Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник Любові (Святий отець Піо, Запис доктора Луїджі Гаспарі)
Щоденник Любові
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:34 | Повідомлення # 6
Сан Джованні Ротондо,

13 квітня 1968 р., Страстна Субота
Я присутній в особливий спосіб там, де існує бажання пізнати Мене і воля Мене полюбити. Ваше бажання пізнати Мене стає для вас даром, якого ви самі хочете і якого Я бажаю для вас. Після того, як ви пізнали Мене, обов’язок вашої волі – зберегти постійність у любові до Мене. Віднині ваша воля повинна стати єдиною Моєю волею, поки ви любите Мене. Постійності в любові ви повинні просити у Мене, завжди просіть про волю і постійність в любові до Мене.
Молитва стане для вас зустріччю зі Мною, розмовою, в якій ви подаруєте Мені ваші серця з усією в них любов’ю.
Ваші слова, вимовлені в тишині, стануть знаряддям творення: вони збудують для вас світ, подібний до Мого, бо ж Мій світ стане вашим за допомогою любові, яку ви побажаєте Мені віддати.
Мій Дух створить для вас усе те, про що ви попросите в любові і заради Моєї Любові.
Моя думка перетвориться у вашу думку, відкриваючи вам усе, чого Я бажаю і про що думаю: те, чого Я бажаю, стане і для вас бажан¬ням.
Світло Моїх очей відіб’ється у ваших очах.
Мій погляд проникне і туди, де ви не бачите, коли відіб’ється у вас Моє світло.
У ділянках без світла з особливою яскра¬вістю повинно заблистіти ваше світло. Ваше світло стане сильнішим і яскравішим завдяки щирій молитві, з якою ви звернетесь до Мене. Щирість і палкість в молитві посилює Мою любов до вас, а також силу світла у ваших очах, і ви зможете бачити у сутіках й освітлювати їх для інших.
Коли ви зрозумієте, як тісно пов’язані з Творцем, тоді повірите, що й ви можете творити разом з Ним, відтворюючи духовне життя там, де не було духа.
Слово, що пов’язує вас і Мене, передасть світло іншим людям. Слово, звернене до Духа Святого, є виразом сердечної любові людини до його Творця.
Це слово стає молитвою, благодаренням, даром любові. Як дар любові, слово людини стає творцем і джерелом усіх благ. Коли ви подаруєте Мені оте трошки, що маєте, і віддасте все заради Любові, Я у відповідь створю для вас усе те, про що ви попросите з любов’ю, що надихне ваші слова. У цьому випадку слова, які ви вимовляєте, є виразом Моєї волі. Творча сила кожного вашого слова стане проявом Мого Духа, котрий прагне до того, щоб надати форму бажанням, вираженим вашими словами або вашими думками.
Думки, з якими ви звертаєтесь до Мене у тишині, стають вашою душевною розмовою зі Мною, стають словами, котрі Я один вислуховую і зберігаю в таємниці Мого і вашого серця. Усі ваші думки стають тайною розмовою між Мною і вами.
Думки, які відходять від Мене, усе одно не можуть розлучити Мене з вами. Я завжди присутній поряд, навіть коли ви розраховуєте, що Мене біля вас нема. Моя присутність непомітна для озлобленого серця, що цілком віддалося наживі створеного або придбанню тих речей, які були створені людьми із жадібності або прагнення до панування.
Оволодіння всім тим, що Я створив для вас, не може надовго заспокоїти жадібність ваших сердець. Ця ненаситна жадібність ваших сердець затягує саме серце, втягує і ваш розум до того, щоб далі шукати і набувати ще щось, з надією нарешті заспокоїти серце, котре далі все одно щось хоче.
Але все, що ви придбаєте, все, що дістається як ваша частка із створеного, не може навіки позбавити вас сердечної невдоволеності. Ніколи вам не вдасться наситити ваші серця, навіть коли ви отримаєте усе те, що Я створив для вас.
Усі ваші набутки радують вас, адже все, що створив Я для вас, має призначення лише як знаряддя.
Усе створене – це знаряддя, яке Я передаю вам, щоб ви знову зуміли знайти у творіннях свого Творця, щоб ви побачили Його в істотах, подібних до вас, щоб ви полюбили Його в тих людях, котрі зуміли Його знову знайти, щоб ви полюбили Його в кожному, в кому Він явля¬ється вам, щоби покликати вас на пошуки, пошуки Його. Коли ви зустрічаєте людей, які твердять, що чудово можуть обійтись і без Мене, пам’ятайте, що й вони – істотний доказ Моєї присутності в усьому. Сила Моєї Любові до вас, хто полюбив Мене, переконає вас, що Я присутній навіть у тих, хто вважає себе без¬бож¬ником.
Я лиш чекаю, щоб ви попросили Мене спільним зусиллям вашого і Мого серця викликати любов усіх тих людей, які не нав¬чились Мене любити або не хочуть Мене любити; любов тих людей, які твердять, що вони не знають Мене і в Мені не мають потреби; любов тих людей, які твердять, ніби Я не існую, бо їх ще не торкнулось тепло ваших сердець, сердець, яким Я подарував Мою Любов, щоб через вас передати всім людям даровану вам Любов.
Я хочу з’єднати вас усіх в Мені і чекаю вашої просьби, щоб з’єднати вас з іншими, заради вас дарувати себе й іншим людям.
Я уже присутній і в безбожниках. Я пере¬буваю в них, очікуючи вас там. Я жду вашої молитви про єдність. Ця молитва дозволить вам виявити Мою давню присутність там, де сама людина заперечувала Моє існування. Я уже дію в цій людині. Я ховаюсь у ній і кличу вас туди, де ви зумієте повною мірою постояти за свою любов до Мене.
Я закликаю вас не для того, щоб ви відстоювали у суперечці Моє існування або Мою присутність. Я зву вас тільки для того, щоб ви полюбили Мене в цій людині, щоб ви побачили і полюбили віднайдення світла, торжество усіх радостей, які ви самі зумієте приготувати в Мені для усіх вас.
Ви не повинні навмисне шукати зустрічі з атеїстами, яких ви не знаєте, ви повинні просто полюбити їх в Мені. Ваша справа – прагнути любові, шукати, дарувати її, намагаючись тим самим вгамувати невситимі жадання свого серця.
Адже серце найперше просить лиш одного: любові до людей, любові до Творіння, любові до єдності, що міститься в одному-єдиному Серці, в Серці, яке завжди залишається вдо¬во¬леним і радісним, приймаючи у себе все, Ним створене.
Дорога, яку повинен пройти кожен з вас, вказаний Моєю любов’ю, вона поведе за собою ваші серця.
Коли наштовхнетесь на сильний опір, то намагатиметеся подолати цю перешкоду, по-вергнути її і потім продовжити свій шлях. Опір любові – це та перешкода, яку ви повинні подо¬лати, щоб здобути знання. Позаду кожної пе¬решкоди – Я, готовий прийти вам на допомогу, як¬що вам самим не вдасться подолати цю пе¬решкоду.
Любов завжди вислизає від вас, відходить уперед, піднімається вгору, вона кличе вас за собою, щоб ви йшли все далі й шукали її. Любов, яку ви знову віднайдете, виявиться більшою, ніж та, яку ви перед тим втратили, і ви ліпше зрозумієте, що означає Любов. Я завжди випереджую вас на кілька кроків. Я жду вас попереду і вище, Я і вам дозволю з висоти побачити і зрозуміти все.
Дорога Любові не знає кінця. Рушій ваш – Моє Серце. Мій Дух керує вами, щоб побороти ворога у вашім серці. Я притягаю ваше серце до Свого Серця, і ваше серце увійде в Моє Серце і вони стануть єдиним двигуном.
Коли ви замикаєтесь у собі, коли ви сумніваєтесь, коли вам загрожує небезпека, Я зупиняюсь і жду вас, щоб за першим покликом прийти вам на допомогу.
Я вмикаю Свій двигун і зрушую вас з того місця, на котрому ви застрягли. Я помагаю вам уникнути нових небезпек.
І разом зі Мною ви знову підете дорогою, яка веде на вершину, підготовлену для вас. “Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним…Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім?я Єдинородного Сина Божого. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі ж бо були їхні діла” (Йо. 3. 13, 15, 18 – 19).

Сан Джованні Ротондо, 14 квітня 1968 р., Воскресіння Христове

Творець присутній у всіх Своїх творіннях. Сьогодні Я воскресаю, щоб передати і ваше життя в руки Отця. Я усиновив кожного з вас для Нього. Я приніс Себе у Жертву за кожного з вас. Отець прийняв Жертву, і Моє Воскре¬сіння піднімає із смертного сну кожного з вас.
Я залишаю вам дар і доказ Моєї постійної присутності, котрий ви зумієте знайти у будь-якому творінні, в кожній людині. Цей дар означає, що ви і все Творіння прийняті в Любов Отця.
Серце Моє зійшло кров’ю. Воно вмерло, щоб подарувати Життя вашому життю. Життя, котре Моє Серце подарувало вам, поновило ваш союз зі Мною і Моїм Отцем.
Кров Мого Серця з’єдналась з кров’ю ваших сердець. Через любов до пролитої Моєї Крові Отець прийняв Мою любов до вашого життя, переніс Свою Любов і на вашу кров. Ваше життя нині живе в Любові Божій.
Любов Отця до Мене перетворилась в Його Любов до кожного з вас. Усе Його Творіння увійшло в Його Любов, все Творіння з’єдналось з вашим життям, з Моїм життям у вас. Тому, поки ви живете в Мені єдино, ви можете досягнути всього; в створених речах, в тих речах, котрі ви вибрали із всього Створіння, ви знову віднайдете Того, Хто їх створив. Тільки за-хотівши оволодіти тим, що ви любите, і полю¬бивши те, чим ви володієте, ви зможете отримати все, чого ви бажаєте. Такий закон Мого Серця, закон Любові. Той, хто просить любові того, хто уже його любить, безсумнівно одержить і саму любов, і всі ті речі, які перебувають у роз¬порядженні люблячого; та людина може бути впевнена, що вона одержить все, що створила і може створити любов. Моя смерть і Во¬скре¬сіння заради вас дали вам право просити і пропонувати щось від себе, щоб отримати те, що просите: те небагато, чим ви володієте, ви можете віддати Мені, щоб на заміну одержати благо несотворенне. Одержавши ці права, ви стаєте разом зі Мною учасниками всього Мого спадкоємства. Я розділю з вами все, і не за¬лишиться нічого, чим би Я не володів, і ви не володіли.
Я вмер заради вас на Хресті. Я страждав замість вас і одержав право просити вас любові, заради тієї повної любові, яку Я виявив вам. Я воскрес не для того, щоб віддалитися від вас, а для того, щоб помогти і вам воскреснути разом зі Мною. Я повернувся у Царство Отця Мого, щоб звідти послати вам усе найкраще. Я зайняв місце, призначене Мені, щоб помогти вам досягти місця, підготовленого вам.
Я знову повернусь до вас, як це вже було одного разу, щоб знову просити вас тримати Мене при собі. Моя Кров і Моє Тіло зали¬шились з вами, вони тільки ждуть години, щоб ви скористались Ними.
Мій Дух зайнятий лиш одним: Він при¬слуховується, чи не кличе Його хтось на допо-могу, чи не готовий хтось прийняти Його.
Важко Мені діждатися заклику, що необ¬хідний Мені для того, щоб прийти вам на допомогу; не дочекавшись його, Я посилаю вам людину, яка вміє молитися до Мене і берегти Мене в своєму серці. Ця людина, котру Я по¬си¬лаю вам, щоб вам допомогти, зуміє роз¬повісти про Мене в ім’я любові, котра з’єднала нас і продовжує єднати; людина, яку Я посилаю вам, уже воскресла разом зі Мною.
Щоби і ви воскресли, Я посилаю вам цю людину, котра уже воскресла, людину, яка навчить і вас воскреснути, як тільки ви подасте найменший знак, що ви прагнете Мене або Мого Воскресіння.
Моє і ваше Воскресіння означає, що ваше життя знову оживе в Моєму. Воно означає, що Я знову подарую вам вас самих, збережу у вашому житті любов: любов до Мене стане воскреслим і оновленим бажанням, нагро¬мад¬женням і торжеством усіх благ, всього того, що може дати вам Воскресла Любов.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:35 | Повідомлення # 7
Сан-Джованні Ротондо, 15 квітня 1968 р.
Любов – це турбота й опіка. Вона піклується про все, для всього, і для всіх знаходить підживлення, котре посилює любов, тому що вона прагне до того, щоб її пізнавали і пізнавали знову.
Ви часто не хочете визнавати ті дари, які даються вам Опікою Господньою. Брак вдяч-ності стає для вас перешкодою у пізнанні тих доріг, на яких ви могли б зберегти пряме і постійне спілкування зі Мною, тих доріг, котрі Я споконвіку передбачив для вашого блага.
Я не можу відмовити ні в чому з того, що ви в Мене просите, оскільки Я Сам хочу да-рувати вам усе найкраще. Я навіть зобов’язаний віддати вам усі блага, всі багатства, якщо ви використаєте їх для того, щоб збільшити свої можливості передавати Мене іншим. Тому Я потурбуюсь про те, чого ви бажаєте, якщо тільки ви навчитесь заодно збільшувати вашу вдячність за Опіку Господню.
Подякуйте Мені за те мізерне, чим ви уже володієте.
Вдячність, спрямована до Мене, посилить ваше задоволення від того, чим ви уже володієте, оскільки, коли ви дякуєте Мені, посилюється Моя Любов до вас і до тих дарів, котрі ви уже визнали як Мої. Моя Любов, спрямувавшись у ті дари, посилить вашу здатність насо¬лод¬жу¬ва¬тись ними.
Вдячність – це розуміння того, яка велика Моя Любов; це віра, що Я готовий віддати вам усе, що Мені належить.
Я дам вам усе, чим ви хотіли б володіти, якщо у своєму бажанні володіти цими благами ви теж зумієте підтвердити, що бажаєте по¬силити Мою любов до вас і вашу любов до Ме¬не, бо тільки в любові, у визнанні постійної присутності Моєї Любові ви зможете спокійно насолоджуватися всім тим, що надає вам Моя Любов.
Примножте свою любов до Мене, при¬множте і вашу вдячність за Мою Опіку, тоді ви з упевненістю можете очікувати і Моїх Дарів, і Мого Піклування. Я надам вам усі дари в щедрому достатку.
Ви намагаєтесь подарувати Мені всю любов, яка у вас є, Я віддам вам всю свою турботу і всю Мою Любов. Я дарую вам усе, адже я уже подарував вам Своє Серце. Усе може Любов, котра живе у вас, котра живе у серці, колись Моєму, а тепер вашому… Я віддаю вам на заміну ваші маленькі серця, лиш би ви подарували Мені їх цілком. КОЛИ ВИ ВІДДАЄТЕ МЕНІ НЕБАГАТО, ЧИМ ВИ ВОЛОДІЄТЕ, В МЕНІ НАРОДЖУЄТЬСЯ НЕЗБОРИМЕ БА-ЖАН¬НЯ ЦІЛКОМ ВІДДДАТИ ВАМ ЗА ЦЕ УСЕ МОЄ СЕРЦЕ. Я ЗМОЖУ ВМІСТИТИ СВОЄ ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ У ВАШИХ МАЛЕНЬКИХ СЕРЦЯХ. Любіть, і ви одержите все, що створено, і саме джерело любові буде належати вам.
Я люблю вас дужче, ніж ви самі можете уявити. Я весь час підставляю Себе Самого, щоб звільнити вас від кари набагато суворішої, ніж та, котру ви переносили досі. Це не Я на-кладаю на вас кару. Ви самі притягуєте її на себе, оскільки ви зловживаєте творінням, а разом з тим ви неправильно користуєтесь і самим своїм життям.
ЯКЩО ВИ ВІДМОВИТЕ МЕНІ В ЛЮ¬БОВІ, ВИ САМІ ВТРАТИТЕ ЛЮБОВ, ЗО-КРЕМА І ДО ТИХ РЕЧЕЙ, КОТРІ Я СТВО¬РИВ ДЛЯ ВАШОГО БЛАГА.
Лише Моя Любов дає вам зростання і процвітання. Заради вас були створені всі речі. ТІ ГАРНІ РЕЧІ, ЯКІ Я ВАМ ДАЮ, ВИ ПЕРЕТВОРЮЄТЕ В ПУСТІ, МОЇ ДОБРІ ДАРИ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА ШКОДУ ДЛЯ ВАС. ТЕ, ПРО ЩО ВИ ТУРБУЄТЕСЬ, ТЕ, ЩО ВИ НЕ ВМІЄТЕ ПЛЕКАТИ І ХО¬ДИТИ З УСЕ ЗРОСТАЮЧОЮ ЛЮ¬БОВ’Ю, СТАЄ ДЛЯ ВАС ЗЛОМ. ТІЛЬКИ МОЯ ЛЮБОВ ЗБЕРІГАЄ ЖИТТЄВІ СИЛИ Й У ВАС САМИХ, Й У ВСЯКОМУ БЛАГУ, КОТРИМ ВИ КОРИСТУЄТЕСЬ.
Коли у вас нема любові або її мало, та любов, котра і є життям, вимушена відступити і від вас самих і від усього творіння. ТА ВИ УСІ ЗНАЙДЕТЕ ЖИТТЯ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ СТАНЕТЕ ЄДИНИМИ В ЛЮБОВІ.
Не Я накладаю на вас кару. КОЛИ ВИ ВІДДІЛЯЄТЕ СЕБЕ ВІД ЖИТТЯ, ВИ ПОЗБАВЛЯЄТЕ БУДЬ-ЯКОЇ ФОРМИ ЖИТ¬ТЯ УСЕ ТВОРІННЯ І ВІДМОВЛЯЄТЕ ЙОМУ У ЖИВЛЕННІ З ТОГО ДЖЕРЕЛА, ЯКЕ ЗБЕРІГАЄ У ТВОРІННІ ЖИТТЯ: В МОЇЙ ЛЮБОВІ.
Коли ви не приймаєте ту Любов, яку Я даю вам і якої у вас прошу, Я вимушений віддалитися від вас, віддалитися, тому що ви не хочете Мене. Проганяючи Мене, ви проганяєте Того, Хто дав вам життя і Хто може зберегти у вас життя, якщо ви з?єднаєтесь в Любові. КОЛИ ЦЯ ЛЮБОВ ВІДДАЛЯЄТЬСЯ ВІД ВАС, ВИ ПОЗБАВЛЯЄТЕСЬ ВСІХ ТИХ ДАРІВ, ЯКІ ЗДАТНА ПОДАРУВАТИ ВАМ ОДНА ЛИШ ЛЮБОВ, ЛЮБОВ, ЯКА ЗБЕРІГАЄ ЖИТТЯ І ВАС САМИХ.
Навколишня природа не може зберегтися без тепла і світла Любові, яка є життям. ВАШЕ ЖИТТЯ НЕ ВИТРИМАЄ ДИХАННЯ ХОЛОДУ, ВІДСУТНОСТІ ЗІГРІВАЮЧОГО ТЕПЛА МОЄЇ ЛЮБОВІ. Не буде у вас миру без того Світла,, який дає вам і знання, і любов, щоб з’єднати вас одне з одним. ВІДСУТНІСТЬ МОЄЇ ЛЮБОВІ ОЗНАЧАЄ І ВІДСУТНІСТЬ СЕРЕД ВАС ЛЮБОВІ ОДИН ДО ОДНОГО; ВІДСУТНІСТЬ МОЄЇ ЛЮБОВІ СТАЄ НЕНАВИСТЮ, ЯКА ЗАМОРОЗИТЬ У ВАС ЖИТТЯ; ЯКА ПРИВЕДЕ ДО ОХО¬ЛОД¬ЖЕН-НЯ У ВАШИХ ОСОБИСТИХ ВЗАЄ¬МИНАХ; УРАЗИТЬ ВАС І ВИП’Є З ВАС КРОВ, А З ЧАСОМ І САМЕ ЖИТТЯ.

Сан-Джованні Ротондо, 16 квітня 1968 р.
Я хочу навчити вас, щоб ви прийняли Моє Серце і змогли жити в Любові. Моє Серце навчить вас, як здобувати серця людей. Я навчу вас звертатися до всіх людей з любов’ю, бо це єдина дорога, щоб дарувати людям мир; єдина надія встановити єдність між народами, котрі борються один з одним в ім’я справедливості – їхньої справедливості – це ненависть, котра розділяє й убиває всіх; вони борються за істину, у якій нема свободи, котра робить їх рабами їхнього власного егоїзму, котра заради людських пристрастей знищує цю Свободу, що міститься лише в Моєму Дусі, що досягає людину.
МІЙ ДУХ Є ЖИТТЯ, ВІН ЗБЕРІГАЄ І ВАШЕ ЖИТТЯ. Мій Дух дає вам право на свободу дарувати Мені ту Любов, яку Я дарував вашим серцям. Я даю вам свободу надати перевагу Моїй Любові перед вашим пустим марнославством панувати над людьми; Я даю вам свободу володіти тими благами, тими дарами духа, які підготовлені для вас; Я ДАЮ ВАМ ПОВНУ СВОБОДУ У ВСЬОМУ, ТОМУ ЩО ВИ ПОВИННІ ВІЛЬНО ВИБИРАТИ МЕНЕ, і тільки тоді Я зможу нагородити тих бла¬городних, хто віддав Мені все. Ці люди знають і вірять, що вони все одержали тільки від Мене.
Ваша віра в Мене, ваша віра, що Я по¬дарував вам разом з життям і все решта, означає, що ви визнали в Мені Все, ви визнали в Мені свого істинного Бога.
Недовір’я примушує вас перетворювати у Бо¬га кого-небудь з вас, обожнювати свої пристрасті, обожнювати свою неправду. ВАШЕ “Я”, ЯКЕ ХОЧЕ ЗРОБИТИ СОБІ БОГА З ЛЮДИНИ, СТАЄ ПРИЧИНОЮ РОЗБРАТУ МІЖ ЛЮДЬ¬МИ, ПРИЧИНОЮ ЇХНЬОЇ БОРОТЬБИ, ВОЄН, ЗАГАЛЬНОЇ РОЗРУХИ, НЕЩАСТЯ І ПОГИБЕЛІ. Є ОДНА ЛИШ ПРАВЕДНІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Справедливість – це любов до Істини Бога, Котрий належить усім.
Я закликав вас, щоб ви несли Моє Серце світові, пробудили У ВСІХ УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО, ЩО Є ТІЛЬКИ ОДНА ІСТИНА, ТІЛЬ¬¬КИ ОДНА ПРАВЕДНІСТЬ: ЛЮБОВ ДО МЕНЕ, ЛЮБОВ ДО СЕРЦЯ БОЖОГО. ТІЛЬ¬КИ В СЕРЦІ БОГА ВИ УСІ ЗУМІЄТЕ ЗНАЙТИ ІСТИНУ І ТУ СПРА¬ВЕД¬ЛИ¬ВІСТЬ, ЯКУ ВИ НАМАРНЕ ШУКАЛИ І ШУКАЄТЕ В ІНШИХ МІСЦЯХ. МОЄ СЕРЦЕ, СЕРЦЕ БОГА, КЛИЧЕ ВАС З’ЄД¬НАТИСЯ ОДИН З ОДНИМ; УСІХ ВАС, ЯКІ ПІЗНАЛИ МЕНЕ, УСІХ ВАС, ЯКІ МЕНЕ ПОЛЮБИЛИ, УСІХ ВАС, ЯКІ ТВЕРДЯТЬ, ЩО ЛЮБЛЯТЬ МЕНЕ. КОЛИ ВИ З’ЄД¬НАЄТЕСЬ, ВИ ЗМО¬ЖЕТЕ ПРИБЛИ¬ЗИТИСЯ ДО МЕНЕ, ЩОБ Я ПОМІГ УСІМ ВАМ КРАЩЕ ПІЗНАТИ МЕ¬НЕ, З КОЖ¬НОЮ ГОДИНОЮ УСЕ БІЛЬ¬ШЕ ЗДО¬БУ¬ВАТИ МЕНЕ, З КОЖНОЮ ГО¬ДИНОЮ УСЕ БІЛЬШЕ МЕНЕ ЛЮБИТИ. Посилиться і ваше довір’я до Моєї Могутності, і ви відчуєте, що самі здатні здобувати для Мене серця тих, кого ви любите, серця
Тих, хто не має Мене;
Тих, хто не знає Мене;
Тих, хто не зумів Мене знайти;
Тих, хто запитає вас про Мене;
Тих, хто не знає, що Я можу їм дати;
Тих, хто вважає себе недостойним віднайти Мене, оскільки вони пам’ятають про свою невірність.
І хай не тривожить вас холодність сердець, котрі не бажають на вас зважати, вас слухати, як ви говорите про Мене, які заперечували і заперечують Мене: ваша готовність полюбити всіх, хто вас не слухає, не пропала надаремне.
ПРЕБУДЬТЕ ПОСТІЙНИМИ У ВА¬ШОМУ БАЖАННІ ПРОБУДИТИ В НИХ ЛЮБОВ, УПЕРТО ТРИМАЙТЕСЬ І ДАЛІ, ПОЛЮБИВШИ УСІХ ЗАРАДИ МЕНЕ. МОЯ ЛЮБОВ ДО ВАС ВІДЧИНИТЬ ДЛЯ ВАС БАГАТО СЕРДЕЦЬ, які, здавалося, були бай¬дужими і до вашого заклику, і до Моєї Любові. Для багатьох з тих байдужих ВАША ЛЮБОВ В ОСТАННЮ ЇХНЮ ГОДИНУ СТАНЕ МОЇМ МИЛОСЕРДЯМ. Моя Любов до вас стане Моїм Милосердям для всіх тих, хто постійно був у вашому серці, навіть якщо вони так і не послухали вас. У ВАШОМУ СЕРЦІ ЗНАЙДУТЬ ВОНИ ЛЮБОВ, ЯКУ ВИ ЗМО¬ЖЕТЕ ЗАПРОПОНУВАТИ МЕНІ ЗАМІСТЬ НИХ. Я З ПОВАГОЮ ПОСТАВЛЮСЬ ДО ТІЄЇ ЛЮБОВІ, КОТРУ ВИ НАЗАВЖДИ ПОДАРУВАЛИ ТИМ, КОГО ВИ НАМА¬ГАЄТЕСЬ ПРИВЕСТИ ДО МЕНЕ.
Ваша постійність в любові до тих, хто не захотів вислухати вас, стає і Моєю постійністю у бажанні прийняти їх в Моє Серце; Я ПОСИЛАЮ ЦИХ ЛЮДЕЙ ДО ВАС З ПРОСЬ¬БОЮ ПЕРЕДАТИ ЇМ ВАШУ ЛЮБОВ. ВИ ЯКНАЙКРАЩЕ ВИПЛА¬ЧУЄТЕ МЕНІ СВІЙ БОРГ. ДАР ЛЮБОВІ, ПЕРЕДАНИЙ ВАМИ ТОМУ, ХТО НЕ ВМІЄ АБО НЕ ХОЧЕ МЕНЕ ЛЮБИТИ, СТАЄ ЛІКАМИ, ЯКІ ЗЦІЛЯЮТЬ ЙОГО ЗГА¬САЮЧЕ ЖИТТЯ. АДЖЕ ТАКА ЛЮДИНА УЖЕ БУЛА ПРИРЕЧЕНА НАВІКИ ВТРА¬ТИТИ МЕНЕ, ТОБТО ІСТИННЕ І ВІЧНЕ ЖИТТЯ.
Ваша любов до всіх, хто не любить Мене, НЕОДМІННО ВИКЛИКАЄ В МЕНІ ВДЯЧ-НІСТЬ. МОЯ ВДЯЧНІСТЬ ОЗНАЧАЄ ПО¬СИ¬ЛЕННЯ МОЄЇ ЛЮБОВІ ДО ВАС, ПРИ-МНОЖЕННЯ УСІХ БЛАГ, ЩО Я ЇХ НАДАВ У ВАШЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ. Я ПОДА¬РУЮ ВАМ ПРИХИЛЬНІСТЬ, І ВИ ЗМО¬ЖЕТЕ ЗАВЖДИ З РАДІСТЮ ВІДЧУВАТИ МОЮ ПРИСУТНІСТЬ У ВАШИХ СЕРЦЯХ.
МОЯ ПРИСУТНІСТЬ ПОЗБАВИТЬ ВАС УСЯКИХ СТРАХІВ, ЯКІ МОЖЕ ПО¬РО-ДИТИ У ВАС СВІТ І ЖИТТЯ В СВІТІ. ОС¬КІЛЬКИ Я ЗАЛИШАЮСЬ ПОРЯД З ВАМИ, ВИ ЗАВЖДИ БУДЕТЕ БАДЬОРІ І НЕ СТРАЖДАТИМИТЕ ВІД СВІТСЬКИХ НЕ¬ВИГОД, РАЗОМ ЗІ МНОЮ ПІЗНАЄТЕ РАДОЩІ, НАВЧИТЕСЬ ПОЛЕГШУВАТИ ПЕЧАЛІ СВІТУ, РАЗОМ ЗІ МНОЮ ВИ НА¬ВЧИТЕСЬ ПЕРЕТВОРЮВАТИ В РАДІСТЬ ПЕЧАЛЬ БЛИЖНЬОГО, РАЗОМ ЗІ МНОЮ ПОДАВАТИМЕТЕ НАДІЮ СЕРЦЯМ ЛЮ¬ДЕЙ, ПОМАГАТИ ЇМ ПОВЕРТАТИ ВТРА¬ЧЕНИЙ СПОКІЙ, РАЗОМ ЗІ МНОЮ ВИ ПРИЙМЕТЕ НА СЕБЕ ВСІ ТРИВОГИ СВІ¬ТУ, ТА Я НЕ ДОПУЩУ, ЩОБ ВИ СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ЦИХ НЕВИГОД І НЕБЕЗПЕК.
У цій Силі, яка дозволить вам уникнути всіх пасток світу, ви пізнаєте Мою Силу, СИЛУ МОЄЇ ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ ДО ВАС. Це та Сила, яка дарує вам впевненість у перемозі; це та впевненість у перемозі, яку Я даю тим, хто їх просить, тим, хто вміє зберегти Мою присутність.
МОЯ ВІРНІСТЬ В ДОТРИМАННІ ДАНИХ ВАМ ОБІЦЯНОК Є ВІРНІСТЮ МОЄМУ БАЖАННЮ СПАСТИ ВАС, ВАС, ХТО ПОЛЮБИВ МЕНЕ, І ВСІХ ТИХ, КОГО ВИ ЛЮБИТЕ, І ВСІХ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ВАС, БО ЗА ВАШОЮ ДОПОМОГОЮ, ЗА ДОПОМОГОЮ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ МЕНЕ, ВОНИ З’ЄДНАНІ І З МОЄЮ ЛЮБОВ’Ю. ТОЙ, ХТО ВІРИТЬ ВАМ, ВІРИТЬ І МЕНІ. ТОЙ, ХТО ДЯКУЄ ВАМ ЗА ЛЮБОВ ДО СЕБЕ, ДЯКУЄ РАЗОМ З ТИМ І МЕНІ. АДЖЕ ТА ЛЮБОВ, ЯКУ ВИ ЗУМІЛИ РОЗПІЗНАТИ У ВАС, І ЄСЬМ Я, КОГО ВИ СВІДОМО І ВІРНО ПОЛЮБИЛИ, ВАША ПЕРЕМОГА – ЦЕ МОЯ ПЕРЕМОГА НАД ВАШИМИ І МОЇМИ ВОРОГАМИ. ВИ ЗУМІЄТЕ УПІЗНАТИ СВОЇХ І МОЇХ ВОРОГІВ, КОЛИ Я ПРИЙДУ НА ЗЕМЛЮ, ЩОБ ЗВЕРШИТИ СУД.
Зберігайте в серцях упевненість у вашій і Моїй перемозі. Будьте впевнені у доброті та вірності вашого Бога, Який, коли прийде на землю, зуміє справедливо осудити ворогів справедливості, ворогів істини. Моє Серце зрозуміє, хто з ворогів так і зостанеться ворогом. Вороги, котрих Я прийду судити, - це ті, хто не зміг полюбити Мене тому, що віддав перевагу своїй брехні.
Я ПРИЙДУ СУДИТИ ЗАРОЗУМІЛИХ. Я прийду судити тих, хто оббрехав істину і змушував жити у царстві несправедливості, в царстві лжі, в царстві пихатості, в царстві марнославства.
Я ПРИНЕСУ ВАМ ЦАРСТВО ІСТИНИ, СМИРЕННЯ І ЛЮБОВІ.
Оспівайте пришестя царства Мого Давидовою піснею. Цей псалом він співав перед вибраним народом, закликаючи свій народ визнати істинного Бога, закликаючи всі народи землі Його полюбити.
“Співайте Господеві нову пісню,
бо Він учинив чуда.
Його правиця і Його святе рамено
дали Йому перемогу.
Господь явив Своє спасіння,
перед очима народів явив Він Свою справедливість.
Згадав про Свою милість і Свою вірність
супроти дому Ізраїля.
Усі кінці землі побачили,
як наш Бог спасає.
Ликуй перед Господом, уся земле, радійте й веселіться, і псалми співайте!
Псалми співайте Господеві на гуслях,
на гуслях і голосом співу!
Сурмами й під звуки рогу
ликуйте перед царем Господом!
Нехай заграє море та його повнота, світ і його мешканці,
Ріки нехай у долоні плещуть
і разом нехай ликують –
перед Господом, бо Він іде судити землю;
судитиме по справедливості всесвіт;
по правоті – народи. (Пс. 98).

“…Я чую ці слова…я розумію, що вони виходять із духа ІСТИНИ:
“Те, що я роблю для тебе, це не так мало, навпаки, це милість, за яку ти Мені тим більше зобов’язана;
Усі нещастя СВІТУ стаються тому, що люди забули ІСТИНУ СВЯТОГО ПИСЬМА. Нема такої вершини в цій книзі, яка одного разу вже не явилась би світові”.
А мені здавалось, що я завжди саме так це розуміла і що всі інші розуміють це точно так само.
Та Він продовжив:
“На жаль, дочко, так мало тих, хто істинно любить Мене! Якщо б вони по-справжньому полюбили Мене, Я не став би приховувати від них Мої таємниці! Чи знаєш ти, що це означає- істинно полюбити Мене? Треба зрозуміти, що все, чого Я не приймаю, – неправда. Те, чого тепер не розумієш, ти цілком зрозумієш, коли відчуєш, які переваги має від того твоя душа”. (Св. Тереза Авільська).

“АЛЕ ХРИСТОС ВОСКРЕС ІЗ МЕРТВИХ, первісток із померлих.
Бо як смерть через людину, так через людину і ВОСКРЕСІННЯ мертвих.
Як в Адамі усі вмирають, так у Христі всі оживають.
І кожен у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові, у час Його приходу. Потім – кінець, коли ВІН передасть Царство Богові й Отцеві, коли знищить УСЯКЕ НАЧАЛЬСТВО І ВСЯКУ ВЛАДУ І СИЛУ. Му¬сить бо Він царствувати, поки не покладе всіх ворогів Йому під ноги. Коли Він каже, що все Йому підкорене, то ясно, що крім того, хто Йому підкорив усе. Коли ж усе буде Йому підкорене, тоді й Сам СИН підкориться тому, хто підкорив усе, щоб Бог був УСІМ В УСЬОМУ (І Кор. 15: 20-28).

“І відповідав Самуїл:
“НЕВЖЕ ВСЕСПАЛЕННЯ І ЖЕРТВИ ТАКІ Ж ПРИЄМНІ ГОСПОДУ, ЯК ПОСЛУХ ГОЛОСУ ГОСПОДА? ПОСЛУХ КРАЩИЙ ВІД ЖЕРТВИ І ПОКОРА КРАЩА від хмари овець…
І сказав Саул Самуїлу:
“ЗГРІШИВ Я, БО ЗНЕХТУВАВ ПО¬ВЕЛІННЯ ГОСПОДА, І СЛОВО ТВОЄ; ТА Я БОЯВСЯ НАРОДУ, І ПОСЛУХАВСЯ ГО¬ЛОСУ ЇХ. Тепер же з ними у мене гріх мій, і повернись зі мною, щоб я поклонився Господу”.
І відповів Самуїл Саулові:
“НЕ ПОВЕРНУСЬ Я З ТОБОЮ, БО ТИ ВІДКИНУВ СЛОВО ГОСПОДА. І ГОСПОДЬ ВІДКИНУВ ТЕБЕ” (І Цар. 15: 22-26).
“Боже, хто подібний до Тебе?
Ти посилав на мене важкі і люті випробування,
та й зрозуміти давав мені, і з безодень землі знову виводив мене. Ти підносив мене й утішав мене” (Пс. 71. 19-20).
“ І прийшов цар Давид, і став перед лицем Господнім, і сказав: хто я, Господи Боже, і що таке дім мій, що Ти так підніс мене?
Та й цього виявилось мало в очах Твоїх, Боже; Ти повідомляєш про дім раба Твого, і дивишся на мене, як на людину велику, Господи Боже!...
І нині, Господи, Ти Бог, і Ти сказав про раба Твого таке благо.
Почни ж благословляти дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм. Бо якщо ТИ, Господи, БЛАГОСЛОВИШ, то буде він БЛАГОСЛОВЕННИЙ навіки”( 1 Хр. 17, 16 – 17, 26 – 27).
“Не доторкайтесь до помазаників Моїх, і пророкам Моїм не робіть зла”.
І наслав голод на землю; усяке стебло хлібне винищив” (Пс. 105; 15 – 16).

На мій превеликий жаль, Падре Піо по¬передив мене, що це пророцтво 104-го псалму знову виповниться на тих, хто спротивиться волі любові Божої, як вона виражена в цьому “Що¬деннику любові”.

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:36 | Повідомлення # 8
Зі спогадів Луїджі Гаспарі

“Якщо ти будеш гарним хлопчиком, я відішлю тебе до святого пророка, як тільки-но станеш старшим”.
Ці слова завше спадають мені на думку, коли згадую мою дорогу маму: цим святим про-роком був Падре Піо, і моя мати навчила мене, свою десяту дитину, пізнати цього посланого Богом пророка, визнати його і полюбити.
Вражаючі розповіді про чудеса і про доброту Падре Піо стали постійною темою наших розмов, люблячих материнських настанов, пробудили в мені бажання ближче пізнати життя пророка, в якому моя мама передчувала для мене керівника на дорозі до пізнання Бога.
Це бажання познайомитися з Падре Піо йшло поряд з бажанням швидше подорослішати.
Я народився 9 квітня 1926 року в Сан-Феліче, у Панаро. Моїм батькам належав один млин (у спільній власності з іншими людь¬ми). Мій батько, невтомний трудівник, зму¬шений був жити в середовищі, що мало спри¬яло тому, аби набути чи примножити знання про самого себе, з’єднавши його з осягненням Духа.
Віра і любов моєї матері постійно підтри¬мували в нас життя духа; надзвичайні приклади любові до ближнього, які подавав наш батько, і його глибока смиренність надовго зоставалася в пам’яті багатьох людей.
Дари Святого Духа в моєму батькові спонукали його через його щиру віру надто довіряти іншим людям, яким зовсім не було властиве благородство, вони на всьому наживали прибуток.
Заповідь Господа “Полюби ближнього свого як самого себе” перетворилася у великому серці мого батька настільки, що він полюбив ближ¬нього більше, ніж себе самого. Це призвело до того, що безпосередньо перед моїм народ¬женням і якийсь час після нього мої батьки переживали серйозні труднощі. Їм довелося починати майже з нуля після того, як вони тяжко пропрацювали все своє життя і при тому повинні були ще виховати дев’ятьох дітей.
Та Провидіння Господнє, яке моя мати у несхитній вірі свого духа завжди любила й закликала, не забарилося простягнути їм руку допомоги й подати потрібну пораду. Порада Святого Духа знайшла їх у формі листа Падре Піо. В госпіталь Сан-Феліче, де мати очікувала моєї з’яви на світ, проник голос Святого Духа, що Його кликали батько й мати дев’ятьох дітей, які позбулися нагороди за свої труди через людську байдужість.
Святий Дух повелів моїй матері при¬слухатися до порад Його пророка, смиренного брата із П’єтральчіно, який був тоді ще мало кому відомим і в очах більшості людей ще не був визнаний людиною Божою.
Порада Падре Піо була такою: замкнути слух для злих порадників, які намагалися переконати мого батька ступити на шлях не¬правди.
Істинний шлях, Божественним Прови¬дінням вказаний був таким: усією родиною переїхати в Павіньяно. Падре Піо запевнив моїх батьків, що в цьому селі вони не зостануться без роботи і що мій батько знайде там винагороду за всі жертви і всі втрати.
Мені було два роки, коли ми переїхали в Павіньяно. Ми прожили там п’ять років, і в цей час почув я перші розповіді про повне чудес життя Падре Піо.
З великою цікавістю дивився я картину його життя, таку загадкову й таку привабливу. Я навчився любити Падре Піо і сприймав його як одного із членів своєї сім’ї, і водночас як незримого, але улюбленого керівника всього мого життя.
У 1933 році мати отримала від Падре Піо другу пораду: частина нашої родини, в тому числі й батьки і я разом з ними, повинні були переїхати у село Сан-Маттео делла Дечіма, яке належало до парафії Сан-Джованні в Персічето.
Коли ми прожили сім років в Дечіма, моя мати виконала ту обіцянку, яку вона дала мені в дитинстві: послати мене, коли виросту, до Божого пророка.
Мені було чотирнадцять літ, коли я вперше побачив Падре Піо. Я чекав багато чого, це очікування було пробуджене розповідями моєї матері й ними ж підтримувалося, і я не був розчарований. Я так і не збагнув, яким чином моїй матері було дано стільки знань, стільки любові й віри, щоб розпізнати знаряддя Боже, яке визнавали таким далеко не всі люди.
Сан-Маттео делла Дечіма розташоване приблизно за шістсот кілометрів від Сан-Джованні Ротондо.
Моя мати ніколи не стрічалася з Падре Піо аж до 1949 року, коли вона уперше зуміла ненадовго приїхати у Сан-Джованні Ротондо.
За багато моїх поїздок у Сан-Джованні Ротондо мені довелося знайти лише дуже небагато людей, від яких я чув би такі мудрі й повні віри слова, які говорила моя мати, виз-наючи й прославляючи Падре Піо як пророка, посланого Богом.
Таємницю відкрив мені Падре Піо через багато літ після нашої першої зустрічі.

Перша поїздка до Сан-Джованні Ротондо

14 березня 1940 року я виїхав із Болоньї у Сан-Джованні Ротондо.
Дві мої сестри, Анна, Габріелла і я сам приєдналися до групи, яку очолював Тоні Тонеллі. Наступного дня ми приїхали до Сан-Джованні Ротондо. Сеньйора Клоринда, яка мешкала в центрі міста, дала нам притулок.
Я трохи розгубився у цій місцевості, яку продували всі вітри, таку несхожу на звичні мені пейзажі.
На другий день сеньйора Клоринда роз¬будила нас о третій годині ночі. Нам належало пройти пішки приблизно два кілометри, щоб узяти участь у святій месі, яку Падре Піо слу-жив в маленькій церкві монастиря Санта Марія делла Грація.
Я згоряв від нетерпіння нарешті побачити зблизька загадкового отця Піо. Навіть на фо-тознімку обличчя Падре викликало у мене любов і довір’я.
Падре Піо, якого я вперше побачив, коли він служив Святу месу, повністю приковувало до себе всю увагу хлопчини, яким я був тоді.
Погляд отця, проникливий і лагідний, пробудив в глибині мого серця синівську любов. Люди, з якими я пізніше розмовляв і у церкві, і в нашому пансіоні, описували мені отця Піо як надзвичайно суворого наставника.
Наближалася моя черга сповідатися — і я почав нервувати. Я почував уже, що полонений сердечною любов’ю Падре Піо, і все ж боявся, що не заслужу бути прийнятим до числа синів святого брата, якого любив усе життя.
Я готувався до сповіді у старій частині церкви, і моя давня цікавість до історії та мистецтва відволікала мене. Замість того, щоб пригадати свої гріхи й пошкодувати про них, я почав порівнювати цю церкву із старовинним російським монастирем, про який читав у книжці. І тут сеньйор Тонеллі покликав мене до сповідальні отця Піо.
Повністю захопившись мрією пізнати ближче свого Падре, я забув навіть, що пере¬бу¬ваю перед священнослужителем, якому я повинен сказати про свої гріхи.
Отець Піо задав мені кілька запитань і глянув мені в очі, чекаючи відповіді. Я роз-гублено сказав: “Не можу добре пригадати, чи здійснив я такий гріх”.
Він крикнув мені голосно: “Забирайся! За¬бирайся звідси! Чого ж ти від мене хочеш? Іди й приготуйся до сповіді як слід! Я не можу тра¬тити з тобою час!”
На другий день я повернувся в сповідальню після глибокого й продуманого приготування. Несподівано для себе я відчув надзвичайну лагідність Падре Піо, яка повністю стерла з моєї пам’яті вчорашній суворий окрик.
Отець Піо сказав мені: “Так, ти будеш моїм ду¬ховним сином… І дивись, завжди будь молодцем!”.
Він нічого не питав мене ні про мої заняття, ні про те, з якого міста я приїхав.
Я повернувся до Болоньї, радіючи, що нарешті пізнав “пророка”.
Знову поновилося навчання в інституті Альдіні-Валеріані. Заняття мене не задо¬воль-няли, але я ні з ким ще не обговорював цієї проб¬леми. Вчився я мало і в глибині душі подумував кинути школу. Зате моє духовне життя було достатньо наповненим. Я з любов’ю і старанням брав участь у месі й часто при¬ча¬щався, однак недостатньо щиро молився Ісусові під видом святої Гостії. Коли мені було оди¬надцять років, я випадково почув, як одна лю-дина, котру я поважав, сказала: “Я ніколи не міг повірити, наче шматок хліба під час Переіс-точення справді може перетворитися на Кров і Тіло Христове”. Тепер я впевнений, що саме ці слова постійно спливали у моїй сві¬домості, коли приступав до Святого Причастя. 5 травня 1940 року, все ще перебуваючи у Болоньї, я отримав дуже важливого для мене листа, щедрий дар, присланий мені отцем Піо. Зупинившись у Сан-Джованні Ротондо, він, через увесь простір, що розділяв нас, міг читати найглибші таємниці мого серця: мій намір покинути навчання і брак віри, коли я молився Ісусові , приступаючи до Тайни Святої Євхаристії, а ці ж таємниці були відомі тільки одному Богові.
За ті три дні, що ми — мої сестри і я — прожили в Сан-Джованні Ротондо, ми встигли познайомитися із сеньйорою Олімпією Крис¬талліні, яка зупинилася в тому ж пансіоні.
Від’їжджаючи в Болонью, ми залишили сеньйорі Олімпії наші адреси, але я нічого про себе не розповідав.
На превелике моє здивування, я отримав від неї листа, датованого 3 травня 1940 року, зміст якого, у всякому разі, найважливіші його пункти, я постараюся відтворити тут:
“Дорогий мій Луїджі, я давно вже хотіла написати вам, і тепер не смію відкладати цю розмову з вами, в якій повинна передати вам слова нашого отця. Тим більше повинна це зробити, що до цього зобов’язує мене й обов’язок послуху: будучи його духовною донькою, я ні в чому не можу відмовити йому, навіть якщо б він вимагав принести в жертву своє життя.
Кілька днів тому він доручив мені передати вам від його імені: він хотів би, щоб Луїджі із Болоньї вчився старанніше, бо йому відкрилося, що Луїджі не вчиться й не зуміє завершити цей шкільний рік, якщо йому про це не нагадати й не настановити його. Він мені сказав це з усією лагідністю, і мені здається, його лагідні слова повністю передають той сум, яким охоплене його серце через відсутність у вас старанності — мені вони завдали такого болю, що я не можу передати його словами.
Одначе він сказав також, що щасливий вашою прив’язаністю до церкви й сподівається, що вона збережеться й надалі, тільки ви повинні з більшою щирістю молитися до Ісуса, коли ви приймаєте Святе Причастя.
Дорогий мій Луїджі, потіштеся, що отець Піо старається звернути вашу увагу на те, чого хоче від вас Ісус. Сердечний наш Падре! Як він сумує, коли його духовні діти не виконують тих обіцянок, які вони йому дали! Адже йому доведеться відповісти за вас величі Господній. Але ж ми не будемо так чинити, правда ж? Біль¬ше ніж у самій собі я впевнена в моєму дорогому Луїджі, в його добрій душі. Він не захоче, щоб наш дорогий отець, наша спасительна жертва, страждав через те, що ми не складаємо свого іспиту. Пам’ятайте: він заздалегідь передбачає ваше майбутнє й уже визначив ваше місце в житті.
Прошу вас, милий Луїджі, прочитавши цього листа, постарайтеся зробити все, щоб йому не довелося, та ще й на такій відстані, бачити, як засмучує його серце його син Луїджі, точачи чисту кров із його ран. Нехай кожен із нас спрямує свої бажання до того, чого так явно бажає для нас наш святий і улюблений отець.
Постараємося всі разом утішити його змучене серце, адже його серце направду злучене із Серцем Ісуса.
Я бажаю вам, як і самій собі і всім людям, прийняти благословення нашого святого отця.
Ваша сестра в Христі Олімпія Пія Кристалліні.”
Настанови отця і його молитва допомогли мені продовжити навчання в технічній школі.
На початку 1942-43 рр. я перейшов у п’ятий клас інституту Альдіні. Мені залишалося провчитися три роки до отримання диплома.
Одного разу в жовтні 1942 року наша вчителька літератури доктор Лія Ченері спитала мене: “Гаспарі, а чому ти не вибрав для себе класичну гімназію?”. Я відповів їй, що волів би навчатися в класичній гімназії, але змушений був задовольнитися тим, щоб спробувати отри-мати диплом технічного ліцею.
Наша великодушна й добра вчителька сказала мені: “Я впевнена, що тобі вдасться витримати іспит і перейти хоча б у фізико-математичну гімназію. Я буду весь цей рік спеціально займатися з тобою латинською мовою.”
Ентузіазм і великодушність сеньйори Ченері підбадьорили мене, і я вирішив піти на це випробування. Кожен вечір після восьми годин занять в інституті Альдіні я йшов додому до нашої вчительки і довбав латинь із самих основ. Без сумніву, я зобов’язаний молитві отця Піо, яку він возносив до Господа, тим, що Бог послав мені цю великодушну вчительку, а разом і бажання вчитися, якого в мене до того не було.
Влітку 1943 року я склав іспит і наступного року перейшов у фізико-математичну гімназію Августо Ріги міста Болоньї. У 1950 році отримав диплом фармацевта.
Протягом чотирнадцяти літ, з 1940 до 1954 року, я ні разу не бачив Падре Піо.
У вересні 1954 року я знайшов на горищі посеред старих підручників того листа, якого отримав із Сан-Джованні Ротондо 5-го травня 1940 року.
Я знову з великою увагою перечитав листа, якого вважав давно втраченим, і нарешті збагнув значення й сенс стількох випробувань.
Мій батько, якого я гаряче любив, помер 26 листопада 1953 року. Мати, що була в глибокій скорботі, втомлена й змучена, потребувала моєї допомоги. Я сподівався допомогти їй вирішити важку проблему, що виникла в нашій родині у зв’язку зі смертю батька.
Мій батько хотів, щоб усі дев’ятеро дітей, які залишалися живими, завжди були разом.
Його сильна воля до єдності родини спри¬яла тому, що вся наша сім’я жила у гармонійній згоді до того часу, доки був живим він сам. Одначе після його смерті з’явилися розмаїті труднощі й протиріччя, бо під тінню мого батька, цього люб¬лячого й щедрого глави роду, усе ж не знайшлося спільного завдання для різних інтересів тих нових сімей, які встигли створити мої брати і сестри. Постійна опіка мого батька зберегла сімейну єдність. Його серце, повне любові й самовідданості, не помітило цієї проблеми, яка незмінно виникає тоді, коли сини й доньки змушені, як і колись, вести спільне господарство під одним дахом, хоча їхні особисті інтереси уже розійшлись.
Влітку 1954 року я вирішив осісти в Сан-Матео делла Дечіма, щоб узяти участь в житті своєї родини і посильною допомогою й любов’ю спробувати втішити маму, нашого ангела-хоронителя.
Я не дуже люблю жити в маленькому селі і ще менше люблю працювати в млині, одначе любов до мами і почуття обов’язку перед сім’єю допомогли мені подолати труднощі першого періоду.
Гіркоти цього року навчили мене дорожче цінувати листа, віднайденого на горищі нашого дому в Дечіма. І я тоді вирішив знову поїхати до в Сан-Джованні Ротондо.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:38 | Повідомлення # 9
Друга поїздка до Сан-Джованні Ротондо
Коли я готувався до від’їзду, думки мої знову були звернені до тієї першої далекої зустрічі з Падре Піо, з часу якої минуло більше чотирнадцяти років. Як могло статися, що протягом чотирнадцяти літ я не чув поклику вернутися в Сан-Джованні Ротондо? Тоді я не міг пояснити собі причину цього відтер¬мі¬нування.
На цей раз поїхав один. Опинившись в Сан-Джованні Ротондо, я одразу відчув глибоке хвилювання. Та дорога, що вела із села до мо¬настиря, де жив Падре Піо, дуже змінилася. На цьому місці встигло вирости нове передмістя. О п’ятій годині ранку я знову, як і багато літ тому, слухав месу, яку служив Падре Піо. Час залишив на обличчі улюбленого отця і в його погляді явний слід пережитої скорботи. Під час Богослужіння почував себе наче винним за те, що стільки літ перебував далеко від нього, і сильний душевний порух, який я відчув, вилився потоком сліз. Під кінець Служби Божої я з усіма людьми підійшов до вівтаря, і Падре приблизився за кілька кроків від мене, повер¬таючись до своєї келії.
Я уже підбадьорився, і на моєму обличчі майже не зосталося слідів хвилювання, пере-житого під час Літургії. Тим більше було моє здивування, коли Падре Піо зупинився переді мною, і я зрозумів з його погляду і з його жес¬ту, що він з упевненістю бачить в мені, дорос-лому чоловікові, того зніяковілого хлопчика, що стояв перед ним багато років тому.
Я ні на хвильку не засумнівався в тому, що отець впізнав у дорослій людині чотир¬над-цятилітнього хлопчика. Я сумнівався в іншому: чи вартий я, як і раніше, бути його сином?
Падре Піо простягнув мені руку жестом люблячого батька, що знову приймає сина. Міцно ухопившись за мене, він батьківським голосом сказав мені: “Сину мій, нарешті ти повернувся! Чого ж ти плакав? Ти ж знаєш, що я терпіти не можу плачів!”
Любов моя до отця посилилася завдяки його сильній батьківській любові до мене. В любові отця Піо я знову знайшов ту ніжність, яку дарував мені мій улюблений батько, повер-нувшись уже на небеса.
Пізніше я зрозумів, що Падре Піо, який завжди шанував батьківську владу, для того й побажав, щоб я прожив ці чотирнадцять літ з 1940 до 1954 року якомога ближче до моїх улюблених батьків, щоб я міг згідно із заповіддю любити й поважати свою матір й свого батька і не¬пдільно віддавати їм всю мою синівську любов.
І лише після смерті мого батька Падре Піо побажав зайняти його місце й повести мій дух до любові Божої й до розуміння проблем земного життя. Починаючи з 1954 року, я став часто бувати в Сан-Джованні Ротондо.У червні 1956 року, для точності скажу — 6 червня, я знову був у Сан-Джованні Ротондо. Після Святої Літургії Падре Піо побачив мене біля вівтаря, підійшов ближче й сказав: “А ти що тут робиш? Не трать часу, зараз же рушай додому!” Цей наказ негайно податися в Дечіму дуже здивував мене й насторожив, і я поїхав у Болонью першим же поїздом. Наступного дня я прибув в Сан-Матео й застав мою любу маму при смерті, але при повній пам’яті.
Побачивши мене біля свого ліжка, вона просвітліла обличчям від невимовної радості й звернулася до мене з такими словами: “Ось і ти, Луїджі! Як я молилася отцю Піо, щоб він відіслав тебе додому. Я дуже вдячна Господу й отцю Піо за те, що вони виконали моє бажання. Тепер я відходжу з миром, тому що знаю…”.
Трохи згодом мати спитала: “Луїджі, яке у нас сьогодні свято? Я весь час чую, як дзвонять дзвони, та тільки не пригадаю, який же завтра день”.
Я відповів, що дзвони не дзвонять, і що зав¬тра ніякого свята не чекаємо. Потім я ви-рішив подивитися на календар: виявилося, що восьме червня присвячене Серцю Ісусовому.
Фізичний стан моєї матері погіршувався з кожною годиною. Вона майже осліпла й втратила здатність говорити; не могла навіть піднятися з ліжка, та знаком показала нам, що хоче щось написати.
Усі діти зібралися довкола її ліжка, з нами був і парафіяльний священик Дечіма, Дон Балестрацці, кілька черниць й давні мамині подруги. Майже до останньої хвилини свого життя мати продовжувала писати, наче її підтримувала якась надприродна сила.
Я передаю тут частину тих записів, які моя мати вела в години свого радісного розставання з життям і зустрічі з Господом.
“Кінець мій близький, сили покидають мене, але не розум…
Луїджі, ми розлучаємося. Будь завжди добрим з усіма.
Я буду молитися за всіх. Ось і закінчилося життя…
Це ти, Луїджі? Не плач за мною. Я буду з Господом. Я завжди буду поряд з тобою. Провидіння наближається до мене.
Я все ще чую, як дзвонять перед святом дзвони.
Ваш батько чекає на мене. Так закінчується земне життя. Не з людьми, а з Господом. Так буде і з вами.
Я заповідаю вам йти моїм шляхом: любов до ближнього й чесність. Мить переходу — я готова.
Найкращі побажання всім, кого я знала. Господи, прийми моє дихання! Мир і радість усім. З Богом!
Мама”.
Ці слова, написані в хвилини передсмертної агонії, без сумніву, підтверджують, що надпри¬родна участь Господня дала їй здатність і дар писати перед смертю.
Святковий дзвін, який моя мати розрізняла до останнього моменту свого життя, був дзвоном небесним, що знаменував входження моєї матері в торжество Серця Ісусового й повернення душі моєї матері на небеса.
Через кілька днів після похорону я повер¬нувся в Сан-Джованні Ротондо.
Я стояв у коридорі монастиря, де на стінах були розвішані різні вислови. Отець Піо вийшов із своєї келії, і я отримав змогу вислухати від нього слова утіхи в моєму великому горі, яке він поділяв. Погляд отця, повний любові до всіх людей, не міг в ту хвилю втишити біль мого серця. Мені вдалося вимовити лише кілька слів: “Моя мати так любила вас, Падре, вона вірила вам, і здавалося, наче вона знала вас усе своє життя. А вона ж ні разу не розмовляла з вами”.
Падре Піо продовжував повільно йти коридором, прямуючи на хори маленької старої церкви.
Мені здалося, що він не хоче мені відпо¬відати, але тут він пильно глянув на мене ши-роко розплющеними очима, повними доброти й любові. Він зупинився раптово, підняв руку й пальцем показав мені на один із висловів, що був написаний на стіні коридора, так, наче сам уперше його побачив.
Він прочитав вислів, і я прочитав разом з ним. Написано було: “Святих спілкування”.
Божа мудрість в отці Піо знайшла такий незвичний спосіб, щоб пояснити мені ту таєм-ницю, яка хвилювала мене з раннього дитинства, адже мама встигла стільки про це розповісти.
Таємниця, яка відкрилася мені таким чином, дозволила більше дізнатися про цю людину, яка, пізнавши так багато Божих таєм¬ниць, сама стала частиною цієї великої таємниці.
Давши мені це знання, Падре Піо допоміг мені справитися з моєю скорботою.
Його відповідь відкрила мені любов Гос¬пода й моєї матері, і я зрозумів, що Падре Піо любив її не менше, ніж я cам.
У дитинстві чув обітницю Господньої лю¬бові, і то була обіцянка, яку Бог дав моїй матері, тепер вона сповнилася Його Духом через отця Піо.
Ця перша, ще неусвідомлена мною обіцянка, стала мені частково зрозумілою, коли я прочитав той вислів. Я добре зрозумів значення того листа, яке отримав у Болоньї за наказом отця Піо через два місяці після нашої першої зустрічі.
Прагнення полюбити Слово, сприйняте, пізнане й полюблене через мою маму, було обіцянкою цього Слова Любові, обіцянкою, яку й людина може дати, щоб дотримати вірності своєму слову, заради любові дотримувати обіцянки.
Вірність, з якою моя мама дотримувалася порад Святого Духа і на ділі здійснювала те, що Він їй радив словами вірного священ¬нослужителя Господнього Падре Піо, ця вірність перетворилася в обіцянку вірності від самого Падре Піо, його обіцянки стати для мене люб-лячим духовним отцем і навчити мене роз¬піз¬навати Дух Божий, навчити мене не приймати в людях той дух, що не від Бога. Ті люди, які вміли любити смиренну доброту мого батька, але не навчились розпізнавати той дух, який рухав багатьма з них, привели мого батька на край бідності й фізичної загибелі. Й тільки втручання духа любові через посередництво Падре Піо, поради, які дав нам Падре Піо, поря¬тували нашу сім’ю від нещастя, тривоги, су-м’яття, які завжди починаються в людському духові, коли людина не може з певністю роз-пізнати, звідки походить цей дух, який роз¬повсюджує серед людей зло.
Обітниця, яку дух любові дав моїй матері і Падре Піо, є образом тієї обітниці любові, яку дух дав людині.
Ті поради, що дав людині дух, який противиться Господу, були, є і будуть аж до визначеного дня ворожі Богові й самій людині. Звідси й походить у світі зло.
Слово Боже обіцяло нам отримати перемогу над своїми ворогами, вказати шлях істинного світла всім людям, які побажають прийняти Слово, тільки б вони прислухалися до тієї поради, яка йде від духа Слова Божого.
В цьому столітті особливий безлад і сум’яття ідей, породжених духами зла, роз’єднали людей і штовхнули їх до боротьби, відірвавши їх від взаємної любові, від усякого бажання спробу¬ва¬ти зрозуміти волю Слова Божого.
Любов Господня послала нам Падре Піо, щоб навчити людей доброї волі, щоб вони полюбили істинне знання про волю Господню, як вона виражена у Святому Письмі.
“Дух людський недостатньо полюбив Писання”, — так говорив отець Піо. Через брак любові до Слова Господнього людина не здатна прийняти й полюбити істину, відкриту в Слові Божому. Брак любові до Слова Божого призводить до зменшення благодаті, до недостачі знань, а в результаті — до панування духів пекла, які захоплюють душі людей й роздроблюють ворожістю людство.
Падре Піо отримав від Господа дар роз¬різняти духи, я особисто мав можливість пере-конатися в присутності у ньому цього дару Господнього. Духи зла, що наряджаються в овечі шкури, ні разу не зуміли збентежити дух Падре Піо, бо він умів розрізняти джерело й поход-ження того духа, який рухає кожною людиною.
Полюбіть святе смирення, яке навчить вас приймати й радощі й скорботи людського життя як дар мудрості Господньої: такий був урок і настанова, які отець Піо старався дати світові.
Зовні Падре Піо видавався суворим, але з особливою ніжністю піклувався він про ті душі, які ще не пізнали тягаря гріха. Він любив сми¬ренних, які не могли розпізнати причин своїх бід, будучи в оковах духа зла й не відаючи про свідчення любові Божої.
Падре Піо навчив мене розуміти, що “смиренний говорить від Бога, навіть якщо нічого про Бога не знає”. Тільки в смиренні може виявлятися милосердя, дійсно бажане Богу.
Через смиренного, який не вміє говорити про Бога, Бог присоромлює зарозумілих й пихатих, які гадають, що вони говорять від імені Бога.
З іменем Бога на устах вириваються горді, котрі розмірковують про Бога, аби знову розіп’яти Сина Божого, тобто самого Господа, який став людиною через любов до людей. Через любов до людей Бог дав Себе розіп’яти тим людям, які від Його імені судили Ім’я Його.
Падре Піо, який приносив себе в жертву любові до імені Божого, хотів принести все своє життя в жертву в дусі любові до всіх тих душ, які приносять своє серце в жертву Любові Господній.
Якщо людина жертвує своє серце Богові, вона уміє говорити про нього кожен раз, коли вимовляє його ім’я: такому серцю Господь відкриває глибоку таємницю, яка захована в самому Його Слові. У Слові Господньому відкривається Серце Боже.
Моє перебування в Сан-Джованні Ротондо у червні 1956 року завершилося несподіваною зустріччю: моя колега, фармацевт із Каподімонте (Вітербо), випадково побачила мене на май¬дан¬чику перед монастирем. Після задушевної бесіди вона покликала мене поїхати разом з нею в бік Неаполя й Помпеї. Я не хотів приймати це запро¬шення, оскільки пора була вже верта¬тися додому, але під час нашої останньої розмови з отцем Піо перед самим від’їздом Падре показав мені зобра¬ження Мадонни, яке теж було на стіні монастиря. Він виявив бажання, щоб я помолився разом з ним; потім він сказав: “Їдь у Помпеї. Твоя мати – у Серці Ісусовому, тепер Мати Божа буде твоєю матір’ю”. Тоді я зрозумів, що моя зустріч з ко¬легою із Каподімонте та її пропозиція поїхати в Неаполь і Помпеї були зовсім не випадковими. У той же день я виїхав разом із нею та її друзями в Неаполь.
Наступні події переконали мене в ІСТИННОСТІ НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ.
Любов отця Піо подбала, щоб у мені укрі¬пилась ця впевненість. Укріпившись у цій вірі і переконавшись в любові Матері Божої, я знову знайшов утрачену мною радість і бажання по-ділитися нею з тими, хто її не має.
Напередодні Різдва 1956 року я знову приїхав у Сан-Джованні Ротондо. На одній зі станцій по дорозі я зустрів приємну літню даму, баронесу Біанку Ремі де Тюріке із Рима. Після недовгої бесіди ця дама відчула до мене сим¬патію, і ми разом продовжили шлях в Сан-Джованні Ротондо.
Там я радісно зустрів Різдво, підтриманий любов’ю отця Піо, і з задоволенням спілкуючись також з баронесою, яка перед від’їздом просила мене завітати до неї у Рим.
Спільність інтересів до проблем духа, любов до Бога й Падре Піо витворили узи тісної братерської любові між баронесою Ремі та мною. Постійні пошуки Бога, позначені незвичайною радістю й натхненням, надали стільки жвавості мові й усьому образові цієї сімдесятилітньої жінки, що години, проведені в її товаристві, здалися мені хвилинами.
Двадцять шостого грудня 1956 року після Літургії багато народу, що зібралося з усієї Італії й навіть з-за кордону, згуртувалося навколо Падре Піо.
Я не міг навіть підійти до отця, але і на відстані мені вдалося вловити кілька слів із розмови Падре з кількома високопоставленими священнослужителями й мирянами.
Я зрозумів, що ці видатні люди просять Падре Піо пояснити їм одне надзвичайно складне місце зі Святого Письма.
Я не міг розібрати, як саме звучало запитання, задане Падре Піо. Зате чітко чув відповідь отця: “Ви, інтелектуали, надто все ускладнюєте! Я міг би відповісти на ваше запитання стосовно ангелів, але відповідь ця захована в моєму серці і я вам її дати не можу”.
Трохи пізніше, коли я грівся біля каміна готелю в Сан-Джованні Ротондо, де мешкав, до мене підійшов і відрекомендувався один сень¬йор, що справляв неабияке враження: вияви-лося, що він високопоставлений чиновник із Риму.
Цей видатний юрист спитав мене, чи я був присутній при розмові Падре Піо з деякими теологами. Він також повідомив мені, яке саме питання вони задали Падре Піо, чекаючи від нього однозначної відповіді.
Юрист розмовляв зі мною ще кілька годин, постійно повертаючи розмову до такого цікавого й такого непростого запитання.
Я даремне старався відволікти його якимись іншими проблемами духовного плану. Наступ¬ного ранку після Служби Божої отець Піо роз’яснив мені цей текст Писання, хоч я його про це й не просив. Падре сказав мені: “Ту від¬повідь, яку я дав тобі стосовно ангелів, ти можеш повідомити тільки юристові із Риму і більше нікому”.
Приблизно через годину я знову зустрів того знаменитого юриста в барі нашого готелю і передав слова отця Піо, виконавши таким чином його сердечне бажання розібратися в цьому питанні.
Мій співрозмовник був такий схви¬льо¬ваний, що у нього на очах проступили сльози. На другий ранок, вирушаючи до Риму, він запросив мене провідати його у його рідному місті.
У перший день нового 1957-го року я попрощався з моїм улюбленим отцем Піо, повернувшись у Сан-Матео делла Дечіма.
Приблизно через два місяці, на початку травня 1957 року, я знову чекав його в коридорі монастиря Сан-Джованні Ротондо. Я побачив отця в той момент, коли він був зайнятий розмовою з мером цього міста і з іншим братом, воротарем монастиря. Мер якраз пояснював отцю Піо, що “Каса Півдня” (спеціальна галузь італійського бюджету, призначена для еко¬но-мічної допомоги Півдню країни) відмовилася надати обіцяну допомогу громаді Сан-Джованні Ротондо. Мова йшла про гроші, призначені для будівництва доріг та для інших невідкладних потреб.
Отець Піо несподівано повернувся до мене й сказав: “Ти повинен поїхати до Риму й узяти на себе клопоти з “Касою Півдня”. Я дуже здивувався й розгублено заперечив: “Отче, я не знаю Рима, й у мене немає там друзів, які могли б допомогти нам за цих обставин”.
Отець відповів мені рішуче й коротко: “Щоб потрапити до Риму, тобі ж не доведеться перепливати океан. Ану ж бо рушай швидше, благословення Боже нехай буде з тобою”.
Мер і монах-воротар пояснили мені, як знайти в Римі “Касу Півдня” й що там я повинен робити та говорити. Того ж дня я поїхав до Риму, керуючись виключно вірою у покро¬ви-тельство Падре Піо. У поїзді я зустрів молодого юриста, ми довго розмовляли з ним про всяку всячину, й перш ніж зійти на вокзалі в Римі, він залишив мені свою адресу та запропонував звертатися до нього кожного разу, коли мені потрібна буде порада фахівця.
Виявилося, що цей молодий юрист добре обізнаний якраз стосовно того, як треба складати прохання в “Касу Півдня”. Він працював у сек¬ретаріаті міністерства туризму. Я зовсім не знав Риму, та мене дуже добре прийняла там баронеса Ремі. Я пішов у 2Касу Півдня”, й зі мною пішли два впливових чиновники: один той, якого я зустрів у поїзді, а з другим я познайомився в день мого приїзду.
Минуло немало часу, я встиг повернутись в Болонью, і там отримав листа від президента “Каси Півдня” – цього листа я зберігаю донині. Президент запевнив мене, що всі плани фінансування благоустрою вулиць й майданчика біля монастиря та інших невідкладних робіт будуть прийняті та підтримані його банком.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:39 | Повідомлення # 10
Із 1957 до 1968 року я їздив у Сан-Джованні Ротондо майже кожного місяця.
Одного разу після сповіді отець Піо сказав мені: “Їдь до Риму!”.
Я не розумів, чого мені треба їхати в Рим, але виконав бажання отця й почав навідуватися до Риму, причому з усе більшим бажанням й охотою. Постійним моїм житлом залишався мій будинок в Сан-Маттео делла Дечіма.
Багато друзів із Риму та з інших міст про¬відували мене в цьому селі.
У Дечіма я організував групу чудових співробітників й помічників, серед яких був і Прімо Каппончеллі, який згодом став ке¬рівником нашої групи. Усі ми намагалися знайти й зберегти духовний зв’язок з улюбленим нашим отцем Піо.
Багато мешканців Сан-Маттео делла Дечіма з радістю прийняли мою та Прімо пропозицію відвідати святого брата-капуцина із Сан-Джо¬ванні Ротондо. Завдяки молитві й бла¬гословенню отця багато родин пізнало благодать Божу, а через них і всі мешканці Сан-Маттео делла Дечіма. У зв’язку з цим пригадую, як моя сім’я отримала доказ любові й опіки отця Піо, а також доказ того, що він і через багато літ далі пам’ятає наші прохання молитися за нас і нас оберігати. Від Різдва до нового 1968 року я знову був у Сан-Джованні Ротондо.
У цей день моя сповідь в отця Піо тривала довше, ніж звичайно. Падре хотів дати мені багато настанов, зокрема наказав мені, щоб на Новий рік я їхав не до Риму, а в Болонью, і додав такі слова: “У 1968 році ми повинні багато працювати… не можна тратити часу”.
Поступово мені став зрозумілим зміст цих таємничих слів, які він вимовив, приймаючи мою сповідь.
У ніч з восьмого на дев’яте квітня 1968 ро¬ку, у мій 42-ий день народження, почалося для мене ОДКРОВЕННЯ, і отець Піо почав спонукати мене записувати перші сторінки “Щоденника любові”. Наприкінці квітня я пе¬редав йому переписану від руки копію першої сторінки щоденника. Він визначив це як “ЗАПОВІТ І ОБІЦЯНКУ благодаті, які пере¬дані Святим Духом духові людини, котра ви¬рішила прийняти їх з усією любов’ю, на яку здат¬не її серце”. Він наказав мені опублікувати цей рукопис якомога швидше й послати його Святійшому Отцю, усім керівникам Церкви й багатьом іншим людям. 25 травня 1968 року в Сент-Луїсі у Сполучених Штатах повинно було відбутися велике свято на честь Пресвятого Серця Ісусового. Отець Піо хотів відіслати “Щоденник любові” на це свято й попросив допомоги одного з найвірніших своїх духовних синів, знаменитого композитора й диригента Альфонсо д’Артегу. З невідомих мені причин ця людина не змогла виїхати до Америки, і тому “Щоденник любові” не встиг туди вчасно дійти. Отець Піо був засмучений цими об¬ставинами, бо він бачив у словах цього “Щоденника” “ЗАПОВІТ І ОБІЦЯНКУ СЕР¬ЦЯ ІСУСОВОГО для світу, повного ворожнечі”.
У червні 1968 року мої дорогі друзі Уго й Цецілія Аммассарі та Мікеле Фамільєтті надрукували в Римі ПЕРШЕ ВИДАННЯ ЩОДЕННИКА ЛЮБОВІ (без передмови). Це було для мене дуже важливо, адже отець Піо наказав мені якомога швидше ознайомити з цією книгою Рим. Я дізнався, чому він так поспішав. Одного вечора був запрошений у дім інженера П. Гаспарі й читав там вибраній групі людей перше видання “Щоденника любові”. Одна дама, присутня там, яка була тісно пов’язана з релігійним життям столиці, здивувалася, почувши мій пристрасний поклик полюбити Непорочне Серце Ісусове, оскільки вона щойно дізналася, що якраз у ці дні деякі духовні особи запропонували відмінити молитви до Найсвятішого Серця й розірвати зв’язок Церкви з почитаннням Серця Ісусового: вони говорили, що поминання, яке утвердилося в часи янсенізму, тепер уже не мають ніякого сенсу. Через деякий час інший мій друг і ви¬датний духовний син Падре Піо, Прімо Кап-пончеллі із Дечіма ді Сан Джованні де Персі¬чето, узяв на себе завдання здійснити друге ви-дання “Щоденника”. Тим часом я просив Падре Піо, щоб він дозволив мені викреслити кілька слів й видати цю книгу анонімно, але він відповів мені: “Ти не смієш викреслити жодного слова. І чому ти хочеш друкувати цю книгу анонімно? Там повинно бути не лише твоє ім’я, а й фото і передмова”. І справді, в серпні 1968 року ДРУГЕ ВИДАННЯ вийшло в повному обсязі, з маленькою передмовою, і розійшлося значно більшим накладом. Це видання було підго¬товлене “Каза Едітріче Інституто Падано ді Арті Графіке ді Ровіго”. З нагоди п’ятдесятиліття із дня появи святих стигматів Падре Піо Прімо Каппончеллі організував поїздку молоді в Сан-Джованні Ротондо, щоб вітати отця Піо й дя¬кувати йому. Він узяв зі собою багато примір¬ників “Що¬ден¬ника любові”, щоб показати їх отцю й попросити його благословити ці книги. По своїй простоті людини Божої, повний віри й без усякої сто¬ронньої думки він почав уже роздавати ці книги віруючим, які зібралися в Сан-Джованні. Рап¬тово, без усякого пояснення причини йому заборонили роздавати ці книги. У присутності багатьох свідків Каппончеллі з наполегливістю відстоював волю й побажання отця Піо, одначе все було марно.

***
Тим часом я, слухаючи поради Падре Піо, 20 вересня поїхав не в Сан-Джованні Ротондо, але разом з моїм добрим другом Мікеле Фамільєтті рушив із Рима до Кьянчьяно-Терме. Ми зупинилися в готелі Сан-Антоніо, де в цей час у числі інших священиків та монахів про¬живали також Джузеппе Бо й месере Леончелло Барсотті з Ліворно. Зустрів я тут і Летіцію Ма¬ріані із Болоньї, яка ще у 1943 році допо¬могла мені підготуватися до іспитів для переходу із інституту Альдіні до фізико-математичної гімназії. Я дуже радий був знову побачити її і подарував екземпляр “Щоденника любові”, чим вона була дуже схвильована.
Приблизно о 6 годині вечора того ж дня ми разом з Мікеле пішли до джерела Св. Єлени, й раптом переді мною постав Падре Піо і сказав мені: “Луїджі, мені час вознестися на небо, аби врятувати те, що залишилося ще врятувати. Тут, на землі, люди вже не слухають мене, мене не слухають навіть багато із тих, хто називав себе найвірнішим із вірних.
Не плач. Я буду спостерігати за тобою і з неба. Тим словам, які ти вимовив, будуть вірити, я маю на увазі ті записи, які наказав тобі назвати “ЗАПОВІТОМ І ОБІЦЯНКОЮ БЛАГО¬ДА¬ТІ…” Те, що цей “заповіт і обіцянка” міг ще врятувати в червні, зараз уже рятувати пізно, але твої записи послужать для блага окремих людей”.
Наступного дня, це було 23 вересня, я зостався в готелі, заглибившись у безмірну скорботу. Близько 17 години, прилігши від¬почити в своїй кімнаті, я побачив пророчий сон: у видінні мені явився Падре Піо, оточений блискучим почетом прекрасних ангелів. Він сяяв, випромінюючи любов і світло.
Наблизившись до мене, він обняв мене з великою любов’ю і сказав: “Сину мій, сину мій! Ти не повинен оплакувати мою смерть, про яку я тобі вчора повідомив. Щоб утішити мене, ти повинен залишатися сильним, мужнім і бадьорим. Я приведу тобі на допомогу мої небесні леґіони, вони будуть слухати тебе в усьому! Я, твій батько, завжди буду поряд, я скажу тобі, що ти повинен сказати чи зробити для твого блага й для блага усіх тих, хто побажає приймати мої і твої слова. Я ЗБЕРЕЖУ ПАМ’ЯТЬ ПРО ТЕБЕ В НЕБЕСАХ, ЗА¬ЛИ-ШАЮ ТОБІ ПАМ’ЯТЬ ПРО МЕНЕ!”. Ви¬мов¬ляючи ці слова, він міцно стиснув обома ру-ками мою голову й наблизив своє лице до мого, при цьому дотику мені здалося, наче щось витікає із мого мозку, і він наповнюється іншою речовиною.
У ці хвилини Мікеле Фамільєтті почав голосно стукати у двері моєї кімнати, і я прокинувся із сильним головним болем, при¬тискаючи обидві руки до голови, бо мені у напівсні здавалося, що голова моя може ось-ось відділитися від тіла. Я попросив Мікеле почекати, оскільки не міг ворухнутися. Як тільки зумів піднятися, я відчинив йому двері та на його тривожні розпитування відповів: “Падре Піо ще раз приходив до мене й залишив великий заповіт і обіцянку”.
Ніч з 22 на 23 вересня я провів майже без сну, я чув у серці моїм лагідний голос отця, який просив мене почитати йому вголос “Щоденника”, і я читав йому свої записи аж до світанку. Вранці я все ще палко сподівався, що став жертвою галюцинацій, але вже о сьомій годині мені потелефонували з Риму й по¬відомили, що велике серце Падре Піо перестало битися! Кардинали, священики, ченці, які мешкали в той час у готелі, робили все можливе, щоб утішити мене, і вони із здивуванням визнали, що все, передбачене мною на два дні раніше, здійснилося.
Того ж дня мені ще раз потелефонували із Риму. Це був сеньйор Альфонсо д’Артега, якому отець Піо доручив відвезти 25 травня “Щоденник Любові” до Америки. Він був глибоко засмучений цією скорботною звісткою і попросив мене негайно повернутися до Риму, оскільки єпископ Піттсбурзький містер Ніколас Т. Телко бажав познайомитися зі мною й поговорити про Падре Піо й про “Щоденник Любові”. Він провів з Падре Піо в Сан-Джованні Ротондо два дні напередодні його смерті. Разом з моїм другом Мікеле я повернувся в Рим і довго говорив з його преосвященством Телко в його римській резиденції.
Потім разом з баронесою Ремі ми поїхали із Рима в Сан-Джованні Ротондо. Там я востаннє побачив такого любого мені отця у смертній оболонці його святого тіла. За кілька хвилин переді мною знову пройшло все моє життя, спрямоване й укрите крилами орла, який слідкує з небес, щоб дати допомогу слабким. Падре, який був мені таким вірним другом, був моєю допомогою, замовк навіки, орел мій повернувся в своє царство. Незадовго до того, як він повернувся знову на небо, цей небесний орел залишив одному із синів, якого він покинув на землі, заповіт любові: улюблений отець залишив мені цей “Щоденник Любові”, як запоруку, як дар любові до його Луїджі і до всіх його дітей, які чекали, щоб знову обняти в небесах свого улюбленого отця. Я згадав пісню Мойсеєву:
“Слухайте, небеса, я буду говорити;
І слухай, земле, слова уст моїх.
Поллється, як дощ, учення моє,
Як роса, мова моя, як дрібний дощ на щебінь,
Як злива на траву.
Ім’я Господа прославляю: воздайте славу Богу нашому.
Він твердиня; досконалі справи Його,
І всі шляхи Його праведні.
Бог вірний, і нема неправди в Ньому,
Він праведний і істинний.”
Я плакав, дивлячись на смертні останки отця, і тут мені здалося, що я чую ті лагідні слова, з якими він звернувся до мене багато років тому: “Чому ти плачеш? Ти не знаєш, що я не люблю плачів!”. Я висушив сльози й негайно повернувся у Рим.
17 жовтня 1968 року “Щоденник Любові” та інші праці, які я встиг написати, майже чудом потрапили у руки найшанованіших римських богословів, які викликали мене до себе й довго розпитували, дивуючись, що я пізнав стільки таємниць.
Так збулося те, що передбачив Падре: “ Ці зошити повинні якомога швидше потрапити до рук Його Святості та вищих сановників Церкви; Папа й багато інших зуміють у них розібратися”.
Я ж розумію у цих записах менше, ніж багато інших, оскільки написав їх через те, що слухав Падре Піо, через вірність і любов до Бога, до Папи Івана-Павла ІІ і Святої Церкви.
З допомогою Падре Піо і милості Божої “Щоденник Любові” вже перекладено фран-цузькою, голландською, іспанською, англійсь¬кою, португальською, російською, польською та іншими мовами й опубліковано у багатьох країнах.
Автор

Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник Любові (Святий отець Піо, Запис доктора Луїджі Гаспарі)
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика