Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 212»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » УТІХА БІДНИХ ДУШ (Йозеф Акерман)
УТІХА БІДНИХ ДУШ
Дата: Середа, 07.04.2010, 23:02 | Повідомлення # 1
НІЩО НЕЧИСТЕ НЕ ВВІЙДЕ ДО НЕБА...
„Надходить час, – ба, вже й
тепер він, коли померлі вчують
голос Сина Божого..."
(Ів. 5,25).

У щоденному житті найчастіше зустрічаємося з однією відвічною правдою Божою, про яку каже Еклезіаст вже в Старому Завіті (12, 7): „Порох вернеться до землі, що з неї взятий був, дух же вернеться до Бога, що його дав." Та й Апостол Павло мовить: „Призначено людині раз умерти, а потім Суд".
Ми знаємо, що могутній Божий голос, що все привів до Життя, кожної днини кличе до себе на суд багато тисяч людей, без огляду на те, хто вони та яке становище займають. Тіло вмираючої людини ще теплим лежить на ліжку, на землі чи на полі бою, а душа, яка щойно відірвалась від тіла, вже стоїть перед Богом-Суддею, де вирішується її вічність: щаслива або нещаслива. Тіло залишається в гробі, а душа – цей найкращий витвір Божий – йде до неба або пекла, або ще залишається покутувати в Чистилищі за непрощені свої гріхи.
Святе Письмо виразно говорить нам про двояку вічність: про небо і про пекло. У небі живуть душі праведних, святих, у пеклі – душі грішні, прокляті. Але те ж Святе Письмо згадує нам і про третє місце, в якому ще є можливість прощення гріхів, навіть по смерті. Це місце, де покутують душі людей, котрі померли в простимих гріхах або душі, які хоч і в розкаянні й поєднанні з Богом помирають, однак ще не звільнились на землі від всіх своїх гріхів, тому відбувають покуту за свої гріхи в Чистилищі: „Не ввійде до нього (до неба) ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу" (Ів. 21, 27).
Віра в існування Чистилища, де терплять душі померлих, аж до повного очищення, а також молитва вірних за ці душі, основуються на Святому Письмі, на Священнім Переданні Церкви й науках Св. Отців. Вкінці наш розум сам доходить до переконання, що мусить існувати Чистилище.
Вже в Старому Завіті приношувано жертви перепрошення за померлих. В книзі Макавеїв згадується, що богобоязний князь Юда Макавей післав 12 тисяч драхм срібла до Єрусалиму, щоб священики приносили жертви за тих, що впали в бою, щоб вони були увільнені від мук своїх. Тим він показав свою велику віру в існування Чистилища.
Ісус Христос в Євангелії від Матея каже: „Хто скаже слово на Сина Чоловічого, проститься йому, коли ж хто вимовить на Духа Святого, не проститься йому ні у цьому, ні у тому світі."
Із цих слів Христових видно, що деякі гріхи можуть бути прощені і на тому світі, тобто в Чистилищі.
Св. Павло пише, що вогонь буде засвідчувати, якими були вчинки кожного з нас. Хто пройде пробу, той отримає нагороду. Хто ж знову на основі, якою є Христос, будував деревом, сіном і половою або чиї діла недосконалі і не перейдуть цієї проби, той зазнає страждань і загибелі: буде спалений неначе через вогонь, – а це вогонь страждань Чистилища. Св. Передання Нового Завіту від перших віків християнства підтверджує загальну віру в Чистилище. Доказом того є, в першу чергу, загально прийнятий звичай молитися за душі померлих, та приносити Жертви Служби Божої за них.
Найстарші Отці Церкви висловлюються про цю правду зовсім ясно і виразно. Св.Климент з Александрії запевняє нас, що люди мусять по смерті відпокутувати малі гріхи через кари, поки увійдуть до Неба. Св.Августин пише: „Приносимо жертву святих не за подяку, а за тих, які ще мусять покутувати за давні свої провини, як надолуження".
Цю саму науку голосять також собори перших віків християнства. Вкінці сам людський розум приходить до переконання, що мусить існувати Чистилище.
Візьмімо, наприклад, такі випадки: умирає двоє людей, один з них весь вік свій прожив у гріхах і так умер, не розкаявшись, а другий усе життя гаряче служив Богу, лише мав простимі гріхи. Чи вони в однаковій мірі заслужили на вічні муки? Отже Чистилища, як проміжного місця між небом і пеклом, домагається сама Божа Справедливість і Любов.
Правда св. віри про існування Чистилища є незаперечною. Кожен християнин-католик мусить вірити, що душі в Чистилищі терплять кари очищувальні. Які це кари? Про це Свята Церква нічого зобов'язуючого не вчить. Однак пояснює і запевняє, що душі у Чистилищі є вже певні свого спасіння, вже не можуть згрішити, а отже через те втратити Небо. І ця певність спасіння наповнює їх найбільшою радістю, навіть серед страждань, котрі вони терплять до повного свого очищення. Певним є також, що душі в Чистилищі терплять кару відлучення від Господа Бога, себто не можуть ще оглядати Бога лицем в лице. І ця кара є найстрашніша для душі, яка вже раз в хвилині суду побачила Його – свого Отця і Спасителя. Вона майже рівняється пекельній карі, бо й у пеклі душі позбавлені оглядання Бога. Але душі Чистилища свої муки зносять терпеливо, бо розуміють, що воно їх очищує і вони самі не хотіли б увійти до Неба інакше, як зовсім чисті. Загальною думкою учителів Церкви є і те, що в Чистилищі ще й існують муки змислів-відчуттів. Бо коли хто-небуть грішить, той також шукає собі недозволеної приємності або задоволення яких-небуть змислових побажань. Звідсіль можна легко зрозуміти, чому гріх мусить бути караний терпінням змислів і ними мусить бути відпокутуваний. Св. Отці Церкви вчать також, що терпіння Чистилища є більшими й нагальнішими від усіх можливих терпінь на землі, якими людина могла б надолужити Богу за свої гріхи. Та всі ці найтяжчі терпіння душ у Чистилищі, осолоджує їхня любов і туга за Богом. Муки Чистилища тривають залежно від числа та тяжкості гріхів, що їх душі можуть спокутувати до повного свого очищення. Збір душ у Чистилищі становить Страждаючу Церкву Христову. Члени її перебувають в дуже страшному стані, бо вони є на вигнанні, тобто позбавлені оглядання Бога, котрого люблять цілим єством. Вони дуже бідні, бо терплять невимовні муки очищувального вогню, вкінці вони найбільш нещасливі, бо не можуть собі самим нічого помогти. Для них настала ніч, час заслуги минув, самі вони не можуть нічого зробити, щоб скоротити час терпіння і страждань. Ці душі, немов той в'язень, закутий в кайдани і палений страшним вогнем та спрагою. Час, що вони його мають, - це час невимовних мук. Застановляючись коротко над Чистилищем і його муками, наше серце здригається. Справді, які нещасні душі у ньому, і як мало співчуття ми їм уділяємо! Там, можливо, перебувають наші родичі, наші приятелі найближчі, наші рідні, від яких ми не раз так багато добра зазнали, але про них ми забули, можливо навіть з останнім словом молитви „Отче Наш" над домовиною. Ми не-раз користуємося добрами, які в поті чола свого зібрали по мерлі, і вони, вмираючи, може зі сльозами на очах благали нас, щоб їх не забути по смерті, після якої вони потрапили в страшні муки Чистилища, але ми відразу їх забули, стали закам'янілими, байдужими до їхнього болю та опущення.
Застановляючись коротко над Чистилищем і муками душ у Чистилищі, навіть найбільш нечуле людське серце здригається на вид страшних терпінь цих безпомічних страждальців, які кличуть і благають нас про поміч устами Святої Церкви. Душі Чистилища – це святі душі, тому вони гідні нашої особливої допомоги й любові. Вони ліпші і досконаліші Божі приятелі, аніж будь-хто із тих, хто живе на землі. Тому, коли несемо поміч душам в Чистилищі, виконуємо акт великої любові Бога, бо „що ви найменшому з моїх братів зробили, – мені зробили" – каже Христос (Мт 25, 40). Ці душі безмежно вдячні за нашу поміч. Собі вони не можуть нічим допомогти. Однак це душі святі, милі Богу та посідають його ласку. Існує думка святих, що найбільшою потіхою і розрадою тих душ є те, що вони навіть у своєму жалю гідному становищі можуть допомагати нам своїми молитвами. Св.Катерина з Болоньї каже: „Коли хочу одержати яку ласку, удаюсь до терплячих душ в Чистилищі, щоб вони нашому спільному Батькові представили мою просьбу, й звичайно відчуваю, що вислуханням моєї молитви, завдячую їх посередництву."
Треба багато молитись за душі в Чистилищі. Ці душі гідні нашої допомоги, бо були злучені з нами вузлами природи, крові і ласки. Вони є наші добродії і ревні приятелі. Врешті вони є членами Містичного Тіла Ісуса Христа. „Коли терпить один член, то терплять з ним усі члени" – каже великий Апостол Павло. Це є також бажанням нашої матері-Церкви: щоб ми несли швидку і щедру поміч душам у Чистилищі.
Як помагати душам в Чистилищі? В першу чергу вони потребують наших побожних молитов. При появах душ з Чистилища, вони часто взивають про поміч за посередництвом св. молитов, якими скорочуємо їм і час, і кількість мук. До таких молитов можемо зараховувати вервиці, Хресні Дороги, відвідини Найсвятіших Тайн, короткі відпустові зітхання – особливу побожність в прийманні Св.Тайн. Наступним і ще успішнішим способом, як рятувати душі в Чистилищі, є жертва Служби Божої, яка гасить вогонь і скорочує час страждань цих нещасних душ. Це засвідчують нам часті появи цих душ.
Історія нових часів доносить нам випадок, який стався в затишнім містечку в Італії, в монастирі Сестер Клярисок у 1918 році. Вони часто мали незнаного гостя, якого ніколи не бачили, але могли почути його благання. Це був голос душі з Чистилища – голос одного священика, який помер, не впорядкувавши своїх фінансових справ. Він приходив до дверей монастиря, дзвонив у двері і чекав, поки вийде настоятелька: їй лишав гроші, щоб пожертвувала за нього на Службу Божу. На сильні домагання настоятельки, що це за душа, вона якось почула відповідь: „Я душа з Чистилища. Перебуваю тут вже 40 літ за це, що розтрачував церковний маєток. Ці відвідини повторювались 28 разів. Нарешті після 38 Служби Божої почувся її радісний і щасливий голос подяки за допомогу при звільнені з мук Чистилища, через Св. Літургії і молитви.
Великою поміччю для душ у Чистилищі є також наші терпіння і щоденні труди життя, якщо їх зносимо спокійно, терпеливо, з наміренням помогти душам в Чистилищі. Нам це багато не вартує. Тож не будьмо лінивими, не будьмо милосердними лише на словах, а творімо діла любові, діла маленьких Жертв і покути для добра душ у Чистилищі.
Цілющим бальзамом на рани цих душ є також жертви діл милосердя для добра наших ближніх. Милосердя для бідних – це немов викуп, що його приносимо Господеві, аби викупити душі з Чистилища. „Суд без милосердя тим, які не чинили милосердя" - каже Св. Дух.
Вкінці, великою поміччю для душ у Чистилищі є виконання останньої волі померлих, головно щодо молитов і Служб Божих. За легковаження її стягаємо на себе тяжку провину, бо забираємо померлому поміч, що йому належиться з овочів його добрих діл.
За часів Карла Великого вмирав славний лицар. Він мав лише одного спадкоємця – молодого племінника. Вмираючи, заповів хлопцеві, що його маєток – це зброя і кінь. Зброю нехай залишить собі, коня нехай продасть, а гроші віддасть священнику, щоб помолився за нього і відправив Служби Божі. Молодець прирік це зробити. По похороні стрия повів коня на продаж але побачив, що кінь дорожчий, як зброя. Подумав: ще зачекаю трохи, кінь ще подорожчає, тоді продам. Минали дні, тижні і місяці, молодець вживав коня до поїздок, але й не думав про виконання свого обов'язку. Пів року після смерті явився йому стрий, сказавши, що через його легкодушне і злобне серце, він дуже тяжко терпів у Чистилищі і мав ще довго терпіти, але Господь зарядив інакше. Врешті душа сказала: „Сьогодні я іду до раю, а ти будеш і за мене, і за себе терпіти!" Молодець невдовзі тяжко захворів і через кілька днів нагло скінчив життя. Так, дивні суди Божі!
Дорогі в Христі! Розглянувши коротко відвічну правду Божу про існування Чистилища, про яку говорить нам Святе Письмо, Передання Церкви, Св.Отці Церкви, та сам людський розум, доручаю вам уважно ознайомитися з книжкою „Утіха бідних душ", яка містить науку Святої Церкви про Чистилище, а також дуже багато прикладів про стан бідних душ у ньому. Ця книжка на тлі багатьох фальшивих вчень про потойбіччя, які особливо наполегливо поширюються у наш час, стане для вас правдивим путівником і порадником, як допомогти душам у Чистилищі і як готувати власну душу до зустрічі з Богом. Поглянувши зі сторінок цієї прецінної книжки на безмірні страждання душ у Чистилищі, які собі самі не можуть нічим допомогти, ми згадаємо про святі душі може навіть наших найближчих рідних, які, простягнувши свої благальні руки, устами Святої Церкви, взивають до нас про допомогу і порятунок для них.
Тож не зволікаймо, не будьмо недбалими й скупими на Св. молитви, Безкровні Жертви, Св. Причастя, на діла покути, жертвенності і милосердя для душ в Чистилищі. Тоді з певністю сповниться на нас обітниця Христа-Спасителя „Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть".
† ЄПИСКОП Софрон Мудрий ЧСВВ,
Правлячий Архиєрей Івано-Франківської Єпархії УГКЦ
Дата: Середа, 07.04.2010, 23:03 | Повідомлення # 2
Розділ 1 СУТЬ ЧИСТИЛИЩА

Що таке чистилище?
Чистилище – це таке становище в іншому світі, де очищуються душі від гріхів – тих легких гріхів, яких Бог не простив нам з милості Своєї, але за які й не покарав пекельними муками; і доти, поки гріхи не будуть повністю спокутані, душі не будуть пущені на небо, адже туди ніщо нечисте не може вознестися. Це таке становище в іншому світі, де відпокутуються також і важкі гріхи, які з великої милості Божої були б виправдані, якби ми щиро розкаювалися в них, ще за життя на землі. Тому то вчення Віри каже, якщо відпускаються гріхи, то це ще не означає, що з кожного розкаяного грішника цілковито спадає вина і кара, адже навіть і за найменшу провину належиться своя покара – чи то на цьому світі, чи в іншому – у чистилищі, аж поки не відкриється дорога до неба.
Докази цього дає нам і Святе Письмо у Мойсеевих книгах і Давидових псалмах. Мойсей і Давид, великі слуги Божі, хоча не безгрішні були, помирилися з Богом, але тільки після того, як вони сповна спокутали своє. І Церква ясно говорить про це.

Свідчення Старого Завіту про чистилище
Вже у часи Старого Завіту вірили, що десь є місце очищення. У цьому можна переконатися, заглянувши у другу книгу Макавеїв (II Мак. 12,38-46), де мовиться про те, що воєначальник Юда, зібравши з кожного вояка поголовно 2000 драхм сріблом, послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх тих полеглих у бою, під тунікою в яких було знайдено дрібні речі, посвячені ідолам. Таким благородним вчинком Юда виявив, що мав на думці воскресіння. „Бо, – читаємо у Святому Письмі, – якби він не надіявся, що полеглі встануть з мертвих, зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому він мав на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, – що за свята й благочестива думка! Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха" (ІІ Мак. 12, 44-46). Отож, саме таким діянням Юди Святе Письмо потверджує існування чистилища, чи то пак такого потойбічного становища померлих, де вони можуть спокутати свої гріхи, якщо ми будемо молитися і приносити жертви за них. До того ж, у час воєнного лихоліття, неможливо було б зібрати стільки грошей і завести раптово такі важливі релігійні новини, якби така віра не була закорінена в народі ще набагато раніше.
Алліолі, коментуючи цей уривок з Макавеїв, каже, що він ясно доказує слушність учення Церкви про існування місця очищення для тих померлих, які сподіваються на милостиве прощення своїх не до кінця спокутаних гріхів, і які вірять у дієвість молитви і добрих діл заради їхнього спасіння. Крім того, це роз'яснюється також і словами Ісуса, сина Сираха, де читаємо: „Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки"(Сирах 7,33), тобто віддавай останню пошану померлому, відправляй панахиди, як про це іншими словами говорить Алліолі. Зрештою, таку ж думку можна вичитати і в апостола Павла (І Кор. 15,29-30), де він пише: „Що роблять ті, що хрестяться за мертвих? Коли мертві ніяк не воскресають, чого тоді за них хреститись?" Згідно з Бутлером та іншими дослідниками Святого Письма, в юдеїв був тоді ще звичай вмиватися, або ж і очищуватися за мертвих. Та й досі юдеї вірять ще в очищення після цього життя і через те моляться за померлих.

Свідчення Нового Завіту про чистилище
Божественний Спаситель мовить: „Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не видав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" (Мт. 5, 25-26). Теперішні теологи і коментатори Святого Письма розуміють темницю однозначно як чистилище: очевидно, йдеться про інший світ, але про пекло мова не може тут іти, адже з пекла немислиме вороття, а воно тут можливе.
Крім того, Божественний Спаситель ще мовить: „І коли хто скаже слово проти Сина чоловічого, проститься йому. Коли ж хто скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні на цьому світі, ні на тому "(Мт. 12, 32). З цього святий Августин, разом з іншими отцями Церкви, виводить, що мова йде про чистилище, де (відповідно до Божественного вислову) дається прощення гріхів, спокутуваних уже в іншому світі. Зрештою, також і святий Павло пише: „Коли ж хто на цій основі (якою є Ісус Христос) будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи (тут під золотом, сріблом і самоцвітами отці Церкви розуміють добрі діла, і, напротивагу їм, – під деревом, сіном і соломою розуміються легкі гріхи або прогрішення), кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається в вогні, і вогонь випробує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду, коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь" (І Кор. 3,12-15). Алліолі пояснює ці слова так: „Вогонь, що про нього тут говорить апостол, – це не що інше, як саме вогонь очищення, чистилище, в якому до часу визволення перебувають не цілковито чисті, але упокоєні душі, аж поки не настане Судний день і все не очиститься всесвітнім вогнем (див. також: II Пт. 3,10-13). Подібно пояснюють це місце всі отці Церкви, і ми навіть маємо непомильне пояснення, дане на Флорентійському Соборі, що все слід розуміти саме в та кому сенсі.

Апостольські свідчення про чистилище
Вже у третьому столітті Тертулліан говорить про жертви для мертвих, як про одне з апостольських свідчень, а св. Іван Дамаскин каже у своїй промові за померлих: „Учні й апостоли Божественного Спасителя, котрі на власні очі бачили вічне Слово і наставляли на путь істинний всі землі світу, вчили, що непорочна, благодатна і цілюща тайна святого жертвоприношення нагадує також і про тих, які з вірою заснули". Для підкріплення цих слів наводить він ще думку св. Івана Золотоустого: „Іван, котрого ми називаємо Золотоустим, бо він говорить направду золоті слова, вчить: Не просто так, не випадково наймудріші учні Божі настановляли і Церква дотримується настанови, щоб кожен священик у побожних тайнах молився за душі померлих". Про це ж саме пише і св. Григорій Нисський: „Не без підстави і не без користі свідчать апостоли та учні Христові, що над усе святій Церкві Божій угодно, якщо в осяйній божественній тайні шануватись буде пам'ять про тих, котрі померли з правдивою вірою". Нарешті, св. Августин цілковито переконаний у правдивості цих апостольських свідчень щодо чистилища. У своєму трактаті про піклування за померлих він пише: „У книзі Макавеїв читаємо про жертви для мертвих, і хоча про це в Святому Письмі Старого Завіту більше нічого не записано, одначе ставлення всієї Церкви до цього звичаю таке поважне, що серед молитов, які править Господеві перед Божим алтарем священик, неодмінно знаходить своє місце і молитва за мертвих".

Догмати Церкви також свідчать про чистилище
Церква засвідчує своє переконання в існуванні чистилища не лише своїми розпорядженнями, похоронними обрядами, задушними днями, не лише повсюдними і повсякчас ними щоденними Службами Божими, що з давніх давен відправляються, але це переконання вже довший час на церковних соборах виступає як учення Віри; про це мовилось на III і VI Соборі у Карфагені, на IV Вселенському в Латерані і на Тридентському Соборі. На останньому з них ясно засвідчено, що „душі, котрі перебувають у чистилищі, дістають полегкість, коли відчувають допомогу вірних, особливо, якщо це угодна жертва молитви”; цей же Собор піддав анафемі кожного, хто б наважився твердити, що „розкаяному грішникові з милості оправдання простяться провини, і він уникне вічної кари, і навіть найменшого покарання не доведеться відбувати йому на цьому світі, або ж і в майбутньому, де горить очисний вогонь, аж поки не відкриється дорога до неба".


Розділ 2 СТРАЖДАННЯ У ЧИСТИЛИЩІ

Душевні муки у чистилищі
Душевна мука, або ж утратна покара, – це, згідно з отцями Церкви, найбільша мука в чистилищі: її так чи інак відчувають там усі душі, навіть і ті, котрі жодної іншої муки не мусять терпіти. Вона полягає в тому, що душа відчуває провину за вчинене зло і загублене добро, і в тому, що душа позбавлена милосердного погляду Божого, а це, як визначив уже Флорентійський Собор, найбільша мука з усіх по карань. Ніхто не може осягнути безміру страждань відокремленої від тіла душі, котра вся поривається до Бога, свого найвищого і єдиного блага, але повсякчас притягується назад, бо не відбуто ще покари праведного суду. Св. Альфонс із Лігорі пише: „Далеко більшою за муки чуттєві в чистилищі є та мука, що її мусять отам святі душі терпіти, якщо вони позбавлені погляду Бога свого. Запалені не просто природньою, але надприродньою любов'ю до Бога, вони прагнуть єднання із своїм найвищим благом, і якщо їхні провини не пускають їх до Нього, то вони відчувають такий гострий біль, який міг би їх убивати щомиті, якби вони могли помирати". Через те, – каже св. Іван Золотоустий, – мука позбавлення Бога для них є найбільше страждання, далеко більше, ніж муки чуттєві. Навіть тисячократний, – каже він, – пекельний вогонь не буде для них такою великою мукою, як страждання з утрати Бога".

Вогненна мука у чистилищі
Очисний вогонь, вогонь чистилища, згідно з отцями Церкви, нічим не відрізняється від пекельного вогню. „Той самий вогонь, – каже св. Тома Аквінський, –мучить проклятих у пеклі і праведних у чистилищі. Найменша мука там, – додає цей св. учитель Церкви, – перевищує найбільшу муку, яку можна зазнати в цьому житті". Не виключаючи з цього ряду ані найбільших мук, що їх терпіли мучні, ані навіть гірких страждань Господа нашого Ісуса Христа, він каже, що це – не звичайний природній вогонь, але бич Божий, що горить з надприродньою, пекельною силою. А св. єпископ і учитель Церкви Августин у своєму поясненні 37-го Псалму каже: „Оскільки сказано „та сам він спасеться" (І Кор. 3,15), то на вогонь якось не зважають. А проте кожен тільки крізь вогонь спасеться, і той вогонь пекучіший буде за все те, що людина може витерпіти в цьому житті. І ви самі знаєте, яких же то бід у цьому житті зазнали вже недобрі люди і яких то ще можуть зазнати; все ж таки вони лише таких бід зазнавали, які могли б і на долю добрих випасти. Те, що кожен чародій, чужоложник, розпусник і богохульник по праву терпить, – те не мусить витерплювати також і мучень Христової Віри. Біди тут на землі набагато легші, а про те ви бачите, що люди роблять все можливе для того, щоб не зазнавати їх! Наскільки ж то краще для них те робити, що Бог наказує, – з тим, щоб отих далеко тяжчих бід не терпіти!"

Інші страждання в чистилищі
Попри вогненну муку, в чистилищі терплять ще й інші покари. їх сприймається відчуттями. Передовсім – це темрява. Тому то в церковних догматах чистилище називається також темрявою чи тьмою. Тут караються також, як і в пеклі, всі ті відчуття, що найбільше спричинялися до гріха; сказано ж у „Книзі Мудрості": „Хто чим згрішив, тим той і покараний буде". Крім того, душі мусять страждати дуже часто саме на тому місці, де согрішили.
Св. Тома з Аквіну пише: „Є ще одне місце в чистилищі з особливими приписами: тому то, як читаємо, часами на людей в різних усюдах спадає кара – або для науки живих, або для допомоги померлих, яку вони одержать, якщо про їхнє покарання дізнаються живі і своїми молитвами в Церкві стануть пом'якшувати його". Нарешті, якщо нате буде воля Божа, вони позбудуться страждання злого духа. Про це говорить св. Бернард: „Ті, що перебувають у місці очищення, чекають спасення, але вони мусять спершу витерпіти пекучість вогню, або колючість холоду, або ще якийсь інший важкий біль. Всеблагий Отець віддає там своїх, для вічної величі призначених, дітей в руки лукавого, – але не для того, щоб знищити їх, а щоб очистити, не для гніву, а для милосердя, не для занапащення, а для відновлення, коли вони перестануть вже бути посудинами гніву, що приносить погибель, а стануть посудинами милості, що зберігає вічне панування".

Загальні погляди на страждання в чистилищі
Св. Цезарій з Арлю пише: „Чи не кожен каже так: Я щонайменше турбуюся про той час, коли буду в чистилищі, адже я все ж таки досягну вічного життя. Але Богові така думка не угодна. Всі страждання цього життя не можна навіть порівняти а тим, що буде в місці очищення. І хто ж знає, скільки днів, місяців, років він там змушений буде пробувати? Боятись палець у вогні потримати і не боятись довший час у нестерпному полум'ї бути?" Подібно каже і св. Бернард: „Відкиньте, брати, старі спокуси від себе, поки є ще час. Дні, що дані нам для очищення, минають – хочемо ми того чи ні. Але горе нам, якщо ми не очистимося вчасно. Тоді мусово нам очищуватися вогнем, і немає в цьому житті такої стражденної муки, що її можна було б порівняти з ним". Такого погляду на очисний вогонь дотримуються всі отці Церкви і духовні вчителі.

Небагато вибраних уникло страждань чистилища
В Одкровенні Івана Богослова наприкінці мовиться про святе місто, тобто про небо: „Не ввійде до нього ніщо нечисте " (Од. 21,27). З цих слів неважко догадатися, що дехто з померлих утішився відразу ж, бо досягнув найвищого щастя – безпосередньо споглядати Бога. Св. Тереза, котра сама свідчить, що бачила становище багатьох померлих, говорить лише про трьох таких щасливців, а саме про осіб виняткової святості, котрі безпосередньо досягли споглядання Бога. Вчений кардинал Беллармін у глухому стогнанні каже, що тільки поодинокі праведні з найбільшої милості Божої уникають страшних мук очищення і відразу ж досягають неба. „Хто ж є цілковито святий, – запитується св. Бернард, – хто, відійшовши з цього світу, має безвинну душу, очищену від усіх гріхів, що може славитись, хто має чисте серце і може сказати: моє серце чисте, я вільний від гріхів?" Небагатьох вибрано, але і серед них ще менше є тих, котрі повністю очистились. Саме їх має на думці мудрець, коли радить: „Очищуйся з небагатьма від свого недбальства".

Треба бути цілковито чистим, щоб досягти неба
Хоча легкі гріхи не позбавляють нас Божої прихильності, проте вони, зрозуміло, заплямовують нашу душу. Тому то ми, перш ніж станемо перед Богом, самою Святістю, котра не терпить і найменшого зганьблення, мусимо пройти очищення – якщо такого не сталося при житті – вже в чистилищі. Дуже яскраво свідчить про це одна історія, яка показує, що навіть маленькі діти потребують такого очищення. Оповіла цю історію св. Перпетуя, котра померла в 203 році мученицькою смертю і зарахована була до священного канону мучеників з огляду на свою виняткову святість. Сталося це незадовго до її смерті з її Дінократом, котрий ще малолітнім хлопчиком помер від віспи. Після того, як вона за якимось особливим покликом почала молитися за нього, вона побачила його: він виходив з якоїсь похмурої темниці, де було крім нього ще багато людей, увесь брудний, втомлений спрагою і спекою, з раною на обличчі. Після цього вона ще ревніше молилася за нього і через деякий час побачила його: він бавився з іншими дітьми десь на світлому осонні, чистий і радісний, і замість рани на обличчі у нього був лише рубчик. Все це свідчило про те, що він звільнився від своєї муки. Св. Августин, котрий разом з іншими отцями Церкви вірив у правдивість цієї історії, пояснював, що цей хлопчик мав би бути хрещений, а свою безневинність він утратив або через недодержання правди, або через якісь інші прогрішення свого дитинного віку. Детально описує цю історію граф фон Штольберг у восьмому томі своєї „Історії Ісуса", а також Бутлер у „Житіях святих" за місяць березень.


Розділ З СПОНУКИ ДОПОМАГАТИ БІДНИМ ДУШАМ

Бідні душі не можуть нічого більше заслужити і самі не можуть одержати жодного полегшення
Вчений Бутлер у своїй докладній статті про день усіх святих пише: „Не можна оминути ще того, що має викликати у нас особливі співчуття до стражденних душ у чистилищі, а саме: те, що вони не можуть більше збирати жодних заслуг і досягти хоч якогось полегшення для себе. Хворі та бідні можуть все ж таки просити допомоги, хтось та й зглянеться на їхні страждання, бо світ не без добрих людей. А душі в чистилищі можуть тільки смиренно терпіти і надіятись. Або ще тужливо стогнати за кращим становищем, але Бог не відповідає їм, бо ніч, „за якою ніхто не зможе діяти" (Ів. 9, 4), настала вже для них. Якби це жахливе місце відкрилось, якби ми могли поглянути на їхні страждання, якби ця картина вплинула на нас! Скільки ж то сліз проковтнули б ми, який трепет огорнув би нас, якби ми побачили ту силу силенну слуг Божих, наших братів у Христі, котрі так невимовно страждають!"

Бідні душі в чистилищі безперервно кличуть нас на допомогу
Хоча бідні душі в чистилищі самі собі в нужденному стражданні не можуть принести ніякої полегкості, проте вони точно знають, що нам усіма церковними скарбами, життєвими і страдницькими заслугами Ісуса Христа милостиво дано можливість приносити їм розраду і полегкість, і навіть цілковите спасення, і через те вони безперестанку благають у нас порятунку і допомоги. З огляду на те, що вони не можуть якось зрозуміло зв'язатися з нами, це робить за них і задля них Церква: Служба Божа, що її відправляють священики, служить також і для звільнення бідних душ з їхнього смутного стану. Канцлер Герсон звертається від їхнього імені до нас: „Моліться за нас, бо ми самі не можемо собі допомогти! Допомоги ми чекаємо від вас, не відмовте нам! Ви, котрі знали нас на землі, котрі любили нас, чи можете ви забути про нас тепер! Кажуть, що друг пізнається в біді. Але жодна біда не може порівнятися з нашою! Майте, отож, співчуття до нас! Бо затверділе серце само потрапить у біду. Будьте, отож, не байдужі – заради власної ж користі".

Наш обов'язок – приходити на допомогу бідним душам у чистилищі
Побожний М. Будон, архидиякон з Евро, говорить у своєму писанні „Прославлення Найсвятішої Трійці душами в чистилищі": „Чим бідніша особа, тим більший наш обов'язок допомагати їй. Але хто може бути біднішим за того, хто нічого не має, зате важко заборгував, і не може ані працювати, ані відробляти, ані навіть бажати нічого не може, а тільки змушений у страшенних муках чекати, поки не заплатить останнього гроша? Закон приходити на допомогу тим, хто в скруті, має загальну силу і розповсюджується навіть на чужих і незнайомих; ось тут виявляється ще одна сувора взаємопов'язаність, бо там, у тому очисному вогні, знаходяться також і ті, котрі з нами перед тим були у добрих стосунках і до страждань чиїх і ми, можливо, чимало спричинилися. Там знемагають наші брати, сестри, батьки, матері – багато знемагає там. Який же то біль для них бачити, що у цьому пекучому вогні про них забули, їх покинули ті, про щастя котрих вони колись так турбувались і котрі тепер марно тратять залишене ними майно, і жоден гріш не йде на їхній порятунок, на полегшення їхніх страждань! Справді, це подиву гідне, я колись не розумів цього. Якби в огні горів звір, то це викликало б співчуття - так невже можна бути нечутливим до батька, матері, мужа чи дружини, до всіх тих, котрі мучаться у страшному полум'ї чистилища?! Чи ж то ми люди без віри? Якби комусь із них довелося на цьому світі навіть меншої біди зазнати, або якби ми побачили, що на котрогось із них упала бодай би іскорка вогню, то ми б усе зробили, щоб погасити цю біду. Чому ж тоді ми такі негідні, такі сліпі, що залишаємо бідні душі серед мук, болючості, яких не може відчути жодна людина?"

Така воля Божа, що ми можемо приходити на допомогу бідним душам у чистилищі
У небесних одкровеннях св. Брігітти, що були неодноразово потверджені Церквою, але остаточно схвалені лише після достеменної перевірки на Базельському Соборі, читаємо, що ангел, який показував їй три місця чистилища, промовляв до неї: „Усім душам, які перебувають у цих місцях, належаться молитви і добрі діла святої Церкви, що чиняться на світі, передовсім ті молитви і діла, що їх вони самі здійснювали ще за життя, а також ті, що їх друзі для них чинять. Знай також: як багато є різних гріхів, так і покар багато є різних. Як голодному – їжа, спраглому – вода, сумному – веселість, нагому – убрання, а хворому ліжко приносить радість, так і душі радіють усьому тому, що для них робиться на світі. Благословенний нехай буде кожен, хто у своєму житті допомагав душам своїми молитвами і добрими ділами, а також працею своїх рук, бо непомильна Божа справедливість хоче, щоб вони або крізь вогонь очистились, або через добрі діла вірних швидше досягли спасення". Тут чулися поклики багатьох голосів із чистилища: „Господи, Ісусе Христе, Ти справедливий суддя! Всели дух любові Твоєї в серця священиків, ченців, усіх тих, хто має на землі духовну владу, бо тільки тоді і нам належатиме більше з їхніх співів, молитов і жертв". І з іншого місця лунало багато голосів: „Боже, на городи кожного, хто нам у нашій недолі приносить полегшу!" Нарешті роздавався ще один сильний голос: „Господи Боже! Своєю неохопною владою тисячократ нагороди всіх тих, котрі своїми добрими ділами нас до світла Твого Божества і до споглядання Твого Лику підносять".

Добрі діла задля померлих мають перед Богом велику вартість
Відомий духовний учитель Людвіг Блозій пише так: „Добрий і люблячий Господь так сильно любить душі своїх обранців, які після тілесної смерті ще мусять очиститись, і так ревно бажає їхнього спасення, що Йому – якщо ми з християнської любові щиро за них молимось, або приносимо жертовні дари, або псалми співаємо, або щось інше для зцілення чинимо і Богові задля них жертвуємо – це не менш угодне, ніж те, якби ми Його самого, коли б Він у темниці закритий був, намагалися б звільнити, спрямовуючи свою розраду, свою допомогу на Нього; ось і Його слова: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили" (Мт. 25, 40). У св. Діонісія можна вичитати, що сказав якось божественний Спаситель до св. Гертруди: „Ти повсякчас одну душу з вогню вирятовуєш, І це Богові так угодне, наче ти Його самого з темниці звільняєш, і щедра заплата з Його все могутніх благ належиться тобі, коли забажаєш, за це благодіяння". Св. Хома з Аквіну вчить навіть, що Бог прихиляється більше до добрих діл задля померлих, ніж задля живих, бо мертві більше потребують і не можуть самі, на відміну від живих, допомогти собі. Нарешті св. архиєпископ Амвросій каже у своїй книзі про священичі обов'язки: „Все, що з добрим наміром зроблено для померлих, нам же самим поставиться в заслугу, і ми одержимо все знову і стократ більше після смерті".

Звільненням бідних душ з чистилища ми дієво і досконало прославляємо Бога
Дотепер ми розглядали спонуки, що йдуть на користь частково нам і частково бідним душам – нам додають духу, їм дають допомогу. Тепер же ми хочемо бачити в цьому єдине – прославлення Бога. Святі в усіх своїх ділах завжди пам'ятали про одне: „Найвища слава Божа". І божественний Спаситель учить нас у молитві найперше просити в Отця небесного: „Нехай святиться ім'я Твоє"; саме такий сенс має велике славослов'я на утрені: „Благодаримо Тебе ради великої слави Твоєї, Господи, Царю небесний". Зрештою, „Слава в вишніх Богу" – це основне, що чинять святі на небі, через це і „прославлення Бога" має бути основною сполукою наших діл любові задля померлих, адже саме так ми по праву найдієвіше і найповніше будемо сприяти визволенню святих душ і вознесенню їх на небо, де вони Бога, цілковито пізнаного, будуть у любові прославляти. Побожний Будон так перейнявся цією думкою, що вигукнув: „Я закликаю всіх, хто прославленням Бога палає і до чистої любові Божої поривається, замислитися над цією правдою".
Коли св. Тереза та інші святі присягли на вірність Богові, вони погодились заради найменшої частинки прославлення Бога витерпіти всі муки, які лиш можна вигадати; що вони могли робити, як не страждати заради спасення душ з очисного вогню чистилища, адже цього вони дуже потребують, і не лише на одну мить, а назавжди, на всю вічність. Один монах Іван з Санти Марії, запалений щирою любов’ю до Ісуса, промовив: ..Я волів би все своє життя провести в пущі або в келії, щоб нічого іншого не мусіти робити, а тільки сприяти звільненню бідних душ і посилати деяких з них до Господа нашого Ісуса Христа, де б вони в Його царстві небеснім могли найповніше любити і прославляти Його!"

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:06 | Повідомлення # 3
Розділ 4 СПОСОБИ ДОПОМОГИ БІДНИМ ДУШАМ

Про способи, якими можемо допомагати бідним душам, взагалі
Члени Христової Церкви або славлять Господа на небі, або звойовують ворога на землі, або страждають за гріхи в чистилищі: тому то Церква називається славною, звитяжною і стражденною. Любов поєднує усіх нас з містичним тілом Христа, і через те ми причетні як до страждань і печалей, так і до радостей і втіх усього того, головою чого є і Христос. Братерська єдність святих, про яку говорить наша віра, складається із спільності єдиних дібр і взаємопов'язаності поміж членами Ісуса Христа. Так, ми пов'язані із святими на небі, коли дякуємо Богові за їхні перемоги і здобуті нагороди, коли просимо їхнього заступництва і коли вони заступаються за нас, так само пов'язані ми і з душами в чистилищі, коли ми своїми молитвами і добрими ділами Божу милість на них спроваджуємо і такими діяннями полегшуємо їхні страждання. Це і є способи допомоги для них, адже ми, самі заслуживши милість, усіма своїми богоугодними ділами можемо виступати їхніми заступниками. Священики віддавна визначили, що таке для нас богоугодне діло: це – молитва, піст, покаяння, милостиня, милосердя і свята жертва богослужіння. Але можна богоугодні діла перечислити докладніше: це – молитва, благання до Пресвятої Матері, ангелів і святих, покаяння, учинки з милосердя, жертвування власними заслугами, святе прощення, свячена вода, запалення свічки, паломництво, святе богослужіння.

Сила молитви за померлих
„Що за свята й благочестива думка, – мовиться у Святому Письмі, – приносити жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха"{ II Мк. 12, 45-46). Свята, тому що Богові мила, а благочестива, тому що, попри всі милості Божі, показує свою високу добродійну мету. Бо з-поміж усіх жертв, угодних Богові, ні одна так не прославляє Його, як жертва милосердя і любові, особливо якщо вона для стражденних душ чиниться, що їх Бог любить, адже вони святі і небо для них уже підготоване. Але саме для цього вони з Божої справедливості будуть перебувати в полум'ї чистилища, аж поки не очистяться. І наші молитви за померлих Господь ласкаво приймає – заради визволення цих душ, які приречені певний час мучитись, але яким обіцяно, що Ісус Христос почує їх. І як же сильно хочеться їм щось робити, коли вони самі бачать своїх віковічних суджених, котрі можуть колись причаститися до блага і блаженної святості. Тому то св. Августин каже, що нема побожнішого і святішого діяння, як молитва за померлих.

Умовляння молитися за померлих, до чого закликає св. Тома Кемпійський (лист 5-ий)
Ми маємо за всіх померлих молитись, але особливо за батьків, друзів і добродійників, тому що це діло великої любові та милості. Через те, що ми бажаємо собі, щоб колись і нам хтось приходив на допомогу після смерті, то тепер і ми мусимо докладати всіх сил, мусимо допомагати з Божою милістю також і їм. Тому що той, хто щиро турбується про звільнення бідних душ, і для себе самого має більшу користь, адже він, якщо за них молиться, ніколи не позбудеться плоду молитви своєї, до того ж він свято пам'ятає про смерть. І навряд чи він колись без внутрішньої спонуки повернеться до своїх звичайних занять, знаючи, що всі ми змушені проходити дорогою плоті і що його неминуче те ж саме чекає. Отож, молімося за своїх любих, адже незабаром і ми підемо слідом за ними, а вони, якщо будуть спасенні, будуть пам'ятати про нас у нашій, як і попередньо їхній, недолі! Наша віра має бути не на словах і ми повинні не тільки те, що в нас перед очима, бачити, але ми повинні доказати свою любов усім – тоді, коли ми ще в тілі, або коли нас уже нема. Через те, що „любов ніколи не минає"(І Кор. 13, 8), всі ті, що по правді один одного люблять, ніколи не зможуть один одного забути. І до того ж, вірний друг пізнається в біді. Чи не безбожно і жорстоко з твого боку було б, якби ти свого брата чи друга бачив у темниці чи вогні і при цьому не розчулився до сліз, якби ти міг простягнути йому руку, але не виявив йому своєї любові, якби ти міг звільнити його, сказавши слово, але сам безмовно пройшов мимо? Отож, заради мертвих частіше підіймаймо руки до неба і з побожною думкою робімо все, що йде на користь для їхнього спасіння, адже ми свідомі того, яких же то страшенних страждань зазнають вони, не знаходячи спокою, поки не очистяться!

Щирість, з якою варто молитись за померлих
Ми маємо пам'ятати про те, що за померлих треба молитися щиро. Як завзято боремося ми за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті; як би мало радіти наше серце, коли ми молимося за душі, котрі для нас не менш дорогі, але котрі горять у найстрашнішому полум'ї справедливої Божої кари! При цьому сльози текли б з наших очей, ми робили б це з правдивою, сердешною ревністю! Будон каже, що один псалом, так ревно вимолений, має більшу силу, ніж п'ятдесят псалмів, проказаних недбало. Якщо ревно молитися, то велику цінність будуть мати навіть і короткі молитви, скажімо, коли ми причащаємось, або коли благаємо заступництва Діви Марії та святих: робити це можна будь-коли і без особливих зусиль, як тоді, скажімо, коли б'є годинник. Подиву гідна сила щирої молитви, і яка розрадна обітниця, що її дає Господь з безмежної ласки Своєї! „Він учинить, – каже цар Давид, – волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх"'(Пс. 145,19). І св. Яків каже: „Ревна молитва праведника має велику силу"(Як. 5, 16). Також і Божественний Спаситель мовить: ,Коли ж ви в мені пробуватимете і коли мої слова у вас пробуватимуть, чого б ви не хотіли, просіте, і воно вам буде"(Ів. 15, 7). Зате сумними є свідчення про ті молитви, які проказувалися недбало і в гріхах.

Приклади щирості та ревності Святих, коли вони молились за померлих
Св. Амвросій, єпископ та учитель Церкви, промовляв над гробом римського імператора Валентініана зі священною ревністю: „Принесімо святі тайни як дар для тих, чию втрату ми оплакуємо! Молімось побожно за їх душевний спокій... Підійміть ваші руки зі мною, щоб ми могли хоч би так показати нашу вдячність за отримані блага". Далі він продовжував промовляти, згадавши померлого раніше брата Граціана: „Ви обидва станете святими, якщо мої молитви мають якусь силу. У мене не буде ані дня, щоб я не згадав про вас. Щоночі буду я благати за вас. Усі мої жертви будете приносити і ви. Якщо я вас забуду, то нехай забудуться також і мої права". Так само ревно молився він і над гробом імператора Теодозія Великого: „Дай слузі твоєму Теодозієві цілковитий спокій, той спокій, що його Ти твоїм святим даєш. Я не полишу своїх, сліз і прохань, аж поки не виведу його на святу гору Господню, куди його заслуги кличуть". З такою ж ревністю говорив щирі слова і св. Учитель Церкви Бернард: „Допомагати їм! Я хочу Господа зітханнями просити, голосіннями хочу я благати Його; молитвами своїми хочу я заступником їхнім бути; я хочу задля їхнього упокоєння принести жертву святої служби, в надії, що Господь зволить удостоїти їх своїм милостивим поглядом, і замінить їхні страждання спокоєм, їхню нужду – славою, а муки їхні – нагородою. Такими ділами може скоротитися час їхнього покаяння, закінчитися їхня печаль і знятися їхні страждання. Пробіжи, вірна душе, якою ти завжди є, ці лани спокути і поглянь, що там попереду. На цьому ярмарку прицінюйся тільки до милосердя".

Приклади того, як швидко почута молитва за померлих
У хроніці міноритів читаємо: „Один з отців нашого ордену – Конрад з Оффіди – опам'ятався, молившись якось, перед вівтарем у Церкві і побачив там одного брата з нашого монастиря, котрий незадовго перед тим помер. Той скаржився йому, що він страшно страждає в огні, і просив його молитися за нього, бо Господь дуже зважає на молитву. О. Конрад тут же почав ревно молитися, почавши з Господньої молитви „Отче наш" і закінчивши словами: „Господи, даруй йому вічний спокій, і нехай вічне світло осяває його". На це брат йому сказав: ,,Отче, якби ти знав, яку велику полегшу приніс ти мені у моїх муках своєю короткою молитвою, твоя велика любов покличе тебе ще раз помолитися за мене". Отець зробив це, і померлий, котрий знову відчув полегшення болю, ще раз звернувся з проханням до нього: „Отче, заради Божої милості прошу тебе – не переставай молитись, бо твоя дорогоцінна молитва перетворює мою муку на втіху!" Слуга Божий продовжував молитись безперестанку, аж поки печаль померлого не перетворилась на радість, бліда барва – на блиск, а його попелясте убрання не стало сніжнобілим. І після того, як він сотню разів проказав молитву, душа померлого стояла перед ним, сповнена радості та слави, дякувала йому невимовно за таке швидке її спасіння і полинула переможно на небо. Подібний же приклад маємо в тій самій хроніці, де йдеться про о. Стефана, котрий, багаторазово співаючи псалом „З глибин волаю я до Тебе", так само вимолив прощення для однієї душі, котра являлася йому.

Навіть коротка молитва може дуже прислужитися померлим
Один побожний єпископ, якось удень злегка задрімавши, побачив у сні одного хлопчика, котрий разом із золотим ангелом витягував на срібній мотузці якусь гарну жінку з глибокої криниці, і коли, прокинувшись, він підійшов до вікна, то побачив на церковному подвір'ї, біля однієї з могил саме того хлопчика, що й у сні. Коли він запитав його, що він тут робить, той відповів, що молиться за душу своєї мами, яка тут похована, проказуючи „Отче наш" і „Господи, помилуй". Почувши таку відповідь, священослужитель зрозумів, що душа цієї жінки молитвами цього хлопчика була звільнена з чистилища і що золотий ангел мав би означати молитву „Отче наш", а срібна мотузка – „Господи, помилуй". Ще один приклад маємо в хроніці картезіанців. Якось один дворянин приніс у монастир цього ордену велику суму грошей, щоб там помолитись за душу його померлого батька. Але коли хор проспівав за упокій лише слова “Хай спочиває в мирі. Амінь", то дворянин пожалкував за своїми грішми, вважаючи, що забагато заплатив за такі коротку молитву. Але тут мудрий настоятель сказав кожному братові написати на папірці оті слова і принести також терези, і після цього звернувся до дворянина, нехай він зважить одне і друге. І сталося диво: та шалька, на якій лежали гроші, легко, як пір'їна, піднеслася вгору, а та, де лежали папірці із словами молитви, опустилася, наче з оловом, додолу. Побачивши це, дворянин засоромився, але і втішився одночасно. Про щось подібне промовляв у своїх проповідях і папа Бенедикт XIII.

Дуже корисно просити Матір Божу за померлих
Матір Божа, яку звитяжна Церква називає Матір'ю Милосердя, виявляє свою лагідну любов також і до стражденних у чистилищі. Вона сама сказала колись св. Брігітті, в одкровеннях якої читаємо: „Я – Матір усіх тих, які перебувають у чистилищі, бо всі їхні муки щоразу через моє заступництво полегшуються". Ця свята засновниця монашого чину потверджує так само, як вона. Богом натхненна, зрозуміла, що Марія також є розрадницею всіх тих, які знаходяться в чистилищі. З цього приводу св. Альфонс Лігорі каже: „Щасливі, тричі щасливі ті, хто є слугами цієї Матері Милосердя, бо її захист супроводжує їх не тільки в цьому житті, але й переходить з ними поза гріб у чистилище. І наскільки безсилі душі, що не можуть самі собі допомогти, настільки посилює Вона свою благу турботу про них". Тому неважко здогадатись, як Цариці Небесній було б угодно, а бідним душам ставало б у помочі, коли б ми задля них зверталися з благаннями до Марії. Побожний Будон навіть радить не лише звертатися до Неї за заступництвом для цих душ, але також і всі свої добрі діла і молитви за померлих на її благословенні руки довірливо складати. „Бо ніхто так свято не може турбуватися про це, – каже він. – До того ж, наше звертання до Марії якнайкраще засвідчує нашу любов, яку ми правдиво відчуваємо до Неї".

Матір Божа має над чистилищем особливу владу
Безсумнівно, що Цариця небес і землі розпросторює свою владу як над славною і звитяжною Церквою, так і (як зауважує св. Бернардин) над Церквою стражденною: на небі душі мають доступ до скарбів її слави, на землі – до її милості, а в чистилищі відчувають її заступництво. Тому святий прикладає до Неї слова Святого Письма: „У хвилях морських і по всій землі я володіла" (Сир. 24,6), бо справді Вона, проходячи через буремне море вогню, втишує страшенний жар бідних душ. Св. Діонісій картезіанець каже в об'явленні: „Як тільки ім'я її прозвучить у чистилищі, тоді душі таку радість відчувають, як хворий, коли при смерті почуває слова особливої розради". Про це також говорить учений Новарін: „Її заступництво спадає, як прохолодна травнева роса, на полум'я, що палить бідні душі, і гасить його". Слідом за Сальмероном багато теологів тримається думки, що найсвятіша з усіх Діва, поки не померла, молила у свого божественного Сина про милість і здобула її, так що всі душі, котрі були на той час у чистилищі, звільнилися і супроводжували її на небо, бо „саме тоді, – як каже побожний Герсон, – її короновано як царицю, і саме як царицю милосердя, як Матір Милості Божої, тож доречно було для полонених помилування дістати". Така є думка, але на противагу їй наводяться інші думки та факти, зокрема у книзі „Що ми знаємо про чистилище" Соломона. Про те св. Бернардин все ж таки каже, що Діва Марія має особливу владу над чистилищем і може звідти вирятовувати тих, що шанують Її.

Сила святої молитви на вервичці для утіхи бідних душ
Про цю силу можна дізнатися вже зі слів самої Цариці Небесної, що їх вона, як свідчить блаженний Алан, промовила у з'яві до св. Домініка: „Вервичка для того і є, щоб спасати бідні душі з чистилища". Це потверджується таким прикладом: одна жінка поганої слави, на ім'я Катаріна, почувши проповіді св. Домініка, навернулась на шлях істинний і з особливим старанням почала відмовляти молитви, жертвуючи їх головно для бідних душ у чистилищі. І для того, щоб показати, яку користь приносить такий молебень тим душам, Бог дозволив названим святим побачити, як під час Катаріненої молитви, коли вона з вервичкою молилась за зцілення стражденних душ, з члеників милого дитятка, що уособлювало собою на картині Господа нашого Ісуса Христа, заструмувало п'ятдесят п'ять джерел - саме стільки разів „Отче наш" і „Богородице Діво" намолено було на вервичку. З цих джерел струменіла найчистіша вода і текла вона в чистилище, даючи стражденним душам таку прохолоду, що вони не відчували вже майже жодної муки, а чули голосні звуки слави, і, сповнені вдячності, хвалили свою співчутливу добродійницю Катаріну. А блаженний Алан пише: „Багато братів і сестер во Христі присягали Йому, що їм під час молитви з вервичкою з'являлось багато душ, які запевняли, що після святої Служби Божої нема сильнішої помочі для душ у чистилищі, як свята молитва з вервичкою, і що завдяки їй щодня з чистилища звільняється багато тих, котрі ще довгі роки мусіли б там залишатися". Тому й св. Альфонс Марія з Лігорі каже: „Якщо ми хочемо сильно помогти душам у чистилищі, то мусимо за них завжди у своїх молитвах просити Найсвятішу Діву і жертвувати задля них святу вервичку, і це принесе їм розраду".

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:07 | Повідомлення # 4
Сильну дію мають заклики до святих ангелів за померлих
Святі ангели ніколи не покидають тих, до кого вони приставлені: адже вони вірно супроводжують людину упродовж усього небезпечного життя, щоб вона щасливо завершила його і навіки уникнула пекла, а деякі свої прогрішення очистила у полум'ї чистилища; і саме там, якщо можливо, ангели виявляють свою ще більшу турботу про неї. Вони часто навідуються до душ, видимо з'являються перед ними, розраджують їх, знаходячи всюди на землі тих співчутливців, котрі допомагали б їм: саме ангели нагадують людям про померлих і запалюють у них щире бажання робити щось для бідних душ. Так, колись святий архангел Рафаїл, як він сам казав (Тов. 12,12), заносив молитви старого Товита перед славу Господню, коли той, кинувши свій обід, пішов мерців ховати і слізно молився; святі ангели заносили ці молитви і добрі діла вгору і приносили милість, яку вони начебто взамін там отримували, для покинутих душ у чистилищі. Як каже Будон, вони повідомляють їм, що нового сталося на землі, називають добродійників, котрих вони, ангели, заохочують молитися за них; небесні духи, сповнені любові, ніколи не перестають ревно турбуватися про душі померлих. Отож, заклики до святих ангелів допомагати цим померлим завжди матимуть дієву силу. Також і Церква заохочує нас до цього, коли вона перед святим Михайлом, во ім'я Господа, співає: „Ти призначаєшся Господеві, щоб усі душі були з Ним", або коли під час панахиди згадується святий архангел Михаїл, котрий може кожну душу перед сяйво Боже завести, як то було обіцяно Аврааму та всьому його потомству.

Добре звертатися заради бідних душ з проханням до святих
„Це велике діло, – повчають св. Августин і св. Тома Аквінський, – що святі на небі своїм заступництвом можуть сприяти спасенню бідних душ із чистилища". І не треба сумніватись, що вони виявляють свою любов до своїх же братів, котрі спокутують гріхи в чистилищі якнайповніше, адже вони самі знають, які то страшенні муки там. Небо не змінює їхніх досвідчень, але тільки значно побільшує їхню любов: якщо вони вже за свого смертного життя мали таку силу, що могли випрошувати милостиву допомогу для грішних братів, коли ті потрапляли в біду, то чи могли б вони тепер не спрямовувати свою далеко могутнішу любов на ті душі, котрі милістю Божою позначені та прикрашені, щоб вони цілу вічність насолоджувались їхнім щасливим товариством?! Так, вони не здатні більше вже страждати, але вони завжди відчувають співчуття, і через те, що вони стоять перед престолом милосердного Бога, мусять вони також і милосердя відчувати. Коли свята Церква радить нам у всіх бідах звертатися до святих, і ми завжди у своєму житті відчуваємо їхню могутню допомогу, то само собою зрозуміло, що звертатися з проханням до святих заради бідних душ є благим ділом, бо воно звеселяє сумні душі і має принести їм спасення.

Приклади допомоги, яку надають померлим ангели та святі
У житії блаженної Цецілії Лампуньянської читаємо, що вона з'явилася на третій день після своєї смерті і посвідчила, що її в чистилищі дуже розрадив ангел-хоронитель, якого вона бачила. І ще додала вона, що хотіла би просити його прийти до настоятеля церкви гробу Господнього, щоб той відправив службу Божу, яка звільнила б її від стражденного спадку. Далі читаємо ми про іншу блаженну Цецілію, домініканку, що вона у своєму житті мала звичку повсякчас дещицю свого питва не допивати – для того, щоб угамувати спрагу Спасителя на хресті; коли ж вона після своєї смерті опинилася в чистилищі, то відразу ж побачила, що до неї підходить ангел з повною чашею води, котрий, погасивши полум'я навколо неї, відвів її на небо. Зрештою читаємо ми також про те, як один юнак заснув якось, не маючи при собі своєї звичної вервички, з якою він молився за бідні душі, так ангел тут же розбудив його, бо ці душі потребували щоденної пожертви від нього.
Про святих ще пишуть Франциск Гонзага, єпископ Мантуї, та о. Йоганн з Війо, францисканець: одному послушникові, якому св. Франциск ще раніше повідомив, що той спасеться, цілковито ясно з'явилося видіння, як він дякує святому – св. Франциск стояв поруч від нього, а ліворуч стояв св. Бернард, котрий сказав йому, що вони обидва прийшли для того, щоб забрати його, бо він повсякчасно прагнув бути таким же доброчесним, як і вони самі. У житії святого Бернарда читаємо про одного покійника, який знову повернувся до життя, щоб розказати про те, як св. Франциск на небі опікується членами свого Чину, багатьох з яких він звільнив із чистилища.
Далі пише Бароній у своїй „Хроніці" за рік 647, що св. Діонісій, св. Маврікій і св. Мартин звільнили з чистилища короля Дагобера, котрий раніше на їх честь наказав збудувати три церкви. Нарешті, як пише Будон, розказують, що св. Іван Богослов молився до Найсвятішої Діви, щоб вона помилувала одну душу, котра з'явилася йому в небесних одкровеннях: ця душа страждала в полум'ї чистилища і молилась до Богородиці, тож всеблагий Господь відразу ж звільнив її з чистилища.

Сила покаяння за померлих
Відомо, що святі якнайдоцільніше користають з різнорідних покаянь, що їх дотримується також і вселенська Церква, для того, щоб для себе і для інших зажити милості Божої. Не доводиться сумніватись, і багато прикладів свідчать про це, що покаяння володіє цілющою силою, особливо для померлих. Будон каже: якщо воно так чудесно діє, то ми, коли б хоч трохи мали віри, дотримувалися посту, бичування, і частіше каялися, могли б приносити значну поміч бідним душам. Але ревно та щиро дотримуватись цього не кожен може. Та й нема нікого, хто б заради цього відмовився від кращої їжі, питва чи якоїсь іншої приємності, хто б притупив свої чуття, особливо очі, вуха та язик, щоб мовчки все спостерігати, хто б терпеливо страждав, терпів хвороби, холод, спеку та інші невигоди, хто б стримував свій норов і свої бажання, – одне слово, нема нікого, хто міг би все послушно витерпіти з покірною вдячністю до Бога. Але селяни, ремісники, прислужники та й усі ті, хто терпить тілом і душею, відчувають у своїх власних муках могутню силу благословення, якщо вони самі можуть щось пожертвувати на благо тих душ, виявляючи при цьому свою християнську любов до них. Будон розказує, що люди, котрі приносили пожертви Богові заради бідних душ, коли вирушали у мандрівку і потрапляли у велику біду, вирятовувалися чудесним способом з усіх небезпек, бо саме так Бог силою свого провидіння нагороджував їх за їхню любов.

Молитва та каяття під час посту дають силу бідним душам
У книзі Юдити (4,13) читаємо: „Почув Господь їхній голос і зглянувся над їхнім горем, бо по всій Юдеї та Єрусалимі народ постив чимало днів, обернувшись обличчям до храму Господа Вседержителя". Ці слова потверджує також такий зворушливий приклад: Король Санціо, котрий правив у Ліоні, помер від руки зрадника, котрий отруїв його. Тоці королева Гуда, котра ніжно любила свого мужа, зняла свої королівські шати і пішла в монастир, щоб там служити Богові і з більшою користю допомагати душі вбитого короля. Вдень і вночі молилась вона ревно, а щосуботи постила, прославляючи Матір Божу. І ось однієї суботи, коли вона молилася за Санціо, він з'явився їй у жалобі, з виразом страшенного болю. Він дякував їй за її молитви і просив її і надалі молитися за нього ще більше. „Ах, – сказав він, – якби я міг сказати тобі, моя вірна дружино, які то страшні страждання мучать мене в чистилищі, тоді б серце твоє наповнилося ще більшим співчуттям до твого Санціо! Заради Божої милості, допоможи мені, Гудо, допоможи мені!" Після цієї з'яви посвятилася королева сорок днів безперервній молитві та посту, а коли перебіг цей час, вона знову побачила його, тепер уже в небесному сяйві, і він сказав їй: „Тепер я звільнений від своїх мук. Це сталося завдяки тобі, побожна королево! Нехай тебе за це Господь вічно благословить! Живи і далі так свято! Гляди на покари в іншому житті, але пам'ятай також і про велич небес, куди я піднявся, щоб там чекати на тебе і бути твоїм могутнім заступником".

Померлим допомагає, якщо ми терпеливо страждаємо за них
У „Хроніці" монастиря св. Трудона читаємо: одна добра жінка дуже часто безневинно зазнавала наруги від свого п'яного чоловіка, який не тільки обзивав її поганими словами, але також і жорстоко бив. Якось вона поскаржилась про свою біду одному побожному абатові, котрий порадив їй, щоб вона всі свої муки дуже терпеливо переносила і при цьому приносила жертви Господеві Богу заради бідних душ, бо саме це незабаром, очевидно, і її саму зможе розрадити. Вона послухалась цієї доброї ради і жертвувала всі свої печалі одній душі в чистилищі. Після цього з'явилась якось ця душа тому абатові, щоб подякувати йому за ту слушну пораду, яку він дав щиросердній рятівниці, котра допомогла душі позбутися своїх мук і тепер одержати вічну радість. Коли абат сповістив цю новину тій жінці, вона невимовно була втішена і не переставала і далі в усіх своїх стражданнях виявляти любов і щирість, і це спасло не одну бідну душу. Абатові навіть з'явився один брат з того монастиря незадовго після своєї смерті і сказав, що йому найбільше допомогло каяття тієї жінки. Коли ж абат розказав їй про це і пожертвував її заслуги для того брата, то наступної ночі той брат з'явився сказати, що він спасенний.

Великодушне терпіння мук заради бідних душ допомагає їм
Блаженна Урсула з Театінського Ордену, як читаємо в її житії, мала велике співчуття до сестри Хрістіани, котра помирала, через те, що вона мала би терпіти страшні муки в чистилищі. Знаючи з досвіду св. Катаріни з Сієни, що жива людина може страждати замість померлої душі, вона просила у свого небесного Нареченого, щоб Він милостиво дозволив їй відбувати покару Хрістіани. Її молитви були почуті, і коли Хрістіана віддала душу, вона (Урсула) заніміла, але скоро знову прийшла до себе і радісно вимовила такі слова: „Дякую Тобі, мій Боже, за велику милість, яку виявив моїй сестрі Хрістіані, коли, щоб допомогти і спасти її, прийняв моє прохання". Після цього заспівала вона „Слава Тобі, Господи" і тут же напав на неї страшний біль, котрого вона не позбулась до кінця свого земного життя.
Також можна прочитати про св. Філіпа Нері, засновника конгрегації Ораторії, що він одержав милість від Бога страждати заради розради бідних душ, ревним прихильником яких він був: на нозі він мав болючу незагойну рану, яка служила полегшою для бідних душ у їхніх муках, а йому постійно нагадувала, що він має завжди пам'ятати про них. Будон розповідає ще, як один чоловік якось з'явився своїй далекій родині і посвідчив, що його внучка, котра після його смерті не переставала хворіти, страждає замість нього, бо так угодно Богові. На доказ правдивості своїх слів він додав, що вона тоді помре і позбудеться страждань, коли її побачать ті, кому він з'явився. Так воно і сталося.

Щирість страждання св. Людвіни заради бідних душ
Незрівнянний духовний учитель Тома Кемпійський, автор книги „Наслідування Ісуса Христа", оповідає про свою сучасницю, святу діву Людвіну, в її житії, що він написав, таке: ця велика страдниця упродовж тридцяти чотирьох років, коли вона безперестанку мучилася страшними хворобами, неодноразово бувала в чистилищі, куди її проводив її ангел-хоронитель, якщо вона впала в екстаз: там, у незчисленних місцях, бачила вона, як страшно, згідно з їхньою провиною, мучаться бідні душі, серед яких вона пізнала багатьох своїх друзів. Це спричинялося до того, що вона не тільки не зважала на свої власні безконечні муки, але також перебирала на себе, зі щирості каяття, муки багатьох інших. Безперестанку молила вона в Бога милосердя для бідних душ і так часто і сильно плакала, що коли кінчалися звичайні сльози, приходили криваві, і було їх так багато, що коли вони висихали, то можна було брати їх як мощі. Натхненний автор, який написав її житіє, каже, що вона розрадила багато бідних душ, але найкраще розраджувалось їй у великі свята. Інший автор пише про неї, що вона прийняла якось сміливе рішення: краще вже їй, якщо буде дозволено, свої жахливі муки аж до останнього дня заради спасення бідних душ терпіти, ніж відразу на небо піднятися. Бог зважив на її вибір, і через те всі знані їй душі, серед них і душі її батьків і всіх родичів аж до дев'ятого коліна, звільнилися з чистилища.

Сила милосердних діл для померлих
Ніхто не може повністю оцінити благодійну силу милосердних діл для бідних душ у чистилищі. По праву хвалить св. Павлин Трірський римського патриція Паммахія, котрий після смерті своєї дружини зібрав бідних з усього міста біля церкви св. Петра, щоб нагодувати їх, і такою милостинею заспокоїти душі тих, яких він, утративши, оплакував. Ще старий Товит казав своєму синові: „Вилий своє вино та хліб на гробі справедливих"(Товит 4, 17), тобто, як зауважує Алліолі, коли помирає справедливий, то на його могилі роблять поминки, де також і бідні отримують їжу. Крім того читаємо ще у Святому Письмі: „Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає" (Сирах 3, 30), тобто для відпущення гріхів не досить самого покаяння. Нарешті й Ісус Христос мовить: „Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди"(Мк. 9, 41).
Св. Тома Аквінський не соромився казати, що „милостиня (якщо під нею розуміти взагалі всі милосердні діла для тіла) задовільняє нужденних більше, ніж молитва, і ще більше, ніж піст". Ще більше хвалить цей святий учитель Церкви милосердні діла для душі, адже він учить, що вони так переважають діла для тіла, як дух над тілом високо підноситься. Тому то Будон, зважаючи на це, закликає: „Втішай опечалених, давай поради тому, кому вони потрібні, учи тих, котрі не знають, працюй над виправленням грішників, допомагай людям, котрі страждають душею допоможи їм звільнитися від цього. Роби все це для душ котрі в чистилищі, і Бог змилосердиться над ними".

Милостиня приносить померлим велику поміч
Подиву гідне те, що можна вичитати в історії св. Іди з Тогенбургу. Після того, як помер брат її матері, вона сказала його дітям: „Ах, як жахливо страждатиме ваш батько! Мені відомо це з божественного одкровення. Отож, я прошу вас від його імені, щоб ви цілий рік роздавали бідним м'ясо, хліб і масло як милостиню". Коли вони це сповнили, то дізналися, що їхній батько вже наполовину звільнений від своїх мук: це сталося завдяки їх щедрості та молитви св. Іди. Вони чинили задля нього такі угодні діла ще один рік. Коли він скінчився, свята їм сказала, що їхній батько тепер позбувся своїх мук, але в нього залишився ще нужденний одяг. Через те вони ще цілий рік одягали бідних, після чого вона втішно повідомила їм, що він тепер уже насолоджується вічним спокоєм. Боланд каже в житії цієї святої, що йшлося тут про одяг вічної слави, відсутність якого була причиною його страждань.
В одкровеннях св. Брігітти розповідається, як їй з'явився після своєї смерті її муж Ульфо і просив її продати заради його спасення все залишене срібне начиння та коней, яких він за свого життя дуже старанно доглядав, і виручені гроші роздати бідним, а також казав ще подарувати срібні чаші тим церквам, які їх не мають, бо така милостиня особливо угодна Богові.
Нарешті, в житії св. Маргарити з Кортони написано про те, що сказав Рой Гомез, герцог із Пастерни, коли з'явився їй: „Якби люди знали, що обдаровування бідних звільняє від великих мук і приносить із собою великі скарби, то вони б усе роздали поміж бідних і набожних людей, щоб ті молилися за них!"

Велику поміч приносить бідним душам те, якщо сплачено їхні борги
Папа Бенедикт ХІІІ розповідає такий випадок, який тут наводиться. Батько одного ченця-проповідника, багатий і шанований господар, помер, заборгувавши ковалеві, котрий підковував йому коней, певну суму грошей за роботу, яку той вже давніше перед роками зробив. Після смерті з'явився він одному із своїх вірних слуг і тримав у руках молот і кліщі того коваля, а також розпечені цвяхи. „Іди, – сказав він до слуги, – і скажи моїй дружині, нехай вона буде такою доброю і заплатить мій борг, бо через нього я страждаю в чистилищі". Побожна дружина зробила це, віддавши борг не тільки цьому ковалеві, а й усім іншим кредиторам свого мужа. Після цього з'явився він також і їй, занурений начебто в море мук, зв'язаний з ніг до голови грубою мотузкою, і вигукнув до неї: „Розв'яжи мене, дружино, роз в'яжи!" Тут же схопила добра жінка кінець мотузки і роз в'язала її. Звільнений чоловік дякував їй словами: „Я був зв'язаний стражданнями, аж поки ти не сплатила моїх боргів". З цього, одначе, не варто робити висновок, як зауважує цей благочестивий папа, що якби не було сплачено залишених боргів, то душі назавжди залишалися б у чистилищі, – зовсім ні: це свідчить лише про те, що вони завдяки діянням, учиненим з любові, набагато швидше, ба навіть дуже швидко, отримують спасення.

Любов до ворогів також: дуже допомагає померлим
Св. Франц Сальський, єпископ Женевський, часто розповідав один випадок, що трапився з ним у Падуї, де він навчався. Студенти цього міста мали погану звичку бродити нічними вулицями зі зброєю в руках і перепиняти перехожих вигуками „Хто тут?": якщо відповідь не подобалася їм, то вони стріляли. Так один студент застрілив, не впізнавши, свого найкращого друга, і втік до його матері, котра вже була вдовою. Коли незабаром принесли додому тіло її єдиного сина, опечалена матір відразу ж догадалась, що вона сама переховувала в себе нещасного вбивцю. Але через те, що була вона людиною побожною, пробачила вона йому той невимовний біль, що він їй завдав, зі щирого серця і навіть захистила його. Як з'явився їй син, то сказав: „Твій великодушний вчинок так сподобався Богу, що Він відпустив мені всі покари чистилища, де 6 я дуже довго мусів терпіти страждання".
О. Мансій пише, що один дворянин просив у страсну п'ятницю Бога, котрий цього дня з любові задля всіх нас помер, помилувати вбивцю його брата, вбивцю, якого він щиросердечно простив і навіть запевнив у своїй дружбі. Тоді ж явився йому Христос і сказав, що таким прощенням він спас душі свого брата і свого батька з чистилища, і що його самого запрошено через вісім днів на вічний банкет. І той дворянин справді через вісім днів помер.

Пожертва власних заслуг йде на користь померлим
Хоча діяльність побожного Ніколауса Вольфа, котрий володів небесним даром зцілення через віру та молитву, спрямовувалась в основному на живих страдників, проте у своїй любові він турбувався також і про померлих, бо все, що робив, він жертвував для них. Сам він казав: „Молюся я чи роблю якесь добре діло, то маю з цього якусь заслугу перед Богом, так що можу подарувати її їм". До цього його заохотив такий випадок: коли один молодий чоловік мав помирати, почав він голосити і сказав своєму другові, що скоро мусить стати перед судом Божим, але не має нічого доброго із собою взяти. Але той розрадив його і мовив: „Не турбуйся! Я дам тобі все, що досі доброго зробив; ти можеш взяти це із собою!" Коли ж молодий чоловік помер то його друг почав каятися, що віддавши усе, буде тепер горювати, бо мусить знову почати все від початку. Незабаром з'явився йому померлий і сказав до нього: „Втішся друже, і не горюй за своїм подарунком: Бог був дуже задоволений з нього, бо він вирятував мене, а тобі ще так раз, як віддав, додасться заслуг".
Щось подібне розповідає і Будон: Після того, як один домініканець пожертвував усі свої добрі діла одній душі, з'явилась вона йому і сказала: „Твоєї жертви вистачить для мене і для тебе". Також пише Пеннеквін про одного зневіреного, якому на смертному ложі священик з великодушної любові відпустив усі гріхи, а натомість подарував йому усі свої добрі діла, так що той відійшов, діставши розраду, а через місяць з'явився, щоб подякувати йому і запевнити, що він насолоджується тепер вічним спокоєм.

Свята Тереза, пожертвувавши свої заслуги, спасла одну душу
Св. мати Тереза від Ісуса пише про себе таке: „Священик, якому я багато чим завдячую і котрий обіймав колись місце настоятеля одного з орденів, помер. Коли я дізналась про його смерть, то дуже засмутилась, бо була стурбована спасенням його душі, хоч він і був побожним та милосердним, проте я знала, якою небезпечною є служба душпастирства і якою важкою є відповідальність, що спадає на пастиря, а він двадцять років провадив таку службу, і тому я так боялася за нього. Отож я поспішила у свою каплицю просити Господа, щоб Він усе, що я зробила доброго у своєму житті, зачислив йому, а те, що ще бракує, щоб узяв зі скарбу заслуг його житія, і таким чином вирятував його від страждань чистилища. Після того, як я так з усього серця молилася, здалося мені, начебто я бачу, як ця душа підіймається до моєї правиці з глибин землі і з виразом найвищої радості підноситься на небо. Хоча цей священик помер у досить старечому віці, проте образ, який я бачила, належав начебто чоловіку зовсім іще молодому, до тридцяти років. Ця з'ява була короткою, але вона розрадила мене, бо я не сумнівалася у правдивості її. Мені не треба було вже сумувати за тим, що він помер, як це робили багато інших, котрі так само, як і я, любили його. Через те, що він помер у дуже віддаленій місцині, я тільки згодом довідалася про ближчі обставини його побожного відходу".

Велика цінність відпущення гріхів для бідних душ
Щоб пізнати цінність святого відпущення гріхів, котре внаслідок заступництва може бути подарунком для бідних душ, треба зважити, що воно таке, а саме: догідна посвята Ісусові Христові. Ми можемо для цих душ, що потребують допомоги, просити милосердя, молитися, каятись, але все те, що ми можемо робити, є обмежене, недостатнє, на противагу - найменша догода Ісусові Христові має таку безмежну цінність, таку ціну, що нею можна сплатити всі їхні борги. Ніщо так добре не вияснює поняття цінності відпущення гріхів, як самі слова нашого Господа, які почула в одкровенні св. Брігітта, коли він говорив одній побожній жінці в Римі, котра думала саме про велику ціну відпущення гріхів цього міста. „Скажи цій жінці, – мовив Він одному святому, – що відпущення гріхів церквами міста Риму для Бога мають більшу вагу, ніж здається; навіть якби людина могла тисячу разів помирати для Бога, то вона все одно не достойна була б і найменшої величі, яка дається святим; хоч людина і не може тисячу років жити, проте так стається, бо за безконечними гріхами йдуть безконечні покарання, яких людина не може повністю відробити, тому відпущення гріхів послаблює великі і дужі важкі покарання, або з важких робить дуже легкі, через що ті душі, котрі після отримання святого відпущенні гріхів, сповнені любові та щирого покаяння, прощаються з цим світом, будуть звільнені не тільки від гріхів, а й від покарання".
Є своєрідною, як її називає Будон, жорстокістю, коли хтось щиро не прагне здобути цих небесних скарбів, і тим самим не допомагає душам, які потребують цієї допомоги. Будон скаржиться навіть на членів монаших згромаджень, котрі не можуть здобути достатнього відпущення гріхів для бідних душ через те, що не зважають, як слід, на це. Тому то каже він: „Якщо є певні папські вівтарі, з яких здійснюється надзвичайне відпущення гріхів для душ у чистилищі, то треба передовсім і про те турбуватися, щоб із цих вівтарів читалися також і святі проповіді".

Дата: Середа, 07.04.2010, 23:10 | Повідомлення # 5
Приклади користей від відпущення гріхів для померлих
Бог колись, як пише Сеньєрі, дав можливість блаженній Марії із Квіро побачити на одній картині велику цінність святого відпущення гріхів, показавши їй на відкритій площі великий стіл, на якому купами лежало золото і срібло, а також розмаїті діаманти і самоцвіти, і при цьому він їй сказав: „Цей скарб стоїть відкрито, і кожен може з нього брати все, що йому подобається або що йому потрібно". У житії св. Магдалени Пацційської читаємо, як вона в осяянні дізналася, що одна її сестра, всього лиш 15 годин пробувши у чистилищі, була звільнена звідти завдяки святому відпущенню гріхів, через яке на неї спустилися заслуги життя і страждання Ісуса Христа. Оскільки, як відомо, папи вважають, що молитви на Хресній Дорозі також прислужуються відпущенню гріхів, як тільки паломництво до святих місць у Єрусалимі прислужитись може, і всі ці молитви можна як дар заступництва віддати бідним душам у чистилищі, то само собою зрозуміло, як же сильно мали впливати ці молитви на них. Ще ясніше написано про це в короткому житії слуги Божої Анни Катаріни Еммеріх. „Ця законниця, – говориться там, – все своє життя була пов'язана узами сильного співчуття з бідними душами; вона робила і жертвувала все для них; вона відчувала, що їй треба просити допомагати їм і, коли забувала про це, чула зворушливі заклики робити це. Ще маленькою дівчинкою часто чула вона, як її будять зі сну бідні душі і вона йшла з ними досить довго Хресною Дорогою крізь зимову ніч босоніж по снігу".

Сила свяченої води для померлих
Теологи дотримуються тієї думки, що свячена вода, разом з вірою та молитвою покаяння, змиває легкі гріхи, а через те, що бідні душі страждають в основному через них, то можна легко побачити, що вона, ота свячена вода, мусіла б мати цілющу силу. Бо така вже її природа, що вона має силу відганяти злих духів. А сила ця надається їй закликами до Божого імені, а також церковними молитвами на закляття лукавого. Зрештою, про те, що Церква надає великого значення використанню свяченої води для розради стражденних душ, можна дізнатися вже навіть з того, що вона майже завжди і всюди по-різному просто користається з її допомоги. Багато є свідчень на потвердження сказаного. Так, св. Деодат у житії патріархів каже: „Як легкий дощ відсвіжує прив'ялі на сонячній спеці квітки, так і свячена вода приносить свіжість небесним квітам бідних душ, які палають у чистилищі". Також о. Фелікс Фосса, з'явившись після своєї смерті, сказав: „Якщо місця, де спочивають наші тіла, покропити свяченою водою, то ми відчуваємо таку полегшу, начебто ми вже в раю". Тому то і каже священик, коли окроплює тіло свяченою водою: „Бог освіжає твою душу небесною росою". Через те в багатьох місцях, де живуть побожні люди, існує звичай, приходячи у церкву, подавати дорогим померлим таку небесну прохолоду. І саме через це священики зобов'язані завжди мати свіжу свячену воду. Є ще один помічний звичай – подавати бідним душам при кожній нагоді, особливо зранку і звечора, свячену воду. Побожний Ніколаус Вольф, коли молився на вервичці, то після кожної молитви подавав їм її зі словами: „Любі душі треба освіжити кров'ю та водою Ісуса Христа задля їхнього спасіння".

Звичай запалювати свічку за померлих
Здається, цей зворушливий звичай прийшов до нас із Старого Завіту, бо юдеї мають його ще дотепер. Будон розповідає, що коли він якось зайшов до синагоги і побачив там багато запалених лампадок, йому сказали, що їх запалюють завжди, коли моляться за померлих. Але цей церковний звичай такий старий, що дослідити його початки не видається можливим. Вже св. Атанасій, котрий жив у IV столітті, пише про нього і, здається, високо цінує його. Цей великий патріарх і учитель Церкви каже: „Навіть якщо побожний померлий підніметься до вільного неба, ти все одно маєш, звертаючись до Христа, Сина Божого, запалити на могилі оливну лампаду чи воскову свічку, бо це угодно Богові і будеш мати від Нього заплату. Бо олива і віск – це пожертви, приношення ж дарів безкровної жертви – це примирення, а милостиня, яку роздається бідним, – це побільшення кожної доброї заплати". Високе пошанування, що його виявляє Церква цьому прадавньому звичаю, можна пізнати з того, що вона дотепер, називаючи це добрим ділом, завжди закладає світильники для померлих і взагалі всюди, як святкуються дні пам'яті померлих, горить багато світла. Це можна бачити особливо в монастирях, де в статутах їхніх записано щоразу під час урочистої Служби Божої запалювати кілька лампад задля мертвих. І в цілому світі при покійнику світять свічки, аж поки його не поховають.
Є не один приклад, який свідчить про те, що цей побож ний звичай має для померлих велику цінність. Будон пише: до нього з'явився один родич і поскаржився, що його діти на панахиді, яку за нього правили, не пожертвували жодної свічки, як цього вимагає місцевий звичай. Також трапилася в одному побожному домі, де мали звичай у ніч проти суботи запалювати світло задля бідних душ, дивна пригода, коли господар дому загасив світло: після цього щосуботи під вечір чувся страшенний стогін, і лунав він доти, поки не запалили свічку. Чи ж можна бідним душам попри те, що вони здобули своєю жертвою любові, не дозволяти мати втіху від призначеного для них же світла, без якого суджено їм перебувати у похмурій темниці?

Паломництво задля бідних душ
О. Теофіл Раймунд, котрий особливо багато писав про померлих, розповідає, що одна жінка, з'явившись свого часу в Доле у Франції, просила відбути за неї три прощі до церков нашої Всеблагої Діви і, коли вони відбулися, вона була спасенна. Подібний випадок з 1827 року описує Симон Бухфельнер: одна пані з'явилась відразу ж після своєї смерті одній дівчинці і попросила її про паломництво до Альтегінгу та про Службу Божу заради її спасення. Нарешті, Августин Кальмет, абат бенедиктинців у Сеноні, один з коментаторів Святого письма, пише, що такі випадки не поодинокі: скажімо, одна померла особа аж сім прощ просила за себе, під час першої мандрівки вона сама знайшла людей і сказала цим паломникам, що їм треба поспішати і не боятися труднощів у дорозі.

Святе Причастя дуже корисне для бідних душ
Св. кардинал і учитель Церкви Бонавентура, з Чину святого Франциска, котрий у своїх творах багато мовить про бідні душі, особливо закликає до святого Причастя задля них: „Любов і співчуття до твого ближнього, – каже він, – підносить тебе до святого престолу, бо нема нічого дієвішого, що б могло принести душам спокій".
Наступний приклад потверджує сказане: Людвіг Блозій розповідає, що одному побожному слузі Божому, котрого він досить добре знав, з'явився якось один померлий, увесь обпалений полум'ям, і повідомив йому, що мусить страшно страждати, бо недостатньо приймав божественного Спасителя у священному образі. „ Тому я прошу тебе, – продовжував він, – мій любий друже, будь такий добрий заради любові, яку ми один одному виявляли, і причастися для зцілення моєї душі, але попередньо щиро помолися; я таки надіюся, що буду звільнений від жахливих страждань, які я по правді заслужив за свою байдужість до найсвятішого Причастя". І той же відразу виконав це побожне прохання; коли він належно прийняв святе Причастя, з'явилась йому ще раз ота душа у сяйливому світлі, як вона урочисто летить, щоб споглядати незатьмарений погляд Володаря вічної слави.

Сила приношення Святих Дарів для померлих
Святі Отці не один раз пристрасно говорили про незмірний вплив на померлих від приношення святих дарів. Св.Кирило Єрусалимський, роз'яснюючи тим, серед яких він проповідував християнство, каже про суть богослужіння, що в ньому ми молимося за душі батьків і взагалі за всіх померлих з надією. їм, завдяки молитвам, які є святою жертвою для бідних душ, випаде велике полегшення, і при цьому, щоб пояснити свої слова, св. Кирило додає: „Коли цареві за тих, що образили його і через те були покарані, їхні друзі чи родичі приносили якийсь дорогоцінний подарунок, наприклад – корону, щоб злагіднити його гнів, то чи не вірите ви, що володар помилував винних і пом'якшив їхню кару? Так само спрямовуємо ми наші молитви до Бога за померлих, хоча ми самі грішники; добрий і милосердний Бог змилосердиться над ними не тоді, коли ми подаруємо йому корону, а тоді, як ми принесемо в дар самого Ісуса Христа, який за гріхи наші пролив свою кров" („Катехизи", 19,9). „Недарма, – каже св. Золотоуст, – апостоли наказували пам'ятати про померлих у святих Тайнах, бо вони знали, яку користь отримують бідні душі з цього. Коли громада простягає із священиком руки до святої Жертви, яку ж тоді силу мусять мати наші молитви! Хто перед вівтарем стоїть, той не каже надаремне: дай нам помолитися за покійних". Дуже гарно каже також один письменник нашого часу: „Приношення святих Дарів далеко приємніше Богові, ніж жертвування тисячі світів, які були б наповнені Серафимами: світи, повні Серафимів, - що вони у порівнянні з Ісусом, єдинородним, улюбленим Сином Божим? І чи є щось таке, щоб ми не могли отримати через Ісуса у Бога? Чи може душа в чистилищі так тяжко завинити, що цю провину не зможе викупити кров Ісуса? Якби ці душі могли тепер ще присвоїти заслуги Христа, тоді б вони негайно ж були спасенні".

Приклади того, як помагає приношення Святих Дарів бідним душам
Св. абат і учитель Церкви Бернард пише в житії св. Малахії: „Якось цей святий єпископ почув у сні голос, який сказав йому, що його сестра, яка недавно померла, стоїть перед брамою і вже тридцять днів нічого не їсть. Пробудившись, єпископ зразу ж зрозумів, про яку їжу йшлося, бо він вже багато днів не приносив їй живого небесного хліба. Він знову безперервно почав виявляти задля неї це небесне благодіяння і скоро побачив її: вона йшла в жалобі до церкви, але не могла зайти туди. Пізніше побачив він її вже в церкві; мала на собі білу одіж, але не могла наблизитись до вівтаря. Нарешті він втретє побачив її в білій одежі, серед багатьох таких же вдягнених у біле, що означало їхнє спасення". Св. Бернард закінчує цю розповідь такими словами: „Очевидно, святе Причастя має велику силу спокутувати гріхи, поборювати ворожі сили і відкривати небо для тих, які повертаються туди назад з землі".
Св. Антоній оповідає: „Коли якось св. Іван Альвернійський, з ордену міноритів, у день усіх святих пожертвував вічному Отцеві найсвятіше тіло Господа нашого і ревно просив його звільнити з чистилища за кров і заслуги свого єдинородного Сина душі померлих, то побачив, як незліченна сила їх, наче іскорки з печі, випорхнула в небо".

Приношення Святих Дарів – найсильніший бальзам для бідних душ
Блаженний проповідник Гайнріх Зузо пише про те, як він і ще один брат з його ордену, з яким вони разом вчилися в Кельні, пообіцяли навзаєм один одному, що той з них хто переживе іншого, має щотижня цілий рік відправляти за померлого дві Служби Божі. Незабаром той брат помер, а Гайріх Зузо забув за нього відчитувати обіцяні служби, але безперестанку молився за нього і жертвував покаяння. Якось з’явився йому померлий, що виглядав жалюгідно, печально: покійний мав жаль на нього за те, що він забув приносити святі Дари за нього. Зузо виправдовувався тим, що постійно молиться за нього Богові і кається. На це померлий вигукнув: „Крові, Крові, брате, треба, щоб я дістав полегшу! Службу, службу, як ми обіцяли один одному треба відчитувати!" І справді, коли святий повідчитував за нього багато служб, то незабаром побачив, як він у світлому образі піднявся на небо. Але тільки те найправдивіше, що (як зауважив блаженний папа Бенедикт XIII) лише Ісус Христос може начисто відмити нас від гріхів своєю кров'ю Про це говорилося на 25 засіданні святого Тридентського Собору, що ті душі, які перебувають у чистилищі, найсильнішу поміч одержують завдяки жертві, що приноситься з вівтаря.

Походження тридцяти Служб Божих або т. зв. Григоріянок
Св. папа Григорій Великий у своїх бесідах розповідає одну історію, що сталася в його монастирі в Римі, звідки і беруть початок ці Служби. Помер брат на ім'я Юст. Але ще за життя він, всупереч засадам Чину, привласнив собі. декілька золотих монет, за що святий папа – його караючи, а інших застерігаючи – велів, щоб жоден з братів, коли він помиратиме, не допомагав йому, а його тіло наказав закопати разом з тими грішми поза церковним двором. Так і все відбулося. Але через тридцять днів змилостивився святий папа над покійним Юстом і казав ще стільки ж днів відправляти всім братам по черзі святі Служби Божі за нього. Коли Служби відправлялись померлий з’явився своєму рідному братові Копіозу, котрий був лікарем у місті, і на питання його „Як тобі там?" відповів: „Досі було погано, але тепер все добре, бо сьогодні я мав товариство". Коли Копіоз прийшов з цією звісткою в монастир, там полічили дні скільки вже приносять Жертву за нього (бо до того на це на зважали), і виявилось, що рівно тридцять. Св. папа закінчує розповідь такими словами; „Копіоз не знав, що робила монахи для його брата, і йому було дивним таке з'явлення; а воно співпало із святою жертвою, і через те стає ясно, що померлий брат уникнув страждань завдяки святому Жертвоприношенню". Відтоді цей звичай тридцяти Служб набув розповсюдження, а про велику силу його для померлих свідчать численні приклади.

Користь поминальних днів для померлих
О. Готфрід Геншеній. послідовник боландистів, описує в житії св. Діонісія Картезіанця один випадок, який стосується сказаного вище і добре вияснює суть справи: „Йоганн з Левена, великий і шановний пан, котрий посвячувався благочинним діянням і був особливо прихильний до картезіанців у Румонді, визначив для розради своєї душі один поминальний день у цьому монастирі і був тут, згідно зі своєю волею, похований. Але коли через рік відбувалося перше святкування, його могилу затінила хмара густого диму та неприємного запаху сірки; тоді св. Діонісій закликав усіх молитися заради спасіння покійника, бо він боявся, щоб ця з'ява не була знаком його прокляття. І всі священики, разом із св. Діонісієм, щиро молились і каялись за нього. На другу річницю під час святкування над могилою з'явилася вогняна куля, ясна і без запаху: був це втішний знак, який закликав чинити добрі діла братньої любові й надалі, бо якщо тепер дехто й заспокоївся щодо його зцілення, проте кожен також і розумів, що він потребує ще очищення. Нарешті на третій рік з'явилось ясне світло, з чого св. Діонісій збагнув, що душа цілковито спаслась і причислена до небесної слави. Важливим свідченням користі таких поминальних днів є те, що вся Церква вже з найраніших часів своїх знає цей звичай.

Походження дня всіх душ
Відомий дослідник історії Церкви о. Сурій з Чину Картезіанців, пояснюючи походження цього загального поминального дня, наводить переказ одного випадку з житія св. абата Оділо Клюні, що його написав св. Петро Даміані (саме з цього випадку і походить святкування дня всіх святих): один побожний картезіанець, француз, відбувши прощу в землю обітовану, повертався на батьківщину, але буря викинула його на невідомий острів. Там він надибав блаженного самітника, який розповів йому, що неподалік його печери досить часто чуються зловіщі рики злих духів, які злостяться на те, що молитви і добрі діла християн за померлих йдуть їм, цим духам, на шкоду, бо ті душі, що вони їх мучать, або спасаються взагалі або, принаймні, дуже полегшують свої муки. Особливо ненавиділи вони св. абата Оділо Клюні та його ченців. Після свого повернення на батьківщину картезіанець, сповнюючи волю самітника, передав цю вістку святому абатові з Клюні, а той, загорівшись, щоб це діло загальної любові ще ширше розповсюдити, десь коло року 1030-го ввів у всіх монастирях свого Чину щорічний поминальний день за всі душі, що знаходяться в чистилищі; день цей відзначається у другому місяці зими. Папа Іван XIX, після розмови з абатом, запровадив цей звичай у всій Церкві. Але ще Тертулліан у третьому столітті говорив, що християни в його часи щороку відзначають пам'ять про померлих; і єпископ Амаларій з Трієру вже за два століття до Оділо запроваджував у своїй парафії таке святкування, але як повсюдний звичай це закріпилося саме тоді, про що вже мовилось.

Бібліотека » Церква » Духовна література » УТІХА БІДНИХ ДУШ (Йозеф Акерман)
Сторінка 1 з 212»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика