Головна сторінка сайту
Сторінка 6 з 10«1245678910»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
"Містичне Місто Бога"
Дата: Субота, 16.10.2010, 21:10 | Повідомлення # 26
ХРЕЩЕННЯ І ПІСТ ХРИСТА. ДІЯННЯ МАРІЇ

Сам один Ісус попрямував із дому до сусіднього містечка Витанії (або Ветараби) на другім березі ріки Йордан, де Предтеча, Святий Йоан Хреститель проповідав і хрестив. При перших же кроках подорожі наш Спаситель возніс очі до Бога Отця з безмежною любовю, наново жертвуючи Йому все, що відтепер мав чинити: труди, смуток, Страсті і Хресну смерть, а також - своє велике людське переживання, спричинене розлученням із ніжною Матірю; Її товариством Він втішався цілих двадцять дев'ять літ. Убого одягнений і незнаний нікому, Цар царів і Володар володарів (Одкр. 19, 16) спішив на порятунок своїх підданих.

По дорозі до Йордану Він у тайні від них роздавав свої благословення, знімаючи із багатьох зустрічних тягарі тілесних і душевних недуг. Серце Св. Йоана схвилювалось, ще нім він побачив Ісуса. Відчуваючи нове світло й радість, велике піднесення в душі, він не міг вийти з дива: "Що це таке? Що за велике передчуття? Відколи я пізнав мого Господа, ще перебуваючи в лоні моєї матері, я не відчував такого хвилювання в душі, як зараз! Чи це можливо, що Він тепер приходить нам на радість, чи - що Спаситель світу десь близько біля мене?" По цьому просвіченні Йоан Хреститель дістав внутрішнє видіння, в якім сприйняв більш ясно таїнство воз'єднання Особи Слова із людською природою, і другі тайни Відкуплення. Та й - отримав оповіщення, що Спаситель світу надходить хреститись.

Ось, Господь змішався з натовпом і дочекався своєї черги. Йоан Хреститель зразу ж впізнав Його, упав на коліна і сказав: "Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?" Так записано у Св. Матея. Але Христос відповів: "Залиши це тепер. Так бо личить нам здійснити всяку правду."

Після Хрещення нашого Господа Небеса відчинились, і Святий Дух у виді голуба зійшов на Нього, і почувся голос Бога Отця: "Це Син Мій, що його Я вподобав." Багато з присутніх, що мали ласку в Бога, почули цей голос і бачили Святого Духа. Бо Отець перший засвідчив, що Ісус - Його справжній Син, і рівночасно - відновив перед світом честь свого Сина, котрий тільки-що упокорив себе Хрещенням на відпущення гріхів, яких зовсім не мав.

А що ж в міжчасі діялось коло нашої Цариці? Через Божественне просвітлення Вона бачила і розуміла кожен крок, чин і душевний відрух свого пресвятого Сина, докладно і завзято наслідувала всі Його дії, молилась, щоб Хрещення ширилось по цілому світі, щоб люди з нього скористали. Крім того, ангели, ті, що носили на собі емблеми чи щити із Страстями Спасителя, доставили Їй вісті про всі події над Йорданом. Тоді премудра Матір укладала нові хвальні пісні з подяками для Найвищого і для Воплоченого Слова. Крім того, Вона просила Небесних вістунів допомагати Їй у прославлянні Спасителя, що так себе упокорив, прийнявши Хрещення з рук власного сотворіння.

Без затримки Христос пішов з Йордану у пустиню, лише в товаристві ангелів. Вибрав місце для чування і посту в печері між голими похмурими скелями... Припав до землі у найглибшій покорі... Віддав шану Богові Отцеві, подякував за всі труди Його десниці, і - що вибрав Йому це місце усамітнення. В певний спосіб Він навіть дякував пустині, що прийняла Його до себе і сховала від світу. Він хрестом лежав на землі і молився до Предвічного Бога за спасення людей; і чинив так на протязі усього посту.

Сорок днів Спаситель не приймав поживи, жертвуючи умертвлення свого посту для надолуження за людські гріхи обжирства. В нім Господь здобув перемогу і над цим пороком людської вдачі, і над іншими злими схильностями людської плоті, заплатив Предвічному

Судді і Законодавцеві за шкоду, нанесену зіпсуттям людського роду. Згідно із просвітленням, яке я дістала, Христос виконував передумову своєї домовленості з Богом Отцем, а саме: щоб взяти на себе службу Проповідника і Учителя, щоб стати нашим Заступником і Відкупителем, Ісус наперед мусів побороти кожен окремий порок у смертних вправлянням протилежних їм чеснот. Як люблячий Батько, що все віддає для визволення з в'язниці заблудших дітей, Христос побажав заплатити кожен наш довг: за нашу гордість -власним упокоренням, за пожадливість - своїм добровільним і повним убожеством, за низькі і хтиві нахили - покутою і строгістю до себе, за нашу запальність і мстивий гнів - лагідністю і милосердям до своїх ворогів, за наше недбальство і лінивство -своїми неустанними трудами, за нашу лож і зависть -відвертістю і праведною щирістю.

Ось так Він неустанно умиротворював справедли­вого Небесного Суддю і випрошував дарування провин для непослушних і зіпсованих дітей. І - не лише здобув це прощення для них, але ще й заслужив нові ласки, щоб вони стали вартими Його товариства, достойними споглядати Його Отця, і - користати усю вічність з Його спадщини. Всі діяння Спасителя були такі завершені і досконалі, що Він міг облагодіяти грішне людство своїми малими чинами, безкровно. Але Бог - то не люди. Тому Він побажав виявити свою любов до нас граничними, ніким неперевершеними стражданнями і Хресною смертю, щоб не мали жодного оправдання для себе навіть найбільш невдячні і затверділі серця.

Ангели безупинно курсували з потрібними вістями між Пречистою Дівою Марією і Її любим Сином. Але помимо них, Вони обоє підтримували між собою тісний зв'язок, бо через Божественне просвітлення й видіння розуміли свої найтаємніші думки і почування. Та праця ангелів не була лишньою, бо й Господеві, і Пресвятій Богородиці було дуже приємно, коли Небесні вістуни ще раз повторяли вголос те, що Обоє вже собі сказали перед тим.

Отже, як тільки Господь рушив з-над Йордану у пустиню, наша Цариця замкнулась у домі, так що ніхто навіть не знав, де Вона перебуває, і почала у своїй світлиці повний 40-денний піст. Вона ретельно повторяла всі діяння Ісуса, не оминаючи жодної молитви, лежань хрестом і метаній. Як і Спаситель у пустині, Вона творила щоденно три сотні метаній; в інші пори дня - укладала хвальні пісні разом з ангелами. Так співпрацюючи на віддалі з Христом Господом у дотриманні такого ж суворого посту, одночасно з Ним повторяючи всі Його молитви і прошення, Ісусова Матір одержувала ті самі побіли над людськими недомаганнями. Відповідно до свого стану звичайного, хоч піднесеного до Небесних вишин людського сотворіння, Пречиста Діва тими святими вправами і своїми чеснотами теж помагала сплачувати довг Божій Справедливості. Отже, коли Христос, як наш Відкупитель, здобув для нас безліч благословень, і з надлишком сплатив всі людські довги, то Пресвята Марія, як Його Помічниця і наша Матір, дарувала своє милосердне заступництво усьому людському родові.

Люцифер слідкував за діяннями Ісуса Христа, наскільки на це позволяв Господь Бог. Тому він хибно думав, що це звичайна людська істота, хоч дуже свята і праведна. У своїм безмежнім нахабстві і злобі він набрався смілості кусити Спасителя. Вкупі із своїми підручними люцифер пустив в хід всю свою силу і підступність. Але Господь ударемнював всі його дії з Божественною мудрістю і стриманістю, приховував Небесне походження і потугу своєї сили, виявляв свою міць лиш настільки, наскільки випадало звичайній святій людині, наскільки вистачало для звитяги над пекольними ворогами. Щоб почати битву не як всемогутній Бог, а як людина, Господь у духу звернувся з молитвою до Бога Отця: "Мій Отче і Предвічний Боже! Ось я вступаю в битву з ворогом, щоб знищити його силу, упокорити його гордість і злобу проти моїх улюблених душ. Задля Твоєї слави і добробуту душ я піддаю себе спробам зухвалої зарозумілості люцифера. Бажаю тим способом розчавити йому голову; так щоб його нахабство було вже підірване, коли він заатакує смертних своїми покусами без їхнього сприяння. Молю Тебе, мій Отче, щоб Ти пам'ятав про мою битву і про перемогу для блага смертних, на котрих нападає спільний ворог. Скріпи їх слабі сили через мій тріюмф, позволь їм перемагати. Нехай їх заохотить мій примір. Нехай вони навчаться від мене, як відбивати і перемагати ворогів."

Проникливість демонів не мала доступу до цієї внутрішньої духової молитви. Ангели, супутники Ісуса, теж були сховані поза полем зору люцифера, щоб він нічого не запідозрив. Небесні духи прославили і восхвалили Бога Отця і Святого Духа, що раділи з трудів Воплоченого Слова. А Пречиста Діва із своєї каплички спостерігала за розгортанням цієї битви. Почався той поєдинок на 35-й день Христового посту у пустині; тривав - до його кінця, як передають Євангелисти, то значить - повних п'ять днів. Люцифер прийняв на себе вид людини, став перед Господом, як чужинець, що ніколи Його не стрічав. Зодяг себе у сяйво, наче Ангел, і в сподіванні, що Господь мусить терпіти муки голоду, промовив так: "Коли ти - Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом." (Мат. 4, 3). Такою хитромудрою порадою диявол хотів перевірити свою найбільшу тривогу, чи часом цей чоловік не є Месією. Але Спаситель світу відповів коротко: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих."

Люцифер був відбитий нищівним доказом із Святого Письма, і супровідною прихованою силою духа Господа, але здаватись не хотів. За позволенням Ісуса він заніс Його на руках до Єрусалиму і поставив на наріжник храму. Звідси Господь бачив юрби прохожих, але сам залишався для них невидимим. Люцифер прагнув розбудити у цій святій, як він думав людині, марне жадання слави від народу, що товпився внизу, нібито заради возвеличення Божого Імені. Тому він знову послужився словами із Святого Письма: "Коли ти - Син Божий, кинься додолу: написано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спіткнувся об каиінь."(Мат. 4,6). Невидимі для диявола Небесні духи не могли вийти з дива, що їх Цар заради блага смертної людини дозволив, щоб Його торкалися руки нечистого. А навколо князя темряви юрмилась вся нечиста сила, бо з тої нагоди пекло майже спорожніло, аби люциферові дати всю потрібну поміч. Тим часом Божа Премудрість відповіла: "Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого.: (Втор. 6, 16). Ця відповідь була дана з незрівнянною лагідністю, покірністю, і рівночасно - з таким маєстатом, що саме це успосіблення Господа нанесло нищівний удар зарозумілості диявола, і спричинило незнані йому раніше муки і замішання.

Тоді він з іншого боку підступив до незнаного йому святого мужа. Узяв його на високу гору, звідки було видно багато земель, і бундючно звернувся до Нього: "Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся." (Мат. 4, 9). З неймовірним нахабством і безумною підступністю він пропонував те, що йому не належало, і підлягало лише Богові. Цар і Господь всього сотворе­ного закінчив розмову: "Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу Твоєму поклонишся, і Йому Єдиному будеш служити." "Цим наказом Христос припинив дальші спроби люцифера і скинув його разом з легіо­нами нечистих духів в найглибші провалля пекла. Там вони три дні лежали в безруху, зруйновані, нездатні рушитися з місця. Коли їм було дозволено підвестися знову, поскромленим і засоромленим, вони вже не мали певності, чи той пустельник був звичайним праведни­ком, чи предсказаним перед віками Воплоченим Сло­вом. В тих сумнівах і непевності вони розгублено мета­лися аж до часу самої Голгофти.

Звитяжний Христос возніс до Бога Отця славені з подяками за те, що даруав Йому ось цей тріюмф над ворогом Бога і людини. Ликуючі ангели на руках занесли свого Володаря назад у пустиню. З їх боку це було надолуженням за те, що нечисті руки злого духа дотикались святого людського тіла Божого Сина. Ніколи людський ум не міг би сам додуматись, що Бог був спосібний зайти аж так далеко, щоб рятувати грішні сотворіння, зроблені із земного пороху, коли би цього нам не переповів Святий Євангелист.

Тим часом в Назареті із своєї каплички Княгиня ангелів слідкувала за поєдинком Її пресвятого Сина. Завдяки Божественному світлу Вона ставала свідком всіх подій. Та ще й ангели без перерви заносили Їй останні вісті з поля бою. Рівночасно з Господом Пречиста Діва повторяла ті самі молитви. Невидимо й духово Вона громила люцифера з його підручними, співділаючи з Христом для нашого добра. Коли ж наша Цариця усвідомила собі, що диявол посмів носити нашого Господа з місця на місце, Вона гірко заплакала через таку образу. Зате по перемозі над ворогом Марія утішилася, негайно уложила гимни на честь Бога і пресвятої людської природи Христа; зразу ж ангели поклали їх на музику і передали Пресвятому Синові разом з подяками за благословення, здобуті для цілого людського роду. Христос у відповідь післав Небесних духів із словами підбадьорення і радості з нагоди побіди над люцифером.

З пустині наш тріюмфуючий Владика і Цар вернувся знов на береги Йордану. Йоан Хреститель був милий Його серцю. А, крім того, Господь бажав одержати від нього ще одне прилюдне свідчення про призначення й

Небесне походження Воплоченого Слова. Як тільки Йоан побачив Його знову, то, вказуючи пальцем, вимовив слова: "Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу. Це той, що про Нього повідав я: за мною йде Муж, що був передо мною, бо був раніш від мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був Він."

Це свідчення зворушило двох учнів Святого Йоана, і вони пішли за Господом до Його домівки. Це були перші апостоли, святі Андрій і Йоан (майбутній улюбленець Христа і четвертий Євангелист). Андрій, не барячись, покликав свого брата Симона, якого Господь з місця назвав Кифою, тобто Скелею (по-грецьки - Петро). Ці зустрічі відбулися у межах Юдеї. А наступного дня, вже в Галилеї, Ісус взяв до себе Филипа, котрий, у свою чергу, привів Натанаїла.

Із першими п'ятьма учнями Спаситель вертався додому в Назарет, щоб стрінутись із своєю любою Матірю. Апостоли теж дуже бажали бачити Її. Дорогою Він з любовю і без втоми працював над душами перших учнів, просвічував і ушляхетнював, збагачував Божественними дарами і благословеннями. Йдучи до Назарету, Христос прилюдно проповідував і вчив, як Господар правди і вічного життя. Багатьох слухачів поривала сила голошеної Ним науки, але наразі Спаситель не брав нікого більше в учні.

В цій подорожі Христос учив апостолів і словом, і ділами: шукав за бідними і страждущими, потішав хворих і засмучених, відвідував лічниці і в'язниці, творив чудеса милосердя для тіл, і для душ. Через Божественне просвічення Пречиста Богородиця з увагою і захопленням стежила за кожним кроком і подвигом свого пресвятого Сина; сердечно дякувала Богові Отцеві за перших п'ятьох учнів, усиновляла їх, як своїх духових дітей, жертвувала їх Божому Маєстатові з новими хвальними піснями. За те Найвищий зволив дарувати Їй нове об'явлення, як буде далі втілюватися в життя наука Спасителя. І ось тепер Вона готується стрічати своїх наймиліших гостей: приводить в порядок убоге житло, запасає провізію для частування.

Вони прибули. Пречиста Діва приймає свого Сина з найглибшою покорою і почитанням. Її поведення наповнює учеників ще глибшою пошаною до їх Божественного Наставника. Таким чином, з цього моменту і надалі Вона приймає на себе службу Учительки і духової Матері учнів Христа, вчить їх, як треба гідно спілкуватись з Особою Бога й Відкупителя. Матір Ісуса їх зразу причарувала. Святий Йоан, а з ним і решта, відразу впали перед Нею на коліна, бажаючи, щоб Богородиця прийняла їх, як власних синів і слуг. Найближчим Її серцю став Святий Йоан задля його невинності, задля лагідної і покірної вдачі. Йоан теж більше від других полюбив Пресвяту Богородицю.

Але як гостей, Пречиста Діва прийняла всіх однаково: служила при столі з уважністю Матері і маєстатом Цариці, викликуючи тим захоплення навіть у святих ангелів. Своєму Божественному Синові Вона прислужувала на колінах у найглибшій пошані. І рівночасно - просвічувала Його супутників відносно гідності їх Учителя і Відкупителя, навчаючи їх великих істин віри у Христа. Коли врешті апостоли відійшли на спочинок, Спаситель перейшов до світлиці своєї ніжної Матері, як Він раніше звик робити. А Вона, найпокірніша серед смиренних, помістилась біля Його стіп, як в давні літа. Щодо покори, то нашій Цариці завжди здавалося, що Вона дуже мало може зробити, а ще менше, ніж може, робить, - щоб віддячитись Йому за безмежну любов і невимірні дари з Його рук. Вона вважала себе безвартісною і порохом землі. Господь підніс Її з долівки і говорив до Неї слова про спасення і вічне життя, але із спокійним і незворушним видом: Бо якраз у цьому проміжку часу Він почав обходитись з Матірю більш стримано, щоб дати Їй можливість здобути більші заслуги у терпінні. Таку просьбу Вона сама висловлювала, коли Спаситель вирушав із дому для Хрещення і посту у пустині.

Слова Цариці

Моя доню. Виджу, що велике щастя, яке мали учні Мого пресвятого Сина, а особливо Св. Йоан, Мій улюблений слуга, - сильно настроїло тебе до змагань і великих прагнень. Певна річ, що Я любила його в окремий спосіб, бо він був найбільш чистий і відвертий, наче голуб. І в очах Господа він був дуже милий через свою чистоту і любов до Мене. Його примір повинен пришпорювати тебе чинити те, чого Мій Син і Я очікуєм від тебе. Ти свідома того, Моя найдорожча, що Я є найчистішою Матірю, і що з матірною любовю приймаю тих всіх, що завзято і побожно бажають бути Моїми дітьми і слугами Господа. Я прийму їх з відкритими обіймами, і стану їх Заступницею й Оборонцем. Твоя убогість, безвартісність і неміч стануть для Мене ще більшою спонукою, щоб виявляти тобі Мою щедру прихильність. Тому Я кличу тебе стати Моєю вибраною і улюбленою донею в святій Церкві.

Однак сповнення Моєї обітниці буде залежати від твого служіння, а іменно: що ти будеш правдиво і свято змагатись за ту Мою любов, якою Я любила святого Йоана, і за всі супровідні благословення, наслідуючи його усіми твоїми силами. Тобто, мусиш обіцяти, що виконаєш все, що Я тобі прикажу, не схибивши в найменшій точці. Отже, хочу, щоб ти трудилась до тих пір, аж поки в тобі помре вся любов до себе; щоб ти придушувала всі наслідки першого гріха, аж поки всі похідні від нього схильності будуть зовсім вигашені; щоб ти старалась поновити в собі ту голубину щирість і простоту, котра руйнує всяку злобу і дволичність. Ти мусиш бути ангелом у всіх твоїх чинах, бо вибачливість Найвищого супроти тебе була такою великою, що спорядила тебе світлом і розумом більше ангельським, ніж людським. Я вистарала для тебе ці великі благословення, і тому з Мого боку є цілком розсудливо очікувати, що ти оправдаєш їх у твоїх трудах і мислях. Що стосується Мене, то тобі слід плекати неустанну прив'язаність і велике бажання подобатись і служити Мені, завжди уважно ставитись до Моїх порад, і не зводити з Мене очей, щоб знати й виконувати те, що Я приказую. Тоді ти будеш Моєю правдивою донею, а Я - твоєю Покровителькою і люблячою Матірю.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:11 | Повідомлення # 27
МАРІЯ СУПРОВОДИТЬ ІСУСА В ПОДОРОЖАХ

Годилося би описати у цім оповіданні чуда і подвиги Христа, нашого Відкупителя і Володаря; бо майже скрізь у них співдіяла і брала участь Божа Матір. Але, як сказав Євангелист, Святий Йоан, коли б усі діла Христові описати, то їх не змогли б вмістити в собі усі книги світу. Якщо Євангелист вважав це неможливим, то що ж сказати мені, неосвіченій жінці, нікчемнішій від земного пилу. В Євангеліях є все, що потребує Церква для свого існування. Однак я мушу торкнутися деяких неописаних справ, щоб не промовчати великих трудів і зусиль нашої незрівнянної Цариці, та й -закріпити їх у своїй пам'яті для мого духового поступу.

Із Кани Галилейської Христос пішов в Капернаум, велике людне місто на березі Тиверіадського озера. Звідти Він крок за кроком наближався в сторону Єрусалиму, щоб святкувати Пасху при появі на небозводі чотирнадцятого місяця у березні. Його Пречиста Матір на той час позбулась свого дому в Назареті, і пішки йшла за Ним по всіх шляхах проповідання і навчання, аж до самого підніжжя Хреста. Лише в рідких випадках Вона не була поруч з Ісусом, як приміром, на горі Тавор (але була окремо присут­ньою за Волею Бога Отця; - прим. наша), чи при розмові Христа з самаритянкою. У подібних випадках

Вона не марнувала часу, сама навчаючи і просвічуючи присутніх слухачів. Нераз Пречиста Діва Марія перевтомлювалась понад свої людські сили у виснаж­ливих мандрівках в усяку погоду. Тоді Ісус або наказував Їй спочивати пару днів, або чудесно вигоював всякий біль і дарував Їй свіжі сили. Часами Бог навіть додавав Їй невагомості, щоб Матір могла рухатись бадьоро, мов на крилах.

Як я вже згадувала, ціла наука Святого Євангелія була викарбувана в серці Пресвятої Богородиці. Помимо того Вона залишалась уважною і старанною ученицею Спасителя, не оминаючи Його жодної проповіді. А в тих випадках, коли не була з Христом, просила ангелів, щоб переказували Їй слова Учителя. Вислухувала проповіді свого Сина лише навколішках, щоб виявити пошану, належну Його Божественній Особі і науці. Знаючи Його думки і відрухи душі, ніжна Матір єдналась з Ним духово у прошеннях і молитвах за спасення душ. Її зовнішні вияви уваги й почитання учили і побуджували інших гідно ставитись до науки і поучень Спасителя світу. Жодна душа з її таємними думками, пороками й чеснотами, у стані ласки чи гріха не була закрита від зору Божої Матері. Тому духовий стан тих душ будив у Пречистої Діви відчуття найсильнішого жалю й милосердя, запалював у Ній ревність боронити Божу честь, як і гаряче бажання, щоб овочі Відкуплення не були змарновані грішними душами. Гострий жаль пронизував Їй серце при усвідомленні, що не всі пізнають і будуть шанувати Бога; нераз траплялось, проливала криваві сльози над їх нещасною долею. Терпіння Цариці у ту пору були більшими від страждань усіх мучеників світу.

Всіх, кого Христос приймав, Пречиста Діва рівно ж вітала з незрівняним тактом і умом; а Його апостолів -ще й з великою шаною. Як Матір і Цариця, Вона опікувалась всіми їх тілесними і духовими потребами. Коли ж не могла дістати потрібних для прожитку речей, то просила ангелів доставити поживу для них і для жінок в Її товаристві. Молилась і трудилась неустанно, дораджувала, подавала добрий примір, духово доглядала і скріплювала тих, що сумнівались чи мали якісь затаєні покуси. Лагідні слова, мудрість, скромність і покірність, що променіли з Неї, успокоювали, просвічували, потішали тих заклопотаних, збагачували благодатями, що виливались з цього сховища всіх Дарів Святого Духа. І без перерви Вона дякувала Богові у славенях: і - за покликання учеників, і - за навернення грішників, за витривалість праведних, за всі звершувані чини милосердя й доброчесності.

Як вже сказали нам Євангелисти, за Христом Відкупителем слідували деякі жінки із Галилеї, що були уздоровлені із своїх недуг, чи звільнені від посідання бісами. Дехто з них служив Йому від самих початків проповідання. Боже Провидіння розпорядилось так, що вони зложили відповідне товариство при подорожах нашої Цариці. Пречиста Діва збирала коло себе тих побожних жінок, учила їх правд Віри і водила на проповіді свого Божественного Сина.

Дивом з див і одним з найбільших чудес Божої Всемогутності було ставлення Пресвятої Марії до апостолів і учнів Христа. Лише з того, що мені дали зрозуміти про Її премудрість, я могла би написати цілий том. Тому для стислості лише торкнусь цієї сторони у даній главі, і час від часу згадуватиму у наступних. При набиранні учнів до своєї Божественної школи Спаситель наперед вселяв у їх серця почуття особливої пошани й почитання для Його преблагословенної Матері. Разом з цією передумовою вони діставали доступ до Божої Матері, можливість спілкуватись з Нею, а також -подивляти Її розсудливість, мудрість, чистоту, святість, чарівну безпосередність і маєстат. Усіх Вона приймала із любовю, потішала, вчила, спомагала у потребах, даруючи ущерть спокій і радість для кожної душі. Але овоч, який ті душі мали дати, залежав від доброго наставлення тих, що приймали ласку. Тому Пречиста Діва, що знала таємниці душ і подальшу долю усіх учеників Спасителя, не переставала молитися і просити за них, і за добре сповнення їх покликань. Такий самовідданий запал у діях простого земного Сотворіння був надзвичайно милий Господеві, і приводив святих ангелів в захоплення. У відповідь Всевишній у своєму Провидінні не тільки вислуховував Пречисту, але ще й із свого боку таємно впливав на апостолів, щоб вони гідно сприймали випрошені Нею благодаті.

В таких об'єднаних гармонійних діяннях пречистої земної Істоти з Божественною Премудрістю особливша увага приділялася двом апостолам: святим Петрові і Йоанові; бо перший мав призначення стати Намісником Христа і головою Воюючої Церкви, а другий - опікуном і прибраним сином Марії після хресної смерті Ісуса. Оба апостоли були до самозабуття віддані нашій Цариці, понад всяку міру людського розуміння. Однак Йоан за Божим благословенням був найпершим в любові і служінні для Пречистої Діви Марії, глибше всіх проник у тайни цього Міста Бога, більше всіх був просвічений Пресвятою Богородицею.

Святий Євангелист був найулюбленішим учнем Ісуса і Марії, бо був невинним і чистим, прямодушним, безпосереднім, зговірливим і лагідним, неначе голуб. Він змагався з ангелами в покірності і намаганнях услужити Цариці Неба і землі, узяти на свої рамена якнайбільше земних тягарів і клопотів Її дочасного життя. Не завжди йому це удавалось, бо Цариця була неперевершена у своїй надлюдській покорі і бажанні услужити іншим. Зокрема, він дуже ретельно спостерігав за всіми діяннями і чудами Спасителя, і докладно переповідав Їй все бачене й почуте, коли Вона сама не могла бути присутньою.
* * *

А ось що мені сказали про лихого Апостола Юду (Іскаріота; - прим. наша). Це - сумна пересторога для впертих, і упімнення - для літеплих до Пречистої Діви Марії. Переконливі проповіді Ісуса заволоділи його увагою, і він прийшов до школи нашого Спасителя із добрими намірами. Напочатку Юда заслужив спеціяльні ласки і виділився з-поміж інших учнів, як достойний стати одним з дванадцятьох апостолів. Христос прийняв його, бо полюбив цю душу в її тодішному стані ласки, з її добрими намірами. Божа Матір, Матір благодаті й милосердя, теж прийняла Юду із симпатією, хоч предвиджувала його зрадництво й кінець. Вона обильно дарувала йому своє заступництво і материнську любов, аби його майбутня злоба й підлість відносно Її пресвятого Сина не знайшли найменшого оправдання серед людей. Марія знала, що строге відношення не пом'якшить його впертої вдачі, і тому старалася роззброїти його, трактуючи, повчаючи і вислухуючи Юду з більшою увагою і прихильністю, ніж інших. У наслідку, ні Юда, ні другі ученики тоді не сумнівались у його першенстві серед них.

Він став пишатися своєю духовою досконалістю, і зосереджував увагу на помилках співбратів, що навіть ще не були утверджені в ласці (Лука 6, 41). Він більше грішив сам, бо жалівся на чужі, незначні вади, щоб себе показати, а не - поправити брата. Особливо Юда завзявся на Святого Йоана, вважаючи в душі, що той мішається до чужих справ, і просто підлещується до Господа і Його Матері.

Він ще не втратив Освячуючої ласки. Це були поки­що лише малі гріхи. Але вибачливе ставлення до себе привело до завидування іншим, до обмови і посуджу-вання других ближніх. Відчинились двері для більших гріхів: остиг його запал в покликанні, він охолов до Бога і людей; згасло внутрішнє світло. Вже з деякою нехіттю він дивився на апостолів і на саму Пречисту Діву; вже неохоче брав участь у їх бесідах і праці.

Божа Матір не залишила без уваги його духового заломання, усіми силами старалася не допустити Юду до упадку, промовляла до нього, як до улюбленої дитини. Часами це накоротко втихомирювало ту бурю суперечливих думок і відчуттів у його серці. Та згодом він далі допускав диявола до себе, озлоблювався проти найніжнішої Матері Господа. Тоді він дволично викручувався, заперечуючи гріховний стан власної душі, чи применшував значення своїх гріхів, неправдиво витлумачуючись, чому він так поступав. Необачний гадав, що може приховати секрети свого серця від очей Ісуса і Марії! Він перестав належно шанувати Божу Матір, нехтуючи Її упімненнями, відверто докоряючи Їй за делікатні слова і міркування. Це невдячне зухвальство позбавило Юду дотеперішнього стану ласки; Господь справедливо розгнівався на нього і лишив на поталу його власним судженням. Його відраза до Пречистої Діви переросла в обурення проти Господа; йому перестали подобатися науки Спасителя, життя і бесіди Його учеників.

Все-таки Боже Провидіння не покинуло Юду цілком напризволяще; йому далі надавалася внутрішня поміч, менша ніж колись, але зовсім вистачаюча для спасення власної душі. До цих ласк приєднувалось настійне і ніжне умовляння Володарки Неба і землі, щоб він узяв себе в руки, упокорився і попросив прощення у свого Божественного Учителя. Пресвята Богородиця вже пропонувала прощення в Імені свого Сина, і свою поміч, щоб випросити це прощення; обіцяла чинити покуту за нього, щоб тільки він пожалів за свої гріхи і поправився. За всяку ціну Вона прагнула не допустити Юду до остаточного упадку; бо не старатись встати після падіння в гріх і тривати в ньому дальше є більшим злом, ніж сам скоєний гріх. Совість у того гордого учня мовчала, серце затвердло; він налякався цього, як йому здавалось, пониження і упокорення, і загруз у ще більших гріхах. У гордості він відкинув спасенні поради Божої Матері і далі заперечував свою провину, брехливо твердячи, що він любить свого Учителя і всіх прочих, і що він не має за що жаліти і поправлятись.

Тут варто подати ще другу причину Юдиної руїни. Коли зросло число апостолів і учнів, Господь вирішив призначити одного з них завідувати грошовими пожерт­вами, що мали йти на спільні потреби і цісарський податок. Всі побоялись брати на себе таку відповідальність, з усіх сил стараючись уникнути цієї служби. Юда одинокий висунувся наперед. Лише у тому випадку він побажав упокоритись, та ще й настільки, що попросив Святого Йоана заступитись за нього перед Божою Матірю, щоби Вона уладила ту справу із своїм Сином. Але Пречиста Діва знала горду і пожадливу душу Юди і не схотіла, аби він котився далі в пропасть. Тоді він пішов шукати впливів через Святого Петра і других апостолів; і знов - без успіху. Бо Милосердний Господь у своїй доброті бажав віддалити від Юди цю покусу і смерть його душі. Зустрівши опір, Юда під впливом сатани ще більше знахабнів і підступив прямо до Пречистої. Він сказав, що вже складав просьби через святих Петра і Йоана, маючи єдине бажання - пильно послужити Їй і Божественному Учителеві, бо не всі будуть з належним старанням сповняти обов'язки тої служби. А тому він зараз просить Її дістати для нього від Учителя це місце скарбника.

Цариця відповіла Юді із надзвичайною лагідністю: "Подумай добре, Мій найдорожчий, про що ти просиш, і перевір, чи твої наміри є добрі. Добре обміркуй, чи пожиточно є для тебе старатися про те, чого всі твої браття бояться і не хочуть прийняти, хіба що будуть змушені до цього наказом їх Господа і Вчителя. Він любить тебе більше, ніж ти любиш себе і безсумнівно знає, що буде корисним тобі. Піддайся Його пресвятій Волі, зміни свою ціль, і старайся багатіти покорою й убогістю. Устань із свого упадку, бо Я подам тобі помічну руку і Мій Син виявить тобі своє щедре милосердя." Хто б інший не уступив перед лагідними словами й стривоженою порадою такої милої Небесної Істоти, Пресвятої Матері Спасителя? Але це кремінне серце не змягчилось. Противно, - душа Юди образилась і розлютилася на Царицю Неба, що посміла піддавати йому такі засоби втечі від смертельної небезпеки. Лагідна і ніжна Мати Воплоченого Слова зробила вигляд, що не помітила його закаменілості, і на цей раз нічого більше не сказала.

Але непомірне честолюбство і жадність позбавили його решток поміркованості, природного стиду і Віри. Прикинувшись скромною овечкою, як досвідчений лицемір, Юда наблизився до Ісуса: "Учителю, я хочу сповнити Твої бажання і послужити Тобі, як Твій скарбник і розпорядник милостинь, які ми дістаємо. Я буду піклуватися потребами бідних, сповняючи Твою науку, що ми повинні чинити іншим так, як бажаєм, щоб вони чинили нам. І я буду наглядати, щоб милостині розподілялися згідно із Твоїм бажанням, більш доцільно і впорядковано, ніж дотепер."

В одному діянні він зразу поповнив масу гріхів. Передусім, він мовив неправду, приховуючи дійсні наміри. Потім - представляв себе не таким, яким був насправді: честолюбним до крайніх меж. Далі, вину­ватив своїх братів, щоб себе тим похвалити, - звичайне поступовання дуже амбітних людей. А найгірше -виявив повний брак Віри, бо сподівався перехитрити і обманути Господа. Це вже була єресь, відступництво від Віри, невірство в те, що Ісус Христос є всевідучим Богом. Та милосердний Відкупитель дальше намагався вберегти Юду від остаточної загибелі.

Господь дав йому таку відповідь: "Чи ти відаєш, Юдо, за чим шукаєш і чого просиш? Не будь таким жорстоким для себе, щоб клопотатись і намагатись дістати отруту і зброю, що можуть спричинити твою смерть." Юда ж відповів: "Учителю, я бажаю послужити Тобі, вкладаючи мої сили для служіння Твоїм віруючим послідовникам. І на цьому місці я можу справлятися краще, ніж на всякім іншім. Бо я обіцюю бездоганно сповняти всі обов'язки цієї посади." Ось так він добровільно відвернувся від світла, відкинув Божу осторогу, і сам собі вибрав смерть.

Слова Цариці

Моя доню. Все, що ти написала в цьому розділі, є найважнішою осторогою для всіх тих, що живуть лише у плоті і в невідкличній небезпеці втратити своє вічне блаженство. Це має навчити їх шукати Мого найласкавішого і сильного заступництва, і боятися Суду

Найвищого. Бо в цьому полягають дійові засоби спасення і заслуження більшої нагороди від Господа. Хочу ще раз пригадати тобі, що серед тайн, виявлених улюбленому Йоанові на Тайній Вечері, була і така: він став улюбленим учеником Христа задля любові до Мене, а Юда - відпав, бо погордив милосердям і прихильністю, які йому Я дарувала. А ще в ту пору Євангелист дістав розуміння відносно інших великих таємниць, що стосувалися Мене: що Я братиму участь в трудах і муках Страстей, і що він має взяти опіку наді Мною. Моя найдорожча. Чистота, яку Я вимагаю від тебе, мусить перевищувати ангельську. І якщо ти змагатимеш до неї, то станеш Моєю найдорожчою дитиною, як Святий Йоан, і наймилішою обласкавленою обручницею Мого Сина і Господа. Примір Йоана і загибель Юди постійно повинні служити тобі спонукою і осторогою, щоб старатись тільки про Мою любов, і бути щиро вдячною за ту любов, яку тобі виявляють без твоїх заслуг.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:11 | Повідомлення # 28
ПРЕОБРАЖЕННЯ І ТРІЮМФАЛЬНИЙ В'ЇЗД ГОСПОДА В ЄРУСАЛИМ

Минуло два і пів року трудів нашого Господа і Відкупителя. Надходив час його Страстей, Хресної смерті, і повернення до Небесного Отця. Спаситель вирішив скріпити в апостолів Віру, явивши їм себе у славі. Для цього Він зійшов на гору Тавор у Галилеї недалеко від Назарету в супроводі апостолів Петра, Якова і Йоана. Вони побачили Божественного Учителя в Небеснім сяйві, в товаристві старозавітних пророків Мойсея та Іллі. Тоді ж із Небес почувся голос Бога Отця: "Це - Мій улюблений Син, що Я Його вподобав: Його слухайте." (Мат. 17, 5).

Окремо від названих апостолів і Пророків при цій події була присутня і Пречиста Діва Марія, Котру за Божим велінням принесли в тілі на гору Її сторожові ангели. Вдячність до Бога і ликування при звиджуванні Небесної слави Її Сина переповнили душу Божої Матері, і Вона на місці із своїми ангелами уклала нові славені, щоб відсвяткувати цей знаменний день, повний радості для Неї і для Воплоченого Слова.

Після Преображення Цариця була перенесена назад у Назарет (дім вже не належав Їй; - прим. наша). Скоро повернувся і Її Божественний Син. Це востаннє Він бачив рідні сторони, готуючись в послідню, Страсну путь. За кілька днів Спаситель вирушив в Єрусалим на святкування Пасхи в супроводі Пресвятої Матері, апостолів і учнів, і деяких побожних жінок. Дорога вела їх в Юдею, почерез Галилею і Самарію. Ісус весело прямував до Єрусалиму, ревно прагнучи своїх Страстей, щоб якнайскоріше принести спасення людському родові. У дорозі Він прославляв Предвічного Бога Отця, і дякував за те, що в ріднім домі і сусідстві одержав своє людське існування і тіло, котре мав тепер віддати на терпіння і смерть. Із молитов Христових в цьому випадку я передам до відома ось що: "Мій Предвічний Отче! Піддаючись Твоїй Волі, Я радо спішу задовільнити Твою справедливість терпінням навіть аж до смерті. Тим чином Я примирю з Тобою всіх дітей

Адама, виплачуючи їх довги, і відчиняючи для них Небесну Браму, що була замкнена для них. Я шукатиму за тими, що відійшли і загубились, так щоб силою моєї любові відновити їх. Я знайду і зберу разом тих загублених із дому Якова (Ісая 56, 8), піднесу упавших, збагачу бідних, освіжу спраглих, відкину зарозумілих і піднесу покірних. Я хочу перемогти пекло і збільшити славу тріюмфу над люцифером (І Йоан 3, 8), над злом, яке він посіяв у світі. Бажаю піднести знамено Хреста, під котрим має вести свої битви доброчесність і всі ті, що стануть на його захист. Бажаю наситити Моє серце кривдами і образами, що так багато значать у Твоїх очах. Хочу упокорити себе аж до смерті з рук Моїх противників для того, щоб Наші вибрані друзі були потішені в їх терпіннях, і щоб їх вшановували високими нагородами кожний раз, як тільки вони побажають упокорити себе, терплячи ті самі переслідування."

"О, любий Хресте! Коли ти приймеш Мене у свої руки? О, милі безчещення і образи! Коли ви понесете Мене, щоб Я переміг смерть через терпіння Моєї безневинної плоті? О ви, болі, образи, безчестя, бичі, терня, муки, смерть! Прийдіть до Мене, що обійме вас, прийме вас з вітанням; бо Я добре розумію вашу вартість. Якщо світ ненавидить вас, то Я тужу за вами. Якщо світ у своїй темноті погорджує вами, то Я, хто є правдою, мудрістю, любовю, - люблю і обіймаю вас. То ж прийдіть до Мене, бо вітаючи вас як людина, Я прославляю вас, як істинний Бог, і - готовий стерти тінь гріха із вас, і - також з усіх, що вас обіймуть. Прийдіть до Мене, страждання, і не розчаруйте Мене; не зважайте на Мою всемогутність, бо Я дозволю вам виявити вашу усю силу на Моїй людській природі. Я не відкину вас і не гидуватиму вами, як то чинять смертні. Щезне тепер у смертних облудний потяг до того, щоб зарозуміло вважати нещасними убогих і засмучених цього світу. Бо коли вони побачать, як терпить жахливі образи, бичування, останні муки і гніт Хреста їх правдивий Бог, їх Сотворитель, Учитель і Отець, вони зрозуміють свій блуд, і вважатимуть за честь - йти за своїм розп'ятим Богом."

Гострий меч прошив душу Володарки світу в ту пору, отой, - предсказаний Святим Симеоном (Лука 2, 35). Бо свята материнська любов і прагнення уберегти коханого Сина від жахливих мук увійшли в колізію з Її непохитним бажанням сповнити Волю Ісуса і Його Предвічного Отця. У своїм невтішнім горі Пречиста Діва Марія могла лиш виливати перед Сином свої жалі, що Їй не велено хоч вмерти разом з Ним.

У цій останній земній подорожі, як і в усі послідні місяці Спаситель творив чуда щедрою рукою. Але до самого дня Пасхи Він мандрував по Юдеї, вичікуючи часу своєї Хресної жертви. Тоді ж Він воскресив із мертвих Лазаря в Витанії неподалік Єрусалиму. Звідти Господь зразу ж відійшов до містечка Ефрем, бо в Єрусалимі священники і фарисеї урадили вбити Ісуса з Назарету, як тільки хтось Його знайде і видасть. Тепер Ісус відкрито виявив апостолам мету їхньої мандрівки до Єрусалиму, де Син Чоловічий мав бути виданий первосвященникам і книжникам, катований і засуджений на Хресну смерть (Мат. 20, 18). На шість днів перед Пасхою Він знов був у Витанії, бо воскреслий

Лазар разом із своїми сестрами зладив бенкет на честь Ісуса і Марії.

Настав Страсний четвер. На світанку Господь покликав свою Пресвяту Матір. В ту ж мить Вона з'явилась і упала Йому до ніг: "Промов, мій Господи і Учителю! Твоя слугиня слухає." Господь підніс Її з долівки і ніжно заговорив: "Моя Мамо. Вже надійшла година, ухвалена предвічною мудрістю Мого Отця для спасення і віднови людського роду, і покладена на Мене Його пресвятою і любою Волею. Годиться тепер нам піддати Йому нашу власну волю, як ми дотепер так часто обіцювали вчинити. Дай Мені Твоє позволення вступити у Мої терпіння і смерть і, як Моя правдива Матір, погодись, щоб Я віддав себе Моїм ворогам у послуху для Мого Предвічного Отця. В той спосіб Ти добровільно будеш теж співдіяти зі Мною в цій праці для вічного спасення людей. Бо від Тебе Я прийняв у Твоїм дівичім лоні цей вид терплячої і смертної людини, в котрім Я маю відкупити світ і вдоволити Божу Справедливість. То ж подібно, як Ти по своїй свобідній волі погодилась на Моє Воплочення, так і тепер Я хочу, аби Ти дала згоду на Мої Страсті і смерть на Хресті. Коли Ти пожертвуєш Мене зараз по своїй добрій волі згідно з ухвалою Мого предвічного Отця, то це буде подяка, яку Я прошу в Тебе за те, що вчинив Тебе своєю Матірю. Бо Він післав Мене для того, щоб через терпіння Моєї плоті Я міг віднайти загублених овечок з Його дому, Адамових дітей (Мат. 18, 11).

При тих, та ще й других подібних висловах Спасителя ще більша дрож пройняла серце Марії. Бо ось вона, та година, де вже немає жодного справедливого відкликання від ухвали Бога Отця, де вже відмірений строк життя Її ненаглядного Сина. Вона гляділа на Нього, на свого Бога, безмежного в своїх якостях і досконалості, на Богочоловіка і Воплочене Слово в одній Особі, Котра нерозривно з'єднана з Богом Отцем у Пресвятій Тройці. Пригадались нараз всі літа Його бездоганного послуху для Неї, благословення, які Він нагромаджував на Матір під час їх довгого спілкування. Пречиста гостро усвідомила собі, що ось, ось Її позбавлять цього благословенного товариства, неповторної краси Його Обличчя, життєдайної ніжності Його мови; - що Вона не лише втратить увесь скарб нараз, а ще й сама мусить вручити Його найлютішим ворогам на зневаги й муки, на криваву офіру смерті на Хресті. Хто міг би перенести таке горе? Але Марія із гідністю Цариці перемогла свій невгасний біль, упала до стіп свого Божественного Сина і Наставника, розцілувала їх і дала таку відповідь: "Господи і Найвищий Боже, Сотворителю всього, що існує! Хоч Ти є Сином від Мого лона, Я всього-навсього - Твоя прислуга; лиш вибачливість Твоєї невимовної любові піднесла Мене з пороху до гідності бути Твоєю Матірю. Беручи це все разом, належиться, щоб Я -нікчемний червячок - визнала Твоє найщедріше милосердя і подякувала, послухавшись Волі Бога Отця і Твоєї. Я жертвую себе і віддаюсь під Його Божественне уподобання, щоб у Мені, як і у Тобі, Мій Сину, сповнилась Його предвічна і благословенна Воля. Найбільшою жертвою, яку Я здатна принести, є те, що не зможу умерти з Тобою, що наші долі не можна обернути. Бо страждати в наслідуванні Тебе і в Твоїм товаристві було би великою полегшею для Мого болю; Всі тортури виглядали б милими, якби чинились в єдності з Твоїми. Те, що Ти мусиш витерпіти всі ті муки для спасення людства, буде єдиним успокоєнням для Моїх болів. Прийми, о Мій Боже, цю офіру Мого прагнення умерти з Тобою; хоч Я ще буду змушена далі жити, в той час, як Ти, найневинніший Агнець і Образ сутності Твого Предвічного Отця, - вже перенесеш смерть (Євр. 1,3). Прийми також спазми Мого горя при виді нелюдської жорстокості ворогів, яка впаде на Твою благородну Особу через запеклість людського роду. О ви, Небеса і стихії, і всі сотворіння, що в них; ви -царственні духи, Ви - Патріярхи і Пророки: допоможіть Мені оплакати смерть Мого Улюбленого, що дав вам буття! Ридайте зі Мною над нещастям людей, що є причиною цієї Смерті, і - тих, що не зуміють скористатись з таких великих благословень, загублять своє, так дорого куплене вічне життя!

О які нещасні ви, що наперед приречені! І які ви щасливі, вибрані, що обмиєте вашу одежу у крові Ягняти (Одкр. 7, 14), котрі знали, як скористати з цієї благословенної Офіри! Воздайте же хвалу Господеві Всевишньому! О, Мій Сину і благословенна насолодо Моєї душі! Дай кріпость і силу Твоїй страждаючій Матері. Прийми її, як Твого учня і співтовариша, щоб Вона поділяла з Тобою Твої Страсті і Хрест! І щоб предвічний Бог Отець прийняв цю жертву Твоєї Матері у єдності з Твоєю."

А тоді за позволенням Господа Пречиста Діва додала ще одне прошення: "Улюблений Моєї душі і Світло Моїх очей - Мій Сину! Не варта Я, щоби просити в Тебе те, чого бажаю всіми силами Моєї душі. Але Ти, Господи, є життям для Моєї надії. І у цій Моїй вірі благаю Тебе, якщо Твоя ласка, - вчинити Мене учасницею у незбагненнім таїнстві Твого Тіла й Крові. Ти вирішив встановити його, як запоруку Твоєї слави. І Я прагну в освяченому прийманні Тебе до Мого серця мати частку в діяннях цієї нової і чарівної тайни. Знаю добре, Господи, що жодне сотворіння ніколи не може бути гідним, щоб заслужити на таке надзвичайне благословення, котре Ти намірений вознести понад усі звершення Твоєї величі. І щоб прихилити Тебе до подання його для Мене, не можу жертвувати нічого, опріч Тебе самого і всіх Твоїх безконечних заслуг. І якщо утривалення цих заслуг в людській природі, яку Ти дістав з Мого лона, створить у Мені щось добре, нехай це благо полягає не стільки в тому, що Ти дав себе Мені у цій тайні, скільки в тім, щоб Я стала Твоєю в цьому новому посіданні, де для Мене відновиться Твоє найсолодше товариство. Всі Мої бажання і зусилля Я зосередила для достойного приймання цього Святого Причастя з тої самої миті, в котрій Ти дав Мені знання про нього. З тих пір і повсякчас це була Твоя незмінна постанова: залишитися у святій Церкві під видами освячених хліба і вина. То повернись тоді, Мій Господи і Боже, до Твого першого помешкання, котре Ти знайшов в Твоєї улюбленої Матері і Твоєї рабині; Її ж Ти приготував до Твого приходу, вийнявши з-під повсюдної тіні гріха. То ж нехай прийму Я у себе ту людську природу, яку Я надала Тобі із Моєї власної крові, і - таким чином, щоб Ми воз'єдналися в поновних і близьких обіймах. Це сподівання запалює Моє серце жаром найбільшої любові і побажанням, щоб Я ніколи не розставалася з Тобою, Котрий є безконечним Добром і Любовю Моєї душі."

Так наш Спаситель розлучався із Своєю милою Матірю. Перед обідом у четвер Він взяв з собою всіх апостолів у свою останню путь з Витанії до Єрусалиму. Він мовив до Отця: "Предвічний Отче Мій і Боже! У відповідності із Твоєю святою Волею Я йду тепер терпіти і умерти за освободження людей, Моїх братів і Твоїх рук творінь. Я віддаю себе за їх спасення, і - щоб зібрати тих, що були розсіяні і розділені через гріх Адама."

Слова Цариці

Моя доню. Оскільки твоя душа є оснащена особливими дарами просвічення, Я кличу і запрошую тебе наново вкинути себе у море таїнств, що містяться у Страстях і Смерті Мого Божественного Сина. Скеруй всі свої здібності і напруж всі сили твого серця і душі, щоби ти стала хоч трішки вартою розуміти і уявляти собі зневагу і скорботу Сина Предвічного Отця в час Його смерті на Хресті за спасення людей, а також -могла розважати над Моїми діями і терпіннями в зв'язку з Його несамовитими Страстями. Хочу, щоб цю науку, якою люди так дуже гордують, ти вчила і добре вивчила, Моя доню; так щоб ти могла йти за твоїм Обручником й наслідувати Мене. Бо Я - твоя Матір і Учителька. Записуючи і глибоко переживаючи все те, чого Я навчаю про ці Тайни, ти повинна повністю відокре­митися від своїх людських земних прив'язань, і від твого власного "я", аби таким чином, вільно ступати Нашими слідами в нестачі і убогості.

Також бажаю, щоби ти подумала, яким великим злочином в очах Господа Бога, у Моїх, і в очах Святих є те, що люди погорджують і нехтують частим прийман­ням Найсвятіших Тайн, і також те, що вони приступають до Святого Причастя без підготовки і гарячої побожності. Іменно для того, щоб ти зрозуміла і записала цю осторогу, тобі було виявлено, як Я поводилася в тім випадку, як готовилась багато літ, щоб згодом прийняти в Святому Причастю Мого преблагословенного Сина. І ще буду виявляти те, що ти згодом запишеш для повчання і присоромлення людей. Бо якщо Я, що була невинна в поповненні будь-якого гріха і - нагороджена усіми благодатями, - змагала до того, щоб палкими актами любові, покірності і вдячності збільшити свою готовість до цієї ласки, то які зусилля мусиш чинити ти і другі діти Церкви, котрі, навпаки, - щодня і щогодини заробляють собі нові проступки і провини, коли готують себе для приймання Божественної краси і людської природи Мого пресвятого Сина? Як оправдаються в день Страшного Суду ті люди, що злегковажили собі ту любов і благословення, котрі завжди присутні в святій Церкві, і можуть наповнити їх безліччю дарів? - Люди, котрі воліли шукати розривки у радощах світу і клопотатись про поверховні і облудні марноти цього земного життя?

Дивуйся з такої бездумності, як і святі ангели, і хорони себе, щоб не впала у той самий блуд.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:12 | Повідомлення # 29
ТАЙНА ВЕЧЕРЯ

Христос розділив з учнями приписану жидівським Законом вечерю, возлежачи на долівці довкола стола, що підносився над землею ледве більше, ніж на шість чи сім пальців. Такий бо був звичай у жидів. Але після обмивання ніг Апостолам Він приказав приготовити вищий стіл, подібний до сучасного обіднього. Цим розпорядженням Він побажав покласти кінець установленим вечерям і нижчому, символічному Законові, встановити нову вечерю Закону милосердя. Відтоді і надалі Ісус хотів, щоб священні містерії здійснювалися на столах чи вівтарях, схожих на ті, які нині вживаються в Католицькій Церкві. Стіл накрили багатою тканиною; на нього поклали тарілку чи срібну тацу, і великий кубок у формі чаші, досить місткий для вина. Все було вчинено згідно з волею Христа, нашого Спасителя. Господар дому дістав натхнення і пожертвував для справи все це дороге начиння, що виглядало зробленим з якогось дорогоцінного каменю, ніби смарагду. Апостоли потім, як була можливість, часто вживали його при Освяченні. Господь засів при столі разом з апостолами і декотрими учнями і розпорядився поставити на стіл прісного хліба і вина.

Тоді Господар всякого життя промовив до апосто­лів словами найглибшої любові. Хоч Його вислови завжди проникали в глибину сердець, то цього разу вони просто пашіли полум'ям братньої любові, що полонило душі Його слухачів. Він наново описав їм взнеслі тайни Його вочеловічення і діянія Відкуплення. Він прикликав на них мир і братню любов, які Він зобов'язувався зміцнювати при допомозі Тайн, що будуть відслужуватись. Ісус пригадав їм, що коли вони любитимуть один одного, то предвічний Бог полюбить їх тою ж любовю, якою любить свого Сина. Він просвітив їх, що та обітниця вже сповнилась, коли Він вибрав їх, щоб встановити нову Церкву і Закон милосердя. Він поновив в них світло розуміння найвищої гідності, досконалості і надзвичайних прав Його Пречистої Діви Матері.

Після того Господь наш Ісус Христос взяв в свої святі руки хліб, що лежав на таці, і в духу попросив дозволу і співділання в Предвічного Отця, щоб відтепер і надалі заради слів, що їх Він зараз вимовить, а свята Церква -згодом повторятиме, - Він міг реально і правдиво ставати присутнім у офірі, і послушно підкорятися цим священним словам. Висловлюючи цю просьбу, Ісус взніс очі до Небес з такою благородною величчю, що надихнув апостолів, ангелів і свою Пречисту Матір почуваннями нової, незвичайної пошани. Тоді Він виголосив слова Освячення над хлібом, перемінюючи його в своє справжнє Тіло, а після того - над вином, перемінюючи його в свою власну Кров.

У відповідь на ці слова пролунав голос Небесного Отця, що мовив: "Це - Син Мій улюблений, в котрому Моє уподобання є і буде до кінця світу; і Він буде з людьми по всі часи їх вигнання." Подібним способом це потвердив Святий Дух. Священна людська природа Христа віддала знаки найглибшої пошани

Божественній природі, що вміщалась в Святій Тайні Його Тіла і Крові. Пречиста Діва в окремому приміщенні простерлась на долівці з висловами незрівнянної пошани до свого Сина в Пресвятих Тайнах. А тоді ангели із Її сторожі, всі ангели з Небес, а з ними і душі Еноха та Іллі у своїм імені та в імені Патріярхів і Пророків Старого Завіту, - упали ниць, славлячи свого Господа в Найсвятіших Тайнах.

Всі апостоли та учні, за винятком зрадника, вірили в цю Святу Тайну і прославляли її у великій покорі та пошані, кожен згідно із своїм темпераментом. Найвищий священник Христос підніс догори свої власні освячені Тіло й Кров, щоб всі присутні на цій першій Службі Божій могли їх достойно прославляти, що вони й чинили. Під час цього піднесення Дарів Його Пречиста Мати, Св. Йоан, Енох та Ілля дістали ласку особливого розуміння таїнства Його присутності під видами хліба і вина. Їм стало ясно, як під видом хліба уприсутнювалося Його Тіло, а під видом вина - Його Кров, - як в обох субстанціях через нерозривний зв'язок Ісусової душі з Його тілом і кровю ставав присутнім живий і справжній Христос;- як внутрі із Особою Слова воз'єднувались Особи Бога Отця і Святого Духа; і - як завдяки нероздільному існуванню і єдності Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого - Пресвята Євхаристія вміщала досконалу людську природу Господа разом з Трьома Особами Єдиного Бога. Також присутні зрозуміли владу слів, наділених тепер такою надприродною силою, що як тільки їх вимовить опісля будь-який священник над властивим матеріалом з наміром повторити відповідні дії Христа, то ці слова перемінять хліб в Ісусове Тіло, а вино - в Його Кров, спонукуючи ці види існувати по-новому, без їх звичайної сутності. Вони побачили, що та переміна наставатиме так безвідмовно й неомильно, що швидше Небо й земля пропадуть, ніж схиблять ці слова Освячення, коли їх правильно проголосить освячений служитель Христа.

Зверх того, Цариця Неба побачила в окремому видінні, яким чином Найсвятіше Тіло Христа скривається під видами хліба і вина, не змінюючи ні їх, ні Його святої людської природи; бо ані Тіло не є підпорядковане тим видам, ані ці види не можуть ставати формою існування Тіла. Види затримують ті самі якості і виміри, що й перед тим, і кожна їх частинка затримує ту саму позицію після Освячення Агнця, як і святе Тіло в невидимому образі не міняє своїх розмірів, ані розташування окремих частей. Воно залишається в своїй повноті як і в цілому Агнцеві, так і в кожній частичці того Агнця: одне не деформує другого. Вони мають зовсім інший спосіб існування; тіло проникає в ці види безперешкодно.

Але ще дужчим було моє захоплення після того, коли Ісус, наш Бог, піднявши Найсвятіші Тайни вгору, як я вже сказала, - для їх почитання - поділив їх своїми святими руками і першим причастився до них сам, як перший і найголовніший з усіх священників. Визнаючи себе як людину, нижчим по гідності від Бога, Котрого Він зараз мав прийняти в своїм власнім освяченім Тілі і Крові, - Ісус упокорився і із внутрішнім тремтінням цілої істоти признав себе мізерним перед тою Божественністю. Тим Він не лише вчив нас пошани, з якою слід приймати Святе Причастя, але й виявляв свій жаль, передбачаючи легковажність і самовпевненість багатьох людей перед лицем цієї славної і взнеслої Тайни.

Видимі наслідки діяння Св. Причастя у тілі Христа були водночас і чудні, і Божественні. Бо протягом короткого часу дари слави розпромінились із Його тіла, як це було на горі Тавор, хоч їх спостерегла лишень Його благословенна Мати і частинно - Святі Йоан, Енох та Ілля. Це була остання потіха, яку Він дозволив своїй людській природі під час свого земного життя; від цього часу аж до смерті Він відмовлявся від усякої такої полегші. В окремому видінні Пречиста Діва Марія зрозуміла теж, яким чином Христос, Її Божественний Син, прийняв самого себе у Святій Тайні; - і як ця Тайна уприсутнилась в Його Божественному серці. Все це безмірно захоплювало нашу Царицю й Володарку.

Приймаючи своє власне Тіло і Кров, Христос, наш Господь зложив хвальну пісню Предвічному Отцеві і приносив себе в Святій Тайні, як жертву для спасення людини. Він взяв другу частичку освяченого хліба і вручив її Архангелові Гавриїлу, котрий запричащав нею Пресвяту Марію. Одержавши такий привілей, покладений на одного з них, святі ангели тепер вважали себе достатньо винагородженими за їх неприкликання до священничої гідності, котра перейшла до людей. Те, що один із них лише тримав Пресвяте Тіло їхнього Господа і правдивого Бога, сповнило їх новою, надзвичайною радістю. Найвища Цариця чекала Св. Причастя із сльозами радості. Коли Св. Архангел Гавриїл наблизився із сонмом ангелів, Вона запричащалась першою по своїм Сині, наслідуючи Його самопониження, пошану і Господній страх. Пресвяті Тайни опинились в грудях, над серцем Пресвятої Діви Марії, як в найдорогоціннішій святині, як в Кивоті Найвищого. Тут вони залишались аж до часу після Воскресення, коли Св. Петро відправив першу Службу Божу, і провів нове Освячення, як я оповім у відповіднім місці.

Вчинивши таку ласку Пречистій Діві Марії, наш Спаситель роздав освячений хліб апостолам (Лука 22,17), наказуючи розділити його між собою і спожити. Цим приказом Він возложив на них священничу гідність, і вони здійснювали її, кожен сам приймаючи Причастя. Вони чинили це з найбільшою пошаною, проливали рясні сльози і величали Тіло і Кров нашого Господа, що їх вони отримали. Так вони були поставлені в сан священства, як засновники святої Церкви, і отримали першенство перед всіми іншими (Ефес. 2, 20). Тоді Св. Петро за вказівкою Христа запричащав двома частицями обох Патріярхів: Еноха та Іллю. Це Святе Причастя сповнило тих двох святих мужів такою радістю, що вони дістали нову наснагу дожидатись благословенного видіння Небес, що було відкладене для них на цілі віки, одержали нові сили жити в цій надії аж до кінця світу. Після складення ними палких і покірних подяк за таку ласку святі ангели забрали їх на своїх руках до місця їх перебування. Господь побажав здійснити це чудо, щоб з ласк Воплочення, Відкуплення і загального Воскресення, що їх всіх містить у собі

Пресвята Євхаристія, могли скористати ті, кому судилось жити у вік старинних усних і писаних законів. Подаючи себе двом святим мужам Еноху та Іллі, що все ще були в своїй смертній плоті, Господь поширив ці благословення на все людство, що існувало під тими законами, в той час, як всі грядущі покоління мали бути обійняті новим Законом милосердя, з апостолами у проводі. Енох та Ілля це дуже добре зрозуміли і, вернувшись між своїх сучасників, віддавали хвалу їхньому і нашому Відкупителю за цю чудесну благодать.

Слова Божої Матері

О, Моя доню! Якби лише вірні в святій католицькій Вірі отворили свої тверді, кам'яні серця, щоб отримати справжнє розуміння святого і дивного благословення Пресвятої Євхаристії! Якби вони лише відокремили від себе, викоренили і відкинули свої земні нахили і, обмежуючи свої прив'язання, віддали себе живій Вірі, щоб звидіти при Божому світлі, які вони щасливі, що мають Предвічного Бога у Пресвятій Тайні, і - що існує спосіб, щоб через причащання і стале спілкування з Ним мати частку в усіх користях цієї Небесної Манни. Якби лише вони гідно шанували цей цінний дар, починали відчувати його солодкість, і користали із прихованої там сили їхнього Всемогутнього Бога! Тоді нічого не бракувало би їм у їхньому вигнанні. В цьому щасливому віці Закону милосердя смертні не мають жодної підстави жалітися на свою неміч чи наліг, бо в цьому хлібі з Неба вони мають під рукою силу і здоров'я. Не має значення, чи їх спокушує і переслідує диявол; бо приймаючи постійно Святі Тайни, вони отримують здатність його постійно перемагати. Вірні самі поносять вину за всю свою бідність і тяжку працю, бо навіть не звертають увагу на цю Божу Тайну, ані не відкривають себе для діяння надприродних сил, які передав під їх орудування Мій Найсвятіший Син. Направду кажу тобі, Моя найдорожча: люцифер і демони мають такий страх перед Пресвятою Євхаристією, що для них лютіша мука - наблизитись до неї, ніж мучитись в самому пеклі. Хоч вони входять в храм, щоб спокушати душі, то чинять це з відразою, примушуючи себе переносити жорстокі болі в надії, що втягнуть душу в гріх і знищать її, особливо - у святих місцях і в присутності Пресвятої Євхаристії. Сама їх лють проти Господа і людських душ примушує їх іти на тортури в Його істинній скритій присутності.

Кожен раз, коли Його несуть вулицею, вони, як правило, втікають врозсип. І не сміють наближатися до Його супроводу, хіба що певні із минулого досвіду, що можуть спонукати когось забути про пошану, на­лежну Господеві. Особливо намагаються вони споку­шати вірних у церкві, бо знають, яку велику образу завдають самому Господеві, котрий є там в своїй святій любові; Він жде, щоб освятити людей і дістати відповідь на невтомну і найсолодшу любов.

З цього ти можеш розуміти силу тих, що причаща­ються цим хлібом ангелів, і те - як демони бояться душ, що приймають Господа достойно і побожно, і стремлять захоронити себе в тій чистоті до наступного Причастя. Але дуже мало хто живе із таким наміром; тому ворог безупинно чуває, щоб відкинути їх назад у забування, неувагу і байдужість, щоб більше не стика­тися з такою потужною зброєю в людських руках. Закарбуй це упімнення в своєму серці. І оскільки без твоєї заслуги Всемогутній ухвалив, що ти маєш приймати Святе Причастя щоденно, старайся всіми силами зберегти себе в добрій формі від одного Причастя до другого. Це Воля Господа і Моя, щоб цим мечем ти вела битву Всевишнього в імя святої Церкви проти невидимих ворогів. Бо в наші дні вони нагро­маджують недуги і біди на Церкву, народ, і нікого немає, аби її потішити, чи щиро перейнятись справою. Ти сама через те плачеш і твоє серце рветься з болю.

В той час, як всемогутній і справедливий Суддя дуже розсердився на католиків за те, що вони кидають виклик Його Справедливості своїми незмірними і постійними переступами, хоч би під егідою великої Віри, - нема нікого, щоб обмірковував і брав під увагу ту жахливу шкоду, або звертався до надійного лікарства - до прий­мання Пресвятої Євхаристії із сокрушеним і покірним серцем. Але ніхто не просить про Моє заступництво.

Хоч усі діти Церкви дуже причинюються до цієї шкоди, більше винуватити слід негідних і лихих священників. Бо через непошану, з якою вони трактують Найсвятіші Тайни, нині католики схиль­ні їх недооцінювати. Якщо народ бачить, що його священники наближаються до Божественних речей із трепетом і страхом Божим, він вчиться подібним же способом трактувати і приймати свого Бога. Ті, що вшановують Його, будуть сяяти у Небі, як сонце серед зірок; бо слава людської природи Мого Божественного Сина особливою мірою виявиться в тих, що добре обходились з Ним у Святих Тайнах, і приймали Його з усією пошаною. Водночас не так буде з тими, що без побожності приступали до цього святого престола. А ще більше: побожні будуть носити на грудях, там, де часто надавали помешкання Пресвятій Євхаристії, -прегарні і сяючі відзнаки, які свідчитимуть, що їх власники були найціннішими скиніями для Святих Тайн. Це буде великим вирізненням для них самих, джерелом захоплення і ликування для святих ангелів і решти праведних. Вони будуть теж втішатись особливим даром глибше проникати в таємницю присутності Господа в Євхаристії, і розуміти всю решту чудес, прихованих у ній. Це такий привілей, що його одного вистачило би для їх вічного щастя, навіть, якби в Небесах не було іншої радості. Більше скажу, повна слава тих, що вартісно і побожно приймали Пресвяту Євхаристію, кількома рисами буде вищою від слави багатьох мучеників, що не приймали Тіла й Крові Господа.

Також хочу, щоб ти почула з Моїх власних уст, Моя найдорожча доню, які у Мене були почування, коли у земному житті Я готувалась прийняти Святе Причастя. Щоб ти могла краще зміркувати, про що мовлю, розваж над тим усім, що Я сказала тобі записати про Мої дари, заслуги і труди в житті. Мене було збережено від первородного гріха, і в сам момент Мого зачаття Я отримала знання і дар споглядання Божественних речей, як часто в твоїх записах говориться. Я знала більше, ніж усі Святі; в любові перевершувала найвищих серафимів; ніколи і ні в чому не провинилась; постійно практикувала всі чесноти у найвищій мірі. І навіть в найменшій чесноті Я була більш бездоганною, ніж всі Святі в своїй найвищій досконалості. Наміри і спрямування Моїх вчинків були найбільш взнеслими, а Мої навики і обдарування - шляхетні понад всяку міру. Я найдокладніше наслідувала Мого Пресвятого Сина: трудилась найсумлінніше, завзято терпіла. І -співділала з трудами Господа ретельно, як личило Мені. Я невпинно вправлялася в чесноті любові, заробляла нові, надзвичайні заслуги в милосерді.

І помимо того, Я вважала себе повністю винаго­роджена тим, що Мені було дозволено прийняти Його хоч єдиний раз у Пресвятій Євхаристії. Так! Я не вважала себе вартою іменно цієї ласки. Отож розваж, які повинні бути почування в тебе і в решти дітей Адама, що їх допускають до приймання цієї чарівної Тайни. І якщо для найбільших свят одне Святе Причастя є надщедрою винагородою, то як повинні міркувати священники і вірні, коли їм дозволено приймати Його так часто? Розплющ свої очі у непроникній темряві засліплення, що окутує людей навколо тебе, і піднеси їх до Божественної ясності, щоб зрозуміти ці містерії. Всю свою працю оцінюй, як недостатню, всі твої терпіння - як малозначущі, всі твої подяки - як невистачальні для такого надзвичайного благословення, як посідання в святій Церкві Христа, Мого Божественного Сина, присутнього в Святій Тайні для збагачення всіх вірних. Якщо не маєш чим виявити твою подяку за ці та інші благодаті, котрі отримуєш, то принаймні упокори себе до пороху і упади ниць; визнай себе невартою усім щирим серцем. Прославляй Найвищого, благослови і хвали Його, щоб ти завжди була достойною приймати Його і переносити багато мучеництва за таку ласку.

МОЛИТВА В ГЕТСИМАНСЬКОМУ САДІ. УЧАСТЬ МАРІЇ

Перше Святе Причастя у Вечернику (дім, де відбувалася Тайна Вечеря, - прим. наша) остаточно встановило панування нашого Спасителя на землі, у повній згідності з Волею Бога Отця. По закінченні Тайної Вечері Ісус скерувався до виходу з дому, щоб вступити в свою завершальну битву жахливих терпінь і смерті для Відкуплення людського роду. При виході Його перестріла скорбіюча Матір. Вона упала Ісусові до ніг, щоби віддати шану Богові і Відкупителю. Господь із ніжною синівською любовю сказав лиш ці слова: "Моя Мамо. Я буду з Тобою у терпінні. Так здійснимо ж Волю Предвічного Отця і спасення людей." Цариця знову віддавала себе на жертву і просила благословення. Отримавши його, вернулася до себе. Зворушений власник дому, що спостерігав за тою зустріччю, віддав себе і свій дім у повне розпорядження Марії на весь час Її проживання в Єрусалимі. За надзвичайною Божою ласкою Пречиста Діва отримала привілей бачити у видінні все, що станеться з Її пресвятим Сином, - співпрацювати і співстраждати з Ним. Її ангели і деякі побожні жінки теж залишилися в почеті Божої Матері.

Учні по дорозі розбрелися. З дванадцятьма апостолами Христос направив свої стопи в бік Оливної гори поза східними мурами міста. Юда волікся ззаду, набираючись хоробрості для зради свого Вчителя. Ось, він зник, поспішаючи до власної згуби. Страх і тривога, ураган думок знесилюють нечисту совість. Задихавшись, він допадає до дому первосвященників. А ще перед тим шлях йому перейняв сам люцифер, що прибрав вид одного з його лихих друзів-змовників. Сатана ще не був певний, чи Ісус є справді предсказаним Месією, але боявся такої можливості. Тому, про всяк випадок він намагався відмовити Юду від наміру спричинити Ісусову смерть. Він переконував зрадника, що при глибшій застанові Ісус з Назарету може не такий вже й поганий, що може і не слід Його видавати на смерть; а то ще, чого доброго, Він увільниться якимсь чудом і наробить Юді великого клопоту. Але Юда не піддався на вмовляння, вперто прямував до загибелі, знехтувавши навіть порадою лихого.

Тим часом наш Сотворитель і Відкупитель в своїм незбагненнім милосерді готовився пожертвувати і життям, і честю заради спасення людей. Сили Його людського тіла кріпила свідомість того, що вже є на землі одна Істота, в Котрій Його Страсті й Хресна смерть видадуть щедрі плоди; в Її невиданій святості Його справедливість знаходила певне надолуження за людську злобу; а покора і стійка любов цієї величної Жінки були надійним сховищем для Його безцінних заслуг. Так що по всім, що станеться, Його Церква піднесеться з цієї Офіри, немов би новий фенікс з розжеврілого попелу. Святість Пречистої Матері додавала Йому сил і відваги для подолання злоби смертних, бо Вона теж належала до дітей Адама.

Ісус перейшов потік Кедрон і вступив в Гетси-манський сад. Тоді Він сказав апостолам: "Почекайте і сядьте, поки Я трохи пройдусь, щоб помолитись." І ще: "Моліться, щоб не ввійти у спокусу." (Лука 22,40). І -відійшов в самітне місце лише з Петром, Йоаном і Яковом. Він звів очі до Бога Отця; Він в духу молився за сповнення пророцтва Захарії, щоб смерть сягла невинного, щоб меч Божественної Справедливості був вийнятий з піхов над Добрим Пастирем і - щоб він впав із смертоносною ярістю на Богочоловіка. У молитві Господь давав згоду на всі муки Його Страстей і смерті. З цієї хвилі Він відрікався від усякої полегші, яку могла надати незнищима Божественна частина Його Істоти, і вступав у круг безпощадних мук, як звичайна людина.

І Бог Отець ту жертву прийняв.

Зразу же морок глибокого смутку обняв Спасителя і Він звірився апостолам: "Сумна Моя душа аж до смерті." А тоді упав долілиць на землю і затужив до Предвічного Отця: "Отче, якщо можна, нехай мине ця чаша Мене." (Мат. 26, 39). Христос-Богочоловік, навіть із беззахисними тепер членами немічного людського тіла, і зараз не боявся ні смерті, ні зневаг. Причиною Його агонії-тривоги стала свідомість того, що безліч людей не спасуться і підуть на вічну загибель, бо погордують Його спасенною жертвою жахливих Страстей і смерті. Їх нещаслива доля так глибоко вразила милосердного і всевідучого Бога Сина, що великі краплі кривавого поту виступили з Його тіла і потекли аж на землю.Ця молитва в Гетсиманії не могла врятувати вже осуджених. Зате благословення були щедро помножені для тих, що не опиралися спасенню; овочі Відкуплення були більшою мірою приділені для Святих і праведних; а багато дарів і ласк, що їх відкинули осуджені, були передані спасенним. Людська воля Христа, що піддала себе Божій Волі, прийняла тоді терпіння за всіх, і кожного із людей - зокрема: і за тих, що вже йдуть до осудження, якщо вони ще захочуть прийняти потрібну їм поміч, і за тих, що мають спастися, щоб вони могли у співпраці із Божою ласкою забезпечити собі спасення. Ось такий був початок діянь по спасенню членів містичного тіла Його святої Церкви, яку встановив і очолив Христос Господь.

Ще як наш Володар перебував в цій агонії, Бог Отець вже післав до Ісуса на землю святого Архангела Михаїла з чашею потішення, і підтвердженням Божественної постанови про спасення смертних.

А в домі Тайної Вечері Цариця Неба і землі докладно співтрудилася з діяннями свого Сина. Коли Христос відійшов в самітне місце із трьома апостолами, Вона вчинила те саме: відокремилась від решти у іншу світлицю лише з трьома вірними жінками.Так само Пречиста візвала їх до молитви й чування, щоб їм не ввійти у спокусу. Перебуваючи із трьома Маріями (була і Марія Магдалина), Пресвята Богородиця благала Предвічного Отця, щоб Він відняв від Неї всяку людську полегшу і потіху - і для чуттєвої, і для духової частин Її Істоти, щоб ніщо не заважало Їй страждати до найвищої міри, однозгідно з Її Божественним Сином. Вона молилась, щоб Їй було дозволено відчути в Її непороч­ному тілі всі болі ран і муки, через які має пройти Ісус. Пресвята Тройця це прошення задовільнила, і в наслідку Божа Матір перенесла у точнім віддзеркаленні всі муки Її пресвятого Сина. При цьому рука Всевишнього по-батьківськи оберігала Марію від неминучої смерті.

Так само як і Христа, Її обняли гнітюча тривога і жаль. Вона тоді звернулась до жінок: "Моя душа скорбить, бо Мій любий Син має терпіти і умерти, а Мені не позволили терпіти і померти від Його тортур. Моліться ж, Мої подруги, щоб вас не здолала покуса." Сказавши це, Вона відступила від них і далі наслідувала Господні благання, перебуваючи у тій самій агонії. В ті ж самі інтервали, що Христос, Пречиста верталася до трьох Марій, щоб побудити їхню чуйність супроти злоби диявола, скерованої на них. Вона ридала над долею осуджених, що їх бачила Божественним просвітленням. Краплі крові теж виступали на тілі, як і в Христа. Бог теж післав до Неї утішителя - Св. Архангела Гавриїла, що передав Пречистій Діві ухвалу і Волю Найвищого.

Накінець, утретє Господь повернувся до своїх апостолів і знайшов їх сплячими. І сказав: "Спите, ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник Мій ось наблизився." (Марко 14, 41-42). По дорозі вони побудили решту вісім Апостолів і пішли із Христом у проводі назустріч ворогам. Став чутним безладний гомін юрби солдатів і храмових служок. Господь, йдучи, взивав у духу: "О, терпіння, за котрими Я тужив із глибини душі; ви - болі, рани, зневаги, знесилля, страждання і ганебна смерть! Мерщій прийдіть, бо полум'я любові, котре горить задля людського спасення, не може дочекатись, коли ви стрінете єдиного Невинного з-поміж усіх сотворінь. О, Я добре знаю вам ціну. Я шукав за вами, благав і випрошував вас, і радісно стрічаю вас по своїй добрій волі. Я купив вас своїм завзяттям у пошуках за вами, і ціню вас за ваші заслуги. Бажаю направити і посилити вашу вартість, і піднести вас до найвищої гідності. Нехай прийде смерть, щоб незаслужено її прийнявши, Я затріюмфував над нею, і виборов життя для тих, що були за їх гріхи смертю покарані. (Осія 13, 14). Я даю дозвіл Моїм приятелям покинути Мене, бо Я один бажаю і є здібним вступити у цю битву, і здобути для них ликування й перемогу." (Ісая 53, 3).

Вже Юда із товариством знайшов свого лагідного Пана й Учителя, і видав Його поцілунком миру, сказавши: "Нехай Бог береже Тебе, Учителю." Він цілував Його і - щоб видати ворогам, і - про всяк випадок: якби Його ще не вбили, і Він ще мусів би з ним стрінутись. Він більше боявся викриття у зраді, ніж смерті власної душі, чи смерті Божого Сина. У цю мить Юда став над пропастю своєї остаточної загибелі і втратив усю Божу ласку й поміч.

Пречиста Діва Марія своїм внутрішнім видінням бачила весь перебіг подій. Коли юрба солдатів і служок сипнула на вулицю із дому первосвященника, Вона вже предвиджувала у подробицях, які образи і зневаги вони нанесуть своєму Сотворителю і Відкупителю. Щоб надолужити за болі і знущання над Господом усього сотвореного, Пресвята Богородиця запросила святих ангелів і багато інших душ, щоб спільно з Нею віддавали честь і хвалу Господеві. А побожним жінкам, що з Нею молились, розповіла, що ось зараз Її Син дозволив, щоб сили темряви Його зв'язали і над Ним знущались, і що насильники не завагаються обійтися з Ним найбільш жорстоко. Разом з Пречистою святі жінки падали на долівку, творили поклони, визнавали, почитали, славили і величали безконечного Бога, і пресвяту людську природу Сотворителя і Господа вселенної. І князі ангельські вторували тим хвальним пісням Божої Матері. Чим більше множилася злоба і нелюдські вичини напасників проти Спасителя, тим сильніше Пречиста Діва намагалась умиротворювати Божий гнів і справедливість, щоб вони не погубили остаточно ворогів Її Сина. Ніхто, окрім Діви Марії, не зміг би відвернути Божої кари за такий жахливий злочин.

І зараз Божа Матір не забула Юди, а - добивалася потрібних ласк і благословень навіть для христопро­давця. Це було надзвичайне милосердя; бо неймовірним було горе Пречистої при спогляданні, як нечисті губи Юди, що тільки-що спожив на Тайній Вечері пресвяте Тіло Христа, торкаються святого Ісусового Обличчя, котрому ангели лише здалеку поклоняються. На просьбу Його ніжної Матері Ісус дарував Юді великі духові ласки вже після скоєння зради. Якщо би той нещасний чоловік був відкликнувся на них, то Матір Милосердя була готова виєднати йому дальші ласки, -аж до повного прощення його страшного злочину. Але Юда цього не зрозумів, і - втратив всю надію на спасення, як я згадаю в наступній главі.

Коли слуги первосвященника наклали свої руки на Спасителя, в'яжучи його, пресвята Матір в повній мірі відчувала в своїх руках увесь біль від тих шнурів і кайданів; а все тіло страждало від ударів і тортур, котрими мучителі знущались над Ісусом. Для Марії це була Божа ласка, котру Вона сама для себе випросила, щоб взяти дозволену Їй посильну участь у Страстях Її любого Сина.

Слова Цариці

Моя доню. Через те все, що ти виявила й записала про ці тайни, ти накликаєш на себе (і на смертних) тяжке осудження, якщо роздумуванням день і ніч над Страстями і Смертю Ісуса розп'ятого не переможеш своєї малодушності, невдячності і нешляхетності. Це -велика наука Святих, на яку так мало зважають світські люди; це - хліб життя і духова пожива для малих, що дає їм мудрість, на брак котрої терплять любителі цього гордовитого світу. (Мудр. 15,3). Хочу, щоб у цій науці ти була ретельною й мудрою. Бо за неї можеш купити собі всі добрі речі. (Мудр. 7,11). Мій Син і Господь учив нас цієї науки, коли сказав: "Я - Дорога, Правда і Життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене." (Йоан 14,6). Тоді скажи Мені, Моя доню: Якщо Мій Господь і Учитель вчинив себе життям і дорогою для людей через свої Страсті і Смерть, то хіба не очевидно, що аби слідувати тою дорогою і жити згідно з тою правдою, вони мусять йти за Христом розп'ятим, страждущим, бичованим і зневаженим? Розваж неосвіченість людей, котрі захочуть прийти до Отця без слідування за Христом; бо вони очікують царювати разом з Богом без попередніх терпінь чи наслідування Його Страстей, а ще навіть - без спроби одобрити хоч якусь частину Його терпінь і Смерті, чи хоч подякувати за неї. Вони хочуть, щоб вона придбала їм приємності і цього, й вічного життя, в той час як Христос, їх Сотворитель, витерпів найжорстокіші болі й муки, щоби ввійти до Неба, і показав своїм прикладом, як їм шукати дорогу світла.

Вічне блаженство не узгоджується із таким соромом, коли належно не працюється, аби блаженство осягнути. Не є правдивим сином свого батька той, хто не наслідує його, ані - добрим учнем той, хто не йде за Учителем, ні -добрим слугою той, хто не супроводить свого пана. І я не мислитиму такого відданою дитиною, якщо він не терпить зі Мною і Mоїм Божественним Сином. Але Наше прагнення вічного спасення для людей зобов'язує Нас, - тих, хто бачить, як вони забувають про цю правду і сахаються від терпінь, - посилати їм тягарі і покарання; бо якщо вони їх добровільно не приймають, то бодай під примусом приймуть, і так дістануть можливість ступити на дорогу до спасення. І навіть того всього є недосить, бо нахили і сліпе замилування до видимих речей їх ув'язнюють, чинять черствими і твердосердними. Вони обкрадають себе з пам'яті про вищі речі, з любові до них, що могло би їх піднести вище себе і сотворених речей. Ось по тій причині люди не знаходять радості у своїх нещастях, ні спочинку у своїх трудах, ні якогось миру - в скруті. Бо цілком відмінно від Святих, котрі пишаються нещастям, як сповненням їх найпалкіших бажань, - вони не хочуть жодного із них, і мають відразу до всього, що болить. У багатьох із цих вірних незнання заходить іще дальше: бо деякі з них ждуть, що Бог їх вирізнить з-поміж інших найзадушевнішою любовю, а інші - що їх простять без спокутування, ще інші - що дістануть задарма найбільші благодаті. Нічого з цього не отримають вони, бо не просять в Імені Христа Господа, не прагнуть його наслідувати і йти за Ним у Його Страстях.

Тому, Моя доню, обніми цей Хрест, і поза ним не приймай жодної потіхи у цьому смертному житті. Розважаючи і відчуваючи у собі ці священні Страсті, ти досягатимеш вершка досконалості і отримаєш любов Обручника. Благослови і возвеличуй Мого пресвятого Сина за любов, з якою Він віддав себе для спасення людства. Мало смертні звертають увагу на цю тайну! Але Я, як наочний свідок, запевнюю тебе: поза возсіданням праворуч Його Предвічного Отця ніщо Він так високо не цінив і ревно не бажав, як офірувати себе на терпіння і смерть, і - щоб віддатися повністю своїм ворогам. Також бажаю, щоб ти з великим жалем оплакувала ту дійсність, що Юда з його злобою і зрадливістю має далеко більше послідовників, ніж Христос. Багато є невірних, багато - злих католиків, багато - лицемірів, що під іменем християн продають і зраджують Його, і бажають Його наново розпинати. Ридай над всім тим лихом, яке ти відаєш і розумієш, щоб ти в цій справі могла Мене наслідувати.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:13 | Повідомлення # 30
ІСУСА ПРИВОДЯТЬ ПЕРЕД АННУ І КАЯФУ

Немилосердно зв'язаного Ісуса юрба вояків і храмових служок тягнула з Гетсиманії до дому первосвященника Анни. Юда порадив їм добре скрутити нашого Господа, ще й зав'язати ланцюгами, бо Він, мовляв, чарівник і може вирватись їм з рук. А люцифер із своїми підручними ще більше підбурював і розпалював нестримну злобу Христових ворогів. Вони знущалися над лагідним Агнцем, наскільки їм дозволяв на це Всевишній. Тяжкий ланцюг обвинув Йому шию і поясницю, а два його свобідні кінці були приєднані до наручників, в які Ісуса закували, заломивши Йому руки за спину. Ланцюг не був призначений для людей, бо служив для підіймання опускних ґрат в темниці первосвященника Анни. Але мучителям цього здавалось замало. Одним шнуром вони обкрутили Йому горло, пустили мотуз навхрест через груди, обвинули навколо тіла і, зав'язавши міцними вузлами, лишили спереду два довгі кінці. А другий шнур обв'язав Його руки ззаду, поверх кайданів, примоцував їх до талії, і теж був залишений із двома свобідними кінцями ззаду. Так вони могли для власної потіхи шарпати Спасителем на всі чотири сторони.

Спаситель, що міг би єдиним словом знищити своїх мучителів, добровільно піддався всім наслідкам ненависті люцифера і жидів до Його праведності й доброти. Вони люто знущались над Ним по дорозі до дому первосвященника. Закованаго і зв'язаного поставили Ісуса перед суд Анни. Такий був жидівський звичай, щоб злочинця, вартого, на їх погляд, смерті,-ганьбити наперед, ще нім його засуджено.

Блюзнірський священник бундючно сидів на підви­щенні у великій залі. Невидимий для нього люцифер помістився збоку із безліччю інших злих духів. Із пихатою зверхністю Анна запитав про апостолів і науку, яку Ісус проповідав (Йоан 18,19). Питав лише для підступу, щоб потім міг перекрутити Його слова. Господь покірно і лагідно відповів: "Говорив Я світові одверто. Завжди навчав Я в синагозі і у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив Я потайки. Чому Мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що' Я до них промовляв. Вони бо знають, що' говорив Я." (Йоан 19, 20). У відповідь один із служників первосвященника метнувся наперед і нахабно наніс удар у пресвяте Обличчя Христа із словами: "То так відповідаєш первосвященникові?" Господь покірно зніс ту свято­татську образу. Але щоб злобний напасник не міг опісля хвалитися цією кривдою, Господь спокійно відказав: "Якщо Я зле сказав, то доведи, що воно погано. А якщо добре, то завіщо б'єш Мене?" Йоан 18, 23).

Зовні, на веранді, що примикала до залі, чекали висліду всієї справи апостоли, святі Йоан і Петро. Йоан був вхожий тут, і тому служниця пустила з ним усе­редину і Петра. Але зажурений вигляд Петра звернув її увагу. Підступивши ближче, вона розпізнала в ньому одного із Христових учнів, і запитала із погордою: "Чи й ти не з учнів того чоловіка?". На що Петро із соромом і страхом відказав: "Я не є Його учнем." І - зник звідтіля. Пізніше він повторить це ще двічі.

А зараз Господь відчув через Петрове відречення ще більший біль, ніж від поличника прихрамового служки. Негайно звернувся Спаситель у молитві до свого Отця із твердою постановою, щоб через заступництво Пречистої Діви Марії Петрові були прощені навіть наступні два відречення. Тимчасом Марія гірко оплакувала гріх учня Христового. Пізнавши Божу Волю, Вона в гарячому прошенні стала благати Господа у Пресвятій Тайні Євхаристії (що далі перебував над Її серцем), щоб Він простив Петрові його великий гріх. І не спочила, аж доки не відчула, що Господь не відмовить Петрові своєї допомоги, щоб він піднісся із упадку.

Уся голота пекольних духів і безжальних ворогів Христа потягнула Спасителя вулицями до дому Каяфи, первосвященника того року. У домі Його стрінули насмішки, глузування, зависть і відверта ненависть самих первосвященників, і фарисеїв, і книжників. Ніхто не приховував своїх намірів жорстоко розправитись з Ісусом, не шукаючи правди. Шукали лиш за свідками, яких би можна було підкупити, аби вони оклеветали Господа (Мат. 26, 59). Каяфа на своїм троні з люцифером при боці приймали свідків, показання котрих підважували і заперечували одне одного. Нічого не можна було закинути самій Невинності і Святості (Марко 14, 55; Євр. 7, 28).

Наш Спаситель мовчав. Тоді Каяфа, виведений із терпіння, піднявся із свого місця і сказав: "Чому ти не відповідаєш, коли так багато свідчать проти тебе? " Але й тут Христос не дав їм відповіді; бо вони шукали лише способу, щоб Його обмовити і усправедливити перед народом своє беззаконня.

Люцифер уважно слідкував за поведенням Христа, щоб упевнитись, чи часом Він не є правдивий Бог. Тому він розбурхував каяфину ненависть до останніх меж. За підшептом диявола Каяфа викрикнув до Господа: "Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти - Христос, Син Божий?" Цим питанням первосвященник вже осудив сам себе і за переступ Закону, і за святотатство. Бо він не мав права творити наругу над Icyсом, коли ще не був певен, чи то не Месія. У відповідь на заклинання живим Богом Спаситель в духу поклонився Богові, і задля найглибшої пошани до Божого Імені відрік: "Ти сказав. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Сина Чоловічого, сидячим праворуч Всемогутнього і йдучого на небесних хмарах." (Матей 26, 64).

Первосвященник оскаженів, ще раз піднявся, роздер свій одяг і вигукнув: "Він збогохулив! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?" (Матей 26, 65). Ось так сам Каяфа став богохульником, бо приписав гріх Божественній Особі, проти якої не зміг знайти жодної вини. Падіння його почалось ще раніше, коли, зловживаючи своїм високим саном, він прорік, що ліпше най умре один чоловік за народ, ніж мали б всі загинути. Тепер, опутаний дияволом, Каяфа не зрозумів пророчого змісту власних слів. А всі улесливі підлеглі, усе те зборище лихих, гукнули в одні груди: "Він винен смерті! (Матей 26,66). Нехай умре, нехай умре!" Тепер на доброго Учителя упала вся лють збожеволілої товпи.

Одні били Його в лице, інші - копали ногами, рвали волосся на голові, плювали в Його святий вид, товкли по шиї, що у жидів вважалося найбільшим безчестям. Били Сина Божого, і тим самим - Марію. Бо з позво-лення Найвищого Пречиста Діва приймала на себе повну силу кожного удару і лють всякої зневаги мучителів Христа. Болі пронизували усе тіло, і рани в Неї ятрилися там, де їх наносили Ісусові. На своє власне бажання Вона співстраждала із Господом , і була би давно вже втратила життя, коли б Її не берегла рука Всевишнього. Тільки Марія вповні розуміла, що зараз діялось у серці Її любого Сина і Господа, і найточніше повторяла всі відрухи Його душі. Господь же зараз досвідчував на своїй власній Особі, як страшно будуть знущатися над тими немічними смертними людьми, що підуть за Його наукою і по Його слідах. Повний співчуття до тих майбутніх мучеників, Він посеред власних терпінь виборював для них ласки і благословення; глядів на них у духу і промовляв: "Благословенні ви, що обібрані зістали з земних дібр; бо через Мої Страсті і Смерть Я залишу вам Небесне Царство, як надійний і певний маєток взамін за добровільну убогість. Благословенні ті, що лагідно терплять і переносять напасті і горе; бо окрім радості, що Мене наслідували, вони задля свого миролюбія і привабливих чеснот завоюють цілу країну сердець і добру волю множини людей. Благословенні ті, що засівають плачучи; бо вони одержать хліб життя і розуміння, а опісля - зберуть овочі непроминаючої радості й блаженства.

Благословенні також ті, що мають голод і спрагу за правдою і справедливістю; бо Я дістану їм насичення повище їх усіх бажань, - і у царині благодаті і, - відносно слави.

Благословенні є оті, що Мене наслідують у прощенні і прихильній непам'ятливості, жаліючи із милосердям тих, що ображають їх і переслідують; бо обіцяю їм від Мого Отця всю повноту милосердя. Хай благословенні будуть чисті серцем, що уподібнюються до Мене, розпинаючи свою плоть, щоб захоронити чистоту власної душі. Я їм обіцюю видіння миру і Моєї Божественності, бо вони стануть, як Я, і візьмуть від Мене частку. Благословенні є зговірливі, що уступаючи свої права, не перечать підступним, ділають з ними із щирим і погідним серцем, без мстивих почуттів. Вони моїми дітьми будуть названі, бо наслідують Мого Предвічного Отця; і Я запишу їх в умі і пам'яті, як Моїх придбаних синів. Ті, що переслідування терплять заради справедливості, наслідниками стануть благосло­венними в Моїм Небеснім Царстві; бо вони зі Мною терплять; і де Я є, там теж вони у вічності будуть. Радуйтеся ви, убогі; утіштеся ви всі, що є і стануть засмученими; слава - у вашій долі, ви, малі і погорджувані цього світу, ви - що страждаєте у покорі і довготерпінні, терпите з духовим ликуванням; бо всі ви за мною йдете шляхом істини. Цурайтесь марноти, пихи і зарозумілості схибленого й облудного Вавилону. Прямуйте крізь вогонь і воду випробувань, аж поки не дістанетесь до Мене, Хто є Світлом, Правдою й Провідником до вічного спочинку і віднови."

Знущання над лагідним Ісусом ще не наситило люті цього первосвященника і всіх його підручних. Але вже було пізно, по півночі. І вся нечиста рада ухвалила, щоб замкнути Господа до ранку у страшну підземну темницю для найпідліших злочинців. Морок, бруд, сморід... Нечищено роками. Сюди й кинули збитого Спасителя в Його кайданах, ланцюгах і путах!

Слова Цариці

Моя доню. До великих діл тебе покликано задля Божественного просвічення, котре ти отримала відносно тайн терпіння Мого пресвятого Сина і Моїх за людський рід; і - задля одержаного знання про малу віддачу, яку зробили безсердечні і невдячні люди за весь Наш біль. Ти ще живеш у смертній плоті, і сама ще піддана тій темноті і немочі. Але сила істини стрепенула тебе зараз, щоб сильно чудуватись, скорбіти й співчувати через брак уваги, яку виявляють смертні до цих величних тайн, і через втрати, які вони поносять завдяки своїй літеплості й недбальству. Що ж можуть тоді думати ангели і Святі, і які думки у Мене можуть бути при спогляданні на цей світ і всіх вірних, що перебувають в такім загрозливім і страхітливім стані безтурботності; вони ж мають перед очами Страсті і

Смерть Мого Божественного Сина, мають Мене, як їхню Матір і Заступницю, і Його, і Моє найчистіше життя - за примір? Направду кажу тобі, Моя найдорожча: лише Моє заступництво і заслуги Його Сина, що їх Я офірую Богові Отцю, можуть відкласти покарання і замирити Його гнів, можуть відсунути знищення світу і тяжкі покарання для дітей Церкви, котрі знають Його Волю і не виконують її (Йоан 15,15). Але дуже мене обурює, коли знаходжу так мало таких, що співчували би зі Мною Моєму Синові і утішали би Його у горю, ж говорить цар Давид (Пс. 69,21). Ця затверділість серця дуже їх збентежить у день Суду; бо тоді вони увидять з запізнілим жалем, що були не лише невдячними, але й жорстокими, нелюдяними по відношенню до Мого Божественного Сина, і до самих себе.

Відмір тоді свій обов'язок, Моя найдорожча, підіймись понад всі земські речі, і понад себе саму. Бо Я кличу тебе і вибираю тебе, щоби Мене наслідувала, йшла за Мною у самітність; в ній Мене зоставили сотворіння, котрих Мій Син і Я просто вдогонку облагодіювали стількома ласками і благословеннями. Зваж у твоїм серці, скільки коштувало це Моєму Господеві, щоб примирити людство із Богом Отцем (Кол. 1, 22), і відзискати для них Його приятелювання. Плач і засмучуйся, що стільки їх живе в такій непам'ятливості, і що так багато з них трудяться із усієї сили, щоб знищити і втратити те, що було куплене Кровю самого Бога, і все те, - що Я старалася чинити і чиню для їх спасення від першої хвилини Мойого Зачаття. Розбуди найбільший жаль в твоєму серці із того приводу, що у Його святій Церкві є багато попутників тих лицемірних і блюзнірських священнослужителів, що далі осуджують Христа, прикриваючись фальшивим благочестям; - що гордість і пиху вкупі з іншими тяжкими пороками підносять до влади і славлять, а покірність, правду, справедливість і всі другі чесноти так утискують і зневажають, що переважає жадність і марнота. Мало хто відає про убожество Христа, і ще менше тих, що ту бідність приймають. Святу Віру стримують і не ширять поміж народами через безмежні амбіції сильних цього світу. Мертва і бездіяльна вона у багатьох католиків. І - все, що мало би жити, є близько смерті і вічної загибелі. Євангельські поради - забуті, повчання - потоптані, а милосердя - майже завмерло. Мій Син і правдивий Бог лагідно і терпляче підставляє свої лиця, щоб по них били і їх ранили (Плач Єр. 3, 30). Хто прощає обиду, щоб давати примір для наслідування? Якраз протилежне є законом в цьому світі, і не лиш - для невірних, але й для самих дітей Віри й Світла.

Коли розпізнаєш ці гріхи, то бажаю, щоб ти Мене наслідувала в тому, що Я чинила під час Страстей і в ході цілого життя, а іменно: вправлялась у чеснотах, супротивних тим порокам. В надолуження за їх богохульства - Я благословила Бога; за їх прокльони -хвалила Його; за їх невіру - збуджувала акти Віри; і так далі - за всю решту попвнюваних гріхів. Це те, чого бажаю від тебе, поки живеш у цьому світі.

А теж - втікай від небезпечного приставання з сотворіннями, остережена приміром Петра; бо ти не сильніша від нього, Христового апостола. І якщо упадеш в своїй слабкості, оплакуй помилку, і зараз же шукай заступництва у Мене. Надолужуй за свої звиклі помилки і слабкості терпеливістю в противностях; приймай їх всіх з веселим безтурботним видом, що б це не було: чи то хвороба, чи докучання сотворінь, чи боротьба душі і тіла, чи сутичка із видимими і невидимими ворогами. У тих всіх речах можеш постраждати, і все одно - мусиш триматися у Вірі, надії і великодушному настрої. Пригадую тобі, що немає для душі вправи більш врожайної і корисної, ніж терпіння; бо воно дає світло, не обманює, відводить серце від зримих марних речей, його підносить до Господа. А Він прийде, щоб стрінути тих, що терплять, бо Він перебуває із засмученими, посилає їм свою оборону й поміч (Пс. 49, 15).

Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
Сторінка 6 з 10«1245678910»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика