Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Різне » Історія України » Історія України для дітей /Лотоцький Антін
Історія України для дітей /Лотоцький Антін
Дата: Четвер, 10.07.2014, 10:56 | Повідомлення # 1
Зараз ми з болем усвідомлюємо, що декілька поколінь українців виховувалися в облуді і брехні, не шануючи своєї Батьківщини, втративши віру й традиції, не знаючи своєї історії.
     Наша правдива історія розповість нам, хто ми є і звідки, хто наші справжні герої і допоможе, врешті, усвідомити себе світовою нацією, а не національною меншістю в імперії. Прищеплюючи любов до свого краю, до своєї історії дітям змалечку, ми виховаємо незалежних, вільних, свідомих людей, гідних жити у вільній Українській державі. В цьому допоможе нам «Історія України для дітей» А. Лотоцького, на якій виховувалися галицькі діти в 30-х роках. Вплетені в текст легенди, перекази, цікаві малюнки роблять її лектуру захоплюючою і доступною навіть для наймолодших школярів.
     Редколегія: Я. Бічуя, Я. Грицак, Я. Дашкевич, Р. Івапичук, Я. Ісаевич, О. Коваль, Р. Крип’якевич, Л. Крутельпицька, В. О лейко, А. Павлишин, П. Якобчук.
     Упорядник О, Коваль Редактор Н. Бічуя Художник-ілюстратор М. Фартух Обкладинка 3. Юськів
     Друкується за виданням:
     Лотоцький А. Історія України для дітей. Ч. 1-4, Львів: Вид-во «Світ дитини», 1935. – Ч. 5//«Світ дитини», 1938, Ш 2-13.
     _ 4802010000-002 _
     Л –
     Ші
      – ®
     ез
      оголошення
     уи
     © Видавничий центр «Фенікс», ISBN 5-7707-0622-8 Львів, 1990
     тшшт^шввшішттш^гштшттшітглттшішвштшшїтНайкраща вчителька нації«І
     сторія України захоплює кожного своїми подіями і на-півказковими героями, народ напрочуд оригінальний, земля прекрасна. І все це досі ніхто не представив перед очҐ освіченого люду, тоді як Україна давно мала своїх і композиторів, і малярів, і поетів», – писав Тарас Шевченко 1 жовтня 1844 року. Але найприкріше, коли ми, українці, ще й зараз самі не знаємо історії або ж розуміємо її неправильно. Викривлену, неправдиву картину нашого минулого малювали часто і чужі, і «свої» нечесні вчені. Найкращих героїв українського народу такі спекулянти від науки брехливо називали ворогами і навіть зрадниками. Так робили тоді, коли неможливо було змусити замовчати борців за волю і свою державу. Ще більше славних імен і подій намагалися назавжди приховати, щоб їх люди цілком забули. Найбільше ж боялися чужинці та їх прислужники, які прагнули забезпечити собі вічне панування над Україною, щоб наші діти та молодь не знали правдивої історії, не захоплювалися волелюбністю своїх предків, а відтак не домагалися звільнення рідної землі від всяких окупантів.
     Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні і тисячі, а мільйони її дочок і синів... І потім, як та казкова пташка Фенікс, відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо втішатися і гордитись тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.
     На жаль, цілі сторіччя ворогам за допомогою грубого і жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехні і підступу, розпалювання ненависті між різними частинами нашого народу удавалось панувати над Україною. Майже всі такі завойовники трубіли на повний голос, кричали нахабно, безсоромно і цинічно, що вони несуть українцям тільки добро і щастя. Прикро, але дехто із наших співвітчизників, як необачна рибка на гачок з приманкою, ловилися, ставали на службу до чужинецьких можновладців і допомагали їм гнобити та визискувати свій народ. Перевертнями, перекинчиками і яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осіб, які за масну юшку готові навіть від рідної матері відректися. Ніколи не йшли такою ганебною дорогою ті люди, які змалку пізнавали правду про своїх предків, про їх минувшину. Навіть настромлені на польсько-шляхетських чи петрівсько-меншиковських палях та підвішені на турецьких залізйих гаках за ребра, по – ...
     Глиняний посуд з княжих часівКоли Святослав вертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Греки переказали печенігам, що Святослав іде з великим добром, набраним у Болгарії. Тоді печеніги напали зрадливо на Святослава біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші з Святославового черепа був такий напис:
     «Чужого шукаючи
      –
     своє втратив!».
     Так скінчив хоробрий кндзь Святослав своє войовниче життя. Загинув молодим: мав тридцять літ. Пом-стилося на ньому те, що воював не тільки, щоб боронити своєї землі, але щоб також здобувати чужі землі.
     Але лишив він по собі славного спадкоємця – свого сина Володимира.
     4. Володимир Великий – «Ясне Сонечко України».Князь Святослав залишив трьох синів: Ярополка, Олега і Володимира. Князем у Києві і на цілу Україну захотів стати Ярополк. Він побив молодшого брата Олега, який княжив у Овручі, а тоді Володимир, який сидів у Новгороді, рушив на північ за море до варягів і просив у них помочі. Варяги дали йому поміч, і він побив Ярополка та в 980 році став київським князем.
     Україні він прислужився настільки, що за його часів та ще потім, за його сина, Ярослава Мудрого, Україна була найсильнішою державою за всі часи свого існування.
     Як же він зміцнив українську державу?
     Насамперед, зібрав він усі українські землі під свою руку і вся Україна мала тільки йому коритися. Він також повідбирав українські землі від ворожих сусідів, які ті землі раніше завоювали. Наприклад, на заході прилучив Червенські та й інші городи 9, від литовців узяв Побужжя (землі над Бугом), а також прилучив до своєї держави українську землю за Карпатами.
     Злучивши так усі українські землі в одне ціле, князь Володимир забезпечив їх від ворогів. Одних ворогів переміг, а з іншими помирився, так, щоб Україна мала спокій. Він жив у згоді з сусідніми народами й державами, як от з поляками, греками, болгарами, чехами й мадярами. Клопіт мав тільки з печенігами, які раз-у-раз нападали на українські землі від сходу і нищили села й міста. З ними зводив Володимир численні бої. Про бої є різні оповідання, а одне описує таку битву.
     Князь Володимир ВеликийРаз печеніги підійшли під самий Київ, і проти них вийшов Володимир з військом. А тоді вождь печенігів промовив до нього так: «Не проливаймо крові наших воїнів, але виберім зі своїх військ по одному силачеві: я одного і ти одного, і нехай вони стануть до двобою. Як твій мого поборе, то ми заберемося з України, а коли мій поб'є твого – тоді ми вас будемо три роки воювати».
     Зажурився Володимир, чи знайде у своїм війську такого силача, щоб поборов страшного печеніга. Аж зголосився Кирило Кожум’яка, який шкіри виправляв,
     і
     сказав, що буде боротися з печенігом. І зійшовся Кирило той з печенігом. Печеніг був страшенно високий і грубезний, а наш Кирило маленький, тож Володимир боявся, що не поборе він печеніга. Але як Кирило зловив печеніга у свої руки, то в того лише кістки хряснули – такий Кожум’яка сильний був! Коли Кирило переміг велетня, тоді печеніги повтікали у степи, і вже Володимир мав з ними спокій.
     Забезпечивши українську державу від зовнішніх ворогів, Володимир почав скріплювати її і зсередини. Щоб здобути собі вірність і любов народу, Володимир не владарював сам-один, але прикликав на пораду старих мудрих людей, вибраних з волі народу. Він часто запрошував багато народу до себе в гостину; спомагав бідних, старців і калік, помагав сиротам і вдовам. То не диво, що всі називали його ласкавим батечком і «Сонечком Ясним».
     Та найважливіше, що він зробив для України, було те, що сам прийняв християнську віру й охрестив увесь народ. Тоді найкращою і найкультурнішою державою у світі^ була Візантія зі столицею Царгоро-дом (нині Константинополь або Стамбул). Це була християнська держава, а Русь-Україна була тоді ще поганська.
     Тож, щоби перейняти від своїх сусідів греків з Візантії ту культуру й освіту, що була вкрай необхідна для розвитку народу – князь Володимир прийняв і християнську віру. З Візантією єднав Володимира вже раніше тісний союз, бо він був одружений з сестрою візантійського імператора, Анною, яка була християнкою.
     – У 988 році, влітку, він запросив на Україну, грецького митрополита і священиків, і вони почали хрестити народ, найперше в Києві, а потім у цілій державі. Людей хрещено в ріці (в Києві у Дніпрі). Матері тримали дітей на руках. Кого охрестили, тому давали хрестик на шию. Всіх поганських ідолів (божків) казав Володимир потопити в Дніпрі. Від того часу, як Україна стала християнською, почала ширитися в нас наука й освіта. Від того часу почали учені монахи писати українську історію, і тому ми про Володимира знаємо вже багато більше, як про давніх князів – Олега, Ігоря й Святослава, бо за них ще й письменних людей майже не було на Україні, отже хто міг записувати те, що діялося?
     Хрещення киян у ДніпріЗа часів Володимира і Ярослава Мудрого жив у Києві учений монах Нестор, який списав у великій книзі все те, що відбувалося на Україні від найдавніших часів аж до часів князя Ярослава. Ця книга зветься «Несторів літопис». По Несторові було ще кілька літописців із пізніших часів.
     2
     А. Лотоцький –
     33 –
     Літописець НесторУпорядкувавши так цілу державу, Володимир пона-становлював по різних городах (містах) своїх синів, а сам сидів у Києві і правив цілою державою. Він заснував інші нові міста, серед них – Володимир на Волині. Побудував князь також багато церков, як у Києві, так і по інших містах. Найкращою була Десятинна церква в Києві, звана так тому, що князь давав на неї десяту частину зі своїх прибутків.
     Володимир наказав карбувати перші срібні українські гроші. На одній стороні монети було зображення Володимира на престолі, а на другій – державний герб – тризуб. Володимира названо Великим тому, що
     Українські гроші княжих часівзробив він великою і міцною Українську державу. Він умер у 1015 р., отже, князював 35 літ. Його поховали в Десятинній церкві. Українська Церква іменує його святим тому, що він охрестив Україну.
     5. Князь Ярослав МудрийПо
      смерті Володимира почалася війна між його синами за княжий престол у Києві. Володимир залишив синів Бориса, Гліба, Святополка, Святослава, Ярослава і Мстислава. Найбільше любив Володимир сина Бориса і хотів, щоб він прийняв по нім княжу владу в Києві. Та смерть захопила Володимира, коли Бориса не було в Києві. Він далеко в степу воював з печенігами. Тим скористався Святополк, який присутній був при смерті батька і проголосив себе київським ішязем. Та щоб забезпечити себе від несподіванок, він вислав свЬїх вояків напроти Бориса, звелівши його вбити. Так само підступно убив Святополк Гліба й Святослава.
     Почув про ті злочини брата Ярослав, який князював у Новгороді. Він зібрав велике військо і рушив на Київ, покарати Святополка. Але той закликав на поміч польського короля Болеслава, подарувавши за це Червен-ські городи. Болеслав був з польським військом і разом зі Святополком таки побив Ярослава. Але потім, як Болеслав вернувся до Польщі, Ярослав знову пішов на Святополка і над річкою Альтою розбив його військо. Святополк змушений був утікати і десь потім згинув
     без вісті. За те, що Святополк вбивав рідних братів, прозвав його народ Окаянним 10.
     Тепер Ярослав став уже князем у Києві і задумав зібрати воєдино решту земель. Та на сході України князював ще його останній брат, Мстислав. Це був
     Боротьба князя Мстислава з Редедеюкнязь дуже*хоробрий. Він раз по раз ставав до бою з печенігами, половцями, касогами й іншими ворогами України. Оповідають, що він раз боровся з князем касогів (черкесів) Редедею. Щоб не проливати крові війська, оба князі, Редедя і Мстислав вийшли на середину поля і стали боротися. Та хоч який сильний був Редедя, то таки Мстислав притиснув його до землі і вбив. Відтоді касоги платили Мстиславові данину.
     Не диво, що коли Мстислав зійшовся з Ярославом коло Чигирина, то Мстиславове військо розбило сили Ярослава, і Ярослав кинувся тікати. Але Мстислав шанував старшого брата. Тому наздогнав його і сказав: «Брате, ти старший! Вертайся до Києва і князюй собі здоров над усією правобічною Україною, а я буду князем лівобіч Дніпра!» Ярослав згодився на це і відтоді, аж до смерті Мстислава, брати жили в згоді. Мстислав навіть пішов з Ярославом і поміг йому відібрати від поляків Червенські городи, що їх Святополк дав був за поміч польському королеві Болеславові Хороброму.
     По смерті Мстислава став Ярослав єдиним князем усіх широких українських земель. Щоб забезпечити Україну від нападів ворогів, він побудував на межах держави багато твердинь. Над рікою Сяном звів він тоді город, укріпив його, Місто від його імені назвали Ярославом.
     Відтак, остаточно розбивши печенігів під самим Києвом, Ярослав на тім місці побудував величаву церкву св. Софії, яка стоїть донині. Забезпечивши державу від ворогів, він дбав про лад і спокій в краю, а щоб всі суди однаково і справедливо судили, дав наказ списати усі права в одну книгу і назвав її «Руська Правда». З цієї книги видно, що давні наші предки дуже цінили людську честь, не любили злодіїв та убійників, шанували старших. Були також доброго серця, бо не запровадили кари смерті; за всякий злочин можна було викупитися грішми, а найтяжчою карою було вигнання з рідного краю (за крадіж коней і за підпал). Князь Ярослав будував церкви, а при них заводив школи, поширюючи освіту.
     Своїми мудрими розпорядженнями і законами Ярослав зміцнив українську державу так, що сусідні чужі держави дбали про його приязнь і єдналися з його родом. Ярославові сини одружені були з чужоземними королівнами, а дочки з королями. Його син Всеволод оженився з грецькою царівною; дочка Єлисавета вийшла заміж за норвезького короля Гаральда, а княжна Ганна – за французького короля Генрика II. Сам Ярослав був жонатий з дочкою шведського короля.
     Князь Ярослав МудрийПеред смертю поділив Ярослав цілу Україну на окремі землі, або на так звані
     «уділи»,
      і до кожного уділу призначив одного сина. Але наказав їм коритися владі найстаршого князя в Києві, а ним призначив сина Ізяслава, Своєму внукові Ростиславові дав Галичину, і відтоді починається рід галицьких князів Ростиславовичів. З надією, що по нім буде Україна сильна і славна, вмер Ярослав Мудрий взимку 1054 року, маючи 75 років. Панував він 35 літ. Його поховали в церкві св. Софії у мармуровій домовині. Поряд з Володимиром Великим Ярослав – один з найславніших українських князів. За своє князювання дістав Ярослав імення «Мудрого».
     Чи сповнилися його надії і чи сини князювали
     в
     згоді, – про те прочитаємо далі.
     6. Князь Володимир МономахВи
      вже знаєте, що Ярослав Мудрий мав п’ятеро синів: Ізяслава, Святослава, Всеволода, Ігоря і Володимира. Між тих синів поділив він цілу Україну на п’ять уділів, а ще шостий уділ, Галичину, дав своеглу внукові Ростиславові, синові Володимира’
     На жаль, сини Ярослава Мудрого не жили по батьківській смерті в згоді так, як того бажав їх славний батько. Вони відразу почали між собою воювати, і тим скористалися нові вор,оги України – половці, що прийшли тоді з-над Каспійських степів.
     По смерті Ярослава князював у Києві його найстарший син Ізяслав. Він часто воював з братами Святославом і Всеволодом, закликаючи на допомогу навіть польського короля Болеслава II Сміливого, який був його швагром.
     Київським князем по смерті Ізяслава став його молодший брат Всеволод. Мав він багато клопоту з половцями. Всеволод остаточно віддав Галичину синам Ростислава – Василькові і Володареві.
     По Всеволоді князював у Києві Святополк, син Ізяслава. За його часів половці так уже шарпали Україну, що треба було піти на них війною. За порадою Всеволодового сина, князя Володимира Мономаха, зібралися всі князі в 1103 році, рушили війною на половців і розгромили їх.
     Після смерті Святополка кияни запросили Володимира на князівський престол. Його згідливість і хоробрість знали всі і сподівалися, що він знову зміцнить Україну так, як його дід – Ярослав Мудрий і прадід – Володимир Великий.
     Надії киян і цілої України здійснилися. Володимир князював дуже розумно й справедливо та обороняв край од половців та інших ворогів. Він знову зібрав у своїх руках всі українські землі, >крім Галичини, де тоді вже князювали самостійно галицькі князі з роду Ростислава. З половцями воював Володимир понад вісімдесят разів і взяв у полон триста половецьких князів; відтоді половці служили вже українським князям. Любив він правду і щодня сам судив людей на своєму дворі; а суд
     Князь Володимир Мономахйого був справедливий. Мономах заступався за убогих і слабих перед багатими й сильними. Так само не по-зволяв, щоб князі билися або сварилися між собою. Щоб злучити всі українські сили проти ворогів, Володимир скликав два рази всіх князів на з’їзд. На тих з’їздах князі присягали на Євангеліє і цілували хрест що житимуть у згоді між собою. Це дуже зміцнило українську державу. Слава про Мономаха йшла по всіх краях. Кажуть, що грецький імператор Костянтин Мономах прислав йому дорогі дарунки, між якими був золотий вінець з хрестом зверху. Цей вінець називався «шапкою Мономаха» і тому й князя Володимира* назвали Мономахом. Він мав до цієї назви право ще й тому, що його мати була дочкою грецького імператора Мономаха.
     Володимир Мономах князював у Києві 12 літ і вмер 1125 року. Його поховали у церкві св. Софії в Києві. Умираючи, він залишив своїм синам заповіт, поучаючи, як мають чесно і згідно жити, щоб рідний край зріс і зміцнів. Він пише в тому заповіті так: «Більш над усе майте страх Божий. Не лінуйтеся, не покладайтесь на бояр і на воєвод – а самі доглядайте за всім. Шануйте старого чоловіка, як батька, а молодого, як брата. Будьте справедливими суддями, присяги не ламайте. Гостей і послів вітайте, як не дарунками, то напоями, бо вони по чужих землях несуть добру і злу славу. Не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, того научайтесь».
     Постать Володимира Мономаха, поруч Володимира Великого і Ярослава Мудрого, належить до найсвітліших в історії українського 'народу.
     7. Останні київські князіМономах лишив кількох синів, а з них найвідо-міші – Мстислав, Ярололк, Вячеслав і Юрій. По смерті батька князем у Києві став Мстислав. Він був князем мудрим і справедливим і старався управляти державою так, як заповідав його батько. Але князював він недовго, всього лиш 7 літ. А по його смерті настають лихі часи на Україні. Всі князі прагнуть до панування в Києві, а з того, як завжди, користуються вороги і шарпають Україну, тому Київ підупадає.
     Сини Мстислава намагалися зробити Київ власністю свого роду, Мстиславичів, але на них ідуть війною інші сини Мономаха, себто їх стрийки (дядьки). Один з них – Ярополк, таки став київським князем. Та хоч був це хоробрий воїн, не зумів, однак, завести ладу й спокою. Він також князює тільки сім літ і вмирає, а його спадкоємцем стає його брат, третій син Моно-маха – Вячеслав. Вячеслава зараз таки проганяє з Києва Всеволод Чернігівський не з роду Мономаха, а сам забирає Київ для себе. Він здирав з киян великі податки, а котрі міста чй села не хотіли платити, на тих він спроваджував половців зі степу. За це кияни зненавиділи його, і коли він по семи літах умер, то покликали
     Суздальський князь Юрій Довгорукийсобі на князя Мономахового внука, а Мстиславового сина – Ізяслава Мстиславовича.
     Ізяслав виявйвся добрим князем, старався кріпко тримати в злуці всі українські землі і не допускати до воєн за Київ. Але йому не давав спокою четвертий син Мономаха – Юрій, званий Суздальським, бо князював далеко на півночі, у місті Суздалі. Називали його
     «Довгорукий»
      бо справді мав чомусь-то довгі руки Юрій створив там на півночі свою окрему державу Населяли ту державу фінни з племені чудь, а до них він спровадив з півночі України ще багато українців. З тої-то мішанини людей почав народжуватися' новий народ і нова держава, названа Московською. Пішла ця назва від міста Москви, яке заложив той-таки Юрій, Мономахів син. Нащадки Юрія Довгорукого, хоча й походили з українського роду, стали потім найбільшими ворогами України.
     Юрій сподобав собі північні землі, бо той мішаний народ був йому слухняний, і в краю був спокій, та ніякий інший український князь не лакомився на ці землі. Але Юрій захотів мати й Київ, бо київському князеві тоді належала найбільша пошана. Тому усе
     Москалі руйнують КиївСуздальський князь Андрій Боголюбськийсвоє життя воював він з Ізяславом за Київ. У тій боротьбі брали участь майже всі князі: одні стали на боці Ізяслава, а інші підтримували Юрія. Юрієві вдалося здобути Київ, але він князював там заледве кілька місяців, бо кияни зрозуміли, що він уже не дбає про Україну, а тільки про свій Суздаль і Москву. Тому прогнали його, а Ізяслав князював у Києві далі аж до своєї смерті.
     По смерті Ізяслава став князем його брат – Ростислав. Юрій Довгорукий знов здобув Київ, але скоро потім умер, а в Києві продовжував князювати Ростислав, внук Мономаха, брат Ізяслава. Це був останній київський князь, що ще мав пошану у своїх і в чужих і вдержував спокій у державі. Князював вісім літ, а по його смерті зайняв київський престол син Ізяслава – Мстислав.
     За цього Мстислава прийшов на Київ, і з тим на Україну останній удар. Син Юрія Довгорукого – князь Андрій Боголюбський – зовсім уже відчужився від
     України й, сидячи в Суздалі та в Москві, зависно поглядав на Київ, що все ще був величавим містом. Нарешті, 10 березня 1169 року він зі своїм військом напав на Київ і знищив його. Повбивав усіх киян, а жінок забрав у неволю. Пограбував церкви і навіть забрав з собою образи. Відтоді Київ на довгі віки підупав і втратив своє давнє значення. Князі ще володіють своїми уділами на Україні, але великої сили вже не мають. На півночі росте в силу Москва, цебто пізніша Росія, а на заході постає самостійна велика Галицько-Волинська держава, що сягала від Сяну аж до Дунаю.
     Тут запам’ятаймо собі те, що через суперечки князів з роду славного Мономаха Київ занепав, а один із синів Мономаха – Юрій Довгорукий і його син Андрій дали початок московському народові, який справді ще й донині має ті «довгі руки» і все посягає ними по Україну.
     8. Похід князя Ігоря «а половців17ригадайте собі, про що вже оповідалося раніше.
     Українські князі, починаючи від Святослава Завойовника, постійно воювали з печенігами. Печенігів нарешті розбив Ярослав Мудрий так, що вони вже не мали сили нападати на українські землі, а до того ще
     знищили їх нові степовики монгольського племені –
     половці.
     Половці прийшли з Азії, розбили печенігів і зайняли землі між ріками Доном і Волгою. У 1068 році, за князя Ізяслава, вони вперше напали на Переяслав, бо туди було їм найближче. Розбивши над річкою Альтою війська трьох князів Ізяслава, Святослава і Всеволода, – половці рушили на Київщину і нищили все по дорозі. У тому помагали їм деякі безчесні князі, закликаючи їх на поміч проти власних братів. Врешті Володимир Мономах у 1097 році скликав з’їзд князів і там усі присягнули – одностайно стати на половців. Похід відбувся через шість років, тобто 1103 року. Майже всі українські князі зібралися тоді над Дніпром, на острові Хортиці де потім була Січ Запорозька.
     Половці йдуть походом на УкраїнуПрибуло й українське військо з Галичини, де тоді князювали перші Ростиславичі. Галичани припливли Дністром до Чорного Моря, а звідси перейшли до Дніпра і попливли горі Дніпром до Хортиці. Тоді всі разом; під проводом Володимира Мономаха, рушили в степи, роз-били військо половців та й узяли дванадцять їх князів у полон. Відтоді Україна мала спокій на яких 50 літ. Але пізніше, як князі знову завели між собою чвари та війни, половці роззухвалилися й взялися нападати на Україну. Деякі князі, найчастіше переяславські й чернігівські, билися з ними, але ке могли їх перемогти. Аж у 1184 році київський князь Святослав, з князями Рюриком та Ярославом Чернігівським, вирішили піти спільно на половців. Вони знову закликали всіх князів одностайно стати до бою з ворогами, і князі погодилися. Разом з іншими прислав своїх воїнів Ярослав Осьмо-мисл, тодішній князь галицький. У липні 1184 року в степу, за річкою Орел, стрілися вони з половецьким ханом Кончаком. Половці були переможені, а їхнього хана Кончака взяли в полон.
     Думали, що вже буде спокій. Та як лише Кончак викупився з неволі, то знову зібрав своїх половців і рушив на Україну весною 1185 р. Поблизу Хорола зійшлися з ним князі Святослав і Рюрик, а з собою мали ще «чорних клобуків», що походили з монгольського роду торків і служили українським князям. Кончак оборонявся довго і стріляв «грецьким вогнем», але ке встояв і кинувся утікати. Це було на самий Великдень. Князі вислали за ним в погоню «чорних клобуків» (народ той звався так від чорних шапок, що їх носили, а шапка у староукраїнській мові називалася «клобук»), а самі йшли з військом за ними. І був би, може, Кончак утік аж за Дін, але за ним погналися, наперед, старші князі: князь Новгороду Сіверського Ігор, і його брат, князь курський Буй-Тур Всеволод, обидва сини Святославові, а з ними ще син Ігоря, Володимир з Путивля, та й братанич, Святослав Рильський. Вони хотіли прислужитися рідному краєві, бо мали хоробре військо, але було його мало, отож Кончак зібрав половців і по довгій битві розбив їх і знову рушив на Україну.
     Цей похід Ігоря Святославовича на половців оспівує невідомий український поет з тих часів, певно, якийсь лицар, що був у Ігоревій дружині. Пише він про цей похід у своїй поемі
     «Слово о полку Ігоря».
      Ця поема така гарна, що хочемо коротко розказати її зміст, поки ви, молоді читачі, прочитаєте її колись усю від початку й до кінця.
     Зловісні знаки на небі перед Ігоревою дружиноюЯк тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:
     Князь Ігор Святославович– Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти!
     І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа), вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.
     Це було в п’ятницю рано. Кончак і Гза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, за –
     Князь Курський Буй-Тур Всеволодбрали в них багато майна й хоругов, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославичеві.
     Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпучливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу. Буй-Тур Всеволод рубав ворожі голови, як ліс, та що зрубає десять, а на місце стає живих двадцять. А йому на поміч шле останнє своє військо брат Ігор. І билися так цілу суботу, і знову битва була нерішена. А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.
     Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сини (себто піддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили.
     Княгиня Ярославна з мурів Путивля виглядає ІгоряА як дійшла до Києва страшна вістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна, у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви, половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.
     Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлу-ром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.
     Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. У два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.
     А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозив їм інший народ монгольського походження – татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали шарпати Україну.
     Поема «Слово о полку Ігоревім», де описується битва над Каялою, така гарна, що можна її порівнювати з найкращими творами світової літератури. А написав її український лицар, імені якого ми досі не знаємо, у 12-ім столітті, тому 800 літ. «Слово о полку Ігоревім» переконує, що культура на Україні була тоді дуже висока.
Бібліотека » Різне » Історія України » Історія України для дітей /Лотоцький Антін
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика