Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 712367»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Патерик
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 15:52 | Повідомлення # 1
ДО ЧИТАЧІВ
Дороги праведних — тобто їх життя і вчення, за словом Премудрого (див. Прип. 4, 18), як світло зірниці: вони до нас переходять і просвічують шлях до спасіння. Особливо це стосується до святих новозавітньої Церкви, які прийняли від повноти Христа благодать за благодать (див. Йо. 1, 16). Хоча християнські подвижники й крилися від світу, як старозавітні, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами (Євр. 11, 38): але як світло світу, як величаве місто, що лежить на горі Божій, не могли сховатися від нього й що менше — від віруючих (див. Мт. 5, 14). Світло їх подвигів і вчення так сяє, за словом Спасителя, перед усіма людьми, що, бачачи добрі вчинки святих, ми мимоволі прославляємо Отця Небесного (див. Мт. 5, 16), благоговіємо до них і співнасолоджуємося Господом за внутрішньою людиною (Рим. 7, 22). Вибрані віхи з життя християнських подвижників, а особливо їх мудрі вислови, що провадять до життя та побожности (2 Пт. 1,3), стисло наведені у Патериках чи повістях і висловах отців. Ці повісті й вислови слушно називаються перлинами й бісером многоцінним з духовної скарбниці богоносних Отців. Тут не сторонній свідок оповідає і не розум, що згідно з наукою богословською повчає, а про себе говорять і наставляють зі свого тривалого досвіду й просвічення згори мужі, що все життя за Богом прожили, своїми безнастанними й неймовірними трудами, молитвою, постом й усіляким виснаженням очистилися й просвітилися — мужі, що досягли ангельського життя й споглядання. Читання цих глибоких, але доступних сказань і поучень, тому, хто відкриває своє серце Богові й хоче повчатися в Його законі, приносить несказанне задоволення й користь. «Приємна мова — стільник меду, солодощі для душі, і лік для тіла» (Прип. 16, 24). Слова мудрих — як остроги, як гострі цвяхи (Проп. 12, 11): так вони вражають й спонукають до чесноти найбільш товстошкірого ледаря. Наскільки для кожного є повчальним читання подвижницьких висловів, показують самі подвижники. «Один Патерик оповідає: Якось Авва Аммон запитав старця Пімена: "Якщо виникне потреба розмовляти з ближнім, то, як тобі видається, краще говорити про Святе Письмо чи про вислови й думки старців?" Старець відповів йому: "Якщо не можна мовчати, то краще говорити про вислови старців, ніж про Святе Письмо, бо говорити про нього — не є доволі безпечно". Блаженний Йоан Мосх розповідає, що якось читання з Патерика «Раю» про безкорисливість старця, яка привела до покаяння розбійників, спонукало иншого старця здобути - й він здобув — такий самий досвід терпіння й безкорисливости. Цей старець, додає Йоан Мосх, особливо любив пригадувати вислови святих Отців, й вони завжди були в нього на вустах і в серці, від чого Йоан здобув величезний плід чесноти . Оповіді отців і їх вислови, а також їхній приклад та приклад осіб, що їх оточували, відкривають нам сокровенну глибину нашої природи в її різних станах: у тілесному — її розбещеність, немочі, пороки, в стані благодатному — її оновлення, міць і висоту духовну, які віруючий осягає Христовою силою, розкривають різноманітні й слушні способи зцілення й духовного вдосконалення людини. Й урешті завважимо: пильний читач, порівнюючи життя давніх подвижників із життям нашого часу, мимоволі вбачає й відчуває, якою мірою ми в духовному житті відстали від життя християн колишніх часів. Це передбачили святі подвижники й у поступовому упадкові віри й чесноти вказували на поступове наближення страшного дня Господнього. «Святі скитські отці пророкували про останній рід, мовлячи: що зробили ми? На це відповідав один авва великого життя на ймення Спирилон: ми зберегли Божі заповіді. Його запитали: а що зроблять люди, які житимуть після нас? Авва відповів: Вони довершать половину нашого діла. Його запитали ще: а ті, що будуть жити після них, що вони зроблять? Вони не зроблять взагалі нічого. На них наляжуть спокуси, й ті, хто того часу виявляться добрими (δόχιμοι), будуть більшими за нас і за отців наших ». Така пересторога святих Отців, суголосна зі словами Спасителя (див. Мт. 24, 7-13. 21-26. 37-39 та инш.), відкрито викриває спокуси мудреців нинішнього віку, які мріють про моральну перевагу суспільства, що його вони провадять. Там, де хрест Христа стає безуспішним (див. 1 Кор. 1, 17), це не реально. «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Пропонуємо читачам Патерик, що перекладений з греки з Синодального рукопису № 452 (за каталогом Маттея між типографськими in guarto № XLIII), на пергаменті, XI—XII ст., на 182 аркушах. Патерик, що займає весь цей рукопис, вже був відомий Патріярхвові Константинопольському Фотію, який описав його у своїй бібліотеці за главами (cod. 198). Оригінальний грецький текст цього Патерика не виданий, й не відомий навіть за рукописами. Відомий лише його латинський переклад, який ще в VI ст. зробили Пелагій і Йоан, диякони римські; його видав Росвейда (De vita et verbis Seniorum, Antwerpiae, 1628) і недавно Мінь (Patrologiae cursus, Paris, 1849, v. LXXIII, p. 855 et sg.). Але цей переклад має певні відхилення від того Патерика, що його описав Фотій, а також і від грецького рукопису. Відомий також з Опису Синодальних рукописів (пп. Горського й Невоструєва, Москва, 1859, від II, 2, с. 247 і наст.) слов'янський переклад цього Патерика, що знаходиться в рукописі кінця XIV чи поч. XV ст., № 153 (за катал. 1823 p., № 3) арк. 126 зв. -248 зв. і в иншому, що не ввійшов у згаданий Опис Синодальних рукописів, № 265 (за катал. 1823 p.). Він також знаходиться і в Чудівському пергаментному рукописі № 104. XIV. Але в слов'янському перекладі знаходимо значні доповнення, почерпнуті з инших Патериків, які деколи порушують зв'язок і порядок статей грецького Патерика. В списку № 265, окрім змістових доповнень самі глави розташовані в иншому порядкові. Обидва згадані переклади — латинський і слов'янський — ми брали до уваги, й що більше — часто ми звіряли з виданням Котельєра «Monumenta Eclcesiae Gracae», де в Апофтегмі в різних місцях зустрічаються доволі багато висловів з Патерика Фотія. Фотій у своєму Патерику показав 22 глави, але в нашому грецькому рукописі є 23 глави; це тому, що у Фотія опущено 3-тю главу «Про скруху» (περί χατανύξεωζ, рук. арк. 10). Але ця глава є і в латинському перекладі Міня (р. 860, de compunctione) і в слов'янському рукописі № 3 (арк. 144, про зворушення). Позаяк в нашому грецькому рукописі № 452 через утрату аркушів останніх 5-ти глав бракує, ми скористаємося иншим Синодальним грецьким рукописом № 163 (у Маттея № 164) на пергаменті XII чи XIII ст., який містить той самий Патерик, але зі значними доповненнями, а подекуди й скороченнями.
Патерик, що його описав Фотій, згідно з його ж заввагою, — це скорочення й збірка по главах так званого «Великого Лимонаря» (Луга духовного), в якому описано життя і діяння Антонія Великого й наступних подвижників (IV і V століть). «Це говорить премудрий і вчений Фотій, з усіх книг вона є корисніша для тих, хто хоче провадити своє життя так, щоб наслідувати Небесне Царство. Вона має й обіцяну зрозумілість (χατα την έπαγγελίαν); втім у певному розумінні більш придатна для мужів, що шукають не висловлювань, а весь свій труд і старання покладають на діла подвижницькі».
У списку № 163, на початку вміщено передмову невідомого укладача цього Патерика, в якому він пояснює користь, мету і план зробленого ним вибору з подвижницьких висловлювань. Цю передмову, яку, як видається, мав перед очима Патріярх Фотій , ми вміщуємо повністю.

ПЕРЕДМОВА УКЛАДАЧА ПАТЕРИКА

У цій книзі описано мужні подвиги, спосіб дивного життя і вислови святих і блаженних Отців, щоб змагати з ними, в них вчитися і їх наслідувати тим, хто хоче провадити небесне життя і йти шляхом, що провадить до Небесного Царства. Втім треба знати, що святі Отці, ревнителі й наставники блаженного монашого життя, якось запалавши божественною і небесною любов'ю й нізащо мавши всі світські й земні блага та почесті, найбільше старалися про те, щоб нічого не робити напоказ. Маючи вщерть смиренности, вони самі переховувалися й приховували багато своїх подвигів: як вони звершували свій шлях за Христом. Тому ніхто не міг детально описати нам їхнього мужнього життя. А лишень тільки деякі їх короткі вислови й діяння описали мужі, що особливо займалися цим ділом, не для того, щоб віддати цим праведникам якусь честь, а щоб спонукати нащадків до змаги. Так у різний час вони записали багато висловів і подвигів святих старців просто й невимушено як оповідь, маючи на меті єдино користь багатьох читачів. Оскільки ж хаотична й невпорядкована оповідь про багато предметів досить ускладнює сприйняття читача, коли не можливо в пам'яті охопити зміст книги, що сумбурно в ній розкиданий, то ми вибрали виклад за предметами, чи за главами; так, зміст за своїм порядком і розміщенням висловів одного сенсу тим, хто бажає, може принести реальну і швидку користь. Бо дієво спонукає до чесноти одне слово в одному сенсі про неї мовлене багатьма чеснотливими мужами. Коли, приміром, авва Антоній каже: «смиренність уникає всіх тенет Диявола», а инший авва мовить: «смирення є дерево життя, Що росте вгору», а ще инший: «смирення не гнівається і не Дражнить иншого», або «якщо хтось комусь смиренно скаже: прости мені, той спалює демонів» — то з усього цього розум читача переконується в тому, що якнайретельніше потрібно шукати смирення. Те ж саме подибуємо й у инших главах. Порядок усіх глав сукупно й кожної зокрема дієво допомагає читачеві. Позаяк кожна глава містить у собі різні слова й діяння відомих і невідомих отців, то оповіді з іменами авторів-отців ми вмістили на початку глави за алфавітним порядком, й лише в наступних оповідях, автор яких не відомий, ми не могли дотримуватися цієї засади. Але й загальний зв'язок глав не випадковий, а також сприяє читачеві у зрозумінні змісту книги. Закликавши до досконалосте, книга починається приватними чеснотами, що здебільшого необхідні для ченців, а це: безмовність, скруха й стримання. Потім крок за кроком, ніби піднімаючись драбиною, зображує більш досконале й врешті переходить до загальних чеснот, що обіймають вже згадані, й приводять до досконалосте, влаштовують спільнотне життя, ними є: послух, смирення і любов; бо що може бути важливіше й корисніше від послуху чи вище за смиренність або досконаліше за любов? До цього долучаються й деякі великі дарування: одкровення й тлумачення божественних слів: дар знамень і чуд: це є дарування від Бога, а не діла людські. Може, не згрішить хтось, коли зачислить до ангелів чоловіка, що цілковито віддаляється від товариства людей чи постійно ходить нагим, або живиться травою. Все це запропоновано в цій книзі з метою спонукати до пошуку всіляких чеснот і щоб знали ми, яку любов до Бога мали святі Отці наші, і якими почестями сам Він прославляв тих, які щиро припадають до Нього (такі згадані дарування Божі, більші ніж людські чесноти). Закінчується книга достопам'ятними висловами святих Отців, що увінчують кінець й стисло перелічують обов'язки ченців.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 15:53 | Повідомлення # 2
РОЗДІЛ І
Заохочення святих Отців до поступу в досконалості
1. Хтось запитав авву Антонія «Чого мені слід дотримуватися, щоб подобатися Богові? Старець у відповідь мовив: Дотримуйся того, що тобі заповідаю. Куди б ти не йшов, завжди май Бога перед своїми очима; щоб ти не робив, май на те основу в Божественному Писанні, і в якому б місці не перебував, не відходь відтіля скоро. Дотримуйся цих трьох заповідей і спасешся.
2. Авва Памво запитав авву Антонія: Що мені робити, щоби спастися? Старець сказав йому: Не надійся на свою праведність, не шкодуй за тим, що минуло, й вгамовуй язик та черево.
3. Блаженний Григорій казав, що від кожного охрещеного Бог вимагає ось цих трьох умов: Праведної віри від душі, істини від язика й невинности від тіла.
4. Авва Евагрій розповідав: Один із отців сказав, що посницьке, правильне життя, злучене з любов'ю, скоро впроваджує ченця в пристань безпристрасности.
5. І ще розповідав: Одного ченця сповістили про смерть його отця; він сказав тому, що приніс звістку: Припини хулити, бо мій отець безсмертний.
6. Авва Макарій запитав авву Захарія: Скажи мені, що є Ділом ченця? Той відповів: Чи тобі, отче, питати мене? На те авва Макарій сказав йому: На тебе мені вказали, мій сину, Захарію! Є хтось, що бажає, аби я спитав у тебе. Тоді Захарій Мовить йому: Як на мене, — хто до всього себе змушує, той Чернець.
7. Авва Ісая, пресвітер, оповідав, що один із отців мовив: Кожний чоловік має насамперед здобути віру в Бога й безнастанне стремління до Нього; відтак незлобність і невідплачування злом за зло, безжурне перенесення зла, покірливість, чистоту, чоловіколюбність і любов до всіх, покору, лагідність і довготерпіння, постійність і любов до Бога; має безнастанно призивати Бога із скрухою серця й істинною любов'ю; не потрібно йому глядіти на минуле, а звертати увагу на майбутнє, не треба сподіватися на свої добрі вчинки чи службу, а безнастанно прохати Божої помочі супроти спокус, які щоденно напастують.
8. Один брат просив авву Ісаю сказати слово. Старець мовить до нього: Коли хочеш іти вслід за Господом нашим Ісусом Христом, то зберігай Його слово й старайся умертвити в собі старого чоловіка; якщо хочеш пригорнутись до Нього, то мусиш до самої смерти відганяти всіх, що віддалюють тебе від хреста, й приготуватися до приниження і до спокою стосовно до тих, що роблять тобі зло; маєш впокоритися перед тими, що бажають владарювати над тобою, маєш дотримувати мовчання й нікого не осуджувати в своєму серці.
9. Іще сказав: Праця, вбогість, мандрівне життя, постійність і мовчання породжують покірливість, а покірливість загладжує багато гріхів. Якщо хто не має цих прикмет, то даремне буває його відречення від світу.
10. Іще сказав: Зенавидь усе в світі й тілесний спокій, бо це зробило тебе ворогом Бога. Як чоловік, що має ворога, бореться з ним, так і ми маємо боротися з тілом, а не впокоювати його.
11. Один брат запитав авву Ісаю про слова Євангельської молитви: що означає Нехай святиться Ім'я Твоє?Авва відповів: Це стосується до досконалих, бо Боже ім'я не може святитися в нас, опанованих пристрастями.
12. Розповідали про авву Теодора Фермейського, що він перевищував багатьох цими трьома головними чеснотами: безкорисністю, подвижництвом і віддаленням від людей.
13. Авва Йоан Колов говорив: Я бажаю, щоб чоловік шукав усіх чеснот із покірливістю. Так, щодня, встаючи рано, приступай до кожної чесноти й Божої заповіді з надзвичайною твердістю і з страхом і терпеливістю, в любові до Бога, з усякою готовністю душі й тіла, з глибокою покорою, в постійній скорботі серця й догляді його, в тривалій молитві й проханнях із зітханнями, в чистоті язика й оберіганні очей. Коли безчестять тебе, не гнівайся, будь миролюбний і не відплачуй злом за зло; не звертай уваги на образи инших; не думай високо про себе, а будь нижче всякого сотворіння; погорджуй усім тлінним і тілесним; будь під хрестом, у боротьбі, в духовному вбозтві, в дусі й тілі аскета; перебувай у пості, в каятті, плачі й у подвизі воювання, в роздумуванні, в чистоті душі, в доброму налаштуванні духа; працюй мовчки, перебувай на нічних чуваннях, у голоді й спразі, в холоді, в наготі й трудах. Закрий свою могилу, немовби ти вже помер, щогодини маючи смерть перед своїми очима.
14. Авва Йосиф Тиверський говорив: Три подвиги дорогоцінні перед Богом: по перше, — коли чоловік, упавши в (духовну) неміч, із подяки приймає спокуси, що цього часу приступають до нього. По друге, — коли хто старається, щоби всі його діла були чисті перед Богом і не мали нічого людського. По третє, — коли хто перебуває в послусі свому духовному отцеві та зрікається всіх своїх бажань.
15. Авва Касіян розповідав про одного отця Йоана, начальника кеновії , що він був великий у цьому житті. Коли він наблизився до смерти й відходив до Господа спокійно й радісно, його оточила братія і прохала, щоби замість спадщини, лишив їм яке-небудь коротке й спасенне напучування, за яким можна б було осягнути досконалости у Христі. Авва, зітхнувши, мовив: Я ніколи не чинив своєї волі, нікого не вчив тому, чого сам раніше не виконав.
16. Один брат спитав авву Макарія Великого: В чому полягає досконалість? Старець відповів: Чоловік не може бути Досконалим, коли в душі й тілі не набуде такої великої покори, Щоби не оцінювати себе за жодне діло, а покірно вважати себе нижчим від усякого сотворіння; щоб ніколи не осуджувати нікого, крім самого себе; щоби зносити образи й безчестя, вирвати із свого серця будь-яку нечистоту; приневолити себе бути терплячим, добрим, братолюбним, невинним, стриманим, — бо в Святім Письмі сказано: Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його (Мт. 11, 12); щоби просто глядіти своїми очима, загнуздувати язик, віддалятися від усякої порожньої і шкідливої для душі поголоски, зберігати правоту рук, чистоту серця перед Богом і непорочність тіла; постійно мати уявлення і пам'ять про смерть; щоби відкласти всілякий гнів і злобу, відректися від усього матеріяльного й тілесних приємностей, тобто від диявола і всіх його діл; цілковито покоритися Всецареві Богові й усім Його заповідям і безнастанно повсякчас, в кожному слові й кожному ділі мати Його перед собою.
17. Брат спитав старця: Яке б добре діло мені робити й так жити з ним? Старець відповів: Бог знає, що добре. — Чув я, що один із отців питав великого авву Нестора, товариша авви Антонія: Яке б добре діло мені робити? Авва відповів йому: Чи ж не всі діла однакові? Письмо говорить: Авраам мав любов до мандрівників, і Бог перебував із ним; Ілля любив мовчання — і Бог перебував із ним; Давид був лагідний — і Бог перебував із ним. Тож дивися: чого за Богом бажає душа твоя, те й роби та бережи своє серце.
18. Авва Пімен говорив про авву Нестора Великого: Як мідяний змій у пустелі зцілював кожного, хто глянув на нього, такий був і цей старець: він мав усяку чесноту й мовчки лікував усіх.
19. Сказав іще: Бог дав Ізраїльтянам закон — утримуватися від протиприродного, тобто від гніву, злости, зависти, ненависте, брехні на брата та всього иншого, що властиве старому чоловікові.
20. Авва Пімен мовив: оберігання самого себе, увага до себе самого і розпізнання, — ось три чесноти, провідниці душі.
21. Його ж запитав брат: Як треба жити чоловікові? Старець відповів: Погляньмо на Даниїла, не знайшлось йому иншого обвинувачення, лишень у служінні його Богові.
22. Іще сказав авва Пімен: Убогість, скорбота й розпізнання — ось ужиткові знаряддя чернечого життя. Бо сказано в Святому Письмі: І коли б у ній знайшлося оцих троє мужів: Ной, Даниїл та Йов... (Єз. 14, 14). Ной уособлює безкорисливість, Йов — терпеливість, Даниїл — розпізнавальний суд. Коли чоловік має ці три чесноти, то Бог живе в ньому.
23. Іще сказав авва Пімен: Коли чернець зненавидить дві речі, то може бути свобідний від світу. Брат запитав його: Які? Догоджування тілові й марнославство — відповів старець.
24. Оповідали про авву Памва, що він, наближуючись до смерти, в самій хвилині свого скону говорив до святих отців, що стояли перед ним: Від того часу, як прийшов я в цю пустиню, побудував собі келію і замешкав у ній, не пам'ятаю, щоби я коли-небудь їв инший хліб, крім того, що придбав своїми руками, і ніколи не каявся я за слова, що їх я коли-небудь говорив, аж до цієї години. А тепер відходжу до Бога так, немовби ще не починав служити Йому.
25. Авва Сисой казав: Будь покірним, відрікайся своєї волі, не турбуйся тим, що земне, тож знайдеш полегшу душі (Мт. 2, 29).
26. Авва Тома, наближуючись до смерти, сказав своїм дітям: Не живіть з єретиками, не знайомтесь із славнозвісними людьми; не простягайте своїх рук, щоби збирати, а радо простягайте їх, щоб роздавати.
27. Брат спитав старця: Яким чином народжується в душі страх Божий? Старець відповів: якщо чоловік має покору, безкорисливість і нікого не осуджує, то в ньому народжується страх Божий.
28. Старець мовив: Страх, покора, стриманість від їди і журби — нехай перебувають із вами.
29. Старець мовив: Не чини комусь того, чого сам ненавидиш. Якщо не любиш, коли на тебе зводять наклепи, то й сам ні на кого не зводь наклепів; якщо ти не любиш, коли тебе ганьблять, то й сам нікого не ганьби; якщо не любиш, коли тебе принижують, ображають, грабують твою власність і инше подібне тобі чинять, то й ти нікому не роби цього. Хто може дотриматися цього, тому буде достатньо до спасіння.
30. Старець мовив: Ось підвалини чернечого життя — праця, послух, дбайливість, неосудження, ненаклепництво й ненарікання. Бо в Святім Письмі сказано: Ви, що любите Господа, ненавидьте зло (Пс. 96, 10). Життя монаха має полягати в тім, щоби не нападати ні на кого, нікого не кривдити, не дивитись на зле, не бути цікавим, не слухати чужих розмов, не загарбувати руками, а радше віддавати, не бути пихатим у своєму серці, не перенасичувати своє черево, а в усьому поступати розважливо. Ось у чому має полягати життя ченця!
31. Старець мовив: Хто не приймає кожного, як брата, а робить різницю між тим і тим, той недосконалий.
32. Старець мовив: Моли Бога, щоби Він дарував твоєму серцю скорботу й покору, спостерігай постійно за гріхами своїми й не осуджуй инших, а вважай себе нижчим від усіх; не товаришуй із жінкою, ні з хлопцем, ані з єретиками. Віджени від себе пристрасть балакати, вгамуй свій язик і черево й утримуйся від вина. Коли хто розмовлятиме з тобою про який-небудь предмет, не сварися зі співрозмовником. Коли хто говорить добре, відказуй «гаразд». Коли хто каже зле, говори: «ти сам знаєш, що говориш», — і не сперечайся з ним про те, що він сказав; і тоді вспокоїться помисел твій.
33. Брат спитав одного старця: В чім має полягати життя ченця? Старець відповів: в тім, щоб мати уста правдиві, тіло святе, серце чисте, думку, що не блукає по предметах світу, псалмоспів зі скрухою; в тім, щоб перебувати в мовчанні й про ніщо инше не думати лишень про очікування Господа.
34. Старець мовив: Дбаймо про лагідність, страждання, довготерпеливість і любов. У тім полягає монашество.
35. Іще сказав: Призначення християнина — наслідування Христа.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 15:53 | Повідомлення # 3
РОЗДІЛ II
Про те, що якнайстаранніше треба шукати безмовности
1. Казав авва Антоній: Як риба, пробувши довго на суші, гине, так і ченці, що довго перебувають поза келією, або зі світськими людьми, стають нездатними до подвигу мовчання. Тому як рибі необхідно перебувати у воді, так і ми маємо перебувати в келії, щоби поза нею не забути за внутрішню пильність.
2. Ще він мовив: Хто живе в пустині й у мовчанні, той свобідний від трьох спокус: від спокуси слуху, язика й зору; одна тільки в нього спокуса — в серці.
3. Авва Арсеній, перебуваючи ще при царському дворі, молився Богові, мовлячи: Господи, навчи мене, як спастися. І був до нього голос, що казав: «Арсеніє! Тікай від людей і спасешся».
4. Віддалившись у монастир, він знову молився Богові тими самими словами і вчув голос, що говорив йому: «Арсеніє! Тікай, мовчи, перебувай на самоті, бо в цьому — коріння безгрішности».
5. Авва Марко казав авві Арсенію: Чому ти уникаєш нас? Старець відказав йому: Бог бачить, що я люблю вас, але не можу перебувати разом і з Богом, і з людьми. На небі тисячі й міріади мають одну волю, а в людей — волі різні. Тому я не можу залишити Бога й перебувати з людьми.
6. Якось блаженний архиєпископ Теофіл прийшов із якимось начальником до авви Арсенія і спитав старця, бажаючи почути від нього слово. Старець, помовчавши трохи, каже їм у відповідь: Чи сповните те, що кажу вам? Вони обіцяли сповнити. Тоді старець мовив до них: Коли десь почуєте про Арсенія, не йдіть до нього.
7. Иншим разом архиєпископ, бажаючи прийти до старця, послав наперед довідатись, чи відчинить він йому двері. Ось що старець відповів йому: Як прийдеш, відчиню тобі двері, але коли для тебе відчиню то й для всіх відчиню, — а тоді вже тут не лишуся. Архиєпископ, почувши це, сказав: Якщо я своїм приходом прожену його, то краще мені не йти до святого.
8. Якось авва Арсеній прийшов на одне місце, де росла трава й колихалась від вітру. Старець сказав братам: Що то за шум? Браття кажуть йому: Це очерет шумить. Старець мовив до них: Істинно, коли хто перебуває в мовчанні й почує голос горобця, то його серце не може зберегти попереднього стану; тим більше трудно його зберегти вам, чуючи шум цього очерету.
9. Оповідали, що келія авви Арсенія стояла від спільного житла у віддаленні на дві милі. Він рідко виходив із неї, бо инші прислуговували йому. Коли ж Скит спустошено, він вийшов із слізьми з келії і мовив: Світ згубив Рим, а ченці — скит.
10. Якось під час перебування авви Арсенія в Канопі, одна дуже заможна й богобоязлива дівчина із сенаторського роду прийшла з Риму, щоб побачити авву. Архиєпископ Теофіл прийняв її. Вона прохала архиєпископа намовити старця, щоби він допустив її до себе. Архиєпископ пішов до авви Арсенія і сказав йому: Одна дівчина зі сенаторського роду прийшла з Риму і бажає побачити тебе. Але старець навіть не хотів стрінутися з нею. Коли сказали про це дівчині, вона наказала запрягти волів і мовила: Я вірю Богові, що побачу старця, бо я прийшла побачити не чоловіка. Знаних людей багато і в нас у місті, але я прийшла побачити пророків. Коли вона прибула до келії старця, то Бог улаштував так, що старець перебував поза келією. Узрівши авву, дівчина впала йому до ніг. Він підняв її з гнівом і, звернувшись до неї, мовив: Якщо хочеш бачити моє лице, то ось — дивися! Дівчина від сорому не осмілилась глянути на лице його. Старець каже їй: Якщо ти чула про мої діла, то на них треба дивитися. Як ти зважилася вийти з дому й плисти так далеко? Чи ж не знаєш, що ти — дівчина й тобі нікуди не пристало виходити? А, може, ти тому прийшла, щоби, повернувшись до Риму, сказати иншим жінкам: я бачила Арсенія, і море стане шляхом жінок, що йтимуть до мене? Дівчина відповіла: Коли Богові буде вгодно і я вернуся до Риму, то не допущу жодної жінки прийти сюди. Але ти помолися за мене і поминай мене завжди. Старець у відповідь мовив їй: Молюся Богові, щоби Він витер із мого серця пам'ять про тебе. Почувши це, вона пішла засмучена, а, вернувшись до міста, із журби впала в гарячку. Про її хворобу повідомили архиєпископа. Він прийшов до неї і прохав, щоби вона розповіла про те, що з нею трапилось. Дівчина відповіла: Краще б мені ніколи сюди не приходити; я сказала старцеві: «поминай мене», а він відповів: «молюся Богові, щоби стерлася із мого серця пам'ять про тебе», — й оце я вмираю з журби. Архиєпископ мовив: Чи ти не знаєш, що ти — жінка й що через жінок ворог воює зі святими? Тому старець так тобі й відповів; а за твою душу він молитиметься завжди. Таким чином дівчина заспокоїлася в думках і з радістю вирушила на батьківщину.
11. Прийшли якось до авви Арсенія старці й просили його, розповісти їм щось про тих, що перебувають у мовчанні й ні з ким не спілкуються. Старець сказав їм: Поки дівчина живе в домі батька свого, багато бажає мати її своєю нареченою, але коли почне виходити з дому, не усім уже подобається. Одні принижують її, а инші хвалять; не має вже вона такої чести, як тоді, коли жила замкненою. Так буває і з душею: коли вона стане проявляти себе, не може всіх задовольнити.
12. Авва Діядох говорив: Як у купальні, коли часто відчинятимеш двері, скоро випустиш горяч надвір, так і душа, як бажає часто говорити, нехай навіть і добре говорить, тратить власну теплоту через двері язика. Добре є вчасне мовчання; воно не є нічим иншим, як матір'ю дуже мудрих думок.
13. Говорив авва Дула: Якщо ворог змушує нас полишити мовчання, ми ніяк не маємо його слухати, бо немає нічого рівного мовчанню і постові. Вони помагають нам у боротьбі проти ворога, бо внутрішнім очам дають гостроту бачення.
14. Ще казав: уникай сварки й відкидай пристрасті, щоб не зазнавав сум'яття твій ум і не порушувався стан мовчання.
15. Брат запитав авву Ісаю: Як треба мовчати в келії? Старець відповів: Мовчати в келії — значить повергнути себе самого перед Богом і що маєш сили, опиратися всякому помислові, що його сіє ворог. Це значить — утікати від світу.
16. Брат запитав його: Що значить жити по-світському? Старець відповів: Жити по-світському, значить уявляти себе постійним мешканцем цього віку, значить дбати за тіло більше, як за душу і хвалитись тим, чого тобі бракує. Усього цього треба уникати, як каже апостол Йоан: «Не любіть світу, ні того, що у світі» (1 Йо. 2, 15).
17. Ще говорив: Той, що перебуває у мовчанні, має перевіряти себе щогодини, чи уникнув він повітряних духів, що опановують його, і чи визволився від них, перебуваючи в цьому тілі; — бо хто підлягає їх неволі, той не може перебувати в мовчанні.
18. Брат спитав старця: Чого має дотримуватися той, що мовчить? Старець відповів: Той, що мовчить, має сповнити три чесноти: постійно мати страх Божий, прохати з терпеливістю і не відвертати свого серця від пам'яті про Бога.
19. Оповідали про авву Ісидора, пресвітера: коли приходив до нього брат, він утікав до своєї внутрішньої келії. Браття спитали його: авво Ісидоре, що це ти робиш? Він відповів: і звірі спасаються, втікаючи до своїх леговищ. Говорив він це для користи братів.
20. Брат прийшов у скит до авви Мойсея і просив, щоб той наставив. Старець мовив йому: Іди, сиди в своїй келії; вона навчить тебе всього.
21. Авва Мойсей говорив: Чоловік, що уникає людей, подібний до стиглого винограду, а той, що пристає з ними, немов недоспіла ягода.
22. Авва Марко говорив: Той, що бажає переплисти мисленне море, має бути довготерпеливим, покірливим, пильним і стриманим. Коли ж зважиться він увійти в море, не маючи цих чотирьох чеснот, бунтується його серце, й не зможе він переплисти.
23. Іще говорив: Мовчання тоді приносить хосен, коли вільне від зла. А коли злучаться з ним за молитвою і чотири згадані чесноти, то ніщо краще за нього не сприятиме безпристрасности.
24. І ще сказав: Не можна мовчати умом, не віддалившись від тіла, й не можна знищити цієї перешкоди (духа) без молитви й мовчання.
25. Авва Ніл говорив: Того, що любить мовчання, не ранить стріла ворога; а той, що пристає з людьми, безнастанно одержує рани. І дух на самоті буває спокійніший, і хіть, коли мовчить, призвичаюється за словом діяти слабше, й узагалі будь-яка пристрасть не побуджувана, глибоко мовчить, переходить і зовсім заспокоюється. Врешті чоловік з часом забуває про свою колишню діяльність і лишаються в нього тільки слабкі спомини про вчинки, коли настане стан безпристрасности.
26. Сказав іще: Мовчання тим добре, що не бачить спокусливого для себе, а небаченого й ум не приймає; те ж, що не було в умі, не лишає сліду в уяві, не збуджує пристрасті; а як не збуджується пристрасть, тоді чоловік має глибоку внутрішню тишу й великий внутрішній мир.
27. Авва Пімен сказав: Початок зла — розсіяння.
28. (продовження) І ще говорив авва Пімен: добре уникати тілесного. Чоловік, що близький до тілесної спокуси, подібний До того, що стоїть над дуже глибоким ровом. І як трапиться ворогові момент, він легко скине його вниз. А той, що уникає тілесного, подібний до того, що стоїть далеко від рову, так, Що хоча ворог і поманив його, щоби скинути вниз, то, коли він потягне чоловіка й приневолюватиме його (до зла), Бог пошле чоловікові поміч.
29. Якось учень авви Сисоя, Авраам, мовив до нього: Отче! Чи не вгодно було б тобі, щоби ми поселилися ближче до світу. — Ходімо туди, — сказав йому авва Сисой, — де немає жінок. А де ж немає жінки, крім пустині? — відповів йому учень. — Тож провадь мене в пустиню, — сказав старець.
30. Мати Синклитикія говорила: Багато з тих, що жили на горі, але чинили світські діла, загинуло: бо і в товаристві можна бути ченцем у думці — і, відмежувавшись від людей, можна жити умом з юрбою.
31. Старець мовив: чернець має придбати собі мовчання, щоби він міг погорджувати тілесною шкодою, якщо вона трапиться з ним.
32. Оповідав хтось: були три трудолюбні, напоєні любов'ю ченці. Один із них вибрав собі завдання мирити людей, що сварять між собою, за сказаним: блаженні миротворці (Мт. 5, 9). Инший — відвідувати хворих. Третій відійшов мовчати в пустиню. Перший, працюючи, і через сварки між людьми, не міг зцілити всіх. Зажурений, прийшов до того, що відвідував недужих, але знайшов його теж ослабленим і недбалим щодо сповнення свого обіту. Домовившись, пішли вони обидва побачитись із пустельником і оповіли йому свою журбу й просили, щоби він сказав їм, що доброго зробив у пустині. Помовчавши трохи, пустельник налив воду до чаші й каже їм: Дивіться на воду. А вона була мутна, так, що нічого не було в ній видно. Трохи згодом він знову мовить: дивіться, — тепер вода встоялася. Тільки-но вони подивились у воду, одразу ж побачили свої обличчя, як у дзеркалі. Тоді він сказав їм: Так буває і з чоловіком, що живе серед людей; за колотнечею він не бачить своїх гріхів. А коли мовчить, особливо ж у пустині, тоді бачить свої хиби.
33. Брат спитав старця: Що таке мовчання і яка від нього користь? Старець відповів: мовчання полягає в тому, щоби перебувати в келії, роздумуючи про Бога і в страсі Божому, уникаючи злопам'ятности й високого мудрування. Таке мовчання, — це мати всіх чеснот, і воно оберігає ченця від розпечених стріл ворога, не допускаючи, щоби вони ранили його.
О безмовносте, поступе ченців! О безмовносте, небесні сходи! О безмовносте, дорога до Царства Небесного! О безмовносте, мати скрухи! О безмовносте, подателько каяття! О безмовносте, дзеркало гріхів, що показує чоловікові його злочини! О безмовносте, що не втримуєш сліз і зітхання! О безмовносте, що просвічуєш душу! О безмовносте, родителько лагідности! О безмовносте, співжителько покори! О безмовносте, що ведеш чоловіка до тихомирного стану! О безмовносте, співрозмовнице ангелів! О безмовносте, подателько світла розумові! О безмовносте, злучена зі страхом Божим, випробувальнице думок і помічнице в міркуванні! О безмовносте, родителька всякого добра, утвердження посту, приборкання язика, перешкода нестриманости! О безмовносте, дозвілля для молитви, для читання! О безмовносте, приборкання думок і тиха пристане! О безмовносте, що боїшся Бога, зброє тих, що йдуть на подвиги, що робиш їх відвагу непорушною і зберігаєш непохитними тих, що хочуть перебувати в своїх келіях! О безмовносте, любе ярмо й легкий тягарю, що заспокоюєш і носиш того, що поніс тебе! О безмовносте, ясність душі й серця! О безмовносте, що дбаєш тільки за себе саму, розмовляєш із Христом і постійно маєш смерть перед очима! О безмовносте, узда для очей, вух і язика! О безмовносте, що кожного дня і ночі очікуєш на Христа, зберігаєш світильник незгасним, прямуєш до Нього й безнастанно співаєш: Готове серце моє, Боже, готове серце моє (Пс. 56, 8)! О безмовносте, згубо гордости, що замість сміху родиш плач у того, що здобув тебе! О безмовносте, неприятелько безсоромности й ненависнице велемовности, що завжди приймаєш (мандрівця) Христа! О безмовносте, мати благоговіння! О безмовносте, полоне пристрастей! О безмовносте, Христова країно, багата добрими плодами! Так, брате, здобудь безмовність, пам'ятаючи про свою смерть.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 15:56 | Повідомлення # 4
РОЗДІЛ III
Про скруху

1. Авва Антоній говорив: Маючи перед очима страх Божий, завжди пам'ятатимемо про смерть; зненавидьмо світ і все, що в нім є, зненавидьмо всяке тілесне заспокоєння; відречімось цього життя, щоб жити для Бога. Пам'ятатимемо про те, що обіцяли Богові, бо Він зажадає від нас цього в день суду. Будьмо голодні, спраглі, нагі, невсипущі, плачмо, зітхаймо в своєму серці; перевіряймо себе, чи стали ми гідними Бога; полюбімо смуток, щоби знайти Бога; погорджуймо тіло, щоби спасти свою душу.
2. Оповідали про авву Арсенія, що він увесь час свого життя, сидячи за ручною роботою, мав у пазусі хустинку до витирання сліз, що скапували з його очей.
3. Брат просив авву Амона, щоби той сказав йому слово. Старець мовив: Іди й май такі думки, які мають злочинці в тюрмі. Вони постійно питають инших: «де суддя?», «коли він прийде?» І від очікування на нього плачуть. Так і чернець має безнастанно бути уважним і викривати душу свою, кажучи: горе мені! Як я стану на Христовий суд і чим виправдовуватимуся перед Ним? Якщо завжди так роздумуватимеш, можеш спастися.
4. Авва Евагрій говорив: Сидячи в келії зосередь свій розум і пам'ятай про день смерти; уяви собі тодішній розклад тіла, подумай про це; завдай собі трудів; пізнай марність світу; подбай про терпеливість і ретельність, щоб ти міг постійно перебувати в стані мовчання і не слабнути. Згадай і про стан у пеклі й подумай, як там перебувають душі! В якому вони гіркому мовчанні! Або в яких страшних зойках! В якому страхові й муках! В якому очікуванні терплять вони безнастанний смуток душевних і безконечних сліз! Згадай також і про день воскресення і явлення свого перед Богом. Уяви собі той страшний і жахливий суд. Уяви собі те, що приготовано грішникам, — сором перед Богом і Христом Його, перед ангелами й архангелами, і властями й усіма людьми; уяви собі всі кари, — вічний вогонь, невсипучий черв, ад, морок, а до того всього скрегіт зубів, жах і муки. Уяви собі й блага, приготовані праведникам, їх спілкування з Богом Отцем і Христом Його, з ангелами, архангелами, із властями і з усім ликом святих, уяви собі Небесне Царство і його блага, радість і насолоду. Перегорни собі у пам'яті те й те. Сумуй і плач над засудженням грішників, ридай і над своєю душею, боячись, щоби й тобі не бути з ними; але радій, тішся й веселися благами, приготованими праведникам. Старайся й сам стати їх причасником й уникнути мук. Гляди, щоби це ніколи не покидало твоєї пам'яті, — і перебуватимеш у келії, чи де-небудь поза нею, не полишай роздумувати про це, щоб хоч таким способом уникнути нечистих і шкідливих помислів.
5. Авва Ілля мовив: Я боюся трьох речей: а саме того, коли душа полишає тіло і коли я матиму стати перед Богом, і коли буде проголошено мій останній присуд.
в. Говорив авва Ісая: Хто перебуває в мовчанні, мусить мати страх Божий, страх свого явлення перед Богом, що займає все його єство; бо якщо гріх знаджує серце чоловіка, то в ньому ще немає страху Божого.
7. Авва Петро, учень авви Ісаї, говорив про нього: Коли я відвідав його під час хвороби й виявив, що авва, тяжко страждає, то він, бачачи мою журбу через нього, мовив до мене: Що Це за страждання, коли є надія заспокоєння! Та мене огортає страх того доволі мрячного часу, якщо буду відкинений від лиця Божого й ніхто вже не явиться мені на поміч і не буде надії на заспокоєння.
8. Говорив іще: Иншим разом, коли я прийшов до нього, також побачив його надзвичайно слабким. А він, побачивши журбу мого серця, мовив до мене, що в цих стражданнях він мало не зблизився до смерти. Мусимо ж ми пам'ятати про цю гірку годину, бо здоров'я цього смертного тіла не має користи; -тіло шукає здоров'я, аби віддалитися від Бога. І в дереві, якщо його щоденно поливати, все ж таки висихає його корінь, так, що воно не може приносити плоду.
9. Авва Петро говорив: коли я спитав його (Ісаю), що таке страх Божий, то він відказав мені: Чоловік, що надіється на кого-небудь, а не на Бога, не має в собі страху Божого.
10. Ще говорив про причастя (Святих Тайн): Горе мені! Скільки разів я не причащаюся, — входжу в спілку з ворогами Бога. То ж яке я маю з Ним спілкування? Я таким чином причащаюся собі на суд і осудження. Ми проголошуємо: святеє святим, — себто: святим належить святе. Коли я святий, то вороги безсилі зробити зі мною що-небудь.
11. Авва Ісая говорив: Горе мені! Горе мені, що я не трудився очистити себе так, щоби вдостоїтися ласкавої Божої милости. Горе мені! Горе мені, що я не трудився в боротьбі доти, доки не переміг ворогів Твоїх, щоб Ти запанував у мені.
13. Сказав іще: Горе мені! Горе мені, що я маю перед собою обвинувачів, яких частково знаю, а частково не знаю, й не можу віддалити від себе. Горе мені! Горе мені! Як я можу стати перед Господом й святими Його, бо вороги не лишили в мені жодного члена чистим перед Богом?
14. Блаженний Теофіл, архиєпископ, наближаючись до смерти, мовив: Щасливий ти, авво Арсеніє, що завжди пам'ятав про цю годину.
15. Отці оповідали: якось, коли браття їли на вечері любови, один брат розсміявся за столом. Авва Йоан (Колов), побачивши його, заплакав і мовив: Що це в брата на серці, що він розсміявся? Він має радше плакати, бо споживає вечерю любови.
16. Авва Яків сказав: Як смолоскип, поставлений у темній кімнаті, освітлює її, так і страх Божий, як оселяється в серці чоловіка, просвічує його і навчає всіх чеснот і заповідей Божих.
17. Дехто з отців, спитав авву Макарія Єгипетського: Чому це, — чи ти їж, чи постиш, — твоє тіло завжди сухе? Старець відповів йому: Костур, що ним обертають підпалений хмиз, цілковито з'їдає вогонь; так само й чоловік, — коли очищатиме свій ум страхом Божим, то цей страх з'їдатиме його тіло.
18. Розповідали про авву Макарія Великого: якось, йдучи пустелею, знайшов він череп мерця, що валявся на землі. Старець, ударивши череп пальмовим ціпком, мовив до нього: Хто ти? Відповідай мені. Череп відповів: Я був головним жерцем поган, що жили на цьому місці; і коли ти, авво Макаріє духоносний, співчуваючи тим, що страждають у муках, помолишся за них, тоді вони відчувають деяку відраду. Авва Макарій спитав його: Що то за відрада і що за муки? Череп каже йому: Як далеко небо від землі, такий великий вогонь у долині під нашими ногами й аж до самої голови; коли ми стоїмо посеред цього вогню, не можемо бачити облич одне одного, бо пов'язано між собою нам спини. Коли ж ти молишся за нас, то по части один бачить обличчя иншого. Старець заплакав і мовив: Нещасний той день, що в ньому родився той чоловік! Невже тільки це є потіхою для нього в його карі? Старець спитав його ще: Чи нема иншої, тяжчої муки? Череп відповів йому: Під нами муки ще страшніші. Старець запитав його: А хто є там? Череп відповів: Ми, що не знали Бога, ще трохи помилувані, але ті, що пізнали Бога і відреклись Його й не творили Його волі, ті знаходяться під нами. Тоді старець узяв череп, закопав його в землю й пішов своїм шляхом.
19. Було, що старці з Нітрійської гори послали в скит до авви Макарія попросити його до себе. Посланці кажуть йому: Поки весь народ, зібравшись до тебе, не обтяжив тебе, прохаємо, — прийди до нас, щоби ми побачили тебе, поки відійдеш До Господа. Коли Макарій прийшов на гору, зібралася до нього вся братія. Старці прохали його, щоби сказав слово братам. Макарій, заплакавши, мовив: плачмо, браття! Хай наші очі Проливають сльози, поки відійдемо туди, де наші сльози палитимуть наші тіла. Й усі заплакали, впавши ниць, і сказали: Отче! Помолися за нас.
20. Авва Мойсей сказав: Коли нас перемагає тілесна Пристрасть, то не лінуймось покаятися й оплакати самих себе, Поки захопить нас плач судний.
21. Сказав іще: Слізьми осягає чоловік чесноти; слізьми одержується відпущення гріхів. Тому, коли плачеш, не підноси голосу зітхання і хай не знає твоя лівиця, що робить правиця. Лівиця означає марнославство.
22. Один брат говорив авві Пімену: Мене бентежать помисли й не дають мені подумати про свої гріхи, а змушують завважувати тільки недоліки брата мого. Авва Пімен оповів йому про авву Диоскора, що він у келії плакав над собою, а його учень жив у иншій келії. Коли учень приходив до старця і заставав, що той плакав, то питав його: Отче! Над чим ти плачеш? Він відповідав йому: Плачу над гріхами своїми, чадо! Учень мовив до нього: Ти, отче, не маєш гріхів! Але старець відповідав йому: Запевняю тебе, сину мій, — коли б я мав змогу бачити свої гріхи, то мало б було ще чотирьох людей, щоб разом зі мною оплакувати ці гріхи. При тому сказав авва Пімен: Той воістину чоловік, хто пізнав самого себе.
23. Якось авва Пімен, ідучи до Єгипту, побачив жінку, що сиділа на могилі й гірко плакала. Він сказав при тому: Якби явилися приємності всього світу, то й вони не відірвали б її душі від журби. Так і чернець мусить незмінно мати журбу в своїй душі.
24. Колись авва Пімен з аввою Анувієм простували межами Діолка. Минаючи цвинтар, вони побачили жінку, що сильно побивалася і гірко плакала. Вони зупинилися й дивились на неї. Потім, трохи відійшовши, зустріли одного чоловіка. Авва Пімен спитав його: Над чим та жінка так гірко плаче? Він відповів, що в неї помер чоловік, син і брат. Авва Пімен звернувся до авви Анувія й каже: Запевняю тебе, авво, коли чоловік не умертвить усіх пожадань тіла й не буде так плакати, не може стати ченцем. Все життя й душа тієї жінки поринули в журбу.
25. Іще сказав авва Пімен: Плач приносить подвійний хосен: створює чесноти і зберігає їх.
26. Брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Старець каже йому: якби Бог навідався до нас, то чим нам турбуватися? Своїми гріхами — відповів брат. Старець каже йому: Тож ходімо у свої келії та й будемо сидіти там й роздумувати над своїми гріхами, а Господь поможе нам у всьому.
27. Инший брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Той відповів: Коли Авраам прийшов ув Обіцяну землю, купив собі місце на захоронення і через гробницю унаслідував землю (див. Бут. 23). Що ж означає ця гробниця? — сказав брат. Старець відповів: Місце плачу й ридання.
28. Брат спитав авву Пімена: що мені робити зі своїми гріхами? Старець відповів: хто хоче очиститись від гріхів, очищує їх слізьми.
29.І ще сказав (авва Пімен): Плач — це дорога, що її вказало нам Святе Письмо й наші отці, що говорили: «плачте, — крім цієї дороги, нема иншої».
30. Авва Ісаак відвідав авву Пімена, й коли вони сиділи, побачив, що той в екстазі, та й спитав його: Де був твій ум? Старець відповів: Там, де була свята Марія й плакала біля хреста Спасителя, і я б бажав завжди плакати.
31. Блаженний Атанасій, архиєпископ Олександрійський, просив авву Памва, щоб той прийшов із пустині до Олександрії. Коли авва прийшов, то побачив жінку-акторку й заплакав. Коли ті, що були з ним, спитали, чому він заплакав, то він відповів: Дві речі мене зворушили, — по-перше, погибель цієї жінки, а, по-друге, що немає в мене стільки старання на те, Щоби догоджати моєму Богові, скільки має ця жінка, щоби догоджати розпусним людям.
32. Авва Силуан, якось сидячи раз із братією, увійшов у екстаз і впав долілиць. Коли минуло доволі багато часу, авва встав і заплакав. Братія запитала його: Що з тобою сталося, отче? Він мовчав і плакав. Коли ж браття принукували його сказати, він відповів: Мене було забрано на суд і я бачив, що багато з нашого чернечого стану йшло на муки, а багато з мирян йшло до Небесного Царства. Старець продовжував плакати й не хотів виходити зі своєї келії. Коли ж навіть мусив Покидати її, завжди закривав своє обличчя кукілем і говорив: навіщо мені дивитися на цей дочасний світ, з якого не маю жодної користи?
33. Мати Синклитикія говорила: багато подвигів і праці треба буде докласти тим, що приходять до Бога; але опісля -невимовна радість. Бо як ті, що хочуть розпалити вогонь, спочатку задихаються від диму і пускають сльози й уже потім досягають того, що шукають, так і ми мусимо розпалювати в собі Божий вогонь зі слізьми і трудами. Бо Святе Письмо каже: Бог наш - вогонь, що пожирає (Євр. 12, 29).
34. Авва Іперехій говорив: Чернець працює день і ніч, чуваючи і перебуваючи на молитвах, і ранить своє серце, і проливає сльози та призиває ласку з неба.
35. Прийшли браття до авви Філікса в супроводі деяких мирян і просили його, щоби сказав їм слово. Старець мовчав. Коли ж вони дуже просили, сказав їм: Ви хочете чути слово? Так, авво! — відповіли вони. Старець мовив: Сьогодні нема слова. Коли браття питали старців і сповняли те, що їм старці говорили, тоді сам Бог навчав їх, як сказати слово; а сьогодні тільки питають, але не роблять того, що чують. Тому Бог відібрав від старців ласку слова й вони не знаходять, що говорити, бо нема тих, що сповняли б (їх слова). Браття, почувши це, зітхнули і сказали, помолися за нас, авво!
36. Оповідали про авву Ора й авву Теодора: одного разу, кидаючи глину на келію, мовили вони один одному: Ящо тепер завітає до нас Бог, що зробимо? І, заплакавши, покинули вони глину і відійшли до своїх келій.
37. Один старець оповідав, що якийсь брат бажав відійти в пустиню, але йому не дозволяла рідна мати. Він не кидав свого наміру й говорив: Я хочу спасти свою душу. Мати довго вмовляла його, та не сила було їй затримати сина, й врешті вона відпустила його. Він відійшов і став ченцем та жив безпечно. Й трапилося, що вмерла його мати. За якийсь час він сам тяжко занедужав і в нестямі забрано його на суд, де стрінув він свою матір разом із иншими, що їх судили. Коли вона побачила його, здивувалася і мовила: Що це таке, сину мій! І ти засуджений на це місце! Де ж твої слова, що ти їх говорив: Хочу спасти свою душу? Збентежений такими її словами, він стояв похнюпившись і не знав, що відповісти матері. І знову чує голос, що говорить йому: Заберіть його звідсіля. Я послав вас у кеновію за иншим ченцем, його тезкою із такої-то пустині. Коли видіння припинилося, брат отямився і розповів про нього присутнім. Для підтвердження і засвідчення своїх слів просив одного брата піти в ту кеновію, що про неї чув, і довідатись, чи не вмер там брат, про котрого він чув. Той, що прийшов до кеновії, виявив, що так воно і є. Після того, як брат піднявся з недуги й міг жити самостійно, став затворником і сидів, роздумуючи над своїм спасінням, каявся і плакав над тим, що раніше жив собі безпечно.
Його скруха була такою, що багато хто вмовляв його, дати собі певну полегшу, щоби не потерпіти якоїсь шкоди через непомірний плач. Він же не хотів до цього схилятися, мовлячи: Коли я не зніс докору своєї матері, то як зможу в день суду перенести сором перед Христом і святими ангелами?
30. Старець мовив: Коли б людські душі могли в Божий прихід по воскресенні вмерти зі страху, то весь світ умер би від цього жаху й здивування. Як можна дивитись на небо, що роздирається, Бога, що являється з гнівом, незчисленне військо ангелів і все людство разом? Тому ми мусимо жити так, як ті, що кожної години мають здати Богові звіт зі свого життя.
31. Брат спитав старця: Авво, чому моє серце тверде, так, що я не боюся Бога? Старець відповів йому: Я думаю, коли чоловік приймає в своє серце докори самому собі, тоді він набуває Божого страху. Брат спитав його: В чому полягає докір? В тому, відповів старець, щоби чоловік докоряв своїй душі в кожному ділі, кажучи самому собі: «пам'ятай, що ти мусиш стати перед Богом» і ще:«чого я хочу для себе, живучи з чоловіком, а не з Богом?» Тож я думаю, коли хто матиме це (самодокоряння), до нього вселиться страх Божий.
40. Старець побачив того, що сміявся, і мовив до нього: Перед небом і землею треба нам здати Богові звіт з усього свого життя, — а ти смієшся!
41. Старець сказав: Як свою тінь ми всюди з собою носимо, так, де б не були ми, мусимо плакати і мати в собі скруху.
42. Брат спитав одного старця: Авво, скажи мені слово! Старець мовив йому: Коли Бог покарав Єгипет, то не було такого дому, де б не було плачу.
43. Брат спитав одного старця: Що мені робити? — Ми маємо постійно плакати, — сказав старець. Так один старець якось зомлів, а коли минуло багато часу, отямився. Ми спитали його: Що ти бачив там, авво? Він сказав нам зі сльозами: Я чув там плач тих, що говорили безнастанно: «Горе мені! Горе мені!» так і ми маємо невпинно взивати.
44. Брат спитав одного старця: Чому моя душа бажає сліз, коли чую старців, що плачуть, — а сльози не приходять, і цим журиться душа моя? Старець сказав йому: Сини Ізраїля по сороках літах увійшли до Обіцяної землі. Сльози — це Обіцяна земля. Коли їх осягнеш, не боятимешся війни. Так Бог хоче скрухи твоєї душі, щоб вона постійно прямувала до тієї землі.
45. Старець мовив: Перебуваючи в келії, щогодини пам'ятай про Бога, — і огорне тебе страх Божий. Усунь зі своєї душі будь-який гріх і зло, щоб одержати спокій.
46. Сказав іще: Той, що придбав Божий страх, має повноту благ, бо страх Божий спасає чоловіка від гріха.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 15:57 | Повідомлення # 5

РОЗДІЛ IV
Про стриманість і про те, що треба її дотримуватися не тільки в їжі, але і в порухах душі

1. Якось братія зі скиту подалася до авви Антонія. Зійшовши на корабель, щоби відплисти до нього, вони знайшли одного старця, що вибирався саме туди. Братія не знала його. Сидячи на кораблі, вони говорили про вислови отців і зі Святого Письма; оповідали теж і про свої рукоділля. Старець увесь час мовчав. Коли причалили до пристані, братія довідалася, що й старець теж вибирався до авви Антонія. Коли вони прийшли до Антонія, він сказав їм: Доброго попутника знайшли ви в цьому старцеві! І до старця мовив: Добрих братів знайшов і ти, авво. — Вони добрі, — відповів старець, — але в них подвір'я не має воріт: хто хоче, підходить до стайні й відв'язує осла. — Це він сказав тому, що вони говорила все, що лишень спадало їм на ум.
2. Авва Даниїл оповідав про авву Арсенія, що він усю ніч не спав, а коли зранку за законом природи долав його сон, то авва казав йому: Йди, злий невільниче, — й трошки заснувши сидячи, одразу вставав.
3. Авва Арсеній казав, що ченцеві, якщо він подвижник, вистарчить поспати одну годину.
4. Говорив про нього авва Даниїл: стільки літ жив він із нами, й ми давали йому на рік одну невелику міру пшениці; а коли приходили до нього, то із неї ж їли.
5. Говорив ще про нього, що він не більше, як раз на рік змінював воду, що в ній розмочував пруття, а тільки підливав свіжої води. Він плів із них коші й шив до шостої години.
Старці питали його, кажучи: Чому ти не змінюєш воду з пруттям, — вона ж смердить? Він відповідав: За пахощі й мазі, що ними я насолоджувався в світі, слід мені зносити цей сморід.
6. Говорив іще: Коли авва Арсеній чув, що доспіли всі плоди, тоді казав сам від себе: принесіть мені! І тільки один раз куштував їх, з'їдаючи кожного по трохи й дякуючи Богові.
7. Говорили про авву Агатона, що він протягом трьох років вкладав до своїх уст камінь, доки не навчився мовчати.
8. Якось авва Агатон ішов зі своїми учнями. Один із них знайшов на шляху невеликий, зелений стручок сочевиці й сказав старцеві: Отче, чи дозволиш мені взяти його? Старець здивовано обернувся до учня й мовив: Чи ти його тут поклав? — Ні, — відповів брат. — Якщо не ти поклав, то як же ти хочеш його взяти? — Завважив старець.
9. Один старець прийшов до авви Ахили й бачить, що він випльовує кров зі своїх уст. Старець спитав: Що це таке, отче? Ахила відповів: Це — слово брата, що мене зневажав; я старався не виявляти його і благав Бога, щоб Він узяв його від мене, — і слово стало кров'ю в моїх устах. Я виплюнув його, заспокоївся і забув зневагу.
10. Якось Ахила прийшов до келії авви Ісаї в скиту й застав його, як він їв. Він клав на мисочку сіль і розбавляв її водою. Побачивши старця, авва Ісая сховав мисочку. Старець, завваживши це, мовив: Скажи мені, що ти їв? — Прости мені, авво, — відповів Ісая. — Я тяв пруття і відчув горяч; вклав до рота окраєць із сіллю, але моє горло засохло від горячі, й окраєць не пройшов. Тому я мусив влити до соли трохи води, щоби таким чином міг я спожити. Та прости мені! — Тоді старець сказав: Ідіть, погляньте, як Ісая їсть юшку в скиті! Якщо хочеш їсти юшку, то йди до Єгипту.
11. Оповідали про авву Амона: як він був хворий і лежав на постелі кілька літ, ніколи не дозволяв собі в думці подивитися на свою внутрішню келію й побачити, що в ній є, бо через недугу йому багато приносили. Коли його учень Йоан входив і виходив із неї, авва заплющував очі, щоб не бачити, що він робить, бо знав, що Йоан — вірний чернець.
12. Авва Веньямин, пресвітер келій, оповідав: прийшли ми в скит до одного старця й хотіли дати йому оливи. Він сказав нам: Оце стоїть мала посудина, що ви було принесли мені три роки тому: як ви її поставили, так вона і стоїть. Почувши це, здивувалися ми способу старцевого життя.
13. Оповідали про авву Ліоскора Нахіястського: хліб у нього був ячмінний і з сочевиці, щороку авва клав початок одної якоїсь чесноти, кажучи, що цього року я ні з ким не стрінусь або не говоритиму, або не їстиму вареного, або не буду їсти яблук чи овочів. Так він приступав до кожного діла: скінчив одне, брався до другого — й робив це щороку.
14. Старець сказав: Я тому відкидаю приємності, щоби відкинути привід плотського духа. Я знаю, що він завжди бореться зі мною, шукаючи приємностей, збурює мій ум і відганяє розуміння.
15. Якось Епіфаній, кипрійський єпископ, послав за аввою Іларіоном і прохав його так: Прийди, побачимося, заки розлучимось з тілом! Коли прийшов авва Іларіон, вони втішились один одному. Як сиділи за столом, подано птицю, а єпископ, узявши її, запропонував авві Іларіону. Старець сказав йому: Прости мені! Відколи прийняв я чернечий чин, не споживав я нічого заколеного. А я, — мовив Епіфаній, — відколи став ченцем, не допустив, щоби хто-небудь заснув, маючи щось проти мене, та й сам не засинав, маючи що-небудь проти когось. Старець сказав: Прости мені! Твоя чеснота більша від моєї.
16. Оповідали про авву Елладія, що він двадцять літ провів У келіях, не зводячи вгору своїх очей, навіть щоб поглянути на дах церкви.
17. Оповідали про авву Зенона, як, мандруючи в Палестині та й натомившись, сів він їсти біля огіркового городу. Помисел йому говорив: візьми один огірок і з'їж, бо що в тому великого? Але він відповів своєму помислові: Чи ти не знаєш, що злодіїв карають? Спробуй сам на цьому самому місці, чи можеш Перенести кару? Вставши, простояв він на спеці п'ять днів, а, виснажившись, мовив сам до себе: Не можу знести кари! Опісля сказав своєму помислові: Як не можеш, то не кради і не їж.
18. Авва Ісая сказав: люби більше мовчати, ніж говорити, бо мовчання збирає скарб, а балакучість розтринькує.
19. Сказав авва Теодот: брак поживи висушує тіло ченця, А другий зі старців сказав: неспання ще більше висушує тіло.
20. Авва Йоан Колов говорив: коли цар захоче взяти місто неприятеля, то передусім перекриває воду і запаси поживи, і таким чином неприятель, гинучи з голоду, піддається йому. Так буває із тілесними пристрастями: коли чоловік житиме в пості й голоді, то вороги, знесилившись, покинуть його душу.
21. Говорив іще: якось, простуючи скитською дорогою зі своїм плетенням, стрінув я погонича верблюдів, що своїми словами довів мене до гніву. Я втік, полишивши свої кошики.
22. Авва Ісаак, пресвітер Келій, оповідав: Я бачив брата, що жав на полі. Забажав він з'їсти пшеничний колосок, та й мовив до власника поля: Чи дозволиш мені з'їсти колосок? Почувши це, власник здивувався і сказав авві: Твоє поле, отче, а ти мене питаєш! Такий був обережний він.
23. Говорили про авву Ісидора, пресвітера: Якось прийшов до нього брат просити його на обід, але старець не хотів іти й говорив: Адам злакомився на іду і його вигнано з раю. - Брат сказав йому: Ти боїшся навіть вийти зі своєї келії! — Як же мені не боятися, сину, — відповів старець, — коли диявол ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5, 8)? Часто говорив він також: хто попиває вино, той не втече від намови помислів. Лот, спонуканий дочками, напився вина -і диявол через сп'яніння легко втягнув його в беззаконне діло.
24. Один брат спитав авву Ісидора, скитського пресвітера: Чому демони тебе так сильно бояться? Тому — сказав йому старець, — що відколи став я ченцем, так поводжуся, щоб гнів не доходив до мого горла.
25. Іще сказав: Оце вже багато літ минуло, відколи я, хоч і чую в собі гріхи думок, та ніколи не віддавався ні побажанням, ні гнівові.
26. Авва Касіян оповідав про авву Йоана, що був ігуменом ченців: Прийшов він до авви Паїсія, що сорок літ провів у найсамітнішій пустині. А що Йоан мав до нього велику любов -і задля цієї любови мав змогу говорити з ним вільно, спитав його: Що ти довершив за такий довгий час, будучи усамітненим й не зазнаючи дошкуляння ні від кого з людей? Авва Паїсій відповів: З тієї пори, як я усамітнився, сонце ніколи не бачило, щоб я їв. — А мене не бачило в гніві, — сказав Йоан.
27. Іще сказав: Авва Мойсей оповідав нам, що розповідав йому про себе авва Серапіон: Коли я був молодий, мешкав разом із аввою Теоною. Вставши якось з-за столу, під дією диявола, вхопив я одну пайку хліба і з'їв її потайки від мого авви. А коли я продовжував це робити протягом якогось часу, то, вже опанований пристрастю, не міг себе поконати; та тільки одне сумління осуджувало мене, а сказати старцеві я соромився. Однак за зарядом чоловіколюбного Бога сталося так, що прийшли до старця деякі люди задля душевної користи. Вони питали його про свої думки. Старець сказав їм: Ніщо не приносить стільки шкоди ченцям, а радости демонам, як затаєння думок перед духовними отцями. Він говорив їм і про стриманість. Під час цієї розмови, продовжував авва Серапіон, — я вирішив, що Бог об'явив про мене старцеві, й, побиваючись над гріхом, почав я плакати; відтак викинув зі своєї пазухи хліб, що його викрадав з поганої звички, а сам повергся на землю і просив прощення за минуле і молитов за утвердження в майбутньому. Тоді сказав мені старець: Сину! Коли я ще мовчав, твоє зізнання вивільнило тебе з цього полону, й ти, осуджуючи себе самого, вбив демона, що ранив тебе з укриття. Хоча досі ти й допускав його панувати над тобою, не противлячись йому та не виявляючи його, але тепер вигнаний з твого серця, не буде більше мати місця в тобі. Ще не скінчив старець своїх слів, як нагло показалася нечиста сила, що виходила з моєї пазухи, і наповнила хату смородом, так, що присутні думали, що спалено багато сірки. Тоді мовив старець: Пізнай моє слово! Цим знаком Господь засвідчив твоє визволення.
28. Авва Лонгин, якось захворівши, мовив сам до себе: Страждай і вмирай; як проситимеш їжі не в свій час, не дам тобі навіть щоденної поживи.
29. Говорили про авву Макарія: коли йому доводилося бути з братами, він ставив собі засаду: як буде вино, випий для братів, але за одну чарку вина не пий весь день води. Тому, коли браття для заспокоєння давали йому вина, старець приймав його з радістю, щоби мучити себе. Та його учень, знаючи, в чому все полягає, говорив братам: На Господа, не давайте йому, бо він мучитиме себе в келії. Браття, довідавшись про це, не пропонували йому більше вина.
30. Авва Макарій Великий говорив у скиті братам, як розпускав зібрання: Тікайте браття! Один зі старців сказав йому: Куди втечемо ми далі від цієї пустині? Авва приклав палець до уст і сказав: Від цього втікайте! Опісля ввійшов до своєї келії, замкнув двері й сидів там.
31. Той самий авва Макарій сказав: Коли ти, даючи кому нагану, розгніваєшся, то цим задовольниш свою пристрасть. Отже, щоб спасти когось, не згуби себе самого.
32. Авва Пімен сказав: якби не прийшов Невузардан — архимагир , не був би спалений Господній храм (див. 2 Цар. 25, 8-9). Це означає, якби похіть догоджування шлункові не входила до душі, то розум не падав би в боротьбі з ворогом.
33. Оповідали про авву Пімена: коли його запрошували до трапези, він йшов зі слізьми, щоби не відмовити братам і не засмутити їх.
34. Дехто сказав авві Пімену про одного ченця, що він не п'є вина. Вино — це напиток зовсім не чернечий, — відповів він.
35. Сказав іще авва Пімен: Ніщо так не впокорює душу, як стриманість у їжі.
36. Сказав іще: Якщо чоловік пам'ятатиме слова Святого Письма: За словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений (Мт. 12, 37), — то вирішить краще мовчати.
37. Іще оповідав старець: Брат спитав авву Памва: «Чи добре хвалити ближнього?» Памво відповів: Добре, та краще мовчати.
38. Брат запитав авву Пімена: Як потрібно жити в кеновії? Старець відповів: Той, що живе в кеновії, має усіх братів уважати за одного і берегти вуста й очі, — і таким чином він може бути спокійний.
39. Авва Пімен сказав: Як дим проганяє бджіл і тоді виймають солодощі їх праці, так і тілесна насолода проганяє з душі страх Божий і нищить будь-яку добру працю.
40. Один з отців оповідав про авву Пімена і його брата: Як жили вони в Єгипті, їх мати хотіла побачитись з ними, та не могла. Одного дня, завваживши, що вони пішли до церкви, вийшла вона їм назустріч. Але вони, побачивши її, вернулись назад і замкнули двері на її очах. Мати, стоячи за дверима, жалісно кричала до них: Чи побачу вас, мої дорогенькі діти! Як почув це авва Анувій, зайшов до авви Пімена й мовив: Що нам робити з цією старицею, що так плаче під дверима? Авва Пімен устав і пішов до дверей та, не виходячи з келії, наблизився до матері, а як почув, що вона плаче ридаючи, сказав їй: Чого ти так голосиш, старице? Коли вона почула його голос, почала зі слізьми ще сильніше ридати: Хочу вас бачити, мої діти! Що буде з того, як я вас побачу? Чи я не ваша мати? Чи не я плекала вас? Я вже вся сива, та коли почула твій голос, збентежилася. Старець каже їй: Чи тут хочеш побачити нас, чи на тому світі? Вона відповіла: Коли не побачу тут, діти, чи побачу там? Старець відповів їй: Коли зважишся не бачити нас тут, то там побачиш. Тоді вона з радістю відійшла і сказала: Якщо справді побачу вас там, то не хочу бачити тут.
41. Говорили про авву Павла, що він провів усю Чотири-десятницю з малою мірою сочевиці й горнятком води.
42. Оповідали про авву Пиора, що він їв ходячи. Коли хтось запитав його: Чому ти так їси? Він відповів: Не хочу займатися їжею, як ділом, а як поділлям. Сказав іще й иншому, що спитав його про те саме: хочу, щоби і тоді, коли їм, моя душа не відчувала жодної тілесної приємносте.
42. Оповідали про авву Петра Піонітського в Келліях, що він не пив вина. Коли він постарівся, браття змішали трохи вина з водою і просили його, щоби випив. Він сказав: Повірте мені, що домішку я вважаю приправою. Таким чином він осуджував себе й за розведене вино.
44. На гору св. Антонія було зроблено пожертву, в якій знайдено невелику бочечку з вином. Один зі старців узяв малу посудину і чарку та й підніс авві Сисоєві. Старець випив; опісля прийняв і другу чарку й випив. Старець запропонував і третю, та авва не прийняв і мовив: Припини, брате, чи ти не знаєш, що таке сатана?
45. Брат спитав авву Сисоя: Що мені робити? — Коли приходжу до церкви, там часто відбувається вечеря любови й мене затримують на ній. Старець каже: Трудна справа! Говорив йому те саме Авраам, його учень: як випаде вечеря в суботу або в неділю, і брат вип'є три чарки вина, чи не буде забагато? Старець відповів: Коли б не було сатани, — то не забагато.
46. Учень авви Сисоя часто говорив йому: Авво, встань, постолуймося! Старець відповів: Невже ми не їли, сину мій? -Ні, отче. — Коли не їли, принеси, — їстимемо.
47. Авва Сисой якось сказав сміливо: Повір, оце вже тридцять літ, як я не молюся Богові за инші свої гріхи, лише молюся, кажучи Йому: Господи, Ісусе Христе, укрий мене від мого язика! Бо аж досі я падаю, поповнюючи гріхи через нього.
48. Раз якось авва Силуан і його учень Захарія прийшли в монастир; там їх попросили трохи підкріпитися на дорогу. Як вони вийшли, учень знайшов на дорозі воду й хотів напитися. Авва Силуан каже йому: Захаріє, сьогодні піст! — Чи ж ми, отче, не їли? — спитав учень. — Що ми їли там, — то було діло любови, — відказав старець. — Та ми маємо дотримуватися свого посту, сину мій!
49. Блаженна Синклитикія мовила: Ми, котрі дали такий обіт, мусимо зберігати цілковиту невинність. І в світських, очевидно, є невинність, та з нею трапляється і не невинність, бо вони грішать усіма иншими почуттями; вони й дивляться нескромно й сміються безчинно.
50. Іще сказала: Як гострі ліки відганяють скажених звірів, так молитва з постом проганяє нечисті думки.
51. Іще сказала: Не зваблюйся їжею світських багатіїв, наче б вона могла принести хосен. Для приємности вони вдаються до кухарської штуки; але ти зі своїм постом і простою їжею піднесешся над ними у вибагливій їжі, бо Святе Письмо говорить: Хто ситий, топче й крижку меду (Прип. 27, 7). Не пересичуйся хлібом і не бажай вина.
52. Авва Титей сказав: Наше мандрівництво полягає в тім, щоби чоловік здержував свій язик.
53. Авва Іперехій сказав: Як лев страшний для диких ослів, так випробуваний чернець для похітливих думок.
54. Іще мовив: Піст для ченця — це узда для гріха. Хто скидає цю узду, той стається непогамованим конем.
55. Іще мовив: Висушене постом тіло ченця витягає його душу з глибини пристрастей, а піст висушує потоки приємностей.
56. Іще мовив: невинного ченця пошановано буде на землі, й на небі увінчається він перед Найвищим.
57. Мовив ще: Чернець, що під час гніву не стримує свого язика, ніколи не стримає своїх пристрастей.
58. Іще мовив: Нехай уста твої не вимовляють лукавого слова; виноград не видає терня.
59. Іще мовив: Добре їсти м'ясо і пити вино й не з'їдати братового тіла в обмові.
60. Мовив ще: Змій-нашіптувач прогнав Єву з раю; подібним до нього буває той, що наговорює на ближнього: він губить душу того, що слухає, — не спасає і своєї.
61. Старець мовив: Лев сильний; та як черево втягає його в сіті, то вся його сила кориться.
62. Казав старець: Демона догоджування шлункові провадь обіцянкою, кажучи: підожди, не будеш голодний; і їж більш обережно. І що більше він тебе під'юджуватиме, то більшої правильности дотримуйся у їді, бо він так юдить чоловіка, що цей бажає немов усе з'їсти.
63. Раз якось у скиті було свято. Одному старцеві піднесли чарку з вином; відмовившись від нього, він сказав: Заберіть від мене цю смерть. Як побачили це й инші, що їли з ним, також не прийняли вина.
64. Наступного разу, під час первоплодів принесено туди ж посудину з вином, аби роздати братам по чарці. Коли один брат хотів утекти від цього в толос , толос розвалився. Ті, що зібралися на галас, побачили брата, що лежить, і стали ганити його, кажучи: Добре сталось з тобою, чванливий! — Але авва боронив його і сказав: Лишіть мого сина, він зробив добре діло, — і як живий Господь, не буде відновлений цей толос за моїх часів, щоби зрозумів світ, що через чарку вина зруйновано толос у скиті.
65. Один брат, розгніваний на иншого, став на молитву та просив, щоби Бог дав йому терплячість щодо брата й щоби ця спокуса пройшла без шкоди. Й тут-таки бачить він дим, що виходить із його уст; разом із ним минув його гнів.
66. Якось скитський пресвітер ходив до олександрійського архиєпископа. Коли вернувся він у скит, спитали його браття: В якому стані місто? Він відповів їм: Направду, браття, не бачив я иншого людського обличчя, окрім архиєпископа. Почувши це, вони здивувалися і були переконані його вчинком, що треба берегти свої очі від розсіяння.
67. Старець мовив: Диявол намагається зміцнити злий нахил ченця, щоби, закорінюючись таким способом, протягом довгого часу цей нахил здобув силу природи; — особливо буває це з дуже недбалим. Отже, утримуйся від усякої їжі, якої бажаєш для її запаху, особливо коли ти здоровий, і не їж того, до чого тягне тебе апетит, а споживай те, що пішле тобі Бог, і дякуй Йому щогодини. Ми, з'їдаючи невеликі хлібці ченців, разом із ними споживаємо всякий спокій, а на ділі не виконуємо чернечих обов'язків і думаємо, що стали ченцями! Не мрій, беручи на себе чужий вигляд; кажи собі самому: брате, май свою печать, тобто покору.
68. Один старець прийшов до иншого старця. Цей сказав своєму учневі: звари нам трошки сочевиці. Той зварив і розмочив хліб. Вони ж розмовляли про духовні діла до шостої години наступного дня. Старець знову каже своєму учневі: Сину, звари нам трохи сочевиці. — Я ще вчора зварив, — відповів учень. — І вони встали й почали їсти.
69. Инший старець прийшов до одного старця. Той, зваривши трохи сочевиці, мовив: Прокажімо малі молитви. Й один із них прочитав весь Псалтир, а другий напам'ять прочитав двох великих пророків. Коли настав ранок, прибулець пішов собі, й забули вони про їду.
70. Раз якось ранком зголоднів один брат і боровся зі своїм наміром не їсти страви до третьої години. Коли надійшла третя година, він вирішив терпіти до шостої години. Коли ж надійшла шоста година, він розмочив хліб і сів їсти — та знову встав і мовив: Потерплю до дев'ятої години. Настала й дев'ята година, — а старець проказав молитву і бачить, що сила диявола, неначе дим, виходить із його грудей. Таким чином минув голод старця.
71. Один старець був хворий. А що він багато днів не міг приймати поживи, то його учень просив дозволу приготовити йому трохи солодкої юшки. Він відійшов, приготував і приніс йому спожити. Стояло там дві посудини: в одній із них було трошки меду, а в другій — олія із лляного насіння, що погано пахла і вживалася тільки до світильників. Брат помилився і з Цієї посудини налив до страви старцеві. Старець покуштував і не сказав нічого, тільки їв мовчки. Брат просив його з'їсти ще трохи, він з'їв із примусу. Брат пропонував йому втретє; та він не міг їсти і казав: Направду не можу, сину! Учень хотів його переконати й говорив: Добра страва, авво! Ось, і я з'їм із тобою. — Як тільки покуштував, то пізнав, що зробив; він упав ниць і мовив: Горе мені, авво! Я згубив тебе, й ти поклав на мене гріх мій, бо не сказав мені. — Не журися, сину! — Говорив старець. Коли б Бог хотів, щоби ми їли, то ти влив би меду.
72. Оповідали про одного старця: захотілося йому з'їсти огірок; він узяв його і тримав перед своїми очима. І, хоч не поконала його похіть, він каявся, приборкуючи самого себе, що при цьому мав бажання.
73. Якось пішов брат у монастир відвідати свою хвору сестру. Вона була повна віри й не дозволяла собі бачити мужчину, та й не згодилася, щоби рідний брат через її недугу ввійшов у середовище жінок. Про це дала вона йому знати, сказавши: Йди, мій брате, помолись за мене, — і за благодаттю Христа я побачу тебе в Небесному Царстві.
74. Раз якось чернець стрінувся на дорозі з черницями і зійшов з дороги. Ігуменя сказала йому: Коли б ти був досконалий монах, не глядів би ти на нас, як на жінок.
75. Якось пішли отці до Олександрії на заклик архиєпископа Теофіла для творення молитов і священнодійства. Коли вони споживали з ним страву, то запропонували теляче м'ясо. Вони їли не роздумуючи нітрохи. Архиєпископ узяв шматок м'яса, подав його старцеві, що сидів біля нього, і сказав: оце гарний шматок, — з'їж авво. Старці сказали на те: До цього часу ми їли овочі; коли це — м'ясо, то не будемо їсти. Ні один із них не їв більше (див. 1 Кор. 8, 7 і далі; 10, 27 і далі).
7в. Брат приніс до своєї келії свіжих скибок хліба і скликав один стіл старців-подвижників. Як кожний з них з'їв по дві скибки, перестали їсти. Брат побачив подвиг їхнього посту, поклонився до землі й мовив: ради Господа, їжте сьогодні, доки не насититесь. І вони з'їли ще по десять скибочок. Отож, скільки над потребу з'їли ради Господа істинні подвижники!
77. Один старець якось страждав у сильній хворобі, так, що йому зі середини випливало багато крови. Тоді ж у одного брата нагодилася суха, деревна брунька. Зваривши кашку, він укинув до неї бруньку, приніс старцеві й просив його спожити, кажучи: Вияви любов, з'їж, може, це допоможе тобі. Старець поглядів на нього уважно та довго й мовив: Направду, я бажав би, щоби Бог лишив мене в цій хворобі ще на тридцять літ. І при такій хворобі старець не хотів прийняти навіть трішечки каші. Брат узяв кашу і відійшов до своєї келії.
78. Инший старець жив у далекій пустині. Якось прийшов брат і застав його недужого. Він узяв, обмив його, зварив дещо з того, що приніс, і давав йому їсти. Старець мовить до нього: Направду, брате, я забув, що люди мають таку втіху. Відтак брат приніс йому чарку вина. Побачивши її старець заплакав і сказав: Я маю намір не пити вина до самої смерти.
79. Старець сказав: догоджування шлункові - це матір перелюбства.
80. Іще сказав: той, що погамовує шлунок, може вгамувати перелюбство і язик.
81. Старець постановив собі не пити протягом сорока днів. Коли настала спека, він мив посудину, наповнював її водою і підвішував перед собою. Коли братія питала його: Навіщо ти це робиш, він відповідав: Аби при такій спразі більше потрудитися й одержати від Бога більшу нагороду.
82. Один брат мандрував, із ним була мати, вже стара. Як вони йшли понад ріку, стара жінка не могла перейти. Син узяв мафорій , обгорнув свої руки, щоби не діткнутися тіла матері, й таким способом підняв її і переніс на собі на инший бік. Мати спитала його: Чому ти обгорнув свої руки, сину мій? — Тому, — сказав він, — що тіло жінки — вогонь. Через те, що діткнувся тебе, западе мені до голови инша жінка.
83. Один зі старців казав: Бачив я в Келліях брата, що постив увесь Страсний тиждень. Як надходив вечір суботній, він відходив до церкви, щоб не їсти. Взагалі він їв лиш трошки буряка з сіллю і без олії.
84. Скликано було братів у скит очистити пліт. Один із них був хворий від подвижництва, — кашляв, мав нежить і плював. Його слина, мимоволі, впала на одного брата. Останній збентежився у своїй думці й мав намір сказати недужому: Перестань плювати на брата, — та, щоби поконати думку, він узяв слину і хотів її з'їсти. Але відтак сказав собі самому: і не їж, і не говори.
85. Оповідали про авву Памва, Віссаріона, Ісаю, Пасія й Атра, які бесідували між собою. Пресвітер Гори спитав їх, як Мають жити браття. Старці відповіли: У великому подвижництві й оберіганні свого сумління від ближнього.
86. Старець мовив: Багатство душі — це стриманість. Придбаймо її з покірливістю; втечім від марнославства — матері зла.
87. Ще мовив: Добре є харчуватися, як убогий, і постити. І ще сказав: Живімося Божими словами, насолоджуймося висловами святих Отців, — не годуючи шлунка, а радіючи духовно.
Бібліотека » Церква » Духовна література » Патерик (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК - ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ)
Сторінка 1 з 712367»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика