Головна сторінка сайту
Сторінка 4 з 10«123456910»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
"Містичне Місто Бога"
Дата: Субота, 16.10.2010, 21:00 | Повідомлення # 16
ВОПЛОЧЕННЯ БОЖОГО СИНА

Після дев'ятиденної новени Марії Його Величність об'явив всім ангелам, що пора Відкуплення настала, і що по Його приказу воно буде негайно започатковане у світі. Бо як вони вже бачили, Пресвята Марія була приготовлена і оздоблена, як майбутня Матір Месії, і піднесена до верховної гідності. Небесні духи вислухали об'яву свого Сотворителя, і з неописаною радістю й подяками за сповнення Його предвічної і непомильної Волі заспівали хвальну пісню із приспівом Сіонського гимну: "Свят, свят, свят Господь Саваот (Іс. 6,3). Справедливий і сильний Ти є, Господи, наш Боже, що возсідаєш на престолі (Пс. 113, 5) і дивишся на низьких на землі. Пречудні є всі Твої діяння, досконалі і взнеслі у Твоїх задумах."

Тим часом Божественний Князь Гавриїл сходив із Небес у супроводі многих тисяч ангелів. Посол виглядав, як юнак рідкісної краси: обличчя сяяло, постава - маєстатична, хода - вимірена, рухи -стримані, слова - вагомі й сильні; уся постать виражала ласкаву серйозність і більше Богоподібних якостей, ніж в других ангелів, яких Пречиста Діва дотепер бачила на землі. Його голову вінчала винятково пишна діадема, а одежа пломеніла барвами веселки. На грудях він ніс оправлений, дуже гарний хрест, що виявляв тайну Воплочення, про котре мав він об'явити. Все було так обчислено, щоб прикувати до себе увагу премудрої Цариці. До Неї прямувала у польоті в Назарет ціла ангельська армія.

Марія проживала у скромній хатині, а Її тісна світ­личка була майже без меблів. Їй тоді було чотир­надцять років, шість місяців і сімнадцять днів (день народження по грег. кал. Припадає на 8-е вересня; -прим. наша). Вона була гарно збудована, вища від своїх однолітків, з елегантними манерами і грацією. Личко - скоріше видовжене, ніж округле, ласкаве і прекрасне, чисте із трохи смаглявим відтінком; чоло -високе; брови - вигнуті дугою; очі - великі й серйозні, невимовної краси, з виразом голубиної ніжності, тем­ного забавлення, що впадало в зеленкувате; носик -прямий і гарної форми; уста - малі, рожеві. Один лиш погляд на Неї викликав змішані почуття радості і повз-держності: на язик просилися слова, щоб похвалити її красу, але маєстатичність Її виразу, рис і поведення змушували мимовільно до шанобливої стриманості. Кожне серце, що стрічалось з Нею, відчувало Її неземний вплив. Одежа була скромна і бідна, але чистенька, кольору темного срібла, ніби - попеляста.

Коли Небесне посольство непомітно наближалось до хатини, Марія була заглиблена в роздуми над тайнами, які Господь Їй виявив в останні дев'ять днів. І тому, що Бог Сам Її запевнив, що Його Єдинородний скоро зійде із Небес, наша Цариця раділа і промовляла в своїм серці із захопленням: "Чи це можливо, що благословенний час прийшов, в якому Слово Предвічного Отця народиться і розмовлятиме з людьми? - Що світ Його буде мати? - Що люди увидять Його в плоті? (Іс. 40, 5). - Що Його недосяжне світло засяє, щоб просвітити тих, що сидять у темряві? (Іс. 9, 1). О, хто буде достойним бачити і знати Його? О, кому буде позволено поцілувати землю, де торкнуться Його стопи?"

"Радуйтеся ви, Небеса, і утішся земле! (Пс. 96, 11). Нехай всі речі благословлять і возхвалять Його, бо вічне щастя вже близенько! О, діти Адама, поражені гріхом, і все ж таки - сотворіння Мого Улюбленого; тепер ви піднесете голови і скинете ярмо свого древнього рабства! (Іс. 14, 25). О ви, старинні Праотці і Пророки, і ви - праведні, що затримані в аді і чекаєте при грудях Авраама! Тепер ви будете потішені, і ваш такий бажаний і давно обіцяний Відкупитель більш не забариться! Нумо возвеличмо всі Його і заспіваймо хвальні гимни! О, хто буде рабинею Тої, на котру Ісайя вказав, як на Його Матір? (Іс. 7, 4). О, Емануїл, правдивий Бог і чоловік! О, ключ Давида, що має відімкнути Небеса! (Іс. 22,22). О, Предвічна Мудросте! О, Законодателю нової Церкви! Прийди, прийди до нас, о Господи, і покінчи з полоном Твоїх людей; Нехай вся плоть узрить Твоє спасення!" (Іс. 40, 5).

Ось ангели в людському виді увійшли в світлицю, де молилась Пресвята Марія. Вже вечоріло. Це був четвер, шоста година вечора. Скромна і стримана Цариця не дозволила собі розглядати Господнього ангела довше, ніж треба для впізнання. Із звичною покорою вона намірилась його вшанувати поклоном, але святий Князь не дозволив на це. Він сам низенько вклонився своїй Цариці і Володарці, в котрій мали здійснитися великі тайни Сотворителя. Святий Архангел привітав Марію і сказав: "Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками." Марія стривожилась при цих словах, бо завжди вважала себе незначною особою, й не знала, що відповісти; а з другої сторони Її замішання зросло, коли внутрішній голос Їй сказав, що Господь на свою Матір Її вибрав. Під час цієї хвилинної ніяковості святий Гавриїл продовжував: "Не бійся, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось зачнеш у лоні і народиш Сина, і даш Йому Ім'я Ісус. Він буде великим і Сином Всевишнього назветься." І - далі, як записано у святому Євангелії від Луки.

Пречиста Діва в духу звернулася до Господа за світлом і проводом в цій надзвичайній справі. Але на цей раз Найвищий тимчасово призупинив свої надприродні ласки й просвітлення, бо бажав, аби Марія прийняла самостійне рішення, діючи по своїй вірі, надії і любові. Полишена на власні сили, Марія запитала святого Гавриїла: "Як же воно станеться, коли я не знаю і не можу знати мужа?" І знову внутрішньо пригадала Богові про свій обіт невинності й заручини у Небі.

Святий Князь відповів: "Пані, то є легко для Божественної сили зробити Тебе Матірю без спів-ділання мужа. Святий Дух зійде на Тебе і сила Всевишнього Тебе отінить; тому й Святе, що наро­диться, назветься Син Божий. Ось Твоя родичка Єлисавета - вона також в свої неплідні роки зачала сина, і це є шостий місяць від її зачаття; нічого бо немає неможливого у Бога. Він, що дозволив неплідній зачати, може вчинити, щоб Ти, Пані, була Його Матірю, і зберегла свою невинність і чистоту."

Тими і багатьма іншими словами, посиланнями на пророцтва і обітниці у Святому Письмі, нагадуваннями про безмежну силу Найвищого Небесний посол намагався перемогти вагання найпокірнішої Цариці взяти на себе таку високу гідність. Але її премудрість, розсудливість і святість були більші, ніж в усіх ангелів. Вона не спішила з відповіддю, бо розважувала всі можливі наслідки Її згоди на перебіг подій, зв'язаних із приходом Месії у світ; ними були: сповнення обітниць Пресвятої Тройці, наймиліша для Бога жертва Єдинородного, відімкнення Небесної брами, перемога і тріюмф над пеклом, Відкуплення людського роду, заспокоєння вимог Божої справедливості, встановлення нового Закону милосердя, прослава людей, ликування ангелів. Одним словом, Вона зважувала все, що в'язалось із Воплоченням Єдинородного від Отця, Котрий мав прийняти вид слуги для людей у її дівичому лоні. (Фил. 2, 7).

Дивні є шляхи Божого Провидіння, коли доля таких величних звершень віддається в делікатні ручки найпокірнішої Дівиці. Але Всевишній бажав, щоб Вона своєю свобідною невимушеною волею увінчала тріюмфом Його незрівнянні труди над її непорочним сотворенням і освяченням, і щоб ми завдяки Марії отримали наше спасення. Ця сильна духом Жінка обміркувала всесторонньо і подрібно обов'язки і гідність Божої Матері, спостерегла таємні дороги Господнього милосердя, обсудила з Архангелом

Гавриїлом маєстат цих Божественних тайн. Вона озброїлась в хоробрість. Її чиста душа була унесена почуттям захоплення, пошани і найсильнішої любові до Бога. Її серденько стало битись із такою силою, що витиснуло з себе три краплини крові, які знайшли свою дорогу до місця зачаття у лоні. Із саможертвенною покірністю Вона схилила голову, злучила молитовно ручки і вимовила: "Нехай мені станеться по Твоєму слову." (Лука 1, 38).

І в той же момент сталися чотири речі.

- Із цих трьох краплинок крові, які надлюдська любов до Бога витиснула з Маріїного серця, силою Святого Духа було створене Пресвяте Тіло Ісуса.

- Рівночасно для цього тіла Бог сотворив душу, так як і для всіх людей.

- Ця душа воз'єдналася з Тілом, щоб дати початок досконалій людині.

- Божество злучилося з людиною в Особі Слова, сформувавши Ісуса Христа, правдивого Богочоловіка, нашого Господа і Відкупителя.

Це сталося навесні, двадцять пятого березня, коли зорився світанок, в ту саму годину, коли був сотворений наш перший батько Адам, в році Божому 5199 від Сотворення світу. (Також відповідно з цими датами в місяці березні був сотворений світ, рослини й дерева зацвіли і зародили, і були би плодоносили без перерви, якби гріх не змінив усю природу.)

Божественне Дитя почало розвиватись в Матірному лоні, як і всі людські діти, - з материнського матеріалу і крові, але з двома суттєвими відмінностями. Перша: безгрішність Марії звільняла її саму і Дитятко від неприємних для Неї і шкідливих для плоду забурень організму, які терплять інші жінки через первородний гріх; друга відмінність: поживні речовини, кров і настроєві імпульси, що передаються дитині від матері, в цьому випадку були видозмінені і досконало очищу­вані Її постійними і взнеслими вправами в добро­чесності, особливо - в любові до Бога. Наприклад, ангели дивувались, спостерігаючи, як звичайнісінький акт приймання їжі для Марії ставав молитовним актом, бо Вона неустанно пам'ятала, що своєю поживою викормлює Божого Сина-Месію.

А душа Дитятка Ісуса з першої миті сотворення побачила і розпізнала Бога в Його сутності, і те - яким чином Божество злучилось з Його пресвятим людським Тілом. Душа Христа зрозуміла неповноцінність і нижчість людської природи в порівнянні з Богом, упокорилася до крайніх меж, і воздала подяки незмін­ному Богові за те, що сотворив ту душу і зробив її Богоподібною. Душа Дитятка усвідомила також, що Його пресвяте Тіло було створено для майбутніх страждань і Відкуплення, і зразу ж пожертвувала себе Богові Отцю за людські гріхи, дякуючи Йому за ласки від себе і від імені усіх людей. Дитя також пізнало свою Матір, Її невинність і святість. Воно тішилось своїм чистим помешканням-кивотом, дякувало Богові за цю найдосконалішу з усіх сотворених істот, за всі даровані Їй ласки. З першої хвилини свого існування в лоні Матері Ісусик став молитися за свою пресвяту Матір і святого Иосифа, свого земного прибраного батька. Ці акти упокорення, любові до Бога, віддавання себе на жертву для відкуплення людей, подяки й молитви - були достатні і разом, і кожен зокрема, щоб відкупити цілий світ. Вистачав навіть сам акт послуху, якому піддало себе Слово, одягнувшись у вразливу на терпіння людську плоть. Але безмірна любов Богочоловіка до людського роду не могла зупинитися на півдорозі. Бог полюбив людей до кінця (Йоан 13, 1). Його ціллю було втратити своє життя в стражданнях на хресті, щоб дати нам примір любові, про яку ні ангели, ні люди навіть не здо­гадувались. І якщо в перший же момент свого прибуття у світ Він так безмірно збагатив його, то які скарби своїх заслуг Він мусів був залишити для грішного світу, коли покинув його після тридцяти трьох літ умертвлень, трудів, після Страстей і смерті на Хресті?! Отже, якщо ми, невдячні, не вміємо віддати Йому належне, як нашому Відкупителеві, то принаймні слухаймо Його, як нашого Учителя, що дарував нам вічне життя і волю, - як Провідника, що освічує нам шлях до правдивого щастя.

Невдовзі після Зачаття Пречиста Діва Марія отримала нове видіння, в якім Пресвята Тройця ясно й виразно відкрила їй тайну воз'єднання Божої і людської природи в Особі предвічного Слова, затвердила її в гідності і правах Божої Матері. Тут Марія настійно попросила у Всевишнього опіки й проводу, щоб Вона достойно сповнила свою службу Матері Єдинородного від Отця. Господь Їй відповів: "Моя Голубко, не бійся, бо Я пособлятиму тобі і буду тебе вести, причинюючись до усіх речей, що необхідні для служіння Моєму Єдинородному Синові."

Після виходу з екстази наша Цариця найперше припала до землі і прославила свого найсвятішого Сина, Бога і людину, зачатого в Її дівичім лоні. Бо на своїй службі Найвищому Вона усяку справу виконувала точно, і до найменших дрібниць. З тої пори і надалі Вона відчувала у своїй душі і цілій істоті освячуючий і блаженний вплив Її пресвятого Сина.

Слова Цариці.

Моя найдорожча доню. Багато разів Я звірялась тобі і виявляла любов, котра палає в Моїх грудях. Бо бажаю, щоби вона запалала в твоїх, і щоб ти скористала з науки, яку тобі даю. Щаслива та душа, котрій Найвищий об'являє свою святу і непомильну Волю; але ще більш щасливий і благословенний той, хто приводить у дію те, чого навчився. У різний спосіб Бог показує смертним дороги і стежки до вічного життя: через Євангеліє і Святе Письмо, через Святі Тайни і закони святої Церкви, через писання і примір Святих, а особливо - через послух, що належиться вказівкам служителів Церкви, про котрих Його Величність сказав: "Хто слухає вас - слухає Мене." Бо слухати їх є те саме, що слухати Господа. Коли ти будь-яким із цих способів прийдеш до пізнання Божої Волі, то бажаю, щоб твої покора й послух отримали крила, і подібно до воздушного польоту чи найшвидшого сонячного променя - поспішили виконати Її і, таким чином, сповнити бажання Бога.

Помимо цих засобів навчання Найвищий має ще інші, щоб спрямовувати душу. А іменно: Він доводить до них свою Волю в надприродний спосіб, і виявляє їм багато тайн. Цей вид навчання має багато ступенів; не всі вони надаються для всіх душ; бо Господь розподілює своє світло мірою і вагою (Мудр. 11,22). Часом Він наказами промовляє до серця й почувань; в іншу пору -поправляє порадами й наукою; деколи Він побуджує серце, щоб воно Його питалось; в інші рази - Він підказує виразно, чого бажає, щоби душа зворушилась і сповнила те, що треба; знову ж таки - Він може показати, як в дзеркалі, великі тайни, щоб їх побачив і пізнав розум і полюбила воля. Але це величне і без­граничне Добро завжди є ніжним в наказуванні, потуж­ним - в наданні потрібної для послуху помочі, справед­ливим - у своїх приказах, скорим - в залагодженні обставин, - так щоб люди могли Його послухати, незважаючи на перешкоди на шляху виконання Його пресвятої Волі.

При прийманні цього Божественного світла, Моя доню, Я хочу, щоб ти була дуже пильною, скорою і докладною, щоби його впроваджувати в діло. Аби почути цей делікатний голос Господа у духу, треба відчищувати душу від земної нечулості і жити повністю духовим життям; бо тілесна людина не сприймає взнес­лих речей Божественності (І Кор. 2, 14). Отже, будь уважною щодо Його тайн (Іс. 34, 16) і забудь про все, що назовні. Слухай, Моя доню, і прихили твоє вухо; звільнись від усіх видимих речей (Пс. 45, 11). І щоб ти була ретельною, вирощуй в собі любов; бо любов - це вогонь. А він не буде діяти, поки не приготується мате­ріалу. Тому нехай твоє серце буде завжди відповідно настроєне і приготоване. Коли тільки Найвищий попросить тебе чи дасть що-небудь зрозуміти відносно добробуту душ, особливо - в справах їх вічного спасен­ня, посвячуй себе цьому без останку. Бо вони є куплені за незмірну ціну Крові Ягняти і Божественної любові. Не допусти, щоби твоя скромність чи боязливість пошкодили цій справі; але переможи страх, що в'яже тебе. Бо якщо ти сама є маловажна й малокорисна, то зате Найвищий є багатий, потужний, великий, і сам здійснить всі потрібні речі. Твоя моторність і любов не лишаться без нагороди, хоч Я воліла би, щоби єдиною спонукою для тебе було бажання твого Господа.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:01 | Повідомлення # 17
ПРЕСВЯТА МАРІЯ ВІДВІДУЄ ЄЛИСАВЕТУ

"Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди". (Лука 1, 39). Ці слова із Євангелія означають не стільки просте збирання в далеку дорогу, скільки Її духову настроєність невідкладно і точно виконати отриманий Божий наказ. Бо Найвищий приказав Цариці Небес негайно освятити Предтечу воплоченого Слова, котрий ще був ув'язнений в лоні Єлисавети путами первородного гріха. Це було єдиною метою подорожі.

Невинні супруги Марія і Йосиф прямували до дому Захарії пішки через важкопрохідний гористий терен на відстань 28 ліг (приблизно 125 км). Подорож тривала чотири дні і була нелегка для тендітної Дівиці. Для Її вигоди святий Йосиф дістав ослика, з якого Вона не хотіла багато користати: неодноразово сходила на землю, щоби Йосиф трохи відпочив в сідлі. Вірний супруг ніколи не дозволяв собі на таку полегшу, і тому часто вони обоє йшли пішки поряд з осликом, аж поки Йосифу удавалось умовити Дружину знов сісти в сідло.

Нікого з ними не було, крім тисячі ангелів, що стерегли Марію та Ісуса, і служили їм, лишаючись невидимими для святого Йосифа. В дорозі Марія сповняла поля і гори захопленими похвалами Богові, вела бесіди з ангелами, і навперемін з ними виспівувала хвальні пісні про тайни Божественності, труди Сотво­рення й Воплочення. Знов і знов чисте серденько Непорочної Діви загорялось полум'ям Божественної любові. А Йосиф дискретно мовчав, позволяючи високо літати духові його любої Дружини. Та й сам він розмишляв про Божі речі, і мав ласку розуміти дещо з того, що відбувалось у Її душі. Часами вони розмовляли з собою: і про спасення душ, про Боже милосердя, про прихід Відкупителя і пророцтва відносно Нього, про інші тайни і святі діла Найвищого. Такі розмови із Дружиною настільки полонили його Божественною любовю, і так насичували розумінням тайн, яких вони торкались під час бесід, що Йосиф відчував себе цілком обновленим і одухотвореним оцим палаючим внутрішнім світлом. Так проявлялось діяння Воплоченого Слова, Котрого Цариця Небес вже носила у своєму лоні; хоч святий Йосиф ще цього не знав.

Накінець вони прибули до містечка Юда. Це була точна назва місця, де тоді проживали батьки святого Йоана Хрестителя - Захарія і Єлисавета. І тому святий

Євангелист Лука так його назвав. Воно було безслідно знищене невдовзі по смерті Ісуса Христа. По тій причині пізніші дослідники прийшли до неправильного висновку, що святий Лука мав на увазі не містечко, а провінцію Юди, чи -Юдею. Святий Йосиф поспішив наперед і привітав мешканців дому словами: "Нехай Господь буде з вами і наповнить ваші душі своєю ласкою." Свята Єлисавета вийшла із своїми назустріч, бо вже була попереджена в видінні про візит Марії, і про особливу прихильність Найвищого до Неї. Але молодша літами й найпокірніша Цариця першою привітала свою тету (насправді це була набагато старша двоюрідна сестра; - прим. наша): "Нехай Господь буде з тобою, моя найдорожча тетко." На що Єлисавета відказала: "Той сам Господь нагородить тебе за те, що ти прийшла й доставила мені це задоволення."

А коли після першого вітання вони лишилися насамоті, Марія знов промовила: "Нехай Господь береже тебе, моя найдорожча тетко, і нехай Його Божественне світло подасть тобі ласку і життя." (Лука 1, 40). На звук голосу Марії свята Єлисавета наповнилась Святим Духом і моментально усвідомила собі найвищі тайни і святощі Найвищого. Хвилювання відчули рівночасно мати і дитя, бо це Відкупитель почав діяти з лона Марії, вико­ристовуючи Її голос, як свій інструмент. Хоч малюсенького розміру, хоч зачатий лише вісім днів тому, Він покірно благав Отця Небесного за освячення свого прийдешнього Предтечі, ще нім Марія відкрила уста. А після проголошення згаданих слів Бог глянув на дитину в лоні святої Єлисавети, дав тій дитині повний розум, просвітив

Божественним світлом, щоб майбутній Предтеча приготовився до благословень, які мав зараз дістати.

Зразу на місці він був звільнений від первородного гріха, став прибраним сином Бога, був наповнений щедрими ласками Святого Духа і Його рясними дарами. Всі його здібності були освячені і підпорядковані розумові. Сталось, як Архангел Гавриїл заповів Захарії, що його син буде повний Святого Духа з лона своєї матері (Лука 1, 15). І в ту же мить благословенна дитина глянула на Воплочене Слово через прозору для неї стінку материнського лона, прийняла клячучу позу і віддала хвалу своєму Сотворителю і Відкупителю; дитя бачило Його в лоні Пресвятої Марії, як ніби замкненим у камері з чистого кришталю. Це й був той рух ликування, який відчула Єлисавета в своїм лоні (Лука 1,44). З цієї хвилини дитя Святої Єлисавети почало вправлятись у вірі, надії, любові, вшановуванні Бога, у вдячності, покорі, побожності - збирало собі заслуги і росло у святості.

Марію у цей час захопило видіння Божественності і тайн, які через Неї здійснював Її пресвятий Син. Єлисавета стала свідком Її Богоподібного Преображення, наповнилась Святим Духом і голосно вимовила хвальні слова, які нам точно передав святий Лука: "Благословенна Ти між жінками і благословен плід лона Твого! І звідкіля мені це, що прийшла до мене Мати мого Господа?! Ось бо як голос Твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радості здригнулась в моїм лоні. Щаслива Ти, що повірила, бо здійсниться сказане Тобі від Господа."

Тоді Матір мудрості й покори найніжнішим голосом прославила Сотворителя: "Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Богові, Спасителеві моїм. Бо Він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі покоління. Бо велике вчинив мені Всемогутній; і святе є Його Ім'я, Милосердя Його - з роду в рід для тих, що бояться Його. Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Він скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками. Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим - Авраамові і його потомству повіки." Тим возвеличенням Бога Пречиста Діва визнала, що ласки й благословення, котрими Всевишній осипав Її, поширюються через Неї на всі грядущі покоління тих покірних, що бояться Господа.

Коли вони вийшли із свого відосібнення, свята Єлисавета передала себе і цілий дім у розпорядження Цариці Небес. Марія прийняла для себе лише світличку, де Єлисавета звикла молитись, а щодо решти, то зобов'язалась їй служити, як звичайна прислуга. Бо, мовляв, на те Вона й приїхала, щоби потішити Єлисавету. Ось так Господь зв'язав узами Божественної любові трьох святих жінок, котрі перші в цілому людському роді з Божої ласки дістали об'явлення про прихід Месії: святу Анну, її Доню -Пречисту Діву Марію, і святу Єлисавету з її ще ненародженим сином, Котрий назветься Йоаном і стане Предтечею Христа.

Вже сутеніло, як вони вернулись до решти мешканців дому. Перед Марією став глухонімий Захарія. Наша Цариця приступила під його священниче благословення. Вона щиро співчувала його біді і помолилася за нього; але з оздоровленням цього достойного мужа Її тета мусіла чекати на час, означений з Небес. Єлисавета ж оточила святого Йосифа особливою увагою, як майбутнього Опікуна Спасителя. По трьох днях гостювання святий Йосиф попросив у Марії позволення залишити Її в товаристві Єлисавети і повернутись додому; він мав прибути знов, коли його покличуть. Як людина великодушного і благородного серця, святий Йосиф відмовився від більшої частини прощальних дарунків і відійшов із своїм осликом в дорогу.

Влаштувавшись в Єлисавети аж до часу народження Предтечі, Цариця Неба не змінила своїх звичок. Вона підіймалась опівночі для молитви і довгих розважань над Божественними тайнами. І в трудах, і в відпочинку Вона продовжувала діставати нові ласки, просвітлення, розради і опіку від Господа. Під час тих трьох місяців Марія мала багато видінь, в більшості - внутрішнього характеру. Найчастішим були видіння Особи вочело­віченого Слова; бо дівиче лоно, що носило Месію, було для Неї і вівтарем, і святилищем. Вона чувала над щоденним ростом того святого Тіла. Марія неустанно переживала таку надзвичайну ніжність і прив'язаність до Бога, що була б згинула на місці від сили своїх почуттів, коли б Її не кріпила Господня рука. До цих прихованих від людського ока занять Вона додала ще й ретельну опіку над Єлисаветою, навіть пошиваючи сповивачі і покривала для ще ненародженого Йоана Хрестителя. Як Єлисавета не старалась услужити благословенній Марії, вона ніколи не зуміла в цьому змаганні у покорі перевершити Пречисту Діву. Вже тут Пресвята Марія ввела в дію доктрину предвічного Слова, що понизив себе до вигляду і поневірянь людського слуги. Як бачимо, ціла історія діяння Небес позначена печаттю упокорення, і є явним осудженням людської гордості у всіх її проявах. Беручи по-людськи, ця Жінка, святіша від усіх Небесних чинів, мала бути оточена почесною гвардією й пошаною цілого світу, відгороджена від всіх клопотів і трудів сірої буденщини. Але таке помилкове судження не може мати місця у правдивій науці Святих, яку передає їм безмежна мудрість Сотворителя; ця наука не плутає поверховних світських гонорів із вартістю самих сотворінь. Найви­щий був би скривдив і збіднив свою Матір, коли б позбавив Її оказії до найбільш геройських подвигів духа.

Прийшла година для возходу ранкової зорі, що випереджала ясне Сонце справедливості, що провіщала той омріяний день Закону милосердя. Час був відповідний, щоб увійшов у світ, святий Йоан, Пророк Найвищого; він мав вказати своїм перстом на Ягня (Йоан 1, 29), приготовити людство для спасення і освячення світу.

На просьбу його матері наша Цариця прийняла в свої руки новонароджене дитя і піднесла Богові Отцеві, як нову і милу Йому жертву, як перший овоч Відкуплення. Благословенне дитятко, повне Святого Духа, зразу визнало свою Царицю легким схиленням голівки, і знову в дусі поклонилось Божественному Слову, котре ще спочивало в лоні Пресвятої Марії. Вдячна Богові дити­на внутрішньо чинила акти палкої подяки, упокорення, любові й вшанування Бога і Його Діви-Матері. Небесна Володарка відмовила за нього цю молитву: "Найвищий Господи і Отче, всесвятий і сильний! Прийми на свою честь оцю пожертву і своєчасний плід Твого пресвятого Сина і мого Господа. Він є освячений Єдинородним, врятований від наслідків гріха і від влади Твоїх древніх ворогів. Прийми цю вранішню жертву і влий в цю дитину благословення Твого Святого Духа, щоб він міг бути вірним служителем для Тебе і Твого Єдинородного."

Після цього всі найближчі перейшли до обговорення, як буде відбуватися традиційне для жидів обрізання хлопчика. Зібралися кревні і ближчі знайомі дому Захарії, щоб вибрати дитині ім'я. Всі були зацікавлені прийти, бо знали про дивні обставини пізнього зачаття Єлисавети і оніміння Захарії. Через недугу останнього чільне місце у нараді зайняла його дружина. Її освячена душа променіла неземним світлом, що зауважили всі присутні. Свояки жестами пояснили Захарії, про що йде мова. А він, попросивши табличку, написав на ній: "Йоан - його ім'я." В цю ж хвилину по натхненню від Господа Пресвята Марія таємно вжила надану Їй владу над природою, і приказала недузі уступити. Покарання за недовіру було знято, як предсказав був перед тим Архангел Гавриїл. І Захарія, праведний священник, повний Святого Духа заговорив: пророкував про спасення Ізраїля, і про свого сина - Предтечу Месії, так як записано в Євангелії (Лука 1, 68-79).

На вістку від Єлисавета святий Йосиф вернувся, щоб забрати додому в Назарет свою святу Дружину. Єлиса­вета і Захарія зустріли його з великою шаною, як Опікуна найбільшого Небесного скарбу. Пречиста Діва прийняла його з радістю і, як звичайно, навколішках попросила благословення й вибачення за те, що майже три місяці не доглядала мужа. Святий Йосиф тим не переймався, лише тішився, що бачить Її знов. За кілька днів, при розставанні із Пресвятою Марією, священник Захарія звернувся до Неї: "Моя Володарко, вічно хвали і благослови Твого Сотворителя, Котрий у своєму безмежному милосерді вибрав Тебе з-поміж усіх своїх сотворінь, як Його Матір, як єдиного Хранителя всіх Його величних благословень і святощів. Пам'ятай про мене, Твого слугу, перед Твоїм Господом і Богом, щоб Він провів мене у мирі через це вигнання до безпеки вічного миру, на який ми надіємось; - і щоб через Тебе я заслужив, щоб побачити Його Божественність, спогдялання Котрої є вінцем Святих. Згадай також, о Пані, мій дім і родину, і особливо - мого сина Йоана, і молись до Найвищого за свій народ."

Цілий дім Захарії був освячений присутністю Пре­чистої Діви і Воплоченого Слова в Її лоні. Її особистий примір, бесіди й молитви духово збудували мешканців дому; випрошені Нею дари і ласки Всевишнього збагатили їх.

Перед самим від'їздом Пресвята Марія знов клякнула перед мужем, щоб дістати його благословення, і вони рушили в дорогу додому.

Слова Цариці

Були дві підстави, Моя доню на те, чому Божественні дії, які вчинив Мій Син через Мене у святих Йоана і Єлисавети, були приховані, а здійснені у Захарії Мною - явні. По-перше, хоч Єлисавета ясно висловилась в похвалі Воплоченому Слову і Мені, ще не годилось у той час, щоб стало загальновідомо про цю тайну чи Мою гідність; прихід Месії мав бути сповіщений іншими, більш підхожими для цього засобами. По-друге, ще не всі серця були так добре приготовані, як в Єлисавети, щоб сприйняти таке цінне й небувале насіння надприродного знання, ані - не привітали би вони з належною пошаною таке священне об'явлення. З другого боку, більше личило, щоб Захарія у своїй гідності священника проголосив те, що тоді мало стати відомим. Бо початки Небесного світла з більшим довір'ям прийняли би від нього, ніж від святої Єлисавети, особливо - у його присутності. Те, що вона сказала, і так було збережено, щоб дати свій ефект у належний час. Хоч Божі слова мають свою власну, притаманну лише їм силу, все ж більш значущо і дохідливо буде, коли їх передати через священника -для тих, що не обізнані і не орієнтуються добре в Божественних тайнах.

Подібно належалось, щоб сан і честь священства були вирізнені. Найвищий бо тримає священників у такій шані, що коли їх знайде в добрім успосібленні, то возвеличує і наповнює своїм Духом, щоб їх поважали, як вибраних і Ним помазаних. Більше того, Господні чуда менше ризикують потерпіти невдачу, коли передаються через священників, навіть - з обширнішим об'явленням. Якщо вони дорівнюють своїй гідності, то їх працю можна порівняти з трудами ангелів і серафимів. Їх обличчя мають сяяти, як у Мойсея, коли той сходив вниз після бесіди з Господом (Вихід 34, 29). Щонайменше, вони повинні так себе вести з другими людьми, щоб їх поважали й шанували, як других по Богові осіб. Бажаю, щоб ти зрозуміла, Моя найдорожча, що Найвищий є дуже сердитий на світ у цій справі: як на священників, так і на мирян. На священників, - бо вони, забуваючи про свій високий сан, принижують себе осудливим, недостойним, згіршаючим життям, дають злий примір світові, пристаючи до нього в ущерб свому освяченню; а на мирян, - бо вони з нерозсудливою зарозумілістю ставляться до помазаних Господом, котрих - навіть недосконалих і вартих догани, - треба шанувати і поважати, як таких, що займають на землі місце Христа, Мого найсвятішого Сина.

Через цю належну священству повагу Я інакше вела себе з Захарією, ніж з Єлисаветою. Бо хоч Господь бажав, щоб Я була знаряддям, з поміччю котрого Дари Святого Духа мали бути передані обом, Я привітала Єлисавету так, що рівночасно виказала певну зверхність над нею, здійснюючи свою владу над первородним гріхом у її сина; бо після Моїх слів цей гріх був прощений, і обоє - мати й син - наповнились Святим Духом. Оскільки Я не була заторкнута первородним гріхом і була вийнята з-під нього, Я в цьому випадку посідала власть над ним, - наказувала, як Володарка, що затріюмфувала над ним при допомозі Господа; не була його рабинею, як всі сини, що ним згрішили. Тому Господь бажав, щоб Я, котра ніколи не була у його неволі, віддала наказ для увільнення Йоана від рабства і ланцюгів гріха. Захарію Я не вітала таким владним способом, тільки молилась за нього, дотримуючись вимог пошани й етикету, що відповідали його санові і Моїй скромності. Я не була би наказувала, щоб язик священника розв'язався, навіть потиху, у духу, коли б Найвищий не поклав це на Мене, рівночасно натякнувши, що такий недолік у мові ледво чи відповідає його службі. Бо священник має бути напоготові, щоб служити Найвищому, і хвалити Його усіми силами. Відносно пошани до священників Я більше скажу тобі іншим разом. А тепер нехай тобі цього вистачить, аби усунути твій сумнів.

Але найбільше навчись з Мого нинішнього повчання, як вибирати дорогу доброчесності і вічного життя у всіх твоїх бесідах з людьми, чи вони вище чи нижче гідністю від тебе. Наслідуй у цьому Мене і Мою кревну Єлисавету, просячи стримано у всіх, щоби скеровували і вели тебе. Бо взамін за таку покірність Господь забезпечить тебе доброю порадою і Божественним світлом, щоб ти щиро і скромно вправлялася в чесноті любові. Відганяй геть можливість і не дозволяй, щоб на тебе впливав навіть найменший подих лесті, і уникай розмов, що наражують тебе на неї. Бо така облудна приємність притемнює світло і спокушує нечуйний ум. Господь є такий ревнивий відносно улюблених Ним душ, що зразу відвертається від них, якщо вони знаходять задоволення у людьській хвальбі, і хочуть винагородити себе земною лестю; бо через таку легковажність вони стають невартими Його ласк. В душі є неможливо поєднати улещування світу із ласками Найвищого. Бо останні є святі, чисті і тривалі: вони упокорюють, чистять, умиротворюють і освітлюють серце; в той час, як з другого боку, -улесливість сотворінь є марною, скороминущою, обманливою, нечистою і фальшивою. Вона виходить із уст тих, що всі є неправдомовними (Пс. 116, 11). А все, що облудне, є працею ворога.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:02 | Повідомлення # 18
СВЯТИЙ ЙОСИФ ВИРІШУЄ ЗАЛИШИТИ СВОЮ ДРУЖИНУ

У п'ятому місяці після надприродного Зачаття Воплоченого Слова у лоні Пречистої Діви святий Йосиф, невинний супруг Марії, вперше зауважив зміни в Її завжди елегантній фігурі. Його серце стиснулось від журби. Бо він любив Її невинною і саможертвенною любовю, і прив'язався до Неї через Її скромність, покірну стриманість, чарівну ласкавість і незрівнянну святість. Думка про Її і його неславу спричинила ще більший біль, коли він пригадав, що по закону мусить видати невірну Дружину владі для вкаменування. Ні з ким він не смів поділитись своїм горем, і себе не міг переконати, що помиляється, коли очі ясно бачили протилежне.

У цій душевній тривозі святий Обручник Йосиф звернувся в молитві перед Божий трибунал: "Найвищий Господи і Боже! Мої бажання і зітхання не є невідомі Тобі. Мною кидають несамовиті хвилі жалю (Пс. 31, 10), котрі вражають моє серце. Із повним довір'ям я віддав себе Дружині, яку Ти мені дав. Я повністю довірився Її святості. А ознаки цієї неочікуваної в Ній зміни дають поживу для пекучих і страшних сумнівів, чи я не намарно довірився. Дотепер я нічого не бачив у Ній, що дало б підставу сумніватись в Її скромності і надзвичайній доброчесності; але в той же час я не можу заперечити, що Вона у положенні. З одного боку, нерозсудливо думати, що Вона була невірною мені і образила Тебе - перед лицем такої рідкісної чистоти і святості; а заперечити те, що мої очі спостерегли, -неможливо. Я готовий умерти з горя; хіба що під тим криється якась таємниця, котрої я ще не можу збагнути. Розум твердить, що Вона - без вини, а почуття -винуватять Її. Вона приховує від мене причину свого стану, а він - у мене перед очами. Як мені діяти? Ми обоє прийшли до згоди щодо наших обітів невинності, і ми обоє обіцяли дотримати їх для Твоєї слави. Якщо ж так сталося, що Вона нарушила свою вірність Тобі і мені, я буду боронити Твою честь і забуду про свою задля любові до Тебе. А все ж таки, як Вона могла зберегти таку чистоту і святість у всіх інших речах, якщо поповнила такий тяжкий злочин у цій? А з другої сторони, чому Вона, що є така свята і мудра, таїться від мене? Я стримую і відкладаю моє осудження. Не будучи здатним проникнути в причину того, що бачу, я виливаю перед Тобою мою хвору душу (Пс. 142, 3), Боже Авраама, Ісаака і Якова. Прийми мої сльози, як сприйнятну жертву. І якщо мої гріхи заслуговують на Твій гнів, то нехай Твої ласкавість і милосердя спонукають Тебе не погордити моїм нестерпним смутком. Я не вірю, щоб Марія образила Тебе; але ще менше можу допустити, що там є якась тайна, про котру я, як Її муж, не маю права знати. Покеруй моїм розумом і серцем через Твоє Божественне світло, щоб я міг пізнати і сповнити те, що тобі найбільше подобається."

Святий Йосиф був настійливим у цій молитві, додаючи ще більше таких сердечних прохань; бо навіть, хоч він допускав, що може існувати якась прихована від нього тайна, це не додавало йому спокою. Він в гадці не мав, що Марія може стати Матірю Месії. Вичерпаний до краю, Йосиф зовсім втрачав душевну рівновагу. І все ж неймовірна терпеливість в час тих душевних мук свідчила про його велику святість, і вчиняла його гідним виняткового благословення - бути Опікуном Дитятка Ісуса.

Цариця Неба знала про все, що діється в серці святого Йосифа. Хоч Її душа була переповнена ніжністю і співчуттям до терплячого супруга, Вона мовчала про Божу тайну, і старалася надолужити його терпіння ще більш самовідданим стосунком. А Божий чоловік дискретно придивлявся до Дружини, і не міг знайти для Неї жодного оправдання, ані сховати свою зростаючу тривогу. Зате тепер він приймав, як належне, покірну службу Марії, йдучи за прикладом старинних Отців і Патріархів. Бо він знав, що вони вимагали від своїх жінок підкорення і негайного послушенства. Марія не звертала уваги на недоречність цього правила стосовно Її особи. Бо ніколи не може існувати на землі інша жінка, така послушна, покірна і посвячена своєму чоловікові, якою була наша Цариця по відношенню до святого Йосифа. Вона служила йому з незрівнянною пошаною і готовністю, не опускаючи жодної чинності, не намагаючись ні приховувати змін у своїй постаті, ні полегшувати собі працю. Бо такі викрути чи дво­личність не йшли в парі з ангельською правдивістю і відвертістю, із шляхетністю Її жертвенного серця.

Пречиста Діва легко могла довести свою невинність: достатньо вдатися по свідчення до святих Єлисавети і Захарії. Бо тільки там Йосиф розлучався з Нею, і лише там знали правду про Неї. Вона могла оправдатись, навіть не виявляючи тайни. Цариця мудрості і покори віддала усю справу в руки Божого Провидіння, благала Найвищого зглянутися над терплячим Йосифом і потішити його. Без Божого наказу Вона не вважала можливим обмовитись навіть одним словом про повірену Їй велику Божу тайну.

А коли святий Йосиф вирішив в душі потиху відійти геть, Марія у великім жалю звернулась до ангелів: "Благословенні духи і служителі найвищого Царя, котрий підняв вас до блаженства, яким ви тішитесь, і за чиїм Провидінням ви товаришуєте Мені, як Його вірні слуги і Мої хоронителі! Благаю вас, Мої приятелі, занесіть перед Боже милосердя страждання Мого мужа Йосифа. Просіть Господа, щоб зглянувся над ним і утішив його, як правдивий Батько. І ви, що так віддано підчиняєтесь Його словам, також почуйте Мої молитви: В ім'я Того, хто є безконечний, і Котрому Я маю дати в Моїм лоні постать людини, Я молю, благаю і турбую вас, щоб ви без зволікання дали розраду і полегшу Моєму найвірнішому мужові в терпінні його душі, і вигнали з його ума і серця постанову покинути Мене." Ангели, котрих Цариця вибрала для цієї місії, не забарились і вселили в серце святого Йосифа багато святих думок, доказуючи, що його Дружина Марія є святою й досконалою, що він не повинен думати про Неї зле, що Бог є незбагненний в своїх звершеннях і найбільш скритий в своїх присудах, що Він завжди є найвірніший для тих, хто покладається на Нього, і -що Господь ніколи не гордує ними і не залишає в нещасті.

З допомогою цих та інших натхнень дух Йосифа ненадовго заспокоївся, хоч він не знав причини тої полегші. Але його очі не бачили нічого втішного; він знову став збиратися в дорогу. Тоді Небесна Цариця заговорила в гарячій молитві просто до свого пресвятого Сина в Її лоні: "Господи і Боже моєї душі! Хоч я лише порох і попіл, все ж коли дозволиш, то буду говорити в Твоїй царській присутності, і виявлю перед Тобою мої зітхання, що не можуть бути заховані від Тебе. Моїм обов'язком є дбати про поміч чоловікові, котрого я одержала з Твоєї руки. Я бачу, що він переповнений стражданням, яке Ти йому зіслав, і це не було б добре, щоб я лишила його у терпінні. Якщо я знайшла ласку в Твоїх очах, то благаю Тебе, Господи і Предвічний Боже, задля любові, що зобов'язала Тебе увійти в лоно Твоєї слугині для спасення людства, будь-ласка, - утіш Твого слугу Йосифа і нахили його, щоб він допомагав мені у виконанні Твоїх величних трудів. Не було б добре, щоб я, Твоя слугиня, залишилася без мужа для оборони і опіки. Не дозволь, мій Господи і Боже, щоб він здійснив свій намір і відійшов від мене."

Найвищий відповів Їй так: "Моя найдорожча Голубко. Я зараз же відвідаю з потішенням Мого слугу Йосифа. А опісля, коли Я об'явлю йому через Мого ангела цю тайну, ти можеш вільно говорити про ці святі справи. Я наповню його Моїм духом і зроблю здатним прийняти участь у цих тайнах. Він помагатиме тобі в них, і буде підтримувати тебе в усьому, що станеться." Цим запевненням Господь потішив Пресвяту Марію, і Вона вознесла сердечні подяки Господеві, котрий так чудесно мірить, важить і укладає всі речі. Бо терпіння були дані святому Йосифові, щоб випробувати і скріпити його дух, перш ніж великі тайни будуть довірені його опіці.

В міжчасі святий Йосиф стурбовано радився сам з собою, як діяти далі. Вже два місяці він вгинався під тягарем своїх страждань, і зараз говорив собі: "Я не бачу кращого виходу - як відійти. Визнаю, що моя Дружина - найдосконаліша, і не виявляє нічого окрім того, що є святою. Але передусім - Вона вагітна, а я не можу розгадати цієї тайни. Не бажаю шкодити Її славі святої невісти, завівши під покарання закону; але теж - я не можу стояти поряд і бути свідком дальших наслідків. Залишу Її зараз і віддам себе під Провидіння Господа, що керує мною." Він вирішив піти вночі. Тим часом ­запакував одяг та інші речі в малий клунок, позбирав від замовників належну йому плату, і пішов спати із наміром піднятись опівночі. Перед сном він так промовив до Господа в молитві: "Найвищий і Предвіч­ний Боже наших батьків Авраама, Ісаака і Якова. Ти -правдивий і одинокий притулок для бідних і недужих. Твоє милосердя добре знає про горе і страждання мого серця. Ти відаєш також, о Господи (хоч я цього невартий), що я не винен в тому, що причиняє мені біль: і Ти, подібно ж, знаєш про неславу й небезпеку, що буде наслідком стану моєї Дружини. Не вірю в Її перелюбство, бо бачу в Ній велику доброчесність і досконалість. І все-таки я з певністю бачу, що Вона - чекає дитину. Не знаю, хто і як це спричинив; і тому не знаходжу способу, щоб відновити в собі мир. Щоб вибрати найменше зло, я відійду від Неї і пошукаю місця, де мене ніхто не знає і, здавшись на Твоє Провидіння, проведу своє життя в пустині. Не покидай мене, мій Господи і предвічний Боже,бо я прагну лише Твоєї честі й служби."

Святий Йосиф упав на долівку і прийняв приречення піти до Єрусалимського храму, пожертвувати частину своїх грошей у намірі, щоб Бог поміг Марії, оборонив його Дружину від лихих людей, і врятував Її від всякого нещастя. Велика ж була праведність цього Божого чоловіка, і теж - його пошана до Небесної Володарки! По молитві він постарався взяти себе в руки, щоб спокійно відійти до сну.

Тим часом Пресвята Марія завдяки ласці Всевиш­нього бачила і чула у своїй світличці все, що робив святий Йосиф, знала увесь хід його думок. Із ніжним почуттям Вона знов молилася за нього, дякуючи Богові, що в своїм Провидінні керує діями людей понад усяке людське розуміння. Божа Воля так укладала хід подій, щоб довести обох - Марію і Йосифа - до крайніх меж душевних переживань. Терпіння ж Йосифа були частково карою йому за те, що забагато уповав на чуттєві змисли, за те - що бачив оком, і тим притемнював вплив святих думок, що йшли йому від Бога і від ангелів. Власне тому святий Йосиф дістав своє просвітлення у сні, коли його тілесні відчуття дрімали, а розум був відкритий для ангельського повідомлення.

Святий Йосиф пробудився від сну у повному переконанні, що його Дружина є правдивою Матірю Бога. Повний радості і щастя, що йому судилася така добра доля, і в той же час - огорнений жалем за те, що хотів зробити відносно невинної Супруги, він упав на землю, глибоко упокоряючись і дякуючи Богові. Серце його відчинилося для нових діянь Святого Духа; покора досягнула рівня, що був потрібний для майбутнього Опікуна Месії. І він вилив свою душу такими словами: "О, моя Небесна Дружино і найніжніша Голубко, вибрана Найвищим для Його замешкання і на Його Матір! Як міг Твій нікчемний раб засумніватися в Твоїй невірності?! Як міг порох і попіл будь-коли дозволити собі, щоб йому прислужувала Та, що є Царицею Неба і землі, і Повелителькою вселенної? Як це, що я не цілував землю, якої торкались Твої стопи? Чому я не зробив моїм першим обов'язком те, щоб служити Тобі навколішки? Як же зможу я коли-небудь піднести свої очі у Твоїй присутності, і перебувати в Твоїм товаристві, чи відчиняти уста, щоб говорити до Тебе? О, мій Господи і Боже, дай мені ласку і силу, щоби просити в Неї прощення! І зворуш Її серце до милосердя, щоб Вона не погордила своїм засмученим слугою відповідно до його вини."

Тепер святий муж залишив свою кімнату. Поки Пресвята Марія перебувала в своїй світлиці, він, плачучи, розв'язав свій клунок, і почав робити всі домашні порядки, включаючи чищення підлоги та інші чинності, якими завжди займалася Пречиста Діва. Він прийняв тверду постанову повністю змінити своє ставлення до Неї, перейти на становище Її слуги. З цього дня і надалі між ними розгорілося зворушливе змагання, хто кому буде ліпше підчинятись і служити.

Діждавшись означеної пори, коли його Дружина закінчує свої розважання, він відчинив двері, впав на коліна перед Нею і промовив: "Моя Володарко і Дружино, істинна Мати Предвічного Слова! Ось я, Твій слуга, упадаю біля стіп Твого милосердя. Заради Твого Бога і Господа, Котрого Ти носиш у Твому дівичому лоні, я благаю Тебе пробачити моє зухвальство. Я певний, о Пані, що жодна із моїх думок не сховається від Твоєї мудрості і Небесного погляду. Велика була моя зарозумілість, коли я порішив залишити Тебе; і не меншою була моя грубість у ставленні до Тебе, як до нижчої від мене, в той час, коли насправді я мав служити Тобі, як Матері мого Господа і Бога. Але Ти знаєш також, що я чинив усе через незнання, бо не знав про святу тайну Небесного Царя і велич Твоєї гідності, хоч шанував у Тобі інші дари Найвищого. Не став мені в вину, моя Володарко, невіжество такого нікчемного сотворіння, котре, тепер краще навчене, посвятить своє серце і ціле життя для Твоєї служби і опіки. Я не встану із колін, поки не дістану запевнення в Твоїй ласці, ані - не одержу Твого прощення, прихильності і благословення."

Пресвята Марія, що вже чекала на прихід Йосифа з ніжною ласкавістю, досвідчувала зараз двоякі відчуття. Із радістю Вона спостерегла, як добре учинив Господь, що довірив свої таїнства такому достойному й покірному чоловіку. А, з другого боку, Її стурбувало, що його обходження із Нею відбере Їй шанси вправляти послух і покору стосовно свого мужа. Вона зразу ж піднесла його із колін і, незважаючи на опір, сама кинулась святому Йосифові до ніг з такою мовою: "То я, мій пане і мужу, повинна просити твого пробачення; і ти є той, що мусить простити мені той смуток і огірчення, які я причинила тобі. І тому я прошу на колінах, щоб ти простив мені, і щоб забув про свої тривоги, бо Найвищий в своїй милості зглянувся на мої бажання і терпіння." І щоб ще більше утішити його, вона додала: "Хоч я дуже хотіла, я не могла сама по собі повідомляти тебе про тайну, сховану у мені владою Найвищого; бо як Його рабиня, я мала обов'язок чекати на вияв Його святої і непомильної Волі. Не через брак пошани до тебе, як мого пана і дружини, я тримала мовчанку; бо я була і завжди буду твоєю вірною слугинею, скорою, щоб відповісти на твої святі для мене бажання і прихильність. Із глибини мого серця і задля імені Господа, Котрого я ношу у собі, благаю тебе не міняти способу своєї бесіди і спілкування зі мною. Господь не зробив мене своєю Матірю на те, щоб їй прислужували і щоб вона приказувала у цьому житті, але - щоб я була у всьому твоєю слугою і рабинею, сповняла твою волю у всіх речах. Це є моїм обов'язком, мій пане, і поза ним моє життя буде безрадісним і повним смутку. Так є, що іменно ти даєш мені спроможність його сповняти, бо так було призначено Найвищим. Він надав мені твою опіку і самопосвятну поміч, щоб я могла безпечно жити в тіні твого піклування, і при твоїй підтримці виношувати Овоч мого лона - мого Бога і мого Господа."

Ці та інші ніжні слова остаточно потішили і заспокоїли святого Йосифа. Він підняв із колін Пресвяту Марію, щоб обсудити з Нею, як їм дальше жити. Отримавши особливе просвічення і ласки від Святого Духа, він промовив: "Благословенна є Ти, Пані, посеред усіх жінок; щаслива і обрана з-поміж усіх народів і поколінь. Нехай Сотворитель Неба і землі буде возвеличений вічною хвалою, бо із свого славного царського Трону Він глянув на Тебе і вибрав Тебе для свого помешкання, і в Тобі одинокій сповнив старинні обітниці, дані Патріярхам і Пророкам. Нехай усі покоління благословляють Його, бо в нікому Він не возвеличив своє Ім'я так, як вчинив це у Твоїй покірності; і мене, найбільш маловажного з живучих, Він у своїй Божественній вибачливості вибрав на Твого слугу."

Пречиста Діва відповіла йому тими ж словами прослави Всевишнього, що й святій Єлисаветі, додаючи нові хвальні пісні. Вона вся жевріла в Божественному захопленні і була піднесена над землею у світляному колі, що оточив Її і преобразив дарами неземної слави. Це Небесне видіння ще поглибило у святого Йосифа почуття пошани і любові до Божої Матері. Він побачив і розпізнав в Її непорочному лоні людське тіло Дитятка Бога. Покірно і шанобливо святий муж поклонився Йому, визнав як свого Відкупителя, жертвуючи себе Його Маєстатові. Господь милостиво і ніжно глянув на нього, як на жодну іншу людину, бо прийняв його за вітчима і нагородив тим знанням, додавши ще безліч Небесних дарів. Рівночасно з Божої ласки він зрозумів, що всі дари й благословення він одержав задля Марії: перед заручинами, - бо став вибраний на Її мужа, після заручин, - бо заслужив вже на це вирізнення.

Слова Цариці

Моя доню, виявляючи тобі в цій історії так багато святих тайн і секретів, - і тих, котрі ти записала, і багато інших, яких ти не зуміла виокремити, - Я мала на меті, щоб ти використала їх для віддзеркалення Мого життя, і також, як непорушне правило для твого поведення. Всіх їх треба викарбувати на таблицях твого серця. Тому Я нагадую тобі ці науки про вічне життя, виконуючи Мій уряд твоєї учительки. Будь готова вислухати і сповнити всі накази, як ретельна і уважна учениця. Нехай послужать тобі приміром покірне піклування і чуйність Мого супруга, святого Йосифа, його піддання себе під Божий провід і пошана до просвічення з Небес. Бо лише завдяки тому, що його серце було сприятливо відкрите й приготоване для виконання Божої Волі, обильні ласки повністю перемінили і пристосували його для посади, яку йому призначив Найвищий. Тому нехай свідомість твоїх недостатків послужить тобі спонукою, щоб з усією покірністю піддати себе діянню Бога, а не -вимівкою, щоб усуватись від виконування того, чого Бог бажає від тебе.

Проте при цій оказії Я хочу виявити тобі спра­ведливий закид і гнів Найвищого супроти смертних; щоби, таким чином, порівнюючи поведення інших людей із покорою і лагідністю, які Я вправляла відносно Мого супруга, святого Йосифа, - ти могла при Божому просвіченні це краще зрозуміти. Підставою цього закиду, котрий Господь і Я висуваємо проти людей, є нелюдяна збоченість смертних, котрі уперто відносяться самі до себе з великим браком покори і любові. Тут вони поповнюють три помилки, котрі дуже не подобаються Найвищому, змушують Найвищого і Мене стримувати багато ласк.

Перша з них: знаючи, що вони є дітьми одного Отця у Небі, сформовані працею Його рук з одного матеріалу, ласкаво викормлені і утримувані при житті Його Провидінням, виховувані при тому самому столі Божественних тайн і святощів, особливо ж, - Його власних Тіла і Крові, - люди тим не менше забувають і зневажають всі ці користі, зосереджують усе своє зацікавлення на земних і дрібничкових справах, хвилюються без причини; наповнюються гнівом, творять незгоду, чвари, знаходять уподобання в принизливих і гострих словах, доходять часами до смертельної ненависті, до лютої й нелюдської помсти супроти інших.

Друга помилка. Коли вони через людську неміч і брак свого умертвлення впадають в один із цих гріхів, підштовхувані спокушенням диявола, то не стараються негайно їх позбутися, або змагати до примирення, як годилося б між браттями в присутності Справедливого Судді. Таким чином, вони не визнають Його своїм милосердним Вітцем, змушують ставати суворим і невблаганним Суддею їх гріхів; бо жоден переступ так не побуджує Його проявляти свою строгість, як гріхи ненависті і помсти.

Третє порушення, що Його дуже гнівить: це, коли буває, брат приходить для примирення, а той, що вважає себе ображеним, того не приймає, - ще й просить більшого надолуження, ніж те, яке, як він знає, прийняв би Господь; - і яке він сам пропонує Божому Маєстату. Бо всі вони бажають, аби Бог, котрого тяжко образили, приймав і прощав їх, як тільки підступлять до Нього з покорою і каяттям; а самі, будучи лише порохом і попелом, вимагають месті на своїх браттях, і не вдоволяються від них тим надолуженням, яке Сам Найвищий є згідний прийняти від них за гріхи.

Із усіх гріхів, котрі поповнюють сини Церкви, в очах Найвищого немає огидніших від тих. Це ти легко зрозумієш при Божественному світлі, а також - з потвердження в Божому Законі, який наказує людям прощати своїм браттям, хоч би вони кривдили когось сімдесять сім разів. І якщо брат щодня багатократно наносить кривду, то щоразу, коли він скаже, що жаліє за це, - Бог наказує нам кожен раз прощати брата-кривдника, не рахуючи числа його переступів. А тим, що не хочуть прощати, Він погрожує найгострішим покаранням за згіршення, яке вони дають. Це можна зрозуміти із гнівних слів Самого Бога: "Горе тому, від кого прийде згіршення, і через кого прийде згіршення! Було би ліпше для нього, щоб йому прив'язали млинський камінь до шиї і кинули в море." Це було сказано, щоб показати небезпеку цього гріха і труднощі, щоб дістати вибавлення з нього; вони такі самі, як у людини, що впала в море із млинським каменем на шиї. Це також виявляє, що карою за це є безодня вічного болю (Мат. 8, 9). Тому доброю порадою для вірних є заповідь Мого пресвятого Сина про те, що ліпше є вирвати собі очі і відтяти руки, ніж дозволити собі впасти в цей злочин згіршення "тих малих".

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:03 | Повідомлення # 19
МИЛА СКРОМНІСТЬ МАРІЇ СУПРОТИ МУЖА

По отриманні повідомлення про тайну Воплочення святий Йосиф перетворився в цілком нову людину. Визнаючи себе слугою Володарки Неба і землі, він ні разу не пройшов мимо Неї чи заговорив, не прикло­нивши коліно. Тепер він не дозволяв Їй прислужувати йому, чи робити порядки, мити посуд і тому подібне. Усе це щасливий супруг забажав виконувати сам, щоб не було пониження для Її гідності Цариці. Але найпокірніша із покірних не могла змиритися з такими знаками пошани. Вона благала святого Йосифа не приклоняти колін; бо хоч таке вшанування належиться Господеві, Котрого Вона носила, це вирізнення ще не є потрібне, доки Він невидимий замешкує в Її лоні. Переконаний таким доказом, він відтепер віддавав шану Воплоченому Богові і рівночасно - Божій Матері, - лише тоді, коли Вона не бачила. А щодо домашніх праць, то він не бажав уступати Їй, пораючись в домі, коли Вона ще була зайнята молитвами і розважаннями. Пресвяту Марію дуже засмутили ці старання святого Йосифа взяти на себе всі клопоти. Вона смиренно поскаржилася Господеві, що муж відбирає Їй нагоду вправлятися в покорі, просила, щоб йому це було заборонено робити. Господь почув Її прохання і приказав ангелу-хоронителю святого Йосифа передати йому такі слова: "Не ударемнюй скромних бажань Тої, що є начальною над всіми сотворіннями Неба і землі. Позволь Їй назовні служити тобі, а в душі стався до Неї з найбільшою повагою; і в усі часи і повсюдно вшановуй Воплочене Слово. То є Його Воля і воля Небесної Матері, щоб Вони служили, а не - щоби Їм служили, для того, щоб дати світові знання про життя і про вищість покори у ньому. У деяких заняттях ти можеш помагати Їй, але завжди поважай у Ній Господа усього творіння."

Одержавши такий наказ Найвищого, святий Йосиф дозволив нашій Цариці вправлятись у покорі. І так вони обоє пожертвували Богові свою волю: Марія, -виявляючи послух і покору свому мужові, а він, -послухавши Найвищого, хоч йому було дуже прикро приймати услужування від Матері його Бога й Сотворителя. За своє підкорення Божій Волі в усіх, без винятку, речах він дістав більше благословень, ніж дім

Оведедома, де кілька місяців перебував Божий Ковчег Старого Завіту (II Сам. 6, 11).

Ось так вони обоє проживали в своєму скромному трикімнатному домі, не тримаючи жодної прислуги. В одній кімнаті святий Йосиф мав свій нічний відпочинок, в другій - столярував і тримав інструменти праці, а третя - була в повному розпорядженні Пресвятої Марії; в ній було ложе, змайстроване руками Йосифа. Поки Йосиф не знав про гідність своєї Дружини, він рідко відривався від праці без крайньої потреби: щоби зайти порадатись із Нею. Але потім він став шукати тої радості, щоб стрінутися із Дружиною, прийняти до уваги Її бажання. Але при цьому виявляв надзвичайну уважність, щоб не перешкоджувати Їй у молитовних заняттях. Він мав велику ласку спостерігати акти молитовного єднання нашої Цариці з Богом: то - бачив Її в екстазі у сяйві, піднесеною над землею, то - ставав свідком Її розмов з ангелами, то знову ж - заставав, як Вона лежить хрестом на долівці, говорячи до Господа. Небесна музика, яку він часом чув, або прекрасні неземні аромати наповняли тоді захопленням його святу душу.

Пречиста Діва рідко виходила з дому, хіба у крайніх випадках: для служби Богові чи ближнім. Звичайно ж усі господарські справи залагоджувала їх сусідка, спокревнена із святим Йосифом. Ця старша пані вже раніше виручала Пресвяту Марію на господарстві, коли Цариця Неба перебувала три місяці у святої Єлисавети. Марія нераз відвідувала ту святу жінку, коли вона нездужала; весь її дім отримував щедрі благословення із Небес.

Повсякденна скромність Марії була понад всяке людське поняття, як і личило гідності Божої Матері. Ніколи не бачив святий Йосиф, як спить його Дружина, не знав, чи взагалі Вона спить, хоч турбувався, аби Вона відпочивала, коли носила у лоні Дитя. А в дійсності сон у Неї був дуже коротким і повним духових Боголюбивих актів, як у нікого із смертних. Неподібно до всіх смертних Пречиста Діва, відходячи до сну, не потребувала міняти своєї натільної одежі - щось в роді бавовняної туніки, - яку Вона носила, відколи покинула храм; та туніка ніколи не зношувалась і не забруднювалась, бо закривала непорочне тіло, звільнене від наслідків гріха Адама, - що не виділяло поту чи інших занечищень. Навіть святий Йосиф ніколи не бачив тої туніки. Як і прочі люди, він звиджував лише Її верхню одежу і головне накриття, що також чудесним способом не брудились. Їх то Вона мусіла міняти час від часу, щоб не привертати уваги посторонніх до надприродних прикмет Її одежі. Усе Її поведення було чистим і досконалим. Навіть коли Вона займалася одягом і другими буденними потребами свого мужа.

Споживала дуже мало, але щодня товаришувала святому Йосифові у трапезі; для нього готувала мясо. Сама ж Марія мяса ніколи не вживала, тільки - овочі, хліб, варену городину і рибу. І - рідини вживала небагато, хоч Її запальні молитовні акти любові до Бога вимагали понадлюдського напруження. Цього правила поміркованості в їжі Божа Матір дотримувалась завжди, хоч у різних обставинах життя Вона могла і пристосуватись до місцевих звичок харчування.

Слова Цариці

Моя доню, в науці смиренності, яку тобі подає ціле Моє життя, Я хочу, щоб ти була старанною і пильною; і це повинна бути твоя перша і головна турбота, якщо бажаєш втішатися солодкими обіймами Господа, запевнити собі Його ласку, заволодіти скарбами світла, що є сховані від гордих (Мат. 11, 25). Бо без надійного фундаменту покори жодній людині не можна довірити таких цінностей. Нехай єдиним твоїм прагненням буде поскромити себе у своїй власній оцінці, так аби твої зовнішні вчинки правдиво відображали покору в твоєму нутрі. Тебе і всі душі, що мають Господа за свого Батька і Обручника, мусить бентежити і насторожувати факт, що самовпевненість і гордість світської мудрості у її поклонників виростає в далеко більшій степені, ніж покора і самопізнання - у дітей світла. Візьми лишень під увагу пильність, невтомну науку і завзяття често­любних і цілеспрямованих людей. Глянь на їх боротьбу за їхнє визнання у світі, на їх непогамовані прагнення, котрі такі пусті і безвартісні; - як вони назовні ведуть себе відповідно до своєї хибної переоцінки; - як вони вдають, що є тим, чим вони насправді не є; - і як вони витужуються, щоб через це неправдиве удавання дістати багатства, хоч би земні, котрих вони не заслуговують. Ось це мас бути причиною для збентеження і сорому добрих: що лож сильніше підштовхує до дії синів загибелі, ніж істина - вибраних; що число тих, хто в світі прагне боротися на службі свого Бога і Сотворителя, є таким маленьким в порівнянні з кількістю таких, що служать марноті; що так мало буде вибраних, хоч покликані усі (Мат. 20,16).

ПОДОРОЖ ДО ВИФЛЕЄМУ

Незмінна Воля Всевишнього споконвіку визначила, що Єдинородний від Отця має народитися в містечку Вифлеєм; і так заповідали Святі і пророки давніх віків (Міхей 5, 1). Сповнення цього Божого декрету було забезпечено указом кесаря Августа для цілої Римської імперії. В ньому наказувалось провести загальний перепис населення; кожен глава сім'ї мав зареєструватись із своїми в місцевості свого на­родження. Указ теж був оголошений в Назареті, якраз тоді, коли Йосиф виходив до міста. Він повернувся додому зажурений, що мусить подорожувати до свого родинного містечка Вифлеєм у пору, коли його Небесна Дружина найбільш потребує опіки, і поділився тою новиною з Нею. Премудра Діва потішила його словами: "Нехай цей указ нашого тимчасового правителя не тривожить тебе, мій пане і мужу; бо все, що стається з нами, є призначено Господом і Царем Неба і землі. І у всіх випадках Його Провидіння буде помагати нам і керувати нами. Ось, віддамо себе в Його руки, і не заведемося на тому."

Пресвята Марія пам'ятала про пророцтва, що Єдинородний від Отця має народитися у Вифлеємі, нікому незнаний, але Йосифові про це не сказала; бо без Господньої вказівки Вона ніколи не виявляла Божих тайн. Марія покладалась повністю на Божу Волю, не наслідуючи тих, що у своїй самовпевненості вважають себе мудрими (Прип. З, 7).

Турбуючись про Марію, святий Йосиф сказав: "Царице Неба і землі, і моя Пані. Якщо Ти не маєш іншого наказу від Всевишнього, то мені здається, що я мушу піти один. Але хоч це розпорядження стосується лише голів родин, я не посмів би лишити Тебе без моєї помочі, ані не міг би жити без Тебе, ні не мав би хвилини спокою далеко від Тебе; бо моє серце не спочило би, не бачивши Тебе."

Спільно вони вирішили їхати разом, і Йосиф почав шукати в Назареті за верховою твариною, щоб посадити на неї Дружину. Тяжко було щось знайти, бо маси людей з усіх сторін теж спішили до місць своєї реєстрації. По великих трудах святий Йосиф знайшов маленького ослика. Зібрали речі у дорогу, що мала тривати п'ять днів. Одяг був той самий, що у недавній подорожі до дому святих Захарії і Єлисавети. Запаслися хлібом, овочами й рибою. А Пречиста Діва долучила до своїх речей в тайні від святого Йосифа (аби його деремно не тривожити) дитячу білизну, потрібну для новонародженого Божого Сина. Дім свій залишили під опіку сусідів.

Здавалось би, вони від'їхали самітні, убогі й упосліджені в очах тих, що їх перестрівали.Але в очах Предвічного Отця вони були варті найбільшої любові й почитання. Вони несли із собою Небесний Скарб -саме Божество. Небесні духи вшановували їх, уся природа пізнавала живий і істинний Кивот Нового Завіту. Їх свиту складали десять тисяч ангелів, призначених самим Богом. Цариця Неба і землі їх бачила, і йшла під їх охороною посередині сяючих ангельських загонів. А ще незліченна кількість інших Небесних духів низходила на землю і возносилася з землі, підтримуючи безперервну лучність між Єдино-родним і Його Небесним Отцем.

Але ці надзвичайні ласки не мали на меті звільнити Пресвятої Марії і Йосифа від труднощів і невигод звичайного життєвого шляху. Розмови відвідувачів у придорожних тавернах принижували невинний слух пресвятого подружжя. Через бідність і скромність їх стрічали дуже негостинно. Знов і знов вони мусіли вислуховувати згірдливі зауваги від негідних людей; часами їм відмовляли в притулку, як найбільш нік­чемним подорожнім. Кілька разів у заїжджих домах нашій Цариці відводили лише куток в коридорі. Бувало, що вони були змушені спочивати у ще гірших місцях. Але де би їх не заводили обставини, Небесний Двір розташовувався навколо свого верховного Царя і всевладної Цариці. Їх якби замикали непроникною стіною, хоронячи від нічних небезпек. При виді такої надійної охорони для його найближчих святий Йосиф спокійно відходив до сну. А його Дружина продов­жувала свої бесіди з Небесним почетом.

Прибули наші подорожники в містечко Вифлеєм на п'ятий день, у суботу, о четвертій годині дня. Тоді у зимову пору сонце вже хилилось до заходу і скоро западала ніч. Пройшли багато вулиць, шукаючи нічного притулку; стукали у двері знайомих і близьких кревних. Ніде їх не прийняли, ще й часом ображали. Ніжна по природі Цариця була змушена пробиватися за мужем через товпи людей, що роїлися на вулицях.

Хоч Вона знала наперед, що перед ними мають замкнутися серця і двері людей, хоч Її боліло, що зустрічні цікавляться Її вагітністю в такому юному віці, - Вона постановила не відставати від святого Йосифа, пере­терпіти цю неславу і незаслужений встид. По дорозі вони вступили до бюра перепису населення, записались і заплатили належний податок. І - далі шукали нічлігу. Ось так вони обійшли намарно більш, як півсотні місць. Аж о дев'ятій годині вечора святий Йосиф з гіркотою звернувся до своєї вірної Дружини: "Моя найсолодша Пані, моє серце мліє з болю, що я не лише не зміг надати Тобі захисту, якого Ти заслужуєш, а я бажаю, але навіть - не зумів дати Тобі хоч якогось виду захорони від негоди чи місця відпочинку, тобто - речі, якої не віднімають навіть найбіднішим і упослідженим у світі. Без сумніву, Небеса, що дозволили людським серцям так затверднути і відмовити нам нічного при­тулку, приховують якусь таємницю. Я зараз пригадав собі, Пані, що неподалік міських мурів є печера, що служить захоронком для пастухів і Їхньої худоби. Давай, пошукаємо її; може вона незайнята і ми діждемося якоїсь помочі із Неба, бо від людей ми не дістали жодної." Премудра Діва відказала: "Мій мужу і володарю, нехай твоє ласкаве серце не переживає через те, що ти негоден здійснити твого сильного бажання, яке Господь у тобі запалив. Тому, що я ношу Його у моїм лоні, давай, подякуємо Йому, що так устроїв справи. Місце, про яке ти мовиш, мені найбільше підійде. Хай твої сльози журби обернуться у сльози радості; і нумо ж, навесело приймем бідність, що є безмірним і цінним скарбом мого пресвятого Сина. Він зійшов із Неба, щоб її шукати. То ось, дамо Йому можливість вправлятись в ній у радості наших душ. Напевно ніщо не втішить мене більше, ніж побачити, що ти її для мене знаходиш. Тож охоче підем всюди, куди би нас Господь не повів."

Святі ангели супроводили Небесну пару, присвічуючи їм дорогу. І за міськими мурами вони знайшли ту відлюдну печеру. Вона була порожня. І повні радості, вони подякували Господеві за ту ласку.

Слова Цариці

Моя найдорожча доню. Якщо ти лагідного й вразливого серця, то ці тайни, що їх ти зрозуміла й записала, розбудять в тобі ніжні почування любові і признання для Автора таких великих див. Бажаю, щоб з думкою про них ти з цього дня і надалі з великою приємністю сприймала погорджування і нехтування світу. І скажи мені, найдорожча: якщо взамін за це забуття і зневагу з боку світу Бог гляне на тебе очима найсолодшої любові, чому б тобі так дешево не придбати те, що має безконечну вартість? Що може дати тобі світ, навіть якщо він дуже тебе вшанує і похвалить? І що ти втратиш, коли погордиш ним? Чи його ласка не є марнотою й обманом (Пс. 4, 3)? Чи те все не є короткотривалою і проминаючою тінню, котра вислизає з долонь тих, що за нею спішать? Отже якщо би навіть ти заволоділа усіми багатствами світу, чи то було би так незвичайно - погордити ними, як чимось нікчемним? Роздумай, як мало ти чиниш, щоби все це відкидати задля любові Бога, Моєї і всіх ангелів. І якщо світ не нехтує тобою настільки, наскільки ти повинна цього хотіти, то ти сама погорджуй ним, щоб могти вільно і безперешкодно, на повну силу втішатися Найвищим Добром з обильністю Його найніжнішої любові і спілкування.

Мій пресвятий Син є таким вірним приятелем душ, що настановив Мене, як учительку і живий приклад любові до покори і - справжньої зневаги до світської пустоти і гордості. Також Він призначив для своєї власної слави, як і заради Мене, те - щоб Я, Його слугиня і Матір, осталась без притулку і була відкинута смертними; щоб потім Його улюблені душі мали більшу заохоту запрошувати Його, зобов'язуючи таким жестом любові прийти і залишитись з ними. Так само Він: прагнув нестатків і убожества не для досконалішого вправляння чеснот, але щоби навчити смертних найко-ротшого і найпевнішого шляху до висот Божественної любові і поєднання з Богом.

Ти добре знаєш, Моя найдорожча, що Божественне просвічення неустанно навчало й приваблювало тебе, щоб ти забула про земне і видиме, і оперезалася мужністю (Прип. 31, 17), щоб піднеслася до насліду­вання Мене, щоб копіювала в собі, відповідно до своїх здібностей, - труди і чесноти, які були тобі виявлені із Мого життя. Це найперша ціль того знання, яке ти одержуєш при писанні твого звіту. Бо в Мені ти маєш бездоганний зразок, при помочі котрого можеш переобладнати своє життя, подібно, як Я уложила своє, наслідуючи Мого найсолодшого Сина. Мусиш побо­роти той страх, що виник через наказ Мене наслідувати, нібито він - понад твої сили. Мусиш заохочувати себе словами Мого пресвятого Сина у Євангелії від святого Матея: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий." (Мат. 5, 48). Цей наказ Найвищого, адресований Його святій Церкві, є можливим для виконання; і якщо Його вірні діти з свого боку відповідно себе настроять, Він жодному із них не відійме ласки уподібнюватися до Небесного Отця. Все те заслужив для них Мій Найсвятіший Син. Але руйнуюча непам'ятливість і недбалість людей не допускають, щоб в них дозрівали плоди його Відкуплення.

Особливо від тебе чекаю Я такої досконалості, і запрошую тебе до неї солодким правилом любові, що супроводить все Моє повчання. Розваж і досліди при Божественному світлі той обов'язок, який Я накладаю на тебе; і трудись, як вірна і чуйна дитина, щоб Йому дорівнювати. Хай жодні перешкоди чи труднощі не турбують тебе, не відвертають від будь-якої вправи по чеснотах, хоч би як це було важко Ані не вдоволяйся пошуками Божої любові і спасення лиш для себе. Бо щоб бути бездоганним в наслідуванні Мене і в сповненні усього, чого вчить Євангеліє, ти мусиш працювати для спасення других душ і прослави святого Імені Мого Сина; - вчинити з себе знаряддя праці в Його мудрих руках для здійснення величних звершень, заради Його приємності і слави.

Дата: Субота, 16.10.2010, 21:04 | Повідомлення # 20
ХРИСТОС, НАШ СПАСИТЕЛЬ, НАРОДИВСЯ ВІД ДІВИ МАРІЇ У ВИФЛЕЄМІ ЮДИ

Палац, який Цар над царями і Господь над волода­рями вибрав для прибуття у світ свого предвічного і воплоченого Сина, був лишень нужденною печерою. Ніхто не зайняв її на нічліг тої ночі, хоч Вифлеєм тоді роївся бездомними подорожніми. Рапаві нетесані стіни і брудна від худоби долівка з покинутими в куті яслами для корму освітилися ангельським сяйвом, коли Пресвята Марія і святий Йосиф увійшли в її нутро у супроводі свого почету.

Не гаючись, святі мандрівники впали на коліна, дякуючи Господеві за Його ласку. Марія сповнилась радісним натхненням і благала Бога благословити щедрою рукою всіх мешканців міста, бо завдяки їх негостинності Вона тепер могла сподіватись великих Божих ласк.

Небесна міліція, всі десять тисяч ангельських духів, вишикувались бойовими лавами, як сторожа при королівському дворі. На цей раз вони показали себе і святому Йосифу, і для того, щоб розвіяти його смуток, і - щоб провістити йому про наближення торжественних подій.

А Пречиста Діва при ангельському сяйві не забари­лася використати нагоду, аби упокорити свою особу Цариці Неба і землі, - почала чистити яскиню своїми руками, щоб гідно стрінути прихід у світ свого Божественного Сина. Святий Йосиф поспішив Їй помагати. Подивляючи запал святої пари, ангели теж рушили навипередки вичищати цей забутий людьми вертеп. Скоро печера була чиста і наповнена благо­вонним ароматом. Тоді святий Йосиф розпалив вогнище з підручного палива, бо було дуже зимно; і вони бадьоро сіли підкріпитися своєю скромною вечерею. Марія брала участь у трапезі тільки з послуху для мужа, бо думки Її витали навколо вже близького Рождества.

По вечері вони знову, як звичайно, подякували Господеві. Помолившись, Пречиста Діва попросила мужа відійти на спочинок, бо вже була пізня ніч, і Вона почула наближення благословенного Різдва. Марія помістилась на лежанці в глибині печери, яку Йосиф спорудив із ясел для сіна, а він приліг біля входу і почав молитись. Господь навів на нього сон більш глибокий і щасливий, ніж у Адама в Раю (Буття 2,21). І в тому сні під діянням Святого Духа він переживав всі події, що сталися вночі.

Голос Найвищого покликав Царицю всього сотвореного у місці Її спочинку. Божа сила сповнила Марію; впав серпанок, що закриває надприродний світ ... І Вона ясно звиділа Бога Самого в такій славі і розкоші, що ні люди, ні ангели не в стані їх описати, чи досконально зглибити. Було поновлене у Неї все раніше надбане знання про Божественність і людську природу Її пресвятого Сина. І зверх того, Їй тепер були довірені нові тайни з невичерпних Божих архівів. Мені позволили побачити ці тайни, але забракло слів їх висловити в людській мові.

Найвищий об'явив Непорочній Діві, що настав час Його приходу в світ, і те - як звершиться тайна самого Рождества. Марія припала ниць перед Троном Бога, воздала Йому хвалу, звеличання і подяки за себе і всі сотворіння, як і належалось невимовному милосердю і вибачливості Божественної любові. І в той же час Вона просила у Всевишнього нового світла й ласк, щоб гідно виконати поручену Їй службу Матері Воплоченого Слова. Пречиста Діва і зараз вважала себе невартою такої надзвичайної честі. Його Величність підніс покірну Діву з долівки і наново підтвердив Її звання Божої Матері з усіми належними правами й обов'язками.

Видіння тривало понад годину. Вийшовши з нього, Пресвята Марія зразу ж відчула, що Немовлятко Бог почало рухатися в Її лоні. Воно не тільки не причиняло Їй жодних болів, як це має місце в грішних дітей Адама і Єви, а навпаки - доставило неймовірну радість і захоплення. Її постать перемінилась в ангельську, обличчя променіло світлом, палаючи саможертвенною любовю. У яслах - на колінах; очі - піднесені до Неба; ручки - злучені на грудях ... Велична і обожествленна!

Немовлятко Бог вийшов від своєї Матері не дорогою інших новонароджених, а - навпростець, через стінку лона, не нарушаючи Її дівичності, неначе промінь світла, що пронизує кришталь. Вийшов, коли Марія клячала в молитовному захваті. Народився Син Єдинородний від Отця і Непорочної Діви, плоть від Її плоті, наш Спаситель, правдивий Бог і правдивий чоловік.

Ця подія звершилась опівночі в неділю (після суботнього дня) 25 грудня (за грегоріанським календарем; - прим. наша), рівно 9 місяців по Непорочнім Зачаттю, в році пять тисяч сто дев'ятдесять девятому (5199) від Сотворення світу; ця дата була мені потверджена Небесами, як правдива і певна.

Прийшов Господь на світ у Божественній славі, із повною Божою премудрістю, сяючий і прекрасний, як згодом на горі Тавор перед Апостолами (Мат. 17, 2). Це була Божа Воля на те, щоб перший погляд Марії впав на прославленого Богочоловіка-Немовлятко, щоб вина­городити Її за самовіддану любов і уділити нових ласк.

Євангелист, святий Лука говорить, що Діва Марія народила свого Єдинородного Сина, сповила Його та поклала в ясла; він не входить у подробиці відповідно до мети його оповідання. А насправді там були ще два помічники: святі Архангели Михаїл і Гавриїл. Вони стояли у видимій формі на шанобливій віддалі, і прийняли Дитятко на руки, як тільки Воно прийшло на світ. А потім, немов священники, що підносять вгору Святі Тайни у церкві перед людьми для поклоніння, -передали Його в руки Божій Матері. І в цю ж мить, як погляди Їх стрінулись уперше, ніжна любов Немовляти зранила і захопила Її. А Дитя промовило до Неї: "Матінко, стань, як я. Бо взамін за людське існування, яке ти дала мені, я дам тобі інше, більш взнесле існування в ласці, що уподібнить тебе, звичайне сотворіння до мене, хто є Богом і чоловіком". Премудра Мати відповіла словами із "Пісні Пісень" царя Соломона: "Піднеси мене, Господи, і я побіжу по слідах Твоїх пахощів." Вони обмінялися ще багатьма іншими подібними словами.

Тоді Божественне Дитя зупинило чудо свого першого Преображення (друге мало статись на горі Тавор; - прим. наша), і усмирило себе до безпомічного стану звичайної людської новонародженої дитинки.

У ході бесіди Марія знов відчула присутність Пресвятої Тройці. Пролунав голос Бога Отця: "Це Син Мій улюблений, в котрому Моє уподобання." Негайно Пречиста Діва відповіла: "Предвічний Отче і преславний Боже, Господи і Сотворителю вселенної! Дай мені Твоє нове позволення і благословення обіймати в моїх руках Желанного народів; і навчи мене, як Твою безвартісну матір і останню рабиню, сповняти Твою пресвяту Волю." І знов промовив голос Господа: "Прийми твого Єдинородного Сина, наслідуй Його і викормлюй; і пам'ятай, що будеш мусіти пожертвувати Його, коли Я вимагатиму цього від тебе." Повний покори був одвіт Божої Матері: "Ось сотворіння Твоїх рук; прикраси мене Твоєю ласкою, щоб Твій Син, а мій Бог взяв мене за свою рабиню. І якщо Ти прийдеш мені на поміч Твоєю всемогутністю, я буду вірною в служінні Йому. І не почисли зарозумілістю у Твоєму нікчемному сотворінні, що воно носитиме в своїх руках і годуватиме грудьми свого власного Пана і Сотворителя."

Перебуваючи весь цей час навколішках, любуючись чарівністю свого маленького Сина, Марія промовляла до Нього: "Моя найсолодша любове, світло моїх очей, і душенька моя! У добру годину Ти прибув у цей світ, як Сонце Правди, щоб розігнати тьму гріха і смерті! -Правдивий Бог від правдивого Бога! Спаси Твоїх слуг; і хай вся плоть звиджує Того, хто привів її до спасення

(Ісая 9, 1). Прийми мене, Твою слугу, за рабиню, і надолужи мої недотягнення, щоб я могла достойно Тобі служити. Зроби мене такою, мій Синочку, яку Ти хочеш бачити на службі у Тебе."

Премудра Матір ще раз звернулася до Бога Отця, вказуючи на свого Сина: "Преславний Сотворителю вселенної! Ось - Вівтар і Офіра, милі для Твоїх очей (Малахія 3, 4). З цієї години, о Господи, глянь милосердно на людський рід! І поскільки ми заслужили на Твій гнів, тепер пора, щоб Ти був умиротворений в Твоєму Синові і моєму. Нехай Твоя Справедливість зараз відпочине, а милосердя - буде прославлене! Бо ж для цього Слово зодягнуло себе в подобу грішної плоті (Рим. 8,3), і стало Братом смертних і грішників (Филип. 2, 7). У цьому праві я визнаю їх за братів, і заступаюся за них із глибини моєї душі. Ти Господи вчинив мене Матірю Твого Єдинородного без жодної моєї заслуги, бо така гідність є вище всіх заслуг сотворіння. Але частинно людям я завдячую це незрівнянно благодатне щастя; бо через них я є матірю Слова, що стало чоловіком і Відкупителем їх усіх. Я не відійму їм моєї любові, ні не опізню мою поміч і увагу для їхнього спасення. Прийми, предвічний Боже, мої побажання і прошення як такі, що є тобі приємні і годяться із Твоєю Волею."

Матір Милосердя заговорила і до смертних: "Будьте утішені, ви - недужі, і возвеселіться ви, засмучені; піднесіться ви, упавші; відпічніть ви, стривожені. Нехай праведні задоволяться і Святі - возрадуються.! Хай Небесні духи наново возликують; хай отримають нову надію Патріярхи і Пророки в аді! І нехай усі покоління хвалять і величають Господа, Котрий поновлює свої чуда! Прийдіть, прийдіть ви, убогі; підступіть без страху ви, маленькі; - бо в Моїх руках Я ношу Льва, що став Ягнятком, - Всевишнього, що зробив себе слабеньким; Непобідимого, що усмирив себе. Прийдіть, щоб взяти життя; спішіть, щоб дістати спасення; наближтеся, щоб мати вічний мир ... Бо Я маю це все для всіх, і воно дасться вам задаром, і перейде до вас без зажалування. Не будьте повільні і отяжілі серцем ви, людські діти! І Ти, о найсолодша радосте моєї душі, позволь мені дістати від Тебе той поцілунок, якого прагнуть усі сотворіння. " Тут преблагословенна Мати підставила своє невинне личко, щоб прийняти пестощі від Божого Дитяти, котре також бажало їх від своєї Непорочної Мами.

Небеса ніби спорожніли від своїх мешканців, бо весь Небесний Двір вибрався до Вифлеємської печери, щоб поклонитися Воплоченому Сотворителю: "Слава Богові на Небі і мир на землі - людям Його уподобання" - дзвеніло в вишині новим Ангельським гимном.

Вже був найвищий час, щоб пробудити святого Йосифа від сну, повного Небесних видінь. Бо як Богом вибраний Опікун Воплоченого Слова, він мав право першим наблизитись до Божого Дитятка. Він впав на коліна перед Ним, обцілував маленькі ніжки із сльозами радості й захоплення і, напевно був би відійшов з життя, якби Бог не додав йому сил. Тоді Марія вперше попросила дозволу у свого Сина підвестися з колін, і з поміччю святого Йосифа сповила і одягнула

Немовлятко. Його поклали на постіль із сіна і соломи в тих самих кам'яних яслах для худоби. Згідно із Божим призначенням із сусіднього поля прибіг віл, що не гаючись, причвалав в печеру, де вже був ослик, яким Свята Родина прибула з Назарету. Цариця Неба і землі віддала їм наказ по своїх силах вшанувати їхнього Сотворителя. Смирні тварини послухали свою Володарку і лягли біля ясел, огріваючи Дитятко своїм диханням. Ось так сповнилося древнє пророцтво: "Віл знає господаря свого, а осел - ясла пана свого. Ізраїль же не пізнав Мене, і нарід Мій не зрозумів."

Слова Цариці

Моя доню, якщо би люди тримали свої серця свобідними, і якшо би вони справедливо і серйозно застановились над цим великим таїнством ласкавості Найвищого до людей, це був би потужний засіб, щоб вивести їх на стежку життя і піддати діянню любові з боку їх Сотворителя і Відкупителя. Бо оскільки люди мають здатність мислити, (щоб тільки захотіли ужити свою волю для шанобливого обходження з цим великим таїнством), - яким треба бути закаменілим, щоб не розчулитись при виді того, як їх Бог стає людиною, упокореною в нужді, погордженою, незнаною, - як Він приходить в світ у печері, лежить в яслах в оточенні примітивних тварин, захищений тільки убогою Матірю, відкинутий глупою зарозумілістю світу? Хто ж тоді посмів би любити марноту і гордість, що їх своїм поведенням Сотворитель Неба і землі явно зневажає і осуджує? Ніхто не може погорджувати покорою, бідністю і злиднями, котрі Господь полюбив і вибрав для себе, як найбільш придатні засоби для навчання вічного життя. Мало є таких, що зупиняться, щоб розважити цю істину і приклад. І по вині цієї негідної невдячності тільки нечисленні люди пожинають плоди цих величних таїнств.

Проте, якщо такою великою була поблажливість Мого пресвятого Сина, що так обильно наділив тебе своїм світлом і знанням про ці безмірні благословення, обдумай добре, як тісно тобі треба співпрацювати із цим світлом, щоб ти могла дорівняти цьому зобов'язанню, Я пригадую тобі і умовляю тебе: забудь все, що від землі, і згуби її із свого поля зору; не шукай нічого і не в'яжися нічим, за винятком того, що поможе тобі відійти і відлучитися від світу і його жителів. Так щоб із серцем, звільненим від усякого земного прив'язання, ти нагнула себе до прославляння в ньому таїнств убожества, покори і Божественної любові Воплоченого Слова. Із Мого приміру навчись пошани, страху і уважності, з якою ти мусиш трактувати Його, пам'ятаючи, як діяла Я, коли Його носила на руках. Іди за Моїм прикладом кожного разу, коли приймаєш Його у твоє серце в Пресвятій Тайні Євхаристії, де міститься той самий Богочоловік, що народився з Мого лона. У цій Пресвятій Тайні ти одержуєш і посідаєш Його так само реально, і Він перебуває в тобі так само правдиво, як і Я посідала Його і бесідувала з Ним, тільки - іншим способом.

Бажаю, щоб ти навіть доходила до крайності у цьому вшануванні і святому остраху. І хочу, щоб ти прийняла до відома і переконалась, що вступивши в твоє серце у Пресвятій Тайні, твій Бог просить тебе тими ж словами, котрі ти записала, як звернуті до Мене: "Стань, як я." І Його прихід із Неба на землю, і Рождество в покорі і бідності, і Його життя і смерть у них, що дають такий рідкісний зразок зневаги до світу і його облуди; і знання, які ти дістала про Його поведінку і зглибила завдяки Богом дарованій тяму­чості, - всі ці речі повинні бути для тебе живими голосами, які ти маєш слухати й записувати в нутрі твого серця. Всі ці привілеї були даровані тобі, щоб ти сумлінно і вичерпно ужила свої природні благословення, і щоб ти зрозуміла, якою вдячною ти мусиш бути Моєму пресвятому Синові і Господеві, і як ти мусиш змагати до того, щоб відплатити за Його доброту з таким переконанням, як ніби Він зійшов із Неба лише, щоби тебе одну відкупити, як ніби лише для тебе одної Він встановив всі свої тайни і доктрини в святій Церкві.

ПОКЛОНІННЯ ПАСТИРІВ. ОБРІЗАННЯ.

Ангели вже відсвяткували Рождество Бога, що став чоловіком в забутому вертепі біля воріт Вифлеєму. Тепер слід було занести цю радісну новину усім достойним людям. Архангел Михаїл зійшов у ад до святих Патріярхів і потішив їх, що Єдинородний від Предвічного Отця тільки-що прийшов у світ і зараз спочиває, смиренний і лагідний, як вони то віщували, між двома тваринами. А від імені благословенної Божої Матері він окремо привітав Її батьків, Йоакима і Анну, звістивши, що їх Доня зараз тримає в обіймах Желанного народів і Того, за ким тужили всі Патріархи і Пророки. Для аду це був день великої радості й надії. Від інших ангелів дістала повідомлення свята Єлисавета з маленьким шестимісячним, але премудрим Йоаном. При цій новині обоє припали до землі і поклонились в духу і правді (Йоан 4, 23) своєму Богові, що стався чоловіком. А дух дитяти ще більше розпалився, ніж у пророка Іллі. Присутні ангели були захоплені завзяттям хлопчика, що був назначений, як майбутній Предтеча Месії. Святий Йоан і його мати попросили через Небесних післанців, щоб наша Цариця від їх імені поклонилась своєму пресвятому Синові, і пожертвувала Йому їх служіння. Що Вона негайно й учинила.

Серед вибраних Небом були й місцеві пастухи, що пасли свої стада. Вони заслужили на цю ласку, бо були покірного серця, бо хоч бідні і зневажувані світом, були праведними ізраїльтянами, які тужили за Месією і залюбки про Нього розмовляли у своєму колі. До таких, як вони, порівнював себе Бог у вислові, що добрий Пастир знає своїх овець, а вівці - знають Його. Ось їм і з'явився сам архангел Гавриїл. ...Велике сяйво огорнуло їх; вони завмерли з переляку. Тоді Небесний князь звернувся до їх гурту: "Ви, чесні люди, не бійтеся; бо я звіщаю вам велику радісну новину, а саме, - що нині для вас у місті Давида народився Відкупитель Христос, наш Господь. А на знак правди цього я виявляю вам, що ви знайдете Немовля у пеленках, положене у ясла."

Як тільки він скінчив, перед очами пастухів з'явилась сила Небесного війська; і ніч загомоніла ангельським гимном: "Слава Богові на висотах, і на землі - мир людям Його уподобання."

Як усе замовкло, - а сталася подія у четверту годину ночі, - пастухи всі разом затужили, щоби ствердити правдивість тої вісті. Тому що вони були простодушні, не зіпсуті світськими звичаями, їх не вразила позірна недоречність, щоб цар Ізраїлю мав прийти на світ в нужденних яслах. З усіх сил вони поспішили до Вифлеєму. У печері вони знайшли Марію, Йосифа і Немовлятко в яслах. Як тільки Немовлятко повернуло до них своє променіюче личко, їх серця умить перемінились. Божа любов дала їм себе пізнати, -піднесла їх душі до нового стану ласки і святості, до взнеслого розуміння тайн Воплочення і Відкуплення людського роду.

Всі разом упали на землю і вклонилися Слову, що стало плоттю. Вже - не як неосвічені простолюдці, а як мудрі і кмітливі люди, - вони славили Його, визнавали й величали, як правдивого Бога й чоловіка, як Обновителя і Відкупителя людського роду. Пресвята Матір Дитятка бачила все, що діялось і зовні, і в глибині їх сердець, як на очах у Неї звершуються пророцтва і тайни Святого Письма. А тоді, як знаряддя Святого Духа і повноважна намісниця Божого Немовлятка, промовила до пастирів з повчанням і просьбою, щоб вони любили Найвищого і вірно Йому служили. Розмова точилася довший час, і було видно з їх відповідей, що вони зрозуміли багато Божих тайн.

Пастухи перебули в печері від світанку аж до середини дня. Наша Цариця нагодувала їх і вони відійшли повні потіхи і Божої ласки.

Пречиста Діва вирішила, що прийшла пора, щоби святий Йосиф, прибраний батько Месії, теж удостоївся честі потримати в обіймах новонародженого Сина Божого. Вона звернулася до нього так: "Мій мужу і моя поміч, прийми в твої руки Сотворителя Неба і землі, і втішайся Його любим і милим товариством, щоб мій Господь і мій Бог насолодився і, щоб ти подякував Йому твоєю вірною службою. Візьми до себе Скарб Бога Отця, і май свою частку у цьому благословенні для людського роду." А в духу Вона промовила до Немовлятка: "Найсолодша Любове моєї душі і Світло моїх очей! Спочинь на руках Йосифа, мого приятеля і дружини; підтримай милу бесіду із ним, і прости мені мої недоліки. Дуже мені тяжко є розстатися з Тобою навіть на одну мить, але я хочу без заздрості поділитися Добром, яке отримала, з усіми, хто цього вартий." Її найвірніший муж вклонився до землі і відказав: "Пані і Володарко світу, моя Дружино. Як можу я, будучи таким невартісним, наважитись тримати у руках Бога Самого, перед Котрим дрижать підпори Небес (Йов 26, 11)! Як може негідний червячок мати смілість прийняти таку захоплюючу ласку?! Я ж тільки порох і попіл! Але Ти, Пані, допоможи мені в моїй негідності, і попроси Його Величність милостиво глянути на мене і через Його ласку вчинити мене вартим."

Він так сильно бажав потримати в обіймах Немовлятко Бога, і так цього боявся, що його душа водночас переповнилась і любовю, і вірою, покорою, і найглибшою пошаною до Нього. Із тремтінням Йосиф впав на коліна, щоб прийняти Його з рук Пресвятої Матері, а з його очей полились рясні сльози радості і щастя. Божественне Дитя ласкаво глянуло на прибра­ного батька і обновило його душу надщедрими Небесними дарами. Захоплений новими благосло­веннями, святий Йосиф воздав честь Богові в похвальних гимнах. А як потім Дитя переходило з його рук в обійми Пресвятої Матері, обоє були на колінах. Це стало в них незмінним правилом: приймати Господа лише навколішках. І до місця Його спочинку свята пара завжди приступала, віддаючи три коліноприклонення, цілуючи землю, і збуджуючи у душі акти найбільшої покірності й пошани.

Пречиста Діва заохочувала ці прояви царського вшановування пресвятого Дитятка, бо Її серденько умлівало, коли Вона уявляла собі майбутні страждання Спасителя. Марія ж докладно знала, які муки колись перенесе Її маленька ніжна Дитинка. Це була частина Її великого мучеництва, яке тривало тридцять і три роки.

Тимчасом постало питання, чи завдавати Божому Немовляті перший великий біль: чи виконати на Ньому загальний ізраїльський закон обрізування хлопчиків на дев'ятий день від їх народження. Бо, з одного боку, як наша Цариця досконало знала, Її пресвятий Син прийшов, щоб пошанувати і ствердити Закон, щоби йому підкоритись, щоби терпіти за людей. Знов, з іншої сторони, Її материнська любов і жаління Дитинки підповідали Їй, що Боже Дитя можна сміло вийняти з­під того закону, бо на Нього не перейшов первородний гріх Адама. У своїй скромності і покірності, лише задля заощадження власних переживань Марія не сміла докучати Найвищому лишніми запитаннями. А Небеса мовчали.

Отже вийшовши з молитви, Пресвята Марія від себе попросила святого Йосифа приготувати все потрібне для ритуалу. Мовляв, на Її думку, по закону настав час для обрізання; і оскільки вони не дістали інакших наказів, закон, як здається, треба виконати. Ще Вона сказала, що вони обоє у відповідь на незмірні Божі ласки мають більший обов'язок чинити приємність Найвищому і точно сповняти Його приписи, - і ретельніше дбати про добробут свого пресвятого Сина, ніж роблять це інші люди. Святий Йосиф погодився, що без інакшого наказу він бажає у всьому присто­суватися до Божої Волі, що записана в Законі; що хоч Воплочене Слово як Бог, не є підлегле Законові, Воно тепер зодягнулось в людське тіло і, як найдосконаліший Учитель і Спаситель, - напевно бажає співділати із Законом нарівні з другими людьми. А тоді він запитав свою Дружину, як слід провести це обрізання.

Пресвята Марія відповіла, що - так само, як другі люди чинять. Лише побажала сама тримати Дитятко під час обрізання, не передаючи Його в чужі руки. Просила теж, щоб мати під рукою лікарство для вгамування болю, і кришталеву чи скляну посудину для збереження священної реліквії від Обрізання Божественного Немовлятка. Тимчасом передбачлива Мати приготувала льняну тканину, аби зібрати священну кров, що вперше мала пролитися за наше спасення. Ні одна краплина не сміла загубитись на землі. І - повідомила священника, щоби прийшов в яскиню для здійснення приписаного обряду.

Тим часом вони стали радитися, як назвати Дитятко. І святий муж сказав: "Моя Пані. Коли святий ангел Найвищого повідомив мене про цю велику тайну, він також сказав мені, що Твій пресвятий Син повинен називатися ІСУС." Божа Мати відповіла: "Те ж саме ім'я було виявлено мені, коли Він одягнув плоть у моїм лоні. Отже тому, що ми отримали це ім'я від Найвищого устами Його святих ангелів, годиться, щоб ми у покірній пошані підчинились прихованим і незбагненним рішенням Його безмежної Премудрості, - щоб надати його моєму Синові і Господеві, і назвати Його іменем ІСУС." Це ім'я ми об'явимо священникові для запису в реєстраційну книгу обрізаних дітей."

Під час наради Марії і Йосифа безліч ангелів у видимій постаті зійшли з висоти, одягнуті в сяючу білу одежу з прегарними червоними вишивками на ній. Заквітчані вінками, з пальмовими вітками в руках, вони ясніли більше від багатьох сонць. Але ще сильніше променіли відзнаки на їх грудях; на кожній було викарбуване солодке ім'я ІСУС. В печері ангели поділились на два хори , з Архангелами Михаїлом і Гавриїлом на чолі. У них обох в руках були великі значки з написаним на них святим іменем ІСУС. Оба князі виступили вперед, перед свою Царицю і промовили: "Пані, це є Ім'я Твого Сина, що перед віками було записане в Божому Умі, і котре благословенна Тройця дала Твому Єдинородному Синові і нашому Господеві, як знак спасення для цілого людського роду, рівночасно поставивши Його на трон Давида. Він буде на ньому царювати, каратиме своїх неприятелів і затріюмфує над ними, вчинивши із них собі підніжок, і видаючи на них засуд. Своїх приятелів Він правицею своєю піднесе до слави.

Але те все трапиться коштом терпінь і крові. І навіть зараз Він має її пролити, дістаючи оце ім'я, бо воно -ім'я Спасителя і Відкупителя. Це буде початком Його терпінь у послуху для Волі Його Предвічного Отця. Ми всі маємо прибути, як прислуговуючі духи Найвищого, назначені і післані Пресвятою Тройцею, щоби служити Єдинородному від Отця і від Тебе у всіх таїнствах і святощах Закону милосердя. Ми маєм супроводити Його і прислужувати Йому, аж поки Він переможно зійде до Небесного Єрусалиму і відчинить браму Небес. Після того ми утішимось особливою славою, окремо від інших благословенних, що не дістали такого доручення."

Священник із двома помічниками прибули до яскині Рождества. Дикість місця їх приголомшила. Але привітність, скромність і маєстатичність нашої Цариці перемінила їх настрій. Не знаючи причини, священник відчув захоплення й повагу до такої незвичайної особи. А як він глянув на личка Марії і Дитятка у Її руках, ніжні почуття сповнили його душу; він не переставав ливуватись, наскільки невідповідним для них виглядало це убоге й понуре довкілля. Врешті священник приступив до виконання свого обов'язку і обрізав

Дитятко, правдивого Бога і чоловіка. В той час Син Божий з великою любовю у духу жертвував Богові Отцю три офіри такої надзвичайної ваги, що кожної зокрема було би досить для Відкуплення тисячі світів. Перша: що Він, будучи невинним і Сином правдивого Бога, знизився до становища грішника (Фил. 2, 7), підкорившись обрядові і Законові, які були встановлені, як засіб від первородного гріха, отже Його не стосувались (II Кор. 5, 21). Друга: що Він забажав витерпіти болі обрізання, котрі Він повністю, як людина, відчував. І третя: та гаряча любов, з якою Він почав проливати свою Кров за людський рід, сердечно дякуючи Предвічному Отцеві, що вчинив Його спосібним терпіти задля Божої слави.

Бог Отець милостиво прийняв цю молитовну жертву свого Сина і, мовлячи по-людськи, почав вважати надолуженою задовженість людини перед Ним. Цими першими овочами свого віддавання крові Воплочене Слово дало запоруку, що Воно всю її проллє, аби звершити Відкуплення і вигасити довг синів Адама. Всі ці відрухи в душі Єдинородного Пресвята Мати відчувала й розуміла. Як і всі діти, Божественне Дитя плакало, коли його торкався грубий кремінний ніж. І Матір плакала, тримаючи Його в обіймах, і витираючи Кров рушничком. Але не тільки через біль плакало Боже Немовля. В своїй завершеній премудрості воно предвиджувало і переживало майбутню твердосердість смертних при виді Його грядущих страждань.

І ось, священник запитав, як назвати Дитятко. Пречиста Діва, завжди уважна стосовно честі Її мужа, негайно вказала на святого Йосифа. А Йосиф звернувся до Дружини з подібною пошаною, і дав Їй зрозуміти, що як він гадає, це миле Ім'я повинно вперше прозвучати з Її уст. І враз, за Божим натхненням вони обоє рівночасно промовили: "Ісус - Його ім'я." Священник відмітив: "Батьки однодушно згодилися, і велике це ім'я, яке вони дають дитині." Він записав ім'я в реєстраційну книгу. А записуючи, заливався рясними сльозами, сам дивуючись, чому. І накінець сказав: "Я переконаний, що це дитя стане великим Пророком Господа. Дуже старайтесь, виховуючи його. І скажіть мені, як я міг би вам допомогти." Пресвята Марія і Йосиф покірно подякували священникові і попрощались з ним, пожертвувавши в дарунку свічки та інші речі.

Пресвята Родина лишилась сама. Марія і Йосиф із сльозами радості обговорювали цю подію і величали Господа. Дбайлива Матір прикладала лікарство до рани, нанесеної ножем святому Немовляткові, і не випускала Його із своїх обіймів день і ніч, аж поки рана не загоїлась. Бо в Непорочної Матері почуття любові до власної Дитини було незрівнянно сильнішим від кожної земної материнської любові. Таке надолуження належалось чутливому серденьку маленького Ісуса, якого у житті чекали страшні муки і хресна смерть.

Слова Цариці

Моя доню, хочу, щоб ти уважно поставилась до дарованої тобі ласки, при якій ти довідуєшся про дбайливу опіку і увагу, котрих Я не щадила для Мого пресвятого і наймилішого Сина в щойно описаних таїнствах. Найвищий подає тобі це особливе світло не для задоволення цікавості, але - щоб ти Мене наслідувала в усіх цих речах, як вірна прислуга, щоб воздавала Йому подяки за Його труди у тій же мірі, в якій ти удостоїлася їх пізнати. Отже подумай, найдорожча, про ту малу віддачу, яку повертають смертні за любов Моєму Синові і Господеві, про те, як навіть Його вірні не пам'ятають, що треба дякувати. Візьми собі таке завдання відповідно до твоїх немічних сил, щоб надолужувати за цю тяжку образу, кохаючи Його, дякуючи Йому, і прислуговуючи Йому з усіх сил за всіх інших людей, що цього не роблять. Для цього ти мусиш бути ангелом у жвавості, найзавзятішою і точною у всіх оказіях; мусиш умерти для всіх земних речей, усуваючи і руйнуючи всі людські нахили, підносячи крила любові до тих вишин, котрі тобі визначив Господь.

Ти трохи розумієш, як зворушує і будує душу запам'ятовування діянь, які вчинив Мій пресвятий Син. Будь вдячною за те, хоч ти не можеш забагато скористати із світла, що тобі дається. Але щоб ти ще більше боялась забувати, Я, зокрема, розкажу тобі таке: Святі у Небі, що при Божественному світлі усвідомили собі ці тайни, не виходять з дива, чому вони під час свого земного життя не звертали на них більшої уваги. І якщо би вони могли відчувати там біль, то дуже переживали би за свою повільність і недбайливість, коли як слід, не цінили діла Відкуплення, і не уміли наслідувати Христа. Всі ангели і Святі, маючи недоступну для смертних проникливість, дивуються, якими жорстокими є людські серця для себе і для Христа, їх Відкупителя. Люди не мають співчуття ні для терпінь Господа, ні для власних терпінь, які самі на себе накликають. Коли осуджені пізнають з огірченням, котре ніколи не минає, свою жахливу непам'ятливість і байдужість до діянь Христа, їх Спасителя, - то їх розгубленість і відчай стають такими нестерпними, що самі по собі є карою понад усяке поняття; бо аж тоді вони чітко бачать всю щедрість Відкуплення, котрим погордили. Почуй, моя доню, і прихили вухо до цих порад і незмінних правил для вічного життя. Очисти твої здібності від уяви і прив'язань людських сотворінь, і поверни всю силу твого серця і душі до тайн благословень Відкуплення. Займися ними без останку, обдумуй і зважуй їх. Дякуй за них так, якби ти лише одна була на світі, якби їх було здійснено для тебе одної; і дякуй за кожну людську істоту зокрема. Так ти знайдеш життя і дорогу до життя, на якій ти не зможеш згубитись; навпаки, знайдеш на ній світло для твоїх очей і правдивий мир.

Бібліотека » Церква » Духовна література » "Містичне Місто Бога" (Преподобної Мати Марії від Ісуса з Аґреди (1602-1665))
Сторінка 4 з 10«123456910»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика