Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 4«1234»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської (Боже Милосердя)
Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:33 | Повідомлення # 6
ПРОБАЦІЯ ПЕРЕД ВІЧНИМИ ОБ1ТАМИ
Варшава, 1933 рік

За кілька тижнів перед тим, як повідомили мене, що я відбуватиму пробацію (проба, іспит зрілості майбутньої монахин)і, почула, увійшовши до каплиці, Ісусові слова: "В цю мить настоятельки оголошують, хто з сестер складатиме вічні обіти. Не всім буде дано таку ласку, вони самі в цьому винні. Хто не користає з малих ласк, той не отримує великих. Але тобі, Моя дитино, Я цієї ласки уділяю". Радісний подив огорнув мою душу, бо кілька днів тому одна з сестер сказала мені, що я не відбуватиму третьої пробації. Мовляв, вона сама подбає, щоб не допустити мене до обітів. Я змовчала, хоча мені стало дуже прикро. Я, як могла, намагалася приховати свій біль.
У листопаді 1932 року я приїхала у Варшаву на третю пробацію. Після сердечних привітань з настоятельками, увійшла в невелику капличку. Раптом мою душу охопила Божа присутність, я почула: "Доню Моя, прагну, аби твоє серце уподібнилося до Мого милосердного серця. Ти вся повинна бути пройнята Моїм Милосердям".
Дорога мати-наставниця одразу ж спитала, чи я вже була в цьому році на реколекцїях. Я заперечила. Тоді вона зауважила, що спочатку я повинна відбути принаймні триденні реколекції.
Богу дякувати, у Валендові якраз проходили восьмиденні реколекції, і я могла до них приєднатися. Однак знову з’явились труднощі з моїм від’їздом. Одна особа дуже противилась тому, так що я вже мала не їхати.
Після обіду я зайшла на п’ятихвилинну адорацію, як раптом побачила Ісуса, який мені мовив: "Доню Моя, багато ласк готую тобі, що ти їх одержиш під час реколекцій, котрі завтра розпочнеш". Я відповідаю; "Ісусе, але ж реколекції вже відбуваються, а я не повинна на них їхати". "Готуйся завтра розпочати реколекції, а Я полагоджу твій виїзд з настоятельками", – і зник, Я почала гадати, як воно буде. Та вмить відкинула роздуми й присвятила той час молитві до Духа Святого, аби просвітив мене і дав збагнути всю мою вбогість. Потім я вийшла з каплиці та взялась до своїх занять. Але невдовзі мене покликала Мати-Генеральна: "Сестро, ще сьогодні поїдете з матір’ю Валерією у Валендів, щоб уже завтра розпочати реколекції".
...Перший день реколекцій. Зранку я постаралася першою бути в каплиці. Перед розважаннями мала ще трохи часу, аби відмовити молитви до Святого Духа і Пресвятої Матері. Благала Божу Матір, щоб Вона випросила мені ласку непомильності в моїх внутрішніх натхненнях, щоби я правильно сповнила будь-яку волю Божу.
Отець, котрий вів реколекції, приїхав з Америки, Прибув він у Польщу ненадовго. Сам вигляд цієї людини свідчив про велич духа. Аскетизм та зосередженість були його характерними рисами. Але, незважаючи на всі чесноти цього священика, мені було дуже важко відкрити йому свою душу щодо ласк. Признатися в гріхах завжди легко, а щоб звіритись з ласк, то справді мушу чинити над собою велике зусилля та й тоді не про все можу розповісти.
Отець виголосив коротку лекцію й відразу зайшов у сповідальницю, я дивлюсь, аж жодна з сестер не підходить. Я підхопилася зі свого місця і за мить була біля ґраток. Не було часу задумуватися. Отож, замість того, щоб розповідати отцеві про всі ті сумніви, які посіяно в моїй душі щодо Господа Ісуса, я почала звірятися з усіх спокус. Проте сповідник відразу збагнув мою ситуацію і сказав: "Ти тому не довіряєш Господеві Ісусові, що Він так ласкаво з тобою поводиться. Отож, сестро, будь цілковито спокійною. Ісус є твоїм Учителем, а твоє спілкування з Ним не є ані істерією, ані мрійництвом, ані ілюзією. Знай, що ти – на добрій дорозі. Старайся бути вірною тим ласкам і не ухиляйся від них".
Коли я відійшла від сповідальниці, то така незбагненна радість залила мою душу, що я мусіла усамітнитись від сестер у куточку саду, аби повністю віддатися серцем Богові.
Про оновлення обітів. Як тільки я прокинулась вранці, то відразу всім духом потонула в Богові, в цьому океані любові. Після оновлення обітів і святого Причастя я раптом побачила Ісуса, і Він ласкаво звернувся до мене: "Доню Моя, зазирни в Моє Милосердне Серце". Коли я вдивилася в те Найсвятіше Серце, то побачила, як із нього витікають ті ж самі промені, що й на іконі – як Кров і Вода. Я зрозуміла, яким великим є Господнє Милосердя. І знову Ісус милостиво заговорив: "Доню Моя, розповідай священикам про Моє незбагненне милосердя. Палить Мене полум’я милосердя. Я хочу виливати його на душі. Але душі не хочуть вірити в Мою доброту". І зник.
Сьогодні – третя пробація. Ми зібралися у матері Малгожати. Вона розпочала з молитви й пояснення, в чому полягає третя пробація. Нагадала, якою великою є благодать вічних обітів. Раптом я голосно розплакалась. В одну мить постали перед зором моєї душі всі Божі ласки, а я видалась собі такою мізерною й невдячною перед Богом. Сестри почали картати мене за те, що я плачу. Але мати заступилася за мене і сказала, що не дивується.
Коли закінчилася ця година, я пішла до Найсвятіших Тайн і, відчуваючи свою найбільшу нужденність та нікчемність, попросила Його милосердя, аби Він зволив вилікувати й очистити мою бідну душу. Отоді пролунали слова: "Доню Моя, вся твоя убогість згоріла у вогні Моєї любові, наче стебельце, вкинуте у незрівнянний ні з чим жар. А цим приниженням ти здобуваєш для себе та інших душ ціле море Мого милосердя".
Моїм обов’язком протягом усього часу пробації було допомагати сестрі, що пильнувала за виглядом одягу. При цьому я мала багато нагод для вправляння в чеснотах. Інколи по три рази я мусіла ходити з білизною до деяких сестер і не могла їм догодити. Але я пізнала й великі чесноти деяких сестер, які завжди просили давати їм щось благесеньке. Захоплював мене такий дух покори й умертвлення,
В час адвенту (час, який триває чотири тижні до Різдва Христового) в моїй душі прокинулась така велика туга за Богом, що мій дух поривався до Нього з такою силою, яка лише була в його єстві. Тоді Господь послав мені найбільше світла пізнання Його властивостей.
Першою властивістю, яку дав мені спізнати Господь, є Його святість. Святість ця є такою великою, що перед Ним тремтять всі Влади і Сили. Чисті духи затуляють своє обличчя й поринають у безупинну адорацію. Єдиним висловом їхнього найвищого пошанування є "Святий". Божа святість проливається на Божу Церкву і на кожну душу, що до неї належить. Проте не однаковою мірою. Одні душі наскрізь пронизані нею, а є й такі, що ледве животіють.
Друге пізнання, яке уділив мені Господь, – це Його справедливість. Справедливість Його є такою великою й проникливою, що сягає самої істоти речей. Все постає перед Ним в оголеній правді, і ніщо не може приховатись від Нього.
Третьою властивістю є Любов і Милосердя. І я зрозуміла, що, найвищою властивістю є Любов і Милосердя, Воно єднає творіння з Творцем. Найбільшу любов і незмірне милосердя розпізнаю у Втіленні Слова та Його спокутній жертві. З цього я збагнула, що та властивість є найвищою в Богові.
Святий вечір. Сьогодні я тісно єдналася з Богоматір’ю. Ввечері, перед тим, як поділитися просфорою, я зайшла в каплицю, щоб у душі поділитися з дорогими для мене людьми, і просила в Матері Божої ласк для них. Під час різдвяної відправи мені привиділось в просфорі мале Дитя Ісус. Хоча Дитя мале, Його велич пронизувала мою душу. Глибоко вразила мене та таємниця, те велике самоприниження Бога, те незбагненне Його самознищення. Це жило в моїй душі через усі свята.
Сьогодні сказав мені Христос: "Прагну, щоб ти глибше зрозуміла ту любов, якою палає до душ Моє серце. А зрозумієш її тоді, коли розважатимеш над Моєю Мукою. Благай про Моє милосердя для грішників, бо Я прагну їхнього порятунку. Коли з розкаяним серцем і вірою ти відмовиш цю молитву за якогось грішника, то Я подарую йому ласку навернення. Ця молитва така: "О Кров і Вода, що виплинула з Серця Ісуса, як джерело Милосердя для нас, уповаю на Тебе".
В останні дні свят, коли я відправляла Святу Годину, побачила Ісуса Христа, котрий зазнавав мук бичування. Якими невимовними були ті тортури! Як тяжко страждав Ісус при бичуванні! О нещасні грішники, як ви стрінетесь у день суду з тим Ісусом, якого зараз так катуєте?! Його кров стікає на землю, тіло подекуди почало відпадати, а на плечах я зауважила вже оголені деякі кості... Тихий стогін і зітхання вихоплювалися в Ісуса.
Якось Ісус дав мені зрозуміти, наскільки милою є для Нього душа, яка вірно дотримується правил. За це вона здобуває більшу винагороду, ніж за покуту й велике умертвлення.
Колись Господь сказав мені: "Доню Моя, твоє уповання й любов сковують Мою справедливість, так що Я не можу карати, бо ти Мені перешкоджаєш". Такою великою силою володіє душа, сповнена віри!
Сьогодні приїхала до мене рідна сестра. Коли вона відкрила мені свої наміри, я перелякалась, чи ж це можливо. Гарною є та душа в очах Божих, але її оповила така темрява, що вона не знала, як собі зарадити. Все бачила в чорних барвах. Бог у доброті Своїй дав її під мою опіку на два тижні. Та скількох жертв коштувала мене ця душа, лише одному Богові відомо. Ні за жодну душу я не склала перед Його престолом стільки пожертв, страждань і молитов, скільки за неї. Врешті, я відчула, що таки випросила в Бога уділити їй ласки. Коли роздумую про це, то вбачаю в тому справжнє чудо. Тепер знаю, яку силу в очах Божих має молитва заступництва.
Під час цього посту я часто відчувала в усьому тілі Муку Господа Ісуса. Все, що витерпів Ісус, глибоко переживаю в своєму серці. Але назовні нічим не виявляю своїх страждань. Лише сповідникові відомо про це.
Пасхальна утреня. Сьогодні під час воскресної утрені побачила Господа Ісуса у великому сяйві. Він наблизився до мене й мовив: "Мир вам, діти, – здійняв руку і поблагословив. На Його руках, ногах і боці ясніли незгладимі рани. А коли Він глянув на мене з такою великою лагідністю й любов’ю, що душа моя вся заглибилася в Нього, сказав: "Ти взяла велику участь у Моїй Муці, тому Я дам тобі значну частку з Моєї слави й радості".
А наступного дня після святого Причастя я почула голос: "Доню Моя, поглянь у безодню Мого милосердя і віддай тому Моєму милосердю честь і славу. Вчини це так: збери всіх грішників з усього світу й заглиб їх у безмір Мого милосердя. Хочу віддаватися душам. Дитя Моє, Я спраглий душ. На Моє свято – свято Милосердя – будеш оповіщати увесь світ і приводити знеможені душі до джерела Мого милосердя. Я зцілю їх і зміцню".
Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:34 | Повідомлення # 7
ДЕНЬ ВІЧНИХ ОБІТІВ
1 травня 1933 року

Поєднання з Ісусом в день вічних обітів. Віднині Твоє серце стає моїм надбанням, а моє серце належить Тобі. Сама згадка Твого імені, Ісусе є насолодою для мого серця. Воістину, ні на мить я не змогла би жити без Тебе, Ісусе. Нині душа моя потонула в Тобі, як у єдиному своєму скарбі.
Слова Господа Ісуса під час вічних обітів: "Обручнице Моя, навіки поєднались наші серця. Пам’ятай, кому ти присягала."
Не все можна виповісти словами.

МОЄ ПРОХАННЯ НА ПОХОРОННОМУ ПОЛОТНІ

Похоронне полотно – це велике, широке чорне полотно, в центрі якого вишитий білий хрест. Сестри перед вічними обітами лягають на це полотно, яким потім закриваються. Цим був даний знак, що сестри, які склали вічні обіти, "вмерли для світу". Між тим дзвони дзвонять, як на похоронах. Богослужитель, найчастіше єпископ, кропить освяченою водою це полотно, при цьому каже слова: "Встань, ти, яка вмерла для світу, і Ісус Христос хай освягить тебе".
Я просила Господа, щоби Він дав мені ласку ніколи не ображати Його добровільно і свідомо жодним, навіть найнезначнішим, гріхом, чи недосконалістю.
Ісусе, уповаю на Тебе. Ісусе, люблю Тебе усім серцем. У найважчі хвилини Ти є моєю матір’ю.
З любові до Тебе, Ісусе, я вмираю сьогодні цілковито для себе, а починаю жити для більшого прославлення святого Імені Твого.
Любове, понад усякою любов’ю, о Пресвята Трійце, віддаюся Тобі як жертва благоговіння, як всепальна жертва повного самознищення". І через це самознищення прагну возвеличити Твоє Ім’я, Господи. Маленьким пуп’янком рожі падаю до Твоїх ніг, Господи, нехай тільки Тобі буде відомий запах тієї квітки.

ТРИ ПРОХАННЯ В ДЕНЬ ВІЧНИХ ОБІТІВ

Ісусе, я знаю, що сьогодні ні в чому Ти мені не відмовиш.
Перше прохання: "Ісусе, найдорожчий мій Обранцю, прошу Тебе про торжество Церкви, особливо в Росії та Іспанії, прошу благословенства для св. Отця Пія XI й усього духовенства, ласки навернення запеклих грішників, особливого благословенства й світла для священиків, у котрих буду в житті сповідатись".
Друге прохання: "Прошу благословенства для нашого згромадження, великої ревності в ньому. Благослови, Ісусе, Мати-Генеральну ігуменю та вчительку новичок, цілий новіціат, усіх настоятельок, моїх найдорожчих батьків. Уділи Своєї благодаті нашим вихованкам, так зміцни їх Своєю ласкою, щоб ті, хто залишає наші домівки, більше ніколи не образили Тебе жодним гріхом. Ісусе, благаю Тебе за мою вітчизну – борони її від ворожих нападів.
Третє прохання: "Ісусе, прошу Тебе за ті душі, котрим молитва потрібна найбільше. Прошу Тебе за вмираючих: будь милосердним до них. Благаю також Тебе, Ісусе, про визволення всіх душ із чистилища.
Ісусе, довіряю Тобі окремі особи: своїх сповідників, отця Андраша, священика Чапуту, професора Сопоцька, одного священика, одного монаха, якому я так багато завдячую, та всіх тих, за кого доручено мені молитись. У цей день Ти можеш вчинити все для тих, про кого прошу. Для себе ж грошу Тебе, Господи, перетвори мене цілковито на Себе, утримуй мене неустанно в святій ревності до Твоєї хвали. Даруй мені ласку й силу духа у всьому сповняти Твою святу волю.
Дякую Тобі, мій найдорожчий Обранцю, за ту гідність, якою Ти мене обдарував, а особливо за ті королівські герби, які мене віднині прикрашають і яких не мають навіть ангели: це хрест, меч і терновий вінець. Але, мій Ісусе, понад усе дякую Тобі за Твоє Серце. Воно є усім для мене".
Матір Божа, Пресвята Діво Маріє, моя Мати, Ти в особливий спосіб є тепер моєю Матір’ю, Це тому, що Твій улюблений Син є моїм Обранцем, а, отже, ми обоє – Твої діти. Зважаючи на Сина, Ти маєш мене любити. Маріє, найдорожча моя Мати, скеровуй моє внутрішнє життя, щоби воно було миле Твоєму Синові.
Всемогутній Боже, в цю хвилину найбільшої ласки, якою навіки Ти єднаєш мене зі собою, я, така мізерна, з найбільшою вдячністю падаю до Твоїх ніг, наче маленька і незнана квітка. Аромат цієї квітки любові щоденно буде здійматися до Твого престолу.
В хвилини боротьби і страждань, темряви й сум’яття, туги і смутку, в хвилини важких випробувань, в ті хвилі, коли я не знайду ні в кого зрозуміння, ба, навіть усіма зганьблена і зневажена пам’ятатиму день вічних обітів, той день незбагненної Божої благодаті.

ОСОБЛИВІ ПОСТАНОВИ З РЕКОЛЕКЦІЙ
1 травня 1933 року

Любов до ближнього. Це по-перше: послужливість до сестер; по-друге: не говорити про відсутніх й оберігати честь ближнього; по-третє: радіти успіхам ближнього.
За кожне приниження подякую Господеві Богові. Особливо помолюся за того, хто дасть мені можливість упокоритися. Віддам себе на користь душ, не рахуватимусь із жодною жертвою, килимком стелитимусь під ноги сестер, по якому вони зможуть не тільки ступати, але й витирати ноги. Буду слугувати їм непомітно, не на людський показ. Досить, що Бог бачить.
Знову настали сірі будні. Урочистий час вічних обітів минув, але в душі залишилась велика Божа благодать. Відчуваю, що повністю належу Богові, відчуваю себе Його дитиною, що перебуває у Його, цілковитій власності. Моє уповання на Його наймилосердніше Серце є безмежним. Я з Ним неустанно поєднана. Видається, що Ісус не міг би бути щасливим без мене, а я – без Нього. Хоча я добре розумію, що, як Бог, є Сам у собі щасливий і до свого щастя не потребує абсолютно ніякого створіння. І все ж доброта змушує Його віддаватися створінню, до того ж з такою незбагненною щедрістю.
Після вічних обітів я залишилась у Кракові, бо, ще не вирішено, куди поїду: у Вільно чи Рабку. Аж одного дня Мати-Генеральна викликала мене й повідомила, що я їду у Вільно. Проте до 27 травня я перебувала у Кракові.
Завтра маю виїхати у Вільно. Сьогодні сповідалася в отця Андраша, котрий наділений великим Божим духом. Цей священик звільнив мої крила для злету до найвищих вершин. Заспокоїв мене і велів вірити в Боже провидіння. "Вір і йди сміливо", – сказав. Після тієї сповіді дивна сила Божа влилася в мене. Отець наголошував, що я повинна бути вірною Божій ласці, і додав: "Якщо й надалі ти збережеш оту простоту і послух, то нічого поганого з тобою не станеться. Уповай на Бога, ти – на добрій дорозі і в добрих руках: Божих руках".
Сьогодні, 27 травня 1933 р., я виїжджаю у Вільно. Коли я вийшла й окинула поглядом дім, сад, новіціат, з очей раптово бризнули сльози. Пригадала усі добродійства і ласки, які уділив мені Господь. Несподівано побачила Господа біля квітника і почула: "Не плач. Я завжди з тобою". Присутність Бога, що оповила мене тоді, супроводжувала мене протягом усієї подорожі. Дозволено мені заїхати у Ченстохову.
Вперше я побачила Матір Божу, коли вранці, о п’ятій годині, пішла на відкриття ікони. Молилася безупинно до одинадцятої години, а здавалося, ніби щойно зайшла. Місцева мати-настоятелька прислала по мене сестру, аби я прийшла на сніданок. Я хвилювалась, бо запізнювалась на поїзд. Багато що сказала мені Божа Матір. Я віддала їй свої вічні обіти, відчувала, що є її дитиною, а Вона – моєю Матір’ю. Вона не відмовила мені у жодному проханні.
Сьогодні я вже у Вільно. Монастир складається з маленьких порозкиданих хаток. Сестер лише вісімнадцять. Усі прийняли мене дуже сердечно. Настали дні праці, боротьби і страждань. Все йде своїм належним чином.

СВЯТО МАТЕРІ БОЖОЇ МИЛОСЕРДЯ
5 серпня 1933 року

Сьогодні я отримала велику і незбагненну ласку. Ласку суто внутрішню, за яку щиро вдячна Богові у цьому житті та у вічності.
Ісус сказав мені, що найбільшу Його прихильність здобуду через розважання над Його Болісними Муками. Завдяки такому розважанню багато світла спливає на мою душу. Хто бажає навчитися справжньої покори, нехай роздумує над Христовою мукою.
Коли я роздумую про Ісусову муку, до мене приходить чітке усвідомлення багатьох речей, які раніше я не могла зрозуміти. Хочу уподібнитися до Тебе, Ісусе, до Тебе, розіп’ятого, замученого, приниженого. Христе, залиши в душі й у моєму серці відбиток Своєї покори.
Люблю Тебе безмірно! Тебе, змордованого, такого, яким Тебе описує пророк: зміненого великими стражданнями до невпізнання. Таким люблю Тебе безмірно. Одвічний і неосяжний Боже, що зробила з Тобою любов?..

ТАЄМНИЦЯ ДУШІ
Вільно, 1934 рік

Якось сповідник велів мені спитати Господа, що означають ті два промені, що їх зображено на іконі. Я пообіцяла запитати.
Під час молитви я почула з душі: "Ці два промені означають Кров і Воду. Блідий промінь – це вода, яка несе виправдання душі; червоний промінь – це кров, яка є життям душ. Ті два промені вийшли з надр Мого Милосердя тоді, коли Моє умираюче Серце було на хресті пробите списом.
Ті промені заступають душі від гніву Мого Отця. Щасливий той, хто житиме під їх покровом, бо його не досягне справедлива Божа рука. Бажаю, щоб перша неділя після Великодня була святом Милосердя.
Утішається Моє Серце званням "Милосердя". Розголошуй, що Милосердя є найвизначнішою властивістю Бога. Всі витвори Моїх рук увінчані Милосердям".
Одвічна Любове, прагну, щоб Тебе пізнали всі душі, які Ти створив. Хотіла б я стати священиком: безустанно розповідала б про Твоє милосердя грішним душам, охопленим розпукою. Хотіла би бути місіонером і нести світло віри в дикі, краї, щоб і там душі спізнали Тебе, а я – віддана задля них у жертву – хотіла би вмерти мученицькою смертю, якою вмер Ти заради мене і заради них. Можу піти на мученицьку смерть через повну самопосвяту й самозречення з любові до Тебе, Ісусе Христе, і до безсмертних душ. Велика любов і дрібні речі перетворює на великі, і лише любов надає вартості нашим вчинкам. І чим чистішою стане наша любов, тим менше поживи матиме в нас очисний вогонь страждань. Отоді страждання перестане бути для нас мукою, а стане насолодою.
Я просила Господа, щоби Він уділив мені ласки, аби моя натура була відпорною й сильною супроти впливів, що інколи намагаються відвернути мене від духу статуту та дрібних положень. Бо вони є наче ті молі, що хочуть знищити наше внутрішнє життя і, напевно, зруйнували б його, якщо душа є свідомою тих дрібних порушень, але все ж легковажить ними, як речами малими. Не має значення, що я часто наражаюся на прикрості й уїдливість. Аби лише мій дух перебував у гармонії з духом статуту, обітів та чернечих приписів.

ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР 1934 рік

Ісус мовив мені: "Прагну, щоб ти віддала себе в жертву за грішників, а особливо за ті душі, які втратили надію на Боже милосердя".

БОГ І ДУШІ
(Акт пожертви)

Перед небом і землею, перед усіма Ангельськими Хорами, перед лицем Найсвятішої Діви Марії, перед всіма небесними Силами засвідчую Єдиному в Трійці Богові, що в єднанні з Ісусом Христом, Ізбавителем душ, нині добровільно віддаю себе в жертву за навернення грішників, а особливо за ті душі, які втратили надію на Боже милосердя. В цілковитій смиренності віддаючись Божій волі, приймаю всі муки, страхи і тривоги, якими сповнені грішники, а натомість віддаю їм усі утіхи моєї душі, які спливають на мене від Бога. Одним словом, я жертвую за них усе: Служби Божі, святі Причастя, покути і умертвлення, молитви. Не лякають мене удари – удари Божої справедливості, бо я перебуваю в єднанні з Ісусом. О, мій Боже, я прагну в такий спосіб віддячити Тобі за тих, котрі не довіряють Твоїй доброті. Уповаю всупереч всякій надії на безмежжя Твого милосердя. Господи, мій Боже, частко – частко моя навіки, в цьому акті пожертви опираюсь не на власні сили, але на силу і міць, які випливають із заслуг Ісуса Христа. Щоденно повторюватиму цей акт складання жертви такою молитвою, якої Ти Сам мене навчив, Ісусе: "О Кров і Вода, що виплинула з Серця Ісуса джерелом Милосердя для нас, уповаю на Тебе".

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:36 | Повідомлення # 8
СЕСТРА ФАУСТИНА
ВІД НАЙСВЯТІШОЇ ЄВХАРИСТІЇ
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР, СЛУЖБА БОЖА
29.03.1934 року

Коли я одержала від свого сповідника дозвіл на виконання цього акту пожертви, то невдовзі пізнала, що для Бога милим був той акт. Я відразу почала відчувати його наслідки. В одну мить моя душа стала, наче скеля: черства, повна терзань і неспокою. Різні блюзнірства і прокльони лізли мені в вуха. Недовіра і розпач закрались у моє серце. Таким є стан нещасних, котрий я прийняла на себе. Спочатку я дуже злякалась тих жахів, але після першої ж сповіді заспокоїлась.
Коли якось зайшла до того художника, котрий малював ікону, то побачила, що вона є не настільки гарна, як справжній вигляд Ісуса. Це мене дуже засмутило. Коли я повернулась додому, то відразу подалася до каплиці й виплакалась. Я запитала в Господа: "Хто може зобразити Тебе у всій Твоїй красі?" У відповідь пролунало: "Не в красі фарб і вправності пензля велич цієї ікони, але в Моїй ласці".
Одного разу я перебувала з вихованками в саду. Незважаючи на їх галас, я почула слова: "Молись за мене". Я не могла повністю зрозуміти ті слова, замислилась, хто б то міг бути. Відійшла на кілька кроків від вихованок й одразу почула: "Я – сестра". Та сестра була в той час у Варшаві, а я – у Вільно. "Молися за мене доти, поки я не попрошу перестати. Я вмираю". Негайно я почала ревно молитися за неї до вмираючого Серця Ісуса. Молилася так без спочинку від третьої до п’ятої години. Тоді почула: "Дякую", і я зрозуміла, що вона вже померла. Наступного дня під час Служби Божої я гаряче молилася за спасіння її душі. Пополудню надійшла листівка, яка сповістила, що сестра померла о такій-то годині. Саме в той час вона просила: "Молися за мене".
Якось мене відвідала Матір Божа. Вона була сумною, а очі мала опущені додолу. Вона дала зрозуміти, що має мені щось сказати, а, з іншого боку, нібито не хоче про це говорити. Я почала просити, щоби Вона промовила й поглянула на мене. Марія вмить звела на мене очі і, сердечно посміхнувшись, сказала: "Ти зазнаєш страждань через хворобу і лікарів. Тобі випаде також чимало мук через оту ікону, але не бійся".
Наступного дня я захворіла і дуже мучилась. Все було так, як про це провістила Божа Матір. Проте моя душа підготовлена до страждань, а вони постійно супроводжують мене у житті.

НІЧНА АДОРАЦІЯ ЩОЧЕТВЕРГА
9 серпня 1934 року

Я відправляла адорацію від 23 до 24 години. Її я відбула за навернення запеклих грішників, особливо за тих, що втратили надію на Боже милосердя.
Ісус дав мені пізнати, якою милою для Нього є винагороджувальна молитва. Він сказав: "Молитва покірної і люблячої душі вгамовує гнів Мого Отця і прихиляє море благословінь".
Після адорації напівдорозі до келії мене обступило дуже багато великих чорних собак. Вони стрибали, вили, хотіли роздерти мене на шматки, Я здогадалася, що це не пси, а біси. Один із них люто кричав: "За те, що ти цієї ночі відібрала в нас стільки душ, ми розірвемо тебе на шматки". Я їм відповіла: "Якщо на те воля наймилосерднішого Бога, рвіть мене на шматки, бо я на це слушно заслужила. Адже я є найнікчемнішою з грішників, а Бог – завжди святий, справедливий і безмежно милосердний". У відповідь всі біси вигукнули: "Тікаймо, вона не сама, з нею – Всемогутній". І щезли, як пил, як гамір на дорозі, а я спокійно, закінчуючи «Тебе, Боже, славимо», йшла собі далі до келії, роздумуючи над безмірним і незглибимим Божим милосердям.
Одного разу мій сповідник (отець Сопоцько) спитав мене, як повинен бути розташований напис на іконі, бо він весь не поміщається. Я сказала, що помолюсь і наступного тижня дам відповідь. Коли, відійшовши від сповідальниці, я проходила повз Найсвятіші Тайни, отримала внутрішнє осяяння, як повинен виглядати цей напис. Ісус нагадав, що, як казав Він і першого разу, три слова повинні бути виділені: "Ісусе, уповаю на Тебе". Я зрозуміла, що Ісус прагне, щоб там було поміщене усе звернення, але особливо не наполягає на цьому. Однак наголошує на цих трьох словах:
"Я даю людям начиння, з яким вони мають приходити по ласки до джерела милосердя. Тим начинням є ікона з написом: "Ісусе, уповаю на Тебе".
Під кінець триденних реколекцій я побачила, що йду по нерівній дорозі й щораз спотикаюся. Зауважила, що мене супроводжує якась постать, яка весь час намагається мене підтримати. А я цим невдоволена і прошу, щоб вона полишила мене, бо я хочу йти сама. Однак ця постать, яку я так і не змогла впізнати, ні на мить не покидала мене. Мій терпець увірвався, я обернулась до неї і відштовхнула, тут упізнала, що то мати-настоятелька. В ту ж мить бачу, що це не вона, а сам Ісус Христос. Він уважно подивився на мене і дав зрозуміти, як Йому боляче, коли навіть у найнезначнішій справі я не намагаюсь виконувати волю настоятельки. "Її воля – це Моя воля". Я попросила пробачення у Господа, а цю пересторогу взяла собі глибоко до серця.
Одного разу сповідник попросив мене, аби я помолилася за сповнення Його задумів і почала відмовляти дев’ятницю до Матері Божої. Під кінець молитов я побачила Богоматір з Дитятком Ісусом на руках, а також свого сповідника, що стояв на колінах біля її ніг і розмовляв з Нею. Я не зрозуміла, про що він говорив, бо була поглинута розмовою з Дитятком Ісусом, котре спустилось з рук Матінки Божої і наблизилось до мене. Я не могла надивуватись Його красі. Вловила кілька слів з того, що Божа Матір промовила до сповідника. А сказала таке: "Я – не лише Цариця Неба, а й Мати Милосердя і твоя Мати. Тоді простягнула руку, в якій тримала покров, і прикрила ним священика. В ту ж мить видіння зникло.
Яке то велике благо мати духовного провідника! Швидше вдосконалюєшся в чеснотах, виразніше спізнаєш Божу волю, правильніше її виконуєш, йдеш надійною й безпечною дорогою. Провідник вміє оминути скелі, об які можна розбитися. Наведу лише один приклад.
Якось я звернулась до Ісуса з проханням подати мені тему для розважань. Отримала таку відповідь: "Веди роздуми про пророка Іону і його місію". А пополудню члени згромадження приступили до сповіді. Коли я звірялась своєму духівникові, той пояснив, що хочемо ми того, чи ні, а мусимо сповняти Божу волю, і навів приклад пророка Іони. Після сповіді я замислилась, звідки сповідникові відомо, що Бог велить мені роздумувати про Іону, адже я не обмовилась йому про це, і почула слова: "Коли священик є Моїм заступником, то не він діє, а Я через нього. Його бажання – це Мої бажання". Бачу, як Господь оберігає Своїх заступників. Сам спрямовує їх дії.

ПОДЯКА ЗА СТРАЖДАННЯ

Страждання є найбільшим на землі скарбом: воно очищає душу. Справжню любов можна виміряти за шкалою страждань.
Ісусе, я вдячна Тобі за щоденні малі хрести, за перешкоди в здійсненні моїх задумів, за труднощі життя у спільноті, за хибне тлумачення намірів, за приниження від ближніх, за незаслужені звинувачення, слабке здоров’я і вичерпання сил, за зречення власної волі, за перекреслення усіх моїх планів.
Дякую Тобі, Ісусе, за внутрішні муки, тривоги, страхи і непевність, за непроглядний внутрішній морок, спокуси і різні випробування, за тягар і гіркоту боротьби в годину смерті.
Вдячна Тобі, Ісусе. Тобі, Котрий перед тим, як подати мені, Сам спершу випив ту чашу гіркоти, аби пом’якшити її гіркість. Притулила уста до келиха Твоєї святої волі: нехай станеться зі мною усе за Твоїм розсудом. Нехай мені випаде те, що визначила Твоя предвічна мудрість. Я прагну осушити чашу долі до останньої з краплин, не аналізуючи їх призначення: в гіркоті – моя радість, в безнадії – моє уповання.

СВЯТИЙ ВЕЧІР
24 грудня 1934 року

Вранці під час Служби Божої я відчула близькість Бога. Моя душа підсвідомо поринула в Нього. В цей час я почула такі слова: "Ти – Моя мила оселя, в тобі спочиває Мій дух".
Після тих слів я відчула, як Господь скерував свій погляд вглиб мого серця і, усвідомлюючи свою нікчемність, упокорялась духом та захоплювалась великим Божим милосердям, тим, що вищий понад усе Господь опускається до такої убогості.
Під час святого Причастя душа моя наповнилась радістю. Я відчула, що всемогутність Бога поглинула всю мою істоту. Протягом усього дня в особливий спосіб я відчувала Його присутність.
Хоча виконання обов’язків позбавило мене можливості хоч на хвилину зайти у каплицю, я щомиті переживала свою поєднаність із Богом. Я неустанно складала вітання Матері Божій, намагалась проникнутись її духом і просила, щоб Вона навчила мене справжньої любові до Бога, Тоді почула: "Вночі, під час Служби Божої поділюся з тобою таємницею Свого щастя".
Вечеря почалася о шостій годині. Після вечері ми швидко попорались, і о дев’ятій годині я змогла зайти в каплицю на адорацію. До півночі я молилася за батьків і всю родину, за свого духівника, церкву і духовенство, за грішників, місії і наші домівки. Відпусти жертвувала за душі в чистилищі.

ДВАНАДЦЯТА ГОДИНА
25 грудня 1934 року

Різдвяна Служба Божа. З перших хвилин наростала в мені внутрішня зосередженість, радість наповнила душу. Під час приношення я побачила на вівтарі малого Ісуса у незрівнянній красі. Дитятко Боже поглядало на всіх і простягало свої рученята. Коли відбувалося освячення, Дитя звернуло свій погляд до неба, а після таїнства знову дивилась на нас. Видіння повторювалось три дні поспіль. Нема слів, щоб описати ту радість, яка охопила моє серце!


ПЕРЕДДЕНЬ НОВОГО РОКУ
1934-1935 роки

Я отримала дозвіл не йти спати, а натомість молитися в каплиці. Одна з сестер попросила мене пожертвувати за неї годину адорації. Я пообіцяла їй. Під час молитви Бог дав мені знати про те, наскільки милою є для Нього ця душа.
Другу годину адорації я жертвувала за навернення грішників, а третю – відбула за сповнення задумів свого духівника, гаряче молилась за пролиття світла для нього в певній справі. Нарешті пробила дванадцята година, остання година року. Я закінчила її в Ім’я Пресвятої Трійці і так само розпочала першу годину нового року. Просила благословенства в кожної з Осіб і з великою надією дивилась у рік новий, який, безперечно, не пошкодує для мене страждань.

РОЗДУМИ ПРО ЄВХАРИСТІЮ

Свята тайно євхаристії, в якій міститься заповіт Божого милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься Тіло і Кров Господа Ісуса Христа, як доказ нескінченного Милосердя до нас, а особливо – до бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься вічне життя і безмежне Милосердя, щедро дароване нам, а особливо – бідним грішникам.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься Милосердя Отця і Сина, і Святого Духа до нас, а особливо – до бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься безмежна ціна Милосердя, яка оплатить всі наші борги, а особливо – бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься джерело живої води, що б’є з безмежного милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій міститься вогонь найчистішої любові, котрий палахкотить із лона Предвічного Отця як з безодні нескінченного милосердя для нас, а особливо – до бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій містяться ліки на всі наші немочі. Наче з криниці випливають ті ліки з безмежного милосердя для нас, а особливо – для бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, яка містить у собі єднання поміж Богом і нами, завдяки нескінченному милосердю до нас, а особливо – до бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, в якій містяться всі почуття найсолодшого Серця Ісуса до нас, а особливо – до бідних грішників.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє в усіх стражданнях і життєвих труднощах.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред темряви і сум’ять, як внутрішніх, так і зовнішніх.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє у житті та в годину смерті.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед невдач і сумнівів.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред фальші та зрад.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед темряви і безбожництва, що наповнює землю.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед суму і болю, якого ніхто не зрозуміє.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед поту і сірості буденщини.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє посеред краху наших надій і змагань.
Свята тайно євхаристії, єдина наша надіє серед ворожих атак і потуг пекла.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли труднощі перевищуватимуть мої сили, коли я побачу, що зусилля мої марні.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли неспокій шматуватиме моє серце, а дух схилятиметься до сумнівів.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли серце Моє тремтітиме і смертельний піт зросить чоло.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли все змовиться проти мене і непроглядний відчай закрадатиметься в мою душу.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли погляд мій згасатиме до всього дочасного, а душа моя вперше побачить незвідані світи.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли моя праця буде непосильною, а невдачі супроводжуватимуть мене.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли видаватиметься важким дотримання цноти і натура бунтуватиметься.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли ворожі удари будуть скеровані проти мене.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли мою працю і зусилля осуджуватимуть люди.
Свята тайно євхаристії, уповатиму на Тебе, коли пролунають Твої вироки. Уповатиму тоді на море Твого Милосердя.
Пресвята Трійце, уповаю на безмежне Твоє Милосердя. Бог є моїм Отцем, отже я, Його дитина, маю повне право на Його Божественне Серце. А чим більша темрява, тим повнішим повинно бути уповання.
Не розумію, як можна не довіряти Тому, Котрий усе може; з Ним – усе, без Нього – нічого. Він, Господь, не дозволить і не допустить посоромлення тих, що все своє уповання поклали на Нього.

ЧЕТВЕР, 10 січня 1935 року

Увечері під час відправи мене почали мучити такі думки: "Чи все, що я кажу про велике Боже Милосердя, не є часом облудою або оманою...". Я хотіла ще трохи над цим подумати, як почула сильний і виразний внутрішній голос: "Все, що ти розповідаєш про Мою доброту, є правдою, і не дібрати відповідних слів для прослави Моєї доброти". Ці слова були настільки повні сили і такі виразні, що я готова накласти життям, що вони йдуть від самого Бога. Свідченням цього є глибокий спокій, який мене при них огортає і залишається надалі. Те світло ледь відхилило завісу, і я побачила, що всі мої зусилля, витрачені на те, щоби душі пізнали милосердя Господа, милі Богові. Тому в моїй душі панує така велика радість, що я й не знаю, чи можлива ще більша на небі, Якби тільки душі хотіли хоч трохи прислухатись до голосу сумління і голосу, тобто натхнення, Святого Духа… Кажу, – хоч трохи, бо якщо лише раз віддамося впливові Божого Духа, Він сам доповнить те, чого нам бракуватиме.

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:37 | Повідомлення # 9
НОВИЙ 1935 РІК
Ісус радо вдається у подробиці нашого життя і не раз сповняє мої потаємні прагнення, з якими інколи я криюся перед Ним, хоча знаю, що перед Ним нічого не можна приховати.
На Новий рік у нас є звичай жеребкуванням обирати собі особливих заступників на цілий рік. Вранці, під час медитації в мені пробудилося одне з таких потаємних прагнень, щоби Ісус у Євхаристії, як і раніше, був моїм заступником. Коли ми прийшли в їдальню на сніданок, почалося жеребкування. Наблизившись до образків, на яких написані імена святих заступників, я взяла один, не роздумуючи. Не кинулася читати одразу, бо хотіла на кілька хвилин завдати собі умертвлення. І раптом пролунало в душі: "Я – твій заступник, читай". Я відразу поглянула на образок і прочитала: "Заступник на 1935 рік – Ісус у Святих Тайнах". Моє серце затріпотіло від радості. Я непомітно полишила сестер і подалася до вівтаря з Найсвятішими Тайнами, щоб побути там хоч хвильку. Там і дала волю почуттям свого серця. Ісус, однак, ніжно так зробив мені зауваження, що я повинна бути в цей час із сестрами. Я відразу повернулась, дотримуючись вказівки.
Одного дня під час ранкових розважань я почула: "Особливо остерігайся сваволі. Нехай і найдрібніша справа буде позначена відбитком послуху".
Якось Ісус дав мені зрозуміти, що коли часом я за дорученням прошу Його в справі якогось задуму, Він завжди готовий уділити мені своїх ласк, лише душі не завжди хочуть їх прийняти: "Моє серце переповнене великим Милосердям для душ, особливо – для бідних грішників. Якби вони могли зрозуміти, що Я – їх найкращий Отець, що для них з Мого Серця, як із переповненої Милосердям криниці, виплила Кров і Вода. Задля них Я перебуваю в кивоті як Цар Милосердя. Прагну наділяти душі благодаттю, але вони не хочуть її прийняти. Принаймні, ти приходь до Мене як можна частіше. Бери ті ласки, які вони відкидають. Тим ти потішиш Моє Серце, О, якою ж великою є байдужість душ у відповідь на доброту, на стільки виявів любові! Серце Моє наповнюється самою невдячністю душ, що живуть у світі, їх забутливістю. На все вони знаходять час, не мають тільки часу на те, аби прийти до Мене по ласки. Але найбільше ранить Моє Серце невірність душі, котра є Моєю обраницею. Ця зрадливість є вістрям, котре пробиває Моє Серце".

ВІВТОРОК ВРАНЦІ 29 січня 1935 року

У той вівторок під час медитації я внутрішнім зором побачила Святішого Отця, який відправляв Службу Божу. Після "Отче наш" він розмовляв із Господом Ісусом Христом про ту справу, що Ісус наказав мені йому повідомити, тобто про запровадження свята Милосердя. Хоча особисто я не розмовляла з Святішим Отцем, та це питання було полагоджене іншого особою. (Професор Сопоцько розмовляв із нунцієм архієпископом Кортесі про запровадження свята Божого Милосердя. Він розраховував на те, що нунцій подасть цю справу для вирішення Святішому Отцю.) Однак у дану хвилину через внутрішнє пізнання я дізналася, що Святіший Отець розглядає цю справу, яка незабаром вирішиться згідно з бажанням Ісуса Христа.
Перед восьмиденними реколекціями я вдалася до свого духівника з проханням дозволити мені певні умертвлення на час їх проведення. Дозвіл я одержала лише частково. Отець погодився на одну годину розважання про страждання Ісуса Христа і певне упокорення. Однак, я була трохи невдоволена, що мені не дозволили усього, про що просила. Повернувшись додому, я зайшла на хвильку до каплиці і почула: "Одна година розважання про Мою болісну Муку має більшу заслугу, ніж цілий рік бичувань до крові. Розважання Моїх болісних ран приносить тобі велику користь, а Мені – велику радість: Мене дивує те, що ти не повністю зреклася власної волі. Але Я тішуся безмежно, що ти змінишся під час реколекцій".
Увечері після закінчення науки почула: "Я – з тобою. В тих реколекціях Я утверджу тебе в спокою і мужності, щоби не забракло тобі сил для сповнення Моїх задумів. Задля цього під час цих реколекцій ти абсолютно перекреслиш власну волю. Натомість здійсниться в тобі Моя воля. Знай, що це багато тобі коштуватиме, тому напиши на чистому папері такі слова: "Від сьогодні не існує в мені власної волі". І перекресли навхрест сторінку. З другого боку напиши так: "Від сьогодні здійснюватиму Божу волю скрізь, завжди, у всьому". Не бійся нічого, любов дасть тобі силу і полегшить виконання". Коли я опустилась на коліна, щоб перекреслити власну волю, як наказував мені Господь, в душі пролунало: "Від цієї хвилини не лякайся Божих присудів, бо ти не будеш суджена".

ПРО СВЯТУ СПОВІДЬ
8 лютого 1935 року

На дві речі я звертатиму особливу увагу:
по-перше: вибиратиму до сповіді те, що мене найбільше упокорює, хоч би то була і якась дрібниця, але вона коштує зусиль, тому я звіряюсь у цьому;
по-друге: я вправлятимусь у розкаянні не тільки під час сповіді, але й при кожному іспиті совісті я збуджуватиму в собі досконалий жаль, а особливо – перед сном.
Бог пообіцяв велику ласку усім, хто проповідатиме Його велике Милосердя: "Сам боронитиму їх у годину смерті як свою хвалу. Навіть якби гріхи були чорні, як ніч, але коли грішник звертається до Мого Милосердя, він віддає Мені найвищу шану і виявляє честь Моєму Стражданню. В той час, коли душа прославляє Мою доброту, сатана тремтить перед нею і тікає на саме дно пекла".
Під час однієї адорації Ісус мені пообіцяв: "З тими душами, котрі вдаватимуться до Мого Милосердя, і тими які поширюватимуть і звеличуватимуть Моє велике Милосердя, учиню в годину їх смерті згідно з Моїм безмежним Милосердям".
"Журиться Моє Серце, – говорив Ісус, – "що навіть вибрані душі не розуміють, яким великим є Моє Милосердя. Певним чином їх спілкування свідчить про маловірство. О, як сильно це ранить Моє Серце. Згадайте собі Мою Муку і, якщо не ймете віри Моїм словам, вірте, принаймні, Моїм Ранам".

ВІД’ЇЗД ДО РІДНОГО ДОМУ
15 лютого 1935 року

Коли я довідалася, що моя мама важко хвора, майже при смерті і прагне перед смертю зі мною побачитись, відгукнулася на це усім серцем. Як любляча дитина, я прагнула сповнити її бажання, але повністю здалась на Божу волю. В день іменин 15 лютого мати-насгоятелька передала мені другого листа з дому і дала дозвіл поїхати до батьків. Я відразу почала збиратись у дорогу і вже ввечері виїхала з Вільна. Усю ніч жертвувала молитви за хвору маму, щоби Бог уділив їй тієї ласки, щоби страждання, яких вона зазнавала, були повністю зараховані їй як заслуги.
Їхала я у приємному товаристві кількох жінок із релігійного братства. Відчула, що одна з них страждає, в її душі точиться вперта боротьба. Я почала молитися за неї. В одинадцятій годині жінки перейшли до іншого купе побалакати, а ми залишились лише удвох. Я відчувала, що моя молитва викликає в її душі ще запеклішу боротьбу. Не потішала її лише молилася ще гарячіше. Врешті, та душа звертається до мене і просить сказати, чи вона повинна дотримати обіцянки, даної Богові. Я внутрішньо збагнула, про що йдеться, і відповіла, що вона зобов’язана неодмінно дотримуватися присяги, бо інакше буде нещасливою усе своє життя. Та думка не дасть їй спокою. Здивована такою відповіддю, вона розкрила переді мною свою душу.
Вона була вчителькою. Перед екзаменами присягла Богові, що, якщо успішно складе іспити, то присвятить себе службі Богові, тобто вступить у монастир. Однак, коли вона склала на "відмінно" іспити, її поглинув вир життя, і вона не захотіла прийняти чернецтва. Але сумління не давало спокою і, незважаючи на розваги, вона відчувала постійне невдоволення.
Після довгої розмови вона зовсім змінилася. Сказала мені, що негайно намагатиметься вступити у монастир. Просила молитися за неї. Я ж відчувала, що Бог не пошкодує ласки для неї.
Вранці я приїхала у Варшаву, а ввечері, о восьмій годині, вже була вдома. Як раділи батьки і вся родина, важко описати. Мамі трохи полегшало, але лікар не давав жодної надії на повне одужання. Після привітань всі одразу опустились на коліна, щоб скласти Богові подяку за ту ласку, що ми всі могли ще раз зустрітись.
Коли я побачила, як молиться мій тато, мені стало дуже соромно, що після стількох років чернецтва я б не змогла так щиро і палко молитись. Неустанно я дякувала Богові за таких батьків.
Як усе до невпізнання змінилося за ті десять років! Брати й сестри були ще малі, а тепер всі дорослі, і їх не впізнати. Станіслав щоденно супроводжував мене до костелу. Відчувала, що ця душенька є дуже милою Богові. В останній день, коли вже нікого не було в костелі, ми разом відмовили Те Deum перед Найсвятішими Тайнами. Я пригадала собі всі ласки, які свого часу тут отримала, але тоді не розуміла того і так часто зловживала ними. Дивувалася, як могла бути такою засліпленою. Під час цих роздумів мені явився Господь у незрівнянній красі і ласкаво промовив: "Моя обранице, уділю тобі ще більше ласк, аби ти протягом усієї вічності була свідком нескінченного Мого Милосердя".
Дні вдома минали у великому товаристві, бо кожен хотів побачитись зі мною і перекинутись словом. Часто бувало до двадцяти п’яти осіб. Вони цікавились моїми оповідями про життя святих. Якось втомлена розповідями і в тузі за самотністю й тишею я вийшла ввечері в сад, щоб мати можливість наодинці поговорити з Богом, та за мною відразу прийшли брати й сестри, і я мусіла знову розповідати, а тут стільки очей уп’ялося в мене. Крім того, мені багато коштувало те, що я змушена була цілувати дітей. Знайомі приходили з дітьми, аби я їх хоч на хвилю потримала на руках і поцілувала. Вони вважали це великою ласкою, а для мене це була можливість вправлятись у чеснотах, бо не одна дитина була досить брудною. Щоби себе переламати і не виявити відрази, таку замурзану дитину я цілувала два рази. Одну дитинку із загноєним оком, хоч моя натура і противилась, я поцілувала просто в нагноєння і попросила в Бога полегші.
Неймовірно засмутило мене те, що я не змогла побачитись із двома сестрами. Внутрішньо відчула, у якій великій небезпеці перебувають їх душі. На саму думку про них біль стиснув моє серце. Коли одного разу я відчула свою близькість до Бога, то гаряче просила Господа благодаті для них і почула: "Уділяю їм не тільки потрібні ласки, але й особливі". Я зрозуміла, що Господь покличе їх до ближчої єдності з Собою.
Радію безмежно, що в нашій родині панує така велика любов. Коли я прощалась з батьками і прохала їх благословення, то відчула силу Божої ласки, яка сплинула на мою душу. Мама, батько і хрещена мати зі сльозами благословили мене. Просили, щоб я ніколи не забувала, як багато ласк уділив мені Господь, покликавши до чернечого життя. Прохали про молитву. Хоч усі плакали, я не зронила жодної сльозинки. Намагалась бути мужньою й утішала всіх, як могла, нагадуючи, що в небі не буде розлук. Станіслав провів мене до автомашини. Розповідаючи, якими милими є Богові чисті душі, я запевнила, що Бог задоволений ним. Коли говорила йому про доброту Господа Бога, він розплакався, як мала дитина, Я йому не дивувалась, бо то чиста душа, отже, легко пізнає Бога.
Коли я сіла в машину, дала волю серцю і так само розплакалась, як дитина, з радості, що Бог обдаровує нашу родину стількома ласками, і заглибилась у молитву вдячності.
Увечері була вже у Варшаві. Спершу привіталася з Господарем дому, а потім віталася з усім згромадженням. Коли перед тим, як йти на спочинок, зайшла у каплицю до Господа, щоб сказати "Добраніч" і перепросити Його, що, перебуваючи вдома, так мало з Ним розмовляла, то почула у душі голос: "Дуже задоволений з того, що не говорила зі Мною, а відкривала душам Мою доброту і спонукала їх любити Мене".
Мати-насгоятелька сказала, що завтра я поїду з нею до Йозефінок (так називали новоугворюваний дім згромадження на околицях Варшави, яким у той час управляла настоятелька Генерального Дому у Варшаві). Там матиму можливість поговорити з Матір’ю-генеральною. Я зраділа безмежно. Мати-Генеральна незмінно та сама, повна доброти, спокою і Божого Духа. Ми довго розмовляли. Пополудню були на відправі.
Наступного дня я вже була у Вільно. Почувала себе такою щасливою, що повернулась до нашого монастиря. Мені видавалося, ніби я вдруге до нього вступила. Не могла натішитись тишею і спокоєм, тим, що душа легко поринає в Бога. Всі їй у цьому сприяють, і ніхто не перешкоджає.

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Коли заглиблююсь у Господню Муку, то під час адорації часто бачу Ісуса Христа в такому стані: після бичування кати зняли з Нього одяг, що вже прилип до Ран, так що вони знову відкрились і почали кровоточити. Потім вони накинули на Господа, на ті свіжі рани, червоний плащ, брудний і подертий. В деяких місцях той плащ ледве сягав колін. І звеліли Господеві сісти на колоду. З терня плели вінець й поклали на Його святу Голову, а в руки дали тростину. Насміхалися з Нього, віддаючи поклони, наче цареві. Одні плювали Йому в обличчя, а інші брали тростину і били Його по голові. Ще інші завдавали Йому болю штурханами, а деякі прикрили Його лице і били кулаками. Ісус переносив усе мовчки. Хто зрозуміє Його – Його біль? Погляд Ісуса був втуплений у землю. Я відчула, що в той час діялося в найсолодшому Серці Ісуса. Нехай кожен розважає над тим, що Ісус терпів у ті хвилини. Навперейми знущалися з Господа. Я замислювалась, звідки у людині взялася така злосливість. Гріх тому причиною: зустрілися Любов і гріх.
О вічна і незбагненна Любове, прошу в Тебе однієї ласки; просвіти мій розум світлом із висоти, дай мені пізнати й оцінювати речі за їх вартістю. Найбільшою радістю сповняється моя душа, коли я пізнаю правду.
В ті хвилини, коли в глибині єства я зустрічаюся з Богом, то відчуваю таке щастя, що й не висловити словами. Це короткі миті, бо душа не витримала би їх довше, мусіло б наступити роз’єднання з тілом. Хоча вони короткі, однак сила, якою вони наповнюють душу, залишається дуже надовго. Відчуваю постійну присутність Бога без жодного зусилля душі, відчуваю таку тісну власну єдність із Богом, яка поєднує краплину води з бездонним океаном.
Ту ласку я відчула у четвер (21.03.35) під кінець вервиці, що тривала винятково довго впродовж усієї Служби Божої. Думала, що помру з радості. В такі моменти я краще пізнаю Бога і Його властивості, а також краще пізнаю себе і свою убогість. Мене вражає те, наскільки низько опускається Бог до такої нікчемної душі, якою є моя.
В обідню пору я зазирнула на хвильку до каплиці, і знову сила благодаті вдарила в моє серце. Коли я перебувала у стані зосередженості, сатана схопив один горщик квітів і зі злобою з усієї сили жбурнув на землю. Я бачила всю його затятість і заздрість. В каплиці не було нікого. Я підвелася з молитви, позбирала черепки, пересадила квітку і хотіла швиденько поставити на місце, перш ніж хтось прийде до каплиці. Але це мені не вдалося. Саме увійшла мати-настоятелька, сестра, зайнята в захристії, і ще кілька сестер. Мати-настоятелька здивувалася, що я торкалася чогось на вівтарі, і горщик упав. Сестра з захристії виявила своє невдоволення. Я ж не намагалась ні щось пояснювати, ні виправдовуватись. Проте під вечір почувала себе зовсім вичерпаною і не могла відправити Святої Години. Отож, попросила в настоятельки дозволу раніше піти спати. Як тільки лягла, відразу заснула. Проте десь біля одинадцятої години диявол шарпнув моїм ліжком. Я одразу ж прокинулась і спокійно почала молитись до свого Ангела-Хоронителя. Тоді побачила душі, що несуть покуту у чистилищі їх постаті були, наче тіні, а поміж ними снувало багато бісів. Один із них намагався мені дошкулити, у подобі кота стрибав на моє ліжко і до моїх ніг. А був завважки наче кілька гудів.
Весь той час я відмовляла вервицю. Над ранок ті постаті відступили, і я змогла заснути. Коли вранці я прийшла до каплиці, то почула голос: "Ти поєднана зі Мною, нічого не бійся. Але знай, дитя Моє, що сатана ненавидить тебе. Хоча він ненавидить кожну душу, але особливою ненавистю палає до тебе, тому що багато душ ти вирвала з-під його влади."

ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР
18 квітня 1935 року

Вранці я почула слова: "Від сьогодні аж до воскресіння ти не відчуватимеш Моєї присутності, а твоя душа буде сповнена великої туги". В цю ж мить велика журба заполонила мою душу. Я відчувала розлуку з улюбленим Ісусом, а коли надійшла хвиля прийняття святого Причастя, я побачила в чаші, в кожній облатці стражденне обличчя Ісуса Христа. Туга в моєму серці зросла ще більше.
У Велику П’ятницю о третій годині, коли я зайшла у каплицю, пролунало: "Бажаю, щоби ця ікона була вшанована публічно". В цей момент я побачила Господа Ісуса Христа, вмираючого на хресті в жахливих муках, з Його серця вийшли ті самі два промені, що зображені на іконі.
Субота. Під час вечірні мені явився Ісус Христос в пресвітлих шатах. Сяяв, наче сонце. Він промовив до мене: "Нехай радіє твоє серце". І я сповнилася великою радістю, і пронизала мене наскрізь Божа присутність, що є невимовним скарбом для душі.
У п’ятницю, 26 квітня, ікона була виставлена в Острій Брамі. Під час урочистостей я була присутня на проповіді про Боже Милосердя, яку виголошував мій сповідник. Так вперше відбулося те, чого Ісус віддавна вимагав.
Після проповіді я не чекала закінчення відправи, бо поспішала додому. Але не пройшла навіть кілька кроків, як злі духи заступили мені дорогу. Вони погрожували мені жахливими муками. Чулися голоси: "Відібрала нам усе, що ми стільки років здобували". Ненависть їх до мене була жахливою. Отоді я й покликала на допомогу Ангела-Хоронителя. Його ясна постать з’явилась в одну мить, і він мовив: "Не бійся, обранице Мого Владики. Без Його дозволу ці духи не заподіють тобі нічого поганого". Злі духи негайно зникли, а вірний Ангел-Хоронитель супроводжував мене видимим чином до самого дому.

НЕДІЛЯ,
28 квітня 1935 року

Надійшла Провідна неділя, тобто свято Божого Милосердя, закінчення ювілею Відкуплення. Коли ми йшли на ту урочистість, то серце стрибало мені з радості з приводу того, що ці два свята так тісно між собою пов’язані. Я просила в Бога Милосердя для грішників. Коли закінчувалася відправа, і священик узяв Найсвятіші Тайни, щоб поблагословити вірних, я побачила Господа Ісуса Христа таким, як на іконі. Господь поблагословив усіх, а два промені поширилися на цілий світ. Тоді пролунало: "Це свято вийшло з надр Мого Милосердя і утвердилося в Його глибинах. Кожна душа, що вірить і надіється на Моє милосердя, удостоїться його".

Дата: Понеділок, 08.03.2010, 00:38 | Повідомлення # 10
ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА
9 червня 1935 року

Увечері, коли я йшла садом, почула слова: "Зі своїми товаришками ти будеш випрошувати милосердя для себе і світу, Я зрозуміла, що йдеться про заснування нового згромадження. Чітко усвідомлюю: щодо мене є інша Божа воля. Але безперестанно виправдовуюсь перед Господом, що я не здатна здійснити таку справу. "Не бійся. Я сам доповню те, чого тобі бракує", – пролунало.
Коли я розмовляла зі своїм духівником про різні справи, котрі Господь вимагав від мене, то гадала, що він скаже мені, що я не зможу справитись із ними. Однак у відповідь почула, що Бог для виконання своїх замірів вибирає найчастіше власне такі убогі душі, як я. Таємниця, якою я ще не ділилась із священиком, полягала в тому, що Бог велить, аби існувало згромадження, котре би проголошувало Боже Милосердя і вимолювало його для світу. На запитання священика, чи не було у мене натхнень щодо цього, відповіла, що чіткого наказу не одержала. В одну мить осяяло мене розуміння, що Господь промовляє через нього. Даремно я боронилася, що не маю виразного наказу. Під кінець розмови я побачила на порозі Ісуса Христа таким, як на іконі. Він сказав: "Прагну, аби було таке згромадження". Поспішаючи додому, я весь час повторювала: "О Господи, я не здатна сповнити Твої наміри".

30 червня 1935 року

Наступного дня на самому початку Служби Божої я побачила Ісуса у невимовній красі. Він сказав мені, що вимагає, щоби це згромадження якнайшвидше було засноване (Сестра Фаустина написала, що Христос вимагав від неї заснування нового згромадження. Його метою повинно було стати поширення культу Божого Милосердя. Вона не хотіла розпочинати цю роботу на свій розсуд, тому звернулася до свого сповідника професора Сопоцька, до матєрі-ігумені Міхаели Морачевської і до отця Андраша. Сповідники були спочатку нерішучі. Ігуменя після тривалого вагання таки дала згоду, але підкреслила, що ніякої відповідальності на себе не бере.
Сестра Фаустина звернулася до архієпископа Ромуальда Ялбржиковського. Той не відмовив, але сказав, що треба почекати яснішого знаку з неба. Незважаючи на невпинні старання, сестра Фаустина за свого життя не дочекалася створення нового згромадження. Стараннями отця Сопоцька перша кандидатка склала обіти лише в 1941 році, а 2 травня 1955 року ординарій із Гожова Зигмунд Шелажек заснував згромадження Найсвятішого Ісуса Христа Милосердного Відкупителя, мета якого – поширення культу Божого Милосердя і допомога церковній ієрархії). "Перебуватимеш у цьому згромадженні разом із сестрами. Мій дух буде законом вашого життя, яке ви маєте вести, наслідуючи Мене від ясел аж до смерті на хресті. Проникни в Мої таємниці, і ти спізнаєш безодню Мого милосердя до створінь і Мою незглибиму доброту. Ширитимеш це по світі. Через молитву будеш посередницею між землею і небом". І тут настав час прийняття святого Причастя. Ісус зник, я бачила лише ясне сяйво. Тоді пролунало: "Уділяємо тобі Свого благословення". В цю ж мить із того сяйва вийшов промінь і пронизав моє серце. Дивовижний вогонь загорівся у моїй душі. Я гадала, що вмру з радості та щастя. Відчувала, що дух мій відокремився від тіла, що я цілковито поринула в Бога, що Всемогутній підхопив мене, як порошинку, у незвідані простори. Я тремтіла від щастя. Відчувала, що Сам Господь підтримував мене аби я змогла витримати безмір щастя і споглядати Його Велич.
Коли закінчилася Служба Божа, не знаю. Не в моїх силах було звертати увагу на те, що діється в каплиці. Отямившись, я відчула силу і відвагу сповняти Божу волю.

ЧЕТВЕР.
НІЧНА АДОРАЦІЯ

Коли я прийшла на адорацію, то мене відразу огорнула внутрішня зосередженість. Я побачила Ісуса, оголеного, прив’язаного до стовпа. Й почалося бичування. Четверо чоловік по черзі сікли Господа різками. Серце моє завмирало, коли я дивилась на ті муки, Ісус сказав: "Страждаю від ще жахливішого болю, ніж той, що ти бачиш". Ісус дав мені пізнати, за які гріхи Він піддався катуванню. Це нечисті гріхи. О, які жахливі моральні муки терпів Ісус піддаючись бичуванню. А тоді промовив: "Дивись. Побачиш людство в теперішньому стані". І в одну мить відкрились моїм очам жахливі речі: кати відступили від Господа Ісуса Христа, а інші люди схопили бичі й немилосердно сікли Господа. То були священики, ченці і черниці, найвищі сановники церкви, що мене дуже здивувало, а ще – світські люди різного віку й суспільного стану. Всі зганяли свою злість на невинному Ісусові. При вигляді усього цього моє серце впало ніби в агонію. Поки кати бичували Ісуса, Він мовчав і дивився у далечінь. Але коли катувань завдавали ті, котрих я згадувала вище, Ісус заплющив очі, з Його Серця вирвався тихий, але дуже болісний стогін. Я почула: "Бачиш, ото мука, що перевищує Мою смерть". Отоді змовкли мої уста, і мені здалося, що я вмираю. Я відчувала, що ніхто не принесе мені потіхи, не вирве з цього стану, лише Той, Котрий ввів мене в нього. Господь промовив: "Щирий біль твого серця приніс безмежну полегшу Моєму Серцю. Дивись і утішся". В цю хвилю я побачила Ісуса Христа на хресті.
Почувала себе дуже нездоровою, і мені здавалося, що я не зможу піти на адорацію. Але я зібрала усю силу волі і, хоч впала в келії, не зважала на те, що мене болить, маючи перед очима Муку Христа. Як прийшла до каплиці, то відчула внутрішнє розуміння, яку велику нагороду готує нам Бог не тільки за добрі вчинки, але й за щире прагнення здійснити їх. Якою ж то великою є Божа ласка!
О, як солодко трудитися для Бога і душі Не хочу в цій борні спочинку. До останнього подиху боротимусь за хвалу Царя і Господа мого. Не складу меча, поки Він не покличе мене встати перед Його престолом. Не боюсь ударів: моїм щитом є Бог. Не ми ворога, а він нас повинен боятись. Сатана перемагає лише бундючних і боязких, бо покірні мають силу. Ніщо не збентежить, ні не стривожить покірні душі. Я скерувала свій лет у самісінький жар сонця, і ніщо не в змозі знизити його. Любов не втримати в ув’язненні. Вона вільна, як королева. Любов сягає Бога.
Наш сповідник виїхав, і я сповідалась в архієпископа (Архієпископ рішуче був проти того, щоби сестра Фаустина залишила згромадження Матері Божої Милосердя). Коли відкрила йому свою душу, у відповідь почула: "Доню моя, наберися великої терпеливості. Якщо ці речі походять від Бога, то раніше чи пізніше здійсняться. Прошу: зберігай цілковитий спокій. Я прекрасно тебе розумію, але що стосується того, щоби покинути згромадження і думати про якесь інше, то прошу навіть не допускати такої гадки, інакше то буде велика внутрішня спокуса", і ще запам’яталося зі сповіді: "Випрошувати милосердя для світу – це глибока і гарна думка. Багато молись про милосердя для грішників, але роби це у власному монастирі".

П’ЯТНИЦЯ,
13 вересня 1935 року
Увечері в своїй келії я побачила ангела, виконавця Божого гніву. Він мав світлий одяг, лице було променисте. Під його стопами була хмарина. З неї до рук ангела йшли громи і блискавиці, а вже з його руки виходили і сягали землі. Коли я побачила той знак Божого гніву, що мав доторкнутися землі, а особливо одного місця, котре з певних причин не можу назвати, то я почала просити ангела, щоб він стримався на кілька хвилин, що світ чинитиме покаяння. Однак прохання моє було нічим проти гніву Бога. Словами, що зринали з глибини мого єства, я почала благати Бога за світ. Коли я молилася таким чином, то побачила безсилля ангела. Він уже не міг здійснити справедливе покарання за гріхи, якого заслужили люди. Ще ніколи не молилася із такою внутрішньою силою, як тоді. Я благала Бога такими словами: "Предвічний Отче, Жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Твого найдорожчого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа за гріхи наші і всього світу. Заради Його болісної Муки май Милосердя до нас".
Наступного ранку, зайшовши до каплиці, я внутрішньо почула слова: "Коли б ти не увійшла до каплиці, відразу змов ту молитву, котрої тебе Я вчора навчив". Коли відмовила її, почула в душі: "Ця молитва служить для вгамування Мого гніву. Відмовлятимеш її протягом дев’яти днів на звичайній вервиці таким чином: спочатку прочитаєш одне "Отче наш", "Богородице Діво" і "Вірую". Потім на великих зернятках (зернятках для "Отче наш") промовлятимеш такі слова: "Предвічний Отче, жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Твого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, щоб вимолити прощення гріхів наших й усього світу". На малих зернятках (для "Богородице Діво") відмовлятимеш такі слова: "Заради Його болісної Муки умилосердися над нами і над цілим світом". На закінчення тричі повториш: "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, змилуйся над нами і над цілим світом".

Бібліотека » Церква » Духовна література » Щоденник сестри Марії Фаустини Ковальської (Боже Милосердя)
Сторінка 2 з 4«1234»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика