Головна сторінка сайту
Сторінка 7 з 10«125678910»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
"Містичне Місто Бога"
Дата: Субота, 16.10.2010, 21:13 | Повідомлення # 31
ІСУСА ВЕДУТЬ ДО ПИЛАТА. БИЧУВАННЯ І ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ

На світанку в п'ятницю, кажуть Євангелисти, первосвященники і книжники, що по Закону були в найбільшій шані в народі, зібралися всі разом. Приймаючи рішення про смерть Христа, вони прагли зберегти перед людьми видимість правосуддя. За їх наказом підручні суддів знов приволікли Ісуса із темниці в дім Каяфи, зв'язаного і скатованого.

Знов запитали, чи Він - Христос, тобто - Помазаник Божий. Але - не через сумніви в їх умах, лиш - щоб змайструвати проти Нього тверде й вірогідне обвинувачення. Господь усією душею бажав вмерти за правду, але у своїм надлюдськім милосерді давав ще своїм мучителям останній шанс пізнати істину і відступити від своїх лихих замірів. Тому Він мовив так: "Якщо Я скажу вам, що Я є той, про кого ви питаєте, ви не повірите в те, що Я сказав. А якщо Я вас запитаю, ви не дасте відповіді, ані не відпустите Мене. Але говорю вам, що після цього Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили." (Лука 22, 67). Священники сказали: "То значить, Ти - Син Божий?" Одвіт Господній був: "Ви мовите, що Я."

Але нарада нечестивих не була налаштована шукати Божих істин, хоч лиходії самі прийшли до висновку, в який було легко повірити. Їм було вигідно назвати це богохульством, яке заслуговує на смерть. Всі закричали: "Нащо нам дальших свідків, коли Він сам підтверджує це власними устами?" І одноголосно порішили повести Спасителя на смертний засуд до Понтія Пилата, тодішнього намісника Риму в Палестині, що правив у Юдеї.

Сонце вже піднеслось. Пречиста Діва Марія бачила у духу всі події і вирішила зразу ж вийти з дому, щоб йти за своїм любим Сином до дому Пилата, і далі - аж до Його смертного кінця. Тим часом прийшов Святий Йоан, щоб здати звіт про все, що сталося. Бо він не знав, що Божій Матері відомо все із видінь. Коли Петро відрікся свого Вчителя, Йоан теж усунувся подальше від Ісуса, щоб спостерігати за всім з безпечної віддалі. Тепер він каявся за свою малодушність, за те, що втік у Гетсиманському саді, чистосердечно розказав Пречистій Діві про все, що відчував у своїм серці, і щиро просив прощення. А далі постарався осторожно підготовити скорбну Матір до зустрічі з катованим Сином, щоб Вона, побачивши Його, там не зомліла; сказав так: "О, Моя Пані! В якому терпінні є наш Божественний Учитель! Серце крається при Його виді... Бо Його прекрасне Обличчя так спотворене і збезчещене поличниками і плювками, що Ти ледве чи впізнаєш Його своїми очами."

Пречиста Діва вислухала цей опис, як новину, і зразу же залилася сльозами. Горе і страх огорнули других святих жінок, що слухали Йоана. Тоді Пресвята Богородиця попросила Йоана провести їх усіх у місто для зустрічі з Христом: "Давайте, приспішимо наші кроки, щоб Мої очі увиділи Сина Предвічного Бога Отця, що прийняв людський вид в Моєму лоні. І щоб ви побачили, Мої наймиліші подруги, до чого любов до людства довела Його, Мого Господа і Бога, і скільки то Його коштує, щоб відкупити людей від гріха і смерті, і відчинити їм Небесну браму."

Цариця Неба, і Святий Йоан, і три Марії, і дехто ще із сміливіших святих жінок, що були з Пречистою до кінця, попрямували вулицями міста. А святі ангели на Її просьбу прокладали їм дорогу в залюдненому Єрусалимі. Товпи гомоніли з приводу схоплення Ісуса Назарянина. М'якосерді - оплакували Його долю; їх було найменше. Інші розмовляли про наміри противників Його розп'ясти; другі - доносили, де Він є, і як Його ведуть вулицями, зв'язаного, як злочинця; ще інші мовили про те, як над Ним знущаються; деякі дивувались, що Він злого вчинив, що з Ним так обійшлись. А дехто в сумніві і здивуванні вигукував: "Ось до чого довели Його чудеса! Нема сумніву, що то були шахрайства, бо Він самого себе не може ні оборонити, ні звільнити."

Ангели провели Царицю Небес через товпи, і... Вони зустрілись на крутому повороті вулиці. В найглибшій шані Матір впала в ноги своєму пресвятому Синові, і поклонялась Йому в духу більш запально і ревно, ніж здатні є на це усі сотворені істоти. Вона піднеслась... А тоді Матір і Син глянули на себе несказано ніжно, внутрішньо бесідуючи про своє невимовне скорбіння.

Пресвята Богородиця ступила вбік, і пішла в процесії за Христом Господом, продовжуючи в духу свою бесіду з Ним і Предвічним Отцем. Слова Її душі не є для вимовлення смертним і зіпсованим язиком.

Зранений, збезчещений і знеможений образ Її Божественного Сина на все життя твердо відпечатався в душі Пресвятої Богородиці, і ніколи не зів'янув з-перед Її очей.

Христос, наш Господь прибув до дому Пилата; з Ним - багато із членів ради і незліченна маса народу. Тому що це був переддень Пасхи, жиди згідно з законом не сміли бути "нечистими", навіть - входити в дім поганина. Отже вони не ввійшли в Преторію, тобто судове приміщення римського намісника. Хоч не вагались забруднити душу замордуванням невинного Богочоловіка! Більш згідливий поганин вийшов їм назустріч і спитав: "Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?" (Йоан 18, 29). Жиди відповіли: "Якби

Він не був злочинець, ми би не привели Його до тебе так зв'язаного і закутого." Вони надіялися на скорий суд поганина. Але Пилат бажав знати правду і далі питав: "То ж які злочини, в яких Він завинив?" Тоді вони признались: "Він засуджений, бо чинить заколот в державі. Він хоче зробити себе нашим царем, і забороняє давати податок Кесареві. Він твердить, що є Божим сином і проповідує нове вчення, почавши з Галилеї, і по всій Юдеї, і в Єрусалимі." "Тож візьміть Його самі, -сказав Пилат, - і судіть Його по ваших законах. Я не знаходжу законної підстави, щоб Його судити." Але жиди не уступали: "Нам не позволено когось засуджувати на смерть, чи виконувати такий вирок."

Пречиста Діва, і Св. Йоан, і їм товаришуючі жінки були присутні при цьому сперечанні, бо святі ангели помогли їм дістатись допереду. Марія, закривши лице мантією, тихо плакала кривавими сльозами. У своїм непорочнім тілі Вона тепер відчувала всі ті болі, що мучили Христа, а в душі - віддано відтворювала всі шляхетні акти Христового серця. Вона благала Бога Отця, щоб дарував Їй ласку не згубити з очей Її пресвятого Сина, наскільки це можливо, - аж до Його смерті. Що й було Їй даровано.

А Пилат, вчувши згадку про Галилею, став допитуватися, чи Ісус - із Галилеї. Діставши ствердну відповідь жидів, він надумав зручно позбутися докучників, відправивши їх до поточного правителя Галилеї, Ірода, з котрим він мав натягнуті стосунки. Крім того, тим поступком він думав примиритись з ним. Ірод був тоді в Єрусалимі, святкуючи Пасху жидів. Він був сином першого Ірода, що повбивав дітей у Вифлеємі, щоби між ними знищити новонародженого Месію (Мат. 2,16). Той убійник прийняв жидівську віру в час свого шлюбу з жидівкою. Тому і син його тримався закону Мойсея. Він був обурений, коли ще надавно Пилат устроїв різню повсталих проти Риму галилеян в самому храмі, змішавши їх кров із кровю жертвоприношень. Тепер же Пилат виявляв своєму недругові шану легким коштом, відправивши на його суд одного із підданих; ще й надіявся, що Ірод відпустить Христа, як невинну жертву злоби і зависті священників і книжників.

Ірод зрадів, коли римський правитель Юдеї прислав йому на суд Ісуса Назарянина. Він знав, що Ісус приятелював з Йоаном Хрестителем, котрому він відтяв голову (Марко 6,27), і чув багато про Його діла. Тепер в пустій цікавості сподівався подивляти Його чуда, вважаючи Христа чарівником і ворожбитом. Але Господь мовчав перед убивцею Хрестителя і чужо-ложником. Бо він не заслуговував, щоб почути слова спасення. І не озвався ані словом на клевети й обвинувачення, котрими присутні князі й священники жидів осипали свою жертву. Ірод був завстиджений і розчарований мовчанням і лагідністю Спасителя. Ховаючи своє замішання, він разом із когортою приписаних до нього римських вояків познущався над Господом і, поглузувавши з Нього, відіслав назад до Пилата.

Пилат занепокоївся, коли жиди знову налягли на нього, щоби він видав смертний засуд на невинного Христа. Ще нім вони вернулися з Ісусом від Ірода, він мав розмови із своїми приятелями, із слугами первосвященників і других храмових служителів. Правитель просив їх вплинути на своїх панів і друзів, щоб ті не вимагали смерті для невинного. А він, щоб їх заспокоїти, Його належно покарає, перш ніж відпустити. Пилат мав право по закону перед святом звільняти одного з державних злочинців. Тоді в тюрмі перебував Варава, що в час міського заколоту поповнив вбивство. Отже поганин приватно пропонував жидам, щоб вони вибрали для звільнення Христа, а не убивцю Вараву. В народі рознеслась вістка про ті переговори; всі були настроєні кричати за Вараву.

Тепер правитель із поганського Риму промовив до єрусалимської юрби: "Ви привели цього чоловіка перед мене, обвиняючи Його в підбурюванні людей своїми науками. Перевіривши Його у вашій присутності, я не переконався в справедливості ваших обвинувачень. Та й Ірод, до котрого я відіслав Його, і перед котрим ви повторили свої обвинувачення, відмовився засудити Його на смерть. Досить буде натепер остерегти і покарати Його, щоб Він поправився. Оскільки я маю звільнити котрогось злочинця на свято Пасхи, я звільняю Христа, якщо захочете, щоб Він був звільнений, і покараю Вараву." Але жидівська маса одноголосно закричала: "Досить, досить, не Христа, але Вараву віддай нам."

Так сталося, що пилатова дружина Прокула почула це сперечання і післала Пилатові записку із словами: "Що тобі до того чоловіка? Звільни Його. Бо остерігаю тебе, що вже нині я мала деякі видіння відносно Нього." Це походило від нечистих духів. Бо люцифер з другими чортами були вражені надлюдською терпеливістю, з якою Спаситель зносив всі наруги, і почали сумніватись, чи це часом не Відкупитель світу, що має своєю смертю перемогти пекло. Тому хоч святість цього невинного В'язня була їм осоружна, вони про всяк випадок старалися не допустити до Його смерті на хресті. Прокулі вони навіяли в видіннях, що цей чоловік є праведний і без вини, що якщо її муж Його засудить, то буде позбавлений посади. Та й вона буде бідувати. І тому найліпше, аби Пилат звільнив Ісуса, бо, інакше, нещастя впаде на їх дім.

Подібні злі передчуття диявол вселив у Пилата, а остороги жінки його ще більше налякали. Тому він вже утретє (як каже нам Св. Лука), став сперечатись із жидами про невинність нашого Господа. Але жидів не годен було ублагати. Пилат звільнив Вараву і попросив води. А тоді умив руки в присутності народу, промовивши: "Немає моєї долі у смерті цього праведного Чоловіка, котрого ви осудили. Дивіться, що ви чините, бо я омиваю мої руки, щзоб ви могли зрозуміти, що вони не запятнані кровю Невинного." Пилат бажав такою церемонією оправдати себе і перекласти всю вину на жидівських старшин і народ, що цього вимагав. Осліплені ненавистю жиди згодилися з його міркуванням, вигукуючи: "Нехай його кров впаде на нас і на наших дітей." (Мат. 27, 25).

Святі ангели знайшли таке місце для нашої Цариці в домі Пилата, де Вона могла чути всі суперечки беззаконного судді із книжниками і священниками відносно долі Христа, нашого Спасителя. Подібно до Її пресвятого Сина Пречиста Діва Марія зберігала достойну і лагідну поставу, мовчки страждаючи, коли злобна і наклепницька мова жидів пронизувала Її скорбіюче серце, немов двосічний меч. Але Предвічний Бог Отець приймав Її невисказаний жаль ще більше прихильно і ласкаво, ніж лемент прекрасної Рахилі, що оплакувала своїх дітей, бо їх уже немає (Єр. 31, 15). Бо Пресвята Марія шукала не месті, а прощення для своїх ворогів, котрі віднімали Їй Єдинородного від Отця і Її власного єдиного Сина. Вона точно наслідувала все поведення Христової душі і товаришувала Йому у виявленні найвищої святості і досконалості. Бо Її внутрішні страждання не були перепоною для милосердя, а смуток не зменшував завзяття щодо Божих справ, не перешкоджував духовій опанованості.

Після слів Пилата ще більше виросла несамовита лють священників і фарисеїв. Бо люцифер, не зумівши відвернути цього вбивства, дав волю своїй злобі проти праведності, почав ще дужче розпалювати їхню злість і жорстокість. А римський правитель тимчасом загубився поміж відомою йому правдою і страхом за власну посаду: видав наказ збичувати Ісуса, хоч сам признав Його невинним (Йоан 19,1). Служителі сатани і їх супровід повели Спасителя на місце покарання у крите судове подвір'я, що примикало до пилатового дому. Одні колони підпирали дах, а інші, нижчі, стояли вільно і служили для прив'язування тортурованих жертв. До одної із тих мармурових колон Христа підвели і тісно прив'язали, бо все ще побоювалися, що він - чарівник, і може втекти.

Спочатку вони зняли з Нього верхній білий одяг, той, у котрий зодягнули Ісуса в домі Ірода і, - з таким же безчестям. Грубо шарпаючи, ослабили шнури й ланци, побільшуючи рани від них на зап'ястях і передпліччях. Тоді вуличною богохульною мовою скомандували роздягнутись з тої предивної безшовної туніки, яку Матір зіткала Синові ще у Єгипті.

Так став Господь роздягнутий перед множинами людей. І шість катів туго-натуго прикрутили Його до колони, щоб бичувати, скільки зможуть. Тоді по два нараз почали хльостати Його з усієї сили, і обдумано, як чинять те свідомі слуги сатани. Перша пара шмагала Спасителя батогами з грубих шнурів з понав'язаними вузлами. Все Боже Тіло зразу вкрилося рубцями і синіми набряками; у них зібралась кров, що вже сочилася назовні, і шкіра геть розпухла. Як перші видихнулись з сил, то приступили другі два з твердими ремінними нагаями. Мучителі прикладались ними до вже побитих місць, аж кров вибризкувала із пухлин на їхню одежу, і - заюшила на бруківку... Ті два зійшли, щоб дати місце третій парі катів. Останні мали бичі із сиром'ятної шкіри, тверді, мов верболіз. Ці з себе виходили у своїм старанні, бо їх опанував диявол, що несамовитів при виді терпеливості Христа. Удари протинали вже відкриті рани... Не залишилося ніде живого місця... Кусочки плоті розлітались по кам'яних плитах. Крізь кров зарожевіли кості лопаток; а в других місцях мясо було висічено з ран аж до костей на ширину долоні.

Аби дорешти розтоптати Його незвичайну красу (Пс. 45, 3), нелюди замахувалися в Ісусове лице, в долоні, в ступні, не залишаючи одного неторканого місця у безвинного Ягняти (наскільки Бог Отець на це дозволив; - прим. наша). Його кров струменіла по землі. А шмагання обличчя, п'ят і рук спричиняли неймовірний біль. Погідне й лагідне обличчя так спухло і залилось кровю, що Він вже нічого не бачив. До того всього негідники ще обпльовували Його і зневажали останніми словами. Точне число ударів, нанесених Спасителеві, було пять тисяч сто пятнадцять. Господь і Сотворитель Всесвіту, чия Божественна природа була непідвладна жодному терпінню, у своїй людській плоті і заради нас був зведений до стану посліднього нуждаря, і всі наші недуги взяв на себе, як було заповідано Пророком (Ісая 53, 3).

Всі суміжні вулиці, як і подвір'я дому римського намісника Юдеї, були заповнені народом. Гуторили з піднесенням, чекали на дальше видовище. Серед цього загального збудження Пречиста Діва Марія перебувала віддалік в кутку судового подвір'я разом із трьома Маріями і самим Йоаном. Внутрішнім видінням Вона бачила всі катування і знущання над Її любим Сином. Слух оскорбляли нечувані образи і прокляття, які громадили жиди і погани на свою невинну Жертву. Гострий біль розкраював усе тіло, бо Марія співстраждала із Христом, і за дозволом Найвищого витримувала на собі повну ярість тих всіх 5115 ударів. Хоча тут не було ні ран, ні крові, за винятком кривавих сліз, усеньке тіло і вид Пречистої були спотворені до невпізнання. А ті муки ще дужчали через невимовний біль душі; бо у своїй премудрості Цариця Неба переживала глибше, ніж кожен смертний, всю глибину наруги над невинністю і Божественністю Месії з боку віроломних жидів та інших дітей Адама, котрих Він звільнював від вічної смерті (Проп. 1, 18).

Скатованого Ісуса одягли і перевели у Преторію (в приміщення воєначальників), знов роздягли брутально і далі знущались. Щоб висміяти перед народом, як самозванного царя, Його прибрали в брудну, подерту пурпурову мантію. Сплели корону з грубої тернини і насадили на Його чоло...(Йоан 19,2). Гострі колючки пробились аж до кості, ранили вуха, лізли в очі... Замість скиптра, у зв'язані долоні встромили очеретяну тростину. Так прибрали Того, Хто за своєю Божественною природою і за всяким правом був Царем над царями, і паном над панами. Були тут присутні священники із фарисеями. Всі наявні римські вояки збилися круг Нього, і навипередки змагалися у богохульному висміюванні і в завдаванні мук. Одні клякали на коліна, глузливо примовляючи: "Хай Бог спасе Тебе, царю жидів." Другі - били в лице чи по терновому вінцю на голові, або - плювали в вид Його. Були, немов навіжені, бо їх усіх опанував люцифер.

Тоді Пилатові здалось, що ця подоба людини, котра звалася Ісусом з Назарету, може зворушити і присоромити серця того немилосердного народу. Він наказав привести Ісуса з Преторії, підвести до відкритого вікна, аби всі бачили Його, скатованого, з терновою короною і в одінні блазня. При цьому він гукнув до натовпу: "Ось - чоловік!" Але народ лишився невблаганним.

Коли змордований Ісус став у вікні, Божа Матір упала на коліна і відкрито віддала Йому почесть, належну Богочоловікові. До Неї прилучилися Св. Йоан із святими жінками, і їх ангельський Небесний супровід.

Слова Цариці

Ось, добре обміркуй, Моя найдорожча, яку з цих доль волієш вибирати, дивлячись на Мого Сина і на Мене. Якщо ти бачиш твого Відкупителя, Обручника, Провідника - скатованого, страждаючого, увінчаного терням, окритого ганьбою і - рівночасно прагнеш мати частку в Ньому, і бути членкою Його Містичного Тіла, то не випадало би, а навіть було б неможливо, - щоб твоє життя занурювалося у потіхи плоті. Ти мусиш бути переслідуваною, а не гонителем, пригнобленою, а не -гнобителем; тою, що хрест несе, що стикається з обмовою, а не - що обмовляє; тою, що терпить, а не -змушує терпіти когось з ближніх. Противно, ти мусиш себе напружувати для їх навернення і спасення, оскільки це є згідне з твоїм покликанням і станом досконалості. Ось це є приділ приятелів Бога і спадкоємство його дітей у смертному житті. На цьому полягає їх участь в благодаті й славі, яку для них купив Мій Син і Господь своїми муками, ганьбою і смертю на Хресті. Я теж співпрацювала в тих трудах, і перенесла горе та страждання, котрі ти зрозуміла. Бажаю, щоб ти ніколи не позволила їм щезнути з глибин твоєї пам'яті. Всевишній мав насправді досить сили, щоб в цьому світі вивищити вибраних своїх, щоб дати їм багатств і ласки більш, як іншим, щоби вчинити їх могутніми, як льви, аби нагнути решту людства під їх непереможну власть. Але то не годилось їх вивищувати в такий спосіб, аби людей не ввести в хибну гадку, що ніби велич криється у тому, що ми видим, а щастя - у земних достатках. А то - як звабиться їх, що забудуть про чесноти і притемнять в собі славу Господа, - то не досвідчатимуть дієвості ласк Божих, і перестануть прагнути духовних і непроминаючих речей. Це є наука, котрої хочу, щоб ти училась безнастанно, і в якій мусиш просуватись день у день, стосуючи у ділі все, що зрозуміла, і чого навчилась.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:14 | Повідомлення # 32
ХРЕСНА ДОРОГА

Присуд Пилата публічно проголошено. Хрест із твердого дерева завдовжки 4.5м звалено на скалічені плечі нашого Спасителя. Щоб Він міг нести свій хрест, кати звільнили трохи пута на Його руках; але інші шнури залишили, щоб мати змогу шарпати Ним у дорозі. Крім того, для більшого знущання Господеві накинули на шию дві мотузяні петлі.

Герольд-звістун почав дорогою голосити засуд, і вся клекочуча маса людей з катами й вояками безладно посунула вулицями міста від дому Пилата до горба Голгофти. Із радісним лицем глядів Господь на хрест, ще нім прийняв його на плечі, а потім заговорив до нього в духу: "О Хресте, милий Моїй душі, при­ладжений тепер і готовий вгамувати Мою жагу! Прийди до Мене, щоб міг Я бути взятий в твої руки... І, щоб прикріплений до них, немов на вівтарі, зістав Я прийнятий Отцем Предвічним, як Офіра для повсяк­часного примирення Його із людським родом. Щоби на тобі вмерти, Я зійшов з Небес і прийняв вразливу смертну плоть; бо ти повинен бути отим жезлом, з котрим восторжествую Я над всіми ворогами; - тим ключем, котрим Я маю відімкнути браму Неба для вибраних усіх (Ісая 22, 22); - прибіжищем, в якому винуваті сини Адама знайдуть милосердя і, - домом скарбів для збагачення в їх бідності. На тобі Я бажаю превознести й прикрасити неславу і ганьбу поміж людьми, щоб Мої приятелі могли приймати їх весело, і йти за Мною по стежині, котру завдяки Тобі Я для них відкрию. Мій Отче і Предвічний Боже! Я визнаю Тебе, як Господа Неба і землі (Мат. 11, 25). Віддаючи себе під Твою власть і Божественні бажання, Я беру на свої плечі дерево для жертвування Моєї невинної і вразливої людської природи, і приймаю його по добрій волі для спасення людей. Прийми ж, Предвічний Отче, цю пожертву, як згідну із Твоєю справедливістю, щоб відсьогодні і надалі вони не були більше слугами, а синами і наслідниками Твого Царства зі Мною разом." (Рим. 8, 17).

Пречиста Діва духом знала про все, що відбувалось в серці Господа. Надприродним розумінням Вона негайно розпізнала всю безконечну вартість хресного дерева з моменту, як воно лишень діткнеться обожествленного людського тіла Ісуса, нашого

Спасителя. Разом із ангельськими духами Пресвята Богородиця відразу вшанувала хрест, навіть словами й почуттями, подібними до Господніх. Так само Вона вторила Ісусові в Його молитві до Предвічного Отця. А в відповідь на кривдне розголошення герольдом по вулицях беззаконного засуду на Господа Пресвята Марія знайшла у собі сили, щоб скласти гимн прослави невинності й безгрішності Її Сина і Бога. Спосіб Її поведення був гідним захоплення: бо як Христос страждав, так точнісінько терпіла Божа Матір, - без відпочинку, їжі, сну, в великих болях, і в тих самих тривогах за долю Його мучителів, невдячного народу і усіх людей, за котрих на смерть ішов Спаситель.

Через Марію рука Бога вчинила ще одне таємне чудо проти пекольних сил. А було так. Люцифер і підручні біси активно співділали з катами впродовж усіх знущань над нашим Господом і Відкупителем. Лише коли Він взяв на себе хрест, вони стривожились, відчувши незрозумілу дрож і кволість. У страху і лихих передчуттях князеві темряви здалось, що Страсті й смерть Ісуса Назарянина якимось чином грозять загибеллю для його панування на землі. Щоби уникнути незрозумілої загрози, дракон рішився уступитись з місця Хресної дороги, і втекти з усіми чортами назад в пекло. Але задум їх зірвався, коли Цариця Неба і землі звеліла їм зостатися на місці. Бо Найвищий дав Їй доручення і владу притримати нечисту силу аж до Господньої кончини. Біси не мали сил опертися Марії, і були змушені воліктись з походом , мов злочинці, ведені на страту.

А людські лиходії, визуті із совісті і добрих почувань, мучили Ісуса всю дорогу. Одні шарпали вперед, щоби скоріше йшов, другі - назад, щоб зупинити... Під тягарем хреста Він спотикався, падав... На свої рани на колінах... Та ще й чотири-й-півметровий хрест ранив плече, бив по терновому вінку, вганяючи голки ще глибше. До того ж на протязі усього шляху слуги пекла не щадили Йому огидних слів, плювали в очі, жбурляли в них дорожну пилюку... в ті добрі, милосердні очі! Він тратив дихання; Він ледь тримався на ногах.

Натовп зростав, і скорбна Матір лишилася позаду. Вона звернулась до Предвічного Отця, щоб Він дозволив Їй стояти під Хрестом, щоб бачила Вона конання Сина. За згодою Небес Пречиста Діва розпорядилась, щоб ангели здійснили це бажання. Завулками вони Її провели швидко на стрічу з Сином. І ось, Вони знову мовчки стрінулись стерпілими очима; лиш душі Їх до себе промовляли... Пречиста Матір в духу прославляла Сина й Бога, жалілась, що не може ні звільнити Його з ваги хреста, ні приказати ангелам, щоб пособили. Та лиш благала, щоб Він натхнув цих лиходіїв знайти для Нього поміч. Христос Господь прийняв оцю молитву. Так трапилось, що Симона з Киринеї зобов'язали нести хрест спільно із Господом. Фарисеї і кати були спонукані до цього заходу: одні з обави, щоб Ісус не вмер ще перед розпинанням, а деякі - із співчуття.

А Пречиста Богоматір, прямуючи слідами свого Сина, ледь жива, так промовляла до Нього в своїм серці: "Мій Сину і Предвічний Боже! Світло моїх очей і життя моєї душі! Прийми, о Господи, мою жертву, що я неспосібна облегшити Тебе із бремені Хреста, і як донька Адама, -самотуж його понести. Бо то я повинна згинути на нім з любові до Тебе, так як Ти тепер прагнеш на ньому вмерти, кохаючи найгарячіше людський рід. О любвеобильний Примирителю між справедливістю і провиною! Як задушевно обнімаєш милосердя серед таких великих зранень й страхітливих образ! О Добро­дійносте без міри і границь, що дозволяє на такі муки і обиди!.. - Для того, щоб спромогтися на більшу ниву для ревності і щедрості своєї! О Любове безмежна й найсолодша! Най би серця і волі всіх людей були Моїми, щоб не могли вони відплачуватись так невдячно за те усе, що терпиш Ти! О, хто промовить до сердець тих смертних, щоб їх навчити, як завинили вони Тобі, що так високо заплатив, щоб від загибелі спасти їх!"

Слова Цариці

Бажаю, щоб овочем послуху, з котрим ти пишеш цю історію Мого життя, було те, що ти станеш Нашою правдивою ученицею, Мого Сина і Моєю. Головною ціллю тих захоплюючих і достойних таїнств, про які тобі звістили, - і наук, котрі Я часто повторяла тобі, є те, щоби ти начисто заперечила і обібрала себе, відчу­жуючи твоє серце від усякого прив'язання до сотворінь, щоб не бажала посідати їх, чи приймати для іншого вжитку. Цим заходом ти подолаєш перепони, котрі дияволи намагаються розставляти перед небезпечною податливістю твоєї вдачі. Ось так Я, що знаю тебе, дораджую, і веду тебе, повчаючи і поправляючи, як твоя

Мати і Вихователька. Через надприродну науку ти знаєш про таїнства Страстей і смерті Христа, і про єдино правильний спосіб життя, котрим є Хрест; і знаєш, що не всі покликані є вибраними. Много є тих, що хочуть йти за Христом, і дуже мало таких, хто справді настроює себе, щоби Його наслідувати; бо як лише відчують терпіння Хреста, його відкидають. Обтяжливі зусилля є дуже болісні і противні людській вдачі через плоть; а овочі духа є більш приховані; тому немногі керуються світлом. По тій причині серед смертних є так багато тих, хто забуваючи про вічні правди, шукають плоті і неустанного вживання її втіх. Вони настирно стара­ються про почесті і утікають від ураз. Вони змагають до багатства і гордують бідністю.Вони прагнуть задоволень і жахаються умертвлень. Всі вони є неприятелями Христового Хреста (Фил. З, 18), і із великим обридженням втікають від нього, вважаючи його посліднім безчестям, цілком як ті, що розпинали Христа Господа.

Ще інший обман розійшовся по світі: многі уявляють собі, що йдуть за своїм Вчителем Христом, хоч ні не переносять страждань, ні не натужуються у трудах. Вони вдоволені, що уникають поповнення великих гріхів, і все їх досконалення виливається у свого роду обережність чи пусте самолюбство; відтак вони не мають сили ущемити в чомусь свою волю і вправляти будь-які чесноти за рахунок власної плоті. Вони легко би уникнули цього самоошукання, коли б усвідомили собі, що Мій Син є не лише їх Відкупителем, але й Учителем; - що Він залишив у цьому світі скарби свого Відкуп­лення не тільки, як засіб проти їх вічної загибелі, але і як необхідний лік проти недуги гріха в людській природі. Ніхто не відав стільки, що Мій Син і Господь; ніхто краще не розумів, що таке любов, ніж Божественний Господь, хто був самою Мудрістю і Милосердям; ніхто не був більш здатним сповнити всі свої бажання (Йоан 4, 16). І все-таки, хоч Він міг легко те зробити, Він вибрав не життя вигод і ніження для плоті, але оце - повне трудів і болів. Бо Він судив, що Його науки будуть неповними і недостатніми для відкуплення людей, якщо Він не зуміє їх навчити, як перемагати диявола, плоть і самих себе. Він бажав їм прищепити розуміння, що ця прекрасна перемога досягається через Хрест, через труди, покуту, умертвлення, через приймання зневаг; через все те, що є печаттю вирізнення (з-поміж людей; - прим. наша) і доказом правдивої любові, і умовним гаслом вибраних.

РОЗП'ЯТТЯ

Наш Спаситель прибув на гору Голгофту. На Ньому мав здійснитись гострий засуд, котрий Бог відкликав для Ісаака, коли випробовував кріпость віри його батька Авраама (Буття 22,9). Гора була місцем безчестя і страчування найпідліших злочинців, і дух від їхніх останків затруював повітря. Прибув туди скалічений, спотворений і виснажений, - один біль і смуток...

Пресвята Матір, предвиджуючи скоре сповнення Відкуплення, так в духу промовила до Бога Отця: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти - Отець Твого Єдинородного Сина. Перед віками Він народжений, як Бог від істинного Бога, іменно - від Тебе, а як людина, - народився з мого лона, і прийняв від мене цю людську природу, в якій тепер страждає. Я випестила і викормила Його біля моїх грудей... І як найліпшого з Синів, що будь-коли родились з сотворіння, я кохаю Його материнською любовю. Як Матір Його, я маю природне право до пресвятої людської частини Його Особи, а Твоє Провидіння ніколи не порушує жодних прав, які мають Твої сотворіння. Ось це право Матері я уступаю тепер Тобі, і ще раз складаю в Твої руки Твоєго і мого Сина, як офіру для Відкуплення людини. Прийми, мій Господи, це благосприємливе жертвування, бо це є більше, ніж я могла би дати, віддаючи себе на жертву чи терпіння. Ця офіра є більшою не лиш через те, що мій Син є правдивим Богом і від Твоєї власної Сутності, але й тому, що ця присвята причиняє мені багато більший біль і горе. Бо якщо би долі помінялись, і мені було б дозволено умерти, щоб зберегти Його життя святе, я би вважала це великою полегшею і сповненням моїх завітних бажань." Найвищий прийняв найбільш прихильно цю молитву і дальше виявляв Пречистій свою Волю, щоби Вона на повну свою силу могла єднатись з Ним в офірі Його Єдинородного.

Була вже шоста година, тобто наше полуднє, коли кати роздягли Спасителя із одягу, і теж - із тканої одностайної туніки. Оскільки туніка була свобідна і не розстібалася спереду, вони стягнули її через голову

Ісуса, незважаючи на терновий вінець. Не по-людськи, вони здерли туніку разом із вінцем. Знову відчинились усі рани на Його голові, деякі - ще з колючками внутрі. Безжалісно вони знову посадили вінець на Його священну голову, ще більш роз'ятрюючи рани. А, віддираючи туніку від вже засохлих по усьому тілі ран, - завдали Йому нового болю. Одежу з Ісуса скидали чотири рази: щоб бичувати на тюремному дворі, щоб зодягати Його в мантію блазня, щоб знову вбрати Його у туніку, і накінець, - зараз. Цей останній раз був найболючішим через незліченні рани, загальне виснаження і і зимні пориви вітру, що кружляв на горі.

Святий хрест лежав на землі, і кати готовились до розпинання Ісуса і двох розбійників. А наш Відкупитель і Господь молився до Отця Небесного такими словами: "Предвічний Отче і мій Господи Боже! Незбагненному маєстатові Твоєї безмірної доброти і справедливості я жертвую усю мою людську природу і все, що згідно із Твоєю волею я осягнув, зійшовши з Твоїх грудей, щоби прийняти вразливу і смертну плоть для Відкуплення людей, братів моїх. Я офірую Тобі, Господи, разом із собою і мою найлюбішу Матір, її любов, її найдоско­наліші труди, її смуток, її терпіння, її гарячу і розсудливу ретельність, щоб мені служити, мене наслідувати і супроводити аж до смерті. Жертвую Тобі маленьке стадо моїх апостолів, святу Церкву із спільнотою вірних, таку, яка вона є зараз, і якою має бути до кінця світу; із нею я жертвую Тобі всіх смертних дітей Адама. Все те я кладу в Твої долоні правдивого і всевладного Господа Бога. А щодо моїх желань, то я терплю і вмираю за всіх і бажаю, щоби усі спаслися, при умові, що підуть за мною і спожиткують із мого Відкуплення. Так вони зуміють вийти з-під рабства диявола, щоб бути Твоїми дітьми, моїми браттями і співнаслідниками ласки, яку я заслужив. Особливо, о мій Господи, поручаю Тобі убогих, погорджуваних і засмучених, котрі є моїми приятелями і йдуть за мною дорогою Хреста. Хочу, щоби праведні і вибрані були записані у Твоїй предвічній пам'яті. Благаю Тебе, мій Отче, затримай Твоє покарання і не підноси бича Твоєго правосуддя над людьми; не допусти, щоб вони були покарані, так як заслуговують за свої гріхи. Будь відтепер Отцем для них, як Ти є моїм. Молю Тебе також, щоб з Висоти вони дістали поміч розважувати про мою смерть з благочестивою любовю й одержали просві-чення. І молюся за тих, що переслідують мене, аби вони були навернені до правди. А понад все я прошу Тебе о прославу Твоєго невимовного і пресвятого Імені."

Пречиста Діва Марія у духу вторувала молитві і благанням Божого Сина відповідно до своїх можливостей. Вона вірно сповняла бажання Ісуса, яке Він Їй висловив у перших своїх словах, ще як новонароджене Немовля: "Стань подібною до мене, Моя улюблена." Так продовжувала здійснюватися обітниця Христа, що у відповідь на дане Йому людське існування дарував Пресвятій Богородиці нове існування у Небесній ласці вище всіх сотворінь.

Тим часом кати скомандували Ісусові лягти на хрест, щоби відмірити точки для свердління дір під цвяхи розпинання. Учитель покори підчинився. Але вони навмисне зробили позначки набагато дальше від Його долонь, щоби при розпинанні завдати ще більших мук. Пречиста Діва розуміла їх звірячий намір. І коли Ісус піднявся із хреста, поки кати провертять діри, - цілувала Його руку з найбільшою пошаною, потішала Його перед розп'яттям...

Діри проверчені. Один з катів натягнув Ісусову руку на отвір, а другий - прибив великий грубий цвях через долоню. Вени і сухожилля обірвались, розсунулись кості руки, що сотворила Небеса і все, що існує... Натягнувши другу руку, вони виявили, що вона не дістає до проверченої діри. Так було зловмисно задумано. Отже вони обв'язали ту вільну руку петлею із ланцюга, натягнули її насильно до отвору, і прибили другим цвяхом. Після того - схопили ступні, наложили одну на другу, зв'язали тим самим ланцюгом і натягнули до третьої діри. Великий цвях був загнаний у хрест через обидві ступні. Тепер святе тіло, в котрому жив Бог, було пришпилено в безруху до святого Хреста. Всі члени Його тіла - кості грудей, плечей, рук і ніг -були вивихнуті із своїх суставів з обірваними сухожиллями.

Тоді вони підтягнули хрест за нижній кінець до діри в землі; одні підпирали його плечами, інші -підштовхували галабардами і списами, аж поки хрест із Спасителем не став на своє місце перед очами всіх присутніх з різних країн і народів. Не можна обійти мовчанням ще одну жорстокість, причинену Ісусові, коли кати підпирали гострими вістрями пік не деревяний хрест, а живе тіло під пахами Господа. При цьому видовищі голосні крики обурення знялись поміж народом. Жиди богохульствували, милосердні - ридали, чужинці - чулись приголомшені. Деякі апелювали до других глядачів; інші відвертали голови з жаху і жалю; частина сприйняла ці люті звірства, як остереження для себе; ще інші голосили, що Він - праведник. Всі ці різноликі настрої, немовби стріли, пронизували серце боліючої Матері. Святе тіло точилось тепер кровю від цвяхових ран, що ще дужче роз'ятрились від стрясіння, коли хрест упав нижнім кінцем в викопану яму. То були витриски - фонтани, до котрих пророк Ісая закликав спішити з ликуванням, щоби гасити нашу спрагу і відмивати плями людських гріхів (Ісая 12, 3).

Після того вони розіп'яли й обох грабіжників, праворуч і ліворуч Спасителя, щоб Його принизити ще дужче. Фарисеї і священники, забувши про злочинців, всю свою їдь скерували на безгрішного і Святого. Киваючи головами з презирством і насмішкою (Мат. 27, 39), вони жбурляли каміння і грудки землі в Ісуса, примовляючи: "О ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш його, спаси тепер себе; других спасав, а себе - не може. Якщо це Син Божий, най зійде з хреста і ми повірим в нього." (Мат. 27, 42).

Обидва бандити напочатку теж Його висміювали: "Якщо ти - Син Божий, то врятуй себе і нас." Це лихослів'я обох злодіїв найбільше боліло Господа, бо вони були так близько смерті, і страждали, і намарно губили свої, дорогоцінні для Бога душі. Висячи високо на хресті, Ісус промовив: "Отче, відпусти їм, бо не відають, що чинять."(Лука 23,34). Ці слова надлюдського милосердя (як і заступництво за нього особисто Божої Матері), змягчили душу Дизми, одного з розбійників. Сповнений жалю і каяття за свої гріхи, він так звернувся до товариша з докором: "Чи не боїшся Бога ти, що покутуєш ту саму кару? А ми - таки справедливо, бо дістаєм належне за наші вчинки; але цей Муж не зробив нічого злого." А тоді сказав до Господа: "Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство!" (Лука 23, 40-42).

В душі цього злодія, в душах римського сотника і в інших почали дозрівати плоди Відкуплення. Але першої ласки удостоївся Дизма, що почув друге слово Спасителя: "Амінь, кажу тобі: сьогодні будеш зі Мною в раю."

Оправдавши розкаяного грішника, Ісус звернув свій ніжний погляд на терплячу Матір, що стояла під хрестом із Св. Йоаном. І - мовив до Матері: "Жено, ось син твій." А до апостола Йоана: "Ось Мати твоя." (Йоан 19,26). Господь назвав Пречисту просто жінкою, а не матірю, цілком намірено. Бо у цю годину Страстей саме звучання теплого слова "мати" давало би якусь полегшу Його неймовірним стражданням. А Спаситель бажав свою чашу випити до дна.

Вже наближалася дев'ята година дня, хоч тьма і неспокій в природі нагадували тривожну ніч. Наш Спаситель вчетверте мовив сильно й голосно, так що всі кругом почули: "Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?" А потім додав: "Спраглий я." Оба висловлення стосувались не особистих душевних переживань і тілесних мук Ісуса, а виявляли печаль і уболівання Господа через факт, що много грішників ще не виявляли скрухи при виді Його страждань і навіть ніколи не покаються. Але злонамірені жиди й кати поспішили намочити губку в жовчі й оцті, і підняли на тростині до Його уст. Так було сповнено пророцтво царя Давида: "Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом." (Пс. 69, 22).

Тоді Ісус промовив в шостий раз: "Сповнилося." Це означало, що завершилися Його діяння і праця на землі. Спаситель зніс до Неба очі, востаннє мовивши: "Отче, в Твої руки віддаю мого духа!" І - опустивши голову, замовк. У цю ж мить Божественною силою цих слів люцифер і всі його демони були скинуті в найглибші провалля пекла, де вони оціпеніли на три дні, як я оповім у дальшому розділі.

Непобідима Цариця і Пані всіх чеснот була свідомою учасницею усіх цих діянь, як Матір Спасителя і Сострадальниця в Його Страстях. Бо Вона, як і Христос, добровільно перейшла через всі Його страждання, невидимо приймаючи на себе все, що Він зазнав, із судорогами смерті і прошиваючим, викінчуючим болем включно. А не загинула лише тому, що Найвищий чудесним способом оберігав Її від смерті. Пречиста Діва залишалась під Хрестом аж до самого вечора, аж доки священне Тіло було зняте і віддане похованню.

Слова Цариці

Моя доню, старайся всіми силами твого ума, усе твоє життя пам'ятати про таїнства, об'явлені тобі у цій главі.

Як твоя мати і вихователька, Я попрошу Господа викарбувати у твоїм серці те знання, якого Я удостоїла тебе; щоб назавжди лишалося воно закріпленим, як довго ти живеш. У відповідності із тим благословенням тримай у пам'яті Христа розп'ятого, котрий є Моїм Божественним Сином, а твоїм Обручником. І ніколи не забувай про Його страждання на Хресті і ту науку, якої Він навчав про Хрест. Це - дзеркало, біля котрого тобі велено приодягатись в усі твої прикраси, і джерело, з якого маєш зачерпувати свою внутрішню красу, мов істинна княжна (Пс. 45, 14), щоб приготуватись, ввійти і запанувати, як дружина верховного Царя. Цей почесний титул зобов'язує тебе з усіх сил намагатись наслідувати Його, наскільки це узгоджується із твоїм становищем, і - дається тобі через Його ласку. Тому бажаю, щоб відтепер і надалі ти жила розп'ятою з Христом, повністю уподібнена до свого приміру і взірця, і мертва для цього земного життя (II Кор. 5, 15).

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:15 | Повідомлення # 33
МАРІЯ - НАСЛІДНИЦЯ ЗАСЛУГ ХРИСТА

Серед таїнств, зв'язаних з діяннями Ісуса Христа, є Його молитва на Хресті, до Бога Отця. Молитва була звершена ще перед сімома висловами страждучого Спасителя, котрі записали Євангелисти. Насправді ця молитва представляла собою послідню волю чи тестамент, що їх складає правдивий і мудрий Батько, коли відписує маєток своїй сім'ї, то значить - усьому людському родові. У цю смертну годину наш Господь розпорядився всіми духовними скарбами і багатствами, які Він зібрав для людства на протязі своєї земної подорожі. Спаситель на хресті точно вказав, хто буде законним спадкоємцем, а хто буде позбавлений наслідства і чому. Все те чинив Він на підставі повного узгіднення із Волею Його Предвічного Отця, як верховного Господа і найсправедливішого Судді всіх сотворінь. Ця остання воля була закрита і запечатана для людства. Про неї знала тільки Божа Матір, бо Бог Її призначив вселенською Наслідницею всього сотвореного і виконавцем тестаменту. Бо як Предвічний Отець передав все сотворене Синові, так і Божий Син, вмираючи для нашого спасення, вручив всю спадщину своїй Пресвятій Матері за Її надзвичайні заслуги. Так було мені повідомлено з метою більшої прослави нашої Цариці, і - щоби грішники шукали порятунку в Неї, як у Хранительки всіх скарбів Відкуплення. Уся необхідна поміч і підтримка для людства знаходяться в руках Пречистої Діви Марії, і Вона управнена роздавати їх відповідно до своєї найсолодшої доброти і щедрості.

Отже, коли святе дерево Хреста було піднесене на Голгофті, зносячи з собою вгору розп'яте Воплочене Слово, Спаситель так промовив в духу до Бога Отця: "Мій Отче і Предвічний Боже! Визнаю і величаю Тебе із дерева цього Хреста, і жертвую Тобі офіру хвали у моїх Страстях і в смерті. Бо благодатним об'єднанням з Божественною сутністю Ти возвисив мою людськість до найвищої гідності, гідності Христа Богочоловіка, миропомазаного Твоєю власною Божественністю. Я визнаю Тебе за повноту усіх можливих ласк і слави, які

Ти надав моїй людській природі від першої миті мого Воплочення, і за те, що з-перед віків аж по нинішню годину Ти ввіряв мені всю повновласть над всесвітом, як в чинах благодаті, так і - природних діянь. Ти учинив мене Господом Небес і стихій (Мат. 28, 18), сонця, місяця і звізд; -вогню, повітря, суходолів і моря, і всіх сотворінь у них, живих і неживих. Ти зробив мене Рядителем пір року, дня і ночі, із повним пануванням й володінням по моїй вільній волі. І Ти настановив мене, як Голову, Царя, і Господа всіх ангелів і людей (Ефес. 1, 21), щоб керувати і розпоряджатись ними, карати злих і нагороджувати добрих (Йоан 5, 22). Ти владу й силу дав мені усіми речами рядити: від Небес найвищих аж до проваль найглибших пекла (Одкр. 20, 1). У мої руки положив Ти вічне усправедливлення людей, імперій, царств, князівств, великих і малих, багатих і убогих, і всіх отих, що визнати спосібні Твою ласку й славу. Ти вчинив мене Оправдувачем, Відкупителем і Прославителем, всевладним Господом усього людського роду, життя і смерті, і святої Церкви: її дорогоцінностей, законів і благословень ласки. Все те, мій Отче, Ти довірив в мої руки, піддав під мою волю й постанови! І за це я визнаю, славлю і величаю Твоє пресвяте Ім'я."

"Тепер, мій Господи і Предвічний Отче, у хвилю, коли я вертаюсь з цього світу під Твою Правицю через оцю смерть на Хресті, якою завершив я задачу Відкуплення людей, мені доручених, - бажаю, щоби цей самий Хрест став трибуналом правосуддя Нашого і милосердя. Прибитий до нього цвяхами, бажаю судити тих, за кого я віддав моє життя. Оправдавши моє діло, хочу розділяти скарби із мого приходу у світ, і теж - із моїх Страстей і Смерті, - між праведних і між негідних, кожному у відповідності з заслугами його трудів: любові чи ненависті. Я старався, щоб здобути усіх смертних, і запросив їх мати частку у моїй дружбі й милосердю. Із першого моменту мого Воплочення я неустанно працював для них, переносив невигоди, утому, образи, безчестя, наруги, бичі, терновий вінець, а тепер ось терплю гірку смерть на Хресті. Я виблагав для них усіх Твою безмежну доброзичливість; чував в молитві, постив, мандрував кругом, навчаючи їх дороги до вічного життя. Наскільки від мене це залежало, я старався забезпечити вічне щастя для усіх людей, поскільки я заслужив його для всіх, не виключаючи нікого. Я заснував і розбудував закон милосердя, і твердо, і назавжди заснував Церкву, в котрій усі людські істоти можуть бути спасені."

"Але у Нашому знанні і предвидінні Ми свідомі є того, що через їхню злість і бунтівничу впертість не всі люди хочуть погодитись на Наше вічне спасення для них, чи скористати із Нашого милосердя й дороги, яку я відчинив для них моїм трудом, життям і смертю; але -багато з них будуть воліти слідувати своїми грішними шляхами у загибель. Справедливий Ти є, мій Господи і Отче, і найправедніші є Твої суди! (Пс. 69, 17). І тому, оскільки Ти вчинив мене Суддею живих і мертвих, добрих і лихих (Діянія 10, 42), правильним є, щоб я давав добрим нагороду за те, що послужили та пішли за мною, а грішникам - покарання за їх розбещену упертість; - щоб праведні дістали частку в моїх добрах, а лихі - були позбавлені спадщини, котру вони відмовляються прийняти.

І ось тепер, мій Предвічний Отче, в моїм і Твоїм Імені і для Твоєї прослави я чиню мій останній заповіт згідно із моєю людською волею, що співпадає із Твоєю предвічною Божественною Волею. Найперше маю я згадати про мою Пречисту Матір, що дала мені людське існування. її я призначаю моєю єдиною і повноправною Наслідницею всіх дарів природи, ласки й слави, що є моїми. Вона має бути Господинею і Власницею їх усіх. Дари і ласки, які Їй личать, як людському сотворінню, Вона отримала вже тепер; а ті, що стосуються слави, -я їх обіцюю надати Їй у свою пору. Я бажаю, щоб Вона була Владичицею ангелів і людей, перебрала їх у повне власництво і панування, і діставала службу й послух від усіх. Демони мають Її боятись і підкорятись Їй. Усі творіння нерозумні - небо, зорі, планети, стихії з усіми живими істотами, птахами, рибами й тваринами, що в них містяться, - так само мають Їй піддатись і визнати Її, як свою Пані, воздаючи хвалу і прославляючи Її зі мною. Бажаю також, щоб Вона була Скарбником і Розподільником всіх дібр у Небі й на землі. Все, що Вона призначить і виділить у моїй Церкві для моїх дітей і синів людських, має бути затверджено Трьома Божими Особами. І на все, що Вона попросить для смертних тепер, опісля і завжди, - Ми маєм погодитись відповідно до Її волі і бажань."

"Святим ангелам, що послухались Твоєї святої і справедливої Волі, я призначаю на помешкання найвищі Небеса, як їх належне і вічне місце проживання, і - з радостями користання із вічного споглядання і щедрот нашої Божественності. Я бажаю, аби вони втішалися своїм непроминаючим посіданням укупі з Нашим товариством і приятелюванням. Ухвалюю, щоб вони визнали мою Матір, як їхню законну Царицю і Пані, щоб Їй служили, супроводжували, опікувались Нею, носили Її на руках в усі місця і часи, слухаючи Її в усьому, що Вона ухвалить і прикаже."

"Демонів, збунтованих проти Нашої досконалої і святої Волі, я відкидаю і позбавляю Нашого споглядання і товариства. Я присуджую їх знову до Нашої неприязні, до вічної втрати Нашої дружби і слави, до усунення від споглядання моєї Матері, Святих і моїх друзів - Праведників. Я призначаю і приписую їм на їх віковічне помешкання місце, найбільш віддалене від Нашого Царського Трону, а іменно - пекольні печери - центр землі, позбавлені світла і повні жаху моторошної тьми (Юда Тадей 6). Я ухвалюю, що це буде їх частка і спадщина, вибрана ними в їх гордості й упертості супроти Божественної Істоти і Божих постанов. У тих вічних темницях мороку вони будуть мучені непроминаючим і невигасним вогнем."

"Із множини людей у повноті Моєї доброї волі - я кличу, вибираю і відділюю всіх праведних і загодя вибраних, що через мою ласку спасуть себе, мене наслідуючи, творячи мою волю і слухаючись мого святого Закону. Їх, безпосередньо після моєї Пречистої Матері, - Я визначаю, як спадкоємців всіх моїх таїнств, моїх благословень, скарбів моїх Святих Тайн, тайн, що містяться у Святому Писанні; - моєї покірності, лагідності серця, чеснот: віри, надії, любові, розсудливості, справедливості, стійкості і стриманості; - моїх Божественних дарів і ласк; - мого Хреста, трудів, погорди, вбогості і обнаженості. Це має бути їхня частка в цьому теперішньому смертному житті. Поскільки вони їх мусять вибирати, щоби хосенно трудитись, я призначую їм випробування, які я вибирав в цьому житті для себе, - як запоруку моєї дружби, щоб вони їх зносили із радістю. Я пропоную їм мій захист й оборону, моє святе натхнення, мої ласки і потужну поміч, мої благословення й оправдання відповідно до постави кожного і степені його любові. Обіцюю бути для них Батьком, Братом і Приятелем, а вони мають стати моїми вибраними і любими дітьми. І як таких, я їх призначую наслідниками всіх моїх заслуг і скарбів без всяких обмежень. Бажаю, щоб усі, що будуть згідні, користали з дібр моєї святої Церкви, та із Святих Тайн; і - щоб у випадку втрати моєї дружби вони були спосібні себе відновлювати і відзискувати назад мої ласки й благословення через очищення моєю кровю. Для них усіх має бути відчинене заступництво моєї Матері і Святих; і Вона їх ви'знає за своїх дітей, оберігаючи їх і тримаючи, як своїх власних. Мої ангели будуть їх обороняти, вести, захищати, і на руках носити, щоб не спіткнулися вони; а якщо вони упадуть, - мають помогти їм встати (Пс. 91, 11-12)."

"Подібно ж, така є моя воля, щоб мої праведні і вибрані стояли високо понад осудженими і демонами, так щоб мої противники їх боялись і слухали; щоб всі розумні і нерозумні сотворіння їм служили; щоб усі діяння небес, планет і зірок були сприятливі для них і давали їм життя; щоби земля, її стихії і тварини їх удержували; щоб всі сотворіння, що є моїми і служать мені, були їхніми і також служили їм, як моїм дітям і приятелям (І Кор. З, 22); і їх благословення буде в росі із неба і овочах землі (Буття 27,28). Бажаю з ними мати мою втіху (Прип. 8, 31), відкривати їм мої тайни, задушевно з ними розмовляти, і жити з ними у воюючій Церкві під видами хліба і вина, як ревна і неомильна запорука вічної щасливості і слави, що були їм обіцяні. У цьому я чиню їх учасниками і наслідниками, щоб вони могли втішатись цим зі Мною в Небесах за довічним правом і в незмінній красі."

"Даю згоду, щоби приреченим і осудженим, (хоч вони були сотворені для іншої і набагато вищої мети) було позволено посісти, як їх долю і спадщину, - пожадання плоті і очей (Йоан 1,16), гординю у всіх її проявах; - аби вони їли і були задоволені порохом землі, тобто -багатством; - збудженням і зіпсуттям плоті, і її потіхами, пихою і зарозумілістю світу. Бо для таких маєтків вони трудились і прикладали всю вправність свого ума і тіла. На ці заняття вони витрачали свої сили, здібності і благословення, які Ми їм дарували. А вони по своїй власній свобідній волі вибрали обман, погорджуючи правдою, якої я навчав їх у святому Законі (Рим. 2, 8). Вони відкинули закон, який я записав у їхніх серцях, і -ось цей, натхненний моїм милосердям. Вони зневажили мої науки і мої благословення, послухали моїх і своїх власних ворогів; вони прийняли їх обман, полюбили марноту (Пс. 4, 3), творили кривду, йшли за своїми амбіціями, шукали вдоволення в помсті, гонили убогих, принижували праведних, висміювали простих і невинних, прагнули, щоб виносити себе, бажали піднести себе вище усіх кедрів Лівану, йдучи законами несправедливості.

Поскільки вони творили все це всупереч Нашій Божественній доброті і залишились впертими у своїй злобі, і поскільки вони зреклися прав синівства, заслужених мною для них, я позбавляю їх моєї дружби і слави. Так як Авраам відокремив дітей рабині, відклавши для них якесь майно, і застерігши право первородства для Ісаака, сина свобідної жінки Сари (Буття 25, 5), так і я усуваю їх претензії на мою спадщину, даючи їм дочасні добра, котрі вони самі вибрали. Відлучуючи їх від товариства Нашого і моєї Матері, ангелів і Святих, я присуджую їх до вічних темниць і вогню пекла в компанії люцифера і його демонів, котрим вони добровільно служили. Я позбавляю їх назавжди усякої надії на полегшу. Це є, о мій Отче, присуд, котрий я об'являю, як Начальник і Суддя людей і ангелів (Ефес. 4, 15; Кол. 2, 10); і це є Тестамент вчинений при моїй смерті. Це є наслідок мого Відкуплення, при котрому кожен винагороджується тим, що він справедливо заслужив відповідно до його трудів, і згідно із Твоєю незбагненною (для смертних, -прим. наша) мудрістю при безсторонному відмірюванні Твого найбільш докладного правосуддя."

Такою була молитва Христа, нашого Спасителя на Хресті до Його Предвічного Отця. Вона була запечатана і вкладена на зберігання у серце Пресвятої Марії, як тайний і святий Тестамент. Це - для того, щоби через Її посередництво і прошення він був виконуваний у святій Церкві.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:15 | Повідомлення # 34
ПЕРЕМОГА ХРИСТА НАД ПЕКЛОМ

З жавніх-давен люцифер знав, що Бог має прийняти на себе людську природу, але поняття не мав, як має статися Воплочення. Відповідно до своєї запеклої гордості і зарозумілості він був повний суперечливих припущень і висновків. Позбавлений Божої ласки він часом вірив, що Христос - це Бог, задля Його великих чудес; а іншим разом - відкидав цю думку, бо бачив Його таким убогим, покірним, терплячим і втомленим. Ці сумніви морочили його аж до години Ісусової смерті на Хресті, коли він був остаточно звитяжений Спасителем.

Отже, лишень Господь прийняв на свої зранені святі плечі свій неймовірно тяжкий Хрест, люцифер і його чорти відчули, що смерть цього невинного Мужа, котру вони підготовляли, грозить їм самим великою руїною. Налякані, вони вже перестали підбурювати жидів і римських вояків проти Ісуса, і намагалися чимдуж втекти назад у пекло. Але наказ Пречистої Діви заморозив їх на місці, зв'язав ніби чудесним ланцюгом, присилував поплентатись з процесією на сам вершок Голгофти. Властю Її Божественного Сина кінець оцього ланцюга був вкладений в руки Пресвятої Матері.

Намарно видиралися і бісилися демони, - невидимі окови міцно тримали їх в покорі. Оскаженілі з болю, люцифер і його пекольні духи у безсилій люті налітали один на одного і дерлися поміж собою, мов рій стривожених шершенів, чи кубло паразитів, що кишать в безладді, втікаючи від світла в темне місце.

Для древнього змія прийшла пора, щоб розгромив його Пан всякого життя. У цю годину повного розчарування не міг оцей отруйний гад навіть затулити собі вух, щоби не чути голосу Чародія (Пс. 58, 5-6). Бо наш Спаситель якраз почав промовляти із свого Хреста тих сім знаменних слів. Ними Господь бажав тріюмфувати над пеклом, над гріхом і смертю, позбавити дияволів їх смертоносної влади над людським родом.

Першим було слово: "Отче, відпусти їм, бо не знають, що роблять." (Лука 23, 34). Ось тут диявол зрозумів, що Христос говорить до Предвічного Отця, що Він - Його істинний Син і правдивий Бог разом з Отцем і Святим Духом, що Він добровільно вмирає для спасення людського роду, що зараз Він жертвує свої безконечно дорогоцінні заслуги для прощення гріхів усіх тих дітей Адама, що захочуть спастися, не виключаючи навіть негідників, що Його розп'яли. Знесамовитівши при цій новині, люцифер з підручними напружились, щоби метнутися назад у пекло. Але в'язь в руках Цариці їх втримала на місці.

Із другого слова до розкаяного розбійника: "Істинно кажу тобі - нині будеш зі Мною в Раю" - дияволи зрозуміли, що Відкуплення не кінчається тільки на прощенні грішників, а йде далі - аж до прослави праведних. Нечисті духи усвідомили, що від цієї години заслуги Христа почнуть діяти з новою силою, відчинять двері Раю, що були замкнені через перший гріх; - що відтепер люди входитимуть у вічне щастя, займати призначені їм Небесні місця, раніше недоступні. Вони відчули Христову силу, щоб кликати гріщників, •оправдувати і вибілювати їх, і - той тріюмф, котрий Ісус здобув над ними через досконалу терпеливість, покору, лагідність і всі інші чесноти Його життя. Люцифер не міг більше знести своїх мук і розчарування, упокорився аж до тої міри, що став благати Пречисту Діву їх відпустити назад до пекла. Але Цариця не дала згоди, бо ще не прийшов назначений час.

Аж при третьому слові Господа - до його Матері: "Жено, ось твій син", - стало ясно бісам, що ця Пані, котра тримала їх на прив'язі, була правдивою Матірю Богочоловіка, Тією Жінкою, подобу і знак Котрої їм показали в Небесах по їх сотворенню, тою самою, що мала стерти голову дияволу, як провістив їм Бог. Тоді ж їм об'являли про гідність і вищість тої Пані понад всі прочі сотворіння і про Її міць, яку вони відчули вже тепер. А вони ж Її шукали від початку світу, від сотворення першої жінки; всю свою проникливість вживали, щоб знайти і знищити оцю загрозу! І щойно лиш виявили, що це - Марія, яку нечисті переочили... Не описати словом, як вони самі на себе вивергли оту тисячекратну лють, що була безсила супроти Богородиці. А зверх того, демони второпали, що святий Йоан, призначений Ісусом на опікуна Богоматері, рівночасно став наділений властю священства. Люцифер вже предвиджував, що панування над пекольними силами, внутрішньо притаманне священству Йоана, тепер буде привілеєм всіх священників, бо вони мають свою частку у безмірній гідності і всемогутності нашого Відкупителя; - і що решта праведних, навіть - не священників, теж перейдуть під особливий захист Господа і стануть сильними сопроти пекла.

Четверте слово Христа було звернене до предвічного Отця: "Боже, мій Боже, чому Ти мене покинув?" Нечисті духи пізнали із цих слів, що Боже милосердя для людей було безмежним і непроминаючим; - що для його здійснення Ісус на час Страстей відрікся від усякої полегші з боку Його Божественної природи, щоб Його людське тіло відчуло найбільші страждання, і щоб Відкуплення людей дало найбільший урожай. У своїй всеобіймаючій любові Спаситель нарікав, що частина людства вимкнеться з-під ласки спасення і піде на вічну загибель, що Він ще більше би терпів, аби спасти і тих, коли б Йому лише Отець на це позволив. Розм'яждженою стала самовпевнена злоба дияволів при виді такої нестримної любові Бога до смертної людини; вони знемагали від зависті до людського щастя і почуття безсилля йому перешкодити; - якщо тільки людина захоче те щастя мати.

П'яте слово Христа: "Прагну", - потвердило Його тріюмф над дияволом і прислужниками сатани. Вони ще більш оскаженіли, бо усвідомили із Господніх слів свою нищівну поразку. Бог ніби дав їм остереження:

"Якщо те, що Я вистраждав для людей і Моя любов до них здаються вам завеликими, то знайте, що вона невичерпна і буде змагати до їх вічного спасення; і повінь мук і страждання її не згасили. Багато більше Я за них терпів би, якби було треба, аби тільки врятувати їх від вашого рабства, зробити їх потужними і сильними супроти злоби вашої і гордині."

Шостим словом: "Звершилося!" - Господь дав знати нечистим духам, що Таїнства Воплочення і Відкуплення вже здійснились, як того вимагало Боже Провидіння. Бо Христос, наш Відкупитель послушно сповнив Волю Предвічного Отця; бо Його покора і послух надолужили вповні за їх гордість і непослух, проявлені ще в Небесах. Тоді вони Йому не підчинились, не захотіли визнати за свого Голову Того, хто мав стати у призначений час Богочоловіком. Тепер же згідно із Божою премудрістю їх справедливо упокорив і переміг той сам Господь, котрого вони зневажили. Годилося, щоб саме в цю годину Христос здійснив ту власть Судді над ангелами і людьми, що була дарована Йому Отцем Небесним.

І Він її застосував, сказавши сьоме слово: "Отче, в Твої руки віддаю мого духа!" (Лука 23, 46). Це був сигнал для скинення аж на пекольне дно присуджених до вічного вогню люцифера з підручними його. Пречиста Божа Матір у співділанні з цією волею Христа своїм наказом очистила від них гору Голгофту. Дияволи всі були зметені в пекольну пропасть ще блискавичніше, ще більш болючо, ніж під час скинення з Небес. І - по дорозі свою ярість виміщали на душах проклятих.

Коли минуло їх запаморочення, коли Бог позволив їм оговтатись по якомусь часі, люцифер в своїй гордості надумав кнувати проти Неба нові лихі замисли. Він скликав разом всіх дияволів, усівся на найвищім місці і забалакав до них так: "Вам, отим, що йшли за мною на протязі стількох віків, що далі за моїми приписами йдуть, щоби за мою кривду відомстити, відома та шкода, яку тепер отримав я з рук цього Богочоловіка;

- і як за тих тридцять і три роки Він вводив мене в оману, скриваючи свою Божественність, приховуючи діяння своєї душі; - і як тепер Він заторжествував над нами через оцю саму Смерть, що напровадили її на Нього ми. Ще нім прийняв Він плоть, я вже Його ненавидів, й відмовився признати, що Він є більш від мене вартий, щоби дістати поклоніння від решти сотворінь. Хоч через спротив той мене із вами скинули із Неба, і звели до оцього огидного стану, так недостойного моєї величі й колишньої краси, мене ще більше мучить те, що мене заміг так і пригнобив цей Чоловік і Його Матір. З того же дня, як перша людина була сотворена, я невгаваючи шукав, щоб їх знайти і знищити; або якби я не зміг їх знищити, то щонайменше

- я бажав навести погибель на Його всі сотворіння, і спонукати їх Його не визнавати за свого Бога і - щоб ніхто ніколи навіть користі не мав з Його трудів. Такий мій намір був; на це я скерував зусилля всі мої і клопотання. Але намарно! Бо Він подолав мене покірністю і бідністю своєю, роздавив своєю терпеливістю, а накінець - обібрав із панування над цим світом своїми Страстями і страшною Смертю. Це спричиняє мені такий нестерпний біль, що навіть, коли б я преуспів, щоб скинути Його з Правиці Його Отця, де Він сидить тепер звитяжно, що навіть, якби потягнув униз в це пекло усі душі, Ним відкуплені, то все одно, -не вгамувалось би моє обурення, не втихомирилась би моя лють."

"Чи це терпимо, щоб та природа людська, настільки нижча від моєї, так возвеличеною стала понад усі сотворіння?! - Що аж так полюбили її та облагодіяли, щоб воз'єднати із Сотворителем в особі предвічного Слова?! - Що Він війною спершу піде проти мене, перш нім сповнити оцю працю, а потім - так приголомшливо розіб'є? Від початку це людство я вважав моїм найбільшим ворогом; воно завжди мене огидою непереносною повнило. О люди, так вашим Богом обдаровані, обласкані, що я ненавиджу Його; так сильно ним люблені! Як перешкодити вашому доброму трафунку? Як нещасливість мою мені на вас навести, бо існування те, що ви отримали, я знищити не в силі? Як нам бути далі, помічники мої? Як панування ми своє відновим? Як поновити нашу владу над людьми? Як подолати їх? Бо якщо люди віднині і надалі виявлять хоч трохи здорового глузду й вдячності, якщо не настрояться ще більше від нас супроти цього Богочоловіка, що так самовіддано їх відкупляв, то ясно є, що всі за ним підуть! Й уваги на обдурювання наше не зверне ніхто: відштовхувати будуть їх всі почесті, які підступно ми їм підсуваєм; сподобається їм погорда світу, умертвлення тілесного шукати стануть, і небезпеку розпізнають в дозвіллях і утіхах плотських. І скарбами й багатством погордують, замилування знайдуть в бідності, котру їх Пан так вшанував... Наслідуючи свого істинного Відкупителя, вони відвернуться від всього, що можем ми для апетитів їхніх дарувати. Отак панування наше буде знищене, бо не прибавиться ніхто до нашого числа в цім місці мук і безнадії. Усі осягнуть щастя, яке ми втратили, всі аж до землі себе усмирять, страждати схочуть терпеливо. А мої обурення й погорда мені нічого не дадуть."

"О горе мені, що за муку мені ця помилка дає! Коли я спокушав Його в пустині, єдиний вислід був, що Він дістав можливість лишити людям приклад для побіди цеї, щоби вони могли тим легше мене перемагати. І переслідування мої лише ще ліпше прояснили його науку цю покори і терпіння. До зрадництва штовхнувши Юду, підмовивши жидів, щоб на хресті замучили Його, я просто приспішив мою руїну, а для людей - спасення; а навчання, яке я стерти захотів, якраз противно - вкоренилось ліпше. Як міг же той, хто Богом є, себе так сильно принизити? Як зміг Він стільки перенести від тих людей, що є лихими? Як я себе дозволив звести, що ще поміг оте спасення вчинить привабливим і щедрим? Хіба Богоподібною є міць отого Чоловіка, що вимучив мене ось так і ослабив? А як же так, що ця Жінка, Його Матір, а ворог мій, - була так сильна і непереможна супроти мене? Невидана у простім сотворінні сила! І не сумніваюсь, що почерпнула ту міць Вона в Божественного Слова, коли вдягла Його у людську плоть. Через Жінку ту Всевишній без утоми вів війну зі мною, а я ж ненавидів Її з тої миті, коли пізнав у тому образі чи знаку в Небесах. Але доки не заспокою мого возвишеного гніву, я не бачу ніякої користі від неустанної війни з цим Відкупителем, Його Матірю і людьми. І ось тепер ви -демони, що ходите зі мною! Тепер прийшла пора, щоб вивільнити нам обурення своє супроти Бога. Зійдімся всі, щоби обрадити, що маєм ми чинити; бо хочу я почути ваші міркування."

Почали декотрі найвищі демони давати свої ради, як шкодити Відкупленню людей. Бо всі зійшлись на гадці, що немає сил, щоби самій Особі Спасителя кривду заподіяти, затьмарити Його заслуг незмірну вартість, чи знищити відроджуючу силу святих Тайн, або усунути науку, котру Христос лишив. Але дияволи прийшли до висновку, що всі атаки націлювати треба на сам новий порядок надавання людям Небесних помочі і ласк, який Господь установив для людського спасення. А найспритніші з-поміж бісів так рекли: "Дійсно тепер люди мають у своїм володінні нові і дуже сильні науку і закон, нові дієві святі Тайни, новий зразок для поступу в чеснотах і - їх Учителя, потужного Заступника і Оборонця - у тій Жінці. Але ж природні нахили і плотські пожадання лишаються ті самі; а чутливі і лакомі створіння своєї вдачі не змінили. Тому давайте, спожиткуємо цю ситуацію як мога більш проникливо, щоб звести нанівець, оскільки це можливо, ті плоди праці Богочоловіка для людей. Ось розпічнем війну затяту проти людства, підказуючи їм нові забаганки, штовхаючи, аби за пристрастями йшли, і забували про все інше. Тоді, заплутані у небезпечних речах, подбати люди не зуміють вже про те, що зовсім протиставне."

Нараявшись так, вони розподілили працю поміж себе, щоб кожен рій чортів трудився лиш над ширенням пороків, в яких вони найбільшу мають вправність. Тож порішили далі ідолопоклонство розвивати, щоб люди не пізнавали правди ні про Бога, що у Небесах, ні про Відкуплення. А як провалиться ота затія, то - насаджати єресі і секти; а у проводирі та учителі їм надавати схиблених осіб. Якраз на тому зборищі нечистих найбільш метикуваті із злих духів обмислили в подробицях майбутні секти, такі, як - Магомета, Арія, Пелагія і Нестора; - також - всі другі, що виклюнуться від перших віків святої Церкви аж дотепер, і на запас, -котрі іще повстануть. Люцифер радів з усіх цих старань підопічних, хвалив найретельніших, місця пекольні вищі надавав.

Були дияволи, що взялися до немовлят, щоби їм нахили псувати і збоченців із них творити вже при самих зачатті і народженні. Знов інші мали клопотатись, щоби батьки не дбали про дітей, не вчили їх нічого доброго через байдужість чи любов надмірну, щоб до батьків ненависть їм впоїти. А деякі пропонували, щоби між мужем і женою ненависть плодити, аби їх до невірності штовхати. Всі були однозгідні в тім, щоб розповсюджувати між людьми незгоду, мстивість і ненависть, пихатість, хтивість, жадобу гонорів, багатства, - усе те, що протилежне до чеснот, котрих Ісус навчав. А зверх того - обміркували так обплутати людей земними клопотами і шуканням вигоди для тіла

(сучасний науково-технічний прогрес; - прим. наша), щоби їм часу не лишалось, ані охоти подумати про свою душу і її спасення.

Люцифер вислухав всі ради і наостанку так сказав: "Я дуже вдячний всім за ваші розважання. Схвалюю і приймаю їх усіх. Їх буде легко запустити в рух відносно тих, хто в Відкупителя не вірить і в той закон, що Він подав. А от це буде тяжча справа з тими, що йдуть за Ним. Але я весь мій гнів і лють на цей закон обрушу, та й проти тих, що поспішать за ним. Я безпощадно переслідувати стану тих, що приймуть Відкупителя науку і вчиняться Його учениками; супроти них ми поведем безжалісну війну, аж доки не скінчиться світ. У Церкві тій новій я буду кукіль розсівати (Мат. 13,25), амбіції, жадобу, хтивість, ненависть смертну і усі пороки, якими управляю я. Бо як лише оці гріхи множитись стануть серед вірних, то Бог розсердиться на них за їхню злобність і невдячність; і по заслузі від людей забере поміч милосердя, котру заслугами своїми їм Відкупитель залишив. А лиш вони себе обберуть із засобів для їх спасення, побіда нашою буде. Також ми мусим натужитись, аби побожність ослабити і все, що з Неба і духове; - так щоби сила Святих Тайн для них була незрозуміла, щоби приймали їх вони лише в гріхах своїх смертельних, чи - байдуже, із холодком. Бо Тайни ці духові є , і щоб отримати з них плід, відкрити волю свою слід. А лиш вони лікарством своїм погордують, то знидіють в недузі своїй, спокус не витримають наших, обману також не помітять; із пам'яті пропаде в них їх Відкупитель, Його Матір із заступництвом своїм. Ось так, їх брудна невдячніть учинить їх невартими ласк Божих, і так розгнівить їх Бога і Спасителя, що Він позбавить їх своєї допомоги. У цьому всьому я бажаю, щоб ви мені ретельно помагали, не гаючи ні часу, ні оказій, щоби сповнить мої команди."

Такі диявольські наради тривали в пеклі майже рік. В подробицях обсуджувались плани, як зводити людей аж до часів грядущих. Плоди трудів люцифера ми бачимо тепер, коли так многі слухають його, приймають весь його обман; так рідко хто поставить йому опір, так забувається про вічну смерть душі, з якою на людей диявол чигає так злобно і підступно.

Слова Цариці

Коли перші діти Церкви наслідували пильно і активно копіювали Христа, демони так сильно їх лякались, що не сміли до них навіть підступати, стрімголов втікали від апостолів і праведників, натхненних науками Мого Божественного Сина. Найвищому із їхніх душ були пожертвувані перші плоди милосердя і Відкуплення. Те, що в ті часи було назовні видно у Святих і других досконалих християн, могло би здійснюватися і зараз з усіми католиками, якби вони не марнували Божу ласку, а її приймали, і з нею працювали, шукали би дороги Хреста. Бо люцифер боїться цього нині в тій самій мірі, що і в часи, про які ти пишеш. Але на ділі скоро почали в вірних остигати запал, побожність, милосердя, і вони забули про благодаті Відкуплення. Вони уступили своїм тілесним похотям і пожаданням, полюбили суєту і пожадливість, допустили, щоб їх захопили і звели ложні розумування люцифера, що притемнюють славу їх Спасителя, заманюючи в смертоносну сіть. Ця чорна невдячність вкинула світ у сучасний стан. Вона ж заохотила демонів піднестися в своїй гордині проти Бога, задумати зухвалий намір загребти собі усіх дітей Адама. Вони насмілюються думати про знищення цілої Церкви, одних спонукуючи від неї відходити, а інших -нехтувати плодами Крові й Смерті їх Відкупителя. Найбільшим нещастям є те, що багато католиків не розпізнають цю велику шкоду і не замислюються про лікарство, хоч можуть помічати, що прийшли часи, про які Ісус остерігав жінок Єрусалиму, а іменно: що ті, неплідні, будуть щасливі, і що багато будуть запрошувати гори і горби, щоб впали і накрили їх, щоб їм не видіти спустошень злоби, котра синів загибелі стинає - усохші дерева, позбавлені плодів чеснот.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:16 | Повідомлення # 35
ВОСКРЕСЕННЯ

Як найдосконаліша особа людського роду, Пресвята Богородиця не дозволяла собі найменших послаблень при виконанні обов'язків, навіть посеред найбільшого горя. Так було передбачено Небесами, щоб Вона докладно сповняла цю найвидатнішу із чеснот.

Отже після погребення Христа Пречиста Діва повернулась до дому Тайної Вечері. Затримавшись у залі, де Ісус започаткував Пресвяту Тайну Євхаристії, у товаристві Св. Йоана, обох Марій та інших жінок з Галилеї, Вона звернулася до них і до апостола. Найбільш покірно, із сльозами, Пречиста Діва дякувала їм за те, що перебували з Нею під час Страстей Її улюбленого Сина, обіцювала в Його імені нагороду за їх стійкість і посвяту. Одночасно Вона жертвувала себе, як слугиня і подруга для тих святих жінок. Всі вони разом із Св. Йоаном прийняли це звернення за велику ласку, цілували Їй руки і просили про благословення. Також вони благали Її піти на спочинок і чимось поживитись. Але Пречиста відказала: "Моїм відпочинком і потіхою буде побачити , як Мій Син і Господь воскресне з мертвих. Ви, Мої найдорожчі приятелі, задовільніть свої потреби, а Я побуду наодинці з Моїм Сином." Залишившись цього вечора на самоті, Пресвята Богородиця споглядала дії найсвятішої душі Її Сина, яка покинула священне тіло.

Найперше благословенна Матір дізналася, що душа Христова, воз'єднана з Божественним началом, зійшла до аду, щоби звільнити з підземелля Святих отців; їх там затримували з часу смерті першого праведника, що помер в очікуванні приходу Відкупителя усього людського роду. В присутності найсвятішої Душі ця похмура печера перетворилася у Небо, наповнилась чудесним сяйвом, і затримані там душі дістали ласку лицезріти Божественні діла: вони в одну мить перейшли із стану печального очікування до реального посідання слави, і переступили з темряви до недосяжного раніше світла, яким вони тепер почали втішатись. Всі вони впізнали свого справжнього Бога й Відкупителя, і дякували Йому, і хвалили Його, виливаючи свої почуття у хвальній пісні: "Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і мудрість, і кріпкість, і честь, і славу, і благословення (Одкр. 5, 12). Ти відкупив нас, Господи, своєю кровю із кожного племені, язика, народу і країни; зробив нас царством і священниками Бога; і ми будем панувати на землі. Твоя є, Господи, влада, і Твоє є Царство, і Твоя є слава Твоїх трудів." Тоді Господь приказав ангелам привести всі душі з чистилища, що було умить сповнено. Як ніби для запоруки відкуплений живучих на землі, вони з місця були прощені Відкупителем і решту терміну було їм подаровано, і вони були прославлені, як і душі праведних. Таким чином, того дня в присутності Царя обезлюдніли в'язниці аду і чистилища.

А Божественна душа Христа, нашого Відкупителя залишалась в аді від пів четвертої в п'ятницю по обіді до третьої з чимось в неділю рано. Звідти Він вернувся до свого гробу, як переможний князь ангелів і визволитель Святих, котрих забрав Він з глибинних тих в'язниць, мов здобич і - як свідоцтво славного тріюмфу над покараними і поверженими бунтівниками-демонами з пекла.

В гробниці перебувала численна варта ангелів. Деякі з них по команді їхньої Цариці і Пані вже визбирали остатки святої крові, пролитої Її Божественним Сином, частинки плоті, розметані під час бичування, волосинки, видерті з Його лиця і голови, і всі прочі реліквії, що належали Його досконалій людській особі. Ангели заопікувалися тими реліквіями і тримали їх в безпеці. Перш ніж Тіло мало бути відновлене до своєї попередньої краси, його показали святим Отцям в скатованому до невпізнання виді. Оглядаючи Його тіло, спотворене нелюдським катуванням, Патріярхи, Пророки і другі Святі прославляли Ісуса і знову визнавали Його, як Воплочене Слово, що воістину взяло на себе наші недуги і болі (Ісая 53, 4), оплатило з надвишком наші довги, надолуживши в невинності і чистоті своїй вимоги справедливості Бога Отця. Тут наші перші батьки Адам і Єва узріли всю глибину спустошення, спричиненого їх непослухом, і - те невимірне лікарство, що було потрібне для направи: непорівнянну доброту і милосердя Відкупителя.

Тоді в присутності тих всіх Святих ангели прилучили до святого Тіла всі визбирані ними реліквії, відновивши його попередню досконалість і цілісність. У цю же мить свята душа Ісуса до тіла прилучилась, надаючи йому безсмертне життя і славу. Замість запашних олійків і посмертного завою, Господнє Тіло зодягнулось в чотири дари слави: світлість, невразливість, блиска­вичність і всепроникність. Світло, промінюючи з Його тіла, як і другі дари Воскресення, набагато перевищували славу Господнього Преображення на горі Тавор. А через невразливість Його тіло стало непереможним і непіддатливим супроти всякої сотво­реної сили чи енергії. Завдяки дарові всепроникності груба земна матерія тіла так очистилась, що одержала спосібність проникати в іншу матерію, неначе чистий дух. Він пройшов через каміння гробниці, не зрушивши замкненого отвору, подібно, як колись виходив з лона своєї преблагословенної Матері, не нарушаючи дівочості. А дар блискавичності настільки увільнив Його від земного тяжіння та інерції матерії, що Він міг переміщатись у просторі навіть швидше від ангелів, як це доводили пізніші появи Господа. Тут слід відмітити, що ті всі Божественні дари Спаситель наш отримав ще в сам момент Зачаття у лоні Пресвятої Богородиці. Але їх діяння було відкладене аж на часи після Воскресення. І святі Рани, що перше окалічували Його тіло, зараз засяяли на долонях, ступнях і проколеному боці.

В цій славі і Небесних прикрасах Ісус Христос возстав тепер із гробу. В присутності Святих і Патріярхів Він урочисто обіцяв загальне воскресення плоті й тіла для усіх людей з подібною прославою для спасенних. Аби негайно потвердити це зобов'язання, Господь приказав душам багатьох присутніх тут Святих злучитися із своїми тілами і встати до безсмертного життя. Ця Божественна команда була негайно здійснена, і їх тіла возстали з мертвих, як згадує Св. Апостол (Мат. 27, 52). Серед них були Святі Анна, Йосиф, Йоаким і другі старинні Отці і Патріярхи, що відзначалися вірою і надією на Воплочення, бажали цього і молилися за це із вервою найбільшою до Бога. Це була нагорода за їх запал у вірі.

Цариця Небес спостерігала за цими величавими подіями із свого притулку у Вечернику (дім Тайної Вечері). Неописана радість Її заполонила, коли душа Христова злучилась знову з тілом. Так трапилось, що в цей момент зайшов Євангелист Йоан, як і в минулий ранок, щоби утішити у горю Пречисту Діву Марію. Заставши наглу зміну, - перехід від безпросвітнього жалю до невимовного ликування і безхмарної Божест­венної величі - він сповнився ще більшої пошани до Пречистої, і догадався водночас, що вже Господь воскрес. Передбачаючи вже близьке прибуття Спаси-теля, Пречиста Діва виливала всю свою душу у гимнах і молитвах; все вище підіймалась в Неї хвиля неземної радості і безжурності, вирівнюючи ті печалі і страж­дання, які Вона перетерпіла під час Страстей Ісуса.

Ось накінець Ісус прибув, воскресший і про­славлений, у супроводі всіх Святих, і також -Патріярхів. Завжди покори повна, Цариця впала ниць у поклонінні своєму Божественному Синові. Господь підніс з долівки Матір і ніжно пригорнув до себе. Їх єства неземні буквально злилися в одне, як промінь світла, що входить у кришталь. І Богородиця почула голос, що до Неї мовив: "Моя улюблена, зійди вище!" При цих словах Пречиста Богоматір ясно побачила в видінні Бога, знайшовши винагороду і повний, хоч тимчасовий відпочинок за всі Її терпіння і труди. Пролинули цілі години того неземного торжествування, перш ніж Цариця Небес вийшла із видіння і знайшла себе опертою на десницю воскресшого Спасителя. І -черпала насолоду, бесідуючи любо при сяйві Його Божественності про таїнства Його Страстей і слави.

Слова Цариці

Кожен з цих дарів відповідно доповнюється в того, хто у стані ласки здійснює найменш значуще діло, навіть - коли це тільки підбирання соломинки або подавання шклянки води з любові до Бога (Мат. 10, 42). За кожен найдрібніший труд сотворіння забезпечує собі приріст розміру дарів. Це - зростання світлості, що багато разів світліше від сонця, і додається до стану благословенності сотворіння; - зростання невразливості, коли людина дальше відходить від духового і природного псування, від немочі і мінливості, ніж це би можна осягнути усіми сотвореними силами; - зростання всепроникності, коли людина проходить через все, що може опиратись їй, отримує нову владу проникання; - зростання в блиска­вичності, тобто - у жвавості, що перевищує всяку стрімкість руху птиць, вітрів, вогню і всього, що підлягає тяжінню. Із цього збільшення дарів для тіла, зароблених доброю працею, ти зрозумієш, як ростуть дари для людської душі. Бо дари тіла є похідними від дарів душі і з ними узгіднені. У дарі блаженного видіння кожна заслуга забезпечує більшу чіткість і більший вгляд в Божественні прикмети і досконалості, ніж той, що його дістають всі доктори і просвічені члени Церкви. Подібно же додається до дару розуміння чи опанування Божественної речі. Бо відчуття безпеки в посіданні найвищого і безконечного Добра робить умиротво-реність і решту радостей від цього посідання більш вартісними, ніж коли б душа нараз заволоділа всім, що є цінне і багате, бажане і вартісне у всьому сотвореному. Видатність - третій дар душі, коли любов, з якою чоловік здійснює найменші Богоугодні акти, так многократно збільшують Небесну любов, що з нею ніколи не можна порівняти найбільшу людську любов тут, на землі. Ані захоплення від неї не можна порівняти з усіми радостями цього смертного життя.

ВОЗНЕСЕННЯ ХРИСТА

Пару днів перед Вознесенням Господа, коли Пречиста Діва Марія була заглиблена у молитовній вправі, Бог Отець і Святий Дух з'явилися у Вечернику на несказано пишному Троні, оточені хорами ангелів, і Святими, і другими Небесними духами. Тоді Воплочене Слово зійшло на Трон і зайняло місце поряд з двома другими Божими Особами. Завжди покірна Божа Мати припала до землі у куточку світлиці, віддаючи найглибшу пошану Пресвятій Тройці, а в Ній - своєму Божественному Синові. Бог Отець приказав двом найвищим ангелам покликати Марію, що вони й вчинили, делікатно передавши Їй Божу Волю. Вона піднеслася з долівки покірно, скромно й шанобливо, у супроводі ангелів наблизилась до підніжжя Трону. Предвічний Отець промовив до Неї: "Улюблена, зійди вище." (Лука 14,10). Поскільки у Бога слова рівночасно означають і спричинюють дію, Вона була умить вознесена і посаджена на троні царської величі разом з Трьома Божими Особами. Святі були зчудовані, видячи, як земна істота удостоїлась такої нечуваної честі. Усвідомивши собі святість і справедливість діянь Найвищого, вони наново воздали славу і хвалу, проголошуючи Його незбагненним, Справедливим, Святим і Чарівним в усіх Його рішеннях.

Тоді Бог Отець звернувся до Преблагословенної Марії: "Моя доню. Тобі Я довіряю Церкву, засновану Моїм Єдинородним, новий Закон милосердя, який Він встановив у світі, і людей, котрих Він відкупив: їх всіх тобі Я поручаю." Після того до Неї промовив Святий Дух: "Моя Дружино, вибрана з-поміж усіх сотворінь. Я надаю тобі Мою мудрість і ласку, через котрі ти захорониш в твоїм серці тайни, діяння і навчання, і все, що Воплочене Слово осягнуло в світі." І Син також сказав: "Моя найлюбіша Мати. Я йду до Мого Отця і на Моїм місці залишаю Тебе, і покладаю на Тебе опіку над Моєю Церквою. Тобі Я приділяю її дітей і Моїх братів, так як і Отець доручив їх Мені."

Тоді Три Божі Особи звернулися до хору святих ангелів та інших Святих: "Це є Цариця всіх сотворених речей в Небесах і на землі. Вона є Хоронителькою Церкви, Володаркою сотворінь, Матірю благочестя, Заступницею вірних, Прибіжищем грішників, Матірю прекрасної любові і святої надії. Вона є сильна, щоб прихилити Нашу Волю до милосердя і помилування. В Ній будуть складені скарби Нашої ласки, і Її найвірніше серце буде таблицею, на котрій буде записаний і викар-буваний Наш святий Закон. В Ній зберігаються тайни Нашої всемогутності для спасення людства. Вона є досконалим витвором Наших рук, через який повнота Наших бажань буде передаватись і задовільнятись безперешкодно, як личить Нашій Божественній досконалості. Хто лиш покличе до Неї з глибини серця, не згине; хто лиш отримає Її заступництво, врятує себе для вічного життя. Що Вона попросить в Нас, буде дано, і Ми завжди почуєм Її просьби і молитви, і виконаємо її волю. Бо Вона досконало присвятила себе для того, що Нам є мило."

Почувши, що Її так возвеличують, Преблаго-словенна Марія усмирювала себе все більше, чим вище Її підносила Десниця Найвищого понад всі людські та ангельські істоти. Як і перед оцею прославою, Пречиста Діва Марія славила Господа, і найпо-кірнішими словами з гарячою любовю жертвувала себе для праці, як вірна слугиня в Церкві, і - для безвідмовного послуху всім наказам Божої Волі. З того дня і надалі Вона ще з більшою посвятою взяла на себе опіку над Церквою святого Євангелія, як любляча Матір всіх її дітей. Наша Цариця поновила всі свої попередні обіти, і в ході дальшого життя найбільш сумлінно їх сповняла.

Того самого дня з Божої милості, коли Господь був при столі з одинадцятьма апостолами, інші учні і побожні жінки зібрались в домі Тайної вечері загальним числом в сто двадцять душ; бо Володар бажав, щоб вони були присутні при Його Вознесенні. Більше того, так як Він раніше навчив апостолів, так і зараз бажав повчити цих вірних перед тим, як лишить їх і зійде на Небо. Отже всі вони були зібрані в стінах залі Тайної Вечері в мирі і любові. Сотворитель життя звернувся до них, як добрий і люблячий Батько: "Мої наймиліші діти. Я готовий вознестися до Мого Отця, з грудей якого Я зійшов, щоб врятувати і спасти людей. На Моє місце залишаю з вами Мою власну Матір, як вашу Покровительку, Утішительку і Опікунку, і як вашу Матір, яку маєте слухати і коритись Їй в усьому. Так як вже раніше Я казав вам, що хто бачив мене, бачив Мого Отця, а хто знає Мене - знає і Його; так Я зараз кажу вам: хто знає Мою Матір - знає Мене, хто слухає Її -слухає Мене, і хто шанує Її - шанує Мене. Для всіх вас Вона буде вашою Матірю, Настоятелькою і Головою, і так само - для ваших наступників. Вона відповість на всі ваші сумніви, розв'яже всі ваші труднощі. В Ній завжди знайдуть Мене ті, що шукають Мене; бо Я залишусь в Ній до кінця світу. І Я тепер є в Ній, хоч ви не розумієте, яким чином."

Господь сказав так, бо Він Євхаристійно був присутній над серцем Його Матері ще з часу Тайної Вечері, і мав лишитись там аж до відслуження апостолами першої святої Служби Божої. Господь додав: "Петро буде верховним головою Церкви, бо Я залишаю його Моїм Намісником; ви маєте його слухати, як найвищого первосвященника. До святого Йоана ви повинні відноситися, як до сина Моєї Матері, бо Я на Хресті вибрав Його і призначив до цієї служби." Господь тоді глянув на присутню там улюблену Матір і натякнув Їй про своє бажання недвозначно наказати цілому зібранню, щоб вони почитали і шанували Її відповідно до гідності Божої Матері, і про свій намір залишити відповідну заповідь для цілої Церкви. Але Пречиста Діва, взірець найглибшої покірності, -упросила свого Єдинородного не вимагати для Неї більшої пошани, ніж потрібно для виконання всіх Її теперішніх обов'язків. Вона хотіла, щоб нових дітей Церкви не спонукували виявляти Їй більшу пошану, ніж дотепер. Навпаки, Пречиста Діва Марія бажала негайно спрямувати все Богослужіння в Церкві лише на Господа, і розповсюджувати Євангеліє - Добру Новину - виключно для прослави Його святого Імені. Христос, наш Спаситель, уступив цьому розсудливому проханню, застерігши собі право розповсюдити почитання Богородиці в більш вигідний і підхожий час. Тим часом потаємно від Неї Господь наділив Пречисту Діву Марію новими надзвичайними ласками.

Всі зібрані були зворушені до глибини душі цією бесідою і дальшими науками нашого Спасителя, сумували через Його близький відхід до Бога Отця, раділи із звістки, що Він скоро пішле їм Святого Духа, Утішителя.

Надходила година славного Вознесення Єдинородного власною силою до Бога Отця. Бо сповнилося вже все, що було написане і пророковане про Нього: про прихід у світ, життя і смерть, про Відкуплення людини, про сходження Господа униз - до самого центра землі. Отже Ісус Христос залишив дім Тайної Вечері в супроводі Пречистої Діви, одинадцятьох апостолів, семидесяти двох учнів, Марії Магдалини, других Марій, Лазаря - їх брата, віруючих мужчин і жінок - всього сто двадцять осіб. Він повів їх вулицями Єрусалиму в напрямі Витанії, що була на відстані менш, як два з половиною кілометрів від вершка Оливної гори. Ангели і Святі, звільнені з аду і чистилища, йшли слідом; але тільки Пресвята Богородиця мала привілей їх бачити.

Тим часом звістка про Воскресення Ісуса з Назарету рознеслася по Єрусалимі й Палестині. Мало хто вірив фальшивим твердженням злобних князів і первосвященників, що тіло Ісуса було векрадене учнями. Тим не менше, згідно з Волею Божого Провидіння ніхто з невіруючих жителів міста чи недовірків не удостоївся честі оглядати ту процесію. Ніхто - окрім тих сто двадцяти праведних... Вони всі зійшли на Оливну гору, на її сам вершок. Сформувалися три хори: з ангелів, Святих, апостолів і вірних. Останній був поділений на два крилоси, з Христом Спасителем на чолі. І ось, Божа Матір припадає до землі біля стіп свого Божественного Сина, прославляє його, як правдивого Бога і Відкупителя світу, просить останнього благословення. Всі вірні наслідують Її. Плачучи і зітхаючи, вони питають у Господа, чи Він зараз відновить Царство Ізраїля (Діяння 1, 6). Господь відповідає, що це є Тайною Бога Отця, а натепер годиться їм прийняти Святого Духа і проповідати про таїнства Відкуплення світу у Єрусалимі, Самарії і по цілому світі.

Ісус відступив трохи від цього благословенного зібрання вірних з обличчям, що випромінювало мир і величавість, злучив обидві руки і своєю власною силою почав підноситися вгору, залишаючи на грунті відпечаток своїх святих ступнів. Він плив в піднебесні простори, а за Ним тяглися очі і серця Його перво-родних у Вірі дітей. Із Спасителем Icyсом в усталеному порядку знялися небесні хори ангелів, святих Патріярхів, других прославлених Святих; деякі з них - у своїх тілах.

Тут Найвищий вчинив нову і пречудну ласку для своєї найсвятішої Матері - возніс Її разом з собою, щоб воздати Їй славу, що належалась Пресвятій Богородиці за надзвичайні заслуги перед Пресвятою Тройцею. В той час це чудо ще не мало стати явним для живучих на землі. Тому Божа всемогучість наділила Пречисту Діву надприродною спосібністю бути рівночасно в двох місцях: залишатися з апостолами і вірними в їх молитовному очікуванні на Зшестя Святого Духа, і в той сам час - вознестись разом з Відкупителем світу до Його Небесного Трону, де наша Цариця перебувала три дні. Там Вона одержала досконалу можливість повністю вживати свою владу і спосібності, чого ще не могла робити на землі, у Вечернику.

Небеса ликували. Христос і Його Преблагословенна Мати вступили в Небесні хороми посеред вишикуваних хорів ангелів і Святих, що знову воздали Їм славу в своїх гимнах. Тоді Бог Отець посадив Воплочене Слово на Троні по своїй правиці у такій славі і маєстаті, що всі мешканці Небес не могли вийти з подиву й захоплення. Вони ясно звиджували безконечну славу і досконалість єдиносущної і нероздільної Тройці, воз'єднаної із святою людською природою Христа, - настільки возвеличеної, що нічого подібного ні око не бачило, ні вухо не чуло, ні навіть через думку нікому не перейшло. Тут наша найпремудріша Цариця Неба і землі низенько-низенько прослалась біля підніжжя Трону, відчуваючи себе цілим єством звичайною земною істотою, і від усієї душі виявляла вдячність Богові Отцю за всю велич і винагороду, яку отримав Її Син і возвеличена в Ньому людська природа. Ангели і Святі, очаровані роззброюючою покірністю Божої Матері, наслідували Її з піднесенням і ликуванням. І пролунав тоді голос предвічного Бога Отця: "Моя доню, зійди вище!".

Покликав теж Божий син: "Моя Мати. Підіймись і прийми у володіння місце, котре Я винен Тобі за те, що Ти йшла за Мною і наслідувала Мене." Святий Дух промовив: "Моя Дружино і Улюблена. Прийди у Мої вічні обійми!"

Негайно був об'явлений декрет Пресвятої Тройці, що Пречиста Діва Марія є посаджена по праву руку свого Сина на віки вічні за те, що пожертвувала своє життя для воплочення Слова, що кормила, служила, наслідувала Його і йшла за Ним з найвищою для земного сотворіння досконалістю. Жодна інша людська істота ніколи не займе подібного місця, ні не зможе змагатися з Нею за славу, що пов'язана з цим місцем. Те місце по праву ставало Її власністю по закінченні земного життя, як такій особі, що набагато перевищила чеснотами всіх інших Святих. В виконання цього декрету Преблагословенна Марія була негайно піднесена на Трон Пресвятої Тройці праворуч свого Сина. Одночасно Вона одержала право залишитись на цьому Троні, і вже не вертатися на землю, поскільки Пресвята Тройця вважала, що Пресвята Богородиця вже досить потрудилась і перетерпіла на землі для діла Відкуплення людей. В той же час Бог бажав, щоби Марія вчинила свій власний вибір згідно із своєю свобідною волею. Тому у видінні Їй наново показали стан Церкви на землі і пекучі потреби вірних. Матері милосердя надавалася можливість вчинити більше добра , ніж вимагав Її сан, облагодіяти людський рід такою ж преніжною любовю, яку виявив до людей Її Син, коли сходив із Неба для терпінь.

І Пречиста Діва Марія вчинила вибір, достойний Її Божественного Сина. В Його наслідування Вже пануюча на Троні Цариця Неба і землі впала до стіп Трьом Божим Особам і попросила в Них позволення вернутися на землю, щоб знов трудитись і терпіти у смертному житті для добра дітей Адама і вірних святої Церкви, для дальшої Божої прослави. Ось, що Вона промовила: "Предвічний і Всемогутній Боже, мій Господи! Прийняти зразу оцю винагороду, яку надає мені Твоя милостива доброта, означало б - забезпечити собі спочинок. Але вернутись в світ і трудитись далі у смертному житті для добра дітей Адама і вірних Твоєї святої Церкви - то було би для слави і приємності Твоєї Величності, як і для користі моїх вигнаних і безпритульних дітей на землі. Цю працю я приймаю і відмовляюсь тимчасово від миру і радості близькості до Тебе. О, я добре знаю, що посідаю, і що беру на себе; але пожертвую оцим, щоб посприяти любові, яку тримаєш для людей. Прийми же, Господи і Пане всієї істоти моєї, цю жертву і дозволь, щоб вела мене Твоя Божественна могучість в ділі, яке довірено мені. Хай Віра шириться у Тебе, хай возвеличиться Твоє святе Ім'я, і Церква най росте Твоя свята, бо Ти придбав її Єди-нородного Твоєго й мого Кровю! А я себе офірую наново, щоби трудитись для Твоєї слави, завоювати душ для Тебе, скільки зможу."

Посеред всіх подій цих Божа Матір не забувала про тих, кого лишила на землі. На просьбу Її Ісус Христос утішив осиротілу громаду вірних, що остались на горі Оливній. Розчулений Спаситель післав двох ангелів у білих осяйних одежах, котрі сказали учням й вірним:

"Мужі галилейські. Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий в Небо, так само прийде в тій же самій славі й величі, в якій ви зараз виділи Його." (Діяння 1, 11). Ці та ще інші незгадані тут слова так втішили апостолів, учнів і всю решту вірних, що вони тепер змогли у мирі чекати на обіцяне їм Зіслання Святого Духа.

Слова Цариці

Моя доню. Ти замкнеш належно цю другу частину Моєго життя, коли затвердиш собі лекцію, якою солодкою є Божественна любов і - грандіозною щедрість Бога до тих душ, що не перешкоджують їм проливатися на них. Його свята і досконала Воля є схильною до того, щоб частувати , а не - засмучувати сотворіння, щоб потішати їх, а не - причинювати горе, щоб нагороджувати їх, а не - карати, веселість доставляти їм, а не журбу. Та смертні ігнорують оцю Божественну науку, бо прагнуть з рук Найвищого таких утіх, радостей і нагород, що є приземні й небезпечні; їх же вони воліють, ніж істинні і безпечніші благодаті. У цім випадку Божественна любов той недостаток їхній виправляє дорогою терпінь і покарань. Вдача людини є повільною, невиробленою і темною; якщо її не обробляти і не змягчувати, то не дає овочу в потрібну пору. А через свої недобрі нахили - ніколи сама по собі не зробиться придатною для милого й ніжного спілкування з найвищим Добром. Тому їй треба надавати форму і гнути молотком невдач, відчищувати в тиглі горя, щоб надаватись вона стала для Божих ласк і дарів, і щоб навчилася погорджувати порочними земними речами, в яких таїться смерть.

Маленьким Мені здалось все те, що Я переносила, коли побачила ту нагороду, котру Доброта Божествен­на для Мене приготовила! Отож Він ухвалив в своєму пречудному Провидінні, що Я по Моїй добрій волі і за власним вибором повернусь у воюючу Церкву. Я знала, що це причиниться і до Моєї більшої слави, і до возвеличення Його святого Імені і, рівночасно, -надасть підтримку Його Церкві і дітям у гарний і святий спосіб. Я вважала, що це мій святий обов'язок, щоб Я тимчасово відмовилась від вічного блаженства, котрим вже володіла і, вернувшись із Небес на землю, приспо-рила для Всевишнього нові плоди праці і любові; все це Я завинила Божественній Доброті, котра Мене піднесла з пороху.

Тому учись, Моя люба, із Мого приміру, і розбуджуй себе, аби Мене наслідувати в ці часи, коли свята Церква є такою безутішною і нещастями придавленою; і нема нікого із дітей, щоби її розрадити. Хочу, щоб для цієї справи ти напружено трудилась, готова терпіти в молитвах і прошеннях, ридаючи до Всемогутнього із твого серця глибини. І як потреба зайде, маєш готовою бути життя своє віддати. Будь певна, Моя доню, що твоя ретельність буде дуже милою очам Моєго Божественного Сина. Як і Моїм.
***

Нехай це буде все на славу й честь Найвищому, віків Цареві, Безсмертному і Звитяжному (І Тим. 1, 17), і -Його Матері, преблагословенної Марії, на віки віків!

Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
Сторінка 7 з 10«125678910»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика