Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Різне » Історія України » Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію (Галицько-Волинської держави (Петрик Андрій))
Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:29 | Повідомлення # 1
Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію
Галицько-Волинської держави
Петрик Андрій
Історіографічний досвід вивчення боярства Галицько
Волинської держави налі
чує декілька століть. Однак ідеології та політичній
платформі цього провідного сус
пільного прошарку дотепер не приділено належної уваги в
українській історіографії.
Зауважимо, що в історичній традиції ще з ХІІ ст.
утвердилася неоднозначна оцін
ка галицького боярства як активних прихильників
децентралізації держави, “злих
баламутників” Галицької землі, послідовних носіїв
сепаратистських тенденцій, пред
ставників та лідерів своєрідної “боярської анархії” та
сваволі. Аналізуючи ці оцінки,
зазначимо, що більшість з них написані із позицій виключно
провладного прошарку
й не містять в собі об’єктивного аналізу тогочасних подій.
Певну роль відіграли й пізніші
вставки у літописні вістки та численні їх редакції.
Внаслідок такої ситуації ми й отри
мали так звані Іпатівський, Лаврентівський, Хлєбніковський
та ін. списки1, але втра
тили при цьому літописи, які писалися в Перемишлі,
Звенигороді, Теребовлі, Галичі,
Белзі, Холмі та інших стольних містах2.
Саме тому дана проблема здавна зацікавила дослідників
Галичини та Волині. Вже
в перших критичних працях середини ХІХ ст. робилися спроби
комплексно розгля
нути історію даного регіону. Починаючи із Д.Зубрицького та
І.Шараневича поступо
во утверджується погляд на галицьке боярство як на
“невірних галичан”, що прагну
ли до децентралізації влади “законних володарів”3. З того
часу формуються основні
напрямки оцінки галицького та волинського боярства, а дана
проблема стає пред
метом багатої та різнорідної історіографії4, яку
проаналізовано, щоправда, далеко не
вичерпно, в ряді праць5. Тут варто зазначити, що
продовжують зберігати свою акту
альність та наукову цінність праці М.Смирнова6,
М.Дашкевича7, В.Антоновича8 та ін.
Серед істориків радянського та пострадянського часу
відзначимо праці І.Фроянова9,
Б.Грекова10, С.Юшкова11, В.Мавродіна12, М.Котляра13 тощо.
Ряд питань з історії роз
витку боярських родів, політичного та економічного
становища боярства порушив
у своїх публікаціях автор статті14.
Сучасна українська історіографія розглядає генезу
боярського стану на широкому
тлі східної (візантійської) та західної (римської) культур,
у контексті європейських
релігійно культурних, суспільно політичних та економічних
явищ15. Дуже перспек
тивним та продуктивним є напрямок дослідження боярського
стану як панівного про
шарку суспільства й активного носія державницьких ідей.
Відповідно до цього ви
вчається співвідношення програм різних боярських таборів,
міжстанових відносин
тощо. Останнім часом посилюється тенденція до зближення
позицій авторів, різних
за національними, політичними та конфесійними симпатіями.
Позитивним, безсум
нівно, є і відхід від традиційних концепцій “зрадництва”,
“анархії” та “сепаратизму”
галицького боярства16.
46

ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА …
Незважаючи на ці здобутки, зазначимо, що досі питання
суспільно політичного
становища боярства, родові та майнові стосунки в середині
боярського стану, їх вплив на
подальшу трансформацію боярської верстви в часи Польсько
Литовської держави
залишаються не до кінця з’ясованими та викликають серйозну
дискусію серед до
слідників. Більше того, помітною стає тенденція до
спрощення складного й внутріш
ньо суперечливого процесу розвитку боярського стану.
Прагнучи довести “невірність”,
“анархічність” галицького боярства, його сепаратизм і
сваволю, сучасні дослідники,
фактично, не зачіпають цілого ряду проблем, що хоча й
дискутувалися в старій істо
ріографії, але й надалі вимагають розв’язання.
Тут можемо виділити: 1) причини і передумови утворення
Перемишльського, Зве
нигородського, Теребовлянського, Галицького князівств; роль
у цих процесах міс
цевого та прийшлого боярства; 2) політичне життя еліти,
його реалізація в формах
управління і пов’язана з цим боротьба політичних платформ
різних груп та прошар
ків; 3) вплив боярського прошарку на побут, освіту та
культуру Галицько Волинської
держави; 4) господарська діяльність боярства та їх роль в
економічному житті регі
ону; 5) причини численних виступів боярства проти місцевих
князів; 6) стосунки
боярства з селом, містом, князем та церквою; 7) ідеологічні
погляди боярського про
шарку; 8) правдивість літописних вісток та ін.
У статті зупинимося на ідеологічній платформі галицького
боярства, зокрема на
таких її засадах, як служіння князеві, служіння роду,
служіння землі/громаді, хрис
тиянських та культурних традиціях боярства.
Служіння князеві. Потрібно зазначити, що з самого початку
боярин, як і князь,
був необхідним елементом соціально політичної організації
суспільства. Відсутність
князя або його занадто активна діяльність порушувала звичне
життя землі, призво
дила до внутрішньої чи зовнішньої загрози. Тому літопис так
старанно фіксує ви
падки безкнязівства чи боярських смут та показує вади такої
ситуації.
Як панівний прошарок, боярство постійно перебуває при
князеві, виконує важ
ливі державні функції, тримає в своїх руках керівництво
землею. У той же час, ми не
маємо права сприймати відносини між князем і боярством як
однобічні. Позиція князя
досить часто визначала політичну ситуацію в князівстві
(бунт проти Ярослава Осмо
мисла, винищення галицьких бояр Романом Мстиславичем та
Ігоровичами, передача
князем Мстиславом Перемишльської землі уграм, передача
коломийської солі чер
нігівським боярам, бунт берестян, болоховців та держателя
Дорогочина тощо). Праг
нучи зберегти своє суспільно політичне та економічне
становище, боярство вміло
маніпулювало галицьким столом і саме підтримка бояр
дозволяла тому чи іншому
князеві посісти стіл чи здобути волость. Але була й
двостороння залежність. Бояри
потребували князя не менше ніж князь бояр, про що,
наприклад, може свідчити про
мова галицьких бояр до молодого Ярослава Осмомисла.
Найближче оточення князя,
особливо волинське, постійно з ним пересувалося з волості в
волость, підтримувало
його та отримувало за це нові надання і вислуги. Це, в свою
чергу, спричиняло кон
флікти із місцевим боярським прошарком (постійне протистояння
володимирських
і галицьких бояр, небажання віддати коломийську сіль
чернігівцям і т.д.). Зрозуміло,
що, поза періодами смут, князівський прошарок рахувався із
інтересами тих бояр, які
входили до держапарату чи творили певну політичну силу
(партію). Можемо впев
нено говорити, що кожний черговий конфлікт із тим чи іншим
боярським угрупу
ванням змушував князя іти на серйозні поступки іншим
партіям.
47

Андрій ПЕТРИК
Поняття “служіння князеві” тісно перепліталося із поняттям
служіння землі. Його
безпосередньо можемо пов’язати із боярським
землеволодінням. Питання виникнен
ня боярського землеволодіння належить до найбільш
дискусійних і до цього часу
остаточно не вивчених. Нез’ясованою залишається навіть сама
хронологія питання.
Не вдаючись до характеристики історіографії проблеми,
наголосимо, що, зазвичай,
могутність галицького боярства значною мірою базувалася на
торгівлі та володінні
землею. В літописі, особливо починаючи із середини ХІІ ст.,
бачимо чимало вказівок
на їх важливість та знаходимо чимало прикладів існування
боярського землеволо
діння, переважно в Галицькій землі. Це можемо пояснити тим,
що порівняно із Во
линню, процеси феодалізації у Галицькій землі відбувалися
за дещо відмінних соці
ально економічних і природніх умов.
У Галичині на 50 ті рр. ХІІ ст. існувала уже сформована
земельна аристократія,
тоді як на Волині вона лише перебувала в стадії формування.
Вирісши, у більшості
випадків, із давньої хорватської, галицька земельна
аристократія не лише зберегла,
але й збільшила свої землі за допомогою активної й успішної
шлюбної політики, ку
півлі, захоплення общинних земель та княжих надань
кормлінь. Економічну та зе
мельну могутність галицько волинського боярства досить
детально насвітлено в лі
тературі17. Не звертаючись до даного питання, наголосимо
лише на одній обставині.
В науковій літературі немає чіткої відповіді: взамін чого
боярам та дружині нада
ються багатства та привілеї. Зрозуміло, що компенсацією
могла бути служба князеві,
незалежно від того, алодом чи феодом було те чи інше
володіння. Вслід за Л.Череп
ніним, зазначимо, що літописні та археологічні джерела не
містять чітких вісток з да
ної проблеми, та схиляємось до думки, що галицькі бояри
служили, переважно, з вотчин18.
Надання волинських бояр у більшості випадків мали характер
феоду. При цьому по
трібно враховувати, що із середини ХІІ ст. формується та
існує потужний прошарок
службового галицького та волинського боярства, який згодом
розвинувся у дворян
ський прошарок. Б.Рибаков з цього приводу справедливо
зазначає, що “Рицарський
ХІІ вік висунув не лише боярство, яке знаходилося раніше
дещо в тіні, але й різно
манітне дворянство, що включало в себе двірських слуг і
воїнів – “дітських” чи “отро
ків”…”19. Питання умовного землеволодіння в Галицько
Волинській державі дещо
вирішує докір стольника Якова великому боярину Доброславові
Суддичу, що той
роздає Коломийську волость власним васалам.
Особливістю галицького боярства стало те, що його осілість
та передача певних
урядів із покоління в покоління дали можливість зосередити
в окремих родах великі
багатства, а через посади, багатство та вічеві інститути
воно мало значні впливи на
місцеве населення й виступало самостійно, як громадський
елемент. Саме тому ба
чимо активну діяльність Володимирка Володаревича, Ярослава
Осмомисла, Романа
Мстиславича та Данила Галицького в обмеженні права віча чи,
взагалі, його лікві
дації. Це, в свою чергу, призводило до росту політичної
могутності боярства та іні
ціювало активность боярських партій.
Правова і завзята боротьба болоховських бояр (“князів”) із
Данилом була підтри
мана місцевими громадами. Виразником інтересів останніх був
великий боярин Гліб
Зеремійович. Цьому, до певної міри, посприяла монголо
татарська навала, що на пев
ний час звільнила місцеве населення від централізованої
князівської влади.
Підтримка громади, вотчинне право на тримання уряду і
волості, заможність роду,
вміла політика, наявність власної потужної партії та велика
кількість васальних щодо
нього бояр надали Доброславові Суддичу (Судиславичу?)
можливість “воскняження”
48

ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА …
у Пониззі, куди ще недавно ходив походом його батько
Судислав. Одночасно з По
низзям, у його руках опинилася Коломийська волость, яку
він, можливо, отримав
у тимчасове володіння за перехід на бік князя Данила
Романовича 1234 р. Впливо
вість Доброслава була настільки великою, що боярин міг
вільно розпоряджатися
землями з князівського фонду та з його допомогою
збільшувати число васальних собі
бояр. Це, в свою чергу, ще більше посилювало політичне й
економічне становище Доб
рослава Суддича у тогочасному суспільстві.
Служіння роду. Як складна структура, боярство витворилося
на теренах Київ
ської Русі приблизно в ІХ Х ст. Саме на цей час припадає
початок формування його
політичних засад, поглядів, ідеології. Для теренів сучасної
Галичини є характерним,
що давнє місцеве боярство походило з середовища місцевої
хорватської аристократії
та місцевої адміністрації Володимира Святославича. Останні,
прийшовши сюди як
дружина, поступово осідають на землі, змішуються із
місцевими родами, проника
ються їхніми проблемами та починають підтримувати їхню
позицію. Помітну роль
продовжували відігравати і давні місцеві боярські династії.

Протягом ХІ XIV ст. серед галицького та волинського
боярства натрапляємо на
вихідців та представників інших князівств та земель, що
приходили сюди з власними
князями (Ростиславовичами, Ігоровичами, Болеславом
Сміливим, Лешком Білим,
угорськими королями), втікаючи від їхнього гніву чи осівши
тут у ході різноманітних
воєнних дій. Серед них можемо виокремити воєводу Семена
Олуєвича (сина полов
чанина), боярський рід Чагрів (половецького походження),
боярина Бориса Ізебол
ка, боярина Волдриса, братів Збислава та Яна Станіславичів
(вихідці з Польщі), Ка
ліфата Селезінця (вихідця з Сілезії), Андрія Путивлича,
воєводу Тюйму, боярина
Чудина Єдивида (ятвязьке походження) тощо.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:30 | Повідомлення # 2
Однак на відміну від князівської, боярська верства не була цілковито замкнутим станом. Потрапляли до боярського стану й представники інших верств населення, зокрема смерди (Лазар Домажирич, Івор Молибожич), купці, урядовці, духовенство (Доброслав Суддич, попів онук), прості дружинники (Клим Христинич, отрок Андрій тощо). Останні, переважно, вливалися до т.зв. малого боярства, активно підтриму вали ідеї князівських династій Ростиславчів чи Романовичів, що викликало конфлікт з іншими прошарками боярства. Лише одиницям вдавалося піднятися на вищі ієрар хічні щаблі. У середньовічному суспільстві походження людини визначало її приналежність до стану, а звідси й місце у суспільстві, потенційні можливості політичної чи служ бової кар’єри, що суттєво доповнювалося давністю та політично економічним ста новищем роду. Ймовірно, що, як і в інших прошарках, взаємини всередині роду базу валися на традиційному родовому праві старшинства, про що говорить ще Руська Правда. Саме таким правом старшинства користувався Володислав Кормильчич, лі дер боярського роду Кормильчичів. Протопластом роду міг бути невідомий нам “кор милець” (дядько вихователь) князя Ярослава Осмомисла, або його сина Володимира. Великий боярин Володислав Кормильчич із своїми братами Яволодом та Ярополком не лише відстоював економічні інтереси роду, але й перебував у жорсткій опозиції до Романа Мстиславича та його синів20. Самостійницька політика та факт “воскняжен ня” Володислава Кормильчича призвела до його ув’язнення та заслання в Угорщину. Конкретних вісток про цей давній і могутній боярський рід ми більше не маємо, але літописець неоднозначно натякає на гірку долю “вигонців” – його дітей. Імовірно, що сином чи близьким родичем боярина Володислава був воєвода галицьких “вигонців” 49 7 Дрогобицький краєзнавчий збірник Андрій ПЕТРИК і противник князя Романа Мстиславича Держикрай Володиславич, учасник битви на Калці. Дискусійним залишається питання чисельності боярства та їхніх родин. Літопис говорить про винищення Ігоровичами 500 великих і малих бояр, інша частина бо ярства розбіглася. Оповідаючи про події в Галицько Волинській державі, літопис по дає майже 70 боярських імен, які діяли в більш менш один хронологічний відрізок. М.Кордуба, звернувши на це увагу, зазначає, що в перших десятиліттях ХІІІ ст. бо ярський прошарок нараховував до двох тисяч осіб21. На жаль, дослідник не вказує, на основі чого він виводить такі дані. Не знаємо, чи враховував він при цьому лише чо ловіче населення, чи включав сюди жінок та дітей. В.Довженок, опираючись виключно на статистичні дані Російської імперії XVIII XIX ст., визначає чисельність пересічної малої сім’ї в 6 7 осіб, а П.Толочко оперує числом 622. Через відсутність даних важко визначити і число дітей у боярських сім’ях. Розглядаючи дане питання, маємо враховувати і фактор дитячої смертності (дитяча смертність до 15 р. для хлопців – 40 %, для дівчат – 60%). Літописні свідчення та більш пізні актові матеріали дають можливість стверджувати, що число дітей, в середньому, у сім’ї коливалося від одного до п’яти. Шість і більше дітей було скоріше винятком, ніж правилом. Але не можна відкидати й того, що князь Данило Романович мав 11 ді тей, щоправда, більшість із них померли малолітніми. Літопис дещо побіжно зупиняється на даній проблемі. Він зазначає, що галицькі бояри, піднявши бунт супроти Ярослава Осмомисла і Настаськи Чагрівни, винищи ли усю Чагрову чадь. Це дозволяє нам говорити про численність цього роду. Великим був і боярський рід Молибоговичів, що, за літописом, нараховував 28 осіб. До них можемо віднести боярина Волдриса та Филипа з Вишні. Цілком імовірно, що яки мись родинними зв’язками із цим родом був пов’язаний великий боярин Григорій Васильович. Серед інших боярських родів літописець називає Кормильчичів, Арбу зовичів (Ярбузовичів), але не подає їхньої чисельності. В цьому аспекті на увагу заслуговують більш пізні актові матеріали. Широкі ро динні зв’язки галицького боярства XIV XV ст. можемо простежити на прикладі роду Лоєвичів. Боярин Ходко Лоєвич протягом 1351 1386 рр. неодноразово виступає свід ком у Галичі, Перемишлі, Львові та Вишні. Під 1366 р. бачимо його разом з братом Стецьком свідками в Перемишлі. Родинними зв’язками Ходко якось був пов’язаний з Бенком із Жабокрук та його братами. Помирає боярин до 1393 р. В цьому ж році, при поділі майна родини виступає NN жінка Ходка, NN дочка та зять Ілюс (Коюс), син Ходка Волчко Лоєвич, NN діти Ходка, дочка Ядвіга. В 1400 р. Ілюс купує село Шидлова і дворище Жаворонковича для себе і своїх дітей. Дочка Ядвіга, в свою чер гу, була одружена з самбірським старостою Осташком Давидовським. Їх дочка Софія вийшла заміж за Стриборія з Вишні, герба Яструб. Рідним братом останнього був Петро Внучко. Цілком імовірно, що Софія та Стиборій дітей не мали. Син Осташка Іван мав синів Миколу та Станіслава Давидовських23. Під 1378 р. в Перемишлі згаду ється родина Васка Дядьковича: жінка Хонька, дочка Просинья, зять Івашко Данславич Рекполт, діти та внуки. В 1400, 1404 та в 1415 рр. бачимо Гліба Дядьковича з Романова24. В цьому контексті цікавим для нас є пом’яник роду Бибельських з Городищенського монастиря (поблизу Нижанкович), до якого внесено всього 374 записи імен, із них 144 чоловічі25. У пом’янику також зустрічаємо імена представників білого та чорного духовенства та князів. 50 ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА … Про середній вік галицько волинського боярства говорити важко, через повну від сутність у літописних вістках даних про народження та вік тих чи інших бояр. Вістки про смерть представників боярського середовища отримуємо переважно із опису битв (під Перемишлем у 1231 р. від ран помирає боярин Шелв; у 1232 р. під Шумськом загинули Ростислав Юрійович, Юрій Янович, Мойсій, Степан та його брат; у 1251 р. на р.Нареві загинув Федір Дмитрович; у 1266 р. в битві під Воротами загинули Андрій і Лаврентій, сини тисяцького Дем’яна тощо.), князівських каральних операцій чи бо ярських бунтів (винищення боярських лідерів князем Володимирком; придушення опозиційного боярства князем Романом та винищення Ігоровичами 500 бояр). Про поважний вік боярства дозволяє говорити активність представників бояр ського прошарку на зовнішній і внутрішній політичній арені. Судислав Бернатович згадується літописом протягом 1209 1233 рр., Лазар Домажирець – 1221 1241 рр., Володислав Юрійович – 1230 1245 рр. тощо. Літопис двічі говорить про хвороби бо яр. Хворобою пояснює літописець здачу великим боярином і воєводою Мирославом у 1231 р. города Володимира та укладення мирної угоди із уграми26. У 1249 р. через недугу тіла та рук у битві ледве не загинув двірський Андрій27. Однак ці хвороби не стали причиною смерті згаданих осіб. Боярин Мирослав із історичної арени сходить у 1233 р., а двірський Андрій – у 1256 р. В цілому, на Русі середній вік пересічних чоловіків становив 36,8 років, а жінок – 33,1 р. Серед галицьких князів, чий вік більш менш відомий, можемо виділити Яро слава Осмомисла (помер у віці 50 55 років)28, Романа Бориса Мстиславича (загинув у 53 р.), Данила Івана Романовича (помер у 62 р.), Василька Романовича (помер у 66 р.), Лева Онуфрія Даниловича (помер у 73 р.)29 тощо. Представник київського боярства тисяцький Ян Вишатич прожив понад 90 років. Наведені приклади дозволяють говорити, що в середовищі тогочасної феодальної верхівки людей похилого віку було обмаль. На сторінках літопису будь які дані про число шлюбів у середовищі бояр відсутні. Для з’ясування даного питання потрібно звертатися до християнської традиції, пра вових норм та ретроспективного аналізу більш пізніх актових матеріалів. Всі вони дозволяють твердити, що число шлюбів рідко сягало трьох. Виходячи з аналогій у князівському середовищі, можемо припустити, що повторні шлюби ставалися най частіше ж того року, в якому сталася смерть першої дружини. Можемо припустити й те, що в випадку укладання політичного шлюбу, шлюбний вік не відігравав якогось зна чення. Вік шлюбу, виходячи із сучасних мірок, був досить раннім, що є характерним для всього середньовіччя. Так, у повчанні митрополита Петра (перша чверть XIV ст.) забороняється вінчати дівчат, які не досягли 12 років. Такий же шлюбний термін був встановлений канонічним правом у Західній Європі (для дівчат – із 12 13 років, для хлопців – із 14 років; заручини для дівчат – із 7 років)30. Аналіз літописних вісток та генеалогічних таблиць Л.Войтовича показує досить ранній шлюб князів. Так, Вер хуслава, дочка Всеволода Велике Гніздо була видана за Ростислава Рюриковича у ві ці 8 років31; правнучка Мстислава Великого вийшла за короля Данії в 13 років; дру жина Всеволода Чермного мала 15 років; внучка Олега Святославича Марія вийшла заміж у 17 років; грецька царівна Анна вийшла за Володимира Святославича в 26 ро ків; Данило Галицький одружився із Анною Мстиславівною в 17 років, Василько Ро манович вперше одружився в 21 рік, а Лев Данилович – у 22 роки32. Через відсутність прямих даних важко говорити про існування у середовищі га лицько волинського боярства позашлюбних дітей (бастардів), але це не відкидає факту 51 7* Андрій ПЕТРИК їх існування, адже маємо ряд випадків у князівському середовищі (Олег Насташич, син Ярослава Осмомисла від боярині Настаськи; Василько та Володимир Іван, сини Володимира Ярославича від попаді)33. Можливо, що такими синами бастардами бу ли представники двох могутніх боярських родів Івор Молибожич та Лазар Домажи рич з “роду смердів”. Нез’ясованою залишається шлюбна політика галицького та волинського боярства. Аналогії із династичною політикою князівських династій дозволяють з впевненістю говорити, що шлюбна політика боярства була підпорядкована перш за все політич ним інтересам, інтересам землі та роду. Не можна відкидати того факту, що родинні зв’язки могли використовуватися для налагодження чи скріплення союзницьких від носин із представниками інших боярських партій, для охоплення потрібних осіб сво їм впливом і просто для матеріальних надбань. Єдиним, що інколи могло стримувати такі шлюби, був релігійний фактор, але й він досить часто поступався політичним й економічним інтересам роду. Можемо припустити, що галицьке проугорськи на лаштоване боярство зазвичай було родинно пов’язане із угорськими феодалами. Так, великий боярин Судислав Бернатович був одружений з дочкою угорського воєводи Філі34, що значно зміцнило його позиції серед проугорсько налаштованих бояр. Гіпо тетично можемо припустити, що Судислав був родинно пов’язаний із волинським боярським родом Вишатичів. Під 1231 р. літопис згадує тещу волинського боярина Давида Вишатича, вдову кормильця Нездила, що була великою прихильницею боя рина Судислава35. В свою чергу, з родом кормильця Нездила родинно був пов’язаний Володислав Кормильчич36. Гіпотетично можемо припустити існування династичних зв’язків галицького і во линського боярства із представниками інших руських князівств (Переяславське, Нов городське, Чернігівське, Київське та ін.). Прикладом таких контактів є надання коло мийської солі чернігівським боярам, діяльність Андрія Путивлича та воєводи Тюйми, супроводження боярськими сім’ями своїх князів у вигнання тощо. Підтверджують ці припущення і т.зв. “звенигородські грамоти”, виявлені І.Свєшниковим у ході дослі джень Звенигородського дитинця37. Через відсутність джерел невивченим залишається питання династичних контак тів князівського прошарку з боярським середовищем і навпаки. Прикладом може слугувати шлюб Настасі Чагрівни, представниці численного та впливого боярського роду, з галицьким князем Ярославом Осмомислом. На думку І.Крип’якевича, цей рід мав половецьке коріння й міг прийти до Галича із Києва, де ще в 1169 р. згадуються половці Чагровичі38. Однак літопис неодноразово говорить про допомогу половців Ростиславичам та заходи князів щодо укріплення прикордонних земель за рахунок осілих кочовиків. Цікаво, що І.Крип’якевич, не звернувши на це уваги, зазначає, що саме в той час з’являються поселення з назвами Половці, Торки, Печеніжин та ін. Хоча історики стверджують візантійське походження матері князя Данила кня гині Анни, досить обгрунтованим видається припущення В.Пашуто про її боярське походження. Його доповнив М.Котляр, припустивши, що княгиня Анна була сес трою волинського великого боярина Мирослава Дядьковича39. Він був протопластом потужного роду Дядьковичів, що протягом тривалого часу відігравав помітну роль в політичному та економічному житті держави, активно підтримуючи Данила Рома новича та його нащадків40. Останні, не влившись у середовище польської шляхти, не зуміли утримати в своїх руках провідні урядові посади, зберегти землеволодіння. Це 52 ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА … призвело до того, що на XV XVII ст. збіднілі представники роду поступово влилися ряди дрібної руської шляхти.
Дата: Четвер, 10.07.2014, 09:31 | Повідомлення # 3
Маємо дані і з більш пізніх часів. Так, Івашко Богдан
Преслужич Рогатинський
був одружений з Овдотьєю, онукою великого київського князя
Володимира Ольгер
довича. Галицький боярський рід Бибельських “по кужелі” був
споріднений із князем
Прокопієм Кудиновичем, близьким родичем Лева Даниловича.
Серед князів, які бу
ли споріднені із Бибельськими по жіночій лінії, зустрічаємо
Івана Несвизького (Пере
дільницького)41.
Як уже зазначалося, політична платформа окремих родів
значно впливала на їх
становище у суспільстві та участь у державних справах. Так,
ряд найвпливовіших
родин герба Корчак були серед перших і найвпливовіших груп
галицького боярства,
котрі від середини XIV ст. підтримували польських і
угорських королів у їхній бо
ротьбі за Галицько Волинську спадщину. Цьому сприяло й
високе становище цих
родів, давність землеволодіння, наявність та
різноплановість соціальних зв’язків (ро
динних, етнічних, сусідських). Тоді ж посилюється вплив
польських моделей та норм
на розвиток місцевого давнього прошарку бояр шляхти, що, в
свою чергу, сприяло
появі місцевих рицарських родів та появі т.зв. “ідеології
рицарського стану”, що опи
ралася на зв’язки спорідненості, тісно переплетені з
земельною власністю. Як і в по
передні віки, саме “тримання” посад, давність роду,
тяглість і розміри родового маєт
ку та геральдична належність (Корчаки, Кирдеї, Драго Саси)
були центральними
елементами, які визначали статус роду в тогочасному
суспільстві. Нащадки галиць
кого боярства, що зуміли зберегти і закріпити свою високу
позицію відразу ж після
завоювання Галичини і Волині Казимиром ІІІ, без істотних
зусиль влилися в сере
довище великої та середньої шляхти. Тоді ж відбувається
зростання їхнього земле
володіння за рахунок старих підтверджень Романовичів та
новітніх надань Казимира ІІІ.
Поступово вони витворили надзвичайно ендогамну спільноту,
що характризувалася
великою кількістю шлюбів, часто споріднених. Із значно
більшими проблемами зітк
нулися нащадки дрібного галицького боярства. Масові
роздавання земель, прихід
нових власників, численні судові процеси за підтвердження
привілеїв призвели до
масового витіснення боярських родин на Волинь, Волощину та
Білу Русь, а ті, хто
залишилися, втратили свої позиції.
Служіння християнським цінностям та культура. В той час, як
політичні тео
рії давньоруських книжників та літописців (ідея
боговстановленості влади, ідея миру
і братерської любові, милостині, людинолюбства, теорія
Божих кар тощо) більш менш
вивчені42, то, окрім невеликої кількості праць43, фактично,
не маємо досліджень про
те, якими уявленнями керувався у повсякденному житті
боярський прошарок Галицько
Волинської держави.
Розглядаючи дане питання, ми повинні розрізняти, з одного
боку, теорії літопис
ців та церковну ідеологію і, з другого – релігійно
естетичні уявлення боярського про
шарку, тобто світський та церковний ідеали. Не вдаючись до
аналізу апологетичної
літератури Київської Русі, звернемося до літописних зводів,
що представляли досить
строкату в релігійно світоглядному відношенні картину життя
панівного прошарку.
Потрібно наголосити, що, попри всі спроби, церкві так і не
вдалося зробити ідеологію
христиняського смирення панівною, про що неодноразово
повідомляє літописець,
даючи негативну оцінку боярству.
Звертаючись до діяльності бояр, літописець не шкодує “чорних”
кольорів та різ
номанітних ярликів, послідовно акцентує на боярській
“безбожності” та зраді бояр.
53

Андрій ПЕТРИК
Боярська “безбожність” виявляється у прагненні до влади,
непокорі законним кня
зям тощо. Саме тому у літописі бачимо “невірних” бояр
Володислава Вітовича, Гліба
Васильовича, Володислава Юрійовича, “облудного” Жирослава,
“обманника”, “гор
дого” та “облудного” Судислава Бернатовича, “гордого” та
“безбожного” Лазаря Дома
жирича та Івора Молибоговича, “гордих слуг перемишльського
єпископа”, “підступ
ного” Семюнка Чермного, “зависливого” Гліба Зеремійовича,
“безбожного” Філіпа
з Вишні, “безбожних бояр галицьких” тощо. Серед інших
негативних рис боярства
літописець виділяє грабіж, смуту, зраду, відступ від
присяги тощо. Негативний образ
галицького та волинського боярства літописець досить часто
передає, описуючи їх
рухи чи пози. За їх допомогою можна було виразити,
наприклад, зневагу до суспіль
ства чи князя, виливши чашу вина в обличчя князеві чи,
високо піднявши голову і не
дивлячись на нікого, стояти перед князем, як “гордий”
Володислав Суддич. Одно
часно, навпаки, описом пози людини літописець прагне
показати послух чи поко
ру у вигляді поклону. Одним з проявів поклону було т.зв.
“падіння в ноги”, що водно
час було і проханням про помилування. Саме таким способом
вимолив прощення
боярський рід Молибоговичів після невдалого замаху на князя
Данила у 1230 р. та
галицькі бояри після чергового воскняження Данила у 1234
р44.
Ідеального боярина диктувала тогочасна світська ідеологія
прокнязівського середо
вища. Її виразником стали холмська та володимирська
редакції галицько волинсько
го літопису. Тут можемо виділити образ “вірного” прибічника
свого князя, захисника
землі, правди та волі, що бореться і гине за рідну землю.
Особлива увага приділялася
мудрості, дотриманню християнських цінностей та боротьбі зі
злом і “невірністю”
княжих противників. Тому літописець так часто говорить про
геройську та хоробру
смерть прибічників династії Романовичів (боярина Федора
Дмитровича, синів ти
сяцького Дем’яна Лазаря та Андрія, воєводи Шелва та ін.).
Боярин Василько Гав
рилович мужньо опирався здачі Ярослава у 1231 р., а в 1245
р. оберігав малолітнього
княжича Лева у битві під Ярославом. Відзначає літописець
прагнення київського ти
сяцького Дмитра примусити татар іти на угри, бачачи
загибель Руської землі45.
Немає сумніву, що на культуру еліт вирішальний вплив спершу
мала візантійська
культура, а згодом – угорська та польська. Особливо
відчутно впливи Заходу почи
нають виявлятися наприкінці XIV XV ст., коли ослаблена
лихоліттям Галичина була
захоплена Польським королівством, але візантійські впливи й
надалі формували ду
ховний світ українського суспільства Волині.
Візантійські та західні впливи не обмежувалися лише церквою
та шлюбними кон
тактами. Меценацтво і будівництво церков, запрошення
візантійських та угорських
зодчих, запозичення провідних технологій у ремеслі та
будівництві дворів відбува
лося за ініціативи бояр та розвивалося під їх патронатом.
Участь бояр у численних посольствах, діяльність князівських
канцелярій, само
стійницька зовнішня політика Галицько Волинської держави
можуть свідчити, що
галицькі і волинські бояри нерідко знали мови, передусім
грецьку. Шлюби з пред
ставниками Польщі, Угорщини та інших руських князівств
також вносили в бояр
ське середовище певні впливи. Польською мовою, як і багато
хто з князів, вільно роз
мовляли волинські та галицькі бояри. Можна не сумніватися,
що окремі бояри та
цілі роди вільно володіли угорською мовою, передусім ті, що
належали до проугор
ського середовища. Тісні контакти галицько волинських
князів та боярства з Вати
каном та Австрією дозволяють говорити про знання латинської
та німецької мов.
54

ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА …
Наприкінці XIV ст. у культурному житті Галицько Волинської
держави збільшу
ються впливи західного християнського світу. Значно зросли
і впливи католицького
патриціату. Панівною у державі стає культура католиків.
Щоправда, це стосується
виключно панівної верхівки, а не народу та дрібного
шляхетсько боярського про
шарку. Складається досить суперечлива ситуація. З одного
боку, нащадки галицького
боярства зберігають культурну традицію Київської Русі та
Галицько Волинської дер
жави. З іншого – піддаються всебічним впливам нових
державних організмів, під
якими вони опинилися. Взаємовпливи західної та
візантійської культур призвели до де
націоналізації, втрати самобутніх культурних рис,
надмірного засвоєння запозичень.
На сучасному етапі досліджень вивчення ідеології боярської
верстви ще в бага
тьох моментах потребує подальшої конкретизації.
Усвідомлюючи актуальність цієї
проблематики, звертаємо увагу, що ідеологію галицько
волинського боярства необ
хідно розглядати в контексті висвітлення суспільно
політичних, економічних та куль
турних процесів в Галицько Волинській державі. Потрібно й
надалі вести пошуки
польських, угорських та інших джерел, насвітлюючи генезу
боярського стану на тлі
східновізантійської та західноримської культур.
1
Більш детально про літописання дивись: Шахматов А.А.
Образование русских летопис
ных сводов XIV XVI вв. – М., 1937.; Пашуто В.Т. Киевская
летопись 1238 года // Истори
ческие записки. – Т.26. – М., 1948. – С.273 305.; Толочко
П.П. Літописи Київської Русі. – К.,
1994.; Приселков М.Д. История русского летописания XI XV
вв. – СПб.,1996. тощо.
2
Перфецький Є. Новгородський княжий літопис і його
відношення до українського літо
писання ХІІ століття // ЗНТШ. – Т.134 135. – Львів, 1924. –
С.1 18.; Його ж.: Перемишль
ський літописний кодекс першої редакції в складі хроніки
Яна Длугоша – Ч.1. // ЗНТШ. –
Т.147. – Львів, 1927. – С.3 27.; Ч.2. // ЗНТШ. – Т149. –
Львів, 1928. – С.31 83. тощо.
3
Зубрицький Д. Критико историческая повесть временных лет
Червоной или Галицкой
Руси. – М.,1845; Його ж: История древнего Галичско Русскаго
княжества. – Ч.І. – Львов, 1852.;
Його ж: История древнего Галичско Русскаго княжества. –
Ч.ІІ. – Львов, 1852.; Його ж: Исто
рия древнего Галичско Русскаго княжества. – Ч.ІІІ. – Львов,
1855.; Аноним Гнезненский
и Иоанн Длугош. Выписки из их сочинений латинских статей, к
галицко владимирским де
лам относяшихся, за период от 1337 по 1387 г., с руским
переводом и примечаниями. – Львов,
1855.; Його ж: Rys do historii ruskiego w Galicij i
hierarchii cerkiewnej w temїe krуlewstwie
(988 1340). – Lwуw, 1837.; Шараневич И. История Галицко
Володимирской Руси от найдав
нейших времен до року 1453. – Львов, 1863. тощо.
4
Кордуба М. Суспільні верстви та політичні партії в
Галицькім князівстві до половини
ХІІІ ст. // ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т.31 32. – С.1 42; Його
ж: Західне пограниччя Галицької
держави між Карпатами та Долішнім Сяном // ЗНТШ. – Львів,
1925. – Т.138 140. – С.1 87.;
Грушевський М. Галицьке боярство ХІІ ХІІІ вв. // ЗНТШ. –
Львів, 1897. – Т.20. – С.1 20.;
Сергієнко (Грушевський) М. Громадський рух на Вкраїні Руси
в ХІІІ віці // ЗНТШ. – Львів,
1892. – Т.І. – С.1 28.; Терлецький О. Політичні події на
Галицькій Русі в 1340 р. по смерти
Болеслава Брія ІІ, розвідка критично історична // ЗНТШ. –
Львів, 1896. – Т.12. – С.1 12.;
Тихомиров М.Н. Крестьянские и городские восстания на Руси.
XI XIII вв. – М., 1933.; Його
ж: Древнерусские города. – М., 1956.; Пашуто В.Т.
Героическая борьба русского народа за не
зависимость. XIII век. – М., 1956.; Фроянов И.Я. Киевская
Русь. Очерки социально эконо
мической истории. – Л., 1974.; Свердлов М.Б. Генезис и
структура феодального общества
55

Андрій ПЕТРИК
в Древней Руси. – Л.,1983.; Котляр М.Ф. Галицьке боярство
проти князів Романовичів //
Археологія. №2. – 1999. – С.85 92.; Мицько І. Генеалогія та
геральдика шляхетських родів
Кульчицьких та Доброславичів // Статті, написані після
вигнання з Інституту українознав
ства НАН України. – Львів, 2000. – С.52 60. тощо.
5
Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко Волынской Руси. –
М.,1950.; Софроненко К.А.
Общественно политический строй Галицко Волынской Руси XI
XIII вв. – М., 1955.; Майоров
А.В. Галицко Волынская Русь: Очерки социально политических
отношений в домонгольский
период. Князь, бояре и городская община. – Спб., 2001.;
Грицак П. Галицько Волинська дер
жава. – Галич, 1995.; Юшков С.В. Нариси з історії
виникнення і початкового розвитку феода
лізму в Київській Русі. – К., 1992. тощо.
6
Смирнов М. Судьбы Червоной или Галицкой Руси до соединения
ее с Польшею (1387 г.). –
СПб., 1860.
7
Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско русского
государства. – К., 1885.; Дашкевич
Н. Болоховская земля и ее значение в русской истории.
Эпизод из истории Южной Руси
в XIII и XIV столетиях. – К., 1876.; Дашкевич Н. Княжение
Данила Галицкого по русским и ино
странным известиям. – К., 1873.
8
Антонович В., Иловайский Д. История Великого княжества
Литовского от древних часов
аж до упадка удельной системы в Литовской Руси. –
СПб.,1887.; Антонович В. Історія Га
лицької Руси (лекції) – К.[без року].
9
Фроянов И.Я. Киевская Русь. Очерки отечественной
историографии. – Л., 1990.; Його ж:
Киевская Русь. Очерки социально экномической истории. – Л.,
1974.; Киевкая Русь. Очерки
социально политической истории. – Л.,1980.; Начала русской
истории. – М., 2001.
10
Греков Б.Д. Очерки по истории феодализма в России: Система
господства и подчинения
в феодальной деревне. – М. Л., 1934.; Його ж: Феодальные
отношения в Киевском государ
стве. – М. Л., 1935.; Киевская Русь. – Л., 1953.; Крестьяне
на Руси. – Т.1. – М., 1952. тощо.
11
Юшков С.В. Очерки по истории феодализма в Киевской Руси. –
М. Л.,1939.; Його ж:
Нариси з історії виникнення і початкового розвитку
феодалізму в Київській Русі. – К., 1992.
12
Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства. Л.,
1945; Його ж: Очерки по
истории феодальной Руси. – Л., 1949.
13
Котляр М.Ф. Данило Галицький. – К., 1979.; Його ж: Данило
Галицький. – К., 2002.; Йо
го ж: Формирование територии и возникновение городов
Галицко Волынской Руси IX XIII вв. –
К.,1985.; Його ж: Галицько Волинська Русь у ХІІІ ст. (До
800 ліття утворення Галицько Во
линського князівства) // Київська старовина. №3 4. – 1997.
– С.62 75.; Його ж: Галицьке
боярство проти князів Романовичів // Археологія №2. – 1996.
– С.85 92.; До питання про ві
зантійське походження матері Данила Галицького //
Археологія. №2. – 1991. – С.48 58. тощо.
14
Петрик А.М. Боярські політичні угрупування та їх роль у
процесі становлення Галиць
ко Волинської держави // Дрогобицький краєзнавчий збірник
(далі – ДКЗ). – Вип.IV. – Дро
гобич, 2000. – С.60 64.; Його ж: До історії боярських родів
Кормильчичів, Доброславичів та
Дядьковичів // ДКЗ. – Вип. V. – Дрогобич, 2001. – С.29 45.;
Його ж: До історії боярства та
боярських родів Перемишльської землі // ДКЗ. – Вип.VI. –
Дрогобич, 2002. – 105 117.; Його ж:
До питання становлення боярських родів у період княжіння
династії Романовичів // Король
Данило Романович і його місце в українській історії.
Матеріали Міжнародної наукової кон
ференції (Львів, 29 30 листопада 2001 р.). – Львів, 2003. –
С.137 142.; Його ж: Історико крає
знавчі аспекти дослідження боярських родоводів
перемишльської землі на сторінках “Запи
сок наукового товариства ім. Т.Шевченка” // Студії з
архівної справи та документознавства. –
Т.10. – К., 2002. – С.79 84.; Його ж: Бояри та церква
Галичини й Волині крізь призму літо
писних та археологічних досліджень // ДКЗ. – Вип.VII. –
Дрогобич, 2003. – С.80 102.; Його ж:
56

ІДЕОЛОГІЯ ГАЛИЦЬКОГО БОЯРСТВА …
Боярство Белзької землі в контексті суспільно політичного
розвитку Галицько Волинської
держави // Белз і Белзька земля. Науковий збірник. – Белз,
2004. – С.81 86. тощо.
15
Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ
початок XVI ст.): склад,
суспільна і політична роль. – Л., 2000.; Фроянов И.Я. В.
Киевская Русь. Очерки социально
политической истории. – Л., 1980. тощо.
16
Майоров А.В. Галицко Волынская Русь. Очерки социально
политических отношений в до
монгольский период. Князь, бояре и городская община. –
СПб.,2001.; Мазур О. Релікти авун
кулату і “кормильство” у князівських династіях Рюриковичів
і П’ястів // Народознавчі зо
шити. – Ч.3 (39). – 2001. – С.419 424. тощо.
17
Фроянов И.Я. Киевская Русь. Очерки отечественной
историографии. – Л., 1990.; Його
ж: Киевская Русь. Очерки социально экномической истории. –
Л., 1974.; Пашуто В.Т. Очерки
по истории Галицко Волынской Руси. – М.,1950.
18
Черепнин Л.В. Русь: Спорные вопросы истории феодальной
земельной собствен
ности в IX XV вв // Пути развития феодализма. – М., 1972. –
С.160 161.
19
Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII XIII. –
М., 1982. – С.472 478.
20
Більш детально про Володислава Кормильчича див.: Мазур О.
Володислав Кормильчич:
шлях до княжого столу // ДКЗ. – Вип.VI. – Дрогобич, 2002. –
С.118 129.; Петрик А. До історії
боярських родів Кормильчичів, Доброславичів та Дядьковичів
// ДКЗ. – Вип.V. – Дрогобич,
2001. – С.29 45.; Його ж: До історії боярства та боярських
родів Перемишльської землі //
ДКЗ. – Вип.VI. – Дрогобич, 2002. – С.105 117.
21
Кордуба М. Суспільні верстви та політичні партії в
Галицькім князівстві до половини
ХІІІ ст. // ЗНТШ. – Т.31 32. – Львів, 1899. – С.1 42.
22
Довженок В.Й. Землеробство Древньої Русі до середини ХІІІ
ст. – К., 1961. – С.185 189.; Толочко
П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной
раздроблености XII XIII веков. – К., 1980. – С.89.
23
Акты относящиеся к истории Западной Росии (1300 1506). –
Т.1. – СПБ., 1846, С.16 18.;
Акты ЮЗР. – Т.1. – СПб, 1863. – С.2.; Розов В. Українські
грамоти XIV першої половини XV
ст. – Т.1. – К., 1928. – С.13 14, 16 18, 30 31,60 61; Пещак
М. Грамоти XIV ст. – К.,1974. – С.42
46, 60 61, 67 69, 116 117, 143 146; Купчинський О.Забуті та
невідомі староукраїнські грамоти
XIV першої половини XV ст. // ЗНТШ. – Т.ССХХХІІІ. – Львів,
1997. – Док.3. – С.342 343. тощо.
24
Петрик А. До історії боярських родів Кормильчичів,
Доброславичів та Дядьковичів… – С.40 41.
25
Крижанівський А. Причинки до історії роду Бибельських,
зібрані арцибіскупом львів
ським Яном Прохніцьким (до друку придадив М.Грушевський) //
ЗНТШ. – Т.48. – Львів,
1902. – С.1 12.
26
Ипат. – Стб. 765.; Літопис руський. – С.388.
27
Ипат. – Стб.811.; Літопис руський. – С.407.
28
Горбенко С.О. Ярослав Осмомисл. Реконструкція антропологічна
та історична. – Львів
Винники, 1996. – С.80 81.
29
Войтович Л.Вказ. праця. – С.223 227.
30
Аристов Н.Я. Хрестоматия по истории русской истории для
изучения древнерусской
жизни, письменности и литературы, от начала письменности до
XVI в. – Варшава, 1870. –
Стб.880.; Бессмертный Ю.Л. Жизнь и смерть в средние века.
Очерки демографической исто
рии Франции. – М., 1991. – С.48 49.
31
Літопис руський – С.345.
32
Войтович Л. Вказ. праця.
33
Войтович Л.В. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів.
– К.,1993. – С.86 87.
34
Такий шлюб можемо пояснити його угорським походженням. Він
був сином якогось Бер
нарда, що міг бути сином одного із угорських вельмож чи
священиків при матері кн.Ярослава
57
8 Дрогобицький краєзнавчий збірник

Андрій ПЕТРИК
Осмомисла, дочці угорського короля Коломана. З часом цей
Бернард зумів розвинути свої
економічні і політичні впливи, передати їх своїм нащадкам,
що дало їм змогу відігравати по
мітну роль в політичному та ідеологічному житті держави.
Більш детально про це див.: Пет
рик А. До історії боярських родів Кормильчичів,
Доброславичів та Дядьковичів… С.29 45.
35
Ипат. – Стб.765; Петрик А. До питання становлення боярських
родів у період княжіння
династії Романовичів.. – С.137 142.
36
Грушевський М. Історія України Руси. – Т.ІІІ. – К.,1993. –
С.50.
37
Свєшніков І.К. Звенигородські грамоти на бересті // Дзвін.
№6(548) 1990. – С.127 131.
38
Крип’якевич І. Галицько Волинське князівство. – К., 1984. –
С.79.
39
Мазур І. Володислав Кормильчич: шлях до княжого столу //
ДКЗ. – Вип.VI. – Дрогобич,
2002. – С.118 129.
40
Саме з цього роду походив Семен Дядькович, вихователь та
дорадник кн.Мирослава.
Сином останнього був Дмитро Детко, провідник та лідер
Галичини в середині XIV ст. Більш
детально про це дивись статті А.Петрика.
41
Петрик А. До історії боярства та боярських родів
Перемишльської землі // Там само. –
С.103 117.
42
Серед останніх робіт можна виділити, напр.: Горский В.С.
Философские идеи в культуре
Киевской Руси ХI начала XII в. – К.,1988.; Лпушкин А.В.
Идея богоустановления княжеской
власти в летописании Северо Восточной Руси второй половины
XII начала XIII в. // Русское
средневековье. – М., 1997.; Войтович Л. Вказ. праця. –
С.420 421.
43
Лихачев Д.С. Изображения людей в летописи ХII XIII веков //
Труды отдела древнеруской
литературы. – Т.Х. – М. Л., 1954. – С.7 43.; Його ж.:
Галицкая литратурная традиция в житии
Александра Невского // ТОДЛ. – Т.V. – М. Л.,1947. – С.36
56.; Його ж.: Некоторые вопросы идео
логии феодалов в литературе XI XIII веков // ТОДЛ. – М. Л.,
1954. – С.76 91. тощо.
44
Ипат. – Стб. 780.; Літопис руський. – С.393.
45
Ипат. – Стб. 786.; Літопис руський. – С.398.
Андрій Петрик.
Ідеологія галицького боярства
та її вплив на трансформацію Галицько Волинської держави.
На основі аналізу історіографічних та літописних джерел
автор висвітлює соці
ально культурні стосунки в середині боярського прошарку,
простежує взаємовідно
сини з князівським прошарком. Окрема увага звернена на
сімейні, соціальні та етно
культурні процеси в боярському суспільстві. Наголошено, що
дане питання потрібно
розглядати у контексті вивчення суспільно політичного,
економічного та культур
ного розвитку Галицько Волинської держави та Центрально Східної
Європи.
Andriy Petryk.
The Ideology of Halych Boyars And its Impact
upon the Establishment of the Halych Volhynian State.
On the basis of the analysis of historiographic and
chronicle sources the author eluci
dates the social and cultural relations within the stratum
of the boyars, traces their rapport
with that of the princes. The attention is focussed on the
family, ethnic and cultural processes
in the boyar society, with the emphasis, that this question
it is necessary to view in the
context of study of the social, political, economical and
cultural development of both the
Halych Volhynian state and east central Europe.
58
Бібліотека » Різне » Історія України » Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію (Галицько-Волинської держави (Петрик Андрій))
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика