Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Різне » Історія України » Інвентар Степанського Михайлівського монастиря ((Александрович Володимир))
Інвентар Степанського Михайлівського монастиря
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:43 | Повідомлення # 1
Інвентар Степанського Михайлівського монастиря Александрович Володимир Інвентар заснованого під опікою князів Острозьких СтепанськогоМихайлівського монастиря (1627)1 не належить до невідомих джерел із церковної історії українських земель – у літературі його використовувалище від середини XIX ст. Проте на той час увагу, природно, привертав насамперед комплекс історичних відомостей – виняткового за змістомопису церкви, наприклад, тоді не торкалися зовсім2. Окрім того, автори зазначених публікацій мали свої, цілком конкретні інтереси й немало безперечно вартих уваги подробиць не використали взагалі. На тогочасному рівні наукових знань та зацікавлень, зокрема, зовсім пройшов повз увагу винятково важливий комплексунікальних відомостей до історіїукраїнськогоцерковногомистецтва XVI–XVII століть– про нього навіть не згадувалося. Через це впроваджений до наукового обігу ще понад півтора століття тому рідкісний документв окремих із найважливіших своїх аспектів фактично й надалі залишається невідкритим3. Тому видається необхідним знову звернутися до інвентаря й опублікувати оригінальний текст із незалежним коментарем. У контексті історії родини Острозьких пояснення потребує найперше саме посвячення монастиря. На відміну від, наприклад, теренів історичної Перемишльської єпархії, де він знайшов вираз у посвяченні чималої кількості церков та розбудованійіконографії4, культархістратига Михаїла на Волині не має якихось 1 Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 223. 2 Максимович М. О городе Степань // Киевлянин на 1850 г. – Киев, [б. г.] – С. 46–48; Волынские губернскиеведомости. – 1855. – № 37; Сендульский А. МестечкоСтепань Ровенскогоуезда // Волынскиеепархиальные ведомости. – 1882. – № 35. – С. 1142–1158; Теодорович Н. И. Историко -статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1900. – Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. – С. 580–581. 3 У новішій літературі його згадувано хіба що принагідно: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К., 1990. – С. 84, 110; Александрович В. Образотворчі напрями в діяльності майстрів західноукраїнськогомалярства ХVI–ХVII століть // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка (далі – Записки НТШ). – Львів, 1994. – Т. 227: Праці Секції мистецтвознавства. – С. 73. 4 Залишається неопрацьованою; її розпочинаютьнайдавніші збережені на перемишльському ґрунті ікони – “Архангел Михаїл” початку XIV ст. з “Моління” церкви святої великомучениці Параскеви в Даляві та “Архангел Михаїл з історією” з церкви святого Миколая в Стороні (обидві – Національний музей у Львові). Про них див.: Свенцицкая В. И. 423 спеціальних ширших виявів. Тут він простежується від часів правління князя Данила Романовича у Володимирі, оскільки саме князеві є підстави приписати літописну володимирськуротонду“святого Михаїла Великого”5. У родині князів Острозьких вшановування архангела, правдоподібно, набуло розвитку за часів великого литовського гетьмана, князя Костянтина Івановича (†1530). На таку ймовірність вказує заповіт його старшого сина – князя Іллі (1539). Даючи розпорядження про виготовленнязі срібного обладунку шат для намісних ікон замкової Богоявленськоїцеркви в Острозі, він наказав зробити одночасно шату й на ікону архангела в острозькій замковій церкві та, якщо вистачить срібла, – іншу в Троїцькій монастирській церкві у Межирічі поблизу Острога6. Посвячення головної церкви Степанського монастиря випадає виводити саме від цієї вірогідної родинної традиції7. На жаль, до нас не дійшло відомостей про заснування самої обителі, й публікований перелік так само не зберіг щодо цього жодних вказівок. Реєстр документів монастирськогоархіву, розпочатий від листа 1570 р., дає підстави здогадуватися, що монастир міг постати незадовго до цієї дати. Однак відсутність у ньому відсилань до фундаційних документівзмушує обережноставитися до такої можливості й враховувати вірогідність втрати архівних матеріалів з-перед 1570 р. Як свідчить заголовок публікованоготексту , монастир описано при передачі під управу знаному церковному діячеві та ієрархові першої половини XVII ст., луцькомуєпископові Ісакієві Борисковичу8. Інвентар розпочинають реґести двадМастер иконы второй половины XIV в. “Архангел Михаил с деяниями” из села Сторонна на Бойковщине // Памятники культуры . Новые открытия. Ежегодник 1988. – М., 1989. – С. 192–209; Александрович В. Ікони першої половини XIV століття “Архангел Михаїл” та “Архангел Гавриїл” з церкви святої Параскеви у Даляві // Записки НТШ. – Львів, 1994. – Т. 227. – С. 41–75; idem. Ze studiów nad geografią malarstwa ikonowego. Środowisko przemyskie do początku XVI wieku // Zachodnioukraińska sztuka cerkiewna. Dzieła – twórcy – ośrodki – techniki. Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej 10–11 maja 2003 roku. –Łańcut, 2003. – S. 53, przyp. 1. 5 Диба Ю. Архітектура ротонди “Св. Михаїла Великого ” у Володимирі // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Науковий збірник. – Луцьк, 2002. – Вип. 9: Матеріали IХ міжнар. наук. конф., м. Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 року . – С. 60–64. Аргументи на користь її віднесення до часів князя Данила Романовича див.: Aleksandrowycz W. Sztuka XIII-wiecznego Chełma. Zasadnicze problemy badawcze // Do pi ękna nadprzyrodzonego. Sesja naukowa na temat rozwoju sztuki sakralnej od X do XX wieku na terenie dawnych diecezji che łmskich Kościoła rzymskokatolickiego, prawos ławnego i grecko-katolickiego. – Che łm, 2003. – T. 1: Referaty. – S. 58; його ж. Володимирчасів князя Данила Романовича. Вступнінотаткидо непоцінованого періоду історії міста // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинськийв історії України та Волині. Збірник науковихпраць. Матеріали XIV Волинськоїнаук. істор.-краєзн. конф., присвяченої 13-ій річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимирові -Волинському Маґдебурзького права, м. Володимир-Волинський, 2004 р. – Луцьк, 2004. – С. 3. 6 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1890. – T. 4. – S. 207. 7 Останнім часом увагу до неї привернуто: Ричков П. А., Луц В. Д. Архітектурно мистецька спадщина князів Острозьких. – К., 2002. – С. 109. 8 Звід відомостей про нього див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – С. 84. 424 цяти чотирьох документів, які включають надання та інші записи й розпорядження князів київського воєводи Василя Костянтина Острозького (1528–1608) та його сина, краківського каштеляна Януша Острозького (бл. 1554–1620) на користь монастиря. Усіакти в заголовках поіменовано листами. Вони здебільшого стосуютьсянасамперед господарських справ, тому є цінним цілісним комплексом джерел до історії не лише степанської обителі, а й загалом монастирського господарства Волині останньої третини XVI – початкуXVII ст. Попри конкретний характер і зміст, самі реґести мають, однак, набагато ширше значення. Насамперед вони розкривають характер та особливості патронату князів Острозьких над монастирем у його еволюції упродовж майже півстоліття. Інший джерельний пласт творять окремі цінні відомості про степанських ігуменів, починаючи від Сильвестра9. Степанський належав до тих монастирів княжого патронату, в яких наприкінці XVI та на початку XVII ст. урядували осілі на той час в Україні поодинокі представники церковної ієрархії грецькогопоходження. Цей віддавна знаний своєрідний факт української церковної історії та найближчого оточення князя В. К. Острозького усе ще не отримав належного осмислення10, й реґести документівстепанськогомонастирськогоархіву дають декілька істотних штрихів до цієї важливої проблеми11. Тут насамперед привертає увагу лист князя В. Острозькоговід 30 вересня 1599 р. до управителя степанських маєтків Богдана про піддання монастиря митрополитові Луці12, якого стосуються також два наступних княжих розпорядження у господарських справах. Лист від 5 листопада 1603 р. уже згадує його наступника – пелагонського митрополита Єремію13. Найпізніший акт князя-воєводи походить з останніх місяців його життя й датований 5 листопада 1607 р. Від 1604 р. розпочинаються документи князя Я. Острозького: перший із них стосується якогось докладніше неописаного конфлікту зі спаленням монастирськогомлина. 26 листопада 1609 р. в Острозі князь написав приватного листа до тодішнього, вже третього відзначеного в реґестах ігумена – “владики могачовского ” – Сергія Тисмянського14, яким обіцяв підтвердити усі раніші надання для монастиря. На виконання цього зобов’язання постали листи від 25 квітня та 9 липня 1610 р. до степанського управителя; останній мав репліку в аналогічному посланні до ігумена. Хоч вони підтвердили існуючий статус монастиря, більше княжих надань уже не було. Надалі монастирський архів, судячи 9 До літератури цей факт впроваджено: Максимович М. О городе... – С. 47. Про нього див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – С. 110. 10 Найповніші відомості про поодиноких представників цього кола зібрано: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. 11 У цьому плані ще 1850 р. їх використав Михайло Максимович: Максимович М. О городе... – С. 48. 12 За публікованимджерелом цей факт до науковогообігу впроваджено: Максимович М. О городе... – С. 48. Звід відомостей про Луку див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греколатинська академія. – С. 98. 13 Про нього див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – С. 90. 14 Там само. – С. 110–111. 425 з реґестів, поповнили ще тільки два княжих розпорядження для нового управителя степанських маєтків Адама Злотолінськогощодо захисту монастирських ґрунтів від зазіхань сусіда – шляхтича Чаплича з Космачова поблизу Костополя на Рівненщині. Цікавою є також постать згаданого тут одного з довголітніх княжих служебників – степанського старости Богдана – Богдана Омеляновича, який належить до все ще малознаного середовища княжої служби. Він виявився зятем знаного братського діяча кінця XVI ст. Павла Минця15. Завдяки цьому степанський староста неодноразовофігурує у львівських документах, насамперед у справах батьківськогоспадку дружини16. Розшукані джерела свідчать, що Богдан Омелянович тривалий час був степанським управителем, проте за князя Я. Острозького його замінив один з укладачів публікованогоінвентаря – А. Злотолінський. Інвентар дає досить рідкісне, хоч і лаконічне за характером свідчення про монастирський комплексна території Східної Волині початку XVII ст. Монастир споруджено з дерева й обведено стінами, які в тексті лише побіжно згадано як дилювання при брамі. Оскільки крім двох стін, що примикали до неї, в ансамблі споруд зазначено ще тільки третю сторону , забудовану монастирськими спорудами, обгороджена територія, очевидно, в плані утворювала фігуру, близьку до трикутника. Стіни, як завжди, мали вежі, проте інвентар лише принагідно окремо згадує одну з них на березі Горині. Брама традиційно для українського будівництва включала обабіч невеликі комірчини, так само досить поширеним є влаштування над нею дзвіниці – найближчий приклад дає збереженийансамбль знаного Дерманського монастиря. На дзвіниці знаходились клепало, великий та два малих дзвони. Таке поєднання засвідчує чимале поширення клепал у тогочасній церковній практиці, віднотоване ще також подорожніми записами Мартіна Ґруневеґа з кінця XVI ст.17. Очевидно, використання клепала для повсякденного вжитку зумовлювалося заощадженням дорогих дзвонів. Загалом ця частина інвентаря складена досить побіжно й має підкреслено лаконічний характер. Мабуть, на комплексі монастирських будівель не наголошувано свідомо, акцентуючи насамперед на рухомомуінвентарі, внаслідок чого саме ця складова опису виявилася у ньому найціннішою. Найбільше уваги приділено монастирській церкві, завдяки чому збережено винятково вартісні матеріали до церковноїта релігійної мистецької історії українських земель. Показово, однак, що опис самої будівлі відсутній зовсім, що є однією зі своєрідних особливостей степанськогоінвентаря18. Натомість надзви15 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 26. – С. 151. 16 Там само. – Спр. 23. – С. 325, 844, 1260; Спр. 31. – С. 486, 1223; Спр. 250. – С. 1189, 1691; Спр. 251. – С. 92; Спр. 259. – С. 1255, 1301 (згадка як про покійного від 4 лютого 1618 р.); Спр. 391. – С. 356, 1186. 17 Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова // Його ж. Україна давня і нова: народ, релігія, культура . – Львів, 1996. – С. 133. 18 Для порівняння див., наприклад, традиційні за своїм складом у цьому плані описи Дерманського монастиря 1571 (Muzeum Konstantego Świdzińskiego. – Warszawa, 1876. – T. 2. – S. 201–202) та 1627 і 1689 (в обох випадках у перекладі з польськоїВ. Вуйцика) років 426 чайно докладно вилічено все, що знаходилося в інтер’єрі. У цьому плані публікований перелік не має аналогів серед відомих досі сучасних йому та раніших, як правило, досить лаконічних українських церковних описів і є унікальним джерелом до історії релігійної культури та релігійної мистецької культури Волині й усієї України свого часу.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:43 | Повідомлення # 2
Інвентар насамперед описує найголовніший в українській церковній традиції серед рухомого облаштування інтер’єру храму комплекс ікон передвівтарної огорожі, зосереджуючись найперше на намісному ряді. З опису ікони Спаса, прикрашеної срібною гривною із дорогоцінним камінням на шиї самого Спаса та маленькими срібними цатами у Богородиці й Іоана Предтечі, видно, що намісний образ репрезентував знаний на Волині, починаючи від ікони 1592 р. церкви Преображення Господньогоу Великих Цепцевичах на Рівненщині (Рівненський краєзнавчий музей, далі – РКМ)19 та сучасної йому ікони з Дубенської Хрестовоздвиженської пустині (Харківський художній музей, далі – ХХМ)20, варіант іконографії з мініатюрними півфігурами Богородиці та Іоана Предтечі, найраніший збережений приклад якої на волинськомуґрунті дає один із шедеврів пізнього візантійського малярства – “Спас Вседержитель з апостолами” кінця XV ст. з церкви Святої Трійці в Річиці на Рівненщині (РКМ)21. Ця іконографія належить до прикметних особливостей пізньосередньовічного релігійного малярства Волині. Збереженіпам’ятки та документальновідзначені втрачені об’єкти дозволяли пов’язувати її поширення, зокрема, з коломмецената князя В. К. Острозького. Свідченням цього є спотворена у збереженійкопії згадка в описі Дерманського монастиря другої половини XVIII ст. про намісні ікони “na których koron srebrnych pozłacanych znayduie się trzy, dwie wielkich, trzecia ma ła na Panu Jezusie cum varys misterys tam verb [um]incarnat [ionis]B[eatissi]mae Virginis Mariae dwunasto apostołami w sobie figura Zesłania Ducha s[więtego] znaczącemi”22. У цьому (Луць В. Інвентарні описи Дерманськогомонастиря XVI–XVII століттяв науковомудоробку Володимира Вуйцика // Волинська ікона: дослідження та реставрація. – Луцьк, 2003. – Вип. 10: Матеріали Х міжнар. наук. конф., м. Луцьк, 17–19 вересня 2003 року . – С. 165–167). 19 Про ікону див.: Луць В. Д. Волинські ікони XIII–XVI століть // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету . – Рівне, 2000. – Вип. 5: Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку . Збірник науковихпраць. – С. 76; idem. Wołyńskie ikony XIII–XVI wieku // Przegl ąd Wschodni. – Warszawa, 2001. – T. VII. – Zesz. 3(27). – S. 758. – Il. 12. 20 Уманцев Ф. С. Живопис кінця XVI – першої половини XVII століття // Історія українського мистецтва: У 6 т. – К., 1967. – Т. 2: Мистецтво XIV – першої половини XVII століття. – С. 282. – Іл. 194; Луць В., Откович З. Волинські ікони з Львівської картинної галереї (ЛКГ) та Харківськогохудожньогомузею (ХХМ) // Волинська ікона: питання історії вивчення, дрслідження та реставрації. Тези та матеріали II Міжнар. наук. конф. м. Луцьк, 29 листопада – 1 грудня 1995 року . – Луцьк, 1995. – С. 29, 30 (Іл.), 32; Луць В. Д. Волинські ікони... – С. 80 (тл.), 81. 21 Пуцко В. Греческо -волынская икона Христа Пантократора // Cyrillomethodianum. – Thessalonique, 1989–1990. – T. 13–14. – P. 111–128. 22 ЦДІАК. – Ф. 2072 (Дерманський чоловічий монастир). – Оп. 1. – Спр. 68. – Арк. 1. З наведеного текстуне зовсім зрозуміло котрої саме з двох намісних ікон стосуєтьсязгадка про апостолів. Як правило, вони знаходилисьв обрамленні ікони Спаса, хоч з другої половини XV 427 плані публікований інвентар надає ще один доказ на підтвердження запропонованої гіпотези. Таким чином, нібито зовсім скромна згадка про гривенки на намісній іконі Спаса слугує цінним матеріалом до студій над особливостями релігійної мистецької іконографії Волині. Судячи зі степанськогоінвентаря, цати та гривенки були характерним елементом оздоблення образів намісного ряду, оскільки відзначені на кожному з них. Це свідчення публікованого джерела є цінною вказівкою на одну з особливостей культу ікон на волинському ґрунті, пов’язану з їх оздобленням дорогоцінними прикрасами. Така практика стверджена ще розповіддю Галицько-Волинськоголітопису про оздоблення, яке князь Володимир Василькович справив до церкви святого Георгіяв Любомлі. До нього належали, зокрема, золоті гривни для намісних ікон Богородиці та святого Георгія23. Продовження цієї практики пізнішими джерелами підтверджується рідко. До небагатьох таких прикладів належить згадка 1585 р. про дорогоцінну гривну, якою на свята прикрашалося фрескове зображення Спаса на стовпі в луцькому соборі Іоана Богослова24 (судячи з вимови джерела, така практика стосувалася й інших ікон собору та мала звичний характер). Опис ще дерев’яної Троїцькоїцеркви Дерманськогомонастиря 1571 р. вказує на чимале поширення таких прикрас, відзначаючи “srebra kręconego w pude łku, które zową grzywienki, co na obrazach wieszają się, siedmdziesi ąt, przy nich czerwony złoty i dwa knafliki pozłociste” та “dwie grzywienie srebrne ma łe” на храмовій іконі25. Отже, за наведеним фактом зі степанського інвентаря стоїть одна з прикметних сторін тогочасної релігійної культури волинського реґіону , що дає доказ довготривалого збереження та функціонування однієї з її давніх прикметних особливостей. У немалій кількості гривенки відзначає й знаний опис луцької братської Хрестовоздвиженськоїцеркви 1627 р.26. Дорогоцінний характер таких прикрас дає також підстави вбачати в них безслідно втрачений аспект історії давнього українського золотарства, який функціонував на місцевому ґрунті досить довго. Принаймні візитація Успенської церкви Городищенського монастиря поблизу МежирічаКорецькогоще 1753 р. відзначає: “Podgarla czworo, dwoie z tabliczkami, trzecie z monetą srebrną dużą, czwarte z obrazkiem rzniętym drewnianym moskiewskim ”27. та XVI столітьу спадщині перемишльськоїшколиукраїнськогорелігійногомалярства збереглося такождекілька іконБогородиціз апостолами. Протетрактуваннядерманськогонамісногообразу як префігурації Зішестя Святого Духа в теологічному плані може стосуватися лише образу Спаса, позаяк парна намісна “Богородиця” традиційно стійко співвідносилася із ідеєю “воплочення”. 23 Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М., 1962. – Т. 2. – Стб. 927.1.303зв. 24 Кравченко В. Новий документ про декорацію інтер’єру кафедрального собору Івана Богослова в Луцькому замку // Записки НТШ. – Львів, 1998. – Т. 236: Праці Комісії образотворчогота ужитковогомистецтва. – С. 549. 25 Muzeum... – S. 201. 26 Памятники, изданные Киевской комиссиею для разбора древних актов. – К., 1898. – Т. 1. – Отд. 1. – С. 118, 119, 120. 27 Державний архів Тернопільської області. – Ф. 258 (Духовнийсобор Почаївськоїлаври). – Оп. 3. – Спр. 1254. – Арк. 100–100зв. 428 Чималий інтерес становить склад намісного ряду ікон Степанськогомонастиря. Парною до “Спаса” була “Богородиця з Христом Емануїлом”, іконографічні особливості якої джерело не засвідчує. Окремо слід відзначити присутність на ній срібної корони та двох гривен із самоцвітами. Показово, що корона була лише на Богородиці, тоді як у Христа вона відсутня. Це відповідає ранній традиції коронованої Богородиці в пам’ятках місцевої школи малярства, яка нині простежується від незафіксованого походження “Моління” першої половини XVII ст. (Луцьк, Волинський краєзнавчий музей, надалі – ВКМ)28. Віднайшовся такий приклад і серед ікон Богородиціз Христом – його дає провінційного письма пам’ятка з Ковельщини (приватна збірка)29. У цьому зв’язку варто нагадати присутність коронованої Богородиці й серед гравюр київської “Тріоді цвітної” 1631 р.30. Храмовою у церкві була ікона архангела Михаїла, до культу якого в родині Острозьких увага уже приверталася. Автор опису наголошує на її знаходженні в самому правому куті. Крім неї, в намісному ряді відзначено ще також “Собор безплотних”, тобто “Собор архангелів” чи “Собор архангела Михаїла та інших безплотних сил”31. Текст не подає ніяких вказівок щодо його конкретного розташування, проте контекст вказує на місце поміж намісним “Спасом” та храмовим образом. Оскільки далі автор переходить до лівої сторони передвівтарної огорожі, це єдино можлива інтерпретація відповідного фрагмента інвентаря. Окремо варто зупинитись на відзначеній при описі ікони цаті. Нею могла бути прикрашена постать архангела Михаїла, якщо вона займала центральне положення в іконі. Правда, іконографія собору архангелів підказує й інше вірогідне пояснення. Згадана найдавніша збережена волинська ікона на цю тему включає зображення Спаса Емануїла, яке тримають два архангели в центрі композиції. У такій версії іконографії цата мала б прикрашати півпостать Спаса. Таким чином, судячи з опису, справа від царських врат знаходилося три ікони, що дає рідкісний для українських земель (у світлі наявних пам’яток та джерел) своєрідний приклад нерегулярного укладу намісного ряду. Не виключено, що його визначила поширена в тогочасній церковній практиці відсутність південних дияконських дверей, місце яких для симетрії й зайняв “Собор архангелів”32. У 28 Репродукціюдив.: Волинська ікона ХVI–ХVIII ст. Каталог та альбом / Під ред. Сергія Кота. – К.; Луцьк, 1998. – № 5. 29 Давня українська ікона із приватних збірок / Вступ. ст. О. Сидора. – К., 2003. – № 57. – С. 104. 30 Тріодь цвітна. – К., 1631. – С. 773 (Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. – Львів, 1981. – Кн. І: (1574–1700). – № 220). 31 Конкретний приклад цієї іконографії на волинському ґрунті дає уже тільки не зафіксованогопоходженняікона другоїполовини XVII ст. (ВКМ). Репродукована : Волинська ікона... – № 15. 32 Такий несиметричний характер мала й віднотована в цитованомуописі другої половини XVIII ст. передвівтарна огорожа Троїцької церкви Дерманського монастиря: ЦДІАК. – Ф. 2072. – Оп. 1. – Спр. 68. – Арк. 1. Для порівняння вкажемо на несиметричне вирішення збереженого намісного ряду з північними дияконськими дверима (1655) в церкві Собору архангела Михаїла у Волі-Висоцькій поблизуЖовкви, де царські врата дещо зсунутівправо стосовно верхніх рядів ансамблю. 429 лівому куті, як це найчастіше бувало в українських церквах, знаходилася ікона святого Миколая. Проте опис намісного ряду не закінчується наведеним переліком. Зразу ж після вилічених позицій відзначено два “Нерукотворних образи”, один з яких знаходився над царськими вратами, а інший – “у лівому куті”. Крім них, над “сіверськими” дверима згадано також невеликий образ Богородиці. Наступна позиція опису називає всі вилічені ікони намісними, мальованими на золоті та вказує на їх уміщення поміж “різаними” й мальованими стовпами. Як присутність трьох ікон над традиційним складом намісного ряду, так і вміщення усіх їх поміж мальованих стовпів потребує пояснення, хоч сам опис не надає для цього достатніх відомостей. Насамперед наявність над намісним рядом двох ікон Спаса Нерукотворногонагадує традицію, знану за епістилієм зламу XVI– XVII століть церкви святої великомучениці Параскеви в Крехові неподалік від Львова, у складі якого так само є два Нерукотворних образи33. Це дає підстави вбачати в їхній присутності вияв певної традиції, не завваженої досі в колі дослідників лише через актуальний стан опрацювання корпусу збережених пам’яток та писемних джерел до історії українського мистецтва. Наявність в одному регістрі з ними невеликої ікони Богородиці так само має певний аналог, правда, теж унікальний, у мистецтві львівського кола. Його дає присутність Богородиці з Христом Емануїлом у фрагменті епістилію кінця XVI ст. з церкви святої великомучениці Параскеви в Бужку неподалік від Олеська на Львівщині (Національний музей у Львові, далі – НМЛ)34. Варто також наголосити, що таких невеликих ікон на Волині до нас не дійшло, тому наведене свідчення і в цьому плані так само є винятковим. Очевидно, є підстави прийняти наявність над намісним рядом своєрідного окремого додатковогорегістру із зазначеними іконами. До такого висновку схиляє частково збережений такий ряд у церкві апостола Луки в Трочанах у Словаччині35. На відзначену практику вказує також вміщення двох невеликих оправлених у срібло “московських” ікон над царськими вратами каплиці Покрову Богородиці львівського собору святого Юра, зафіксоване інвентарем 1719 р.36. Складніше ув’язати їх з іншими іконами намісного ряду: у цьому плані питання про конкретне розміщення трьох зазначених невеликих образів степанськоїцеркви, очевидно, повинно залишитись відкритим. Не виключено, що, як і в трочанському храмі, їх уміщено на східній стіні нави. Привертає увагу, що за свідченням публікованогоінвентаря усі вони мальовані на золоті. Тут теж криється одна з особливостей релігійної малярської культури Волині, вперше відзначена писемними джерелами ще в розповіді про справлення у середині XVI ст. царських врат “золотих на золоті” для Георгіївськоїцеркви 33 До літературивпроваджений: Jarema W.Pierwotne ikonostasy w drewnianych cerkwiach na Podkarpaciu // Materiały Muzeum Budownictwa Ludowego w Sanoku. – Sanok, 1972. – Nr 16. – Il. 12. 34 Репродукований : Свєнціцкий-Святицький І. Ікони ГалицькоїУкраїни XV–XVI віків. – Львів, 1929. – Табл. 5, № 39. 35 Grešlik V. Ikony 17. storočia na Východnom Slovensku. – Prešov, 2002. – Il. I. 36 Львівська науковабібліотекаімені Василя Стефаника НАН України. І Відділ рукопи сів. – Ф. 3: (Бібліотека монастирів василіян). – Оп. 1. – Спр. МВ 129. – Арк. 49. 430 Зимненського монастиря37.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:44 | Повідомлення # 3
У порівнянні з мальованими “на золоті” іконами,
різьблені стовпи, між якими знаходилися намісні ікони, –
лише мальовані. Це
мало б стверджувати відсутність у їхньому оздобленнізолота
та срібла, поширених у мистецькій практиці епохи. На таку можливість вказує,
наприклад, поліхромія декоративного різьблення царських врат початку XVII ст. з
каплиці
села Грабове (ВКМ)38. Однак не може не видатися
несподіваною відсутність
золота чи бодай срібла на цих елементах конструкції при
виконанні на золоті
усіх ікон. Характеру самого різьбарського оздоблення
інвентар, природно, не
розкриває, проте з огляду на час укладення опису є підстави
вбачати у ньому
один із ранніх прикладів досі все ще мало знаного
українського церковного
декоративного різьблення волинського регіону
.
Збережений в інвентарі опис намісного ряду Михайлівської
церкви Степанського монастиря 1627 р. дає унікальний засвідчений приклад
відображеного в
ньому своєрідного складу намісного ряду з ніби додатковим
регістром ікон над
ним. Як видається, це рідкісне явище має своє пояснення у
деяких своєрідних,
не збережених автентичними пам’ятками й через те мало досі
вловлюваних
особливостях еволюції ансамблю ікон передвівтарної огорожі
на українському
ґрунті. У дотеперішнійлітературі він на підставі новітнього
досвіду, заснованого
на пам’ятках XVII і пізніших, як правило, століть, завжди
розглядався як суцільна
стіна. Проте найновіші дослідження усе більше переконують,
що такий нерозривний зв’язок намісного ряду з верхніми ярусами як норма
належить до новіших
здобутківтрадиції. Найдавніша передвівтарна огорожа мала
лише один ряд ікон,
на Волині засвідчений, зокрема, цитованим літописним
повідомленням щодо
Георгіївськоїцеркви в Любомлі. Судячи з писемних джерел,
цей її варіант на
місцевому ґрунті зберігався досить довго39. Паралельно
поширювалася знана
ще за житієм святого Алімпія Печерськоговерсія із двома
рядами ікон40. Ніяких
відомостей про її розташування в храмі на
українськомуґрунті не вціліло, проте
опрацьовані останньо новгородськіприклади показують, що
досить часто обидва
яруси у вівтарному просторі храму не пов’язувано єдиною
конструкцією41. В
37 Александрович В. Джерела до історії
монументальногомалярства та іконописуВолині
ХII–ХVI століть // Родовід. Науковізаписки до історії
культуриУкраїни. – К., 1994. – Ч. 8. –
С. 23.
38 Єлісєєва Т. Каталог царських врат кінця XVI – початку XX
століть з колекції
Волинськогокраєзнавчого музею // Матеріали VI міжнар. наук.
конф. по волинській іконі,
м. Луцьк, 1–3 грудня 1999 року
. – Луцьк, 1999. – С. 48–49.
39 Такуструктуру
в колишніймонастирськійУспенськійцеркві в
Дорогобужівіднотовано
ще в середині 1860-х років: Рафальский Л. Путешествие по
ОстрожскомууездуВолынской
губернии в 1864–5 году // Волынские епархиальные ведомости.
– 1872. – № 13. – С. 82.
40 Абрамович Д. Києво-Печерський патерик: (Вступ, текст,
примітки). – К., 1931. –
С. 175.
41 Сарабьянов Д. В. Новгородская алтарная преграда
домонгольскогопериода //
Иконостас. Происхождение– развитие – символика /
Редактор-составитель А. М. Лидов. –
М., 2000. – С. 312–359. У своїх висновках автор, очевидно,
надміру наполягає на версії
передвівтарноїогорожібез намісного ряду (Там само. – С.
337), яка насправді булане єдиним,
а лише одним із поширених варіантів. Утім, намісні ікони,
на відсутності яких наголошує
автор, могли знаходитись у не пов’язаних із суцільною
конструкцієюверхніх ярусів вільно
стоячих кіотах на зразок того, як їх встановлено у
потелицькій церкві Зішестя Святого Духа.
431

Україні цю незалежність показує облаштування інтер’єру
знаної церкви Зішестя
Святого Духа в Потеличі на Львівщині, де суцільний комплекс
верхніх рядів
ікон знаходиться на балці й намісний ряд із царськими
вратами є самостійним
і конструктивно з ним нічим не пов’язаним. Як видається,
залишки саме такого
співвідношення намісного ряду з верхніми ярусами
передвівтарної огорожі
зберегло й розглядуване свідчення степанського інвентаря
1627 р.
Окрім того, відзначаючи над намісними іконами дві шовкових
завіси та дві
полотняних “в куті”, опис вказує на не фіксовану досі,
наскільки відомо, на
українськомуґрунті давню практику закриття намісних ікон
завісами, безперечно,
засновану на візантійській традиції42. Із тексту не цілком
зрозуміло, чи дві
полотняних завіси “в куті” теж були над іконами намісного
ряду. У такому разі
вони мали б закривати храмовий образ та сусідній із ним
“Собор безплотних”,
що доводить правоту запропонованої версії вміщення
останнього між храмовим
образом та намісним “Спасом”.
Над намісними іконами знаходився повний цикл великих
празників. На
Волині писемно він засвідчений ще в заповіті Василя
Загоровського 1577 р.43,
проте серед оригінальних пам’яток місцевого малярства
зустрічається рідко44.
Показово також, що візитація церков Володимирськоїєпархії
1695 р. відзначає
ікони великих празників в унікальному випадку45. Тому
свідчення публікованого
інвентаря вказують на один зі своєрідних аспектів
релігійної мистецької культури
Волині.
Над празниками інвентар називає шість “апостольських
образів з Деісусом”.
Окреслення їх старими стверджує їхнє походження щонайменше
з-перед кінця
XVI ст. Подана кількість свідчить, що апостолів намальовано
попарно, як це
практикувалося у майстрів перемишльськогокола, починаючи
від найранішого
частково збереженого молитовного ряду з Успенскої церкви в
Торках поблизу
Перемишля (НМЛ)46. На волинському ґрунті ікони апостолів
навіть із XVII ст.
збереглися лише в поодиноких випадках47, попарних серед них
досі не віднай42 Найкраще знаним її прикладом є відоме чудоз підняттямзавіси
над іконою Богородиці
під час вечірні в п’ятницю у Влахернськомумонастирі в
Константинополі
: Кондаков Н. П.
Иконография Богоматери. – Петроград, 1915. – Т. 2. – С.
57–59, 99–100.
43 Архив ЮЗР. – К., 1859. – Ч. 1. – Т. 1. – С. 79;
Archiwum... – Lwów, 1910. – T. 6. – S. 77.
44 Досі на Волині із XVII ст. зафіксовано лише три таких
випадки: Александрович В.
Ансамбль ікон передвівтарноїогорожісередньовічниххрамів
Волині // Пам’ятки сакрального
мистецтва Волині на межі тисячоліть. Науковийзбірник. –
Луцьк, 2000. – Вип. 7: Матеріали
VII міжнар. наук. конф. з волинського іконопису
, м. Луцьк, 27-28 листопада 2000 року
.–
С. 28.
45 Александрович В. Ансамбль ікон... – С. 28.
46 Його ж. Майстер циклу великих празників з Успенської
церкви в Перемишлі
(Невідома сторінка зарубіжних зв’язків перемишльської школи
українського релігійного
малярства початкуXVI століття) // Вісник
Львівськогоуніверситету
. Серія історична. – Львів,
2000. – Вип. 35–36. – С. 87–89 (ілюстрації), 90.
47 До них належать неповний ряд з церкви святої
великомучениціПараскеви в Понебелі
роботи маляра з Гощі Федора Васикевича (Острозький
державний історико
-архітектурний
заповідник, Псковський державний історико
-культурнийзаповідник; про них див.: Сидор О.
Волинське малярство XVII–XVIII ст. // Образотворче
мистецтво. – 1988. – № 1. – С. 20;
432

дено. Крім ікон апостолів, у цьому регістрі згадано ще
тільки “Деісус”, у якому
випадає вбачати тронного Спаса з Богородицеюта Іоаном
Предтечею. Це давало
б найраніший зафіксований приклад такої композиції на
волинському ґрунті –
перший оригінальний її зразок подає згадувана
незафіксованого походження
ікона збірки Волинського краєзнавчого музею. Далі інвентар
зазначає при апостолах із Молінням якусь паперову колтрину
, проте не подає ні її сюжету
, ані
співвідношення з іконами молитовногоряду. За такої
лаконічної вимови джерела
залишається добачати тут імовірний ранній зразок сюжетної
гравюри, оскільки
найвірогідніше в ній випадало б убачати саме гравійоване
зображення. Принагідно варто зазначити, що перші зафіксовані досі самостійні
українські гравюри
створені не раніше 1629 р.48. Прикметною особливістю
описаного асамблю, у
новішій церковній практиці від XIX ст. іменованого
іконостасом, є відсутність
увінчувального ряду, хоч на Волині він уперше віднотований
ще в цитованому
заповіті В. Загоровського49. Традиційний характер має
завершення комплексу
.
В українському релігійному малярстві на XVI ст. утвердилася
практика, за якою
його увінчувало Розп’яття. Унікальним волинським прикладом
із другої
половини XVI ст. є так званий “хрест святого Йосафата
Кунцевича” з П’ятницької
церкви у Володимирі (Володимир, Успенський собор).
Характерно, що, як і
намісні ікони, Розп’яття теж закривалося полотняною
завісою.
Лише після цього інвентар називає царські врата. Оскільки
вони були “на
золоті”, тобто суцільні, мальовані, без різьблення, у них
слід вбачати роботу
майстрів ще XVI ст. на зразок єдиних таких волинських врат
із Успенськоїцеркви
в Клесові (РКМ)50 . Разом зі згадкою про “старі” ікони
апостольськогоМоління
це вказує на поширений у місцевій церковній практиці
збірний склад комплексів
ікон передвівтарної огорожі. На волинському ґрунті на ньому
наголошує уже
неодноразово згадуваний заповіт В. Загоровського, який,
зокрема, розпорядився
справити ікону Трьох святителів для церкви пророка Іллі у
Володимирі,
вмістивши її на “порожнє місце” з правої сторони намісного
ряду51. За царськими
Александрович В. Словник малярів Волині ХVI–ХVII століть //
Волинська ікона: питання
історії вивчення, дослідження та реставрації. Науковий
збірник. Матеріали V наукової
конференції, м. Луцьк, 27–28 серпня 1998 року
. – Луцьк, 1998. – С. 51), дві пари апостолів з
Преображенськоїцеркви в Кураші (РКМ, НМЛ; про них див.:
Луць В. Митрополит Андрей
Шептицький та дослідження і колекціонування волинських
старожитностей // Волинська
ікона: питання історії вивчення, дослідження та
реставрації. Науковий збірник. Матеріали
V наук. конф. ... – С. 37; Сидор О. Матеріали до
зведеногокаталога волинськогоіконопису(з
колекції Національного музею у Львові) // Там само. – Кат.
№ 19) та повний ряд із церкви
ПокровуБогородиців Гораймівці(ВКМ; про них див.: Чабан А.,
Петрушак П. Колоритичні
особливості волинськогомалярства XVI–XVII століттяна
прикладі вибраних іконз околиць
Луцька // Волинська ікона: дослідження та реставрація.
Матеріали XI міжн. наук. конф.,
м. Луцьк, 3–4 листопада 2004 року
. – Луцьк, 2004. – С. 69–70; Ковальчук Є. Врятовані
пам’ятки. З історії дослідження і реставрації волинського
іконопису XVI–XVIII століть. –
Луцьк, 2005. – С. 5).
48 Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки... – № 192.
49 Архив ЮЗР. – Ч. 1. – Т. 1. – С. 79; Archiwum... – T. 6.
– S. 77.
50 Найкращу репродукціюдив.: Овсійчук В. А.
Українськемалярство X–XVIII століть.
Проблеми кольору
. – Львів, 1996. – С. 275.
51 Архив ЮЗР. – Ч. 1. – Т. 1. – С. 79; Archiwum... – T. 6.
– S. 77.
433

вратами вказана традиційна для церковної практики взорована
на завісі
старозавітного Єрусалимськогохраму завіса – катапетасма. На
Волині її вперше
фіксує унікальне зображення в іконі Покрову
БогородиціпочаткуXVI ст. з Троїцької церкви в Річиці (РКМ)52. У степанській
монастирській церкві вона була
мальованою, як і завіса при північних дияконських дверях.
На жаль, про саме
малювання інвентар не говорить нічого. Тому не зайвим буде пригадати,
що в
українській церковній практиці відомі завіси із сюжетним
рядом, як, наприклад,
шиті катапетасми 1732 та 1756 рр. з Успенськоїсоборної
церкви Києво-Печерської
лаври (Національний Києво-Печерський історико-культурний
заповідник)53.
Проте незалежно від конкретноїтематики обидві степанські
завіси дають приклад
незафіксованого досі аспекту професійної діяльності
майстрів тогочасного
українськогомалярства54, а крім того – відзначають ще й
один із ранніх випадків
праці українських малярів на полотні як основі для
малярської композиції55. В
останньому зв’язку слід вказати також відзначені далі дві
мальованих корогви.
Унікальний характер має наступний перелік приладів для
освітлення та
церковних меблів. Його вартість збільшує повна втрата таких
оригінальних
зразків. Сюди належали парні мальовані ліхтарі та
світильники й точений мальований ліхтар на поставну свічку
. Проте особливо виділяється завішений на шести
шнурах посеред церкви різьблений, складаний, мальований на
золоті великий
ліхтар із вісімнадцятьма квітковими свічками та дев’ятьома
свічками для запалювання. Застосована поліхромія на золоті та унікальна
конструкція із складаними різьбленими частинами дає підстави вбачати в ньому
єдиний віднайдений
досі приклад такого винятково багато оздобленоголіхтаря,
який, очевидно, міг
використовуватисяне лише у храмах, а й замкових інтер’єрах.
Особливу увагу
привертає лаконічно описане надзвичайно багате різьблення
із численними декоративними свічками. Цей світильник фіксує ще один важливий,
повністю втрачений аспект давньої мистецької культури Волині, так само незнаний
досі в
Україні загалом. Із церковних меблів інвентар називає
мальоване єпископське
крісло, мальований аналой – унікальний неопублікований його
зразок зберігається в Острозькомудержавному історико-архітектурномузаповіднику
– та криті
шкірою й мальовані крилосні столці. Не цілком зрозумілими є
лиштвовані стіни
з малюванням, проте, безперечно, мається на увазі якийсь не
відзначуваний
досі спосіб оздоблення храмових інтер’єрів.
Найправдоподібніше, йдеться про
виконані на стінах поодинокі малярські композиціїу
лиштвованому обрамленні.
52 У зазначеному контексті до вказаного фрагмента ікони
увагу привернуто:
Александрович В. Ікона Покрову Богородиці з
Святотроїцькоїцеркви у Речиці // Волинська
ікона: питання історії вивчення, дослідження та
реставрації. Тези та матеріали II Міжн.
наук. конф. м. Луцьк, 29 листопада – 1 грудня 1995 року
. – Луцьк, 1995. – С. 10; його ж.
Ансамбль... – С. 27.
53 Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII–XVIII
ст. Іконографія, типологія,
стилістика. – Львів, 1996. – С. 199.
54 Огляд образотворчих напрямів їхньої професійної
активності див.: Александрович В.
Образотворчі напрями... – С. 57–87.
55 Докл. про цей аспект їхньої професійної активності див.:
Александрович В. Образотворчі напрями... – С. 69–70.
434

Якщо ця інтерпретація правильна, вона давала б найраніший
зафіксований приклад монументального малярства в інтер’єрах храмів Волині. Присутність
таких
доводить згадка візитації церкви святого Миколая у
Гриневичах про “Deysus na
ścienie malowany
”56. Досі неопублікований такий оригінальний ряд початку
XVII ст. зберігся у монастирській церкві пророка Іллі в
Лішні, що увійшла до
складу Дрогобича (Львівська галерея мистецтв –
Музей-заповідник “Олеський
замок”, надалі – ЛГМ). На поширення монументального
малярства на
волинськомуґрунті в XVII ст., окрім поодиноких писемних
згадок, вказує також
створена в його традиціях ікона “Зішестя Святого Духа” з
однієї із церков Ковеля
(ВКМ)57 . Перша ж відзначена джерелами на Волині дерев’яна
мальована церква – Троїцька в селі Крупець неподалік від Бродів – розмальована
щойно
1662 р.58. Зазначене лиштвування доходило лише до певної
висоти стін, бо над
ним згадано ще колтрину на полотні на тему про блудного
сина. У ній слід
бачити картину на полотні, сюжет якої в очевидний спосіб
відповідає знаній
гравюрі київської Тріоді пісної того ж таки 1627 р.59.
При описі престолу привертає увагу низка тканин, які його
прикрашали й
накривали. Виділяється своєрідне влаштування балдахіну над
престолом із тканини, натягнутої на шнурах. Це рідкісне свідчення про давній
спосіб вирішення
балдахіну над престолом, заснований на традиції
старозавітного храму. На
престолі вказано лише антимінс, друковане віленське
Євангеліє у палітурках із
взористогочервоногооксамиту, оправлених сріблом, та ще
тільки мідну посудину
для переховування причастя московської роботи. За престолом,
як і в сучасних
церквах, стояв світильник із мальованим Розп’яттям.
На жертовнику описано два комплекти посуду для причастя –
срібний та
скромніший олов’яний. Серед належних тканин відзначено два
воздухи, скромно
шитих перлами. Тут так само присутня колтрина та мальовані
на папері
“образки” й відповідне функції жертовника “Розп’яття” на
полотні. У вівтарі
знаходилася також мальована шафа для книг та літургійний
священичий і дияконський одяг, хоч про спосіб його зберігання нічого не
сказано. Завершує опис
вівтаря вказівка на наявність у ньому трьох вікон.
Церква мала окремий приділ святого Георгія. Його посвячення
в’яжеться із
давнім волинським культомсвятого, засвідченим ще
спорудженнямнаприкінці
правління знаменитого князя-філософа Володимира
Васильковича Георгіївської
церкви в Любомлі. Як уже доводилось відзначати, образ
святого, мабуть, входив
до герба волинської гілки Романовичів, звідси ж його
присутність у гербі роду
Острозьких60. На відміну від головного, вівтар приділу
облаштовано значно
56
Александрович В. Ансамбль... – С. 31.
Волинська ікона... – № 3. Як унікальний віднайдений досі на
волинському ґрунті
зразок стилю розписів дерев’яних церков ікону відзначено:
Александрович В. Ансамбль... –
С. 31.
58 Теодорович Н. И. Историко-статистическоеописание... – С.
1085.
59 Тріодь пісна. – К., 1627. – С. 16. Див.: Запаско Я.,
Ісаєвич Я. Пам’ятки... – № 160.
60 Александрович В. Храмова ікона святого Георгія другої
половини XVI століття з
церкви у Голобах// Сакральне мистецтво Волині.
Науковийзбірник. – Луцьк, 2002. – Вип. 9:
Матеріали IХ міжн. наук. конф., м. Луцьк, 31 жовтня – 1
листопада 2002 року
. – С. 30.
57
435

скромніше, так само, як і жертовник. При описі приділу не
відзначено цілісного
комплексуікон, тут не булоцарських врат та інших
традиційних елементів структури передвівтарної огорожі. Водночас склад ікон
приділу дає змогу прийняти,
що їх, бодай певною мірою, все ж сприймано як ансамбль.
Показово однак, що
при цьому вони не складали якоїсь цілісної структури й
описані окремими
групами та навіть упереміж з іншими переховуваними в
приділі речами. Дві з
них знаходилися при жертовнику– “Богородиця” та
“Розп’яття”, що відповідає
жертовниковіголовноговівтаря, де теж було“Розп’яття” на полотні.
Титулярний
образ приділу – святого Георгія – описано над лиштвами, а
“зліва” відзначено
ікону Богородиці та архангела Михаїла. Мова виразно йде про
не віднотовувану
досі, наскільки відомо, в мистецтві
східнохристиянськоїтрадиції одну ікону з їх
парним зображенням. Таку інтерпретацію цієї рубрики опису
підтверджують
відзначені далі дві полотняні завіси, що знаходилися при
іконі Георгіята останньо
згаданій Богородиці з архангелом Михаїлом, виділяючи їх у
такий спосіб поміж
іншими іконами приділу як найважливіші. Як побачимо,
останній унікальний у
мистецькій практиці сюжет мав у церкві ще й пару. Очевидною
несподіванкою
є названі далі як окремі ікони Нерукотворного образу та
Тайної вечері. В
українській релігійній мистецькій культурі вони сприймаються
насамперед в
ансамблі ікон передвівтарної огорожі, причому дуже рідко
виступають разом. В
історичному плані знаний в Україні від ікони зламу XIV–XV
століть із церкви
святої великомучениці Параскеви в Радружі (НМЛ)61, а на
Волині – від ікони
кінця XVI ст. (Клесів, церква Успіння Богородиці)62,
Нерукотворний образ
випереджує поширену як окремий сюжет в Україні лише від
XVII ст. Тайну
вечерю. Найраніші її приклади збереглися щойно від кінця
XVI ст. в церкві
Собору архангела Михаїла в Долині на Івано-Франківщині63 та
початку наступного століттяз церкви в Єзуполі64 (обидві – НМЛ) й, очевидно,
другої половини
1610-х років в ансамблі ікон П’ятницької церкви у Львові65.
Для Волині іконографія Тайної вечері рідкісна, й чи не найранішим відомим досі
її прикладом є
неопублікована ікона XVIII ст. в каплиці святої
великомучениці Параскеви в
селі Секунь поблизу Луцька. Нотатка степанського інвентаря
– перша вказівка,
що доводить поширення цієї теми в іконах Волині так само
вже принаймні від
початку XVII ст. Привертає, однак, увагу безпосереднє
зіставлення в інвентарі
“Нерукотворногообразу” та “Тайної вечері”. На підставі
лаконічної згадки неможливо сказати, як вони співвідносилися в інтер’єрі, однак
не можна не відзначити, що їх поєднання дає ранній віднотований на українському
ґрунті приклад зіставлення обох сюжетів. Досі його знано насамперед з ансамблів
ікон
передвівтарної огорожі, починаючи від центральної частини
роботи Івана
61 Jarema W. O pracowniach w Galicji // Sztuka cerkiewna w
diecezji przemyskiej. Materia
ły
z międzynarodowej konferencji naukowej 25–26 marca 1995
roku / Pod red. Jaros
ława Giemzy,
Andrzeja Stepana. – Łańcut, 1999. – Il. 20.
62 Александрович В. Ансамбль... – С. 30.
63 Свєнціцкий-Святицький І. Ікони... – Табл. 37, № 54.
64 Там само. – Табл. 51, № 78.
65 Александрович В. Іконостас... – С. 112, 122.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:44 | Повідомлення # 4
Рутковича в складі комплексу монастирської Вознесенської церкви у ВолиціДеревлянській тільки початку 1680-х років66 та незаслужено маловикористовуваного дотепер ансамблю у перемишльському кафедральному соборі67. Ряд доповнюють образ Богородицій образки апостолів Петра і Павла та “Розп’яття”. Усі вони мусили знаходитись на стінах приділу не дуже високо, оскільки над ними були ще якісь образки, мальовані на папері. В обставленому дошками притворі теж булодекілька ікон. Першим названо давній образ Богородиці, наступним – Христа та архангела Михаїла. Як і при згаданому у приділі образі Богородиці з архангелом, в останньому випадку теж слід бачити подвійне зображення на одній дошці. Так само навряд чи варто піддавати сумнівуочевидність виконання обох ікон як парних. Отже, разом вони творили унікальний ансамбль, який, незважаючи на свою винятковість, все ж має своєрідний відповідник у лицевій стороні широковідомоїдвосторонньоїікони кінця XIV ст. з монастиря Іоана Богослова в Паґаново в Югославії (Софія, Археологічниймузей), де Богородицю зображено зі святим Іоаном Богословом68. Певним відповідником цієї рідкісної іконографії бачиться також кам’яна іконка з Теліжинецькогогородища на Хмельниччині із зображенням БогородиціЗаступниці та святого Миколая (Хмельницький, Краєзнавчий музей)69. До неї ж може відсилати й неопублікована ікона середини XVI ст. з незафіксованої церкви в околицях Добромиля на Львівщині “Христос і святий Миколай” (ЛГМ). Ця версія доводить більше поширення зазначеної рідкісної теми в релігійному малярстві західноукраїнськогорегіону XVI ст., до якогоє певні підстави відносити й степанські парні образи. Принаймні роз’єднаність цього цілісного ансамблю й те, що навіть важливіша за теологічним змістом його складова “Христос та архангел Михаїл” на час укладення інвентаря вже знаходилася у притворі, куди виносилися ікони, що виходили з головноговжитку в храмі, переконуєу давності цієї рідкісної іконографічноїпари. Вона, безперечно, належить до XVI ст., відкликається до давньої традиції й могла постати при заснуванні монастиря. У притворі відзначено ще невелику ікону архангела Михаїла, важливу з огляду історії мистецтва, оскільки таких ранніх подібних ікон не збереглося. Єдиний їхній приклад давало викрадене з Національного музею у Львові “Розп’яття” початку XVI ст. з церкви архангела Михаїла в Черську (тепер на території Білорусі)70. 66 Репродукціюдив.: Александрович В. Іван Рутковичі жовківськиймалярський осередок кінця XVII століття // Пам’ятки України: історія та культура . – 2004. – Ч. 1. – С. 92. 67 Miasto Przemyśl / Pod red. Jakuba Sito. – Cz. 1: Zespoły sakralne (Katalog zabytków sztuki w Polsce. Seria nowa. – T. 1, cz. 1). – Fig. 191. 68 Mother of God. Representations of the Virgin in Byzantine Art / Edited by Maria Vassilaki. Benaki Museum 20 October 2000 – 20 January 2001. – Milan, 2000. – Cat. nr 83. 69 Николаева Т. В. Древнерусская мелкая пластика из камня ХI–ХV вв. (Археология СССР. Свод археологическихисточниковЕI-60). – М., 1983. – Табл. 63.3. 70 Александрович В. Регіони розвитку української малярської традиції у ХVI столітті // Вісник Львівського університету . Серія історична. – Львів, 1998. – Вип. 33. – С. 44, прим. 19; його ж. Найдавніші ікони Берестейщини (Зі студійнад забутимрегіономрозвитку українськоїмистецькоїкультури ) // Пам’ятки України: історія та культура . – 2002. – Ч. 3–4. – С. 155. 437 На жаль, усе майно степанської церкви залишилося тільки на папері: за свідченнями істориків XIX ст., по монастиреві уже не було й сліду, безслідно зникли й усі його рідкісні пам’ятки. Публікований інвентар степанської монастирської церкви зберіг унікальні відомості до різних аспектів облаштування монастирського храму Волині на початку XVII ст. Докладні переліки ікон, які фактичним наповненням не мають аналога серед писемних джерел до історії мистецтва тогочасної Волині й дають низку унікальних відомостей до його рідкісних сторін, що досі не потрапляли в поле зору дослідників, здатні викликати особливий інтерес. Скромнішою в культурно-історичному плані, але важливою частиною інвентаря є опис монастирських будівель , які включали три будинкита господарські споруди. Біля вежі над Горинню стояв будинок з єдиною великою світлицею й двома коморами. Умеблювання світлиці традиційно складалося зі стола і лав, у ній знаходилися піч та камін із полив’яних кахлів. Якщо поєднання печі з каміном для давніх часів, як переконуютьчисленні описи замків, булозвичною нормою71, то виконання каміну з кахлів не належить до частіше віднотовуваниху джерелах випадків й має бути визнане рідкісним. Очевидно, його визначило “парадне” призначення приміщення, яке, вірогідно, слугувало насамперед для прийняття високих гостей. Другий дім функціонував як трапезна. Він теж мав лише одну велику світлицю зі столом і лавами, кахлевою піччю та мурованим каміном, шафою для посуду при дверях, де було лише три олов’яних тарілки й четверта дерев’яна, дві мідних чарки й дерев’яний ківш. У ньому знаходилось також декілька комор, пекарня і в ній кухня із кухонним посудом . На кількість постійних жителів монастиря вказують 16 дерев’яних ложок та 20 тарілок. Третій великий дім, оточений навколо ґанком, мав дві світлиці, в ньому зберігалася чимала кількість різноманітних речей господарського призначення. За будинком одна навпроти одної знаходилися дві келії, над якими влаштовано третю. З протилежного боку було влаштовано ще одну келію з льохами при ній і велику келію, переробленуз трапезної. Показово, що окрема келія ігумена в описі не відзначена. До господарських будівель у комплексі монастиря належали також невелика солодівня і броварня. Над Горинню знаходилося окреме господарськеподвір’я, поєднане з гумном, де була ще одна пекарня. Монастирське господарство на час укладення інвентаря нараховувало п’ять корів із телятами, три тільних корови, дві дворічних ялівки і четверо бичат “озимків” та одну теличку “сусо”, тринадцять курей, як очевидну екзотику названо трьох павичів й одну паву. Запас необмолоченого збіжжя на гумні складав двадцять п’ять кіп жита й тридцять кіп давнього жита та тридцять кіп гречки. При гумні, очевидно, над Горинню, знаходилася лазня. 71 Конкретні, хоч і пізні волинські приклади дає опис замку князів Радзивілів в Олиці 1755 р.: Александрович В. Інвентар Олицького замку 1755 року // Вісник Львівського університету . Серія мистецтвознавство. – Львів, 2003. – Вип. 3. – С. 306–321. Рідкісний оригінальний такий приклад із другоїчверті XVIII ст. (втрачений) зафіксовано в Олеському замку: Szydłowski T. Ruiny Polski. Opis szkód wyrządzonych przez wojn ę w dziedzinie zabytków sztuki na ziemiach Małopolski i Rusi Czerwonej. – [Kraków, 1919.] – S. 90. 438 У монастирському селі Волі Монастирській було дванадцять господарів переважно на чверті волоки й одна порожня хата. Лише бортник Курило мав півволоки. Піддані мали працювати по два дні на тиждень на монастир, платити від господарства по сорок два литовських гроші чиншу, давати щорічно барана й одну курку на Різдво. Ще четверо монастирських підданих жили в Білих Берегах. Вони працювали по одному дню на тиждень й платили по литовській копі грошового чиншу. Крім того, їм належалося відробляти один день у підводі без панщини – з панщини вони викупилися. До монастирського господарства входили також озера Челюшин та Річище при монастирі. Монастир мав сорок три борті бджіл і ще три борті на острові у Немовичах. Інвентар ствердив власноручним підписом луцький і острозький єпископ Ісакій Борискович як “строїтель” монастиря. ДОКУМЕНТ 1627 р., березня 11. Степанський монастир. – Інвентар Степанського Михайлівського монастиря при передачі його луцькому єпископові Ісакієві Борисковичу [2] Inwentarz monastyra Stepańskiego podania x[ięcia] j [ego]m[ości], który x[iąże] j [ego]m[ość] rozkazał podać j[eg]o m[ości] oycu Isakiiu Boriskowiczu, w ładyce łuckięmu, dozorcy monastyra Stepańskie[g]o przez nas, Adama Z łotolińskiego, Watsława Wyszetrawskiego w roku 1627 marta d [nia]11. Listy x[iążęt] j [ich]m[ościów] obiteli s [wiatoho]archistratiha Michay ła służące. 1*. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod datą roku 1572 marca d [nia]18 w Dubnię dany ihumenu Seliwestru do mytnik ów na 8 mac żyta. 2. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1583 may 24 w Dubnie na ziędnanie zemca dla dogl ądania bczół. 3. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1584 iunia d [nia]18 w Ostrogu na 12 wiader miodu y na dziesi ęcine zboża wszelakięgo ze wszystkich pol zamku Stepa ńskiego. 4. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1592 april d [nia]4 w Stepaniu na oddanię monastyrowi do posług bartnika Sięmiana, mieszczanina stepańskiego. [2зв.] 5. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1596 septemb [ra]d [nia]1 w Mięzoczu1 do p [ana]Bohdana aby wszystki po żytki iako dziesięcine z fulwarków, miody s podklat ów, zboża z młynów było oddawano. 6. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod datą roku 1599 2 do p [ana]Bohdana pisany, aby oycu Łuce sept[e]mb [ra]d [nia]30 wy Zdowbicy 3 z młynem y z stawkię [m]y z danino monastyr ze wszystkim by ł podany, wies Midzko miodowo krom boiarz ów. * Нумерація пізніша, проставлена іншим чорнилом і почерком . 439 7. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1601 april [a]d [nia]1 w Stepaniu dany oycu Łucy na osadzowanię w Lipnikach4 woli monastyrskiey nowoprzycho żym ludziom na osm lath woli. 8. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1602 april [a]d [nia]9 w monastyru Stepańskim do p [ana]Bohdana pisany, aby oycu Lucy metropolitu wedle fundusz ów 12 wiader miodu s podklatu zamkowe [go]na monastyr dawa[ć]. 9. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1603 nowembra d [nia]5 w Ostrogu oycu Ijeremy, mitropolitu pelago ńskięmu, na ziemię za mły[n]kie [m]monastyrskym przezwiskiem Łobnicu. 10. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1604 awgusta d [nia]5 w Ostrogu do p [ana]Bohdana pisany, aby dziesi ęcinę zboża z fulwarków stepańskych oddawano. 11. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskię[g]o pod dato roku 1606 may d [nia]14 do p [ana]Bohdana pisany o spaleni ę młyna monastyrskięgo żeby opyt był czyniony. [3] 12. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1606 awgst [a]d [nia]5 w Ostrogu na osadzowani ę Wolki Monastyrskiey z nadaniem woli nowoosiad ły [m]ludzio [m]na 10 lath. 13. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski ę[g]o pod dato roku 1606 awgs [ta]16 w Ostrogu do p [ana]Świerzsczyńskie[g]o, aby dziesi ęcine zboża wszelakię[g]o ze wszystkich fulwark ów było dawano.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:45 | Повідомлення # 5
14. List x[iącia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski
ę[g]o pod dato roku
1606 7-bris d [nia]17 w Kruszey5 do p
[ana]Święrzsczyńskiego, aby boiarzynowicz
Jacko drzewa bartne wszystkie monastyrskie pozawodzi
ł y poukazywał oycu episkopu.
15. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski
ę[g]o pod dato roku
1606 oktombra d [nia]10 w Ostrogu do p
[ana]Święrzsczyńskię[g]o pisany, aby
dzięsięcinęy zboża z fulwarków dawano.
16. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski
ę[g]o pod dato roku
1607 nowembr [a]d [nia]5 do p [ana]Bohdana y
p[ana]Święrzsczyńskię[g]o pisany na
poddane[g]o midzki
ęgo Dawyda, brata Zdancowa, monastyrowi oddane[g]o, aby
przeszkody o nięgo nie czynili.
17. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski
ę[g]o pod data roku
1607 jiulla d [nia]3 do p [ana]Święrzsczyńskie[g]o o
dzięsięcine wszelakiego zbo
ża z
fulwarkuw stepańskich aby do manastyra oddawano.
18. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskię[g]o pod
dato w Ostrogu roku
1609 nowe[m]br [a]d [nia]2 do p [ana]Bohdana, aby ni
ę dopusczał koło monastyra
lasy psować, także aby dzięsięcine zboża zwykło oddawał.
19. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskię[g]o pod
datą roku 1610 april
[a]6 do p [ana]Bohdana, aby wedle dawne[g]o zwyczaiu przy
d [nia]25 w Bohuszowce
wszystkich daninach na monastyr od s
ławney pamięci x[ięcia] j [ego]m[ości] pana
woięwody kiiowski
ęgo nadanych, spełna dochodziło.
[3зв.] 20. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p
[ana]krakowskię[g]o pod dato roku 1610
jiulla d [nia]9 Wa
łowiczach do Bohdana starosty y do Kmity burgrabi
ę[g]o pisany, aby
440

oycu władycy mohaczowskiemu we wszystkim wedle listuwławney

s
pamięci x[ięcia]
j [ego]m[ości] p [ana]woięwody kiiowski
кgo przy nadaniach zachowali y oddawali.
21. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskiego
przywatny do w
ładyki
mohaczewskie[g]o pisany w tey
że rzeczy tegoż roku 1610 jiulla d [nia]9 w Wa
łowiczach.
22*. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskię[g]o
przywatny do oyca w
ładyki
mohaczowskie[g]o pod dato roku 1609 nowembr [a]d [nia]26 w
Ostrogu co mu wszystko
spełna wedle funduszów oddać obiecuie.
23. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskię[g]o pod
dato roku 1620 february
d [nia]19 w Grocholicach pisany do j [ego]m[o
ści] p [ana]Adama Złotolińskię[g]o aby
od p [ana]Czaplicza s Kosmaczowa w grunci
ę do monastyra należących bronił.
24. List x[ięcia] j [ego]m[ości] p [ana]krakowskią[g]o pod
dato roku 1610 aprill
[a]dnia 9 do j [ego]m[o
ści] p [ana]Adama Złotolińskięgo z Opatowa, aby od
Kosmaczowa
w gru[n]cię monastyrsky [m]broni
ł.
Monastyr iako w sobie ma.
Brama, w niey wrota na biegunieżelazny[m], kuna żelazna na
wirzchu, furta na
zawiasach żelaznych, z obuch stron po komorce. Na wirzchu
tey bramy zwon[n]ica, w
którey klepadło żelazne, zwon wielky 1, ma
łych 2, na wirzchu kryż blacho biało żelazno
obyty. Od tey bramy z dwuch stron dylowano, a trzecia
pierzeia domami zastawiono.
[4] Cerkiew ś[więtego] Mychayla z predziałe [m]ś[więtego]
Heorhia.
Obraz namiestny ś[więtego] Spasa, na który [m]grzywięka
sribrna z trzema
kamniczkami y dwie cateczki sribrnych uś[więtey] Przeczystey
y u ś[więtego]
Przediteczy.
Drugy obraz namiestnyś[więtey] Przeczystey, kt
óry korona sribrna y dwie griwi
ęki
s kamniczkiem.
Obraz s [wiatoho]Mychayła w samym kącie prawy[m], grzywi
ęka na nim sribrna
mała.
Obraz Sobor bespłotnych, cateczka pozłocista na nim.
W kącie lewey strony obraz ś[więtego] Nikołaia, u które[g]o
grzywięka sribrna
mała.
Obrazów dwa Nerukotworenych, ieden nad carskimi drwiami,
drugy w ą
kcie
lewym.
Obrazek ś[więtey] Przeczystey nad siwierzskimi drwiami.
Te wszystki obrazy namiestne na z
łocie cwizgulcie, miedzy kt
óremi stłupy rzezane
malowane.
Zawiesuw jedwabnych 2 nad tymi obrazmi namiestnymi, a w ą
kcie zawiesów 2
płucienych.
Nad tymi obrazmi praznicznych obraz
ów 12.
Obrazów apostolskich 6 starych z Deysusem.
Przy nich koltryna papierzowa.
Raspiatiie
*
На полі біля цього номера пізнішим почеркоміншим чорнилом
поставлено: NB.
441

Nad którym zawiesec płucieny na trzech miescach czarnym
jedwabem od ą
kcow
wyszywany.
Drzwi carskie na złocie, za któremi zawiesec płucien[n]y
malowany na przencie
żelaznym zawieszony.
U drzwy siwerzskych p
łucienko malowane.
Lichtarów malowanych 2.
Switylników malowanych 2.
[4зв.] Lichtarz toczony malowany zświcą postawnią.
Lichtarz wielky zawiesisty na sze
ściu sznurach posrzod cerkwi rzezany sk
ładany
malowany na złocie, w który [m]świc 18 kwiatkowych, mi
ędzy któremi dla zapalenia
świc 9.
Lichtarzyk nad tym lichtarzem wyszszey mnyszyżelaza
białego.
Korohwy malowanyh na p
łutnie 2.
Forma jepiskopska malowana roboty stolarzskiey.
Krzeseł 10.
Stolkuw 2 krzyłosnych okrągłe roboty stolarzskiey skirą
krzyte z wirzchu wkoło
malowane.
Nałoy malowany.
Ściany cerkiewne lisztwowane z malowanie [m]y z lisztwami.
Nad któremi koltrzyna o błudnym synie na płutnie.
Obłon szklanych w wo
łowię.
Ołtarz.
Przestoł wkoło obleczony muchayrzem brunatnym prosty[m], a
z wirzchu p
łutnem
przykrzyty lisztowkami wko
ło y literami jedwabnymi wyszyto, skraju na niektorych
miescach podarty.
[5] Zawiesiec sprzodu kitayczany s trzema krzy
żami.
Przykrzycie muchayrzu żółtego.
Antymys.
Ewangeliu [m]drukowane wile
ńskie czerwonym aksamytem wzorystym kryte
sribrem oprawne.
Przed przestołem kitayka czerwona.
Sosud miedziany moskiewski dla schowania
Świętego Sakramentu.
Nad przestołem płutno zawiesisto na sznurach.
Żertownik.
Zwirzchu przykryty płutnem starym.
S przodu zapona czerwona pstra wełniana, a z boku płucienko
błękitne pasaste.
Kielich sribrny.
Patyna sribrna.
Gwiazda sribrna.
Łyżeczka sribrna.
Wozduszek na z
łotym płucięku wyszywany jedwabemżemczuhem y puntalami
haptowany.
[5зв.] Drugy wozduszek biały adamaszkowy czerwono kitayko
podszyty.
442

Aior aksamitu czarneg kitayko czerwono podszyto wko
ło masamanami białymi
obłożony, a na poszrodku krzy
ż na czerwoney kitayci literyżemczuhem wyszywane.
Chustka pstra turska dla obwicia kielicha.
Drugy kielich cenowy.
Diskos cenowy.
Łyżeczka cenowa.
Gwiazda żelazna pobielana.
Wozduszek pstry butchatelowy.
Drugy wozduszek czerwony kitayczany.
Trzecy wozduszek kitayki czerwoney.
Chustka pstra dla uwicia kielicha.
Kopie żelazne.
Nad żertownikiem ko
łtryna obrazki na papirzu malowane.
Raspiaty Christowa na płutnie.
Szafa malowana dla schowania xiąg s kratko na żelezie
zawiesisto.
[6] Trzecy kielich cenowy.
I miseczka mała cenowa.
Switylnik za prestołem, na którym krzyż malowany.
Ampółka mała sribrna.
Druga ampółka cenowa.
Ryzy.
Ryzy adamaszkowe szarze stare.
Czamlitowe czerwone.
Muchayrowe czerwone.
Łazurowe tatarskie[g]o muchagirzu, ok
ładka czerwonego adamaszku.
Czerwone muchagirzowe stare.
Włosiane stare.
Stychary.
Samotkanowych 2.
Muchaiarowy pstry.
Cwilichowy.
Płucięny.
Farbowany pęucieny.
[6зв.] Płucięny biały stary.
Petrachile.
Adamaszkowy czerwony s pasamanami.
Nendzowy s pasamanami.
Orary.
Pstry na białym polu.
Pstry na czerwonym polu.
Narakwicy.
Nendzowe na czerwonym polu.
443

Muchagirzu kosmatego.
Czarne grubrinowe.
Aksamitu rytego na ceglastym polu.
Płucienko malowane proste.
Obłon 3 szklanych w wo
łowie.
Przedział ś [wiatoho]Heorhia.
Antymys.
Ewangelium pisane na po
łdeście, przykrzycie czarne aksamitne, blaszka sribrna.
Przestoł wkoło płutnem obyty prostym y z siatko.
[7] Przed przestołem antepedium hat
łasu wiszniowego.
Krzyż malowany.
Płucienko na przykrzycie przesto
ła proste.
Żertownik
Płutnem przykryty
A s przodu zapona hatłasu wishniowego.
Kielich cenowy.
Diskos cenowy.
Gwiazda mosiędzowa.
Łyżeczka ołowiana.
Wozduszkuw 3 bia
łych adamaszkowych wielkiego wzoru p
łutne [m]podszyte.
Nad żertownikiem chustka.
Obraz ś [wiatoy]Przeczystey.
Raspiatie Christowo na płutnie.
Krzasło.
Garniec cenowy.
Szafa malowana stolarzska rzezana s kratko zawisisto.
[7зв.] Ryzy płutna tkackiego wzoru adamaszkowego.
Zakładka kanawacu czarnego.
Stycharów płucien[n]ych 4.
Padiackych stycharów 2.
Skrzynia biała.
Druga skrzynia czarna mnieysza.
Kadzidło mosiądzowe.
Obraz s [wiatoho]Heorhia nad listwy, grzywienek ma
łych sribrnych 2.
Po lewey stronie obraz S [wiatoy]Przeczystoy y swi
ętego Michayła.
Zawisków płucienych 2.
Obraz Nerukotworeny.
Wieczerza tayna.
Obraz s [wiatoy]Przeczystey.
Obrazek ś [wiatych]Piotra y Pawla.
Obrazek Raspiatya Christowa.
Nad tymi obrazki na papirzu malowane.
444

Lechtarzów 2 malowanych.
Świca iedna.
Lichtarzyk zawiesisty żelazny.
[8] Krzasło.
Obłona w ołowie.
A w ołtarzu obłony okrągła 1, a mnieyszych 2.
Do przedziału drzwi na zawiasach z zaszepką (sic!).
Przytworz (sic!) tarcicami ostawiony, a na wirchu balasami.
Do cerkwi drzwi na
zawiasach z zamkiem nutrznym.
U przytworzy
Obraz ś[więtey] Przeczystey stary.
Drugy obraz Pan Jezus y ś[więty] Michaeł.
Obrazek ś[więtego] Michayła.
Krzaseł 3.
Budowanie monastyrskie.
Dom wedle baszty na [d]rzeko Horyni
ą.
Świetlica wielka z przybocznio komor
ą.
W sieniach komor dwie.
W ty [m]domie drzwi malowane, stare iu
ż malowanie, na zawiasach, a dwoie
drzwy z zaszczepkami.
Stoł roboty prostey.
[8зв.] Ławy wkoło.
Piec poliwany.
Komin poliwany na zawiasachżelaznych.
Obłony wszystkie szklan[n]e w wo
łowie.
Przed tym domem ganek prybudowany z balasami y zławami
wkoło.
Drugy dom.
Świetlica trapiezna, drzwi na zawiasach.
Kominek murowany.
Piec poliwany.
Obłon dwie wielkich w wo
łowie, trzy obłonki małych szklanych.
Ławy wkoło.
Stuł prosty roboty y zydel.
Drugy stolik mały.
Szafa przy drzwiach stolarskiey roboty, drzwi z zamkiem
nutrznym.
W tey szafie:
Pułmisków cenowych trzy, a czwarty dziwiany pu
łmisek.
Czarek miedzianych 2.
Kowsz malowany.
S tey trapezy komora przy boku, [9] drzwi na zawiasach.
Obłonka szklana mała.
445

Sieni.
Ławy wkoło.
Do tey trapezy komin murowany.
Za kominem murownym
Komurka, w niey drzwi na zawiasach.
Piekarznia kuchien[n]a.
Ławy wkoło.
Stoł prostey roboty.
Piec prosty iako w piekarznie.
W tey kuchnia.
Kocieł, wiadro.
Kociołek mały z nożkami żelaznemi.
Panwa wielka.
Rożen.
Skowrod 2 żelaznych.
Łyżek drzewianych 16.
Mis drzewianych 3.
Talirzów drzewianych 20.
Korzec miedziany.
Żelazo dla pieczenia ryb.
[9зв.] Żelazo świtylne.
Dziża 1.
Wiader 2.
Kurów 6.
Przy boku za piekarznio komurka, drzwi na zawiasach.
Za piekarznio powięc dla drzew.
Trzecy dom wielky.
Święlic (!) 2 wielkych y z komorami przybocznemi y z
zamkami nutrznymi.
Drzwi na zawiasach y z hantabami.
Obłony szklan[n]e w o
łowie.
W sieniach tego domu skrzynia spi
żarzna stoy, w którey ligumin potrosze.
Obłony w tych sieniach szklane.
W komorze przyboczney na gurze alembik miedziany kamie[
ń] zolilny.
Zygarne żelaza stare popsowane.
Świder wielky, drugy mnieyszy.
Piła wielka, druga piłka mnieysza.
Toporów teselskych 2, dołoto 1.
Goździa gontowego faska.
Do wiewodu żelaznych kułeczek* 16.
Masła u fasie kwart 3.
*
Останні літери в слові виправлено.
446

Syra w skrini kopa y 26.
W drugey komory lykażelazna.
Struhów 2.
Wchod do tego domu po schodach z balasami.
A wkoło tego domu ganek z balasami.
Na ty [m]ganku leziwo rzemianełyczakie dotoczone.
Pod tynże dome [m]komor 4 y piwnica.
W pierszey komorzy
Barzyłek małych y mnieyszych 15, kadeczek 2.
[10] W drugey komorzy kadek starych 4.
W kadeczce iedney owsa czwirc, w drugiey osmaka ieczmieniu.

Miodu w kadłubie s pułtora wiadra.
W spiżarnie.
Mąki żytney w kłodzie maca.
W zasięku hreczki mac 2.
W drugim zasięku żyta macek, jarzyn maca.
Sito włosiane, necek 2, wan[n]a, słodu maca.
Hak żelazny na drągu.
Za tym domem cella pusta.
Naprzeciwko tey kie
ły druga kielia.
Na wirzchu tych ceły
Cella z przybocznio komor
ą y z ganeczkiem.
Po drugiey stronie.
Cella nad piwnicą, sieni y komureczek 2 y z ganeczkiem oko
łystym.
Przy teyże kieły piwnic 2.
W piwnicy
Kadek 6, beczek 7, kul wielkichżelaznych 2.
Nad piwnicą szopa za wrotami
Cella wielka z trapiezy przerobiona z piecami.
Drzwi na zawiasach.
Kominek murowany.
Piec poliwany.
Obłon szklanych 4, szyb 12 niemasz w nich.
Lawy wkoło, stoł prostey roboty.
Staynia rąbiona.
Sielnik dranicami opierzony.
Słodówiąka zła.
Browarz.
Kocieł w pół tryecia cebra.
Każdz z kwaśników 2, korzyto 1.
[10зв.] Dworzec y z gumnem zaiedno ostro
żony nad rzeką Horynią.
Piekarznia, sieni y komorzka.
447

Naprzeciwko piekarzni sienik, w ni [m]siana woz
ów 10.
Chlewy po obu stronach tynione.
Krow 5 z cielęty teraznieyszymi.
Krów 3 cielnych.
Jałowic dwieletk
ów 2.
Ozymków bycząt 4
A teliczka suso 1.
Kurów 13.
Pawów 3, pawa 1.
Gumno.
Kłunia rąbiona z zamkiem z k
łudką.
Żyta w oboch stronach kop 25.
Hreczki kop 30.
Żyta stażek stareg powiadaią kop 30.
Skrzynia dla rzyby w wodzie nałańcuchach.
Łaźnia z sińcami.
Wieś Wolka Manastyrska.
Lewko Michalewicz
czwierć włoki.
Andrzey Hriszkowicz
czwierś włoki.
Jacko Michalewicz
czwierć włoki.
Kondrat Krzyczyzsny
czwierć włoki.
Hriczko Michnowicz
czwierć włoki.
Kuryło Nesterowicz
czwierć włoki.
[11] Daniło Szostak
czwierć włoki.
Siemion Iwanowicz
czwierć włoki.
Jacko Saków zięć
czwierć włoki.
Alexy Kozioł osma część włoki.
czwierć włoki.
Kuriło Bartnik pół włoki.
Serhey y Hricko Andruszeniata cwier
ć włoki.
Woronowska pusta yzba z dwore [m]y s polem.
Powinność tych poddanych w każdym tydniu dwa dni robi
ą na potrzebę monastyra
ś[więtego].
Czynszu w rok
Pieniędzy gotowych s każde[g]o domu po groszy 42
litewskich.
Barana w rok.
Po kurce na Boże Narodzenie.
Karczma, młynek y stawek we trzy lata spust na każdy rok*
14.
Pieprzu funt 1 ymbirhu funt 1.
Soli tysiąc.
Na Białych Brzegach poddanych 6.
Parchom Trzeciak.
*
Далі короткеслово з двох знаків не розшифровано.
448

Wasko Hrincow.
Tymisz Hrincow.
Ławrzyn s pasynkami.
Powinności tych poddanych w ka
żdy [m]tydniu po iednym dniu robi
ą do manastyra.
Czynszu w rok
Pieniędzy gotowych po kopie litewskiey.
W podwode dzie
ń 1 bes pańscyzny, a dały za pańszczyzne.
[11зв.] W mieście włok 2. Jedne włoke w mieście bartnik
dzierzy.
Jezierza monastyrskie.
Piersze Czeluszyn, drugie Reczyszcze ko
ło monastyrza.
Sianożęcy z monastyrskich sty* .
Ziemy bartney bczoł 43.
* * na ostrowku monastyrsky [m]bcz
A w Niemowiczach
ół 3.
+ Ісаакий млстию Бжїю епископ луцкий і wстрозкий/ строителъ
монастира
Степанског рукою власною m [anu]p[ropriae]
.
ЦДІАК України. – Ф. 223. – Оп. 1. – Спр. 668. – Арк.
2–11зв.
КОМЕНТАРІ
1. Нині село Здолбунівськогор-ну на Рівненщині.
2. Нині село Здолбунівськогор-ну на Рівненщині.
3. Нині село поблизу Коростишева на Житомирщині.
4. Місцевість поблизу Степані, де засновано поселення Воля
Монастирська, згодом –
Воля.
5. Можливо, нині село Крушини Млинівського району
Рівненської обл.
6. Нині село Млинівського р-ну Рівненської обл.
7. Нині село Сарненського р-ну Рівненської обл.
* Закінчення слова виправлене й
**
не читається.
Автограф.
449
Бібліотека » Різне » Історія України » Інвентар Степанського Михайлівського монастиря ((Александрович Володимир))
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика