Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » УТІХА БІДНИХ ДУШ (Йозеф Акерман)
УТІХА БІДНИХ ДУШ
Дата: Середа, 07.04.2010, 23:11 | Повідомлення # 6
Розділ5 ДЕЯКІ НАСТАНОВИ ПРО БІДНІ ДУШІ

Щоб мати змогу допомогти бідним душам, треба бути милосердним
Коли наша свята релігія вчить, що ми в цілому повинні перебувати в стані милості – для того, щоб праведно і богоугодно вершити наші справи, то це справджується особливо стосовно того, яку допомогу ми надаємо померлим, та й сам Божественний Спаситель мовить: „Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Йоан. 15,5). Через те варто давати поради тому, хто перебуває в смертному гріху, примиритись із Богом у покаянній Сповіді, інакше ж бо неможливо допомогти бідним душам. Про це виразно свідчить такий приклад: якось батько на смертному ложі попросив свого сина часто згадувати його після смерті. Син вірно чинив його волю, багато молився за упокій свого батька і робив ще багато інших добрих справ. Проте через 32 роки йому явився його бідний батько, охоплений полум'ям, і гірко нарікав на нього через те, що він так багато літ не давав йому жодної розради у його жахливих муках. „Як це, – здивовано відповів син, – хіба я не допоміг вам моїми численними молитвами, подаяннями тощо, усім, що я чинив для вас і далі чиню?" – „Так, мій сину, знай, – відповів батько на це, – все те добре, що ти робив і тепер робиш, не допомогло ані тобі, ані мені, бо ж ти робив це у смертному гріху, твої сповіді не приносили тобі жодного разу користі, тобі бракувало необхідного розкаяння. Господь дозволив мені милосердно сказати про це тобі – мені на користь, а тобі – для самопізнання''. Після цієї з'яви його син виправився, відбув сповнену покаяння Сповідь і скоро врятував свого батька своїми добрими справами.

Коли когось просиш молитись за померлих, слід вибрати для цього вірних людей
Огидною є безбожність тих, котрі приймають подаяння та інші подарунки за те, що будуть молитися за померлих, а потім не дотримують своєї обіцянки. Св. Кардинал Петро Даміані наводить стосовно цього такий приклад. Одна вельможна жінка часто посилала священикові, якого вважала за дуже побожного, добрі обіди, щоб він молився за її покійного чоловіка. Однак, той лише приймав добрі дарунки, але так нічого й не робив, що й виявилося після такої події. Служниці набридло носити йому так часто ті страви, не одержуючи ніколи винагороди за свої старання; тому якось, не заставши його, вона сама поласувала обідом в затишному куточку, а по тому опустилась навколішки і змовила з піднятими руками побожно і радісно таку молитву: „Дає поживу всякій плоті, бо милість його вічна"(Псал. 135,25), „так, як підкріпилось цією стравою моє тіло, так нехай буде насичена Твоїм милосердям сьогодні душа мого господаря в раю". Наступної ночі покійний явився своїй дружині і подякував їй за вчорашній дар. Але оскільки вона наполегливо випитувала про його побут в іншому житті, то він додав: „До вчорашнього дня я терпів великі муки, а особливо мене мучив жахливий голод, та вчора ти подала милостиню обідом, і я врешті наситився й був повністю звільнений від муки голоду, бо мав достатньо добрих страв". Після цих слів він вмить зник. Жінка дивувалась, що допомога прийшла так пізно, а роз'яснення одержала тоді, коли служниця чесно призналась їй у тому, що сталось. А св. Тома Аквінський писав таке: „Для святої Тайни Причастя слід вибирати найбільш достойних і побожних священиків; бо навіть якщо св. Причастя як доброго, так і поганого священика має, властиво, ту саму цінність, все ж більшу користь принесуть Літургії кращого священика, бо молитви тоді матимуть сильнішу дію завдяки побожності священика, який сповняє молитви".

Бідним душам не допоможуть ані плачі, ані великі витрати
Благочестивий єпископ Кембрійський Тома Кантімпре з Чину проповідників пише: „Одна любляча мати на ім'я Авола день і ніч оплакувала безутішно передчасну смерть свого доброго сина, на якого вона покладала великі надії, і жодного разу, проливаючи ці непотрібні сльози, вона не здогадалась зробити те, що йому допомогло б. А тим часом бідний син, який тяжко мучився в чистилищі, гірко страждав від цієї непотрібної ніжності, яка більше шкодила йому, ніж приносила користі. Проте милосердному Господеві угодно було вказати їй на цю помилку такою з'явою. Якось у її скорботі привидівся їй похід юнаків, які радісно й швидко наближалися до якогось гарного міста. Вона почала гарячково серед них шукати свого коханого сина, і ось, аж у самому кінці вона побачила його, бо йому заважала мокра, важка жалобна одіж. Зітхаючи, він мовив до неї: „Поглянь, мамо! Ця одежа, важка від твоїх безконечних сліз, заважає мені поспівати за іншими, щоб зрівняти з ними крок; перестань же голосити і проливати сльози і, якщо ти дійсно мене любиш, постарайся підтримати мене молитвою, подаяннями, причастям та іншими добрими справами".
Про пишноту для покійників св. Августин мовить: „Розкішні похорони і дороговартісні могили служать певною втіхою хіба для живих, а померлим вони не допоможуть".
І відразу ж додає цей святий Отець Церкви: „Нехай посильною буде турбота про поховальні церемонії і спорудження пам'ятників, бо вона теж зараховується у Святому Письмі до справ добрих, і там хвала віддається тим, хто вчинив це не лише для тіл патріархів та інших святих чи також деяких інших покійників, але також і для тіла Господа нашого. Нехай люди роблять ці останні послуги своїм близьким, нехай вони це чинять для полегшення своєї скорботи, але нехай значно докладніше, старанніше і багатше чинять вони те, що допоможе душам померлих: св. Тайну Причастя, молитву і подаяння, бо це люблять померлі не лише тілесно, але й духовно".

Бідним душам прагнеться негайної допомоги
Один домініканець на смертному одрі наполегливо просив свого друга священика, щоб той відразу по його смерті відправив Службу Божу. Щойно він упокоївся, священик почав правити. Та коли він закінчив, покійний явився йому і гірко поскаржився, що був покинутий напризволяще горіти 30 років у чистилищі. „Які 30 років? – здивувався добрий священик. – Не минуло ж і години, як ти помер, та ж і тіло твоє ще тепле!” На що той зніяковіло відповів: „Друже, тепер зрозумій, якою страшною є мука чистилища, коли одна година страждань там видається тридцятьма роками; навчися мати до нас співчуття".
Будон зауважує, що не слід дивуватися, коли деякі з цих душ, з'являючись одразу ж по смерті, вірять, що вже багато років проведено ними в чистилищі, такими надзвичайно сильними є їхні страждання; подібне трапляється і з стражданнями живих, та ці страждання не йдуть у жодне порівняння з муками чистилища; тут можна повторити слідом за Святим Письмом: один день – як тисяча. Тому ще і ще повторюємо: коли хочеш зробити добро померлому, роби це якомога швидше. Якщо б, наприклад, з любові до чоловіка, ув'язненого в борговій ямі, треба було дати 1000 талярів викупу, а виплачувалось лише по талярові в день, то він мусив би багато років мучитись, та якщо б за цього чоловіка далося весь викуп відразу, то відразу ж він і став би вільним. А тому набагато краще відправляти заупокійні великій кількості священиків і в різних місцях, аніж лише в одному місці і лише небагатьом священикам. „Ах, – додає далі Будон, – якщо людина ані хвильки не зволікає, щоб бігти до палаючого будинку, аби рятувати його від пожежі, то чого вона вже не зробить для душ у полум'ї чистилища, адже ті душі створені за подобою Божою і часом є душами наших батька-матері або інших найдорожчих для нас людей!"

Заповіти померлих повинні виконуватись без зволікань
Той, хто зволікає із виконанням заповітів померлих, часто буває покараний ще у земному житті. Так, у Мілані з'явилась одного разу душа, яка повідала, що вже 10 років змушена горіти в чистилищі через те, що один родич не виконав її останньої волі; за таку жорстокість того родича було вбито блискавкою. Іншого ж було скарано на смерть, бо він не поспішав роздати подаяння, довірені йому. Один домініканець, знайомець св. Томи Аквінського, явився йому після своєї смерті й запевнив, що довший час був змушений страждати у полум'ї Божої справедливості через те, що недбало виконав волю і заповіт Паризького архиєпископа. Треба теж звернути увагу на притаманну багатьом помилку, коли зволікається із виконанням заповіту, бо, мовляв, воля померлих вже прийнята Богом; ці люди не розуміють, що це відбувається з огляду на заслуги, а не через цілковите прощення; бо чому ж тоді церковні закони відлучають від церкви тих, що не виконали заповітів або зволікали з їх виконанням? Бо ж очевидною є різниця між тим, хто хоче заплатити свої борги і тим, який це дійсно робить (Будон).

Хто не виконує заповітів померлих, сам буде спокутувати
Один сивочолий воїн мовив до свого внука: „60 років служив я королю, та не залишаю по собі нічого, чим я міг би розпорядитись, окрім моєї зброї та коня. Отож наказую тобі продати цього коня відразу ж після моєї смерті, а гроші дати священикам і бідним, щоб я міг на тому світі одержати допомогу через їхні святі Літургії та молитви". Внук пообіцяв виконати це все, та після смерті діда він здійснив на цьому коні декілька подорожей і врешті залишив його собі, не згадуючи більше про покійного діда. Через шість місяців покійний явився йому і покарав його такими словами: „Не вірний, ти не виконав свого обов'язку і не зробив справи, яку я тобі доручив, а ти ж обіцяв усе виконати. Та Бог змилосердився наді мною, нехай буде він за це благословенний! Моя душа звільнена від мук і вирушає до вічного блаженства. Але ти, за справедливим вироком Божим, скоро помреш і так довго будеш нести замість мене покуту, скільки б мала тривати моя кара, якщо б Бог не звільнив мене милостиво від неї. Окрім цього, ти ще повинен заплатити і за свої власні гріхи". Після цього приголомшений внук відбув покаянну сповідь і незабаром помер (Тома Кантімпре, єпископ).

Слід сумлінно опікуватись фундаціями померлих
Якщо суворим зобов'язанням християнина є слідкування за виконанням заповітів, то так чи інак людина ще суворіше зобов'язана сумлінно піклуватись про збереження вічних фундацій для допомоги і потіхи бідним душам. Тому церковні владики або намісники змушені будуть складати боязливий звіт Богові, якщо через їхнє недбальство такі заклади не будуть доглянуті або взагалі перестануть існувати. Важкою провиною є використання грошей цих фундацій на якісь інші, нехай і корисні, потреби, як, наприклад, відновлення церковного приміщення чи придбання церковних прикрас тощо. Проте вже не раз траплялось, що документація таких фундацій якимось чином губилась. Ми не замислюємось, які жахливі наслідки тягне за собою таке гідне покари недбальство, бо, таким чином, може припинити своє існування заклад, який, можливо, проіснував би до кінця світу, і ті, через недбальство чи підступ яких це трапляється, позбавляють цим бідні душі, які горять в чистилищі, підтримки, яка могла б тривати вічно. Неможливо уявити собі жорстокість більшу за цю. Що ж можна сказати про людину, яка позбавляє всіх бідних на землі значної допомоги у незгодах цього короткого життя, а ця допомога могла б тривати вічно? Така жорстокість заслуговує покарання і через усі ті нещастя стражденних душ, і через свої наслідки (Будон).

Фундації та інші заходи, які маєш намір робити для потіхи власної душі, слід творити самому, а не покладатись в цьому на спадкоємців
Згідно із природнім порядком речей, спадкоємці мали б з побожності та почуття вдячності засновувати фундації для потіхи душ, тимчасовими володарями яких вони є, проте (о незбагненна жорстокість людського серця) вони часами зовсім далеко від цього і лише частково виконують те, що заповіли їм померлі. Навіть більше того. Якщо у заповітах відсутня бодай невеличка формальність, то їх не реалізовують, і – це видавалося б неймовірним, коли б досвід не позбавляв нас всіляких сумнівів щодо цього – навіть ведуть судові процеси, щоб не бути змушеними виконувати ці заповіти. Хто б ще став після такого досвіду покладатися на спадкоємців, і хто був би настільки смішним, припускаючи, що вони матимуть до нас більше любові і дбайливості, ніж ми самі собі їх приділяємо, адже істинною є приказка: „Очі не бачать, серце не болить". Не краще виглядає і справа з боргами, які люди залишають після себе. Наперекір усім природнім, людським і Божим законам, багато вмираючих не повертають своїх боргів, навіть маючи таку змогу, а заспокоюються думкою, що залишене майно буде достатнім для покриття боргів і що таке доручення буде виконане їхніми спадкоємцями; проте спадкоємці не виконують доручення, або ж надовго відкладають його. Так, нерідко трапляється, що таких покійників пишно ховають, одягають по них жалобу, що привертає увагу, а бідні ремісники не одержують плати за роботу, та й претензії інших кредиторів не виконуються. „Звичайно, – зауважує при цій нагоді Будон, – такий жорстокий вчинок часто накликає Божу кару, щоб покарати злочинне недбальство, або щоб відплатити за несправедливість тих, які недбало поводили себе з іншими. А тим часом ті нещасні, які залишили достатньо грошей і майна, щоб, покривши повністю борги, роздати ще частину бідним, замість того, щоб опинитися вже, можливо, в раю, – страждають у вогні". „Ніколи, – додає він, – не можна покладатись на інших, якщо йдеться про порятунок власної бідної душі. Я знав одного священика, який нагромадив багато грошей і зерна, та проте по його смерті тіло його кинули посеред його ж полів у яму, а коли минув рік, то його спадкоємці вирішили більшістю голосів, що не потрібно навіть замовляти за нього заупокійну службу".

Бідні душі часто лише через певний час отримують спасіння
Св. Людовік Бертран запевняє, що душа його батька була 8 років у чистилищі, батько ж його був слугою Божим, який сподобився навіть надзвичайних ласк: так, наприклад, йому неодноразово являлись святі й мали з ним розмови; до того ж його син був одним з великих святих останніх століть, який, побачивши його страждання, що не залишили б байдужим навіть найчерствіші серця, робив усе, щоб полегшити його муки. А саме, він відмовляв у ці роки за батька безконечну кількість псалтирів і вервиць, неймовірно суворо постив, цілими днями бичував себе до крові, здійснював святу Тайну Причастя; і все ж цей святий, якому Господь так легко давав усе, про що той просив, зміг добитися порятунку свого батька, який був людиною надзвичайно доброчесною, лише через вісім років.
Учитель Церкви св. Тома Аквінський мовить: „Для того, щоб возз'єднатись із своїм первоначалом в небі, душа мала б бути такою ж чистою, якою вона вийшла звідти у стані невинності". У ній знову повинна бути досконало відтворена подоба Божа, і що вищою є велич, в яку вона має бути прийнята, то досконалішою має бути в ній ця подоба. Бо відповідно до того, який має бути палац, обтесується і шліфується каміння на будову, або як співається на храмовий празник: „Наші душі – живе каміння, з якого має бути збудоване небесне місто, і яке має бути відшліфоване стражданнями".

Часто добрі справи допомагають не тим душам, для яких їх хочеш зробити, а іншим
У житії св. абата Маура, який пізніше став архиєпископом Майнцським, читаємо про такий випадок: у його монастирі була давня традиція, котра ще дотепер збереглася у багатьох монастирях: протягом 30 днів після смерті членів ордену віддавати бідним всі страви і напої, які мали б їм належати за життя. Та якось почалась пошесть і один за одним померло декілька монахів, а скупий сторож не зробив для них цього доброго вчинку або ж зволікав із його здійсненням. Проте скоро і його забрала смерть, і цього звичаю було повністю дотримано за упокій його душі. Якось він явився блаженнішому абатові й мовив: „ Я терплю ще важку муку, бо хоча молитва монастиря принесла мені значне полегшення, проте я не можу бути звільнений від мук, поки всі мої брати, котрі через мою скупість і черствість були затримані в чистилищі, не будуть порятовані, бо подаяння, яке давалось в моєму імені, належалось, за розпорядженням Божої справедливості, не мені, а їм. Але я прошу вас подвоїти подаяння, бо таким чином милостивий Господь швидше порятує після інших і мене". І так сталося, а через місяць він знову явився, але вже порятований.

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:11 | Повідомлення # 7
Не вважайте нікого назавжди втраченим
Святий Альфонс Лігорі у своїх прославляннях Марії розповідає таку історію: у місті, в якому у святого Августина перебувала блаженна сестра Катерина, мешкала також жінка на ймення Марія. Від юних років і до старості вела вона розпутний спосіб життя. Люди нарешті зібралися, вивели Марію за місто і запроторили її до печери. Незабаром вона там померла без сповіді і без будь-якої людської допомоги від страшної хвороби: її тіло розпалося на шматки, які були зариті, мов труп собаки, далеко в полі. Сестра Катерина, яка мала звичку молитися за бідні душі, не згадувала більше бідолашну грішницю, тому що також вважала її проклятою. Проте через чотири роки явилась перед Катериною під час молитви душа Марії і звернулася до неї зі словами:
„Сестро Катерино, я така нещасна! Ти молишся за всіх померлих, але до мене ти не маєш жодного співчуття" – „Хто ти така?", – запитала її слуга Божа. „Я, – відповіла душа, – та бідолашна Марія, яка померла в печері, але милосердя Матері Божої мене врятувало. В останні хвилини мого життя від мене, грішної, відвернулися усі, і я звернулася від чистого серця до Неї: „Ти, що є притулком для всіх покинутих, змилуйся наді мною! Ти – моя єдина надія! Прийди мені на допомогу!" Мої молитви не були марними; через заступництво Марії і завдяки чистосердечному каяттю я уникла пекла, а мої страждання були зменшені. Проте, зараз я страждаю ще дужче. Звели відправити за мене кілька Служб Божих. Лише тоді я зможу визволитися з чистилища: я тобі обіцяю, що надалі вічно буду просити за тебе на небі Бога та Його святу Матір". Катерина звеліла відправити Служби, і через кілька днів до неї з'явилася ця душа знову. Вона була яскрава, мов сонце, і дякувала за своє визволення.

Не думай, що ніхто більше не потребує твоєї допомоги
Це дійсно правда, що ніщо нечисте на небо не потрапляє. Помирати навіть з одним-єдиним легким, але не спокутаним гріхом не можна: від нього обов'язково потрібно очиститися. Через це в чистилищі перебували навіть ті, що помирали зі славою великого Святого і ті, що від імені Бога творили чуда. До того ж лише один Бог знає внутрішній стан людини. Тому не можна залишати без допомоги, заступництва та інших добрих справ жодну душу під тим приводом, що вона свята і не потребує допомоги. Ця помилка часом трапляється; у той час, коли ми думаємо і кажемо, що душа перебуває у великій розкоші на небі, то це не завжди може відповідати дійсності, тому що в цей самий час вона може горіти в огні чистилища. Варто звернути увагу і на те, про що у своїх літописах написав великий дослідник історії церкви Кардинал Бароній. Він пише, що у 874 році, з волі Божої, королю Людвігу II явилося видіння: коли він одного разу у час святого посту відклав свої світські справи, щоб ретельно зайнятися молитвою, йому вночі приснився його батько. Король Людвіг, стурбований, звернувся до нього латинською мовою: „Заклинаю тебе через нашого Владику Ісуса Христа, ти хотів мене вирвати з мук, від яких я зараз страждаю, для того, щоб я нарешті зміг осягнути вічне життя". Наляканий виразом батькового обличчя, він послав в усі монастирі листи, в яких наполегливо просив, щоб монахи допомогли своїм заступництвом перед Богом батьковій душі, яка ще досі страждає в чистилищі, хоча з моменту смерті пройшло більше тридцяти років.

Ніколи не питай зухвало про стан померлих
Щодо цього повчальним може бути випадок із життя святого Діонісія Картезіанця, про який розповідає о. Готфрід Геншеній. Як тільки Діонісію сповістили про смерть батька, його охопила страшна туга, адже він був йому дуже відданий за отримане від нього чудове виховання та освіту і завжди ставився до батька з великою любов'ю та вдячністю. Одночасно Діонісій дуже хотів щось дізнатися про його стан в іншому Світі, тому постановив собі запитати про це у Бога. Коли він одного разу після вечірні у своїй келії з особливим запалом і довір'ям звернувся до Бога, він почув з неба ясний голос, який був спрямований до нього: „Яка користь тобі з того, що ти мучиш себе цією зайвою цікавістю про душу твого батька і міркуєш, як звільнити її з чистилища, якщо вона там перебуває? Молитвою ти можеш надати його душі бажану допомогу, що було б твоєю великою заслугою". Вражений цими словами, Діонісій спрямував свою молитву з подвійним запалом та з проханням про звільнення душі свого батька і вже наступної ночі він побачив його в страшних муках: батько страшно благав допомоги. Святий перебував в старанних молитвах до того часу, поки не отримав втішну звістку про звільнення батькової душі. Оповідач додає, що Діонісій дійсно, з великим запалом, бажав допомоги померлому, і він навіть поширив цей запал на підлеглих йому духовних осіб.

Померлі потребують безперервної допомоги
Оскільки ті, що вважають себе віруючими, мало думають про чистилище, то померлим вони допомагають, як правило, лише за звичкою і тому – без особливої ретельності. Занадто часто втішають себе словами, які можна почути після відходу людини, що померла від якої-небудь нестерпно болючої хвороби: „Нарешті вона перетерпіла: їй жилося добре, і тепер вона щаслива". При цьому зовсім не згадуються муки, які їй, можливо, доведеться перетерпіти в іншому світі, і які дуже часто тривають досить довго. Деякий час, за усталеним звичаєм, турбуються про померлу людину протягом року, а після цього майже не думають або думають про неї дуже рідко. Тому трапляється так, як ми розповідали: навіть і святі душі страждають багато років в чистилищі.
„Звичайно, – каже Будон, – ці муки можуть тривати довго. Я знаю, правда, що не в усе почуте потрібно легко вірити, навіть коли докази перевірено дуже вченими, набожними та розумними людьми, і вони передаються ними дуже достовірно. У деяких працях повідомляється, що одні душі присуджені до полум'я в чистилищі на сто років, інші на п'ятсот років, а буває й таке, що будуть перебувати там до останнього судного дня". З огляду на це ми не повинні ніколи припиняти допомоги померлим. Коли св. Стефан одного разу пропустив читання псалмів, які він відмовляв кожного дня впродовж семи років після смерті своєї матері, то про це відразу довідався його ігумен і суворо вказав йому на це.
Якщо навіть душі, для яких призначається ця допомога, її не потребують, то вона допоможе іншим душам, які заслуговують також нашого милосердя. Через це наша любов не стане менш благотворною та похвальною, треба також зважити, що людське життя не досить довге і прожити його не завжди вдається у любові.

Про наполегливість та запал, з якими святий Августин молився за покійників
Отець Церкви св. Августин був переконаний у тому, що за покійників потрібно молитися наполегливо, і сам він виконував цей обов'язок з великою запопадливістю. Про це свідчить те, що він сам, впродовж всього життя, ревно молився за свою покійну матір, Моніку, хоча вона вела зразковий спосіб життя. Крім того, він склав наступну молитву, яку записав у своїх „Сповідях": „О, Боже, сльози, які я зараз проливаю за моєю матір'ю, відрізняються від тих сліз, які я проливав під час її втрати у хвилину її смерті: це ті сльози, котрі течуть, коли душа вражена спогляданням страждань, які очікують на кожну душу, яка помирає в Адамі. І хоч, оживши у Христі, вона, ще не звільнившись від тіла, жила так, що прославлялось Ім'я Твоє у її вірі і звичаях, я все ж не наважуюсь сказати, що з того часу, як ти відродив її Хрещенням, не вийшло з її уст жодного слова, яке суперечить заповідям Твоїм. Бо ж сказано самою Істиною, Сином Твоїм: „Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний" (Мт. 5, 22), і лихо людському життю, навіть хвальному, якщо, відкинувши милосердя, ти розглянеш його по найдрібніших частинах...
Отже, „хвало моя й життя моє", „Боже серця мого", забувши на короткий час про добрі справи її, за котрі з радістю складаю Тобі подяку, тепер благаю Тебе за гріхи Матері моєї: почуй мене в Ім'я Того, хто зцілив рани наші, хто висів на дереві і сидить праворуч від Тебе, „щоб клопотати за нас". Я знаю, що вона була милосердна і від серця прощала „провини винуватцям своїм", - прости і Ти їй гріхи її, якщо у чомусь вона провинилась за стільки років після Хрещення. Прости їй, Господи, молю Тебе, прости їй, „не входи з нею у суд"; „милосердя ж понад суд" (Якова 2, 13), слова Твої – правдиві, і Ти обіцяв милосердя милостивим. А бути такими – це твій дар. Ти бо сказав: „і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись" (Вихід 33, 19). Після цієї молитви Августин порекомендував своїм читачам молитись за душу своєї матері, а також свого батька, який помер набагато раніше.

Свідчення про коротке і довге перебування в чистилищі
Сестрі блаженного Ніколауса Вольфа, коли вона була уже в роках, явилася, відразу після своєї смерті, її власна дочка. Через жести та стогін сестра почула її слова: „О, смерть, о, смерть!" Цими словами небіжка хотіла підкреслити, що смерть – це жахлива справа. Потім вона додала, що їй випала не така вже й страшна доля, оскільки вона повинна пробути в чистилищі лише приблизно вісім днів, а потім буде звільнена. Якщо б вона свої страждання і смерть об'єднала з гіркими стражданнями і смертю нашого Спасителя, то б відразу потрапила на небо. Тому дочка зверну лась до матері з докором: „Я цього не знала, мамо! Ви мені це повинні були сказати".
Незабаром після смерті дочки, її матері з'явилася жінка, яка таким же чином висловилася про жахи смерті і сказала, що вона повинна ще на кілька днів залишитися в чистилищі, та що на її долю випало не так багато страждань. Потім вона додала: „Ти повинна подякувати сердечно усім людям, що були на похоронах твоєї дочки, і які так багато за неї молилися і принесли їй цим самим на тому світі величезну користь". Ці обидві історії розповів блаженний Миколай Вольф.
У одкровеннях святої Мехтільди ми знаходимо приклад довготривалого перебування в чистилищі. Коли ця свята ігуменя одного разу роздумувала над тим, яка неосяжно велика Божа любов, Всевишній їй сказав: „Іди сюди і поглянь на найменш щасливого з тих, що перебувають на небі: по ньому ти зможеш пізнати мою доброту". Мехтільда була перенесена на небо і уважно оглянулася навкруги себе, щоб дізнатися, про кого говорив Всевишній. їй назустріч ішов чоловік з королівським виглядом та гідністю; він був у квітучому віці, його обличчя було шляхетним, гарним, сяючим і надзвичайно волелюбним. Мехтільда його запитала, хто він такий і як він дійшов до такої великої радості і такої пишності. На це чоловік відповів: „На землі я був розбійником і злочинцем. Але оскільки я творив зло через незнання та за звичкою, яку я перебрав від своїх батьків, а не зі злості, то я, зрештою, через покуту досяг милосердя. Проте, у чистилищі я пробув сто років і витримав дуже багато мук, поки пройшов очищення. Тепер, дякуючи доброті Бога, якої я не заслуговую, я переведений собі на вічний спокій."

Кожен з нас зобов'язаний допомагати покійникам
Поруч із загальним обов'язком, який на нас накладається заповіддю Божою про любов до ближнього, кожен з нас має ще й особливе зобов'язання – допомагати покійникам, – яке випливає із особистих стосунків з ними ще за їх життя. Адже кожен з нас чимось зобов'язаний перед покійниками. Так, наприклад, як учні перед своїми учителями за уроки та освіту, яку вони від них отримали, так само кровні родичі, товариші по роботі, члени монашого чину чи згромадження, фронтові соратники, сусіди, друзі, душпастирі тощо; хто б у якому стані не знаходився і де б не перебував, він завжди мав серед покійників, які в цей час можуть перебувати в чистилищі, таких, кому він завдячує за благодіяння та різні послуги. Іншої причини, щоб віддячитися нашим благодійникам та друзям не потрібно навіть шукати, адже ми можемо допомогти їм полегшити їх терпіння в чистилищі, а також звільнити їх звідти. Особливо суворе зобов'язання накладається на тих, хто має у своїй власності ту чи іншу спадщину покійників. Спадкоємці, якщо вони поводять себе інакше, були названі ще ІУ-им церковним Собором в Карфагені вбивцями бідолашних, оскільки вони позбавляють заслуженої допомоги ті душі, які її потребують. Святий Діонісій Картезіянець говорить: „ Той насправді не має жодної іскорки Христової та братерської любові, хто через недбалість та інертність допускає, щоб бідні душі його друзів страждали в полум'ї чистилища".

Про особливий обов'язок дітей щодо покійних батьків
Діти зобов'язані уже від природи любити і шанувати своїх батьків, тому що вони від них отримали своє життя. „Усім твоїм серцем прославляй свого батька, – написано у Святому Письмі, – і не забувай про болі матері своєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?" (Сирах 7, 27-28). Діти отримують від своїх батьків крім життя ще й багато інших добродіянь. Тому вони зобов'язані до ніжної взаємної любові і до добродійного співчуття до них після їх смерті. Ще суворіше стосується це священиків, оскільки вони, як представники Церкви, - особливо під час святого Причастя можуть зробити для них набагато більше. Благословенні ті батьки, сини яких стають священиками.
Батькові Єпископа Томи Кантімпре Чину Проповідників (як він сам розповідає) було сказано в Єрусалимі, куди він ходив на прощу, що він отримає звільнення від одного дуже великого гріха, за якого сповідався і за якого заслуговує покарання в чистилищі, якщо його син стане священиком і звільнить його передчасно від цього гріха. Тому родичі Томи Кантімпре, після того як він став священиком, а його батько помер, віддавали йому невпинно увесь свій запал, особливо при виставленні святих Божих Дарів і незабаром отримали велику втіху, коли дізналися про звільнення його батька з чистилища. Про це дбає також і Церква, коли під час панахиди додає три молитви за батьків священика, і перша з них звучить так: „О, Боже, що наказав нам шанувати наших батьків, змилуйся милосердно над душами мого батька і моєї матері, пробач їм їхні гріхи, а я сподіватимуся побачити їх коли-небудь у великій радості вічної розкоші. З допомогою Ісуса Христа, Амінь".

Про особливий обов'язок подружжя після смерті чоловіка чи дружини
Чоловік і дружина з любов'ю і співчуттям повинні допомагати одне одному також після смерті. Подружня любов, яка повинна увесь час підтримуватися сакраментальним (утаємниченим) милосердям, зобов'язує їх присвятити себе одне одному, як Ісус Христос Церкві. Адже не можна з певністю сказати, що між ними панувала справжня взаєхмна любов, якщо вони зовсім не допомагають одне одному після смерті. З цього приводу Тертуліян висловився так: „Вдова молиться за душу свого чоловіка; вона молиться за його спокій і за поєднання з ним і робить у роковини його смерті пожертвування. Якщо вона цього не робить, то вона віддаляється від подружніх уз зі своїм чоловіком". А Цезарій пише про те, що одного разу жінка сказала єпископу, який не хотів виділити місце для її покійного чоловіка на прицерковному цвинтарі через те. що той був лихварем: „Я чула, що чоловік і дружина це одне й те ж, і апостол сказав, що невіруючий чоловік може бути врятований віруючою жінкою. Якщо мій чоловік, з яким я утворюю одне тіло, занадто мало робив для віри, то я готова його замінити і служити Богові замість нього". Та жінка незабаром поселилася у помешканні недалеко від цвинтаря, де її чоловік все-таки був пізніше похований, молилася і робила свої добрі справи день і ніч задля нього. Через сім років він явився їй і сказав: „Бог винагородить тебе! Дякуючи твоїм добрим справам я зараз звільнений від найтяжчих мук. Якщо ти ще сім років будеш для мене робити такі ж добрі справи, то я буду звільнений повністю”. Пізніше так і сталося.

Мають чого боятися ті, хто не проявляє найменшого милосердя до стражденних душ
„Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють" {Мт. 7, 2). Кожному зрозуміло, що ці слова Божественного Спасителя стосуються і тієї допомоги, яку потрібно надавати стражденним душам у чистилищі. Про це свідчать численні приклади про душі, які самі були недбайливими і тепер змушені самі за це спокутувати, або були забуті іншими, і з цієї причини здійснювані для них добрі справи зараховувалися іншим. Між прикладами такого типу довідуємося про одного францисканця, який після смерті явився своєму побратиму І признався, що він мусить перетерпіти дуже великі болі в чистилищі лише тому, що недбало раніше молився за небіжчиків і що всі молитви та святі пожертвування, які були призначені для нього, не принесли йому ще ніякої користі, тому що були, як покарання за його недбалість, подаровані Богом іншим душам. З цього приводу Кардинал Каєтан каже: „Ті, що у цьому житті забувають про небіжчиків, будуть, за моїм переконанням, коли-небудь у чистилищі позбавлені всіх добрих справ та благодатних молитов (хоч вони і були призначені для них), оскільки Божественна справедливість карає таким чином проявлене немилосердя та черствість серця". Багато духовних наставників ідуть ще далі і вважають, що за таке немилосердя буде призначено не лише більше часу в чистилищі, але і вічне прокляття. Підтвердженням цього є вислів святого Якова (2, 13): „Суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя". І далі - слова Святого Духа: „Хто затуляє вухо на крик бідака, той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде"(Приповідки 21,13). Тому св. Вінченцо Феррерій каже: „Душі у чистилищі просять також помститися тим, хто відмовив їм у допомозі". І закінчує словами святого Луки: „А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять?"

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:12 | Повідомлення # 8
Мають на що надіятися ті, що проявляють милосердя до стражденних душ
В Євангелії сказано: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя"(Мт. 5, 7), а на особливе милосердя в іншому житті можуть сподіватися лише ті, які проявляли милосердя до стражденних душ! „Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, – сказано в книзі Сираха 12, 2, – хай не від нього, зате від Всевишнього". Духовні наставники тому й обіцяють зменшення страждання та допомогу в чистилищі для тих, що чинять милосердя; вони вбачають у щирій любові до стражденних душ надійний знак божественного обрання, щоб зазнати після смерті небесного блаженства. Герсон називає таких доброчинців словами св. Августина: „Перед воротами пекла сидить милосердя, яке слідкує за тим, хто куди потрапляє"(Проп. 9). СВятий Тома Аквінський також каже: „Це правда, що той, хто для стражденних душ чинить багато, для себе ще робить небагато; з іншого ж боку, правда і те, що такий заслуговує набагато більше, аніж полегшення покарання, а саме, – вічною життя". Нарешті устами свого царя-провидця говорить сам Бог: „Блажен, хто дбає про нужденного та вбогого; в лиху годину Господь його врятує” (Пс. 40,1).

Розумно потурбуватися про себе зараз, аніж хтось інший має робити це у майбутньому
„Не покладайся на своїх друзів та родичів, - каже блаженний Тома Кемпійський (Насл. Хр. Т.1, 23), – тому що люди забудуть про тебе швидше, ніж ти думаєш. Якщо ти зараз сам про себе не потурбуєшся, хто потурбується про тебе в майбутньому?" Крім того, справи, які ми робимо за життя для зменшення нашого покарання, набагато дієвіші за ті, які будуть робити коли-небудь для нас інші. Тому цей блаженний єпископ мовить далі: „Те, що ти робиш при доброму здоров'ї – золото; те, що ти чиниш, помираючи, – срібло; а те, що ти робиш після смерті – свинець".
Про це висловлюється також св. Катерина Генуезька, яка написала свою власну книжку про стражденні душі: “Хто спокутує свої гріхи у цьому житті, оплачує кількома пфенігами тисячу дукатів; хто відсуває їх спокутування у інше життя, оплачує тисячею дукатів кілька пфенігів". „Нарешті, – пише святий Папа та Отець Церкви Григорій Великий у своїх бесідах (4. В. 58), – це набагато надійніша дорога, якщо кожен з нас ще за життя буде творити це добро для себе, а не буде надіятися, що це робитимуть для нього інші; піти вільним уже з цього життя – безперечно більша заслуга, аніж шукати волю після смерті у кайданах чистилища".

Тяжкі страждання на землі скорочують терпіння у чистилищі
Один францисканець зліг від затяжної та болючої хвороби. Відчуваючи, що став тягарем для інших, він попросив у Бога скоротити його страждання. Хворий був почутий: йому з'явився ангел і запропонував вибір між смертю і трьома днями покути в чистилищі та одним роком важкої хвороби, після якої він відразу потрапить на небо. Чернець вибрав перше. Після перших кількох годин, проведених в чистилищі, він відчував страшні болі, і в нього було враження, що він перебуває тут уже багато років. Ангел, який його відвідав, запропонував йому, якщо він жалкує, повернутися до ще не захороненого тіла. Монах поспішно прийняв цю пропозицію через один рік страждань від хвороби помер, потрапивши після цього уже безпосередньо на небо (Вагіндус, Хроніка Братів Менших 1283 року).
Св. Тереза у свої сповідях розповідає дослівно таке: „У нашому монастирі померла одна монахиня: побожна душа, старанна у молитві а у виконанні будь-якого обов'язку. їй було лише вісімнадцять років, і вона увесь час страждала від тілесних болів. Я подумала, що дівчина буде звільнена від мук чистилища оскільки вона прожила свої роки невинно і в набожній покірності перенесла великі страждання. Але все-таки і вона змушена була пройти очищення в чистилищі (хоча і не довго), тому що за чотири години перед її похоронами я під час панахиди бачила, як вона відправилася з глибини високо на небо".

Набожні пожертвування сприяють швидшому звільненню з чистилища
Один шляхетний чоловік з Валадоліди, що з Іспанії, подарував св. Терезі будинок з садом і виноградниками для монастиря. Два місяці після цього він помер від наглої смерті через хворобу, втративши одночасно мову. Незабаром Всевишній їй сказав, що блаженство цього небіжчика було у великій небезпеці. Він проявив милосердя через послугу, яку той зробив для Матері Божої, коли подарував під монастир свій будинок; він не зможе покинути чистилище доти, поки у тому будинку не буде відправлена перша Служба Божа; після Служби він має бути звільнений. Пізніше, під час молитви, Бог сказав Терезі знову, що вона мусить поспішати, оскільки та душа страждає від дуже великих мук. Коли після багатьох перешкод у будинку відбулася перша Служба, Тереза побачила, як її доброчинець з сяючим, радісним обличчям, із складеними руками з виразом подяки піднімався на небо. Вона зауважує при цьому, що вперше відчула, як йому почувається на шляху до блаженства. „Це просто чудо, – підсумовує св. Тереза, – що Бог за кожну послугу, яка робиться на честь Його Матері, із задоволенням винагороджує, проявляючи таке велике милосердя. Того, хто робить наші мізерні, нічого не варті та погані справи такими дорогоцінними і нагороджує нас за них вічним життям, потрібно увесь час хвалити і прославляти!"(Літопис монастиря у Валодоліді).

Ревне дотримування чернечої обітниці звільняє від чистилища
Св. Тереза в своїх сповідях пише: „Один дуже побожний монах з нашого Чину лежав тяжко хворим. Коли я була присутня на святій Службі, я задумалася і побачила, що він саме у цей момент помер і відправляється повз чистилище на небо. Він помер саме в ту годину, коли я його бачила, і я здивувалася, що він не потрапив в чистилище. Тоді мені дали зрозуміти, що він цьому завдячує лише тому, що завжди ретельно виконував чернечу обітницю, а Церква надає із свого скарбу особливу милість тим, хто вірно дотримувався всіх правил цього Чину. Дякуючи Милосердю Господньому, ревні монахи звільнялися від спокутування гріхів у чистилищі. Можливо мені повідомили цю звістку для повчання і для того, щоб я зрозуміла, що духовний сан та орденський одяг – це ще не все, що ми лише через справжнє, внутрішнє та зовнішнє, духовне перетворення можемо отримати таку високу нагороду". До цього свята додає ще таке зауваження: „Хоча Всевишній і виявив мені таке милосердя і показав ще багато подібного, але я хочу сказати, що із всіх душ, які я бачила, лише згадана вище набожна душа та душа св. Петра Алькантарійського після смерті були звільнені від спокутування у чистилищі".

Щира любов до небіжчиків гарантує завчасне та вічне благословення
Побожний Будон пише: „Я знав одну особу, яка була нагороджена великою милістю нашого Всевишнього Ісуса Христа, хоча не мала жодної людської допомоги. Цей чоловік, який зовсім не помічав своєї бідності повністю присвятив себе душам у чистилищі; він безперестанку збирав для них милостиню і Милосердний Бог благословив його зусилля таким чином, що він під час чуми врятував монашу спільноту одного чину, яка не мала ніяких доходів. Але через велику кількість Служб, які відправляли отці-монахи за стражденних душ, він забезпечив спільноту від злиднів та пошесті – і Бог проявив до нього милосердя. Той чоловік помер зі славою святого під час одного ювілею. Є причина вважати, що Провидіння хотіло, аби він отримав повне звільнення від гріхів, від вогню, з якого він, як ми переконалися, звільнив велику кількість душ". Перед цією розповіддю Будон, великий друг стражденних душ, мовить: „Не так легко дієво допомогти душам у чистилищі. Але це можна зробити, коли відмовляти заради них публічні молитви, наприклад, кожного місяця, у неділю, здійснювати загальне св. Причастя за зразком тих, які відбуваються в Римі і яким Святіший Отець надав силу цілковитого очищення. Одним з найдієвіших засобів допомогти стражденним душам, який підтримується та винагороджується Богом, – є написати і роздати всім духовним пастирям, проповідникам та іншим зацікавленим особам книги, в яких написано про можливість та способи допомоги бідним душам".

Золота порада Людвіга Блозія побожним душам, які дуже бояться чистилища
Напевно ти боїшся, що тобі доведеться після смерті важко мучитися у чистилищі. Але цього перебільшеного страху ти повинен позбутися. Буде корисно для тебе, якщо ти повністю віддаси себе у руки Бога і дозволиш з собою робити все, що Він вважатиме за потрібне. Так, як ти любиш Його милосердя, так ти повинен любити і Його справедливість. Він не перестає бути Всемилостивим Отцем навіть тоді, коли карає своїх дітей у цьому житті чи в чистилищі, бо робить це з батьківською любов'ю. Ти ніколи не повинен піддавати сумнівам сповнену любові доброту Небесного Отця. Якщо ти будеш робити все для того, щоб Йому сподобатися, а з іншого боку, щиро покаєшся за те, що колись міг Його образити, то Він тебе прийме після смерті у лоно свого Милосердя. Якщо ти і потрапиш у чистилище, то не будеш навіть там позбавлений утіхи і відради; ти будеш знати, що на тебе чекає зцілення та вічне блаженство і тобі буде приємно бути там, а не тут, де є стільки небезпек образити Бога. Не випадково один святий чоловік написав: „Якщо б я точно знав, що потраплю після смерті у чистилище, то я б кожної секунди від щирого серця готовий був покласти свою голову під меч, аби впевнитися у своєму прощенні". Проте є недбайливі люди, які не прагнуть докорінно поліпшити своє життя і які, як правило, кажуть, що їх влаштовує й те, що вони після смерті потраплять у чистилище, а не в пекло. Вони говорять дуже зарозуміло і самі не знають, що кажуть; тому що, обстоюючи свої недбалості та вади, потраплять у надзвичайно суворі та страшні умови в чистилищі, і це при умові, якщо їм буде ще дозволено відправитися у чистилище, а не в пекло.
А ти, людино доброї волі, яка уже зараз ненавидить кожен гріх, любить Бога і готова Йому служити, повинна позбутися надмірного страху перед чистилищем. Тому що ті, які мають любов і звернені усім серцем до Бога, хоч ще і після смерті не будуть повністю очищені, все одно мають бути щасливими, оскільки вони залишаються з Богом. Після повного очищення вони коли-небудь потраплять у блаженне небесне перебування. Тому дуже вірно написано: „Блаженні мертві, що в Господі вмирають"(Одкровення 14,13).

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:16 | Повідомлення # 9
Розділ 6 ПРО ВДЯЧНІСТЬ СТРАЖДЕННИХ ДУШ СВОЇМ ДОБРОЧИНЦЯМ

Про вдячність стражденних душ взагалі
Учений Бутлер говорить про безмежно великі дочасні й вічні користі, які сходять на нас, та джерелом яких є вдячність і, особливо, взаємна любов звільнених з нашою допомогою стражденних душ. їх наявності достатньо, щоб викликати у нас любов до цих душ, якщо б у нас навіть не було жодної іншої для цього причини. Адже, коли завдяки нашим побожним зусиллям, ці душі повертаються зі свого вигнання знову до Бога, то вони ніколи не забувають про свою щиру вдячність та взаємну любов до нас і з великим старанням клопочуть перед Богом допомогти нам у всіх наших різноманітних небезпеках та труднощах життя. Наглядач підчаших при дворі єгипетського фараона забув про Йосифа, хоч коли був з ним у в'язниці, обіцяв його не забути і замовити за нього слово перед фараоном, бо ж Йосиф передбачив його врятування від смертної кари (див. Буття, 40,1-23). „Проте рідко трапляється, щоб душі поводили себе так в чистилищі, – каже св. Бернард, – лише у поганих та порочних серцях може жити така невдячність. Такого зі святими не буває". Св. Альфонс Лігорі каже: „Хто цим пригнобленим і ніжно любленим Богом душам надає допомогу, той може з впевністю очікувати на своє блаженство, оскільки, якщо навіть одна така душа отримає через його молитву та його добрі справи звільнення, то вона безнастанно благатиме про його порятунок і Бог їй, як своїй нареченій, не відмовить". Однак і самі душі, що потребують допомоги і страждають від болю у чистилищі, не чекають, поки вони будуть на небі, щоб засвідчити невимовну вдячність та турботу про своїх благодійників: вони уже під час мук у чистилищі моляться безперестанку за благополуччя своїх добродіїв, добиваючись для них визволення від хвороб, допомагають їм здобувати засоби для існування, виручають у біді, дають поради, захищають від небезпек під час різних поїздок, оберігають та помножують їхнє добро. Врешті, допомагають їм у спасінні душі, під час їх смертної боротьби і, нарешті, на Суді Божому, про що ми прочитаємо у наших прикладах.

Стражденні душі моляться у чистилищі за своїх доброчинців
Св. Альфонс Лігорі каже: „Безперечно, що стражденні душі просять в чистилищі молитися за них; очевидно, що Бог дозволить їм знати про наші молитви ці святі душі будуть молитися й за нас, щоб між нами і ними був зв'язок любові та взаємного заступництва". Подібно висловлюється щодо цього також учений о. Суарез із Товариства Ісусового: „Ці душі є святими і дуже любленими Богом; вони також люблять нас досконалою любов'ю і знають, принаймні в загальному, про наші небезпеки, і знають, як ми потребуємо допомоги Бога. Звичайно, вони моляться за нас, незважаючи на те, що їм самим потрібно ще спокутувати свою провину! Ми можемо ще у цьому житті молитися один за одного, хоча і є перед Богом великими боржниками. Як читаємо у Святому Письмі, первосвященик Онія у появі Юді Макавею, оповів, що пророк Єремія – „це той, що братів любить і молиться за народ" (II Макавеїв, 15, 14). Отже бачимо, що також отці, які вже перебували на лоні Авраама, молилися за живих". З ним погоджується кардинал Белармін і висловлюється майже так само. Свята Катерина Болонська також каже, що, коли вона потребує милості, то звертається до стражденних душ і отримує все, що просила. Саме так вона отримує багато милостей за допомогою стражденних душ, хоч не могла їх отримати через заступництво святих. Підбадьорливий та виразний приклад цього дає нам наступний лист, який, не зважаючи на те, що він досить довгий, наводиться тут повністю.

Стражденні душі допомагають своїм доброчинцям одужувати від хворіб
Вільгельм Фрісем, друкар з Кельна, писав у 1649 році до о. Якова Монфорта Товариства Ісусового, такого лис та: „Я хочу сповістити Вам, Ваше Преподобіє, про чудотворне одужання мого синочка та моєї дружини. У святкові дні я читав книжечку, яку Ви дали мені до друку, і в якій йде мова про належну любов до небіжчиків. Коли я був зайнятий читанням саме цієї книжки, мені було повідомлено, що мій чотирирічний син важко захворів. Хвороба посилювалася, і він за короткий час потрапив у надзвичайну небезпеку, так, що лікарі уже сумнівалися в його одужанні, і потрібно було думати про його похорон. Лише я один не втратив надії повернути йому попереднє здоров'я, звернувшись з молитвою про допомогу до стражденних душ у чистилищі. Для цього я з самого ранку пішов до церкви, де з особливим благоговінням звернувся до милосердя Божого і одночасно пообіцяв збуджувати у собі святий запал допомагати небіжчикам. Коли я після цього прийшов додому, стан здоров'я значно покращився; – він уже просив їсти (кілька днів перед тим взагалі нічого не міг споживати), а наступного дня був вже настільки здоровим, що встав з ліжка, пройшовся, їв з великим задоволенням і поводив себе так, ніби ніколи нічого з ним не траплялося.
Отримане за моїм гарячим бажанням здоров'я, я сприйняв як милість неба і тому поспішно зібрав сто обіцяних книг настоятелеві монастирів, попросивши високопреподобного отця залишити кілька книг для себе, а решту розподілити в різних монастирях серед духовних осіб з тим, щоб про отриману мною милість знали всі, і щоб їх це спонукало ще більше допомагати душам у чистилищі. Ще не пройшло і трьох тижнів, як стався інший, не менш важливий випадок: у моєї дружини почали дуже тремтіти всі члени тіла, вона знепритомніла і впала на підлогу. їй ставало все гірше, а незабаром вона взагалі не могла нічого їсти і втратила мову. Всі наші зусилля врятувати її були марними, – і ми уже чекали на її кінець. Духовний отець, який допомагав дружині, закликав мене віддатися в руки Милосердя Божого. Я не занепадав духом, оскільки уже мав велике довір'я до отриманої мною допомоги від стражденних душ в чистилищі і плекав надію з їх допомогою повернути здоров'я також дружині. Я знову пішов в ту саму церкву, опустився перед вівтарем і знову настійливо просив Всевишнього, як це міг робити лише той, хто щиро любить свою дружину. „Боже, – сказав я, – Ти милосердний, і при потребі можеш своє милосердя подвоїти. Я прошу Тебе іменем Твоєї безмежної доброти не допустити, щоб моя втіха від одужання сина була затьмарена смертю моєї дружини". Після цього я знову повторив попередню обіцянку поширити уже не сто, а дві сотні книг серед побожних людей. Я звернувся з проханням саме до душ у чистилищі і закликав їх іменем любові, яку вони мають до Бога, змилуватися наді мною і заступитися за мене перед Богом за ті мої набожні зусилля завжди їм допомагати. Як тільки я повернувся після молитви додому, мої домочадці уже бігли мені назустріч з радісною звісткою про те, що моїй дружині стало краще. Непритомність пройшла, хвора знову відкриває очі і говорить, а коли я їй сам приніс їжу, вона її радісно їла і висловила впевнену надію на повернення здоров'я, що незабаром і сталося. Незабаром дружина змогла ходити з нами до церкви, щоб віддячитися Богові за повернуте здоров'я. Я не відкладав своєї обіцянки ні на одну хвилину і знову відніс книжки у різні монастирі, щоб усюди заохочувати віруючих людей до допомоги душам в чистилищі. Ваше Преподобіє, ця історія дійсно мала місце, і я закликаю у свідки Бога, що все було саме так. Я прошу Вас, щоб Ви також подякували Всевишньому за це подвійне милосердя" (о. Ф. Гаутінус, ТІ).
Тут доречно навести ще два приклади з нашого часу. Один про дівчину, яка через жахливі болі в членах тіла, довгий час потребувала багато коштів на лікування. Не змігши зменшити болі, лікар велів відправити три Служби Божі за померлих, після чого вона відразу вилікувалася. В іншому випадку, чоловік, який страждав від таких же болей і не міг нічим собі допомогти, пообіцяв розмістити на одному із шляхів, по якому проходить багато прочан (для їх підбадьорення і повчання) картину, де будуть зображені стражденні душі в чистилищі; після цього він був одразу зцілений.

Стражденна душа допомагає своєму доброчинцеві здобувати засоби для прожитку
О. Григорій Карфора пише таке: у одної бідної жінки з Неаполя, яка і без того жила в нестатках, був заарештований чоловік і за борги був запроторений у в'язницю. Сім'я залишилася без жодного джерела для існування, і недоля стала ще більшою. Тепер жінка повинна була не лише годувати дітей, але й викуповувати чоловіка. У відчаї вона звернулася з надією на істотну підтримку до дуже багатого чоловіка, який не раз допомагав бідним. Проте, отримала від нього лише невелику суму грошей. Це розчарування ще більше її пригнітило, і жінка відправилася до церкви, щоб поскаржитися Всевишньому, власне єдиному Отцю бідних, про своє важке становище. Вона розповіла Йому все, що у неї було на серці. Через натхнення святого ангела-захисника їй спало на думку, що стражденні душі у чистилищі надають своїм доброчинцям, які перебувають у злиднях, велику поміч. Жінка прониклася до них довір'ям, поспішно зібрала всі свої гроші, щоб замовити для них Службу Божу. Після Служби вона пішла геть і зустріла перед церквою гідного поваги старого чоловіка, який заговорив до неї дуже люб'язно і запитав, чому вона така збентежена. Жінка розповіла йому про своє нещастя. Він її вислухав і дав їй листа, якого вона повинна була передати одному шляхетному чоловікові в місті. Жінка поспішно віднесла йому цього листа, і чоловік був дуже здивований, оскільки він впізнав почерк свого покійного батька. На запитання: звідки в неї цей лист, жінка відповіла, що отримала його від старшого знатного чоловіка. При цьому вона подивилася на стіну, де висіла фотографія, і збентежено додала, що він дуже подібний на чоловіка, який зображений на фотографії, але мав більш радісне і веселе обличчя. У листі було написано: „Сину мій! Саме у цей момент піднімається твій батько на небо завдяки Службі Божій, яку замовила ця бідна жінка. Я тобі дуже раджу бути їй вдячним і достатньо її винагородити, оскільки вона цього дуже потребує"'. Багатий чоловік читав ці рядки і плакав від радості і великої втіхи. Прочитавши листа, він звернувся до щасливої жінки зі словами: „Жінко, Ви незначною милостинею дали велике щастя моєму батькові, а я хочу значно більшою милостинею принести щастя усій Вашій сім'ї. Запевняю Вас, що тепер Ви ніколи не будете мати нужди в засобах для прожитку".

Стражденна душа у чистилищі надає своєму доброчинцю поміч у біді
Кілька оповідачів повідомляють про подію, яка трапилася з архиєпископом Христофором Сандовалем Севільським з Іспанії. Він з дитинства мав звичку віддавати всі заощаджені гроші, як милостиню, бідним душам і продовжував цю боговгодну роботу, навчаючись у вищій школі. Так, Христофор одного разу роздав усі свої гроші, а з дому звичної для нього підтримки не отримав, через що потрапив у такі великі злидні, що не мав навіть за що пообідати. Але ще більше його турбувало те, що він не міг дати милостиню жебракові, який просив її від імені стражденних душ. Тоді Христофор пішов до церкви, щоб хоч принаймні за них помолитися. Майже перед самим завершенням молитви він побачив перед собою симпатичного, добре одягнутого (на зразок подорожуючого) хлопця, який люб'язно привітався з ним. Спочатку Христофор страшно злякався і подумав, що до нього з'явилася особа з другого світу. Він оговтався лише тоді, коли хлопець йому повідомив, що прибув із Іспанії, його Батьківщини, щоб передати приємні звістки про його батька та решту родичів і друзів. Після тривалої бесіди хлопець запросив Христофора піти з ним до притулку, щоб пообідати. Санловаль погодився, і обидва, з великою довірою один до одного, сіли за стіл. Після обіду чужинець сказав Христофорові, що хоче залишити йому гаманець з грошима. А передаючи гроші, додав, що той може використовувати їх при необхідності для своїх вигод, а його батько, знаменитий граф, поверне йому його гроші в Іспанії. Після цього пішов геть під тим приводом, що дуже зайнятий. Пізніше Сандоваль шукав його знову, але не міг знай ти ні там, де вчився, ні в Іспанії і нічого взагалі не зміг про нього дізнатися. Грошей, які складалися лише з золотих монет, також ніхто не просив віддати, і йому їх вистачило до того часу, поки не були доставлені його гроші, що затрималися надовго через нещастя, що трапилося у дорозі з посланцем. Сандоваль уже більше не сумнівався, що тим чужинцем була душа з чистилища, яка допомогла йому у біді за його милостиню, яку він увесь час був готовий віддати для померлих. Через свою смиренність Сандоваль ніколи нікому про цю подію не розповідав, поки не повідомив про це під час свого рукоположення в Римі Святішому Отцеві, Папі Клименту VIII, який після цього наказав розповісти про це всім, щоб підбадьорувати віруючих людей до подібних поступків і любові до стражденних душ. Христофор Сандоваль на все своє життя залишився ніжним другом та старанним помічником стражденних душ і не пропускав жодної можливості, як у своїй єпархії, так і в інших частинах королівства, розбуджувати співчутливу любов до них. (о. Мартін Роа ТІ та ін.)

Стражденні душі забезпечують своїм доброчинцям пораду та захист від усіх небезпек під час подорожей
Одна побожна дівчина в лютому 1830 року здійснювала одноденну подорож. Мандруючи, вона дійшла до роздоріжжя. В цей час уже стало темно, а їй потрібно було пройти ще досить великий відрізок дороги. Роздоріжжя було для дівчини незнайомим, і вона почала плакати, оскільки їй дуже не хотілося блукати вночі. Тоді вона промовила сама до себе: „Я так хотіла трохи помолитися за стражденні душі. Хоч би хтось прийшов і показав мені дорогу". Але підказати правильний шлях не було кому, і дівчина пішла однією із доріг, які були перед нею. Не пройшла вона й кількох мет рів, як перед нею з'явився хлопчик і запитав: „Дівчино, куди тобі потрібно йти?" Дівчина назвала селище, і він їй сказав ще раз: „Ти йдеш неправильно, тобі потрібно перейти на другий бік". Вона трохи відволіклася, щоб обійти кущі, і коли знову глянула туди, де знаходився хлопчик, то побачила лише рівне поле.
Кілька років тому троє чоловіків з великою сумою грошей проходили через Ст. Готард. Підійшовши до лісу, який був дуже небезпечний, вони взяли в руки вервицю, щоб для свого захисту прочитати молитву за стражденні душі. Коли мандрівники дійсно підійшли до того місця, де на них уже чекали розбійники, то побачили, що перебувають під охороною озброєних рицарів, які захистили їх від нападу грабіжників. Коли ж грабіжників пізніше затримали, вони також розповіли про неземний супровід чоловіків з грошима. Тут також доречно навести громадську заяву, яку зробив єзуїт о. Мартін Роа у своїй книзі про стан стражденних душ: „Я можу сам засвідчити, що мені було дуже сумно під час багатьох небезпечних і довгих подорожей. Я сильно хворів, але був змушений проходити через покриті снігом гори, через глибокі, заповнені водою долини, через дикі пустелі, через місця, де було багато вбивць та розбійників. Я звертався до стражденних душ і увесь час відчував їх допомогу, змігши, таким чином, завдяки їм щасливо уникнути всіх небезпек".

Стражденні душі турбуються та охороняють добро своїх доброчинців
Побожний Ніколаус Вольф розповідає, що у одного селянина з його селища, якого він добре знав, сусід намагався тричі обірвати вишні. Як тільки він вилазив на вишню, кожного разу на нього спрямовувся промінь світла, і він був змушений щораз ухилятися. Пізніше сусід сам зізнався селянинові про свій намір і сказав, що той має дуже добрих сторожів. На це селянин йому відповів, що нічого про це не знає і що в нього є звичка на час усіх постів замовляти Службу Божу за бідні душі. Ніколаус Вольф розповідає також про трьох дівчат, які жили самі у віддаленому домі і мали звичку багато молитися за небіжчиків. Одного разу в їх будинок намагалися пробратися злодії, але їх весь час відлякував сильний гуркіт на сходах. Злодіям здавалося, що багато людей бігло вниз по сходах. Про це пізніше вони розповіли самі.
О.Манцін розповідає: „Один купець мав на складі багато різних товарів і протягом кількох років не міг їх збути, через що потрапив у велику небезпеку обанкротитися. Він почав шукати захисту у стражденних душ, пообіцявши замовити за них велику кількість святих служб. Протягом короткого часу він спродав усі свої товари".

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:20 | Повідомлення # 10
ДОДАТОК
З СУЧАСНОГО ВЧЕННЯ Католицької Церкви про Чистилище

Поки, отже, прийде Господь у своїй славі й ангели всі з ним (пор. Мт. 25, 31), та по знищенні смерти все стане йому послушним (пор. 1 Кор. 15,26-27), одні з його учнів ще паломничають на землі, інші, відійшовши з цього життя, очищуються, а треті прославляються, оглядаючи „ясно самого Бога триєдиного, який є".
Всі однак в різному ступені і різним способом маємо участь в одній любові Бога і ближнього, та один і той же співаємо гімн слави нашому Господеві. Всі бо, що є Христові, маючи Його духа, злились в одну Церкву та взаємно в Ньому пов'язані між собою (пор. Еф. 4,16).
Визнаючи повністю цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі, від самих початків християнської релігії, плекала пам'ять померлих з великою побожністю та, оскільки є „свята і благочестива думка..." – приносити „жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха" (2 Мак. 12. 45-46), вона також приносила за них моління. Наша молитва за мертвих не тільки може їм допомогти, але й запевняє, що вони дієво заступаються за нас.
Собор Ватиканський II,
Догматична Конституція „Про Церкву", 49,50.

А ось чому навчає про чистилище новий „Катехизм Католицької Церкви", схвалений Папою Іваном Павлом II 11 жовтня 1992 року

III. Кінцеве очищення або чистилище
1030. Ті, які помирають у ласці і злагоді з Богом, але ще не цілком очищені, хоча вже впевнені у своєму вічному спасінні, відбувають після смерті очищення, щоб осягнути статочну святість при переході до радості неба.
1031. Те остаточне очищення вибраних, яке є чимсь зовсім іншим від кари осуджених, Церква називає чистилищем. Науку віри, яка стосується чистилища, Церква передусім сформулювала на Флорентійському Соборі і на Тридентському Соборі. Традиція Церкви, спираючись на деякі тексти Святого Письма, говорить про очищаючий вогонь наступне:
Щодо певних легких провин треба вірити, що ще перед судом існує очищуючий вогонь, згідно зі словами Того, хто є правдою. Він застеріг, що коли хтось вчинить блюзнірство супроти Святого Духа, то це не буде йому прощено ані на цьому світі, ані на тому (Мт. 12, 32). З цього можна зробити висновок, що деякі провини можуть бути відпущені у цьому житті, а деякі з них у житті майбутньому.
св. Григорій Великий
Dialogi, 4, 39

1032. Ця наука також опирається на практиці молитви за померлих, про яку Святе Письмо мовить: „При цьому мав він (Юда Макавей) на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають..., щоб вони звільнилися від гріха" (2 Мак.12:45,46). Церква від початку вшановувала пам'ять померлих і жертвувала їх допомогу, і особливо – Євхаристійну жертву, щоб після очищення вони могли дійти до щасливого оглядання Бога. Церква вживає також милостиню, відпусти і покуту за померлих:
Несімо їм допомогу і пам'ятаймо про них. Не вагаймося нести поміч тим, які відійшли, і жертвуймо за них наші молитви.
св. Іван Золотоустий,
Homiliae in primam ad Corinthios, 41, 5.

1371. Євхаристійна жертва також приноситься за вірних, які померли у Христі, але „ще не цілком очистилися" (Тридентський собор DS 1743), щоб змогти увійти до святості і спокою Христа.
Не важливо, де покладете моє тіло. Не журіться про це! Прошу вас тільки про одне, щоб згадували мене перед престолом Господа.
(св. Моніка перед смертю до св. Августина і його брата).
св. Августин,
Confessiones IX, 11, 27.

Молімось також (в анафорі) за святих отців і єпископів, які вже заснули, і загалом за всіх, хто відійшов перед нами. Віримо, що душі відзискують велику користь тоді, коли молимося перед престолом, на якому містяться найсвятіші Тайни. Підносячи до Бога наше благання за тих, які вже заснули, навіть якщо вони були грішниками, ми тим самим дякуємо Христові, який пожертвував себе за наші гріхи. Завдяки Йому Бог, приятель людей, виявляє своє милосердя і нам, і їм.
св. Кирило Єрусалимський,
Catecheses mystagogicae, 5, 9, 10.

1472. Щоб зрозуміти ту науку і практику Церкви, треба бачити, що гріх має подвійний наслідок. Тяжкий гріх позбавляє нас спілкування з Богом, замикає нам доступ до вічного життя, що називається .довічною карою" за гріхи. Кожен гріх, навіть повсякденний, супроводжується надто невпорядкованим прив'язанням до земних речей, що вимагає очищення або на землі, або по смерті, в стані, який називається чистилищем. Таке очищення звільнює від того, що називаємо „дочасною карою" за гріхи (Тридентський Собор, DS 1712-1713).

1479. Оскільки померлі вірні, які піддані очищенню, є також членами тієї самої спільноти святих, то ми можемо допомогти їм отриманням відпусту, що звільнить їх від дочасних кар, на які вони заслужили своїми гріхами.

МОЛИТВИ ТА ДУХОВНІ ПРАКТИКИ, ЯКІ ДУЖЕ ДОПОМАГАЮТЬ БІДНИМ ДУШАМ

Сила молитви „Отче наш"
Серед усіх усних молитов немає святішої, могутнішої і приємної для Бога молитви за „Отче наш" та „Богородице Діво". „Отче наш" був складений від вічності і вперше був мовлений на землі устами Божого Сина, який став людиною. Все, що потрібно для шанування та прославлення Бога і для свого власного зцілення, закладене в молитві „Отче наш". Це не людська, а божественна молитва. Блаженний Мартін з Кохема каже, що небесний Отець має більшу радість тоді, коли Його діти тут, на землі, благоговійно промовляють „Отче наш", ніж коли Ангели небесні співають Йому своїми солодкими голосами пісні прослави. Про велич молитви „Отче наш" Тома Кемпійський пише: „Господня Молитва перевершує всі молитви святих і перебільшує привабливість зачарованих душ. Вона вбирає в себе всі вислови пророків і солодкі, як мед, слова псалмів. Блаженний той, хто обмірковує слова Всевишнього: золоті слова молитви „Отче наш". Якщо християнин благоговійно промовляє молитву, складену Богом, і віддає самопожертву Богові у своєму житті, тисячі разів благаючи, щоб Господь не позбавив його небесного раю і простив йому всі його провини, то хіба можливо, щоб Небесний Отець, Бог утіхи і милосердя, зміг від мовити покірному прохачеві у здійсненні його бажань! Тому ми маємо проказувати „Отче наш" з великим благоговінням, люблячою побожністю і дитячим довір'ям.

„Богородице Діво"
Серед усіх молитов на честь Божої Матері ми повинні надавати перевагу молитві „Богородице Діво". Ця молитва їй подобається найбільше і приносить невимовну радість. Жодною іншою молитвою не віддається Марії така честь і ні від якої іншої Вона не мала такої радості та насолоди, як від тієї, яку Вона вперше почула з уст Архангела Гавриїла. У момент воплочення Ісуса Христа Марія стала Матір'ю Сина Божого та нареченою Святого Духа.
Св. Мехтільда мовила одного разу до Богоматері: „О, солодка Царице неба, я хочу привітати Тебе найсолодшими словами, які коли-небудь могло придумати людське серце, а також вимовити їх". їй з'явилася Блаженна Діва і сказала: „Жодна створена істота не може мене величніше вітати за ту людину, яка мене вітає з високою повагою та словами, якими мене привітав Бог Отець в „Ангельському Привіті", і всією своєю могутністю оберігав від усякого нещастя та провини.
Син Божий освітив мене своєю Божою мудрістю, і через це я стала найблискучішим сузір'ям неба і землі. На це вказує також ім 'я Марія, що означає Вранішня Зоря.
Святий Дух так глибоко проник у мене і зробив це з таким милосердям, що тепер той, хто шукає милості через мене, він її обов'язково знаходить. На це вказують слова у молитві „Богородице Діво": „Благодатна, Маріє!"
Суарез, один із найученіших теологів Церкви, який одночасно був взірцем побожності, сказав, що він хотів би краще втратити всі свої знання, ніж заслугу за одну-єдину „Богородице Діво". Якщо ми дійсно хочемо щиро любити Марію, то мусимо розпочинати промовляти молитву „Богородице Діво" з великою побожністю. Тоді здійсниться і для нас те, про що казав св. Бонавентура: „Марія вітає нас усіх з милосердям так часто, як часто ми до Неї звертаємося вітанням „Радуйся".

Молитва „Богородице Діво", промовлена тричі, є ключем від неба

„Богородице Діво", повторена тричі, є „великою допомогою" у тому, щоб отримати милосердя та вічне зцілення. Ця молитва заслуговує того, щоб її знали всі та щоб поширювати її надалі.
Однією із найспасенніших є молитва шанування та звернення до Пресвятої Богоматері Марії. її допомога та заступництво припадало на долю тих, хто щоденно, з наполегливістю, вітав Її потрійною молитвою „Богородице Діво". Через прохання її палких шанувальників наша Небесна Матір добивається від свого Божественного Сина усіх благ для зцілення їх душ. У своїй доброті наша Матір не забуває про нас, а плоди молитви на Її честь видно у кожному побожному людському житті. Святій Мехтільді фон Гакеборн (1299) було відкрито, що ті душі, які щоденно тричі промовляють „Богородице Діво" на честь чеснот, які триєдиний Бог надав найсвятішій Діві, отримають милосердя за витривалість у доброму та ласку блаженної смерті.
Великі Святі, а серед них св. Антоній Падевський, св. Альфонс Марія Лігорі, св. Леонардо де Портомауріціо, св. Дон Боско, св. Клеменс Марія Гофбауер, дуже припоручали потрійну молитву „Богородице Діво" і самі щиро молилися та поширювали її. Св. Антоній вимолив собі, таким чином, ласку цілковитої чистоти і стійкості перед спокусами світу. Тому ця проста молитва до Пречистої Діви є для тих, що серйозно моляться (а перш за все – у часи їх великих змагань за чистоту), великою допомогою і підтримкою. Цією допомогою в небезпеках нашого світу може насамперед користуватися молодь, щоб знову отримати тверду підтримку, довір'я і, при необхідності, знову, з сильною волею, розпочати чисте життя.
Звертаємося до духовних пастирів, вихователів молоді та всіх, кому не байдуже спасіння людський душ: „Поширюйте цю просту, повторювану тричі, цілющу молитву „Богородице Діво" і самі відмовляйте її із сокрушеним серцем".
„Богородице Діво"
(„Матінко Божа, попроси за мене...")
„Богородице Діво"
(Маріє, що зачала без гріха, попроси за мене..., бо я шукаю захисту у Тебе").
„Богородице Діво"
(Пречиста Діво Маріє, збережи мене від смертного гріха").

Розпали у собі любов

Душу, яка у побожній та святій молитві піднімається до Бога і поєднується з Ним, Господь любить щиро і зсилає на неї своє Милосердя. Святий Франціск Салезій, творець внутрішньої молитви, каже: „У молитві ми поєднуємося з Богом. Він говорить з нами, а ми з Ним". Св. Августин говорить про дію святої молитви так: „Немає нічого більш спасенного чи кращого в нашому житті, чогось більш солодкого чи величнішого у нашій релігії за молитву. Благоговійна молитва є ключем від неба, силою та захистом душі, є джерелом усіх чеснот".
Як вже було сказано, молитви „Отче наш" та „Богородице Діво" є найкрасивішими, найвеличнішими і найдієвішими серед всіх інших молитов.
Хто промовляє побожно і з любов'ю „Отче наш" і „Богородице Діво", у серці того розпалюється любов до Бога. Бог поєднується з такою душею і дає їй ласку жити святим життям. Ніщо так не звеличує наше благочестя, як чиста молитва та стосунки з Богом. Від молитви серце отримує справжню шляхетність, воно відривається від марноти світу, поступово поєднується з Богом, одухотворяється і освячується. У молитві ми розмовляємо з Богом Отцем, з Ісусом Христом, Матір'ю Божою, з Ангелами та Святими. Опіку Бога та благословення у повсякденних та духовних справах, а також ласку наполегливості отримує та душа, яка зуміє у своїй молитві піднятися до Всевишнього.

Ще декілька порад

Промовляй з трепетом та любов'ю молитви „Отче наш" та „Богородице Діво" і це принесе тобі благословення Боже та притягне до тебе Божу ласку, бо Небесний Отець радіє, коли Його діти вшановують Його, як свого Отця. Благоговійна „Богородице Діво" є улюбленою і найприємнішою молитвою для Богоматері. Хто побожно промовляє „Отче наш" та „Богородице Діво", той отримає великий дар Милосердя Божого, безмір любові, забезпечення блаженної смертної години, Господній за хист і благословення у багатьох духовних та земних бідах і справах.
Ще одне прохання: молися спокійно і зосереджено, не поспішай, тому що поспіх є смертю для побожності, каже святий Франціск Салезій.

Пожертвування святих Служб Божих та усіх добрих справ

Святий, триєдиний Боже, Отче, Сину і Духу Святий! Я вірю в Тебе, тому що Ти є вічною правдою; я надіюся на Тебе, тому що Ти добрий та вірний, я люблю Тебе, тому що Ти - найбільше добро і достойний любові усіх. Ти мене любив до цієї години, осипав мене численними благодіяннями і хочеш робити мене вічно щасливим. На жаль, я за Твою безмежну любов відплатив Тобі гріхами. Безмежно милосердний Боже, який створив мене з нічого, змилуйся наді мною, прости мені мої погані вчинки і не дай мені знову впасти у гріх. Якби я зміг день і ніч спокутувати і оплакувати біля Хреста усі мої помилки! Я Тебе, Найсвятіший Боже, завжди любив і ніколи Тебе не засмучував! Але відтепер я хочу стати ще кращим. Твоєму милосердю, Боже, поручаю грішників усього світу, які перебувають зараз у смертній боротьбі і ще сьогодні помруть.
Я приєднуюся до всіх святих Служб Божих, які будуть відправлятися сьогодні в усьому світі, які уже відправлялися, починаючи від першої святої жертовної Служби Божої під час Останньої Вечері, і ще будуть відправлятися до кінця світу. Я приєднуюся також до моїх дорогих батьків, сестер та братів, до всіх, хто мені зробив добро для тіла і душі, до живих і померлих, до Святішого Отця та Єпископів, до духовних пастирів та отців і всіх, кому я зобов'язаний зробити щось добре. Я жертвую для Тебе, Боже, всі святі Служби Божі для прославлення Твоєї безмежної любові, доброти та милосердя, як жертовну подяку за все добре, що ти зробив для нас при житті і незмірно більше зробиш для нас у вічності, як жертву покути за гріхи усього світу та наші особисті.
Я Тебе також благаю силою кожної святої жертовної Служби Божої звільняти одну стражденну душу з чистилища, одного грішника навертати до Тебе, одному помираючому подати милосердя; відвернути від одної дитини небезпеку померти без святого хрещення; одній дитині зберегти її невинність; одній молодій душі, яка стоїть перед вибором професії, дати просвітлення та хоробрість, щоб вона могла діяти згідно волі Божої; а також, щоб можна було уникнути важкого гріха, що є найтяжчим для Твого Найсвятішого Серця. Без Тебе, мій Христе, я не хочу помирати, але на Твоєму Святому Серці я готовий померти, коли, де і як Тобі захочеться.

Пожертвування всіх Святих Причасть

Я поручаю себе сьогодні і назавжди Тобі, Ісусе, з усією моєю любов'ю під час усіх Святих Причасть, усіх святих богословлень та звільнень гріхів і жертвую Тобі їх через Марію. Мій Боже, Тобі пожертвувані навічно всі п'ять чуттів нашого тіла, всі наші душевні сили, кожен наш крок, всі наші зусилля та справи, всі турботи, горе і страждання, наше життя і смерть.
Найдорожчий Ісусе, до п'яти Твоїх Святих Ран, до всіх Твоїх святих заслуг, також до могутнього заступництва та заслуг Твоєї Непорочної Матері Марії, святого Йосифа, мого святого Ангела-Хоронителя та всіх Твоїх Ангелів і Святих приєдную самого себе, моїх дорогих батьків, моїх братів і сестер, друзів і сусідів, духовних і фізичних родичів та знайомих, усіх тих, що зробили мені щось погане або добре. Я приєдную всіх живих, але особливо священиків усієї планети, місіонерів, всіх, хто хоче стати священиком, всіх посвячених Богові осіб, всіх грішників і праведників; всіх здорових і хворих; усіх вдів та сиріт; всіх полонених і невинно переслідуваних; всіх засмучених і стражденних; усіх, хто лежить на смертному одрі, та всіх померлих. Особливо приєдную я також усю спільноту, до якої належу, з її духовними та світськими установами, учителів та вихователів. Винагороди їх усіх за добро, яке вони зробили для мене, щастям, благословенням та вічним блаженством.
Найдобріший Ісусе! Дай мені і всім палку любов до Тебе та справжню любов до ближнього.
Дай нам справжній запал, смирення, лагідність, терпіння, поміркованість, скромність і розум. Зроби наше серце люб'язним і подаруй нам чисту, невинну, не заплямовану гріхами совість. Зроби так, щоб ми частіше думали про Тебе, щоб ми мінялися у Твоїй всюдиприсутності. Підтримуй нас завжди Твоїм постійним і святим милосердям, та разом, особливо, з Марією та Йосифом допоможи нам у годину смерті.
Маріє, Матір моя, оберігай мене сьогодні від кожного важкого гріха! Нехай благословить мене Всемогутній і Милосердний Бог, (+) Отець, (+) Син, і (+) Святий Дух. Амінь.

Молитва до плечевої рани Ісуса

Мій любий Ісусе, покірне Ягня Боже! Я бідна і грішна людина, вітаю Тебе і вшановую Найсвятішу Рану, яку Ти відчув на своєму плечі, коли ніс важкий хрест та страждав через особливо важкий біль та муку від усіх інших ран на Твоєму благодатному Тілі.
Я молюся до Тебе, стражденний Ісусе, Тебе прославляю і вшановую від усього серця і дякую Тобі за найсвятішу і найнестерпнішу Рану Твого плеча! Покірно прошу Тебе через Твої великі муки, які у Тебе були, через рану і через важку ношу хреста, змилуватися наді мною, бідним грішником, і простити мені всі мої важкі й смертні гріхи та провести мене по Твоїх слідах до вічного блаженства. Амінь.
„Отче наш", „Богородице Діво", „Слава Отцю" (все тричі).

Ангел Господній
Після „Ангела Господнього” (вранці, в обід і увечері) додати один раз „Отче наш", „Богородице Діво" за стражденні душі в чистилищі (принаймні увечері).
Бог вітає Тебе, Маріє! Бог вітає Тебе, Маріє! Бог вітає Тебе, Маріє! Маріє, я вітаю Тебе 33 тисячі разів, так, як Тебе вітав св. Архангел Гавриїл. Нехай возрадується Твоє серце, а також і моє серце, що св. Архангел доніс до Тебе небесне вітання.
„Богородице Діво"(тричі).

Молитва за душі, які мусять страждати найбільше
Господи, Ісусе Христе! Три години страждав Ти від таких мук, які не переносила жодна людина. Прошу Тебе за ті душі, які змушені залишатися у чистилищі найдовше і які мусять переносити найжахливіші терпіння. Змилуйся над ними, милосердний Ісусе, заради Твоїх довготривалих мук, які я пожертвував Тобі за них, скороти і зменш їхні страждання. Прояви цю велику любов на честь Твого великого Милосердя до душ, що так сильно мучаться і звільни їх від гріхів, щоб вони змогли ще більше прославляти Твою безмежну доброту у вічності. Амінь.

Скорботна молитва за померлих
Боже, змилуйся над нами.
Христе, змилуйся над нами.
Боже, змилуйся над нами.
Христе, почуй нас.
Христе, прислухайся до нас.
Боже на небі, змилуйся над стражденними душами.
Боже Сину, Спасителю світу,
Боже Святий Духу,
Свята Тройце, єдиний Боже,
Свята Маріє, заступіться за стражденні душі.
Пресвята Богородице,
Свята Діво усіх дів, попроси за стражденних душ.
Святий Михайле, Святий Гавриїле, Святий Рафаїле,
Усі святі Ангели і Архангели,
Усі святі Престоли та Власті,
Усі святі Князівства та Сили,
Усі святі сили неба,
Усі святі Херувими та Серафими,
Усі святі Патріархи та Пророки,
Усі святі Апостоли та Євангелисти,
Усі святі Мученики та Помічники у біді,
Усі святі Єпископи та Вчителі,
Усі святі монахи і самітники,
Усі святі прочани і покутники,
Усі святі діви і мучениці,
Усі святі монахині і самітниці,
Усі святі і обрані Богом, просіть за стражденних душ.
Будь до них милостивим. Пощади їх, Боже!
Будь до них милостивим. Пощади їх, Боже!
Від усіх гріхів,
Від Твого покарання,
Від Твого гніву,
Від Твоєї суворої справедливості,
Від черв'яка, що точить совість,
Від довгого прохання блаженства,
Від палаючого полум'я,
Від жахливих мук,
Від страшної темниці.
Заступися за них, Пресвята Богородице,
Твоїм непорочним зачаттям,
Твоїми блаженними пологами.
Спаси їх, Христе,
Твоїм болючим обрізанням,
Твоєю втечею до Єгипту,
Твоїм сорокаденним постом,
Твоїм глибоким смиренням,
Твоєю надзвичайною нуждою,
Твоїм цілковитим послухом,
Твоєю найчистішою цнотливістю,
Твоєю великою терпимістю,
Твоєю палкою любов'ю,
Твоїм гірким стражданням,
Твоїм кривавим смертним потом,
Твоєю мученицькою смертю,
Твоїми святими п'ятьма ранами,
Твоєю дорогоцінною кров'ю
Твоєю смертю і Твоїм похороном.
Твоїм святим воскресінням,
Твоїм славним вознесінням на небо,
Зісланням Святого Духа.
Ми, бідні грішники,
Просимо Тебе, почуй нас.
Пощади їх, прости їх,
Звільни їх від їхніх мук.
Порятуй їх від страждань,
Нехай утішать їх Твої святі Ангели,
Просвіти їх Твоїм ясним світлом,
Нехай зрадіють вони від Твого погляду,
Подаруй їм вічне блаженство,
Почуй нас, Ісусе Христе!
Агнче Божий, що спокутав усі гріхи світу, змилуйся над стражденними душами.
Агнче Божий, що спокутав усі гріхи світу, змилуйся над стражденними душами.
Агнче Божий, що спокутав усі гріхи світу, змилуйся над стражденними душами.
Христе, почуй нас.
Христе, вислухай нас.
Милосердний Ісусе! Ці благання я жертвую Тобі разом з Твоїми заслугами, які Ти віддав віруючим душам через Твої страждання і Твою смерть. Заради цього прошу Тебе: змилуйся над ними і звільни їх від їхніх мук. Особливо змилуйся над тими душами, за які я маю молитися найбільше, щоб вони були позбавлені їх страждання і змогли Тебе ще більше любити, прославляти і благословляти. Амінь.
Радуйся. Маріє, безліч разів,
Радуйся, Маріє, безконечно,
Радуйся, Маріє, зранку вранці,
Радуйся, Маріє, після першої утоми,
Радуйся, Маріє, коли сонце найвище в небі,
Радуйся, Маріє, коли воно заходить.
Радуйся, Маріє, тихої ночі,
Радуйся, Маріє, коли серце у страсі і горі.
Радуйся, Маріє, кожної години.
Радуйся, Маріє, безліч разів.
Радуйся, Маріє, безконечно. Амінь.

Приходімо на допомогу стражденним душам за посередництвом молитви до Пресвятої Богородиці
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він утішив стражденні душі.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він по жертвував стражденним душам Свою дорогоцінну кров.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він спрямував дію всіх Святих Служб Божих на користь стражденних душ.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він спрямував на стражденні душі усю Свою любов, Доброту та Милосердя Свого Найсвятішого Серця.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він від дав стражденним душам Своє тридцятирічне укрите життя та терпіння.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він від дав стражденним душам все, що зробив за три роки прилюдного життя та страждання.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він розділив зі стражденними душами всю Свою любов до життя, Свої страждання та доброчесність.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він дав стражденним душам силу своїх страждань та смерті.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він розділив зі стражденними душами всю велич Свого Воскресіння.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він розділив зі стражденними душами Своє Євхаристійне життя.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він розділив зі стражденними душами силу страждань всіх люблячих Бога душ.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він розділив зі стражденними душами добрі справи та страждання усіх люблячих Бога душ.
Вітаємо Тебе, милостива Маріє, попроси Ісуса, щоб Він швидко прийняв стражденні душі до блаженного життя.

УРОКИ МОЛИТВИ

Молитва має бути радістю кожного християнина, тому що настане такий час, коли ти матимеш велику честь підтримувати довірливі стосунки з Царем Царів. Якщо тут, на землі, стосунки з добрими людьми роблять нас кращими, то уявімо, яка благодать панує у душах тих людей, які мають постійний зв'язок з Богом? Тому святі отці кажуть, що ніщо не збільшує нашу доброчесність так сильно, як часта молитва.
Крім того, молитва є ключем від неба, який відчиняє всі його скарбниці – спускає золотий ланцюг з неба до землі, по якому ми можемо отримати милосердя та дари.
Зрештою, душа людини може так довго зберігати духовне життя, наскільки довго може жити риба без води і наскільки наше тіло може залишатися без їжі. Християнин, який не молиться, уже перебуває у великому гріху, або ось-ось впаде в нього.
1. Молитва, як каже один святий Отець Церкви, є повітря душі. „Так, як тіло підтримує життя душі, так душа отримує своє (духовне) життя від молитви, і так, як тіло не може жити без душі, так само душа без молитви майже мертва. Людина, яка не має радості від молитви або молиться недбало, або взагалі не молиться, мусить рано чи пізно впасти в гріх, оскільки вона не зазнає Милосердя Божого, без якого вона ніколи не зможе оберегти себе від гріха”. „Бог хоче, – каже святий Августин, – повідомити нам про своє милосердя, але він повідомляє про нього лише тим, хто його просить про це". Всевишній запевняє нас у цьому, кажучи: „Моліться, і будете вислухані". Хто не молиться, той нічого не може почути. Правдою є те, що пише святий Августин: „Ніколи не навчиться жити побожно той, хто не вміє добре молитися". Тому не досить просто молитися, а потрібно молитися добре. Молитва – це більше справа серця, ніж губ, вона мусить іти від серця. Не молися просто губами, а від усього серця свідомо та правдиво! О, християнине, почни молитися щиро і тоді ти пізнаєш, яка приємна молитва та навчишся правильно жити.
2. Молися зі сокрушеним серцем, а це значить з серцем, у якому немає більше схильності до гріха, оскільки гріх є муром між тобою та Богом і не дає дійти твоїй молитві до Божого трону. „Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить - іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони у Бозі" (Йо. 3,20-21).
3.Молися зі смиренним серцем, а це значить, що ми повинні визнати, що нам завжди потрібна допомога Всевишнього.„Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать'' (Якова 4, 6). Чим більше ти стаєш гордовитим, тим більше Бог віддаляється від тебе; якщо ти смиренний, то Бог милостиво опускається до тебе, хоча Він знаходиться дуже високо над тобою.
4.Молися з благоговійним серцем. Звичайні слова, про які серце навіть і не знає, уже не говорячи про те, що нічого не відчуває, – це не молитва, а чванливе відбування повинності. Ще у Старому Завіті Бог скаржиться на юдеїв: „Цей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене"{Ісая 29,13). Тому ретельно уникай всякого добровільного відволікання.
5.Молися з довірливим серцем. Просити Бога з недовірою – означає не молитися, а грішити проти Бога, оскільки в тебе є сумніви у Його безконечній доброті та всесиллі і не ти віриш словам Спасителя: „Якщо б у вас була віра величиною з гірчичне зернятко, то ви б змогли зрушити гори". Як тільки знедолена людина починала шукати захисту у Божественного Спасителя, то Ісус, першим словом, запитував: „Ти віриш?", і коли Він зцілював хворого, то любив казати: „Іди, віра твоя спасла тебе". Отже, потрібно сильно вірити і не сумніватися, „оскільки той, хто сумнівається, втрачає надію отримати ласку від Бога''.
6.Молися в імені Ісуса. „Все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите"(Мт. 2, 22). Молитися в імені Ісуса Христа – це мати довір'я до Бога і вірити, що Він почує всі наші прохання не тому, що ми достойні бути почутими, а тому, що Його Єдинородний Син своїм стражданням здобув для нас цю безмежно цінну заслугу – бути почутим.
7.Молися, нарешті, наполегливо. Ісус Христос спочатку удавав, що не чує прохання ханаанської жінки. Проте, жінка не переставала просити і почула незабаром слова утіхи: „Іди, твоя дочка здорова!" Тому, християнине, не припиняй молитися не падай у відчай, а проси Бога другий раз, третій раз про те саме, якщо Він тебе за першим разом не почув".
Блаженна та людина, яка молиться з душевним піднесенням, бо вона щаслива. Вона більше не належить цьому світові, вона – як ангел Божий. Щиросердечна молитва – найшляхетніша у світі. Благоговійно молитися, по-християнському працювати і страждати із любові до Бога – є справжньою службою Всевишньому. Тоді з неба обов'язково сходить Ангел, щоб принести нам незліченні ласки, яких ми заслуговуємо. І ти, людино, маєш ангельську душу, якщо вмієш збагнути всі чудеса любові, якими Всевишній впливає на наші душі для їх зцілення.
Візьми до рук цю гарну книгу, яка тебе спрямовує до Бога і містить багато помічних молитов. Використай її для зцілення твоєї безсмертної душі. „Молися і працюй – і Бог завжди тобі допоможе!" Будь терпеливим і не вагайся! Хто вірить у Бога, той стоїть на твердому грунті; все, щоб не було, він переживе за допомогою молитви.

Навчися починати свій день по-християнськи
Твоя перша думка вранці має бути про Бога. „Душа моя до Тебе лине, мене підтримує Твоя десниця!"(Псалом 62).
Ознаменуй себе святим хрестом в ім’я Отця (+), і Сина (+), і Святого Духа (+) і говори благоговійно: Ісусе, Маріє, Йосифе, вам я віддаю своє серце і душу! Хай буде благословенним Ісус Христос на віки вічні! Амінь!
Перебори свою лінивість і ніколи не ніжся довго у ліжку. Якщо все-таки тобі важко вставати, то подумай про стражденних душ у чистилищі і віддай їм заслугу в поборенні твого небажання вставати. Іншим разом скажи: „Це Бог кличе мене з ліжка".
Одягайся швидко і стань на коліна для ранішньої молитви. Ніколи не пропускай її! Якщо ти не можеш довго молитися, то молися хоч трохи, тому що:
1) цей світанок подарував тобі Господь з Милосердя Свого, бо Він любить тебе;
2) добра вранішня молитва отримує у відповідь благословення з неба на цілий день; Бог та його Святі, до яких ти звернувся від щирого серця з самого ранку, пам'ятатимуть про тебе протягом усього дня! Розпочати щоденну працю без молитви - означає розпочати її без благословення, а благословення Боже дається лише тим, хто Його про це просить;
3) ти мусиш щоденно сперечатися з ворогами твоєї душі. Здійснюй добру ранішню молитву і матимеш сильну зброю проти них у своїх руках; опіка Бога та святої Матері чуватимуть над тобою протягом всього дня;
4) Пам'ятай, що кожен подарований тобі день – це велика милість, тому що Бог дає тобі цим самим можливість збільшити свою доброчесність та заслуги перед вічністю. Тому на пам'ять повинно спадати слово Всевишнього: „Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти"(Йо. 9,4).
Отже, з Богом починай день, з Богом його завершуй, і твоє життя матиме вартість та сенс.

Бібліотека » Церква » Духовна література » УТІХА БІДНИХ ДУШ (Йозеф Акерман)
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика