Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Різне » Історія України » Польський терор
Польський терор
Дата: Понеділок, 19.04.2010, 22:45 | Повідомлення # 1
Лист священика о.Чемеринського (Львів) до о.М.Мартинюка (США, Північна Дакота) про пацифікацію в Західній Україні [22 жовтня 1930 року]

Льва-город, 22 жовтня 1930 р.

Любий Друже!

Може і добре, що Тебе тут нема, бо це, що в нас коїться, то нічим знищення світової війни. Коротко подам тобі страшні вісти з нашої безталанної землі, і якщо можеш, подай їх до відома всім українцям на землі Вашинґтона; хай знають — яке лихоліття впало на наш край і на нарід. Я наочний свідок цього, об'їздив яко капелан із Преосвященим Кир Іваном [єпископом Бучком] села, навіщені карними експедиціями, що “замирюють” населення з приводу саботажів і тероризують перед виборами українських виборців, щоб заломити одноцільний фронт і терором скріпити урядовий блок.

Це Голготу перевищує, що терпить наш нарід. Ми були в селах бережанського, підгаєцького і тернопільського повіту. В самих Бережанах знищили о.сов.Евзебія Бачинського, Українську Бурсу [гуртожиток для школярів і семінаристів], Бесіду [приміщення громадської освітньої організації “Рідна Бесіда”], Союз Кооператив, Українську Спілку, адвокатські канцелярії д-ра Бемка і Західного і українських громадян (катех.о.Дубицький, радник Кордуба, Бородайки й інші). Як виглядало це знищення? Отже, поламані образи, столи, крісла, канапи з обдертим оббиттям, подушки з повипусканим пір'ям, конфітурами [варенням] обмазані стіни, фортеп'ян[о] із повириваними клавішами, струнами, у спіжарках [коморах] все змішане і залите нафтою [гасом] — ані вікон, ані печей, ані підлоги й т.д.

Це там, де є адміністраційні власти, а що на селі? Чи можеш собі уявити! А як били! Учнів, професорів [учителів]! Те саме в Підгайцях. Додати мушу, що там поліція добре погуляла (поліційна карна експедиція була силою в 1.000 людей разом із 8 полком уланів із Теребовлі, 6 із Станиславова і 14 зі Львова).

В Бережанах і нам поліція робила перешкоди та заказала [заборонила] автам і фіакрам везти нас, і ми мусіли йти пішки на стацію.

В Підгайцях побили тяжко о.Блозовського, бувшого посла Яворського, повітового організатора Даньчука і багато інших громадян, навіть 85-літніх старців. Всіх катовано в маґістраті, а відтак скутих кидано до льоху, щоб там очуняли. І там ішло одночасно знищення всього майна українських товариств, бібліотек (усі книжки через поперек подерті), установ та громадян. Годі собі це уявити. Я сам навіть не міг припустити щось подібне, коли б не бачив.

У Вербові збили о.Содомору так, що він дістав чорну меланхолію. Його жінку Ірину і дочку Марійку також тяжко побили. В хаті руїна. Учителя Романкова покалічено баґнетами і скутого убрали в сокільську шапку й бинду [стрічку] та скутого волочили по селі (“Тераз вєми кого біць! Відаць же єстесь Українєц! [Зараз знаємо кого бити! Одразу видно, що українець!]”). В кооперативі подіравили баґнетами бляшаний дах; зірвали кавалок і здемольовали [понищили] цілком усередині. По селі у свідомих людей порозшивали хати і перевели подібне знищення.

В Голгочах о.Костюка збили трьома наворотами [три рази поспіль] та провалили голову кольбою. Його жінку, яка в полозі лежала [породіллю], стягнули з ліжка, щоби перевести ревізію [обшук]. Відтак на її очах здемолювали [понищили] хату. Вона в пологовій гарячці бореться з смертю. З людьми та сама траґедія. Тут придержала нас знову поліція, що хотіла Єпископові перешкодити скомунікуватися зі своїми вірними. Аж на рішучу поставу уступила.

В Моренівці священика Кмицикевича пощадили, але село, як по буревію. В дослівному значенні усі хати порозшиті, бляха подірявлена як решето, ґонтові дахи поколені, дахівка в черепках. Ні вікон, ні дверей, ні печей, узагалі руїна.

Люде по лісах укриваються, як за часів татарського лихоліття. В селі нема води, бо поліція спустила туди гноївки і пір'я з подушок та перин. Майно розрабоване, стіжки порозкидувані і змервлені. Готове збіжжя злите нафтою [гасом]. Зґвалтували 4 дівчини. Свині і товар зрабовані, кури постріляні.

У Зарваниці о.Василеві Головінському відраховано 200 буків. Кров'ю плює, чисто живий труп. Жінку в полозі [вагітну] морально тортуровано; наприклад на її очах українського громадянина Гонія змушували скакати з даху на землю і під звуки скрипки, на яку він мусів був грати під удари буків, танцювати. Головінського катував поліцай ч.662. Командував ними комісар Грабовський зі Львова. Знищено капітульний дім.

У Вишнівчику о.Чопія менше побито. Зате жінку його скатовано немилосердно. Дочку Лідію побито так, що в руці кість трісла. Дооколичні лікарі, жиди [гебреї] і поляки, з наказу влади відмовилися від будь-якої помочі українському населенню. У шпиталі в Підгайцях сс. [сестри] Милосердя заявляють скатованим і пораненим: це “одвєт” за 1918 р. Преосвящений Кир Іван панну Чопівну взяв із собою, й вона з нами їхала фірою аж до Тернополя до лікаря.

В Богатківцях о.Євгена Мандзія скатовано жахливим способом. Має вісімнадцять тятих ран баґнетом. Жандарм скакав чобітьми йому на груди й так його толочив. Облили його гарячим вареним [киплячим] молоком, а відтак, приваливши шафою, лишили. У хаті ні одної цілої ріечі.

Вандалізм дійшов тут до вершка. Хрести поламано. Образи побито і попробивано Ісуса Христа й Матір Божу баґнетами. Ні цілої обстанови, ні знарядів, словом нічого. Валяються повсюду кусні заліза від нової машини до шиття, з грамофону, цитри, скрипки, гітари, годинника стінного, начиння і т.п. Ні книжок цілих, ні метрик,— взагалі все змішане з саджею з печей, склом, череп'ям, збіжжям, мукою, крупою, снопами, гноєм і т.п. Богослова Якимця покалічено також баґнетами. В о.Мандзія пограбовано багато річей, білизни, убрання, між тим і золотий дамський годинник (поліція). Знак, що рабували, бо на другім кінці села знайдено загублену пару білизни о.Мандзія. Також скатовано 11-літню дочку о.Мандзія, Іванну. Так само знищено і розграбовано та побито свідомих селян Ботатковець. Не пошановано і церкви, і там переведено ревізію, і збезчещено хоругви, головно вишивані. Директора школи Рижевського також побили.

В Кутківцях о.Михайла Козоріза потурбували, а село знищили, як і інші, цілковито поламали оркестральні [ін]струменти “Просвіти”.

В Денисові подібно. Старих людей не шановано. Молоді криються по лісах. По селах пустка. Віє вітер по пустих хатах, нема ні шиб, ні дверей, ні обстанови. Виє жорстоку пісню, в яку вслухається ввесь український нарід.

Протягом нашої цілотижневої їзди один раз ми всього обідали, бо не було що в хаті дати перекусити. А це тягнеться й далі, і іншими дорогами. Бобреччина, Рогатинщина, Скільщина, Сокальщина, Збаражчина (дуже знищені Шили, Добромірка) і Львівщина. Це шлях руїни, що годі й реєсрувати все жахливе, що коїться.

Народна Лічниця у Львові переповнена пораненими та з потовченими ребрами або повитятуваними м'язами.

Поліція й улани б'ють кольбами при наскоку на село, крик, катують людей, а відтак із списками, які заздалегідь карним відділам дає староство, екзекуції переводять на громадянах. По битті іде звичайний грабунок і гулянка, що кінчається диким ґвалтом і криком ґвалтованих дівчат. У Чижикові зґвалтовано в одній хаті рівночасно матір і дочку, так що дочка збожеволіла. Багато скатованих повмирало, та годі списати все, бо або почта не доходить, або й бояться подавати люде це до відома. Багато людей і постріляних, наприклад у Германові, Конюхах і т.д.

Преосвящений Іван бажав дуже людям дати слова потіхи. Спішив і до хат побитих людей, а в церкві і де тільки зібрилися люде, кріпив їх цілющим словом і прикладами Христа Спасителя. Його слова: Вступаємо за Христом на Голготу, після неї йде Воскресіння; нарід, що терпить в дочасному, в дочасности відбірати мусить заплату нагороди, бо в вічности нема вже народу, тільки поодинокі душі. Та й кара Божа настигнути мусить тих, що катували католицьких священиків.

Так, це добре, що нас не розлучили від народу.

До того сконфісковано Пастирський Лист Митрополита, що колов правдою в очі.

Польські газети цькують на нас своє громадянство, підбунтовують польську молодь. Наші інституції бомбовими замахами одна за одною вилітають у повітря; горять наші приходства і свідомі громадяне; летять шиби в наших інституціях у Львові, а польське духівництво приглядається душогубствам, підсміхається (як це було в Вішнівчику) з катованих наших священиків, жінок і народу.

Прошу тебе, подай це до відома світові, а як маєш знаймих, то хай це піде в перекладі й до американських часописів. Я за все беру повну відповідальність, і не маю страху, як і Єпископ.

Мене вже двічі відвідували і лякали по приїзді, бо хотіли, видко, нотатки поконфіскувати, та не вдалося. Напиши, прошу тебе дуже, що цікавого. В нас у Львові висадили нашу народню школу князя Льва в повітря. Чи не можна б там розпитати збірки на відбудову цієї школи? Це було б скріпленням духа наших громадян у Львові. Також багато напиши про себе.

[Вперше опубліковано 20 листопада 1930 р. у газеті “Америка” (США). Подається за публікацією: На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі. — Нью-Йорк, 1978. — С. 35-37]
http://www.ji.lviv.ua/n28texts/pacyfikacija.htm

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 22:45 | Повідомлення # 2
Документи польських комуністичних органів

Заметки заместителя начальника
Генерального штаба польской армии
генерала бригады Стефана Массора
с заседания Политбюро ЦК ПОРП
18 июня 1946 года. Варшава.

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО.

1. Прежде всего обращено внимание на два вопроса: единоличность руководства трех частей, составляющих службу безопасности - служба безопасности (Министерства и воеводства), войска службы безопасности, милиция, действующая до сих пор самостоятельно, без единоличного руководства. Организация лучшей оперативной разведки, являющейся основой борьбы с бандитизмом. Решение принято не было.

Предложены меры:

- улучшить отбор кадров;

- усилить специализацию;

- улучшить использование денежных средств и увеличить суммы;

- приспособить разведку к характеру деревни, главной базы банд.

Кроме того, затронуты следующие вопросы:

2. Использование в тех местах, где имеется сильный актив, гражданских партизан.

3. Использование оперативными группами безопасности гражданской одежды.

4. Необходимость санкций против ношения формы бандитами.

5. Необходимость санкций против родственников бандитов (их баз и разведки).

6. Проблема охраны железнодорожных путей принципиальных решений относительно тесного сотрудничества безопасности и службы охраны железных дорог, а также чистки этой службы.

7. Подтверждено, что проблема безопасности шоссейных дорог зависит от правильной организации агентурной разведки и уничтожения банд. Это задача воеводских комитетов партии и воеводских комитетов безопасности.

8. Отмечены недостатки милиции и необходимость ее дальнейшей чистки.

9. Повторный нажим на раздачу оружия активу и добровольному резерву гражданской милиции.

10. Необходимость чистки администрации воеводств Краковского, Варшавского, а прежде всего Жешувского.

11. Оговорена дальнейшая необходимость прекращения схематичных тяжелых операций и приспособления гибких операций к характеру местностей и банд.

12. Необходимость завершения операции по уничтожению разбитых или рассеянных банд и одиночных бандитов.

13. Подчеркнута перегрузка армии разнородными не войсковыми заданиями и опасность полного прекращения учебы в армии уже в течение трех месяцев.

14. Затронута необходимость сотрудничества воеводских комендантов с секретарями ПОРП.

15. Вопрос превентивных арестов и ликвидаций активистов противника.

Подпись Массора.

Шифрограмма N 266
начальника штаба 8-й пехотной дивизии
подполковника Рожковского
начальнику штаба оперативной группы Жешуф
подполковнику Евченко,
информирующая о результатах деятельности подразделений польской армии,
сформированных в виде УПА.
Романовздруй. 20 июля 1946 года.

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

Подразделения дивизии специальными группами в виде партизан действуют в своих районах.

В районе Виляполя и Романовздруя в ночь с 19 на 29 июля 1946 года подразделения 32-го пехотного полка вступили в бой с группами бандеровцев, которых рассеяли. Потерь нет.

Подполковник Рожковский.

Приказ командира 9-й пехотной дивизии командирам
28-го и 30-го пехотных полков
по вопросу формирования подразделений польской армии,
действующих в виде УПА.
Пшемысль. 3 августа 1947 года.

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

Командир дивизии приказал до 5 августа 1947 года из имеющихся в составе полка разведывательных взводов создать разведподразделение в составе 30 человек. Подразделение переодеть в бандеровскую одежду и сделать похожими на банды.

Действовать они будут партизанскими методами. Эти подразделения получат специальное задание от офицеров разведки оперативной группы. Об исполнении приказа доложить до 5 августа 1947 года по телефону или радио.

И.О. начштаба 9-й пехотной дивизии, начальник 1-го отдела
капитан Модлингер.

Распоряжение N 001
штаба оперативной группы
войскового округа N 5
по вопросу создания разведывательных
подразделений польской армии,
действующих в виде солдат УПА.
Жешуф. 1 августа 1947 года.

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

В результате деятельности подразделений оперативной группы "Висла" в уездах Любачув, Пшемысл, Санок, Леско, Новый Сонж и Горлице боевые подразделения УПА разбиты и дезорганизованы, потеряли большинство своих людей, вооружение и снаряжение. Часть сотен УПА (сотни "Громенки", "Бурлаки", "Романа") под нажимом подразделений польской армии были вытеснены на территорию Чехословакии. Другие, например, сотни "Бира", "Хрина" и "Стаха" - на территорию СССР, где окружены и ликвидированы в основном местными подразделениями армии. Остатки боевых подразделений УПА блуждают до сих пор в районе Жешуфского воеводства в небольших количествах, избегая столкновения с армией и действуя мелкими группами от двух до четырех человек, в основном с целью добычи средств пропитания.

На территории воеводства осталась часть хозяйственного снабжения и медицинского персонала УПА, задачей которых является освоение района, приготовление запасов продовольствия и вербовка новых членов банд среди вновь появившегося населения.

Для полной ликвидации остатков банд и районного управления УПА командир оперативной группы 5-го военного округа приказывает: командирам дивизий и бригад сформировать

1. В каждой дивизии по 5 и в каждой бригаде по 3 разведывательных подразделения в составе от 20 до 30 человек. Вооружение и организационные указания в прилагаемой инструкции.

2. Среди личного состава разведывательных подразделений выбрать в каждой дивизии по 2 и в каждой бригаде по 1 разведподразделению, которые следует переодеть в бандеровскую форму, внешне уподобив их бандам. Действовать они будут партизанским методом, стараясь вступить в самый близкий контакт с бандой, выдавая себя за бандеровские подразделения с целью максимально быстрой и наиболее успешной ликвидации бандитских групп.

3. Каждому из разведподразделений выделить особый, четко очерченный район деятельности, по которому имеются точные данные, что в нем действуют банды.

4. На период деятельности разведподразделений освободить районы от присутствия других военных подразделений, отрядов гражданской милиции, добровольного резерва гражданской милиции, а также обратить особое внимание на организацию связи, которая бы исключала всякую возможность взаимных недоразумений и огневого контакта между разведподразделениями и другими войсковыми частями и милицией.

5. Руководство подразделениями централизовать.

6. Разведподразделения должны всегда находиться на своей строго очерченной территории.

7. Связь с вышестоящим руководством разведподразделения должны поддерживать исключительно при помощи шифрованной связи.

Начальник разведотдела опергруппы 5-го военного округа
подполковник Евченко.

Начальник штаба опергруппы 5-го военного округа
полковник Хиленский.

Инструкция N 1 по организации и методам
деятельности разведывательных подразделений
оперативной группы 5-го военного округа.

1. Разведывательные подразделения сформировать из наилучших представителей личного состава частей дивизии. Обеспечить наилучшими унтер-офицерскими и офицерскими кадрами с целью интенсивного обучения. В кратчайший срок подразделения должны начать разведдеятельность на территории.

2. Вооружить каждое подразделение двумя-тремя ручными пулеметами, 70% автоматами, 30% карабинами, гранатами.

3. По мере возможности обеспечить подразделение радиостанциями короткого радиуса действия.

4. ...промежуточные пункты снабжения содержать в строгом секрете. Подразделения обеспечить сухим пайком.

5. Методы деятельности в разведывательной акции: всеми имеющимися и возможными средствами организовать сотрудничество с органами безопасности и милицией, а так же со своими соседями. По мере возможности использовать для работы собак, которых с этой целью необходимо получить в гражданской милиции.

Любое встреченное подозрительное или вооруженное лицо должно считаться бандитом. Необходимо, в первую очередь, попытаться взять его живым, а при отсутствии такой возможности - уничтожить.

Начальник разведывательного отдела опергруппы 5-го военного округа
подполковник Евченко.
http://oun-upa.org.ua/documents/pl_01.html

Дата: Понеділок, 19.04.2010, 22:46 | Повідомлення # 3
Стаття з англійської газети “Манчестер Ґардіан” “Трагедія України та польський терор” [14 жовтня 1930 року]

Польське насильство на [Західній] Україні набрало тепер більшої сили, ніж щось подібне бувало колись в Європі. [Західна] Україна стала краєм розпуки і знищення, яке ще більшу увагу звертає на себе тим, що права [Західної] України запоручив міжнародний трактат, а Ліґа глуха на просьби й аргументи, і дальший світ нічого про все те не знає, або не клопочеться...

У віносинах, які на [Західній] Україні існують, насильство є по обох сторонах, але насильство поляків переходить всяку міру. Українська робота позначилася підпалами і нищенням телеграфічних дротів, і про це польська преса пише, але про польські звірства, що є плановими і на ширшу міру, не згадує цілком.

Тероризування прихильників самоуправи.

Українці хочуть самоуправи і добивалися її різними способами. У тій їх роботі випадкові насильні виступи, що є майже завсігди викликані польськими арештами або засудами на смерть українських в'язнів, мають мале значіння. Українські провідники їх не схвалюють, і цілого загалу не можна робити за них відповідальним, але тепер проте завдають терпіння цілому народові.

Польські “карні експедиції” звернені не проти одиниць, але проти цілого народу, головно ж проти кооперативних молочарень і інституцій — загалом проти цілої народної культури. Які б вибрики одиниць не були по обох сторонах, є фактом, що польська поліція й кавалерія вживає масового насильства, а його жертвами є звичайні люди, непричетні до української чи польської політики.

Наведені факти з-поміж великого числа інших, яким навіть тяжко повірити. А хоч такого матеріалу назбиралось сила-силенна, а все ж це не охоплює всього насильства польських експедицій, що “заспокоюють” Східну Галичину.

Селян люто б'ють.

14 вересня відділ 4 польського полку кінноти прибув до Гусятич, пов. Бібрка. Від людей забирали велику кількість збіжжя, ярини, хліба, яєць і молока без ніякої заплати. Серед ночі зажадали від війта, щоб сказав імена тих селян, які мають зброю. Коли сказав, що не знає, 5 вояків його забрали і дали 50 буків [завдали 50 ударів палицею]. Подібно побили 8-ох інших селян.

Вночі 14 вересня відділ кінноти побив нагайками около 30 осіб у Старім і Новім Яричеві. 16 вересня кіннота прибула до Гаїв коло Львова. По дорозі захопили селян, що йшли в поле на роботу, і побили їх немилосердно. Забрали також багато поживи й худоби. Брали чоловіків, жінок і дітей і били по черзі, доки ті не умлівали. Тоді обливали холодною водою, а коли побитий опам'ятався, то інколи й далі били.

Івана Романишина і його сина та дочку так побили, що ті тепер у жахливому стані, а так само двоє дітей війта. Дам'яна Пруса так мучили, що зламали йому ногу. Знищили кооперативну крамницю й побили нагайками крамарку. Повибивали вікна в читальні. Подібне робили в Підберізцях коло Львова того самого дня. Знищили кооперативну крамницю і побили багато селян. Там побили хлопця, Петра Бубелу, так, що той бореться зі смертю.

В селі Курівцях, пов. Тернопіль, забрали багато поживи й побили багато селян. А одного з них, Олексу Політача, гнали крізь село і примушували кричати: “Многі літа маршалкові Пілсудському!” За ним бігло кількох вершників і били ввесь час.

Побиті на смерть.

27 і 28 вересня відділи кінноти напали на села довкола Городка Ягеллонського. Страшено пограбували селян і багато людей побили. Оці побиті на смерть: Олекса Менсаль у селі Бартатові, Микола Мороз і Стефан Сікташ у Ставчанах, Антон Шандро в Керниці і Гринько Шмагала в Любині Великім.

На 22 і 23 вересня відділи озброєної пішої поліції завітали до села Купчинець, пов. Тернопіль, знищили кооперативний склеп [крамницю], читальню і музичні інструменти, які належали до сілької оркестри. Багато селян побито. Селянин Теодор Чайковський у селі Довжанка побитий на смерть. 23 вересня поліція прийшла до Покропивної (Тернопіль). Багатьох селян схопили і змушували цілувати “польську землю” та вигукувати образи проти “Матері України”. Володимира Кріля тяк тяжко побили, що його життя в небезпеці. Багато селян були такі покриті кров'ю і синяками по побиттю, що тяжко було їх пізнати.

Села понищені.

Сільскьий учитель Микола Антоняк, його дружина Ганна, як рівно ж декілька селян (імена їх я маю) були дуже тяжко побиті. Жінку Михайла Школьного примусили співати польський національний гімн тоді, як її били. Сільський склеп [крамницю] знищено. Товар зложено на купу, полито парафіною і підпалено. Молочарня і бібліотека читальні знищені.

Подібне було й по інших селах (я маю записані імена яких 30 чоловіків, жінок і дітей, які були так потурбовані, що їх здоров'я в небезпеці).

В селі Журів молочарню цілковито знищили, навіть машинерію, хемікалії і пляшки знищили. Робітників молочарні немилосердно били нагайками — одна дівчина, Настя Бобик, у жахливому стані. Міст також не оминули — між іншими — Нове Село, Рогатин, Бережани були навіщені відділом поліції. Українські кооперативи, читальні, бібліотеки та інституції понищені, столи, крісла, книжки, горшки, кухні, начиння і піяна [піаніно] поторощені, дошки в помостах (підлогах) порубані, одіж і постелі потяті ножами. В Тернополі знищено бібліотеку в 40.000 книжок.

Знищення культури.

“Пацифікація” (успокоєння) [Західної] України силою тих карних експедицій правдоподібно найбільш руйнівничий напад, який був коли зроблений на будь-яку з національних меншин, і найгірше порушення угоди щодо меншин. І справді, цілу культуру, і то високу культуру, нищено протягом трьох минулих тижнів. Кооперативи, школи, бібліотеки і інституції, побудовані українцями протягом довгих років праці, пожертв та ентузіазму, майже виключно на їх власні засоби, при величезних труднощах. Вони відчувають утрату цих своїх здобутків майже так само, як свої надлюдські фізичні терпіння.

Поляки без сумніву опублікують звичайні урядові заперечення. Негайне і безстороннє слідство на місці трагедії, з додатком охорони свідків од переслідувань є наглою [невідкладною] конечністю.

[Переклад українською мовою публікатора. Опубліковано: На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі. — Нью-Йорк, 1978. — С. 92-96]
http://www.ji.lviv.ua/n28texts/guardian.htm

Бібліотека » Різне » Історія України » Польський терор
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика