Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Церковна наука, повчання » ПОДРУЖНЯ ПРИСЯГА
ПОДРУЖНЯ ПРИСЯГА
Дата: Вівторок, 09.03.2010, 15:34 | Повідомлення # 1
бр. Тадей Годованець, ЧСВВ
Насамперед слід визначити, що ж таке подружжя. Покликаючись на Кодекс Канонів Східних Церков (Кан. 776), – Подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра супругів та народження і виховання дітей. З установи Христа правосильне подружжя між хрещеними є тим самим святою тайною, якою на зразок бездоганної злуки Христа з Церквою Бог об'єднує їх і вони немов освячуються та зміц­нюються ласкою тайни. Істотними прикметами є єдність і нерозривність, які в подружжі між хрещеними набувають особливої сили з огляду на святу тайну.
Життя кожної людини є пошуком Бога, пошуком тієї дороги, яка наближує творіння до його Творця. Такою вибраною дорогою для багатьох може бути подружжя. Вибираючи цю дорогу, цей стан життя, людина вибирає служіння Богові та Церкві через дарування любові та служіння своєму чоловікові (чи дружині), своїм дітям, тобто тій спільноті і тій «малій Церкві», якою є родина. Бо «з того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (пор. Йо. 13,35).

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ 1646) навчає: «За своєю природою подружня любов вимагає від подружжя незламної вірності. Це – наслідок взаємного дарування подружжя одне одному. Любов прагне бути постійною. Вона не може бути тільки «до нового рішення». Цей тісний союз, взаємне віддання двох осіб, не менше, ніж добро дітей, вимагають цілковитої вірності подружньої пари і їх нерозривної єдності».
Вірність – це справжній вираз справжньої любові. В дослівному значенні вона виражається в тім, що ми не застосовуємо статевих контактів з третьою особою. Бо такі позашлюбні контакти завдають великої кривди одному з подругів і тому називаються подружньою зрадою. Вірність підкреслює, підтверджує та виражає любов до подруга та повагу в статевому житті, котра лише в шлюбі може бути проявом справжньої любові. Подружня вірність випливає з вірності Бога своїй Обітниці і вірності Христа своїй Церкві. Людина, що вибирає монаше життя, складає так звані обіти. Обіт убожества, чистоти і послуху. Ці обіти є зобов'язанням до певного способу життя і поведінки. Натомість, людина, що вибирає життя в подружжі, складає подружній обіт вірності:
«Я (ім'я) беру тебе (ім'я) за жінку (чоловіка) і обіцяю тобі любов, вірність і чесність подружню, і що не залишу тебе, аж до самої смерті. Так мені, Боже, поможи, в Тройці Святій єдиний, і всі Святі».
В більш широкому смислі вірність повинна виражатися у всьому, що може послужити для розвитку подружньої любові та у родинному житті. Зрада полягає в відсутності поваги до людських потреб подруга.
«Хоча вірність чоловіка і жінки іноді є важкою, ніхто не має права стверджувати, що вона є неможливою. Навпаки. У всі часи вона завжди була чимось шляхетним і достойним. Приклади багатьох подружніх пар впродовж століть доводять, що вірність не лише відповідає природі подружжя, але також є джерелом глибокого, тривалого щастя». (Папа Павло VI про подружню вірність (Humanae Vitae, 9).
Варто додати, що присягою подружжя бере на себе зобов'язання зберігати шосту і дев'яту заповіді. «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить.» (пор. Мк. 10. 11-12).
Проблема сексуальності, шлюбу та сім'ї сьогодні, коли старі, соціально зумовлені порядки розпадаються, колишні уявлення про цінності меркнуть, а ставлення до сексуальної сфери, схоже, цілком змінилося, перетворилися на сталий конфлікт, до якого залучена й християнська мораль. Частина насамперед молодої генерації так рішуче відвернулася від «інституту шлюбу» й так беззастережно поринула у «вільне кохання»... Чи є ще якийсь сенс пам'ятати про настанови Ісуса щодо цих речей, якщо вони пов'язані сьогодні з багато в чому відмінною структурою суспільства та з усвідом­ленням інших етичних цінностей? В сучасному суспільстві гідність подружжя буває деколи затьма­рена «багатоженством, пошестю розлучень, так званою «вільною любов'ю» та іншими спотво­реннями», а крім того «подружня любов часто профанується самолюбством, гедонізмом та не дозволеним застосуванням контрацептивів» (Див. ІІ Ватиканський Собор GS 47, 2). Зниження моральної відповідальності спричинило зростання дошлюб­них та позашлюбних статевих стосунків. Прикро, що сьогодні розпусту (дошлюбні й позашлюбні статеві стосунки, гомосексуалізм) багато хто називає «коханням».
До чого ж зобов'язує подругів урочиста клятва подружньої присяги? Чесністю називають праведність, добросовісне ставлення до своїх вчинків. Присяга подружньої чесності стосується чесності в статевому житті і становить сутність подружнього союзу. З неї має випливати повага до подруга. З іншого боку, подружжя обіцяє одне одному збереження морального порядку. Хотілося б додати слова Папи Римського Павла VI (Humanae Vitae 13): «Слід звернути увагу на те, що при­мушування партнера до статевого стосунку, не беручи до уваги його стан і законні бажання, не є справжнім актом любові й суперечить, як наслідок, доброму моральному порядку в подружніх стосунках».
Одне із завдань подружжя – це прокреація, продовження роду, участь у співпраці з Творцем. «Родина робить великий внесок у суспільне благо відповідальним батьківством і материнством; це особлива участь подружньої пари в Божому задумі сотворіння. Ця відповідальність не може слугувати виправданням егоїстичної замкнутості, а мусить спонукати до щирої згоди подружжя продовжувати людське життя. «Враховуючи фізичні, економічні, психологічні і соціальні умови, відповідальне батьківство проявляється як у зваженому і щедрому рішенні мати велику родину, так і в рішенні, яке зумовлене серйозними причинами і відповідає моральному закону, утриматися від нового наро­дження протягом певного чи навіть невизначеного часу». Подружжя у своєму відповідальному материнстві і батьківстві мусить керуватися тим, що воно цілковито визнає обов'язки перед Богом, одне перед одним, перед родиною і суспільством, згідно із належною ієрархією цінностей» (Компендіум Соціальної Доктрини Церкви 232).
Подружня чесність порушується при пере­рваному статевому акті, а також при вико­ристанні чоловіком чи жінкою будь-яких контра­цептивних засобів. Таким чином, даючи присягу подружньої чесності, подружжя обіцяють одне одному, що їхня статева близькість не порушить морального поряд­ку. Така відмова мала б ґрунтуватися на цілісному розумінні людини та людської сексуальності і є моральним закликом до захисту правдивого розвитку людини. З іншого боку, ці ж причини антропологічного порядку виправдовують періо­дичне утримання від статевих стосунків у період овуляції. Рішення щодо інтервалу між народжен­нями і кількості дітей належить виключно подружжю. (Пор. Павло VI, енц. Humanae Vitae, 16; Іван Павло ІІ, апост. повч. Familiaris consortio, 32; ККЦ, 2370).

«І не залишу тебе аж до самої смерті». Шлюб висвітлює таємницю Божого чоловіколюбства. Бог «освятив і спас» людей «не тільки поодинці, без усякого взаємного зв'язку», а й згуртував людей у певне об'єднання, «зібрав їх у один нарід» (LG 9). Щоб виразити Свою любов до нас, Бог порівнює це об'єднання з подружнім союзом: «Того часу, – слово Господнє, – вона буде звати Мене: Мій чоловіче! … Я заручу тебе Собі навіки» (Ос 2, 18. 21). «Я присягнув тобі, увійшов у союз з тобою, – слово Господа Бога, – і ти стала Моєю» (Єз 16, 8). Ще в Старому Завіті шлюб став символом любові Бога до спорідненого з Ним народу. Ісус Христос підніс шлюб до таїнства Нового Завіту, тобто зробив його дійсним знаком благодаті, так що між хрещеними не може бути шлюбу, який би не був таїнством. Але що можна сказати про тих, хто «одружується» з думкою, що, якщо колись щось розладнається, можна легко розлучитися. Їм треба було б сказати, що вони просто не одружені, бо сплутали природну реальність шлюбу (який за своєю суттю не­розривний) з чимось іншим. Нерозривність шлюбу – це зовсім не винахід Церкви й не закон, що має значення тільки для тих, хто вірить в Ісуса Христа, Який сказав: «Що, отже, Бог сполучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19, 6). Подружня згода – це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка через нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне одного для утворення подружжя. Подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою (Див. Кан. 817). Отже, цими словами Господь нагадав про природну реальність, тобто про ту глибинну сутність, що лежить в основі взаємного принесення в дар одне одному чоловіка та жінки, які стають подружжям.
http://gospodija.osbm.in.ua/index.p....emid=45

Бібліотека » Церква » Церковна наука, повчання » ПОДРУЖНЯ ПРИСЯГА
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика