Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 6«123456»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » З пустими руками - Послання Терези з Лізьє (Конрад де Меестер Кармеліт)
З пустими руками - Послання Терези з Лізьє
Дата: Неділя, 14.11.2010, 21:54 | Повідомлення # 11
5. Заспокоєння завдяки покладанню на Бога

Завдяки першим рокам у монастирі в Терезі потроху дозріває впевненість: «Не можу досягти святості, це понад мої власні сили». Програма обітниць: «Нескінченна любов, без інших меж, окрім Тебе самого», - стала завданням уже не лише дуже «високим», але «надлюдським». Нескінчені виміри неможливо побудувати власними силами. Отже, що більше Тереза кохає, то гостріше усвідомлює, що не може досягти поставленої мети. Бог зростає в її очах до величезних розмірів швидше, ніж найдужче розпалений вогонь в її серці. Любов, що зростає, поєднує, але з іншого боку – збільшує відлеглість. Усіляке зусилля мусить у певний момент здатися, аби дістатися до рівня Бога.

Саме це сталося з Терезою і спричинило навернення, перестановку цінностей. Змінюються перспективи. Відносини я-Ти стають відносинами Ти-я Це болісний процес, поки людина не визнає себе переможеною і не призвичаїться до нової перспективи, поки не насмілиться повірити в це більше, ніж у попередні власні зусилля. Це полягає у відмові від своїх власних амбіцій святості й у прийнятті того, що Бог сам притягує до себе. Відтак людина вже не приписує собі нічого, що могло б витікати з її власних зусиль, а бачить усе, разом зі своїми зусиллями, як народжене з випереджуючої любові Бога, такої багатої на ініціативи.

Повернімося тепер до свідчення самої ж Терези. 10 травня 1892 р. пан Мартен повернувся до родини в Лізьє. Для Терези це велика радість, хоча з часом вона вже звикла до цього страждання. Психологічний клімат, у якому вона тепер живе, став лагіднішим. Більш того, на початку 1893 року замість Марії Гонзаги настоятелькою стає сестра Агнеса. Деспотична форма керування змінилася керуванням «другої матусі» Терези.

Тепер, коли зменшилося зовнішнє страждання і зросло усвідомлення власного безсилля, програма «стати меншою» дещо змінює забарвлення. Тереза вже не так прагне зробитися мізерною в очах інших людей, як передусім (і це значна зміна) свідомо зубожіти у власних очах: не прагнути нічого, що нас підносить перед нами самими, скласти в ногах Господа всіляке володіння, що ним можна було би внутрішньо хвалитися, дощенту спорожнитися від себе, не бажати бути володарем жодної царини, навіть своєї власної любові.

Після реколекцій, що відбувалися під кінець 1892 р., Тереза пише до своєї повірниці Селіни ці дуже знаменні слова, які виражають нове переконання, що в ній дозріває: «Ісус наказує нам зійти! Куди це нам треба зійти? […] Ось куди ми повинні зійти, щоб мати змогу послужити Ісусові як помешкання: ми повинні бути такі вбогі, щоб не мали де голови прихилити. Ось, дорога Селіно, що Ісус зробив у моїй душі під час моїх реколекцій… Розумієш, що тут ідеться про внутрішній характер. Зрештою, чи ж назовні ми не були обдерті з усього болісними випробуваннями в Кані… У нашому дорогому батьку Ісус досягнув внутрішньої, найбільш чутливої частини нашого серця, тепер дозвольмо Йому діяти далі, й Він зможе звершити свою справу в наших душах… Ісус прагне, щоб ми прийняли Його до наших сердець; вони вже, без сумніву, вільні від прив’язаності до створінь, але, на жаль! відчуваю, що моє ще не спорожніло від мене самої, і тому Ісус наказує мені зійти нижче…» (Л 116). Знаменно, як прагненням зникнути змінило напрямок, і тепер, в нестачі нових зовнішніх страждань, пробиває ділянку внутрішнього «я», де відчуження відбувається на найбільш особистому рівні. Зрештою, для того, хто шукає Бога з повним зреченням, таке звернення всередину шляхом втрати самого себе є нормальним явищем. Завдяки зростанню щедрості в даванні людина дедалі краще розуміє, які нікчемні є її пиха і власна любов.

Отже, як бачимо, у 1893-1894 роках у Терезі проростає свідома позиція уповання на Бога, остаточне приготування до того, що вона потім назве своєю «малою дорогою». Якщо минулі роки (1888-1892) можна охарактеризувати як відкриття смирення, підкреслене прагнення сховатися від людських очей, щоб бути видимою тільки для одного Ісуса і таким чином виявити Йому свою любов, то період 1893-1894 рр. позначений відкриттям духовної вбогості, завдяки якій людина довіряє себе діянню Божої любові, яка ставиться на перше місце. Воля перемоги була повністю перемінена в готовність прийняття дару. Замість того, щоб «старатися здобути любов», Тереза тепер «очікує», щоб Господь сам відвідав безсилля нашої любові своєю всемогутністю. Проте, ми зайшли надто далеко, обґрунтовуючи детально цю поставу. Дозвольмо Терезі самій говорити про цей новий вимір уповання на Бога.

Шостого липня вона пише до Селіни: «Заслуга полягає не в тому, щоб робити і давати багато, а радше в тому, щоб приймати і міцно любити. […] Дозвольмо Йому брати й давати все, що лише забажає, бо досконалість полягає у виконанні Його волі» (Л 121). Як же Терезі тут далеко від власних поглядів 1889 року! Тоді вона бачила святість як «перемогу на кінчику шпаги», як єдину спасенну дорогу, «щоб страждати в усьому»! Тепер ідеалом стає «міцно любити», а особиста діяльність перебуває під знаком уповання на Божу волю, хоч би в якій поставі це проявлялося, навіть якби це суперечило програмі, яку Тереза собі визначила, щоб багато страждати. Турбота про умови досконалості набуває іншого забарвлення, ніж досі: «Як же легко піддатися Ісусові, захопити Його Серце! Треба лише Його любити, не звертаючи уваги на себе і не замислюючись забагато над своїми вадами…» (Л 121).

Далі зміст листа розвивається в цьому напрямку, поглиблює його. Тереза не стала байдужою до своїх помилок, але Господь «учить її використовувати все, добре і погане, що вона знаходить в собі». Образним чином, у дещо довірливому тоні, але близькому нашим способом висловлювання про справу спасіння, Тереза подає науки, яких її навчає Бог: «Ісус навчає [Терезу] грати в банку любові, а радше ні, це Він грає замість неї, не кажучи їй ані слова про те, як це робити. Це Його справа, а не Терези; її справа – це лише покластися на Нього, віддатися, нічого не приберігаючи для себе, навіть радість дізнатися, скільки прибутку дає її банк».

Тереза ніде не проголошує зречення активної любові, не сходить на легкі дороги. Її навчання – це не проголошення «дешевої благодаті» (Д. Бонхоффер). З цього, звичайно, виникає набагато більший спокій душі стосовно власної нездатності, однак вона не занедбує жодного зусилля, щоб бути в усьому вірною Божій волі, яка об’являється в конкретному житті. Тереза починає виразно більше покладати надію на самого Бога, завдяки чому бачить свою слабкість у світлі, яке цю слабкість робить умовною. Робиться все можливе, але відомо, що і Господь сам є достатньо великий, аби виправити всі наші помилки, виповнити наші нестачі з надлишком, щоб Його сила мала тріумф у нашій слабкості. Тереза йтиме далі в цьому напрямку. З листа, на якому ми зупинилися, видно, як лінія, майже непомітно накреслена раніше, набирає чіткості й можна роздивитися її перебіг. «Мій керівник, яким є Ісус, не вчить мене рахувати добрі вчинки, але робити все з любові, ні в чому Йому не відмовляти, бути задоволеною, коли Він дає мені змогу довести Йому, що Його люблю. Все це, однак, відбувається у мирі, у повній цілковитій відданості себе: це Ісус усе робить, я нічого не роблю» (Л 121).

«Це Ісус робить усе, я нічого не роблю». У цьому вислові Терези пробивається новий погляд на уповання на Бога, який сягає набагато далі й глибше, ніж у період труднощів під час вступу до монастиря.

Справді, коли 1887 р., у віці п’ятнадцяти років, Тереза зустріла стільки труднощів у реалізації свого наміру вступити до Кармелю, і коли її особисте звернення до папи Льва XIII обернулося поразкою, то дівча намагалося більше уповати на Божу волю. Труднощі були наукою, очищенням, але не сягнули досить глибоко, щоб на цьому грунті можна було будувати духовність. Це було щось на кшталт: «Визнаю, що програла битву», - тоді як пізніше вона відкриє, що власна воля повинна капітулювати по всій лінії, якщо хочеш стати святою. По суті бачимо величезну різницю, коли порівнюємо її уповання на Бога 1887 року з її повною довірою до Бога десятьма роками пізніше, 1897 року, коли Тереза постає перед смертю та святістю. Хоча вже з 1887 р. покладання на Бога починає бути реальною цінністю в житті: 1) спочатку, 1887 року, покладання на Бога народжується з гіркого випробування, пізніше народиться з пізнання Наймилосерднішого Бога, який притягує до себе; 2) зречення, яке в 1887 р. супроводжувалось переживанням – навіть великим переживанням, - наприкінці життя Терези стає джерелом радості; 3) в 1887 р. покладання на Бога обмежується конкретними труднощами, на які треба зважати, а пізніше стане загальним стилем, на якому будується все життя.

Довіра до Бога 1893 року набагато ближча до кінцевої стадії, ніж до початкових думок. Справді, з’являється неначе більша зичливість щодо славної нестачі сил, більше поблажливого почуття гумору щодо цього явища, більше чуття стосовно вартості наших зусиль і менше боротьби з привидом знеохочення. Тереза пише до Селіни: «Може, думаєш, що я завжди роблю те, що кажу? О ні! Не завжди я буваю вірна, але не знеохочуюсь, цілковито ввіряю себе рукам Ісуса». І символічно висловлює свою віру в спасенну любов Господа Ісуса: «Крапелька роси чимдалі більше заглиблюється в чашу польової Квітки і там знаходить усе, що втратила, і ще набагато більше» (Л 122).

Дата: Неділя, 14.11.2010, 21:55 | Повідомлення # 12
6. За крок до духовного дитинства

Тепер запитаймо себе: чи це ще не «мала дорога»? Чи існує щось більше на «дорозі духовного дитинства»?

Авжеж, ми помітили реалістичний наголос на вірність у малих речах, і то з дитячих років Терези. Від 1893 р. Тереза очікує на заслуги, на розвиток святості вже не від себе, але від Бога. Зараз власна слабкість являється їй не як фактор, що його має сама перетворювати на любов, а як елемент, яким скористається Господь, аби розпочати свою справу. Тереза вже давно і глибоко пізнає власну вбогість. Вона усвідомлює пріоритет Божої любові, бо Йому недостатньо самого лише приготування наших недосконалих актів любові, адже Він сам їх довершує, продовжує їхню дію і робить їх плідними. Тепер Тереза в діалозі з Богом радше слухає, ніж говорить сама. Вона смиренна, і в ній розвинулася глибока довіра до Бога.

Усе це, безсумнівно, має щось від «дороги духовного дитинства» і буде включене в кінцеву «візію» Терези. Все її життя – це терпеливе збирання матеріалу, який буде використано для будування кінцевого синтезу. Однак, треба зазначити, що це ще не є стежкою Терези в усій повноті. Ми мусимо серйозно сприймати твердження нашої святої, що вона має завдання відкрити якусь дорогу. Навіть якщо зібрано всі камені для будівництва – а в цьому разі це ще не так – купа каміння ще не становить дому. Тереза має установити остаточну ієрархію цінностей, надати своєму баченню святості остаточну структуру. 1893 р. вона стоїть ще за крок до підсумкового синтезу. Пуп’янок квітки ось-ось розкриється.

Висловимо це за допомогою Терезиної термінології. У липні 1893 р. вона усвідомлює собі тактику, якою Бог веде її під час подорожі до святості, але не може ще з’ясувати, як це відбувається, «як Господь Ісус робить так, щоб Його любов у ній приносила плоди». Але коли вона відкриває свою «малу дорогу», Господь об’явить їй спосіб освячення. Тоді Тереза зможе досконало приступити до гри, яку розігрує з нею Бог, зуміє побачити перед собою дорогу в яснішому світлі, а це бачення спричинить новий запал. Як же швидко можна іти освітленою дорогою! Перед цим Тереза йшла, немов сліпа, навпомацки; були запізнення, вагання, які невід’ємно супроводжують подорож потемки. Тепер вона вже може пришвидшити крок, бо її очі широко розплющені.

Згідно з поясненнями самої Терези, її велике відкриття стосується Бога. Це певне проникнення в Божу Таємницю. Ним буде відкриття Милосердя саме як Милосердя, як побачимо далі. Тереза, безсумнівно, знала любов Бога до неї, Його доброту, завжди готову врятувати. Але тепер вона зрозуміє, що ця Любов не тільки є реальною, найпершою та вірною, але й що це Любов, яка принижується, сходить, шукає маленьке – тому що воно маленьке, для того, щоб наповнити його дарами. Іншими словами: є потреба, аби Тереза відкрила Милосердя Бога як центр свого власного життя – що Боже милосердя перебуває в готовності для малих, бо вони малі, а воно є пречудово велике для кожного, хто прийме його смиренним серцем і довіриться йому.

Це світло стане новим переконанням, яке освітлюватиме весь її шлях. В Божому милосерді вона знайде ключ до свого освячення, динаміку, визволену довірою. Смиренне прийняття своїх меж увійде в склад її синтезу; це справжній фундамент, з цього іноді починається відкриття, але відтепер багатозначним символом любові буде не смирення, а довіра! В світлі Милосердя, безсилля, зумовлене смиренною довірою перед лицем Бога, стане у певному значенні обітницею Божого втручання.

Дата: Неділя, 14.11.2010, 21:56 | Повідомлення # 13
7. Відкриття «малої дороги»

14 вересня 1894 року Селіна своєю чергою вступає до кармелітської спільноти в Лізьє… Насправді Тереза бачить пов’язані з цим труднощі, але радість перемагає. У речах Селіни знайшовся маленький записничок, який відіграватиме важливу роль. Це збірка гарних текстів зі Старого Завіту, переписаних Селіною. В ті часи молодій кармелітці не було дозволено повністю читати «ті дивні» Книги Старого Завіту. Тому Селіна привезла гарний запас духовної поживи! Тереза, невситима любителька Писання, одразу схопила книжечку.

Невдовзі по тому, саме під кінець 1895 р., під час читання вершиться подія першорядного значення – Тереза нарешті знаходить свою «малу дорогу»! Відповідь, яку вона знаходить у Святому Письмі, ґрунтується не так не екзегетичному аналізові текстів, як на читанні «вглиб». Внутрішнє просвітлення Святим Духом дозволяє їй читати тексти, «розуміючи їх серцем», як каже Ісус слідом за Ісаєю (Мт 13,15). Крізь поверхневий шар тексту вона розуміє глибокі течії Об’явлення, відкриває перед ними все поле свого життя, щоб ті могли все напоїти.

Розповідь про це відкриття буде записана лише за декілька місяців перед смертю Терези. В редакції вже помітні сліди формулювання, збагачені первинними даними.

Розповідь (ІД 10; Ms . C2v-3r) надто довга, щоб подати її тут inextenso(без скорочень), але ми можемо виокремити з неї п’ять головних пунктів.

1. Тереза спершу говорить про давнє бажання: завжди прагнула бути святою. Це ми вже знаємо. Отже, нова лінія поведінки, яку вона обирає, від початку має функціональний характер. «Мала дорога» (вираз Терези) сама по собі не є метою. Це знаряддя, проміжна стадія, за своєю природою щось, що веде до якоїсь мети. Цією метою є святість – повний розквіт у людині всіх можливостей любити.

2. Поруч із цим прагненням іде давно стверджене власне безсилля. Боротьбу цих двох елементів бачимо в Терезі протягом усього її життя. Розпачлива боротьба Якова з Господнім ангелом, внаслідок якої людина отримує знак на все життя (Бут 32), повторюється у молодої кармелітки. «Я завжди прагнула бути святою, але що ж! Коли порівнюю себе зі святими, постійно стверджую, що між нами існує така ж різниця, як між підхмарною вершиною та непоказною піщинкою, що її топчуть ноги перехожих». Коли бачимо такі слова, можемо розмірковувати, виходячи з їхніх об’єктивних даних, і тоді або оцінювати як відносну величезну святість інших, або підносити смиренну самооцінку Терези. Але це ні до чого нас не приведе. Насправді, важливе є суб’єктивне відчуття Терези, бо саме на його підставі вона створила концепцію своєї дороги. Її доктрина – це не теоретична лекція, це побутовий еквівалент невідкладних проблем життя. Саме тому, що кармелітка з Лізьє говорить про життєві справи, її відповідь отримала універсальне відлуння в усій Церкві. Багато хто може розгледіти в цьому і свої пошуки.

3. Потім до Терези приходить рефлексія, притаманна людині, яка вже давно живе в Божому світлі. Внутрішня впевненість не дозволяє їй впасти в сум’яття й полишити все: «Замість того, щоб знеохочуватися, кажу собі: Добрий Бог не давав би мені нереальних прагнень, тому можу йти до святості, попри те, що я сама маленька». Імовірно, Тереза не вела таких роздумів, але в ній жили і житимуть постійно такі думки: сама по собі вона не може до цього дійти, однак її серце підказує, що вона не може все залишити. «Для мене неможливо стати великою, тому повинна терпіти себе такою, якою я є, з усіма моїми недосконалостями».

4. Свідома своєї неминучої малості, випробувавши все і вимушена визнати своє безсилля в любові, Тереза починає шукати розв’язку в Святому Письмі. Покладання на Бога, виявляється, 1893 р. ще не було досить міцним і ясним, щоб її задовольнити. В своєму описі Тереза використовує вираз «ліфт». (На той час це була новація! Сьогодні, можливо, вона сказала б «ескалатор» чи «космічний корабель»). Ліфту, який без нашого зусилля везе нас угору, вона протиставляє сходи, якими треба сумлінно підніматися. Порівняно до крутих сходів, «ліфт – це мала дорога, дуже проста й коротка».

Можемо припустити, що символ ліфту походить з часу написання спогадів, а вона в жодному разі не думала про нього тоді, коли ще силкувалася погодити високість ідеалу з непропорційною мізерністю власних сил. Іноді пережиття може здобути відповідний символічний образ лише згодом. Пригляньмося радше до змісту пережиття, аніж до способу його вираження, адже один символ може приховувати багато значень. Під час вивчення Терезиної доктрини дослідники часто припускалися помилок, роблячи надто поспішні висновки з символів, які вона використовувала. Якщо, наприклад, в перші роки чернечого життя з’являються такі переносні слова, як «Божі рамена», «бути несеним», «дитина», «бути маленьким», було б необачним уводити в цю образну мову зміст досвіду і рефлексій з останніх років її життя. Треба розрізняти форму та зміст, і контролювати, зіставляючи з життям ступінь багатства значень, які цей символ мав тоді й матиме пізніше.

5. Зрештою, в Святому Письмі Тереза знаходить спасенну відповідь. У Книзі Приповідок (9,4) читає: «Якщо хто МАЛЕНЬКИЙ, нехай прийде до Мене». «Маленький» - ось проблема, з якою бореться Тереза. Мала сестра Тереза відчуває, що це стосується її особисто, ці слова скеровані до неї, що вона має прийти до Бога, Він має щось їй сказати. Вона наближається, повна довіри. Із серцем, повним надії і готовим до прийняття, Тереза постійно прислухається, що саме Бог хоче об’явити їй про Себе і про її власну святість. Читає Ісаю: «Як мати пестить своїх дітей, так Я буду вас утішати, при грудях понесу вас і буду вас колисати на моїх колінах».

Ми подали тут цитати текстів у такій формі, в якій їх зустріла Тереза, в формі, яку використав Бог, щоб її просвітити. В українському перекладі Біблії натомість читаємо: «Хто простодушний, нехай сюди заверне». Тут немає ані форми «малий», «маленький», ані особового займенника «до Мене». Читаючи такий переклад, Тереза, ймовірно, перебігла б очима текст і не помітила би в ньому світла, яке для неї засяяло. Це показує, як Божа благодать часто приходить до нас завдяки випадковим чинникам. Проте, коли Бог хоче, то дає світло, - попри все, кому хоче, коли хоче і таким шляхом, який сам обирає. Тереза була вже вповні зріла й найбільше відкрита – отже, могла би в інший день та в інший спосіб знайти те, що знайшла!

Що то за проникливе світло, що його Терезі приносить текст Ісаї, потрапивши до її рук? «О, ніколи слова більш ніжні, більш співучі не тішили так моєї душі! Ліфт, який має мене підняти аж на небеса, - це Твої рамена, Ісусе!». Знову символічна мова: рамена Ісуса. Цим Тереза хоче виразити, що Бог сам підносить людину до святості, а не людина – себе. Але за яких умов? «Для цього мені зовсім не треба рости, навпаки – треба, щоб я стала малою і ставала дедалі меншою». Ця правда викликає в її серці спів радості: «О мій Боже, Ти перевершив усілякі мої очікування, а я хочу оспівувати Твоє милосердя!»

Продовжимо досліджувати вміст понять у цій образній оповіді. Бог тут змальовується як Той, хто любить «маленького», заохочує його наблизитись, а якщо людина відповість – притягує її до себе, переповнює її ніжною любов’ю, що поєднує. На перший план виходить реальність: милосердя, оскільки Бог описаний як любов, яка схиляється до маленької, безпорадної людини.

Зі свого боку людина має до кінця прийняти свою вбогість, що спричиняє глибоке смирення. Аби бути зарахованою до грона запрошених, вона має визнати себе дуже маленькою. Вона також повинна «прийти до Бога». Таким чином вона визнає, що є бідна і потребуюча, що Бог є тим, хто милосердно приходить на допомогу. Людина вірить у Нього й уповає на Нього зі сліпою довірою, а це «засліплення» є найяснішим, найпроникливішим поглядом любові, що віддає себе. Це й означає – віддатися в руки Бога, довіритися Йому.

Ось зародок – Тереза лише починає інтуїтивне пізнання. Вона має досконало засвоїти це нове усвідомлення протягом найближчих років, навчитися швидко вводити в практику щоденного життя миті цілковитої довіри, поглибити все ще інтуїтивне пізнання та зрештою сформулювати це для інших.

Однак життя тепер змінилося! Пробилося щось принципове – світло, яке вивільняє паросток, щоб був святим. Дорога відкрита і ясна. В душі Терези співає радість: Господь Ісус хоче зробити її святою. Вона старатиметься з усіх сил, співпрацюватиме з Ним, намагатиметься робити, що зможе, але не вона це робитиме – Він сам чинитиме це в ній і ще додасть решту. Можливо, вже в цьому житті це відбуватиметься поступово? Чи це буде швидкий розквіт? А, може, це відбудеться в момент остаточної зустрічі, коли вже житимемо в повноті? – Тереза вже тепер знає: це її дорога, нею має йти, і якщо буде послідовною, саме ця дорога доведе її до повноти участі в житті Божої любові. Він дасть їй любов, якої вона не могла досягти власними силами, і цій любові надасть властиві мову та знаки.

Євангеліє розповідає, як одного разу до Господа Ісуса привели дітей, щоб Він до них доторкнувся. Учнів це розізлило. Своєю чергою Господь Ісус обурився й сказав учням: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього» (Мк 10,13-15). Саме з цієї перспективи Тереза має намір «стати» малою, «ставати нею дедалі більше», доки не стане «абсолютно маленькою» - тоді зможе «прийняти» в усій чистоті Царство. Характерно, що скільки вона цитує Книгу Приповідок 9,4, виділяє слово «маленький»; це стало для неї програмою життя, гаслом, провідним мотивом. Тут вона бачить усе, що містить у собі динаміка смиренної та люблячої довіри до милосердної доброти Бога. Вона підкреслює цей вираз, як часто робить задля виділення головної думки цитати, роблячи таким чином посилання на важливі тексти Святого Письма, які пробудили в ній стільки думок.

Звернімо також увагу на інший винахідницький труд, а саме на використання слова «милосердя». Тереза не раз читала цей вираз у псалмах, але, мабуть, він довго не знаходив відголосу в її душі. В усіх її текстах до 1894 р., тобто на 350 сторінках листів, віршів, театральних творів, вираз «милосердя» з’являється лише раз, і один раз – прикметник «милосердний». Коли вона виявляє, що милосердя Бога – це вихідна точка, центр, і що з довіри до нього людина стає святою, слово «милосердя» з’являється близько 20 разів, від першого автобіографічного рукопису «Історія однієї душі» (майже 200 сторінок машинопису). Це зрозуміло – Тереза ним переповнена, з повноти серця говорять уста.

Коли морозного січневого вечора 1895 р., при світлі гасової лампи, що чадить, молода сестра приступає до написання прологу до своєї автобіографії, - це стає піснею хвали Божому милосердю. Тереза бачить ясніше, ніж будь-коли, що воно золотою ниткою пронизує тканину її діянь. Вона схоплює цю нитку, на якій висить її майбутнє, повне обітниць – ці тридцять два місяці, що їх Терезі залишилося прожити на землі.

Дата: Неділя, 14.11.2010, 21:58 | Повідомлення # 14
Розділ ІІІ

Бог бере справу в свої руки

Отже, рік 1895. Чудовий рік для молодої кармелітки. В світлі нового відкриття вона тепер бачить усе зануреним в океан милосердя. Для неї стає очевидним, що справжня тема спогадів юності, які Тереза має намір записати, має бути змінена: вона буде записувати «Милості Господні!!!..» Ці знаки оклику й крапки виражають, що Бог більший і кращий за усе, що можемо про Нього написати.

1. Мале богослов’я Божого милосердя

У глибоких роздумах, які становлять пролог до автобіографії (ІД 1; Ms . A2r-4r), Тереза бачить своє життя як предмет «таємниці». Не недослідимої і важкої таємниці, а містерії, повної солодощів, яка занурює її в себе. Бо йдеться не про те, щоб «бути гідним», пише Тереза, але щоб бути об’єктом Чийогось уподобання. Вона підтверджує це Святим Письмом: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися». Отже, це не є справа ані того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує» (Рим 9,15-16).

Навіщо ця таємниця? З чого випливає, що дехто, здається, її використовує більше, ніж інші? Чому милосердя таке дивовижне для св. Павла, св. Августина (Тереза могла б стати поруч із ними, але це їй навіть не спало на думку!), тоді як інші люди ніколи не можуть отримати ці «надзвичайні милості»? Звідки беруться в серці Бога ці «особливі вподобання»?

Призначення тривалий час становило проблему для цієї споглядальної душі. Тепер Тереза отримала світло, яке її більш-менш задовольнило. Господь навчив її з «книги природи». Одного дня вона написала до Селіни: «Якщо Ісусові подобається сіяти в природі такі захоплюючі чудеса, то Він це робить тільки тому, щоб допомогли нам розгадати приховані таємниці, таємниці вищого рівня, що їх часом творить у душах» (Л 113). Знову природа відкривала їй щось із Божих глибин. У великій різноманітності квітів Тереза побачила образ спасенної волі Бога стосовно людей. Великі чи малі – мають, кожен у свій спосіб, спів діяти в Його славі та здійснювати цілісність Його плану. Малі, менш привілейовані зовнішньо, зовсім не мають бути менш досконалими. Мусять бути собою, тоді вони добрі, як кожна квітка є гарною, оскільки згідно з майстерним визначенням Терези, «досконалість полягає в тому […], щоб бути тим, чим Він хоче, щоб ми були», а, отже, зрештою стати такими, якими Він нас хоче мати. Цього не можна висловити виразніше. Відтоді святість стає простою, без проблем!

Насувається ще й друга відповідь – глибша, більш властива Терезі. Покликання малих – в іще більшому блиску робити виразнішою Божу доброту. Це їхня специфічна місія. Бог може дати стільки ж милостей убогим, як і найбільш привілейованим, аби лише ті відкрилися перед Ним. «Я зрозуміла […], що любов Господа Ісуса так само добре постає в найпростішій душі, яка ні в чому не противиться Його благодаті (і це основна умова!), як і в душі найбільш піднесеній». Якби не ці малі душі, Бог був би надто великим у наших очах! «Не зійшов би доволі низько». Тим часом, коли Бог схиляється дуже глибоко, наприклад до дитини або до примітивної людини, Він «являє свою нескінченну велич». Якщо найбідніша людина цілковито відкриється перед Богом, то може отримати найглибші Божі благодаті, навіть якщо поки що цього не усвідомлює. «Як сонце освітлює одночасно кедри і кожну квіточку, немовби вона була тільки одна на землі, так Господь Ісус детально опікується кожною душею, наче б вона не мала собі подібних; і як у природі всі пори року так продумані, щоб у визначений день могла заквітнути найскромніша маргаритка, так усе спів діє на добро кожної душі». Це сміливе ствердження! Його можна прирівняти до вислову св. Павла: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за Його постановою, усе спів діє на добро» (Рим 8,28). В перспективі Бога-Любові «просте око» (Мт 6,22) Терези, яка прямує до святості, починає все вважати благодаттю. «Усе є благодаттю» (NV5VI).

По цьому Тереза повертається до писання про своє життя. Написання автобіографії – це ніщо інше, як розповідь про Божі добродійства, це «проголошення випереджувальних і дармових благодатей Ісуса». Тереза вже абсолютно не бере до уваги свою співпрацю. Всяка бухгалтерія стала їй чужою. Відколи вона поставила на банк любові, зникли всі бухгалтерські книги. «Вважає, що в ній немає нічого, що могло б притягнути погляд Бога, і тільки милосердя спричинило все, що в ній є доброго…»

«Властивість любові – принижуватися», - в цих словах Терези проявляється новий дотик любові. Це стосується не кожної любові. В сердечному почутті до приятеля немає жодного приниження, бо людина перебуває на тому самому рівні. За справою подиву вона підводить на нього очі. Постава зверхності повністю зруйнувала би приязнь. Так само любов приязні, яка пов’язує Три Особи в глибинах Бога, вільна від усякого приниження. Але коли Бог любить людину, - а про це думає Тереза – тоді це, по суті, любов між нерівними буттями, коли Всевишній простягає руку до найменшого. Це Бог перший пов’язує себе з людиною і уможливлює взаємну любов.

2. Тереза наново відкриває минуле

У кожному житті існують обставини, в яких не одразу відкривається значення благодаті. Лише з перспективи часу й завдяки внутрішньому просвітленню в звичайних ситуаціях або навіть прикрих подіях можна помітити спосіб, в який Бог з любов’ю діє в самій людині. Це наче глибше забарвлення, яке після довгого часу проступає крізь зовнішній шар. Тоді минуле може набрати іншого вигляду. Ми не знаємо свого минулого напевно. Досвід сьогодення може надати минулому іншого висвітлення і дозволити прочитати його більш глибоко.

Отож, коли сестра Тереза пише, минулі справи сплавляються в одне глибоке усвідомлення способу, яким Бог веде її життя. Те, що вона могла вибрати Бога, стає даром «без жодної заслуги з її боку» (ІД 11; Ms . C35r).

Це Боже обрання в молодої черниці втілюється в споглядальне життя, присвячене тільки вшануванню й любові до Бога, а з цієї однієї любові має розквітнути інакша, ніж доти, любов до людей і речей. Дивлячись конкретно, людська приязнь та земні втіхи могли б становити для Терези ризик меншої любові; є таке місце (в її спогадах), де вона собі це усвідомлює. У зв’язку зі своїм «введенням» у світське життя Алансона, пише: «Все навколо мене дихало радістю і щастям; мене піднімали, пестили, мною захоплювались […]. Визнаю, що таке життя мало для мене певний шарм […]. Серце легко можна звести» (ІД 4; Ms . A32v).

А на тему приязні: «Моє серце, так вразливе і любляче, якби знайшло інше серце, здатне його зрозуміти, з легкістю б віддалося […]. З таким серцем, як моє, я б легко дозволила себе ув’язнити і підрізати собі крила» (ІД 4; Ms . A38r). Тоді як Августин звертався до Найвищої Краси з певною меланхолією («Запізно покохав я Тебе»), - Тереза визнає, що її серце було звернене до Бога «від світанку» (ІД 4; Ms . A40r). Вважає, що її покликання – це вибір, зроблений самим Господом, підтвердження слів Ісуса: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Йн 15,16). Вона зараз посвячена Господу в своєму кармелітському покликанні, і це щастя її життя.

Ще з іншої точки зору Тереза бачить своє покликання як благодать чистого милосердя. В її вдачі приховувалась мимовільна чуттєвість, яку, однак, неможливо було перемогти; з цієї причини вона вважає, що ще до чотирнадцяти років була в «дитячих пелюшках»: «Добрий Бог мав зробити маленьке чудо, щоб я за одну мить подорослішала» (ІД 5; Ms. A44v). В автобіографії є правдиве літературне представлення, можливо несвідоме, яке має допровадити до зрозуміння спасенної «благодаті Різдва Христового». Безліч деталей підкреслює нещасну надмірну вразливість, через яку дитина проливає море сліз. І саме тоді приходить звільнення! «Ісус, задовольняючи мою добру волю, якої мені ніколи не бракувало, за одну мить звершив справу, що з нею я не могла собі дати раду протягом десяти років» (ІД 5; Ms. A45v). Щоправда, існування цієї доброї волі було важливе, це був різновид викупу: «Ту неоціненну благодать я мусила, так би мовити, викупити своїми прагненнями» (ІД 4; Ms . A43v). Але яка ж диспропорція між доброю волею та здійсненим звільненням! Між «десятьма роками» та «однією миттю»! Черниця підкреслює, що тут можна говорити лише про Боже милосердя, яке перевищує всі заслуги. Цей етап її минулого становить точку опори для майбутнього.

Тереза гарно і стисло виразила ці благодаті в своїх роздумах про святу Магдалину (ІД 4; Ms. A38v-39v). У найпотаємніших глибинах душі вона відчуває свою спорідненість з цією типовою постаттю, тому пише: «Немає, отже, моєї заслуги в тому, що я не віддала себе любові до створінь, бо відвернуло мене від цього велике милосердя Доброго Бога!.. Я усвідомлювала, що без Нього могла б впасти, можливо, так низько, як св. Магдалина, а сповнені глибини слова нашого Господа, скеровані до Симона, з великою солодкістю звучать у моїй душі… Так, я знаю, що «той, кому менше прощено, менше любить», але знаю й те, що Ісус пробачив мені більше, ніж святій Магдалині, бо пробачив мені наперед, утримуючи мене від падіння». Тереза вважає, що більше милосердя в тому, щоб прибрати камінь з дороги, ніж в тому, щоб допомогти підвестися після падіння. Тому вона гадає, що Христос. який прийшов спасти не праведників, а грішників, любив її більше. Висновок Терези: «Хочу, щоб я Його любила за те, що не тільки багато мені пробачив, а ВСЕ! Не чекав, поки я полюблю більше, ніж св. Магдалина, але хотів, щоб я ЗРОЗУМІЛА, що Він полюбив мене любов’ю предивно випереджальною, і взамін кохала Його зараз до божевілля!.. Не раз я чула, як казали, що неможливо зустріти чисту душу, яка б любила більше, ніж душа, що покутує. Як я хотіла би спростувати ці слова!..» Інтуїтивне пізнання Божого милосердя, на якому все спочиває, дозволило їй демаскувати великий софізм! Чистота серця робить її водночас вбогою духом і свідомою всього, що отримала.

Тереза далі продовжує свою розповідь. Переживає минуле, що додає їй ентузіазму, пробуджує вдячність. Розглядаючи свій досвід, вона прислухається до Божого голосу. Це довга та плідна письмова медитація, завдяки якій краще розуміємо, як сталося, що по п’яти місяцях писання Тереза одного дня відчуває «більше, ніж будь-коли» милосердну любов Бога і віддає їй себе у жертву всепалення. 1895 рік для неї був воістину роком Милосердя! Пожертвування себе Любові є кульмінацією, а одночасно початком нового зростання.

Дата: Неділя, 14.11.2010, 21:59 | Повідомлення # 15
3. На Божих раменах

Неділя 9 червня 1895 р. Урочистість Пресвятої Трійці. Сонячний весняний ранок. Під час урочистої св. Меси у серці Терези відбувається чудесна зустріч із Богом Любові. Господь дає їй «благодать кращого, ніж досі, зрозуміння, як Ісус прагне бути любленим» (ІД 8; Ms . A84r). Це таке сильне світло, що аж засліплює.

«Як сильно Ісус прагне бути любленим». Для когось, хто уважно обміркує ці слова, їхня пасивна частина буде дивовижною. Прагнення бути любленим спершу являється як постава того, хто любить (чинна сила): це Бог бере ініціативу. Тому любити Ісуса (чинна сила) об’являється (з пасивного боку) як бути любленим Ним, дозволити Йому любити людину, відкритися перед виром Його любові.

«Я думала, - пише Тереза, - про душі, які віддають себе у все пальну жертву Божій справедливості, щоб відвернути кари від інших, натомість звернути їх на себе». По суті, стислу Божу справедливість міцно вшановували в ті часи, забарвлені янсенізмом. Одна книжка про кармелітську духовність, яка мала сумнівну назву «Скарбниця Кармелю», вважає за мету ордену навіть віддання себе у все пальну жертву Справедливості. (О. Піат слушно каже, що з деяких сторінок цієї книжки віє атмосфера не тільки надмірної суворості, а навіть терору). Через те, що Тереза того ранку почуває внутрішній поспіх до повного віддання себе Господу, можливо, спершу їй на думку приходить цей вид жертви. Хоч би що було, вона не відчуває до неї потягу. Як же вона, бідне, мале створіння, могла б узяти на свої тендітні плечі такий нищівний тягар?

Утім, сьогодні вранці все тоне в дуже лагідному світлі. Сонце Божого милосердя, яке протягом декількох місяців сходило в її очах дедалі вище, тепер заливає промінням все довкола. В молитовному пориві Тереза волає: «Мій Боже! Чи ж душі повинні віддавати себе у жертву лише Твоїй Справедливості?.. Її всюди знають і відчувають. Ось серця, яким прагнеш її уділити, звертаються до створінь і в них жебрають щастя й мізерного почуття, замість того, щоб кинутись в Твої обійми і прийняти Твою нескінченну Любов. Боже мій! Чи ця погорджена Любов має залишитися в Твоєму Серці? Гадаю, що якби Ти знайшов душі, що віддаються Твоїй любові, [Твій гнів] пожер би їх негайно; мені здається, що Ти почувався б щасливішим, не будучи вже більше змушеним здавлювати в собі приплив нескінченної ніжності. […] О мій Ісусе! Нехай я стану цією щасливою жертвою, нехай вогонь Твоєї Божественної Любові спалить принесену Тобі всепальну жертву!...» (ІД 8; Ms. A84r).

Після участі в Євхаристії, Тереза починає писати «Акт пожертвування себе». Видно, яким серйозним було те, що вона хотіла зробити! Йдеться про рішуче віддання себе! Те, що цей акт був записаний, гарантує нам точність у передачі її думки. Цей документ, який закарбовує упривілейований момент її внутрішньої дороги, було збережено.

Вражає єдність Акту пожертвування себе з «малою дорогою дитинства». Не можна сказати: духовне дитинство – це одне, а пожертвування себе милосердній Любові – щось інше. Відтоді глибокий і спокійний лад панує в житті Терези – все обертається навколо однієї великої осі. Пожертвування себе досконало включається в перебіг малої дороги. Однак символічна шата різна, а інтенсивність зростає.

Пригляньмося уважно до цього Акту. Розпочинається він так: «О мій Боже! Трійце Благословенна, прагну Тебе Любити і старатися, щоб Тебе Любити […]. Прагну досконало виконати Твою волю й осягнути той ступінь слави, який Ти приготував для мене в своєму царстві, одним словом – прагну бути Святою; однак відчуваю мою слабкість і прошу Тебе, мій Боже, Ти сам будь моєю Святістю». Мета (святість), чинне становище (безсилля), розв’язання (освячувальна діяльність самого Бога) з’являються вже не вперше.

Далі Тереза говорить, що саме становить фундамент цього довірливого прохання – це заслуги Христової людськості; Він сам дав цю обітницю про те, що отримаємо все, про що будемо просити Отця в Його ім’я (пор. Йн 16,23). Розглянувши справу з психологічного боку, бачимо, що наша кармелітка будує свої сміливі очікування на тому факті, що відчуває в серці величезне прагнення. Як і раніше, - хоча набагато сильніше після такої кількості отриманого світла – вона переконана, що Бог не може надихнути прагнення, які було б неможливо виконати. Цитуючи св. Йоана від Хреста, вона каже: «Щоб більше хочеш дати – то більше пробуджуєш прагнення».

Далі Тереза підтверджує свій давній намір жити в цілковитій залежності від Божого милосердя, яке притягує до себе і якому вона вповні довіряє себе, як жебрачка. Вона складає різновид обітниць духовної бідності: «Не хочу, однак, збирати заслуг на Небо, хочу працювати лише з любові до Тебе, лише з цією метою, щоб радувати Тебе, потішати Твоє Пресвяте Серце й рятувати душі, які любитимуть Тебе протягом усієї вічності. Під вечір життя стану перед Тобою з пустими руками, бо не прошу Тебе, Господи, щоб Ти рахував мої вчинки. Всяка наша праведність забруднена в Твоїх очах. Тому прагну зодягнутися в Твою власну Праведність і, як дар Твоєї Любові, отримати вічне посідання Тебе самого. Не хочу, отже, іншого Трону ані іншої Корони, як тільки Тебе самого, о мій Возлюблений». Тереза добре знає, що Ісус іде далі, ніж наші зусилля: «За одну мить можеш приготувати мене до того, щоб стати перед Тобою».

Потім приходить час для пожертвування себе. Тереза віддається сама любовно в акті молитви. Це логічна реакція людини, якій було дано ввійти в неосяжність милосердної Любові Бога. «Прагнучи, щоб все моє життя було актом досконалої любові, ЖЕРТВУЮ СЕБЕ У ВСЕПАЛЕННЯ ТВОЇЙ МИЛОСЕРДНІЙ ЛЮБОВІ, благаючи, щоб Ти неустанно мене виснажував, переливаючи в мою душу струмені нескінченної ніжності, приховані в Тобі і щоб у такий спосіб, о мій Боже, я стала Мученицею Твоєї Любові! - … Нехай це Мучеництво приготує мене до того, щоб стати перед Тобою, а потім умертвить мене, щоб моя душа могла одразу ж полетіти у вічні обійми Твоєї милосердної Любові… Прагну, мій Возлюблений, з кожним ударом серця незліченні рази поновлювати цю жертву, доки не розсіються тіні й доки я не зможу поновлювати визнання моєї Любові у Предвічному Лицем в Лице!..» Понад межами вбогості й часу Тереза входить у Наймилосердніше Серце Святого Святих, у Серце Того, який готовий наповнювати всі пусті руки, простягнені до Нього з повною довірою.

У певному сенсі «мала дорога» вимагала такого «пожертвування». Воно є ніби серцем «малої дороги», молитовним вираженням, логічним висновком. «Акт віддання себе» можна вважати безперечним поступом. бо це плід більш внутрішнього досвіду. Минуло шість місяців. Тереза «більш ніж будь-коли» помічає милосердя Бога і віддає йому себе кожної миті з іще більшою силою.

Символічні знаки тепер абсолютно різні. Представляючи «малу дорогу», черниця використовує образи: «піщинка», «гора», «дитина», «ліфт», «рамена, що несуть». За винятком образу «рамен» (які в малій дорозі – несуть, а в «Акті віддання» - приймають), ці символи не повторяються в «Акті віддання». В ньому говориться про течії, які «переливаються», й «всепальну жертву», що її поглинає вогонь. Але додається ще один знак: «шата» праведності, яку має зодягнути Тереза. Зміст, однак, є той самий.

Ще декілька зауважень. У розумінні Терези «пожертвування себе Божому милосердю» не може стати різновидом талісману. Це не якийсь духовний «трюк»! Справді, неможливо прочитати «Акт» раз і назавжди. Він має стати чимось живим, бути «в кожному ударі серця», як каже Тереза. Це благальне пожертвування мусить бути відновлюване не так словами, як самим життям, вимагає неустанного укорінення в довірі.

«Акт пожертвування» також анітрохи не веде до повної пасивності. Зрештою, стан налаштування виключно на отримування вкрай рідко трапляється у внутрішньому житті. Людина повинна відкритися перед діяннями Бога, вірно покладаючись, в убогості, на виконання Божої волі.

На завершення примітка стосовно термінології. Відтепер в очах Терези Божа любов є по своїй суті милосердям, і навпаки – все милосердя пройняте любов’ю. Вираз «милосердна Любов» уже більше не з’являється в її творах. Іноді вона вважає за плеоназм виражати двома словами те, що можна сказати одним: любов. Тому, коли Тереза в кінці першого рукопису автобіографії наводить перелік пам’ятних дат в її житті, про 9 червня пише просто: пожертвування себе Любові.

Бібліотека » Церква » Духовна література » З пустими руками - Послання Терези з Лізьє (Конрад де Меестер Кармеліт)
Сторінка 3 з 6«123456»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика