Головна сторінка сайту
Сторінка 5 з 10«1234567910»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
"Містичне Місто Бога"
Дата: Субота, 16.10.2010, 21:05 | Повідомлення # 21
ПОКЛОНІННЯ МУДРЕЦІВ

Три Царі-мудреці, що прийшли вклонитися Дитятку Ісусові по Його Рождестві, були уродженцями Персії, Арабії і Сави (Пс. 72,10), країн на схід від Палестини. Їх прибуття заповів ще цар Давид, а перед ним -поганський пророк Валаам з Едому. Їм ангел теж доставив радісну новину з Вифлеєму. Він же сформував у верхніх шарах атмосфери яскраву зірку, що мала провести їх до Вифлеємської яскині. Вона була неподібна до інших звізд: вночі освітлювала небо. як ліхтар, а вдень - яскравістю змагалася з сонцем. Вийшовши із своїх палаців, кожен із тих трьох царів, і кожен - у своїй землі, - запримітили у небі цю провідну зірку. Зібравшись у дорогу, всі три пішли за нею і стрінулись в одному місці. Тоді та зоря над ним знизилась, і тішила усю дорогу, проливаючи на них своє сяйво. Чим далі вони йшли, обговорюючи подію, тим швидше бились їх серця від хвилювання. Вони дуже прагнули вклонитись новонародженому Богові, хвалили Всевишнього, і подивляли Його незбагненні діяння і тайни.

Небесна Матір стрінула побожних і відданих царів, стоячи з Дитятком на руках. Непривітні печерні стіни переливалися неземним світлом, що променіло з личок Марії і Ісуса. Вражені царі упали Їм у ноги, покло-няючись Немовляті, визнаючи Його, як істинного Бога й чоловіка, і як Спасителя людського роду. Божа сила наповнила їхні душі новим просвіченням. Вони відчули присутність множества ангельських духів, котрі, як слуги і служителі Царя царів і Господа володарів, чували біля Нього із шанобливим острахом (Євр. 1, 6). Піднявшись на ноги, вони привітали нашу Царицю, як Матір Сина Предвічного Отця, і підступили, знову опустившись на коліна. Вони просили в Неї ласки поцілувати Її в руку, як то заведено в царів. Але, натомість, Пречиста Діва запропонувала їм ручку Відкупителя світу, промовивши такі слова: "Мій дух радіє в Господі, і Моя душа благословить і величає Його; бо з-поміж усіх народів Він покликав і вибрав вас, щоб бачити і споглядати Того, на кого багато царів і Пророків намарно бажали подивитись, а іменно - на Того, хто є предвічним Воплоченим Словом (Лука 10, 24). Возвеличмо і возхвалім Його Імення задля святощів і таїнств, сподіяних серед Його народу. Поцілуймо ж землю, яку Він освячує своєю справжньою присутністю."

При цих словах Пресвятої Марії три царі наново себе упокорили, поклонившись Немовляті Ісусові; вони визнали, що великим є благословення жити в час, коли возходить Сонце Правди, щоб освітити темряву (Мал. 3,20). Тоді вони промовили до святого Йосифа, гратулюючи йому за велике щастя бути вибраним на мужа Божої Матері. А розглянувшись довкола, стали дивуватися і співчувати, в якій убогості були заховані найбільші тайни Неба і землі. У цій бесіді минуло три години. Царі попросили у Пресвятої Марії дозволу відійти до міста, щоби знайти приміщення для себе і прислуги, що супроводила їх у дорозі. Прислуга не мала тої ласки, що царі, і відійшла, не спостерігши жодних надприродних явищ. Відправивши визначних гостей, Пресвята Марія і Йосиф прославили Його Величність новими хвальними піснями, бо і поганські народи вклонились Його Імені (Пс. 86, 9).

Тим часом царі спочивали у вифлеємській гостин-ниці. Більшу частину ночі вони жваво обмінювались враженнями дня, дивувались величним виглядом і сяянням Ісуса Немовлятка, захоплювались пре­мудрістю, смиренністю і стриманістю зовсім юної Божої Матері, відмічаючи святий і достойний вигляд Її супруга Йосифа; балакали про бідність і нужденність місця, де Господь Неба і землі побажав прийти у світ. Вони зворушувалися все більше, дивуючись самі із себе: "Що ж це таке? - вони казали. - Що то за вплив від цього великого царя, що так розпалює наші бажання і прив'язання? Як же нам тепер говорити з людьми? Що ж чинити нам, котрих навчили таких нових, прихованих і надприродних тайн? О велич Його всемогутності, незнана людям і скрита під такою бідністю! О покора, яку смертні не в силі уявити! Напевно те все так накреслено, щоб і вони не були позбавлені такого щастя!"

Тут вони згадали про упосліджене існування Пресвятої Родини у вертепі, і прийняли рішення післати їм негайно якісь дарунки, щоби хоч чим-небудь прислужитись. Пресвята Марія і Йосиф смиренно прийняли їх від царських слуг, нагородивши царів великими духовими благословеннями. За ці дарунки Небесна Цариця змогла приготовити щедру трапезу для своїх постійних гостей - для убогих, що звикли приймати від Неї милостиню, а ще більше - добрі слова потішення. Вчинивши добре діло, царі із задоволенням відійшли до сну. І тоді ж у сні ангел попередив їх не вертати в Єрусалим до Ірода на зворотному шляху.

Другого дня на світанку царі вернулись до яскині Рождества, щоб жертвувати Божому Дитяті особливі, царські дари: золото, ладан і миро. Припавши до землі, вони в глибокій покорі вручили дари Небесній Матері, з котрими Вона звернулася в їх імені до Дитятка Ісуса. Його Величність знаками виявив своє найбільше задоволення і відплатив їм устократ Небесними благословеннями. Тоді вони попросили Пречисту Діву просвітити їх відносно багатьох таємниць і практик віри, стосовно власної совісті і управління своїми державами; бо вони бажали спрямувати своє життя на дорогу святості. Наша Володарка уважно їх вислухувала, нараджувалась в духу з своїм Сином, й давала відповіді, натхненні Божою Премудрістю. Глибина і ласкавість відповідей так полонили їх святим настроєм, що їм було нелегко розставатися із Пресвятою Родиною. Аж ангел Господа мусів з'явитись перед ними, пригадуючи про потребу і про Божу Волю, щоб вони мерщій вертались додому.

Від їх самоцвітів Небесна Цариця відмовилась, як і від решти їх маєтків, як і від пропозиції збудувати зручний дім для Пресвятої Родини. Зате царі одержали від Неї на пам'ятку деякі сповивачі, якими завивали Немовлятко Бога, бо не було більше чим їх вшанувати. Три Царі належно оцінили дарунки, замкнувши їх в дорогі інкрустовані касетки. Реліквія виділяла з себе чудесний аромат на відстань кількох кілометрів, але невіруючі його не чули. Великі чуда ті мудрі царі здійснили у своїх країнах при допомозі тих реліквій. На прощання царі дуже благали Марію і Йосифа про них не забувати, і від'їхали щасливі, отримавши благословення Ісуса, Марії і Йосифа. Коли три царі віддалились від Вифлеєму, вони знов побачили знайому їм звізду, що їм показувала шлях у рідні землі.

Слова Цариці

Моя доню, великі були дари, що їх ті царі жертвували Моєму пресвятому Синові; але ще більша була любов, з якою вони подавали їх, і тайна, що за ними стояла.Тому вони були надзвичайно милі Його Величності. Я хочу, щоб ти також жертвувала подібні дари, дякуючи Йому, що вчинив тебе бідною через обставини і покликання. Бо будь певна, Моя най­дорожча, що немає приємнішого дарунку для Найвищого, ніж добровільне убожество.В наші дні дуже мало є на світі таких, що добре використовують дочасні багатства, жертвують їх своєму Богові і Господеві із щедрістю і любовю отих святих царів. Бідні у Господі, такі численні в наші дні, досвідчують і самі є свідоцтвом того, якою жорстокою і жадібною стала людська вдача; бо багаті так скупо їх підтримують у великій потребі. Ця брутальна немилосердність людей ображає святих ангелів і засмучує Святого Духа, бо вони змушені дивитися на те, як шляхетність душ упідлюється і принижується на службі в негідної жадоби золота з її лихою силою. Багаті присвоюють собі всі речі так, якби вони були сотворені лише для них, вивласнюючи бідних, що походять із тої самої природи і плоті; і навіть - шкодують їх Богові, що сотворив і утримує в бутті всі речі, і Котрий по своїй Волі може їх дати і відняти. Найбільш гідним оплакування є те, що в той час, як багаті могли би своїми багатствами купити собі вічне життя, вони, натомість, зловживають ними, стягуючи на себе прокляття, подібно до бездумних і безвідповідальних істот.

Це зло є звичним для дітей Адама, і тому добровільне убожество є таким прекрасним і надійним лікарством. Коли, звертаючись до того лікарства, чоловік прагне розстатися з частиною своєї власності, велика жертва офірується Господеві. Ти також можеш жертвувати речі, потрібні для власного утримання, на бідних і потребуючих, якщо би твоя праця й піт їм всім принесли користь. Але твоєю безперервною офірою мусить бути любов, що ціниться як золото, - постійна молитва, що є ладаном, - і терпляче приймання трудів і правдивих умертвлень, котрі прирівнюєм до мира. Все, що чиниш для Господа, маєш жертвувати Йому з палкою любовю і точністю, без недбальства чи холодності. Бо неохайний і неоживлений любовю труд не є приємною жертвою для його Величності. Аби творити ці неустанні жертвування, потрібно, щоби Божественна віра і світло постійно запалювали твоє серце, тримаючи перед твоїми очами величний предмет твоєї похвали і захоплення, давали заохоту для любові, якою ти прив'язана є до Правиці Найвищого. Маєш невтомно продовжувати ту солодку вправу любові, як і годиться обручницям Його Величності; бо їх наймення вимагає постійного сплачування довгу любові і прив'язання.

ПОСВЯЧЕННЯ НЕМОВЛЯТИ ІСУСА У ХРАМІ

Освячене тіло Ісуса було власністю Бога Отця не лише тому, що творилось подібно до інших істот. Другою підставою тої приналежності була Його невіддільна єдність з Особою Слова - власним Єдинородним Сином. Незважаючи на це, Предвічний Бог постановив, щоб Його Син був представлений Йому у храмі, як і всі первородні з народу Ізраїля. Бо старозавітний Закон вимагав, щоб всі первородні сини були освячувані і жертвувані Богові у храмі, аж поки серед них не об'явиться Месія. А помимо того, по-людськи міркуючи, Богу Отцю було приємно, щоб Йому наново офірували Його Єдинородного.

Під цю пору Пресвята Родина вже покинула Вифлеємську яскиню і прибула в Єрусалим у супроводі великого ангельського почету.

Воля Бога Отця була і волею Його Сина. Пречиста Діва знала про неї, бо розуміла всі внутрішні діяння душі Ісуса Немовлятка. Всю ніч перед посвяченням у храмі Марія провела в молитовних розважаннях. Вона звіряла свої мислі Богові Отцеві: "Мій Господи і Боже Найвищий, Отче мого Господа! Святковим днем для Неба і землі стане цей день, під час якого я принесу і пожертвую Тобі у Твоєму святому храмі ту живу Офіру, що рівночасно є скарбом Твоєї Божественності. Щедра є ця жертва, о мій Господи і Боже! І у відповідь на неї Ти можеш обильно вилити своє милосердя на людський рід: прощаючи грішникам, що збочили перед тим з доброї дороги, утішаючи недужих, допомагаючи потребуючим, збагачуючи бідних, підтримуючи слабих, просвічуючи сліпих, і перестріваючи тих, що заблудились. Це те, мій Господи, про що я Тебе прошу, офіруючи Тобі Твого Єдинородного, котрий завдяки Твоїй благості є і моїм Сином. Якщо Ти дав мені Його, як Бога, я повертаю Тобі Його, як Бога і чоловіка. Його ціна - безмежна; а те, про що я прошу в Тебе, є набагато менше. У багатстві я повертаюсь до Твого святого храму, з котрого відійшла убогою. І моя душа величатиме Тебе завжди, бо Твоя Божа правиця показала себе такою щедрою і всесильною для мене."

Рано-вранці Діва Марія і святий Йосиф попрямували до храму з маленьким Ісусом на руках. З собою вони взяли горлицю і дві свічки згідно з храмовими приписами. Як і минулого дня по дорозі з Вифлеєму, їх видимо супроводили десять тисяч ангелів. До них долучилися інші, включаючи тих Небесних духів, що несли щити із святим іменем ІСУС. Про присутність тих останніх знала лише Пречиста Діва. Прибувши до храмової брами, преблагословенна Мати наповнилась новим, ще більшим відчуттям відданості Богові. Вона приєдналась до других жінок, вклонилася і клякнула, щоби в духу і правді прославити Господа у Його святому храмі (Йоан 4, 23). Негайно Марія поринула в видіння Пресвятої Тройці, почула голос, що походив від Бога Отця: "Це Син мій улюблений, в котрому Моє уподобання." (Мат. З, 17). В цю хвилину святий Йосиф відчув знову прихильність Святого Духа, що наповняв його новою бадьорістю і Божественним світлом.

В той самий час святий первосвященник Симеон за натхненням Святого Духа прийшов в храм. Він наблизився до місця, де Цариця Небес стояла із Дитятком, і побачив їх обох, огорнутих чудесним сяйвом. Те ж саме звиджувала і пророчиця Анна, що надійшла у ту годину. Радіючи, вони обоє приступили до Матері з Дитятком, і священник прийняв у свої руки Ісуса Немовлятко. Звівши очі до Неба, він жертвував Його Богові Отцеві, виголосивши оці дивні слова: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасення, що Ти приготував перед усіми народами: світло - на просвіту поганам і - славу Твого люду, Ізраїлю". (Лука 2, 29). А тоді він звернувся до Божої Матері: "Ось це Дитя поставлене для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі, і як знак протиріччя. І Твою власну душу прошиє меч, щоб відкрились думки багатьох сердець." Симеон поблагословив щасливих батьків дитини. А пророчиця Анна наповнилася Святим Духом і звіщала всім присутнім про тайну приходу Месії.

В момент, коли первосвященник згадував про "меч і знак протиріччя", що предсказували Господні Страсті й смерть, Дитя нахилило головку, підтверджуючи пророцтво Симеона, і послушно приймаючи його, як Волю Бога Отця. Любляча Матір це все спостерегла і зрозуміла. Той меч вже раніше почав ранити Її душу. Як у дзеркалі, Її дух оглядав всі тайни цього пророцтва: як Її пресвятий Син стане каменем спотикання, як погибатимуть невіруючі і спа­сатимуться вірні; - упадок синагоги і становлення Церкви посеред поган; побіду над дияволом і смертю; а також - неймовірно високу ціну за цей тріюмф -жахливу агонію і смерть на хресті (Кол. 2, 15.). Вона предвиджувала безконечну протидію і незгоди, які Господь Ісус мав витерпіти і безпосередньо, і - через свою Церкву (Йоан 15, 20.).

І рівночасно Марія бачила всю славу і світлість спасенних при цьому душ. Святому Йосифові ці тайни і терпіння Відкупителя були показані лиш частково, бо його призначення було інакшим, і він не мав дожити до часу Христових страждань.

Урочистість посвячення скінчилась. Пресвята Марія, як і колись, поцілувала первосвященника в руку і знову попросила благословення. Подібно попрощалась Вона з своєю колишньою вчителькою, пророчицею Анною. А тоді в товаристві чотирнадцяти тисяч ангелів, що вишикувалися в довгу процесію, Пресвята Родина вернулася до місця свого тимчасового замешкання в Єрусалимі. Вони перебували там ще кілька днів, і Пречиста Діва ще не один раз розмовляла із Св. Симеоном про пророцтва і тайни Відкуплення.

Небесна Цариця постійно із надзвичайним розчу­ленням пригадувала оті дев'ять днів, під час котрих Найвищий готував Її до виконання обов'язків Матері Воплоченого Слова. Вона дуже почитала це число ще й тому, що носила дев'ять місяців воплоченого Бога в своїм лоні. І тому обоє із Святим Йосифом вирішили ще затриматись в Єрусалимі рівно на дев'ять днів, щоб відбути свого роду новену: щодня ходити до храму, повторяти офірування Богові священної Жертви - їх Божественного Сина; і тим способом віддавали належні подяки за незмірне благословення, котрим вони були вирізнені з-поміж усіх людей. Щодня вони починали новену перед третьою годиною дня, молячись у храмі аж до сутінків. В своїй скромності Марія і Йосиф вибирали для проведення молитви у храмі найбільш непомітні місця.

У відповідь на Її прошення Найвищий признав за Непорочною Дівою нові привілеї: що доки світ існує, Вона одержить все, про що попросить за своїх підопічних; що найбільші грішники знайдуть спасення, якщо захочуть скористатись з Її заступництва; що у новій Церкві і законі Євангелія Вона буде Співучасницею і Учителькою спасення разом із Христом, Її пресвятим Сином. Цей останній привілей вступав в повну силу після Його вознесення до Неба, коли Марія мала залишитись представником і знаряддям Божої влади на землі. Ще багато інших ласк і тайн було признано Цариці Неба і землі.

На п'ятий день новени, після презентації і очищення, коли Небесна Володарка перебувала в храмі з Дитятком на руках, Бог знову себе Їй виявив у внутрішнім видінні. Найвищий промовив: "Моя Дружино і Моя Голубко. Твої бажання і наміри приємні для Моїх Очей, і Я завжди милуюся ними. Але ти не зможеш скінчити цю дев'ятиден­ну набожність, яку почала, бо Я маю для тебе напоготові інші вправи для зміцнення твоєї любові. Щоб зберегти життя твого Сина і виховати Його, ти мусиш покинути твій дім і твою землю, утекти з ним і з твоїм мужем Йосифом в Єгипет, де залишишся, аж доки Я розпоряджусь інакше. Бо Ірод чигає на життя Дитини. Подорож буде довга, дуже важка і виснажлива. Ти витерпиш те все заради Мене, бо Я є і завжди буду з тобою."

При таких незвичних для інших віровизнань словах, що Дитятко Бог мусить утікати від смертного душегуба, премудра і послушна Мати не захиталась ні на мить. Її відповідь була такою: "Мій Господи і Володарю! Ось,

Твоя слугиня із серцем, що готове вмерти за Твою любов, якщо потрібно. Розпоряджайся мною по Твоїй Волі. Тільки попрошу у Твоєї незмірної доброти, щоб Ти не зважав на недостачу моїх заслуг і вдячності, і не позволив, щоб мій Син і Господь переносив терпіння, а щоб весь біль і труди були покладені на мене, котра є зобов'язана їх переносити." Господь скерував тоді Її до Святого Йосифа за отриманням дальших вказівок в приготуванні до дороги.

Пречиста Діва Марія верталася додому в сльозах. Святий Йосиф, що був поруч Неї, думав, що Дружина плаче через пророцтво Св. Симеона. Його ніжна душа тривожилась, а Вона мовчала про причину своєї печалі, чекаючи нового знаку з Неба. Цієї ж ночі ангел Господній сповістив у сні Святому Йосифу: "Вставай, бери Дитя і Матір, і втікай до Єгипту. Там залишишся, аж поки я повернусь, щоб дати тобі іншу вказівку. Бо Ірод шукає за Дитятком, щоб забрати його життя." Святий муж негайно встав і у тривозі підійшов до місця спочинку своєї милої Дружини. "Моя Пані, - він прорік, - Бог хоче, щоб ми терпіли. Бо Його святий ангел об'явив мені Волю і декрет Всевишнього, щоб ми зібрались і втекли з Дитятком у Єгипет. Бо Ірод намагається забрати Йому життя. Підбадьорись, моя Дружино, щоб перенести тягарі цієї дороги, і скажи мені, що я можу вчинити для Твоєї полегші; бо ціле моє життя є на службі у Твоєї Дитини і у Тебе."

"Мій мужу і господарю, - відказала Цариця. - Якщо ми прийняли з рук Всевишнього такі великі благословення і ласки, то це є викликом, щоб ми з радістю прийняли і тимчасові страждання (Йов 2, 10.). Ми несемо з собою Сотворителя Неба і землі. Якщо Він допустив нас так близько до себе, то які руки пошкодять нам, хоч би - й руки Ірода? Куди б ми не понесли з собою все наше Добро, найбільший скарб Небес-нашого Господа, нашого Провідника і правдиве Світло, - там не може бути пустині. Він же є наш мир, наш уділ і наш край. Маючи Його товариство, ми посідаєм всі ці блага. Підемо вперед, щоб виконати Його Волю." Тоді Пресвята Марія і Йосиф наблизились до колиски, де спав маленький Ісус. Небесна Мати тихесенько відслонила Його, опустилась на коліна, збудила і взяла на руки Немовлятко Бога. А Він, як звичайна людська дитина, тихенько заплакав. Але коли успокоївся, то у видимий спосіб поблагословив Марію і Йосифа, як тільки вони попросили тої ласки. Не барячись, вони нав'ючили на свого ослика скриню з потрібною одежею і скоро після півночі рушили в Єгипет.

Слова Цариці

Моя доню. Що особливо мусиш навчитися із цього розділу, то - звички покірно дякувати за отримані дари. Бо з-поміж людей багатьох поколінь ти особлившим способом відзначена багатством ласк, якими Мій Син і Я провідали тебе без всякої твоєї заслуги. Я мала звичай многократно повторяти цей вірш Давида: "Чим Господеві я віддячу за Його добродійства для мене?" (Пс. 116,12.). З таким настроєм Я упокорювала себе до пороху, вважаючи себе цілком безвартісною межи сотворіннями. Тому якщо ти відаєш, що Я чинила, як Матір Бога, розваж, який твій обов'язок; бо по-правді ти мусиш визнати себе невартою і незаслуговуючою того усього, що дістаєш, і - дуже непристосованою для того, щоб дякувати і відплачувати. Ти мусиш надолужувати твої браки і нужденність, жервуючи Богові Отцеві живу Офіру - Його Єдинородного Сина, особливо тоді, коли приймаєш Його у Пресвятій Тайні і маєш в своєму нутрі. Бо у цьому ти наслідуватимеш Давида, котрий питаючись у Господа, чим має віддячитись за всі Його ласки, там же дає відповідь: "Я підніму чашу спасення і прикличу Ім'я Господнє." (Пс. 116, 13.). Ти маєш прийняти спасення, яке тобі дають, і видати з нього овочі, вдосконалюючи твої труди, прикликаючи Ім'я Господа, жертвуючи Йому Його Єдинородного. Бо Він є Той, Хто призначив ціну за спасення тих, хто заслужив на нього, Хто одинокий може бути достатнім надолуженням за благословення, відпущені на людський рід, а на тебе - особливо. Я надала Йому людську форму, щоб Він міг спілкуватися з людьми на їхній мові і стати власністю кожної людини. Він приховує себе під видами хліба і вина, щоби пристосуватись до потреб кожної людини, і щоб кожен міг вважати Його своєю власністю,- придатною для жертвування Богові Отцеві. Тим шляхом Він постачає кожному Офіру, котру інакше ніхто не зміг би жертвувати. І Найвищий нею задоволюється, бо нічим милішим і дорогоціннішим для нього сотворіння не володіють.

Додатком до цієї жертви людини є підданість, з якою душа стійко і терпляче зносить труди і клопоти смертного життя. Мій пресвятий Син і Я були видатними знавцями в практикуванні цього вчення. Мій Син почав навчати цього з моменту свого зачаття у Моєму лоні. Бо вже тоді Він почав переносити перші терпіння. А як тільки народвся в світ, Він і Я були вигнані Іродом в пустиню. І Його терпіння тривали, аж доки Він не вмер на хресті. Я теж переносила труди до кінця Мого життя. Ти будеш все більше дізнаватись про них в ході записування цієї історії. Отже, поскільки Ми терпіли так багато за людські сотворіння і за їх спасення, Я бажаю, щоб ти наслідувала Нас у цьому підкоренні Божій Волі, як Його невіста і Моя донька. Терпи з великодушним серцем і трудись, щоб побільшувати майно твого Господа і Володаря, а саме - кількість спасенних душ, що є такими цінними для Нього, і котрих Він купив своєю животворною Кровю. Ніколи не повинна ти втікати від трудів, клопотів, прикростей і смутку, якщо через них ти можеш здобути душу для Господа, чи спонукати її залишити дорогу гріха і ступити на стежку життя. Нехай не знеохочує тебе думка, що ти така вже безвартісна і немічна, чи що твої прагнення і труди мізерно оплачуються. Ти не можеш знати, як Бог їх оцінює, і наскільки Він ними задоволений. Щонайменше ти повинна бажати ретельно працювати, не їсти в Його домі незаробленого тобою хліба. (Прип. 31, 27.).

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:06 | Повідомлення # 22
ВТЕЧА ДО ЄГИПТУ

Під покровом ночі Пресвята Родина залишила Єрусалим. З ними був слуга святої Єлисавети, через якого вона раніше переслала подарунки з нагоди Рождества Ісуса. Незважаючи на їх непохитну віру, серця Марії і Йосифа стискались від непевності і тривоги за долю Немовляти, за їх дальше життя у тяжкій дорозі і в далекім краю. Велика полегша прийшла, коли за міськими воротами до них прилучився десятитисячний ангельський загін. Ангели зразу ж поклонились Воплоченому Слову на руках Діви Матері, потішили Небесну Царицю, що Господь прислав їх до товариства і служби. Небо для наших подорожників посвітліло від ангельського сяйва.

Перша їх зупинка була в місті Газа. Два дні вони відпочивали, бо початок дороги вже виснажив святого Йосифа і верхового ослика, що ніс Пречисту Діву з Дитятком Ісусом. Слугу відослали назад з повідом­ленням для святої Єлисавети, наказавши не розголошу­вати про їхнє місцеперебування. За Божим Провидінням слуга сам усе забув, окрім звістки, яку мав передати. Тимчасом з тих дарунків, що ще не пішли для роздачі убогим, Пресвята Марія пошила верхній одяг для Бога Немовлятка і для Святого Йосифа, бо була зимова пора. Пречиста Діва готувалась, як могла, до дальшої дороги, бо мала звичку не покладатись на надприродну поміч там, де могла собі порадити власними силами і працею. Притім Вона не оминала жодної нагоди найкраще використовувати для добра ближніх ті щедрі ласки, якими обдарував Її Господь. Так, наприклад, за ті два дні відпочинку у Газі Небесна Цариця вилікувала від смертельних недуг дві особи, а ще іншу каліку-жінку звільнила від паралічу. Душі людей, з якими стикалася там Божа Матір, діставали Божественне світло і починали охоче прославляти свого Сотворителя.

На третій день Марія і Йосиф покинули Газу. Перед ними простелився трудний шлях через піски Версавської пустині протяжністю у 60 ліг (290 км), аж до міста Геліополіса (тепер - Каїр). Не було по дорозі жодного притулку, крім неба над головою. А була зима, місяць лютий, бо покинули вони Єрусалим шість днів після посвячення Ісуса у храмі. На першому нічному привалі під захистом горба Святий Йосиф спорудив для Марії з Дитятком маленьке шатро із свого плаща і підручних дрючків. Під надійною охороною ангелів Пресвята Родина мужньо переносила терпіння, жертвуючи їх Богові. В молитвах для них проминула більша половина ночі. А тоді святий Йосиф приліг на землі біля шатра, опершись на скриню з одежею. Наступного дня вони попрямували далі. Малий запас овочів і хліба скоро вичерпався, і вони почали голодувати. Коли в один із перших днів дороги Марія і Йосиф не їли нічого аж до дев'ятої вечора, Пречиста Діва звернулася до Найвищого з такими словами: "Предвічний, великий і могутній Боже! Дякую Тобі і благословлю Тебе за Твою велику щедрість. А - також за те, що без ніяких моїх заслуг, лише задля Твого Милосердя Ти дав мені життя і буття, і - бережеш мене у ньому, хоч я є тільки порох і невартне сотворіння. Я не віддячилась належним чином за ті всі блага. Тому як би посміла я просити що-небудь для себе, коли не можу відплатити? Але, мій Господи і Отче! Зглянься над Твоїм Єдинородним і даруй мені те, що треба, для підтримання природного життя мого і моєго мужа, щоб я могла послужити Твоїй Величності, і щоб Твоє Слово могло у своїй плоті бути спасенням для людей".

А тут і зимний дощ із вітром став їх шмагати по лицях. Ще більше засмутилась ніжна Матір, намарно загортаючи в одежі Боже Дитятко, котре від роду не мало ще й пятидесяти днів. Бо маленький Ісус дрижав від холоду і плакав, як і всі малята. Так Найвищий випробовував їх стійкість у терпіннях. Аж тоді стривожена Матір наважилась ужити надану Їй владу Цариці й Повелительки всього сотвореного - приказала стихіям не турбувати свого Сотворителя, уможливити Йому спочинок, і - щоб дощ і вітер всю свою несамовитість повернули на Неї одну. Негода втихла, більше не сміючи наблизитись до Матері і Дитини. У відповідь на саможертвенну опіку Матері Немовля Ісус приказало своїм ангелам допомогти Його милій Матері й захоронити Її проти бурі. Ангели негайно вибудували пишне накриття у вигляді купола, де всі троє опинились у теплому затишку. Ще кілька разів у цій подорожі Небесні духи готували такий притулок для Пресвятої Родини. Тепер Найвищий вислухав молитву Пречистої Діви: ангели доставили їм добрий хліб, і зрілі овочі, і смачні напої. Божі післанці самі їх обслужили. А тоді всі разом проспівали хвальні і подячні гимни в честь

Господа, що всім сотворінням дає їжу в відповідну пору (Пс. 136, 25), щоб убогі, котрі надіються на Його царську щедрість і Провидіння, їли й наситились. Добрим бенкетом угостив Господь наших знесилених подорожників; це ж бо була та сама пустеля, де пророка Іллю, що втікав від Єзавелі, Господній ангел потішив печеним коржем і збанком води (Царі, 19, 6).

Як тільки Пресвята Родина досягла перших поселень у Єгипті, Боже Немовлятко, що спочивало на руках своєї Матері, піднесло ручки і оченята до Небесного Отця, благаючи про спасення жителів тих місць, яких тримав у полоні диявол. І зразу після цієї молитви маленький Ісус ужив свою суверенну Божественну владу, і вигнав нечисту силу з ідолів, котрим поклонялись єгиптяни. Як блискавиці з хмар, демони шугнули у темряву найглибших печер і пропастей пекла, навіть не знаючи, звідки на них упав цей удар. У ту ж мить божки в поганських храмах попадали на землю, вівтарі розсілися на друзки, а храми - розвалились до основ. Про причину цієї катастрофи для поганства знали тільки три особи: Пречиста Діва, що молилась разом з Сином за поверження сатани, і Святий Йосиф.

Настало серед єгиптян велике замішання. Лиш деякі з більш вчених згадали про передання ще з часів, коли пророк Єремія перебував у Єгипті, про те, що до них має прийти жидівський цар, і що тоді храми ідолів будуть зруйновані.

Як наші подорожники продовжували мандрівку вглиб Єгипту, потрясені тими подіями жителі сіл і містечок звертали увагу на приємних чужинців, і приступали до них. Розмови оберталися навколо тих дивних подій. Тоді Божа Матір не пропускала доброї нагоди, щоб просвітити тих людей про те, що є лише один правдивий Бог, Сотворитель Неба і землі, що Йому Одному треба поклонятись, що всі інші божки є ложні: просто - глина, чи метал; що ремісник, який їх виробляє, або будь-хто їх може знищити; що відповіді їм давали не самі боввани, а брехливі демони у них.

Так мягко і любязно промовляла Небесна Цариця, такими сильними й переконливими були Її слова, як і чаруючий вид, що звістка про прибуття цих дивних подорожніх стрілою облетіла навколишні містечка. Звідусіль збирались люди, щоб їх побачити, почути. І в той же час сильні молитви Воплоченого Слова розтоплювали серця, потрясені руїною божків, й навертали їх до істинного Бога. Ісус, Марія і Йосиф подорожували далі, творячи оці і другі чудеса, виганяючи демонів не лише з бовванів, але також із людських тіл; оздоровляли недужих, просвічували душі правдами істинної віри.

Пам'ять про чуда, вчинені Пресвятою Родиною у різних сторонах Єгипту, дали привід ученим і богословам сперечатись, де дійсно проживали Ісус, Марія і Йосиф. Насправді вони зупинялися і в Мемфісі, і в єгипетському Вавилоні, і в Матарієг, і в інших місцевостях, аж поки не осіли остаточно в Геліополісі, згідно із вказівкою ангелів. Господь визначив, що іменно в "місті сонця" святий Йосиф мав придбати для Пречистої Діви Марії і маленького Ісуса бідний, скромний домик поблизу міста.

Вони знайшли такий дім із трьох кімнат. Одна кімнатка стала святим місцем, де Немовлятко Ісус мав перебувати під опікою своєї Пресвятої Матері; там була колиска і тимчасово ненакрита лежанка для Марії. Друга - служила приватним приміщенням Йосифа. А третю - віддали під його майстерню. Заробітку теслі не вистачало на прожиток, тому Пречиста Діва мусіла знайти для себе працю рукодільниці. Вона отримала різні замовлення, через побожних жінок, що були причаровані скромним і делікатним поведенням Марії. Все, що виходило з Її рук, було досконалим. Слава про Її рукоділля розійшлась по околиці. Ніколи Їй не бракувало вже замовлень, щоб доповнити мізерні засоби існування для Її Сина, правдивого Бога й чоловіка. Вона трудилась цілий день, не перериваючи своїх духових розважань в присутності Бога Немовлятка. Але деякі важливі духові вправи мусіла переносити на нічну пору, щоб вивільнити вдень години для своєї праці. Наша Цариця не мала звичаю випрошувати чи очікувати чудесну поміч від Бога там, де можна було обійтися більшим старанням і працею. Не так, як ми, що часто просимо Бога про чудесну поміч скоріше для власної вигоди, ніж задля правдивої потреби. Премудра Матір молила Бога Отця, щоб дав утримання Її Божественному Синові; та рівночасно -сама самовіддано трудилась. Вона єднала з працею свої молитви, щоб забезпечити свою сім'ю подібно до інших людей. А було Їй тоді тільки 16 літ.

Через тривалі спеки, повсюдні непорядки і недуги у єгиптян траплялись часто громадські заворушення.

Крім того, в ті роки сарана напала на Геліополіс і другі місця. Тоді маси людей, що шукали рятунку, знаходили ліки для тіла і душі у домі Пресвятої Родини. І тут, щоб Божі ласки проливались більш обильно, Господь на просьбу своєї Матері призначив Святого Йосифа для допомоги Пресвятій Марії: навчати й лікувати недужих. Він був наділений новим світлом і силою оздоровляти. На третій рік перебування в Єгипті святий Йосиф вже регулярно помагав своїй Пресвятій Дружині; Вона працювала з-жінками, а він взяв на себе духове й тілесне лікування мужчин. Зворушені відвідувачі пропонували благословенній Марії численні і багаті дари, навіть маєтки, від котрих Цариця Неба ввічливо відмовлялась; хіба що їх можна було передати для помочі бідним, потребуючим. Тоді Вона приймала подарунки, але натомість винагороджувала жертвуючих своїм прекрасним рукоділлям.

Неможливо описати всі вчинені ними чуда і добрі діла, особливо, - заслуги Пречистої Діви Марії, зароблені Нею у Єгипті. Бо у всіх своїх починаннях Вона була більш пильною і завбачливою, ніж навіть ангели. Божа Матір із своїм Сином не забула заступитися перед Найвищим за святих немовлят, невинно вбитих Іродом у Вифлеємі; серед них були діти від восьми днів до шести місяців, і жодне не мало двох років. За випрошеною для них Божою ласкою - діти дістали перед смертю повне знання про Бога, досконалі чесноти віри, надії і любові, почуття пошани і співчування для їх терплячих батьків. Вони отримали здатність молитися за своїх найрідніших; і в нагороду за страждання випросили для них світло й ласку для подальшого духового досконалення. Незважаючи на свій вік, вони свідомо піддавались мучеництву; незліченні ангели підтримали їх в цьому, і перенесли на лоно Авраама, в ад. Їх прибуття потішило святих Патріярхів і Пророків, бо провіщало скоре визволення з аду. Тоді ж Пречиста Діва, запалена найбільшою вдячністю і любов'ю до Найвищого, не переставала повторяти: "Хваліть Господа, о діточки!" - і разом з ними славила Найвищого за Його Доброту і Всемогутність.

Слова Цариці

Моя доню. Після того, що ти написала, Я хочу, щоб ти зробила висновок з того жалю і страху, який зараз переживаєш. Твій жаль легко зрозуміти, коли бачиш, як людина - благородне сотворіння, сотворене на Божу Подобу, наділене такими взнеслими якостями, здібністю пізнавати, любити, звиджувати Бога, втішатись Ним у вічності, - так може звиродніти й опоганитись, щоб проливати кров невинних, котрі нездатні заподіювати кривду. Це примусило тебе заплакати над руїною незліченних душ, особливо -зараз; ті самі безоглядні амбіції, що штовхали Ірода на злочин, розпалюють таку велику ненависть і розбрат серед дітей Церкви, доводять до руїни безліч душ, спричинюють марнування і втрату Крові Мого Пресвятого Сина, яку Він пролив для спасення людей. Дуже жалій за тою втратою.

Але так само остерігайся того, що бачиш у інших; подумай над наслідками, коли пристрасті вриваються до серця. Бо як тільки вони візьмуть серце у полон, то у випадку успіху задусять його хтивістю, або з'їдять його злістю, коли зустрінуть протидію. Бійся цієї небезпеки, Моя доню, не тільки на рівні Ірода, але й на рівні повсякденного життя людей. Будь дуже чуйна, щоб щось подібне навіть у найменшій мірі не запанувало над тобою; бо щоб почався великий пожар, вистачає і малої іскри. Часто Я повторяла тобі ту саму осторогу, і ще частіше повторятиму в майбутньому. Бо найбільша трудність в практикуванні доброчесності, то - вмерти для всього, що є приємним відчуттям. Ти не можеш бути придатним знаряддям в руках Господа, таким, якого Він бажає, - коли не вичистиш свою уяву навіть від образу будь-яких сотворінь з тим, щоб вони не знайшли доступу до роз'ятрювання твоїх бажань. Хочу, щоб для тебе це був непорушний закон, щоб окрім Бога, Його ангелів і Святих не існувало для тебе нічого. Вони повинні стати твоїм єдиним надбанням. З цією метою Господь відкрив тобі свої тайни, вшановує тебе своєю близькістю. З цією ж метою і Я вшановую тебе, щоб ти не жила ні на мить без Господа, і цього собі не бажала.

СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ.

Йосиф і Марія розмовляли про безмежну сутність Бога, про Його доброту і незмірну любов, що спонукала Його післати свого Єдинородного Сина, як Учителя і Спасителя людей, одягнутого в людське тіло з тим, щоб Він міг порозумітися з ними і терпіти подібно до їхньої зіпсованої природи. Святий Йосиф не знаходив слів, захоплюючись величчю Божих діянь. Ісусові тоді був один рік. Спочиваючи в обіймах Пресвятої Марії, Він уперше заговорив до святого Йосифа: "Мій батьку. Я прийшов із Неба на цю землю, щоб бути Світлом для світу, щоб врятувати його від темряви гріха; щоб відшукувати і знайти своїх овець, як добрий Пастир, щоб дати їм поживу вічного життя, навчити їх дороги до Неба, відчинити його браму, що була замкнена через їх гріхи. Хочу, щоб ви обоє були дітьми Світла, яке маєте так близько під рукою."

Ця мова Немовляти Ісуса до глибини душі зворушила серце Святого Йосифа, особливо - вперше вимовлене до опікуна звернення - "батьку". Він упав на коліна перед Богом Дитятком у найбільшій покорі та подякував Йому за це наймиліше звертання. Із сльозами Йосиф благав Господа просвітити його, успосібнити до найдокладнішого сповнення Його пресвятої Волі, навчити, як бути вдячним за обильні ласки, що виливаються з Його щедрих рук. Цей перший випадок розмови однорічного Божого Сина із своїм прибраним батьком був заслуженою нагородою Святому Йосифу за його жертвенну опіку і істинну отчу любов, яка завдяки Божій ласці набагато перевищувала прив'язаність звичайних, земних єдинокровних батьків.

Ніжна Мати Ісуса увесь цей рік сповивала Його і одягала так, як інші матері своїх немовлят. Маленький Ісус не хотів відрізнятися від других. Він хотів засвідчити, що Він - справжня людина і любить своїх смертних братів. І так само терпить невигоди, котрих як Бог, Він не мусів би переносити. Його безгранична любов до смертних розчулювала Пресвяту Марію, помножувала Її зусилля якнайкраще служити Богові. Зауваживши, що Боже Дитятко хоче ходити лише босоніж і в одежині, без спідньої сорочинки, Вона сказала Йому: "Мій Синочку і мій Господи. Я не маю серця, щоб дозволити Тобі, такому маленькому, ходити босим по землі. Дозволь мені, любий, дати Тобі щось на ніжки для захорони. Також боюся, що шорсткий одяг, про який Ти просиш, зранить Твоє ніжне тіло, якщо Ти не захочеш носити білизну під низом." А відповідь премудрого Дитятка була: "Моя Мамо. Я прийму легке і звичайне покриття для ніг, поки не прийде пора Мого публічного проповідання; бо його Я мушу чинити необутим. Але Я не хочу білизни, бо вона підсичує плотські задоволення, і є причиною багатьох людських вад. Своїм прикладом Я хочу навчити багатьох зрікатися її ради Мене і наслідувати Мій приклад."

Швиденько, наша Цариця знайшла спосіб, як виконати якнайточніше волю Її пресвятого Сина. Приготувала сиру, нефарбовану вовну, власноручно напряла її тонко, і виткала цільну безшовну одежу, подібну до плетива, чи швидше - саржевої тканини; бо вона була сплетена з перекручених шнурів, неподібно до м'яких вовняних виробів. Марія виткала її на ткацькому верстаті, послуговуючись гачками і п'яльцями для вишивання, щоб майстерно створити один безшовний хітон (Йоан, 19, 23). Він дивно відрізнявся від подібних витворів тим, що був одностайним, і що не морщився складками, і - що колір був сумішшю бронзового, витонченого срібного, і сірого забарвлень. Також премудра Матінка сплела пару сандалів із міцних, ніби конопляних ниток, в які Вона взула ніжки Немовлятка Бога. Окрім цього, Пречиста Діва пошила льняну пів-туніку, що мала служити, як білизна.

Відколи Дитятко Ісус став на свої ноги, Він почав у певний час покидати товариство Матері і відходити до місця, де Вона звикла молитись. У відповідь на Її мовчазне здивування Господь сказав: "Моя Мати. Входи і залишайся завжди зі Мною, щоб Ти могла наслідувати Мене в Моїх діях. Хочу, щоб у Тобі була відтворена і виявлена велика досконалість, яку Я хочу, щоб осягли душі. Бо, якщо б вони не спротивились Моїм почат­ковим намірам (Тим. 2, 4), то були б наділені Моїми обильними і щедрими дарами. Але тому, що людський рід перешкодив цьому, Я вибрав Тебе, як вмістилище всіх досконалостей і всіх скарбів Моєї правиці, котрі решта сотворінь зневажили і втратили. Отже, щоби Мене наслідувати, слідкуй за всіми Моїми діями."

Таким чином, з цього моменту Пречиста Діва Марія стала першим учнем Божественного Учителя Ісуса Христа; тридцять два роки перед апостолами стала повірницею Його багатьох тайн. Незліченні рази Дитятко припадало ниць до землі, ревно молячи Бога Отця за спасення смертних; в інший випадках - бував піднесений від землі в вигляді хреста. Його любляча

Матір вірно наслідувала Сина. Бо окрім зовнішньої демонстрації своїх діянь Ісус чудесним способом давав Їй відчувати всі внутрішні відрухи Його пресвятої душі. Це розуміння способу діяння Ісусової душі було джерелом світла для Марії, винятковим благословенням для Божої Матері, якого ніхто з інших сотворінь не отримав. Часто траплялось, що пресвяте Дитятко в присутності Марії плакало і піт виступав з кров'ю (кровавий піт сходив з Нього нераз ще задовго до агонії в Гетсиманському саді). Тоді благословенна Матір у духу, уявно витирала Йому личко, відчуваючи і знаючи причину Його теперішньої тривоги, - що згублять свої душі приречені, а також ті, що відкинуть і змарнують благословення, остереження і науку свого Сотворителя і Відкупителя. А ще бувало, що Пречиста звиджувала Його в Небесному сяйві, в оточенні ангелів, що співали хвалебні пісні. Для Неї то було свідченням, що Бог Отець має замилування до свого любого Єдинородного Сина (Мат. 17, 5).

Багато діточок з Геліополіса збирались навколо маленького Ісуса-однолітка. У них ще не було ні злобності, ні упереджень до високих істин. Тому Боже Дитятко зближувалось з ними. З Його уст вони сприймали правду про єдиного і всемогутнього Бога, про вартість доброчесності, про вічне життя. Його вагомі слова глибоко западали в їх невинні дитячі серця, і вели їх при Божому благословенні до святості і величі дорослих праведників.

Дитя Ісус кінчив свій сьомий рік перебування у Єгипті. Згідно з постановою Бога Отця Його Єдинородний син мав повернутися до рідного краю і поселитись в Назареті, як було заповідано пророками.

Ця постанова була духово доведена до відома Ісуса в присутності Його Пресвятої Матері; а Вона, немов у дзеркалі, побачила в душі свого Сина цей декрет, як і Його бажання бути послушним Волі Отця. Між ними запанувала одностайна згода негайно сповнити Божу Волю, хоч вони вже встигли прив'язатись до людей, обставин і землі, де проживали цілих сім років. Проте ні Мати, ні Дитина не вважали можливим вказувати голові родини, Святому Йосифові, що слід робити. Вони чекали, щоб Бог сам подав йому знак. І дійсно, тої самої ночі Господній ангел промовив до Йосифа у сні (Мат. 2, 19), пропонуючи йому забрати Дитя і Його Матір до Ізраїлю, бо Ірод вже помер. Ця подія дає ясну науку прочим смертним. Всевишній бажає, щоб люди строго притримувалися порядку речей, встановленого Його Провидінням; навіть в містичному тілі Церкви для загального добра нижчий званням мусить коритися вищому, хоч би той вищий був гірший по чеснотах та інших якостях.

Тяжко було їх єгипетським приятелям і знайомим розлучатись з Пресвятою Родиною. Вони плакали і голосно зітхали, що втрачають таких неоціненних утішителів у горі, і добродіїв у потребі. Їх серця потонули у сутінках журби, як тільки Сонце Істини почало віддалятись поза обрій їхньої землі. Лише з Божою допомогою змогли Марія і Йосиф покинути Геліополіс. Ангели знову склали їм товариство. Цариця наша із Божим Дитятком їхала на осляті, а Їх опікун, святий Йосиф йшов за Ними пішки. І скрізь, минаючи оселі, вони лишали за собою слід, щедро розсипаючи Божі ласки і благословення. Новини про чудодійних подорожників обганяли їх в дорозі, і тому всюди Пресвяту Родину перестрівали хворі і невтішні, аби знайти полегшу для тіла і душі. Недужі були уздоровлювані, а демони - викинуті в пекло без поняття, хто їм це вчинив.

Дім у Назареті гостинно прийняв Ісуса, Марію і Йосифа, бо в час відсутності господарів ним опіку­валась Йосифова своячка (на листовну просьбу Йосифа перед самою втечею в Єгипет). Ввійшовши у дім, Небесна Цариця насамперед припала до землі, сердечно дякуючи Господеві за порятунок від лютого Ірода, за охорону, опіку і всі благословення, отримані в мандрів­ках і у вигнанні на чужині. А передусім, Вона славила Бога за те, що повернулась у товаристві своєго Сина, що виріс вже і літами, і Божою благодаттю (Лука 2,40).

Порадившись із своїм Божественним Синочком, Пречиста Діва Марія встановила собі правило для святого життя, і наново впорядкувала свої побожні практики. У рідному назаретському домі Вона змогла додати нові вправи, які неможливо було виконувати в дорозі, чи на чужині. Всі старання були спрямовані на те, щоби гідно сповнювати місію, покладену на Неї Богом Отцем, - завжди співпрацювати з Її пресвятим Сином для спасення душ. Для них обох це було єдине повсякденне заняття. А Святий Йосиф перебрав на себе всі обов'язки, щоб заробляти на утримання родини, щоб повністю звільнити Небесну Царицю від праці рукодільниці. Заробіток на хліб насущний приносив Йому велике задоволення і щастя, бо Він трудився для Бога і Його Матері.

Цариця ангелів віддячувалась, як могла, за опіку святого мужа: готувала їжу, дбала про всі його потреби, була слухняна у всіх речах і, взагалі, - вела себе, як домашня прислуга, а не як Дружина, що рівночасно була Матірю Сотворителя і Господа цілого світу. Її поведінка не була лицемірною. Вона логічно витікала з покірного переконання, що Вона - Марія неварта навіть існувати і терпіти на землі; бо була сотворена з нічого і тому безсильна відплатити Богові за саму незмірну ласку існування. Тому в найглибшій покірності Божа Мати дякувала Всевишньому за найменшу ласку, і переносила це відношення на кожного із своїх ближніх: добрим - була вдячна за прихильні вчинки, а недобрим, - що терпіли Її біля себе, ще й давали нагоду вдосконалюватись в доброчесності. Ось що найбільше подобалось Найвищому і приводило в захоплення Небесних духів.

Слова Цариці

Моя доню. У мандрівці, за наказом Господа, з однієї країни в іншу, і при трудах, покладених на Мене, - Моє серце ніколи не тривожилося і Я не падала духом. Бо завжди була готова повністю виконувати Божу Волю. Хоч Господь вияснював Мені свої величні наміри, це не завжди робилось напочатку, щоб дати Мені нагоду гартуватись у ще більших терпіннях; бо щоб послухати Господа, не треба іншої підстави окрім тої, що так

Господь-Сотворитель постановив і приказав. Душі мусять звикати до цієї одинокої спонуки, навчитись задоволяти Господа, не роблячи різниці між радісними і сумними подіями, не звертаючи уваги на особисті схильності. Хочу, щоб ти досягла успіху у цьому виді мудрості. Наслідуючи Мене й виконуючи свої обов'язки щодо Мого пресвятого Сина, ти прийматимеш у цьому смертному житті успіх чи невдачу з однаково незворушним видом, холоднокровно і з миром в умі. Нехай перше не приносить тобі смутку. А друге - марної радості. Переживай тільки за те, що Всевишній призначив тобі.

Людське життя є чудно переплетене двома видами випадків: одні - приємні, а другі - несприйнятні для уподобань смертних; до одних вони відчувають нехіть, а інших - прагнуть. Поскільки людське серце є обмежене і одностороннє, воно нестримно тяжить до крайностей, безконечно прагнучи того, що любить і що подобається, і - з другого боку, - сумує і журиться, коли чогось не терпить і не любить. Такі мінливі настрої і хитання творять загрозу для всіх чи більшості чеснот. Непогамоване кохання до одної істоти, котрої не можна добитися, зараз же змушує душу бажати іншої, щоби знайти бальзам на минулу невдачу. І при удачі душа хвилюється, щоб втримати те, що уже має, ввергаючи себе у ще більше безладдя і пристрасті. Тому уважай, найдорожча, на цю небезпеку, і атакуй її у зародку, утримуючи твоє серце незалежним, задивленим лише у Боже Провидіння; ніколи навіть не позволь йому прихилитися до того, за чим воно тужить, чи відвертатись від того, що його болить. Нехай тільки Божа Воля буде твоєю єдиною насолодою і радістю. Нехай твої бажання тобою не керують, а страх - не відбирає охоти. Не допускай, щоб твої земні заняття, а ще більше - твоя пошана і увага до сотворінь -затримали чи відвертали тебе будь-коли від твоїх святих вправ, згідно із Моїм приміром. Старайся віддано і пильно йти Моїми слідами.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:07 | Повідомлення # 23
ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАРІЇ. ІСУС У ХРАМІ

Убогий скромний домик в Назареті перемінився у Небо, відколи в ньому поселились Ісус, Марія і Йосиф. Навіть із світлом, яке я отримала від Пресвятої Богородиці, неможливо є подати повний звіт про всі події, бесіди і тайни в приватному житті Матері і Сина, вже підлітка. Тому через виміри предмету нашого розважання і мою власну неміч, як посередньої жінки, я зумію розказати лиш про маленьку частину подій. Нам, смертним, не під силу і не личить вникати в усі тайни Їх земного життя, бо вони відкриються тільки у вічності.

Невдовзі після повернення з Єгипту Господь вирішив піддати випробуванню свою Пресвяту Матір, подібно як Він попередньо чинив в дитячі роки цієї первородної Доньки нового Закону милосердя. Він обрав Її, як досконале віддзеркалення Його задумів і найбільш піддатливий матеріал, на котрому, немов би на розтопленому воску, мала відбитися печатка Його науки святості; так щоби Син і Мати могли бути двома достовірними таблицями нового Закону для світу (Вихід 24, 12). Цій меті були присвячені всі 23 роки їх проживання в Назареті, коли Пречиста Богоматір була єдиним учнем Христа.

Отже Ісус намірився випробувати силу любові і других чеснот у своєї Матері; бо вежа святості у серці Пренепорочної Діви мала знестися високо, понад усе, що не є Богом. Тому Він одного дня цілком несподівано для Матері замкнувся у собі. Він далі незмінно перебував з Нею, і духово - в Ній. Але Бог перестав виявляти зовнішні ознаки уваги і ніжної\ синівської любові, закрив перед Нею свою душу, яку Вона раніше читала, як відкриту книгу. Марії було тимчасово віднято джерело Її постійної радості й насолоди. Ця раптова переміна настрою Сина, незрозуміле уникання її товариства глибоко вразили золоте серденько Цариці Неба. Будучи особою покірного успосіблення, Вона ту зміну відразу приписала власному недбальству і невдячності за благословення, отримані від щедрого і милосердного Бога Отця. Не так втрата товариства Синочка, як страх не подобатися Богові стрілою болю пронизав Маріїне серце. Пресвятий Син добре знав головну причину зітхань своєї премудрої і стриманої Матері. Вони Його розчулювали і Він ще більше полюбив Її за це. Але всякий раз, коли найсолодша Матір старалась нав'язати з Ним розмову, Він ставив перед Нею невидиму стіну зовнішної холодності.

Прямодушна Голубка вправлялась знову в ге­ройських актах всіх чеснот: упокорювала себе трохи не до придорожної куряви; вшановувала Божественного Сина, як тільки могла; возвеличувала Бога Отця, дякуючи за Його чудесні діяння і благословення; жертвувала себе для сповнення всякого Божого веління. Невтомно Пресвята Марія поновлювала в духу святі акти віри, надії і палкої любові. Оці духові відрухи і вчинки Божої Матері були милі для Ісуса, немовби солодкий запах духмяної квітки нарду (Пісня Пісень 1, 12). Вона непохитно тривала у своїх слізних молитвах і виливала свій жаль перед Божим Троном.

На просьбу люблячої Матері Святий Йосиф змайстрував лежанку, яку Вона накрила поєдинчим покривалом, аби маленький Ісус мав місце для відпочинку і сну. Бо з тої пори, коли Він покинув колиску ще в Єгипті, то не бажав для себе м'якого ліжка і постелі. Він ніколи не лягав на лежанку, навіть не зажди підходив до неї; часами лише сідав, опираючись на подушку, набиту вовною, - теж власноручний виріб Пречистої Діви. На Її наполягання спочивати по-справжньому Ісус відповідав, що єдиною лежанкою, на котру Він ляже, буде Його хрест, щоб навчити людей власним прикладом.(І Петро 2, 21), що ніхто не осягне вічного спочинку завдяки речам, у яких кохався Вавилон, і що терпіння є нашою правдивою полегшею у земному житті. Надалі Пресвята Богородиця і в цьому стала наслідувати свого Сина з найбільшою ревністю.

Отже повернемось до їх нових, відчужених стосунків. Тридцять днів для Марії здавались вічністю. І серце

Дитятка Ісуса вже не мало більше сил опертись всеперемагаючій любові Його найніжнішої Матері. Бо Він також страждав, коли раптово замкнув свою душу перед Нею. Одного дня наша Цариця із сльозами і зітханням упала в ноги Ісусові і з глибини серця замолила: "Моя найсолодша Любове і найбільше Добро! Для чого я, мізерний порох і попіл, є в цій хвилині перед Твоєю неозорою властю? Що таке страждання сотворіння супроти безконечного багатства? У всьому Ти перевищуєш нашу нікчемність, а Твоє бездонне море милосердя затоплює у собі наші недостатки і вади. Якщо я не була ретельною в Твоїй службі, що змушена визнати, то покарай моє недбальство і прости! Але дозволь мені, мій Господи і Сину, побачити вдоволення на Твоїм виді, що є моїм спасенням і пожаданим світлом мого життя і буття. Ось, біля Твоїх ніг я кладу моє убожество, навпереміжку з порохом; і я не підіймуся з нього, аж поки знову зможу дивитися в Дзеркало, в якому відбивається моя душа."

Оці і другі мольби, повні найпалкішої любові, нараз виплеснулися перед Божим Сином. І Він, ще більше спраглий любого товариства Пресвятої Матері, ніжно промовив: "Моя Матінко, встань! " Силою цих Божих слів Марія негайно була піднесена в надприродний стан, і в екстазі побачила і відчула лагідне запрошення і обійми усієї Пресвятої Тройці. Її сльози замінилися в радість, терпіння - в насолоду, огірчення - в бла­женство. Господь виявив Їй тут великі тайни всео­сяжності нового Євангельського Закону. Бажаючи всеціло записати Закон в Її Непорочному Серці,

Пресвята Тройця на місці призначила Пречисту Діву первородною Дочкою Закону, першим Учнем Вопло-ченого Слова, приміром наслідування для всіх святих апостолів, мучеників, учителів, ісповідників, невіст, та інших праведників нової Церкви і Закону милосердя.

Надходили дні у році, коли згідно з Мойсеевим законом всі правовірні мужчини мали обов'язок з'являтися перед Богом в Єрусалимський храм, всього - тричі в рік. Жінки мали право залишатись дома. Марія за вказівкою свого Сина і Учителя Ісуса порадилась із святим Йосифом; вони порішили, що двічі в рік Йосиф піде сам, а у третій раз, на Пасху - вирушатимуть всі троє. І так вони робили кожен рік. Аж ось Ісусові сповнилося дванадцять літ життя. Настала знову пора йти до Єрусалиму цілій Пресвятій Родині. Те свято Пасхи, або Опрісноків, тривало цілий тиждень. Ласки, які отримували у ці дні благословенні Марія і святий Йосиф, були понад всяку міру людського ума.

Після семиденного свята вони відправились додому. За звичаєм мужчини і жінки ішли окремо з огляду пристойності і для проведення побожних розважань. Малий Ісус раптово відстав від своєї Матері, у духу відвернувши від себе Її увагу. І Йосиф, і Марія спочатку не тривожились, міркуючи, що Синок мандрує в іншій групі прочан. Аж після дня дороги, на привалі, коли коли товпа вже значно поріділа, обоє стрінулися і довідались про страшну для них новину, що їх дванадцятилітнього хлопчика ніде немає, і що ніхто Його не бачив у дорозі. Ця вість приголомшила обох, немовби удар грому. Кожне винуватило себе, що не догляділи свого Сина. Прийшовши до себе, ніжна Матір так мовила до святого Йосифа: "Мій мужу і пане. Моє серце не спочине, поки ми мерщій не вернемось в Єрусалим, щоб відшукати Мого пресвятого Сина." Чимдуж обоє поспішили назад, на цілий день пішої ходи. Але нічого втішного не дізнались від своїх єрусалимських кревних і знайомих.

Майже три дні Марія безупинно плакала без сну, не приймаючи жодної їжі. А десять тисяч ангелів з їх супроводу теж мовчали, не виявляючи тайн Найвищого. Цариця Неба і землі металась в пошуках усюди: довідалась, що Його нема у в'язницях Архелая, сина померлого лютого Ірода; хотіла йти в пустиню, де вже перебував старший на півроку Святий Йоан Хреститель; намірилась іти до Вифлеємської яскині, де Христос родився. Ангели тільки стримували Її від даремних зусиль, не вказуючи Його справжнього місцепе­ребування. А сама Цариця Небесних духів не сміла їх випитувати, бо у своїй покорі і розважливості шанувала святу Волю Всевишнього і тайни Його післанців.

У новому стражданні, болючість якого не всі мученики переносили, немов у горнилі, наново гартувалась терпеливість, покірність і витримка нашої Володарки. Бо втрата Ісуса була для Неї несамовитим горем через понадлюдську чутливість саможертвенного Маріїного серця. Ще гірше Їй було від того, що на той триденний час Бог полишив Марію лише на волю природних засобів кмітливості і витривалості, притри­мавши надзвичайні ласки, що раніше зміцнювали почуття певності і духової рівноваги. Із потіх Їй тільки залишилось стримане товариство ангелів, які не мали права виявити, що сталося з малим Ісусом. Але якими незрінянними є овочі святості, розсудливості, мужності і вдосконалювання! В таких невимовних стражданнях і журбі Непорочна Матір не втратила присутності духа, ні внутрішнього миру, ні не плекала гніву і обурення, не попадала в крайності, в пригніченість, як це буває у дітей Адама, коли їх вибивають з колії навіть незначні клопоти. Повелителька всякої чесноти утримувала в бездоганному порядку всі свої спосібності і звички; хоч серце Її краялось від болю, Пречиста Діва далі невпинно хвалила Бога і, благаючи Його за свого Сина, не уставала в молитвах за спасення всього людського роду.

Розділившись із своїм святим супругом, виснажена Матір премудро і ретельно обшукувала вулиці, перевулки і майдани міста, випитуючи скрізь за свого Сина. Вона описувала його жінкам Єрусалиму однаковими словами: "Мій милий, білолиций і рум'яний, один на тисячі." Одна з жінок сказала: "Дитина, так описана, приходила вчора під мої двері просити милостиню, і я дещо йому дала; а його витонченість і краса захопили моє серце. І коли я давала йому милостиню, мені було дуже шкода бачити таку милу дитину в потребі й біді." Від цієї першої звістки Їй трохи відлягло від серця. А коли від інших стрічних прийшла подібна інформація, Марія зразу ж скерувала свої кроки до місцевого шпиталю, здогадуючись, що Її Єдинородний, як проповідник терпеливої бідності, може там потішати своїх страждущих братів (Мат. 5, 16). І дійсно там сказали Їй, що подібна дитина відвідувала хворих із добрими словами потіхи, і залишила милостиню їм.

Звіти про милосердні вчинки Її любого Сина розчулили серце Небесної Володарки, і Її ніжна любов помчала до Нього; Її вразила несподівана думка: якщо Він не з терплячими, то напевно забарився в храмі, у домі Бога і молитви. Та й ангели не заперечили цей здогад: "Наша Царице і Пані. Година Твоєї потіхи надходить; скоро побачиш Світло Твоїх очей. Поспіши лишень до храму." Святий Йосиф теж прямував туди за вказівкою іншого ангела. Ці три дні даремного шукання сильно підірвали його здоров'я, і він був би згинув від журби, якби Господня рука не скріпляла його, а вірна Дружина, потішаючи, - не змушувала до їжі й відпочинку. Обоє тепер зустрілись по дорозі в храм.

А що ж чинив малий Ісус на протязі тих днів? Коли Він відстав від Матері при міських воротах, то скоренько повернувся на вулиці міста. Божий Син передбачав, що трапиться, і наперед пожертвував свої труди і чини Предвічному Отцеві задля спасення людських душ. Він просив милостиню, щоб возве­личити убогість і на майбутнє зняти клеймо погорди із старцювання. Бував у лікарнях для бідних, потішаючи недужих, роздаючи їм отримані пожертви; секретно уздоровлював багатьох на тілі і душі. Подібні ласки у тайні отримали і декотрі з добродіїв, що виносили щедру милостиню. Так ще маленьким наш Спаситель творив у житті те, чого потім учив, що: той, хто подає праведному і пророкові за те, що він праведний і пророк, одержить нагороду праведного і пророка (Мат. 10, 41).

Здійснивши ці та інші задуми, Божий Син вирушив до храму. Тоді в одному з храмових будинків відбувалося засідання учених рабинів, учителів у святині. Предметом їх дискусії було одне питання: коли має прийти Месія, і чи він вже є у світі. Бо з дня народження Івана Хрестителя і від часу відвідин Єрусалиму побожними Трьома Царями зі Сходу по місті неустанно кружляли чутки, що Спаситель Ізраїлю вже є між народом. З почуттям учительської зверхності вони сиділи на своїх місцях, коли межи них увійшов Цар понад царями і Господь понад володарями , сама безконечна Премудрість у вигляді милого дванадцятилітнього хлопчика. Увійшов, як скромний учень, що бажав чогось навчитись з їхньої наради.

Він ступив помежи них насередину з такою певністю і маєстатом, такий гарний і чаруючий, що моментально заворожив їхні серця. Вони замовкли, готові вислухати, що Він скаже. І Його мудрість приголомшила присутніх книжників і рабинів. Переконані Його доказами про Месію, вони зчудовано гляділи один на одного і питали: "Що за диво? Який обдарований хлопчина! Звідкіль він прийшов, і хто є ця дитина?" І нікому не прийшло на гадку, хто це може бути, - що той сам Месія стоїть перед ними. І якраз тоді у дверях з'явилися стривожені Божа Матір із Святим Йосифом. Ісус саме кінчав свій останній довід. Коли Він замовк, всі вчителі у захопленні зірвалися на рівні ноги. А Пречиста Діва, непритомна від радості, приступила до свого любого Ісуса і перед цілим зібранням мовила, як записав Св. Лука: "Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько

Твій і я, боліючи, Тебе шукали." Господь же відповів: "Чому ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?" Учені мужі відійшли, жваво обговорюючи між собою цю дивну подію. Пресвята Родина лишилася в майже порожній залі.

Тоді преблагословенна Матір пригорнула Його до себе і сказала: "Дозволь, Мій Сину, щоб моє зболіле серце дістало полегшу від смутку і болю; щоб воно не згинуло від горя, доки може бути корисним Тобі. Не відкидай мене з-перед своїх очей; прийми мене за свою рабиню. Якщо це моє недбальство позбавило мене Твоєї присутності, то прости мені, і вчини мене вартою Твого товариства, а не карай мене Твоїм відходом." Ця материнська чулість утішила Ісуса і Він згодився бути Її невідлучним Учителем і Товаришем аж до відповідної пори. А слів Його про "справи Отця Мого" батьки ще не зрозуміли, як пише Євангелист (Лука 2, 50). І ось чому: з одного боку - через спалах радості, що знайшли нарешті згубленого Сина; а, по-друге, - ще не прийшов час для Марії і Йосифа те розуміти, тим паче, що Ісус тимчасово знов закрив свою душу від погляду Пресвятої Матері.

Вони вернулись в Назарет. Євангелист стисло згадує далі, що Дитина Ісус був слухняний своїм батькам, і що Марія підмітила і зберегла у серці ті події. Я тільки згадаю, що ангели дивувалися з граничного послуху і покори, з котрими воплочений Бог віддав себе під повне керування своїх земних батьків. Очевидно, що на таке вирізнення Небес заслуговували і досконалість благо­словенної Матері, і самопосвята Опікуна, Святого Йосифа.

На відданість і слухняність Божественного Сина Пречиста Діва відповіла новими геройськими зусиллями. Вона виявляла свою вдячність, точно і уважно обслуговуючи Його навколішки, завзято наслідувала кожен Його вчинок. І безмір Її досконалостей зранив серце нашого Господа Ісуса Христа і, по-людськи міркуючи, - прив'язав Його до Матері ланцюгами непобідимої любові. В глибокий океан Маріїної душі ринула повінь ласк і благословень Воплоченого Слова. І вони не виплескувалися, не губились, бо океан той мав достатню глибину і ширину, щоб прийняти у себе найбільші ласки.

Слова Цариці

Моя доню. Всі труди Мого пресвятого Сина і Мої власні дії є повні скритого повчання і неомильної науки для тих смертних, що старанно і шанобливо розду­мують над ними. Господь покидав Мене, щоб шукаючи Його в журбі і сльозах, Я могла його знову знайти у радості разом із рясними плодами для Моєї душі. Бажаю, щоб ти наслідувала Мене у цій тайні, і шукала Його з такою ревністю, щоб постійне всепоглинаюче прагнення ніколи не мало спочинку в твоєму житті, аж поки не будеш тримати його, щоб вже більше не втратити. (Пісня Пісень, 2,4-6). Щоб ти ліпше зрозуміла цю тайну Господа, запам'ятай, що безгранична Премудрість зробила людей здібними тішитися Його вічним блаженством, і поставила їх на шляху до цього щастя; тільки лишила їх у неперервному сумніві, чи одержать це блаженство, наповнюючи їх навперемін і страхом втратити його навічно, і радісним сподіванням його здобути. Ця тривога породжує у мислячих людей непроминаючий страх і огиду до гріха, котрий одинокий може їх позбавити прекрасного майбуття; все це разом є запобіжним заходом, щоб їх не спіймали і не звели тілесні і видимі речі цієї землі. Сотворитель допомагає в цій тривозі, додаючи до природного розумування силу віри і надії; вони є шпорами їх любові, що спрямовує їхні пошуки до знайдення остаточної мети. Поряд з тими, та й другими чеснотами, що засіваються при хрещенні, Бог посилає натхнення і помагає душі не заснути, коли Господь відсутній, - не забути про Нього і про себе, поки Його тимчасово не видно. Тим способом вона йде вірним шляхом, аж поки знайде величну ціль, де всі її нахили і прагнення будуть заспокоєні.

З цього ти можеш уявити собі, яким заскорузлим є неуцтво смертних, і як мало хто з них зупиняється на хвильку, щоб порозмишляти про дивний лад в Сотво­ренні, про премудрість всіх трудів Всевишнього, націлені на цю захоплюючу мету. Багато лиха перено­сять люди через таку бездумність, коли без міри загрібають земні добра й насолоди, як ніби там їх остаточна мета. Вершиною збочення, що протиста­виться світовому ладові Сотворителя, є те, що смертні в цьому проминаючому і короткому житті так втіша­ються видимими речами, як ніби це їх остання ціль; тимчасом навпаки, вони повинні так вживати всі сотворені речі, щоби забезпечити собі, а не втрачати найвище Добро, котрим є Бог. Тому, Моя найдорожча, пам'ятай про це небезпечне людське безумство.

Розглядай всі насолоди і радості цього світу, як ненормальність, його регіт, - як причину для скорботи, чуттєві приємності - як самообман, як джерело глупоти, котра затроює серце, гальмує і руйнує всяку істинну мудрість. Живи в постійному і святому страху згубити вічне життя, і не тішся нічим, тільки Господом, аж поки повністю не прийдеш до Нього.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:08 | Повідомлення # 24
ІСУС НАВЧАЄ СВОЮ МАТІР ЗАКОНОВІ МИЛОСЕРДЯ

Як було вже сказано в попередніх розділах, наша Цариця була першим і надзвичайним Учнем свого пресвятого Сина, вибрана з-поміж усіх сотворінь, як взірець нового євангельського Закону, подібний до його Автора. Згідно з тою моделлю мала були виліплена духовість всіх Святих нового Закону, оцінювані всі плоди Відкуплення. З Пресвятою Марією Воплочене Слово поступало, як вправний маляр, що розуміється на тонкощах мистецтва, що для своєї слави вкладає всі сили і здібності в єдину омріяну картину. Тому слава і святість всіх Святих, котрі без сумніву є вислідом любови і заслуг Христа (Ефес. 2, 4-5), бліднуть у порівнянні з завершеністю особистості Пречистої Діви Марії; бо всі інші Святі мають якісь хиби (І Йоан, 1, 8). Але цей одухотворений відбиток Єдинородного був вільний від усіх недостатків; перші штрихи Його пензля у Ній були більш захоплюючими, ніж послідні штрихи - у образах найвищих ангелів і Святих. Вона була зразком для всіх способів досконалення чеснот у всіх Його вибранців, і остаточною межею, до якої може дійти Христова любов до простих сотворінь. Ніхто з людей не одержав якоїсь ласки чи слави, котрої би не мала Марія. І Вона дістала все, чого ніхто інший не був би здатним прийняти.

Її незрівнянну велич дасться оцінити хоча би з того історичного факту, що на побудову цього укріпленого міста для порятунку грішників і страждущих Господь витратив тридцять літ свого земного життя, а на спорудження Христової Церкви - лише три роки. Ще й після Його Вознесення до Неба Христос продовжував укріплювати фортецю, що називається МАРІЯ, погодинно додаючи ласку за ласкою, дарунок за дарунком, благословення за благословенням, і святість до святості. Наші слова безсильні змалювати всю велич Богородиці, бо Вона зодягнена у саме сонце (Одкр. 12,1), і Її блиску не витримують наші земні очі.

Христос, наш Спаситель, почав виявляти свої плани відносно Небесної Матері зразу після повернення з Єгипту в Назарет, маючи сім літ. І на дванадцятому році Його земного життя, коли вони вернулися з Єрусалиму, наша Цариця отримала внутрішнє видіння Божественності. Найвищий просвічував Матір Воплоченого слова у справах Закону милосердя, а також - відносно місця Слова у Раді Пресвятої Тройці. Їй показали, як Бог Отець препоручив своєму Синові книгу за сімома печатями (Одкр. 5,1), якої ніхто не зумів відчинити, лише Ягня, що розпечатало її своїми Страстями і Смертю, навчанням і заслугами. А далі

Божа Матір звиділа у духу, що відповідно до декрету Пресвятої Тройці Їй першій Слово мало розказати про зміст отої книги, і Вона перша мала докладно впровадити її в своє щоденне життя; мала бути першою, щоб Йому товаришувати на зворотному шляху до Неба, котре Він відчинить для смертних. І у видінні про цю Раду Марія побачила, як тішився Її Син з такої постанови Преблагословенної Тройці.

Вона вийшла із видіння, знайшла Сина і сказала, припавши до Його стіп: "Мій Господи, моє Світло і мій Учителю! Глянь, як Твоя безвартісна Мати приготовилась сповнити Твої бажання. Прийми мене наново, як Твою ученицю і слугиню, використай мене, як знаряддя Твоєї Премудрості і власті. Здійсни зі мною те, що є приємним для Тебе і Твого Предвічного Отця." Пресвятий Син прийняв Її з гідністю і владністю Божественного Учителя і дав науку про найбільш закриті тайни. Переконливими і сильними словами Він пояснив Їй глибинне значення трудів, які возложив на Нього Бог Отець у ділі Відкуплення людини, заснування Церкви і встановлення нового, євангельського Закону. Він поновно підтвердив, що в ході виконання всіх тих високих і прихованих тайн Пречиста Діва має бути Його товаришем і співробітником, що буде збирати первоплоди милосердя; і тому повинна йти за Ним в Його важкій праці аж до Його Хресної смерті - із шляхетним і на все готовим серцем. Були Їй об'явлені ще інші священні секрети відносно Його трудів у цьому світі. Всю ту науку прийняла наша Цариця із почуттям покори, послуху, пошани, вдячності і палкої любові.

Слова Цариці

Найвищий, Котрий є самою Добротою і Щедрістю, дає існування всім сотворінням і не відмовляє нікому своєї передбачливої опіки. Він неухильно дає всім душам світло, через котре вони можуть дізнатись про Нього і про вічне життя; хіба що вони за власною свобідною волею через гріх відкинуть і притемнять оце світло, або й цілком перестануть шукати Небесного Царства. Ще більше Він щедрий для тих душ, котрим відповідно до своїх тайних суджень дає покликання до Церкви. Бо разом із ласкою Хрещення Він вселяє в них не тільки основні чесноти, що не залежать від заслуг сотворіння, але й ті - непритаманні самій ласці Хрещення, котрі звичайно заробляються власним трудом і старанням. Їх Господь роздає задармо наперед, щоб душа ставала ліпше приготовленою і ревною в дотриманні Його святого Закону. Таким душам Господь у своїй милості, в доповнення до звиклого світла Віри, дає надприродні дари знання і доброчесності, щоб вони краще розуміли євангельські тайни, і більш завзято чинили добрі діла. Для тебе Він був щедрішим у таких дарунках, ніж для премногих поколінь; і тим Він зобов'язує тебе вирізнятися взаємністю в любові, що йому належить, і впокоряти себе до пороху.

Щоб тебе належно повчити і просвітити, Я, як дбайлива і любляча Матір, хочу дати осторогу про спритність сатани у руйнуванні цих трудів Господа. З цього ж моменту, коли смертні починають уживати свій розум, за кожним з них невідступно слідують багато пильних і невсипущих злих духів. Бо як тільки душі стають здібними розпізнавати свого Бога, і розпочинати вправляння в чеснотах, впоєних при Хрещенні, дияволи з неймовірною люттю і проникливістю стараються викоренити це Божественне насіння; а якщо це їм не вдається, то пробують сповільнити його проростання і перешкодити зав'язуванню плодів, втягаючи такі особи в недобрі, безвартісні або дрібязкові справи. Отак вони відвертають думки людей від віри і надії, від здобування собі ще других чеснот, від потреби пізнавати Божі тайни про Відкуплення і вічне життя, змушують їх забувати про звання християнина. Ще більше - той ворог нівечить владу батьків над дітьми, заохочуючи і легковаження ними батьківських обов'язків, і сліпу безплідну любов до своїх потомків; також - штовхає до легковажності самих учителів.В ході шкільного навчання діти не дістають опірності проти зла, стають розпущеними і псуються через недобрі звички, затрачують поняття про доброчесність, про добрі нахили, і швидко йдуть до згуби.

Але найласкавіший Господь не забуває їх у небезпеці: для них поновлює Його святі підказки і особливу поміч. Через проповідників і служителів Він подає тим людям святу науку Церкви. Щоб втримати їх на стежині життя, Він простягає їм на допомогу святі Тайни та інші спонуки. Якщо тих, що прямують шляхом спасення, є набагато менше від блукаючих манівцями, то лише через зло і розбещеність, викохані у дитинстві. Бо дуже правильний є вислів із Второзаконня: "Які дні твоєї юності, такий буде твій старий вік." Тому демони сміліють і посилюють свій безоглядний натиск на душі саме у ранні літа людського життя. Вони надіються, що люди будуть більше і частіше грішити, якщо в дитинстві вдасться їх втягнути в малі і незначні провини. Малими проступками вони штовхають дітей в стан засліпленої певності себе; з кожним наступним гріхом відпорність душі слабне; вона уступає нечистому і стає іграшкою для своїх смертельних ворогів. Злиденне ярмо нечестивості на ній все тісніше затягується; власне беззаконня затопчує і волочить її під владою диявола від одної ями до іншої, від безодні до безодні (Пс. 42, 8). То -заслужена кара для тих, що напочатку уступають потягу до грішення. Ось так люцифер потягнув до пекла дуже багато душ. І - далі їх туди щодня скидає, у гордості повстаючи проти Всевишнього. Таким чаном, він зумів впровадити у світ свою безоглядну владу: спонукує людей забувати про смерть, Суд, Небо, пекло; зіштовхує стільки країн у пропасть темряви і протилюдських проявів різних єресей і ложних сект.

Тому стережись цеї грізної небезпеки, Моя доню; не допусти, щоб ти забула коли-небудь про Закон твого Бога, про Його вказівки і накази, про правди Католицької Церкви і науку Євангелія. Нехай один день у тебе не мине без роздумувань над цими істинами. І намовляй так само поступати твоїх черниць і всіх, хто слухає тебе. Бо твій неприятель і ворог невсипуще трудиться, щоб постепенним забуванням притемнити твоє розуміння Божого Закону. Він змагає, щоби послабити твою волю для виконання щоденної набутої практики усправедливлення перед Богом. Як знаєш, ця практика складається із актів живої віри, довірливої надії, сильної любові; всі вони виходять з покаянного і покірного серця (Пс. 51,19).

НЕУСТАННІ МОЛИТВИ ІСУСА І МАРІЇ ЗА ЛЮДЕЙ

Людські серця не здатні оцінити, як належить, силу і глибину кожної окремої праці нашого Спасителя Ісуса Христа і його Непорочної Матері. Тайною для нас також лишаються Їх бесіди, повні Божої Премудрості; навіть серафими Їх не в силі зглибити. В той час Їх спільного життя у Назареті Пречиста Діва Марія докладно засвоювала науку свого пресвятого Сина у всіх найменших деталях. У цій безперервній школі Закону милосердя Христос просвітлював нашу Царицю про всі події, що відбуватимуться у зв'язку з тим Законом аж до кінця світу: у якій країні, області, як, і коли - на протязі всього часу існування Церкви. Ці потаємні для нас лекції проходили в тій самій маленькій світлиці, де перед роками сталось чудо із чудес -Воплочення Божественного Слова у лоні Непорочної Діви, із трьох краплин крові з Її чистого серденька.

В убогих стінах цеї святині, що була освячена Його присутністю, як і наші храми нині, Первосвященник нового Закону переживав свої молитви, що завершу­вались завжди гарячим заступництвом за людей. В той період часу Він розмовляв теж із своєю Пречистою Матірю про всі чини Відкуплення, і передавав Їй обильні дари й ласки, які Ісус мав потім пролити на дітей Світла у Новому Завіті і в Його святій Церкві. Багато разів Він благав свого Предвічного Отця не допустити, щоб гріхи і невдячність людей переш­коджували їх Відкупленню. Оскільки Христос у своїм Провидінні завжди усвідомлював, що люди будуть далі дуже грішити й масово йти на вічну кару, незважаючи на Його многостраждальну смерть за їх гріхи, Він часто обливався кривавим потом. І Богородиця, коли це бачила, ніжно витирала Його Обличчя.

Під час молитви Господь часами клячав, часами простягався у формі хреста, або - й підіймався у цій позиції в повітря над підлогою. Як Матір спостерегла, Він неодмінно тоді молився такими словами: "О Преблагословенний Хресте! Коли твої руки приймуть Мої, коли Я спочину на тобі, і коли Мої руки, прибиті до твоїх, простягнуться, щоб запросити всіх грішників? (Мат. 9,13). Але тому, що Я прийшов із Неба для єдиної мети, - щоб запросити їх наслідувати Мене і потоваришувати зі Мною, вони навіть зараз і повсякчас відкриті, щоби обняти і збагатити всіх людей. Прийдіть же, всі ви, сліпі, до світла. Прийдіть, ви убогі, до скарбів Мого милосердя. Прийдіть, ви маленькі, до пестощів і насолод вашого правдивого Отця. Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас (Мат. 11, 8). Прийдіть, ви праведні, бо ви - Моя власність і спадщина. Прийдіть, ви всі - діти Адама, бо Я закликаю вас усіх. Я є Дорога, Правда і Життя, і не відмовлю в нічому, що прагнете одержати. Мій Предвічний Отче! Вони є творінням Твоїх рук, не погорди ними; бо Я віддаю себе, як жертву на хресті, щоб обновити їх для справедливості і свободи. Якщо вони лише захочуть, Я приведу їх назад до лона Твоїх вибраних і до їхнього Небесного Царства, де Твоє Ім'я буде славитися."

Всі ці прошення віддзеркалювалися в найчистішій душі Пресвятої Богоматері, немов у ясному кришталі, і Вона наслідувала ці висловлені прагнення, як і смиренну колінопреклоненну чи хрестоподібну позу Єдинородного. При виді Його кривавого поту жаль пронизував Її Материнське серце, і у великому горі Пречиста Діва виголошувала: "О, людські діти! Мало же ви розумієте, як високо цінить Господь свій Образ і Подобу у вас! Бо як ціну за ваше спасення, Він жертвує свою власну кров, і не вагається пролити всю її за вас. О, коли б Я лише змогла об'єднати вашу волю із Моєю, щоби привести вас до любові і послуху для Нього! Нехай Його Десниця благословить вдячних і праведних з-поміж людей, що будуть вірними дітьми свого Отця! Нехай оті, що відкликнуться на гаряче бажання Мого Господа поря­тувати їх, наповняться світлом і дорогоцінностями Божої ласки. Чи могла би Я, як незначна рабиня із дітей Адама, тим самим спонукати їх і помогти їм покласти край їх гріхам і їх власному осудженню? Господи і Володарю! Життя і Світло Моєї душі! Хто може бути таким твер-досердним і ворожим для себе, щоб не зворушився Твоїми благословеннями? Хто може бути таким невдячним і неуважним, щоб відхилити Твою палаючу любов? Як може Моє серце витримувати з людьми, котрі, обласкані Твоєю щедрістю, є такими твердими й бунтівничими? О діти Адама! Оберніть свою нелюдську жорстокість проти Мене! Вражайте і ображайте Мене, скільки вам завгодно; тільки віддайте Моєму любому Господеві пошану й любов, які ви винні Йому за виявлену до вас ніжність. Ти, Мій Син і Господь. Ти є Світло від Світла, Син Предвічного Отця, образ Його сутності (Євр. 1, 3), такий же предвічний, незмірний і безконечний, як і Він, рівний Йому в суті і прикметах, сущий з Ним, як один Бог і один верховний Маєстат (Йоан 10, 30). Ти - вибраний з-посеред тисяч (Пісня пісень 5, 10), прекрасніший від всіх синів людей, святий, невинний, і без одної вади! Як же тоді, Предвічний Боже, можуть смертні ігнорувати найблагородніший предмет їхньої любови? - Підставу, що дає їм існування? -Кінець, в якому міститься їх правдива вічна щасливість? О, коли би Я могла віддати Моє життя, щоб всі могли уникнути свого блуду!"

У своїй голубиній безпосередності Небесна Цариця видала із свого серця багато інших висловів саможертвенної любові, - понад усі сили моєї душі і язика, щоб їх належно передати. Так кохаючи і шануючи Його, Вона ніжно витирала кривавий піт з лиця свого найсолодшого Сина.

Знову ж в іншу пору Марія знаходила Його преображеним, у сяючій славі, як через літа - на горі Тавор (Мат. 17,2), в оточенні незліченних ангелів, що поклонялися Йому, і милозвучними согласними піснями воздавали хвалу і подяки Єдинородному від Отця, що став чоловіком. Пречиста Діва теж приєднувалась піснею до тих неземних голосів. Часами ті пісні дзвеніли без Преображення Ісуса. Але при будь-якому стані Її пресвятого Сина сила почувань Марії була би припинила Її земне життя, коли б Господь не зміцнював Її, і - не було би ангельської підтримки.

Нерідко траплялось, що під час чувань Божественного Сина Бог Отець явно схвалював і приймав Його благання про полегшу для людей, або показував майбутню долю деяких душ. Тоді присутня Божа Матір упокорялась до землі; із невимовною шанобливістю і острахом Вона поклонялась Всевишньому, вторувала свому Синові у Його молитвах, благаннях і подяках, жертвувала себе Предвічному Отцю за людство, дякуючи за всі Його незбагненні присуди. Кожна з дарованих Їй тайн і об'явлень видавали щедрий урожай у душі Пресвятої Богородиці, згідно з усіми наміреннями Всевишнього.

Слова Цариці

Моя доню. Одною з підстав, чому люди зовуть Мене Матірю милосердя, є зрозуміння ними Мого гарячого прагнення, щоб всі люди наситились повінню благодатей, і відчули смак солодощів Господа, як і Я. Сама Я кличу всіх і запрошую до водограю Божественності. Нехай найбідніші і засмучені підійдуть; бо якщо вони відозвуться і підуть за Мною, Я подарую їм Мою захорону і поміч, і заступлюся за них перед Моїм Сином, і здобуду для них заховану манну, що дасть їм поживу і життя (Одкр. 2, 28).

Відречись сама себе, і геть усунь всі прояви людських слабостей, і при правдивому світлі, яке ти одержала відносно трудів Мого Сина і Моїх власних, - роздумуй і вивчай себе у тому дзеркалі, аби дійти до тої краси, яку найвищий Цар шукає в тобі. Поскільки це -найпотужніші засоби для досконалення твоїх чинів, Я бажаю, щоб ти записала в своєму серці цю пораду. Усякий раз, як ти виконуєш якусь працю у духу чи назовні, наперед розваж, чи те, що ти збираєшся сказати або вчинити, відповідає діянням твого Господа, і чи ти маєш намірення тим вшанувати твого Господа і прислужитися ближньому. Як тільки ти упевнишся, що це є твій мотив, здійсни свій намір в поєднанні з Ним, і -Його наслідуючи. Але якщо викриєш, що намір не такий, то залиши цю справу у спокою. Таким був Мій незмінний керунок в наслідуванні Мого Господа й Учителя; Я не отягалася, щоб творити добро, і лишень прагнула Його бездоганно наслідувати. У цьому наслідуванні криється секрет Його святої науки, де Він заохочує нас творити те, що наймиліше є Предвічному Богові.

Більше того, з цього дня і надалі уважай, щоб ти за ніщо не бралася, не говорила про ніщо, ні - навіть не мислила, не спитавшись наперед Мого позволення, не порадившись, як з Твоєю Матірю і Учителькою. А як тільки Я відповім тобі, воздай подяки Господеві. Якщо ж Я не відповім після повторного запитання, то обіцяю і запевнюю тебе від імені Господа, що Він обов'язково просвітить тебе відносно того, що найбільш відповідатиме Його неомильній Волі. Але у всьому піддавайся керуванню твого духовного провідника, і ніколи не забувай тої практики.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:09 | Повідомлення # 25
ЩАСЛИВА СМЕРТЬ СВЯТОГО ЙОСИФА

Вже вісім літ нездужав тілом Святий Йосиф. В горнилі терпінь і надприродної любові ще більш загартувалась його благородна душа. Його кінець на землі вже наближався. Тоді Пречиста Діва, що завжди була при ньому, звернулась до свого пресвятого Сина із словами: "Господи Боже Найвищий, Сину Предвічного Отця і Спасителю світу. Завдяки Твоєму Божественному світлу Я бачу, що наближається година, яку Ти визначив для відходу Твого слуги Йосифа. Благаю Тебе, задля Твого віковічного милосердя і безграничної щедрості, допомогти йому в цю годину Твоєю всемогутньою владою. Хай його кончина буде такою ж цінною в Твоїх очах, як була для Тебе його праведність в житті; так щоб він відійшов у мирі і твердій надії на вічну нагороду, що дається йому у той день, коли Ти відімкнеш браму Неба для всіх вірних. Зваж, Мій Сину, на покірність і любов Твого слуги, на його праведні заслуги і чесноти, на вірність і старанність, з якими цей праведний чоловік утримував Тебе й Мене у поті свого чола."

Наш Спаситель відповів на це: "Моя Мати. Твоя просьба подобається Мені, і заслуги Йосифа є милі для Мене. Я тепер поможу йому і призначу місце серед князів Мого народу (Пс. 116,15), таке високе, що ангели будуть в захопленні від нього; і вони, і всі люди воздадуть йому найбільшу хвалу. Нікому народженому від людини Я не вчиню так, як Твому супругові." Пресвята Богородиця подякувала свому найніжнішому Синові, і Вони обоє безперервно чували біля нього дев'ять днів і дев'ять ночей. Крім того, тричі в день по команді Господа ангели сповнювали кімнату Небесною музикою, виспівуючи хвальні гимни і благословення для хворого отця Пресвятої Родини. А понад то, чудесний запах виповняв кімнату і цілий домик на радість не лише недужому, але й прохожим надворі.

Один день перед відходом Божий чоловік дістав надприродне видіння, що тривало 24 години. Господь додав йому сил для цього Небесного спілкування. В екстазі він побачив ясно сутність Бога і все, що він визнавав у своїй вірі: незбагненну Божественність, тайну Воплочення і Відкуплення, Воюючу Церкву з її святими Тайнами. І тут Пресвята Тройця уповноважила і назначила його послом нашого Спасителя до святих Патріярхів і Пророків в аді, наказала йому приготовити їх для переходу з цього лона Авраама до вічного блаженства і щастя. Коли ті події і тайни розгортались перед очима святого Йосифа, Пречиста Діва Марія бачила їх точне віддзеркалення у відкритій для Неї душі Спасителя, і сердечно дякувала за все те Господеві.

Коли Св. Йосиф вийшов з цього довготривалого захоплення, його лице світилось ясним сяйвом, а душа - преобразилась після споглядання Бога. Він попросив про благословення у своєї любої Дружини, але на Її просьбу Сам Спаситель поблагословив його. Тоді Цариця покори клякнула перед ліжком, благаючи, щоб муж і глава Родини Її поблагословив. Що він і вчинив при Божому натхненні. Марія поцілувала руку, що Її благословила, і сказала Йосифові передати праведникам в аді вітання від Неї. А покірний Йосиф ще попросив пробачення в своєї Небесної Дружини за всі його недотягнення у службі і любові, благав у Неї помочі й заступництва у цю годину відходу. А ще святий муж найпокірніше дякував Її Синові за всі благословення у житті, а, особливо, - за ті, одержані під час недуги.

Такі були останні слова Йосифа до пресвятої Дружини: "Благословенна Ти між усіми жінками і вибрана з-поміж усіх сотворінь! Нехай Тебе хвалять ангели і люди. Нехай усі покоління знають, возхвалять і прославлять Твою гідність. І хай у Тобі впізнають, вшанують і звеличають Ім'я Найвищого в усіх прийдешніх віках. Нехай Він буде вічно прославлений, що сотворив Тебе, таку милу в Його очах і для всіх Небесних духів. Я сподіюсь втішатись Твоїм видом в Небесній Вітчині."

Тоді цей святий муж повернувся в сторону Ісуса Христа з найглибшою пошаною, силкуючись стати на коліна перед Ним. Але найсолодший Господь підсту­пив ближче, прийняв його в обійми, підложив свої руки під голову прийомного батька. Святий Йосиф поклав голову на руки Спасителя і сказав: "Мій Найвищий Господи і Боже, Сину Предвічного Отця, Сотворите-лю і Відкупителю світу. Подай благословення Твоєму слузі і ділові Твоїх рук. Прости, о всемилосердний Царю, за помилки, котрі я поповнив на службі у Тебе, і в ставленні до Тебе. Я прославляю і возвеличую Тебе, і приношу вічні і сердечні подяки Тобі за те, що Ти у своїй невимовній благості зволив вибрати мене бути супру-гом Твоєї істинної Матері. Нехай Твоя велич і слава будуть мені подякою на всю вічність."

Відкупитель світу дарував йому своє благословення і мовив: "Мій батьку. Спочинь в мирі і ласці Мого Предвічного Отця і також - в Моїй. А пророкам і Святим, що очікують тебе в аді, занеси радісну новину про їх близьке Відкуплення."

При цих словах Ісуса, спочиваючи на Його руках, Святий Йосиф віддав духа Богові, і Господь Сам закрив йому очі. У цю ж мить сонм ангелів, що були при своїх Цареві і Цариці, завели хвальні гимни сильними мелодійними голосами. По команді Господа вони занесли святу душу перед збір Патріярхів і Пророків. Там негайно розпізнали душу прийомного батька і близького приятеля Спасителя, достойного всякого почитання, бо вона була зодягнута у сяйво незрівнянної слави. Як і заповідав Господь, прибуття святого Йосифа викликало невимовне ликування серед незліченного збору Святих, що почули вістку про їх скоре звільнення.

Слід згадати, що передчасну смерть Святого Йосифа не спричинила тривала недуга і супровідні терпіння. Він міг жити довше, якби його не спалило полум'я сильної любові до Христа і Марії. Господь із наміром не підтримав його життєвих сил своєю чудесною поміччю, щоб його смерть розглядалася, як наслідок і тріюмф шляхетної любові, а не - як вислід первородного гріха прародичів.

Преблагословенний муж. Святий Йосиф досяг віку шістдесять років і пару днів. Бо в 33-літньому віці він пошлюбив Пречисту Діву Марію і прожив з Нею трохи більше, як 27 років. Коли він умер, Вона скінчила половину свого 42-го року життя. А вийшла Вона заміж за нього, маючи 14 літ. 27 літ Її подружнього життя завершилось у віці 41 років, до яких слід додати час від 8-го вересня (за грег. кал.; - прим. наша) до часу смерті святого мужа. Цариця Небес на той час зовні виглядала на 33-річну жінку, і завдяки непідвладності наслідкам первородного гріха Адама, залишалася незмінно юною аж до кінця свого життя. Вона дуже переживала його кончину, бо любила Святого Йосифа, як доброго товариша, як святого і досконалого мужа, як вірного охоронця і добродія.

Я розрізняю певну відмінність у ласках, дарованих цьому великому Патріярхові та - іншим Святим; бо багато Святих були збагачені дарами і ласками не стільки для збільшення власної святості, скільки для здійснення Божих намірів щодо інших душ. Це були, так би мовити, дари, що давались незалежно від степеня святості дістаючого. Не так було із Святим Йосифом. Він мав стати світочем святості, доростати до ангельського успосіблення, щоб ще більше бути гідним нести службу супруга Небесної Цариці, яка була скарбницею Небесних святощів. Тому ласки йому дарувалися тільки для особистого досконалення. Ще в лоні його матері, сім місяців по зачатті він був освячений, і дріжджі первородного гріха у ньому були зруйновані назавжди; нечисті думки і пожадання вже не могли зароджуватися в його умі. Цю невинну душу Боже Провидіння оселило в бездоганно сформованому тілі із зрівноваженим характером. Хоч разом із освяченням ще не прийшло вживання розуму, його матір вже відчувала діяння Святого Духа на сина в її лоні; не розуміючи вповні цієї тайни, вона, тим не менше, вправлялась у великих чеснотах і вірила, що її дитина буде незвичайною перед Богом і людьми.

Прегарне святе дитятко Йосиф народилось, привівши батьків і кревних своїм видом у незвичайне захоплення; щось подібне трапилось пізніше, при народженні Св. Йоана Хрестителя. Господь прискорив його духове дозрівання, так що на третій рік життя дитинка вірою і розумом вже почала знати Бога, як Мету людського існування і Сотворителя всього сущого. Він уважно слухав і глибоко розумів усе, що впоювали в нього відносно Бога і Його трудів. У цьому ніжному віці він вже вартісно молився і розважав, і вправлявся в усякій доброчесності. Вже до семи літ Св. Йосиф був по-дорослому мудрий і святий. - Мила, щира, ніжна і привітна вдача, прямуюча до ангельської совершенності, до майбутнього досконалого й святого шлюбу із Пресвятою Марією.

Заступництво Пречистої Діви Марії зумовило його дальший духовий ріст. Бо як тільки Вона дізналася, що Господь бажає одружити Її з ним, то з тої ж миті стала благати Господа освятити Її судженого, і вселити в нього думки й бажання, однозгідні з Її обітами довічної невинності. Господь вислухав Її молитви і дозволив бачити, які негайні діяння вчинила Його Десниця в умі і духу цього вже святого мужа. Вже невинний у своїх мислях і вчинках, муж був піднесений Божою ласкою до більш досконалої чистоти, ніж серафими. Лише завдяки такій ангельській безпосередності він мав право стати товаришем життя Найневиннішої із усіх сотворених Богом істот.

А тому, що Св. Йосиф проживав біля самісінького фонтану живої води, "яка струмує в життя вічне" (Йоан 4, 14), чеснота любові до Бога і до Непорочної Діви Марії була у нього сильнішою, ніж у інших Святих; ще раз сміло підтвердимо, що це і була головна причина його недуги і передчасного відходу. Він заслужив, щоб усі покоління його величали, бо нікому іншому із Святих Бог не виявив стільки любови.

До мого відома було доведено, що задля надзвичайної святості Найвищий надав Св. Йосифу ще другі привілеї. Наприклад, його заступництво є найбільш дієвим у таких випадках: по-перше, щоб отримати чесноту невинності і перемогти чуттєві нахили плоті; по-друге, щоб дістати поміч при намаганні уникнути гріха і привернути собі прихильність Бога; по-третє, щоб збільшити любов і почитання Пречистої Діви Марії; по-четверте, щоб забезпечити ласку щасливої смерті і оборону проти демонів в останню годину; по-п'яте, щоб відігнати демонів побожним пригадуванням його імені; по-шосте, щоб отримати тілесне здоровя і поміч у всяких труднощах; по-сьоме, щоб забезпечити потомство у сім'ї. Ті і багато інших благодатей Господь надає тим, хто достойно і шанобливо шукає заступництва супруга нашої Цариці, святого Йосифа. Я благаю всіх вірних дітей Церкви дуже його почитати. При належно благочестивому наставленні вони насправді одержать всі ці ласки.

Слова Цариці

Моя доню. Хоч ти описала Мого супруга, Святого Йосифа, як найшляхетнішого між князями і Святими Небесного Єрусалиму, ти не зможеш достовірно передати височінь його святості, ані другі смертні не збагнуть її повністю, поки не прибудуть для споглядання Всевишнього. Тоді вони всі наповняться здивуванням і признанням, коли Господь вчинить їх здібними зрозуміти цю тайну. Останнього дня, коли всіх людей будуть судити, осуджені оплакуватимуть гірко свої гріхи, що перешкодили їм належно оцінити цей потужний засіб їх спасення, легко скористати з милосердя цього заступника, щоб здобути прихильність Справедливого Судді. Увесь людський рід дуже недооцінює переваги і права, надані Моєму благословенному супругові, і не знає, що може здійснити перед Богом його посередництво. Запевняю тебе, Моя найдорожча, що він у Божій Присутності є одною з найбільш улюблених осіб, і має надзвичайну силу, щоб відвернути руку Божої відплати.

Хочу, щоб ти відчувала велику вдячність Божественній вибачливості, що наділила тебе таким світлом і розумінням цієї тайни, і також - за ласку, яку Я творю тобі щодо цього. Відтепер і надалі, усю решту твого смертного життя старайся, щоб ти йшла вперед у почитанні і глибокій любові до Мого супруга; благо-слови Господа, що обласкав його такими великими привілеями, і що так сильно потішив Мене розумінням усіх його надзвичайних якостей. У всіх твоїх потребах мусиш звертатися до нього по заступництво. Мусиш заохотити багатьох, щоб вшановували його, і припиль­нувати, щоб твої черниці відзначилися в почитанні його. Про що Мій супруг попросить Господа в Небі, те дарується на землі; і від його заступництва залежать багато, і то - надзвичайних благодатей для людей, якщо вони самі не вчинять себе невартими, щоб їх отримати. Всі ці привілеї були призначені, як нагорода за привабливу досконалість цього надзвичайного Святого і його великі чесноти. Бо Боже милосердя прихиляється до них, і споглядає на Святого Йосифа з великодушною щедрістю, готове дощем пролити свої благодаті на всіх тих, що користають із його заступництва.

БЛАГОСЛОВЕННА МАТІР ОФІРУЄ СВОГО СИНА, ЯК ЖЕРТВУ БОГОВІ ОТЦЮ. ІСУС ОПУСКАЄ НАЗАРЕТ

Любов Пречистої Діви Марії до Її Єдинородного Божественного Сина була життям і диханням Пресвятої Богородиці; ніщо інше не займало Її, і не відволікало Її думок, почуттів і бажань. Силу такої всепоглинаючої любові не можуть ні обняти, ні вимірити люди, хіба що ангели в Небі; бо для них мірилом є та незбагненна Божа любов, котру вони повсякчасно спостерігають. Бо Марія любила Ісуса і як Сина Бога Отця, рівного Йому в сутності і досконалостях, і як природного сина з Її власної крові і плоті, - як найсвятішого із Святих, і як джерело всякої святості (Дан. 9,24), як найкращого на вроду між синами людськими (Пс. 45, 3), як найліпшого з синів для своєї матері, як Її найбільшого добродія. Бо своєю вірною синівською службою Він підніс Матір до найвищої гідності, передав Їй власть над усім сотвореним, з усіми супровідними дарами, ласками й благословеннями.

З невинним і чистим серденьком, повна покори, вдячності й уваги до Божого і Її незрівнянного Сина, Вона старанно вчилася в Його школі Божественної любові, назавжди записувала в пам'яті кожне отримане благословення, усі спонуки й правила вияву тої найвищої любові, точно відтворювала й наслідувала усі Його діяння. Цей прекрасний "Місяць" Марія, перебував у повноті неземного щастя, задивляючись у восходяче Сонце Правди, упиваючись променями Його взаємної любові, ласк і дарів, - коли раптово дався чути голос Пред­вічного Бога Отця: Найвищий закликав Пречисту принести йому в жертву Її ненаглядного Сина. Так вже колись Авраама покликав Бог, щоб той віддав на цілопальну офіру Ісаака, єдину улюблену дитину і надію.

Премудра Матір розуміла, що наближалась невблаганна година Його жертвування; Її наймиліший Син вже розпочав тридцятий рік свого земного життя. Але Вона не сподівалась, що та хвиля надійде так скоро і раптово. Тим часом видіння повністю захопило Пречисту Діву Марію. Її покликали й поставили перед Троном Пресвятої Тройці. Могучий голос промовив до Неї: "Маріє, Моя Доню і Дружино. Пожертвуй Мені, як офіру, твого єдинородного Сина." Жива, рушійна сила цих слів дала нашій Цариці моментальне і повне просвічення відносно Божих планів. Вона докладно усвідомила собі декрет про Відкуплення людини через Страсті і смерть Її пресвятого Сина, і - що' саме відтепер має ставатися в час проповідання і публічного життя Спасителя. Душа Марії знемагала під рівночасним напливом почуттів: підчинення, покори, любові до Бога і людей, співчуття і невимовної скорботи через грядущі страждання Її Сина.

Але із безстрашним і шляхетним серцем Вона дала відповідь Найвищому: "Предвічний Царю і всевладний Боже безграничної мудрості і доброти! Все, що є поза Твоєю Особою, існує тільки завдяки Твоєму милосердю і великодушності, і Ти неподільно володієш усім. Як же тоді Ти наказуєш мені, незначному хробачкові землі, пожертвувати і віддати під Твою Волю Сина, якого мені дала Твоя ласка? Він є Твій, Предвічний Отче, бо Ти породив Його перед віками, перед ранковою зорею (Пс. 110, 3), і Ти є, і будеш Його родителем повіки. А якщо я одягнула Його у форму слуги (Фил. 2, 7), у моєму лоні і з моєї власної крові, а якщо я кормила Його людську природу моїми грудьми і пильнувала її, як матір, - то ця найсвятіша людська природа є теж Твоєю власністю; так само і я дістала від Тебе усе, чим я є, і що могла Йому дати. Що ж тоді я можу офірувати Тобі, що не було би Твоїм у більшій мірі, ніж - моїм? Я визнаю, Найвищий Царю, що Твоя чарівність і благодушність є такими щедрими при нагромаджуванні на сотворіння Твоїх безмірних скарбів, що навіть узалежнюєш себе від них; - бажаєш, щоб прийняти від них у дарунку навіть Твого власного Єдинородного Сина, котрого породжує-ш із власної субстанції і світла Твоєї Божественності. З Ним до мене відразу прийшли всі благословення, і з Його рук я одержала велетенські ласки і дари (Мудр. 7, 11). Він є Остоєю моєї сили, Життям моєї душі, і Душею мого життя, Кормом для усієї радості мого життя. То направду було би милою жертвою - уступити Його Тобі, що одинокий знаєш Його вартість. Але - уступити Його в руки жорстоких ворогів ради задовільнення Твоєї справедливості ціною Його життя, більш дорогоцінного, ніж усі труди Сотворення!?

Справді, найвищий Господи, - великої жертви Ти просиш у Його матері! Але нехай не моя воля буде, а Твоя! Хай буде куплена, таким чином, воля для люд­ського роду. Нехай Твоє правосуддя і справедливість будуть заспокоєні. Нехай Твоя безгранична любов об'явиться. Нехай Твоє Ім'я пізнають і возвеличать усі сотворіння. Я доставлю Його в Твої руки перед усіми сотворіннями. Я передам в Твої руки мого коханого Ісаака, щоб Він був насправді пожертвуваний. Я офірую мого Сина, плід мого лона, щоби згідно з незмінною постановою Твоєї Волі Він заплатив довг, спричинений не по Його вині, але дітьми Адама, і щоб у своїй смерті Він сповнив все те, що натхнені Тобою святі Пророки написали й заповіли."

Ніхто і ніколи, за винятком самого Відкупителя, не жертвував Богові так багато, як Марія в цю хвилину. Бо Вона любила свого Сина більш, ніж власне життя: жертвувала би себе тисячу разів, щоб лиш Він не мусів страждати. Ось, Христос мовив до Нікодима (Йоан З, 16), що Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув. До певної міри те саме можна сказати про Пречисту. Її любов до людей співдіяла з незмірною Божою любовю і уможливила здійснення Божого декрету про наше Відкуплення.

В продовженні цього самого видіння Пресвята Тройця побажала винагородити Божу Матір за те тяжке випробування, якому Вона добровільно піддалася заради спасення дітей Адама. Її невимовний біль через грядущі муки любого Сина був пригамований, коли Їй показали, як безмежне Добро завдяки трудам Воплоченого Слова зішле свої незліченні скарби розумним істотам, і скільки слави з того примножиться для Імені Найвищого. Душа Пречистої возрадувалася від споглядання тих чудес, і Вона ще раз поновила офіру свого Єдинородного Сина Богові Отцеві. А взамін - одержала розуміння і силу діяти, як вірний Помічник і Товариш Спасителя у праці Відкуплення людського роду.

Тепер Пресвята Богородиця була внутрішньо готова розстатися з улюбленим Сином. Ісус також якраз вирішив відійти для 40-денного посту в пустиню, щоб потім приступити до хрещення у Святого Йоана. Тому Він звернувся до Матері з найбільшою ніжністю і любовю: "Моя Мамо. Моє існування, як людини, Я повністю завдячую плоті і крові, з яких Я прийняв вид слуги у Твоїм дівичім лоні (Фил. 2, 7). Теж Ти кормила Мене при своїх грудях, і доглядала у тяжких трудах. На тій підставі Я вважаю себе часткою від Тебе і Твоїм Сином у більшій степені, ніж це визнав дотепер чи визнає колись будь-який син своєї матері. Дай Мені Твоє позволення і згоду, щоб виконати Волю Мого Предвічного Отця. Вже прийшла пора, коли Я мушу залишити Твою милу бесіду і товариство, і почати працю над Відкупленням людини. Час відпочинку скінчився, і прийшла година терпінь для порятунку синів Адама. Але Я хочу здійснити цю працю Мого Отця із Твоєю підтримкою. І Ти маєш бути Моїм супутником і помічником у підготовці до Моїх страстей і Смерті на Хресті. Хоч зараз Я мушу лишити Тебе саму, Моє благословення залишиться з Тобою, і - Моя пильна і сильна охорона. Опісля Я повернуся, щоб заручитись Твоєю поміччю і товариством у Моїх трудах; бо Я маю звершити їх у постаті людини, яку Ти Мені дала."

Обоє не стримали сліз. Господь обняв свою ніжнуМатір. Але Вони зберегли шляхетну опанованість, як личило святим Особам, неперевершеним у мистецтві переносити терпіння. Небесна Цариця впала до ніг Божому Синові з невисказаним болем і пошаною, промовивши: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти є направду моїм Сином, і у Тобі звершилася та сила любові, котру Я одержала від Тебе. Ось, відчинена моя душа перед очима Твоєї Божественної мудрості. Я дуже мало цінила би моє життя, якби могла тим врятувати Твоє, або - вмерти за Тебе безліч разів. Але мусить сповнитися Воля Бога Отця і Твоя власна; і тому я жертвую мою волю, як офіру для цього сповнення. Прийми її, мій Сину, і Володарю моєї істоти. Нехай ця жертва буде милою, і хай мені ніколи не бракує Твоєї Божественної охорони. Для мене було би далеко більшою мукою не супроводити Тебе в трудах і при Твоїм Хресті. Нехай я заслуговую на цю ласку, мій Сину. І прошу її в Тебе в обмін за людську форму, яку Ти прийняв від мене."

Також любляча Матір благала Сина взяти з дому якийсь запас їжі, або хоч згодитися, щоб харчі переслали Йому туди, де Він буде. Але Спаситель не дав згоди, пояснивши Матері, чому в цьому випадку не випадає турбуватися поживою. Разом Вони підійшли до виходу... Богородиця знову припала до Його стіп, поцілувала їх і попросила про благословення. Син Божий поблагословив Матір і вирушив до ріки Йордану, як добрий Пастир, що шукає загублених овечок, щоб перенести їх на плечах назад на дорогу вічного життя (Лука 15, 5).

Слова Цариці

Моя доню. Бажаю, щоб ти роздумувала над цією тайною, котру записала, і все глибше вникала у неї, так щоб тебе тягнуло хоч трохи до наслідування Мого приміру. Ось розваж, що у видінні Божественності, яке Я тоді мала, Мені було дано зрозуміти високу вартість, яку Господь приписує трудам, Страстям і Смерті Мого Сина, а також - всім тим, хто мав наслідувати Христа і йти за Ним Хресною Дорогою. Пізнавши це, Я не лише запропонувала віддати Мого Сина на Страсті і на Смерть, але й попросила Його вчинити Мене своїм товаришем і учасником в усіх Його переживаннях, терпіннях і муках; цю просьбу Бог Отець задовільнив.

Тоді, щоб почати йти слідами Його недолі, Я виблагала в Мого Сина й Господа, щоб Мене було позбавлено радостей внутрішнього просвітлення. На це прошення надихнув Мене Сам Господь, бо Він так бажав; та й моя власна любов підказала Мені й підштовхнула до того. Цей потяг до терпіння і бажання мого Божественного Сина вели Мене по дорозі терпінь. Він сам уступав Моїм бажанням, бо дуже ніжно Мене любив; а тих, кого любить, Він досвідчує і засмучує (Прип. 3,12). Як Його Матір, Я не мала бути позбавлена цього благословенного відзначення - цілком уподібнитися до Нього; тільки це робить життя найвартіснішим. Негайно ця Воля Всевишнього, це Моє усильне прошення на очах почали здійснюватися: Я відчула брак Його пестощів, і Він почав обходитися зі Мною більш стримано. Ось, це й була одна з причин, чому Він не назвав мене Матірю, але Жінкою на весіллі в Кані і біля підніжжя Хреста; - та й в інших оказіях, коли Він стримувався від ніжних слів. То не був прояв зменшення його любові, а скоріше - витончене вдосконалення Його прив'язання, щоб уподібнити Мене до Нього у стражданнях, які Він вибрав для себе, як цінний скарб і спадщину.

Звідси тобі стане ясною неграмотність і схиблення смертних, і - як далеко їх віднесло від дороги світла, коли майже всі з них, як правило, намагаються уникнути тягарів і терпінь, лякаються царського і безпечного шляху умертвлень і Хреста. Повні цього облудного неуцтва, вони не лише відчувають відразу до всякої подоби Христових і Моїх терпінь, позбавляють себе істинного і найбільшого благословення у цьому житті; вони ще й роблять своє одужання неможливим, бо всі вони слабі і уражені багатьма гріхами, для яких терпіння є єдиним лікарством. Гріх поповнюється через негідне потурання змислам, і є несумісний з терпіннями горя; в той же час горе заробляє прощення у Справедливого Судді. Через гіркоту смутку і страждань туман гріха розвіюється, крайності хтивих і дратуючих пристрастей придушуються, гордість і зарозумілість -поскромлюються, плоть - усмирюється; нахил до зла, до збуджуючих земних творінь - слабне, розсудок -прояснюється, воля - приводиться в свої межі і виправляються її безладні хитання на кожен поклик пристрасті. А перед усім - Божа любов і милосердя прихилюються до страждущого, хто терпляче приймає біль, старається наслідувати Мого Пресвятого Сина. У цій науці терпінь відживають всі благословенні скарби, що їх мають сотворіння. Ті, що втікають від терпінь, є ненормальними. Ті, що нічого не знають про цю науку, є немудрими.

Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
Сторінка 5 з 10«1234567910»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика