Але голодомор, хоч і менший за розмірами, мав місце також і в першій половині 1932 р. Кількість жертв людомору цього часу не співрозмірна з кількістю жертв зимово-літнього періоду 1932-33 pp. Але для виявлення причин цього голодомору, зокрема, був він запланований, був голодом-геноцидом, чи випадковим збігом обставин, необхідно все ж таки підняти завісу й окремо подивитися, що ж відбувалося в першій половині 1932 р. При висвітленні цієї проблеми буду опиратися на збірник документів, підібраних істориками-комуністами і виданих Інститутом історії партії при ЦК Компартії України 1990 р. [2], та роботу Т.Поліщук [5].

Фактично за всю історію Руси-України було не три голодомора (1921-22 pp., 1932-33 pp., 1946-47 pp.), а чотири, бо в період 1932-33 pp. було два голода, розділених між собою часом у п'ять місяців. Без будь-яких перебільшень і натяжок голодомор 1921-22 pp., викликаний непомірними реквізиціями хліба, був штучним і зумисним. Другий голодомор, тобто голодомор першої половини 1932 p., був не менший, ніж четвертий, 1946-47 pp., коли від голоду та пов'язаних з ним хвороб померло 0,8 млн. українських селян. Ми не будемо виходити з того, що другий голодомор був зумисним, застосуємо, так би мовити, презумпцію невиновности1. Будемо вважати, що він був лише наслідком колективізації, яка призвела до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого була втрачена значна кількість урожаю (в деяких районах — до половини), та необґрунтоване великих реквізицій збіжжя ("обов'язкових хлібопоставок", "хлібозаготівлі" по термінології окупантів). Наше завдання полягає в тому, щоб показати: продовження в 1932 р. сільськогосподарської політики 1931 р. неодмінно мусило привести до катастрофічного людомору в 1933 p., а це вже організований злочин.
План реквізицій на 1931-32 pp. був неспіврозмірно великим порівняно із зібраним та заготовленим врожаєм. Не всі господарства і не всі селяни могли виконати накладені на них рознарядки по реквізиціям, бо часто вони виявлялися більшими, ніж валовий збір зерна. Таких селян називали "злісними нездатчиками". їхнє майно конфіскували та прилучали до колгоспного або продавали за безцінь сільській компартійній адміністрації чи "активістам", що робили конфіскації. Селянина разом із сім'єю, де часто були малолітні діти, виганяли на поневіряння. Але виконання плану хлібозаготівель зовсім не уберігало господарства від наступних реквізицій та розорення. Таємною постановою від 11 січня 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов'язувало: "...нац.ЦК, крайкомы и обкомы по выполнении установленного для области (края, республики) годового плана хлебозаготовок продолжать заготовки сверх плана" [2, с.112]. Фактично це означало, що плани реквізицій були лише умовною межею, установленою так, щоб відібрати у селян найбільше хліба. До чого це приводило, видно із заяви селянина І.Вольвача до сільради с.Черемушної Валківського району Харків.обл.: "Бригадою по хлібозаготівлях 20 січня 1932 р. у мене забрано: хліба — зерна різного — пудів біля дев'яти, посліду — пудів з п'ять, віконного скла — на 7 вікон, підошовної шкіри — пар на дві підошов, горілки — одну чверть і 2 півлітри, заготовок цинкових для віялки — решіт на 5. Прохаю сільраду повернути мені згадане, так як я хліб свій увесь здав державі і завдання по хлібозаготівлі виконав..." З документа видно, що ні хліба, ні посліду селянину не повернули [5, с.55; 334].
Окрім зерна, у селян забирали все що вони мали: м'ясо, олійне насіння, картоплю, цибулю, буряки, моркву, капусту, мак, тютюн, прядиво, сіно, солому, курей, яйця, молоко [5, с.59].

Внаслідок такого неприхованого, відвертого й цинічного державного розбою в українських селян була вилучена величезна кількість хлібопродуктів — 440 млн. пудів (70,4 млн. центнерів) [2, с.353]. Це призвело до катастрофічного стану в першій половині 1932 р., про що свідчить велика кількість документів. Листи селян в партійні та державні органи та довідки цих органів дають досить розлогу картину голоду. Послухаємо ж спочатку самих, селян.
З 1 січня до 22 квітня до ЦК КП(б)У надійшло 115 листів, найбільша частина їх припадає на квітень — 64. Ось витяги з деяких листів, одержаних 17-23 квітня 1932 р. [2, с.151-160].

"Шановний т.Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Тепер не тільки Горби, а взяти треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спитати — що буде далі? Постає питання, як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах. За те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду" (з Глобинського району на Кременчуччині, с.Горби, — без підпису).
"Наши рабочие колхозники не имеют ни куска хлеба и даже есть такие, что не имея ничего с голода пухнут. Лошади в колхозах дохнут, а люди делят и едят, что и приводит к массовому заболеванию, санитария отсутствует. Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Кубани, Тифлисе, Крыму — есть хлеб дешевый, сколько угодно и какой угодно, а на Украине — нет" (з Фастова, без підпису).
"Я бачив, що в Росії пуд хліба 10 крб., а на Україні — 80 крб. — і немає. І всі їдуть в Росію. У нас, коли у колгоспника буде 10 футів, так забрали. Зараз колгоспники мають дуже поганий погляд на колгоспне будівництво. Коли я робив у колгоспі рік на транспорті і маю 250 трудоднів, я одержав 12 пудів хліба і більше нічого, як можна прожити, я обірваний, голодний, мені навіть соромно про це Вам писати, бо я людина молода, маю 19 років" (Сталіну з Київщини, с. Рогозів — Кривошейн).

"Чому це так, що... в нас нічого, а керівники колгоспу їдять хліб, молоко, сало, ще й продають борошно на базарі, а ти сиди голодний, пропадай... чи це по всьому СРСР робиться, чи тільки в Знам'янському районі. Чому робочі получають, а колгоспники — ні... в 1932 р. коні дохнуть, люди без хліба сидять. Сказати б недорід, посуха, коли ж ні, урожай був гарний, і коли забирали, то казали, що Радянська влада не дасть загинути колгоспнику, а чому колгоспники голодують, голодні не хотять йти на роботу..." (від колгоспника Давиденка, Знам'янський район).

"Массовые случаи по Жмеринскому району, что у бедняков и маломощных середняков, выполнивших все обязательства по хлебозаготовкам, заходили в хату и брали последних 2-3 пуда зерна под видом упрятаного, не оставляя ни на пропитание, ни на семена для весеннего сева (в с. Лопатинцах, Новосельцы, Куриловцы, Потоках и ряде других)... Уполномоченные брали у кого только увидели: у бедняков, у членов колхоза и во многих коллективах забрали семена и фураж,... и сейчас много бедняков и членов колхоза не имеют ни куска хлеба, ни картошки, ни семян. Крестьяне на незаконные действия жалуются в ЦК КП(б)У — жалобы возвращаются в райКК-РСІ2 т.Мясникову. Тов.Мясников их замазывал... Районные руководители занимаются систематически безобразным самоснабжением, пьянкой. Лошади, скот, свиньи и птица по Жмеринскому району дохнут безпощадно..." (Лист Т.Сталіну від члена партії Банівського А.Ф., партквиток № 0660763, Жмеринка).
"В Дебальцевском горсовете (Рыковского района) созданные бригады ходили по городу, заходя в каждый из домов, и просто предлагали сдать имеющееся зерно и муку, а если кто отказывался, то производили повальный обыск, начиная с комодов, гардеробов, сундуков, взламыванием полов и т.п., не разбираясь, кто он, рабочий или нет... производили обыски у ряда рабочих, число которых не счесть. Забирали зерно, картофель, обыскивая квартиры, сараи и погреба... (Лист т. Сталіну від члена партії, красного партизана Нечипоренка Омеляна Кіндратовича — Донбас, ст.Дебальцево, Калінінська, 49).

"З мого села виїхало 50 % населення — чоловіків 80 %. Село було середняцьке — 650 дворів. Коней здохло 200 з гаком штук, що складає 50 %, здихають і далі. Люди їдять кінське м'ясо, тих коней, що здохли, або беруть з котла, що вариться для свиней, бо хліба і картошки немає, коли не абсолютно, то відсотків на 95... Зараз, коли не 3/4, так половина України їде в Росію, Білорусію за хлібом, бо там є" (с.Лапінці, Прилукського району — від Розбарського В.Л.).
"Я мобілізований до робітничо-селянської Червоної Армії, дружина працює у колгоспі. По осені 1931 р. я мав телицю, в час м'ясозаготівлі визнали в м'ясозаготівлю, останні усуспільнили. Тепер розбирають всі корови. Як Вам відомо, хліба нема на 100 %, сім'я абсолютно голодна. Як вийти з положення з телицею, правління гроші забрало, сім'я пухне з голоду, прохаю відповісти" (від Відоменка, Новоукраїнський район, Татарська сільрада).
"Открытое письмо Винницкой области и части Киевской. В нашей местности голод охватил все районы. Все крестьянство движется и удирает из сел дабы спастись от голода. В селах в день умирает по 10-20 семей, дети двинулись кто куда, все станции железных дорог переполнены отъезжающими крестьянами. В деревнях не осталось ни лошадей, ни скота. Голодных крестьян-колхозников голод заставляет бросить все и идти в свет. Есть случаи в Шевченковском районе, когда целые села заражены болезнью — сапом, потому что кушали дохлых лошадей. Говорить о выполнении посевной кампании не приходится, так как процент крестьян в наших селах остался малый и все истощены голодом... Буржуазия создала искусственный голод у нас, это есть выполнение задания капитализма3, она восстановила всю крестьянскую массу против Советской власти" (від члена ВКП(б) з 1925 р. Крофана П.С., партквиток № 1271632, м.Вінниця).
"Дайте вивід, що в сучасний момент робити, коли в комуні немає на сьогодні що їсти і вже цілий місяць тому назад, як був малай. Районний партійний комітет каже, що треба організовувати загальне харчування з тих продуктів, що мають комунари, а комунари їдять дохлі коні, буряк кормовий і т. ін., пухнуть з голоду, що цілком і повністю загрожує III більшовицькій весняній кампанії. А ще гірше комуна "Крест. Інтерн" в Молдавії, в якій і коні вже всі поздихали, а також свині і все господарство пропадає тільки через те, що немає що їсти. І люди пропадають через те, що немає що їсти, і ніхто за це не турбується й не думає" (від Шверка Федора, АМССР, м.Балта, комуна "Крест.Інтерн").
Дата: Четвер, 10.07.2014, 11:24 | Повідомлення # 2
"Колгопники, які працювали і заробили багато трудоднів, зараз голодують і немає чого їсти, наприклад, у моїх батьків було 805 трудоднів та заробили хліба зі своєю сім'єю по 105 пудів, а одержали з колгоспу грошей та 46 пудів хліба, а решту хліба вивезли в план хлібозаготівлі. Грошей так само чомусь не дають і таким чином ми залишились голодні... Дуже погана у нас справа з загальним початковим навчанням, бо учні школу відвідують тільки на 10 %, це тому, що нічого їсти" (від Давиденка І.П., Полтавщина, Ставино-Долянська сільрада, хутір Давидівка).
"Тов. Сталин,... на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50 % на площадь сева, в общем полное разорение... Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все несчастья, как через каждые 2-3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих з голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом.
Тов.Сталин, у нас делается то, что делалось при царе — царь далеко, а бог высоко, но сейчас в тысячу раз большая беда. Те, кто информирует, получают хлеб и булку, и все это ясно, они имеют закрытые столовые РПК, РВК, а несчастные люди умирают с голоду, все шкурники боятся быть оппортунистами... Жду ответа. С ком. приветом П.В.Смирнов, партбилет № 0643327. Киев, ул.Либкнехта, № 15, кв.12.
Мне живется хорошо, я обедаю в столовке Киевского МПК, и ем так, как надо есть, и могу пережить еще 25 лет".
"Коли прочитали в газетах постанову Центрального Комітету ВКП(б) від 26 березня 1932 р., що корова і всяка дрібна худоба примусово не усуспільнюється, а тільки добровільно, то пішли забирати всяк свою корову. Правління колгоспу забрали дрючки і не дають корів, почали бити бабів..., арештовувати і відправляти в район, в міліцію... Хто взяв корову, то уповноважений РВК приходить з бригадою і розбивають замки, вікна, двері і забирають корову і що мається в хаті — різне майно, і навіть останній буханець хліба 5-6 фунтів, сало, що людина держала на посівну кампанію, щоб вийти в поле на роботу, то бригада забрала і поїла, а людина зосталася голодною і не виходить на работу, а після ходять бригадири, штрафують і говорять, що ви зриваєте посівну кампанію..." (від Зрайківського Гната, Тетіївський район, с.Порошків).

Шановний читачу! Ти прочитав листи смертників. Якщо ці люди не померли від голоду в 1932 р., то або померли в 1933, або загинули внаслідок пізніших репресій, бо людей, що голосно скаржились, влада неодмінно знищувала. Будемо ж вдячні цим людям, бо їхні листи відчаю дають нам широку і розлогу картину тодішнього життя. Тут і становище безправних, обернених на рабів, колгоспників, і їхня наївна віра у справедливість радянської системи та партійного керівництва, і жирування ніким і нічим не обмеженого начальства, і страшний голод, що охопив не лише селян, але й робітників. Селяни та інші дописувачі не могли збагнути, чому вони потрапили у таку халепу. Сподіваюсь, цими листами будуть присоромлені ті дослідники голодомору, хто вважає, що безмірні реквізиції хлібопродуктів були спрямовані на те, щоб загнати селян до колгоспів. Бо влада переслідувала й грабувала всіх, а найбільше постраждали саме колгоспники. З листів добре видно, що голод охопив лише Русь-Україну, що селяни тікали в Московію та Білорусь, де було вдосталь дешевого хліба. Читаючи їх, важко сказати, що навіть цей, скромний порівняно з наступним, голод не був запланований. Але можливо селяни перебільшували? Послухаємо ж, що писали та говорили представники влади.
Голова Всеукраїнського ЦВК Г.Петровський повідомляв 23 лютого 1932 р. першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора "О фактах острого недостатка продовольствия для населения и кормов для скота" і просив його звернутися в Москву до ЦК ВКП(б) "издать постановление о прекращении хлебозаготовок на Украине и объявлении свободной торговли, согласно закону" (2, C.121). Таким чином, голод уже розпочався, "недостатки продовольствия" вже приводили до катастрофічних наслідків, в противному разі Петровський не посмів би звертатися до начальства й суперечити партійній догмі, що "зараз селяни живуть краще, ніж будь-коли".
Що настав голод — не дивно, бо як доповідав Косіору секретар Вінницького обкому партії Алєксєєв 7 березня 1932 р. "расчеты в колхозах за 1931 хозяйственный год на 1 марта далеко не закончены. Из 3793 колхозов области произвели расчеты 2204 колхоза или 58,1 %, есть районы, где еще к расчетам совершенно не приступали (таких 8 районов)" [2, с.125]. Отже, понад 40 відсотків колгоспників, які цілий сезон відпрацювали в полі та біля худоби, нічого за це не отримали і мали жити за рахунок невеликих припасів з городів, які до березня, звичайно, вичерпались. Але і в значної частини тих колгоспників, яким комуністи видали мізерні пайки на трудодні, зерно частково було вилучене, так що до нового врожаю вони могли й не дожити. Адже ж вилучали не з урахуванням того, скільки селянину треба залишити, щоб він із сім'єю вижив, а за принципом найбільшого вилучення.

Про становище в Україні московська жидобільшовицька влада знала не гірше, ніж Харківська, а можливо й краще, бо ГПУ було підпорядковане безпосередньо Москві й частину інформації давало туди, обминаючи колоніальну адміністрацію України. 16 березня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає постанову, у якій зазначає, що "положение с семенами на Украине во много раз хуже того, чем это следует из телеграммы т.Косиора" [2 с. 129]. Отже, розмови про те, що в Москві "не знали, не чули, не бачили" абсолютно безпідставні.

Про тяжке становище на Маріупольщині писав Косіору нарком робітничо-селянської інспекції УСРР В.Затонський 24 березня 1932 р. На Македонській МТС "зам. директора заявил, что их колхозы обеспечены на 50 %, на деле же нет и 5 %... На свиной ферме в самой Македоновке в этом году погибло уже 180 свиней (135 осталось)... полагающейся им макухи (за сданный подсолнух) они не получили и свиней кормят сухой половой" [2, с. 136].
У березні 1932 р. голод уже лютував у багатьох районах Руси-України. Секретар Одеського обкому М.Майоров 3 квітня писав Косіору про голод в Зінов'ївському, Новомиргородському та інших районах области: "Приблизительно в половине сел Новомиргородского района (всего сельсоветов в районе 26) едят павших лошадей, имеются опухшие от недоедания. В таком состоянии находятся от 30 до 50 семейств в каждом сельсовете... Трупы умерших по нескольку дней остаются незакопаными... Такое же положение констатировано и в ряде сел (около 10) Хмелевского района и в трех селах Новоархангельського района" [2, с. 144]. Характерно, що однією з причин голоду Майоров визнає "некоторое переобложение плана хлебозаготовок", тобто, надмірні реквізиції.
Про голод повідомляло ГПУ. В спеціальному донесенні "про факти голоду і випадки смерти в Тростянецькому районі" від 8 травня 1932 р. начальник Вінницького обласного відділу ГПУ Лєвоцкій писав секретарю Вінницького обкому: "Последние материалы все больше сигнализируют об увеличении голодания во многих селах Тростянецкого района с последствиями опухания и смертей... По с.Тростянчик голодает 40 семей, все колхозники, преимущественно бедняки, среди них 15 детей лежат опухшими. По с.Паланка голодом охвачено 52 хозяйства, семьи колхозников в количестве 301 человека, из них 108 человек совершенно опухшие. В этом же селе голодают 15 хозяйств индивидуальников, из них опухших 7 человек... По с.Севериновка голодает 23 человека, семьи колхозников, питаются исключительно сурогатами, как-то: тертый желудь с примесью хрена и пр... По неполным данным сейчас в районе насчитывается голодающих 950-1000 человек... Зафиксированы в районе также 19 случаев смерти от голода" [2, с.160,161].

Зазначу, що більшість пухлих від голоду мали померти через 2-3 тижні, бо продуктів харчування не було.
Про стан голоду на 5 травня 1932 р. в Уманському районі писав оргінстру ЦК КП(б)У у довідці від 16 травня: "Знову збільшилось захворювання від голоду, збільшилась смертність. В с.Фурманка лише з 1 до 5 травня вмерло від голоду 24 чоловіка. Є села (Дмитрушки, Фурманка, Ладижинка, Ропотуха), де смертність носить масовий характер. В с.Дмитрушках немає такого дня, коли б не вмерло 5-6 чоловік від голодної смерти. Недоїданням охоплені всі села району, за винятком с. Яроватка, де стан більш-менш задовільний. В решті сел району голодування та смертність набрали масового характеру. За відсутністю продуктів їдять дохлих коней, забитих собак, викопують торішню гнилу картоплю, буряк, інші корінняки, домішують бур'яну, що появляються, і таким чином годуються. По полях ходять цілі групи людей, що збирають падаль, корінняки і вживають їх для їжі. Харчування дохлятиною, різними покидьками, гниллю носить масовий характер та призводить до захворювання й збільшення смертности (в с.Паланка виявлено випадки смертности від дизентерії, сибірської язви). І, нарешті, в с.Степківці виявлено факт людоїдства. Бідняк колгоспник М. 34-х років, що довгий час недоїдав і годувався дохлими кіньми та ін., вночі 27 квітня убив свою дитину 2-х років, порізав на шматки, жінка варила і годувались вони 2 дні. Потім він хотів убити другу дитину 4-х років, але жінка заперечила.
Опухлих від голоду, яким загрожує смерть, в кожному селі численна кількість. Збільшуються кражі, грабунки, головним чином, скотини для їжі. Такий стан з харчуванням відбивається на посівкампанії: частина зовсім непрацездатних, частина виїжджає за купівлею хліба в промислові центри, до Ленінграду, Москви, причому їдуть, головним чином, працездатні, внаслідок чого — плинність в бригадах, низька продуктивність праці, в деяких селах працюють замість дорослих діти...

Зовсім незадовільний настрій серед одноосібників. З них лише незначна частина сіє, решта — або ж зовсім відмовляється сіяти, або вимагає насіння, тяглову силу, харчування, й лише тоді погоджується сіяти. Є частина, що зовсім вороже ставиться до посівкампанії, на збори не йде, в поле теж, сіяти відмовляється. В с.Рижавці окремі одноосібники заявляють: "Не йдіть до мене, не зачіпайте мене, дайте мені спокійно вмерти" [2, с.163-165].
А ось витяг з листа секретаря Христинівського райкому Жука про голод у районі, складеного у травні 1932 p.: "... з наших 30 сіл району з них 40 колгоспів потребують негайної допомоги: колгоспники — 939 господарств, або 4000 душ; одноосібників — 298 господарств, або 1405 душ. Разом 1237 господарств, 5405 душ..." [2, с.165].

Секретар Янушпільського району Вінницької области 20 травня 1932р. у доповідній записці про голод ("продовольчі труднощі"), зокрема, писав: "В основном недостаток охватил прослойку колхозников-многосемейных и бедняков-единоличников-многосемейных. Характерно отметить, что голодовке подвергнут весь контингент лиц, полностью выполнивших план хлебозаготовки... Список опухших и крайне нуждающихся сел при сем прилагаю. Случаев смерти зафиксировано 5, каковы имеют место в с.Молочки и Галиевка. В с.Молочках и других селах, на почве отсутствия хлеба, обнаружены случаи употребления мяса от павших лошадей. По достаточно проверенным данным отсутствует не только хлеб, но и другие продукты, как картофель, буряк и проч. Имеет место в ряде сел: Молочках, Галиевке, Жеребках и др. — выкапывание из земли на засеяном поле разных культур.
В с.Молочках на засеяном поле горохом вышло до 40 женщин выкапывать рассеянью зерна и тут же на месте ели их, едят также и гнилую картофель.
С.Краснополь: В Краснопольском колхозе зимой были выброшены на поле несколько сотен пудов гнилого картофеля. Селяне ближайших сел, как Молочек, Галиевка в количестве до 100 человек мешками разбирали эту картофель, каковую употребляли для питания.
С.Бурковцы: В Бурковецком колхозе на месте, где была закагатирована картошка, каковая сгнила и земля засеяна ячменем и овсом — 150 человек разорили землю, собирая остатки гнилой картошки.

Индивидуальной помощи ни колхозникам, ни единоличным хозяйствам за отсутствием продресурсов не выдавалось.., мобилизовать какие бы то ни было продресурсы внутри района не предвидится никакой возможности. Кампания по обработке свеклы в колхозах и прополочная кампания находятся под реальной угрозой срыва за отсутствием средств питания..." [2, с. 170].
Як робилися реквізиції ("хлібозаготівлі") у Богуславському районі Київської области, а заодно як колгоспників нацьковували на одноосібників, щоб пересварити селян, свідчать члени бригади обласного бюро компартії Клінов та Гєнкін у листі від 1 червня 1932 p.: "... после выполнения колхозом плана хлебоздачи ввиду невыполнения хлебозаготовок единоличниками и твердосдатчиками, каждый колхозник был прикреплен к единоличнику или твердоздатчику, поставив под ответственность за невыполнение последними колхозников, после чего у них было в ряде случаев изъято по 5 пудов хлеба, полученных ими из заработанных трудодней. У части единоличников административными грубыми мерами было "заготовлено" вплоть до последнего пуда семенное зерно, в результате чего по единоличному сектору план весеннего сева из 2200 га засеяно на 30 мая — 202 га... По проверенным данным в с.Медвине в колхозном секторе находятся в опухшем состоянии на почве голода 160 семей. Единоличный сектор, составляющий 40 % села, имеет 238 опухших семейств. С 19 по 30 мая в селе умерло от голода 30 человек. По заявлению председателя сельсовета ежедневно умирает от голода 3-4 человека, из них часть детей в возрасте 9-14 лет (эти цифры являются ориентировочными, ибо точное количество опухших семейств еще не установлено). Опухшие семейства получают крайне недостаточную помощь. При данной помощи не представляется возможным восстановить их трудоспособность и свести к минимуму смертность от голода.., до реализации урожая осталось еще 2 месяца и с каждым днем положение ухудшается" [2, с.181,182].

Широку панораму голоду у Харківській области дав секретар обкому Терехов у доповідній записці в червні 1932 р.: "Проверенные данные непосредственно руководящих работников области по отдельным районам и колхозам, а также многочисленные материалы, поступающие за последнее время от РПК, уполномоченных облпарткома и сводки по линии Харьковского обласного отделения ГПУ свидетельствуют о чрезвычайно напряженном продовольственном положении отдельных районов области, в особенности по колхозному сектору.

1. Семеновский район: в Герасимовском селе колхозники не имеют хлеба, на почве голодовки колхозников есть случаи опухания, и в особенности среди детей...  продовольственных продуктов для организации общественного питания не имеется, что в ряде колхозов вызывает массовые невыходы колхозников на работу, нападение на пункты заготзерна, выкопку маточников и картофеля, а также массовый выезд колхозников на заработки за хлебом в другие области республики. (Политсводки райпарткома, уполномоченного обкома и материалы ГПУ).
2. Кобелякский район: Этот район еще в большей степени нежели Семеновский находится в тяжелом продовольственном затруднении... в селах Сухая Маячка, Бродщина, Красное и др. отмечено до 60 случаев смертности на почве голода и систематического недоедания. Колхозники и индивидуальники в большинстве сел этого района... питаются всевозможными суррогатами (цвет акации, камыш, осока и т.д.) и есть случаи употребления в пищу мяса павших лошадей. (Политсводки РПК, уполномоченного обкома и материалы ГПУ).
3. Чутовский район: В с. Дубровая лежит опухших от голода 36 семейств, за последнее время было 2 смертных случая. Факты особо тяжелого продовольственного состояния в этом районе имеют место в селах: Рублевка, Постельки, Войковка и Искровка. На этой почве отмечено массовые отказы колхозников от выхода на работу... (Сводки ГПУ).
4. Глобинский район: В ряде сел на почве голода есть случаи заболевания и смерти. В с.Федоровка с начала посевной кампании умерло до 80 человек. В мае — 36 человек. Большинство семей этого села лежат опухшими. В с.Горбы умерло 11 человек от голодовки, в с.Глобино — 2 человека и в с.Бориси опухших от недоедания — 91 человек (все бедняки). В этом же селе были случаи смерти от голода (колхозник Гнида Прохор умер на дороге). (Сводки ГПУ).
5. Нехворощанский район: В ряде сел на почве голода имеют массовые случаи употребления в пищу различных суррогатов: качанов капусты, сердцевины стебля подсолнуха, макухи, что приводит к массовым заболеваниям. В с.Нехвороща — 15 семейств колхозников лежат опухшими от голода. В с.Жаднево лежит больных от недоедания 25 человек, из них у колхозника Шпака вся семья из 6 человек. Такое же положение в сс.Михайловка, Шевченко и др. (Материалы ГПУ и Политсводки РПК).
6. Оржицкий район: В большинстве колхозов района отсутствует хлеб. Еще в начале сева колхозники питались до 25 % суррогатами, есть случаи опухания в таких селах: Круподерецкое — 40 человек, Лукомельское — 30, Яблуневское — 30, Оржицы — 27 и др. Колхозы не в состоянии обеспечить общественным питанием всех работающих колхозников, что приводит к чрезвычайно низкому проценту выхода на работу. (Материалы ГПУ, политсводки РПК).
Кроме перечисленных районов с яркой характеристикой случаев голода в отдельных сельсоветах и колхозах, из общего числа 82 районов области, аналогичные случаи в большей или меньшей степени голода установлены в таких районах (подається список 34 районів — А.К.)...
Усилились тенденции самовольного разбора лошадей колхозниками у колхозов и массовые подачи заявлений как единолично, а в большинстве группами, о выходе из колхоза, главным образом по мотивам отсутствия продовольствия, а также и тенденции получить обратно лошадей, раздел посевов и проч. скот... Отпущенная продовольственная помощь для Харьковской области на период весеннего сева ввиду ее незначительности не могла обеспечить минимальные потребности области полностью..." [2, с.190-193].

Не дивно, що в умовах жорстокого голоду, коли серйозно руйнувалась психіка людини, а загострювались тваринні інстинкти, спрямовані на виживання роду за рахунок пожирання слабших особин, були засвідчені багаточисельні факти людоїдства. Про один з них було написано раніше. А ось інші.
Звенигородський дільничий прокурор у листі Київському обласному прокурору повідомляв про три випадки людоїдства дітей в с.Тарасівка [2, С.203].
Вінницький обласний прокурор Чернін у липні повідомляв у Республіканську прокуратуру про випадки людоїдства в с.Нове Місто Монастирищенського району. Цей лист дає яскраву картину стану, в якому знаходились "канібали": "Повідомляю, що в останніх числах червня в с.Нове Місто... гр.Г., 36 років зі своєю дружиною, по майновому стану маломіцні середняки, порізали та з'їли своїх дітей хлопця, 9 років і хлопця, 2 років. Сам Г. знайдений на печі вмерший, якого труп розкладався, бо нікому не було відомо. Дружина його зараз непритомна і не можна з нею говорити..." [2, с.210].
Секретар Шполянського РПК Київської области в листі до ЦК КП(б)У 25 липня 1932 р. писав про два випадки людоїдства в селах району. Про подію в с.Матусівка він, зокрема, пише так: "...попередні дані говорять про те, що жінка-біднячка, що має троє чи четверо дітей, дійсно була в дуже скрутному становищі, сама хворіла від недоїдання, діти теж в розпачі, рішилась на те, що позбавила свою дитину життя для того нібито, щоб спасти останніх дітей. Так вона заявила слідчому..." [2, с.221].

Про випадок людоїдства в с.Софіївка Бердянського району повідомляла Дніпропетровська обласна міліція обкому КП(б)У: "...Гр.Б., 25 лет, разведенная, батрачка, член артели "Октябрь", проживающая в с.Софиевка, имела на своем иждивении двух детей — мальчика трех лет и девочку 1,5 года... В декабре 1931 г. за отсутствием корма корову и поросенка зарезала на питание. В это же время хлеб у нее был израсходован и она стала питаться исключительно одним мясом. В начале марта 1932 г. мясо от коровы и поросенка израсходовала и стала варить кости и этим наваром питалась сама и питала детей. От такого питания Б. стала опухать, несколько раз обращалась за помощью в сельский Совет, в правление артели, но помощи не получала, оставаясь в беспомощном голодном состоянии, Б. решила убить ребенка-девочку и ее мясом питаться... Гр.Б. ввиду ее опухлости на почве недоедания находилась на излечении в больнице. В данный момент у Б. опухоль прошла и последняя находится в больном состоянии для определения ее психического и умственного состояния..." [2, с.225, 226].
Страшні речі діялися в Руси-Україні в першій половині 1932 p. Селяни, артілі, сільради, райпарткоми, обласні та республіканські партійні та державні органи у багаточисельних зверненнях до вищестоячих установ та організацій волали про допомогу. Жидобільшовицька влада визнала факт голоду й допомогу надала головним чином за рахунок тих резервів, що знаходились в Україні. Але вона була недостатньою, вкрай запізнілою, голоду зупинити не могла, про це повідомляється у багаточисельних зверненнях. Фактично, допомога йшла, але не для ліквідації голоду, а щоб засіяти поля та підтримувати у відносно працездатному стані тих селян, які ще могли щось робити.
Відчуваючи, що колгоспи створені для їхньої загибелі, влітку 1932 р. селяни почали масово з них виходити. В липні 1932 р. ГПУ УССР подає доповідну в ЦК КП(б)У "Про тенденції виходу з колгоспів на Україні", в якій, зокрема, говориться: "Дополнительные поступившие материалы местных органов ГПУ сигнализируют о дальнейшем росте требований колхозников об исключении их из колхозов... Всего по Украине на протяжении июня поступило заявлений о выходе из колхозов 14055 человек в 475 колхозах 111 районов..." [2, с.205].

У своїх заявах про вихід селяни писали [2, с.233-235]:
"Вступаючи до колгоспу, ми усуспільнили землю, живий та мертвий реманент, дали насіння озимини, працювали в колгоспі як належить, а за це ми маємо злидні та голод. Коли нас умовляли вступити до колгоспу, обіцяли давати на їдця 15-16 пудів хліба на рік, дали по одному чи по два, а під час хлібозаготівель і той забрали, завдяки чому ми пропадаємо з голоду. Зверталися до місцевих органів влади за допомогою, але такої не отримуємо".
В цих кількох реченнях відображена вся політика жидо-більшовицької влади по відношенню до українських селян. Хіба не видно як звідси, так із багаточисельних попередніх листів та зведень, що їх не вважали за людей — цілком у дусі жидівського Талмуду. Селян не відпускали з колгоспів, і вони слізно просять захисту у Г.Петровського: "Спасаючи дітей своїх від голодної смерти, просимо Вас, рідний наш батько, зробити розпорядження РВК, щоб правління колгоспу "Гігант" задовольнило наші клопотання про виключення наших господарств з колгоспу та повернули нам наші землі з врожаєм цього року та усуспільнене майно" (Колгоспники с.Чемерис-Волоських Барського району).

Ось ще декілька листів колгоспників, які не потребують коментарів:
"...Матеріальне становище колгоспників погане — двоє вмерли голодною смертю. Одержана компенсація за трудодні не тільки не задовольняє потреби колгоспника, але цього не вистачає розрахуватися за різні зобов'язання" (Колгоспники хутора Шинківщини Покровсько-Багачанської сільради Хорольського району).
"... що літо проробили, а в зиму залишилися без одежі й без хліба, в чому й прохаємо належного розпорядження про повернення нам землі та майна з колгоспу" (Колгоспники артілі ім. Сталіна Карлівського району).
"Колгосп, розраховуючись, видав колгоспникам дуже мало хліба, а є такі, що нічого не одержали і тому колгоспники голодують. Є багато випадків, що виданий хліб колгоспникам, забраний назад. Одноосібник-середняк та бідняк багато краще забезпечені, ніж колгоспник". (Колгоспники с. Бірки, Броварки та Ципки Гадяцького району).
Отже, колгоспи були тим інструментом, за допомогою якого більшовики могли користуватися плодами праці селянина на свій розсуд, внаслідок чого селяни потрапили у повну від них залежність. Формально ще будучи вільними, фактично вони вже стали їх рабами, і не в переносному, а в прямому розумінні цього слова. Через півроку це рабство було закріплене юридично указом про пашпортизацію населення. З причин, які будуть розглянуті нижче, нові рабовласники вирішили знищити значну частину своїх рабів. Дезорганізовані, деморалізовані, ослаблені фізично жахливим голодом першої половини 1932 p., українські селяни могли чинити лише пасивний опір.
 
Планове тотальне вилучення продуктів харчування в другій половині 1932 р.
Необмеженими реквізиціями хлібопродуктів в 1931-32 pp. сільське господарство Руси-України було зруйноване. Перспективи як на врожай 1932 p., так і на виживання населення до врожаю 1933 p., були надзвичайно погані. Не зважаючи на те, що погодні умови для врожаю 1932 р. були кращі, ніж у 1931 p., тобто з однієї засіяної та обробленої ділянки землі можна було отримати більше, валовий збір сільськогосподарської продукції в 1932 р. був значно менший, ніж 1931 p. Це було обумовлено кількома причинами.
1. Внаслідок дезорганізації сільськогосподарського виробництва та нестачі насіннєвих фондів восени 1931 р. був недосів 2 млн. га озимих. Окрім того, навесні 1932 р. загинуло 1 млн. га озимини [2, с.353]. Таким чином, був втрачений урожай на площі біля 36 % озимих посівів, а при середній врожайности 1932 р. 7,3 ц/га — біля 22 млн. центнерів.
2. Внаслідок нестачі насіннєвих фондів, виснаження селян голодом, значним зменшенням тяглової сили (коней, в 2-3 рази) та загальною дезорганізацією сільськогосподарського виробництва (на підтвердження всього цього є величезна кількість офіційних документів, наведених в роботі [2], не лише не були пересіяні поля з втраченою озиминою, але навіть залишилися недосіяними багато весняних культур. Втрати від цього можна було оцінити в 1932 p., вони напевне були дуже значними.
3. Значна частина селян не могла засадити свої городи основним продуктом харчування в умовах колгоспної системи — картоплею, рівно ж як і кукурудзою та соняшником — насіннєві фонди були з'їдені.
Все це привело до того, що при сприятливіших ніж в 1931 р. погодних умовах і більшій врожайности валовий збір основної сільськогосподарської продукції (хліб, картопля, соняшник) був менший. Чи знала про все це влада? Влада завжди знає значно більше, ніж пересічна людина, бо вона має інформацію від різних джерел, до того ж, вона має спеціалізовані установи, що займаються її збором та обробкою. А що знала пересічна людина як в Руси-Україні, так і поза її межами про становище із забезпеченістю населення продуктами харчування, добре видно з двох листів, які ми подамо нижче і які мали б наводитися в усіх підручниках з історії Руси-України того часу.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 11:24 | Повідомлення # 3
Лист члена ЛКСМУ Г.І.Ткаченка секретарю ЦК КП(б)У С.В.Косіору про економічні труднощі на селі та політичний настрій населення.
18 червня 1932 р.
Шановний т. Косіор!
Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи Радянської влади та партії на селі, а після, від'їхавши в місто в 1930/31 р., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.
Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 p., a фактично з комсомольською роботою зв'язаний ще з 1927 року. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще позапартійний...
На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися — зацікавитись і вивчити життя міста й села і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз'яснюючу роботу, різко доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п'ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні. А тепер, шановний Станіслав Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом ...
Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т.ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25-30 % відносно тієї, що була в 1925-1928 pp. В колгоспах, в яких було коней 100-150, зараз тільки 40-50 та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927-1928 pp. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.
Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму й квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду.
Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур'яну з звичайною макухою? А "начальство" виголошує красноречиво "за темпи, за соціалізм". Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім'ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — "Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування", студентів харчують раз у день таким обідом — Н2О і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж нічого немає і одержуєш хліба до нього 20-25 г.
На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. "От і живи Гаврило". Так у київській їдальні СЗК № 2-3 і т.д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць він 40-30 крб. та різні відрахування в них і так чистою одержує 15-20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба — 2 крб., сало 100 г — 3- 3 крб.50 коп., масло — 2 крб.85 коп., яєчки — 60 коп. штука і т.ін. Як де появляться які соєві коржики, такі, що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік. Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п'ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров'ю плюють.
Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т.ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать. ЦК мабуть не бачить цього, або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більші навалено на колгоспи.
Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубств, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %.
Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо й збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся...
Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідійотського шляху. Може я помиляюся, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.
Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.
З комсом. привітом Ткаченко На адресу: м.Київ, вул. Ж.Революції, 12
(Рибоводний технікум) Ткаченко Гр.І. [2, с.183-186].
А ось якими побачили українців та Русь-Україну білоруські робітники, не виїжджаючи за межі Білорусі.
 
Лист білоруських робітників до ЦК КП(б)У про продовольчі труднощі в Україні.
15 липня 1932 р.
Колі гэта было, штоб Україну Беларусія карміла. Былі горшіе годы, але Україна карміла Беларусію, а цяперь наодворот. Беларусія непроч помоч українскім колхозам і працытным селянам арганізованым порядком, а не такім як сейчас праісходзіць, што на Беларусії із за українцямі нельзя не прайці не праехаць як на желдорогі, так і на дарогах. Всюди уйма голодных оборваных українцев, которыя валяются по улицам местечка Беларусії Жлобін, Гомель, Бахмуч, Быхат, Магімт, Орша, Мінск, Сіроціно і усюду полно. По лесам некоторые живуць. Да чого гэта доходзіць, к чему гэта вийдзе.
Шмат українцей быває за хлебом коля самай мяжы буржуазной польской Польчши і што вы думаєце мало есьць урочой, якія робяць ваенікі, што українцев змору хоцят задушыць, а у газетах пішут усе хорошо. Чаму прайду не напішуць, што міліоні галадуюць і на полі шмат цяперь гібніт хлеба, а много зарасло травой і не запахано засталося, т.к. самая сіла мужчыны і жанчыны кінулісь у сьвет за куском хлеба, что толькі с голоду не померці.
I правда жалко когда глядиш, как голодныя скитаюця українцы, а когда говориш, почему не работаеце на месте, так отвечают, что семян нет и в колгозах нечего делать и обеспеченность плохая. В общем факт остается фактом, что миллионы людей бродят голыя, голодныя по лесам, станциям и местечкам и колхозах Беларусії і просят кусок хлеба. А как разрешена хлебная проблема на Україне, где ЦК партії Україны, где ЦИК, что предпринимает. Просто сердце сребет за такія дела дапущеныя, біларусы.
Беларусы — рабочие Петров, Савін, Кудук [2, с.209].

Отже, 19-літній хлопчик бачив, що колгоспи та реквізиції хлібопродуктів з Руси-України — це не шляхи до соціалізму, "це шляхи до гнойні і згубств", після яких залишиться живими 50 % населення. Білоруси ж прямо заявили, "што українцев змору хоцят задушиць".
Безумовно, про все це правляча кліка знала краще, ніж пересічні громадяни. Не важко було передбачити, що при такій руїні сільського господарства та недозбору життєво важливої продукції насувалося лихо, значно серйозніше, ніж у першій половині 1932 р.
Аби при владі у Московській імперії у той час знаходились люди, виховані на основі європейсько-християнської культури, навіть атеїсти, або якби люди іншої культури, що не хотіли 6 допустити повторення голоду з важчими наслідками, вони вжили б необхідних заходів, щоб голод першої половини 1932 р., не спровокований ніяким стихійним лихом, не повторити. Вони неодмінно мусили б врахувати всі свої прорахунки (якщо це справді були прорахунки, а не зумисне нагнітання голоду) й діяти у відповідному напрямку. Найпростіше було б розпустити колгоспи й дати можливість селянам самим виборсуватись із прірви, у яку їх загнали. Навіть аби влада хотіла зберегти колгоспи, але не допустити ще страшнішого людомору, який невідворотно насувався, то зменшила б хлібозаготівлі, дала б селянам стільки хлібопродуктів, скільки було необхідно для їхнього біологічного виживання до літа 1933 р. Можливо, влада могла б діяти іншим способом, але ніяких кроків у напрямку відвернення добре передбачуваного голодомору зроблено не було. Більше того, всі постанови, укази та розпорядження тодішньої правлячої кліки є незаперечними доказами того, що вона намагалася не уникнути голоду, а навпаки, розширити та поглибити його. А це означає, що голод планувався, всі ті розпорядження та постанови, які його поглиблювали, були відповідними заходами, спрямованими на здійснення того злочинного плану. Щоб до часу не виявити цей план винищення українців, переважна більшість постанов та розпоряджень правлячої кліки, спрямованих на поглиблення голоду, йшла під грифом "совершенно секретно" ("цілком таємно") або навіть "совершенно секретно, особая папка". Не викликає жодного сумніву, що голод у першій половині 1932 р. був використаний як досвід для того, щоб не дати можливости українським селянам уникнути голодної смерти в майбутньому, щоб цілеспрямовано підвести їх до неї.

Для кращого розуміння наступних подій задамо собі запитання: що треба зробити, щоб умертвити голодом населення на великих теренах? Очевидно, для цього необхідно:
— залишити їх без продуктів харчування;
— по-можливости вилучати від них все, що вони якимось способом придбали чи придбають;
— не давати їм можливости вибратися в ті райони чи місця, де голоду немає;
— ізолювати від суспільства або й фізично знищувати тих людей, які заважають вилучати у населення з'їстні припаси;
— поставити до керівництва найбільш жорстоких та цинічних осіб, які могли б проводити відповідні заходи і були б байдужими до картин голодної смерти тисяч людей.
Саме такий план дій послідовно і ретельно проводився в Україні та Північному Кавказі (Кубані) принаймні до весни 1933 р.
Отже, погодні умови 1932 р. були кращими, ніж 1931 p., але валовий збір — значно менший. Не зважаючи на це, план реквізицій збіжжя по селянському сектору (колгоспники та одноосібники) був майже не зменшений і становив величезне число — 356 млн. пудів (57 млн.ц) [2, с.194]. Сюди треба додати приблизно 40 млн. пудів "плану" по іншим секторам (радгоспи). Отже, в 1932 р. українські селяни мали здати окупанту близько 400 млн. пудів або 64 млн. ц. "планового" збіжжя. Але це не все. Україна мала повернути ще 2 млн.ц в рахунок погашення "допомоги", виданої на посівну кампанію весною 1932 р.
Якщо виходити з офіційної статистики, то 1931 р. в Україні було зібрано 183 млн.ц хліба, а план реквізицій становив 77 млн. В 1932 р. було зібрано лише 147 млн.ц, а план реквізицій передбачав вилучити 66 млн.ц. Офіційним даним по збору врожаю важко повірити, він напевне був менший. Але якщо це було так, і правлячий народ був у цьому переконаний, то в 1931 р. для потреб села (харчування, фураж, насіннєвий фонд) залишалося 106 млн.ц, і це призвело до важкого голоду у першій половині 1932 р. У 1932 р. для потреб селян, згідно офіційним даним, мало б залишитися 81 млн.ц, на 25 млн.ц менше, ніж попереднього року. Треба взяти також до уваги, що внаслідок відсутности у багатьох господарствах посадкового матеріалу та виснаження селян навесні 1932 р. городи, які могли годувати сім'ю кілька місяців, були засаджені значно гірше, аніж у 1931 p., отже, і врожай з них був менший. Такий дефіцит сільськогосподарської продукції неодмінно мусив привести до страшної катастрофи. Правляча кліка про все це знала й свідомо штовхала до неї українських селян. Це підтверджують також офіційні статистичні дані, згідно яких середній врожай в Руси-Україні у 1932 р. становив 36 пудів зернових на одну людину, а по решті території СССР — близько 26 пудів. Навіть цих 26 пудів (416 кг) цілком достатньо, щоб голоду не було. Як же міг бути страшний голодомор на теренах, де було зібрано по 36 пудів (576 кг)? Цього треба було дуже хотіти й дуже його домагатися.

Про те, наскільки нереальними були плани реквізицій, яскраво свідчить лист Косіора в ЦК ВКП(б) стосовно заготівель насіння льону [2, с.237]. Суть його зводилась до того, що московська влада вимагала від України здати 70 % валового збору врожаю проти 46 % минулорічного. Якщо виходити з норм висіву та проектованого збільшення площ посіву, то виходить, що решта (30 wacko ледве покриває потреби на посів. При такому "плані" селянам взагалі нічого не залишається. А за що ж вони працювали? С.Косіор пропонує забрати у селян "всього лише" 50 %, а їм за працю залишити 20 %.
Для виконання "плану хлібозаготівель" почалися масові реквізиції, внаслідок чого у селян, головним чином через колгоспи, до 1 лютого 1933 року було відібрано 255 млн. пудів збіжжя. Щоб мати уявлення про цю кількість, нагадаю, що в 1918 р. за звільнення від жидо-більшовицьких окупантів німці зажадали від Руси-України, сільське господарство якої на той час міцно трималося на ногах, аж... 60 млн. пудів, які до того ж не були вивезені. А скільки було галасу у більшовицькій пресі про страшне пограбування України німцями!

На покриття плану реквізицій ледве вистачало валового збору, так що з колгоспниками практично нічим було розрахуватись. На пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся 5-7 лютого 1933 p., С.Косіор відзначав, що розрахунки з колгоспниками за роботу в 1932 р. на 1 лютого 1933 р. провели лише 5,2 % колгоспів Дніпропетровської области, 12 % — Одеської, 18,4 % — Харківської, 31 % — Вінницької. Та це зовсім не означало, що колгоспники, які отримали повний розрахунок, могли спокійно дожити до нового врожаю. Адже норми видачі на трудодні часто були символічними, а до весни й те забирали різні уповноважені, "буксири", "бригади" під виглядом "вкраденого" та "незаконно придбаного".
Добре знаючи з гіркого власного досвіду, що ні від колгоспів, ні від окупанта допомоги вони не отримають, селяни приступили до забезпечення себе продуктами харчування власними силами. Найперше та найпростіше, що могло прийти в голову — підбирати на полях втрачене під час збирання врожаю. Адже все одно воно або згниє, або буде переоране. Звичайно, при нагоді селянин міг і вкрасти. І хоч це глибоко суперечило українській хліборобській моралі, але коли справа доходить до виживання чи смерти, тут вже не до моралі.

Але й організатори голодомору не дрімали. 7 серпня 1932 р. ЦВК та РНК СРСР видають постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власности". Згідно цієї постанови, майно колгоспів та кооперативів, яке було складене самими селянами при вступі до них (приміщення, худоба, сільгоспінвентар тощо), а також вирощений селянами врожай, прирівнювались до державного майна, розкрадання якого каралося розстрілом, а за пом'якшуючих обставин — позбавленням волі на строк не менше 10 років. Цією постановою вихід селян із колгоспів або агітація за вихід прирівнювались до державних злочинів. В народі ця постанова відома як "закон про п'ять колосків". І справді, за кілька колосків, зібраних на стерні вже скошеного поля, багато українських селян і навіть дітей було вбито прямо на місці. Так ще в серпні 1932 р. почалася неоголошена, підла, підступна і жорстока етнічна війна, спрямована на винищення українців. Дуже вже нерівними були сили. З одного боку добре організована жидовня, яка знала, що вона хоче, спиралася на потужний партійний та державний апарат, ГПУ та військо, а з іншого — українські селяни, які не могли збагнути, за що вони страждають і чому влада намагається вимордувати їх голодом.
Щоб більше вилучити хліба і не дати можливости селянам закупити його у колгоспах та в одноосібників, політбюро ЦК КП(б)У 9 серпня 1932 р. видає постанову, якою до 15 січня 1933 р. забороняє торгівлю хлібом на ринках [2, с.227]. Винні у порушенні цього розпорядження притягуються до судової відповідальности. Але як і будь-які злодії, керівні товаріщі закликають діяти тихо, таємно, щоб не викликати обурення у населення: "Репрессии (арест, конфискация) не должны производиться на базарах. Но на базарах мы должны в первую очередь через фининспектуру, устанавливать фамилию продающего хлеб, из какого он села и колхоза". [2, с.230]. Отже, до 15 січня увесь хліб мав бути реквізований.
Для прискореного вилучення хліба компарткоми зобов'язують нижчепідлеглі організації до "мобилизации всего тягла, рабсилы (воістину, рабської сили — А.К.) для   работы от зари до зари для молотьбы, скирдования, вывоза хлеба..." [2, с.227]. А щоб у селян залишилось на зиму як можна менше хліба, і щоб вони у колгоспі не нагулювали жирок, Укрколгоспцентр видає постанову, якою забороняє видавати селянам хліб при роботі від зорі до зорі, мовляв, до гарячого приварку нехай приносять його з дому [2, с.230-231]. Ця постанова була продубльована партійними комітетами, зокрема, Луганським, який зобов'язував притягувати до відповідальности тих голів колгоспів, які "розбазарювали" хліб, тобто видавали його на громадське харчування колгоспникам під час виконання ними польових робіт [2, с.236].
Але села та колгоспи, які спромоглися б виконати плани пограбування, зовсім не будуть залишені у спокою. Вони зобов'язані будуть висунути збільшені, так звані зустрічні плани, доки не позбудуться "зайвого" (тобто, всього) зерна, і зробити це мають самі селяни (яке благородство з боку правлячої кліки!): "В тих же колгоспах та селах, де є можливість збільшення плану хлібоздачі, це збільшення провести шляхом масової роботи та висунення колгоспами й селами зустрічного плану" [2, с.232].
Дата: Четвер, 10.07.2014, 11:24 | Повідомлення # 4
Подібні, на перший погляд малозначимі, постанови приймалися в усіх областях України, отже, направлялися з єдиного центру й сприяли максимально можливому вилученню хліба з колгоспів, а селянські сім'ї пускали в зиму без його запасів.
Щоб спричинити голод, здавалось би достатньо було накласти плани реквізицій, які неможливо виконати, а від селян через колоніальну адміністрацію та репресивні органи домагатися його виконання. Але такий важливий захід, як винищення населення голодом, не можна було пускати на самоплив, бо одна справа давати загальні вказівки про вилучення сільськогосподарської продукції, знаходячись десь у Москві, і зовсім інша — вилучати у селян, що конають голодною смертю: у деяких хохлів могло здригнути серце при вигляді сотень помираючих навколо людей.
Щоб керівників районної ланки надійніше прикріпити до окупаційної адміністрації та зробити слухнянішими, постановою політбюро ЦК КП(б)У від 1 листопада 1932 р. їм підвищуються ставки заробітньої платні. Для покращеного постачання їх прикріплюють до закритих обласних розподільників, де у певній кількости продовольчі та промислові товари видавалися безкоштовно або за символічну платню. Спеціалізованим постачанням було охоплено 23 тис. 900 чоловік [5, с.99].
На терени, населення яких мусить загинути від голоду, для контролю за діяльністю місцевої колоніальної адміністрації правлячий народ направляє особливо довірених і здатних на будь-який злочин високоповажних виконавців. На початку жовтня 1932 р. перший заступник ОГПУ І.Акулов призначається членом політбюро та секретарем ЦК КП(б)У по Донбасу; секретар Середньоволзького Крайкому партії Мендель Хатаевич, який "уславився" там розкуркуленням та колективізацією, призначається членом політбюро та другим секретарем ЦК КП(б)У. За визначенням відомого дослідника голодомору Р.Конквеста, М.Хатаєвич був "одним з найбрутальніших сталінських реквізиторів".

В кінці жовтня в Русь-Україну з Москви відряджаються ще дві жидівські групи: в Україну Молотов (голова), Калманович, Саркіс, Маркевич та Кренцель; на Кубань Кагановіч (голова), Юркін, Чернов [2, с.238], заступник начальника ОГПУ Г.Ягода .
Молотов був в Україні майже два місяці, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому сюди приїздив ще й Кагановіч. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя в українських селян. Це зовсім не означає, що до цього часу колоніальна адміністрація в Руси-Україні діяла на свій розсуд, її постанови та розпорядження завжди були спрямовані лише на виконання вказівок згори. Якщо вона й виявляла ініціативу, то лише на їх поглиблення й розробку. Фактично, після жовтня місяця брати було вже нічого, хіба що виривати шматочок хліба чи картоплину з рота голодаючих дітей, "активісти", "уповноважені", "буксири" й таке робили.
Те, що почалося після прибуття Молотова та Кагановіча, можна назвати як добивання лежачого. В короткий термін була прийнята ціла злива постанов, суть яких зводиться до "усиления хлебозаготовок" та терору. Зупинюсь на найважливіших з них.
З комуністів, комсомольців, інших активістів, згодних на грабунок, створюються так звані "буксирні бригади" мета яких — вишуковувати та вилучати зерно, перш за все в одноосібників. Неможливість здачі хліба внаслідок його фізичної відсутности розглядалася як "попытки классового врага и его агентуры, направленные к срыву хлебозаготовок", які треба "беспощадно подавлять" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 25 жовтня 1932 p. [2, с.239-242].
"Для принятия на месте совместно с обкомами всех мер к большевистской мобилизации сил и обеспечению выполнения установленного окончательного плана хлебозаготовок" в областя направляються відповідальні керівники; на одноосібників, що "уклоняются от выполнения плана" наказується накладати штрафи "в размере рыночной стоимости хлеба", відмовляти їм у відпуску промислових товарів та застосовувати судові репресії; обмежувати забезпеченність промисловими товарами райони та колгоспи, "которые не обеспечивают выполнения плана хлебозаготовок" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 30 жовтня 1932 p. [2, с.243-247].
Харківський обком партії, за який персонально відповідав другий секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич, 14 листопада 1932 р. приймає рішення припинити завозити "гостродефіцитні" товари 57 районам (з 82 в области), які незадовільно виконують план хлібозаготівель. До гостродефіцитних товарів відносяться: "метровая и штучная мануфактура, обувь, фабричное готовое платье, галоши, валенки, кожухи, сахар, гвозди, посуда, трикотаж, махорка, папиросы, кондитерские изделия, хозяйственное мыло, оконное стекло", тобто товари першої необхідности. [2, с.248-250].

На розвиток та розширення цієї постанови 18 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У видає "постанову про заходи по посиленню хлібозаготівель", де передбачає цілу низку репресивних заходів проти тих, хто не може виконати планів реквізицій, а не можуть виконати майже всі [2, с.250-260]. Перш за все, у селян треба забрати все зерно і всю живність, лише тоді буде повна гарантія, що до наступного літа вони не доживуть. Це є пряме, цинічне, нахабне і підле вилучення з'їсних припасів у беззахисних селян озброєними злодіями. Судіть самі.

"1. Полностью прекратить... выдачу каких-либо натуравансов во всех колхозах, неудовлетворительно выполняющих план хлебозаготовок".
Плани реквізицій порівняно із зібраним врожаєм були настільки великі, що майже всі колгоспи не могли їх виконати, а тому всі були у стані   "неудовлетворительно  выполняющих".   Цією  постановою селянин, який увесь сезон пропрацював у колгоспі й не отримав розрахунку, тепер його вже й не отримає.
"2. В колхозах,... роздавших сверх установленных натуравансов (15 % від обмолоту) хлеб в порядке общественного питания, дополнительной выдачи различного рода озадков, последов, отходов и т.п. — немедленно организовать возвращение незаконно розданного хлеба".
Це так треба розуміти, що коли при роботі у колгоспі від зорі до зорі колгоспник з'їдав 700 г хліба, а йому на трудодень положено лише 200 г зерна, то з'їдене треба повернути. Де ж він його візьме? Навіть виригнути вже не зможе. А оті "озадки, посліди та відходи" звучать як глум, бо раніше ними годували свиней, а тепер і українських селян. За оті озадки та невиригану страву "громадського харчування" тепер треба повертати неіснуюче зерно.
До чого приводила постанова про повернення вже виданого на трудодні зерна, добре видно із листа колгоспника з хутора Мала Кадигробівка (Валківський район Харків. обл.) А.Танька до редакції газети "Радянське село" у січні 1933 р.: "Я, Танько Андрій Стефанович, колгоспник з 3 жовтня 1930 p., інвалід імперіалістичної війни III категорії, збув на війні ліву руку, бідняк, працюю з дня вступу постійно. Обслуговую 12 голів рогатої худоби та 12 свиней. Маю 6 душ їдців (працездатних не маю). Сам я працюю при колгоспі та допомагає син-підліток 15 років. За 1932 р. маю 540 трудоднів. Одержав з колгоспу гречки та зерна, всього 10 пудів (160 кг). В нашім правлінні получивсь перебор від 15 % умолоту. (Згідно постанови РНК УССР від 20 листопада, колгоспникам дозволялося видавати на трудодні лише 15 % від обмолоту, решту треба було повернути у "хлібозаготівлю" — А.К.). Вони пред'явили вимогу повернути всім членам колгоспу цей перебор, що й мені наказано повернути 10 пуд. 7 ц (860 кг), якого я стільки не одержав. Коли я заявив правлінню, що я стільки не одержав, скільки з мене причитається повернути, то правління говорить, що я переїв печеним хлібом, що був при спільному харчуванні. Сільрада, бачачи, що у колгоспників зерна немає, вирішила повернути всіма культурами, як: горох, квасоля, соняшник і таке інше, що й повернув 4 пуди 14 фунтів (69,6 кг) різними культурами, які були на городі. Остального в мене немає..." У відповіді районної Робітничо-селянської інспекції, надісланій газеті та А.Таньку 20 лютого, говориться, що дії правління колгоспу та сільради визнані вірними [5, с.174; 337].
А голів колгоспів, які у полі годували селян та на трудодні видавали посліди та відходи "привлечь к строгой ответственности за растрату колхозного хлеба с изъятием неправильно выданного хлеба, в первую очередь у членов правлений колхозов и административно-служебного персонала...", щоб не були такими простуватими й щоб селянам надалі нічого не видавали. Колгоспи створювались не для того, щоб давати, а щоб забирати.
"3. Во всех районах немедленно организовать изъятие от отдельных колхозников и единоличников хлеба, разворованного у колхозов и совхозов при уборке, при молотьбе, при перевозке, из амбаров и прочее...".
Товаріщі знали, що хліба у селян ніяк не може бути, звідки йому взятися?! Отже, якщо він є, то неодмінно вкрадений і мусить бути повернутий "законним" господарям.
"4. ... в отношении колхозников, имеющих посевы зерна на приусадебных землях, полностью засчитать все полученное ими с приусадебных земель зерно в счет натуральной выдачи по трудодням с изъятием излишне выданного хлеба на выполнение плана хлебозаготовок".
Ну й ну! А яка ж платня за роботу в колгоспі? А оте, що ти виростив на власному городі, ото і є твоя платня!, та й тією поділись.
"5. В колхозах, допустивших разворовывание колхозного хлеба и злостно срывающих хлебозаготовки, применять натуральные штрафы в виде установления дополнительного задания по мясозаготовкам в размере 15-месячной нормы сдачи для данного колхоза мяса как по общественному, так и индивидуальному скоту колхозника... Наложение штрафа не освобождает колхоз от полного выполнения установленного плана хлебозаготовок".
Все, все продумали мудрі Менделі та Соломони. Бо якщо у селянина не залишилось продуктів харчування, але ще є корівка, сіно та солома, то він може вижити за рахунок молочка. Та й свиню зарізав, м'ясо, сало засолив. Та зась йому! Мусиш померти!
Через три тижні Косіор доповідав у Москву: "Наибольший результат дает применение натурштрафов. За корову и свинью сейчас колхозник и даже единоличник крепко держится" [2, с.284].

Ну, а якщо немає живности, тоді як бути? Просто!
"В отдельных районах штраф может быть установлен картофелем в размере годичного плана данного хозяйства по картофелю".
Отже, якщо не маєш хліба та худоби, але маєш картоплю, за допомогою якої сподіваєшся вижити, то викинь це з голови. Мусиш здати і картоплю, бо ти та твоя сім'я приречені на смерть. А чи є якісь поблажки? Так, є: "в исключительных случаях по специальному постановлению размер штрафа может быть удвоен".
Але ж бо селяни не захочуть віддавати з'їсні припаси й помирати з голоду. Звісно, не захочуть. Тоді їх треба відібрати. З цією метою на допомогу райпарткомам та сільським злодіям-активістам постанова передбачає направити в райони 600 комуністів-робочих, "проявивших себя в выполнении ударно-политических кампаний как сознательные и стойкие большевики" у складі бригад по 3-4 чоловіка кожна; спеціальних уповноважених для виконання плану хлібозаготівель по одноосібному сектору; організацію не менше 1100 бригад з колгоспних активістів; репресії в судовому та адміністративному порядку по відношенню до тих одноосібників, що не виконують хлібоздачі ("куркулі"); "применять суровые партийные и государственные репресии" по відношенню до тих направлених в райони уповноважених, які проявляють слабкість та поблажки при вилученні сільгосппродуктів.
Оті 1100 бригад з "колгоспних активістів" насправді набиралися з різних покидьків сільського населення: ледарів, п'яничок, волоцюг, інших антисоціальних елементів, що хотіли легко пожити за рахунок грабунку і які мали б бути під державним та громадським наглядом, але влада дала їм право розпоряджатися не лише майном, але й життям селян. Ці "активісти-комнезами" озброєними ватагами ходили по дворах, шукали хліб, якщо ж його не було, забирали будь-які з'їсні припаси: картоплю, буряки, капусту, окрім того могли забрати одяг, прикраси, гроші, речі домашнього вжитку, бо ніякої управи на них не було. Відомі випадки, коли вони відбирали у дітей варену картоплю й розтоптували на підлозі. Ці "активісти" були свого роду кілерами. Влада використовувала їх, щоб умертвити голодом селян-роботяг, а коли вони зробили свою справу й стали не потрібні, їх розпустили (25 березня 1933 p.), забравши тим же способом у них ті харчі, що вони приховували для себе і залишивши їх помирати разом з іншими.

Щоб підсилити голод, позбавити селян можливости щось продати для закупівлі хліба чи предметів першої необхідности, вводиться блокада сіл та районів, які не виконали планів реквізицій. Але замість грубого слова "блокада" товаріщі-інтернаціоналісти, люди з одеським гумором, вигадують іншу назву. Ганьба тим селам та районам які ще не віддали всього хліба, занесемо їх на "чорну дошку"! До них застосовуються такі репресивні заходи:
а) негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної та державної торгівлі та вивіз з відповідних кооперативних лавок всіх наявних товарів;
б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;
в) припинення будь-якого кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань;
г) перевірка та очищення колгоспів, вилучення контрреволюційних елементів — організаторів зриву хлібопоставок.
Недосів навесні 1932 р. значних площ землі; непомірне високі реквізиції, що були накладені на українських селян; закон "про п'ять колосків" та постанова політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. є цілком достатніми аргументами та підставами для того, щоб будь-яка неупереджена людина могла прийти до цілком однозначного висновку: голодомор свідомо планувався. Всі інші постанови та заходи для їх здійснення лише підтверджують цей висновок. Людомор мав бути грандіозним, величезним, із "жертвою 10-15 млн. осіб", як писав у своєму донесенні навесні 1933 р. італійський консул у Харкові С.Граденіго. Отже, наступні постанови та дії окупантів проаналізуємо саме з цієї точки зору: чи справді вони були спрямовані на грандіозність людомору.

Опір населення реквізиціям та терор правлячої кліки

Селяни добре розуміли свою приреченність на смерть голодом. Про це свідчить, зокрема, лист секретаря Краснопільського райкому партії Носуленка від 9 грудня 1932 p.: "Нарсуд майже щоденно розбирає хлібні справи на місцях. Після закінчення суду в с.Краснопіллі середняк Бесараб О.В. сказав: "Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а дома коли залишимось, все рівно помремо". Помічається великий відплив колгоспників з колгоспів. Молотьба закінчується в останніх 4-х колгоспах. Таким чином, в колгоспах відомо про натуральні наслідки господарювання... Настрій більш відсталої частини може характеризуватися так: "Пропало все життя, я віддав в СОЗ4 все своє майно, а відціля майже нічого не одержую. Зараз в СОЗі вже немає хліба, а дальше ще гірше буде" (Пелипець Ілля — колгоспник). "Все рівно з голоду вмирати цю зиму, так або інакше" (колгоспник Хіценко К.Н.). "Я партизан, бив куркулів, а сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен з голоду вмирати, все рівно отнімуть, так украду" (колгоспник Довжик Петро)...
Починають проявлятись ознаки минулої весни. Так член колгоспу "Авангард" партієць Середа Олександр прибув до РПК з довідкою від правління колгоспу про те, що він має 120 трудоднів та дружина — 147. Середа має 5 дітей. Натуравансів одержав 277 кг. Тов. Середа заявив, що йому нічого вже їсти і він не знає, що надалі робити" [2, с.289,290].

Зверніть увагу: ще й зима не починалась, а вже починають проявлятися ознаки весняного голоду. Ще у листопаді, в крайньому разі у грудні, не вилучати треба було зерно, якого вже не вистачало на харчування, а надавати продовольчу допомогу.
Звичайно, ні селяни, ні навіть частина сільської та районної адміністрації не могли сидіти спокійно й чекати голодної смерти своїх родин чи й просто залежних від них людей. Вони чинили пасивний, а по можливости й активний опір. В деяких колгоспах доведені до відчаю селяни крали хліб, в інших вони примушували голів колгоспів роздавати ("разбазаривать") його селянам. Секретар Одеського обкому партії Майоров у листі від 27 листопада повідомляв: "Мы отмечаем множество фактов кражи и расхищения хлеба, нередки случаи с участием коммунистов. В колхозе "Вторая пятилетка" председатель и завхоз — оба кандидата партии — разбазарили 200 ц хлеба. Правление колхоза "Парижская коммуна" в Зиновьемском районе расхитили 430 ц хлеба. В Вознесенском районе в колхозе им.Луначарского председатель и завхоз — оба коммунисты — организовали тайную мельницу и перемололи до тысячи пудов зерна... не в единичных случаях мы имеем открытые выступления кулаков прямо перед колхозниками, и, к сожалению, многие партийцы уклоняются от контрудара, пасуют и повторяют кулацкие перепевы. В Вознесенском районе в колхозе "Инициатива октября" председатель в ответ на требование о выдаче 620 ц хлеба из амбара распорядился раздать этот хлеб колхозникам... Наш нажим не мог не вызвать обострения сопротивления кулаков... В Каховском районе в с. Новые Маяки кулаки организовали бандитскую группу, вооруженную обрезами, которая терроризирует население.

В Новомиргородском районе в с. Панчево кулаки, вооруженные обрезами, произвели хищения из амбаров артели им. Сталина. В Октябрьском районе 24 ноября группа вооруженных напала на груженную хлебом машину МТС и ранила шофера. В Любашевском районе, сельсовет Гвоздовка, было два вооруженных нападения, кстати среди участников были и комсомольцы... многие низовые партийные организации проявляют боязнь нажима на саботажников и бездействуют перед лицом все еще продолжающихся во многих случаях самых безобразных извращений наших директив. В колхозе "Великий гай" ячейка ровно ничего не сделала против того, что выдавали 33 % с обмолота. Аналогичное положение в колхозе Осоавиахима, выдавали там 37 % с обмолота... Последние дни мы исключили из партии несколько дезертиров с хлебозаготовок..." [2, с.269, 270].

Всі, хто чинив опір голодомору, владою були оголошені саботажниками, антисовєтчиками, контрреволюціонерами, куркулями та підкуркульниками. Майновий стан при цьому не мав уже ніякого значення, всі були пограбовані, всі були рівні у бідности та безправ'ї. Це дало підстави Р.Конквесту вже в наш час заявити, що "куркуль був не більше, ніж партійний винахід".
Але й окупанти не дрімали. Наприкінці 1932 р. вони видають цілу зливу постанов, спрямованих на придушення терором опору селян підготовлюваному людомору. Щоправда, слово "терор" у них не зустрічається, але словосполучення "суровых репрессий", "строжайших репрессий" є чи не найвживанішими.
5 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У видає постанову "Про посилення допомоги в проведенні хлібозаготівель з боку органів юстиції". Нехай читача не вводить в оману назва. Езоповська мова часто присутня у жидо-більшовицьких документах. "Посилення допомоги" насправді означало посилення репресій, які й до того були не слабкими. Судіть самі:
"ЦК предлагает:
1. Обязать судебные органы вне очереди рассматривать дела по хлебозаготовкам, как правило, выездными сессиями на месте с применением суровых репрессий...
2. Организовать в каждой области не менее 5-10 добавочных разъездных судебных сессий нарсуда для разъездов по районам. Судебный разбор дел и применение строжайших репрессий должны сопровождаться... усилением борьбы за хлеб...
3. Обязать административные органы быстро проводить все установленные законом меры взыскания несданного хлеба и административные меры к злостным несдатчикам..." [2, с.247, 248].
18 листопада 1932 р., окрім цитованої вище постанови "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", виходить постанова "Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп". Вона закликає ГПУ рішучим терором зломити опір голодного населення. Найкраще було б цю постанову привести цілком, але досить повне уявлення про неї дають і кілька цитат. Перш за все, у ній визнається факт опору населення голодній війні:
"За последнее время участились террористические акты со стороны контрреволюционных кулацких элементов по отношению к сельским активистам, борющимся за честное выполнение колхозами и единоличниками своих обязательств перед Советским государством. Особенно в отношении усиления кулацкого террора выделяются Черниговская, Киевская, Харьковская и Винницкая области. За последний месяц имели место исключительно наглые факты кулацких выступлений (Чернигов, Днепропетровск и др.). Это усиление кулацкой активности не встречает должного организованного отпора..."
Окупанти зобов'язують ГПУ застосувати превентивні заходи, щоб селяни не мали ніякої можливости боротися за виживання:
"1. Усилить репрессии в отношении кулацких и др. контрреволюционных элементов. Ни один факт какого бы то ни было кулацкого проявления не должен остаться нераскрытым и безнаказанным. Карательные органы пролетарской диктатуры — ГПУ, суд, прокуратура — должны наносить быстрые и решительные удары наглеющим кулацким элементам не только после их выступлений, а и для предотвращения контрреволюционных выступлений".
2. В отношении сел и районов, где особенно активно проявление кулацких элементов, должны быть немедленно предприняты широкие и решительные меры к выявлению и разгрому кулацких элементов и их пособников. Этими мерами должна быть предотвращена всякая возможность контрреволюционных выступлений... [2, с.260, 261].
Чим менше залишалося хліба, тим більшими ставали репресії. Ще не встигло висохнути чорнило на попередніх наказах, а партійні товаріщі належним чином їх не вивчили, як 27 листопада виходить чергова постанова "про вжиття репресивних заходів по відношенню до колгоспників, які саботують хлібозаготівлі". В ній репресивні органи зобов'язують "...обязательно добиться разоблачения кулацких и антисоветских элементов-организаторов саботажа, произвести изъятие этих элементов, организовать в ускоренном порядке суд. В первую очередь привлечь к судебной ответственности переродившихся, пособляющих кулачеству, членов партии из числа руководящих должностных лиц колхоза — счетоводов, кладовщиков и т.п. Немедленно публиковать об их арестах и привлечении к суду. Коммунистов, помогающих обманывать государство и организующих саботаж хлебозаготовок, нужно судить особенно строго и решение суда вместе с исполнениями приговоров опубликовывать в районной печати... секретарям обкомов совместно с начальниками отделов ГПУ выделить наиболее серйозные дела и в ускоренном порядке провести по ним суд с применением самых суровых приговоров... составить и послать через ГПУ в г.Харьков список тех, которые должны быть высланы как политически опасный элемент. В особых случаях ответственных коммунистов после исключения из партии немедленно арестовывать и передавать суду" [2, с.263-265].
Всі ці постанови-інструкції приймались при безпосередній участи Молотова, який знаходився в Україні й здійснював нагляд за роботою товаріщей нижчого рангу. В окремих листах в обкоми Молотов вимагав "сдвинуть силы, в большевистском порядке организовать победу".
29 листопада виходить чергова постанова, у якій відзначається, що з колгоспів почали вивозити насіннєвий фонд. У цій постанові вивозити його ще забороняється. Знову лунають вимоги посилити репресії: "предусмотренные постановлениями ЦК репрессивные меры по отношению к кулацким элементам и в колхозах и среди единоличников, еще очень мало использованы и не дали необходимых результатов, вследствие нерешительности и колебаний там, где репрессия, безусловно, необходима... советский аппарат в это же время совершенно бездействует и не исполняет своих прямых обязанностей, не несет никакой ответственности" [2, с.271-275].
5 грудня виходить наступна строга директива "про заходи по ліквідації саботажу хлібозаготівель, який ведеться куркульськими елементами". Нею створюються знамениті судові четвірки, які пізніше стануть трійками: "Для коренного улучшения руководства применением судебных репрессий создать в областях комиссии в составе первого секретаря обкома, обл. КК5, начальника обласного отдела ГПУ и облпрокурора. Комиссия раз в 2-3 дня устанавливает дела,.. которые должны быть проведены в ускоренном порядке... Суд по всем этим делам должен заканчиваться в срок 4-5 дней под непосредственным руководством и наблюдением комиссии..." [2, с.275-277].
Дата: Четвер, 10.07.2014, 11:25 | Повідомлення # 5
Зазначу, що каральний смисл більшости цих та наступних постанов спрямований не так проти селян ("куркулів"), як на сільську та районну адміністрацію, частина якої, усвідомлюючи катастрофу, притримувала зерно для зменшення її наслідків і часто утримувалась від застосування жорстоких репресій. Внаслідок цього під прес терору попадали не лише селяни ("куркулі"), але й керівники колгоспів, сільрад, районів, можливо, останні в першу чергу. Так, секретар Київського обкому партії Демченко повідомляв про "чистку" 15 партійних осередків в области; про зняття з посади секретаря Погребищенського РПК за те, що "он запретил колхозам до окончательного обмолота и выяснения окончательных результатов выполнять план хлебозаготовок"; про зняття з посади директора Лучанського радгоспу й виключення його з партії, бо він не здав усього хліба. [2, с.266, 267].
Більшу інформацію про опір масовому вилученню хлібопродуктів маємо з Одеської области. Тут "сильнее, нежели в других районах, сопротивление хлебозаготовкам в Троицком, Любашевском, Кривоозерном и Первомайском районах. Так, Троицкий район дал 37 % годового плана. Любашевский 40 %, Кривоозерный — 46 %". За "невыполнение Троицким РПК директив ЦК и обкома об организации товарных репрессий и других мер решительного нажима на колхозы и единоличников, саботирующих выполнение плана хлебозаготовок" секретарь райкому Павлович та голова райвиконкому Чумак були зняті з посад. "... для проведения специальных (!) решительных мер, обеспечивающих безусловное выполнение годового плана, командировать в Троицкий район бригаду обкома под руководством т.Израилевича в составе представителей ГПУ, прокурора и ответственного инструктора обкома" [2, с.268].

В листі від 8 грудня Косіор повідомляє своїх московських хазяїв, що на чорну дошку занесено 6 крупних сіл та до 400 колгоспів. Окрім того, "сейчас привлечено к суду 327 человек коммунистов. По разобранным в октябре-ноябре делам осуждено 9 человек к высшей мере. Среди них главный контингент составляют должностные лица колхозов. За самое последнее время вскрыто несколько крупных дел районных работников. Например:
1) Балаклейское дело (Харьковской области). Хорешко, Ус, Фишман, разложившим район, смотревшим сквозь пальцы на хозяйничанье в ряде колхозов кулачья, на массовое разворовывание колхозного и совхозного хлеба, подпевавшим кулакам, что хлеба в районе нет, потакавшим саботажу заготовок.
2) Ореховское дело (Днепропетровская область). Пока арестован бывший председатель колхозсоюза Пригода, который организовывал по колхозам всякого рода преувеличенные фонды, потворствовал укрывательству хлеба, открыто говорил о защите колхозов от хлебозаготовок.
3) Носовский район (Черниговской области). Арестован заворг райкома Яременко, заявивший, что хлебозаготовки — это грабеж крестьян и что в ЦК сидят контрреволюционеры, заявивший о выходе из партии.
4) Кобелякское дело (Харьковской области). Арестован секретарь райкома Ляшенко, который вместе с другими районными работниками организовал составление жульнических балансов для доказательства нереальности плана, организовал "петиционную" кампанию ряда колхозов в ЦК о тяжести плана, тогда как сами правления этих колхозов говорят, что они ошиблись.
5) Большетокмакское дело (Днепропетровской области). Арестована группа работников района. Ленский — заворг РПК, Косяченко — зав. райснабом, Дворник — зав. райземотделом, Зык — зав. райфинотделом, Долгов — председатель горпо, пробравшиеся в партию, скрыв при вступлении свое прошлое (сыновья кулаков), —активно боролись и организовывали борьбу против хлебозаготовок, не только не вели борьбы с кулаком, но попустительствовали ему..." (2, с.282-288).
Дніпропетровський обласний прокурор Кумпікевич, голова обласного суду Румянцев та виконуючий обов'язки зав. оргінстру Горенштейн 6 грудня 1932 р. дали довідку обкому партії — "Про судові репресії в справах, пов'язаних з хлібозаготівельною кампанією в Дніпропетровській области". З боку органів юстиції була надана така "допомога в проведенні хлібозаготівель":
За нездачу хліба від початку хлібозаготівлі до 5 грудня на різні строки тюремного ув'язнення засуджено 2379 одноосібників;
За розкрадання хліба за той же час засуджено 5215 осіб, з них до розстрілу — 174;
За приховування, "розбазарювання", незаконний помол зерна тощо засуджено голів та інших посадових осіб колгоспів — 1062, з них до розстрілу — 59 [2, с.280, 281].
Таким чином, лише в Дніпропетровській области від початку хлібоздачі до 5 грудня 1932 р. було репресовано 8656 осіб, з них 233 засуджено до розстрілу. Якщо це перевести на всю Русь-Україну, то репресованих було біля 65000, а розстріляних — біля 1700.
Це була війна, у якій гинули лише українці. Це була етнічна війна, метою якої було винищення нашого народу.
В січні хліба вже давно не було, але "боротьбу за хліб" продовжували "органи юстиції". 29 січня 1933 р. нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР Поляков інформував ЦК КП(б)У [2, с.345-348]:
За 4-ту п'ятиденку січня по 182 районах УСРР (не наведено даних по Вінницькій области) засуджено за нездачу хліба 1306 осіб...;
За розкрадання хліба по 184 районах засуджено 964 чоловік...;
За незаконний помол по 147 районах засуджено 87 осіб...;
За спекуляцію хлібом по 176 районах засуджено 211 осіб...;
За контрреволюційний саботаж по 122 районах засуджено 419 осіб, з них 20 — до розстрілу. Серед засуджених по цій статті: голів колгоспів — 71, членів управ колгоспів — 71, комірників - 56, завгоспів - 27, рахівників - 38.
При цьому репресії у 4-й п'ятиденці, як повідомляє нарком, були слабшими, ніж у 3-й п'ятиденці. Аби нарком був чеснішим, то визнав би, що репресії взагалі вже були не потрібні, бо в січні люди почали масово гинути і без репресій.
Щоб закріпитися в селі, упокорити селянство, пересварити його, більшовики застосовували принцип "розділяй та владарюй" у класичному вигляді. Вони нацьковували робітників на селян, бідняків на середняків, середняків на заможних, колгоспників на одноосібників, одноосібників, що віддали хліб на тих, що робити це не могли. У цьому відношенні дуже характерною є "Постанова Петрівського райкому Харківської области про посилення репресій проти одноосібників..." від 5 січня 1933 р., у якій, зокрема, вимагалось [2, с.314, 315]:
"1. Скликати збори одноосібників, що виконали плани, на збори злісних (тобто, тих, що плани реквізицій не виконали — А.К.) не допускати; винести ухвали про застосування репресій до злісних нездатчиків".
Як приймалися ці "ухвали" ми знаємо: хто не підтримував вимоги райкомів, вважалися контрреволюціонерами. А ось на що мали бути спрямовані ухвали "народу":
"2. Окремо скликати збори злісних нездатчиків, на зборах зачитати ухвали одноосібників, що виконали плани, які вимагають суворих репресій щодо злісних нездатчиків (виходить так, що тепер репресії вимагають самі одноосібники, а не жиди з Москви та Харкова; навіть думки не допускається, що такі ухвали можуть бути не прийняті — А.К.). На зборах домогтися розколу серед впертих нездатчиків, протиставляючи тих, що зобов'язуються здати хліб, тим, які злісно саботують здачу".

Часто селян ставили перед вибором: або віддай хліб і помирай з голоду, або не здаси хліба, якого у тебе можливо вже й немає, і тебе з усією сім'єю вигонять з хати на поневіряння серед таких же голодних, як і ти сам, і доля твоя у цьому разі буде не кращою. Адже ж вже сотні тисяч селян, як примари, бродили по містах, рилися у смітницях, знесилені конали на дорогах або вже мертві лежали обабіч. У розпорядженні, яке вище цитувалося, райпартком вимагав: "розпродати 20 господарств злісних нездатчиків хліба, позбавити їх присадибної землі і будівель". Конкретних прізвищ не вказувалось, їх просто не було, рішення мали провести сільради на свій вибір для остраху інших. Вся ця система жидо-більшовицького "правосуддя" була нічим іншим, як найгіршим видом самосудів та погромів.

14 грудня 1932 р. виходить підписане Молотовим та Сталіним "Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и в Западных областях". Нехай читача не збивають з пантелику оті "Западные области". У постанові їм відведено 4 строчки, біля 3 відсотків тексту. Без будь-якого перебільшення це є антиукраїнська постанова, спрямована на:
— подальше прискорене вилучення продовольчих запасів на теренах проживання українців;
— заклик до нещадного терору проти українців ("разгрома сопротивления хлебозаготовкам кулацких элементов и их партийных и безпартийных прислужников");
— припинення деколонізації ("украинизации") українських земель;
— виселення українців з Кубані,

У цій постанові організація голодомору — лише один з методів геноциду українців з цілого комплексу заходів, спрямованих на знищення українців як етносу. Підписаний Жуковим та Берією наказ від 22 червня 1944 р. про виселення з України всіх українців був лише логічним розвитком подій, що відбувалися в 30-х роках. А щоб читач мав уявлення про постанову Молотова та Сталіна, наведу з неї деякі витяги:
"Ввиду... отсутствия революционной бдительности ряда местных парторганизаций Украины и Северного Кавказа, в значительной части их районов контрреволюционные элементы — кулаки, бывшие офицеры, петлюровцы, сторонники Кубанской рады и пр. сумели проникнуть в колхозы в качестве председателей или членов правления, счетоводов, кладовщиков, бригадиров у молотилок и т.д., сумели проникнуть в сельсоветы, земорганы, кооперацию и пытаются организовать контрреволюционное движение, саботаж хлебозаготовок, саботаж сева, — ЦК ВКП(б) и СНК СССР обязывает ЦК КП(б)У, Севкавкрайком, СНК Украины и крайисполком Севкавкрая решительно искоренить эти контрреволюционные элементы путем арестов, заключения в концлагерь на длительный срок, не останавливаясь перед применением высшей меры наказания к наиболее злостным из них ... злейшими врагами партии, рабочего класса и колхозного крестьянства являются саботажники хлебозаготовок с партбилетом в кармане... По отношению к этим перерожденцам и врагам Советской власти и колхозов, ЦК и СНК обязывает применять суровые репрессии, осуждение на 5-10 лет заключения в концлагерь, а при известных условиях — расстрел...
Выселить в кратчайший срок в северные области из станицы Полтавской (Северный Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей... и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья и на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых. Ответственность за проведение этого решения возложить на тт.Ягода, Гамарника (с заменой т.Булиным), Шеболдаева и Евдокимова.
Арестованых изменников партии на Украине, как организаторов саботажа хлебозаготовок, бывших секретарей райкомов, предисполкомов, зав. райзу, предрайколхозсоюзов... предать суду, дав им от 5 до 10 лет заключения в концентрационных лагерях.
Всех исключенных за саботаж хлебозаготовок и сева "коммунистов" выселять в северные области наравне с кулаками.
Предложить ЦК КП(б)У и СНК Украины обратить серьезное внимание на правильное проведение украинизации,... изгнать петлюровские и другие буржуазно-националистические элементы из партийных и советских организаций,... обеспечить систематическое партийное руководство и контроль за проведением украинизации.
Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык... срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах.
... предоставить тт.Косиору и Чубарю право приостановить снабжение товарами особо отстающих районов впредь до окончания ими хлебозаготовительного плана" [2, с.291-294].

Ця постанова викликала повстання українців Кубані, яке було жорстоко придушене військами ГПУ. Було розстріляно, засуджено до концтаборів або вислано біля 200 тисяч українців, зокрема, повністю — станицю Полтавську, яка була крупним центром української освіти та культури. Її перейменували в "Красноармейскую" і заселили, як і багато інших станиць, москвинами. Українська література зі шкіл, книгозбірень, клубів та хат-читалень була спалена. Всі українці, котрі відігравали будь-яку роль в культурно-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських шкіл, були фізично знищені або заслані до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся. (Яр.Савка, 6, с.209-215).
Ні для споживання селянами, ні тим більше товарного хліба в селах вже не було, отже, все населення, а сільське та районне начальство в першу чергу, були "злісними саботажниками" хлібоздачі. На виконання указу від 14 грудня, для підсилення терору та щоб "принять все необходимые меры организационного и административного порядка для выполнения плана хлебозаготовок" вже через 5 днів в Україну приїздять Кагановіч та Постишев (2, с.295).
Вилучення фондів — останніх резервних запасів зерна
Постановою від 23 вересня 1932 p., підписаною Молотовим та Сталіним, Москва попереджала, що в поточному році ні колгоспам, ні радгоспам насіннєва позика видаватися не буде ні для озимого, ні для ярового посіву й зобов'язувала "возложить на председателей колхозов, директоров МТС и директоров совхозов ответственность за выделение полностью семенных фондов к яровому севу в установленные СНК и ЦК сроки (не позднее 15 января 1933 г.) и за их сохранность" [2, с.238].

Постановою від 18 листопада політбюро ЦК КП(б)У зобов'язало створити в колгоспах натуральні фонди (насіннєвий, фуражний, продовольчий та інші), суворо заборонило їх розходувати, і навіть дозволило зарахувати у плани хлібоздачі натуральні фонди тих колгоспів, які не можуть виконати плани реквізицій.
З огляду на такі строгі директиви хазяїв директора колгоспів та радгоспів, думаючи про весну та щоб не бути "антисоветчиками та контрреволюціонерами", заклали насіннєві фонди. Та вже в кінці листопада, коли від них вимагали "здавай!, здавай!, здавай!", а здавати їм вже було нічого, деякі з них почали вивозити зерно з фондів, щоб не бути "саботажниками". Але українське колоніальне начальство, яке московські хазяї звинувачували в нерішучости та невимогливости, боялося, що навесні 1933 р. без посівного насіння буде зірвана посівна кампанія, отже, воно може бути звинувачене в контрреволюції. А тому указом від 29 листопада здавати насіннєве зерно в рахунок реквізицій політбюро ЦК КП(б)У знову заборонило.
Та "республіканські" товаріщі, принаймні деякі, не розуміли. Утримання "натуральних фондів" могло б послабити голодомор, а це у плани його організаторів не входило. У Москві українську постанову про створення зернових фондів та зарахування їх у план реквізицій відміняють: "ЦК ВКП(б) поступил совершенно правильно, отменив наше решение от 18 ноября о колхозных фондах..." (Лист Косіора від 25 грудня 1932 p., 2, с.299). Метою прибулих в Україну Кагановіча та Постишева було як прослідкувати за вилученням будь-яких решток зерна в колгоспах, так і поправити й поставити на свої місця українських "товаріщей".
24 грудня 1932 р. секретарям райкомів та головам райвиконкомів направляється лист "Про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі й посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівель". Виходячи з його змісту, це надзвичайно важливий документ:
"1. Во всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок, в пятидневный срок вывезти все без исключения наличные колхозные фонды, в том числе и семенной, в счет выполнения плана хлебозаготовок.
2. Всех, оказывающих этому делу сопротивление, в том числе и коммунистов, арестовывать и предавать суду.
3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечении указанного срока будут обнаружены какие-либо невывезенные или скрытые фонды, амбары и т.п., председатели, а также другие виновные в этом должностные лица будут привлечены к судебной ответственности и сурово покараны.
4. Обязать секретарей РПК, председателей РИК и уполномоченных обкома в 24 часа вручить настоящее постановление председателям колхозов под расписку". (2, с.296).
Бібліотека » Різне » Історія України » Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці (Куліш Андрій)
Сторінка 1 з 212»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика