Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 7«123467»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Патерик
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:00 | Повідомлення # 6
РОЗДІЛ V
Різні оповіді для впорядкування блудних зворохоблень, що повстають супроти нас
1. Авва Антоній говорив: Думаю, що тіло має відрух природній, вроджений, та він не діє, як душа не хоче, — і є в тілі один відрух без похоті. Є й инший відрух, що походить із харчування і розгріття тіла їжею та питтям. Та горяч крови, що з них витворюється, викликує збудження в тілі. Саме тому сказав апостол Павло: Не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти (Еф. 5, 8); рівно ж і Господь у Євангелії мовив до своїх учнів: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом (Лк. 21, 34). А в подвижників буває ще й инший відрух, що походить із підступу й заздрости демонів, то ж треба знати, що в тілі бувають відрухи трьох родів: один природний, другий з нерозбірливости в їді й третій — від демонів.
2. Авва Геронтій Петрський говорив: Багато спокушуваних плотськими пожаданнями, що не співжили тілесно, блудували думкою, зберігаючи тіло незайманим, розпустували в душі. Тому, Дорогі, добре є сповняти слово Святого Письма: Більш ніж щось инше пильнуй своє серце (Прип. 4, 23).
3. Авва Йоан Колов сказав: Той, що насолоджується і бе-сідує з отроком, уже вчинив перелюб із ним у своєму помислі.
4. Авва Касіян говорив: Ось, що сказав нам авва Мойсей: добре є не затаювати своїх думок, а відкривати їх старцям духовним і розсудливим, а не таким, що постаріли тільки з плину часу; бо багато таких, що дивилися на старечий вік і відкривали думки, — та замість зцілення через недосвідченість старця, впадали у відчай.
4(a). Так був один брат із числа найревніших. Сильно спокушуваний демоном перелюбства, прийшов він до одного старця й відкрив йому свої думки. Цей вислухав, та що був недосвідчений, у гніві назвав брата огидним і негідним чернечого стану, тому що має такі думки. Як почув це брат, зневірився, покинув свою келію й пішов у світ. Та Бог так зарядив що стрінувся з ним авва Аполлос. Бачачи, що він схвильований і дуже зажурений, спитав його: Що за причина такої журби, мій сину? Спочатку він з великого занепаду духу нічого не відповідав. Опісля ж, як старець дуже його упрошував, виявив йому справу, кажучи: Мене непокоять думки перелюбства; я ходив до того старця, відкрив йому їх і, за його словом, не лишилось мені надії на спасіння; тож я зневірився і відходжу тепер у світ. Вислухавши це, отець Аполлос як мудрий лікар довго підбадьорював брата й наставляв його, кажучи: Не думай, що це якась дивина, сину мій, і не споневірюйся. І мене в такому віці й при сивині дуже непокоять такі думки. Тож не трать духа при тому розпаленні, що лікується не так людським старанням, як Божою милістю, - тільки зроби мені сьогодні ласку і вернися до своєї келії. Брат так і зробив. Відійшовши від нього, авва Аполлос пішов до келії того старця, що відкинув брата і, ставши близько біля його келії, молився Богові зі слізьми кажучи: Господи, що даєш спокуси для користи, зверни боротьбу брата на цього старця, щоби він через досвід навчився у своїй старості того, чого не міг навчитись протягом довгих літ, — щоби він міг співстраждати з тими, що борються. Коли авва скінчив молитву, бачить, стоїть біля келії етіоп і пускає стріли на старця. Поранений ними, старець тут-таки, неначе впившись, почав хитатися туди й сюди і, не маючи сили витерпіти, вийшов із келії і пішов у світ тим самим шляхом, що ним ішов юний брат. Авва Аполлос, знаючи про це, що сталося, стрінувся з ним і, підійшовши до нього, каже: Куди йдеш? І що то за причина неспокою, що огорнув тебе? Засоромлений, що все те, що з ним сталося, відоме святому» він із встиду не сказав нічого. Тоді авва Аполлос сказав йому: Вернися до своєї келії й надалі знай свою неміч і вважай, що досі або не пізнав тебе диявол, або навіть погордив тобою, коли ти не вдостоївся з ним боротьби, що її посилається на них ченців. Що я кажу — боротьби? Ти не міг винести нападу навіть один день. Це сталося через те, що ти, принявши себе юнака, що мав боротьбу зі спільним ворогом, замість того, щоби скріпити його у боротьбі з ворогом, — вкинув його ν розпуку, не роздумавши про ту мудру заповідь, що говорить: рятуй тих, що на смерть тягнені, і від засуджених на страту не відступай (Прип. 21, 11), ані про притчу нашого Спасителя Бога, що мовить: Очеретини надломаної не доломить і ґнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги (Мт. 12, 20). Бо ніхто не може переносити хитрощів ворога, ані навіть погасити розпалення, коли Божа благодать не захоронить людської немочі. Тож, щоби сповнилось на нас це спасенне провидіння, спільними молитвами проситимемо Бога, щоби Він відвернув спрямований на тебе удар, бо: Він поранить, і сам Він перев'яже рану, Він ударить, та Його ж руки загоять (Йов. 5, 18). Сказавши це й помолившись, Аполлос зараз визволив старця від боротьби, що охопила його, й дав йому при тому пораду просити Бога, щоби Він дарував йому язик учнів, щоб підтримував моїм словом знесиленого (Іс. 50, 4; див. ще Еф. 6, 19).
5. Коли спитали авву Кирила Олександрійського про блудний помисел, то він відповів так: Коли не маєш помислу, то ти без надії, бо як не маєш помислів, то маєш діло. Це означає, хто не бореться з гріхом в умі й не противиться йому, той сповнює його тілесно, а того, що сповнює такі діла в своїй нечулості, не турбують думки.
5(a). При тому спитав старець брата: Чи не маєш ти звички Розмовляти з жінкою? Ні, — відповів брат, — та мій ум займають Древні й нові малярі: Зображення жінок служать для мене розбурхливими пам'ятниками. — Старець сказав йому: Мертвих не бійся, а бійся співчуття і гріховного діяння живих, і більше вправляйся у молитві.
6. Авва Матой оповідав: Прийшов до мене брат і казав, що очернення гірше від блуду. На це авва завважив: Жорстоке твоє слово! Брат запитав його: А тобі як видається ця справа?
Старець відповів: Хоч очернення погане, та швидко лікується.
Той, що очернює, часто кається і каже: Зле я зробив. А перелюбство — це природна смерть.
7. Авва Пімен сказав: Як царський оруженосець стоїть перед царем завжди напоготові, так і душа має бути завжди готова проти демона блуду.
8. Іще сказав: Чоловікові зовсім не можна давати сили двом думкам — перелюбству і злослів'ю на ближнього; йому аж ніяк не вільно ні говорити про них, ані думати в своєму серці. Як він визволиться від них, отримає спокій і велику користь.
9. Якось прийшов брат до авви Пімена й каже: Що мені робити, отче, я страждаю на блудну похіть? Й оце я ходив уже до авви Івістіона; він сказав мені: Не дозволяй їй довго залишатися в тобі. Авва Пімен відповідає братові: Діла авви Івістіона високі — він на небі разом із ангелами, й не знає, що ми з тобою перебуваємо в блуді! Та скажу тобі від себе: як чоловік буде здержувати своє черево і язик, то він може володіти собою.
10. Брат спитав авву Пімена на випадок нечистої думки. Старець говорив йому: Велика Божа поміч, що обіймає чоловіка, — та ми не можемо бачити її своїми очима.
11. Другий брат спитав авву Пімена: Що мені робити, мене долають блудні бажання, і я попадаю в шал? Старець мовить йому: На це сказав Давид: Лева я побивав, а ведмедицю дусив. Це означає: я відганяв шал, а нечисту похіть придушував працею.
12. Сказав ще: Неможливо тобі жити no-Божому, коли ти ласолюбець і грошолюб.
13. Оповідали про матір Сару: Тринадцять літ перебувала вона в сильній боротьбі з демоном блуду й ніколи не просила, щоби увільнитись з цієї боротьби, а тільки взивала: Боже мій, поможи мені!
14. Ще оповідали про неї: дуже нападав на неї цей дух блуду, представляючи їй марні предмети світу; вона, не слабнучи в страсі Божому й подвигах, якось ввійшла до своєї самотньої хатини помолитися. Тут з'явився їй дух блуду тілесним образом і сказав: Перемогла ти мене, Capo! — Не я перемогла тебе, — відповіла вона, — а Господь Христос.
15. Одного брата непокоїв блудний помисел; боротьба була наче вогонь, що день і ніч горів у його серці. Він терпів і не піддавався своєму помислові. А коли минуло багато часу, зникла боротьба, бо ніяк не могла його поконати задля його витривалости; й одразу ж у його серці запанував спокій.
16. Инший брат мав боротьбу з блудною похіттю і, ставши вночі, прийшов до старця та й виявив свій помисел. Старець заспокоїв його, і брат, отримавши користь, вернувся у свою келію. Але оце знову піднялась на нього боротьба; він знову пішов до старця. І чинив він це кілька разів. Старець не засмучував його, а говорив йому на хосен і мовив так: Не вступайся йому, а краще приходи ти до мене, як демон буде тебе непокоїти, й виказуй його (виявляючи свої думки). Таким чином, будучи виявлений, він пройде мимо, бо ніщо так не засмучує демона нечистоти, як виявлення його діл, а ніщо так не радує його, як затаєння помислів. Таким чином приходив брат до того старця одинадцять разів, виказуючи свої помисли. Врешті каже брат старцеві: Вияви любов, — скажи мені слово! Старець каже йому: Кріпися, сину, коли б Бог допустив, щоб мій помисел прийшов на тебе, то ти не зніс би його, а впав би глибше. А що старець говорив це в покорі, то й спокуса брата припинилася.
17. Инший брат мав спокусу блуду і з зусиллями зносив подвиг протягом чотирнадцяти літ, уважаючи, щоб сам його помисел не згодився з похіттю. Врешті прийшов він до церкви і виявив справу перед усім народом. Тоді видано указ — і всі потрудилися для нього, протягом тижня молитися Богові, й боротьба припинилася.
18. Про думку нечистоти сказав один старець-пустельник: Чи ти не хочеш спастися, лежачи на постелі? Йди — роби, йди - трудися! Йди — шукай і знайдеш! Чувай, стукай і відчиниться тобі (див. Мт. 7, 8). У світі є на всякий бій здібні боці, що за багато ран від противників, за терпеливість мужність дістають вінець. Але часто й один, що дістає рани від двох, зберігає мужність при ударах і побідує тих, що б'ють його. Чи бачив, яку мужність вони проявляють для тілесної нагороди? Стій і ти й будь мужній, а Бог поборе за тебе ворога.
19. Инший старець сказав про той самий помисел: Провадь себе так, як той, що переходить торговицею попри харчівню й чує запах вареної страви чи чогось смаженого. Хто хоче, заходить до харчівні та й їсть. Хто ж не хоче, той, минаючи її відчуває лише запах, та й іде собі. Так і ти охоронюй себе від смороду, стань і помолися, мовлячи: Сину Божий, поможи мені! Так само чини й з иншими помислами, бо ми не викорінювачі помислів, а протиборці.
20. Ще инший старець сказав про той самий помисел: Ми страждаємо ним через свою безпечність. Якби ми були певні, що Бог мешкає в нас, то не робили б із себе чужої посудини (див. 1 Кор. 6, 15), бо Господь наш Христос, що мешкає у нас, і приявний коло нас, бачить наше життя. Тому й ми, що носимо Його й споглядаємо на Нього, не маємо бути безпечні, а мусимо очистити себе, як і Він чистий. Станьмо на камені, й нехай розіб'ється лукавий; не злякайся — і він не зробить тобі шкоди; заспівай у силі, кажучи: Ті, що надіються на Господа, — як гора Сіон; не захитається по вік, хто живе в Єрусалимі (Пс. 124, 1).
21. Брат запитав старця: як чернець упаде в гріх, то журиться, як той, що потерпів шкоду замість поступу, і трудиться, доки не піднесеться, тоді, як той, що приходить із світу початківець (чесноти), робить поступ (і таким чином останній буває вище, як перший)? Старець сказав йому у відповідь: Чернець, котрий попадає в спокусу, це немов хата, що упала; якщо він цілковито підбадьориться і схоче підняти повалену хату, то знаходить для цього багато матеріялу, як от: фундамент, каміння і може поспіти швидше, ніж той, що не викопав і не заложив основи й не має того, що необхідне, а тільки сподівається, що може довершити своє діло. Таким чином, як той, що трудився в чернечій діяльності впаде в спокусу й навернеться, одразу ж має все необхідне: старання, псалмоспів, рукоділля й инше, що становить основу (чернечого) життя.
І доки новачок у чернецтві вчитиметься цього, монах уже досягне попереднього стану.
22. Один брат, що його непокоїла блудна похіть, прийшов до великого старця і просив його: Вияви любов, помолися за мене, бо непокоїть мене похіть блудна. Старець помолився за нього до Бога. Брат приходить до нього вдруге й каже те ж саме слово. Рівно ж і старець не переставав благати за нього Бога, мовлячи, Господи, об'яви мені стан цього брата й звідки на нього дія диявола? Бо молився я Тобі, але він досі не дістав спокою. Тоді об'явив йому Господь про брата. Він побачив його, як він сидів, а дух перелюбства близько нього й глузує собі. Перед ним стояв і ангел, посланий йому на поміч, і гнівався на брата, що він не віддав себе Богові, тільки насолоджувався думками і весь свій ум віддав діянню диявола. Таким чином пізнав старець вину брата й каже йому: Ти сам винен, бо захоплюєшся своїми думками, — і навчив його, як протистояти помислам. І брат, зцілившись його наукою і молитвою, віднайшов спокій.
23. Раз учень великого старця боровся з похіттю. Старець побачив, що він страждає, й каже: Чи хочеш, я помолюся Богові, щоб Він полегшив твою боротьбу? — Ні, — сказав учень, — бо я хоч і страждаю, та в самому стражданні знаходжу для себе плід. Тому краще проси Бога у своїх молитвах, аби Він дарував мені терпеливість перенести спокусу. На те каже йому авва: Тепер я пізнав, що ти маєш успіх і перевищуєш мене.
24. Оповідали про одного старця: прийшов він у скит із сином, що ще годувався молоком і не знав, що таке жінка. Коли цей син досягнув віку мужа, то демони вночі явили йому Жіночі образи. Він виявив це своєму батькові. Старець здивувався. - Довелось якось синові бути із своїм батьком у Єгипті; побачивши там жінок, казав він своєму батькові: Ось ті самі, що ніччю приходять до мене в скит. Старець відповів йому: То світські ченці, сину мій; вони мають инший вигляд, а инший пустельники. При тому старець дивувався, яким чином у скиті могли демони показати йому жіночі постаті? І зараз же вернулись вони до своєї келії.
25. Був один подвижник у Єгипті. Ворог приводив йому на пам'ять одну доволі вродливу жінку й дуже його непокоїв Та за Божим провидінням прийшов у скит другий брат із Єгипту; під час розмови він сказав, що вмерла дружина такого-то. А це була та сама жінка, що нею непокоївся брат. Почувши про те, взяв брат у ночі свій хітон і пішов до Єгипту. Відкрив могилу померлої, обтер хітоном її гниючий труп і вернувся з ним до своєї келії. Положив той сморід біля себе й боровся з думкою та говорив: оце предмет, що до нього ти маєш похіть, — він перед тобою, насичуйся! Таким чином мучив він себе тим смородом, доки не скінчилася його боротьба.
26. Один чоловік прийшов у скит, щоби вступити в чернечий стан, і взяв із собою сина, якого тільки-но відлучено від молока. Як досяг він юнацького віку, почали демони спокушувати його на блуд. Він каже своєму батькові: Піду я в світ, бо не можу знести боротьби. Батько стримував його і вмовляв. Але юнак каже йому: Не можу більше, отче, дозволь мені піти звідсіля. Батько говорить йому: Послухай мене ще раз, мій сину: візьми сорок пайок хліба і молодого пруття до плетення на сорок днів, йди в глибоку пустиню і перебудь там сорок днів, і сповниться на тобі Божа воля. Він послухав свого батька, став і пішов у вказану пустиню, пробув там двадцять днів у трудах і плів кошики та живився сухим хлібом. Та ось бачить, — підходить до нього нечиста сила: перед ним стала етіопка, та така смердяча, що не можна було знести її смороду. Він почав наганяти її. А демон каже: Зазвичай я являюся приємною в людських серцях, та за твій послух і труд не допустив Бог, щоби я тебе звела й об'явив тобі мій сморід. Він устав і, дякуючи Богові, пішов до свого батька та й каже йому: Тепер я вже не хочу відходити звідсіля, отче, — я бачив нечисту силу і її сморід. І самому батькові було те об'явлено, й він сам сказав юнакові: Коли б ти перебув сорок днів і вповні дотримав би мою заповідь, то побачив більше видіння.
27. Один старець перебував у далекій пустині. Він мав родичку, що вже кілька літ хотіла його бачити. Розвідавши старанно, де перебуває старець, пішла вона в напрямку пустині, побачила там караван і пішла з ними в пустиню. Її тягнув туди диявол. Підійшовши до дверей старця, вона представилась його родичкою й залишилася в нього. Був тоді инший самітник, що мешкав у долішній частині пустині. Він налив у посудину оди, й коли він їв, та посудина почала крутитися. За Божим натхненням сказав він сам до себе: піду в пустиню і повідомлю про це старця. Він устав і пішов. Коли настав вечір, він ліг на шляху до капища ідолів і вночі чув розмову демонів: Цієї ночі ми втягнули одного ченця-самітника в перелюбство. Як почув він те, зажурився, пішов до цього старця, знайшов його в скрусі й мовив до нього: Що мені робити, авво? Я наливаю собі в посудину води і під час столування вона крутиться. Старець каже йому: Ти прийшов спитати мене про те, що посудина крутиться? А що мені робити —сьогодні я впав у перелюбство. — Я довідався про це, — відповів той. — Як ти довідався? — спитав його старець. — Я, — відповів брат, — спав у божниці ідолів і чув там розмову демонів про тебе. Тоді сказав старець: Піду я в світ. Але брат переконував його, кажучи: Ні, отче, залишайся на цьому місці, а жінку відішли звідсіля, — це побачення вийшло від диявола. Він вислухав його і лишився, збільшуючи свої подвиги зі слізьми, поки не повернувся до попереднього стану.
28. Сказав старець: неклопітливість про зовнішнє, мовчання і сокровенна вправа породжують чистоту.
29. Брат спитав одного старця: якщо трапиться чоловікові за дією диявола впасти в спокусу, чи є користь для тих, що розчаровуються через нього? Ось що на це відповів старець: У єгипетській кеновії був славнозвісний диякон. Один урядник, якого переслідував архонт, прийшов до кеновії з цілим своїм домом. Диякон, за дією диявола, впав із його жінкою — і кинув сором на всіх. Пішов він до одного старця, що його любив, і розповів йому справу. В старця, всередині його келії, було одне темне, укрите місце. Диякон почав його благати, кажучи: поховай мене тут живого й нікому цього не виявляй. Він увійшов у цю темінь і правдиво покаявся. За якийсь час зупинилася в річці вода. Під час спільної молитви один із святих мав об'явлення: коли не вийде і не помолиться диякон, що його скрив тoй старець, то вода не потече. Ті, що це почули, здивувалися і пішли та вивели диякона з того місця, де він був. Він помолився, і вода потекла. І ті, що перше розчарувалися, віднайшли далеко більшу користь з його покаяння і прослави Бога.
30. Двоє братів пішли на ринок продавати домашні речі. Як вони розійшлися, один із них упав у блуд. Повернувшись, другий брат сказав йому: Ходімо, брате, до нашої келії! - Не піду, — відповів він. — Чому ж? — запитав брат. — Тому, -відповів той, — що коли ти відійшов від мене, я впав у гріх. Бажаючи придбати (Мт. 18, 15) його, став йому брат говорити: Й зі мною те саме трапилося, коли я відійшов від тебе; але ходімо, покаймося старанно, і Бог простить нам. І вони пішли й оповістили старцям про те, що з ними сталося. Старці дали їм наказ — покаятися. І один з них каявся за иншого, неначе б він сам згрішив. А Бог, який бачив такий подвиг його любови, за кілька днів об'явив одному старцеві, що за велику любов брата, що не згрішив, він простив тому, що згрішив. Ось, це направду значить: віддати життя своє за друзів (Йо. 15, 13).
31. Прийшов раз брат до одного старця й каже йому: Мій брат покидає мене, відходячи туди й туди, а я побиваюся тим. Старець упрошував його, кажучи: Стерпи йому, а Бог бачитиме труд твоєї терпеливости й прикличе його до тебе. Бо суворими засобами неслушно приводити до себе кого-небудь, і сатана сатану не виганяє (див. Мт. 12, 36). А краще притягуй його добротою, бо й нашим покликанням Бог навертає людей. І старець оповів йому ось що: в Тиваїді було двоє братів. Одного з них демон схиляв до перелюбства, і той каже співбратові: Піду я в світ. Але цей заплакав і мовив: Не допущу, мій брате, щоби ти відійшов і занапастив свій подвиг і незайманість. Він не погоджувався і говорив: Не лишуся, а піду; або ходи зі мною — я знову вернуся з тобою, або відпусти мене — я лишуся в світі. Брат пішов і розповів це одному великому старцеві. Старець мовив: Іди з ним, а Бог заради твого подвигу не допустить його до упадку.
Вони встали й пішли у світ. Як увійшли до одного села, Бог, бачачи його подвиг, відняв від брата боротьбу, так, що той сказав своєму попутнику: Ходімо, брате, знову в пустиню. Подумай, ось я згрішив, що ж мені з цього за користь? Вони вернулись до своєї келії, не зазнавши шкоди.
32. Хтось спитав старця: Що мені робити з блудною похіттю? _ Що маєш сили, — сказав старець, — бережися від цього помислу; бо той, що впав від нього, перебуває у відчаї спасіння. Як корабель, що бореться з хвилями, бурею і вітрами, стратить стерно, то, хоча перебуває в небезпеці, то все ще пливе; коли ж навіть щогла зломиться, або що-небудь инше, все ще залишається в добрій надії, якщо ще цілий рятувальний човен. Так і чернець, коли з безпечности впаде в які-небудь инші пристрасті, має ще надію перемогти їх покаянням; а коли раз, упавши в гріх перелюбства, потерпить кораблетрощу, то перебуває в розпуці, бо його корабель почне іти на дно.
33. Брат спитав старця: Що мені робити, отче: мене вбиває сороміцький помисел? — Каже йому старець: Як мати хоче відлучити від молока свою дитину, прикладає до грудей гірку морську цибулю. Немовля з призвичаєння припадає до грудей ссати молоко, але через гіркоту відвертається від неї. Так і ти, як хочеш, положи на свою думку гіркоту. Брат спитав його: Що то за гіркота, що її маю положити? — Пам'ять про смерть і муки в майбутньому житті, — відказав старець.
34. Инший брат спитав старця про той самий помисел. Старець каже йому: Мене ніколи не турбував цей предмет. Брат розчарувався, пішов до иншого старця і мовив до нього: Ось, що сказав мені один старець, — і я розчарувався, бо він сказав те, що понад природу. Старець каже йому: Непросто сказав тобі це чоловік Божий. Іди, перепроси його — й він виявить тобі силу свого слова. Брат устав, пішов до старця і, поклонившись до землі, сказав: Прости мені, я нерозумно вчинив, вийшовши від тебе вражений. Прохаю тебе, поясни мені, - як це тебе ніколи не турбувала блудна похіть? — Від ого часу, - каже йому старець, - як я став ченцем, ніколи я не насичувався ні хлібом, ні водою, ані сном; з цього постає неспокій, що турбує мене і не дає мені відчувати спокуси, про яку ти сказав. Брат вийшов, одержавши користь.
35. Брат спитав одного з отців: Чому це мій помисел постійно схиляється до нечистоти, не дає мені спокою ні на одну годину — й моя душа бунтує? Отець сказав йому: Якщо демони засівають у тобі помисли, не піддавайся їм, бо ім властиво постійно спокутувати. І хоч вони ніколи не кинуть цього, та приневолити тебе не можуть: твоя воля — слухати їх і не слухати. Знаєш, що зробили Мідіяніти: вони прибрали своїх дочок і поставили їх на показ Ізраїльтянам; але нікого не примушували, а тільки ті, що хотіли, падали з ними, а инші обурювалися на це, погрожували й убивали їх (див. Чис. 25). Так потрібно чинити зі своїми помислами. Брат сказав старцеві у відповідь: Що ж мені робити? Я слабий і пристрасть мене поконує. — Спостерігай за ними, — сказав він, — і коли вони починають у тобі говорити, не відповідай їм, тільки встань, молися і впадь перед Богом, кажучи: Сину Божий, помилуй мене! Брат сказав йому: Я дбаю за це, авво, але немає скрухи в моєму серці, бо я не знаю сили цього слова. — Ти тільки дбай, — сказав йому старець. — Я чув, що авва Пімен і багато з отців казали: Заклинач не знає сили своїх слів, але гадюка чує, розуміє силу його слів і слухається. Так і ми, хоч і не знаємо, яку силу мають наші слова, та демони чують і відступають зі страхом.
36. Старці говорили: нечистий помисел — це немов папір із папірусу. Коли він у нас повстане, і ми, не віддаючись йому, відриватимемо його від себе, — він легко зруйнується. Коли ж він у нас повстане, а ми піддаватимемося й насолоджуватимемося ним, то, перемінившись, зробиться він залізним і зруйнується важко. Тож треба знати про цю гадку: тим, що віддаються йому, немає надії на спасіння, а тим, що не віддаються належить вінець.
37. Два брати, поконані нечистою похіттю, пішли і взяли з собою жінок. Та опісля стали говорити один одному: Що за користь для нас із того, що ми покинули ангельський чин і впали в цю нечистоту, а опісля мусимо йти в вогонь і муку? Ходімо знову в пустиню. Прийшовши туди, вони визнали отцям те, що зробили і просили, щоби вони призначили їм покуту. Старці замкнули їх на рік і обидвом однаково давали хліба й води. Брати були однакові на вигляд. Як скінчився час покути, вони вийшли із запертя і отці побачили, що один із них сумний і цілковито блідий, а другий веселий і з ясним обличчям; — і здивувалися цьому, бо брати приймали поживу однаково. Тому й спитали сумного брата: Якими думками ти був зайнятий у своїй келії? — Я думав, - відповів він, - над злом, що я зробив і над мукою, що в неї я маю іти, — і зі страху присохло тіло моє до кости моєї (Пс. 101, 6). Запитали вони й другого: А ти над чим роздумував у своїй келії? — Він відповів: Я дякував Богові, що Він вирвав мене з нечистоти цього світу і з майбутньої кари, та повернув мене до цього ангельського життя, і, пам'ятаючи про Бога, я радувався. Старці сказали: Покута першого і другого однакова перед Богом.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:00 | Повідомлення # 7
38. Був один старець у скиті, й коли він сильно занедужав, браття стали йому послугувати. Старець бачив, що вони трудяться для нього, і сказав: Піду до Єгипту, щоб не обтяжувати братів. Але авва Пімен говорив йому: Не відходи, а то впадеш у блуд. А він посмутнів і мовив: Моє тіло вже замертвіло — і ти мені це говориш? І так він відійшов до Єгипту. Як почули про це мешканці, складали йому щедрі пожертви. Одна невинна дівчина прийшла з віри услугувати йому, й старець за якийсь час виздоровів та й впав із нею. Вона зачала в утробі й породила сина. Мешканці питали її: Від кого це? — Від старця, — сказала вона, але їй не повірили. Та старець сам сказав: Це мій гріх, Але збережіть народжену дитину. Вони зберегли. Як дитину вже відлучено від грудей, то одного празничного дня прийшов старець у скит, приніс дитину на своїх плечах і ввійшов із нею до Церкви, повної люду. Як присутні побачили його, то заплакали, а він сказав братам: Подивіться на це немовля — це син непослуху! Будьте й ви, браття, обережні, бо я на старості це зробив, — і моліться за мене! І, відійшовши в келію, він Розпочав свій попередній труд.
39. Одного брата дуже спокушував демон блуду. Бо чотири демони, обернулися у постаті вродливих жінок і протягом двадцяти днів намагались втягнути його в ганебне змішання. Але що він мужньо боровся й залишався непереможеним, то Бог, бачачи його подвиг, дарував йому те, що надалі брат більше не зазнавав тілесного розпалення.
40. Жив один пустельник у долішніх сторонах Єгипту. А був славний, бо мешкав у самітній келії, в безлюдному місці. І ось, за справою сатани, одна безчесна жінка, почувши про нього, сказала молодикам: Що мені дасьте, я скину вашого подвижника? Вони назначили їй якусь винагороду, й вона вийшла вечором та пішла до його келії, немов зблудивши. Як постукала в двері, старець вийшов, а побачивши її, збентежився і сказав: Яким чином ти тут опинилася? — Я заблукала і прийшла сюди, — сказала вона зі слізьми. Старець змилосердився над нею і ввів її до своєї загороди, а сам увійшов до келії і замкнув її. І ось окаянна закричала, кажучи: Авво, мене тут поїдають звірі! А він знову збентежився, а заразом і побоявся Божого суду і сказав: Звідкіля прийшов на мене цей гнів? І, відчинивши двері, пустив її досередини. Тоді диявол почав пускати в нього стріли, що розпалювали похіть до неї. Але він побачив напад ворога і сказав сам до себе: хитрощі диявола -це темрява, а Син Божий — це світло. І встав та запалив свічку. Коли ж знову розпалювала його похіть сказав: Ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують (Гал. 5, 19-21); тож випробуй себе тут, чи можеш витерпіти вічний вогонь? І приклад до свічки свій палець, і палив його, й не відчував болю через сильне розпалення тіла. І так чинив він далі, аж до ранку, і спалив усі свої пальці. Розпусниця, бачачи, що він робив, закаменіла від страху. Ранком прийшли до подвижника молодики й запитали: Чи прийшла сюди вчора жінка? — Так, " відповів він, — ось, вона спить у келії. — Ввійшовши в келію, вони побачили її мертвою та сказали йому: Авво, вона вмерла• Тоді він відкрив свої руки й показав їм, кажучи: Ось, що зробила зі мною ця дочка диявола! Вона згубила мої пальці. Й розповівши їм те, що сталося, мовив: Святе Письмо говорить; Не платіть злом за зло (1 Пт. З, 9), — проказав молитву й підвів жінку. Відтоді розпусниця відійшла і провадила весь час життя в чистоті.
41. Одного брата мучила нечиста похіть. Трапилося йому зайти до одного єгипетського села, де він побачив дочку поганського жерця, брат полюбив її й каже до її батька: Дай мені її за жінку. — Не можу її тобі дати, коли не спитаю мого бога. і пішов жрець до демона й говорить йому: Оце прийшов до мене один чернець і хоче взяти мою дочку; чи віддати її за нього? Демон відповів: Спитай його, чи відцурається він свого Бога, хрещення і чернечого обіту. Жрець прийшов і сказав ченцеві: Чи відцураєшся ти свого Бога, хрещення і чернечого обігу? Він погодився — й одразу ж побачив немов голуба, що вийшов із його уст і полетів угору. Жрець пішов до демона і сказав: Ось, він згодився на всі три умови. Тоді диявол сказав йому у відповідь: Не віддавай йому своєї доньки за жінку, бо Бог не відступив від нього, а ще помагає йому. Жрець прийшов і сказав братові: Не можу віддати тобі дочки, бо Бог іще помагає тобі й не відступив від тебе. Почувши це, сказав брат сам до себе: Бог явив для мене таку ласку — і я окаянний, відцурався Його і хрещення, і чернечого обіту, а добрий Бог навіть тепер помагає мені! І, спам'ятавшись, пішов у пустиню до великого старця і розповів йому справу. Старець сказав йому: Сядь зі мною в печері, пости три тижні без перерви, а я благатиму Бога за тебе. Старець трудився за брата і призивав Бога, кажучи: Господи, прошу Тебе, даруй мені душу цю і прийми її покаяння! І вислухав Бог його молитву. Коли скінчився перший тиждень, старець приходить до брата й питає його: Чи бачив ти що-небудь? Так, — відповів брат, — я бачив голуба в горі, на небесній височині, що стояв над моєю головою. Старець сказав йому: Дослухайся до себе і з зусиллям призивай Бога. На другий тиждень старець знову приходить до брата й питає його: Чи бачив що-небудь? Бачив, — відповів брат, — голуба, що сходив на мою голову. Старець наказав йому: Чувай і молися. Як прийшов третій тиждень, старець знову приходить до брата й питає його: Чи не бачив що-небудь більше? — Бачив, — відповів він — голуба, він зійшов і став над самою моєю головою; я простягнув свою руку, щоби взяти його, а він знявся і ввійшов до моїх уст. Тоді старець подякував Богові й сказав до брата: Оце Бог прийняв твою покуту, — відтепер дослухайся до себе самого. Брат сказав йому у відповідь: Віднині я пробуватиму тобою, авво, до самої смерти.
42. Оповідав один із Тивейських старців: Я був сином поганського жерця і, будучи ще малим, пересиджував у божниці й не раз бачив, як мій батько заходив до капища й приносив жертву божкові. Раз якось підійшов я тихцем позад нього і побачив, як сидів сатана і все військо стояло перед ним. Коли це один його князь підійшов і кланяється йому. Сатана каже йому: Звідкіля ти прийшов? — Я був, — відповів він, — ув одному селі, зчинив бійку й велику колотнечу, та, довівши до кровопролиття, прийшов сповістити тобі. Сатана спитав його: Скільки часу ти на це потратив? — Тридцять днів, — відповів він. Сатана звелів його покарати, сказавши: За такий час ти зробив тільки це! Тут кланяється йому і другий. Сатана питає його: Звідкіля ти прийшов? — Я був на морі, — відповів чорт, — розбудив на ньому бурю, потопив кораблі, погубив багато людей і прийшов сповістити тобі. Сатана спитав його: За який час ти зробив це? — За двадцять днів, — відповів чорт. Сатана звелів покарати і цього, сказавши: Чому ти за стільки днів, зробив лише це? І ось третій підійшов і поклонився йому. Сатана питає: Звідкіля ти прийшов. — Він відповів: В одному місті було весілля. Я зчинив сварки і велике кровопролиття, навіть між молодим і молодою та й прийшов тобі звістити це. Сатана спитав його: За скільки днів ти зробив це? — За десять, — відповів він. Сатана наказав покарати й того за повільність. Підійшов і ще один і поклонився йому. Сатана питає: Звідкіля ти прийшов? Був, — відповів він, — у пустині: оце вже сорок років я воюю з одним ченцем і цієї ночі я вкинув його в перелюбство. Вислухавши цього, сатана встав, поцілував його і взяв корону, що її носив сам, одягнув на голову демонові, посадив його на престолі разом із собою і сказав йому: Велике діло довершив ти! Після цього старець додав: Бачачи це, я сказав сам собі: який високий чернечий сан! Коли Господь зволив дарувати мені спасіння, я вийшов зі світу й став ченцем.
43. Оповідали про одного з отців: він був зі світу і. розпалювався похіттю до своєї дружини. Він розповів про це отцям. А вони, знаючи, що він був трудолюбним і робив далеко більше як те, скільки йому визначили, наложили на нього такі труди і піст, що його тіло охляло і він не міг встати. Та за Божим провидінням, прийшов один мандрівник із отців відвідати скит. Підійшовши до його келії, побачив, що вона розчинена, й пішов далі, дивуючись, чому ніхто не вийшов йому назустріч. але він вернувся і застукав у двері, кажучи: Чи не хворіє, бува, брат! Постукавши, він увійшов до келії та й побачив брата вельми виснаженого, каже йому: Що з тобою, отче? Той розповів йому про себе: Я зі світу, й ворог сьогодні розпалює мене до моєї дружини; я визнав це отцям, вони наложили на мене різні труди і піст, і я, виконуючи їх, охляв, а боротьба зростає. Почувши це, старець зажурився і каже йому: Хоч отці, як мужі кріпкі наложили на тебе такі труди і піст, та як хочеш послухати мого смирення, облиш це і приймай в пору трохи їди та служи посильну службу Богові і здай на Господа турботу свою (Пс. 54, 23), бо своїми трудами ти не можеш поконати цієї похоті. Наше тіло, неначе одіж: як шануєш її вона залишається в цілості, коли ж не шануєш — тліє. Отець вислухав його і так вчинив і за кілька днів відступила від нього боротьба.
44. Був один древній подвижник, що робив поступ у благочесті, він жив на горі в краях Антіноя. Ми чули від знайомих ченців, що багато одержувало користь від його слова, як рівно ж від його діл. В такому стані позаздрив йому ворог, як і всім чесним людям, і вложив йому помисел під виглядом цієї самої побожности, що для тебе не мають трудитися або служити инші, а ти сам мусиш служити иншим; тож принаймі служи собі самому, сам продавай у місті свої кошики, купуй потрібне для себе, а опісля знову вертайся до свого самітництва. Це вмовляв його диявол із заздрости до його мовчання, молитовних вправ для Бога й користи для багатьох. Ворог старався всюди на нього чигати й упіймати його, — а він, довірившись цьому як доброму помислові, вийшов зі свого монастиря. Коли він, — славний колись, та недосвідчений у великому лукавстві зловмисника, знаний і прославлений серед подвижників, що бачили його, — після довшого часу стрінувся з жінкою і з неуважности до себе спокусився нею і, прийшовши в товаристві ворога на одне самітне місце над рікою, впав із нею. Думаючи, що ворог утішився від його упадку, був близький до відчаю, позаяк образив Божого Духа, ангелів та святих Отців, з яких не одні поконували ворога в містах. Отож, до нікого із них не вподібнюючись, журився він дуже і не подумав про поправу свого прогрішення, а хотів на цілковиту радість ворога, кинутись у хвилі ріки. Та з великої душевної скорботи, знемогло його тіло — і тільки милосердний Бог урешті поміг йому, щоби він не згинув на цілковиту радість ворога. Та згодом, оговтавшись, він постановив понести значно більший труд із терпінням та й благав Бога з плачем і журбою — і пішов знову у свій монастир. Зачинивши двері, він плакав так, як плачуть за померлим, благав Бога, не спав і постив, виснажив своє тіло та не отримав іще запевнення про свою покуту. Коли не раз приходили браття до нього, задля своєї користи й стукали в двері, він говорив їм, що не може відчинити. Я дав, — казав він, — слово весь рік щиро каятися — і просив їх помолитися за нього. Він не знав, як виправдати себе, щоби не розчарувалися слухачі, бо вони вважали його чесним і дуже великим ченцем. І таким чином він провів весь рік у посиленому пості й ревній покуті.
Перед днем Пасхи в ніч перед Воскресенням Христовим, як наставав празник, він узяв новий смолоскип і приладив його, вложив у нову посудину і, накривши її, став із вечора на молитву, мовлячи: Щедрий і ласкавий Господи, що хочеш, щоб і розбійники спаслися і прийшли до пізнання правди! Прибігаю до Тебе, Отця віруючих. Господи, помилуй мене, що падав багато разів, на радість ворогові. І оце я мертвий, слухаючи волі його. Ти ж, Владико, і безбожних, і немилосердних милуєш і навчаєш милувати ближнього, — помилуй мою покірність, бо для Тебе немає нічого неможливого, душа моя, мов порох, розсипалась перед адом (див. Пс. 140, 7). Зроби мені ласку, бо Ти благий для свого творіння, Ти й несущі тіла воскресив у день воскресення. Вислухай мене, Господи, бо відійшов дух мій (Пс. 142, 7) і душа моя окаянна, висохло і моє тіло, що я його осквернив. Я не можу більше жити, охоплений страхом Твоїм, і не насмілююся надіятись на відпущення мого гріха заради покаяння, маючи у тій безнадійності подвійну провину. Оживи мене, розбитого! Звели цьому світильнику запалитися Твоїм вогнем, щоби я таким чином надіявся на ласку Твоєї поблажливосте і в подальшому житті, що його мені даруєш, зберігав Твої заповіді, не відпав від Твого страху, а служив Тобі з більшою ревністю, як дотепер. Сказавши це, з гіркими сльозами в ніч перед Воскресенням, він устав поглянути, чи не засвітився світильник, і, відкривши його, побачив, що не засвітився. Упавши знову на своє лице, він наново призивав Господа, кажучи: Знаю, Господи, що боротьба була на те, щоби я дістав вінок, — а я не встояв на своїх ногах, а навпаки за тілесну втіху зробився винним муки безбожних. То ж пощади мене, Господи! Бо оце я знову визнаю мою гидкість перед Твоєю добротою, перед Твоїми ангелами й усіма праведниками, й коли б не було розчарування, я визнав би це й перед людьми. Ущедри мою душу, щоб я й инших навчив, правді, Господи, оживи мене! Коли ж подвижник помолився таким чином тричі, вислухано його. Він устав і побачив, що смолоскип ясно горів, зрадів надією на Бога, зміцнився радістю серця, подивувався Божій благодаті, що вона запевнила його, і мовив: Дякую Тобі, Господи, що Ти мене негідного цього життя і світу помилував цим великим і новим знаком. Ти, Чоловіколюбче, милуєш свої душі! — Таким чином, як він продовжував свою сповідь і дякував Богові, засяяв день, — і він зрадів у Господі, забувши про тілесну поживу. А цей вогонь смолоскипу він зберігав по всі свої дні, підливаючи оливи і закриваючи зверху, щоби не погас. Таким чином Божий Дух знову замешкав у ньому, і він, покірливий, зробився знаний Для всіх із свого визнання і дякування Богові. А як прийшов час віддати свою душу, то на кілька днів перед своїм сконом мав він одкровення.
45. Старець сказав: Цього остерігайся до самої своєї смерти й спасешся: щоби не їсти з жінкою і не приятелювати з нею; Щоби не спати на одній постелі з хлопцями, коли сам молодий, — ні з братом своїм, ні з аввою, і роби це із жаху, а не з гордування. Не звертай на себе уваги, коли одягаєш одіж. Коли Зайде потреба, приймай аж до трьох чарок вина і не порушуй свого правила для дружби. Не залишайся на тому місці, де ти згрішив перед Богом. Не нехтуй свою службу, щоби не впасти в руки своїх ворогів. Побуджуй себе до поучення в псалмах, бо воно захоронює тебе від полону ворога. Полюби всяке страждання, — і присмирніють твої пристрасті. Пам'ятай, що ти не маєш цінувати себе в жодному ділі. Старайся оплакувати свої гріхи. Бережи себе від неправди, бо вона відганяє від тебе страх Божий. Визнавай свої помисли перед отцями своїми, щоб Божий покров охороняв тебе. Приневолюй себе до ручної роботи. І Божий страх оселиться в тобі.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:01 | Повідомлення # 8
РОЗДІЛ VI
Про безкорисливість і про те, що треба берегти себе від захланности

1. Один брат, відрікшися світу і роздавши своє майно вбогим, залишив проте дещо для власного вжитку, прийшов до авви Антонія. Довідавшись про це, старець мовить до нього: Якщо хочеш бути ченцем, то йди в таке-то село, купи м'яса, обложи ним своє наге тіло й у такому вигляді прийди сюди. Коли брат це зробив, то собаки й птиці шматували його тіло. Зустрівшись зі старцем, останній спитав його, чи виконав він його пораду? І коли брат показав своє зранене тіло, авва Антоній сказав: Так демони нападають і шарпають тих, що, відрікшися світу, хочуть затримати майно.
2. Авва Даниїл оповідав про авву Арсенія. Якось прийшов до нього урядник і приніс йому заповіт одного родича, що лишив йому дуже великий спадок. Арсеній узяв заповіт і хотів його розірвати. Але урядник впав йому до ніг і мовив: Не рви заповіту, бо мені зітнуть голову. Тоді авва Арсеній сказав йому: Я умер раніше, аніж цей родич, — і відіслав його, не прийнявши нічого.
3. Якось авва Арсеній був хворий у скиту, й при тому він мав потребу навіть у сорочці. Не маючи за що її придбати, він Прийняв від одного чоловіка милостиню і мовив: Дякую, Тобі, Господи, що удостїв мене прийняти милостиню в ім'я Твоє!
4. Оповідали про авву Агатона, що він з учнями досить Довго займався будівництвом келії. Збудувавши келію, вони Перейшли до неї жити. Та вже першого тижня авва Агатон Побачив тут щось недогідного для себе і сказав своїм учням: Устаньте, підемо звідси! Учні дуже зажурилися і сказали: Якщо в тебе був твердий намір перейти звідси, то навіщо ж ми так трудилися, будуючи келію? І люди розчаруються через нас та й почнуть говорити: Ось, ці непостійні, знову перейшли на инше місце. Бачачи їх легкодухість, каже їм авва: Хай дехто розчарується, та инші отримають науку й скажуть про нас: Блаженні вони, бо задля Бога переселились і всім погордили. Проте нехай іде, хто хоче йти, я ж відходжу тепер. Тоді учні впали на землю і благали його, доки не отримали дозволу йти разом із ним.
5. Іще оповідали про нього: він часто переселявся з одного місця на инше, маючи на плечах тільки свою милоть .
6. Старець мовив: Один із братів мав тільки одне Євангеліє, — і його продав, а гроші віддав убогим на прохарчування. При тому він сказав пропам'ятне слово: Я продав те слово Святого Письма, що сказало мені: Піди, продай, що маєш, дай бідніш (Мт. 19, 21).
7. Авва Теодор Фермейський придбав три хороші книжки. Прийшов він до авви Макарія і каже йому: У мене є три хороші книги; я і сам з них користаю і браття уживають їх і отримують науку. Скажи мені, що я маю з ними зробити? Старець сказав у відповідь: Добрі такі діла, але безкорисливість найкраща. Почувши це, авва Теодор пішов і продав книги, а вторговані гроші віддав убогим.
8. Один із отців розповідав про авву Йоана Персіянина, що він із своєї великої чесноти осягнув дуже глибоку невинність і простоту. Жив він в Єгипетській Аравії. Раз якось позичив він у брата одну золотівку і купив льону до роботи. Прийшов до нього один брат і мовить: Дай мені, авво трохи льону, я зроблю собі левітон. Авва дав йому з радістю. Так само прийшов до нього й инший брат і благав його, кажучи: Дай мені трохи льону, — я зроблю пояс. Старець дав і цьому. Так само, коли й инші просили в нього, давав радо. Врешті прийшов до нього той, що позичив, із наміром отримати свою золотівку. Старець мовив: Я принесу її тобі. Не маючи чим віддати монети, він вибрався до авви Якова, а по дорозі знайшов монету, що лежала на землі, та не доторкнувся до неї, а, помолившись, вернувся до своєї келії. Брат прийшов ще раз із тим самим наміром тай каже йому: Я дуже непокоюся. Старець вибрався знову і побачив монету на землі на попередньому місці та й, помолившись, вернувся. І ось втретє приходить брат і докучає йому. Старець каже йому: Ще один раз прости мені, я принесу тобі монету. Він устав, знову пішов на те місце і знайшов монету там само. Авва помолився, взяв її, прийшов до авви Якова і каже йому: Авво, йдучи до тебе, знайшов я на дорозі оцю монету; вияви любов, оголоси в околиці, чи не загубив її хто? А коли знайдеться її власник, віддай йому. Авва пішов, оголошував про це три дні, та не знайшлося нікого, що згубив би монету. Тоді старець сказав до авви Якова: Якщо ніхто не загубив цієї монети, то віддай її одному братові, якому я винен. Авва Яків здивувався, як старець, маючи борг і знайшовши гроші, не взяв їх одразу ж і не віддав. Та ще було гідне подиву в авви Йоана: коли хто приходив до нього позичити що-небудь, він не давав сам своїми руками, лише казав братові: піди і візьми собі, що треба. А коли брат повертав те, що взяв, то авва говорив йому: Поклади це знову на своє місце. Коли ж не приносив, то старець і не нагадував йому про це.
9. Декотрі з отців оповідали: траплялося, один брат прийшов при авві Ісаакові до церкви Келлій, зодягнений у малий куколь . Старець вигнав його, кажучи: тут монахи, а ти, як світський, не можеш перебувати тут.
10. Авва Ісаак говорив братам: Наші отці й авва Памво носили стару, дуже полатану, а навіть пальмову одіж, а ви тепер носите дорогу одіж. Ідіть звідси, — через вас опустіли тутешні місця. Коли вони збиралися на жнива, говорив їм: Я вже не даю вам заповідей, бо ви не дотримуєтеся їх.
11. Він же сказав іще: Авва Памво говорив, що монах має носити таку одіж, якої ніхто не взяв, якби викинути її з келії.
12. Авва Ісидор мовляв: якщо бажаєм Царства Небесного, погорджуй багатством і шукай Божої заплати.
13. Іще сказав: Неможливо тобі жити no-Божому, коли ти ласолюб і грошолюб.
14. Авва Касіян сказав: один сенатор відрікся світу і роздав своє майно вбогим, та задержав якусь частку для власного вжитку, не бажаючи через цілковиту безкорисливість прийняти покірливість і належне підпорядкування правилу спільнотного життя. Св. Василій промовив до нього таке слово: Ти й сенатором перестав бути, і монахом не став.
15. Один брат спитав авву Пістимона: Що мені робити, я відчуваю неспокій, коли продаю своє рукоділля. Старець у відповідь мовив: І авва Сисой і инші продавали своє рукоділля, це не шкодить. Та коли ти продаєш, відразу призначи ціну речі; а відтак у твоїй волі буде, як хочеш, трохи зменшити ціну. Таким чином ти будеш спокійний. Брат знову запитав його: Якщо я маю все потрібне для себе, відкіля воно б не було, чи велиш мені займатись рукоділлям? Старець відповів: Хоча б ти мав усе потрібне, не кидай свого рукоділля. Роби, скільки можеш, тільки не бентежся.
16. Брат просив авву Серапіона: Скажи мені одне слово. Старець відповів: Що я можу тобі сказати? Хіба те, що ти затримав у себе власність удів і сиріт та й поклав її на цьому вікні. А на вікні бачив він багато книжок.
17. Раз якось спитали блаженну Синклитикію: Чи безкорисливість є досконале добро? Вона відповіла: Справді, вона досконале добро для тих, що можуть її перенести, бо ті, що переносять безкористовність, хоч мають журбу тілесну, та спокійна їхня душа. Як твердне білизна, коли її мнуть і сильніше полощуть, випирається і очищується, так і сильна душа через добровільне вбозтво ще більше скріплюється.
18. Авва Іперехій мовив: Скарб ченця, це добровільна безкорисливість. Збирай собі, брате, скарби на небі (Мт. 6, 20), бо будеш насолоджуватися ними безконечні віки.
19. Один зі святих, на ім'я Елагрій, живучи в Єрусалимській пустині, працював і тим заробляв собі на прожиток. Якось коли він стояв на торзі й продавав своє рукоділля, хтось загубив калитку з тисячею монет. Старець, знайшовши її, затримався на тому самому місці, кажучи: напевно, той, хто загубив її, повернеться. Коли це той, що загубив калитку, йде і плаче. Старець відвів його набік і дав йому калитку. Той ухопив старця і хотів йому дати якісь гроші, та старець не прийняв. Той, тоді, що згубив, почав кричати: Ходіть, погляньте, що зробив Божий чоловік! Та старець уже сховався і вийшов з міста, не бажаючи виявляти свого вчинку і прославитися.
20. Брат спитав старця: Скажи мені, авво, — як спастися? Старець зняв із себе одіж, оперезав свої крижі, розпростер свої руки й мовив: Так монах мусить позбутися матерії світу і розіп'ясти себе у боротьбі.
21. Хтось просив старця прийняти гроші на свої потреби. Він не хотів прийняти, задовольняючись своїм рукоділлям. Коли ж той не припиняв упрошувати старця прийняти гроші, хоча би на потреби бідних, то він відповів: Тут буде подвійний сором: я приймаю без потреби і чванюся чужим датком.
22. Одні греки прийшли якось в місто Острацини роздати милостиню. Вони взяли із собою провідників, щоби ті вказували їм, хто особливо потребує милостині. Провідники привели їх до одного покаліченого й пропонували йому милостиню. Але він не схотів прийняти, кажучи: Ось, я труджуся, плету це молоде пруття і їм хліб із своїх трудів. Опісля привели їх до хати одної вдови з родиною. Як вони постукали в двері, відізвалась з середина її дочка, що була нага. В цей час мати була на роботі — вона працювала швачкою. Греки хотіли дати дочці одіж і гроші, але вона не схотіла прийняти, кажучи: Коли пішла моя мати, то сказала мені: Не тривожся, — Бог забажав, і я знайшла сьогодні роботу. Тепер ми маємо свою поживу. Коли ж прийшла мати, вони почали її просити прийняти милостиню, але вона відмовилася, кажучи: Я маю Покровителя свого Бога, — а ви тепер хочете відібрати Його у мене! Почувши її віру, вони прославили Бога.
23. Один знатний чоловік із якоїсь країни прийшов у скит, принісши зі собою багато золота, й просив скитського пресвітера, щоб той роздав його братам. Пресвітер сказав йому: Брати не мають потреби. Та оскільки він дуже просив пресвітера, цей положив кошик біля дверей церкви і сказав: хто має потребу, хай бере. Але ніхто не підійшов до нього, а инші зовсім не звернули уваги. Тоді каже йому пресвітер: Бог прийняв твою милостиню. Йди й роздай її вбогим. Він відійшов, дуже скориставши.
24. Хтось приніс старцеві гроші й сказав: Візьми на свої потреби, — ти постарів і хворієш; бо старець був скалічений. Старець відповів: Ти прийшов відібрати мого Кормителя протягом шістдесяти літ. Ось, я стільки років нездужаю, і нічого не потребував, коли Бог допомагає мені й годує мене. І не наважився прийняти грошей.
25. Оповідали про одного садівника, що він трудився і весь свій труд уживав на милостиню, а собі залишав тільки необхідне. Та помисел навіяв йому: збери собі трохи грошей, щоб ти не терпів крайньої нужди, коли постарієш або захворієш. І, збираючи, він наповнив горщик грішми. Й ось трапилося йому занедужати, у нього почала гнити нога, і він витратив усі гроші на лікарів і не отримав жодної допомоги. Врешті приходить один досвідчений лікар і каже йому: коли не відріжемо тобі ноги, то зігниє все твоє тіло, — і чоловік наважився відтяти свою ногу. А вночі він отямився, розкаявшись у тім, що зробив, і мовив зітхаючи: Згадай, Господи, мої попередні діла, що я вчинив, як трудився в своєму саду і доставляв потрібне братам! Коли він це вимовив, став перед ним ангел Господній і сказав: Де гроші, що ти їх зібрав? І де та надія, що її ти плекав? Тоді, роздумавши, він мовив: Згрішив я, Господи, прости мені! Віднині я не робитиму нічого подібного. Тоді ангел торкнувся ноги його, і він одразу ж видужав і, вставши ранком, пішов у поле працювати. Лікар, як і домовилися, приходить із знаряддям, щоб відтяти недужому ногу, а йому кажуть: Він зранку пішов у поле працювати. Тоді лікар, здивований, подався у поле, де працював садівник, і, побачивши, що він копає землю, прославив Бога, який дарував йому зцілення.
26. Брат спитав одного старця: Чи дозволиш мені притримати для себе дві монети на випадок тілесної хвороби?
Старець, бачачи його помисли, що хоче притримати гроші, сказав: Нехай так! Але брат, відійшовши до своєї келії, став сокрушатися в помислах, кажучи: Правду сказав мені старець чи ні? І, вставши, пішов знову до старця і, кланяючись і благаючи, мовив: На Господа, скажи мені правду, бо я сокрушаюся помислами над двома монетами. Старець сказав йому: Тому що я бачив твоє бажання притримати їх, то й сказав тобі, — притримай, хоч і не добре притримувати понад тілесну потребу. Таким чином, коли ти притримаєш дві монети, — на них покладеш свою надію. А якщо доведеться згубити їх, то Бог уже не попіклується про нас. Тож здай на Господа турботу свою (Пс. 54, 23), — бо в Нього піклування про нас.
27. Оповідали про авву Мойсея Скитського: якось надумав він піти в Петру. Втомившись по дорозі до неї, він говорив сам до себе: Де мені дістати там води? І промовив до нього голос: Іди й не журися нічим. Авва увійшов у Петру. Там прийшли до нього деякі отці, а в нього було тільки одне горнятко води, і та закінчилася, коли зварив трохи сочевиці. Старець журився. Він входив і виходив і молився Богові. Та ось із хмари зійшов дощ на Петру і таким чином наповнив усі його посудини. Після цього спитали його старці: Скажи нам, чому ти входив і виходив? Старець сказав їм: я мав прю із Богом, кажучи: Ти привів мене сюди, — і ось, у мене немає води, щоб напилися Твої слуги! Тому я входив і виходив, призиваючи Бога, доки Він не послав нам дощу.
28. Авва Силуан говорив: Я слуга — і мій Господь сказав мені: ти роби моє діло, — а я живитиму тебе; а звідки візьму харч, не питай; тільки роби! А я тебе живитиму. Тож, коли я працюю, — живлюся зі своєї нагороди; коли не працюю, — годуюся милостинею.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:02 | Повідомлення # 9
РОЗДІЛ VII
Різні оповідання, що заохочують нас до терпеливости й мужности

1. Св. авва Антоній, перебуваючи якось у пустині, зазнав пригнічення духа й великого потьмарення помислів та й говорив Богові: Господи, я хочу спастися, а помисли не дозволяють мені! Що мені робити в моїй журбі? Як спасуся? І, вставши, Антоній незабаром вийшов геть, — та ось побачив когось, подібного до себе, що сидів і працював, а потім устав від роботи і молився; відтак знову сів і плів мотузок; далі знову встав на молитву. То був Господній ангел, посланий для навчання і підтримки Антонія. І мовив ангел: І ти так чини — й спасешся! Почувши це, Антоній дуже зрадів і набрався відваги, — і так чинячи, спасався.
2. Один брат спитав авву Агатона: Мені дано заповідь, але на тому місці, де її треба виконати, — спокуса. Тому хочу ухилитися від заповіді, побоюючись спокуси. Старець каже йому: Коли б це був Агатон, — він виконав би заповідь і переміг спокусу.
3. Авва Амон говорив: Чотирнадцять літ провів я у скиті й молився Богові вдень і в уночі, щоби Він дарував мені перемогти гнів.
4. Авва Висаріон говорив: Сорок ночей провів я серед терня, навстоячки і без сну.
5. Авва Веніямин говорив своїм учням: Ходіть царською дорогою, вимірюйте шляхи і не будьте безпечні.
6. Святий Григорій сказав: Коли ти не сподієшся для себе нічого трудного, як думаєш братися до філософії, то твій початок зовсім не філософський, і я ганю таких мрійників. Коли цієї філософії ще тільки дожидається, а не прийшла вона на ділі, то чоловікові буває приємно; коли ж вона прийшла до тебе, то або терпи, страждаючи, або в протилежному випадку будеш обманюватися в очікуванні.
7. Авва Ісая сказав: Блаженні ті, що трудяться у пізнанні правди: вони заспокоїли себе від усякої скорботи й лукавства демонів, а тим більше від неволі того, хто стає на перешкоді чоловікові в кожному доброму ділі, про яке він дбає, і хто самий ум уводить у недбалість, коли я віддам себе на службу Богові.
8. Іще сказав: Найвищий з усіх подвигів, це мандрівництво, особливо для усамітнення. Той, що відходить на инше місце, має покинути свою власність, несучи з собою досконалу віру, надію і міць серця супроти своїх побажань, бо вони обходять тебе багатьма кругами і багатьма способами і страхають тебе спокусами і тяжкою нуждою або хворобами, вмовляючи при тому: «Коли ти впадеш у них, що робитимеш, не маючи нікого, що знав би тебе, щоб він міг подбати про тебе?» — і тим спокушає тебе Божа доброта, щоби таким способом виявилася твоя старанність і любов до Бога.
9. Один брат, що жив у Келліях, непокоївся в усамітненні. Пішов він до авви Теодора Фермерського і оповів йому це. Старець сказав йому: Йди, впокорюй свої помисли, виконуй послух і живи з иншими. Він відійшов на Гору і жив там з людьми. Та опісля знову прийшов до старця і мовив: Не знаходжу спокою і серед людей. Старець відповів йому: Якщо ти ні сам, ні з иншими не знаходиш спокою, то навіщо ти пішов у монахи? Чи не на те, щоб зносити скорботи? А скільки літ, скажи мені, ти, в ченцях? — Вісім літ, — відповів брат. — Старець сказав йому: Я вже сімдесят літ у чернечому образі й Жодного дня не знаходив спокою, а ти за вісім літ хочеш мати спокій?
10. Один брат спитав теж авву Теодора: Якщо трапиться, що що-небудь впаде на землю, ти, авво, налякаєшся? Старець відповів: Якщо небо з землею зудариться, Теодор і тоді не налякається, бо він благав Бога, щоб увільнитися йому від боязливости. Тому той і спитав його про це.
11. Оповідали про авву Теодора і авву Лукія Еннатських, що вони протягом сімдесяти літ сміялися над своїми помислами, кажучи: після цієї зими ми перейдемо звідси. Коли ж знову наставало літо, говорили: Як минеться це літо, ми підемо звідси. Так робили ці незабутні отці весь час свого життя.
12. Авва Пімен оповідав про авву Йоана Колова: він молився Богові, щоб визволитися від пристрастей — і під цим оглядом був безжурний. Пішов він до одного старця і сказав йому: Ось, я тепер спокійний і не маю жодної боротьби. Старець відповідає йому: Йди, молися Богові, щоб прийшла до тебе спокуса, бо через спокуси душа удосконалюється. Він почав молитися; а коли прийшла спокуса, то вже не просив Бога, щоби відняв від нього боротьбу, тільки говорив: Дай мені, Господи, терпеливість у спокусах.
13. Оповідали про авву Лонгина, що його часто збурювали помисли йти в пустиню. Тож, одного дня він каже своєму учневі: Вияви, брате, любов, — що я робитиму, потерпи і нічого мені не кажи, протягом цього тижня. І, взявши пальмовий ціпок, почав ходити по своєму подвір'ї, а як втомився, присів трохи, та вставши знову почав ходити. А як настав вечір, каже своєму помислові: Той, що ходить по пустині, не їсть хліба, а живиться травою, але ти задля своєї немочі з'їж трохи овочів. А як зробив це, знову каже своєму помислові: Той, що перебуває в пустині, не спить під покрівлею, а просто неба: так зроби і ти; і, нахилившись, він засинає на своєму подвір'ї. І так три дні, ходячи по своєму монастирі, лиш увечері з'їдаючи трохи цикорію, а ночі проводячи просто неба, втомився і, заборонивши помислу, що його турбував, викрив його, мовлячи: Як не можеш виконувати діл пустині, сиди терпеливо в своїй келії і оплакуй свої гріхи й не обманюйся: бо всюди бачить Боже око наші діла й ніщо не ховається від Нього, й Бог помагає тому, хто робить добре.
14. Авва Макарій Великий якось прийшов на гору до авви Антонія. Коли він постукав у двері, вийшов Антоній і спитав: Хто ти? — Я — Макарій, — відповів той. Антоній замкнув двері й відійшов, лишивши старця. Та, побачивши терпеливість Макарія, відчинив йому двері, привітав його і мовив: Я чув про твої діла і давно бажав тебе бачити. Прийняв його з любов'ю і дав перепочити, бо Макарій дуже втомився. Коли наставав вечір, авва Антоній намочив трохи для себе пальмового пруття. Авва Макарій сказав йому: Дозволь і мені намочити для себе. Намочи, - відповів Антоній. Макарій зробив велику в'язку пруття і намочив його. Сівши звечора, вони плели, розмовляючи для користи душі. А мотузок Макарія через отвір спускався в печеру. Блаженний Антоній, зійшов рано до печери й, побачивши довжину мотузки авви Макарія, здивувався і, цілуючи його руки, мовив: Велика сила виходить із цих рук!
15. Ішов якось цей авва Макарій із скиту до Терену і по дорозі зайшов ночувати в поганську божницю. Там були древні поганські трупи. Старець узяв один із них і поклав його собі під голову замість подушки. Побачивши таку сміливість, демони позаздрили йому і, бажаючи його налякати, закликали неначе жінку, називаючи її по-імени: Така-то, ходи з нами в лазню! А демон із під Макарія, наче мерлець, відповідав їм: На мені лежить мандрівник, - я не можу йти. Та старець не налякався, а сміливо вдарив трупа і сказав: Устань, як можеш, йди в темінь! — Демони, почувши це, закричали голосно: Переміг ти нас! І з соромом утекли.
16. Авва Матей говорив: я волю для себе діла легкого, а довгого, аніж такого, що спочатку трудне, а швидко скінчиться.
17. Оповідали про авву Милися: коли він жив із своїми двома учнями в перських границях, якось два царські сини, браття за тілом, виїхали за своїм звичаєм на полювання, розтягнули сіті на просторі біля сорока миль і ловили все, що тільки потрапляло в них, і вбивали списами. В сіті потрапив теж старець зі своїми двома учнями. Побачивши авву, всього порослого волоссям і страшного з вигляду, вони здивувалися і питали його: Скажи нам, чи ти чоловік, чи дух? — Я — грішний чоловік, — відповів він їм, — прийшов сюди оплакувати свої гріхи; покланяюся Ісусові Христові, Синові живого Бога! Царські діти сказали йому: Нема иншого бога, крім сонця, вогню і води, — що їм віддавали вони божу честь. — Іди принеси їм жертву! Старець відповів: Ваші боги — це створіння, і ви помиляєтесь, але прошу вас, наверніться і пізнайте правдивого Бога, Творця усього! — Ти визнаєш правдивим Богом чоловіка, осудженого і розп'ятого? — Зі сміхом сказали царевичі старцеві. — Так, — відповів старець, — я визнаю правдивим Богом того, що прибив до хреста наші гріхи і умертвив смерть. — Та вони взялися мучити старця і його учнів та поневолювали його принести жертву. По довгих муках відтяли голови двом братам, а старця так само після кількаденних тривалих мук врешті поставили на середину між собою, як це буває на полюванні, і пускали в нього стріли, один іззаду, а другий спереду. Тоді старець сказав їм: Тому, що ви обидва разом наважились пролити невинну кров, то завтра миттєво цієї самої години ваша мати втратить вас, утратить вашу любов: ви самі своїми стрілами проллєте кров один одного. Вони не звернули уваги на слова старця і вийшли наступного дня на полювання. Під час ловів втекла з сітей одна лань. Царевичі сіли на коней і поскакали доганяти її, а, пустивши в неї стріли, загнали їх один одному в серце — й умерли за словом старця.
18. Брат питав авву Пімена: Чому моє серце слабне, як спостигне мене навіть малий подвиг? Старець сказав йому: як же нам не дивуватися сімнадцятилітньому юнакові Йосифу, як він у Єгипті — землі поган — переніс спокусу, і Бог врешті прославив його? Чи не бачимо й Йова, як він до самого кінця не ослаб у прив'язаності до Бога? Спокуси не могли захитати його уповання на Бога!
19. Авва Пімен оповідав: авва Ісидор, скитський пресвітер, якось промовив до зібрання: Брати, чи не для труду прийшли ми на це місце? А сьогодні тут уже не має труду. Тому, узявши свою милоть, піду туди, де є труд, і там знайду спокій.
20. Іще сказав: відмінна прикмета монаха виявляється в спокусах.
21. Авва Павло Великий, галатіянин, мовив: Ченця, що має деякі свої турботи в келії і виходить із неї заради турбот про инших, зводить диявол. Я сам терпів цю спокусу.
22. Блаженна Синклитикія говорила: Коли живеш у братському монастирі, то не змінюй місця, бо це зробить тобі велику шкоду; бо як птиця піднімається з яєць, вони робляться запортками і безплідними. Так і чернець, що переходить з місця на місце, холоне і умирає для віри.
23. Іще говорила: В диявола багато гострих мечів. Коли він не переміг душі бідністю, то, щоб звести її, вдається до багатства. Не переміг її образами й зневагами, — обсипає її похвалою і славою. Переможений здоров'ям чоловік, — побиває тіло його недугами; не маючи змоги ошукати його приємностями, намагається звести душу зумисними трудами, перемагає чоловіка тяжкими недугами, аби так у недбалих затемнити любов до Бога. Але щоразу, коли твоє тіло знемагає, або коли палить його сильна гарячка, а також мучить невиносима спрага, — коли ти грішник, то зноси це, пам'ятаючи про майбутні муки, про вічний вогонь і кари після суду, — й не легковаж теперішніх кар (Євр. 12, 5), а радій, що Бог тебе відвідав, й повторюй це прекрасне висловлювання: Караючи покарав мене Господь, та на смерть не віддав мене (Пс. 117, 18). Ти залізо — і вогонь очистить твою ржу. Коли ти праведний і впав у хворобу, то через це від меншого робиш поступ до більшого. Ти золото — і через вогонь став чистішим, дано тобі колючку в тіло (2 Кор. 12, 7), — торжествуй, дивися, кому ти уподібнився? — ти вдостоївся Павлової чести! Тебе спокушують гарячкою? Ти караєшся простудою? Та Святе Письмо говорить: Ми перейшли крізь вогонь і воду, і Ти вивів нас на відпочинок (Пс. 65, 12). Осягнув ти перше, дожидай і другого, поступаючи в чесноті, повторюй слова святого Давида, що сказав: Я бідний і хворий (Пс. 68, ЗО). Ця потрійна журба зробить тебе досконалим, бо псалмопівець говорить: Коли взивав я, почув мене Бог правди моєї (Пс. 4, 2). Особливо у цих школах навчаймо свою душу подвигами, бо ворог у нас перед очима.
24. Іще говорила: Коли обтяжує нас хвороба, не треба нам журитися, що через неміч і недугу тіла не можемо стояти На молитві й співати псалми вустами; бо все це служить до винищення похотей; а й піст, і земні поклони приписані нам для перемоги гидких приємностей. А що хвороба придушує ці пристрасті, про це й говорити зайве. Вправді зайве, бо вона як найгостріший і найсильніший лік винищує згубні прояви хвороби — і в тім полягає справжній подвиг, щоби терпіти у хворобах і засилати пісні подяки вседоброму Богові. Чи тратимо ми зір, — знесімо це без обтяження, бо через це ми позбуваємося органів ненаситности й просвідчуємося внутрішніми очима. Оглухли ми, — дякуймо Богові, що втратили марнотний слух. Ослабли нам руки, — та маємо внутрі себе руки, приготовані на боротьбу з ворогом. Неміч огорне все тіло, та з цього навпаки виростає здоров'я внутрішнього чоловіка.
25. І ще говорила: Злочинців у цьому світі вкидають у в'язниці проти їх волі. Так і ми за свої гріхи вкиньмо себе в запертя, щоб добровільним присудом визволитися від майбутньої кари. Коли ти постиш, то не відмовляйся від посту під приводом хвороби, бо і ті, що не постили, часто впадали в такі самі тяжкі недуги. Почав ти добре діло, не відступай назад, коли ворог тобі перешкоджає: твоєю терпеливістю його переможеш. Ті, що збираються до плавби, спочатку пливуть за ходовим вітром, а відтак, розпустивши вітрила, стрічають і супротивний вітер. Та попри супротивний вітер, плавці не розвантажують корабля, а, постоявши трохи, або, змагаючись з бурею, продовжують плавання.
26. Оповідали про матір Сару, що вона цілих 60 літ жила над рікою і ні разу не нахилилась, щоб поглянути на неї.
27. Авва Іперецій сказав: Нехай у твоїх устах буде духовна пісня, а поучення нехай полегшить тобі тягар спокус, що стоять перед тобою. Ось приклад: подорожній, обтяжений подорожжю, що співом полегшує свій труд мандрівника.
28. Сказав ще: Нам треба озброюватися перед спокусами, бо таким способом будемо вправні, як вони спостигнуть нас.
29. Старець сказав: Коли напосяде на чоловіка спокуса, тоді звідусюди збираються на нього напасті, щоб здолав його занепад духа й нарікання. І при тому розповів старець ось що: Був у келіях один брат, і спостигла його спокуса. Тоді, коли бачив його хто, не хотів ні привітати, ані запровадити до келії;
а як він не мав хліба, ніхто не позичив йому; а як він вертався із жнив, ніхто не хотів його приймати на спільне зібрання, хоч і був такий звичай задля любови. Так, він прийшов із яснив і не було хліба в його келії. Та за це все він дякував Богові. А Бог, бачачи його терпеливість, відняв від нього боротьбу спокус. І ось у тій самій хвилі, стукає до його дверей хтось, що вів із Єгипту верблюда, нав'юченого хлібом. Тоді брат почав плакати й каже: Господи, чи я вже негідний і мало терпіння? - А браття, тільки-но минула спокуса, стали приймати його в свої келії і на зібраннях і вспокоювали його.
30. Старець сказав: Ми тому не маємо успіху, що не пізнали своєї міри і не маємо терпеливости в ділі, до якого приступаємо, а хочемо без труду здобути чесноту.
31. Одні люди прийшли в пустиню до великого старця і говорили: Давні не скоро переходи зі свого місця, хіба через ці ось причини: коли доведеться кому-небудь зазнати від когось образи і хоча він робив усе для задоволення того, що образив, та не міг його примирити; або теж коли доводилося здобути славу багатьох, або впасти в нечисту спокусу.
32. Брат сказав авві Арсенієві: Що мені робити? Мене непокоять помисли, навіюючи: ти не можеш ні постити, ані працювати, то хоч відвідуй хворих, бо й це — діло любови. Але старець, знаючи хитрощі диявола, каже йому: Їж, пий, спи, тільки не полишай своєї келії. Бо він знав, що терпеливість у келії приводить ченця до належного порядку. Коли брат провів три дні, втомився, але знайшов небагато молодого пруття, розщепив його і тут же почав плести. А, відчувши голод, мовив: Ось, ще залишилося небагато пруття, коли впораюся з ним, то їстиму. Як сплів пруття знову сказав: Почитаю трохи і тоді попоїм. А коли скінчив читати, сказав: Проспіваю кілька псалмів і тоді вже можна буде їсти. Таким чином, за Божою поміччю, він осягав успіх, помалу, доки не дійшов до належного порядку. А як одержав силу над помислами, поконував їх.
33. Запитав хтось старця: Чому я слабну духом, коли перебуваю в келії? Тому, — відповів старець, — що ти не бачив ні очікуваного відпочинку, ні майбутньої кари. Якби ближче побачив їх, то хоч би келія твоя наповнилась червами, і ти загруз у них по саму свою шию, ти б терпів і не слабнув духом.
34. Браття упрошували одного із старців, щоб він відпочив від своїх великих трудів. Старець сказав їм: Кажу вам, мої діти, що Авраам, побачивши великі Божі дари, має каятися за те, що він не трудився більше.
35. Брат просив поради старця: Мої думки блукають, і я журюся цим. Сиди в своїй келії, — сказав старець, — і думки знову зберуться. Коли ослиця прив'язана, то її ослятко скаче туди і сюди, але куди б не відходило, знову приходить до неї. Так і думки ченця, що постійно перебуває в келії задля Бога, хоча на якийсь час і розсіюються, відтак знову вертаються до нього.
36. Один старець перебував у пустині на віддалі двох миль від води. Раз якось, прийшовши зачерпнути води, спостигло його пригнічення духу, і він мовив: який хосен з цього труду, піду та й поселюся ближче до води. Сказавши це, вернувся він назад і бачить, — хтось іде за ним і числить його кроки. Старець спитав його: Ти хто? — Я — Господній ангел, — відповів той, — я посланий почислити твої кроки і дати тобі нагороду. Почувши це, старець набрав охоти, підбадьорився і переніс свою келію ще далі на п'ять миль від води.
37. Отці говорили: Коли випаде тобі спокуса на місці твого житла, то через неї не покидай місця, в якому живеш. Коли ж покинеш, то куди б ти не пішов, побачиш там перед собою те, від чого тікаєш. Але терпи, доти не минеться спокуса, щоби твій відхід не був розчаруванням для когось і твоє віддалення в часі спокою не спричинило якого-небудь смутку тим, що живуть на тому самому місці.
38. Один брат був безмовником у кеновії, але постійно впадав у гнів. Тому каже сам до себе: Відійду звідси в самітне місце, а оскільки там ні з ким не матиму зносин і мовчатиму, то покине мене пристрасть гніву. Тож він вийшов і поселився сам у печері. Одного дня він зачерпнув посудину води і постав її на землі, а посудина зараз же впала вниз. Він узяв її, зачерпнув води вдруге, а посудина знову перевернулася. Опісля, наповнена водою, і втретє упала вниз. Брат розсердився, схопив її і розбив.
А як застановився, то зрозумів, що над ним знущається диявол і мовив: Ось, я відійшов на самоту, — а він переміг мене! Піду знову в кеновію, бо всюди необхідний подвиг, терпеливість і Божа поміч! І, вставши, вернувся на попереднє місце.
39. Брат запитав старця: Як мені бути, отче? Я не виконую жодного чернечого діла, а перебуваю у великій безпечності: їм, сплю, п'ю, маю сороміцькі думки й сильну бентегу, переходячи від діла до діла і від помислів до помислів. Старець сказав: Перебувай у своїй келії і що можеш, роби без хвилювання. Я бажаю і малого, що можеш зробити ти і сьогодні, як колись авва Антоній доконував великих подвигів у пустині. Я певний, що той, що перебуває у своїй келії задля Божого імени й пильнує свою совість, і сам перебуває на місці авви Антонія.
40. Старця запитали: Як може ревний брат не розчаруватися, бачачи, що деякі ченці знову повертаються у світ? Старець сказав: Нехай уявить собі псів, що переслідують зайців. Коли один з них побачить зайця, то кидається за ним, а инші бачать тільки пса, що пігнався і спочатку теж біжать за ним, а відтак вертаються назад; та перший, що побачив зайця, жене один, поки його не впіймає. Його не відволікають від мети прямування ні пси, що вернулися назад, він не дивиться ні на стромовини, ні на гущавину лісу, ні на колючі кущі й, перебігаючи через терня часто раниться, але не перестає бігти. Так і той, що шукає Владику Христа, непохитно прямує до хреста, поконуючи всі стрічні спокуси, поки не досягне до Розп'ятого.
41. Старець сказав: Як дерево, що його часто пересаджують, не може приносити плоду, так і чернець, що переходить з місця на місце, не може принести плід.
42. Старці говорили: Монах до самої смерти мусить боротися проти демонів відчаю і недбалости, особливо під час молитви, і коли він із Богом виконає яке-небудь добре діло, мусить берегтися помислу вдоволення і зарозумілости та й говорити: Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились (Пс. 126, 1), а чоловік не є ніщо инакше, як земля і попіл (див. Йов. 42, 6); мусить теж пам'ятати, що Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4, 6).
43. Одного брата непокоїли помисли покинути монастир. Брат виявив це авві. Цей говорить йому: Іди, сиди в своїй келії, віддай у заставу своє тіло стінам келії і не відходи відтіля; покинь свій помисел, — нехай роздумує, що хоче, тільки свого тіла не випускай з келії.
44. Старець мовив: Келія ченця — це вавилонська піч, де три юнаки знайшли Божого Сина і небесний стовп, з якого Бог промовляв до Мойсея.
45. Один старець говорив про бідного Лазаря: не бачимо в нього жодної чесноти, яку б він сповняв, а знаходимо в нього тільки одне, а саме, що він ніколи не нарікав на Господа, як на такого, що не творить йому ласкавости, а з вдячністю зносив свою хворобу, й тому Бог прийняв його.
46. Один брат прожив дев'ять літ у боротьбі з помислом вийти з кеновії, він щодня приготовляв свою милоть, щоби вийти, а як надходив вечір, говорив сам до себе: Завтра відійду відсіля. А рано знову говорив своєму помислові: Приневолім себе потерпіти задля Господа і сьогодні. А як сповнилося дев'ять літ, то Бог зовсім визволив його від спокуси.
47. Один брат впав у спокусу і з журби покинув чернече правило. Він хотів почати наново, але журба перешкоджала йому, і він говорив сам до себе: коли я зможу побачити себе таким, яким я був перше? В упадку духа він не міг почати чернечого діла. Пішов він до одного старця і виявив йому свою біду. Старець, почувши про наслідки його журби, розповів йому таку притчу: Один чоловік мав поле, що через його недбалість запустіло і поросло хабаззям та терням. Згодом він задумав обробити своє поле та й каже своєму синові: Іди, вичисти поле. Син прийшов вичитувати поле, та, побачивши на ньому багато трави і терня, впав у відчай, кажучи сам до себе: Чи зможу я коли винищити все те і вичистити поле? Він ліг на землю й заснув, і так робив багато днів. Згодом приходить до нього батько, подивитися, що він зробив, і застав його в неробстві. Він сказав йому: Чому ти досі нічого не зробив? Юнак відповів своєму батькові: Тільки-но я прийшов працювати, побачив багато трави й терня, та й обняла мене журба, і я ліг на землю та й спав. Тоді сказав йому батько: Сину мій, працюй щодня, скільки ти спав, і таким чином посувай твоє діло вперед і не знеохочуйся. Послухавши поради, син так і чинив, й незабаром вичистилося все поле. Так і ти брате, трудися потроху, і не знеохочуйся, а Бог своєю ласкою відновить у тобі попередній стан. Відійшовши від старця, брат був терпеливим і робив так, як навчив його старець, і таким чином вмиротворився і осягав поступу при помочі Христа.
48. Був один старець, що постійно нездужав і знемагав. Довелося йому один рік не хворіти й тяжко йому було це зносити. Він плакав і говорив: Покинув мене Бог і не навідався до мене.
49. Старець оповідав: Колись одного брата протягом дев'яти літ сильно спокушували помисли так, що він втратив надію на своє спасіння і осудив самого себе, кажучи: Згубив я свою душу, а тому, що я загинув, подамся в світ. Коли він пішов, то на дорозі зійшов на нього голос, що мовив: Дев'ять літ, протягом яких ти терпів спокуси, це твої вінці; вернися на своє місце, а я поможу тобі противитися помислам! Бачиш, що не добре є кому-небудь попадати в відчай з приводу помислів: якщо ми їх добре стерпимо, вони скоріше минуть і придбають нам вінці.
50. Один старець у Тиваїді, що жив у печері, мав одного випробуваного учня. У старця був звичай щовечора його повчати для користи душі, а по навчанні старець звершував молитву й відпускав учня спати. Якось трапилося, що прийшли до старця одні благочестиві миряни, що знали про його великі подвиги; він наставив їх, а коли вони відійшли, старець за своїм звичаєм знову сів після повечер'я навчати брата і, розмовляючи з ним, заснув. Брат дожидався, поки старець прокинеться і прокаже над ним звичну молитву при відпусті. Коли ж він сидів довгий час, а старець не прокидався, то учня почали підбурювати помисли податися спати без благословення. Але він, приневолюючи себе, противився помислові й чекав. Помисел знову підбурював учня, але той не пішов. Так сім разів помисел підбурював учня, а він не потурав йому. Після півночі прокинувся старець і побачив, що брат сидить при ньому, та й каже йому: Невже ти досі не відходив? — Ні, — відказав брат, — бо ти, авво, не відпустив мене! — Чому ж ти не розбудив мене? — запитав старець. — Я не смів тебе будити, — відповів брат, — щоб не образити тебе. Вони встали, відправили утреню і після молитвослів'я старець відпустив брата. Коли старець сидів один, увійшов у екстаз. Оце хтось йому показує славне місце, а на ньому престол, а над престолом — сім вінків. Старець спитав того, що показував: Для кого це? — Для твого учня, — відповів той; престол дарував йому Бог за те, що він відійшов від світу, а сім вінків він одержав цієї ночі. Почувши це, старець здивувався і, пройнятий страхом, кличе брата і говорить йому: Вповідж мені, що ти робив цієї ночі? — Прости мені, авво, — сказав він, — я нічого не робив. Та старець думав, що він із покірности не виявляє і сказав йому: Не пущу тебе, як не визнаєш мені, що ти робив, або про що ти думав цієї ночі. Брат, цілком усвідомлюючи, що він нічого не робив, не знаходячи відповіді, сказав старцеві: Прости мені, авво, я нічого не робив, хіба тільки те, що сім разів мене під'юджували помисли відійти від тебе без твого благословення, та я не відійшов. Почувши це, старець зразу ж зрозумів, що скільки разів він противився помислові, стільки разів вінчав його Бог. Та він нічого не сказав про це братові, а розповів отцям задля користи, щоб ми навчились, що й за малі зусилля Бог дарує нам вінці. Отож добре приневолювати себе задля Господа, бо сказано: Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його (Мт. 11, 12).
51. Хворів раз один старець, що жив самітно в Келліях. Не маючи прислужника, він вставав сам і їв те, що міг знайти в своїй келії. Так він прожив багато днів, і ніхто не приходив його відвідати. Коли минуло сорок днів і ніхто не прийшов до нього, Бог послав ангела, щоб той прислуговував йому. Коли ангел пробув побіля нього сім днів, то отці згадали про старця й мовили один одному: Ходімо, поглянемо, чи не хворіє, бува, той старець! Коли вони прийшли і постукали, то ангел віддалився. Старець із середини кричав: Не йдіть сюди, браття! Та вони, відчинили двері, ввійшли і питали його: Чому ти кричав? — Сорок днів, — сказав він їм, — я перебуваю в тяжкому стані, й ніхто не відвідав мене. Й оце сім днів минуло, як Бог послав ангела, щоби прислугував мені, а тільки-но ви прийшли, він віддалився від мене. Оповівши це, старець помер. Браття здивувалися і прославили Бога, кажучи: Ти не покинув тих, що прагнуть Тебе, Господи (Пс. 9, 11).
52. Старець сказав: Не занепадай духом, коли здолає тебе тілесна недуга. Бо, коли вгодно Господеві, щоб ти страждав тілом, то хто ти, що обтяжуєшся цим? Чи не Він піклується про тебе в усьому? Чи не Ним ти живеш? Тож, зноси хворобу і благай Його, щоб дарував тобі все на користь, тобто за волею Його; перебувай у келії витривало і живися милостинею.
53. Одного монаха, що постійно боровся з дияволом, той осліпив так, що він утратив зір. Та монах цей був терпеливим, і за цю терпеливість Бог дарував йому світло, і брат прозрів.
54. Один з отців оповідав: Коли я перебував у місті Оксиринсі, прийшли туди в суботу в ввечері вбогі, прохати милостиню. Як вони спали, в одного з них була тільки одна рогожа. Половина її була під ним, а половина на нім. А був там сильний мороз. Я, маючи потребу, вийшов і почув, як він тремтів від холоду і потішав себе, кажучи: Дякую Тобі, Господи! Скільки тепер у в'язниці перебуває багатіїв, обтяжених залізами, а в инших ноги забиті в диби, так, що вони не можуть навіть справити своєї потреби. А я, мов цар, можу йти, куди мені хочеться. Я стояв і слухав, як він це промовляв. Увійшовши досередини, я розповів це братам, і ті, що почули, одержали з того користь.
55. Брат спитав старця: Якщо я перебуваю в такому місці, де спостигне мене скорбота, і не буде нікого, кому я би міг її виявити, — що мені чинити? Старець каже йому: Вірю в Бога, що Він пішле тобі свою ласку і потішить тебе, якщо щиро Його благатимеш. Я чув, що в скиті був такий випадок: Там був один подвижник, що не мав чоловіка, якому міг би звіритися. Одного вечора приготовив він милоть, щоб покинути це місце. Коли оце тієї ночі явилась йому Божа ласка у вигляді дівчини, що благала його, мовлячи: Не виходи нікуди, а посидь трохи зі мною, не буде нічого лихого. Вислухавши це, він повірив та й сів, і в тій хвилині зцілилося його серце.
56. Старець сказав: Як на народних ігрищах б'ється атлет, так і духовний борець, тобто чернець, мусить боротися з помислами, здіймаючи свої руки до неба і призиваючи Бога на поміч. Атлет стоїть нагий на арені боротьби, нагий і вільний від речей, намазавшись оливою і навчаючись від провідника боротьби, як треба боротися. Виходить на нього противник і кидає на нього піском, тобто землею, щоб легше упіймати його. Припасовуй це до себе, ченцю! Провідник боротьби — це Бог, що подає нам перемогу, борці — ми, противники — це наш супостат (диявол), пісок — світські діла. Ти бачиш підступи ворога? Тож стій, відцуравшись матеріального, і здолаєш його. Бо коли ум обтяжується матеріальним, не приймає нематеріального і святого слова.
57. Сказав старець: Як не загрітий і не пом'якшений віск не може прийняти наложеної на нього печаті, так і чоловік, який не перейде через спокуси і труди, і хвороби, не може прийняти Христової сили. Тому Господь говорить божественному Павлові: Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі. І сам Апостол хвалиться, кажучи: Я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала (2 Кор. 12, 9).
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 16:04 | Повідомлення # 10
РОЗДІЛ VIII
Про те, що нічого не треба робити напоказ

1. Авва Антоній почув, що однин молодий монах зробив на дорозі таке чудо: побачивши якихось старців, що подорожували й утомилися на шляху, він звелів диким ослам підійти до них і нести на собі старців, поки не дійдуть до Антонія. Коли старці розповіли про це авві Антонієві, він сказав їм: Мені здається, що цей чернець, це — корабель, наповнений благами, але не знаю, чи увійде він у пристань. Згодом авва Антоній почав нараз плакати і рвати на собі волосся й ридати. Учні спитали його: Над чим плачеш, авво? Старець відповів їм: Ось тепер упав великий стовп Церкви, — це він говорив про молодого монаха, — але підіть самі до нього, - казав авва далі, — й погляньте, що сталося. Учні йдуть і бачать, що чернець сидить на рогожі й оплакує гріх, що його він зробив. Коли чернець побачив учнів Антонія, то мовив до них: Скажіть старцеві, щоб він ублагав Бога дати мені тільки десять днів життя, а я сподіваюся очистити свій гріх і покаятися. Але через п'ять днів він помер.
2. Декотрі ченці й браття хвалили авві Антонієві одного монаха. Антоній випробував, чи стерпить він зневагу, а, побачивши, що ні, сказав йому: Ти подібний до села, що спереду гарне, а ззаду розграбоване розбійниками.
3. Оповідали про авву Арсенія і авву Теодора Фермейського, що вони над усе зло ненавиділи славу серед людей. Саме тому авва Арсеній рідко показувався кому-небудь. Авва Теодор, хоч і показувався людям, та був для них, як меч.
4. Авва Ісая сказав: великий і поважний подвиг — поконати чванливість і поступати в Божому розумові. Бо той, що впаде в руки цієї злої пристрасте, чванливосте, не має спокою, і серце його лютує на святих людей, а на довершення зла впадає він у зарозумілість, а така гордість, це — мати всякого зла. Ти ж, вірний Христовий слуго, зберігай сокровенним своє ділання і бережися з журбою серця, щоб через догоджування людям, не згубити нагороди свого ділання. Бо той, що ділає людям напоказ, уже має свою нагороду (Мт. 6, 2), як сказав Господь.
5. Він сказав іще: той, що любить славу людей, не може бути без заздросте, а заздрісник не може набути покірливостіи; а такий віддав свою душу своїм ворогам. Вони втягають її в усіляке зло і гублять її.
в. Іще сказав: уникай чванливосте й досягнеш Божої слави в майбутньому житті.
7. Євлогій, учень святого Йоана, Царгородського архиєпископа, пресвітер і подвижник, постив по два дні, а деколи продовжував піст і весь тиждень, споживаючи тільки хліб із сіллю, і мав славу серед людей. Прийшов він до авви Йосифа в Па-нефо, сподіваючись знайти в нього ще більшу суворість життя. Старець прийняв його радісно і положив перед ним все, що мав. Та учні Євлогія кажуть: Пресвітер, крім хліба з водою і сіллю, нічого иншого не їсть. Та авва Йосиф їв мовчки. Протягом трьох днів свого перебування у Йосифа не чули Євлогій та його учні, щоб Йосиф зі своїми учнями співали або молились; бо вони робили це потайки. Євлогій і його учні відійшли, не скориставши нічого. Та Бог так покерував, що стало темно, і вони збилися з дороги, та й вернулися до старця. Заки вони застукали, почули, що авва Йосиф і його учні співають. Постоявши довго, врешті постукали. Старець прийняв їх із радістю. А що була сильна спека і Євлогія томила спрага, його учні налили в посудину води і подали йому. Вода ця була змішана з морською і річковою, і Євлогій не міг пити. Роздумуючи сам із собою, припав Євлогій до старця і просив його пояснити причину їхнього поступування, кажучи: Авво, що це значить: раніше ви не співали, а тепер, як ми відійшли, почали співати? І, взявши посудину, щоб напитися води, я виявив, що вона солона? Старець відповів йому: Брат необережний і, помилившись, домішав морської води. Євлогій далі просив старця, бажаючи дізнатися правду. А Йосиф сказав йому: Ця невелика чаша вина — це чаша любови, а це — вода, що її завжди п'ють брати. І навчив його розрізняти помисли та й відігнав від нього людське. Євлогій став поблажливим і пізніше їв усе, що йому подавали, навчився і сам робити тайно і сказав старцеві: Справді, ваше діло є правдиве.
8. Якось прийшов брат до авви Теодора Фермейського і перебував у нього три дні, прохаючи в нього поучення. Та авва не відповідав йому — і брат відійшов зажурений. Учень авви каже йому: Авво, чому ти не сказав братові слова, він відійшов зажурений? Старець відповів йому: Правда, я не сказав йому слова, але тому, що він торговець і хоче прославлятися чужими словами.
9. Другий брат спитав його: Чи хочеш, авво, я протягом кількох днів не їстиму хліба? — Добре вчиниш, — відповів авва, — я сам зробив так само. Брат каже йому: Отже, я хочу віднести свою сочевицю до ступи, щоб зробити з неї борошно. Авва Теодор відповів йому: Якщо ти знову хочеш іти до ступи, то зроби собі хліб, — яка ж тепер потреба виносити сочевицю?
10. Инший брат прийшов до нього і почав говорити й обмірковувати такі справи, в яких він ще не вправлявся. Старець каже йому: Ти ще не придбав собі корабля, не поклав на нього своїх пожитків, а вже перед плавбою прибув до міста. Та ж спочатку зроби діло, а відтак приходь роздумувати про те, про Що тепер говориш.
11. Авва Касіян оповідав: прийшов брат до авви Серапіона; старець намовляв його, щоби він проказав молитви за уставом, але брат відмовився, називаючи себе грішником, негідним і самого чернечого образу. Старець хотів омити йому ноги, але брат не допустив його з тієї самої причини. Авва переконав його попоїсти й тоді, як він їв, старався з любов'ю врозумити його, кажучи: Сину мій, коли хочеш для себе користи, то сиди в своїй келії, будь уважний до себе і до свого рукоділля, бо виходячи з своєї келії, ти не здобудеш стільки користи, скільки Маєш, перебуваючи в ній. Брат, вислухавши поучення, засмутився і так змінився на лиці, що це не могло втаїтися від старця. Тому авва Серапіон сказав йому: Ось щойно ти говорив: я грішник, — обвинувачував себе, як негідного життя, а тепер так розсердився, коли я з любов'ю пригадав тобі твою повинність. Коли хочеш бути справді покірним, то вчися твердо зносити те, що скаже тобі другий і не говори порожніх слів. Брат, вислухавши це, розкаявся перед старцем і відійшов від нього, одержавши велику користь.
12. Краєвий володар, чуючи про авву Мойсея, прийшов якось у скит, щоби побачити старця. Сказали про це старцеві. Він встав і побіг до болота. Володар стрінувся з ним і каже йому: Скажи нам, старче, де келія авви Мойсея? Авва відповів: Чого ви хочете від нього? Він дурний і грішний чоловік. Коли володар прийшов до церкви, сказав клирикам: Чув я про діла авви Мойсея і прийшов подивитися на нього. Коли оце по дорозі до Єгипту стрінувся нам старець. Ми спитали його: Де келія авви Мойсея? А він відповів нам: Чого ви хочете від нього, він дурний і грішний чоловік. Вислухавши це, клирики посмутніли і спитали: Як виглядав цей старець, що так зневажав святого? Ім відповіли: Старець був високий і чорний, у старій одежі. Тоді клирики мовили: То сам авва Мойсей, — сказав це на себе самого, тому, що не бажав стрінутися з вами. Володар повернувся, отримавши велику користь.
13. Брат спитав авву Матоя: Якщо я відійду в яке-небудь місце, то як порадиш там жити? Старець відповів йому: В якому місці ти б не жив, не старайся виказувати своє ім'я тим, що ось я ходжу на зібрання, або не споживаю вечері любови. Це придбає тобі пусту славу, а згодом буде тебе непокоїти, бо світські люди, де про це чують, туди й біжать.
14. Авва Несторой Великий якось ходив по пустині з одним братом. Побачивши дракона, вони втекли. Брат каже йому: І ти, отче, боїшся? Старець відповів: Ні, сину, я не боюся, але мені треба було втекти, инакше я не втік би від духа чванливости.
15. Якось володар краю захотів побачити авву Пімена, але старець не дозволив. Після того володар узяв сина його сестри, немовби за якийсь переступ і, посадивши хлопця в тюрму, сказав: Якщо старець хоче, хай просить за нього, і я випущу його. Сестра Пімена прийшла зі слізьми до дверей його келії; але старець нічого не відповідав. Вона почала ганьбити його і взивала: Мідяне серце! Зжалься наді мною, — в мене тільки той один син! Старець послав сказати їй: Пімен не приводив на світ дітей. Сестра так і відійшла від нього. Коли довідався про це володар, сказав: Коли б він наказав мені тільки словом, то я б його випустив. Але старець відізвався так: Досліди за законами: якщо він заслужив на смерть, хай умре, а коли ні, то чини, що хочеш.
16. Авва Пімен мовив: той, хто старанно домагається любови людської, позбавляє себе любови Божої. Не добре всім подобатися, бо сказано: Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити (Лк. 6, 26).
17. Іще мовив: Привчай своє серце дотримуватися того, чого навчає твій язик.
18. Іще мовив: Люди досконалі тільки на словах, а роблять дуже мало.
19. Якось авва Адельфій, єпископ Нілопольський, прийшов з братами до авви Сисоя на гору св. Антонія. Це було під час посту. Старець пореконав їх підкріпитися зранку. Коли вони почали їсти, — аж стукає хтось в двері. Старець Сисой сказав своєму учневі: Дай їм трохи каші, вони втомилися. — Ні, — сказав єпископ, — облиш це, щоби не сказали, що авва Сисой їсть зранку. Старець вислухав його і сказав учневі: Йди, дай їм, те що я тобі казав. А ті, побачивши кашу, мовили: У вас подорожні — й чи старець їсть разом з вами? — Так, — відповів брат. Вони стали сумувати і казали: Хай простить нам Бог, що ви змусили старця їсти в цю годину. Чи ви не знаєте, Що за цю малу їду він моритиме себе протягом довгого часу? Коли єпископ почув це, вклонився старцеві і сказав: Прости мені, авво, - я подумав по-людському, а ти зробив, як угодно Богові. Авва Сисой відповідає йому: Якщо Бог не прославить чоловіка, то слава людська нічого не значить.
20. Авва Амун Раїтський говорив авві Сисоєві: Коли я читаю Святе Письмо, то помисел підказує мені шукати вишуканого слова, щоби я міг щось сказати перед людьми. — Немає потреби дбати про це, — сказав йому старець, — а краще в чистоті ума набувай собі те, про що треба думати й говорити.
21. Якось прийшов начальник краю, побачити авву Симона. Авва, почувши про це, виліз на фінікове дерево, щоб очистити його. Ті, що прийшли до нього, кричали: Старче, де тут пустельник? — Тут нема пустельника, — відповів авва. Почувши таку відповідь, вони віддалилися.
22. Иншого разу прийшов ще один начальник подивитися на Симона. Клирики попередили авву і сказали: Авво, приготуйся! Один начальник почув про тебе і йде, щоб отримати від тебе благословення. — Добре, я приготуюся, — сказав Симон. Одягнувшись у кентон і взявши в руки хліба з сиром, вийшов авва до воріт, сів і почав їсти. Начальник прийшов зі своїм оточенням і, побачивши старця, поглянув на нього з погордою та й мовив: То це такий пустельник, що ми про нього стільки чули? І вони повернулися і зараз відійшли.
23. Свята Синклитикія сказала: Як відкритий скарб маліє, так і чеснота, коли про неї довідуються і розповідають, тьмяніє; як тане віск від вогню, так і душа від похвал розсіюється і тратить свою силу.
24. Ще сказала: Неможливо одночасно перебувати і траві, і насінню; так само неможливо, коли нас оточує світська слава, створити небесний плід.
25. Якось під час свята в Келліях, браття трапезували в церкві. Був там брат, що не їв вареної страви. Сказали прислужникові: Один із братів каже: я не їм вареного, тільки сіль. Прислужник закликав иншого брата і сказав перед усім зібранням: Такий-то брат не їсть вареного, — принеси йому соли. Тоді встав один із старців і сказав братові: Краще тобі сьогодні їсти в своїй келії м'ясо, аніж почути таке слово перед усім зібранням.
26. Один брат-подвижник, що не їв хліба, прийшов до одного великого старця. Там зійшлися і инші подорожні. Старець приготовив їм трохи вареної страви. Коли вони сіли їсти, брат-подвижник положив для себе тільки розмочену сочевицю — і вони їли. Коли встали, старець відвів його і на самоті сказав: Брате, коли ти прийдеш до когось, то не виявляй способу свого життя, — а коли хочеш дотримати його, сиди в своїй келії і нікуди не виходь. Переконаний словом старця, він став поблажливим при зустрічі з братами.
27. Оповідали про скитських подвижників: коли хто бачив їхні вчинки, то подвижники вважали їх уже не чеснотою, а гріхом.
28. Старець сказав: Догоджування людям нищить усю соковитість чоловіка й чинить його сухим.
29. Іще сказав: Той, що виявляє й розголошує свої добрі діла, подібний до того, що сіє на поверхні землі: прилітають небесні птиці і з'їдають насіння. А той, хто приховує своє життя, подібний до того, що сіє на бороздах ріллі, — він пожне щедрі плоди.
30. Старець сказав: Або тікай, віддаляючись від людей, або жартуй із ними і зі світом, вдаючи юродивого.
31. Оповідав один із отців: У Палестині, над річкою, коло села, де перебував блаженний Силуан, жив один брат, що зробився юродивим. Коли стрічався з ним инший брат, той одразу ж починав сміятися так, що згодом усі стали цуратися його і віддалялися. Ось трапилося трьом отцям прийти до авви Силуана. Як закінчили молитви, вони попросили його послати з ними кого-небудь, щоби подивитися на братів у їхніх келіях. Вони казали старцеві: Вияви любов, накажи братові повести нас до всіх братів. Старець при них мовив до брата: Поведи їх До всіх отців, а на самоті сказав йому: гляди, не веди їх до юродивого брата, щоб не спокусилися бува. Проходячи по келіях братів, отці говорили проводиреві: Вияви любов, запровадь нас до всіх братів. — Гаразд, казав він їм, але, за словом старця, не водив їх до келії юродивого. Коли вернулися вони До старця, він спитав: Чи бачили братів? — Так, — відповіли вони, — дякуємо! Тільки нам прикро, що не до всіх ходили. Старець каже тому, що їх проводив: Чи не говорив я тобі — до всіх їх поведи? — Я так і зробив, - відповів брат. На відході отці знову сказали старцеві: Щиро дякуємо тобі, що бачили братів, та тільки прикро нам, що не всіх бачили. Тоді на самоті брат каже старцеві: Я не водив їх до юродивого брата. Тільки-но отці відійшли, старець, роздумуючи сам з собою над тим, що сталося, пішов до того брата, що зробився юродивим, та, не постукавши й тихенько прочинивши двері, несподівано зайшов до нього і застав, що він сидить на лавці, а біля нього два кошики - один із правої сторони, а другий із лівої. Тільки-но він побачив старця, то за своїм звичаєм став сміятися. Старець каже йому: Кинь це тепер і поясни мені, що означає твоє сидження? Він знову засміявся. Авва Силуан каже йому: Ти знаєш, що я крім суботи і неділі не виходжу з келії, але сьогодні я вийшов серед тижня, — бо мій Бог послав мене до тебе. Наляканий тим, брат упав перед старцем і каже йому: Прости мені, отче, я щоранку сідаю, маючи перед собою ці камінчики; і як зродиться в мені добрий помисел, — кладу камінчик у той кошик, а як злий, — кладу в лівий кошик. Ввечері ж рахую камінці — і як знайду їх більше в правому, то їм страву, а як в лівому, — то не їм. А якщо рано прийде до мене злий помисел, то кажу собі самому: Гляди, що ти робиш, отже, тобі знову не можна їсти! Як почув це авва Силуан, здивувався і сказав: Воістину, ті отці, що приходили — це святі ангели, що хотіли об'явити чесноту брата, бо з їх приходом з'явилася в мені велика радість і духовна веселість.
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Сторінка 2 з 7«123467»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика