Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Бібліотека » Різне » Сім"я » Про справжню християнську родину
Про справжню християнську родину
Дата: П`ятниця, 28.05.2010, 03:04 | Повідомлення # 1
Ісус Христос – правдивий Бог і правдива Людина – бажав прийти у світ в людській родині, щоб не лише з міццю підкреслити важливість подружжя, цього особливого і нерозривного зв’язку між чоловіком і жінкою, котрий Творець установив на початку, але піднести його до гідності Таїнства і, таким чином, освятити кожне подружжя, кожну людську родину.
Творець у своєму задумі тільки подружнім парам дає право на любовне поєднання. А це тому, що тільки справжня, тобто вірна, виключна, жертовна і взаємна подружня любов може гарантувати відповідальність за нове людське життя. Адже кожне подружнє спілкування зберігає зміст взаємної та справжньої любові, так як і його призначення – до найвищої відповідальності, батьківства. Завдяки цим двом функціям подружнього акту чоловік та дружина є співпрацівниками Бога-Творця у передаванні людського життя. З волі Бога вони через подружній акт торкаються двох найважливіших взаємопов’язаних суттєвих аспектів: любові і життя. Людина не спроможна вчинити нічого прекраснішого і шляхетнішого від любові і передавання життя. Тілесне і духовне поєднання подружжя є правочинним і дозволеним тільки в тому випадку, коли воно є вираженням вірної любові, яка відкрита до передавання життя. Бути одним тілом у подружньому акті не тільки означає фізичну єдність чоловіка і жінки, але передусім є знаком духовної єдності, єдності осіб.
Недооцінювання або навіть відкидання цієї науки спричиняє велике спустошення у житті окремих людей, подружніх пар і родин. Скільки подружніх пар може сьогодні сказати про себе, що вони є не тільки одним тілом, але мають одне серце й одну душу, що кожен їхній подружній акт відкритий до передавання життя? Він може і повинен бути плідним, також і тоді, коли не зароджує нового життя – в такому випадку він стає плідним духовно, зміцнюючи їхню духовну єдність. Для подружжя жодний подружній акт не є нейтральним для їхнього зв’язку. Кожне зближення зміцнює або послаблює подружній зв’язок, підтверджує або ставить під сумнів подружню любов. Йоан Павло ІІ сказав: „Тілом завжди керує дух: або Святий Дух, або дух цього світу”. Розмежування подружнього акту та Божої істини є однією із головних причин життєвих трагедій окремих людей, криз родин, розлучень.
Правильно переживати своє подружнє поєднання здатні лише ті, котрі щиро і глибоко вірять, що це сам Господь Бог, а не вони самі чи сліпий випадок, керує їхнім життям, що Він знає їхні потреби, і тому те, що їм дає, є добрим для їхнього дочасного життя і вічного спасіння; є добрим, навіть тоді, коли цього не розуміють. Такі подружжя, завдяки вірі в Божу присутність у їхньому житті, вміють панувати над собою. Це стає для них можливим тоді, коли ведуть глибоке духовне життя: уважно і з живою вірою прислухаються до Божого Слова і в Його світлі йдуть дорогою навернення, часто приступають до св. Причастя, поглиблюють свій зв’язок із Богом через щоденну, систематичну спільну молитву, особливо молитву на Розарію. Тоді вони стають здатними розпізнати у вірі й виконати у своєму житті задум Бога, котрий не тільки проголошує свій моральний закон, але також дає силу для його виконання (HV, 20). Подружжя, опираючись на Божу істину, черпаючи духовну силу зі святих Таїнств і Молитви, зуміють застосувати своє найінтимніше поєднання для мудрих задумів Бога, Який дбає про добро подружжя, потомства і всю ситуацію окремого подружнього життя. Подружня чесність вимагає, щоб чоловік і жінка здійснювали подружній акт тоді, коли обоє принаймні намагаються вчинити своє подружжя союзом, у якому воно стає одним серцем і однією душею. Особливо потрібно пам’ятати про необхідність дарування себе самого. Чоловік і жінка покликані до того, щоб під час подружнього акту передусім обдаровуватись взаємно, а не використовувати один одного егоїстично, виключно для заспокоєння пристрасті.
Коли окремі люди або подружжя погоджуються на дії, незгідні з Божою волею, а отже, неморальні і нерозумні, коли зближення стає ціллю самою по собі і пошуком виключно егоїстичної приємності, прокрадаються найбільші гріхи і духовне, емоційне, а часто й матеріальне лихо.
Відкидання Бога і Його заповідей, особливо у сфері передавання людського життя і його пошани, відбувається по-різному. Найжахливішим із них є аборт. Потрібно відкрито сказати, що тільки протягом останніх 30 років знищено на світі понад мільярд людських істот, у середньому близько 50 мільйонів на рік, шляхом застосування різноманітних, вишуканих методів аборту. Власне, аборти, здійснені найчастіше з метою планування сім’ї і демографії народу, елімінування людей-інвалідів (селективний аборт) чи розвитку нової євгеніки, яка порушує права ненароджених, а цим самим беззахисних дітей і право рівності серед людей, є ганьбою і найбільшою провиною, що обтяжує сумління окремих осіб, народів і цілого людства другої половини минулого століття. Вбивство зачатої дитини порушує не лише Божий закон, але також порушує фундаментальну загальнолюдську етичну засаду: не можна вбивати невинних і беззахисних людей. У той самий час момент зачаття сучасна наука однозначно вважає за початок існування кожної людини. На жаль, значний відсоток вбитих становлять діти, зачаті на нашій землі, у наших, також християнських родинах. Вони були вбиті руками наших лікарів, найчастіше на прохання або за тихим дозволом їхніх матерів і батьків
Подружжя використовують також усякого роду протизаплідні засоби під час здійснення подружнього акту, незважаючи на наслідки цього. Головною метою співжиття стає тоді заспокоєння пристрасті, а друга особа трактується вже не як цінність сама по собі, але як засіб для задоволення своєї пожадливості, а пізніше стає просто знаряддям, яке після використання можна викинути, як непотрібну річ. Той, хто здатен на безвідповідальні сексуальні дії у подружжі, швидко стає жертвою спокуси подружньої невірності. На подружні акти потрібно дивитися у перспективі цілого подружнього життя, у його вимірі дочасному і вічному. Вони мають виражати любов наскрізь людську, а отже водночас чуттєву і духовну. Недотримання цієї вимоги впроваджує у життя подружжя безлад і стає причиною послаблення подружнього зв’язку або ж нерідко розпаду родини.
Потрібно з сумом зазначити, що Божа правда про подружнє життя, вказана у енцикліці „Humanae vitae”, більшістю людей не прийнята. Подружжям, навіть тим, котрі вважають себе християнами, у більшості подобаються ідеї, які цілком суперечать навчанню Святішого Отця. Енцикліку бачимо як відкинутий дар. Її прийняла вузька група віруючих людей. Сучасний світ досвідчує гіркі наслідки. Пророчими виявилися слова Святішого Отця Павла VІ, який застерігав, що відкидання Церковного вчення „відкриває широкий і легкий шлях до подружньої невірності і до загального послаблення моральності” (HV, 17).
Нехай через ваше сумління, у якому будете вирішувати подружні справи, особливо ті, що стосуються передавання життя, промовляє Христос, а не світ, що пропагує сьогодні усяким доступним способом лукаву ідеологію пошуку приємності й заспокоєння пристрасті, що не визволяє, а лише поневолює людину та чинить її здатною на найбільший злочин.
Пресвятій Діві Марії, котра залишається завжди біля кожного подружжя і родини, і, як у Кані Галилейській, вказуючи на Сина, каже нам: „Що лише скаже вам – робіть” (Йо 2, 5), довіряємо велике діло відкритості на життя як на Божий Дар у кожній людській родині. Св. Йосифові, Опікунові Спасителя, Обручнику Пресвятої Діви, особливому охоронцю кожного подружжя і родини, довіряємо теперішнє і майбутнє кожної родини, що живе на нашій землі.
http://molodalexander.org.ua/
Бібліотека » Різне » Сім"я » Про справжню християнську родину
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика