Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 7«1234567»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Патерик
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:05 | Повідомлення # 11
РОЗДІЛ IX
Про те, що треба остерігатися, щоб нікого не осуджувати

1. Раз у кеновії авви Іліта брата здолала спокуса. Вигнаний звідти, він відійшов на гору до авви Антонія. Коли брат пробув там якийсь час, Антоній послав його знову в кеновію, з якої він вийшов. Але браття, побачивши його, знову вигнали. Брат, вернувшись до авви Антонія, каже йому: Не захотіли прийняти мене, отче! Тоді старець послав його до них із такими ось словами: Корабель розбився на морі, згубив свій вантаж і сам заледве вирятувався при березі, а ви хочете затопити й те, що врятувалося при березі. Браття, почувши, що його послав авва Антоній, одразу ж прийняли його.
2. Одного брата, що згрішив, пресвітер прогнав із церкви. Авва Висаріон встав і вийшов разом із ним, кажучи: І я також грішник.
3. Авва Ісая сказав: Якщо прийде до тебе помисел осудити ближнього в якому-небудь грісі, то наперед подумай про себе самого, чи ти сам не більш грішний від брата? І коли ти думаєш, Що чиниш добре, — не сподівайся, що ти вгодив Богові. Тоді не відважишся судити ближнього.
4. Ще сказав: У неосудженні ближнього й у незневажуванні його полягає спокій сумління.
5. Авва Ісаак Тивейський, прийшовши у кеновію, побачив брата, що впав у гріх, і осудив його. Коли авва вернувся в пустиню, прийшов Господній ангел, став перед дверми його келії і казав: Не пушу тебе ввійти. Авва благав його, кажучи: Яка ж Цьому причина? Ангел відповів йому: Бог послав мене до тебе, і сказав: спитай його, куди накаже Мені кинути впалого брата? Авва Ісаак одразу ж упав на землю і сказав: Згрішив я перед тобою, — прости мені! Ангел сказав йому: Встань, Бог простив тобі, але надалі бережися осуджувати кого-небудь, поки Бог його осудить.
в. Оповідали про авву Марка Єгипетського: він прожив тридцять літ, не виходячи зі своєї келії. До нього мав звичай приходити пресвітер і звершувати Євхаристію. Диявол, бачачи сильну терпеливість мужа, задумав спокусити його й навіяв одному біснуватому йти до старця, нібито для молитви. Недужий, заки що сказав, закричав до старця, кажучи: Твій пресвітер грішник, — не дозволяй йому більше приходити до тебе! Авва Марко сказав йому: Сину мій, у Святім Письмі сказано: Не судіте, щоб вас не судили (Мт. 7, 1). Зрештою, якщо він грішник, Господь простить його, та й я сам грішник, більший, ніж він. Сказавши це, він помолився, вигнав із чоловіка демона й зцілив його. Коли, як то звикло, прийшов пресвітер, старець прийняв його з радістю. А Бог, побачивши незлобність старця, явив йому знамення: бо коли пресвітер намірився приступити до святої трапези, я побачив, — оповідав сам старець — ангела, що сходив із неба; він поклав свою руку на голову пресвітера, — і цей зробився непорочний, стоячи при Євхаристії, як стовп вогненний. Коли ж я дивувався цьому видінню, — почув голос, що говорив мені: Чому ти, чоловіче, дивуєшся цьому явлінню? Якщо й цар не дозволяє своїм вельможам стояти перед собою в бруднім одязі, а вимагає від них пишноти, тим більше і Божа сила не дозволить служителям Таїнств стояти гидкими перед небесною славою! І блаженний Марко вдостоївся такого знамення за те, що не осудив пресвітера.
7. Якось у скиті брат впав у гріх. Зібравшись, браття послали за аввою Мойсеєм, але він не хотів іти. Тоді послали до нього пресвітера з такими словами: Ходи, тебе дожидає зібрання. Авва встав, узяв знищений кошик, наповнив його піском і так пішов. Браття вийшли йому назустріч і питають: Що це означає, отче? Старець відповів їм: Це мої гріхи сипляться позаду мене, — але я не бачу їх, а сам прийшов оце судити чужі гріхи. Коли монахи почули це, нічого не сказали братові, лише простили йому.
8. Авва Йосиф спитав авву Пімена: Скажи, як мені стати ченцем? Старець відповів: Коли хочеш спокою і тут, і в майбутньому житті, при всякому ділі говори: хто я? І нікого не осуджуй.
9. Спитав його брат іще: Коли я бачу прогрішення мого брата, чи добре затаїти його? Старець каже йому: Коли ми покриємо огріх свого брата, — так і Бог покриє наші огріхи, я коли ми викриємо гріх брата, — так і Бог виявить наші гріхи.
10. Раз у кеновії брат впав у гріх. У тих місцях був пустельник, що довгий час нікуди не виходив. Авва кеновії пішов до нього і розказав йому про впалого брата. Проженіть його, — сказав пустельник. Брат, прогнаний з кеновії, з великої журби замкнувся в печері й плакав у ній. Довелося, що проходили там браття до авви Пімена; вони почули, що брат плакав. Увійшовши в печеру, застали його в великій журбі й почали благати, кажучи: Ходи з нами до авви Пімена. Він не хотів і сказав: Я тут умру, бо я згрішив. Браття пішли до авви Пімена і оповіли йому про брата. Старець просив їх і посилав до брата, кажучи: скажіть йому — авва Пімен кличе тебе. Вони пішли і привели його. Старець, бачачи брата у скрусі, встав, поцілував його, поводився з ним ласкаво і попросив його попоїсти. А тим часом авва Пімен послав одного з братів сказати пустельникові: Вже довгі літа я чув про тебе і бажав бачити тебе, але через наше лінивство ми не бачимося один з одним. А тепер задля Божої волі і з приводу випадку, що оце стався, потрудися прийти і побачимося. А пустельник нікуди не виходив зі своєї келії. Вислухавши ці слова, він сказав: Коли б не Бог піддав старцеві, він не послав би за мною. І він встав і пішов до нього. Поцілували вони один одного із радістю і сіли. Авва Пімен сказав йому: В одному місці було двоє людей, і кожний з них мав у себе мерця. Один із них покинув свого мерця, і пішов плакати над мерцем другого. Пустельник, вислухавши, розжалобився від цього слова, згадав, що зробив, і мовив: Пімен угорі, на небі, а я — вдолі, на землі.
11. Брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Сидячи в келії, я піддаюся пригніченню духу. Старець каже йому: Нікого не зневажай, не осуджуй і не обмовляй, — і Бог дарує тобі спокій, і твоє сидження буде без збентеги.
12. Якось у скиті було зібрання. Братія говорили про гріхопадіння брата, але авва Піор мовчав. Опісля він устав, вийшов і, взявши мішок, наповнив його піском та й ніс на плечах. Насипав теж трохи піску в кошик, — його ніс перед собою. Отці спитали його, щоб це означало? Він відповів: Той мішок, що в ньому багато піску, це — мої гріхи: їх багато, але я лишив їх позад, бо я не каюся за них; а оце — небагато гріхів мого брата, — вони перед моїми очима, і я непокоюся через них і осуджую брата. Та не слід було б так чинити. А краще мені свої гріхи носити перед собою, журитися ними і благати Бога помилувати себе. Отці вислухали це і мовили: Справді, це — шлях спасіння!
13. Авва Пафнутій оповідав: якось мандруючи в тумані я збився з дороги і опинився близько до одного села. Там я стрінув таких, що говорили сороміцьке. Я відійшов набік і впав перед лицем Бога, осуджуючи себе самого. Коли це йде до мене ангел із мечем і каже: Пафнутій! Всі, що осуджують своїх братів, загинуть від цього меча. Але ти добре зробив, що не осуджував їх, а упокорився перед Богом, немовби то ти зробив їхній гріх. Тому твоє ім'я вписане в книгу життя.
14. Старець сказав: Не осуджуй блудника, хоч ти й чистий, бо сам ти так само, як він, переступаєш закон, бо той, що сказав — не чини перелюбу (Мт. 5, 27), сказав теж: не судіте (Мт. 7, 1).
15. До одного пустельника ходив пресвітер і відправляв для нього приношення Святих Тайн. Прийшов хтось до цього пустельника і наговорив на пресвітера, що він грішник. Коли пресвітер прийшов як звичайно відправляти приношення, спокушений пустельник не відчинив йому дверей. Пресвітер пішов собі. Коли це почувся голос від Бога, що говорив пустельникові: Люди взяли мій суд! Пустельник увійшов немов у екстаз і бачить золоту криницю і золоте відро, і мотузок золотий, і воду дуже добру; бачить і якогось прокаженого, що черпає воду й наливає її в посудину. Пустельника мучила спрага, але він не хотів пити, бо черпав прокажений. І ось, знову відізвався до нього голос: Чому ти не п'єш цієї води? Що винен цей, що черпає? — він тільки черпає і наливає. Коли пустельник прийшов до тями й роздумав над сенсом видіння, то прикликав пресвітера і просив його, щоби по давньому відправляв для нього приношення Святих Тайн.
16. Було в кеновії двоє братів — і кожний із них удостоївся бачити Божу благодать на своєму братові. Сталося раз, що один із них вийшов у п'ятницю із кеновії і побачив когось, що зранку споживав трапезу. Він сказав йому: Ти їсиш у п'ятницю в такій годині? Наступного дня було зібрання, і брат, як звичайно, поглянув на нього і побачив, що благодать відступила від нього, — і зажурився. Прийшовши в келію, каже йому: Що ти зробив, брате? Бо я не бачу на тобі Божої благодати, як бачив перше. — Я, — відповів він, — ні на ділі, ні в думці не чую за собою нічого злого. — Чи не промовив ти якогось слова? — спитав його брат. Той пригадав і відповів: Так! Учора я побачив одного, що трапезував зранку, і сказав йому: ти в п'ятницю їсиш у такій годині? Оце мій гріх! Але потрудися зі мною два тижні й помолися Богові, щоб Він простив мені. Вони так і зробили. По двох тижнях брат побачив, що Божа благодать знову зійшла на його брата. Вони втішилися і дякували Богові.
17. Один із отців побачив одного, що згрішив, і з гіркими слізьми мовив: Він упав сьогодні, а я — завтра.
18. Старець сказав: Якщо хтось коли й згрішить перед тобою — не осуджуй його, а вважай себе грішником, більшим від нього.
19. Авві Пімену, коли він прийшов у країни Єгипту, довелося жити біля брата, що мав жінку. Старець знав це, але ніколи не викривав брата. Довелося жінці вночі народжувати, а старець, дізнавшись про це, покликав до себе меншого брата й сказав: Візьми зі собою одну посудину вина і дай сусідові, бо він тепер має потребу в нім. Браття ж не розуміли його вчинку. Посланий зробив так, як казав йому старець. Братові це пішло на користь і, розкаявшись, через кілька днів він відпустив жінку, нагородивши її на випадок потреби, і сказав старцеві: Віднині каюся! І, відійшовши від нього, збудував неподалік келію і з неї приходив до старця. Старець наставляв його на Божий шлях і придбав його (див. Мт. 18, 15).
20. Декотрі отці питали авву Пімена: Якщо ми побачимо, що брат грішить, — чи дозволиш викрити його? Старець відповів їм: Коли мені часом доводиться переходити тим місцем, де я можу бачити його в грісі, — я проходжу повз і не викриваю його.
21. Ще старець мовив: у Святому Письмі сказано: що бачили твої очі, те говори* (Прип. 25, 8); а я раджу вам — не говорити навіть про те, чого діткнулися ваші руки. Один брат обманувся таким способом: видалося йому немовби його брат грішить із жінкою; довго боровся він сам із собою, а опісля підійшов із тією думкою, що її мав, і штовхнув їх ногою, кажучи: припиніть урешті! Та виявилося, що то було пшеничне колосся. Тому я і сказав вам: не викривайте, коли навіть і діткнете своїми руками.
* Цит. за Септуагінтою. - Прим. ред.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:06 | Повідомлення # 12
РОЗДІЛ X
Про розсудливість

1. Авва Антоній сказав: Є люди, що виснажили своє тіло подвижництвом, а одначе віддалилися від Бога, бо не мали розсудливосте.
2. Деякі браття пішли до авви Антонія оповісти йому про декотрі явління, які вони бачили, і довідатися від нього, чи вони були правдиві, чи від демонів. З ними був віслюк, і він згинув по дорозі. Тільки-но вони прийшли до старця, він випередив їх і мовив: Чому це у вас на дорозі згинув молодий віслюк? Браття спитали його: Як ти, авво, довідався про це? Демони показали мені, відповів їм старець. Тоді браття кажуть йому: Ми про це саме прийшли спитати тебе; ми бачимо явління, і вони часто бувають правдиві; — чи не помиляємось ми? Старець на прикладі віслюка показав їм, що ці явління походять від демонів.
3. Хтось, що ловив у пустелі диких звірів, побачив, що авва Антоній жартівливо поводиться з братами — і розчарувався. Старець, бажаючи переконати його, що деколи потрібно давати братам полегшу, каже йому: Вклади стрілу в свій лук і натягни тятиву. Він вчинив так. Старець знову каже йому: Ще натягни. Той іще натягнув. Старець знову каже: Натягни ще. Ловець відповідає йому: Коли я буду натягати надміру, то лук переломиться. Тоді авва Антоній каже: Так і в ділі Божому: якщо ми надміру налягатимемо на братів, то від надто суворих вимог монахи скоро знеможуть. Тому конечно давати инколи братам хоч деяку полегшу. Вислухавши це, ловець дуже зворушився і, отримавши користь, відійшов від старця. А браття утвердилися і вернулися на своє місце.
4. Брат сказав авві Антонієві: Помолися за мене. Але старець сказав йому: Ні я, ні Бог не помилує тебе, коли ти сам себе не помилуєш і не догодиш Йому.
5. Ще сказав авва Антоній: Бог у теперішні часи не допускає таких спокус ворога, які були колись, бо знає, що сьогодні люди слабкі й не перенесуть їх.
6. Брат спитав авву Арсенія: Є деякі добрі люди; чому вони під час смерти, знеможені тілесною недугою, впадають у велику журбу? Тому, — відповів старець, — щоб ми, немов сіллю осолившись тут, відійшли туди чистими.
7. Один отець сказав блаженному Арсенієві: Чому ми при такій освіті й мудрості не маємо нічого доброго, а ті прості єгиптяни здобули такі чесноти? Авва Арсеній відповів: Ми нічого не маємо доброго зі світської науки, а ці прості єгиптяни здобули чесноти своїми трудами.
8. Блаженний авва Арсеній говорив: ченцеві-чужинцеві ні до чого не слід втручатися, — і тоді він буде спокійний.
9. Авва Макарій спитав авву Арсенія: чи добре не мати в своїй келії жодної потіхи? Бо я бачив одного брата, що мав у себе трохи городини і вирвав її. Добре, — відповів авва Арсеній, — але дивлячись на призвичаєння людини; бо коли вона не має сили до такого способу життя, то знову насадить иншої городини.
10. Авва Даниїл оповідав: Авва Арсеній, наближаючись до смерти, заповідав нам: не старайтеся робити по мені вечерю любови, бо якщо я в цьому житті приготував для себе вечерю, то знайду її там.
11. Оповідав авва Лот: Якось був я у келії авви Агатона. Прийшов до нього тоді брат і сказав: Я хочу жити з братами; скажи мені, як з ними жити? Старець відповів йому: Як першого дня, коли прийдеш до них, так і всі дні свої поводься, як мандрівник, і не будь вільний у поводженні. Авва Макарій спитав його: Що ж буває од вільного поводження? Старець відповів йому: Свобода подібна до смалкого вітру, що, як подує, то всі втікають від нього. Він нищить і плоди на деревах. Авва Макарій сказав йому: Невже така шкідлива свобода? Авва Агатон відповів: Нема иншої пристрасти, шкідливішої над свободу; вона — мати всіх пристрастей. Тому подвижникові не вільно бути свобідним, хоч би він і сам один був у келії.
12. Говорили про авву Агатона: прийшли до нього деякі, почувши про його велику розсудливість. Бажаючи випробувати його, чи не розсердиться він бува, питають його: Чи ти Агатон? Ми чули про тебе, що ти блудник і гордій. — Так, це правда, — відповів він. Вони знову питають його: Чи Агатон брехун і марнотратець? - Я, — відповів він. Іще кажуть йому: Ти, Агатоне, єретик? — Ні, я не єретик, — відповів він. Опісля питали його: Скажи нам, чому ти на все, що ми не говорили, годився, — а останнього слова не стерпів? Він відповів їм: Перші вади я визнаю за собою, бо таке зізнання корисне для моєї душі; а визнати себе єретиком — означає відлучитися від Бога, а я не хочу бути відлученим від Бога мого. Вислухавши це, вони подивувалися його розсудливості й відійшли, отримавши науку.
13. Спитали авву Агатона: Що важливіше, — тілесна праця чи оберігання серця? Старець відповів: Людина подібна до дерева: тілесна праця — це листя, а оберігання серця — це плід. Оскільки, за Святим Письмом, кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть (Мт. З, 10), — то, очевидно, що все старання ми мусимо мати про плід, тобто — мусимо оберігати ум. Одначе нам потрібне і прикриття та прикраси з листя, тобто — тілесна праця. Авва Агатон був мудрий у розсудливості, не лінивий у тілесних вправах і у всьому знав міру, — в ручній праці, в їді, в одязі.
14. Цей самий авва Агатон, — коли було зібрання в скиті в якійсь справі й уже ухвалено було по стану, — прийшов після всіх і сказав тим, що зібралися: Ви не слушно вирішили справу! Вони сказали йому: Хто ти такий, що так говориш нам? — Я — син людський — відповів він; в Святому Письмі сказано: Коли справді говорите істину, сини людські, то судіть справедливо (Пс. 57, 2).
15. Авва Агатон сказав: Гнівлива людина, хоча б і мертвого воскресила, не буде угодна Богові.
16. Авву Атанасія спитали: Як Син рівний Отцеві? Він відповів: Як у двох очах — один зір.
17. Якось прийшло до авви Ахилли троє старців, з котрих про одного ходила лиха поголоска. Один зі старців сказав йому: Авво, зроби мені один невід! Не зроблю, — відповів він. Другий сказав: Вияви таку ласкавість, щоби ми в монастирі мали що-небудь на пам'ять про тебе, — зроби нам один невід! — Мені ніколи, — відповів авва Ахилла. Врешті сказав йому брат, що про нього була лиха поголоска: Зроби мені невід, щоб я мав щось із твоїх рук, авво! Ахилла одразу ж відповів йому: Для тебе зроблю. Після цього два старці спитали його на самоті: Чому ти не хотів для нас зробити, як ми тебе прохали, а йому сказав: для тебе зроблю? Вам сказав я: не зроблю — і ви не образилися, бо я виправдався браком часу. А якщо йому я не зроблю, то він скаже: Старець не захотів мені зробити, бо почув про мої гріхи, — і таким чином ми негайно відтяли б цю нитку. Але я підбадьорив його душу, щоб надто великий смуток не зламав такого (2 Кор. 2, 7).
18. Оповідали про одного старця, що він прожив 50 літ, не ївши хліба й не пивши вина, і говорив: Я умертвив у собі блуд, грошолюбство і чванливість. Авва Авраам, почувши, що він говорить це, прийшов до нього і спитав його: Чи ти говорив таке слово? — Так, — відповів старець. Авва Авраам сказав йому: Ось, ти входиш до своєї келії і застаєш на рогожі жінку; чи ти можеш не думати, що це — не жінка? - Ні, — відповів старець. — Але я борюся з помислом, щоб не доторкнутися її. Авва Авраам каже йому: Отже, ти не умертвив пристрасть, вона живе в тобі, а тільки загнуздана! Далі йдеш ти дорогою і бачиш каміння і черепки, а серед них — золото. Чи можеш ти в своєму умі одне й друге представити однаково? — Ні, — відповів старець, — але я борюся з помислом, щоб не брати золота. Старець каже: Отже, пристрасть живе, тільки загнуздана. Врешті сказав авва Авраам: Ось, ти чуєш про двох братів, що один любить тебе, а другий ненавидить і каже про тебе лихе. Коли вони прийдуть до тебе, чи однаково приймеш їх обидвох? - Ні, відповів він, — але я борюся з помислом, щоб тому, що ненавидить мене, виявити таку саму доброту, як і тому, що любить. Авва Авраам каже йому: Отже, пристрасті живуть у тобі, тільки вони загнуздані.
19. Один із отців розповідав: у Келліях був працьовитий старець, що зодягався тільки в рогожу. Прийшов він раз до авви Амона, а цей, побачивши його вдягненим у рогожу, сказав йому: Не принесе вона тобі жодної користи. Старець запитав його, кажучи: Три помисли турбують мене, щоб я або блукав пустелями, або відійшов у чужу країну, де мене ніхто не знає, або замкнувся в келії, з ніким не бачився та їв лише через два дні на третій. Авва Амон відповів йому: в жодному з цих помислів немає користи, щоб здійснювати їх, а краще перебувай у своїй келії, їж потрохи щодня, май завжди в своєму серці слово митаря, — і можеш спастися.
20. Оповідали про авву Даниїла в скиті: коли прийшли варвари й браття повтікали, старець сказав: Якщо Бог не піклується мною, нащо мені жити, і він пройшов серед варварів, а вони не бачили його. Тоді він мовив: Ось, Бог зберіг мене, і я не загинув! Тепер і маю вчинити по-людському й тікати, як отці.
21. Авва Даниїл говорив: Мірою того, як цвіте тіло, нидіє душа, — а мірою нидіння тіла процвітає душа.
22. Ще оповідав авва Даниїл, коли авва Арсеній жив у скиту, був там чернець, що крав домашні речі у старців. Авва Арсеній взяв його до себе в келію, бажаючи виправити його і заспокоїти старців. Він каже йому: Чого ти не забажаєш, усе тобі дам, — тільки не кради. І дав йому золота, грошей, одежі й усього, що йому було треба. Та чернець відійшов від нього і знову став злодіювати. А старці, бачачи, що він не перестав красти, прогнали його і сказали: Коли знайдеться брат, що має якісь гріхи слабкости, такого брата треба терпіти, але як хто крастиме й попри всі спам'ятовування не покине цього, то треба його прогнати, бо він і свою душу губить, і непокоїть усіх, що живуть у тому місці.
23. Брат прийшов до одного старця й каже йому: Авво, скажи мені, як спастися? Старець відповів йому: Якщо ти хочеш спастися, то як прийдеш до когось, не починай говорити, поки тебе не спитають. Брат, уражений цим словом, поклонився старцеві й мовив: Справді багато книг я читав, але такої науки ще не знав. І пішов, отримавши велику користь.
24. Старець мовив: Коли розум помиляється, його виправляє читання, неспання і молитва; палку хіть погамовують голод, праця і пустельництво; гнів усмиряє псалмоспів, довготерпіння і лагідність, але все це має бути у відповідний час і належною мірою; коли ж чинять усе це без міри і невчасно, то стає воно недовготривалим і більше шкідливим, як корисним.
25. Якось, коли авва Єфрем йшов дорогою, з чиєїсь злої намови підійшла до нього одна розпусниця, щоби звести його на сороміцьке змішання, — а якщо це не вдасться, то спричинити йому гірку прикрість; бо ще ніхто ніколи не бачив, щоби авва гнівався або сварився. Він каже їй: Ходи за мною! Коли вони прийшли на місце, де було багато народу, каже він їй: Йди сюди за тим, чого ти хотіла. Розпусниця, побачивши народ, відповідає Єфрему: Як ми можемо це робити за присутносте такого натовпу? Він каже їй: Якщо ж ти соромишся людей, то як не соромитися Бога, що освічує те, що скрите в темряві? (1 Кор. 4, 5)? Розпусниця відійшла засоромлена.
26. До авви Зенона якось прийшли брати й питали, що означає написане в книзі Йова: Небеса нечисті перед Його очима (15, 15)? Старець сказав їм у відповідь: Браття лишили свої гріхи, а досліджують небесні. А значення слів таке: оскільки один Бог чистий, тому він (Еліфаз) і сказав: Небеса нечисті перед Його очима.
27. Авва Ісая мовив: простота і не-мріяння про себе очищують від злих помислів.
28. Ще мовив: Коли хто поводиться із братом хитро, — не минути йому сердечної журби.
29. Ще мовив: Коли хто з лукавства говорить не те, що має на серці, даремна його послуга. Тому не приставайте з таким, щоб не осквернитися отрутою того оскверненого чоловіка.
30. Ще мовив: Захланність, честь і спокій воюють проти чоловіка до самої смерти, але не треба їм піддаватися.
31. Авва Теодор Фермейський казав: Якщо ти дружиш із ким-небудь, і йому доведеться впасти у спокусу блуду, то, якщо можеш, подай йому руку і витягни його. Коли ж він впаде у єресь і, попри твої переконування не навернеться, то чим скоріш відпекуйся від нього, щоби, як загаїшся, і тобі самому не впасти у безодню.
32. Авва Теодор прийшов до авви Йоана, скопця від народження, і між иншим мовив: Як ми жили в скиті, то заняття душі були нашим справжнім ділом, а ручну працю уважали за діло другорядне; а сьогодні заняття душі стало другорядним, — а другорядне — головне діло.
33. Один із отців прийшов до нього і сказав: Ось, той брат пішов назад у світ! Не дивуйся цьому, — говорив у відповідь авва Теодор, — а подивуйся краще, як почуєш про кого-небудь, що він зміг утекти з пащі ворога.
34. Говорили про авву Йоана Колова, що він одного разу сказав своєму старшому братові: Я хочу бути вільним від турбот, як вільні від них ангели, що нічого не роблять, тільки безнастанно служать Богові. І зняв із себе одіж, пішов у пустиню, але, проживши там один тиждень, вернувся знову до брата. Коли постукав у двері, брат не відчинив їх, а з середини подав йому голос, питаючи: Хто ти? — Я — Йоан, — казав він. Брат сказав у відповідь: Йоан став ангелом, — його вже немає між людьми. Йоан благав його, кажучи: Це я, відчини мені, — але брат не відчиняв, а лишив його, зажуреного, до ранку. Врешті відчинив і сказав йому: Ти чоловік — і тобі знову треба працювати, щоб прогодувати себе. Йоан поклонився йому, мовивши: Прости мені!
35. У скиту були деякі старці, що їли разом страви. Серед них був і авва Йоан Колов. Один пресвітер встав, щоб подати чашу води, але ніхто не осмілився прийняти її від нього, крім одного Йоана Колова. Всі здивувалися і сказали йому: Як це ти, наймолодший з усіх, зважився прийняти послугу від пресвітера? Він відповів їм: Коли я сам встаю подавати чашу, радію, коли її приймають усі, бо сподіваюсь одержати нагороду (див. Мт. 10, 42); Тому й від нього я прийняв чашу, щоб принести йому нагороду й не засмучувати його, коли б ніхто не прийняв від нього чаші. Коли він це сказав, усі здивувалися і одержали поучення з його розсудливосте.
36. Авва Пімен спитав авву Йосифа: що мені робити, коли до мене приступають пристрасті — чи противитися їм, чи допускати, щоб вони увійшли? Старець відповів: допусти, щоб увійшли, а відтак борися з ними. Отже, Пімен, повернувшись, сидів у скиту. Дехто з тивян, прийшовши у скит, говорив братам: Питав я авву Йосифа, — якщо приступить до мене пристрасть, чи противитися їй, чи допустити її ввійти? І він відповів мені: Не дозволяй пристрастям входити, а відкидай їх зараз же при першій сутичці. Коли авва Пімен почув, що авва Йосиф так сказав тивянинові, встав, знову пішов до нього в Панефо й каже: Авво, я звірив тобі свої думки, й ти сказав мені так, а тивянинові инакше. Старець сказав йому: Невже ти не знаєш, що я люблю тебе? - Знаю, — каже Пімен. Йосиф продовжував: Чи не ти говорив: скажи мені так, як сказав би самому собі? Тому і я сказав тобі так. Бо, коли будуть входити в тебе пристрасті й ти допустиш їх, а потім боротимешся із ними, то вони зроблять тебе вмілішим. Це сказав я тобі, знаючи тебе. Але є люди, для яких корисно, щоб не приступали до них пристрасті; таким треба їх одразу ж відкидати.
37. Один брат прийшов якось у долішну Гераклю до авви Йосифа. В його монастирі була смоківниця, повна плодів. Ранком старець сказав братові: Піди з'їж зі смоківниці. А була це п'ятниця, і брат задля посту не пішов. А після того благав старця, кажучи: На Бога, вияви мені свою гадку: ось, ти сказав мені: піди, їж; а я задля посту не пішов. Але засоромився твого заповіту і міркував сам із собою: з яким наміром сказав ти мені, йди і їж? Старець відповів: Отці спочатку не говорять прямо, а більше наказують що-небудь хибного; а коли вже побачать, що браття слухаються і виконують такі накази, тоді не говорять їм хибного, а щиру правду, переконавшись, що вони у всьому слухняні їм.
38. Брат спитав авву Йосифа: Що мені чинити? Я не можу ні зносити терпінь, ні працювати, ні давати милостиню. Старець відповів йому: Коли нічого з того не можеш робити, то принаймні бережи своє сумління щодо ближнього, віддалюйся від усякого зла — і спасешся; бо Бог вимагає душі безгрішної.
39. Авва Ісидор сказав: Коли подвиг доконуєте, як треба, — не пишайтеся тим, що постите. Коли ж чванитеся тим, то яка користь із посту? Краще чоловікові їсти м'ясо, ніж пишатися і величатися.
40. Ще мовив: Учні мають і любити своїх настоятелів, як батьків, — і боятися, як начальників. Ні любов не має проганяти страху, ні страх не має гасити любови.
41. Іще говорив: Якщо бажаєш спасіння, роби все те, що до нього провадить.
42. Авва Ісаак Тивейський говорив братам: Не приносіть сюди дітей, бо через них опустіло в скиту п'ять церков.
43. Авва Лонгин питав авву Лукія про три помисли, кажучи: Я хочу мандрувати? Старець відповідає йому: Якщо не стримуватимеш свого язика, не будеш мандрівником, куди б ти не пішов; але тут стримуй свій язик — і будеш мандрівником. Потім питав його: Хочу постити по два дні? Авва Лукій відповідає: пророк Ісая сказав: Схиляти голову, немов тростина... Хіба такий піст мені довподоби? (58, 5), — краще погамовувати лихі помисли. Авва Лонгин питав утретє: Хочу втекти від людей? Старець відповів: Якщо спершу не навчишся жити добре з людьми, то й на самоті не зможеш жити добре.
44. Якось авва Макарій прийшов до авви Пахомія Тавенського. Останній спитав авву Макарія: Є браття, що не дотримуються порядку; чи добре карати їх? Авва Макарій відповів: Карай і суди за правдою підвладних тобі, а зі сторонніх не суди нікого, бо сказано в Святому Письмі: Хіба ж ви самі не судите тих, що з нами? Тих же, що осторонь, Бог буде судити (1 Кор. 5, 12-13).
45. Брат спитав авву Макарія: Як спастися? Старець відповів йому: Будь, як мертвий! Так, як і мертві не думай ні про образи від людей, ані про славу, і спасешся.
46. Авва Макарій мовив: якщо ми пам'ятатимемо про зло, Що нам заподіюють люди, то в нас ослабне пам'ять про Бога.
Коли ж пам'ятатимемо про зло, що наносять демони, то визволимося від їх поранення.
47. Авва Матой мовив: сатана не відає, якою пристрастю перемагається душа. Він сіє, але чи пожне — не знає. Сіє він помисли блуду, злослів'я, нечистоти, а також инші пристрасті, а потім вкладає в душу ту пристрасть, до якої вона виявиться схильна.
48. Оповідали про авву Петра, учня авви Силуана: коли жив він у своїй келії в Синайський горі, то керував собою помірно, стосовно до тілесних потреб. Коли ж став у Фарані єпископом, почав провадити більш строге життя. Учень мовив до нього: Авво, коли ми були в пустині, ти не жив так строго. Старець відповів: Там була пустиня, безмовність і бідність, і я намагався утримувати своє тіло так, щоб не знемогти мені й мати сили, щоб надбавати те, чого я не мав. А тепер ми живемо в світі, тут є багато спокус, тому я й виснажую своє тіло, аби не погубити в собі монаха. А якщо й трапиться мені тут занедужати, то є кому помогти.
49. Брат спитав авву Пімена: Я відчуваю неспокій і хочу полишити своє місце. Старець каже: Чому? — Бо, — каже брат, — чую про одного монаха слова, що для мене зовсім не повчальні. Старець мовить до нього: Чи правдою є те, що ти чуєш про нього? — Так, отче, — відповів він, — брат, що сказав мені це, правдивий. А старець мовить йому: Не правдивий, бо якби був правдивий — не сказав би тобі цього. І сам Бог, почувши голосіння содомлян, не повірив, допоки не побачив на власні очі (див. Буг. 18, 20-21). Так і ми не завжди маємо вірити словам. Брат каже до нього: Я бачив на власні очі. — Вчувши це, старець, нахилившись до землі, узяв маленький сучок тай мовить до брата: Що це таке? — Сук, — відказує той. — Потім подивився старець на дах келії й каже до брата: А це що? — Деревина, — відповів брат. Старець каже йому: Поклади собі на серці, що твої гріхи, як ця деревина, а гріхи твого брата, як цей малий сучок. — Почувши це слово, авва Титой здивувався й мовив: Чим прославлю тебе, авво Пімене? Коштовний камінь — слова твої, що сповнені благодаті й усілякої слави.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:08 | Повідомлення # 13
50. Авва Пімен сказав: Як на мене, кращий чоловік, що грішить і пізнає свій гріх та кається, ніж той, що не грішить і не впокорюється. Той уважає себе грішником і впокорюється у своїх думках, — а сей уявляє себе праведником, немов він був праведний, — і величається.
51. Якось пресвітери прийшли в монастир, де був авва Пімен. Авва Анувій зайшов до нього і сказав: поклич сьогодні сюди пресвітерів. Та авва Пімен не дав йому відповіді, хоч той довго стояв перед ним. Авва Анувій вийшов засмучений. Ті, що сиділи близько старця, сказали йому: Авво, чому ти не дав йому відповіді — він відійшов засмучений? Авва Пімен каже їм: Це мене не стосується, — я вмер, а мертвий не розмовляє. Тож нехай вони й не думають, що я перебуваю тут, разом із ними.
52. Раз якось один брат, що жив недалеко від авви Пімена, віддалився в иншу країну. Там стрінувся він з одним пустельником, якого дуже любили і до якого багато приходило. Брат розповів йому про авву Пімена. Почувши про його чесноти, пустельник забажав побачити його. Через деякий час, як брат повернувся до Єгипту, пішов і пустельник зі своєї країни до Єгипту, до того ж брата, що був у нього, — бо він сказав йому, де той живе. Брат, побачивши його, здивувався і дуже зрадів. Пустельник каже: Вияви любов, — запровадь мене до авви Пімена. Брат, запросивши пустельника, пішов до старця і промовив до нього: Це великий муж, він втішається великою любов'ю і пошаною в своїй країні; я розповів йому про тебе, і він прийшов, бажаючи побачити тебе. Тоді пустельник почав говорити зі Святого Письма про духовні й небесні предмети. Але авва Пімен відвернув від нього своє лице і не дав відповіді. Той, бачачи, що старець з ним не говорить, відійшов від нього засмучений і каже братові, що привів його: Надарма піднявся я на цю мандрівку. Йшов я до старця задля користи, а він не хоче й говорити зі мною! Брат ввійшов до авви Пімена та й каже йому: Задля тебе прийшов сей великий муж, такий славний у своїй країні, чому ти не говориш із ним? Старець відповів йому: Він згори і говорить про небесне, а я здолу і говорю про земне (Йо. 8, 23, пop. З, 31). Якби він говорив зі мною про душевні пристрасті, я став би йому відповідати; а коли він говорить про духовне, то я цього не знаю. Брат вийшов від нього і сказав пустельникові: Старець не відразу говорить зі Святого Письма, та коли хто говорить із ним про душевні пристрасті, тому він відповідає. Пустельник розкаявся у душі, зайшов до старця і каже йому: Що мені робити, авво? — мене опановують душевні пристрасті. Старець із радістю поглянув на нього і сказав: Тепер ти добре прийшов; тепер розтули свої уста, і я наповню їх благами. Пустельник отримав велику науку і говорив: Справді, це істинний шлях! І вернувся у свою країну, дякуючи Богові за те, що вдостоївся бачити такого святого мужа.
53. Авва Пімен сказав: Яка користь будувати чужий дім, а руйнувати свій власний?
54. Іще сказав: Яка користь ходити до школи мистецтв, а не вчитися його?
55. Брат питав авву Пімена: Я вчинив великий гріх і хочу каятися три роки? — Багато, — каже йому авва Пімен. — Або хоч один рік, — мовить брат. — І того багато, — сказав знову старець. Ті, що були в старця, спитали: Чи не досить сорока днів? — І це багато — сказав старець. — Коли чоловік, — додав він, — покається з цілого серця і більше не грішитиме, то й за три дні прийме його Бог.
56. Авва Аммой питав його про деякі нечисті помисли, що родяться в людському серці, і про марнотні бажання. Авва Пімен казав йому у відповідь: Хіба сокира хвалиться перед тим, хто нею рубає (Іс. 10, 15)? Не подавай їм руки й не насолоджуйся ними, й вони минуться.
57. Авва Ісая спитав його про те саме. Авва Пімен каже йому: Як тоді, коли скриню з одежею лишити без догляду, одіж з часом тліє, так помисли, коли не виконуватимемо тілесно, з часом тліють і зникають.
58. Авва Йосиф спитав його теж про те саме. Авва Пімен сказав йому: Коли хто покладе в посудину гадину й скорпіона—й замкне її, то з часом вони згинуть; так і злі помисли зникають від терпеливости.
59. Він же спита іще авву Пімена: Як треба постити? Авва Пімен відповів: Можна, думаю, їсти щодня, але їсти небагато, щоб не бути ситим. А ти ж — говорив йому авва Йосиф, — як був ще молодий, чи не постив по два дні? — Справді, — відповів йому старець, — постив і по три дні, й по чотири дні, і по тижневі, — і все те випробували старці, як сильні мужі, і переконались, що краще їсти щодня потрохи, і передали нам цю дорогу, бо це є дорога царська і для нас відповідна.
60. Брат запитав його: Коли чоловік упаде в якийсь гріх і навернеться, чи простить йому Бог? Старець відповів йому: Той, що звелів сповняти це, чи ж сам не більше сповнив? А Петрові заповів Він: відпускати своєму братові до сімдесяти раз по сім (Мт. 18, 22).
61. Брат, якого бентежили демони хули, пішов до авви Пімена з наміром виявити свій помисел, але вернувся, не сказавши старцеві нічого. Коли це знову бачить, що цей дух дуже непокоїть його, і знову пішов до старця. Але соромився звіритися йому і вернувся знову, нічого не сказавши старцеві. І так робив він кілька разів: приходив до старця, щоби визнати свій помисел, і з сорому вертався, не сказавши нічого. Старець пізнав, що брат мучиться помислами, але соромиться їх виявити. Таким чином, коли брат як звичайно знову прийшов і нічого не виявив, авва Пімен каже йому: Що з тобою, брате? — Ти відходиш, нічого мені не сказавши. Брат відповів: Що я можу тобі сказати, отче! Старець каже йому: Я відчуваю, що тебе борять помисли, але ти не хочеш звіритися мені, боячись, Щоб я не переповів кому. Повір, мені брате, — як та стіна не може говорити, так і я нікому не виявляю чужого помислу. Підбадьорений цим, сказав брат старцеві: Отче, я в небезпеці згинути від духа хули, бо він намагається переконати мене, Що нема Бога, чого не допускають і не думають навіть погани. Старець каже йому: Не бентежся цим помислом, бо хоч тілесна боротьба приходить до нас часто через нашу недбайливість, та цей помисел з'являється не з нашої недбайливости, а є Маною самого змія. Тому, коли приходить до тебе цей помисел, встань і молися, і, огородивши себе хресним знаменням, говори в думці, немовби до самого ворога: прокляття тобі і твоїй мані, твоя хула нехай буде на тобі, сатано! Сам я вірю, що є Бог, що всім промишляє, а цей помисел не від мене походить, а від тебе, ворога. І я вірю, — закінчив старець, — що Бог визволить тебе від усякої журби. Брат вийшов від старця, віддалився і робив за його вказівками. Демон, побачивши, що намір його відкритий, відступив від брата за Божою ласкою.
62. Брат питав авву Пімена: Що мені робити з цим тягарем, що пригнічує мене? Старець каже йому: І на малих, і на великих суднах буває линва — і коли нема ходового вітру, то беруть на плечі линву і канат та й потроху тягнуть судно, поки Бог не пошле ходового, пригожого вітру. А коли бачать, що настає туман, тоді причалюють до берега, вбивають кіл і прив'язують до нього судно, щоб воно не блукало по водах. Цей кіл — це самопониження.
63. Іще сказав авва Пімен: Не жий у тому місці, де бачиш, що тобі заздрять; инакше не матимеш успіху.
64. До авви Пімена прийшов брат і каже йому: Я засіваю собі поле і установляю з нього милостиню. Старець відповів йому: Добре діло робиш. Брат вернувся підбадьорений і помножив милостиню. Почув про це авва Анувій і каже авві Піменові: Чи ти не боїшся Бога, що дав таку відповідь братові? Старець промовчав. Через два дні авва Пімен послав за братом, покликав його до себе і каже йому в присутності авви Анувія: Що ти казав мені минулого разу? — мій ум був зайнятий тоді чимось иншим. — Я казав, — відповів йому брат, — що засіваю собі поле й установляю з нього милостиню. Авва Пімен сказав йому: Я думав, що ти говорив про свого брата — мирянина. Коли ти сам так робиш, то не добре робиш, бо таке діло не личить ченцеві. Коли брат почув це, засмутився і мовив: Крім цього діла я не маю і навіть не знаю жодного иншого, — а тому не можу не засівати свого поля. Коли брат відійшов, авва Анувій поклонився старцеві і сказав: Прости мені! Авва Пімен каже йому: Я й раніше знав, що це діло не чернече, але сказав так за його думками і тим підбадьорив його до помноження милостині. Тепер він відійшов від нас засмучений і знову буде робити те саме.
65. Брат спитав авву Пімена: Що це означає — гніватися на свого брата даремно (див. Мт. 5, 22)? - Даремно гніваєшся, — відповів старець, — коли гніваєшся за всяке лихе діло, що ти терпиш від свого брата, — навіть коли б він виколов тобі праве око. Коли ж хто намагається віддалити тебе від Бога, — на такого гнівайся.
66. Авва Пімена сказав: Коли чоловік згрішить і відрікатиметься, кажучи: я не грішний! — не викривай його; инакше відіймеш від нього нахил до добра. Коли ж скажеш йому: не сумуй, брате, і не впадай в розпач, а бережися надалі, — схилиш його душу до покаяння.
67. Брат сказав авві Піменові: Я хочу вступити в кеновію. Старець відповів: Якщо ти хочеш вступити в кеновію, а не перестанеш дбати про всякий випадок і про всяку річ, не зможеш виконувати правила спільнотного життя; бо там ти і глечиком не зможеш розпоряджатися за своєю волею.
68. Його ж спитав инший брат: Мої помисли представляють мені те, що вище за мене, й силують мене принижувати мого меншого брата. Старець сказав йому у відповідь: Апостол говорить, що у великому домі є не тільки посудина золота і срібна, але й дерев'яна і глиняна... Коли хто, отже, очистить себе від них усіх, буде посудиною на честь, освяченою і потрібною Господові, приготоване на всяке добре діло (див. 2 Тим. 2, 20-21). Що то значить? — питав брат. Старець відповів йому: Дім означає світ, посудина — люди, золота посудина — люди досконалі, срібна — ті, що йдуть за ними, дерев'яна і глиняна — що мають ще малий духовний вік. Той, хто очистить себе від них усіх, тобто нікого не осуджуючи, такий буде посудиною чистою, освяченою, потрібною Владиці й на будь-яке благе діло приготованою.
69. Мовив теж: Добрий досвід більший від слова; він чинить чоловіка умілішим.
70. Мовив іще: Чоловік, що навчає инших, а сам не робить того, чого вчить, — подібний до джерела, що всіх напоює і обливає, а самого себе не може очистити, так, що всякий бруд і нечистота залишаються в ньому.
71. Авва Серин пішов раз зі своїм учнем Ісааком до авви Пімена й каже йому: Що мені робити з тим Ісааком, хоча він й залюбки слухає мої слова? Авва Пімен відповідає йому: Як хочеш принести йому користь, то покажи чесноти на ділі. Бо він дослухаючись до твого слова, залишається порожній; а як ти свої слова покажеш на ділі, то це лишиться в ньому.
72. Авва Пімен сказав: кеновія вимагає трьох чеснот: по-перше — покори, по-друге — послуху, а по третє, запального призвичаєння та ревности до спільнотної братської праці, щоб вона не лишалася зневаженою.
73. Ще мовив: Инший чоловік начебто мовчить, але серце його осуджує инших, — такий постійно говорить. А инший від ранку до вечора говорить, та насправді ж дотримується мовчання. Тобто без користи нічого не говорить.
74. Іще мовив: Коли троє живуть разом — й один із них гарно мовчить, другий у хворобі дякує Богові, а третій услуговує їм із чистою прихильністю, то всі троє звершують одне діяння.
75. Ще мовив: Зло жодним способом не нищить зла. І тому, як хто робить тобі зло, ти роби йому добро, чини добром нищити зло.
76. Ще мовив: Не чернець той, хто скаржиться на свою долю. Не чернець той, хто відплачує злом за зло. Не чернець той, хто гнівається.
77. Іще мовив: Божа сила не може мешкати в людині, відданій пристрастям.
78. Іще сказав: Коли ми гонимося за спокоєм, то він утікає від нас; коли ж ми втікаємо від нього, то він гониться за нами.
79. До авви Пімена прийшов брат і каже йому: В мене багато помислів — я в небезпеці від них. Старець виводить його на двір і каже йому: Розкрий свою пазуху і не впускай вітру! -Не можу цього зробити, - відповів брат. Як не можеш зробити цього, — сказав старець, — то не можеш перешкодити й помислам приходити до тебе; але твоє діло — протистояти їм.
80. Брат іще питав його: Мені залишили спадок, — як накажеш учинити із ним? Авва Пімен каже йому: Йди, через три дні тобі скажу. Коли ж брат прийшов, старець каже йому: Що тобі, брате, сказати? Коли скажу: віддай свій спадок на церкву, там робитимуть вечері. Коли скажу: віддай своїм родичам, за те не буде тобі нагороди. Коли скажу: віддай убогим, _ то ти будеш безжурний. Тож іди, роби, що хочеш, це не моє діло.
81. Сказав також авва Пімен: Коли прийде тобі гадка про конечні потреби для тіла, й ти виконаєш їх раз, а опісля прийде вдруге і ти знову виконаєш, — то як прийде втретє, не зважай на неї, то — порожня гадка.
82. Брат спитав авву Пімена: Коли я побачу, що сталося що-небудь, чи ти дозволиш оповісти про те? Старець відповів: Святе Письмо говорить: хто, не вислухавши, відповідає, дурнота на того й сором (Прип. 18, 13). Як спитають тебе, говори, а як не спитають, мовчи.
83. Питав його брат про ледарство і безпечність. Ледарство, — говорив йому старець, — озброюється проти будь-якого діла і вкидає людей у безпечність. Але як хто пізнає його шкідливість і перетриває в доброму діланні, — буває спокійний.
84. Говорив також авва Пімен: Один чоловік ходить зі сокирою, трудиться весь день і не може зрубати дерева; а инший, вмілий у рубанні, й кількома ударами повалює дерево. Сокирою він називав розсудливість.
85. Іще сказав: Воля чоловіка — це мідяна стіна між ним і Богом. Коли чоловік покине її, то говорить разом із Давидом: з Богом моїм перейду крізь стіну, Бог мій, бездоганна путь Його (Пс. 17, 30-31). Коли з його волею лучиться Божа правда, то чоловік ділає (див. Йо. 15, 3-5).
86. Брат спитав авву Пімена: Чи жити мені з моїм аввою, я гублю при ньому свою душу? Старець, бачачи, що він терпить Шкоду, дивувався, — як він, зносячи таку шкоду, лишався з аввою. І сказав йому: Якщо хочеш, живи. Брат відійшов і лишився жити. Опісля знову приходить до старця і каже: Я терплю шкоду в своїй душі, живучи побіля мого авви. Авва Пімена не сказав йому: відійди від нього. Брат приходить утретє й каже: По правді, я вже не живу з ним. Старець мовить до нього: Ось, тепер ти увільнився від шкоди; йди і більше не живи з аввою. — Й каже опісля: Коли чоловік бачить шкоду для своєї душі й потребує спитати другого, то хай питає про сокровенні помисли, — а розслідити їх, це — завдання старців. А про явні гріхи питати не треба, а одразу ж належить відганяти їх.
87. Авва Авраам, учень авви Агатона, питав авву Пімена: Чому демони так нападають на мене? — На тебе нападають демони? — сказав йому авва Пімен. — Не демони нападають на нас, коли ми сповнюємо свої забаганки, — наші забаганки зробилися для нас демонами. Вони-то й мучать нас, щоби ми їх сповняли. Коли ж хочеш знати, з ким воювали демони, то з Мойсеєм і йому подібними.
88. Говорив авва Пімен: Брат питав авву Мойсея, як чоловік може бути мертвим стосовно до ближнього? Авва каже йому: Коли чоловік не положить собі на серці, що він уже три роки перебуває у могилі, то не сповнить цього слова.
89. Брат питав авву Пімена: Як треба перебувати в келії? Старець говорив йому: Перебування в келії з зовнішнього боку полягає в ручній праці, в тому, щоби їсти раз у день, мовчати й повчатися. А таємно досягати поступу в келії значить — повсякчас осуджувати самого себе, куди б хто не пішов, не опускати годин братської служби й келійних молитов. Як часом доведеться тобі перебувати без ручної праці, то йди на службу й молися, не відволікаючись. І врешті — тримайся доброго товариства й віддалюйся від товариства злого.
90. Раз до авви Памва прийшло двоє братів. Один із них сказав йому: Авво, я пощу два дні й їм лише по дві скибки хліба; чи спасуся я цим, чи я помиляюся? А я, авво, — мовив другий брат, — своєю ручною працею заробляю щодня по два срібняки; трохи лишаю на їду, а инше віддаю на милостиню. Чи спасуся я, чи помиляюся? Авва не відповів їм нічого, хоч вони довго його просили. Через чотири дні, коли брати хотіли повернутися на своє місце, прийшли клирики, потішити їх. Не журіться, браття, — говорили вони, — Бог не лишить вас без нагороди; а в старця такий звичай, що він не відразу говорить, як не піддасть йому Бог. Браття зайшли до старця і сказали йому: Помолися за нас, авво! — Ви хочете йти від нас? — спитав старець. — Так, — відповіли вони. — Маючи на думці їх подвиги, авва писав по землі й говорив: Памво постить по два дні й їсть по дві скибки хліба — чи він тому чернець? Ні! Памво трудиться щодня, заробляє по два срібняки й дає їх на милостиню — чи тому він чернець? Ні, ще! Опісля він сказав їм: І ці діла добрі; та як притому збережеш ти і своє сумління перед твоїм ближнім, тоді спасешся. Браття, вдоволені такою наукою, пішли із радістю.
91. Брат питав авву Памва: Чому демони перешкоджають мені робити ближньому добро? Не говори цього, відповів йому старець, — инакше ти робиш Бога неправдомовним. А радше скажи: Я взагалі сам не хочу давати милостині. Бо Бог, попередивши, мовив: Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу (Лк. 10, 19).
92. Сказав авва Палладій: Душа, що трудиться для Бога, мусить або з вірою вчитися того, чого не знає, або ясно вчити того, що знає. Коли не хоче сповняти ні того, ні того, вона хвора на безумство, бо початок боговідступництва — це пересит наукою, почуття огиди до слова, — того, чого прагне душа боголюбця.
93. Один зі старців оповідав: Я просив авву Сисоя, щоби він сказав мені слово, й він сказав мені у відповідь: чернець має вважати себе нижчим від ідолів. Я відійшов до своєї келії і роздумував сам із собою, кажучи: що значить — нижче від ідолів? Пішов я знову до старця і кажу йому: Що значить бути нижчим від ідолів? Старець відповів мені: Про ідолів написано: уста мають, і не промовляють, очі мають, і не побачать, вуха мають, і не почують (Пс. 113, 13-14). Такий має бути чернець, і як ідол гидота, так і він має вважати себе гидотою.
94. Брат сказав брату Сисоєві: Чому мене не покидають пристрасті? Бо їхні посудини в нутрі у тебе, — відповів старець. Віддай їм їхню заставу, - і вони віддаляться.
95. Прийшов хтось до авви Силуана на Синайську гору. Побачивши, що браття працюють, він сказав старцеві: Працюйте не на ту їжу, яка проминає (Йо. 6, 27): Марія вибрала кращу частку (Лк. 10, 42). Старець сказав своєму учневі: Захаріє, подай братові книгу й відвели його до подорожньої келії. Як настала дев'ята година, брат прислухувався під дверима, чи не посилають, кликати його до трапези. Але, що ніхто його не кликав, він сам став, пішов до старця і каже йому: Авво, невже твої браття сьогодні не їли? — їли, — відповів старець. — Чому ж мене не покликали? — спитав брат. — Тому, — відповів старець, — що ти чоловік духовний і не потребуєш такої поживи; а ми, як тілесні хочемо їсти й тому працюємо. Ти вибрав кращу частку, читаючи весь день, і не хочеш живитися тілесною поживою. Брат, вислухавши старця, поклонився йому й сказав: Прости мені, авво! — Тоді старець каже йому: Направду, й Марія потребує Марти, бо й Марія величається задля Марти. 96. Оповідав старець: Один брат, впавши в тяжкий гріх і каючись в ньому, пішов відкрити його одному старцеві, але не відкрив йому справи, а сказав так: Коли до когось прийде такий і такий помисел, чи може цей чоловік осягнути спасіння? Старець, не маючи досвіду в розсудливосте, сказав йому у відповідь: Занапастив ти свою душу. Брат вислухав це і сказав: Коли я занапастив себе, то відійду в світ. По дорозі роздумав він зайти до авви Силуана й відкрити йому свої помисли. А він був великий у розсудливості. Та, прийшовши до нього, брат і йому не відкрив справи, а вдався до такої завуальованости, як і з попереднім старцем. Отець розкрив свої уста й почав говорити йому зі Святого Письма, що ті, які помишляють, зовсім не підпадуть, осудженню. Почувши це, брат набув у душі сили й уповання й розкрив йому й саму справу. Вислухавши справу, старець, як добрий лікар, вилікував його душу словами зі Святого Письма, — що є покаяння тим, які свідомо навертаються до Бога. — Коли мій авва прийшов до того старця і розповів йому про це, він сказав: Той брат, що втратив надію і вирішив відійти в світ, це — неначе зоря серед братів. — Я розповів для того те, аби ми знали, як небезпечно говорити про помисли, або про діла з людьми, неосвіченими в розсудливості.
97. Свята Синклитикія сказала: Ті, що збирають земні багаства, піддаючись тяжкій праці й небезпекам, хоч би багато придбали, бажають ще більшого; за ніщо вважають те, що мають, а змагають до того, чого не мають. А ми, не маючи нічого з потрібних благ, із Божого страху не хочемо шукати їх.
98. Сказала теж: Є журба на користь і є журба на шкоду. Журба на користь полягає в тім, щоби мати жаль та скорботу з приводу своїх гріхів, незнання ближнього й щоб не відпасти від поставленої мети — сподобитися досконалої благости. В тім полягає журба за Богом. Та в цьому буває деяка домішка ворога, бо й він наводить журбу, повну нерозумності, що в багатьох називається пригніченням духа. Цього духа треба проганяти переважно молитвою і співом псалмів.
99. Сказала теж: Добре не гніватися. Коли ж це буває, то тобі Бог не дав для пристрасті мірки й одного дня, бо сказав: Хай сонце не заходить над вашим гнівом (Еф. 4, 26). А ти очікуєш, аж сповниться увесь твій час! Невже ти не знаєш, що сказано: Доволі дневі його лиха (Мт. 6, 34)? Чому ти ненавидиш чоловіка, що образив тебе? Не він образив тебе, а диявол; зненавидь хворобу, а не хворого.
100. Сказала теж: Небезпечно вчити инших чоловікові, що не перейшов досвідом своїм діяльного життя. Бо як той, що має старий дім, прийнявши до себе мандрівників, може згубити їх, як дім упаде, так і ті, що самі перед тим не збудували міцної будівлі, разом зі собою губили і тих, що до них прийшли. Бо хоча словами вони закликали до спасіння, та лихим життям більше шкодили своїм послідовникам.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:10 | Повідомлення # 14
101. Іще сказала: від ворога походить надмірно ревне подвижництво, і його учні так роблять. Чим же ми відрізнимо Боже і царське подвижництво від того тиранського і диявольського? Зрозуміло, що поміркованістю. Протягом усього життя, хай буде для тебе одне правило посту. Не пости чотири, або п'ять днів, аби потім через послаблення дозволити собі багато страв; це тішить ворога, тому, що непоміркованість завжди буває згубна. Не трать нараз усієї зброї, щоб не лишитися тобі роззброєним і не попасти в полон під час війни. Дбай про те й инше на випадок потреби. Поки ти молодий і сильний — пости, бо прийде старість, а з нею і неміч. Поки ти в силах, збирай скарб, щоби опісля не показатися безсилим.
102. Також говорила: Чим більші успіхи роблять подвижники, з тим сильнішим стрічаються противником.
103. Раз прийшли з Пелузійської країни до матері Сари два старці, — великі пустельники. І коли відходили від неї, сказали один одному: Навчімо цю старицю покори. Отже, кажуть їй: Гляди, мати, не пишайся умом і не кажи сама собі: ось, і пустельники прийшли до мене, — жінки. Вона відповіла їм: я жінка тілом, а не умом.
104. Мати Сара сказала також: Як я буду благати Бога, щоб усі люди були з мене вдоволені, то треба буде мені лякатися під дверима кожного. Ліпше я буду благати Бога, щоб моє серце було чисте перед усіма.
105. Авва Іперехій мовив: Правдиво мудрий той, хто не словом повчає, а ділом.
106. Якось прийшов із Риму чернець, що займав високу посаду на царському дворі, й поселився в скиті біля церкви. Мав він при собі одного послушника, що послугував йому. Пресвітер, побачивши його неміч та ще й довідавшись у якій вигоді він жив перед тим, передавав ченцю, як посилав що Бог або приносили до церкви. Проживши в скиті двадцять п'ять літ, чернець одержав дар ясновидіння і зробився славним. Один із великих єгипетських подвижників, почувши про нього, відвідав його, сподіваючись знайти в нього суворіший спосіб зовнішнього життя. Увійшовши до нього, він привітав його, й, помолившись, вони сіли. Аж бачить Єгиптянин, що він носить гарний одяг; під собою має рогожу й шкіру, має невелику подушку, ноги чисті й обуті в сандалі. Побачивши це, він розчарувався, що в такому місці так живе цей чоловік, а в не суворому подвижництві. Старець, маючи дар ясновидіння, зрозумів, що той розчарувався, і каже своєму прислужникові: Зроби нам сьогодні свято задля авви. Прислужник знайшов трохи городини й зварив її. Коли настав час, вони, вставши, їли. Задля немочі старець мав у себе трохи вина, й вони пили.
Коли ж настав вечір, вони прочитали дванадцять псалмів і лягли. Те саме зробили і в ночі. Вставши рано, сказав єгиптянин старцеві: Помолися за мене! Та й пішов від нього, не скориставши нічого. Коли ж трохи відійшов, старець, бажаючи принести йому користь, послав за єгиптянином, щоб його завернути. Коли той прийшов, старець знову прийняв його з радістю і став питати: 3 якої ти країни, чи з якого міста? — Я зовсім не міський мешканець, — відповідає єгиптянин. Старець питає: Чим же ти займався в селі? — Я був сторожем. — Знову питає: Де ти спав? — На полі, — відповів він. — Чи мав ти постіль? — Яку постіль міг я мати в полі? — відповів він. Старець питає: Як же ти спав? — На землі, — відповів єгиптянин. — Яка пожива була в тебе в полі й яке вино ти пив? Єгиптянин відповів: Яка в полі пожива й яке вино? — Як же ти жив? — Їв трохи хліба, відповів він, і що-небудь соленого, а пив воду. — Велика це праця, — сказав старець і спитав: А чи була в селі лазня, де б було можна купатися? — Ні, — відповів єгиптянин, — та коли хотіли — купалися в річці. Коли старець вислухав це все й довідався про вбогість попереднього життя єгиптянина, то, бажаючи принести йому користь, розповів про своє попереднє життя в світі. Я, покірний, котрого ти бачиш перед собою, — з великого міста Риму й був вельможею на царському дворі. Тільки-но єгиптянин вчув ці перші слова, зворушився і слухав з насолодою, що далі оповідав йому старець. — І ось, — продовжував старець, — покинув я Рим і прийшов у цю пустиню. Я, що його ти бачиш перед собою, мав чудові покої й величезні багатства. Погордивши те усе, прийшов я в цю келію. В мене, що ти його бачиш перед собою, були ліжка з золота та коштовними покривалами, а тепер замість них дав мені Бог цю рогожу і шкіру. В мене були коштовна одежа, замість них ношу я тепер це бідне одіяння. На трапезування моє витрачував я багато золота; замість цього дає мені Бог трохи цієї городини і чарку вина. Мені служило багато хлопців, і, ось, замість них усіх тепер Бог піддав цьому старцеві услугувати мені. Замість лазні ллю я на свої ноги трохи води й по своїй немочі ношу сандалі. Замість співу співаків і гри на флейтах і аріях прочитую я дванадцять псалмів; те саме роблю і вночі за гріхи, що їх я зробив, і одразу після спочинку відправляю своє мале богослуження. Тож, прошу тебе, отче, не розчаровуйся моєю неміччю! Вислухавши це, єгиптянин застановився і сказав: Горе мені! Від багатьох недостатків світу я прийшов сюди на спокій і маю тепер те, чого не мав перед тим; а ти з такої вигоди прийшов на скорботи й з великої слави й багатства прийшов у приниження і вбозтво! Таким чином єгиптянин, отримавши повчання, залишив старця, ставши його товаришем і відвідував його задля користи. Бо старець відзначився розсудливістю і був наповнений пахощами Святого Духа.
107. Брат спитав одного з отців: Чи осквернюється той, хто має нечистий помисел? Коли ж розсуджували про це, одні говорили: осквернюється, инші говорили: ні, бо ми прості не можемо від них остерегтися, але діло в тому, щоби не робити гріха тілесного. Після того пішов брат до більш досвідченого старця і спитав його про це. Старець відповів йому: Від кожного вимагається за його мірою. Брат благав старця, кажучи: На Господа, поясни мені ці слова. — Ось, — каже старець, — тут стоїть пожадана посудина — і прийшло двоє братів: один, що має великі міри, а другий — малі. Коли помисел досконалого скаже: я хочу мати ту посудину, та чоловік не зупиниться на тому, а зараз відкине помисел, то він не оскверниться. А як той, що не отримав великих мір, подумає це й займатиметься помислом, та не піддасться йому, то теж не оскверниться.
108. Старець мовив: Коли хто житиме в якомусь місці й не принесе плоду того місця, то саме місце проганяє його, бо він не приніс плоду того місця.
109. Один брат працював у день пам'яти мученика. Инший брат, побачивши це, сказав йому: Чи ж можна сьогодні працювати? Цей відповів йому: Сьогодні Божий слуга виступив на сцену, даючи свідоцтво про Христа, — і його мучено; А чи мені задля Господа не пристало хоч трохи потрудитися сьогодні в своєму ділі?
110. Старець мовив: Як хто сповнить діло, йдучи за своєю волею, й це буде не no-Божому, одначе зроблене в незнанні, то опісля такий конечно мусить прийти на Божу дорогу. А хто тримає свою волю не пo-Божому і не хоче слухати инших тільки самого себе вважає знаючим, тяжко такому прийти на суд Божий.
111. Спитали старця: Що це таке — вузька й тісна дорога (Мт. 7, 14). Старець відповів: Вузька й тісна дорога є та, щоб чинити насилля над своїми помислами і для Бога вмертвлювати свої бажання; це означають слова: Ось ми покинули все й пішли за Тобою (Мт. 19, 27).
112. Старець мовив: Як чернечий чин далеко почесніший від звання мирян, так і мандрівний чернець має бути під кожним оглядом взірцем для ченців, що проживають на одному місці.
113. Старець мовив: Коли чернець на тому місці, де він живе, задумає зробити добре діло і не зможе його зробити, то такий хай не думає, що, відійшовши на инше місце, зможе це довершити.
114. Старець мовив: Як робітник прийде на місце, де немає робітників, то не зможе зробити жодного успіху. Отже, він має старатися, щоби не зійти вділ. І навпаки, якщо лінивий житиме з працьовитим, то поступає, як буде невсипущим; а як не поступає, то принаймні не сходить вділ.
115. Старець мовив: Коли душа має тільки слово, а не має діла, то вподібнюється до дерева, що має квіти, а не плоди.
116. Старець мовив: Як дерево, що має повний і дозрілий плід, має заразом і листя, так душі, що робить добре ділання, властиве добре слово.
117. Старець мовив: Ми не тому маємо підлягати судові, що входять у нас помисли, а тому, що на зле вживаємо їх; бо від помислів можна потерпіти кораблетрощу — і за помисли можна отримати вінець.
118. Старець мовив: Не май справи зі світськими ні в даванні, ні в одержуванні, не знайомся з жінками й не будь за свобідний у поведінці з хлопцем.
119. Брат спитав старця: Що мені робити, як на мене повстає многота помислів, і я не знаю, як мені з ними боротися? Старець відповідає йому: Не борися з усіма, а з одним, бо всі помисли ченців мають немов одну голову. Тож ти борися саме з тією головою, — а инші помисли втихомиряться.
120. Про злі помисли сказав старець: Благаю вас, браття, — як покинули ми діла злі, так покиньмо й помисли про них.
121. Один старець мовив: Хто хоче жити в пустині, той мусить сам бути ученим, а не потребувати науки, щоби не потерпіти шкоди.
122. Старець сказав: Йосиф Ариматейський просив узяти тіло Господа і, взявши, положив Його в новому гробі, в чистій плащаниці. Чиста плащаниця — це чисте серце; новий гріб — новий чоловік Ізраїль, що йому в пустині як поживу було дано манну, а правдивому Ізраїлеві — Христове Тіло.
123. Старця спитали: Як я знайду Бога, — постом, працею, неспанням чи милостинею? А старець на це відповів ось що: Не одні зморили нерозумно своє тіло й не отримали з того користи. Наші уста дихають постом; ми на пам'ять вивчили Святе Письмо, відправили Давидові псалми, а не маємо того, чого шукає Бог, себто Божого страху, любови й покори.
124. Брат спитав старця, кажучи: Прохаю старців, щоби вони сказали мені про спасіння моєї душі — й не можу втримати нічого з їхніх слів. Навіщо ж мені питати їх, коли в нічому не поступаю? Бо я весь нечистота. А були там дві подорожні посудини. І каже йому старець: Піди, принеси одну з цих посудин, налий до неї оливи, вилий її і постав посудину на своє місце. Він так зробив раз і другий. І каже йому старець: Принеси тепер обидві посудини разом і поглянь, котра з них чистіша. Брат каже йому: Та, що до неї я наливав оливи. — Так і душа: хоча й не втримує нічого з того, про що запитувала, але очищується більше, ніж душа чоловіка, що не питає.
125. Говорив один із отців: Один дуже побожний брат мав бідну матір. Як настав великий голод, він узяв хліба і пішов занести його до своєї матері. Коли це озвався до нього голос, що говорив: Чи ти дбаєш про свою матір, чи я піклуюся про неї? Брат пізнав силу голосу, впав ниць, молився і говорив: Ти, Господи, піклуйся про нас! — І, вставши, вернувся до своєї келії. Третього дня прийшла до нього мати і каже йому: Один чернець дав мені невеликий пшеничний хліб; візьми його й роздроби нам на малі частинки, щоби ми поживилися. Як брат почув це, прославив Бога й, сповнившись надією, за Божою благодаттю поступав у всякій чесноті.
126. Один брат жив у мовчанні, й демони під виглядом ангелів хотіли звести його під приводом спільного зібрання на молитву. Вони розбуджують його, просять і показують йому деякі знаки. А він пішов до одного старця і сказав йому: Авво, до мене приходять ангели зі світлом і розбуджують мене до спільного зібрання на молитву. А старець каже йому: Не слухай їх, сину! Це — демони; коли вони приходять будити тебе, відказуй: Я встану, коли схочу, а вас не послухаю. Брат прийняв поучення старця і пішов у свою келію. Наступної ночі демони знову, як раніше, прийшли й будили його. Та він, як йому наказав старець, відповів їм, кажучи: Встану, коли схочу, а вас не слухаю. Демони сказали йому: Той злий старець — брехун, він обманув тебе. Бо прийшов до нього брат, бажаючи позичити гроші, а він, маючи гроші, обманув його, кажучи: я не маю грошей — і не дав йому. З цього зрозумій, що він обманець. Брат встав, пішов до старця і розповів йому про це. А старець сказав йому: правда, я мав гроші, й коли прийшов брат і просив мене, я йому не дав, бо знав, що якби я йому дав, це б було шкідливо для його душі. Тому я наважився порушити одну заповідь, а не десять, щоб не впасти нам у журбу. Ти ж не слухай демонів, що намагаються тебе звести. І брат, вельми утверджений старцем, пішов у свою келію.
127. Старець мовив: Мужеві, що справді мудрий і живе побожно неможливо бути зловленим і впасти в сороміцькі пристрасті, хіба тільки через зведення диявола.
128. Мовив іще: Тією мірою, як тіло нездужає похіттю, душа не знає Бога.
129. Мовив іще: Для здоров'я душі доволі пізнання Бога.
130. Іще мовив: Усі люди бажають одержати блага, а набувають їх саме ті, що пристають із Божим Словом і служать чеснотами.
131. Спитали браття одного з отців, кажучи: Чому душа не поривається до Божих обітниць, обіцяних у Святому Письмі Його, а ухиляється до нечистоти. Старець відповів: Я думаю, що вона ще не скуштувала горішнього, тому й має пожадливість до нечистоти.
132. Старець сказав: Якщо ти сядеш на місце й побачиш деяких, що мають слово потіхи, то не зважай на них, але якщо є якийсь бідний, то вважай на нього до тієї пори, поки він не матиме хліба й заспокоїться.
133. Говорив старець про Мойсея, що він, коли хотів убити єгиптянина, озирався сюди й туди (Вих. 2, 12) й нікого не побачив, тобто в помислах своїх, а побачив, що він не зробить нічого злого, а зробить це для Бога, — й убив єгиптянина.
134. Говорив теж старець про слова, написані в псалмі: І покладу на морі руку Його, і на ріках правицю Його (Пс. 88, 26), що це говориться про Спасителя. Лівиця Його на морі — це є світ, а на ріках Його правиця, — ці ріки то апостоли, що напоюють світ вірою.
135. Прийшло раз троє братів у скит до старця і спитали його один, кажучи: Авво, я вивчив Старий і Новий Завіт на пам'ять. Старець сказав йому у відповідь: Ти наповнив повітря словами. І другий спитав його, кажучи: А я написав для себе сам Старий і Новий Завіт. Старець і йому сказав: Ти затасував свої вікна книгами. І третій сказав: У мене в горщику, що в ньому вариться страва, зійшов очерет. Старець сказав йому на те: А ти відігнав від себе гостинність.
136. Передавали деякі з отців про великого старця: коли хто приходив до нього спитати про що-небудь, то старець говорив йому алегорично. Ось, я приймаю лице Бога й сиджу на престолі суду. Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? Як скажеш: Помилуй мене, то Бог говорить тобі: Коли ти хочеш, щоб я помилував тебе, то й ти помилуй свого брата — і я помилую тебе. А коли ти хочеш, щоби я простив тобі, — прости й ти своєму братові. Чи в Бозі причина того? Нехай не буде! — Вона в нас самих, чи хочемо ми спастися.
137. Оповідали про одного отця в Келліях, що він відзначався великою працьовитістю. Й ось, коли якось він відправляв у себе чернече правило, довелося иншому старцеві прийти до нього. І він почув знадвору, як той старець сварився зі своїми помислами й говорив: Невже за одне слово це все відніметься від мене? Старець, підійшовши до дверей, подумав, що він свариться з кимсь і штовхнув їх, щоби увійти й помирити їх. Та, як увійшов і побачив, що всередині не було нікого иншого, — а що був щирий зі старцем, то спитав його: 3 ким ти сварився, авво? — Зі своїми помислами, — відповів він. Чотирнадцять книг знаю я на пам'ять, а одне скорботне слово почув збоку — й як прийшов і став відправляти своє правило, то все забув, а тільки це одне прийшло мені до пам'яти під час мого правила. Тому я сварився із своїм помислом.
138. Сказав один із отців: Чиста тварина пережовує поживу і є двокопитна, так і чоловік, який істинно вірить і приймає два завіти, що всеціло зберігаються в святій Церкві, а в єретиків різним способом відкидаються. Той чоловік має пережовувати добру поживу, а погану ні. Хосенна пожива, це, кажу, добрі помисли, передання учителів, чесноти святих. І сказав ще: А шкідлива пожива — це злі помисли в різних гріхах і помилках людей.
139. Брат спитав одного зі старців: Що робити, як мені доведеться бути змореним від сну, а настане час молитви, душа ж моя із сорому не хоче її відправити? Й відповів йому старець: Як трапиться, що тебе зморить сон до ранку, то, коли встанеш, замкни двері й вікна та й відправляй свої молитви, написано бо: Твій єсть день і твоя ніч (Пс. 73, 16). Бога слід прославляти повсякчасно.
140. Один брат спитав старця, кажучи: Отче, чи краще мені здобувати слави в людей, аніж безчестя? Старець відповів: Так, і я хочу здобувати собі слави, доки вона духовна, угодна Богові, а не безчестя. Брат питає його: Як же це може бути? Старець відповідає: Коли я зроблю добре діло й за це буду прославлятись у инших, то можу осудити помисел свій, що я негідний такої слави. А безчестя буває із злих діл, - і як же я не можу заспокоїти своє серце, коли всі люди спокусилися мною. То ж краще робити добро і славитися, ніж робити зло і отримувати безчестя. І сказав брат: Добре ти, отче, сказав.
141. Старець мовив: Один їсть багато й не насичується, а другий їсть мало й насичується. А більшу нагороду одержує той, що багато їсть й остає голодний, як той, що мало їсть і є ситий.
142. Старець мовив: Коли між тобою й кимось иншим буде сказано образливе слово, а той стане відпиратися, кажучи: Я не говорив цього, — то не сперечайся з ним, а кажи: Ти сказав. Тоді він схаменеться і мовить: Справді, я сказав дещо.
143. Брат спитав старця: Моя сестра бідна, і з любови я даю їй що-небудь, чи в цьому випадку є вона одною з вбогих? Старець відповів: Ні. Брат спитав: Чому ж, авво? Старець відповів: Бо сама кров трохи притягує тебе до неї.
144. Старець мовив: Брехня — це ще старий чоловік, а правда — новий чоловік.
145. Мовив знову: Правда — це корінь добрих діл, а брехня - смерть.
146. Старець мовив: Монаху не вільно слухати всяких речей, ні бути багатослівним, ані скоро розчаровуватися.
147. Старець мовив: Не кожним словом насолоджуйся і не згоджуйся з ним, і не вір надто швидко, а що правдиве, то говори скоріш.
148. Старець мовив: Коли (зовнішньо) й трудилися тут святі та ось, — вони вже й прийняли частину відпочинку. А це сказав тому, що (трудячись) вони були свобідні від турбот цього світу.
149. Старець сказав: Якщо чернець побачив місце, що представляє духовний поступ, але задля потреб тіла вимагає труду — й тому не йде туди, такий не вірить, що є Бог.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:11 | Повідомлення # 15
150. Брат-початківець спитав ченця, кажучи: Що краще, мовчати, чи говорити? А цей відповідає йому: Як слова порожні, то облиш їх, а як добрі, то дай місце добру й промовляй. А особливо, як вони будуть добрі, то не зволікай, а зараз кажи -й заспокоїшся.
151. Старець сказав: Коли в серце ченця, що сидить у келії, ввійде слово, а за ним похопиться брат, що не осягнув віку й якого не притягає Бог, то перед ним стоять демони й пояснюють це слово, як їм хочеться.
152. Говорив один із старців: Коли на початку ми зібралися разом і говорили про користь для душі, то укладали кружала-кружала і підіймалися на небо, а сьогодні ми збираємось на пересуди й тягнемо себе самих у глибоку пропасть.
153. Сказав инший серед отців: Коли наш внутрішній чоловік невсипущий, то можна зберегти й зовнішнього чоловіка. А коли не так, то принаймі збережемо язик.
154. Він же мовив: Потрібне духовне діло, — задля цього ми прийшли. І дуже трудно вчитися устами, коли тіло не сповнить цього діла.
155. Инший же мовив: чоловікові завжди треба мати діло внутрі себе. Отже, якщо він займається Божим ділом, то приходить до нього ворог сьогодні чи завтра, та не знаходить собі місця, щоби лишитися. І знову, якщо чоловік стане полоненим ворога, то часто приходить до нього Божий Дух, а як ми не даємо Йому місця, то Він віддаляється.
156. Брат спитав старця, кажучи: Скажи мені слово, щоби спастися. Старець відповів: Постараймося робити поволі; при тому пристає до нас Бог, й ми спасаємося.
157. Прийшли деякі монахи з Єгипту в скит відвідати старців, а, побачивши, що ті не мало споживали страви, зголоднівши від свого пощення, розчарувалися. Довідавшись про це, настоятель, забажав їх вилікувати і проголосив у церкві народові, кажучи: Постіть, браття, і посилите спосіб вашого подвижництва. Єгиптяни, що прийшли, хотіли було повертатися, але скитяни затримали їх. Коли ж єгиптяни попостили один день, то посумніли, а було їм наказано постити два дні.
Самі ж скитяни постили весь тиждень. А як настала субота, єгиптяни сіли за стіл із старцями. Коли ж єгиптяни під час столування почали зчиняти гамір, тоді один із старців затримав їх руки, кажучи: Столуйтеся пристойно, як ченці! Та один із них відштовхнув його руку, кажучи: Пусти мене, бо я вмираю, не ївши вареного весь тиждень. Старець каже йому: Якщо ж ви, що не їли два дні, так підупадаєте на силах, то чому ж розчаровуєтеся братами, що постійно так постять? Єгиптяни покаялися перед ними й, отримавши науку з їх подвижництва, пішли з радістю.
158. Брат спитав старця, кажучи: Що мені робити, коли помисли підмовляють мене виходити під причиною відвідування старців? Старець сказав йому у відповідь: Коли ти бачиш, що помисли підмовляють тебе вийти з келії задля тісноти, то потіш себе в своїй келії — й не схочеш вийти; а як задля користи душі, то випробуй помисел свій і вийди. Бо я чув про одного старця, що коли помисли говорили йому відвідати когось, то він вставав, брав свою милоть і ходив довкола своєї келії і потішав себе, як мандрівник. І таким чином вспокоювався.
159. Один брат, що після самітництва вступив у чернечий стан, одразу ж замкнувся в келії, кажучи: Я анахорет. Почувши це, старці прийшли й випровадили його й змусили обходити келії ченців, каятися і говорити: Простіть мені! — Я не анахорет, а чернець-початківець. І сказали старці: Як побачиш юнака, що із своєї волі підіймається на небо, затримай його за ногу й скинь його звідтіля, бо йому це корисне.
160. Брат сказав великому старцеві: Хотів би я, авво, найти старця за моїм бажанням та й умерти з ним. Каже йому старець: Доброго ти шукаєш, мій пане! Брат подумав у своєму умі, що воно таке, та не знав думки старця. Й коли старець побачив його вдоволеним, то сказав йому: Якщо ти знайдеш старця по своєму бажанню, чи схочеш з ним лишитися? — Ще й як, — сказав брат. Опісля старець каже йому: Чи ти маєш йти за волею старця, чи він за твоєю волею, — й тоді ти заспокоїшся? Зрозумів брат і, каючись, говорив: Прости мені, що я дуже величався. Я, що нічого не знаю, думав, що добре говорю.
161. Двоє братів за тілом стали самітниками, й перший із них після постригу був меншого зросту. Коли один із отців прийшов їх відвідати, то вони поставили мидницю і менший підійшов обмити ноги старцеві. Та старець затримав його руку, відсунув його, а поставив вищого зростом. А присутні сказали: Авво, той менший, та перший за постригом. Старець же каже їм: Я беру старшинство меншого і кладу на більшого ростом.
162. Один жовнір спитав був старця: Чи Бог приймає каяття? А старець повчив його багатьма словами і каже йому: Скажи мені, дорогий, — як тобі роздереться плащ, чи ти викинеш його геть? Жовнір сказав йому: Ні, я зашию його й знову носитиму. Старець каже йому: Якщо ти так щадиш свою одіж, то чи тим більше не пощадить Бог свого творіння? І жовнір, добре в тому переконаний, відійшов із радістю у свою країну.
163. Спитав один брат старця, кажучи: Яке діло душі, а яке діло рук? Старець відповідає йому: Все, що буває за Божою заповіддю, — це діло душі, — а робити і збиратися за власним міркуванням — це діло рук. Брат каже йому: Роз'ясни мені ці слова. Старець мовить до брата: Ось, ти чуєш, що я хворий і думаєш собі: Чи покинути мені своє діло й піти до нього? Насамперед закінчу своє діло, а відтак піду. Та з'являється тобі инша нагода — і ти не йдеш. А знову брат каже тобі: Брате мій, поможи мені в роботі. І ти кажеш: Невже мені лишити своє діло і йти працювати з ним? Як ти не підеш на поклик, порушиш Божу заповідь, що становить діло душі, для діла рук. Та як хто попросить тебе відійти від свого діла, для заповіді, й ти відходиш від нього, то це є Боже діло.
164. Брат спитав старця, кажучи: Скажи мені діло. Старець відповідає йому: Віджени від себе всяку зависть у всякому Ділі, — і тоді спасешся. При тому сказав старець, що зависть вкидає чоловіка в гнів, а гнів у засліплення, засліплення ж чинить те, що чоловік чинить усяке зло.
165. Сказав один із отців: Тверде слово і добрих робить злими, а лагідне слово пожиток приносить.
166. Сказав один із старців: Наші отці ввійшли в життя відкиненням своєї волі, а ми, як зможемо, ввійдімо добротою.
167. Мандрівний брат спитав старця: Я хочу вернутися у свою країну. А старець відповідає йому: Брате, знай, що ти, прийшовши сюди зі своєї країни, мав Бога своїм провідником, коли ж хочеш вернутися, то вже не будеш Його мати.
168. Старець мовив: Є люди, що мовчать не задля Бога, а тому, що хочуть здобути собі славу. Та хто мовчить задля Бога, то це справді є чеснота — і такий чоловік одержує благодать від Бога і Святого Духа.
169. Сказав один із старців: Як вітер не колихатиме дерево, то воно не ростиме і не дасть коріння, так і чернець, — як не матиме спокус і не терпітиме, не буде мужнім.
170. Брат спитав старця, кажучи: Чому я, відправляючи своє мале правило, роблю це недбало? Старець відповів: Любов до Бога проявляється в тому, як хто сповняє Боже діло ревно зі скрухою і не розсіяним умом.
171. Сказав один із отців: Немає жодного народу під небом, як християнський нарід, а також жодного такого стану, як монаший стан. Та тільки їм шкодить те, що диявол надихає їх злопам'ятністю до братів, коли вони говорять: ось, він сказав мені, і я відповів йому тим самим; і він має гріхи перед собою й не бачить їх, а про гріхи ближнього просторікує. З того і терплять шкоду.
172. Старець мовив: Старець має бути не тільки слухачем заповідей, але і їх виконавцем.
173. Старець мовив: Пророки написали книги, а прийшли наші отці й вправлялися в них і вивчили їх на пам'ять. Опісля прийшов цей рід і списав їх і поклав порожніми на вікнах.
174. Говорили старці: Куколь - це знак незлобивосте; аналав — знак хреста; пояс — знак мужносте. Тож живіть за нашим чернечим способом.
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Сторінка 3 з 7«1234567»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика