Головна сторінка сайту
Сторінка 9 з 10«1278910»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
"Містичне Місто Бога"
Дата: Субота, 16.10.2010, 21:26 | Повідомлення # 41
СОБОР АПОСТОЛІВ

По смерті нещасного Ірода первісна Церква в Єрусалимі певний час тішилася відносним спокоєм і благодаттю через заслуги і опіку Пречистої Діви Марії. У ту пору святі Варнава і Павло успішно проповідали в містах Малої Азії: Антіохії, Лістрі, Пергу та інших, як згадує св. Лука у "Діяннях апостолів". Св. Петро, утікши від Ірода з в'язниці, перебував в іншій частині

Малої Азії, і безвідмовно керував усією послушною йому Церквою. Між іншими турботами йому прийшлось вирішувати справу про згідність деяких наук і діянь апостолів Павла і Варнави із звичаєм обрізання і законом Мойсея взагалі. Апостоли і ученики з Єрусалиму благали Намісника Христа, щоб він вернувся до святого міста, уладив суперечку і навів порядок. На тій самій підставі вони подали йому просьбу, щоб Пресвята Мати Ісуса вернулася до міста; бо за Нею усі тужили, і вірні сподівались, що Її присутність укріпить Церкву. Святий Петро постановив вернутися в Єрусалим, і перед подорожжю написав Цариці Неба і землі такого листа:

"До Марії, Діви, Матері Бога.

Петро, апостол Ісуса Христа, Твій слуга і слуга слуг Бога.

Пані. Серед вірних піднеслися деякі сумніви і незгоди відносно вчення Твоєго Сина і нашого Відкупителя, чи слід в зв'язку з Його науками дотримуватися ста-ринного закону Мойсея. Вони від нас бажають знати, що є правильно, і щоб ми ствердили їм, що ми чули з уст Божественного Вчителя. Для того, щоб порадитись з моїми братами апостолами, я відправляюся тепер в Єрусалим. І для потіхи усіх, і задля Твоєї любові до Церкви ми благаємо Тебе так само прибути до того міста, де з часу смерті Ірода юдеї є більш спокійні, а вірні - чуються вільніше. Безліч послідовників Христа хочуть бачити Тебе, і потішитися Твоєю присутністю. Коли прибудемо в Єрусалим, ми повідомимо всі інші міста, і при Твоїй допомозі буде встановлено, що відповідатиме потребам святої віри і досконалості закону милосердя."

Божа Матір у своїй незрівнянній неземній покірності і послуху для того, хто на землі заступав її Божественного Сина, передала цей лист для прочитання святому апостолові Йоану. Йоан же, прочитавши лист, спитав, що відписати Христовому Намісникові Церкви. І знову ж Пресвята Марія, як бездоганний примір і вчителька святої досконалості в великих речах і малих, лишила вільну руку своєму настоятелеві, відповівши: "Мій сину і наставнику, ти устроюй все, що належить; бо Я, як твоя слугиня, послухаю." Євангелист відповів, що йому здається найкращим послухати святого Петра і повернутися негайно в Єрусалим. "Добре є і випадає послухати главу Церкви" - відповіла Пречиста Діва Марія. - "Давай, навіть вже готуватись до від'їзду."

Отже святий Йоан пішов зробити приготування у дорогу. А на його просьбу Божа Матір зібрала разом жінок, Її знайомих і учениць в Ефесі, щоб попрощатись і повчити їх, як мають зберігати свою святу віру.

В день від'їзду найпокірніша із покірних попросила у святого Йоана благословення, і вони рушили в дорогу, проживши в Ефесі два і пів року. Залишаючи своє помешкання, наша Цариця побачила всю свою тисячу ангелів, що вишикувалися загонами у повній бойовій готовності. То був знак, що Її чекає змагання із великим драконом і його приспішниками. Ще заки вони дісталися до моря, Пречиста Діва звиджувала вже, як роїлися незліченні пекольні легіони, стрічаючи Її в різноманітних і застрашуючих видах; а в їх середині виступав дракон семиголовий, жахливий і більший від їхнього судна, і так несамовито лютий і огидний, що було мукою навіть дивитися на нього. Проти таких загрозливих духів Цариця кріпилася твердою вірою і палкою любовю до Бога, повторяючи слова із псальмів, і висловлювання Її Божественного Сина. Вона наказала, щоби святі ангели їй допомагали, бо ті залякуючі постаті природно викликали в Неї чисто людський страх і огиду. Святий Йоан лише потім довідався про цей виклик пекольних бісів.

Наші подорожні зійшли на корабель і відчалили. Але недалеко ще були від пристані, коли дракони з пекла за допустом з Небес заколотили море бурею, ще небаченою в цих місцях. Всевишній дозволив драконам скаженіти, щоб потім восторжествувала Божа сила, щоб святість нашої Цариці була ще більше возвеличена. Ревучі хвилі підносилися до хмар і клалися одна на одну пінистими бурунами, мовби хотіли розметати пута безодень, що ув'язнили океан (Пс. 104, 9). Корабель жбурляло в усі боки: то вгору він здіймався аж до хмар, то мачтами поров морську поверхню; і чудом виглядало, що він ще не розсипався в тріски. А як накочувався часом на них гігантський водний вал, що неминуче післав би їх на дно, то ангели судно тримали в воздусі, аж поки хвиля перейшла.

І моряки і подорожні відчували, що хтось їм помагає, але не знали, хто. В страху вони оплакували свою долю. А демони ще дужче лютували; бо, беручи на себе людський вид, гукали голосно до моряків, як ніби рятувальники з сусідних суден. Нещасні люди покидали вахту і кидалися в море на погибель, послухавши нечисту силу. На їх місця ставали зразу ангели у подобі людській, і корабель тримався на плаву.

У тім замішанні одна Цариця Неба захороняла спокій і безжурну гідність, вправляючи у духу геройські акти всіх чеснот. Тепер Вона на собі досвідчила, в яких смертельних небезпеках бувають моряки, і наповнилася ще більшим співчуттям до подорожників на морі, і ще сильніше за них молитись стала. І великий подив огортав Її при погляді на неприборкану морську стихію, і наводив на думку про ще сильнішу ярість гніву Божественного правосуддя. А далі думи перейшли до вболівання над гріхами смертних, що стягують на себе такий великий гнів. Помалу увійшла Пречиста Діва в найбільш палкі молитви за навернення світу і зростання Церкви, жертвуючи Богові у цьому наміренні великі тягарі цього плавання. Бо хоч душа лишалася спокійною, то тіло терпіло дуже; а ще більше Вона страждала, усвідомивши собі, що другі подорожні через Неї переносять оці атаки демонів.

Великі терпіння випали тоді на долю святого Йоана. Тіло знесилювалося, а дух мучився від почуття безпорадності по відношенню до Матері Ісуса, котрою він повинен був опікуватися. Він приступав до Неї, щоби Її потішити і - біля Неї сам шукав полегші. Ця подорож з Ефесу в Палестину тривати мала лиш шість днів, а розтягнулася аж на п'ятнадцять, з них - чотирнадцять штормових. Вкінці Йоан попав в відчай і так заговорив до Пресвятої Богородиці: "Моя Пані, що ж це таке? Чи маємо ми згинути у морі? Благай Твого Божественного

Сина, щоб глянув на нас очима Батька й оборонив у цій біді." Благословенна Матір відповіла: "Не переживай, Мій сину, бо тепер ми мусимо зводити битви Господа і побідити Його ворогів мужністю і терплячістю. Я благатиму Його, аби ніхто, що з нами, не загинув. А Той не спить, хто стереже Ізраїля (Пс. 70, 4); сильні з Його двору сприяють нам і боронять нас. Давай, потерпимо за Того, хто віддав себе на Хрест для спасення всіх." Ця мова відновила у святого Йоана рівновагу духа.

Люцифер з підручними бісами просто шаленіли, грозячи Цариці Неба, що Вона не вийде із моря живою. У відповідь Пречиста Діва навіть не поверталася в їх бік. А вони теж не мали сили глядіти в Її Обожествлене обличчя, і чим раз більше слабли, мордовані наступальною зброєю, якою Господь опоясав свою Пречисту Матір.

Як тільки Божа Матір благополучно прибула в Єрусалим, святі Павло і Варнава - теж з дороги - перші кинулись Їй в ноги із сльозами радості, хоч на Її думку личило, щоби напочатку вони привітали Христового Намісника Петра. Вона сама припала перед ними до землі, поцілувала руки й попросила про благословення. При цій оказії святий Павло мав ласку бачити Богородицю в видінні у повністю Обожествленному стані, з усіми правами і привілеями, що належалися цьому містичному Місту Бога.

Святий Петро, як глава Церкви, скликав разом приявних у ту пору апостолів і учнів, щоб зустрілись всі в присутності Володарки світу. Щоб найпокірніша в світі Діва через свою скромність не відпросилася з наради, Петро зобов'язав Її прийти своїм авторитетом Намісника Христа. Як всі зійшлися, святий Петро звернувся до зібрання з наступним словом: "Мої браття і діти у Христі, нашому Спасителеві. Треба було, щоб ми зустрілись, щоб розв'язати труднощі і вирішити справи, на які наші найулюбленіші браття Павло і Варнава звернули нашу увагу, і визначити інші речі, що торкаються зростання святої віри. Для цього годиться, щоб ми вступили в молитву, щоби дістати допомогу Святого Духа, і будем десять днів тривати в ній за нашим звичаєм. У перший і останній день відслужим жертву Літургії, котрою налаштуємо наші серця, щоби прийняти Божественне світло." Цей розпорядок всі схвалили. Щоб відслужити на наступний день цю першу з двох Служб Божих, Пречиста Діва Марія приготувала залу Вечерника, зробила порядки й прикрасила власними руками, і тримала під рукою всі речі, потрібні для Богослужби. Відправляв один святий Петро.

Він же причащав усіх апостолів і учнів, а наостанку -Пресвяту Божу Матір. У вечерник зійшло багато ангелів; їх бачили усі присутні. А в час Освячення зала наповнилась чудесним світлом і пахощами, через які Господь творив чудесний вплив на душі своїх вірних слуг. Відправивши Святу Літургію, вони узгіднили поміж собою певні години для спільної молитви, так щоб не було шкоди для їх місійної праці. А Цариця Неба і землі відійшла в окреме місце, де мала залишатися насамоті, непорушно, без їжі і спілкування усіх цих десять днів. Дивні речі там траплялись з Нею; чудувались ангели в захопленні. Немає в мене здібностей, щоб все те описати, що було показано мені. Тому коротко обрисую малесеньку частину із тих тайн. У перший же із десяти днів, під час перебування у самотній молитві по прийняттю Святого Причастя Пречиста Діва була взята із землі з тілом і душею.

За наказом Господа Її власні і прислані ангели занесли Божу Матір в далекий простір над землею, а один з ангелів , лишившись у Вечернику, прийняв Її подобу, щоби ніхто нічого не підозрівав. Тоді всевладний Господь скомандував люциферу і всім його пекольним духам поставити себе перед лице Цариці. Негайно всі вони постали перед Нею. Вона побачила і розпізнала всіх їх зразу. Вид був трохи болісний для Неї, бо демони - такі огидні і страшні. Але озброєна Божественною доброчесністю Пречиста Діва не могла бути ушкоджена їх несамовитим і бридким виглядом. Інакше було з демонами. Бо Господь їм зразу дав проникливість, щоб зміркувати всю велич і вищість тої Жінки, котру вони недавно переслідували, як свого ворога. їм була подана спосібність второпати, як глупо самовпевнені вони були у своїх замахах на Неї. На їх ще більший жах вони помітили, що в грудях в Неї спочиває Євхаристійний Христос, і що уся Пресвята Тройця огорнула Її своєю всемогутністю для їх упокорення, скинення і знищення.

Ще дальше, дияволи почули голос, ідучий від самого Божества, що мовив: "Із цим щитом Моєї потужної руки, непереможним і сильним, Я завжди обороню Мою Церкву. Ця Жінка роздавить голову старовинного змія (Буття 3, 15), і назавжди затріюмфує над його пихатою гординею для слави Моєго святого Імені." У повному збентеженні, поставлені перед лицем Пренепорочної Марії, дияволи відчули і зрозуміли всі виявлені їм містерії. Біль і розпач їх були такими, що вони несамовито заволали: "Нехай сила Всевишнього скине нас негайно в пекло, і не тримає нас в присутності цієї Жінки, що мучить нас ще більше, ніж вогонь! О Жено, непереможна і сильна! Відійди від нас, бо ми самі не можемо втекти від Твоєї присутності, бо нас в'яжуть ланцюги Всевишнього. Чому і Ти нас мучиш перед нашим часом?" (Матей 8, 29). "Ти одинока з усього людського роду є знаряддям Всемогутнього супроти нас; і через тебе люди можуть дістати вічні благословення, котрі ми втратили. Ті, котрі потонули у розпач, що ніколи Бога не побачать, тепер дістають "винагороду" за сповнені добрі труди їх Відкупителя, звиджуючи Тебе; у нашій ненависті для нас то - мука і покарання. Звільни нас, всемогутній Господи і Боже! Нехай припиниться ця нова кара, в якій ти поновлюєш тамту - із часу нашого упадку із Небес; бо в цій - Ти відмірюєш покарання, котрим грозив нам в цьому диві твоїх могутніх рук."

Біси не переставали жалісливо репетувати, відчай­душно рвалися із прив'язі Всевишнього. Але їх ще довго тримали перед лицем Пречистої Діви Марії, щоб все їх нутро прониклось страхом перед Нею. Вкінці Господь рішив, що Пресвята Марія, як Цариця і Володарка вселенної, сама повинна дати їм дозвіл відійти. Як тільки Божа Матір це вчинила, вони всі стрімголов злетіли вниз, в свою безодню. Там вони видали із себе страшне виття, тероризуючи наново всі прокляті душі; і в їх присутності були присилувані вголос заявити про могутність Бога і Його Пресвятої Матері. А звитяжна Божа Матір була винесена вище, до самого Неба, де Її приймали з найбільшим ликуванням на протязі цілої доби.

Прибувши туди, Вона припала ниць перед Троном Преблагословенної Тройці і віддала честь Її величі і нероздільній триєдиній природі. Вона молилася за Церкву, щоби апостоли були в стані зрозуміти і рішити, що є добре для утвердження закону Євангелія і при­пинення чинності закону Мойсея. У відповідь на прошення вона почула голос, що приходив від Трону, в котрому Три Божі Особи, одна по одній, і - кожна за себе, - обіцювали сприяти апостолам в об'явленні і утвердженні Божественної істини. Вони Її запевнили, що Бог Отець керуватиме її утвердженню своєю все-могучістю, що Бог Син, як Голова церкви, поможе їй своєю мудрістю; а Бог Дух Святий, як Супруг Пре­чистої - своєю любовю і просвічуючими Дарами. А тоді наша Небесна Ненька побачила, як свята людська постать Її Сина презентує Отцеві молитви і прохання, котрі Вона возносила за Церкву; як Син, схваливши їх, висловлює свої підстави, чому їх треба вислухати, щоб віра у Євангеліє і Його весь святий Закон були утвер­джені у світі у відповідності з декретами Божественної Волі і премудрості.

І в тій же хвилі, на виконання цієї Волі від Трону Божого з'явилася модель Божого храму, прекрасна, світла й пишна, так ніби змайстрована з брилянтів чи іскристого кришталю, принаряджена емалями і рельєфами, щоб увидатнити його красу. Ангели і святі в захопленні загомоніли: "Свят, свят, свят і всесильний є Ти, Господи, у Твоїх працях." (Одкр. 4, 8). Цю церкву чи храм Пресвята Тройця помістила в руки найсвятішої людської особи Христа, і в той спосіб, якого не описати словами, Він воз'єднався з тою моделлю. Після того Господь передав її Пресвятій Богородиці. Як лише Марія отримала її, то стала ще більше сяяти. Вона буквально визбулась сама себе, і тоді у цьому блаженному стані чітко і ясно побачила Божественність.

Цариця залишалась у цій невимовній радості багато годин. Збагачена премногими ласками, керована помноженою ревністю до Церкви, приписаної до Неї під поданим символом, Вона була занесена ангелами назад, до Дому Тайної Вечері, або - Вечерника. В руках у Неї був містичний храм, дарований Їй Божественним Сином. Всі слідуючі дев'ять днів перед нарадою апостолів Богородиця далі залишалась у безруху в молитві, не перериваючи своїх духових актів, які Вона творила під час блаженного видіння в Небі. Не в силі людська мисль збагнути їхню широчінь. Бо серед інших діл Пречиста у той час одержала від Господа завдання розподіляти скарби Відкуплення серед дітей Церкви в усі віки грядущі, починаючи від апостолів, і далі - для майбутніх праведників і Святих, відповідно до таємного розпорядку предназначення людей. Таким чином, наш Господь Ісус Христос надав Марії владу управляти Церквою і розподіляти усі благодаті, які кожен заробляє через заслуги Відкуплення. Більше я не можу розказати про тайну, таку величну і приховану.

І на десятий день св. Петро відправив другу Службу Божу. Усі запричащались. Тоді зібралися в Ім'я Господнє, візвали до Святого Духа і почали нараду. Св. Петро, як глава і первосвященник, висловлювався першим, а потім - святі Павло і Варнава, і Яків, син Алфея. Нарада постановила, що на охрещених не треба накладати обов'язку дотримання закону обрізання і закону Мойсея, бо вічне спасення дарується через Хрещення і віру у Христа. Хоч св. Лука у "Діяннях апостолів" згадує головно про це рішення, були ще інші постанови про урядування і обряди у Церкві, щоб зупинити деякі порушення, впроваджені необачним запалом деяких вірних. Це був перший офіційний собор апостолів з участю учеників, що випустив формальну ухвалу, обов'язкову для цілої Церкви. Як мовив св. Лука: "Це виглядало добрим для Святого Духа і для нас."

Ухвала була післана листовно вірним і Церквам в Антиохії, Сирії і Килікії через руки святих Павла і Варнави, і других учеників. Щоби не бракувало Господнього схвалення цілої справи, трапилось, що і в Вечернику - після прийняття ухвали, і в Антиохії - під час прочитання листа для вірних - Святий Дух сходив у видимім вогні, потішаючи і скріплюючи вірних Церкви. Пречиста Діва гаряче подякувала Господеві за благословення для Церкви. Святі Павло і Варнава одержали від Неї дарунки, подібно до інших апостолів: кусочки одежі Ісуса Христа і деякі реліквії, що ще зостались від Його Страстей. Люцифер і його прислужники, наповнені страхом перед Марією, лише здалеку скрадалися поза Вечерником під час апостольських обрад. Щасливий був вік і благоліпне зібрання!

Слова Цариці

Моя доню. У стійкості і силі духа, з якими Я перемогла демонів, ти маєш одну із найважливіших спонук, аби тривати в ласці й отримувати великі лаврові вінки. Природа людей і ангелів (перед упадком) є підчинена суперечним і і протилежним передумовам; бо духова природа є невтомною, а та, що в смертних -слабкою і такою схильною до втоми, що вона скоро вичерпується і не витримує трудів. Як тільки вона знайде якусь трудність у вправлянні доброчесності, то знеохочується і відступає; те що вона робить із задоволенням одного дня, тим гордує - іншого; що виглядало можливим нині, вона знайде заважким завтра; зараз - вона бажає, а потім - вже не бажає; часами - вона завзята, часами - літепла. Однак диявол ніколи не втомлюється, ні не слабне у своїх спробах спокушувати душі. Але Всевишній є необмежений в своєму Провидінні, бо ограничус і стримує владу демонів, так що вони не можуть перейти поза відведену їм межу, ані - витужувати всі свої невтомні сили для переслідування душ. З другого боку, Він підтримує людей у їх немочі, дає їм ласки й силу опиратися і поборювати своїх ворогів на визначеному полі бою.

Через те немає оправдання для несталості душ, що не утримують чеснотливо під час спокус своїх позицій, не переносять мужньо й терпеливо невигод при чиненні добра і в боротьбі проти дияволів. Нахил до пристрасті, що тягне людину до чуттєвого і приємного, несподівано перетинає стежку обов'язку; і біси з диявольською проникливістю стараються перебільшити труднощі і несприйнятливість умертвлення, зображаючи їх, як небезпечні для здоров'я і життя. Так вони спантеличують незліченні душі, щоб вони котилися з одної пропасті у другу. В цьому маєш перед очима, Моя доню, дуже поширене збочення тих, що думають по-світськи; а воно є дуже бридким перед Господом і перед Мною. Тому так є, що багато людей є слабкими, нестійкими і неприхильними щодо практикування доброчесності, чи покаянного умертвлення за свої гріхи. І ті самі, що є такі слабкі у чиненні добра, бувають сильними у творенні зла. На службі у диявола вони стійкі і готові переносити більш тяжкі виснажливі труди у грішенні, ніж закон Бога вимагає для вправляння доброчесності. Вони виявляють себе марудними і недоумкуватими у праці по спасенню своїх душ, зате є завзятими і сильними, щоб наводити на себе вічне прокляття.

Таку шкоду, звичайно, можуть понести і ті, що прирікають собі жити в досконалості, якщо вони понад міру зважають на труднощі, зв'язані з таким життям. Втягнуті в це ошуканство, вони не тільки заважають свому поступові в досконалості, але й віддають в покусах багато перемог дияволу. Для того, щоб ти, моя доню, не зазнавала такої небезпеки, то повинна роздумувати про мужність і витривалість, котрими Я вчинила опір люциферові і всьому пеклу, і - про незворушність, з якою Я нехтувала його міражами і покусами, не дозволивши собі занепокоїтись чи зважати на них. Бо це - найкращий спосіб приборкувати його самовпевнену гординю. Ніколи Мене покуса не завела до того, щоб отягатися в Моїх трудах чи вправах; навпаки, - Я посилювала їх разом із Моїми молитвами, прошеннями і сльозами, як це потрібно є в час битви з тими ворогами. Тому умовляю тебе чинити те саме в ревній чуйності. Бо твої покуси не є звичайного роду, але спрямовані проти тебе з найбільш рафінованою злобою і підступом. Багато разів Я тебе про це остерігала, і досвід тебе того вчить.

Оскільки ти помітила той великий жах, причинений демонам, що відчули присутність в Моїх грудях Євхаристійного Господа, хочу звернути твою увагу на дві речі. Перша: що для повалення пекла і відстрашування дияволів всі Святі Тайни Церкви є надзвичайно дієвими засобами; але понад все -Пресвята Тайна Євхаристії. Це був один із прихованих задумів Господа, Мого Сина, при встановленні цієї найвищої містерії і других Тайн. Друга річ: якщо в наш час люди звичайно не відчувають таких могутніх наслідків, то тому, що через можливість легкого доступу до Святих Тайн згубилося багато чого з почитання і поваги при їх прийманні. Але не май сумніву, що душі, які приступають до них віддано і побожно, є грізними для демонів і мають над ними велику перевагу і владу, подібно. як ти це бачила і описала про Мене. Пояснення цього явища таке: цей Божественний вогонь у чистих душах знаходить себе у своїй стихії. У Мене ж Він був активним до границь можливостей простого сотворіння, і тому Я наганяла демонам такого страху.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:27 | Повідомлення # 42
ЧОТИРИ ЄВАНГЕЛІЯ.

Я описала, наскільки мені дозволили, екзальтований стан нашої Цариці і Пані після першого собору апостолів, а також Її перемоги над пеклом. Неможливо є описати чи полічити всі Її діяння на протязі людської історії. Однак мене просвітили відносно участі Пречистої Діви Марії в започаткуванні і укладенні всіх чотирьох святих Євангелій. Як я вже попередньо стверджувала, Володарка Неба і землі отримала від Господа повне знання про новий Закон милосердя. Від дня Її піднесення на Небо в час Вознесення Господа нашого Ісуса Христа Пресвята Богородиця нестанно молилася, щоби Господь зіслав своє Божественне світло на апостолів і святих учених, аби вони почали свої записи у призначений Богом час.

Пізніше, коли Цариця повернулася з Небес і обійняла провід над Церквою (як згадано в другій главі восьмої книги), Господь звістив Її, що вже пора почати працю над святим Євангелієм і дати відповідні розпорядження. Але у своїй неперевершеній покірності і скромності Вона від Господа добилась згоди, щоби про цей труд подбав св. Петро, як Намісник Христа і глава Церкви, і щоб для цього він отримав відповідне просвічення. Отже, коли кінчався перший собор апостолів, св. Петро висвітлив перед його учасниками настійну потребу увічнити на письмі провідні події із земного життя Ісуса Христа, нашого Спасителя й Учителя; - щоби ці події проповідалися всім вірним у Церкві без відмінностей і різниць, покінчуючи, таким чином, із старим законом і - встановлюючи новий.

Попередньо св. Петро вже порадився із Матірю Премудрості. Тепер же весь Собор схвалив його внесок і закликав до Святого Духа, щоб Він вказав, хто має написати про життя Спасителя. Негайно світло зійшло на апостола Петра і дався чути голос: "Первосвященник і глава Церкви визначить чотирьох для запису праць і наук Спасителя світу." Всі присутні впали ниць, воздаючи подяки Господеві за ту ласку. Коли всі піднеслись, св. Петро промовив: "Матей, наш улюбле­ний брат, негайно почне писати це Євангеліє в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Марко буде другим, хто подібним же чином напише Євангеліє в Ім'я Отця, і Сина, і святого Духа. Лука напише третє - в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Наш найулюбленіший брат Йоан буде четвертим і останнім, що напише про тайни нашого Спасителя і Учителя в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа." Це рішення Господь ствердив, дозволивши, щоби Небесне світло залишалось, аж поки ці слова будуть повторені і формально прийняті всіми призначеними.

За кілька днів св. Матей відійшов в окрему кімнату Вечерника, щоби розпочати написання Євангелія. Коли він молився за добрий початок праці за замкнутими дверми, перед ним несподівано з'явилася Пречиста Діва Марія на пишному і осяйному троні. Він зразу же впав на долівку, просячи благословення в Небесної Цариці. Коли він піднявся із землі, Вона сказала: "Матею, мій слуго. Всевишній посилає ' Мене із своїм благословенням, щоб ти із ним почав писати Євангеліє, котре тобі на твоє щастя є довірено. У цьому матимеш поміч Святого Духа, і Я випрошуватиму її для тебе цілим Моїм серцем. Але відносно Мене є непотрібно, щоб ти що-небудь писав, хіба те, що абсолютно необхідно для виявлення Воплочення і других таємниць Слова, що сталось чоловіком, і - для встановлення Його віри1 у світі, як підвалини Його Церкви. Коли ця віра утвердиться, Всевишній знайде других осіб, котрі, як прийде пора і настане потреба, виявлять вірним містерії і благословення, які здійснила на Мені Його всесильна рука." Св. Матей виявив готовість підкоритися вимогам Цариці. І - коли він обмірковував з Нею, як уложити Євангеліє, Святий Дух зійшов на нього у видимій формі; і ще в присутності Пресвятої Богородиці він записав перші слова, так як вони звучать нині в його Євангелії. Тоді наша Цариця лишила його самого писати далі. Закінчував Євангеліє у Юдеї. Написав по-гебрейськи в сорок другому році нашого Господа.

Євангелист Марко написав своє Євангеліє чотири роки пізніше, теж - по-гебрейськи, і теж - в Палестині, сорок шостого року після народження Ісуса Христа. Приступаючи до праці, він просив свого ангела-хоронителя повідомити про його наміри Царицю Неба, і вимолити Її підтримку для отримання потрібного Божественного просвітлення. Любляча Матір почула його молитву і Господь приказав ангелам знову перенести Її по-царськи до помешкання Євангелиста, що ще був затоплений в молитві. Цариця явилась йому, возсідаючи на прегарному і пишному троні. Припавши до землі перед Нею, святий Марко сказав: "Мати

Спасителя світу і Владичице всього сотвореного! Я невартий цієї ласки, незважаючи на те, що я - слуга Твого Божественного Сина і Твій." А наша Небесна Ненька відповіла: "Найвищий, котрому ти служиш і якого любиш, посилає Мене, щоб запевнити тебе, що твої молитви є почуті, і що Його Святий Дух покерує тобою у написанні Євангелія, яке Він тобі поручив." Тоді Вона теж попросила його не згадувати про тайни, пов'язані з Нею. І зразу же Святий Дух у зримому і сяючому виді зійшов на св. Марка, огорнувши його світлом просвічення. Не барячись, він сів за писання ще у присутності Цариці. Пречиста Діва тоді мала шістдесять один рік. Св. Єронім твердить, що Євангелист Марко написав своє коротке Євангеліє у Римі задля настоювання проживаючих там вірних. Але я хотіла би звернути увагу на факт, що це був переклад того Євангелія з Палестини.

Два роки опісля, в сорок восьмому році Господньому і на шістдесять третьому році життя Пречистої Діви Марії, св. Лука написав своє Євангеліє по-грецьки. Йому, як і іншим перед початком праці появилася Божа Матір. Їй св. Євангелист зумів довести, що він мусить торкнутися справи про спосіб Зачаття Слова, що сталося Богочоловіком і, між іншим - Її гідності Божої Матері. Він отримав позволення дещо згадати про Неї в своєму Євангелії. Святий Дух зійшов на нього, і він з місця почав писати Євангеліє, почерпуючи потрібну інформацію від присутньої тут Цариці Неба і землі. Це сталося в Ахаї, і там було написане святе Євангеліє від Луки. Образ Пресвятої Богородиці, сидячої на троні, ніколи не стерся з пам'яті цього найвірнішого слуги Пречистої; тому він неустанно відчував Її присутність біля нього.

Останнім став писати святе Євангеліє апостол Йоан в п'ятдесять восьмому році Господньому, вже по славному Успенні і Небовзятті Пречистої Діви Марії. Писав по-грецьки в часі перебування в Малій Азії. Тому що диявол вже зумів посіяти в Церкві єресі і схиблення, що підважували віру у Воплочення Божественного Слова, св. Йоан пише дуже глибоко й обгрунтовано про істинну і безсумнівну Божественність нашого Спасителя Ісуса Христа, далеко перевершуючи в цьому відношенні інших Євангелистів.

Хоч Божа Матір тоді була вже в Небі, Вона особисто зійшла до св. Йоана у невисказаній славі, в оточенні тисяч ангелів усіх хорів і єрархій, і мовила до нього так: "Йоане, Мій сину і слуго Найвищого. Тепер є підхожа пора, щоб написати про життя і тайни Мого Божественного Сина, так щоби всі смертні могли знати Його, як Сина Предвічного Отця, як правдивого Бога, і рівночасно, - як правдивого чоловіка. Але це ще не є відповідний час, щоб увічнити містерії і таємниці, які ти знаєш про Мене; ані - ще не можна об'являти їх світові, що так привик до ідолопоклонства. А то - люцифер їх ужиє на зло, щоб стурбувати тих, котрі мають прийняти віру у свого Відкупителя і Пресвяту Тройцю. Святий Дух тобі поможе. І Я хочу, щоб ти почав писати у Моїй присутності." Євангелист віддав поклін Цариці Неба і наповнився Святим Духом, як і другі перед ним. Перед відходом Пречиста Діва Марія дала йому своє благословення і обіцяла опікуватись ним усю решту його земного життя. Такі були початки написання усіх чотирьох Євангелій.

Але повернемось до часу зразу ж по Соборі апостолів, коли Пречиста Діва Марія ще перебувала на землі. За винятком святих Йоана і Якова, сина Алфея, всі апостоли відійшли з Єрусалиму на свої місця діяльності. Усіми ним Божа Матір старанно і ніжно заопікувалась, ще більш ніж перед тим. В теперішньому Обожествленному стані Вона була спосібною виконувати безліч трудних обов'язків, утримуючи в собі душевний мир і спокій.

Помимо своєї безпосередньої опіки над цілою Церквою, наша Цариця знову розклала на своїх ангелів обов'язки дбати про окремих апостолів і учнів, потішати їх у бідах, спішити з поміччю в клопотах. Бо через соверщенство їх духової природи вони могли піклуватися про всі речі, залишаючись незмінно в стані блаженного споглядання Бога. Вони також мали сповіщати Її про труди апостолів і їх земні потреби, наприклад, такі як одежа. Бо дбайлива Небесна Ненька особливу увагу приділяла тому, щоб їх одежа була подібна до тої, в котрій вони покинули Єрусалим: яку одягав їх Учитель Ісус Христос, того ж виду і кольору. При участі ангелів Вона власними ручками ткала туніки і пересилала їх апостолам. Щодо інших земних потреб, як їжа, то вони мали їх задоволяти випрошуванням, чи працею своїх рук, або дарованими їм пожертвами.

За наказами Цариці ангели часто відвідували апостолів у видимому виді, вели бесіди, потішали від імені Пречистої Діви Марії. В іншому разі - сповняли ту службу таємно, без об'явлення. Бувало, - звільняли їх з в'язниць, остерігали перед небезпеками і підступами, супроводили в дорозі, переносили у визначені місця проповідання, або просвічували, як мають себе поводити відносно звичаїв даної місцевості чи народу. Не було дня, в якому Пресвята Богородиця не творила би чуда для апостолів і святої Церкви. Трудилась більше, ніж усі ангели, разом взяті. Ще й встигала листи писати до апостолів, заохочуючи їх до праці, додаючи їм свіжих сил і бадьорості.

Слова Цариці

Моя найдорожча доню. В інші рази Я висказувала тобі своє невдоволення, яке маю відносно дітей Церкви, особливо - супроти жінок, чия вина є більшою. З Мого погляду то - бридко, бо це настільки протилежне Моєму власному поведенню в житті. Повторяю це тут, щоб ти могла наслідувати Мене і триматися подальше від того, в чому є винуваті нерозсудливі жінки і дочки Веліала, а іменно: що обходяться з священниками Найвищого без пошани, признання чи поваги. Ця хиба в Церкві росте з дня на день, і тому Я поновлюю осторогу, що вже була записана кілька разів. Скажи, Моя доню, що можна подумати про факт, коли священники помазані Господом, назначені, щоб представляти Христа і освячувати Його Тіло й Кров, служать негідним, нечистим і приземним жінкам? - Що вони повинні стояти з непокритою головою і кланятися гордій і жалюгідній жінці, бо вона багата, а вони - бідні? Я питаю: чи бідний священник має менше гідності, ніж багач? Або, - чи гідність, вдасть чи знатність з рук багатих перевищує ті самі якості, які священникам і служителям надає Мій Божественний Син? Ангели не мають жодної поваги до багатих задля їх маєтностей, зате - шанують священників через їх взнеслу гідність. Отже, як могло пробратись в Церкву таке зловживання і збочення, коли помазаних Господом ображають і ними гордують ті вірні, котрі знають і признають, що їх освятив сам Христос?

То правда, що священники самі є дуже винними і вартими догани, коли нехтуючи власною гідністю, закріпачують себе на службі в інших людей і, тим більше, - жінок. Але якщо священники мають якесь оправдання у своїй убогості, то багаті не мають жодного у своїй гордині, коли вони через бідність священників примушують їх бути слугами, коли, насправді, вони - господарі. Ця потворність є дуже огидною для Святих і дуже неприємною для Моїх очей задля почитання, котре Я мала для священників. Великою була Моя гідність Божої Матері, а все ж Я часто упадала до їх стіп, і вважала це великим щастям поцілувати землю, по якій вони ступали. Але незрячість світу притемнила священничу гідність, змішала дорогоцінне з негідним (Єрем. 1, 19); вона принизила священників до рівня загалу своїми законами і безладними звичаями (Ісая 25,2), вживаючи і те, і тамте для їх пониження. І той самий служитель, що ось при вівтарі жертвує надзвичайно велику офіру священних Тіла й Крові, згодом відходить від нього, аби служити і підкорятись на службі навіть у жінок, котрі по природі і по обставинах є настільки нижчими, а часами, стають навіть невартими при своїх гріхах.

Тому Я бажаю, Моя доню, щоб ти, наскільки можна, старалась над'робити за цей недолік і надужиття серед дітей Церкви. Даю тобі до зрозуміння, що навіть із Мого Трону в Небі Я дивлюся з благоговінням і повагою на священників, котрі є на землі. Ти мусиш завжди ставитись до них з тим самим почитанням, так якби вони були коло престола, або - тримали Найсвятіші Тайни у руках чи біля грудей. А навіть до їх оздоб і всіх облачень ти маєш ставитись набожно, як і Я, коли з пошаною займалася одежею апостолів.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:27 | Повідомлення # 43
ЇЇ НАБОЖНІСТЬ ДО ХРИСТОВИХ СТРАСТЕЙ І ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ. СВЯТКУВАННЯ НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ТА ІНШИХ СВЯТ

Помимо неослабної уваги до справ поточного урядування Церквою, Пречиста Діва Марія таємно виконувала інші духові вправи і добрі діла, якими заслуговувала на незліченні дари і благословення Найвищого для загалу вірних і окремих душ. По-перше, Вона стало і незмінно берегла в пам'яті діяння і тайни Її Божественного Сина. Бо поряд з ласкою в останні роки - постійно внутрішнім видінням оглядати Божественність і знати про всі речі - Пречиста від самого власного Зачаття в лоні св. Анни втішалася ангельським привілеєм: завжди пам'ятати те, що раз пізнала і зрозуміла. Я вже писала про це у першій частині.

В другій же частині при описанні Страстей я твердила, що преблагословенна Матір відчувала на тілі і в душі всі болі й муки нашого Спасителя, усі, без винятку. Всі образи і враження із часу Страстей наживо і назавжди відпечатались у Неї в умі, бо Вона про це просила в Господа. Отже Божа Матір так впорядковувала всі свої заняття на землі, щоби постійно пригадувати в своїм серці образ Її Божественного Сина, засмученого, зневаженого, зраненого, і спотвореного муками Страстей. Вона бачила все ясно, мов у дзеркалі, чула всі звуки, всі образи й богохульства проти Нього; всі Його страждання зливалися в одну і неперервну, душепрошиваючу верв болючих спогадів. Протягом дня оце видіння збуджувало Її до найгероїчніших подвигів в доброчесності, розбурхувало жаль і"*-співчуття. Але Її найчутливіша любов не замикалась на цих вправах. У певні години і пори наша Цариця заглиблювалась в інші вправи разом із своїми ангелами, особливо з тими, що мали на грудях емблеми із зображеннями приладдя Страстей, про що я згадувала в першій частині.

Для кожної окремої рани й терпіння Христа, нашого Спасителя Вона відмовляла спеціяльні молитви й привітання, аби віддати їм особливу любов і почитання. За кожне із згірдливих і ображаючих слів, що їх жиди і другі вороги вивергали проти Нього із месті, зависті і люті, за кожне з вимовлених богохульств Марія укладала відповідні славені почитання і звеличення, щоб надолужити за їх зусилля збезчестити Спасителя. За образливі жести, насмішки і рукоприкладства Вона практикувала акти упокорення, метанія і лежання хрестом, аби в цей спосіб надробляти за образи й кривди, громаджені на Її Божественного Сина в Його житті і Страстях. І тим чином Пречиста знову визнавала Його Божественність, Його святість, Його чудеса, труди й науки. За все це Вона Його славила й величала, а разом з Нею - святі ангели, що не уставали дивуватись з таких незвичайних виявів премудрості, відданості й любові у простого земного сотворіння.

Навіть якщо б Пречиста Богородиця нічого більше не вчинила у земному житті, Вона своїми вправами заслужувала в Бога на більші ласки, ніж всі Святі і мученики. Бо завдяки силі Її любові скорбіння нашої Небесної Неньки дорівнювало стократному мучеництву. І Вона була би безліч разів померла з того жалю, якби Божественна сила не тримала Її при житті для ще більших заслуг і слави. Коли криваві сльози застеляли Їй обличчя, коли кривавий піт стікав аж до землі, а часом й серце з того горя викручувалось вбік із свого місця, тоді аж Божий Син сходити мусів з Неба, щоб сили для життя нові їй дарувати, притамувати жаль і вилічити рани. Подумаймо тому, скільки винні ми Пречистій Діві Марії, що жертвувала всі свої терпіння за Церкву, до якої ми належим! На прохання Господа Божа Матір опускала вправи ці у дні, коли відзначалася тайна Його Воскресення; але Його терпіння завжди стояли в Неї перед очами, навіть у хвилі радості і вдячності. За згодою Євангелиста св. Йоана Цариця наша перед кожною п'ятницею усамітнювалась у свою капличку в п'ятій годині у четвер, і не виходила звідтіль аж до полудня у неділю, щоб відзначати смерть і поховання Її Божественного Сина. В ті дні св. Йоан чи хтось із учнів лишалися в Вечернику, аби приймати відвідувачів. А щоб не постраждала справа урядування Церквою, Пречиста на три дні лишала замість себе ангела, який приймав Її вид і залагоджував всі термінові справи по управлінню Церквою.

Ніхто з людей ніколи не зуміє описати чи збагнути стану чи діянь Цариці в ті дні щотижневого усамітнення. Навіть те, що мені пояснили, я не всилі змалювати. Скажу тільки одне: - що після омивання стіп Пречиста Діва Марія відтворювала у подробицях всі рухи, діяння, терпіння і труди, що їх чинив чи переносив наш Відкупитель аж до часу Його Воскресення. Вона повторювала ті самі молитви і прошення, що й Він (я їх вже раніше наводила). Наново Пречиста Матір терпіла на тілі всі болі, перенесені Христом. Духово Вона несла Його Хрест і була на ньому розпинана, фізично витримуючи ті самі муки. Коротко кажучи, як довго Пресвята Богородиця проживала на землі, так довго Вона щотижня поновлювала в собі і на собі усі Страсті Її Божественного Сина. Через цю вправу Цариця Неба отримала великі ласки й благословення для тих, що побожно держать в пам'яті Господні Страсті. На цій підставі Божа Матір пообіцяла всім таким душам особлившу поміч і участь у скарбах Страстей; бо Вона із глибини серця бажала, аби Церква продовжувала і захороняла їх вшанування. Тому Господь установив, щоби згодом численні вірні у святій Церкві виконували вправи Хресної Дороги, наслідуючи Його Преблаго-словенну Матір, що першою її практикувала і навчала.

У своїх вправах Цариця Неба і землі велику увагу приділяла, щоб відзначати установлення Найсвятіших Тайн новими славенями хвали, подяки і любові. Вона запрошувала для співучасті в їх вшануванні своїх ангелів і багато інших небожителів, яких Найвищий посилав, аби вони могли лицезріти те чудо, як Христос таємно перебуває в Її серці від одного Причастя до другого. Небесні духи не виходили з подиву, як преображала Євхаристія цю неземну людську Істоту, котру вони самі вважали чистішою і святішою від ангелів і серафимів.

Не менше дивовижним для них було спостерігати, як ця Особа, що сама ставала Кивотом Господа, так ретельно і з покорою готовила себе кожний раз до щоденного приймання Найсвятіших Тайн (за винятком днів розважання на самоті Христових Страстей). У переддень приступання до Пресвятої Тайни Євхаристії, як тільки западали сумерки, Пречиста Діва Марія відходила в свою капличку. Там Вона найперше жертвувала Богові свої щотижневі вправи Хресної Дороги. Далі - простиралась на землі хрестом, творила метанія (хресні поклони; - прим. наша), молитви, і возхваляла незмінну сутність Бога. Вона просила у Господа позволення звернутися до Нього, і дозволити Їй прийняти Його Сина у Пресвятій Тайні, не беручи під увагу Її земну нікчемність. Вона благала, що повинна доступитися такого благословення, бо Він ­безмежно ласкавий і так полюбив Церкву, що залишився в ній під видом Найсвятіших Тайн. Вона офірувала Богові Його власні Страсті і Смерть, вартісніть Його Євхаристійного перетворення й воз'єднання людської природи із Божественною, всі Його труди від першої хвилі Його Зачаття в Її дівочому лоні, усі чесноти і труди ангельських духів і всіх праведників в минулі, теперішні і грядущі часи.

А тоді Вона збуджувала в собі акти найглибшої покори, об'являючи себе тільки порохом і попелом порівнянно із безконечною Істотою Бога, перед Котрим найдосконаліші сотворіння є такими неповноцінними і низькими. У ході такого розважання Пречиста Богоро­диця зворушувалася до тої міри, що духом возносилась понад чини серафимів і херувимів; у своєму самопо­ниженні Вона кликала до своїх ангелів-хоронителів і всіх прочих ангелів, щоб вставилися перед Господом за Неї, щоби Він сам Її належно приготував до Його прийняття, бо сама Вона є лише низькою земною істотою. Святі ангели підчинялись з радісним захоп­ленням, спомагали і супроводили Її в цих проханнях всю більшу половину ночі перед Її Причастям.

Ця надлюдська ретельність в приготуванні до Святого Причастя так подобалась Господеві, що Він нераз особисто сходив до Неї, щоб висловити своє задоволення. Святу Літургію тоді звичайно служив Євангелист Йоан. Хоч ще в той час "Апостоли" і Євангелія на Службі Божій не читались, бо не були уложені, Освячення було таке саме, як нині, а Богослуження збагачувалось іншими обрядовими звичаями і церемоніями із псальмами і викладами. На завершення Святої Літургії Божа Матір приступала до Пресвятої Тайни Євхаристії, чинячи три найглибші метанія. Вся пломеніюча любовю, Вона приймала свого Сина у Причастю, запрошуючи до свого серця того самого Бога, котрому Вона дала людське тіло в Її дівочому лоні. Запричащавшись, Пречиста відходила, щоби на протязі трьох годин лишатися насамоті з Євхаристійним Ісусом. У ті часи Євангелист мав щастя спостерігати, як світляні промені розходились від Богоматері, немов від сонця.

Ділом рук Небесної Цариці були ризи і другі оздоби для священнослужіння. Творячи їх, Вона особисто кроїла до міри і пошивала їх із льону і розкішних шовків, причому трудилась біля них лиш на колінах чи настоячи. Лише ангели мали тоді право Їй допомагати. Сама опікувалася усіми речами, потрібними для Літургійної відправи; усе трималося у надзвичайному порядку і в бездоганній чистоті. І все, що виходило з Її ручок, виділяло з себе неземний аромат, що збуджував одухотворення в служителів Христа.

З багатьох провінцій і країв, де апостоли пропо­відали, прибували до Єрусалиму новонавернені, щоби відвідати Пречисту Матір Відкупителя світу. Вони приносили багаті дари. Серед інших до Неї загостили чотири соверенні принци, королівські управителі провінцій, що зложили до Її стіп много цінних подарунків. Пречиста Діва Марія відповіла, що Вона живе в убожестві, як і Її Син, і що апостоли також ідуть слідами свого Вчителя. Лиш після їх усильних благань

Богородиця прийняла частину дарів: дещо з багатих шовків пішло на оздоблення престола, а решта - для лічниць і нуждарів. Бо в Неї було звичаєм бувати в тих місцях, обслужуючи і обмиваючи нужденних, притім -навколішках. Як могла, так потішала потребуючих, чувала з ніжністю - при ложах умираючих. У ці останні роки Цариця споживала чи спала дуже обмаль, і то -лише на домагання апостола Йоана. Та й сон той не тривав довше, ніж півгодини. Навіть тоді Божественність була перед Її очами. При відживі Богоматір пригублювалася до хліба пару разів, а часом - і до риби, бо на тім настоював Євангелист Йоан. Та й слід було дотримувати йому товариства, бо споживали вони разом за тим самим столом. Йоан був ощасливлений ще іншим привілеєм: наша Небесна Ненька сама йому варила їжу і подавала до стола. Вона ще й слухала його, і як священника, і як сина, що заступив Їй на землі Ісуса. Бо сама по собі - не потребувала ні сну, ні відживляння.

Всі доручені Пречистій Діві уряди і надані Їй Всевишнім почесні титули супроводились точно окресленими обов'язками. Як Цариця, Вона відала, як далеко сягає Її вшанування; як Володарка -усвідомлювала міру Її власті; як Матір - знала всіх дітей і підопічних своєї родини, без жодного винятку; на протязі всіх віків існування Церкви, до самого кінця, як Управителька, - пам'ятала про всіх, хто був Їй підданий; а як Учителька, - керувалась мудрістю і знаннями, щоб учити й вести Церкву, в котрій перебуває Святий Дух, і - вставлятися за неї.

Наша Цариця володіла чіткими знаннями про всіх Святих, що були перед Нею, чи будуть в Церкві опісля, про їх життя, труди, кончини і винагороди в Небі; - про всі обряди й ритуали, постанови і святкові дні у Церкві у ході всіх віків; - про всі підстави і спонуки, потреби і можливості, посеред і заради котрих всі згадані вище нововведення мали бути встановлені при допомозі Святого Духа. Бо тільки Він подає нам наш духовий корм у відповідний час для слави Господа і процвітання святої Церкви.

Наша Небесна Наставниця невтомно впроваджувала в воюючу Христову Церкву ті способи служіння, почитання й святкування, які вживали ангели у тріюмфуючому Небесному Єрусалимі для возхваління і прослави Найвищого; їх Вона сама так часто споглядала в Небесах. Божа Матір не тільки винайшла вправи Хресної Дороги, але й многі інші звичаї і обряди, що потім прийнялися в Церкві, зокрема - Господні і Богородичні празники. Про інші свята я оповім у дальших главах. А тут лишень опишу, як Марія святкувала своє Непорочне Зачаття і Рождество - перші містерії Її життя. Вона почала відзначати їх з часу Воплочення Слова, але - приділяла їм більшу увагу вже після Вознесення Господа нашого Ісуса Христа.

Восьмого грудня (Григ. кал.; - прим. наша) кожного року Пресвята Богородиця радісно, із вдячністю Господеві відзначала своє Непорочне Зачаття. Починала свої вправи в навечеря, і проводила всю ніч у поклонінні із сльозами радості, упокорюючись, припадаючи до землі перед Господом, співаючи Йому хвалу. Вона глибоко поринала у розважання, що була зроблена із простої землі і походила від Адама, як і всі; - що була захоронена і вийнята з-під тягару тої самої провини і зачата під ослоною безлічі дарів і благодатей лише тому, що Всевишній Її відокремив і вирвав з-поміж усієї решти. Тому Пречиста Діва Марія запрошувала своїх ангелів, щоб помагали Їй віддячитись; і в єдності, і навперемін із Нею вони виводили пісні нової хвали. А після того Вона випрошувала тої ж ласки в ангелів і Святих, що в Небесах. Вона згоріла би тоді до смерті у вогні любові, коли б Господь не відновляв життєвих сил своєї Матері.

На завершення таких нічних чувань Ісус сходив з Небес і ангели заносили свою Царицю перед Господній Трон. Празник тривав з новою силою посеред придвор­них Небесного Єрусалиму. Преблагословенна Богородиця упадала перед Троном Пресвятої Тройці, знову воздаючи подяки за ласку вилучення з-під гріха Адама і за Її Непорочне Зачаття. Тоді - займала своє місце на Троні одесную Христа, Її Сина. При оказії того вирізнення Господь віддавав належне доброті Предвічного Бога Отця, що дав Йому таку вартісну Матір, повну благодаті, вийняту з-під первородного гріха Адама. Всі Три Божі Особи наново визнавали за Нею цей привілей, офіційно приймали й затверджували його, І Їм було приємно виділяти Її з-поміж усіх сотворінь. Щоби повторно засвідчити цю істину, від Трону виходив голос у Імені Отця, що мовив: "Пре­красні є твої кроки, о царська доню, зачата без гріха." Говорив і голос другий у Імені Сина: "І чиста, і без тіні вини є Моя Мати, яка дала Мені людську природу, щоб відкупити людей." А третій голос промовляв у Імені Святого Духа: "Вся досконала ти, Моя Дружино, вся досконала і - без пятна загальної провини."

В інтервалах поміж тими голосами було чути хори всіх ангелів і Святих, що согласно співали: "Пресвята Марія, зачата без первородного гріха." На всі ті почесті премудра Божа Матір відповідала подяками, й поклонами, і хваленням Найвищого з такою самовідданою покірністю, що ангели не переставали дивуватись. На завершення цілого торжества Її підносили до явного і блаженного споглядання Пресвятої Тройці, що тривало ще не одну годину. А тоді ангели заносили Пресвяту Богородицю назад додому, до Вечерника. Так у Неї відбувалось святкування Її Непорочного Зачаття.

Слова Цариці

Моя доню. На протязі цілого ходу Мого життя очевидним є те, з якою вдячністю Я тримала в умі труди Відкуплення, Страсті і Смерть Мого Божественного Сина, особливо після того, як Я побачила Його дійсно пожертвуваного на Хрест для спасення людей. Але у цій главі Я спеціяльно хотіла звернути твою увагу на ретельність і постійні вправи, котрими Я відновлювала у собі не лише спогад, але й терпіння Страстей. Я бажаю, аби знання про це заставило людей відчути докір сумління і збентеження через їх жахливе стирання з пам'яті незбагненної ціни Відкуплення. О, яка це ганебна, яка страшна і небезпечна невдячність людей!

Забування є ясним доказом погорди, бо так легко не забувають того, що цінують. Яка ж може існувати підстава чи оправдання, щоб люди забували про непроминаючі благословення, які отримали? - Щоб вони зневажали любов, з котрою Бог Отець віддав на смерть свого Єдинородного сина? - Чи милосердя і терпеливість, з якими Його і Мій Син прийняв її за них? (Йоан 3,16). Бездушна земля відповідає на зусилля тих, що обробляють її; дикі тварини стають ручними і одомашнюються у відповідь на ласку; люди поміж себе відчувають себе зобов'язані своїм добродіям; а - коли такі почуття не виявляються, обурюються тим, осуджують це, і називають великою образою.

То ж яка підстава, щоби лише для свого Бога і Відкупителя вони були невдячні і забували, що Він страждав, щоб врятувати їх від вічного осудження? І в світлі цієї чорної невдяки вони ще жаліються, що не дістають від Нього помочі, як того бажають. Для того, щоб вони могли зрозуміти, яку страшну вину стягають на себе через свою невдячність, Я пригадаю тобі, Моя доню, що люцифер і його демони, спостерігаючи так много душ, байдужих до терпінь Христа, роблять наступні висновки про такі душі: "Ця душа не пам'ятає і не цінить користі Божого Відкуплення, і ми напевно заберем її до себе; бо така немудра душа напевно не завважить наших хитростей. Давайте, будем спокушати і нищити її, бо вона позбавлена є своєї найсильнішої оборони." Зробивши на підставі свого величезного досвіду висновок про свою непомильність в цьому пункті, вони завзято намагаються стерти з пам'яті людської саму згадку про Страсті і Смерть Ісуса, і збуджувати нехіть до проповідання чи бесіди про них межи людьми. І до великої міри вони преуспівають в цьому, причинюючи душам страшну шкоду. А, з другої сторони, вони є обережними і боязкими при спокушанні тих, хто звик до згадувань і розважання про страждання Христа; відчувають бо, що з цього джерела на них діє сила і вплив, котрі часто не дають їм підступитися до тих, хто набожно плекає в собі пам'ять про Христові Страсті.

Для того, щоб із дня на день готовити себе до Святого Причастя, ти повинна застосовувати все, що виконуєш в тих чинностях, а також - наслідувати інші дії й нововведення, про які ти довідалась від Мене. Якщо Я, Матір Того, кого мала приймати, вважала себе невартою Причастя, і стількома способами старалася за чистоту, необхідну при таких Святощах, подумай, що мусиш чинити ти, така бідна і піддана стільком нещастям і недотягненням! Очищуй храм твого нутра, досліджуючи його при Божественному світлі, прикрашаючи його великими чеснотами, бо то -Предвічний Бог, що Його ти маєш прийняти; Той, Кого ніхто не є вартий, окрім Нього Самого. Закликай заступництва ангелів і Святих, щоби одержати ласку від Господа. Перед усім, упрошую тебе звертатися до Мене і просити, щоб Я допомогла тобі. Бо мусиш знати, що Я є особливою Захисницею і Покровителькою тих, хто бажає досягнути великої чистоти для одержання Святого Причастя. Усякий раз, як вони закликають Мене з цією метою, Я ставлюся перед Трон Найвищого, і як така, що добре розуміюся, яке приготування є потрібне для замешкання в душі самого Бога, прошу у Нього про прихильність і ласку для тих, що мають Його прийняти в Святих Тайнах. Я не згубила в Небесах тої старанності і завзяття, які проявляла на землі. Попросивши Мене, йди далі, аби теж просити про заступництво ангелів, бо вони так само дуже пильнують, щоби душі приступали до Пресвятої Євхаристії з великим благочестям, в чистоті.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:28 | Повідомлення # 44
СВЯТИЙ ГАВРИЇЛ ПРИНОСИТЬ ОПОВІЩЕННЯ ПРО ЗАКІНЧЕННЯ ЇЇ ЗЕМНОГО ЖИТТЯ

При дочитуванні історії земного життя Пречистої Діви Марії, нашого єдиного і Небесного Фенікса, що возстав із земного праху для царювання у Небі, ци маємо право розчулюватися аж до сліз при виді її подвижництва. Але я повинна настоювати на тому, щоби побожні вірні не розглядали Її чудних діянь, як давню бувальщину; бо потужна чеснота Віри може їх представити в умі, як сьогодення. Тоді, без сумніву, ми для душі зберем найкращі овочі; наші серця потішаться добром, яке очі є нездібними побачити.

Пресвята Богородиця приблизилась до віку шістдесять сім років, не сповільнюючись, не зупиняючи польоту, не вгамовуючи полум'я любові і жагу до придбання нових заслуг, цілком так само, як і в першій хвилі Її Непорочного Зачаття. Господь зробив Її зовсім одухотвореною й Богоподібною. Дух Її нестримно линув до Божественності, і кайдани плоті ставали надокучливими. Та й сама земля через гріхи смертних ставала невартою затримувати в себе Небесний скарб. Предвічний Бог Отець вже бажав мати при собі свою Єдину і правдиву Доню; Бог Син - свою улюблену і ніжну Матір; і Бог Дух Святий - чарівну, вибрану Дружину. Ангели тужили за Царицею, Святі - за своєю Повелителькою.

Небесна консисторія (згідно із людським способом мислення) нараджувалася, як прославити і винаго­родити Преблагословенну Божу Матір за самовіддане сповнення всіх накреслень Божого милосердя стосовно дітей Адама. Отож Всевишній вирішив потішити Її повідомленням про точний час закінчення Її земної подорожі. Пресвята Тройця відправила з посольством до Марії архангела Гавриїла із багатьма другими достойниками Небесної ієрархії.

Святий князь зійшов з почетом до дому Тайної Вечері в Єрусалимі, і увійшов в капличку, де Пречиста Діва якраз лежала хрестом на долівці, вимолюючи прощення для грішників. При звуках ангельської музики Вона підвелась на коліна щоби з пошаною прийняти Небесних післанців. У своїх білих сяючих одежах вони оточували свою Царицю із радістю і почитанням. Усі в руках тримали пальмові віти і корони - у кожного інакша, невиданої краси і вартості: для передання Їй заслуженої нагороди.

Архангел привітав Її Богородичним славнем і повів таку мову: "Наша Повелителько і Пані. Всемогутній і

Святий із Святих посилає нас від свого Небесного Двору, щоби в Його Імені об'явити Тобі про найщасливіший кінець Твого паломництва і добро­вільного вигнання на землі у смертному житті. Незабаром, о Пані, надходять оті день і година, в котрі, згідно із Твоїми прагненнями, Ти перейдеш через природну смерть до посідання вічного і безсмертного життя, яке на Тебе жде у славі і праворуч Твоєго Божественного Сина, нашого Бога. Точно за три роки, рахуючи від цього дня, Ти будеш взята і прийнята в непроминаючу радість Господа, де всі мешканці ждуть, не діждуться Твоєї присутності."

З невимовним ликуванням духа прийняла Пресвята Марія цю вістку. І припавши знову до землі, дала відповідь у тих самих словах, що й при Зачатті Слова: "Ось Я, Господня слугиня; нехай зо мною станеться по Твоєму слову." (Лука 1,38). Тоді Вона попросила святих ангелів і служителів Найвищого допомогти Їй подякувати за цю довгожданну і радісну новину. Божа Матір навперемін із серафимами і другими ангелами виводила подячні наспіви на протязі двох годин. Скінчивши спів і усмиривши себе знову, наша Цариця поручила Небесним духам, аби благали Господа приготовити Її до переходу від смертного до вічного життя, і теж - щоб другі ангели і Святі у Небі молились за ту ласку. Ангели прирекли послухати Її у всьому і повернулись до Небес.

Цариця і Пані цілої вселенної із сльозами тихої радості припала до землі, так промовляючи до неї: "Земле, Я дякую тобі, бо так годиться, бо без Моєї на те заслуги ти дотепер Мене удержувала. Прошу тебе зараз допомогти Мені у час останку Мого проживання на тобі: щоб так само, як Я перед тим була сотворена із тебе і на тобі, - тепер Я стала піднесена через тебе і від тебе для благословенного споглядання Мого Сотворителя."

Перед майбутнім відбуттям до Неба Пречиста Діва побажала відвідати усі святі місця життя і Страстей Її Сина, попередньо спитавши дозволу в апостола Йоана. Вони обоє, і тисяча ангелів з ними, відправились в мандрівку. Ангели цього разу променились яркішим світлом і красою, ніж звичайно. Ніби тішилися, що скоро будуть в Небі із своєю Панею. На кожнім пам'ятнім місці Божа Матір проливала щедрі сльози, жалібно згадуючи, що витерпів Ісус, просила Божих ласк для вірних, що з шаною і почитанням посітять оці святі місця в віки грядущі. На Голгофті - залишалася довше, благаючи, щоб Божественний Її Син уділив спасенним душам всі, до останку, блага від своєї відкуплюючої Смерті. І знов - таким великим було зворушення Її душі, що тіло було би загинуло, якби Божа сила не вдихала у нього життя.

Вкінці Пресвята Богородиця попросила благо­словення в ангелів, що стерегли святі місця, і - у апостола Йоана, і повернулась до Вечерника. Там знов Вона лицем припала до долівки з усильними молитвами за Церкву. І - не підносилася, аж доки сам Господь Її запевнив у внутрішнім видінні, що Він почув і вислухав Її прохання на Троні Його милосердя. А щоб завершити найдосконаліше свої святі земні труди, Пречиста Діва

Марія спитала у Господа дозволу попрощатись із свя­тою Церквою на землі: "Хвальний і Найвищий Боже, Відкупителю світу, Начальнику Святих і вибраних, Оправдателю і Прославителю душ! Я - дитя святої Церкви, засадженої і придбаної Твоєю Кровю. Дай мені, о Господи, позволення попрощатися з такою люб­лячою Матірю, і з усіми Моїми браттями, Твоїми діть­ми, що належать до неї." Господь дав згоду і Вона розчулено звернулась з мовою до містичного тіла Церкви: "Свята Вселенська Церкво, котра назветься Римською в прийдешні століття, Моя Мати і Настав­нице, істинний скарбе Моєї душі! Ти - єдина утіха в Моєму заточенні, прибіжище і дозвілля у Моїх трудах, Мій спочинок, Моя радість і надія! Ти утримувала Мене в Моїм поході; в тобі жила Я, як подорожуючий до своєї Батьківщини. І ти Мене викормлювала після того, як Я прийняла Моє існування у ласці через твого Голову, Ісуса Христа, Мого Сина і Мого Господа. У тобі є скарби і багатства Його безконечних заслуг. Ти станеш для Його вірних дітей безпечною дорогою до обіцяної землі, і ти їх встережеш в їх небезпечній і трудній мандрівці. Ти станеш учителькою народів, котрих всі поважають. У тебе є багаті і безцінні само­цвіти тривог, трудів, образ, злиднів, мук, хрестів і смер­ті, котрі усі освячені є тими терпіннями, які мав Мій Господь, твій Батько, твій Господар, твій Вождь; і вони є застережені для Його більш вирізнених слуг і найдо­рожчих приятелів. Ти прикрасила й збагатила Мене своїми самоцвітами, щоб Я могла увійти у весілля Супруга.Ти вчинила Мене багатою, успішною і щасли­вою. I - ти містиш у собі твого Автора у Пресвятій Тайні. Моя щаслива Матір - воююча Церкво! Багата ти і обильна скарбами! Для тебе Я завжди берегла Моє серце і Мою дбайливість. Але тепер пора розстатися з тобою і полишити твоє любе товариство, щоб дійти до кінця Мого походу. Вчини Мене учасницею твоїх великих дібр; щедро скупай Мене в солодкому вині - в Крові Ягняти, яку ти бережеш, як могутній засіб для освячення багатьох світів. Тисячу разів ціною Мого життя Я приводила би до тебе всі народи і племена смертних, аби вони могли втішатись твоїми скарбами. Моя кохана Церкво, Моя честь і Моя славо! Я готуюсь залишити тебе у смертному житті, але у вічному житті Я знайду тебе задоволеною у благодатнім існуванні. Із того місця з любовю глядітиму на тебе, і усе молитись буду за твій ріст, добробут, поступ."

Так прощалася Пречиста Діва Марія з містичним тілом святої Вселенської Римської Церкви, щоби всі вірні пізнали, як Божа Матір любить і шанує її. А тоді Пресвята Богородиця перейшла до складання свого Заповіту і Останньої волі. Вона представила таке своє бажання Господеві, і Він соблаговолив його схвалити своєю царською присутністю. Для цього всі Три Божі Особи Пресвятої Тройці зійшли до Неї в супроводі неозорого числа ангелів. Цариця віддала належні честь і славу безконечній Істоті Бога, і тоді почула голос, що промовляв до Неї: "Наша вибрана Дружино. Вчини свою послідню волю, як бажаєш, бо Ми її затвердимо і виконаєм в цілості Нашою неограниченою властю." Премудра Матір дещо розгубилась у глибині власної покірності і ждала, щоби найперше Волю Найвищого пізнати. Господь пішов назустріч Її смиренному бажанню, і Бог Отець так відповів: "Моя доню. Твоя воля буде для Мене сприйнятна і приємна; не бракує же тобі заслуг у добрій праці, щоб Я не вдовольнив твоїх бажань." Ту ж саму заохоту дав Їй Син і Дух Святий.

Тоді Преблагословенна і Непорочна Марія вчинила свою волю у такому виді: "Найвищий Господи і споконвічний Боже! Я, негідний червячок землі, визнаю і кохаю Тебе з усім почитанням із надра моєї душі, як Отця, Сина, і Святого Духа, - Три відмінні Особи в одній нероздільній і вічній сутності, з одним вмістом, в одній безмежній величі якостей і досконалості. Я визнаю Тебе, як єдиного та істинного Сотворителя і Хоронителя всього, що має буття. У Твоїй Царській присутності я заявляю і говорю, що моя Остання воля є такою: "З усіх дібр смертного життя і світу, в котрому проживаю, я не володію нічим, що можу залишати; бо ніколи я не посідала, ані ніщо не любила, окрім Тебе, Хто є моїм добром і всім моїм посіданням. Небесам, зорям і планетам, стихіям і усім сотворінням, що в них, - я виношу подяку, бо згідно із Твоєю Волею вони утримували мене без моєї заслуги. І я хочу і ласкаво прошу їх, щоб вони служили Тобі і хвалили Тебе в призначених їм урядах і службах, і щоб вони продовжували утримувати і спомагати моїх братів і ближніх. Щоб вони могли робити це багато краще, я зрікаюсь того посідання і відписую його людству, а також, наскільки це можливо, - зрікаюсь зверхності над ними, котру Ваша Величність мені передали над цими немислячими сотворіннями, так щоб тепер вони могли служити моїм ближнім і їх утримувати. Дві туніки і плащ, котрі служили для мого покриття, я залишаю в розпорядження Йоана, бо вважаю його сином. Моє тіло, я прошу, щоб земля прийняла знову для Твоєї служби, бо вона є спільною матірю і служить тобі, як І твій витвір. Мою душу, вивільнену з тіла і всіх видимих речей, я віддаю у Твої руки, щоб вона могла любити Тебе і величати усю вічність. Мої заслуги і всі скарби, котрі я придбала при Твоїй ласці через мої труди і вправи, я залишаю святій Церкві, моїй матері і господині, як моїй кінцевій спадкоємниці; і з Твого дозволу я їх там вкладаю, бажаючи, щоб були вони далеко більшими. І желаю, щоби передусім вони сприяли возвеличенню Твого святого Імені, і причинилися до сповнення Твоєї Волі на землі, так як це має місце в Небесах, і щоб всі народи дійшли до пізнання, любові і почитання Тебе, правдивого Бога."

"У другу чергу. Я жертвую оці заслуги за моїх господарів - апостолів і священників, тепер і у віках майбутніх, так щоби, зглянувшись над ними, Твоя невимовна милосердність вчинила їх придатними служителями, вартими їх уряду і стану, повними мудрості, доброчесності і святості, через які вони могли би будувати і освячувати душі, відкуплені Твоєю Кровю. У третю чергу, я жертвую їх за духове добро моїх відданих слуг, що прикликають і звуть мене, щоб вони отримали Твій захист і ласку, а потім - вічне життя. У четверту чергу, я бажаю, аби мої служби і труди порушили Тебе до милосердя над усіми согріша­ючими дітьми Адама, щоб вони змогли покинути свій гріховний стан. З цієї години і надалі я предкладаю і бажаю продовжити мої за них молитви у Твоїй присутності так довго, як триватиме світ. Ось це, мій Господи і Боже, є моя Остання воля, завжди підвладна Твоїй." На завершення зложення Царицею свого Тестаменту Пресвята Тройця його одобрила і затвер­дила. А Христос, наш Відкупитель засвідчив право­сильність того Заповіту, виписавши в серці Матері такі слова: "Хай вчиниться, як Ти бажаєш і визначаєш."

Ось скільки ми, діти Адама, завдячуємо нашій Небесній Неньці. Ми неспроможні звернути нашого довгу, навіть жертвуючи життям і переносячи терпіння найбільших мучеників і Святих.

Слова Цариці

Серед безглуздих помилень, впроваджених демоном у світ, жодне не є більшим і згубнішим, ніж непам'ятання про годину смерті і про те, що станеться на суді строгого Судді. Подумай, Моя доню, що через ці ворота гріх увійшов в світ; бо змій намагався переконати першу жінку головно у тому, що вона не вмре і не потребує про цю річ думати (Буття 3, 4). Ось так, безперервно обманювані животіють незліченні немудрі люди, що живуть, не мислячи про смерть, і умирають, не підозріваючи, яка нещасна доля їх чекає. Щоб не втягнула тебе та людська збоченість, відтепер почни себе переконувати, що невідклично мусиш вмерти; - що ти одержала багато, а заплатила мало; - що розрахунок буде ще більш строгим, якщо Суддя перед тим ще більше розщедрився для тебе на дари і таланти в твоїй ділянці. Я прошу тебе ні більш, ні менш, лиш те, що завинила ти своєму Обручникові і Господеві, котрий завжди творить все найліпше у всіх місцях, часах і нагодах, не допускаючи ні забування, ні перерви чи недбальства.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:29 | Повідомлення # 45
СЛАВНЕ УСПЕННЯ ДІВИ МАРІЇ

Три дні перед Успенням нашої Цариці апостоли і учні всі зібрались в домі Тайної вечері. Першим прибув св. Петро, котрого ангел переніс із Риму на руках. Цариця світу, вже трохи ослаблена фізично через постійне надлюдське напруження своїх духових сил, зустріла Намісника Христа при вході до Її помешкання. Вона клякнула перед ним, прийняла благословення і так сказала: "Я приношу подяки і хвалу Всевишньому, що привів до мене святого Отця для спомагання у годину Моєї смерті." За ним прибув св. Павло, котрому Божа Матір виявила таку ж пошану. Апостоли Її вітали, як Матір Бога, свою Царицю і Повелительку усього сотвореного, але з великим смутком, що дорівнював їх благоговінню перед Нею. Пізніше прибули інші апостоли і ученики. Пречиста Діва розпорядилась, щоби св. Йоан разом з апостолом Яковом (сином Алфея) примістили і обслужили всіх гостей.

Лиш деякі апостоли, як св. Петро, були сповіщені ангелами про причину їх мандрівки до Єрусалиму. Інші з них. особливо учні, тільки на місці довідалися про смутну новину від святого Намісника Христа. Глава

Церкви зібрав всіх разом, і так до них промовив: Мої найдорожчі діти і браття! Господь покликав і привів нас до Єрусалиму з віддалених місцевостей не без причини, найбільш невідкладної і жалібної для нас. Найвищий бажає тепер піднести до трону вічної слави свою Преблагословенну Матір, нашу Повелительку, нашу потіху і охорону. Такий Його Божественний декрет, щоб ми усі були присутні при Її щасливому і славному відході. Коли наш Учитель і Відкупитель вознісся одесную свого Отця, то хоч Він лишив нас позбавленими Його любої присутності, ми все ж затримали Його преблагословенну Матір. А тепер, як наше Світло покидає нас, що будемо діяти? Яку ми маєм поміч чи надію для заохоти в нашому паломництві? Я не знаходжу нічого, окрім сподівання, що ми всі підемо за Нею у належний час."

Святий Петро замовк, бо його душили мимовільні сльози і зітхання. Так само довго не могли прийти до себе решта зібраних. Нарешті Христовий Намісник оволодів собою і додав: "Мої діти. Давайте, підем у присутність нашої Матері і Пані. Ось проведем останок часу Її життя в Її товаристві, і попросимо Її поблагословити нас." Усі рушили до світлиці Пресвятої Богородиці. Вона клячала на своїй лежанці, прекрасна, сяюча, в оточенні цілої тисячі святих ангелів з Її постійної варти.

Її тілесні вид і постава від тридцять третього року життя залишалися незмінними, не піддавались жодному старінню. Не так, як у решти дітей Адама, що з віком старіються і гублять привабливість молодечої чи дівочої свіжості. Така незмінність була привілеєм одинокої Пречистої Діви Марії, дякуючи сталості і непохитності Її пренепорочної душі, і непідвладності наслідкам первородного гріха Адама. Апостоли, учні, і деякі з інших вірних згромадились в Її кімнаті, зберігаючи повний порядок. Святі Петро і Йоан зупинились при узголів'ї лежанки. Божа Матір скромно глянула на них і заговорила: "Мої найдорожчі діти. Позвольте вашій слугині мовити у вашій присутності і виявити мої покірні бажання." Св. Петро озвався, що всі уважно слухають і у всьому Їй підчиняться; і - ще благав, щоб не клячала, а сиділа на лежанці, як буде говорити. Йому здавалось, що від довгого клячання при молитві до Господа Вона вже вичерпала сили і - що годиться, щоб Цариця промовляла до них сидячи.

Але Учителька покори й послуху аж до самої смерті відповіла, що охоче дасть їм своє благословення, лиш, щоб вони дозволили Їй на цю приємність. За дозволом св. Петра Вона зійшла з лежанки і, ставши на коліна перед ним, сказала: "Мій Пане. Я молю тебе, яко вселенського священника і главу святої Церкви, дати Мені благословення від твого і її імені. Прости, Мене, твою прислугу, за малість служби, яку Я уділила у Моєму житті. Позволь, щоб Йоан розпорядився Моїм одінням - двома туніками, віддавши їх двом убогим дівицям, що зобов'язали Мене своєю добродійністю." Тоді Вона схилилась до землі і поцілувала ступні св. Петра, до сліз зворушуючи апостола і всіх присутніх. Далі, Вона клякнула перед св. Йоаном із такою мовою: "Прости, Мій сину і господарю, що Я не сповнювала обов'язків Матері супроти тебе, як личить, і як Господь Мені наказував, коли з Хреста Він призначив тебе, як Мого сина, а Мене, як твою Матір (Йоан 19, 27). Я смиренно і від серця дякую тобі за ласкавість, яку ти виявив Мені. Як син, дай Мені твоє благословення, щоб увійти Мені у споглядання і товариство того, Хто сотворив Мене."

Прощаючись, Пречиста Діва промовляла до кожного апостола зокрема, як і до деяких учнів. Тоді, піднявшись із колін, звернулася до всіх присутніх: "Найдорожчі діти і Мої Панове. Завжди Я берегла вас у душі, і маю вас записаних в Моєму серці. Я полюбила вас із тою ніжною любовю і милосердністю, яку дав Мені Мій Божественний Син; Його Я бачу в вас, Його вибраних друзях. У послушенстві до його святої і предвічної Волі Я йду тепер до вічних палат, де обіцюю, як ваша Матір, що буду чувати над вами при найясні­шім світлі Божественності; її спогляданням моя душа надіється і прагне заспокоїтись. Я поручаю вам Мою матір - Церкву, возхваляння Імені Всевишнього, ширення Євангельського закону, пошану і благоговіння до слів Мого Божественного Сина, пам'ять про Його Страсті і Смерть, практикування Його науки. Мої діти. Любіть Церкву і любіть один одного із тою мило­сердністю, котру ваш Учитель постійно вам прищеп­лював (Йоан 13, 34). Тобі, Петре, святий Наміснику, Я поручаю Мого сина Йоана і всіх прочих."

Слова Преблагословенної Марії, як стріли Божественного вогню, проникли в серця апостолів і других слухачів. Коли Вона замовкла, присутні вибухнули плачем. І кинувшись з розпачем на землю, ридали невгамовно і зітхали. Заплакала і Божа Матір при виді їх великого горя. Через якийсь час Вона попросила їх помолитись у мовчанці із Нею і за Неї.

У наступившій тишині Воплочене Слово зійшло з Небес на троні слави у супроводі всіх Святих і незліченних ангелів, і дім Вечерника засяяв. Пречиста Діва Марія припала до землі з найбільшим смиренням і поцілувала стопи Господа. Її Божественний Син уділив своє благословення і так до Матері промовив: "Моя найдорожча Мати, яку Я вибрав на Моє помешкання. Надходить година, в якій Ти маєш перейти від цього життя світу і смерті у славу Мого Отця і Мою славу, де Ти займеш трон, приготований Тобі праворуч Мене, і радуватимешся ним усю вічність. І поскільки Я своєю властю спричинив, щоб Ти, як Моя Матір, ввійшла у світ вільною і вийнятою з-під гріха, тому й смерть не повинна мати ні права, ні позволення торкнутися Тебе при виході Твоєму з цього світу. Якщо Ти не бажаєш пройти через неї, приходь зі Мною зараз, щоб мати участь в Моїй славі, котру Ти собі заслужила."

Пречиста Матір, приникши біля стіп Христа, із радісним обличчям відповіла: "Мій Сину і Мій Господи! Благаю Тебе, позволь Твоїй Матері і слугині увійти у вічне життя через звичайну браму природної смерті, подібно до інших дітей Адама. Ти, Хто є моїм правдивим Богом, переносив смерть, хоч не мав обов'язку робити цього. Тому так личить, що коли Я йшла за Тобою у житті, то так само піду за Тобою і у смерті." Наш Спаситель схвалив рішення і посвяту своєї

Пречистої Матері і дав згоду на їх сповнення. Тоді ангели заспівали согласно рядки з пісень царя Соломона, як і новоуложені пісні. Про присутність Ісуса Христа знали тільки деякі апостоли із св. Йоаном; другі відчували лише духове збудження; але ангельську музику почули і апостоли і учні, і багато других вірних. А предивні пахощі з будинку розійшлися аж на вулицю. Дім Тайної вечері сіяв, і товпи людей збиралися на вулицях, як свідки нового Господнього чуда.

Коли ангели починали свою музику, Пречиста Божа Матір прилягла на лежанку. Туніка по боках була розправлена. Наша Матінка з'єднала разом рученята, очі були зведені на нашого Спасителя; Вона згоряла від надлюдської любові. Ледве ангели затягли рядки із соломонової пісні: „Устань, спіши, моя кохана, моя голубко, моя прекрасна, і приходь; зима минула..." -як Цариця вимовила ті слова Її Сина на Хресті: „У Твої руки, Господи, я віддаю мого духа." Замкнула очі і -спочила в Бозі. Жодна інша неміч, - одна незмірна любов до Бога забрала Їй життя, як тільки Небо перестало Їй давати надприродну поміч.

Музика ангелів почала затихати вдалині. Душа Цариці у супроводі Христа Царя, ангелів і Святих полинула до Неба. А священне тіло преблагословенної Марії, той храм і святилище Бога при житті, променіло ясним світлом, виділяючи неземний аромат. Її варта із тисячі ангелів лишилася при тілі на сторожі. Апостоли і учні, розчулені до глибини душі і ще в сльозах, проспівали багато славнів і псальмів в честь Пресвятої Богородиці.

Славне Успення мало місце точнісінько у пору, в якій умер наш Відкупитель - о третій годині пополудні в п'ятницю, тринадцятого серпня. Двадцять шість днів наша Цариця не дожила до скінчення семидесяти років життя - до восьмого вересня, дня Її народження. По Христовій смерті Вона ще була на землі двадцять один рік, чотири місяці і дев'ятнадцять днів. Попутно пригадаєм інші віхи Її славетного життя. Рождество Божого Сина відбулося, коли Його Пренепорочна Матір мала всього п'ятнадцять літ, три місяці і сімнадцять днів. Господь прожив на землі тридцять три роки і три місяці. Так що у пору Його Страсної смерті Пресвята Богородиця лічила собі сорок вісім років, шість місяців і сімнадцять днів.

Великі чуда й дивні речі трапились у час смерті Цариці Неба і землі. Було затемнення сонця на кілька годин. Прерізні види птиць зібралися біля Вечерника з жалібним гомоном, наводячи тужливий настрій на прохожих. Багато мешканців Єрусалиму збуджено товпилися на вулицях, голосно визнаючи могутність Бога. Недужі, що прийшли, всі були оздоровлені. Виходили душі із чистилища. Але найбільшим чудом було те, про що тут буде мова. У ту ж годину, що й Цариця, померли три особи в Єрусалимі: мужчина і дві жінки - сусіди Вечерника. Померли в гріхах і нерозкаяні... На вічне прокляття... Але коли їх справа прийшла перед трибунал Христа, Його солодка Матір заступилася за них. Їх повернули назад до життя. Вони поправились, померли згодом в ласці Божій і спаслись. Та привілей цей не був поширений на інших, що сконали в світі у той же самий день.

Слова Цариці

Моя доню. Поряд з тим, що ти зрозуміла й записала про Моє славне Успення, хочу повідомити тебе про ще один привілей, що був дарований Мені в ту годину Моїм Божественним Сином. Ти вже зазначила, що Господь дав Мені вибір увійти в блаженне споглядання, проходячи, або - ні, через врата смерті. Якщо би Я воліла не померти, Найвищий був би дарував цю ласку, бо гріх не мав у Мені жодної частки, а значить - і покарання за нього, що є смертю. Те саме було би із Моїм Божественним Сином, і - з більшим правом, якщо б Він сам не побажав задовільнити Божественне Правосуддя відносно людей через свої Страсті і Смерть. Тому Я добровільно вибрала смерть, аби наслідувати Його і йти за Ним, як Я чинила вже у пору Його скорбних Страстей. Тому що Я бачила, як умирає Мій Син і правдивий Бог, Я не сплатила би за любов, котру Йому завинила, якщо б відмовилась від смерті. Я залишила би велику прогалину в наслідуванні Мого Господа і Богочоловіка, - у однозгідності із Ним; а Він хотів від Мене великої подібності до Нього в Його пресвятій людській природі. Оскільки потім Я ніколи не змогла би поправити такий недолік, Моя душа не втішилась би повнотою насолоди, що Я померла так, як Мій Господь і Бог. Тому Мій вибір, щоб померти, був для Нього таким приємним; а Моя завбачлива любов у тім зобов'язала Його до тої міри, що у відповідь Він негайно дарував Мені виняткову ласку для блага дітей Церкви, і - згідну із Моїм бажанням. Було постановлено, що всі віддані Мені, котрі закличуть до

Мене у годині смерті, вибираючи Мене своєю Покровителькою в пам'ять Мого щасливого Успення і бажання наслідувати Його в смерті, - будуть в ту годину під Моїм особливим захистом, матимуть Мене, як оборону проти демонів, як поміч і охорону; Я їх представлю перед трибунал Його милосердя, і там матимуть Моє заступництво. У наслідку Господь дав Мені нову власть і поручення, і обіцяв надати великі ласки для доброї смерті і більш чистого життя всім тим, хто закличе Мою поміч, почитаючи цю тайну Моєї благословенної смерті. Ось тому Я бажаю, щоб ти, Моя мила доню, із цього дня і надалі тримала в глибині твоєго серця віддану і люблячу пам'ять про цю тайну, щоб благословила, хвалила і величала Всемогутнього, бо Він вчинив такі святі чуда для Мене і для смертних. Таким старанням ти зобов'яжеш Господа і Мене, щоб Ми прийшли тобі на поміч в ту останню годину.

А оскільки смерть слідує за життям і звичайно є подібною до нього, то найпевнішою запорукою доброї смерті є добре життя, життя, в котрому серце є звільнене і відлучене від земної любові. Бо це є те, що в останню годину засмучує і гнітить душу, і - ніби тяжкий ланцюг, обмежує її свободу, і не дає їй піднестись понад речі, які подобаються в цьому світі. О, Моя доню! Як дуже смертні не розуміють цієї істини, і як далеко вони схиблюють від неї у своїх вчинках! Господь дає їм життя, щоб вони могли звільнити себе від наслідків первородного гріха, щоб ті не заважали їм в годині їхньої смерті. А темні і нещасні діти Адама витрачають усе своє життя, аби громадити на себе нові тягарі й пута, щоб вмирати бранцями своїх пристрастей і під сваволею своїх пекольних ворогів. Не мала Я ніякої частки у первородному гріху, і жоден з його наслідків не панував над Моїми здібностями. Тим не менше, Я жила у найбільшій стриманості, в убожестві, відчужена від земних речей, найбільш досконало і свято. І цю святу свободу Я насправді досвідчила в годині Моєї смерті. Зміркуй тоді. Моя доню, і віднесись уважно до цього живого приміру. З кожним днем все більше звільняй своє серце, так щоб по мірі збігання літ ти все більше увільнювалась, відчужувалась і відверталась від видимих речей. Тож коли Обручник покличе тебе на своє весілля, ти не намагатимешся даремно шукати потрібної свободи і розсудливості.

Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
Сторінка 9 з 10«1278910»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика