Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 4«1234»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської (Боже Милосердя)
Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:40 | Повідомлення # 11
Другий зошит

СХИЛІМОСЬ ПЕРЕД БОГОМ
Вільно, 24 листопада 1935 року

О Пресвята Трійце, в якій міститься внутрішнє життя Бога Отця, Сина і Святого Духа, одвічна радосте, незбагненна глибочінь любові, що спливає на всі створіння й ощасливлює їх, честь і хвала Твоєму імені на віки вічні – амінь. Коли пізнаю Твою велич і красу, о мій Боже, тішуся невимовно з того, що Господь, якому я служу є таким великим. З любов’ю і радістю сповняю Його святу волю і, чим краще Господа Бога пізнаю, тим палкіше прагну Його любити. Палить мене прагнення любити Його щораз більше.
ЗАГАЛЬНІ МІРКУВАННЯ (щодо майбутнього згромадження)
Не буде величавих будівель, а лише невеликий костелик і при ньому маленьке згромадження; мале коло осіб, не більше десяти. Окрім цих, дві особи будуть ззовні полагоджувати різні потреби згромадження й обслуговувати костел. Не носитимуть чернечого вбрання, складатимуть обіти, але звичайні, і підпорядковуватимуться безпосередньо настоятельці, яка буде жити в затворі. Кожний дім буде незалежний від іншого, хоча статутом, обітами і духом вони будуть із собою якнайтісніше поєднані. Кожний дім підпорядковуватиметься місцевому єпископові.
Кожна черниця житиме в окремій келії, але зберігатиметься спільність життя: будуть сходитись на молитви, споживання їжі і відпочинок. Сестра, яка складе довічні обіти, вже ніколи не побачить світу, навіть через грати. Вони будуть завішані темним сукном. Навіть у розмовах вона буде дуже обмежена. Стане ніби мертвою: світ не розумітиме її, а вона – світу. Вона повинна стояти між небом і землею та неустанно благати Бога про милосердя для світу і силу для священиків, щоби – при всіх небезпеках світу – вони залишалися бездоганними, і їх слова не лунали надаремно. Таких сестер буде небагато, але це будуть героїчні душі. Вони повинні накласти на себе печать, якою Він був позначений, а саме: страждання й погорда. Кожна прямуватиме до граничного самозречення і покори. Сестра, котра відзначиться тими чеснотами, зможе керувати іншими сестрами.
Коли ввечері я вела в келії свої записи, пролунало: "Не виходь з цього згромадження, май до себе милосердя. Тебе чекають великі страждання". Обернувшись у той бік, звідки було чути голос, я нічого не побачила і продовжувала писати. А потім почувся шум і слова: "Як вийдеш, знищимо тебе. Не муч нас". Я озирнулась і побачила багато гидких потвор. Коли подумки зробила знак хреста, вони відразу щезли.

СВЯТИЙ ВЕЧІР, 1935 рік

З самого ранку мій дух був заглиблений у Богові. Його присутність проймала мене наскрізь. Перед вечерею я зайшла на хвильку до каплиці, щоб біля стіп Господа Ісуса поділитись просфорою з тими, хто далеко, кого Ісус дуже любить, і котрим я багато чим завдячую. Коли подумки ділилась просфорою з певною особою (можна припустити, що це був професор Сопоцько), почула: "Його серце є для Мене небом на землі". Як я виходила з каплиці, в одну мить огорнула мене Божа всемогутність. Я зрозуміла, як сильно Господь нас любить. Якби ж то душі хоч частково могли те збагнути!


РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Під час Різдвяної Служби Божої після святого Причастя я почула: "Я завжди у твоєму серці. Не лише тоді, коли ти приймаєш Мене у св. Євхаристії, але завжди". Я була сповнена великої радості впродовж цих свят.
О Пресвята Трійце, Предвічний Боже, моя душа потопає в Твоїй красі. Віки ніщо перед Тобою. Ти завжди той самий. Яка незмірна Твоя велич. Ісусе, що є причиною того, що, приховуючи свою Велич, Ти зійшов із престолу неба і перебуваєш з нами? Відповів мені Господь: "Доню Моя, привела Мене любов, і любов Мене тримає. Якби ти тільки знала, яку велику заслугу і нагороду має один акт чистої любові до Мене, то вмерла би з радості. Кажу це для того, щоби ти неустанно єдналась зі Мною в любові, бо це – мета життя твоєї душі. Цей акт грунтується на акті волі. Знай, що чиста душа є покірною. Коли ти принижуєшся і самовинищуєшся перед Моєю величчю, тоді Я невідступно перебуваю коло тебе з своїми ласками, використовую свою всемогутність, щоби вивищити тебе".
Коли сповідник казав мені відмовити за покуту "Слава Отцю", це забирало мені багато часу. Я не раз починала, але не могла закінчити, бо мій дух єднався з Богом. Інколи помимо моєї волі я знаходжусь у полоні Божої всемогутності, поринаю цілковито в Нього і тоді не знаю, що довкола мене діється.
Одного разу я раптом побачила Господа Ісуса Христа у всій Його величі. Він сказав мені: "Доню Моя, якщо ти хочеш, то Я цієї ж миті створю новий світ, гарніший від теперішнього. І ти проживеш у ньому решту своїх днів". Я відповіла на це: "Не бажаю жодних світів. Прагну Тебе, Ісусе, прагну любити Тебе такою любов’ю, якою Ти мене обдаровуєш. Єдиного благаю: зроби моє серце спроможним любити Тебе. Дуже дивуюся, мій Ісусе, що Ти ставиш мені таке запитання. Бо що мені з цих світів, хоч би й тисячу Ти дав мені, що мені з того. Знаєш добре, Ісусе, що серце моє вмирає з туги за Тобою. Все, окрім Тебе, є ніщо для мене". Якось, коли смертельно занедужала одна з наших сестер, зібралося усе згромадження. Серед присутніх був і священик, котрий дав хворій останнє розгрішення. І в цей момент я побачила силу-силенну духів темряви. Забувши, що перебуваю в гроні сестер, я негайно схопила кропило і зросила свяченою водою нечисту силу. Вона відразу щезла. Однак, коли ми перейшли в їдальню, мати-настоятелька зробила мені зауваження, що я не повинна була з присутності священика кропити хвору свяченою водою. Це належить до його компетенції. Я прийняла це нагадування в дусі покути, але велику полегшу приносить умираючим свячена вода.
Одного ранку мати-настоятелька повідомила, що Мати Генеральна відправляє мене у Варшаву. В останній вечір перед від’їздом одна сестра, вже старша за віком, відкрила переді мною свою душу. Розповіла, що кілька років переживає душевні муки, їй здається, що всі її сповіді недійсні. Вона має сумніви, чи Господь Бог їй пробачив. Я її запитала, чи коли-небудь вона говорила про це сповідникові. Вона відповіла, що вже багато разів казала йому про це. На її сумніви сповідники відповідали, щоби вона заспокоїлась. Однак вона і надалі важко страждає, ніщо не приносить полегкість. Я їй порадила дослухатись до слів сповідника і бути цілковито спокійною, бо це, напевно, є спокуса. Проте зі слізьми в очах вона благала, аби я запиталася в Ісуса Христа, чи Він їй пробачив і чи її сповіді є дійсними. На це я їй з запалом відповіла: "Спитайтеся, сестро, самі, якщо не вірите сповідникам". Вона вхопила мене за руку і не хотіла відпустити, поки я не пообіцяю помолитись за неї і розповісти, що мені Господь про неї скаже. Вона плакала гірко і не відпускала мене, кажучи: "Знаю, що Господь Ісус Христос промовляє до вас, сестро". Не маючи змоги вирватись від неї, я пообіцяла, що помолюсь за неї. Увечері я почула: "Скажи тій сестрі, що її недовір’я болючіше ранить Моє Серце, ніж гріхи, що вона їх учинила".
Коли я їй це передала, вона розплакалася, як дитина, і велика радість увійшла в її душу.

22 березня 1936 року

Приїхавши у Варшаву, я зайшла у малу капличку, що була на першому поверсі будинку, де жили сестри, щоби подякувати Господу за щасливу подорож. Просила в Господа допомоги і благодаті у всьому, що мене тут чекає. Покладаюся у всьому на Його святу волю. І тоді пролунало: "Нічого не бійся. Всі труднощі послужать тому, щоби збулася Моя воля".
Коли я прибула у Валендів, одна з сестер, вітаючись, сказала: "Тепер, коли ви до нас приїхали, все буде гаразд". Я її спитала: "Чому ви так говорите?". Вона відповіла: "Відчуваю це в душі". Ця особа повна простоти і дуже мила Серцю Ісуса. В тому домі справді була велика матеріальна скрута. Не буду зараз про все це згадувати.
Сповідь. Готуючись до сповіді, я звернулась до Господа Ісуса Христа: "Ісусе, благаю, промов до мене устами цього священика. Нехай він скаже мені щось про Милосердя. Це буде для мене знаком, адже він нічого не знає про те, що Ти, Ісусе, вимагаєш від мене заснувати згромадження Милосердя". Коли я приступила до сповідальниці і розпочала звірятись з гріхів, священик мене перервав і почав розповідати про велике Боже Милосердя. Та так наголошував на ньому, як я ще ніколи не чула. Питався, чи знаю, що Господнє Милосердя є понад усі Його діла, є вінцем Його справ? Я вслухалася в слова, що їх Господь промовляв устами того священика. Хоча ані словечком не обмовилась про своє внутрішнє життя, а лише відкрила свої провини, священик сам розповів, що діється в моїй душі і зобов’язав мене бути вірною Божим натхненням.
Квітна неділя. В ту неділю в особливий спосіб я переживала почуття Найсолодшого Серця Ісуса, дух мій був там, де перебував Ісус.
Була квартальна сповідь. Мене знову підганяла якась внутрішня сила не відкладати далі тієї справи, яку мені доручив Ісус Христос. Я розповіла про все сповідникові, отцеві Буковському і сказала, що не можу більше зволікати. Отець відповів: "Сестро, це – ілюзія. Ісус Христос не може цього вимагати. Ти склала вічні обіти. Все це – омана. Ти вигадуєш якусь єресь і кричиш до мене майже на повний голос". Я спитала: "Усе є оманою?".
–Так, усе.
–То ж як мені чинити надалі?
–Не можна керуватись жодним натхненням. Не звертай жодної уваги на голос у душі. Намагайся добре виконувати свої обов’язки, зовсім не думати про ці речі і жити, не зосереджуючись на них.
–Гаразд. Досі я чинила згідно з власним сумлінням. А тепер зроблю так, як ви наказуєте,
–Якщо тобі Ісус Христос знову щось скаже, то прошу мене повідомити, а самій не можна нічого робити.
–Добре. Старатимусь бути послушною.
І звідки взялась у отця така суворість?
Коли я відійшла від сповідальниці, то цілий рій думок гнітив мене. Навіщо бути щирою? Адже те, що я розповідала, не є гріхом, отже, я не маю обов’язку говорити про це сповідникові. Або таке: як то добре, що не маю потреби зважати на своє єство, аби лише ззовні все було гаразд. Не мушу керуватись тими внутрішніми голосами, через які не раз терплю приниження. Тепер уже буду вільною. То знову якийсь дивний біль стиснув мою душу: не можна мені спілкуватись із тим, котрого так гаряче прагну? Котрий є усією силою моєї душі? І я почала волати: "До кого ж піду, Ісусе?". З моменту заборони сповідника у моїй душі запала густа темрява. То боюся почути якийсь внутрішній голос, аби не зламати накладеної заборони, то знову ж умираю з туги за Богом. Єство моє розтерзане. Не маю власної волі. Я повністю здалась на Бога.
У Великий Четвер моє страждання посилилось. Коли я приступила до розважань, то впала в свого роду вмирання. Не відчувала присутності Бога, але вся Його справедливість тяжіла наді мною: видавалося, ніби я розчавлена за гріхи світу. Сатана почав наді мною насміхатись: "Ось бачиш, тепер ти вже не будеш змагатись за душі. Глянь, яку маєш нагороду. Ніхто тобі не повірить, що Ісус щось вимагав від тебе. Дивись, як ти зараз страждаєш, а які ще муки доведеться зносити. Сповідник звільнив тебе від усього". Тепер я можу жити, як мені до вподоби, аби ззовні все виглядало добре. Ці жахливі муки терзали мене цілу годину.
Наближалася Служба Божа. Біль стиснув моє серце: то я повинна вийти з монастиря? А якщо отець назвав це єрессю, то я повинна відпасти від Церкви? І я закричала до Господа болісним внутрішнім голосом: "Ісусе, порятуй мене!". Проте жоден промінчик світла не проник у мою душу. Я відчуваю, що сили мене покидають, відбувається ніби відокремлення душі від тіла. Здаюся на Божу волю: "О, Боже, нехай станеться зі мною по волі Твоїй. Нема вже в мені нічого мого". Раптом мене огорнула Божа присутність і прошила наскрізь, до мозку кісток. Був то час прийняття святого Причастя. Відразу після нього я не відала, де я і що зі мною діється.
Тоді побачила Ісуса Христа таким, як на іконі. Він промовив: "Скажи сповідникові, що та справа є Моєю. Тебе ж використовую як мізерне знаряддя". Я відповіла: "Ісусе, не можу зробити того, що Ти мені велиш. Сповідник сказав, що все це є оманою. Не дозволено мені дотримуватися жодного Твого розпорядження. Прости мені, Господи, мушу слухатись сповідника. Знаєш, як страждаю через це, але що вдієш. Сповідник заборонив коритися Твоїм наказам". Ісус доброзичливо і з задоволенням вислухав, відтак промовив: "Про все, що Я тобі доручаю і говорю, завжди розповідай сповідникові. А виконуй лише те, на що одержиш дозвіл. Не тривожся і нічого не бійся. Я – з тобою". Душа моя наповнилась радістю. Всі думки, які мене мучили, розвіялись, а впевненість і відвага прийшли в мою душу.
Однак незабаром я пройнялась мукою, яку переносив Ісус на Оливній горі, і так тривало до ранку. В п’ятницю я переживала муку Ісуса, але вже в інший спосіб. У той день приїхав до нас отець Буковський. Якась дивна сила підштовхувала мене піти висповідатись і розповісти все, що трапилось і що Ісус мені сказав. Коли я розповіла йому, отець повівся зовсім інакше: "Нічого не бійся, сестро. Нічого поганого з тобою не трапиться – Господь Ісус Христос не допустить. Бог знайде спосіб здійснити цю справу. Прошу завжди бути такою простою і щирою і про все повідомляти Мати-Генеральну. А що стосується того, що я тоді сказав, то я вчинив так, аби перестерегти тебе. Омани бувають навіть у святих. До цього інколи може долучитись сатанинське нашіптування, а деколи воно й від нас самих. Отже, слід бути обережною. Чини далі так, як і досі. Бачиш, Господь за це не гнівається. Про деякі речі, що зараз трапились, можеш повторити постійному сповідникові".

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:41 | Повідомлення # 12
ПАСХАЛЬНА ЗАУТРЕНЯ
12 квітня 1936 року
Коли я зайшла в каплицю, мій дух потонув у Богові, єдиному моєму скарбі. Його присутність наповнила мене.
О мій Ісусе, Учителю і Провіднику! Скріпи і просвіти мене у важкі хвилини життя. Не сподіваюся допомоги від людей. В Тобі – уся моя надія. О Господи, допоможи, аби зі мною сталося те, що Ти задумав перед віками. Я готова за першим покликом сповнити Твою святу волю. О Боже, Ти знаєш, що я нічого не прагну, окрім Твоєї слави. О незбагненний Боже, Велич Твого милосердя перевершує всі людські та ангельські поняття. Всі ангели й люди є породженням Твого милосердя. Милосердя – це квітка любові. Бог – це любов, а милосердя – Його діло. В любові воно починається і в милосерді проявляється. На що не погляну, усе промовляє про Його милосердя. Навіть сама Божа справедливість свідчить мені про Його безмежне милосердя, бо справедливість випливає з любові.

Краків, 11 травня 1936 року

Я приїхала у Краків. Зраділа, що нарешті зможу здійснити те, що Господь Бог від мене вимагає. Коли все розповіла отцеві Андрашу, він відповів: "Молися, сестро, аж до свята Серця Ісуса і доповни молитву якимось умертвленням. У день цього свята дам тобі відповідь". Але одного дня я почула у душі: "Нічого не бійся, Я – з тобою". Після тих слів мене так щось підганяло, що я не чекала свята Серця Ісуса, а при сповіді заявила, що залишаю згромадження (Це означає, що вона виходить із згромадження Матері Божої Милосердя, аби заснувати нове згромадження, до чого спонукають її внутрішні натхнення). Отець відповів: "Якщо ти сама вирішила, то і відповідальність лягає на тебе. Йди тоді, сестро". Мене охопила радість.
Наступного дня мене раптово полишила Божа присутність, і непроглядна темрява огорнула душу. Я не змогла молитись. Тому, вирішила відкласти трохи справу, поки спочатку не порозуміюсь із священиком. Отець Андраш пояснив мені, що такі зміни часто відбуваються в душах, і це не є перешкодою до дій.
Коли про цю справу я поговорила з Матір’ю-Генеральною, то вона відповіла: "Сестро, ввіряю тебе Євхаристійному Ісусові в кивоті. Куди б не зрушила звідси, на те буде Божа воля".

РОЗМОВА З ОТЦЕМ АНДРАШОМ
червень 1936 року

"Знай, що все це дуже важко. Головним твоїм провідником є Святий Дух. Ми можемо лише покерувати тими натхненнями, але справжнім твоїм керманичем є Святий Дух. Ти можеш починати діяти, ти в стані це зробити. Я ні не забороняю, ні не наказую. Відповідальність лягає на тебе. Але в цій справі треба бути надзвичайно обережною і багато молитись. Та просити, аби Він просвітив і мене".
Під час Служби Божої, яку відправляв отець Андраш, я побачила Божу Дитину, котра мені сказала: "Жоден твій самовільний вчинок, як би багато зусиль ти в нього не вклала, не буде Мені до вподоби". Я зрозуміла цю залежність.
16 липня. Сьогодні провела цілу ніч у молитвах. Розважала про Господню Муку. Мою душу гнітила Божа справедливість. Рука Господня торкнулася мене.
Одного разу, йдучи коридором, я почула в душі слова: "Неустанно відмовляй ту вервицю, якої Я тебе навчив. Кожен, хто буде її відмовляти, удостоїться в годину смерті великого Милосердя. Священики подаватимуть грішникам ту вервицю, як останню надію. Яким запеклим не був би грішник, якщо хоч раз він змовить її, то здобуде ласку з безмежного Мого Милосердя. Прагну, щоб цілий світ пізнав Моє милосердя. Прагну уділяти невимовні милості тим душам, які вірять у Моє милосердя".
Якось я почула: "Моя доню, розголошуй по всьому світу незбагненне Моє милосердя. Бажаю, щоби свято Милосердя було захистком і притулком для усіх душ, а особливо для бідних грішників. У той день відкрите усе нутро Мого Милосердя. Виливаю цілісіньке море ласк на душі, які приступають до джерела Мого Милосердя. Той, хто висповідається і запричаститься, удостоїться повного відпущення провин і кар. У той день відкриті усі джерела, через які спливають Божі ласки. Нехай жодна душа не боїться наблизитись до мене, хоч би гріхи її були й багряні. Моє Милосердя настільки велике, що й протягом усієї вічності жоден розум, ні людський, ні ангельський, не осягне його. Все, що існує, зродилось із Мого Милосердя. Кожна душа стосовно Мене впродовж усієї вічності буде роздумувати про Мою любов і Милосердя. Встановлення свята Милосердя вимагає сама Моя природа. Я прагну, щоби його урочисто відзначали в першу неділю після Великодня. Людство не зазнає спокою, поки не звернеться до Джерела Мого Милосердя".
Я почула слова: "В твоєму серці – Моя постійна оселя. Незважаючи на твою нікчемність, я єднаюсь з тобою і забираю твою мізерність, а даю тобі Своє Милосердя. В кожній душі вершу Милосердя, і чим більший грішник, тим більше права має він на Моє Милосердя".

ВОСЬМИДЕННІ РЕКОЛЕКЦІЇ
20 жовтня 1936 року

Коли я увійшла в каплицю на короткотривалу адорацію, то спитала Господа, як я повинна відбувати реколекції. У відповідь почула: "Прагну, щоб ти уся перетворилась на любов і пломеніла, наче чиста жертва любові".
У перший день реколекцій прийшла до мене одна з сестер, котра приїхала скласти вічні обіти. Вона звірилась мені, що зовсім не має уповання на Бога, будь-що викликає в неї знеохоту. Я відповіла: "Добре, що ви мені про це сказали. Буду за вас, сестро, молитись". Я пояснила також, як сильно болить Господа маловірство, а тим більше вибраної душі. Вона сказала мені, що, склавши вічні обіти, буде зміцнюватись у вірі. Тепер знаю, що навіть вибрані душі, які вдосконалюються в чернечому чи духовному житті, не мають відваги повністю покладатись на Бога. А все тому, що мало душ усвідомило безмежне милосердя Бога, Його велику доброту.
Сьогодні мій Ангел-Хоронитель завів мене у провалля пекла. Це місце великих тортур, воно займає велетенський простір. Моїм очам відкрилися такі види мук: перша, яка, власне, і становить пекло, – це втрата Бога; друга – безперестанні докори сумління; третя – неможливість змінити цю долю; четверта мука – вогонь, який проникає в душу, але не нищить її. Це жахлива мука. Вогонь цей суто духовний, запалений Божим гнівом; п’ята мука – суцільна темрява, жахливий задушливий запах. Хоч панує темрява, та чорти і засуджені на вічні муки душі бачать одні одних та бачать усе зло інших і своє; шоста мука – постійне товариство сатани; сьома мука – жахливий відчай, ненависть до Бога, лайка, прокльони, блюзнірство. Ці муки усі засуджені переносять разом. Але на цьому ще не кінець. Є ще окремі муки, чуттєві. Чим кожна душа грішила, тим і терзається в такий жахливий спосіб, що й не описати. Є моторошні підземелля, провалля тортур, де одна мука різниться від іншої. Нехай кожний грішник знає: яким чуттям грішив, таким усю вічність буде і мучитись. Пишу це за наказом Бога, щоби жодна душа не могла викручуватися тим, що пекла нема, або що там ніхто не був і не знає, як там є.
Я, сестра Фаустина, за Божим наказом була в безодні пекла для того, щоб розповідати і свідчити, що пекло є. Я одержала від Бога розпорядження викласти все на письмі.
Чорти виявили до мене велику ненависть, але за Божим велінням мусіли бути слухняними. Те, що я описала, є лише слабким відбитком того, що я бачила. Одне зауважила, більше там є тих душ, котрі не вірили, що пекло існує. Коли я прийшла до пам’яті, то не могла оговтатись від жаху. Тому ще з більшою ревністю молюся за навернення грішників. Неустанно благаю в Бога милосердя для них. О мій Ісусе, я волію до кінця світу конати в найгірших муках, ніж Тебе образити найменшим гріхом. "Моя доню, якщо за твоїм посередництвом Я вимагаю від людей пошани до Мого милосердя, то ти перша повинна відзначатись тією вірою в Моє Милосердя. Вимагаю від тебе вчинків милосердя, котрі повинні випливати з любові до Мене. Завжди і всюди ти повинна виявляти милосердя до ближніх. Не можеш сторонитись цього, ані відмовлятись, ані виправдовуватись. Подаю тобі три способи вияву милосердя до ближніх: перший – вчинок; другий – слово; третій – молитва. В цих трьох різновидах міститься повнота милосердя, що є незаперечним доказом любові до Мене. Таким способом душа прославляє Моє милосердя. Так перша неділя після Великодня є святом Милосердя, але його слід доповнити вчинком. Я вимагаю вшановувати Моє милосердя урочистим святкуванням, віддаючи шану цій іконі, що була намальована. Через неї Я уділю душам багато ласк. Вона повинна стати нагадуванням вимог Мого Милосердя, бо не допоможе навіть найсильніша віра, якщо вона не підкріплена вчинками.
О мій Ісусе, Ти Сам підтримуй мене у всьому, адже Ти бачиш, яка я маленька, тому розраховую виключно на Твою доброту, Боже.

27 листопада 1936 року

Сьогодні духом я була в небі та оглядала ті невимовні красоти і щастя, що чекають нас після смерті. Бачила, як неустанно віддають честь і хвалу Богу усі створіння, та яке велике щастя міститься в Богові й проливається на них, ощасливлюючи їх. І всяка хвала та честь від ощасливлених істот повертається до джерела та входить у Божі глибини, а створіння контемплюють внутрішнє життя Бога, Отця, Сина і Святого Духа, котре ніколи вони не збагнуть і не осягнуть.
Те джерело щастя є незмінним у своїй сутності, проте є завжди новим. З нього струменить щастя для всіх. Розумію тепер св. Павла, який сказав: "Ні око не бачило, ні вухо не чуло і в людське серце не увійшло те, що Бог приготував для тих, хто Його любить".

9 грудня 1936 року

Завдяки великій турботі Матері-Генеральної, я виїхала сьогодні на лікування у Прондік, недалеко від Кракова, де перебуватиму три місяці. Погодившись на це, я повністю здалась, на Божу волю. З однаковою покорою прийму як одужання, так і смерть. Цілковито покладаюсь на Його безмежне милосердя. Дбаю лише про те, щоб моя любов до Нього була щораз глибшою і чистішою.
Мене відвезла сестра Хризостома. У виділеній мені окремій кімнаті живу як кармелітка. Лікар узяв мене під свою опіку. Мене оточують зичливі люди.

10 грудня 1936 року

Сьогодні я встала рано і ще перед Службою Божою, яка починається тут о шостій годині, провела медитацію. Після святого Причастя мій дух потонув у Богові, як у єдиному предметі своєї любові. Увесь день я почувала себе погано. Увечері я намагалась відправити Святу Годину, але не змогла, лише єдналася зі страждальним Ісусом. Моя кімната розташована поряд із палатою для чоловіків. Я не знала, що чоловіки такі балакучі. З ранку до пізньої ночі вони ведуть розмови на різні теми. Мій Ісусе, як мало ці люди говорять про Тебе. Про все, тільки не про Тебе, Ісусе. Сумно мені, коли я бачу ту велику байдужість і невдячність створінь. О мій Ісусе, прагну любити Тебе за них і своєю любов’ю винагородити Тобі!

11 грудня 1936 року

Сьогодні я не змогла взяти участь у всій Службі Божій.
Була лише на найважливіших її частинах. Відразу після святого Причастя повернулась до себе. Зненацька мене охопила присутність Бога. В цей момент я відчула страждання Господа. Тривало це дуже коротко. Глибше тоді я пізнала справу Милосердя.
Вночі раптово прокинулась й усвідомила, що якась душа просить помолитись, бо їй дуже потрібна молитва. Коротенько, але від щирого серця я просила в Господа ласки для неї.
Наступного дня вже після дванадцятої, увійшовши в палату, побачила людину, яка вмирала. Довідалася, що агонія почалася вночі. Переконалася, що це було саме тоді, коли хтось просив мене помолитись. Тепер у душі я почула голос: "Відмов ту вервицю, якої Я тебе навчив". Я побігла по вервичку, опустилась на коліна біля вмираючої людини й почала з великим запалом духа відмовляти ті молитви. Раптом вона відкрила очі й глянула на мене. Ще я не закінчила вервицю, як вона померла, оповита дивним спокоєм.
Я гаряче просила Господа, щоби Він виконав обіцяне за змовляння вервиці. Господь дав мені зрозуміти, що та душа удостоїлась обіцяної ласки. То була перша душа, яка її одержала. Я відчувала, як сила милосердя огортає ту душу.
Повернувшись у свою кімнату, почула: "Охороняю в годину смерті, як свою хвалу, кожну душу, яка сама відмовляє цю вервицю, або коло вмираючої це робить хтось інший. Удостоїться однакового відпусту. Коли біля вмираючої особи змовити цю вервицю, вгамовується гнів Божий, а незбагненне милосердя огортає душу. І зворушаться глибини Мого Милосердя заради болісної муки Мого Сина".
О, якби ж то всі усвідомили, яким великим є Господнє милосердя і наскільки воно необхідне нам усім, а особливо в ту вирішальну годину...
О милосердний Ісусе, розіп’ятий на хресті, згадай нас у годину нашої смерті. Вмираючий Ісусе, запоруко Милосердя, вгамуй Божий гнів у годину моєї смерті.
Сьогодні ввечері я спізнала в душі, що якійсь особі необхідна моя молитва. Особливо відчуваю це, коли таку потребу має вмираючий. Негайно почала молитись. Молилася ревно, але відчувала, що повинна продовжувати свої молитви. Наступного дня довідалась, що, власне, в той час почала вмирати одна особа, і тривало це до ранку. Дивним чином Господь Ісус Христос дає мені зрозуміти, що вмираючому необхідна моя молитва. Відчуваю живо і виразно того духа, котрий просить мене про молитву. Я не знала, що поміж душами Існує така поєднаність. Особливо тепер, коли я перебуваю у лікарні, переживаю цю внутрішню єдність із умираючими. Просто якась сила змушує мене до молитви. Це бачення є суто духовним і приходить через раптове осяяння, що його мені уділяє Бог. Молюся доти, поки не відчую в душі спокій. Велику допомогу вмираючим приносить вервиця. Інколи заспокоююсь після першої "Богородице Діво", іноді після того, як змовлю усю вервицю. Я переконалася також, що маю внутрішній неспокій і потребу довше молитись, якщо душа зазнає важкої боротьби і тривалого вмирання. Трапляється так, що людина, котра помирає, знаходиться в іншому корпусі або іноді навіть за кілька сотень кілометрів, як це було з моїми рідними, проте відчуття мої однакові. Адже для духа простору не існує!
Пополудню завжди грає радіо, отож мені бракує тиші. До обіду – безперервні балачки і шум. Мій Боже, я сподівалася тієї тиші, що в ній розмовлятиму лише з Господом, а вийшло зовсім навпаки. Але тепер ніщо мені не перешкоджає: ані розмови, ні радіо. Одним словом – ніщо. Ласка Божа так учинила, що коли я молюсь, то не знаю навіть, де перебуваю. Знаю лише, що єднаюсь душею з Богом. І так минають дні у лікарні.
А ще важко мені писати, навіть пера доброго не маю. Труднощі пов’язані також і з тим, що нотатки веду потай від сестер. Мушу інколи щохвилі закривати зошит і терпеливо вислуховувати розповідь тієї чи іншої особи. Тоді час, відведений на писання, минає, а літери розмазуються від раптового стулювання сторінок. Веду ці нотатки з дозволу настоятельки і з наказу сповідника. Часом пишеться мені цілким задовільно, а іноді сама ледве можу прочитати.

23 грудня 1936 року

Я переживаю хвилини спілкування з Божою Матір’ю і готуюся до урочистої миті приходу Господа Ісуса Христа. Матір Божа повчає мене про внутрішнє життя душі з Ісусом, особливо у святому Причасті. Яке велике таїнство вершить у нас святе Причастя, ми дізнаємося лише у вічності. О, найдорогоцінніші хвилини у житті!
Сьогодні мене провідала сестра Хризостома. Привезла лимони, яблучка і маленьку ялинку. Я зраділа цьому безмежно. Мати-настоятелька за посередництвом сестри Хризостоми просила лікаря відпустити мене на свята додому. Лікар охоче погодився. Я втішилася й розплакалася, як мала дитина. Сестра Хризостома дивувалась, що я дуже змінилась і погано виглядаю. Сказала мені: "Знаєш, Фаустино, ти, напевно, помреш. Мабуть, ти дуже страждаєш".
Я відповіла їй, що сьогодні страждаю більше, ніж в інші дні, але то нічого. Для порятунку душ це не є забагато. О, милосердний Ісусе, дай мені ще душі грішників!

24 грудня 1936 року

Сьогодні під час Служби Божої я особливо єдналась з Богом і Його Непорочною Матір’ю. Покора і любов Непорочної Діви проймали мою душу. Чим більше я наслідую Матір Божу, тим глибше спізнаю Бога. О, яка незбагненна туга огортає мою душу! Ісусе, як можеш Ти залишати мене у цьому вигнанні? Я вмираю зі спраги за Тобою. Кожен Твій дотик до моєї душі ранить безмірно. Любов і страждання йдуть поряд. Але я не замінила би завданого Тобою болю на жодні скарби.
Додому на свята мене забрала сестра Каєтана. Я тішилася, що буду разом із сестрами. Ідучи містом, я уявляла собі, що це Вифлеєм. О Пречиста Діво, Ти сьогодні в дорозі, і я мандрую.
О Світлосяйна Діво, чиста, як кришталь, уся заглиблена в Бога, Тобі віддаю своє внутрішнє життя. Влаштуй усе так, щоб це було мило Твоєму Синові.
Перед вечерею я зайшла за хвильку до каплиці, аби духово поділитися просфорою з дорогими моєму серцю особами. Я просила для них ласки. Я довірила Господеві переслідуваних, стражденних і тих, котрі не знають Його імені, особливо бідних грішників. О маленький Ісусе, благаю Тебе, занур усіх у море Твого незбагненного Милосердя. О солодкий, маленький Ісусе, візьми моє серце. Нехай воно буде для Тебе милою і зручною оселею. О неосяжна Величносте, яка прихильно наблизилась до нас. Тут нема великого Єгови – грози громів. Тут солодкий маленький Ісусик. Тебе не боїться жодна душа, хоч не зменшилась Твоя велич, а лише стала прихованою.
Після вечері почувала себе втомленою і зболеною, була змушена лягти. Проте не спала і з Пресвятою Матір’ю чекала на появу Дитини.
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:43 | Повідомлення # 13
25 грудня 1936 року
Під час Різдвяної Служби Божої мене наскрізь пройняла Божа присутність. За мить до приношення я побачила Богородицю з малим Ісусиком і святого Йосифа. Матір Божа промовила: "Моя доню, Фаустино, тримай той найдорожчий скарб". І подала мені маленького Ісуса. Коли я взяла Його на руки, моя душа сповнилась такою невимовною радістю, що й не описати. За хвилю видіння зникло. Коли я прийняла Господа Ісуса у святому Причасті, то уся моя душа затрепетала від присутності Бога.
На другий день свят Службу Божу правив отець Андраш. Пополудню я ходила до сповіді. На деякі питання, що стосувались відомої справи, отець не дав мені відповіді. Мовив: "Як будеш здорова, поговоримо конкретніше. А зараз намагайся скористатись тими ласками, які тобі Бог уділяє. Старайся повністю одужати". За покуту отець казав молитися на вервиці до Божого Милосердя. Під час молитви я почула: "О, які великі ласки уділю душам, які будуть відмовляти цю вервицю. Надра Мого милосердя зворушуються для тих, хто її відмовляє. Запиши ці слова, Моя доню. Дай знати цілому світові про Моє Милосердя, Нехай усе людство пізнає Моє безмежне милосердя. Це є знаком на останні часи. Потім надійде день справедливості. Поки є час, нехай люди прибігають до джерела Мого Милосердя, нехай користають з Крові й Води, котра для них заструменіла". О, людські душі, де сховаєтеся в день Божого гніву? Вдавайтеся зараз до джерела Божого Милосердя. О, яку велику кількість душ я бачу! Вони схилялись перед Божим Милосердям, тож і співатимуть пісню прослави у віках.

27 грудня 1936 року

Сьогодні я повернулась до лікарні. Подорож була приємною. Зі мною їхала одна особа, яка везла до хресту дитину. Ми підвезли її до самого костелу в Подгужу. Аби вийти, вона передала дитину в мої руки. Ревною молитвою я присвятила дитя Богові, щоби колись воно прославило Господа. Відчула в душі, що Господь у незвичайний спосіб поглянув на ту душеньку.
Коли ми увійшли в мою шпитальну кімнату, то побачили гарненького паперового ангела і напис: "Слава тобі". Напевно, це від тієї хворої сестри, якій я послала ялинку.
Отож, минули Різдвяні свята.

28 грудня 1936 року

Сьогодні я розпочала дев’ятницю до Божого Милосердя. Духом переношусь і встаю перед тією Іконою та мовлю вервицю, якої мене навчив Господь. Цю дев’ятницю відправляю за архиєпископа і отця Сопоцька. Прошу Бога надихнути архиєпископа, щоб він зволив затвердити таку милу Богові вервичку й ікону та щоби не відкладав цієї справи...
Сьогодні раптово, наче блискавка, пронизав мене погляд Господа. Тоді й побачила я у своїй душі найдрібніші пилинки. А пізнавши до глибини свою нікчемність, впала навколішки, просила в Господа пробачення та з великим упованням кинулася в Його безмежне Милосердя. Таке пережиття ні не пригнічує мене, ні не віддаляє від Господа. Скоріше пробуджує в моїй душі більшу любов і безмежнішу віру, а розкаяння мого серця поєднується з любов’ю. Ці Божі спалахи формують мою душу. О, солодкий Божий променю, просвітлюй мене до найпотаємнішої глибини, бо я прагну досягнути найбільшої чистоти серця і душі. Увечері я взяла брошурку з образком Милосердного Ісуса і притулила до серця. З моєї душі вихопилися слова: "Ісусе, предвічна Любове, для Тебе живу, для Тебе вмираю і з Тобою прагну поєднатись". Тоді я побачила Господа у невимовній красі. Він глянув на мене ласкаво і промовив: "Доню Моя, з любові до тебе Я зійшов з неба, для тебе жив, задля тебе вмер і для тебе створив небеса". Коли я залишилась сама, душа моя загорілася жадобою страждати аж до тієї хвилі, поки Господь не скаже: "Досить".

Краків - Прондік, 1 січня 1937 року

Ісусе, уповаю на Тебе.
Сьогодні опівночі я попрощалася зі старим 1936 роком і привітала новий 1937 рік. Милосердний Боже, з Тобою піду відважно й сміливо у битву і в бій. Во Ім’я Твоє усе звершу і все переможу. Мій Боже, Доброто безмірна, прошу Тебе, нехай завжди і у всьому супроводжує мене Твоє безмежне Милосердя.

7 січня 1937 року

Під час Святої Години я розділила з Ісусом гіркоту муки, якою Він був переповнений. Ісус відкрив мені те, наскільки душа повинна бути віддана молитві, незважаючи на страждання, спустошеність і спокуси. Бо переважно від такої молитви залежить здійснення часом великих Божих задумів. Якщо ми не спроможемося на таку молитву, то перекреслимо те, що Бог хотів звершити через нас або в нас.

8 січня 1937 року

П’ятниця. Цілий день я жертвувала за вмираючих грішників. Під час Служби Божої в незвичайний спосіб відчула близькість Господа. Після святого Причастя поглянула з упованням на Господа і сказала: "Ісусе, дуже хочу щось Тобі сказати". Господь подивився на мене з любов’ю і спитав: "А що ти прагнеш сказати?"
"Ісусе, прошу Тебе, незбагненною силою Свого Милосердя зроби так, щоби всі, котрі цього дня помруть, уникнули пекельного вогню, хоч би й були найбільшими грішниками. Сьогодні п’ятниця – пам’ять про Твою болісну смерть на хресті. Незбагненним є Твоє милосердя, отже, Ангели не подивуються".
Притулив мене Ісус до Свого Серця і промовив: "Моя люба доню, ти осягнула глибину Мого Милосердя. Я зроблю так, як ти просиш, але ти єднайся неустанно з Моїм вмираючим Серцем і сплачуй данину Моїй справедливості. Знай, що просила ти Мене про велику річ, але Я бачу, що це продиктовано чистою любов’ю до Мене. Тому Я задовольняю твої бажання". Маріє! Непорочна Діво, візьми мене під Свою особливу опіку, оберігай чистоту моєї душі, серця й тіла. Ти є взірцем для мене і зіркою мого життя.

22 січня 1937 року

Сьогодні п’ятниця. Душа моя вкинута в море страждань. Усе відібрали в мене грішники. Але нічого… Для них я віддала все, щоб вони пізнали, яким Ти є добрим і безмежно милосердним. Я і так зберігатиму Тобі вірність посеред затишшя і бур.
Сьогодні лікар вирішив, що я не повинна брати участь у літургіях, а лише ходити до святого Причастя. Усім серцем я прагнула бути на Службі Божій, але сповідник, погоджуючись із лікарем, сказав бути послушною. Шкода мені було пропустити відправу, однак послух – понад усе.
Я заглибилась у молитву і відправила покуту. Тоді побачила Господа й почула: "Знай, Моя доню, що одним актом послуху ти віддаєш Мені більшу шану, ніж тривалими молитвами й умертвленнями".
О, як добре жити в послуху, зі свідомістю того, що всі мої вчинки милі Богові.

2 лютого 1937 року

Цей день є для мене винятковим, незважаючи на те, що я зазнала багато страждань. Душа моя потопає у великій радості.
В сусідній палаті лежала важко хвора єврейка. Три дні назад я провідала її. Боляче мені було від того, що вона невдовзі вмре, а ласка святого хрещення не обмиє її душу. Я переговорила з медсестрою про те, аби охрестити хвору, коли наближатиметься її кінець. Трудність полягала в тому, що коло неї завжди хтось був. Однак я відчула в душі потребу помолитися перед іконою Божого Милосердя. Я звернулась до Господа: "Ісусе, Ти Сам мені сказав, що за посередництвом цієї ікони уділятимеш багато ласк. Прошу в Тебе ласки хрещення для цієї єврейки."
Вночі я тричі вставала до неї, щоб вловити слушний момент й охрестити її. Вранці хвора почувала себе ніби краще. Коло неї увесь час перебував хтось із рідні. Надійшов момент, коли хвора почала втрачати свідомість. Зчинився переполох. Одні побігли по лікаря, інші ще кудись, аби її рятувати. Так що хвора залишилась сама, і медсестра охрестила ту жінку. Поки всі повернулись, душа її була оздоблена Божою ласкою. Вона стала помирати. Тривало це дуже коротко, наче заснула. Раптом я побачила її душу, яка входила до неба у невимовній красі. Якою ж гарною є душа в освячувальній ласці! В моєму серці запанувала радість. Адже перед тією іконою я одержала таку велику ласку для душі покійної.
О, яким великим є Боже Милосердя! Нехай кожен прославляє його. О, мій Ісусе, ця душа співатиме Тобі гімн Милосердя впродовж усієї вічності. Я не забуду вражень того дня. То вже друга велика ласка, яку я для когось здобула тут, перед цією іконою.

7 лютого 1937 року

Сьогодні я отримала листа від насгоятельки, в якому вона пише, що мені не можна бути коло тих, хто помирає. Отже, замість себе я пішлю до вмираючих послух, і він буде підтримувати їх душі. Така Божа воля. Цього мені вистачить. Чого не розумію зараз, довідаюсь згодом.

9 лютого 1937 року

Масниця. За останні два дні карнавалу я побачила зливу кар і гріхів. В один момент Господь показав мені гріхи всього світу, скоєні в цей день. З жаху я зомліла і, хоча мені відома вся глибина Божого Милосердя, я здивувалася, що Бог ще терпить існування людства. І дав мені Господь розуміння того, хто підтримує буття людства: це вибрані душі.
Протягом тих двох днів я приймала святе Причастя. Сказала Господеві: "Ісусе, сьогодні усе жертвую за грішників. Нехай удари Твоєї справедливості спадуть на мене, а море Милосердя хай проллється на бідних грішників."
Господь вислухав моє прохання. Багато душ навернулось до Нього, але я гинула під тягарем Божої справедливості. Відчувала, що стала об’єктом Божого гніву. Ввечері мої страждання дійшли до такого всепоглинаючого почуття покинутості, що з грудей мимоволі вихоплювалися стогони. Я закрилася на ключ у своїй кімнаті й розпочала адорацію, тобто Святу Годину, Внутрішня осамітненість і справедливість Божа, яку я відчувала, були моєю молитвою, а стогін і біль, що рвався мені з душі, зайняли місце солодкої розмови з Господом.
Тоді раптом я побачила Господа. Він пригорнув мене до Свого Серця й промовив: "Доню Моя, не плач. Не можу витримати твоїх сліз. Дам їм усе, про що просиш, лише перестань плакати".
І я наповнилась великою радістю, а мій дух, як звичайно, потонув у Ньому, як у єдиному своєму скарбі. Того дня я більше розмовляла з Ісусом. Його доброта додавала мені сміливості. А коли я спочила коло Його Найсолодшого Серця, сказала: "Ісусе, так багато хочу Тобі сказати". "Говори, Моя доню". Тоді я почала виливати біль свого серця: "Дуже непокоїть мене доля людства. Не всі Тебе знають. Та й ті, які Тебе знають, не удостоюють Тебе належною любов’ю. Я бачу, як тяжко ображають Тебе грішники. Відкриваються мені й утиски, і переслідування вірних, а особливо Твоїх слуг. А як багато душ летить наосліп у страхітливу пекельну безодню. Ось, Ісусе, той біль, котрий роз’їдає моє серце і кості". Ісус із серйозністю і зацікавленням вислухав і сказав: "Моя доню, любою для Мене є мова твого серця. Через відмовляння вервиці до Божого Милосердя ти наближаєш до Мене людство".
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:46 | Повідомлення # 14
ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

10 лютого 1937 року

Сьогодні середа. Під час Служби Божої я на "коротку мить відчула у всьому тілі муку Ісуса. Великий піст є особливим часом для священичої праці, то ж треба допомагати їм у справі порятунку душ.
Кілька днів тому я написала листа своєму духівникові з проханням на час посту дати мені дозвіл на деякі умертвлення. От і надійшла відповідь. Отець охоче погодився, аби я вправлялась у тих практиках, на які просила його дозволу. І тут я почула: "Більшу нагороду ти одержиш за послух і залежність від сповідника, ніж за самі практики".
Не можу вправлятися в значних умертвленнях, як це бувало раніше, бо перебуваю під суворим наглядом лікаря". Але щось легше можу здійснювати, наприклад: спати без подушки, трохи голодувати, щоденно відмовляти вервицю тощо.
Сьогодні під час великопосної відправи на ознаменування Страстей Господніх я побачила замученого Ісуса в терновому вінку.
В руці Він тримав тростину. Солдати наввипередки змагались у знущаннях над Ним, Ісус мовчав, тільки поглянув на мене. В тому погляді я відчула таку страшну Його муку, що ми не здатні навіть уявити, що витерпів заради нас Ісус перед розп’яттям. Моя душа переповнена болем і тугою. Я відчуваю велику ненависть до гріха, а найменше прогрішення видається мені величезною горою, отож, покутую через умертвлення і покаяння. Моє серце крається при вигляді змордованого Ісуса. Я замислююсь над тим, що станеться з грішниками, якщо вони не зроблять пожитку з Муки Христа. В Його стражданнях вбачаю море милосердя.

БОЖА ЛЮБОВ Є КВІТКОЮ,
А МИЛОСЕРДЯ - ПЛОДОМ

Нехай душа, що охоплена сумнівами, читає ці роздуми про Милосердя. Тоді вона зміцниться в вірі.
Боже Милосердя, що струменить із лона Отця, уповаю на Тебе.
Боже Милосердя, найвища властивосте Бога,...
Боже Милосердя - незбагненна таємнице,...
Боже Милосердя - джерело, що виринає з таємниці Пресвятої Трійці,...
Боже Милосердя, якого не осягнув жоден розум – ні людський, ні ангельський,...
Боже Милосердя, що є джерелом усякого життя і щастя,...
Боже Милосердя, котре є понад небеса,...
Боже Милосердя - джерело чуд і див,...
Боже Милосердя, що обіймає весь Всесвіт,...
Боже Милосердя, що сходить у світ в Особі Втіленого Слова,...
Боже Милосердя, що пролилось із відкритої рани Серця Ісуса,...
Боже Милосердя, що міститься в Серці Ісуса для нас, а особливо для грішників,...
Боже Милосердя, незбагненне у встановленні Євхаристії,...
Боже Милосердя, в установленні святої Церкви,...
Боже Милосердя, в тайні святого хрещення,…
Боже Милосердя, що виправдовує нас через Ісуса Христа,...
Боже Милосердя, що супроводжує нас впродовж цілого життя,...
Боже Милосердя, що огортає нас особливо в і годину смерті,...
Боже Милосердя, що обдаровує нас безсмертним життям,...
Боже Милосердя, що супроводжує нас кожної хвилі життя,...
Боже Милосердя, що оберігає нас від пекельного вогню,...
Боже Милосердя, що навертає запеклих грішників,...
Боже Милосердя, дивовижне для Ангелів, незбагненне для святих,...
Боже Милосердя, незбагненне у всіх Божих таємницях,...
Боже Милосердя, що підносить нас із усякої нужди,...
Боже Милосердя - джерело нашого щастя і радості,...
Боже Милосердя, що кличе нас з нічого у буття Боже Милосердя, що обіймає всі творіння Його рук,…
Боже Милосердя, що є вінцем усього, що Існує і що буде існувати,...
Боже Милосердя, в яке ми всі заглиблені,...
Боже Милосердя - солодке умиротворення для зболілих сердець,...
Боже Милосердя - єдина надіє душ, що впали у відчай,...
Боже Милосердя - відпочинок серця, спокій посеред тривог,…
Боже Милосердя - насолодо й захват святих душ,…
Боже Милосердя, що пробуджує сподівання всупереч надії,"
Цими днями я отримала дуже милого листа від своєї сімнадцятирічної сестрички, котра благає й заклинає, аби я допомогла їй вступити у монастир. Вона готова на будь-які жертви задля Бога. Я зрозуміла з її листа, що сам Господь веде її. Радію великому Божому Милосердю.
Сьогодні я приступила до одноденних реколекцій. На останній лекції священик говорив про те, якою великою є потреба у Божому Милосерді для світу. Отоді я. почула в душі: "Ці слова для тебе. Роби все, що у твоїх силах, для справи Мого Милосердя. Прагну його вшанування. Подаю людству останню надію: прибігайте до Мого Милосердя. Втішається Моє Серце цим святом".
Цієї ночі я так мучилась, що, гадала, прийде мій кінець. Лікарі не могли встановити, що то за хвороба. У мене було відчуття, ніби всі нутрощі роздерті. Однак після кількох годин таких болів я почуваю себе здоровою. Все це – за грішників. Нехай зійде на них Твоє Милосердя, о Господи.

Третій зошит

ВЕЛИЧАТИМУ БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ
15 березня 1937 року

Сьогодні я пройнялась гіркотою Христових мук. Спізнала, яким жахливим є гріх. Ісус дав мені відчути усю відразу до гріха. В глибині душі я усвідомила, яким страшним є гріх, хоч би і найменший, як сильно він крає душу Ісуса. Воліла б витерпіти тисячі пекельних мук, аніж вчинити хоч би найменший щоденний гріх.
Часто відчуваю, що певні особи моляться за мене. Це відчуття раптово зринає в моїй душі, але не завжди мені відоме, хто за мене просить. Так само внутрішні чуття говорять про те, що хтось і має труднощі через мене, яка би віддаль нас не розділяла.

21 березня 1937 року

Квітна неділя. Під час Служби Божої моя душа заглибилась у біль і страждання Ісуса. Він дав мені зрозуміти, скільки вистраждав під час того тріумфального походу. "Осанна" відлунювало в серці Ісуса "розіпни".
Лікар не дозволив мені взяти участь у відправі на вшанування Христових Страстей, тому я молилась у своїй кімнаті. Раптом я почула дзвінок із сусідньої палати, зайшла туди-і зробила послугу важкохворому. Повернувшись до себе, я побачила Ісуса Христа. Він сказав: "Моя доню, цією послугою ти принесла Мені більшу радість, ніж тривалими молитвами". "Але ж не Тобі, мій Ісусе, я прислужилася, а хворій людині".
"Так, Моя доню, але що ти чиниш ближньому, те й Мені чиниш".
Під час Служби Божої я побачила розп’ятого Ісуса Христа, що тяжко страждав. Тихий стогін вихоплювався з Його Серця. За хвилю Він заговорив до мене: "Прагну, прагну спасіння душ. Допоможи мені, доню, рятувати душі. З’єднай свої страждання з Моєю Мукою і пожертвуй Небесному Отцю за грішників".
Сьогодні Великий Понеділок. Я просила Господа, аби Він дозволив мені взяти участь у Його болісному Стражданні. Щоби душею і тілом я відчула Його болісну муку в такій мірі, в якій створіння здатне брати в ній участь. Щоби я, наскільки це можливо, могла відчути усю Його гіркоту. Господь відповів мені, що дасть мені ту ласку, а в четвер після святого Причастя уділить мені її у незвичайний спосіб.
Сьогодні у важких муках помирав молодий ще чоловік. Я почала відмовляти за нього вервицю, якої мене навчив Господь. Я відмовила її повністю, але агонія тривала. Я хотіла розпочати літанію до Всіх Святих, коли почула: "Молись на вервиці до Божого Милосердя". Зрозуміла, що та душа дуже потребує допомоги молитвою і великого Милосердя. Я зачинилась у кімнаті, впала хрестом перед Богом і випрошувала Милосердя для вмираючого. Отоді відчула незмірну Велич Бога і Його вищу справедливість. Завмирала з жаху, але не переставала благати в Бога милосердя для цієї душі. Зняла з себе хрестик, який одержала під час обітів, і поклала його на груди вмираючого. Звернулась до Господа: "Ісусе, поглянь на цю душу з такою любов’ю, з якою Ти дивився на мою всепальну жертву в день вічних обітів. І силою обітниці, даної Тобою для вмираючих, коли благатимуть Твого Милосердя для них, допоможи цьому чоловікові". Той перестав мучитись і спокійно вмер. Як багато ми повинні молитись за тих, хто на смертному ложі. Користаймо з Милосердя, поки ще є час змилування. Вервиця до Божого Милосердя, як Сам мені сказав, вгамовує гнів Божий.
Я така слаба, що, якби не святе Причастя, то без перестанку падала б. Єдине, що мене тримає, і це святе Причастя. З нього черпаю силу, в ньому – моя міць.

26 березня 1937 року

П’ятниця. З самого ранку я відчула у своєму тілі Муку Його п’яти ран. Так тривало до третьої години. І хоча ззовні не видно жодних слідів, ті муки не є менш болісними. Радію, що Ісус оберігає мене від людських очей.
Об одинадцятій Ісус сказав мені: "Моя Частичко, ти є прохолодою для Мого страждального серця".
Я гадала, що після цих слів моє серце згорить. Ісус поєднався зі мною. Вогонь моєї створеної любові з’єднався з жаром Його предвічної любові. Його Троїстість оповила мене. Я вся заглибилася у невимовну любов і невимовне страждання через муку Ісуса. Все, що стосується Його Істоти, уділяється і мені. Моє серце перебуває наче в неустанному захваті. Однак ззовні це ніяк не проявляється. Ніщо не стоїть на заваді спілкуванню з ближніми, полагодженню різних справ. З тією ласкою влилось у мою душу ціле море світла щодо пізнання Бога і себе. Подив, який огортає мене від того, що Бог зволив опуститись до мене – такої маленької людини, вводить мене наче в новий захват.
Ісус велить мені відправити дев’ятницю перед святом Милосердя, Сьогодні я повинна розпочати її, прохаючи про навернення всього світу і пізнання Божого Милосердя.
"Я хочу, щоби кожна душа прославила Мою доброту. Від своїх створінь Я прагну довір’я. Заохочуй їх до великого уповання на безмежне Моє Милосердя. Нехай не боїться наблизитись до Мене слаба, грішна душа. Хоч би й мала більше гріхів, ніж піску на землі, все поглине безодня Мого Милосердя".
Ввечері я слухала по радіо псалми. Розплакалася, і увесь біль знову відновився у душі. Я не могла втамувати його. В моєму серці пролунало: "Не плач – Я вже не страждаю. А за вірність, з якою ти невідступно супроводжувала Мене у страстях і в хвилині скону, твоя смерть буде урочистою. В ту останню годину Я перебуватиму з тобою. Улюблена перлино Мого Серця, бачу, що любов твоя така чиста, що перевершує любов ангелів. Перевершує тому, що борешся. Задля тебе благословляю світ. Бачу твої поривання до Мене. Захоплюється ними Моє Серце".
Після тих слів я більше не плакала, лише дякувала Небесному Отцеві за зіслання нам Свого Сина і за справу відкуплення людського роду.
Я відправила годину адорації в подяку за надані мені ласки і мою хворобу, котра теж є великою ласкою. Чотири місяці я хворіла, але не можу собі пригадати, щоб хоч одну хвилину змарнувала. Все для Бога і душ. Всюди прагну бути Йому вірною. Під час цієї адорації я побачила ту опіку і доброту, якою мене оточував Ісус і захищав від усього злого.
Після чотирьох місяців лікування я повернулась додому. Сердечно дякую Богові за все. О, Ісусе, лише Ти можеш допомогти мені. Укріпи мене.

28 березня 1937 року

Воскресна утреня. Під час неї я побачила Господа в красі та сяйві. Він промовив: "Моя доню, мир тобі". Поблагословив мене і зник. Моя душа наповнилась невимовною радістю. Серце зміцнилося до боротьби і страждань.
Сьогодні я розмовляла з отцем Андрашем, який порадив мені проявляти обережність при тих раптових з’явах Господа Ісуса Христа. Коли він говорив про Боже Милосердя, в мене вступила якась сила і міць. Мій Боже, я так прагну звіритися з усього і так не можу. Отець мені каже, що Ісус Христос надзвичайно щедрий, віддаючись душі, а з другого боку, є ніби скупий. "Хоча щедрість Божа велика, будь, однак, обережною, бо раптова з’ява викликає підозру. У цьому я ще не вбачаю нічого і поганого, ані чогось, що суперечило б вірі. Проте будь трішки насторожі. Як прийде мати-настоятелька, то можеш поговорити з нею про ці справи".

29 березня 1937 року

Сьогодні під час медитації я побачила Господа у надзвичайній красі. Він промовив: "Мир тобі, Моя доню". "О Господи, хоча я й люблю Тебе усім серцем, але прошу, не з’являйся мені, бо духівник сказав, що Твої раптові появи викликають підозри, що, можливо, це є якась омана. Хоча я люблю Тебе понад життя і знаю, що Ти – мій Господь і Бог, котрий спілкується зі мною, перш за все є послушною сповідникові."
Ісус серйозно і приязно слухав, а потім сказав: "Передай сповідникові, що так невимушено спілкуюсь із твоєю душею тому, що ти не присвоюєш Моїх дарів. Осипаю всілякими ласками твою душу, бо знаю, що ти не привласниш їх собі. На знак того, що сподобалась Мені його обережність, не будеш Мене бачити і не покажусь тобі доти, поки ти не розповіси йому усе, що Я тобі сказав".

2 квітня 1937 року

Під час ранкової Служби Божої я почула: "Скажи настоятельці, що Я прагну, аби тут проводилась адорація з наміром виблагати милосердя для світу".
Сьогодні (3.04.37) Господь мене повідомив: "Скажи священикові про Моє жадання, аби на свято Милосердя він виголосив проповідь про Моє неосяжне Милосердя". Бажання Ісуса я виконала, проте священик не зважив на слова Господа. Після сповіді я почула: "Роби, що тобі велю і будь спокійною. Ця справа торкається лише його і Мене. Ти не нестимеш відповідальності".


4 квітня 1937 року

Сьогодні Провідна неділя, тобто свято Милосердя. Вранці після святого Причастя моя душа поринула в Божество. Поєдналась із трьома Божими Особами таким чином, що, поєднавшись з Ісусом, поєдналась одночасно і з Отцем, і Святим Духом. Моя душа потопала в незбагненній радості. Господь дав мені спізнати ціле море і безодню неосяжного Свого Милосердя. О, якби ж то душі хотіли зрозуміти, наскільки їх Бог любить. Всі порівняння, хоч би і найніжніші, і найсильніші, є лише блідою тінню у співставленні з дійсністю!
Коли я єдналась із Господом, то побачила, як багато душ схиляється перед Божим Милосердям.
Коли я пішла на адорацію, то почула: "Моє серце сьогодні спочило у цьому монастирі. Розголошуй світові про Моє Милосердя, про Мою любов.
Полум’я Милосердя палить Мене. Прагну виливати його на душі людей. О, якого болю завдають Мені, коли не хочуть прийняти цієї ласки.
Розповідай, Моя доню, що Я є самою любов’ю і Милосердям. Коли душа наближається до Мене з вірою, то Я наповнюю її таким безміром ласки, що не може вмістити її у собі і випромінює на інших. Душі, котрі розголошують славу про Моє Милосердя, оберігаю впродовж усього життя, наче ніжна мати своє немовля. В годину смерті Я не буду їм Суддею, а милосердним Спасителем. В цю останню годину душа нічого не має на свій захист, окрім Мого Милосердя. Щаслива та душа, яка протягом життя занурювалась у джерело Милосердя, бо зглянеться над нею Моя справедливість. Пиши: все, що існує, міститься в надрах Мого Милосердя глибше, ніж дитя в лоні матері. Як боляче ранить Мене недовір’я до Моєї доброти. Найболючіше ранять Мене гріхи маловірства".

7 квітня 1937 року

Сьогодні, коли одна особа зайшла у каплицю, я раптово відчула жахливий біль у руках, ногах, боці, як Ісус під час своїх мук. Тривало це коротку мить. По цьому розпізнаю душу, яка не перебуває в стані Божої ласки.

13 квітня 1937 року

Сьогодні я змушена цілий день залишитись у ліжку. На мене напав раптовий кашель і настільки знесилив мене, що я не здужаю ходити. Дух мій рветься сповняти Божі справи, а фізичні сили полишили мене.
Наступного дня я почувала себе так погано, що ледве встала, аби піти на Службу Божу. Моє самопочуття було ще гіршим, ніж тоді, коли мене скерували на лікування. В легенях були сильні хрипи і дивний біль. Після святого Причастя сама не знаю звідкіля з’явилися в мене слова такої молитви: "Ісусе, нехай Твоя чиста і здорова Кров кружляє в моєму хворому організмі, а Твоє чисте і здорове Тіло нехай змінить моє хворе. Нехай запульсує в мені здорове і сильне життя, якщо є Твоя свята воля на те, аби я приступила до тієї справи. Буде це для мене виразним знаком Твоєї святої волі".
Під час молитви ніби щось струснуло усім моїм тілом, і я відчула себе цілком здоровою. Дихання моє чисте, наче я ніколи не хворіла на легені. Болю теж не відчуваю. То для мене знак, що маю приступити до заснування нового згромадження. І тут я почула голос: "Йди, скажи настоятельці, що ти здорова".
Не питаюся, як довго почуватиму себе здоровою. Майбутнє мені не належить. Я просила здоров’я як свідчення Божої волі. Не шукала полегшення в стражданнях.

16 квітня 1937 року

Сьогодні, коли мене огорнула Божа Велич, я спізнала, що попри Свою величність, Господь любить покірні душі. Чим більше принизиться душа, тим з більшою ласкою Господь схиляється до неї, поєднуючись, і підносить її аж до Свого престолу. Щасливий той, кого Господь сам охороняє. Я усвідомила, що тільки любов має вартість. Любов є величчю. Ніщо не може зрівнятися з одним актом чистої любові до Бога.
Одного дня Господь Бог дав мені зрозуміти, що я ніколи не втрачала своєї невинності. Незважаючи на різні небезпеки, які мене оточували, Він Сам оберігав мене, щоби недоторканою була незайманість моєї душі й серця. Той цілий день я гаряче дякувала Богові не лише за те, що Він зволив обороняти мене від злого, але й за те, що зволив упевнити мене в цьому.
Через кілька років Він утвердив мене в тій ласці. Від тієї пори я не відчуваю бунту чуттів проти душі. Скільки разів пригадую собі ту незбагненну ласку, стільки разів нове полум’я любові та вдячності до Бога рветься з мого серця. Ця любов доводить мене до повного самозабуття.
З тих пір живу під непорочним покровом Божої Матері. Вона мене оберігає і повчає. Почуваю себе спокійною біля її Пречистого Серця. Я, така слаба й недосвідчена, тулюся, як мала дитина, до її Серця. Хоча Господь укріпив мене в цій чесноті, я весь час насторожі і боюся навіть власної тіні. І це тільки тому, що щиро полюбила Бога.
Сьогодні оновлення обітів. Одразу, як я прокинулась, мене оповила Божа присутність. Почуваю себе Його дитиною. Сказав мені Господь: "Прагну уділити повного відпусту тим, хто на свято Мого Милосердя приступить до сповіді і святого Причастя.
Моя доню, нічого не бійся. Я завжди з тобою, хоча тобі здається, наче Я відсутній. Твоє упокорення змушує Мене зійти з престолу і поєднатись із тобою".
Сьогодні (4.05.37) я зайшла до Матері-Генеральної і спитала: "Чи у матусі було якесь натхнення у справі, що стосується мого виходу з монастиря?" Мати-Генеральна відповіла: "Досі я тебе стримувала, а тепер даю свободу вибору. Хочеш, .можеш покинути згромадження, а ні – то залишайся".
Я думала, що одразу напишу до Святішого Отця, аби він звільнив мене від обітів. Проте, коли я вийшла від Матері-Генеральної, то якась темрява запала в мою душу, як уже бувало раніше. Дивна річ, кожного разу, коли не попрошу про звільнення, мою душу огортає така темрява, і я відчуваю, ніби покинута напризволяще. Коли я переживала такі душевні терзання, то вирішила негайно піти до матінки і розповісти їй про своє дивне страждання і боротьбу.
Мати відповіла: "Твій відхід, сестро, – це спокуса. Боже Милосердя – прегарне. Мусить то бути якась велика Божа справа, якщо сатана так противиться і хоче її занапастити". Після розмови мені полегшало, але пітьма не розвіялася.
Ніхто не здатний збагнути й усвідомити моїх страждань. Я неспроможна навіть їх описати. Страждання мучеників не більші за ці. Тільки смерть принесла би мені полегшення. Не маю з чим порівняти цих мук, цього нескінченного вмирання душі.

4 червня 1937 року

Сьогодні свято Найсвятішого Серця Ісуса. Під час Служби Божої мені відкрилось, яким вогнем любові до нас палає Боже Серце. Воно ж є морем Милосердя. Тоді й почула я: "Проповіднице Мого Милосердя, провіщай цілому світові про Моє безмежне Милосердя. Нехай не знеохочують тебе труднощі, на які наштовхуєшся, прославляючи його. Ті труднощі, які тебе так боляче вражають, необхідні для твого освячення і щоб показати, що та справа є Моєю. Моя доню, старанно записуй кожне речення, яке тобі кажу про Своє Милосердя. Призначене це для багатьох душ, які скористають із цього".
З любов’ю скоряюсь премудрим Твоїм вирокам, мій Боже. А воля Твоя, Господи, є моєю щоденною поживою. Ти, Котрому відоме биття мого серця, знаєш, що б’ється воно тільки для Тебе, мій Ісусе. Ніщо не здатне пригасити Моєї туги за Тобою. Вмираю за Тобою, Ісусе. Коли забереш Ти мене Ідо Своєї оселі?
"Нехай найбільші грішники покладають надію на Моє Милосердя. Передусім їм належить право уповати на безмір Мого Милосердя. Моя доню, пиши про Моє Милосердя до занапащених душ. Ті, котрі звертаються до Мого Милосердя, приносять Мені насолоду. Таким душам Я уділяю більше ласк, ніж вони собі бажають. Не можу покарати навіть найбільшого грішника, якщо той звертається до Мого співчуття. Я його виправдаю у Своєму неосяжному і незвіданому Милосерді. Пиши: перш, ніж прийду як справедливий Суддя, навстіж відкрию двері Мого Милосердя. Хто не хоче увійти в двері Милосердя, той мусить пройти через двері Моєї справедливості".
Коли одного разу я поспитала Ісуса Христа, як Він може терпіти стільки прогрішень і різних злочинів, не караючи за них, Він відповів: "Для покарання маю вічність. А тепер продовжую для них час Милосердя. Горе їм, якщо вони не впізнають часу Мого пришестя. Моя доню, зобов’язую тебе не лише писати і провіщати про Моє Милосердя, але й вимолювати їм ласку, щоби й вони схилились перед Моїм Милосердям."
Якось признався мені сатана, що я є об’єктом його ненависті.
Сказав таке: "Тисячі душ завдають мені меншої шкоди, ніж ти, коли розповідаєш про велике Милосердя Всемогутнього. Найбільші грішники сповняються вірою і навертаються до Бога, а я втрачаю усе. А найбільше мене самого ти переслідуєш цим неосяжним Милосердям Всемогутнього". Я зрозуміла, як сильно ненавидить сатана Боже Милосердя. Він не хоче визнати, що Бог є добрим.
Одного разу Господь сказав мені: "Моя доню, запам’ятай назавжди, що тільки важкий гріх проганяє Мене з душі, і ніщо інше".
Увечері (9.07.37) прийшла до мене одна з покійних сестер і попросила попостити задля неї один день і пожертвувати всі заняття того дня. Я погодилась.
Наступного дня з самого ранку я взялася виконувати прохання небіжки. Під час Служби Божої деяку хвилю я переживала її муку. Відчула в душі такий сильний голод за Богом, що, здавалося, вмру зі спраги поєднатись із Ним. Це тривало недовго, але я зрозуміла, якою є та туга душ у чистилищі.
Відразу після Служби Божої я попросила в мати-настоятельки дозволу на піст. Однак не одержала його через хворобу. Увійшовши до каплиці, почула: "Якби ти постила, я би отримала полегкість лише ввечері, але завдяки тому, що ти проявила послух, полегшення наступило відразу. Послух має велику силу". А потім почула: "Бог віддячить".
Я часто молюсь за Польщу. Бачу, як сильно гнівить Бога її невдячність. Напружую всі душевні сили, аби її боронити. Неустанно нагадую Богові про Його обітницю Милосердя. Коли я бачу Його гнів, кидаюся з упованням в безодню Милосердя і в ньому занурюю усю Польщу". Тоді Він не може здійснити Свою справедливість. Моя Вітчизно, нема дня, щоб я не молилася за тебе.
Сьогодні (29.07.37) я виїжджаю до Рабки. На хвилю я зайшла до каплиці і попросила в Ісуса щасливої дороги. Сестри прийняли мене дуже сердечно. Я так підупала на здоров’ї, що мушу залишатись у ліжку. В грудях відчуваю дивні гострі болі, які не дають мені навіть рукою поворухнути. Одна ніч була такою, що я мусіла лежати без будь-якого руху. Здавалося, як зроблю найменший рух, в легенях все обірветься. Стан мого здоров’я погіршився. Сестра Н. сказала, що не почуватиму себе тут краще, тому що Рабка підходить не всім ‘ хворим. Сьогодні я навіть не могла піти ні на Службу Божу, ні до святого Причастя, проте, зазнаючи мук душі і тіла, повторювала: "Нехай діється воля Божа".

1 серпня 1937 року

Одноденні реколекції страждання. О Ісусе, Ти бачиш, що Твоє дитя нездужає. Не дуже напружуюсь, радше свою волю підпорядковую волі Ісуса.
Коли я пішла до сповіді, не знаючи, як до неї приступити, то священик відразу збагнув стан моєї душі і сказав: "Попри все спасешся. Ти на добрій дорозі. Але колишнє світло може не повернутись Бог може залишити твою душу в такій пітьмі до смерті. Проте у всьому здайся на Божу волю".

10 серпня 1937 року

Сьогодні у супроводі однієї з сестер я повертаюсь у Краків. Моя душа оповита стражданням. Актом волі неустанно єднаюсь із Господом Богом. Він – моя сила і міць.

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:48 | Повідомлення # 15
ІСУСЕ, УПОВАЮ НА ТЕБЕ
ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ

Ісус наказав мені написати її і відправляти перед святом Милосердя. Розпочинається дев’ятниця у Велику П’ятницю.
"Прагну, щоби впродовж тих дев’яти днів ти приводила душі до джерела Мого милосердя, аби зачерпнули вони сили й охолоди та всякої ласки, якої тільки потребують у життєвих знегодах, а особливо в годину смерті. Кожного дня приводитимеш до Мого Серця іншу групу душ і занурюватимеш їх у море Мого милосердя. А Я всі ті душі введу в дім Мого Отця. Чинитимеш так в цьому житті і в прийдешньому. Ні в чому не відмовлю жодній душі, котру запровадиш до джерела Мого милосердя. Кожного дня благатимеш Мого Отця, задля Моєї гіркої Муки, про ласки для тих душ".

ПЕРШИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене все людство, а особливо всіх грішників і занур їх у море Мого Милосердя. І цим потішиш Мене в гіркому смутку, який спричиняє Мені втрата душ".
Наймилосердніший Ісусе, для Якого є притаманним милосердитися над нами і нам прощати. Не дивись на наші гріхи, але на нашу віру в безмежну Твою доброту. Прийми нас у храм Свого Наймилостивішого Серця і не випускай з Нього навіки. Благаємо Тебе про це задля любові, яка єднає Тебе з Отцем і Святим Духом.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на все людство, а передовсім на бідних грішників, котрі прийняті в Наймилостивіше Серце Ісуса. Заради Його болісної Муки яви нам Своє Милосердя, щоби вони прославляли всемогутність Твого милосердя на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

ДРУГИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене священичі і монаші душі і занур їх у Моє неосяжне Милосердя. Вони дали Мені силу витримати гірку муку. За їх посередництвом, наче струмками, спливає на людство Моє Милосердя".
Наймилосердніший Ісусе, від Тебе походить всіляке добро. Примнож ласки в душах священиків, монахів і монахинь, щоб вони здійснювали достойні вчинки милосердя. Щоб ті, хто на них дивиться, славили Отця Милосердя, котрий є на небі.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на гроно робітників у Твоєму винограднику, на душі священиків, монахів і монахинь та обдаруй їх силою Свого благословення. Задля почуттів Серця Твого Сина, того Серця, в яке вони прийняті, уділи їм сили Свого світла, щоби вони могли провадити інших дорогами спасіння і спільно возносити хвалу безмежному Твоєму милосердю на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене всі побожні та вірні душі і занур їх у море Мого Милосердя. Ці душі потішали Мене на Хресній Дорозі, були тією краплиною розради серед моря гіркоти".
Наймилосердніший Ісусе, Ти щедро уділяєш усім ласк зі скарбниці Свого Милосердя. Прийми всіх вірних християн до храму Наймилостивішого Свого Серця і не випускай їх звідти во віки віків. Благаємо Тебе про це задля незбагненної Твоєї любові, якою палає Твоє Серце до Небесного Отця.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на душі вірних, як на спадкоємство Свого Сина і заради Його болісної муки уділи їм Свого благословення. Оточуй їх Своєю неустанною опікою, щоби вони не втратили любові і скарбу святої віри, але щоб разом із хором Ангелів і Святих прославляли Твоє безмежне Милосердя на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого милосердя.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене поган і тих, які Мене не знають. І про них Я думав у своєму гіркому стражданні, а їх майбутня ревність потішала Моє Серце. Занур їх у море Мого Милосердя".
Наймилостивіший Ісусе, Ти є світлом всього світу. Прийми до храму Свого Наймилостивішого Серця душі поган, які Тебе ще не знають. Нехай проміння Твоєї Благодаті просвітить їх, щоби й вони разом із нами прославляли чудеса Твого Милосердя і утримуй їх у храмі Наймилостивішого Свого Серця.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на душі поган і тих, які Тебе ще не знають, і вони прийняті в Наймилостивіше Серце Ісуса. Приверни їх до світла Євангелії. Ті душі не знають, яким великим щастям є любити Тебе, Вчини так, щоби і вони прославляли щедроту Твого милосердя на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

П’ЯТИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене душі єретиків і відступників та занур їх у море Мого Милосердя. Зазнав Я гіркої Муки, коли вони роздирали Моє Тіло і Серце, тобто Мою Церкву. Коли повертаються і до єдності з Церквою, гояться Мої Рани і, таким чином, полегшуються Мої Муки".
Наймилосердніший Ісусе, Ти – сама доброта. Ти не відмовляєш у світлі тим, які його в Тебе просять. Прийми до храму Свого Наймилостивішого Серця душі єретиків і відступників. Наверни їх Своїм світлом до єдності з Церквою і не випускай із Свого Серця. Учини так, щоби й вони схилилися перед щедрістю Твого Милосердя.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на душі єретиків і відступників, які прогайнували Твій маєток і зловживали Твоїми ласками, та є впертими в своїх помилках. Не дивись на їх помилки, але на любов Свого Сина і гірку Його Муку, яку Він терпів задля них, тому що і вони перебувають у Наймилостивішому Серці Ісуса. Вчини так, щоб вони прославляли Твоє велике Милосердя на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

ШОСТИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене тихі і покірні душі та душі малих дітей. Занур їх у Моє милосердя. Ці душі найбільше подібні до Мого Серця. Вони підтримували Мене в гіркій Муці конання. Уявлялися Мені земними Ангелами, які невсипущо перебуватимуть біля Моїх престолів. На них проливаю ласки повними струменями. Мою ласку здатна прийняти лише смиренна душа. Покірні душі Я обдаровую Своїм довір’ям".
Наймилосердніший Ісусе, Ти Сам сказав: "Навчіться від Мене, бо Я – лагідний і сумирний серцем". Прийми до храму Свого Наймилостивішого Серця тихі і покірні душі та душі малих дітей. Ці душі викликають замилування цілого неба і особливу прихильність Небесного Вітця. Бони є вінком квітів перед Божим престолом. Сам Бог насолоджується його ароматом. Ті душі мають постійну оселю у Наймилостивішому Серці Ісуса і неустанно виспівують гімн любові та Милосердя.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на тихі і покірні душі та душі малих дітей, які перебувають у храмі Наймилостивішого Серця Ісуса. Ті душі найбільше подібні до Твого Сина. Їх запах піднімається від землі і сягає Твого престолу. Отче Милосердя і всілякої доброти, благаю Тебе в ім’я любові і прихильності до цих душ, благослови увесь світ, щоб усі душі разом возносили хвалу Твоєму Милосердю на віки вічні. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

СЬОМИЙ ДЕНЬ
"Сьогодні приведи до Мене душі, які особливо вшановують і прославляють Моє милосердя, і занур їх у Моє милосердя. Ті душі найбільше уболівали над Моєю Мукою і найглибше прозріли у Мій дух. Вони є живим відображенням Мого милостивого Серця. Ці душі будуть ясніти особливим сяйвом у прийдешньому житті. Жодна не потрапить у пекельний вогонь. Кожну душу особливо оберігатиму в її смертну годину".
Наймилосердніший Ісусе, Твоє Серце є самою любов’ю. Прийми до храму Наймилостивішого Свого Серця душі, які особливо вшановують і прославляють велич Твого милосердя. Ці душі є могутньою силою самого Бога посеред різних страждань і труднощів. Прямують з вірою в Твоє милосердя. В єднанні з Тобою вони несуть на своїх плечах усе людство. Вони не будуть суджені суворо, а в хвилину скону їх обійме Твоє милосердя.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на душі, що прославляють і вшановують найбільшу Твою властивість, тобто неосяжне Твоє Милосердя і прийняті в Наймилостивіше Серце Ісуса. Вони є живою Євангелією. Їх руки повні вчинків милосердя, а переповнена радістю душа співає пісню Милосердя Найвищому. Благаю Тебе, Боже, яви їм Своє Милосердя згідно з надією і вірою, яку на Тебе покладають. Нехай здійсниться обітниця Ісуса, котрий їм сказав: "Душі, які вшановуватимуть Моє безмежне Милосердя, Сам боронитиму – як своєї хвали – в житті, а особливо в годину смерті. Амінь."
Вервиця до Божого милосердя.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене душі, що перебувають у в’язниці чистилища, і занур їх у безодню Мого Милосердя. Нехай струмені Моєї Крові охолодять їх опіки. Я дуже люблю всі ці душі. Вони сплачують данину Моїй справедливості. В твоїй силі – принести їм полегкість. Бери зі скарбниці Моєї Церкви всі відпусти і жертвуй за них... О, якби ти знала, яких вони зазнають мук, безустанно жертвувала би за них милостиню духа і сплачувала Моїй справедливості їх борги".
Наймилосердніший Ісусе, Ти сам сказав, що бажаєш милосердя. Тож я приводжу в храм Твого Наймилостивішого Серця душі з чистилища, душі, котрі Тобі дуже милі, але змушені віддати те, що винні Твоїй справедливості. Нехай струмені Крові й Води, що випливли з Твого Серця, згасять полум’я вогню чистилища, щоб і там прославляли силу Твого Милосердя.
Предвічний Отче, поглянь милостивим оком на душі, які страждають у чистилищі, але прийняті в Наймилостивіше Серце Ісуса. Благаю Тебе задля болісної Муки Ісуса – Твого Сина і всієї гіркоти, якою була наповнена Його Пресвята душа, яви Своє Милосердя душам, на які звернений Твій справедливий погляд. Дивись на них не інакше, як тільки крізь Рани Ісуса – Твого Наймилішого Сина, бо ми віримо, що Твоїй доброті й співчуттю немає меж. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя.

ДЕВ’ЯТИЙ ДЕНЬ

"Сьогодні приведи до Мене холодні й байдужі душі та занур їх у безодню Мого Милосердя. Ті душі найболючіше ранять Моє Серце, Найбільшої урази зазнав Я в Гетсиманському саду від байдужих душ. Вони були причиною Моїх слів: "Отче, коли хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а Твоя буде воля". Останньою надією для них є шукати порятунку в Моєму Милосерді".
Наймилостивіший Ісусе, Ти – саме співчуття. Я приводжу в храм Твого Наймилостивішого Серця байдужі душі. Нехай у вогні Твоєї чистої любові відтануть ті крижані душі, що подібні до мерців і є такими мерзенними в Твоїх очах. О наймилостивіший Ісусе, всемогутністю Свого милосердя притягни їх у сам жар Своєї любові та обдаруй їх святою любов’ю, бо Ти можеш усе.
Отче Предвічний, поглянь милостивим оком на байдужі душі, котрі, проте, прийняті в Наймилостивіше Серце Ісуса. Отче Милосердя, благаю Тебе задля Страстей Твого Сина і задля Його тригодинної агонії на хресті, дозволь, щоб і вони прославляли безмежність Твого Милосердя. Амінь.
Вервиця до Божого Милосердя
Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської (Боже Милосердя)
Сторінка 3 з 4«1234»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика