Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 3«123
Бібліотека » Різне » Історія України » Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії (на території України та проти українців)
Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії
Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:59 | Повідомлення # 11
ДІЯЛЬНІСТЬ КОМУНІСТІВ У НОВІТНІЙ ЧАС.

Після проголошення незалежності Компартія совєтського ґатунку в Україні була заборонена Указом Президії Верховної Ради УРСР за відверто ворожі дії щодо української державности, які виявилися в активній підтримці КПУ УССР антидержавного заколоту у Москві, ҐКЧП (ДКНС).

30 серпня 1991 року Компартія була заборонена через активну протидію бажанню колишніх народів СССР утворити свої держави. ҐКЧП у своїх документах прямо вказував на насильницьке придушення масових акцій народів, що бажали утвердити національні самостійні незалежні держави. Протиправні дії комуністів були відповідно оцінені, і, Указом Президії Верховної Ради України “Про заборону діяльности Компартії України”, відповідно до ч.2 ст.7 та, керуючись п.6 ст. 106 Конституції України, діяльність Компартії України було заборонено.

В преамбулі до Акту проголошення незалежности України зазначена одна з причин проголошення, а саме «виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991р…». Перший документ незалежної України вказує на небезпеку, яку несе комуністична партія. Підтримавши заколот, метою якого було відвернення від курсу реформ, посилення центральної влади, ліквідація незалежницьких тенденцій, які наростали у колишніх республіках СССР, і зокрема в Україні, КПУ поставила себе за межі правового поля України.

Незважаючи на дію Указу Президії Верховної Ради 1991 року, в 1993 році комуністи провели відновлювальний з’їзд. Мінюст не зареєстрував дану партію, і тоді комуністи вдалися до відвертого підлогу. Вони змінили деякі деталі статуту і подали його начебто як новий, не провівши нового з’їзду. Було зареєстровано КПУ, яка має за основу своєї програми - програму КПСС, яка таким чином відновила свою злочинну діяльність у новій формі на теренах України.

Підтвердженням того є програма КПУ, прийнята ІІ (ХХХ) з’їздом Компартії від 12.03.95 року, де зазначається: “виступивши як ідейна і організаційна спадкоємиця Компартії, яка діяла в Україні до антиконституційної заборони в серпні 1991 року”, КПУ підтверджує, що “теоретичною та ідеологічною основою Компартії України є вчення Маркса-Енгельса-Леніна”.

“Комуністична партія в Україні бере свій початок у створеній В.І. Леніним партії більшовиків, яка ввібрала в себе все найкраще із світової революційної теорії й практики…” “Ми відкидаємо заклики від кого вони б не виходили, розірвати з марксизмом-ленінізмом” (програма КПУ від 12 березня 1995 року). Тобто, за статутом і програмою КПУ повністю ототожнює себе з марксистською партією революційного типу, що на практиці керується революційною теорією Маркса-Енгельса-Леніна про класову боротьбу. "В разработке своей политики и практической деятельности партия руководствуется научным социализмом, учением Маркса-Энгельса-Ленина", а у Маркса щодо практичних методів боротьби зазначено абсолютно чітко: “Коли прийде наш час, ми не будемо прикривати тероризм лицемірними фразами” (К.Маркс, т.6, стор.548).

Лицемірні заяви теперішніх комуністів щодо начебто демократичних методів своєї діяльности абсолютно не сумісні з вченнями іхніх ідеолоґів. У Леніна з цього приводу теж є відповідні бачення: Мы над «чистой» демократией смеёмся… Революционная целесообразность выше формального демократизма» (газета «Аргументы и факты.» Украина, №.44, 1999г. Из 5-го издания произведений Ленина).

На своєму з’їзді (червень 2000 року) комуністи вже відкрито закликають до “изменения курса путем немедленного устранения нынешней власти… этого можно достичь с помощью классовой борьбы” (із виступу І секретаря ЦК КПУ П.М.Симоненка). Член КПУ, “предсєдатель” Всеукраїнського союза робітників О.Бондарчук був більш відвертим: ”Единственная дорога к власти идет через социалистическую революцию”. ”Наша партия должна поднять массы на революцию и возглавить революционную борьбу” (газета “Факты” від 27 червня 2000 року). В даних діях є склад злочину передбачений ч.2 ст.56-1, ст.63 Кримінального Кодексу України в редакції 1960 р., а згідно ст.37 Конституції України діяльність політичних партій програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом забороняється.

Главные цели Компартии Украины на нынешнем этапе: (тези з програми та статут КПУ від 12.03.1995 року).

На втором этапе, после восстановления власти трудящихся в форме Советов депутатов трудящихся - ликвидируются последствия контрреволюции, обеспечивается политическая и экономическая стабильность, восстанавливаются основы социализма, утверждается ведущая роль социалистических форм хозяйствования.

Якими методами будуть проводитись кардинальні зміни? Питання риторичне. В ідеологів комунізму чітко зазначені методи боротьби з ворогами соціялістичного устрою. Ось тільки є маленька проблема: під ознаки клясових ворогів, а за законами революційного часу і згідно марксистської теорії - це ті, які підлягають фізичному знищенню, підпадає дуже значна кількість громадян України. Фізичне знищення загрожує фермерам, членам акціонерних товариств, підприємцям і так далі, не говорячи вже про банкірів, великих бізнесменів, приватних власників. Кримінальне переслідування за такі злочини передбачається ст.100 Кримінального Кодексу України в редакції 1960р.

Коммунистическая партия Украины берет свое начало в созданной В.И. Лениным партии большевиков, которая вобрала в себя все лучшее из мировой революционной теории и практики, положила начало новому этапу в развитии российского и Международного рабочего движения, в истории нашей страны. Деятельность ленинской партии привела к коренным изменениям в исторических судьбах нескольких поколений советских людей, оказала мощное влияние на развитие мировой истории.

За даними істориків та дослідників даного періоду, ця діяльність коштувала близько 100 млн. людських життів (скоєний злочин передбачений ст.93 Кримінального Кодексу України в редакції 1960р).

“По новому стоит для Компартии, как оппозиционной политической силы, и вопрос о власти, об отношении к государству. Сегодня государство, политику которого определяют представители криминально-компрадорского капитала, объективно противостоит трудовому народу, выразителем интересов которого считает себя наша партия”. Відповідно і комуністи, виходячи з цього постулату, протистоять існуючій Українській державі, саме протистоять державі, а не є опозицією до існуючого режиму. Одна справа бути опозицією до влади, а інша справа виступати вороже проти існування самої держави. Комуністи не є опозицією тільки до влади, вони виступають проти України в цілому.

Компартия добивается установления политической власти трудящихся, борется за коренное изменение политического курса, используя в этих целях самые разнообразные средства и методы. Ні одна з партій в Україні не проголошує в своїх програмних документах про різні методи боротьби, а зазначають виключно про демократичні методи діяльности. Компартія - єдина партія, яка не відкидає розв’язання конфліктів насильницьким шляхом, більше того, в своїх програмних документах називає себе партією революційною, а, виходячи із вчення своїх ідеологів, визнає насильницькі методи боротьби.

Провівши дослідження Міжнародний Громадський Суд прийшов до висновку, що за перод встановлення та правління комуністичного режиму на території України та за її межами було знищено не менше 50 млн. Українського народу.

Компартія з періоду її заснування і портягом усього існування совєтської влади під різними назвами, а саме: РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створені нею військові і каральні організації, а саме: – ЧЕРВОНА АРМІЯ – СОВЄТСЬКА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ” ) - винна у діях передбачених:

1. Статутом ООН

2. Положення про закони та звичаї сухопутної війни, що були затверджені Першою та Другою Гаазькими конвенціями 1899 та 1907 років.

3. Статті 1, п. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19.12.1966 року.

4. ст.1 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права від 03.01.1966 року.

5. ст. 2 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року,

6. ст. 10 Загальної декларації з прав людини, “Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом”.

7. ст.ст. 9, 10 Європейскої конвенції з прав людини 04.11.1950 р.
8. стаття 43 4-ї Гаазької конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яка не дозволяє загарбнику скасовувати закони на окупованій території. Окупаційна влада зобов'язана поважати чинні в країні закони.
9. п. ”а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу від 8.08.1945 року (злочини проти миру), а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.
10. п. “в” ст.6 Статуту Міжнародного військового трибуналу від 8.08.1945 року (військові злочини), а саме: порушення законів та звичаїв війни. До цих порушень відносяться убивства, катування, або уведення в рабство для інших цілей цивільного населення окупованої території; убивства катування військовополонених чи осб, що знаходяться в морі; убивства заручників; пограбування суспільної чи приватної власності; безглузде руйнування міст чи сіл; руйнування, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини;
11. п. “с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу від 8.08.1945 року (злочину проти людяності), а саме “убивства, винищення, поневолення, заслання й інші жорстокості, застосовані до цивільного населення до чи під час війни, чи переслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів у цілях здійснення,чи у зв'язку з будь-яким злочином, що є в юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були зроблені, чи ні.”
12. ст. 4 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яка встановлює гуманне ставлення до військовополонених: “до військовополонених належить ставитися гуманно. Все що належить їм особисто, за винятком зброї, коней, військових документів, є їхньою особистою власністю.
13. п. “в”, ч. 1, ст. 23 додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яким забороняється "вбивати ворога, який склав зброю, не має засобів до оборони і безумовно здався".
14. ч. 2 ст. 23 додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яка не дозволяє "вимагати від військовополонених брати участь в військових діях проти своєї країни".
15. ст.ст. 25, 26 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, які встановлюють, що “забороняється атакувати чи бомбардувати, будь - яким способом незахищені міста, селища або будівлі. Начальник військ, що нападає, перед тим як почати бомбардування, за винятком випадків атак відкритою силою, має зробити все, що від нього залежить, для попередження про це влади”.
16. ст. 28 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, якою “забороняється віддавати місто на розграбування, навіть взяте приступом”.
17. ст. 43 Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, “з фактичним переходом влади з рук законного уряду до захопившого територію неприятеля, останній зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для того щоб, наскільки це можливо, відновити та забезпечити громадський порядок та суспільне життя, поважаючи існуючі в країні закони, крім випадків коли до цього були перешкоди”.
18. ч. 1 ст. 46 Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яка зобов’язує окупаційні війська поважати реліґійні переконання й відправлення реліґійних обрядів.
19. ст. 46 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, про те, що “приватна власність не підлягає конфіскації”.
20. ст. 47 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, яка встановлює, що “пограбування в будь - якій формі забороняється”.
21. ст. 56 Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року “Власність громад, установ церковних, благодійних і освітніх, художніх і наукових, навіть ті, що належать державі, прирівнюються до приватної власности. Будь-яке захоплення, знищення або пошкодження таких установ, історичних пам’яток, художніх і наукових витворів забороняється і підлягає переслідуванню”.
22. п. 2 ст. 56 Конвенції про закони та звичаї війнивід 5 (18) жовтня 1907 року: “ Будь - який зумисне захоплення, знищення та пошкодження власності церковних, благодійних, освітніх установ, історичних пам’яток, витворів мистецтв забороняється і повинні підлягати переслідуванню.”
23. пп. “б”, “в”, “г”, “д” ч. 1 ст. 23 Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907, та пп. “в”, “с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (військові злочини та злочини проти людяності), а саме порушення принципів ведення війни: вбивства, застосування тортур, уведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованих територій; вбивства, тортури військовополонених; вбивство заручників; безглузда руйнація міст, сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів.
24. Декларації про відміну використання вибухових та запальних куль 1868 року.
25. пп. “а”, “в”, “с” ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року, яка затверджує дії, спрямовані на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої, а саме:

а) вбивство членів такої групи;

б) завдання серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;

в) створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне фізичне знищення.

26. п. 2 ст. 4 її Декларації про права осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних та мовних меншин,: “Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволяють особам, що належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї”.
27. п. 3 ст. 4 Декларації про права осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних та мовних меншин“ Держави вживають відповідних заходів на те, щоб меншини мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своїй рідній мові”.
28. Конвенції про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії та переконання.
29. ст. 9 Європейської конвенції про захист людини та основних свобод від 4 липня 1950 року.
30. ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії та переконання, що закріплює “кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати свою релігію і виражати переконання як одноосібно, так і з іншими особами, публічно або приватним порядком відправляти релігійний культ, виконувати релігійні та ритуальні обряди”.
31. 2. Договір про захист художників, наукових закладів та історичних пам’яток 1935 року, а саме ст. 1 „Історичні пам'ятки, музеї, наукові, художні, навчальні й культурні заклади розглядатимуться як нейтральн та як такі користуватимуться повагою і захистом з боку воюючих сторін.

Такою ж повагою і захистом користуватиметься персонал вищезазначених закладів.

Така ж повага і захист надаватимуться історичним пам'яткам, музеям, науковим, художнім, навчальним закладам як у дні миру, так і під час війни.”

Ст. 2 „Нейтралітет, захист і повага до пам'яток і закладів, згаданих у попередній статті, визнаватимуться на всій території, що знаходиться під юрисдикцією кожної з Держав, які підписали або приєдналися до Договору, без жодної дискримінації зазначених пам'яток та інститутів, хоч би до якої країни вони належали.”

32. Декларація про повернення пограбованого нацистською Німеччиною та її союзниками майна під час другої світової війни від 5 січня 1943 року

33. ст. 4 Конвенції про захист культурних цінностей у випадку військового конфлікту 1954 року, а саме: „Договірні Сторони зобов’язуються поважати культурні цінності, що знаходяться на їх власній території, а також на території інших договірних Сторін, забороняючи використовувати ці цінності, будівлі з метою, що можуть призвести до руйнування або пошкодження таких цінностей у випадку військового конфлікту.”

34. Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного ввезення, вивезення та передачі права власності на культурні цінності 1970р.

35. Ухвали, розпорядження та накази органів законодавчої та виконавчої влади українських урядів доби 1917-21 рр., спрямовані на захист національних культурних цінностей, в тому числі Української Центральної Ради та Генерального секретаріату, Міністерства освіти УНР, Української Держави. Порушено було також і декрети, ухвалені маріонетковим більшовицьким урядом так званої Радянської України, зокрема декрет РНР УСРР від 01.04.1919 р. "Про передання історичних та мистецьких цінностей у відання Народного комісаріату природи", затверджене постановою ВУЦВК та РНР УРСР (п.2"а"), п.2 "к", п.2 "н", п. 11, п.21.

36. ст. 5 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13 липня 1978р, а саме: „Продаж, дарування або інше відчуження пам'яток історії та культури допускається з обов'язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам'яток...

37. ст. 20 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13 липня 1978р „Пам'ятки історії та культури використовуються в цілях розвитку науки, народної освіти і культури, патріотичного, ідейно-морального, інтернаціонального та естетичного виховання.

Використання пам'яток історії та культури в господарських і інших цілях допускається, якщо це не завдає шкоди схоронності пам'яток і не порушує їх історико-художньої цінності...”

38. Ст. 26 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13 липня 1978р „Якщо громадянин не забезпечує схоронності належної йому пам'ятки історії та культури, цю пам'ятку відповідно до статті 136 Цивільного кодексу може бути вилучено в судовому порядку з відповідним відшкодуванням...
39. Ст. 34 „Знесення, переміщення, зміна нерухомих пам'яток історії та культури забороняються. Відповідно до Закону СРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" виняток з цього правила може допускатися лише з особливого в кожному окремому випадку дозволу Ради Міністрів СРСР - щодо пам'яток загальносоюзного значення, Ради Міністрів Української РСР - щодо пам'яток республіканського і місцевого значення.

Підприємство, організація, установа, які дістали такий дозвіл, при здійсненні знесення, переміщення або зміни пам'ятки зобов'язані забезпечити додержання умов, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а відповідний державний орган охорони пам'яток зобов'язаний провести роботи по науковому вивченню і фіксації пам'ятки...”

40. статті 102 Конституції СССР 1936 року за якою „правосуддя в совєтському союзі здійснюється виключно судами” (в редакції 1936 року).

41. Кримінального Кодексу про невинність особи доти, доки її вина не буде встановлена і доведена в судовому порядку.

42. ст. 6 Мінімальних правил поводження з в’язнями, за якою встановлюється, що дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища або соціального стану неприпустима.

43. ст. 20 Кримінально - процесуального кодексу УРСР про гласність судового розгляду.

44. ст.37 Конституції України

45. ст.4 Закону України “Про об’єднання громадян”;

46. Гельсінської угоди 1975 року зобов’язання по забезпеченню в країні дотримання таких основоположних прав людини як свобода думки, совісті, релігії та переконань.

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:59 | Повідомлення # 12
ГРОМАДСЬКИЙ СУД З ОЦІНКИ ЗЛОЧИНІВ КОМПАРТІЇ
НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати доведеними факти злочинів на території України та проти українського народу, що містять ознаки ГЕНОЦИДУ, які вчиняли комуністична партія з періоду її заснування і до сьогодення під різними назвами, а саме РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створені нею військові та каральні організації, а саме – ЧЕРВОНА АРМІЯ – СОВЄТСЬКА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ”).

2. Компартія з періоду її заснування і портягом усього існування совєтської влади під різними назвами, а саме: РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створені нею військові і каральні організації, а саме: – ЧЕРВОНА АРМІЯ – СОВЄТСЬКА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ” ) - винна у:

· посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України;

· військовій аннексії українських територій;

· Порушенні п. ”а” “в” “с” ст. 6 Міжнародного військового трибуналу, а саме злочини проти миру, військові злочини, злочину проти людяності.

· проведенні каральних, репресивних, терористичних акцій по відношенню до українців та злочинів на території окупованих земель України;

· проведення планової політики індивідуального терору щодо провідників української нації, видатних діячів науки, культури, освіти;

· проведення планової політики масового терору на території України та проти українців за її межами;

· проведенні дій, що підпадають під означення ГЕНОЦИД;

· пограбування матеріальних, культурних, духовних цінностей, що проводились на території України та проти українців;

· у порушенні прав людини як свобода думки, совісті, релігії та переконань.

3. Визнати Комуністичну партію України, як правонаступницю РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ винною у вчинені злочинів на території України та проти українців.

4. Звернутись до відповідних державних органів України з вимогою почати процес про примусовий розпуск (ліквідацію) Комуністичної партії України на підставі проголошеного нею правонаступництва злочинних орґанізацій РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ, та за вчинення дій у період незалежності України, передбачених ст. 37 Конституції України та ст. 4 Закону України “Про об’єднання громадян” відповідно до ст.ст. 25 і 32 Закону України “Про об’єднання громадян”.

5. Визнати неможливим застосування строку давності щодо злочинів, що містять ознаки геноциду, етноциду, військоих злочинів та злочинів проти миру, проти людяності, що були здійсненні компартією, та створеними нею організаціями на території України та проти українців за її межами.

6. Звернутись до відповідних державних органів з вимогою порушення кримінальних справ проти посадових осіб, та членів злочинних організацій, а саме: РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створених нею військових та каральних організацій, а саме: ЧЕРВОНА АРМІЯ – СОВЄТСЬКА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ”), що причетні до злочинів проти українців та на території України.

7. Звернутись до міжнародних організацій та інших держав з вимогою сприяти видачі осіб, що причетні до злочинів на території України та проти українців.

8. Вимагати від відповідних державних органів України звернутись до міжнародних організацій та інших держав з вимогою сприяти видачі осіб, що причетні до злочинів на території України та злочинів проти українців з подальшим проведенням державних процесів над злочинцями.

9. Визнати факти масового пограбування населення під час окупації України керівництвом та членами РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створеними ними військовими та каральними організаціями, а саме – ЧЕРВОНА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ”), під час проведення каральних, репресивних, терористичних акцій на території окупованих земель України та у відношенні до українців, під час проведення дій, що підпадають під ознаки ГЕНОЦИД.

10. Визнати факти масового пограбування матеріальних, культурних, духовних цінностей, що проводились на території України та проти українців керівництвом та членами РСДРП-РСДРП(б)-ВКПБ-КПБ(у)-КПСС-КПУ та створеними ними військовими та каральними організаціями, а саме: ЧЕРВОНА АРМІЯ, ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, МВД, ПРОКУРАТУРА, СУДИ ТА ПОЗАСУДОВІ ОРГАНИ (ТРІЙКИ, “СМЕРШ”), масове знищення, пошкодження, грабунок особистого майна, власності підприємств, установ, організацій різних форм власності, культових споруд.

11. Вимагати від відповідних державних органів України повернення або відшкодування за знищене під час приходу до влади та керівництва компартії майно власникам, у випадку їх відсутності – правонаступникам.

12. Звернутись до державних органів Російської Федерації як правонаступниці СССР про відшкодування збитків завданих Україні та українцям при:

- завоюванні Української Народної Республіки;

- проведенні каральних, репресивних, терористичних акцій по відношенню до українців та злочинів на території окупованих земель України;

- проведенні дій, що підпадають під ознаки ГЕНОЦИД;

- пограбування матеріальних, культурних, духовних цінностей, що проводились на території України та проти українців.

13. Звернутись до відповідних державних органів України з вимогою звернення до державних органів Російської Федерації як правонаступниці СССР про відшкодування збитків завданих при:

· завоюванні Української Народної Республіки;

· проведенні каральних, репресивних, терористичних акцій по відношенню до українців та злочинів на території окупованих земель України;

· проведенні дій, що підпадають під ознаки ГЕНОЦИД;

пограбування матеріальних, культурних, духовних цінностей, що проводились на території України та проти українців.

14. Звернутися до держаних орґанів влади з вимогою вжити заходів по поверненню незаконно вивезених за час правління комуністичного режиму з України коштів.

15. Визнати осіб, що чинили опір окупації України, репресіям, проведенню каральних, репресивних, терористичних акцій по відношенню до українців та злочинів на території окупованих земель України; проведенню дій, що підпадають під ознаки ГЕНОЦИД; пограбуванню матеріальних, культурних, духовних цінностей, що проводились на території України та проти українців.

· Вояків УНР, ЗУНР, Закарпатської України;

· Повстанців-отаманів і воїнів їхніх повстанчих загонів 20-30-х рр. ХХ ст.;

· Вояків ОУН-УПА

воюючою стороною за волю і незалежність України.

16. Вимагати від відповідних державних органів України почати процес реабілітації осіб, що чинили спротив загарбницьким війнам проти України, а саме:

· Вояків УНР, ЗУНР, Закарпатської України;

· Повстанців-отаманів і воїнів їхніх повстанчих загонів 20-30-х рр. ХХ ст.;

· Вояків ОУН-УПА.

17. Вимагати від відповідних державних органів скасувати пенсії ветеранів ЧК-НКВД, МГБ-КГБ, ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ, інші персональні пенсії колишніх функціонерів колоніальних органів та КПСС-КПУ, припинити витрати на їх соціальне забезпечення.
18. Забов‘язати орґкомітет у місячний термін подати документи, звернення до відповідних орґанів влади щодо рішень суду.

http://memorial.kiev.ua/content/view/180/70/

Бібліотека » Різне » Історія України » Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії (на території України та проти українців)
Сторінка 3 з 3«123
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика