Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 3123»
Бібліотека » Різне » Історія України » Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії (на території України та проти українців)
Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії


Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:54 | Повідомлення # 1
Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії на території України та проти українців







14.02.06


Резулятивна частина


ВИРОК


Міжнародного громадського суду у


справі по звинуваченню

Kомпартії у злочинах на території


України та проти українців


7.11.2002.р.


Міжнародний громадський суд у складі:


Гуменюк Віктор ОУН-Рух м. Москви Голова


Стасів Люба УРП “Собор” член суду


Шипілов Леонтій Молодіжний Націоналістичний Конгрес член суду

Шевченко Олександр Гельсінкі-90 член суду


Солонець Олександр ВО “Тризуб” ім. С. Бандери член суду


Мартинюк В’ячеслав Центр національного відродження

ім. С. Бандери член суду


Рослик Сергій Братство ОУН – УПА член суду


Таужнянський Сергій Київська рада об’єднань громадян член суду

за участю громадських обвинувачів:


Неділько Сергій “Самостійна Україна”


Нємчинова Наталка “Самостійна Україна”


Кот Сергій Організація Українських Націоналістів


Климович Юрій Козацтво Київщини


Нєдзельський Петро Спілка офіцерів України


Деревінський Василь ВО “Тризуб” ім. С. Бандери


Лук’яненко Левко Українська Республіканська партія “Собор”

Тищенко Олег Молодіжний Націоналістичний Конгрес


Гриб Олесь Київська рада об’єднань громадян


Овсієнко Василь Гельсінкі-90


Мурашов Юрій Гельсінкі-90


Сеник Павло ОУН-Руху м Москви


Черноіваненко Віталій “Самостійна Україна”


Тарасюк Павло “Самостійна Україна”


Максименко Тарас Молодіжний Націоналістичний Конгрес

Таран Микола Українська Республіканська партія “Собор”


за участі наукових консультантів та експертів:


п. Білокінь Сергій


п. Вєсєлова Олександра


п. Белебеха Іван


п. Матківський Олег


п. Вакулишин Сергій


з 07.11.2001 року по 7.11.2002.р.розглянув справу по звинуваченню Kомпартії у злочинах на території України та проти українців.


Cторона захисту для участі в справі не з’явилась. 

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:55 | Повідомлення # 2
Міжнародний громадський суд утворений 07.11.2001 року за ухвалою Громадських Зборів за участю представників політичних партій та громадських організацій та членів-учасниць Молодіжного оргкомітету з проведення суду над злочинами компартії “Нюрнберг – 2” розглянув у відкритому судовому засіданні справу по обвинуваченню Kомпартії у злочинах на території України та проти українців, заслухавши свідків, потерпілих з’ясував наступне:

Сторона громадського обвинувачення оргкомітету в ході судового розгляду справи звинуватила Компартію в наступному:
· Перш за все, на думку обвинувача, злочин полягає в тому, що ідеологія комунізму та її носіїв РСДРП(б), ВКП(б), КПРС – КПУ (далі під загальною назвою – Компартія) є і залишається злочинною відносно людства і людяності.

· Суть ідеології названих комуністичних організацій полягає в виправданні загарбницької імперіалістичної політики Росії.

· Мета політики Компартії – розширення Російської імперії на все більшу і більшу частину земної кулі, встановлення на завойованих територіях тоталітарного режиму.

· Методи діяльності КПРС: експансіоністські, терористичні, мілітаристичні , расистські, шовіністичні та інші.

БОЛЬШЕВИЦЬКА ТЕОРІЯ МАСОВОГО ТЕРОРУ

Комуністична влада завжди засновувалася на насильстві. На початку 1918 року большевицькі лідери розробили докладно обґрунтовану схему превентивного терору, що ліквідував одну частину населення й паралізував решту. Протягом всього існування комуністичного режиму – з 1917 й до 1991 року різні форми терору й тероризму від крайньої форми насильства - масового терору й до терору індивідуального були в СССР одним з головних важелів державного управління. І большевицький терор, і масові репресії як породження марксизму-ленінізму пройшли декілька періодів розвитку. Форми, темпи й характер їхнього застосування змінювалися, але головні цілі комуністичного терору лишались постійні й незмінні. Большевики широко застосовували ідеологічний, фінансовий, індивідуальний та інші види терору.

Класова боротьба в марксистсько-ленінському розумінні трактується виключно як насильство однієї групи (класу) людей над іншими. В цьому і полягає революційність вчення марксизму-ленінізму.

Маркс каже: "Политическая власть в собственном смысле слова - это организованное насилие одного класса для подавлений другого".

Боротьбу між класами комуністи постійно заохочували, роздмухували і, де тільки могли, провокували, оголосивши її ні багато, ні мало рушійної силою історії.

Сучасна історіографія визначає тенденцію максимально локалізувати усі злочини большевизму, зв'язавши їх з особою однієї людини, - Сталіна. Але, якщо розташувати епізоди терору, грабунку народу у хронологічній послідовності, виявиться, що прямим його попередником був Володимир Іліч Ульянов (Ленін).

Більш доцільним бажано вживати форми - “комуністичні репресії”, “комуністичний терор”, “комуністична система”, бо ставлення большевицької влади до окремо взятої людини й ставлення до всього суспільства - що наприкінці 1917-го року, що на початку 1941-го, що за Микити Хрущова чи за Леоніда Брежнєва, - було однакове й не залежало від особи диктатора. Терор і тероризм лежали у самій природі комунізму.

Ідеологія Леніна після захоплення ним влади мала бандитську категоричність: або ти сприймаєш нову ідеологію, або тебе позбавляють життя, як потенціального чи вже реального ворога.

При чому єдиноправильним і найбільш ефективним методом досягнення мети, було насильство. "на Россию мне наплевать, ибо я большевик!... Допустимо и возможно, что погибнет и 90% населения, чтобы оставшимся в живых 10% удалось дожить до всемирной революции и до социализма (Александр Быков “Такой неизвестный Ленин” Луганськ 1999 р.)". При чому насильство було направлено не тільки проти ворогів, а мало направлення проти майже 80 % населення Російської імперії:

"...Господствующий пролетариат в первую фазу своего господства имеет против себя:

1) ...паразитические слои - бывшие помещики, буржуа, предприниматели, торговые капиталисты, спекулянты, биржевики,

2) ...крупные бюрократы, генералы, архиереи,

3) ...предприниматели, организаторы и директора трестов и синдикатов, "деляги" промышленного мира, крупнейшие инженеры,

4) ...квалифицированная бюрократия, штатская, военная и духовная,

5) ...техническая интеллигенция и интеллигенция вообще, (инженеры, техники, агрономы, зоотехники, врачи, профессора, адвокаты, журналисты, учительство и т.д.,

6) ...офицерство,

7) ...крупное зажиточное крестьянство,

8) ...средняя, а отчасти и мелкая городская буржуазия (кустари, ремесленники, портные, парикмахеры,

9) ...духовенство, даже неквалифицированное".

"...Принуждение, однако, не ограничивается рамками прежде господствующих классов. Оно переносится и на самих трудящихся и на сам правящий класс и на массы среднего и отчасти даже бедного крестьянства, имеющего чувство собственника".

"Все эти слои, классы и группы ведут активную борьбу против пролетариата".

"Эти атаки нужно отбить, врага дезорганизовать и подавить и т.д.". "...Все это может сделать концентрированное насилие, принуждение.... Принуждение является абсолютной и повелительной необходимостью". "...Пролетарское принуждение во всех своих формах, начиная от расстрелов и кончая трудовой повинностью является, как парадоксально это не звучит, - методом выработки коммунистического человечества из человеческого материала капиталистической эпохи".

"Бывшая буржуазия, пораженная, разбитая, смирившаяся, обнищавшая - приучившаяся к физическому труду, духовно перерабатывается и перевоспитывается. Часть ее гибнет в гражданской войне, но та часть, которая выживает, представляет уже иную социальную категорию. И интеллигенция тоже. Крестьянство втягивается в общее русло и перевоспитывается медленно, но верно. Сам пролетариат точно также "переделывает свою собственную природу". Таким образом, люди становятся другими.

Таким образом, внешнее государственное принуждение - "концентрированное насилие" является... "абсолютно необходимым для перевоспитания этих слоев, превращения их просто в "общественных работников типа "зомби". (Бухарин Н. Экономика переходного периода).

Існує велика кількість мемуарних та інших джерел, які містять широку фактографію про реалії “чрезвичайок”. В’язні різних міст називають ту саму кількість розстрільних ночей – розстріли проводилися двічі на тиждень меншовик П.А.Гарві, оповідаючи про своє одеське сидіння, дає і раціональніше пояснення цьому: “Двічі на тиждень відбувалися засідання “колегії губчека”. Наступного дня засуджених до розстрілу під вечір переводили до цієї кімнати, звідки їх партіями по 4-5 душ виводили [...]”. До деталей продумувалось в інструкціях і процедура ліквідацій. Під час розстрілів заводили мотори автомобілів у “чрезвичайках” петроградській, московській та одеській.

В Ленінських розстрілах простежується системність, нав’язувана реґіонам, що перебували в різній воєнно-політичній ситуації.

Крім системності, ще однією особливістю совєтської пенітенціарної системи була її плановість.

З Ленінських часів простежується діяльність трійок. 9 серпня 1918 року Ленін писав голові Нижегородського губсовдепа Г.Ф.Федорову: “У Нижньому, явно, готується білогвардійське повстання. Треба напружити всі сили, скласти трійку диктаторів (Вас, Маркіна та ін.), провести негайно масовий терор, розстріляти й вивезти сотні повій, що споюють солдатів, колишніх офіцерів тощо”.

Подібно до ідеї трійок, у суто “Ленінську” пору історії виникла й ідея лімітів. 10 серпня 1918 року Ленін писав Цюрупі: “Я пропоную “заложників” не брати, а призначити поіменно за волостями”. У розвиненому вигляді зустрічаємо цю ідею в історії з висилкою нелояльних вчених і літераторів.

Відомі записи із сталінського блокнота, зроблені 3 травня 1933 року на нараді постійного представництва ОҐПУ. Там розглядалося питання про “додаткове виселення” т. зв. куркулів на Північ і до Сибіру. Як видно з цих записів, ідея лімітів застосовувалась у системі державного управління СРСР задовго до Великого Терору 1937-38 років і навіть до 1 грудня 1934 року:

“Укр.[аїна] 145 тис.

Півн.[ічний] К.[авказ] 71 тис.

Моск.[овська] обл.[асть] 58 тис.

Ленінгр.[адська] обл.[асть] 44 тис.

Зах.[ідна] обл.[асть] 23 тис.

Урал 50 тис.

ЦЧО 34 тис.

Закавказзя 23 тис.”

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:55 | Повідомлення # 3
Репресіями большевики керували так, як керували промисловістю або взагалі народним господарством. Там і тут большевики здійснювали планове господарство. Оповідаючи, як окремим республікам і областям доводилося виконувати “ліміти”, Є.Ґінзбурґ стверджувала: “Як у будь-якій кампанії, як, скажімо, при хлібозаготівлях або постачанні молока”.

Прямим витвором Леніна і його близьких соратників були й концентраційні табори. Їхній початок датується теж не кінцем тридцятих, а найпершими роками існування цієї влади. Ще 15 квітня 1919 року ВЦВК за підписом М.І.Калініна видав декрет “Про табори примусових робіт”, що узаконив впровадження табірної системи й примусової праці. Того року було створено концтабір у Києві.

Як свідчив П.А.Судоплатов (агент-терорист ОГПУ-КГБ), 1921 року, тобто теж іще за Леніна (правдоподібно, не без його участі) було створено й сумнозвісну токсикологічну лабораторію, яку в документах називали “спеціальним кабінетом” і “лабораторією-Х”. Саме тут виробляли отрути, які широко використовували у всіляких терактах.

Таким чином, ніхто інший, як саме Ленін разом зі своїми соратниками Бухаріним, Апфельбаумом-Зінов’євим, Сердловим, Розенфельдом-Каменєвим, Кагановичем, Бронштейном-Троцьким та іншими створив систему масового знищення, яку Сталін-Джугашвіллі отримав після правління Леніна, вдосконалену й відпрацьовану в практичній діяльності.

"Манифест Коммунистической Партии" (ПЗТ К.Маркса і Ф.Енгельса, видання 2-е, Москва, 1955р., Т.4) стор.435: "...пролетариат основывает своё господство посредством насильственного ниспровержения буржуазии"; стор.437: "Ближайшая цель коммунистов - завоевание пролетариатом политической власти"; стор.440: "... буржуазный собственник, такая личность действительно будет уничтожена"; стор.447; "Политическая власть в собственном смысле слова - это организованое насилие одного класса для подавления другого", стор.459: "Коммунисты считают презренным делом скрывать свои взгляды и намерения. Они открыто заявляют, что их цели могут быть достигнуты лишь путем насильственного ниспровержения всего существующего общественного строя. Пусть господствующие классы содрогаются перед коммунистической революцией." і т. д.

З 1917 до 1991 року комуністична ідеолоґія мала свою еволюцію. Вона змінювала форми і йшла від масового терору до індивідуального терору.

Комуністична ідеолоґія "освячувала", онаучнювала, в залежності від обставин, то масовий, то індивідуальний терор, залишаючись незмінною щодо своєї сутності - вона стояла на сторожі антинародного деспотичного режиму. Вона одночасно застосовувала як загальні методи обробки народних мас, так і індивідуальні способи "промивання мізків" кожного члена суспільства.

"...Морально и нравственно все, что служит делу революции!" (В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974, - Т.41, ст.298-318).

Для збагачення методів ідеолоґічної роботи комуністична система залучала велику кількість представників інтелектуальної еліти. Сотні тисяч науковців, письменників, поетів, митців, педагогів, артистів були підручним матеріялом для створення нових методів ідеолоґічної обробки не лише народів СССР, а й народів далеких зарубіжних країн. Творилися міфи про щасливе життя в “стране Советов”, в той час, як реальність була трагічною - репресії, голодомори, зневага, приниження.

Комуністична ідеолоґія мала диверсійний, підступний характер - вона була спрямована на використання найнижчих, руйнівних інстинктів найнесвідоміших, а то й злочинних елементів. І всі ці гасла: “Грабуй награбоване!”, “Смерть буржуям!”, “Смерть куркулям:”, “Смерть ворогам народу!" виправдовувалися революційною доцільністю та соціальною справедливістю.

Ніякі моральні перестороги не стояли на шляху комуністичної ідеолоґії. Ленін з самого початку свого правління оголосив, що диктатура пролетаріяту - це влада, не обмежена ніякими законами. Наспраді “Понятие диктатуры означает ничто иное, как ничем и никем неограниченую власть, никакими законами и никакими абсолютно правилами нестесненную, непосредственно на насилие опирающююся, власть.” (Ленін). Такий волюнтаризм призвів до необмеженої диктатури однієї особи.

„Надо расширить применение расстрелов. Суд должен не устранять террор, а узаконить его официально, ясно, без фальши и прикрас! (В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974).

В комуністичній ідеолоґії не було місця для націй, хоча вона ліцемірно твердила про розв'язання національного питання раз і назавжди.

В комуністичній ідеолоґії не було місця для націй, хоча вона ліцемірно твердила про розв'язання національного питання раз і назавжди. Денаціоналізація неросійських народів - одне з основних завдань Ленінської політики "злиття націй", яка негласно продовжувалася до 1991 року.

Інтернаціоналізм був фальшивим продуктом комуністичної ідеолоґії, який використовувався для російщення, часто фізичного винещення неросійських народів, позбавлення їх власної культури й духовности.

Ідеолоґія комунізму не давала права людям жити повноцінним сучасним життям - людям обіцяли щасливе життя, земний рай в майбутньому, при побудові комунізму.

Мільйони людей були духовно скалічені назавжди. Вони сповідували терор і насилля як найкоротший і найсправедливіший шлях до всесвітнього комунізму, відтак і до земного раю. Ідеолоґія освячувала вбивство, терор як “справедливое дело”, роблячи з убивць будівників майбутнього комуністичного суспільства.

Максимально узагальнюючи все досі оприлюднене про внутрішню політику більшовиків, цю політику можна звести до двох головних напрямків:

1) формування людини нового типу, себто такої людини, що була б придатна на роль “будівника комунізму”, а відповідно,

2) відбракування й ліквідація тієї частини населення, яка для цього не підходила. Для майбутнього суспільства ці люди вважалися шкідливими, і теорія прирікала їх на ліквідацію.

БОЛЬШЕВИЦЬКІ ПРОВІДНИКИ.

Аналіз керівників і основних провідників большевицької влади на початку її становлення, в період проведення найжорстокіших, і найбузглуздіших реперсій щодо народів колишньої Російської імперії, особливо щодо українців, вражає однорідністю національного складу большевицької верхівки.

Не зважаючи на те, що в Російській імперії чисельність жидівського населення складала всього 1,1 відсотка від усього населення Російської імперії, чисельність жидів у складі керівних орґанів в совєтської влади після жовтневого заколоту складала:

в ленінському “Совнаркоме” - 77,2 відсотка,

в “Наркомвоенморе” - 76,6 відсотка,

в “Наркоминделе” - 81,2 відсотка,

в “Наркомфине” - 80,0 відсотка,

в “Наркомюсте” - 95,0 відсотка,

в “Наркомпросе” - 79,2 відсотка,

в “Наркомате соцобеспечения” - 100,0 відсотка,

в “Наркомате труда” - 87,5 відсотка.

В терористичних, репресивних та каральних органах НКВД, включно з московською та петроградською ЧК, - 67 відсотків! А у складі вищого керівництва Управління концтаборів Особого призначення ОГПУ, Услон, Гулаг та ін., жиди складали майже всі 100 відсотків – Ягода-Ієґуда, Берман, Фирин, Коган, Раппопорт, Френкель та ін.

В ЦК большевиків з 12 членів 9 були жиди, тобто 75 відсотків. А в цілому з увсього керівного складу партійних та совєтських органів вищої влади в 1917-1921 рр. 545 осіб - жиди складали 447 осіб, або 82 відсотка. Серед даного представництва майже не було робітників чи селян. Усі вони - так званні ”професійні революціонери”, “революційна інтеліґенція”, вихідці з так званної міської дрібної буржуазії.

Ударною силою цих керівників “робітничої революції” були військовополоненні німці, полоненні угорці, австріці, найманці-китайці, які особливо активно діяли на території України, і яким платили за “інтернаціоналізм” награбованим золотом. До цього кістяку долучались люмпен-пролетарі, практично - босяцька зграя, кримінальні злочинці усіх пошибів.

Встановлюючи “новий порядок”, проливаючи ріки крові большевицькі керівники займались тотальним грабунком.

Весною 1921 року в американській ґазеті "Нью-Йорк Таймс" було повідомлено, що тільки у 1920 році на особисті рахунки "вождей" Совєтскої Росії в закордонні банки надійшли:

від Троцкого-Бронштейна - 11 мільйонів долларів тілько в один американський банк и 90 мільйонів швейцарских франків у Швейцарський банк;

від Зиновьева-Апфельбаума - 80 мільйонів франків у Швейцарський банк;

від Урицкого - 85 млн. франків у Швейцарський банк;

від Дзержинского - 80 млн. франків у Швейцарський банк;

від Леніна 75 млн. франків у Швейцарський банк;

від Ганецкого - 60 млн. франків у Швейцарський банк.

Пізніше та ж газета в номері від 23 серпня 1921 року повідомила додатково, що за перше півріччя 1921 року банк "Кун, Лейба і К°", який в свій час фінансував жовтневий заколот, отримав від Совєтів золота на суму 108 млн. 290 тисяч долларів. Особистий рахунок Троцкого-Бронштейна в 2-х американських банках виріс до 80 млн. долларів. Сам Ленін традиційно зберігав свої багатомільйонні "збереження" тільки у Швейцарському банку.

Газета "Нью-Йорк Джеральд Трібьюн" в номері від 24 січня 1921 року присвятила статтю щодо пограбування і вивезення капіталів большевицькими вожаками за кордон: "...Схоже, що большевицька революція, яка проходить в Росії є насправді гігантською фінансовою операцією, ціль якої - перемістити величезні грошові кошти з під російського контролю під контроль європейських та американських банків. Істинна причина подібних дій, очевидно, відома тільки у Кремлі. Але вже зараз можна сказати з впевненністю: які б войовничі промови про світову большевицьку революцію з неминучим крахом капіталізму не оголошувались містером Леніним і К°, вони, можливо самі цього не усвідомлюючи, роблять усе для того, щоби на довгі роки забезпечити процвітання і стрімкий ріст нашої економіки та стабільність доллара.”

Англійська газета "Гардіан" в березні 1923 року писала: "...Лихоманка на світових біржах, викликана різким падінням цін на золото, пов’язується спеціалістами з надходженнями на світовий ринок великих партій цього металу з Росії. Партію большевиків, правлячу зараз в цій нещасній країні, цілком можливо назвати “партією жовтого диявола”.
ЗАВДАННЯ ІДЕОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ
ТА ЇХ ЗЛОЧИННИЙ ХАРАКТЕР.

Завдання полягає у розпалюванні світової революції, і через неї завоювання влади над усіма народами світу. Проводилось це, окрім відвертих военних кампаній і на рівні ідеологічному, зокрема в навіюванні людям думки про те, що об'єктивний світ розвивається в напрямку росту великих націй та асиміляції і зникнення малих.

Ця ідеологія є злочинною, бо виправдовувала русифікацію та поступове знищення поневолених націй, тобто позбавляла їх права на самовизначення. Це порушення є триваючим і таким, що протягом свого здійснення порушувало норми Статуту ООН і Статті 1, п.1 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» від 19.12.1966р.

Ідеологія Компартії злочинна тим, що обґрунтовувала ліквідацію демократії і встановлення в суспільстві комуністичної диктатури. Ленін говорив: «Ми над «чистою» демократією глузуємо... Революційна доцільність вище формального демократизму».

Ідеологія Компартії – це ідеологія нацьковування одних класів на інших, бідних проти багатих, атеїстів проти віруючих, розпалювання смертельної ворожнечі серед різних суспільних верств для ослаблення націй зсередини та їхнього поневолення. “Советская власть в деревне ”Свою теорію “експропріації експропріаторів” комуністи трансформували в злочинне гасло «грабуй награбоване». Це гасло узаконило грабіжництво, штовхнувши на грабежі величезну кількість покидьків суспільства і справило згубний вплив на моральність всього населення.

Ідеологія Компартії злочинна тому, що обґрунтовувала свій державний статус забороною релігій і усіх некомуністичних ідеологій, позбавляючи цим самим громадян України можливостей для всебічного духовного розвитку, чим завдала непоправної шкоди кільком поколінням українців. Цей злочин є триваючим і таким, що протягом свого здійснення порушував ст. 2 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року, ст.ст. 9, 10 Європейскої конвенції з прав людини 04.11.1950 р та ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19.12.1966 року.
ЗЛОЧИННА СУТНІСТЬ КОМУНІСТИЧНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙНИХ МЕТОДІВ

Злочинність ідеології Компартія підтверджують наступні дії, спрямовані на ліквідацію демократії та встановлення диктатури як засобу збереження старої Російської імперії під новою назвою СССР.

Окупувавши Україну, Компартія поширила на нашу територію дію Декрету РНК «О печати» від 09.11.1917 р., і тим самим позбавила українців свободи слова та друку. Це порушення є триваючим і таким, що на протязі свого здійснення порушувало Загальну декларацію прав людини, яка встановлює свободу слова та друку органічним правом людини, яке не може бути обмежено.

Злочином Компартії проти демократії було прийняття РНК Декрету від 07.12.1917р. “Про ліквідацію суду присяжних та запровадження революційних трибуналів”, тобто знищення третьої гілки влади, і таким чином, узаконення беззаконня.

Прагнучи до необмеженої диктатури, більшовики 19.01.1918 року Декретом ВЦВК ліквідували в Росії парламентаризм. Ведене в практичну дію поняття диктатури пролетаріату, як вищої форми організації державної влади.

Після захоплення України комуністи поширили дію цього декрету і на Україну, ліквідувавши український парламент, чим порушили 4-у Гаазьку конвенцію 1907 року, яка не дозволяє загарбнику скасовувати закони на окупованій території. Згідно статті 43 згаданої Конвенції окупаційна влада зобов'язана поважати чинні в країні закони.

05.09.1918р. большевицька влада видала Декрет “Про червоний терор”, яким злочинній комуністичній ідеології було надано форму закону, і, у такий спосіб, терор став законним методом державного керування суспільством, що є порушенням Конвенції про закони та звичаї війни 1907 року та Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року.
МЕХАНІЗМ МАСОВОГО ТЕРОРУ
ТА КОНТРОЛЬ ЗА НАСЕЛЕННЯ М КРАЇНИ.

Як найкфективніший метод примушення до покори усього населення, не тільки щодо так званих класових ворогів, большевики-ленінці використовували тотальний контроль, голод, злидні. “Этот жесточайший контроль над "богатыми и интеллигентиками" нужно обязательно распространить и на большинство трудящихся, рабочих и крестьян". (В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974).

"...Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность в руках государства, в руках полновластных Советов, является самым могучим средством учета и контроля и принуждения к труду, посильнее законов Конвента и его гильотины". (В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974).

"Нам надо не только запугать капиталистов, чтобы они и не думали об активном сопротивлении, но нам надо сломать и пассивное сопротивление, еще более опасное и вредное сопротивление. И мы имеем средство для этого... Это средство - хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность. И строжайший учет каждого грамма произведенного продовольствия и его распределение". (В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974).

Ленін поставив за мету зконцентрувати в своїх руках увесь хліб, усі продукти, потім розподіляти ці продукти так, щоби за хлібну картку голодна і знедолена людина погодилась виконувати все що їй накажуть.

Умови життя, що були створені большевицьким режимом відповідали поставленій меті – тотальному контролю за людиною: "...Для нас не представляется безусловной необходимостью, чтобы регистрировать всех представителей трудового народа, чтобы уследить за их запасами денежных знаков или за их потреблением, потому что условия жизни обрекают громадное большинство на необходимость трудиться и на невозможность скопить какие бы то ни было запасы, кроме самых скудных.

Поэтому задача превращается в установление строжайшей трудовой дисциплины. Надеяться, что при нарушении трудовой дисциплины в этом помогут несколько декретов нелепо, как если бы пытаться призывами придать бодрости духа и трудоспособность человеку, которого избили до полусмерти".

За нарушение трудовой дисциплины нужно карать строжайшим образом, как за уголовное преступление, вплоть до тюрьмы, и вести жесточайшее беспрекословное подчинение массы трудящихся воле одного лица - своего руководителя, как диктатора."

Необходимо ввести в полном объеме железный контроль и полный учет каждого грамма и каждой штуки всего, что производится в стране, держать это в своих руках, а потом распределять по своему усмотрению... "Потому, что, распределяя его (продовольствие) мы будем господствовать над всеми областями труда"...

Благодаря такому контролю и распределению нужно держать в подчинении и в трудовой повинности всех без исключения живущих в стране граждан, поголовно все население страны, чтобы все подчинялись единой воле, как один человек.'

(В.И. Ленин, Полн. Собр. Соч. – М, 1974).

Для здійснення поставлених цілей окремо було створено всеосяжну інформаційну систему із використанням методів обліку, анкетування та паспортизації.

Стеження за людністю.

Для здійснення поставлених цілей, на початку, методами обліку, анкетування, паспортизації й переписів населення протягом кількох десятиріч влада створила в загальнодержавних масштабах всеохопну й доволі точну інформаційну управлінську базу. Ця база віддзеркалювала кількісний і якісний склад населення, головним чином міського, передусім чоловічого.

Збирання й систематизація відомостей про населення було чи не найпершим і чи не найголовнішим завданням більшовицьких спецслужб. Арешти проводилися на основі саме цієї інформації, яку збирали невтомні “бійці невидимого фронту”.

Уже 1921 року М.Лаціс відверто попереджав: “Усіх підозрілих, які можуть узяти участь в активній боротьбі, безпартійних офіцерів або осіб право-есерівського, махновського або тому подібного характеру треба тримати на обліку, з'ясувати, перевірити.

Під керівництвом Леніна чекісти почали формувати справи-формуляри (“досьє”). 4 вересня 1922 року в Ґорках у Ленін побував Дзержинський. Наступного дня він записав у щоденнику директиви свого шефа, що стосувалися висилки доволі численних представників нелояльної інтелігенції за кордон: “Необхідно виробити план, постійно кореґуючи його й доповнюючи. Треба всю інтеліґенцію розбити за групами. Десь так:

1)Белетристи,

2)Публіцисти й політики,

3)Економісти (тут необхідні підгрупи):

а) фінансисти;

б) паливники;

в) транспортники;

г) торгівля;

д) кооперація і т.і.

4)Техніки (тут також підгрупи):

а) інженери;

б) агрономи;

в) лікарі;

г) генштабісти тощо.

5)Професори й викладачі і т.п.

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:55 | Повідомлення # 4
Відомості повинні збиратися в усіх наших відділах і надходити у відділ з інтеліґенції. На кожного інтеліґента повинна бути справа; кожну групу й підгрупу компетентні товариші повинні висвітлювати всебічно [...]. Треба пам'ятати, що завданням нашого відділу повинне бути [...] внесення в їхні [спеців] ряди розкладу, а також висування тих, хто готовий без обмовок підтримати совєцьку владу”.

У 1920–21 роках був здійснений облік членів дрібнобуржуазних партій. В наступні роки здійснювався облік інших груп населення за різними, компрометуючими їх ознаками.

Маємо чимало свідчень про колишніх українських есерів, есдеків, представників інших партій, що на середину 30-х років уже давно відійшли від політичної діяльності. Вилучення цих людей відбувалось без жодного зв”язку з фактичною поведінкою окремих осіб, що належали до запланованої до вилучення категорії.

Єдину паспортну систему було встановлено по СРСР у роки колективізації “з метою очищення цих населених місць від куркульських, кримінальних та інших антигромадських елементів”. Інститут прописки дозволяв легко арештувати будь-якого громадянина.

Спираючись на матеріали суспільного облікування, Політбюро ЦК ВКП(б) у Москві одне за іншим приймало чергові політичні рішення, спрямовані проти кожної наступної соціальної групи. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії боротьби класів, партія добирала населення, з яким мала намір співіснувати. Решту - руками НКВД – ліквідували.

Мережею державного шпигунства було обплутано всю територію СРСР і до певної міри увесь світ. Не обмежуючись кадрами спецслужб, для ґарантії влада утворювала деякі допоміжні мережі. Методами застрашення й підкупу населенню нав'язувалося донощицтво. Допоміжні мережі представляли собою члени творчих союзів, співробітники ідеологічних інститутів. Стоячи на своєму посту, кожен з них робив свій внесок у спільну справу.

Скромну, але необхідну в соціалістичному суспільстві роль виконували двірники. Вони здійснювали зовнішній нагляд за жителями, стежили за їхньою явкою на облік. Під час трусів присутність двірників чи “управдомів” як понятих була знов майже обов’язкова.

На селі однією з гілок реальної влади були сількори.

Як діяла управлінська вертикаль, легко простежити за ліквідацією поміщицтва як класу. Як заведено, перше рішення було прийняте у Політбюро. 20 березня 1925 року Президія ЦВК СРСР (підписи голови ЦВК М.Калініна, секретаря ЦВК А.Єнукідзе та голови Раднаркому СРСР А.Рикова) прийняла відповідну постанову “Про позбавлення колишніх поміщиків права на землекористування й проживання у господарствах, що належали їм до Жовтневої революції”.

Саме в акціях цього роду можна бачити розвиток і поглиблення соціальної революції, що по суті означало трансконтинентальний погром.

Зареєстрованих у 1920-21 роках членів дрібнобуржуазних партій арештовували у 1937-38 роках.

Так провели через “м’ясорубку” усі соціальні класи, включаючи пролетаріат, усі соціальні групи, винищуючи кращих із кращих.

Серед таких політичних рішень Політбюро була “чистка” окремих місцевостей і прикордонної смуги, що опинялись у статусі частково закритих зон. Ясна річ, це робилося “для захисту правового ладу від соціяльно-небезпечних осіб”. Іншим разом, 1935 року значну частину київського населення було усунуто “у порядку очистки столиці Києва від укр.[аїнського] к/р націоналістичного елементу”.

Що стосується селян, то більшовики ставилися до них як споживачі харчових продуктів, і тільки. Загальновідома Марксова думка про “ідіотизм сільського життя”. Він його не знав, не розумів і зневажав. Сприймаючи селян як просто людський матеріал, на них не заводили ні обліків, ані анкет. До косиґінської реформи 1974 року їх навіть не паспортизували. Їх виморювали голодом просто так - десятками тисяч і мільйонами. Голодомор 1932-33 років був свідомо запланованим масовим людиновбивством: він готувався заздалегідь і фактично випливав із стратегічного курсу, визначеного в лютому 1932 року ХVІІ Всесоюзною партійною конференцією ВКП(б), що проголосила побудову безкласового закріплена соціалістичного суспільства в основному в межах другої п”ятирічки (1933-1937 рр.). Суть цього курсу була в знаменитому гаслі знищення класів, - його чудово затямило все населення країни, але мало хто розумів, що воно означає.

Гасло знищення розумілося в усій нещадній і лютій наготі цього слова. Соціяльна політика большевиків носила антисоціяльний характер”.

Характерною прикметою часу було занесення того чи іншого села на т.зв. чорну дошку “за злісний саботаж хлібозаготівель”. Наприклад, 6 грудня 1932 року Раднарком і ЦК КП(б)У прийняли рішення занести на чорну дошку кілька сіл - по два на Дніпропетровську, Харківську та Одеську області. Це означало - “припинити довіз товарів до цього села, припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов”язань, перевірити та очистити через органи РСІ кооперативний і державний апарат від чужих і ворожих елементів і перевірити, очистити колгоспи цього села, вилучивши контрреволюційні елементи - організаторів зриву хлібозаготівель”.

Коли внаслідок голоду утворився “дефіцит робочої сили”, Політбюро ЦК КП(б)У прийняло серію постанов про організацію переселення на Україну з областей РСФСР”.

Як довів О.Хлевнюк, з особливо таємних постанов Політбюра ЦК ВКП(б), що проходили під грифом “окрема папка”, випливає однозначний висновок: “[...] так званий “1937 рік” був зовсім не серією стихійних і непродуманих арештів і розстрілів (як здавалось раніше), але в основному єдиною, організованою у всесоюзному масштабі операцією”.

Як ствердив російський еміґрант В.Жирмонт (1949), якщо розглянути терор на тлі економічного життя країни, з”ясується, що арешти були нічим іншим, як ловлею рабів для господарського використання майже безкоштовної робочої сили: “Якщо зіставити криву піднесення індустрії з кривою масових арештів, вони зійшлися б у всіх своїх точках: кожний новий “-буд”, кожний новий “комбінат”, кожна нова “магістраль” - породжували нові арешти й заслання”.

Репресії служили засобом мобілізації дешевої робочої сили, тобто, керівники Компартії позбавляли свободи свідомо безневинних людей, чим вчиняли кримінально переслідуваний злочин за притягнення завідомо безневинних людей до кримінальної відповідальності.

Досить докладно відоме рішення ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року “Про антисовєцькі елементи”. Телеграма, розіслана секретарям обкомів, крайкомов та ЦК нацкомпартий, наказувала: “[...] узяти на облік усіх куркулів, що повернулись на батьківщину, і карних злочинців з тим, щоб найворожіші з них були негайно розстріляні в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а інші, менш активні, але все-таки ворожі елементи, були переписані й вислані до районів за вказівками НКВД. ЦК ВКП(б) пропонує у п'ятиденний строк подати до ЦК склад трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само й кількість тих, хто підлягає засланню”. Оперативний наказ Єжова № 00447 “Про операцію із репресування колишніх куркулів, карних злочинців та ін. антисовєцьких елементів”, прийнятий у розвиток цього рішення, містив ліміти на розстріл і термін заслання для кожної республіки, краю чи області.

Якщо “згори” було встановлено “план із ворогів народу”, - то на місцях виступали із зустрічними пропозиціями. 5 вересня, 29 вересня й 11 грудня 1937 року нарком внутрішніх справ УСРР Ізраїль Леплевський тричі звертався до НКВД СРСР з проханням про додаткові ліміти. Союзний наркомат підтримав ці клопотання. Ліміти були збільшені: за першою категорією до 26150 осіб, за другою - до 37800, разом - до 63950, тобто втричі більше, ніж передбачалося спочатку.

ПРАВО НА СЛУЖБІ ІДЕОЛОГІЇ

Принцип абсолютного верховенства загальносоюзних законодавчих актів, закріплений у Конституції, відкрив шлях практично повному ігноруванню інтересів республіки з боку центра, а суверенітет України на багато десятиліть продовжував бути порожньою фразою.

Черговою накалою жорстоких репресій проти народу стала політика ліквідації куркульства як класу, підкріплена, природньо, цілою серією законодавчих актів. Кримінальний кодекс УССР, починаючи з 1930 р. і до прийняття третьої Конституції республіки, був доповнений майже 60 новими статтями.

Практично всі нововведення посилювали раніше застосовувані санкції.

Але справжнього “апогею” досягло карне законодавство України в цій області трохи пізніше. Постановою ВУЦИК від 21 грудня 1932 р. “з метою подолання куркульського опору” знищення навіть одного власного коня одноосібником каралося позбавленням волі до п'яти років, а в колгоспі — до 10 років з конфіскацією майна.

У КК УРСР вводилася одна із самих жорстких норм в історії совєтського законодавства, що стала “підставою” для жорстоких репресій стосовно десятків тисяч безневинних людей. Мається на увазі кримінальна відповідальність членів родини зрадника-військовослужбовця у випадку його втечі чи перельоту за кордон.

Повнолітні родичі, якщо вони чим-небудь сприяли вчиненій зраді, чи тій, яка готувалась, чи хоча б знали про неї, але не донесли про це до відома влади, позбавлялися волі на термін від 5 до 10 років з конфіскацією всього майна. У віддалені місця Сибіру підлягали засланню на п'ять років усі неповнолітні члени родини зрадника, що проживали разом з ним чи знаходилися на його утриманні.

Гарантії прав особистості в карному судочинстві значною мірою ліквідувалися.

“Президія ЦИК Союзу РСР на засіданні 1 грудня поточного року прийняв постанову, у силу якого пропонується:

1. Слідчій владі — вести справи обвинувачуваних про підготовку чи здійснення терористичних актів у прискорениму порядку.

2. Судовим органам — не затримувати виконання вироків про вищу міру покарання через клопотання злочинців даної категорії про помилування, тому що Президія ЦИК Союзу РСР не вважає за можливе приймати подібні клопотання до розгляду.

3. Органам Наркомвнусправ — здійснювати вирок про вищу міру покарання у відношенні до злочинців вищезгаданих категорій негайно по винесенню судових органів”.

“Внести наступні зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік по розслідуванню і розгляду справ про терористичні організації і терористичні акти проти працівників Радянської влади:

1. Розслідування по цих справах закінчувати в термін не більш 10 днів.

2. Обвинувальний висновок вручати обвинувачуваним за одну добу до розгляду справи в суді.

3. Справи слухати без участі сторін.

4. Касаційного оскарження вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати.

5. Вирок до вищої міри покарання здійснювати по винесенні вироку”.

Всі ці дії комуністичних органів підпадають під ознаки злочину проти людства, а саме ст. 6 п. “с” Статуту Міжнародного військового трибуналу “вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів” і за Міжнародною конвенцію 9 грудня 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” трактується як геноцид.

Таким чином комуністична ідеологія нічим не відрізняється від нацистської. Остання ставила своєю метою знищення інших рас та націй за що була піддана засудженню міжнародним нюрнберзьким трибуналом. Комуністична ідеологія ставила за мету знищення суспільних класів та груп, не обминала при цьому і націй за що має бути засуджена як національному, так і на міжнародному рівні.

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 23:56 | Повідомлення # 5
ЗАХОПЛЕННЯ БОЛЬШЕВИКАМИ УКРАЇНИ.

1. Перший похід большевиків Росії на Україну.

17 грудня 1917 року Рада народних комісарів Росії в порядку підготовки війни проти України пред'явила уряду України ультиматум «Про визнання Радою Народних Комісарів Росії Української Народної республіки та про пред'явлення Центральній Раді ультиматуму за її контрреволюційну діяльність». Даний ультиматум є грубим втручанням у внутрішні справи України, він означав початок першої військової агресії проти України, що є порушенням права кожної нації на самовизначення. Це порушення є триваючим і таким, що протягом свого здійснення порушувало п. ”а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти миру), а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.

22 грудня до Харкова прибули російські червоногвардійські загони на чолі з Ховріним і Сіверсом, які почали роззброювати українські військові підрозділи Центральної Ради і масово розстрілювати харків'ян, що є прямим порушенням ст. 4 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (13) жовтня 1907 року, яка встановлює гуманне ставлення до військовополонених: “до військовополонених належить ставитися гуманно. Все що належить їм особисто, за винятком зброї, коней, військових документів, є їхньою особистою власністю. Це порушення є триваючим і таким, що протягом свого здійснення порушувало пп. “в”, “с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (військові злочини та злочини проти людяності), а саме, порушення принципів ведення війни: вбивства, застосування тортур, уведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованих територій; вбивства, тортури військовополонених; вбивство заручників; безглузде руйнування міст, сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів.

Просування большовицьких військ супроводжувалось масовими розстрілами українців, інтелігенції, духовенства. Червоний терор і масові розстріли стали повсякденним звичайним явищем, що є порушенням пп. “б”, “в”, “г”, “д” ч. 1 ст. 23 Конвенції про закони та звичаї війни та пп. “в”, “с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (військові злочини та злочини проти людяності), а саме порушення принципів ведення війни: вбивства, застосування тортур, уведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованих територій; вбивства, тортури військовополонених; вбивство заручників; безглузда руйнація міст, сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів.

Після кількаденних бомбардувань з важких гармат, навіть снарядами з отруйними газами, Києва, московські большевики 26 січня ввірвалися в місто. За декілька тижнів було розстріляно без суду і слідства біля 5 тис. киян - ці дії є порушенням ст.ст. 25, 26 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, які встановлюють, що “забороняється атакувати чи бомбардувати, будь - яким способом незахищені міста, селища або будівлі. Начальник військ, що нападає, перед тим як почати бомбардування, за винятком випадків атак відкритою силою, має зробити все, що від нього залежить, для попередження про це влади” та ст. 28 вказаної Конвенції, якою “забороняється віддавати місто на розграбування, навіть взяте приступом” та пп. “в”, “с” ст. 6 Статуту міжнародного військового трибуналу (військові злочини та злочини проти людства), а саме порушення принципів ведення війни: вбивства, застосування тортур, уведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованих територій; вбивства, тортури військовополонених; вбивство заручників; безглузда руйнація міст, сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів, а також порушенням Декларації про відміну використання вибухових та запальних куль 1868 року.

Після підписання Брестського миру большевики змушені були покинути територію України, але в той же час використали відтягнутий ними час виводу своїх військ для пограбування української власності. Зокрема вивозився хліб, цукор, вугілля, обладнання великих промислових заводів, всі матеріальні та культурні цінності, що стали потім чомусь "достоянием великой русской культуры", це є порушенням ст. 46 Додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, про те, що “приватна власність не підлягає конфіскації”, ст. 47 Конвенції про закони та звичаї війни, яка встановлює, що “пограбування в будь - якій формі забороняється”, ст. 56 Конвенції про закони та звичаї війни яка вказує, що “власність громад, установ церковних, благодійних і освітніх, художніх і наукових, навіть та, що належить державі, прирівнюється до приватної власності і не може бути конфіскована”. Цей злочин має рецидивний характер, оскільки вчинявся з боку Компартії по відношенню до України неодноразово.

2. Другий похід большевиків Росії на Україну.

9-10 грудня 1918 року комуністично-більшовицький режим Росії розв’язав другий військовий похід проти України, що підпадає під кваліфікацію п. ”а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти миру), а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.

Протягом січня 1919 року значна частина території України вже контролювалась Червоною армією, а з 3 січня в Харкові функціонував Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, на одному з перших засідань якого вказувалось, що він "створений за постановою ЦК РКП, є його органом і проводить всі розпорядження та накази ЦК РКП(б) безумовно."

Таким чином, встановилась аналогічна Совєтській Росії структура влади, яку було псевдозаконодавчо легітимізовано прийняттям першої Конституції УСРР у березні 1919 року, яка повністю повторювала Конституцію РСФРР, що є порушенням ст. 43 Конвенції про закони та звичаї війни від 1907 року, “з фактичним переходом влади з рук законного уряду до захопившого територію неприятеля, останній зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для того щоб, наскільки це можливо, відновити та забезпечити громадський порядок та суспільне життя, поважаючи існуючі в країні закони, крім випадків коли до цього були перешкоди”.

3. Третій похід большевиків Росії на Україну.

7.11.1919 року - комуністи розв'язали третю агресивну війну проти України, що підпадає під кваліфікацію п. ”а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти миру), а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.

Під час проведення агресивних воєн були створенні терористичні організації у вигляді регулярних військ червоної армії, ЧК. Військове командування Червоної армії (ЧА) грубо порушувало закони і звичаї війни:

У 1920 році Червона армія підійшла до міста Борисполя і запропонувала його оборонцям здатися. Загін української армії відмовився. ЧА захопила місто і розстріляла кожного десятого цивільного мешканця міста! Ці дії підпадають під квіліфікацію п. ”с” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти людяності), вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів.

22.11.1921 р. у с. Базар ЧА взяла в полон 359 українських військових серед яких було і багато поранених, і запропонувала їм перейти на службу до комуністів. Вони відмовилися, за що були розстріляні. Тим самим ЧА, будучи органом Компартії, вчинила злочин, передбачений п. “в”, ч. 1, ст. 23 додатку до Конвенції про закони та звичаї війни від 5 (18) жовтня 1907 року, яким забороняється "вбивати ворога, який склав зброю, не має засобів до оборони і безумовно здався" та ч. 2 ст. 23 яка не дозволяє "вимагати від військовополонених брати участь в військових діях проти своєї країни".

Діяльність большевиків на території України була спрямована на тотальне знищення українського населення, є злочином триваючим і таким, що протягом свого здійснення порушував природнє право людини на життя, а в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього такі дії кваліфікуються як геноцид проти окремої етнічної групи.

За період 1921-22 pp. після поразки армії Української Народної Республіки, російські комуністи в місті Вінниці розстріляли понад 10 тисяч керівників, офіцерів і солдатів УНР за участь у національно-визвольній війні. Це є порушенням п. ”а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти миру) а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.

Розв’язання масового та індивідуального терору щодо українського населення, провідників української держави є геноцидом проти всього українського народу і передбачає кримінальну відповідальність у відповідності з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

30.12.1922 року - оформлення окупації України комуністичною Росією у формі створення так званого Союзу РСР (без ратифікації договору Верховною Радою України).

Усі вищевказані війни мають ознаки неспровокованих агресивних воєн, які Компартія планувала, готувала і здійснювала в різний час з агресивною метою, носять загарбницький неоколоніалістичний характер, велися антилюдськими методами, тобто є злочинами, передбаченими п. «а» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу (злочини проти миру), а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої з перелічених дій.

Війна, яку розв'язали російські більшовики проти УНР була неоколоніалістичною війною соціалістичного типу за збереження "єдиної і неділимої Росії". Такі дії носять антилюдський характер і у відповідності з п. “а” ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу кваліфікуються як злочин проти миру, а саме: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів або угод або участь в загальному плані чи заговорі направлення на здійснення будь – якого з перелічених дій.

Прагнучи необмеженої диктатури, більшовики 19.01.1918 року Декретом ВЦВК ліквідували парламентаризм в Росії. Після захоплення України комуністи розповсюдили дію цього декрету і на Україну, ліквідувавши український парламент, що є порушенням 4-ї Гаагзької конвенції 1907 року, яка не дозволяє загарбнику скасовувати закони на окупованій території. Відповідно до ст.43 даної Конвенції “з фактичним переходом влади з рук законного уряду до захопившого територію неприятеля, останній зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для того щоб, наскільки це можливо, відновити та забезпечити громадський порядок та суспільне життя, поважаючи існуючі в країні закони, крім випадків коли до цього були перешкоди”.

Масові репресії, терор і розстріли були постійним супутником більшовицького режиму в Україні, спрямовані в першу чергу проти учасників національно-визвольного руху, опозиційних партій і національного духовенства. Ці дії, а саме: вбивства, знищення, заслання та інші жорстокості, застосовані до цивільного населення в мирний та воєнний час, злочини з політичних, расових чи релігійних мотивів, у відповідності до п “с”, ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу кваліфікуються, як злочин проти людства.

Надхненником і організатором терору та репресій було партійне керівництво ВКП(б), а їх виконавцем - армія, каральні, місцеві та партійні державні органи.

Результатом розв’язаної большевиками Росії агресивної війни проти України - була анексія українських земель, ліквідація незалежної Української держави, створення аналогічного з Російським тоталітарного режиму і на території України.

Дані війни, що супроводжувались вбивствами мирного населення, руйнацією міст, пограбуванням культурних та духовних цінностей були роз’язані московськими большевиками, стали причиною подальших злочинів проти населення України, як то:

Бібліотека » Різне » Історія України » Вирок Міжнародного громадського суду щодо злочинів Компартії (на території України та проти українців)
Сторінка 1 з 3123»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика