Головна сторінка сайту
Сторінка 6 з 7«124567»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Патерик
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:19 | Повідомлення # 26
РОЗДІЛ XVII
Про любов

1. Авва Антоній сказав: Я вже не боюся Бога, лише люблю Його, бо любов проганяє геть страх (1 Йо. 4, 18).
2. Сказав й ще: від ближнього нам і життя, і смерть. Бо як віднайдемо брата, то віднайдемо й Бога; коли ж спокусимо брата, то згрішимо супроти Христа.
3. Авва Аммон Нітрійський прийшов до авви Антонія і сказав йому: Бачу, що я більше труджуся, як ти, то чому ж твоє ім'я звеличали люди понад моє? Авва Антоній сказав йому: Бо я більше від тебе люблю Бога.
4. Авва Іларіон прийшов із Палестини на гору до авви Антонія і сказав йому авва Антоній: Добре, що прийшов ти, зоре, що сходиш над ранком. І сказав авва Іларіон: Мир тобі, стовпе світу, що піддержуєш всесвіт.
5. Троє отців мали звичай ходити щороку до блаженного авви Антонія. І двоє з них питали про помисли й про спасіння душі, а один завжди мовчав і про ніщо не запитував. Коли ж минуло доволі часу, каже йому авва Антоній: Скільки часу приходив ти сюди й ніколи не питав мене. А він у відповідь сказав йому: Досить для мене тільки дивитися на тебе, отче.
6. Один брат сказав: коли ми сиділи й розмовляли про любов, сказав нам авва Йосиф: Чи ж нам знати, що таке любов? І оповів про авву Антона, що мав невелике долото, і коли прийшов до нього брат і сказав йому: Хороше в тебе долото. А старець не пускав його піти, якщо не візьме його.
7. Авва Агатон сказав: 3 власної волі ніколи не вкладався я спати, маючи в серці гнів на кого-небудь, і по своїй силі не пускав спати того, що мав що-небудь проти мене.
8. Авва Ісая сказав: Любов — це роздумування про Бога з безнастанною вдячністю; а з вдячности цієї радіє Бог; вона є знаком заспокоєння.
9. Якось, коли авва Пімен разом з иншими братами йшов із скиту, їх провідник збився з дороги, бо було поночі. Сказали браття авві Йоанові: Що нам робити, авво, той брат збився з дороги; щоб не померли ми, зблудивши? І сказав їм старець: Якщо скажемо йому, він зажуриться. Але ось, я вдам недужого й скажу, що не можу йти, й лишуся тут до ранку. Так і зробив. А инші сказали: Й ми не підемо, а посидимо з тобою. І просиділи до ранку, й не викрили брата.
10. Був у Єгипті один старець перед приходом туди авви Пімена з учнями. Старець цей мав велику славу і пошану серед людей. Коли ж прийшов зі Скиту авва Пімен з учнями, люди покинули старця і приходили до авви Пімена. Старець почав заздрити й зле про них говорити. Почув про це Пімен і став журитися та й каже своїм братам: Що нам робити з цим великим старцем, бо спричинюють нам журбу люди, що лишили старця і приходять до нас, — людей нікчемних? Як нам вилікувати його? Пімен сказав: Приготуйте трохи їжі й візьміть посудину з вином, і підемо до нього і спожиємо разом, може, цим зможемо його вилікувати. Отже, взяли їжу й пішли до нього. Коли застукали в двері, учень його спитав: Хто ви? А вони сказали: Скажи авві, що це Пімен, який хоче дістати від тебе благословення. Коли учень звістив про це старцеві, він заявив їм, кажучи: Йдіть геть, мені ніколи. Але вони лишилися на спеці, кажучи: Не відійдемо, поки не удостоїмося благословення від старця. Старець, бачачи їх терпеливість і покору, зворушився, відчинив їм, і вони ввійшли та перекусили з ним. Коли вони їли, сказав старець: Справді кажу, ви маєте не тільки те, що я чув про вас, але в сотню більше побачив я в вашому вчинкові. І від цього дня став їх приятелем.
11. Авва Пімен сказав: Чини так, щоби твоя сила нікому не спричинила зла, і зроби своє серце чистим для всякого чоловіка.
12. Сказав ще: Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йо. 15, 13). Бо коли хто почує образливе слово і, маючи змогу сам зробити подібне, подвизається знести труд, терпить, не мовлячи нічого, або коли хто скривджений, запанує над собою і не відплатить тим самим тому, що його скривдив, такий чоловік віддає свою душу за свого ближнього.
13. Довелося раз авві Памвові йти з братами Єгипетською країною. Побачивши якихось мирян, що сиділи, він сказав їм: Устаньте і привітайтеся з братами, щоб дістати від них благословення, бо вони постійно розмовляють із Богом, і їхні вуста святі.
14. Оповідали про авву Пафнутія, що він не пив вина. Мандруючи якось, опинився він перед товариством розбійників і застав їх, як вони пили. Пізнав його начальник розбійників, який знав і те, що він не п'є вина. Та, бачачи, що він втомлений з великого труду, наповнив чашу вином і, тримаючи в руці меч, мовив до старця: Якщо не вип'єш, вб'ю тебе. Старець зрозумів, що він хоче виконати Божу волю й, бажаючи придбати його, взяв і випив. А начальник розбійників розкаявся перед ним, кажучи: Прости мене, авво, за те, що я образив тебе. І сказав йому старець: Вірю Богові, що від сьогодні не заподієш нікому жодного зла. І здобув старець ціле товариство розбійників тим, що задля Бога відмовився від своєї волі.
15. Авва Іперехій сказав: Визволяй ближнього з гріхів без докорів, що маєш сили. Бо Господь не відкидає тих, що звертаються до Нього. А слово злоби і лукавства нехай не мешкає в твоєму серці проти твого брата, щоби ти сміло міг говорити: прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим (Мт. 6, 12).
16. Подвижник бачив одного біснуватого, що не міг постити. Керований любов'ю до Бога, й шукаючи користи ближнього, а не своєї, молився він, щоби в нього перейшов біс, а той визволився від лукавого. І ось, вислухав Бог його молитву, замість того обтяжив демон подвижника. Він далі постив, вправляючись у молитві й подвигах, а Бог, особливо за його любов, після кількох днів вигнав із нього демона.
17. Два браття були в келіях; один був старцем і просив молодшого, кажучи: Перебуваймо разом, брате. Та він сказав йому: Грішник я і не можу перебувати з тобою, авво. Але він переконував його, кажучи: Справді можемо. А старець був чистий і не хотів навіть чути, щоб чернець мав блудний помисел. І сказав йому брат: Дай мені тиждень, а опісля поговоримо. Прийшов старець за тиждень. А молодий хотів його випробувати, та й каже: У велику спокусу впав я цього тижня, авво; вийшов я до роботи в село і впав із жінкою. І сказав йому старець: Чи є покаяння? Брат сказав йому: Є. А старець мовив до нього: Я понесу з тобою половину гріха. Тоді сказав брат: Справді, можемо перебувати разом, і прожили вони вдвох до своєї смерти.
18. Один з отців сказав: Як попросить хто в тебе яку-небудь річ, і ти, змушуєш себе дати йому її, постарайся, аби й помисел твій був схильний до того, щоби віддати, як написано: І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві (Мт. 5, 41). Тож, як хто просить у тебе якої-небудь речі, дай йому з усієї душі.
19. Оповідали про одного брата, коли він зробив уже кошики і прикріплював до них ручки, почув, що його сусід, чернець, говорить: Що мені робити? Скоро торговий день, а в мене нема ручок, щоби я прикріпив їх до своїх кошиків! І пішов брат, відв'язав ручки від своїх кошиків і відніс до того брата-сусіда, кажучи: Ось, ці в мене зайві, візьми й прикріпи їх до своїх кошиків. І дав братові змогу докінчити його роботу, а свою покинув.
20. Оповідали про якогось старця в скиті, що він захворів і схотілося йому з'їсти трішки свіжого хліба. Почув про це один із братів — подвижників, узяв свою милоть, положив на неї сухі хліби, пішов до Єгипту і, замінявши їх на свіжі, приніс їх до старця. Як браття побачили, що вони ще теплі, здивувалися, а старець не хотів їсти, кажучи: Це кров мого брата. І впрошували його старці, кажучи: Ради Бога, з'їж, щоб не даремна була братова жертва. І на прохання він з'їв.
21. Хтось спитав у старця: Є два брати; хтось практикує мовчання у своїй келії, постить до шести днів на тиждень і накладає на себе багато трудів, а другий служить хворим. Котрого діло приємніше Богові? Каже йому старець: Хоч би той брат, що тримає піст протягом шести днів, повісив себе за ніздрі, та й тоді він не може зрівнятися з тим, що прислуговує хворим.
22. Спитав хтось старця, кажучи: Яким чином деякі трудяться по містах і не отримують благодаті, як древні? Старець сказав йому: тоді була любов, і кожний тягнув свого ближнього догори; а тепер, коли любов охолола, кожний тягне свого ближнього додолу, і тому ми не отримуємо благодаті.
23. Пішли раз були брати на жнива і взяли собі шістдесят нив. Один із них захворів першого ж дня і вернувся до своєї келії. І сказав один із двох до свого товариша: Ось, бачиш, що захворів наш брат і не може з нами працювати. Змусь трохи свій помисел, і я свій трохи змушу, і здаймося на Бога, що за його молитви ми зіжнемо замість нього. Коли ж діло було завершене й вони отримали плату, тоді прийшли, покликали цього брата, кажучи: Ходи, брате, бери свою плату. А він сказав: Яку мені брати плату, коли я не жав із вами? Та вони сказали йому: 3 твоїх молитов були жнива. Але він не хотів прийняти плати. Коли повстала між ними велика суперечка, говорить він: Не візьму заплати, бо не працював. А ці не хотіли заспокоїтися, поки він не візьме. І пішли вони до близького їм старця. Сказав йому той брат: Троє пішли ми жати на поле за оплату. Коли ж ми прийшли на місце, де треба було жати, зараз першого дня я захворів і вернувся до своєї келії, не пожавши з ними жодного дня. А тепер вони приневолюють мене, кажучи: «ходи, брате, бери плату, де ти не працював». Сказали ті браття: Правда, пішли ми жати, і взялися зжати шістдесят нив, і якщо були б і всі троє то й тоді лише з великим трудом ледве могли б ми це зробити. Але за молитвами цього брата ми двоє скоріше, як троє зжали поле, і кажемо йому: іди, бери свою плату, а він не хоче. Коли почув це старець, здивувався і сказав своєму братові: Вдар у било, щоб зібралися всі браття. Як вони прийшли, сказав їм: Прийдіть браття і вислухайте сьогодні праведного суду. І розповів їм старець про це, і присудив братові свою заплату, і щоб зробив з нею, що схоче. І пішов брат з плачем і журбою.
24. Мовив старець: Наші отці мали звичай ходити по келіях братів-початківців, що хотіли жити самітниками, і відвідували їх, щоби хто з них, спокушуваний демонами, не зазнав шкоди в розумі. І як знаходили когось ушкодженим, приносили його до церкви та й приносили цебер із водою, молилися за стражденного, й усі браття умивалися в цебрі й поливали його тією водою, і одразу зцілявся брат.
25. Два старці жили разом, і ніколи не було в них суперечки. Та сказав один одному: Вчинімо й ми суперечку, як инші люди. А один відповів братові: Не знаю, яка буває суперечка. Той же сказав йому: Ось, я кладу цеглу посередині й кажу: «вона моя». А ти говориш: «ні, вона моя». Це й буде початок. І зробили так. І говорить один із них: Це моя, а другий сказав: Ні, це моя. І сказав перший: Так, так, вона твоя, візьми й іди. І розійшлися й не могли почати сварку між собою.
26. Брат спитав старця, кажучи: Коли я побачу брата, що чув про якийсь його упадок, то не можу переконати себе, завести його до своєї келії. Коли ж бачу доброго брата, залюбки його приймаю. Каже йому старець: Як робиш доброму братові мале добро, то удвічі маєш ти зробити другому братові, бо він недужий.
27. Сказав старець: Ніколи не бажав я діла, корисного для мене, а утратного для мого брата, маючи ту надію, що діло мого брата, це діло моєї родючости.
28. Брат прислугував одному хворому отцеві. Сталося, що тіло почало розкладатися і видавало смердячу слизь. От сказав братові помисел: Тікай, бо ти не можеш знести смороду. Але брат узяв глиняну посудину, зібрав у неї слиз хворого і коли відчував спрагу, пив із неї. І почав йому помисел говорити: Як не хочеш утікати, то принаймні не пий цього смороду. Та брат кріпився і трудився, пив помиї і служив старцеві. А Бог, що бачив труд брата, і помиї перемінив у чисту воду, і старця зцілив.
29. Брат спитав старця, кажучи: Як може чоловік одержати дар любити Бога? А він, відповідаючи, сказав: Як хто бачить свого брата в грісі й закличе за нього до Бога, тоді дістає розуміння, як треба любити Бога.
30. Сказав старець: Здобудьмо найголовніше добро — любов. Ніщо піст, ніщо чування, ніщо труд, як нема любови, бо написано: Бог —любов (1 Йо. 4, 8).
31. Іще мовив: Оповідали отці, що диявол може наслідувати все; піст — бо він ніколи не їв, чування — бо він ніколи не спав, а покору й любов не може наслідувати. Тож, нехай буде : для нас великим подвигом — мати в собі любов, а ненавидіти гордість, через яку диявол упав із неба.
32. Говорив авва Никита про двох братів, що зійшлися вони один із одним бажаючи жити разом. І подумав один із них: чого бажає мій брат, те я й зроблю. Подібним чином міркував і другий: Я виконуватиму бажання мого брата. І жили вони так довго у великій любові. Та побачив диявол їх велику любов і не стерпів її; прийшов він і, бажаючи їх розлучити, став перед дверима й показався одному голубом, а иншому вороною. І каже один із них иншому: Бачиш цього голуба? А той сказав: Це ворона. І почали вони обидва сперечатися і кожний говорив своє і, вставши, побилися до крови і на повну радість ворога розійшлися. Через три дні, отямившись, вони повернули до попереднього способу життя і наклали на себе покуту. Кожний визнав, що задумував у своєму серці виповняти бажання другого. І зрозуміли вони боротьбу ворога й до смерти перебули разом у всілякому мирі.
33. Якось переходив авва Серапіон через якесь Єгипетське село і побачив, як одна розпусниця стояла біля свого покою. І сказав їй старець: Зажди на мене до вечора, бо я хочу прийти і згрішити з тобою цієї ночі. А вона відповіла йому: Добре, авво! І приготовилася, розстелила постіль і очікувала старця з подарунком. Коли ж настав вечір, прийшов до неї старець, та нічого не приніс і, ввійшовши до покою, каже: Чи приготувала ти постіль? А вона каже: Так, авво. І замкнули вони двері й, лишилися самі, от і каже їй старець: Зажди трохи, бо ми маємо правило, аж перше я його відправлю. І почав старець свої молитви і, почавши Псалтир, після кожного псалма проказував молитву і просив Бога, щоб розпусниця покаялася і спаслася. І вислухав його Бог, і жінка тремтіла стоячи й молилася поблизу старця, а коли старець скінчив псалми, впала на землю. А старець почав читання з Апостола й, сказавши з нього багато, відправив молитви. Зворушилася жінка і, зрозумівши, що не для гріха прийшов він до неї, а щоби спасти її душу, припала до нього, кажучи: Вияви любов і туди, де я можу вгодити Богові, провадь мене. Старець відвів її в жіночий монастир, віддав її настоятельці й сказав: Прийми цю сестру й не накладай на неї ярма чи заповідей, як на инших, а як чого схоче, то дай їй; як забажає, дозволь їй виходити. І коли прожила вона кілька днів сказала: Я грішниця, хочу їсти що другий день. А згодом через кілька днів прикликала вона настоятельку і сказала: Тому що я дуже зневажила Бога своїми гріхами, будь добра, запровадь мене в келію, замкни її і через віконце подавай мені трошки хліба й ручну роботу. І послухала її настоятелька і зробила це для неї. Так і догоджувала вона Богові решту часу свого життя.
34. Сказав один старець про пам'ятання лихого, що зовсім нічим не обурюватися, або не засмутити нікого, або не зазнати смутку від кого-небудь властиво тільки ангелам. А зазнати певної збентеги й скоро помиритися з братом властиво добрим сподвижникам. Коли ж хто схвильований або ображений, то тримати жаль або гнів якийсь час або й увесь день, — це діло диявольське. Бо такий стає братом демонів і другом диявола, бо не може він від самого Бога отримати відпущення гріхів до тих пір, поки не простить своєму братові.
35. Говорили старці, що кожний має вважати становище ближнього ніби за своє власне і співчувати йому в усьому, і радіти з ним, і плакати, і так жити, наче б мав те саме тіло, і коли впаде на нього яка-небудь журба — турбуватися, мов самим собою, як написано: — одно ми тіло в Христі і громада вірних мала одно серце й одну душу (Ді. 4, 32).
36. Двоє братів жило разом. Трапилося, що той, що заряджував господарством, приніс менше, як звичайно, отож, той, що був дома, став роздумувати, що він або незаконно затримав, або жартував із ним. Бажаючи довідатися про це, пішов за ним. Коли ж той зайшов до безчесного місця, то й він удав, що зайшов сюди, і, припадаючи до нього, переконував його, щоби покаявся. Та й той, що не згрішив, просив того, що згрішив, щоби молився за нього, як за впалого. Та довелося тому, що не згрішив, захворіти і як був він уже близький до смерти, зізнався братові, кажучи: Я чистий від гріха, що про нього ти думаєш, але для тебе я це зробив, щоби ти покаявся. І як умер він, той що згрішив, прийняв на себе подвиг покаяння.
37. Инший, коли його брат покинув пустельницьке життя і вернувся до світського, удав, що й сам має такий самий намір, і за Божою милістю, розкаявшись, вони знову прийняли на себе подвижництво, більше за попереднє.
38. Сказав старець: Ослаблення любови до братів буває в тебе тому, що ти приймаєш помисли й підозри й віриш їм у своєму серці й добровільно не хочеш терпіти. Бажай, за Божою поміччю, передусім того, щоби не вірити власним підозрам й з усією ревністю і зусиллями упокоритися перед братами і відкидати задля них власне бажання.
39. Був один самітник, що мав під своїм доглядом иншого самітника в келії на десять миль від нього. І сказав йому якось помисел: поклич брата, щоби прийшов і взяв хліба. І знову роздумував він: задля хліба потруджу я брата перейти десять миль, краще занесу йому половину хліба. І, взявши, пішов до келії брата. І коли ішов, поранив на нозі палець, і як пішла кров, почав самітник стогнати і плакати з болю. І ось, прийшов ангел і сказав йому: Чого ти плачеш? Каже йому самітник: Я поранив палець і відчуваю біль. Сказав йому янгол: Чи тому ти плачеш? Не плач, бо кроки, що їх ти робиш задля Господа почислені й вважаються перед лицем Господа дуже вартісними. А щоб ти знав, оце перед тобою беру твоєї крови і підношу до Бога. Тоді самітник із подякою пішов до иншого ченця і, віддавши йому половину хліба, розповів про Боже чоловіколюб'я і вернувся до своєї келії. Через день він знову взяв половину хліба і пішов до иншого ченця. Та трапилося, що й той инший чернець запрагнув зробити те саме і пішов ще до иншого ченця. І стрінулися вони обидва на дорозі. І починає перший, що зробив добре діло, говорити йому: Мав я скарб, а ти захотів привласнити його. Та каже йому другий: Де написано, що тісні ворота розчинено для тебе одного? Дозволь і нам увійти разом із тобою. І як вони говорили, нараз являється ангел Господній і каже їм: Ваша суперечка пішла до Господа, наче пахощі.
40. Пішли раз браття на гору Діолк, щоб там жити, вивчилися робити деякі ручні роботи і робили за оплату; але оскільки не були вони вправні, ніхто не давав їм роботи. Став переконувати їх один старець і говорив їм: Чому ви не працюєте? А вони були несміливі й відповіли: Бо ми зле робимо, отож ніхто не дає нам роботи. Але старець знав одного, що робив те саме, й каже їм: Підіть до такого-то старця, й він вам дасть роботу. Вони пішли, і він їм з радістю дав роботу. Та браття сказали йому: Ми зле робимо, отче. А старець сказав: Вірю Богові, що за ваше рукоділля усе инше розійдеться успішно. Багатий любов'ю старець заохотив і їх до роботи. Ось, справді, ті, що вживають силу, здобувають Небесне Царство.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:21 | Повідомлення # 27
РОЗДІЛ XVIII
Про прозорливих

1. Авві Антонієві було об'явлено в пустині: в місті є подібний до тебе, лікар за фахом, що свій надлишок віддає бідним і щодня співає Трисвяте з ангелами Божими.
2. До келії авви Арсенія в скиті прийшов брат, заглянув у вікно і побачив старця, цілого наче охопленого вогнем. А брат був гідний бачити. І як він застукав, вийшовши і побачивши нажаханого брата, авва говорить йому: Чи довго ти стукаєш? А чи не бачив ти чого? А той відповів: Ні. І, поговоривши з ним, відпустив його.
3. Сказав учень авви Арсенія, говорячи неначе про когось иншого, та, можливо, оповідав про себе самого: Коли перебував один старець у своїй келії, прийшов до нього голос і сказав: Ходи, покажу тобі діла людей. Він устав і вийшов. І завів його на якесь місце, і показав йому етіопа, що нарубав дров, і зробив велику в'язку та й попробував її нести, але не міг, і, замість відкинути з неї, він пішов, і ще рубав дрова, і докладав до в'язки. І робив так багато разів. Повів його голос ще трохи і показав йому чоловіка, що стояв коло криниці й черпав із неї воду та наливав у розбиту посудину, а вода знову виливалася в криницю. І говорить йому ще: Ходи, покажу тобі инше. І от побачив він церкву і двох мужів, що сиділи на конях і везли колоду навскіс один напроти иншого. А хотіли вони через двері увійти до церкви і не могли, бо колода була поперек, і не впокорив себе жоден, щоби стати позаду иншого і нести колоду просто, тому і лишилися за дверима. І сказав йому: Це ті, що нібито несуть ярмо правди, але з гордістю і не впокорилися, щоби виправитися і йти смиренним Христовим шляхом, тому й лишаються поза Божим Царством. А той, що рубає дрова, це чоловік, що має багато гріхів; та замість того, щоби покаятися, він не зменшує своїх гріхів, а до своїх беззаконь додає инші. А той, що наливає воду, це чоловік, що робить і добрі вчинки, але тому, що домішує до них і злі, то занапащує і свої добрі діла. Тому належить кожному чоловікові бути пильним в обміркуванні своїх діл, щоби не трудитися йому надаремно.
4. Оповідав ще авва Даниїл: Наш отець авва Арсеній казав про одного скитянина, що був великий у житті, але простий у вірі, та через свою неосвіченість помилявся і говорив, що хліб, який ми приймаємо у святому причасті, не буває за сутністю Тілом Христовим, а що він лиш Його образ. Два старці почули, що він говорить такі слова і знаючи, що він великий у житті, розсудили, що він говорить у незлобності й простоті. Прийшли вони до нього й кажуть йому: Авво, ми чули бесіду одного невіруючого, який стверджує, що хліб, який ми приймаємо у святому причасті, не є за сутністю Христовим Тілом, а тільки Його образом. А старець сказав: Це я кажу. Але вони переконували його, кажучи: Не так, тримай авво, а як передавала вселенська Церква. Бо ми віримо, що сам хліб, це Христове Тіло і сама чаша, це Христова Кров дійсно, а не образно. Як на початку, взявши порох із землі, утворив Бог чоловіка на свою подобу, і ніхто не може сказати, щоби він не був Божою подобою, хоч це й незбагненно, так і про хліб, про який Він сказав: «це Тіло моє», віримо, що він направду Тіло Христове. Але старець сказав: Як не переконаюсь на ділі, не повірю. А вони сказали йому: Помолимося цього тижня Богові про це таїнство й віримо, що Він об'явить нам. Старець із радістю прийняв це слово й молився Богові, кажучи: Ти, Господи, знаєш, що я не зі злоби не вірю, та щоби я не помилявся в істині, відкрий мені Господи, Ісусе Христе, що є правда. Та й старці, що відійшли від нього у свої келії, молили Бога, кажучи: Господи Ісусе Христе, об'яви старцеві, що це за таїнство, щоби він повірив і не занапастив свого труду. І вислухав Бог обох, і як минув тиждень, прийшли вони в неділю до церкви і окремо сіли самі на рогожі, посередині ж був старець. І розкрилися їх духовні очі, і як положено святий хліб на престол, лише вони троє бачили наче дитину. А коли пресвітер простягнув руку, щоби роздробити хліб, зійшов з неба ангел Господній із ножем, заколов дитину і виточив кров до чаші. Коли ж пресвітер роздроблював хліб на малі частиці, той ангел відтинав із дитини невеликі часті. Коли ж підійшли приймати Святе Причастя, тільки одному старцеві дано окровавлене тіло. І як побачив він це, вжахнувся і заголосив, кажучи: Вірю, Господи, що хліб, на престолі це — Тіло і чаша, це — Кров Твоя. І одразу Тіло в руці його стало хлібом, як це є в таїнстві, й він прийняв, дякуючи Богові. І сказали старці: Бог знає людську природу, що не може вона їсти сирого тіла, тому перемінює своє Тіло в хліб і свою Кров у вино для тих, що з вірою їх приймають. І дякували Богові за того старця, що не допустив Бог загинути його трудам, і всі троє з радістю пішли в свої келії.
5. Той же авва Даниїл оповідав про одного великого старця, що жив у долішніх сторонах Єгипту, що він у простоті говорив, наче б Мелхиседек був самим Сином Божим. І донесено про нього блаженному Кирилові архиєпископові олександрійському, і він послав за ним, знаючи, що цей старець чудотворець, і все, чого він не попросить, Бог йому об'являє, і що з простоти говорить він це слово, ужив такого мудрого середника. Він сказав: Авво, я маю до тебе прохання. Говорить мені помисел, що Мелхиседек є Сином Божим, а инший помисел говорить: ні, лише чоловік він є, первосвященик Божий. Тому що я не второпаю цього, то послав за тобою, щоби ти ублагав Бога, щоби Він об'явив тобі — і дізнаємось правду. Старець, сподіваючись на своє життя, сказав із певністю: Дай мен три дні, а я спитаю про це Бога і звіщу тобі, хто він. Відійшов він до своєї келії і молився за це Богові, а через три дні прийшов і говорить, що Мелхиседек є чоловік. І сказав йому архиєпископ: Як ти довідався, авво? А він сказав: Бог показав мені всіх патріярхів, так, що кожний із них переходив переді мною, починаючи від Адама до Мелхиседека, і ангел сказав мені: Ось, це Мелхиседек, тому будь певний, що так воно є. Старець відійшов і сам уже проповідував, що Мелхиседек чоловік. І втишився вельми блаженний Кирило.
6. Оповідав і про иншого брата: Як було в неділю молитвослів'я, і він як зазвичай зібрався йти до церкви, насміхався з нього диявол, кажучи: Куди йдеш? Чи до церкви? І чого? Чи для того, щоби одержати хліба й вина? І скажуть тобі, що це Тіло і Кров Господа; не виставляй себе на посміховище. Брат повірив помислу й не пішов до церкви. Та браття очікували його, бо такий був звичай, щоби не зачинати молитвослів'я, поки не зберуться всі. Але він барився. От прийшли вони до нього, кажучи: Може, брат занедужав? А як знайшли його в келії, спитали його про причину, чому він не йде до церкви? А він, хоч і соромився, сказав ту причину, одначе говорить їм: Простіть мені, браття; я встав як звичайно і приготувався йти до церкви, та сказав мені помисел, що не є Тілом і Кров'ю Христовою те, що ти йдеш приймати, а простим хлібом і вином. Тож, як хочете, щоби я ішов з вами, вилікуйте мій помисел про святе приношення. А вони йому сказали: Вставай, ходи з нами, а ми проситимемо Бога, щоб об'явив тобі божественну силу, що наявна в Церкві. Він устав і пішов з ними до церкви. Багато помолившись Богові за брата, щоби об'явлено йому силу божественних таїнств, почали звершувати службу, а брата поставили посеред церкви. І до відпусту він не переставав слізьми зрошувати й обливати своє лице. А по службі приступили до нього й питали його: Якщо об'явив тобі що Бог, оповідж нам, щоб і ми скористали. Він же, плачучи, почав їм говорити: Як був канон псалмоспіву і прочитано апостольську науку та вийшов диякон читати Євангеліє, я бачив, що дах церкви розкрився і видно було небо, а кожне слово Євангелія було, мов вогонь, і підіймалося до небес. Коли ж скінчив Євангеліє і вийшли клирики з дияконика із Чесними Дарами, я бачив, що знову отворилося небо і зійшов вогонь, а з вогнем множество святих ангелів, а посеред них два инші чудові створіння, що їх краси не можна переповісти. А сяяли вони, як блискавка, а посеред тих створінь, малий отрок. І святі ангели стали довкруги престолу, а дві особи над ним, а отрок посеред них. А як закінченно святі молитви і наблизилися клирики роздробити хліб причастя, я бачив, як дві особи стали тримати дитину за ноги й за руки, й узяли ніж і закололи її, і виточили кров до чаші, а розкраявши її тіло, положили поверх хлібів і хліби стали тілом. Як приходили брати приймати, давано їм тіло, а як вони взивали, кажучи: «амінь», ставало воно хлібом у їх руках. Коли ж і я прийшов прийняти, дано мені тіло, і я не міг спожити. І почув я голос, що говорив мені: Чому ти не приймаєш? Чи це не те, що ти шукав? А я сказав: Милосердний будь до мене, Господи! Я не можу спожити Тіла. І сказав мені голос: Коли б чоловік міг споживати Тіло, то Тіло й залишалося б, як це ти бачиш, але тому, що ніхто не може споживати м'яса, для того запровадив Господь хліби для причастя. То ж чи приймеш із вірою те, що тримаєш у своїй руці? А я сказав: Вірую, Господи. І коли я сказав це, Тіло, що його я тримав у своїй руці, стало хлібом, і я, подякувавши Богові, прийняв святу просфору. Коли ж закінчилася служба і клирики пішли на своє місце, я знову видів дитину посеред двох сотворінь, а коли клирики споживали Чесні Дари, я знову побачив, що відкрився дах церкви і божественні сили піднеслися на небо. Почувши це, брати пригадали собі апостола, що говорить: Пасха наша — Христос принесений у жертву (1 Кор. 5, 7). І зворушені пішли до своїх келії, прославляючи і хвалячи Бога, що творить великі чуда.
7. Ще хлопцем був блаженний Єфрем і бачив сон, тобто видіння, наче б на його язиці зійшла виноградна лоза й виросла, й наповнила весь світ, а була вона дуже родюча. І прилітали всі птиці небесні, і їли овочі тієї лози, та що більше їли, то більше помножувалися її плоди.
8. Ще бачив один святий у видінні, що за Божим велінням зійшов із неба сонм ангелів й мали вони в руках книгу, згорток списаний обабіч. Говорили вони ж один до одного: Кому слід його вручити? Й одні говорили про одного, другі про другого. Та відповіли і сказали: Напраду святі вони й праведні, але цього їм не можна віддати. Багато з них назвали й инші імена святих. Врешті сказали: Нікому не можна цього віддати крім Єфрема. І бачив старець, що мав видіння, що Єфремові віддали той згорток. І, вставши рано, почув, як учив Єфрем, — наче джерело з його вуст, і зрозумів старець, що бачив видіння, що від Святого Духа було те, що виходило з уст Єфрема.
9. Оповідали про авву Зенона: коли він жив у Скиті, то вийшов вночі зі своєї келії, немов на болото, та заблудив і ходив три ночі й три дні; як стомився й ослаб, упав, умираючи. Коли оце став перед ним отрок із хлібом і горням води і сказав йому: Встань, їж. Він устав і помолився, думаючи, що це привид. А той відповів йому і сказав: Добре ти зробив. І знову помолився авва, і вдруге, а рівно ж і втретє, а отрок каже йому: Добре ти зробив. Він устав, прийняв і їв та пив. Після того сказав йому той, що явився: Скільки ти ходив, настільки віддалювався від своєї келії, але встань і йди за мною. І зараз опинився він у своїй келії. І сказав йому старець: Увійди до келії і сотвори з нами молитву. Як старець увійшов, одразу отрок став невидимий.
10. Святі отці скиту пророкували про останнє покоління, кажучи: Що ми зробили? І відповів один із них, великий життям, на ім'я Ісхіріон, і сказав: Ми сповнили Божі заповіді. Спитали ще: А ті, що йдуть за нами, чи зроблять що-небудь? Він сказав: Вони досягнуть половину нашого діла. — А після них що? І сказав: Люди того роду зовсім не матимуть діл, та спостигне їх спокуса, і ті, що виявляться гідними в тій спокусі, будуть вищими за нас і за наших отців.
11. Сказав авва Йоан, що один старець видів в екстазі: Оце троє ченців стоять на березі моря й почули вони голос з другого берега: Візьміть вогненні крила й прийдіть до мене. І двоє з них взяло крила й полетіло на той берег, а один лишився і дуже плакав, і кричав. Та опісля дано йому крила, але не вогненні, а слабі й безсилі, і з трудом, западаючи в воду і виринаючи, і з великою журбою вийшов він на берег. Так і це покоління, якщо дістає крила, то не вогненні, а слабкі й немічні.
12. Оповідали про авву Лонгина, що якось приніс йому один корабельник золота з доходу на кораблях. Але він не схотів прийняти, лише сказав йому: Тут цього не треба, та вияви любов, сядь на свою скотину й поквапся на міст святого Петра, знайдеш там одного юнака, що має таку й таку одіж, віддай йому все золото і спитай: Що в нього? Корабельник поспішив, а коли знайшов юнака, як сказав йому старець, а юнак спитав його: Куди йдеш, брате? — Був я в авви Лонгина, й він послав мене до тебе, щоби я дав тобі це золото. Коли юнак почув про авву Лонгина, розповів корабельнику про свою журбу: Взявся я за великі справи, та, не маючи в них успіху, вийшов повіситися за містом, а щоби ти повірив, то ось і мотузок несу. І витягнув його зі своєї пазухи, й показав йому. А корабельник віддав юнакові золото й спрямував його йти до міста. Коли ж вернувся він до авви Лонгина, розповів йому про все, а старець сказав йому: Повір мені, брате, — коли б ти не поспішив і не випередив того юнака, то й мене, і тебе суджено би за його душу.
13. Иншого разу, як сидів він у своїй келії, й отці розмовляли з ним, раптом він устав і, не сказавши нічого нікому, вийшов зі своєї келії та й заквапився до пристані. Коли наблизився він до пристані, саме підходив корабель, що йде в Єгипетські сторони, а в ньому був один святий отець, що бажав із ним поговорити. Як привітали вони один одного Святим Духом, стали на молитву і сказав єгиптянин Богові: Просив я Тебе, щоби не знав про мене старець і не піднімав труду. І пішли вони до келії авви Лонгина. На ранок старець єгиптянин упокоївся.
14. Авва Макарій жив у дуже пустинному місці. Він один жив у горішній пустині; а нижче була друга пустиня, в якій жило багато братів. Глядить старець на дорогу і бачить, — іде сатана в одежі чоловіка і хоче його минути. Здавалося, що він носить волохату довгу, лляну одіж, дуже стару з дірами, а в усіх дірах висіли пляшки. І говорить йому старець: Куди йдеш? А він відповідає: Іду навідатися до братів. А старець сказав: Що це в тебе за пляшки? А він каже: Несу поживу братам. Питає його старець: І всі з такою поживою? Він відповідає: Так; як кому не сподобається одне, несу друге, бо доконче одне з них сподобається. І, сказавши це, відійшов. І лишився старець, поглядаючи на дорогу, а як побачив, що він вертається назад, говорить йому: Будь здоров. Та, він відповів: Звідки мені здоров'я? Каже йому старець: Чому ж? Та він відповів: Суворими були до мене всі, й ніхто не прийняв мене. Говорить же йому старець: І не маєш ти там жодного приятеля? І відповів: Так, тільки одного ченця маю там, як брата, і він вірить мені, а як бачить мене, крутиться, як вітер. Говорить йому старець: А як називається брат? Він же сказав: Теопемпт. Мовивши це, відійшов. Авва Макарій встав і пішов у долішню пустиню. А як почули брати, взяли віття і вийшли йому на зустріч, і кожний готувався, думаючи, що в нього затримається старець. Але він питав: Хто на цій горі називається Теопемптом? І, знайшовши його, увійшов до його келії. Теопемпт прийняв його з радістю. Коли вони лишилися самі, каже йому старець: Як тобі, брате? А він говорить: Поки що добре, за твоїми молитвами, — бо соромився йому сказати. Каже йому старець: Оце, скільки літ я подвизаюся і всі мене поважають, але й мене, старця, непокоїть дух нечистоти. А Теопемпт відповів йому, кажучи: Повір мені, авво, що й мене теж. Старець удав, що його непокоять і инші думки, аж довів брата до зізнання. Опісля каже йому: Як ти постиш? А він говорить: До дев'ятої години. Каже старець йому: Пости до вечора і трудися, і вчи напам'ять Євангеліє й инші Писання, а як прийде до тебе помисел, ніколи не звертай уваги вниз, але завжди угору, а Бог одразу тобі допоможе. І, давши науку братові, старець відійшов у свою пустиню. І, спостерігаючи, знову побачив демона та й каже йому: Куди йдеш? А він говорить: Навідатися до братів. Коли ж він вертався, говорить до нього старець: Як брати? А він каже: Зле. Старець питає: Чому? А він каже: Усі суворі, а найбільше зло те, що той один, який був мені приятелем і слухав мене, і той, не знаю чому, зіпсувався і не тільки не слухає мене, а зробився найсуворішим за всіх, і я заприсягся більше туди не ходити, хіба згодом, коли мине багато часу. Сказавши так, відійшов, лишивши старця. А святий увійшов до своєї келії, прославляючи Бога Спасителя і дякуючи Йому.
15. Оповідали про авву Макарія, що йшов він якось до церкви відправляти службу і побачив навколо однієї келії одного з братів велике число демонів, одні з них прийняли вигляд жінок і теревенили про непристойне, деякі вигляд юнаків, що говорили гидкі речі, инші знову галасували, а инші брали на себе різний вигляд. А старець був прозорливий і зойкнув, кажучи: Звичайно, брат живе недбало й тому злі духи так безладно оточують його келію. Як відправив він Службу Божу й повертався, зайшов до келії брата й говорить йому: Маю журбу, брате, та вірю тобі, що як помолишся за мене, то Бог облегшить мені мою журбу. А брат став каятися перед ним і каже йому: Отче, я негідний молитися за тебе. Але старець далі переконував брата, кажучи: Не відійду від тебе, як не даш мені слова, що кожної ночі будеш за мене відмовляти одну молитву. І послухав брат повеління старця. А старець сказав те, бо хотів дати йому привід молитися ночами. Брат устав уночі, відмовив молитву за старця, а як скінчив молитву, попав у скруху й сказав сам до себе: Бідна душа! За такого старця ти молишся, а за себе не молишся. І відмовив одну довгу молитву за себе. Так протягом усього тижня, щоночі проказував по дві молитви, одну за старця, а другу за себе. В неділю Макарій, знову йшовши до церкви, бачить демонів, що стоять коло келії дуже сумні. І зрозумів старець, що через молитву брата зажурилися демони, і, зрадівши, увійшов до братової келії, і сказав йому: Будь добрий, докладай за мене щоночі ще одну молитву. Як відмовив брат за старця дві молитви, знову впав у скруху і сказав сам собі: О нещасна душе! Долучи й за себе ще одну молитву. І робив він так увесь тиждень, проказуючи щоночі чотири молитви. Знову йшов старець і бачив, що демони зажурилися і мовчать. Подякував він Богові й знову зайшов до брата, і просив його додати за нього ще одну молитву. Та брат додав і за себе ще одну молитву і щоночі відмовляв шість молитов. Коли ж старець знову йшов до брата, розсердилися демони на нього й образили його, обуренні за спасіння брата. Авва Макарій прославив Бога за поступ брата, зайшов знову до його келії і, давши йому науку, щоби не був недбалий, а пильно молився, вийшов від нього. Демони ж, що виділи в брата велику ревність, яку він за Божою благодаттю набув до молитви, відступили від нього.
16. Авва Макарій потішаючи братів, оповідав: прийшов сюди одного разу отрок, опанований бісами, із своєю матір'ю, і сказав він до неї: Встань, ходімо геть. Та вона сказала: Я не можу йти. Каже їй син: Я тебе понесу. І дивувала мене хитрість диявола, як він хотів їх вигнати звідси.
17. Говорили ще брати про запустіння скиту: Як побачите келію, побудовану побіля болота, знайте, що близьке запустіння скиту; як побачите дерева, — воно при дверях; коли ж побачите отроків, беріть свої плащі й утікайте.
18. Авву Мойсея, що мешкав у Петрі, якось бентежив блуд, і от, врешті, не маючи сил залишатися у келії, пішов він і виявив це авві Ісидорові, а старець переконував його, щоби вернувся він до своєї келії. Та він не заспокоювався, кажучи: Не можу, авво. Він узяв, повів його до покою і каже йому: Дивися на захід. І поглянув Мойсей, і побачив силу-силенну бісів, що хвилювалися й галасували, готуючись до бою. Каже йому знову авва Ісидор: Поглянь і на схід. І поглянув, і побачив незліченне множество прославлених ангелів. Авва Ісидор сказав: Оце ті, що їх посилає Бог на поміч святим. А ті, що на заході, піднімають на нас боротьбу. Та більше тих, що з нами, ніж тих, що проти нас. Тож, подякувавши Богові, авва Мойсей підбадьорився і вернувся до своєї келії.
19. Говорив авва Мойсей у скиті: Коли дотримаємося заповідей наших отців, то я поручуся вам перед Богом, що варвари не прийдуть сюди; коли ж не дотримаємося, то буде спустошене це місце.
20. Коли якось сиділи у нього брати, сказав їм: Ось, варвари йдуть у скит, але встаньте і втікайте. Брати кажуть: А ти не тікатимеш, авво? А він їм: Я довгі літа очікую того дня, щоби сповнилося слово мого Господа Ісуса Христа, що сказав: Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть (Мт. 26, 52). Кажуть йому: І ми не тікатимемо, а вмремо з тобою. Та він сказав: Це не моє діло, кожний із вас нехай міркує, як має чинити. А було із ним семеро братів. І каже їм: Ось, варвари підійшли до дверей. І прийшли, й убили їх. А один із них налякався і втік за кошики та бачив, що зійшло сім вінців і увінчали їх.
21. Говорили деякі отці про авву Макарелла Тиваїдського зі слів його учня, що в неділю, збираючись йти на службу, приготовляв себе і поки не йшов до церкви, вивчав напам'ять частину Святого Письма. Тоді, коли він так роздумував, його уста не ворушилися, щоби ніхто не почув його. А коли стояв на службі, його груди були змочені слізьми; бо казав він: Коли відбувається Служба, я бачу всю церкву, немовби в вогні, а коли служба закінчується, вогонь знову віддаляється.
22. Оповідали про авву Силуана, що хотів він раз іти до Сирії, та сказав йому учень Марко: Отче, я не хочу йти звідсіля і не пущу, авво, щоби ти йшов, але пробудь ще тут три дні. І на третій день упокоївся Марко в мирі.
23. Говорив авва Йоан, якого вигнав Маркіян: Прийшли ми раз із Сирії до авви Пімена й хотіли спитати про затвердіння серця, та старець не знав грецької і перекладача ми не знайшли. Але бачив старець, що ми журимося, і почав говорити грецькою мовою, кажучи: Природа води м'яка, а камінь твердий. І якщо над каменем висить посудина з водою, вода потрохи капає на камінь і пробиває його. Так і Боже слово лагідне, а наше серце тверде; коли ж чоловік часто слухає Боже слово, відкривається його серце, щоби боятися Бога.
24. Сказав авва Пімен: Написано: Як прагне олень до джерел водяних, так прагне душа моя до Тебе, Боже (Пс. 41, 2). Олені пустині ковтають багато гадюк, і коли мучить їх спрага, бажають іти на гору й до води, а як нап'ються, освіжуються від гадючої отрути. Так і ченці, що мешкають в пустині, загоряються отрутою лукавих демонів і тому прагнуть у суботній і недільний день прийти до джерел водяних, тобто до Тіла й Крови нашого Господа Ісуса Христа, щоби очиститися від усякої гіркоти лукавого.
25. Спитав хтось авву Пімена, кажучи: Що значить: Не платіть злом за зло (1 Пт., З, 9; 1 Сол. 5, 15). Каже йому авва Пімен: Ця пристрасть має чотири види: перший — у серці, другий — у погляді, третій — на язиці, а четвертий — робити зло за зло. Як можеш очистити серце, не перейде вона на зір. Коли ж перейде на зір стережися говорити; коли ж і скажеш, то негайно затримайся, щоби не зробити зла за зло.
26. Говорили про авву Пахомія, що коли одного разу несли дорогою тіло мерця і стрінув його авва Пахомій, побачив що з марами супроводжували мерця два ангели. Він почав про них роздумувати і просив Бога, щоби Він об'явив йому про них. І прийшли до нього обидва ангели, а він сказав їм: Чому, ви, ангели супроводжували мертвого? А ангели сказали йому: Один із нас ангел середи, а другий п'ятниці. І тому, що до тої пори, поки він не вмер, ця душа не залишала постити в середу і п'ятницю, то ми супроводжуємо цього мерця. А що до смерти дотримувався він посту, то й ми прославляємо його, що добре подвизався для Господа.
27. Блаженний Павло Простий, учень авви Антонія, оповідав отцям ось що: Якогось разу прийшли ми у монастир задля відвідин і користи братів, і після звичайної розмови пішли ми до церкви відправляти звичайне богослуження. А блаженний Павло дивився на кожного з них, що входили до церкви, й приглядався, з якою душею входять, бо мав він і таку ласку від Бога, що видів кожного таким, який він у душі, як ми бачимо лице один одного. Коли всі входили з ясним поглядом і блискучим обличчям, і з кожним ангел, що радів ними, побачив він одного чорного і понурого всім тілом, демони з обох боків тримали його і тягнули до себе, і накладали на його ніздрі уздечку, а святий ангел ішов за ним здалека й плакав та журився. Павло, плачучи й часто вдаряючи рукою в груди, сидів у церкві, оплакуючи того, що його таким бачив. Ті, що бачили, що він робив і яка скора переміна сталася з ним, засмутилися його слізьми і плачем та й питали його й дуже просили сказати, що він бачив. Боячись, чи не робить він так тому, що довідався чогось про всіх, просили, щоби йшов із ними до служби. Та Павло, відганяючи їх і відмовляючись іти, сидів мовчки і надмірно оплакував того, що його таким бачив. Через короткий час у церкві все закінчилося і брати почали виходити. Павло знову дивився на всіх, знаючи, якими вони ввійшли, й хотів пізнати, якими вийдуть. Аж бачить, що той муж, що перед тим був чорний і понурий усім тілом, виходить із церкви ясний лицем і білий тілом, а демони йдуть за ним далеко позаду, а святий ангел перебуває близько нього веселий і радісний, торжествуючи й радіючи ним. Павло зірвався і закликав радісно, благословляючи Бога і кажучи: О несказане милосердя і благість Божа! О Божі щедроти і незмірна добродійність Божа! Побіг і вийшов на високі сходи, говорив сильним голосом: Прийдіть і побачте діла Господні, які чуда вчинив Він на землі (Пс. 45, 9). Прийдіть і погляньте на Того, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди (1 Тим. 2, 4). Прийдіте, поклонімось і припадімо до Нього (Пс. 94, 6) і скажімо: Ти один можеш відпускати гріхи. Всі ж зійшлися старанно, бажаючи послухати, що він говорить. Коли зібралися всі, Павло розповів те, що видів при вході до церкви й опісля. І привів того мужа, щоби він сказав причину, з якої Бог раптом дарував йому таку переміну. А той чоловік, що його Павло викрив, не затаюючи, при всіх розповів про себе, кажучи: Я чоловік грішний і довгий час жив у блуді, аж до сьогодні. Та нині, як увійшов я до святої Божої церкви, почув я слова пророка Ісаї, а радше самого Бога, що говорить у ньому: Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди... Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна (Іс. 1, 16-19). Я, перелюбник, — продовжував він, — зворушений цими словами, заголосив у своєму помислі й сказав до Бога: Ти, Боже, що прийшов у світ спасти грішників, сповни на мені, негіднім грішникові, те, що обіцяв через Твого пророка. Бо оце від сьогодні даю Тобі слово й поручаюся, і серцем сповідаюся Тобі, що вже не робитиму цього зла, але відрікаюся від усякого злочину й буду служити Тобі від сьогодні чистим сумлінням. Отже, Господи, сьогодні, з цієї години, прийми мене, бо я каюся й зрікаюся всякого гріха. З цими обітами вийшов я з церкви, постановивши собі в душі не робити надалі нічого злого перед очима Господа. Почувши це, всі до одного голосно закликали до Господа, кажучи: Які величні діла Твої, Господи, все премудро сотворив єси! (Пс. 103, 24). Отже, християни, пізнавши зі Святого Письма і з Божих одкровень, яку благість має Бог для тих, що щиро припадають до Нього і покаянням виправляють попередній упадок, і знову надає обіцяні блага, не караючи за гріхи, вчинені раніше, і не падаймо у розпач щодо нашого спасіння. Бо як через пророка Ісаю обіцяв Він осквернених гріхами омити й вибілити, як вовну і сніг, так і сьогодні через пророка Єзекиїла з присягою обіцяв не загубити: Як от живу я, — слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив (Єз. 33, 11).
28. Прийшов раз до авви Силуана учень Захарія і застав його в екстазі з руками, простягненими до неба. Він замкнув двері й вийшов; а як прийшов у шостий і в дев'ятий час, застав його в такому самому положенні. Коло десятої години він застукав, а ввійшовши, застав, що він відпочивав. І каже йому: Що було з тобою сьогодні, отче? А він сказав йому: Я нездужаю сьогодні, сину. Та він, обхопивши його ноги, говорив: Не пушу тебе, як не скажеш мені, що ти бачив. Каже йому старець: Я був піднятий на небо й бачив Божу славу, і стояв там досі, а тепер мене відпущено.
29. Сказала свята Синклитикія: Будьмо мудрі, як змії, а чисті, як голуби, щоби прозорливо спрямувати думки на його сіті, бо про це сказано: бути мудрим, як змія, щоби не затаїлися перед нами його напади і підступи. Справді подібне найскоріше розпізнається через подібне, а простота голуба наказує чистоту діяння.
30. Говорив один із отців: Сиділи якось старці й розмовляли про хосенне. Був між ними один прозорливий і бачив він ангелів, що обмахували їх віттям і вихваляли їх. Коли ж розпочалася инша розмова, ангели відійшли, і стала між ними крутитися смердюча свиня й валяла їх. Коли ж знову стали говорити про хосенне, знову прийшли ангели й славили їх.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:23 | Повідомлення # 28
31. Говорили про одного великого старця в скиті, — коли браття будували келію, він із радістю виходив і закладав фундамент, та не йшов геть до тієї пори, поки її не закінчено. Якось, коли вийшов він на будову келії, був дуже сумний. І кажуть йому браття: Чому ти сумний і зажурений, авво? А він сказав їм: Буде спустошене це місце, діти. Бо я бачив, що загорівся вогонь у скиті, а браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його; і знову загорівся і знову браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його. Загорівся вогонь і втретє, і обняв увесь скит, та вже не могли його погасити. Тому я сумний і журюся.
32. Оповідав один із отців: Коли приносили клирики Чесні Дари в скиті, сходив на просфору Святий Дух, наче орел, і ніхто Його не бачив, крім клириків. Одного дня попросив один із братів щось у диякона, але той сказав йому: Не час тепер. Коли ж вони пішли на приношення Дарів, не зійшла як зазвичай подоба орла. І сказав пресвітер до диякона: Що це значить, що не зійшов орел, як звичайно? І сказав пресвітер до диякона: Направду, або в мене, або в тебе є гріх; відступи від мене трохи, а як зійде, буде очевидно, що через тебе не сходив, а як ні, то зрозуміємо, що задля мене не зійшов. І коли відступив диякон, одразу зійшов орел. А як закінчилася служба, сказав пресвітер до диякона: Скажи мені, що ти зробив. Він же пояснив йому, кажучи: Не відчуваю в собі гріха, крім того хіба, що приходив до мене брат і просив у мене щось, а я відповів: «мені ніколи». І каже йому пресвітер: Справді, через тебе не сходив орел, бо ти засмутив брата. І диякон пішов і перепросив брата.
33. Сказав старець: Написано: Праведник, наче пальма, зацвіте (Пс. 91, 13). А слово це означає, що плід добрих діл і високий, і простий, і солодкий. У пальмовому дереві одна серцевина та ще й біла, що містить у собі всю її силу. Подібне можна знайти і в праведника: серце в нього одне і пряме, що взиває до одного Бога. Воно й біле, бо має просвічення віри, і будь-яке ділання праведного в його серці. А гострий вершок його (пальмового дерева) — це спротив праведника дияволові.
34. Скаже другий старець: Шунамійка прийняла Єлисея, бо не мала ні з ким зносин. Кажуть, що Шунамійка — це образ душі, а Єлисей, — образ Святого Духа. Тільки-но душа віддалюється від життєвого пристрастя і збентеги, приходить до неї Дух Божий, і тоді може вона народжувати, хоча б була неплідна.
35. Инший із отців сказав: Очі свині з природи так влаштовані, що звертаються до землі й ніяк не можуть споглянути на небо. Так і в тих, що насолоджуються приємностями, душа, раз упавши в нечистоту гріховної насолоди, з трудом може глядіти на Бога або думати що-небудь гідне Його.
36. Був один старець, великий провидець; він твердив, кажучи: Ту силу, що її я бачив, яка стояла над купіллю хрещення, бачив я і над одежею ченця, як він приймає схиму.
37. Ще инший із старців казав, що часто, як диякон виголошує: «Возлюбім друг друга» (поцілуймо), бачив він на устах братів Святого Духа.
38. Трапилося, старець був так просвічений, що видів, що діялося і говорив: Я бачив, що раз у кеновії брат роздумував у своїй келії, коли це прийшов демон і став біля келії. І поки брат роздумував, не міг демон увійти; коли ж перестав роздумувати, він увійшов досередини.
39. Оповідали про одного старця, що він просив Бога, щоби побачити йому демонів. І об'явлено йому: не треба тобі їх бачити. Та старець взивав, кажучи: Ти, Господи, сильний охоронити мене Твоєю благодаттю. І отворив Господь очі старця, і він побачив, що вони, немов бджоли, крутяться біля чоловіка і скрегочуть на нього зубами; але ангели Божі відганяють їх.
40. Сказав один старець: Було у нього по сусідству двоє братів — один чужинець, а другий тутешній. Чужинець був дуже недбалий, а тутешній дуже старанний. Сталося, що впокоївся чужинець, а старець, як прозорливий, бачив силу-силенну ангелів, що провадили його душу; і як дійшли до неба, щоби ввійти туди, було переглянуто його життя. І зазвучав із неба голос, що говорив: Відомо, що він був дещо недбалий, та задля його мандрівництва, отворіть йому. Опісля помер і той тутешній, і прийшла до нього вся його рідня. А той старець побачив, що ангелів зовсім нема, то ж здивувався і, впавши ниць перед Богом, говорив: Як це чужинець, що був недбалий, мав таку славу, а цей, що був старанний, не отримав нічого? І прийшов до нього голос і сказав: Цей старанний, як наблизився до смерти, розплющив свої очі й побачив своїх батьків, що плакали, й втішилася його душа. А чужинець хоч і був недбалий, не бачив нікого зі своїх, зойкав і плакав, та Бог його втішив.
41. Один зі старців оповідав, що в пустині Нікополя жив пустельник, а прислуговував йому один віруючий мирянин. А був у місті безбожний і багатий чоловік. І ось умер той багатий, і проводило його місто, і єпископ зі світильниками. Та вийшов і той, що прислугував пустельникові, щоби як зазвичай занести йому хліба, та й побачив, що його вмертвила гієна. Він упав ниць перед Господом, мовлячи: Не встану, поки не відкриєш мені, що це значить: чому той безбожник дістав таку почесть, а цей, що служив тобі день і ніч, потерпів оце? І прийшов ангел, і сказав йому: Той безбожник мав невелике добре діло й отримав нагороду тут, щоби там не мати вже жодної полегші; а цей пустельник, хоч був праведний і приоздоблений усякими чеснотами, та мав і він, як чоловік, незначне падіння, і дістав тут кару, щоби там, перед Богом, виявитися йому чистим. Мавши одкровення, він пішов, прославляючи Бога за Його суди, бо вони правдиві.
42. Розповідав один із отців, що ченці мають три дуже чесні діла, до яких приступати треба зі страхом і духовною радістю, це — приймання таїнств, братський стіл і посудина омовіння. І розповів цю притчу: був один великий прозорливий старець; довелося йому їсти з багатьма братами. І коли вони їли, цей старець, сидячи за столом, молився духом і побачив, що одні їдять мед, а инші — хліб, ще инші — сіно. Здивувався він сам у собі й молив до Бога, кажучи: Господи, об'яви мені цю тайну, як це одна й та сама пожива, що лежить на столі перед усіма для їдження, виявляється такою різнорідною, що одні їдять мед, инші хліб, а ще инші сіно? І зазвучав голос згори і мовив: Ті, що їдять мед, це ті, що сидять за столом зі страхом і трепетом та духовною радістю, сидять за трапезою та безперервно моляться, і їх молитва підноситься до Бога, як тим'ям, тому вони й їдять мед. А ті, що їдять хліб, це ті, що при їдженні дякують Богові за дарування. Ті ж, що їдять сіно, це ті, що нарікають і говорять: це добре, а це погане. Не так треба міркувати, а більше вихваляти Бога і засилати до Всевишнього піснеспіви, щоби і в нас сповнилося сказане: Чи ви, отже, їсте чи п'єте, чи щонебуть иншого робите, усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31).
43. Деякі ченці, вийшовши зі своїх келій, зібралися разом і розмовляли про подвижництво, про благочестя і про те, як треба догоджувати Богові. Коли вони говорили, деяким старцям з-поміж них з'явилися два ангели, що тримали мантію і хвалили кожного з тих, що говорили про хосенне. Але ті, що мали видіння, промовчали. Та оце, наступного разу, як вони знову зібралися, зав'язалася в них розмова про одного брата, як винного у грісі, й почали наговорювати на нього. Тоді побачили ці старці свиню, що видавала сопух і була вся нечиста. Коли ті, що мали видіння, довідалися про падіння, розповіли братам і про похвалу ангелів, і про сопух свині.
44. Старець оповідав про одного єпископа, щоб ми набрали з цього прикладу більше сміливости й були пильніші в праці для свого спасіння: оповідали про одного з колишніх наших єпископів (думаю, що то був той сам, що бачив це й нам оповідав), що він чув про двох світських благородних віруючих жінок, наче б то вони жили в нечистоті. Єпископ, бідкаючись над тими, про яких йому сказано, й підозрюючи те саме щодо инших, звернувся з молитвою до Бога, щоб від Нього довідатися правди, чого й сподобився. Під час Божественної літургії, коли почали підходити до причастя, він крізь лиця побачив душі й яким гріхам кожен підпав. В одних, бачив він, лиця були, як саджа, деякі з них мали лице на подобу полум'я, а очі кроваві вогненні; а инші з них бачив з ясним лицем, у білому одязі; инших знову, як подавав Христове Тіло, воно осмалювало й спалювало, а в других робилося неначе світлом, що входить через їх уста і просвічує все їх тіло. Були ж у їх числі й ті, що вибрали життя чернече, й ті, що жили в подружжі, які підпадали цьому. Опісля сказав він: Я почав подавати й жінкам, щоб довідатися, які вони на душі, й бачить, що і з ними було те саме, — лиця чорні й кроваві, вогненні і білі. В їх числі підійшли й ті дві жінки, про яких наговорили єпископу, задля котрих передусім єпископ творив таку молитву. І бачить, що й вони, приступаючи до таїнства, мали лице ясне, дуже чесне й були зодягнені в білу одіж. Відтак, коли прийняли святі Христові Тайни, засяяли, немов від світла. Й знову звернувся він до звичної молитви до Бога, щоб дізнатися образ показаних йому об'явлень. І став перед ним Господній ангел і сказав питати про кожного. А єпископ одразу запитав про двох жінок, чи справедливий перший донос на них, чи несправедливий. Ангел сказав йому, що правдиве це, що сказано про них. Єпископ сказав ангелові: а як же під час приймання Святих Тайн, вони були ясні лицем, мали білу одіж і світлом світилися доволі? Ангел сказав: Це тому, що зрозуміли, що вони скоїли, й обіцяли відступити від того, а за сльози й зітхання, милостині вбогим і сповідь та обіцянку надалі ніколи вже не впадати в таке зло їх причислено до лику божественного, прощено їм гріхи, й решту часу проживуть вони невинно, праведно й побожно. А єпископ сказав, що не дивує його така переміна жінок (бо це буває часто), а дарування Бога, що не тільки увільнив їх від кари, але удостоїв їх такої ласки. Ангел сказав: Ти дивуєшся цьому? І слушно, ти — чоловік, а владика ваш і наш це — Бог, добрий єством і чоловіколюбець. Тих, що відступають від своїх гріхів і зі сповіддю приступають до Нього, не тільки не посилає на муку, але й відкладає свій гнів на них і вдостоює їх почестей. Бо так полюбив Бог світ, що й свого єдинородного Сина віддав за нього. Тому Той, що схотів умерти за ворогів, тим, що стали Його власними, й каються за те, що зробили, тим більше дає розрішення від гріхів і дарує насолоду, що їм приготована. Це знай певно, що жоден людський гріх не побідить Божого чоловіколюбства, якщо лише грішник покаянням загладить те зло, що ним перед тим грішив. Бо Господь як чоловіколюбець знає неміч вашого роду і силу пристрастей, і диявольську хитрість, і коли люди падають у гріх, прощає їм, як своїм дітям із терпеливістю очікує виправлення. А з тими, що каються і просять Його доброти, співстраждає, як з немічними й одразу ж звільняє їх від кари й дарує їм приготовані праведникам блага. Сказав тоді єпископ ангелові: Скажи мені, благаю тебе, і про инших з різними обличчями, яким гріхам піддався кожен із них, щоб я довідався про них і позбувся усякого непорозуміння. Ангел сказав: Світлоносні й ясні лицем ті, що живуть у невинності, чистоті, праведності, добрі, співчутливі й милосердні. Ті, що мають чорні лиця, це — перелюбники, повні нечистоти й инших поганих насолод. Ті, що явилися кровавими й вогненними, живуть у злобі й неправді, люблять образи й хули, підступні й вбивці. І сказав йому ангел, додаючи: Отже, ти, поможи їм, бажаючи їх спасення, бо на те дістав ти сповнення тих молитов, щоби, пізнавши по лиці гріхи тих, що їх повчаєш, науками й переконуваннями зробити їх кращими і привести до Христа, нашого Бога, що вмер і воскрес за них. Тож, що маєш ти силу пильности й любови до Твого Господа Христа, доклади усякої стриманости, щоби навернути їх від гріхів до Бога; скажи їм, яким гріхам вони віддані, щоб вони не були недбалі щодо свого спасіння. З цього для тих, що каються і навертаються до Бога, спасіння їх душі, а ти отримаєш велику нагороду, як наслідувач самого Владики, що зійшов із неба, провадив життя на землі для спасіння людей.
45. Брат спитав старця: Ім'я спасає чи діло? Каже йому старець: діло. Знаю я — продовжував старець, що якось раз молився брат і прийшов йому такий помисел, що він бажав побачити душу грішника і праведника, як вона розлучається з тілом. А Бог не схотів засмутити його в його бажаннях. Як він сидів у келії, прийшов до нього вовк і, вхопивши його пащею за одіж, тягнув брата геть, а той встав і пішов за ним. Аж вовк довів його до одного міста, там його лишив і відійшов. Коли ж він сидів поза містом, коло монастиря, то в монастирі був хворий один великого імени пустельник, та очікував своєї години. І бачить брат великий запас свічок і лампад, що їх приготовляли для нього; а все місто плаче за ним, наче б тому, що Бог тільки задля його молитов давав усім хліб і воду, і все місто спасав Бог задля нього. Коли ж станеться з ним що-небудь, всі ми, говорили мешканці цього міста, умремо. Коли настала година смерти, приглядається брат і бачить, пекельний тартар із тризубом вогненним і чує голос: Оскільки душа його не втішила мене жодної години, і ти її не милуй, володій його душею, бо не дістане спокою повік. І той, до кого стосувалося це повеління, опустив вогненний тризуб у серце подвижника, і довго мучив його, і вирвав його душу. Після цього увійшов брат у місто і сидів плачучи, коли побачив на площі брата мандрівника, що лежав хворий і не мав нікого, хто б ним піклувався. І пробув він у нього один день, і коли брат відходив, бачить він Михаїла і Гавриїла, що прийшли по його душу. І сівши один праворуч, а другий ліворуч, кликали його душу, бо хотіли її узяти. Коли ж вона не хотіла покинути тіла, сказав Михаїл до Гавриїла: Вхопи її й ходім. Та Гавриїл каже йому: Звелів нам наш Владика, щоб ми взяли її без болю, тому не можемо силувати її. І закликав Михаїл сильним голосом: Господи, як зволиш щодо душі цієї, бо вона не хоче виходити? І прийшов до нього голос, що говорив: Ось посилаю Давида з гуслями і всіх співаків, аби вона почула солодкий спів їх голосу й вийшла з радістю, щоб не змушувати її. І як зійшли всі, оточили душу, та співали пісні, вона вискочила, пішла на руки Михаїла й понесли її з радістю.
46. І сказав ще він про одного старця: Пішов цей старець якось в місто продати кошикит й у вільний час сів біля воріт якогось багача, що вмирав. Як сидів він, поглянув й побачив чорних коней, а їздці на них чорні й страшні, й у своїх руках тримають вогненні палиці. Під'їхавши до дверей, лишили вони коней на дворі й увійшов кожний із них. Як побачив їх хворий, закричав гучним голосом: Господи, помилуй мене і поможи мені! Кажуть йому посланці: Чи тепер, як зайшло для тебе сонце, почав ти згадувати про Бога? Чому при світлі дня не гукав ти Його? Тепер уже нема місця ні на надію, ні на молитву. І так узяли його бідну душу й віддалилися.
47. Сказав старець: Чули ми від деяких святих, що мали в собі Христа, про те, що чотири святих старців домовилися й подали один одному руку на те, щоб однодушно й односердно жити в цьому житті. І знову знайти один одного в небі, вірячи слову Владики, коли двоє з вас згодяться на землі просити про якусь річ, буде дано вам від Отця мого, що є на небі. Троє з них практикувало безмовність в пустелі, будучи пильними в подвижництві, а другий служив їм у необхідному. Довелося двом із них упокоїтися в Христі, перенесено їх в одне місце спокою, а двоє лишилося на землі: той, що послугував, і один, що мовчав. Але за намовою лукавого диявола, той, що прислуговував, упав у перелюб. І об'явлено було одному з прозорливих, що два покійні пустельники благали Бога за прислужника, кажучи: Видай брата на розтерзання левові або иншому звірю, щоб він очистився від гріха й прийшов у те саме місце, де ми, аби дотримати нам нашу угоду. Сталося, що тоді, як брат вертався із служби, того, що мовчав, стрінув лев і хотів його вмертвити. Та довідався про той випадок безмовник, бо було йому об'явлено, і став на молитву просити Бога за брата. І одразу лев зупинився. А два брати, що впокоїлися, просили Бога, кажучи: Просимо Тебе, Владико, допусти, щоб його розтерзано, аби прийшов він разом із нами до цього блаженства, й не слухай, святий, того, що молиться за нього на землі. А старець у келії усильною молитвою і слізьми благав Бога, щоби помилував брата й вирятував від лева. І почув Бог голосіння старця і сказав старцям, що були в небі: Справедливо є вислухати його, ви тут в спокою, ви звільнені з трудів і подвигів життя, а він стомлений трудами тіла і боротьбою духів злоби, тому справедливіше йому подарувати ласку, ніж вам. Зараз же відійшов лев від брата, а він, як прийшов до келії і застав старця, що плакав за ним, розповів йому про все, що сталося і висповідав свій гріх. А як зрозумів, що Бог його пощадив, почав каятися і невдовзі дійшов до попередньої міри. І сталося, що вони обидва упокоїлися в Христі, й було об'явлено святому провидцеві, що всі чотири перебувають в одному місці за правдивою обітницею нашого Господа Ісуса Христа.
48. Був ще один апокрисіярій у великій кеновії. Як він лагодив справи кеновії, трапилося йому впасти в болото нестриманости. Стало відомо, що він умер, і було його обличчя, як сажа котла. Авва монастиря, будучи духовним, тільки-но побачив, що сталося, зібрав усе братство й каже: Цей брат відійшов із життя, а ви знаєте, що для вашого заспокоєння і мовчання він з усієї душі займався нашими справами, і його, як чоловіка, звів лукавий, тому через нас брат упав у гріх, тож, потрудімося ревно за нього й благаймо Бога чоловіколюбця. А вони, співчуваючи йому за всі його труди, почали зі слізьми постити і благати Бога, щоби Він його помилував. І провели три дні й три ночі в пості й нічого не їли, тільки плакали і побивалися над погибеллю брата. А авва увійшов у екстаз і бачить, що ублагали Спасителя труди братів. Та диявол почав обвинувачувати померлого й каже: Владико, він мій, прошу Тебе, він із наших, я помагав йому в грісі. А Ти, Господи, як справедливий Суддя, суди справедливо. І сказав йому Спаситель: Я справедливий суддя, але й милосердний, а межею моєї справедливости й ласкавости служить моє чоловіколюбство. І тому, що я милосердний і чоловіколюбний, то добре не погордити молінням стількох святих мужів, що його приносять мені за одного зраненого, а до того задля них самих, що моляться за те, що він упав в гріх. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і зберегти себе неушкодженим твоїми стрілами. Та через справи братів як чоловік занапастив себе. Чи ж ти не бачив, як усі на смерть віддають себе за нього? Тож переконай їх, щоби перестали благати мене, а тоді бери його. Коли ж такі душі наважуються на небезпеку згинути з голоду три дні й три ночі, призиваючи мене слізно благати за нього, не залишать молитов, зітхань і коліноприклонень, та попелом посипають свої голови і це за брата, поконаного несвідомо, а лукавством, — то чи не є добре заспокоїти їх у їхніх проханнях? Бо якщо земних царів можна ублагати проханням багатьох людей, коли все місто прохає проти царського рішення за того, що вже осуджений і що його ведуть на смерть і, цар вириває винного з рук ката, то чи не тим більше я — цар справедливий і чоловіколюбець — не сповню прохання і молитву моїх воїнів, які принесені мені за одного? Коли Господь це проказав, диявол засоромився і зник. Коли авва монастиря вийшов з екстазу, розповів усе братам і зраділи вони дуже великою радістю. І почало лице брата потрохи очищуватися з чорноти й стало все чисте; а переконавшись, що зачислив Господь його душу до лику спасенних, прибрали його тіло й поховали його. І раділи тим чудесним спасінням брата тому, що близький Господь до всіх, що призивають Його в правді.
49. Треба нам, дорогі, пригадувати собі життя святих Отців сповнене добрими ділами й наукою, щоби утвердити наше мудровання, тож, пізнавши багато чого, що служить до поступу в ангельському житті, спробуймо оповісти дещо, що особливо може служити для вашої користи. Прийшов недавно муж старий віком, з сивим волоссям, в особливій одежі, що свідчила про ангельський образ і з лагідним гарним лицем, що свідчило про чистоту його душі та чоловіколюбство. Його супроводжував инший, молодий літами, але дозрілий розумом і утверджений помислом. Коли я їх спитав, відкіля йдуть і чого, старець тихо й лагідно сказав: «Ми християни, ченці одного з тиваїдських монастирів. А притягнув нас до цього життя один святий муж, котрий мав велику й незбагненну чесноту, так, що всі почитали цього святого за великого богоносного мужа, а для спасіння їх душ, мав він духовне і боговгодне слово. Живучи побожно і будучи славним своїм життям, відповідно до свого способу життя, він дійшов до управи монастирем. Одного брата, випробуваного в подвигах довголітнім досвідом, послав він до Єрусалиму в одній монастирській потребі. Коли брат забарився поза монастирем, занедужав хворобою, що властива рибам. Коли їх витягти з води, вони одразу ж умирають. Те ж сталося з цим братом, бо від довгого перебування поза монастирем, піддався він гріхові блуду, а що його сумління обвинувачувало його в такому грісі, він, не маючи надії приховати його перед иншими й не можучи знести сорому через такий вчинок, побоювався вернути в свій монастир. Бо такий кінець гріха, — гріх не тільки позбавляє чесноти, але й робить чужим Богові; надто ж покриває соромом і неславою, як довідаються про нього. Та коли добрий пастир нашого чину довідався про падіння брата, почав зітхати, плакати й зойкати над його згубою і упадком, й не так над його гріхом, як над його розпукою. Бо говорив він: Треба всіма силами берегтися від гріха, як від багатоголового змія. Бо він з різних приводів намагається ввійти в нашу душу. Коли ж вчиниш гріх, чи то з немочі чи з власної волі, чи з диявольського насильства, не треба дозволяти йому довго триматися в душі, але як це роблять недужі, скоріше вдаватися до лікування, не зневірювати в спасінні й виривати себе від диявола. Бо не приймати лікування покаяння, значить не вірити Божому чоловіколюбству. Зібравши своїх учнів, став він із ними міркувати, що треба робити для спасіння брата, але не тому, що сам він не знав, що треба робити (бо не було б справедливо, щоб він керував і пас, як би не знав, що корисне для його овець), тільки тому, щоби дати нагоду иншим і дізнатися, як ставляться учні один до одного. Всі браття, немов одна душа сказали: Кого він схоче послати, щоби відшукати й повернути його, всі готові на цю послугу. Це й зробив той добрий і благий муж, учень істинного пастиря, що положив свою душу за своїх овець: він послав нас сюди, а инших в инший бік, щоби велике число післаних могло як-небудь знайти того, кого вони шукають. Позаяк я дуже здивувався такій любові їх і опікою над тим, що згрішив, то сказав йому: Чи є, блаженний, яка-небудь нагорода добрим і заплата злим у майбутньому? Він сказав мені: Направду, о християнине, є нагорода за те, про що думаємо вдень і вночі й що робимо, за діла злі й добрі. А для підтвердження сказаного простягнув руки до неба й присягав, що має намір оповісти мені про об'явлення, які довелося декому бачити. І, сильно плачучи, почав так нам оповідати: один пресвітер із наших сторін, чудний чоловік, що довгий час провів у подвизі й надзвичайно старанно читав Святе Письмо, оповідав мені ось що: Була в мене, говорив він, сестра, дівчина, котра хоч була молода літами, та вже придбала зрілий розум. Вона проводила весь час у пості й стриманості. Якось сиділа вона біля мене й раптом відхилилася на спину й лежала без голосу й без віддиху весь день і ніч. Наступного дня в той самий час вона немов зі сну встала і була страшно нажахана. Коли я питав, що з нею трапилося вона просила мене, щоб я дозволив їй мовчати до тієї пори, аж поки мине її душевний страх і стане їй легше оповісти про те, що було їй показано. Бо, говорила вона, і зір, і слух перевищує те, що вона бачила гарного і злого. Серед сліз провела вона довгі дні; і сама не хотіла чути слова від кого-небудь і не говорила з найближчими, і часто зі слізьми називала імена декого, і з жахом оплакувала їх. Я дуже хотів довідатися про те, що вона бачила, та вона ледве піддалася проханням і зачала говорити: «Тієї години, як я сиділа біля тебе, прийшли якісь два поставні сивоволосі мужі, вони вдягли мене в білу одіж, взяли за праву руку й казали йти за ними. Один із них, що тримав в руці палицю, простягнув її до неба і отворив його, приготовляючи нам доступ всередину. Опісля взяли мене й привели на якесь місце, де стояло велике число ангелів. А двері й покої були над усяке слово. Коли ж я увійшла досередини, побачила високий престіл і ті, що стоять довкола нього, красою і величчю перевищують тих, що стоять надворі. На престолі сидів Хтось, що своїм світлом освіжував всіх, до котрого всі припали й котрому поклонялися. Ті, що вели мене, казали й мені, поклонитися Йому. Почула ж я, що Він наказав вести мене й показати все для наставлення в розумі тих, що ще живуть. Вони одразу ж взяли мене за руку і сповнили те, що їм наказано. І прибула я в якесь місце, і побачила велике множество сотворінь, невимовної краси, одягнених у різні одежі, що блищать золотом і самоцвітами, і різноманітні покої, і велике число мужів і жінок, що живуть у них у честі й славі. Вони показували мені кожного й говорили: це є єпископи, що праведно й свято керували людьми; а це клирики і миряни; з них одні в своїй службі просяяли, инші прожили невинно й праведно. Там, брате, побачила я пресвітера цього села і клириків, яких знаємо я і ти. Побачила я багато дівчат, вдовиць, жінок, що чесно жили в подружжі; багато з них було знайомих, инші з нашого містечка, ще инші з різних міст, що з ними доводилося бути разом на святах мучеників, і ті котрих я й не знала і просила тих, що вели мене, сказати про них що-небудь. А вони сказали: Вони з різних, міст і містечок; одні вправлялися в подвижництві, инші знову прожили кожний у своєму стані, деякі більшу частину життя провели у вдівстві й терпіли скорботи й численні лиха. Є серед них дехто, що в дівицтві й у вдівстві спершу впали, та яких за покаяння і багато сліз знову привернено до попереднього чину. Взявши мене відтіля відвели мене в инші місця, страшні з вигляду і жахливі для оглядання, наповнені всяким плачем і риданням». Бажаючи про це оповісти, була вона охоплена таким жахом, що змочила слізьми свою одіж і зі страху від того, що оповідала, переривався її голос, а язик її мимохіть затинався і ворушився, не видаючи звуку. Та, примушувана мною, почала вона говорити: «Виділа я місця такі страшні й жахливі, що зором і слухом не можна зрозуміти; ті, що стояли коло мене, говорили, що вони приготовані для всіх безбожних і беззаконних і для тих, що на світі називалися християнами, та багато зла робили. Там побачила я розпалену піч, що видавала якийсь страшний клекіт. Побачивши її, я налякалася і спитала: Для яких безбожних це приготоване? А вони сказали: Для тих, що зачислені були до клиру, але зневажили Божу Церкву своїм грошолюбством і недбальством і прожили ганебно без покаяння. В їх числі сказали чітко імена деяких, одних із міських, про яких ти й сам чув, що вони ганебно жили, деяких із моєї церкви. А я, тремтячи, закликала: Невже для тих, що перебувають в клирі й дівицтві приготовані такі лиха? Один із тих, що перебував віддалік, сказав мені у відповіді:Їм, дівчино, призначені лиха, що відповідають їх нечестю проти Бога й їх неправді проти ближнього. Бо ні тими, що там страждають не погорджує Бог, ні тих, що роблять невгодне Йому, не лишає без кари. Всім за добре й лихе віддає всемогутній Бог по заслузі. Як ми ще відійшли, затрималися на місці, повнім глибокої темряви. Все там було наповнено голосінням, колотнечею і скреготом, і жалісним голосом, і страшним зойком. Там, брате, побачила я багато різних дівчат і вдів, і деяких инших про яких казали, що вони ніколи не чинили згідно з їх обітами, а переходили з місця на місце і своїм волоцюжництвом неславили життя инших, віддавалися вину і насолодам, а на спів псалмів і молитви, і піст не звертали уваги, не дивлячись на те, що своїми обітницями вступали в завіт із Христом. А про деяких із них говорили, що вони із людської ненависти, хоч і правильно, переказували про наміри инших, що для декотрих із них послужило зіпсуттям, і вони стали винними в їх загибелі. Мене ж, що бачила їх великий зойк і плач, не менше обняв страх, як їх. Коли поглянула я уважніше, аж бачу, що вогонь і муки обняли двох найлюбіших мені дівчат, що їм разом зі мною ти, брате, давав дуже часто багато порад і пересторог, бо ти любив їх, особливо за їх дружбу до мене. Коли побачила я їх, зойкнула дуже і по імени покликала одну із них. Та вони поглянули, і їх лиця покрилися соромом через кару, що її зносили, і ще більше мучив їх сором, і вони опустили вниз голови. А я зі слізьми питала їх, що вони зробили тайного, що затаїлося перед багатьма, і в які злі вчинки впали вони, за які одержали таку кару. Вони ж сказали: Коли кари нас обвинувачують і показують наші діла, навіщо нас питати? Та, втім, навіщо нам приховувати? Бо розбещенням занапастили ми дівицтво, а з приводу зачаття, відважилися на убивство; стриманість і піст на очах инших виконували, а потайки робили протилежне, бо тільки людської слави бажали, а на те, що тут нам загрожувало, не звертали жодної уваги. Та ось, усе, що ми зробили там тайно, виявили тутешні нещастя. Ось, за тодішню звабу приймаєм заслужену кару. Ось, за тодішнє славолюбство, приймаєм тут відповідний сором. Всілякому за наші діла підпали ми праведному судові й не вдостоюємося від нікого з тамтешніх друзів жодної помочі. Та якщо є в тебе тепер сила і сміливість, задля твого доброго життя, то поможеш нам у цих страшних муках, що нас обняли. Вияви любов до нас і випроси нам у тих, що мучать нас, хоч трохи помилування. А я відповіла їм: І де ж усі вмовляння й поради мого брата? Де благання, де його велике піклування, де постійні молитви? Невже нічого з того не було достатнім для того щоб вас, сестри, не відведено сюди? Так, усяка порада й старання, і молитва за кого-небудь бувають даремні, якщо він сам себе не зробить послушним їм. Вони засоромилися і спочатку мовчали, опісля знову стали говорити: Не час тепер на докори, а на потіху і поміч, бо обсіли нас біди. Дай нам помилування і поміч, якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами. Я сказала: Якщо можу зробити, що доброго, то хочу. А вони сказали: Щоби я просила за них тих, що наглядають за муками, як можливо, зовсім визволити їх від цього страждання; коли ж не можливо, то мати хоч малу полегшу в тих нещастях. Я ж припала й із слізьми і плачем та й благала їх, кажучи: Наслідуйте свого чоловіколюбного й доброго Владику й облегшіть їм це мучення. Та вони зі страшним поглядом відіслали мене ні з чим, кажучи: Не час для них тепер на покаяння і сповідь, бо той час, що їм Бог дав на покаяння, провели в перелюбі й у вбивствах, насолодах і у всякому беззаконні, й тут не можуть отримати полегші. За байку вважали там тутешні блага, то як сьогодні шукають, щоби їх дістати? Справедливо для них за такі діла зібрати плоди, які там посіяли, якими благами там погордили, тих тут не дістати, а які муки легковажили, тих тут зазнати; тому до кінця буде їх лихо. Іди, дівчино, сповіщай там про тутешнє — про добре і про зле, хоча б і багатьом здавалося, що ти говориш пусте. А як вони дізналися, що даремним було моє благання, заплакали й заскреготали зубами і сказали: Ми терпіли все згідно із тим, що ми зробили. Бо тих, що вчили на тому світі жити, як належить дівицтву, ми не послухали, і добрі вмовляння виявилися марними. Та облиш нас і йди знову в світ. Просимо тебе, оповідай про це все тій, що жила з нами, бо й вона з нами робила подібне, сміючись над тутешнім і вважала за байки, те, що говорилось, так як і ми. Сповісти їй про наші муки, щоби і вона не зазнала тих самих бід, якщо до кінця чинитиме подібне. Запевни її, що все тут є справжнє, і переконай, щоби покаялася, бо, може, це буде спасіння для такої душі. А Господь і Бог нехай удостоїть нас визволитися від мук, про які ми чули й дістати ті вічні блага в самому Христі, нашому Господі, якого хай будуть слава і влада на вічні віки. Амінь».
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:24 | Повідомлення # 29
РОЗДІЛ XIX
Про святих старців чудотворців

1. Сказав авва Дула, учень авви Висаріона: коли ми йшли берегом моря, я відчув спрагу і сказав авві Висаріонові: Авво, я спраглий. А авва помолився і каже мені: Пий із моря, і одразу вода стала солодша, і я напився. Опісля я зачерпнув води в посудину, на випадок, якби згодом схотілося б пити. Як авва це побачив, сказав мені: Навіщо ти зачерпнув води? Я сказав йому: Прости мені, авво, може, ще схочеться пити. І сказав старець: Бог, що є тут, є Богом усюди.
2. В иншу пору, як Висаріонові було треба, він помолився, перейшов пішки Хризорою і вийшов на берег. А я здивувався і поклонився йому, кажучи: Як ти відчував свої ноги, коли йшов по воді? І старець каже: До п'ят я відчував воду, а решта було тверде.
3. Иншого разу, коли ми йшли до иншого старця, сонце було низько над заходом. А старець помолився, кажучи: Благаю Тебе, Господи, щоби стояло сонце, аж я прийду до раба Твого, — і було так.
4. Прийшов якось у скит один біснуватий, і молилися за нього в церкві, та не виходив біс, бо був лютий. І казали клирики: Що робитимемо з цим бісом? Ніхто не може його вигнати, крім авви Висаріона. Та як станемо його кликати для цього, він не прийде в церкву. Зробімо ж так: ось, він перед всіма приходить до церкви, улаштуймо, щоби недужий сидів на його місці, а як він прийде, станемо на молитву і скажемо йому: «розбуди брата, авво». Так і вчинили. І як прийшов старець рано, стали на молитву і сказали йому: Розбуди брата, авво. Він сказав йому: Встань і вийди звідси, і зараз вийшов із нього біс, і видужав чоловік від того дня.
5. Говорили старці авві Іллі в Єгипті про авву Агатона, що він добрий брат. І говорить їм старець Ілля: Добрий у своєму поколінні. Кажуть йому: А в порівнянні з древніми? — І відповів: Сказав я вам, що він добрий у своєму поколінні, а щодо древніх, то я видів чоловіка, що міг затримати сонце на небі, як Ісус Навин. І, почувши це, здивувалися і прославили Бога.
в. Одна жінка, що мала в грудях недугу, звану раком, почула про авву Лонгина й шукала нагоди стрінутися з ним. Він жив дев'ять миль на захід від Олександрії. Коли ж шукала його жінка сталося так, що той блаженний збирав дрова коло моря; коли побачила його жінка, не знаючи, що то він сам, питає його: Авво, де живе Божий раб, авва Лонгин? А він сказав: Чого ти хочеш від того обманця? Не йди до нього, бо він обманець. Чого ж тобі треба? Жінка показала недугу. Старець перехрестив те місце і відпустив жінку, кажучи: Йди, Господь тебе оздоровляє. А Лонгин не може тобі допомогти. Жінка повірила слову і відійшла, і скоро виздоровіла. Коли вона оповідала про це декому й описувала старця, дізналася, що то був сам авва Лонгин.
7. Ще якось инша жінка, що мала на руці невиліковну недугу, прийшла з иншою жінкою і стала ждати під віконцем старцевої келії, бо він сам там сидів. Він відсилав її, кажучи: Йди геть, жінко. Та вона далі стояла і не говорила нічого, бо боялася. Коли ж він пізнав і розвідався, чого їй потрібно, встав, замкнув перед нею віконце та сказав: Іди, нема в тебе нічого злого. Й одужала жінка від цієї години.
8. Ще иншого разу принесли до нього біснуватого; та він сказав тим, що принесли: Я не можу вам нічого зробити, але краще йдіть до авви Зенона. Авва Зенон став на молитву й почав щемити біса, проганяючи його. А біс закричав: Може, думаєш, що задля тебе виходжу? Оце авва Лонгин молиться і говорить на мене Богові — і я відходжу, бо боюся його молитов, а тобі я й відповіді не дав би.
9. Говорили про авву Макарія, що він, ідучи зі Скиту і несучи кошики, сів і молився, кажучи: Господи, Ти знаєш, що я не маю вже сили. І одразу опинився він над рікою, біля того місця, куди йшов.
10. Мав якийсь чоловік у Єгипті розслабленого сина й приніс його до келії авви Макарія та, лишивши хлопця у сльозах біля дверей авви, відійшов поодалік. Старець виглянув, побачив хлопця, що плакав, і каже йому: Хто тебе сюди приніс? Хлопець відповів: Мій батько полишив мене тут і відійшов. Каже йому старець: Устань, пошукай його, і одразу хлопець встав, знайшов свого батька і пішли вони, радіючи, до свого дому.
11. Авва Сисой говорив: Як був я у Скиті з аввою Макарієм, пішли ми разом із ним жати сім нив, коли це якась жінка, вдовиця, що збирала за нами колосся, не переставала плакати. Прикликав тоді старець власника поля і сказав йому: Що з тією старицею, що вона плаче? А він каже: Її чоловік мав від когось заставу, та нагло помер і не сказав, де його положив, а господар застави хоче її й дітей собі в невільники. Каже йому старець: Скажи їй, щоби прийшла, коли ми відпочиватимемо під час спеки. Коли жінка прийшла, каже їй старець: Чого так плачеш безнастанно? А жінка каже: Мій чоловік умер, взявши заставу від одного чоловіка й, умираючи, не сказав, де її поклав. І мовив їй старець: Ходімо, покажи мені, де ти поховала чоловіка. І взяв братів та вийшов з нею. А як прийшли на місце, сказав старець жінці: Іди собі додому. І коли ми помолилися на цьому місці, покликав старець мертвого, кажучи: Де ти поклав чужу заставу? А він відповів: У моєму домі вона схована в ногах моєї постелі. І сказав йому старець: Засни знову до дня воскресення. Як побачили це брати, впали зі страху йому до ніг. А старець сказав їм: Не задля мене робилося це, бо я ніщо, тільки задля цієї вдовиці й сиріт учинив Бог це діло; а велике те, що Бог шукає безгрішної душі, й чого б вона не попросила, одержує. Він прийшов і сказав удовиці, де лежить застава; вона ж узяла її, віддала господарю і визволилася сама й її діти. На вістку про це всі дуже прославили Бога.
12. Авва Милисій переходив через одне місце і побачив, що якісь люди тримають ченця, як винного в убивстві. Старець підійшов і розпитав брата, а пізнавши, що на нього звели наклеп, каже тим, що його тримали: Де вбитий? Ті показали йому мертвого. Він підійшов до вбитого й звелів усім молитися. Коли сам простягнув руки до неба, мертвий воскрес. І сказав йому старець при всіх: Скажи нам, хто тебе вбив? А він сказав: Я увійшов до церкви і дав пресвітерові гроші, а він устав, задушив мене і відніс та кинув мене у монастир авви. Але прошу взяти від нього гроші й віддати моїм дітям. Тоді сказав йому старець: Іди, спи, аж прийде Господь і збудить тебе. І він одразу знову упокоївся.
13. Прийшло раз багато старців до авви Пімена; один мирянин, родич авви Пімена, мав хлопця, в котрого за дією диявола обличчя було відвернене назад. І як побачив його батько, що в Пімена зібралося множество старців, взяв хлопця і сів плачучи перед монастирем. Тоді вийшов якийсь старець і, побачивши його, спитав: Чого ти плачеш, чоловіче? А він сказав: Я родич авви Пімена, а це сталася така спокуса з моєю дитиною І хотіли ми принести його до самого старця, та боїмося, що він не схоче нас видіти. І як довідається, що я тут, пошле прогнати мене; та, знаючи про вашу присутність тут, я наважився прийти. А тепер, як хочеш, авво, візьми дитя й змилуйся наді мною та помолися за нього. Старець узяв його, вернувся до зібрання старців і вчинив обачно: як приніс, нічого не сказав авві Піменові, тільки, почавши від молодших братів, говорив: Хрести дитя знаком хреста. Змусивши усіх по порядку хрестити маля, підніс його до авви Пімена. Та він не хотів його перехрестити, але отці просили його, кажучи: Зроби, авво, як і всі ми. А він, зітхнувши, встав і помолився, кажучи: Боже, уздорови свій твір, щоби не володів ним ворог. І, перехрестивши його, зцілив і віддав батькові здоровим.
14. Оповідав один із отців про авву Павла, що жив у долішніх сторонах Єгипту, у Тиваїді, що він тримав у руках гадюк і скорпіонів і розривав їх по половині, немов якусь тканину павука. Браття поклонилися йому і сказали: Скажи нам, що ти робив, що отримав таку благодать? А він відповів: Простіть мені, отці. Якщо хтось здобуде чистоту, все покориться йому, як Адамові, коли він перебував у раю, поки переступив заповідь.
15. Один мирянин, що мав сина, ішов до авви Сисоя на гору авви Антонія, та під час дороги умер його син. А він не журився, тільки взяв його до старця з непохитною вірою і припав до нього з сином, немов кланяючись, щоби отримати благословення від того старця. А вставши, лишив батько хлопця біля ніг старця і вийшов з келії. Старець же думав, що дитина кланяється йому і каже: Встань і йди геть, бо не знав, що той умер. А він зараз воскрес і вийшов. Як побачив його батько, здивувався і, вийшовши, поклонився старцеві та звістив йому про цю подію. Як старець це почув, зажурився, бо не хотів, щоби так було. І наказав батькові учень старця, щоби він нікому не розповідав про це до смерти старця.
16. Один старець, що був пустельником над Йорданом, під час спеки зайшов до одної з печер, а з неї показався лев і почав скреготати зубами, і ричати. А старець йому каже: Чого злостишся? Місце помістить і мене, і тебе. Коли ж не хочеш, то встань і вийди. Лев не стерпів цього і вийшов.
17. Один зі старців прийшов до скиту в Теренуфим і там жив. Принесли йому задля подвижницького труду трохи вина. А инші, що чули про нього, привели до нього одного біснуватого. І почав біс зневажати старця і говорити: До того винопійця привели мене? Старець із покірливосте не хотів був його виганяти, але задля його прокльонів сказав: Вірю Христові, що ще не скінчу я пити цієї чаші, як ти вийдеш. І тільки-но почав пити старець, закричав біс, кажучи: Палиш мене. І поки він скінчив чашу, вийшов біс за Божою благодаттю.
18. Жили в скиті рідні брати, і сталося, що один із них захворів; тоді другий брат прийшов до церкви і просив у пресвітера приношення за недужого. Почувши це, пресвітер каже братам: Ходімо, відвідаймо недужого брата. Прийшли вони і помолилися та відійшли. А наступної неділі питає пресвітер про недужого: Як там брат? Брат недужого сказав: Помолися за нього. Пресвітер знову узяв братів і пішов з ними до хворого брата. Як вони прийшли і сиділи, почав він умирати. Коли ж одні з братів говорили, що він удостоївся Утішителя (Святого Духа), а инші сумнівалися в цьому, тоді поглянув на них брат умираючого і сказав їм: Чого сумніваєтеся? Хочете довідатися, яку він має силу? І обернувся та сказав своєму братові: Відходиш, мій брате? А він сказав йому: Так, але помолися за мене. Він же сказав: Направду, брате, не позволю тобі вмерти скоріше за мене. А, обернувшись до тих, що сидять, сказав: Дайте мені рогожу і покривало, і, взявши, схилив голову і перший віддав душу, а опісля й недужий. І зараз отці приготували обох, винесли і поховали з радістю, що сподобилися вони умового світла.
19. Брат мав провідника старця, а бачачи, що він гарно приготовляв померлих до похорону, сказав йому: Чи й мене, як я умру, так приготовлятимеш? А він сказав йому: Так само приготовлятиму й тебе, поки не скажеш «досить». Недовго опісля помер брат, і слово перейшло в діло, бо він приготовив його побожно і сказав до нього при всіх: Чи добре я приготовив тебе, сину? Чи ще чого бракує? І заговорив мертвий: Добре, отче, бо ти сповнив обіцянку.
20. Один старець скитянин пішов із братом зачерпнути води. Брат, що прийшов до криниці швидше, побачив дракона і вернувся, та сказав про це старцеві. А старець каже: Йди, наступи йому на голову, та брат налякався і не пішов. Коли ж пішов старець, звіря, побачивши його, засоромилося і втекло в пустелю.
21. Говорили про одного старця, що його келія завжди була ясна, наче вдень, і він читав і працював у ній, як удень, так і вночі.
22. Був инший старець, що з надмірного подвижництва мав ушкоджені ноги, так, що протягом довго часу не міг рухатися, а коли вийшов шкутильгаючи і став приготовляти їжу, то з'явився перед ним ангел, торкнувся його уст і сказав: Христос — для тебе правдива пожива і напій, — й, оздоровивши його, відійшов. А він взяв пальмового пруття і став робити поворозки для звірів. Якісь люди захотіли відвести до нього кульгавого для зцілення і саджали його на віслюка. Та тільки-но його ноги торкнулися поворозки, що її зробив святий, одразу видужав хворий. На благословення багатьом хворим посилав він пояси, і немічні одразу ж зцілювалися з недуги.
23. Одному святому старцеві довелося раз послати свого учня, щоби той приніс води із криниці. Коли він пішов, то побачив в долі гаспида і не набрав води, а вернувся і сказав йому: Умремо ми, авво, бо я бачив гаспида в криниці. Та він умовив його, щоби не боявся і киваючи головою сказав: Як сатана схоче, щоби в криниці був змій або гаспид і попав у водні джерела, то невже ти ніколи не будеш пити? І пішов старець і сам зачерпнув повну посудину та перший попробував кажучи: Де покладено хрест, там не має сили жодне зло.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:25 | Повідомлення # 30
РОЗДІЛ XX
Про боголюбне життя різних отців

1. Авва Дула оповідав: коли ми йшли раз по пустині, я і мій отець Висаріон, прийшли до якоїсь печери і знайшли там брата, що сидів і сукав мотузок; він не поклонився до нас і не привітав нас, і зовсім не хотів навіть слова мовити до нас. А старець сказав мені: Ходімо звідси, може, в брата нема настрою розмовляти з нами. Ми вийшли і прийшли в Лико відвідати авву Йона. Коли ж верталися, прийшли знову до печери, де бачили брата. І каже мені старець: Зайдімо до неї, може, Бог відкрив йому, і він розмовлятиме з нами. А як ми ввійшли застали його мертвим, каже мені старець: Ходімо, брате, приготуймо тіло брата до похорону, бо це послав нас Бог сюди. Коли ж ми стали приготовляти його до похорону, то виявили, що це — жінка. І здивувався старець, і мовив: Ось, як і жінки борються з дияволом у пустелі, а ми і в містах поводимося зле. І прославив Господа, що помагає і дарує силу тим, що Його люблять, і поховали її в тій самій печері, а опісля віддалилися відтіля.
2. Двоє отців благало Бога, щоби Він відкрив їм, до якої міри досконалосте вони дійшли. І прийшов до них голос і сказав, що в одному єгипетському селі є один мирянин на ім'я Євхарист і дружина його називається Марія, — ще не дійшли ви до їхньої міри. І встали ті два старці, прийшли в село і, спитавши, знайшли його келію і дружину та й спитали: Де твій чоловік? Вона ж сказала: Він пастух і пасе вівці, — і завела їх до своєї келії. Коли ж настав вечір, прийшов її чоловік з вівцями і, побачивши старців, приготовив їм стіл і приніс їм води, вмити ноги. Сказали тому старці: Не їстимемо нічого, якщо не скажеш нам про свої діла. А він з усякою покорою сказав: Я пастух, а це — моя дружина. І не переставали старці просити його, та він не хотів говорити. Тоді вони сказали йому: Нас Бог послав до тебе. Тільки-но почув він це слово, налякався і сказав їм: Ось, ці вівці отримали ми в спадок наших батьків, і як Бог поблагословить здобути з них якийсь дохід, ділимо на три частини, одну частину на бідних, частину на приймання мандрівників, а третю частину на нашу потребу. Від тієї пори, як я взяв свою дружину, не пізнав її, отож вона дівчина, і кожне з нас спить окремо, а до цієї пори ніхто не знав про це. Як почули про це старці, здивувалися і відійшли, прославляючи Бога.
3. Говорив авва Витимій: Авва Макарій оповідав: коли я жив у скиті, прийшло два молоді мандрівники. Один мав вже бороду, а другому тільки почав вус засіватися. І прийшли до мене, кажучи: Де келія авви Макарія? А я сказав їм: Чого ви хочете від нього? Вони ж сказали: Почувши про нього і про скит, прийшли ми побачити його. Я кажу їм: «це я». Вони поклонилися і кажуть: Хочемо тут перебувати. Та я бачив, що вони пещені й немов із багатих, отож кажу їм: Не зможете тут жити. А старший каже: Як не зможемо тут, підемо в инше місце. І кажу я помислові: Навіщо мені їх проганяти? Труд зробить так, що вони самі втечуть відсіля. І кажу їм: Ідіть та й зробіть собі келію, як можете. Вони кажуть: Покажи нам місце, то зробимо. І я дав їм сокиру і кошик повний хлібів і соли, й показав їм твердий камінь та сказав: Вирубайте тут і принесіть собі патиків із болота та накрийте й живіть. Думав я, що вони втечуть через труд. Питали вони мене: Що тут роблять? Я кажу їм: Мотузки. І беру пруття з болота, показую їм мотузок та, як їх треба в'язати й кажу їм: Робіть кошики і віддавайте сторожам, а вони носитимуть вам хліб. Опісля я відійшов. Вони терпеливо робили все, що я їм сказав, і не приходили до мене три роки. Непокоїв мене помисел, кажучи: Яке в них ділання, що не приходять спитати мене про помисли? Здалеку приходять до мене, а ті близько, та не йдуть, і до иншого не ходять, а ходять тільки мовчки до церкви, щоби приймати Чесні Дари. І молився я Богові й постив тиждень, щоби він показав мені їх ділання. А як минув тиждень, я встав і пішов поглянути, як вони живуть. Як я застукав, вони відчинили і привітали мене мовчки, а я помолився і сів. Старший дав знак молодшому, щоби він вийшов і сів та плів мотузки, й не говорив нічого. О дев'ятій годині застукав молодший, зварив дещо, на знак старшого поставив на стіл, на столі три хлібці й став мовчки. А я сказав: Устаньте, перекусимо. А, вставши, спожили і принесли горня води, і ми пили. Коли ж настав вечір, кажуть вони: Чи ти відійдеш? А я сказав їм: Ні, спатиму тут. І положили мені поодалік рогожу, а для себе подальше в иншому куті й зняли свої пояси й аналави, й лягли разом на рогіжці просто напроти мене. А я молився Богові, щоб об'явив мені їх ділання. І ось, розкрився дах, й було світло, неначе в день, вони ж не бачили його. А коли подумали, що я сплю, старший штовхнув молодшого під бік і встали, перепоясалися, простягнули свої руки до неба; а я дивився на них, та вони не бачили. І бачив я, що біси, наче мухи, приходили до молодшого і приходили до його уст, а инші до очей. І бачив я Господнього ангела, що мав вогненний меч і захищав його, і відганяв від нього бісів, а до старшого не могли навіть наблизитися. А над ранок вони лягли, а я вдав, що прокинувся, і вони так само. Старший сказав мені це одне слово: Чи накажеш мені відправити дванадцять псалмів? А я сказав: Так. І співав молодший п'ять псалмів із шести стихів і одне «алилуя», а після стиха виходила з його уст вогненна свічка і підносилася до неба; так само і старший розтуляв свої уста, співаючи, і виходив із них немов вогненний шнур, і досягав до неба. І я доклав трохи, а як відходив, кажу: Помоліться за мене; вони ж поклонилися мовчки. І пізнав я, що старший дуже досконалий, а з молодшим ще воює ворог. Згодом через кілька днів упокоївся старший брат, а третього дня і молодший. І як приходив хто з отців до авви Макарія, він брав їх до келії цих братів і казав: Подивіться на місце мучеництва молодих мандрівників.
4. Прийшов раз авва Макарій єгипетський зі скиту на Нітрійську гору в день приношення авви Памва; кажуть йому брати: Отче, скажи слово братам. А він сказав: Я ще не був ченцем, тільки бачив ченців. Бо як я жив в келії в скиті, змушували мене помисли, кажучи: вийди в середину пустелі й подивися, що є там. Боровся я з помислом п'ять літ, мовляв, чи не від біса він. Але як помисел не відступив, пішов я в пустелю і знайшов там озеро й острів посеред нього. Прийшли пити з нього звірі пустелі й бачу між ними двох нагих людей. І затремтіло моє тіло, бо я подумав, що то дух. Вони ж тільки-но побачили, що я налякався, говорили мені: Не бійся, і ми люди. І сказав я їм: Звідкіля ви і як зайшли в цю пустелю? А вони сказали: Ми з кеновії, й було, що ми домовилися і вийшли сюди оце вже сорок літ, один із нас єгиптянин, а другий лівіянин. І спитали вони мене: Як там світ і чи приходить вода в свій час, і чи має світ урожай? А я сказав їм: Так. Спитав же я їх: Як я можу стати ченцем? І сказали вони мені: Коли хто не відречеться усього сущого на світі, не може стати ченцем. І я сказав їм: Слабкий я, не маю такої сили, як ви. І сказали мені: Якщо не можеш так, як ми, сиди в своїй келії і оплакуй гріхи. Спитав я їх: Чи взимку не мерзнете ви, а влітку, коли буває спека, чи не обпалюються ваші тіла? А вони сказали: Бог улаштував нам так, що ми й взимку не мерзнемо й влітку від спеки не опалюємося. — Тому саме я й сказав вам, що я ще не чернець. Простіть мені, брати.
5. Перебував раз авва Сисой один на горі Антонія. І коли послужник забарився і не приходив до нього, то він протягом десятьох місяців не бачив чоловіка. Йдучи горою, знайшов він якогось фараніта, що ловив диких звірів, і каже йому: Як довго ти тут живеш? А він сказав: Направду, авво, я на горі одинадцять місяців і не бачив жодної людини, крім тебе. Як старець почув це, пішов до своєї келії, вдарив себе і сказав: Ось, Сисою, ти думав: що я зробив? А насправді ж не зробив і того, що цей мирянин.
в. Той самий авва Сисой, як сидів у келії, завжди замикав двері, а говорили про нього, що коли наближалася до нього смерть, він трохи занедужав. І як сиділи в нього старці, почав він з кимось розмовляти. Й кажуть йому: Що бачиш, авво? Каже їм: Бачу одних, що прийшли за мною, і прошу їх, щоб дозволили мені трохи покаятися. Каже йому один зі старців: Хоч би й дозволили тобі, то чи можеш вповні скористатися цим для покаяння? Говорить йому старець: Я не можу звершити покаяння, то принаймні постогну трохи над своєю душею і досить із мене. Коли ж він умирав і сиділи отці, просіяло його лице, як сонце. І каже він: Ось, прийшов авва Антоній. І знову ще більше просіяло його лице і сказав: Ось, прийшов лик апостолів. І подвоїлася ясність лиця його, і оце він немов з кимось розмовляв. Спитали його старці: 3 ким розмовляєш, отче? І сказав: Ось, ангели прийшли взяти мене, і я прошу, щоби дозволити мені трохи покаятися. Кажуть йому старці: Не потребуєш ти, отче, каятися. А він їм сказав: Направду не знаю, чи й починав я. І пізнали всі, що він уже досконалий. І знову раптом стало його лице, неначе сонце і настрашилися всі, а він їм каже: Ось, Господь прийшов і говорить: Несіть до мене вибрану посудину пустелі. І тут-таки віддав духа і став, неначе блискавка, а все місце наповнилося пахощами.
7. Говорили про авву Ора, що він ніколи не казав неправди, не божився, не проклинав чоловіка і без потреби не розмовляв.
8. Говорили про скитіотів, що не пишалися вони між собою через те, що перевищили всіх инших у чеснотах, бо один їв через два дні, другий через чотири, а ще инший через тиждень, инший не їв хліба зовсім, словом, усякою чеснотою були прикрашені святі.
9. Був один великий старець, і оповідав його учень про нього, що цілих дванадцять літ не спав він на боці, тільки на своєму сідалищі, на якому він працював; а їв або раз на два, або на три, або на п'ять днів, і робив так протягом дванадцяти літ. Коли ж я сказав: Що це значить, чому ти так чиниш, авво? Він відповів мені: Божий суд відбувається перед моїми очима, і не можу стерпіти. І як звершували ми молитвослів'я, трапилося мені помилитися в слові псалма, і коли закінчили ми молитви, старець сказав мені: Коли я звершую молитвослів'я, то відчуваю під собою неначе вогонь і горю, й не може моя думка відхилитися ні праворуч, ні ліворуч; а в тебе де був помисел, коли ми почали молитвослів'я, що ти пропустив слово із псалма? Невже ти не знаєш, що стоїш перед Богом і говориш із Ним, коли молишся? Вийшов він якось уночі й знайшов мене, як я спав на порозі келії. І зупинився старець, і сказав з плачем: Де розум у брата, що він спить так безжурно?
10. Два великі старці ходили в скитській пустині, а, почувши, що хтось шепоче під землею, пошукали вхід до печери. Й знайшли старицю, святу діву, що лежала там. І кажуть їй: Звідкіля ти прийшла сюди, старице, і хто тобі услуговує? Бо окрім неї нікого не знайшли вони в печері, а вона лежала і була хвора. Вона їм сказала: Тридцять восьмий рік перебуваю я в цій печері. Годуюся рослинами і роботою для Христа, і не бачила я людини до цього дня. І послав вас Бог, щоб ви похоронили мої останки. І, сказавши це, упокоїлася, а старці прославили Бога і, похоронивши її тіло, відійшли.
11. Оповідали про одного самітника, що вийшов він у пустелю, а походивши там три дні, виліз на камінь і побачив унизу зелену траву і чоловіка, що пасся на ній, як звір. Він зійшов потихеньку і зловив його. А старець був нагий і, обурившись, бо не міг зносити людського запаху, вирвався від нього й побіг. А брат біг за ним і кричав: Для Бога я жену за тобою, зажди на мене. Та він обернувся і сказав йому: Я задля того самого Бога тікаю від тебе. Відтак брат скинув із себе одіж і гнався за ним. Коли ж старець побачив, що брат скинув із себе одіж і наближався до нього, затримався і сказав: Коли ти скинеш матерію світу, то і я чекатиму на тебе. І просив його брат, кажучи: Отче, скажи мені слово, як спастися? А він сказав йому: Уникай людей, мовчи і спасешся.
12. Оповідав один із пустельників браттям, що перебували в Раїті, де є сімдесят пальм (там стояв табір Мойсея із народом, коли вийшов із Єгипетської землі), і говорив так: Задумав я якось піти у внутрішню пустиню, чи не знайду когось, що жив далі від мене і служив Христові. І, пройшовши чотири дні й ночі, знайшов печеру; підійшов я, заглядаю до неї і бачу, — сидить чоловік. Я стукаю, за чернечим звичаєм, щоби він вийшов та привітав мене. Але він не ворушився, бо був мертвий. Та я, ні трохи не роздумуючи, входжу і беру його за плече, а він у тій хвилині розсипався і став неначе порох. Розглянувся я і бачу, висить риза, і як узявся я за неї, вона розсипалася і стала як ніщо. Продовжуючи дорогу, вийшов я відтіля і переходив пустелю, та знайшов иншу печеру та сліди чоловіка. Добродушно наблизився я до печери і застукав, та ніхто не відзивався, а ввійшовши, не знайшов нікого. Та став я перед печерою і говорив сам до себе: Розуміється, має прийти раб Божий, де б він не був. Коли врешті збігав день, бачу, йдуть буйволи і Божий раб посеред них нагий, прикривши своїм волоссям долішні частини тіла. Коли він підійшов до мене, то подумав, що я дух, і став молитися, бо, як опісля оповідав, дуже його спокутували нечисті духи. Я, зрозумівши це, сказав йому: Рабе Божий, я чоловік. Поглянь на мої сліди і доторкнися мене, що я — тіло і кров. Коли ж він звершив молитву, то після «амінь», поглянув на мене і, втішений, узяв мене до печери й питав, кажучи: Як ти потрапив сюди? А я сказав: Прийшов я в цю пустелю, аби пошукати рабів Божих, і не позбавив мене Бог того, чого я бажав. Опісля я спитав його, як він сюди потрапив, скільки часу живе тут, як живиться і як він нагий не потребує одежі? А він сказав: Я жив в тиваїдській кеновії і був ткачем. Та прийшов до мене помисел вийти і жити самотою, і що зможу тоді мовчати й приймати мандрівників та отримати більшу нагороду, ніж за труди твоїх рук. Як я згодився на цей помисел, одразу виконав його на ділі. А як побудував я монастир, то були такі, що замовляли в мене роботу; коли зібралося в мене багато зайвого, то я намагався роздавати це вбогим мандрівникам. Та наш ворог, диявол, позаздривши нагороді, яка мала мені дістатися, і зловив мене тим самим, що я старався робити проти нього. Бо він бачив одну дівчину, що вже не раз замовляла у мене роботу, яку я виконав і відіслав, і намовив її зробити в мене друге замовлення; а опісля набули ми звички й зайвого довір'я, а наприкінці дотики рук, сміх і співжиття зачали й породили гріх. Коли ж я провів у ньому шість місяців, подумав собі: Чи нині, чи завтра, чи через довгі літа я умру і дістану вічні кари. Бо той, що розбестить заміжню жінку, за законом підпадає карі й вічним мукам. А яких же мук заслуговує той, що розбестить Христову обручницю? Таким чином я втік у пустиню, а все лишив жінці.
Прийшовши сюди, знайшов я цю печеру, джерело і це фінікове дерево, що на ньому приносять мені плід дванадцять галузок. Щомісяця плодоносить одна галузка, чого вистарчає мені на тридцять днів, а опісля достигає инша. Згодом виросло моє волосся і як зносилася моя одіж, то я ним покриваю долішні частини тіла. Коли ж я знову запитав його, чи не було йому трудно на початку, він сказав: Спочатку я дуже страждав, так, що на землі лежав через біль у печінці й не міг молитися стоячи, тільки лежачи на землі взивав до Всевишнього. Коли ж я був у печері в великій журбі і болях, так, що не міг вийти з неї, бачу увійшов до мене муж і став близько мене тай каже мені: Що тебе болить? Я показав йому місце. А він, з'єднавши просто пальці своєї руки, розтяв місце, неначе мечем, і, вийнявши печінку, показав мені рани, й затуливши їх рукою, поклав у хустку і знову вклав печінку, рукою замастив це місце та й сказав: Ось, ти одужав, служи як слід Владиці Христові. І від того часу я виздоровів і живу тут без труднощів. Дуже я просив його, щоби жив я у його попередній печері, та він сказав мені: Не зможеш ти знести бісових нападів. Тоді, переконавшись у цьому, я просив його, щоб він відпустив мене з молитвою. Він помолився і відпустив мене. Це розповів вам на користь.
ІЗ. Говорив іще один старець, що удостоївся єпископства в місті Оксиринсі, — та наче б це зробив хто инший. Якось, каже він, задумав я вийти у внутрішню пустелю, що при оазі, де живе народ Мазенів, щоби побачити, чи не знайду в ній якогось бідака, що служить для Христа. Взяв я кілька сухих хлібців і води на чотири дні, та й пішов дорогою. Як прийшов я чотири дні й закінчився харч, я не знав, що мені робити. Та підбадьорився і віддав себе Богові й ішов ще чотири дні без їди. Але, не зносячи тягаря перебування без їди і труднощів дороги, врешті опанувала мене слабкодухість, тож ліг я на землю. Відтак хтось прийшов, торкнувся своїм пальцем моїх уст, як лікар торкається інструментом ока, і відразу підкріпив мене так, що мені здавалося, ніби я не ходив і не був голодний. Коли ж я побачив таку силу, що прийшла по мені, став і пішов пустелею. Коли ж минуло наступних чотири дні, я знову ослаб і простягнув свої руки до неба, і ось знову той, що підкріпив мене раніше, помазав мої уста своїм пальцем і скріпив мене. Ішов я сімнадцять днів і знайшов шатро, пальмове дерево і воду, та мужа, що стояв, а волосся його голови служило йому за одіж, і все воно було сиве. Був він страшного вигляду, а, побачивши мене, став на молитву і коли закінчив її, я мовив: Амінь. І він зрозумів, що я чоловік, і взявши мене за руку спитав: Як ти прийшов сюди? Та чи існує ще все в світі й чи сильні переслідування? А я сказав: Задля вас, що правдиво служите Владиці Христу, прийшов я в цю пустиню, а переслідування закінчилися за благодаттю Божою. Скажи мені: Як ти прийшов сюди? А він із риданням і плачем почав говорити: Я був єпископом. І коли було переслідування, накладено на мене всякі муки, я ж не міг їх стерпіти і врешті приніс жертву. Коли ж я опам'ятався і зрозумів своє беззаконня, віддав себе на те, щоби умерти в тій пустині й живу тут сорок дев'ять літ, каючись і благаючи Бога, чи не відпустить Він мого гріха. І поживу дає мені Бог від цієї пальми; а втіхи прощення я не одержував сорок вісім літ, та цього року потішено мене. Коли він це сказав, підвівся, похапцем вийшов і став на молитву на довгі години. Коли скінчив молитву, прийшов до мене. А як я побачив його лице, злякався і затремтів, бо воно зробилося, неначе вогонь, а він каже мені: Не бійся, Господь послав тебе, щоби ти захоронив моє тіло. Коли ж він закінчив говорити, одразу простягнув руки й ноги та й відійшов. А я роздер свою одіж, половину лишив собі, а другою половиною обвив його святе тіло й сховав його в землю. Тільки-но я поховав його, одразу ж пальма всохла і хатина впала. Я дуже плакав і просив Бога, чи не дасть Він мені пальми, щоб і я скінчив у цьому місці решту мого часу. Коли ж не сталося так, казав я сам собі: Нема на це Божої волі, щоб я був сам. І я проказав молитву й знову пішов у світ. Коли це муж, що помазав мені уста, прийшов і покріпив мене, і таким чином я міг дійти до братів, і оповісти їм це. І я просив їх, щоби не зневірювалися, а терпеливо шукали Бога.
14. Оповідав один із отців: В одному місті помер єпископ, і прийшли мешканці до митрополита, і просили, щоби рукоположив їм єпископа на місце померлого. І сказав їм архиєпископ: Дайте мені такого, про якого знаєте, що він здатний пасти Христове стадо, а я рукоположу вам його на єпископа. Вони ж сказали: Ми не знаємо нікого, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм архиєпископ: Чи тут всі? І сказали: Ні. А він мовив: Ідіть, зберіть всіх і тоді приходьте до мене, щоби за згодою всіх вибрати єпископа. Вони пішли, зібралися всі й прийшли прохати рукоположити їм єпископа. І говорить їм: Скажіть мені, кого ви думаєте? А вони сказали: Ми нікого не знаємо, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм: Чи всі тут? І вони сказали: Всі тут. І знову сказав: Ніхто з вас не лишився? І сказали: Ніхто з нас не лишився, крім того, що тримає осла в нашого керманича. Каже їм архиєпископ: Чи будете згідні, якщо дам вам того, на кого я згоден? І сказали всі: Будемо згідні й просимо твою святість, щоби на кого вкаже тобі Бог, — того й дав ти нам. І звелів архиєпископ привести того, що тримав осла в їхнього керманича, і каже їм: Чи згодитеся ви, як я рукоположу вам цього? А вони сказали: Так. Архиєпископ рукоположив його, вони взяли його і з великою радістю відійшли у своє місце. Та сталася велика посуха й благав Бога той, що став єпископом, щоби Він послав дощ. І прийшов до нього голос: Піди зранку до тих воріт і кого побачиш, що заходитиме перший, того затримай, а він помолиться і буде дощ. Так він і зробив, і вийшов зі своїм клиром, і сів. Коли це входить якийсь старець етіоп і несе в'язку дров, щоби продати в місті. Єпископ встав. Затримав його, й він одразу поклав в'язку дров. І просив його єпископ, кажучи: Помолися, авво, щоби пішов дощ. Але старець не хотів, та коли його дуже змушували, помолився. І ось, пішов дощ, як потоки з неба, і коли би не помолився старець знову, то й не перестав би. І просив старця єпископ, кажучи: Вияви любов, авво, й принеси нам користь, — оповідж нам про своє життя, щоб і ми були ревні. А старець сказав: Прости мені, пане папо. Оце, як бачиш мене, виходжу і нарубаю для себе цю невеличку в'язку дров, і входжу в селище, й продаю її, й не лишаю собі більше, як два хлібці, а решту віддаю бідним, і сплю біля церкви, і знову виходжу за місто, і роблю те саме. Взимку день або два голодую, поки не настане знову гарна погода, щоби я зміг вийти і нарубати дров. І, отримавши великий пожиток із ділання старця, вернулися, прославляючи Бога.
15. Жили два однодушні самітники. Вони виконували незмірний подвиг і вели боголюбне життя. Трапилося, що один із них став начальником кеновії, а другий лишився самітником. А що був досконалим подвижником, то робив великі чуда — оздоровляв біснуватих, сповіщав пророцтва й лікував недужих. А той, що з самітника став начальником кеновії, почувши, що його однодушник удостоївся таких дарувань, усамітнився на три тижні й старанно благав Бога, щоби Він об'явив йому, як це той чудодіє і як він славний у багатьох, а він сам нічого подібного не дістав. І явився йому Господній ангел і сказав: Той живе перед Богом, зойкає і плаче перед ним, день і ніч у голоді й спразі для Господа, а ти дбаєш про багато різних справ й маєш зносини з багатьма. Тож, доволі з тебе людської потіхи.
16. Оповідав один старець, що жив якийсь час у внутрішній пустині довгі літа й отримав дар провидіння, так, що розмовляв з ангелами. І сталося таке: Про нього почуло двоє ченців, вийшли вони зі своїх келій і прийшли до нього з вірою. Довгі дні шукали вони в пустелі раба Божого і вреші підійшли вони до печери старця та й бачать у далині — на одній із гір, недалеко, — на яких три милі від святого стоїть хтось, неначе чоловік. І почули вони голос, що говорив: Брати, брати! А вони відповіли: Що ти, й чого ти хочеш? Він каже: Скажіть тому авві, що з ним будете розмовляти, щоби згадав про прохання. Коли ж вони прийшли і знайшли старця, привітали його, й припали до нього з проханням, щоби почути від нього корисне слово. І, одержавши від нього велику науку, вони багато скористали й оповіли йому про чоловіка й про його привіт. Коли він це почув, пізнав, хто це був, але вдав, що не знає, і сказав, що тут не живе жодний инший чоловік. Вони змушували його, щоби сказав, хто це був, що його вони бачили. А він сказав: Дайте мені слово, що нікому не будете розголошувати про мене, немов про когось зі святих, поки не відійду до Господа, і скажу вам про нього. Вони згодилися. І говорив їм: Той, що його ви бачили, це — ангел Господній, що приходив сюди і просив мою неміч, кажучи: Благай Господа, щоби мене привернено на моє місце, бо вже скінчився час, що його Бог визначив щодо мене. Коли ж я спитав його: Що за причина твоєї заборони? Він сказав: В одному селі багато людей дуже прогнівило Бога своїми гріхами, і Він послав мене, щоби я їх ласкаво покарав. Але я бачив, що вони дуже безбожні, й наніс їм велику кару, так, що багато загинуло. І за це віддалено мене від Владики, що мене послав. Коли ж я сказав: Як можу просити Бога за ангела? Він сказав: Якщо б я не знав, що Бог слухає своїх близьких слуг, то не прийшов й не турбував би тебе. Я подумав сам у собі про несказанне милосердя Господа і про Його безмежну любов до людей, згадав, що Він удостоїв їх говорити з Ним і бачити Його, а Його святі ангели служать їм і розмовляють із ними, як це робив зі своїми блаженними слугами Захарією, Корнилієм, Іллею. І здивувався я цьому, і прославив Його милосердя. Після того, як наш блаженний отець розповів це, впокоївся він. І поховали його брати чесно з піснями й молитвами. І ми, коли будемо наслідувати його чесноти, удостоїмося його молитов.
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Сторінка 6 з 7«124567»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика