Головна сторінка сайту
Сторінка 6 з 6«123456
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:23 | Повідомлення # 26
БЛУДОДІЙСТВО (РОЗПУСТА) І ПРЕЛЮБОДІЙСТВО – ТЯЖКІ СМЕРТНІ ГРІХИ

Як розповідається в Біблії, після гріхопадіння і вигнання з раю «Адам пізнав свою жінку; і народився їм старший син Каїн» (Бут. 4, 1). Потім народився Авель. З часом обидва приносили жертву Богові. Авель приносив кращі дари, а Каїн – гірші, і Господь його лукавої жертви не прийняв. Але Каїн замість того, щоб покаятися, із заздрощів убив Авеля і стягнув на себе Боже прокляття (Бут. 4, 11). В Адама і Єви народилися Сиф і ще інші діти. Сиф був побожним і його потомки праведними, тому Святе Письмо їх називає синами і дочками Божими. У нечестивого Каїна і діти були лихими, тому в Біблії називаються синами і дочками людськими. Спочатку потомки Сифа женилися між собою (через малочисельність людей тоді це не було гріхом кровозмішання), але з часом сини Сифа почали брати собі за жінок красивих, але розпусних дочок Каїна (Бут. 6, 1-4), і таким способом поступово зіпсувалися всі люди. Залишилися праведними тільки Ной зі своєю жінкою і їх три сини зі своїми жінками. «І поглянув Господь Бог на землю, і ось, вона розбещена, бо кожне тіло зіпсувало свою дорогу на землі» (Бут. 6, 12). «Велике зіпсуття людей на землі... всі їхні думки і помисли були злі на всякий час» (Бут. 6, 5). «І сказав Господь Бог: Не буде людина зневажати Мого Духа на віки.., бо вона тіло» (Бут 6, 3). «Ось Я винищу їх із землі» (Бут. 6, 13). І навів на землю всесвітній потоп.
Подібна катастрофа, але в менших масштабах, впала на мешканців Содома, Гомори і близьких міст за їхню крайню зіпсованість (там були розповсюджені навіть гомосексуальні гріхи). Ці міста були знищені вогнем (Бут. 19, 24)і на їх місці тепер знаходиться Мертве море, яке через плаваючі на його поверхні глиби асфальту називається ще Асфальтовим. З мешканців п’яти згаданих міст Бог Ангелом врятував тільки Лота і його двох дочок – дівиць, а жінка Лотова за це, що не послухала заповіді Господньої – під час втечі оглянулася назад на гинучі міста, перетворилася на соляний стовп. Її гріхом був непослух Божій заповіді і прихильність до нечестивих мешканців. «Згадайте жінку Лотову», – сказав Господь Ісус Христос в одній із бесід про руйнування Єрусалиму і кінець світу, показуючи, якою рішучою і безповоротною повинна бути наша втеча від розбещеного і погибаючого світу. І ось люди знову прогнівляють Бога такими самими гріхами, тільки дуже помноженими, причому претендують і надалі називатися християнами. Сопробуте, зверніть увагу, що через непристойну поведінку та чи інша особа вже не є християнином чи християнкою – вона ще образиться і буде гніватися. Але сьогодні Господь вже не посилає всесвітнього потопу чи небесного вогню, але просто покидає нерозкаяних людей, відвертається від них і допускає їм випити до дна вибрану сучасним родом «чашу мерзеньства і нечистоти», допускає пізнати найглибшу пропасть та глибину зла і відступництва, побачити у всій наготі безодню повної гидоти, до якої може скотитися розумна людська істота, яка віддалася керівництву диявола і його слуг.
В нинішні часи ми постійно чуємо лозунги, які оспівують «культуру сексу», проголошують «сексуальну свободу», «вільну любов», навіть «сексуальну революцію». Такі християнські поняття як боротьба з гріховними пристрастями, дівственність-незайманість до Вінчання, супружа вірність і інші нині відступниками від Христа висміюються. Жінки і чоловіки, юні і люди літнього віку намагаються заглушити в собі сором, топчуть всяку скромність, якої тепер більше стидаються, як колись блуду-розпусти, стараються чим скоріш позбутися дівства, або приховують його немов якусь ваду (хибу), стараються показатися такими, що «вже всього скуштували», «на всьому знаються», «бачили Крим і Рим». Телебачення, газети і журнали, реклама і взагалі все – всяка бесіда, анекдот, жарт і дії сучасних людей прямо чи не прямо скеровані до гріха нечистоти. І ці нещасні раби гріха називають себе вільними людьми, які позбулися «пересудів», «відсталості» і «середньовіччя».
Преподобний Йоан Ліствичник колись говорив: «Преблагий Господь являє нам милість в цьому, що спокуси, які можуть йти від осіб жіночої статі, стримує соромом, немов якоюсь уздечкою; бо якщо б жінки самі кидались в обійми мужчинам, то не врятувалася б ніяка людська істота від гріха і вічної погибелі».
О, святий Йоане! Ми, нещасні, вже дожили до таких страшних часів.
Відступництво від Христа, від Його святої Євангельської науки охопило колись наскрізь християнські народи, в тому числі і наш, колись такий високоморальний і духовний український народ. Грішний світ стрімко котиться в безодню...
Хочеться з усіх сил гукати: «Християни! Християнські жінки, дівчата, юнаки, мужчини! Опам’ятайтеся! Куди ж ви? Невже вам так хочеться опинитися в пекельній безодні!..»
Колись один грецький філософ, оточений своїми учнями, проходжувався. Їх зустріла блудниця і з безсоромною наглістю говорить йому: «Ось ти стільки часу витрачаєш на їх навчання, а я тільки до котрогось моргну оком і він піде за мною». Мудрець їй відповів: «Нічого дивного: ти тягнеш їх до долу, а я – вгору».
Християни! Де ваш розум? Де ваше почуття людської гідності? Тільки нерозумні можуть гордитися тим, що скочуються додолу. Скільки славних перемог одержували колись християни, зберігаючи дівство і святу чистоту. Коли до преподобного Мартиніана прийшла блудниця з метою спокусити його до гріха, то він босими ногами став у вогонь, щоб пам’ятати про пекельний вогонь, і не згрішити. Це так подіяло на спокусницю, що вона покаялася і решту життя провела в монастирі. Святий Павло Фівейський розповідав про одного християнського мученика, якого прив’язали до ліжка і пустили до нього блудницю, щоб вона своєю безсоромністю довела його до гріха. Але він відкусив собі язик і виплюнув його нечестивій жінці в лице, тим самим посоромив диявола і зберіг своє тіло й душу неоскверненими. Преподобний Венедикт, коли диявол йому пригадав про одну красиву жінку і дуже розпалив в ньому нечисту похіть, нагий заліз в терня і кропиву, і так поранив та пожалив своє тіло, що нечистий дух більше не смів його спокушати. І таких прикладів у християнській історії безліч.
А якою святою чистотою відзначались християнські жінки? Ні зневаги мужів, ні легковажне життя супруга-поганина, ні подарунки залицяльників-зводителів, ні погрози панів і переслідувачів не могли їх схилити на безчесний вчинок. Вдови жили в святій чистоті і відходили у вічність вірні своїм мужам і Господу. «Які жінки у християн!» – дивувався поганський світ. Невіруючі, переможені таким чистим способом життя вірних слуг Божих, і самі підкорялися євангельській проповіді й християнській вірі.
Чи такий приклад подають нинішні «християни»? Через багатьох із нас Боже ім’я тільки зневажається. Нинішні жінки в одязі змагаються з аборигенками Африки, Австралії та Індонезії. Разом з чоловіками вони присвоюють собі «загальнолюдську культуру», беручи собі за приклад життя диких народів, які способом життя більше подібні до диких тварин аніж до людей. В цей час, як мусульманки і деякі сектантки зберігають дівство до заміжжя і в подружжі народжують дітей, маючи не менше житейських проблем і матеріальних труднощів, більшість «християнських» жінок вибрали собі комфортний спосіб життя і в супружестві «займаються сексом», вбиваючи «небажаних дітей», або вдаються до різних можливих, але заборонених хитрощів, щоби уникнути вагітності.
Первохристиянський учитель Климент Александрійський в «Педагозі» пише: «Природа… стосовно законного подружжя дозволяє користуватися лише тим, що природно, доцільно і благопристойно. Вона дозволяє похітливе стремління для народжування дітей, але всякий надмір і нестримність – це вже проти законів природи».
Супружество встановив Господь Бог з подвійною метою: для народжування дітей (Бут. 1, 28) і, «щоб уникнути розпусти, кожний хай має свою жінку і кожна жінка хай має свого мужа» (І Кор. 7, 4), і дітей народжувати стільки, скільки благословить Бог, тому що не сказано: « Будьте похітливі», а «плодіться і розмножуйтеся» (Бут. 1, 28). Господь покликав нас на подвиг віри. Святий Апостол Павло каже: «Жінка спасеться задля народжування дітей, якщо перебуватиме в вірі, любові, святості і чистоті»(І Тит. 2, 15).
Ми, християни, повинні підкоряти тіло духові і ніщо не повинно над нами панувати. Тому свята Христова Церква закликає своїх вірних дітей – християнських супругів – стримуватися від інтимних стосунків напередодні недільних і святкових днів, напередодні середи і п’ятниці, в часі постів, святок (від Різдва до Богоявлення) і Світлої седмиці.
Статеві інстинкти в людській природі істинні християни всіх часів, за вченням святих Отців Церкви, розглядали як конечне зло. Щоб його побороти частково або зовсім, встановлено святими Отцями пости в Христовій Церкві, щоб крім інших завдань, вони християнам допомагали частково нейтралізувати вогонь статевих похотей, а вже надмір його гасити в законному християнському подружжі у відповідний на це час і спосіб. Господь Бог цю обставину використовує на розмноження людського роду і продовження людського життя на землі. Інші християни, які ступили на найвищий ступінь християнства – прийняли монашество – статеві інстинкти повинні цілком ігнорувати і поборювати. Для того вони і живуть в майже суцільному пості і молитві. Вони весь час обмежують себе в їді і питті, ніколи не їдять м’ясних страв, щоб не дати можливості бурлити статевим пристрастям. Чому так? А тому, що статеві інстинкти, якщо їм людина дуже підлягає, шкодять спілкуванню християнина з Богом. А це (спілкування з Богом) являється найосновнішою метою життя християнина. Тому незаконне заспокоєння статевих інстинктів у християн називається гріхом нечистоти, який найбільше занечищує душу і серце людини. Христос сказав: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Для істинних християн найвищою вартістю є Божа благодать, спілкування і єднання з Богом. Тому вони завжди, навіть в супружестві обмежували себе в інтимних стосунках, а хто дозволив собі в будь-який спосіб заспокоєння статевих інстинктів до супружества, чи поза супружеством, це завжди вважалося, і нині так вважається, тяжким і смертним гріхом, який вбиває Божу благодать в душі людини і в цьому треба каятися та сповідатися.
На жаль, тепер ми стикаємося з явищем, коли так звані християни за найвищу цінність-добро вважають тілесні приємності. Добре і смачно їсти, пити, будь-коли, за будь-яких обставин, в будь-якому віці (вже з ранньої молодості), з будь-ким, зовсім не зважаючи чи годиться це з Божим законом чи ні – заспокоювати статеві інстинкти і одержувати з цього якнайбільше приємностей, навіть незважаючи на цю іншу людину, що цим гріхом робиться їй велику кривду і шкоду. А коли статеві інстинкти згасають і зовсім згаснуть – це вважають великим нещастям, яке прирівнюють мало що не до смерті. В справжнього християнина, як гаснуть, або зовсім вигаснуть статеві інстинкти, це вважається великою милістю Божою і ласкою. Бо вже вигасло те, що в такій мірі перешкоджало Богоспілкуванню; відкривається можливість інтенсивного життя в Бозі; щоб це осягнути, тисячі християнських подвижників ішли в пустині і монастирі та боролися з цими нечистими інстинктами десятки років і коли цього досягли – Богові дякували. А сучасні «християни» не так в такій ситуації поступають. Вони сповняються страху, втрачають спокій, шукають і купують дорогі препарати, якими штучно цей нечистий вогонь на якийсь час розпалюють. Цим вони виявляють своє абсолютне невігластво в духовному житті, своє поганське мислення і поганський спосіб життя. Треба пам’ятати, що християнам не можна цих препаратів шукати і вживати, але коли вигас вогонь нечистих пристрастей – дякувати Богові і вести більш інтенсивно своє духовне життя, життя молитви і християнського подвигу.
У християнина існують дві життєві дороги: ціломудренне безбрачіє і побожне супружество. Обидві дороги важкі, обидві тернисті, обидві хресні. Бог не змушує нас ні до тієї, ні до іншої. Він хоче, щоб ми були добрими християнами на цій життєвій дорозі, яку ми собі виберемо, і якщо ми будемо совісно йти котроюсь з них, Він нам допоможе. Отже сім разів поміряємо свої сили, вибираючи ту чи іншу життєву дорогу, а вибравши її, будемо неухильно йти вузькою дорогою Божих Заповідей до вічного спасіння. Христос каже: «Хто хоче йти за Мною, хай відречеться себе, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мк. 8, 34) і «хто не бере свого хреста і не йде услід за Мною, той не достойний Мене» (Мф. 10, 38).
А тим, хто хоче розтлівати свій душевний храм читанням безсоромних книжок, огляданням шкідливих нечистих картин і фільмів, або віддаватися постидним пристрастям, проводячи немов свиняче життя, скажемо за святим Апостолом Павлом: «Не обманюйте себе: ні блудники-розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні рукоблудники (мастурбатори), ні мужоложники (гомосексуалісти і лесбійки), ні злодії, ні сквернословці, ні п’яниці, ні хижаки Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10). Христос каже: «Кожний, хто погляне на жінку з пожадливістю, вже згрішив з нею в серці своїм» (Мф. 5, 38).
Ті, які розтлівають свій душевний храм читанням безсоромних книг і огляданням шкідливих фільмів, гублять свої душі, хоч би і ділом не впали в гріх. Тяжко грішать ті дівчата і жінки, які одягаються в нескромну одежу і своїм виглядом оскверняють душі тих, за спасіння яких Христос пролив Свою кров.
Жінки, які оголюєте своє тіло (наприклад, на пляжі) або одягаєте нескромну одежу, разом з власниками і робітниками магазинів подібної одежі і еротичної білизни, нічних клубів, організаторами шкіл еротичних танців, конкурсів краси, учителями «сексуальної просвіти», видавцями, розповсюджувачами і покупцями еротичних видань і фільмів, торговцями «протизаплідними» засобами і іншими подібними розтлителями і зводителями – знайте, що ви самі себе виключили з Церкви по 100-му правилу Шостого Вселенського Собору. А він забороняє зображення, вигляд і поведінку оскверняючу зір, розтліваючу розум і розпалюючу вогонь нечистих похотей. Священне Писання також забороняє жінкам одягатися так, як одягаються мужчини, а мужчинам так, як одягаються жінки, «бо огидний Богові кожен, хто так робить» (Второзак. 22, 5). Хто в чомусь вище наведеному винен – той є ворогом Божим і рабом диявола. А 62-ге правило VІ Вселенського Собору говорить, що таких треба виключати з Церкви. Відлучення від Церкви означає, що такі люди не мають права заходити в храм Божий, просити допомоги священика вдома, подавати через когось записку зі своїм іменем на Богослужіння, також не мають права на християнський похорон, і навіть бути похороненими на християнському цвинтарі до повного припинення розпусної поведінки і діяльності та глибокого покаяння перед Богом і священиком на Сповіді.
В нинішні часи диявол, як і в допотопні, намагається погубити людство. За допомогою своїх слуг, за посередництвом кіноіндустрії, телебачення, газет, журналів, книжок і т.п. занурює розум і серце людини в чуттєвість і віддалює від Бога. В давнину спитали одного старця: «Чому нечиста похіть так сильно воює в людині?» Він відповів: «Тому що диявол знає, що нечиста похіть, якщо людина її добровільно сприймає, нею займається, любується, їй віддається – робить нас чужими для Святого Духа», від себе додамо – і для Небесного Царства. « Блаженні чистії сердцем, яко тії Бога узрят».

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:25 | Повідомлення # 27
НАРКОМАНІЯ – ДОРОГА ДО ВІЧНОЇ ПОГИБЕЛІ

У наш безбожний час відкрилась ще одна страшна дорога до пекла – наркоманія. Про страхітливі наслідки тієї недуги для психічного, морального і фізичного стану людини тут нема що й казати, бо про це сьогодні всі добре знають. Але подивімось на це зло з християнської точки зору.
По-перше: наркоманія дуже близько стоїть від страшного гріха – самогубства. Крім того, цей вияв зла є дуже близьким до чарів, чорної магії і спіритизму, тобто спілкування з «потойбічним злим світом» – духами темряви, підпорядкування їхньому впливові. Майже всі покоління чарівників використовували подібне «зілля» для досягнення відповідного стану «витончення», щоб більш безперешкодно спілкуватися зі своїми «богами», а насправді – з демонами. Саме бажання людини прийняти таку речовину, бажання спробувати сильний, незвичайний, незрозумілий стан, аби через те доторкнутись до невідомого і таємничого світу – це вже добровільне запрошення духам пітьми скористатися її почуттями, заволодіти її душею, лиш тільки б це було чим-небудь «цікавим», приємним, незвичайним. Ми, християни, знаємо, як злі духи завжди бажають і намагаються нас привабити і заманити своєю солодкою брехнею. Кожному малодосвідченому у духовному житті пропонують під виглядом апетитних наїдків насичені смертельним ядом плоди. Всі наші добрі заходи злі сили намагаються відвести у сторону лжедобра. Всі свої підступи-сіті, пастки злі духи прикривають зверху найкращою принадою. Тому ми, християни, завжди намагаємося бути дуже недовірливими до всього «солодкого», приємного, а також до свого «особливого» душевного стану. Не приймаємо без ретельної перевірки жодних «об’явлень», «видінь», «просвітлень», «явлінь», «блаженного стану» і інших незвичайних явищ. Не довіряємо також і раптовим «сильним» почуттям – і в покаянні, і в молитві, і в раптовому проявленні гарячої ревності – тому, що у всьому цьому ми можемо бути ошукані дияволом. Тому й пильнуємося і буваємо обережні, адже така помилка може мати сумний наслідок – загибель нашої душі. Однак і попри нашу обережність ми часто буваємо зваблені і обмануті злими духами. То що ж відбувається з тими, хто прагне і шукає саме таких сильних, яскравих, приємних відчуттів, все нових і нових, як можна більше незвичайних переживань, видінь, «відкриттів», «уявлень»? Така людина дуже скоро попадає під суцільний вплив злих духів, стає їхнім рабом – і тілом, і душею. Ці біси будуть її розважати до тих пір, доки вона повністю не загрузне у пристрасті наркоманії. Така людина вже перестане бути самостійною особистістю, а стане жалюгідним придатком наркотичної речовини, в центрі життя якої залишається тільки одне бажання – знову ввійти у те «царство», яке відкривається через наркотик. Вона починає жити у цьому неіснуючому світі, що створюється із «рожевого туману». Але потім демони позбавляють цю нещасну людину і тієї потіхи: потреба приймати наркотики посилюється, дози ростуть, і без них щоразу важче жити. Вже немає перших привабливих відчуттів, вони поступово згасають, і з тієї «рожевої хмаринки» все чіткіше видно страшну, з насмішкою пику диявола. В цей час він вже починає грубо глузувати зі своєї жертви, вже не підлещує і не голубить її, а безжалісно топче і починає нав’язувати думку про самогубство, адже це його кінцева мета – остаточно заволодіти душею. Самогубство – це улюблена ядовита пожива, яку диявол врешті пропонує тим, хто його вибрав.
Поєднання досвіду наркоманії з досвідом рок-музики (або їй подібними формами сучасних демонічних культів) дає повний комплект вправ душі для її швидкого упадку на дно погибельної прірви. Ось один приклад, яких висот помутніння розуму можна осягнути, користуючись «передовими» досягненнями сучасної молодіжної «культури». На Заході спостерігаються такі страшні випадки: деякі молоді люди із середовища «хіппі», наркомани, що дійшли до крайності безумства від вживання сильних наркотичних речовин, які викликають галюцинації, прагнуть більше нових і більш гострих відчуттів і вже не знаходять задоволення у своїй «звичайній подорожі у нирвану», а закінчують життя самогубством. Але як! Вони піднімаються на дахи височезних хмарочосів, там вводять собі ін’єкцію смертельної дози сильного наркотика і кидаються з тієї споруди на землю. Дія препарату починається в час падіння – від сильної дози на землю падає вже мертве тіло… З’явились навіть рок-пісеньки, в яких оспівується такий вид «подвигу» самознищення, «вищий пілотаж» при польоті в пекло…
З чого починається наркоманія?
Сьогодні, коли майже кожна молода людина з раннього дитинства вже пізнає багато тяжких гріхів і зі всіх сторін оточена відступництвом від Христа, далека від Святої Церкви, неминуче відчуває тяжкий внутрішній стан. Її душа немовби придушена тяжким каменем – нерозкаяними гріхами, немає достатньої віри і християнського знання, щоб звернутися за допомогою до Бога в молитві та в Тайні Покаяння шукати полегшення, зцілення і звільнення від цього тягара. Постійне відчуття внутрішнього дискомфорту спонукає цих людей шукати легший засіб, який би зняв цей тягар, дав можливість відійти від тугих задушливих пут, що стягують душу (дія нерозкаяних гріхів) сховатися від викидів совісті, що мучать і шкребуть серце, знайти якийсь ілюзорний фантастичний світ, де немає ні турбот, ні скорбот.
Ми, християни, напевно, знаємо, якого світу істинно жадає душа, і він цілком реальний, значно реальніший від цього видимого світу. То місце «світле, квітуче, спокійне, в ньому немає болю, печалі і зітхання». Так говориться про те в молитві священика на заупокійній службі. Цим прекрасним місцем є Небесне Царство, яке Господь наш Ісус Христос зійшов на землю благовістити і приготувати, і яке відкриється при Його другому приході, «коли Він прийде судити живих і мертвих». Те Царство – вічне! І ми, всі християни, очікуємо цього життя будучого віку, готуємось до нього. Про це тільки дбаймо і турбуймося. Задля цього ми готові терпіти в цьому тимчасовому, переминаючому житті – і скорботи, і печалі, і всілякий дискомфорт.
Ми знаємо, що туди ввійдуть щиро розкаяні душі і ті, які пронесли свою душу незабрудненою через всі відчайдушні напасті цього прелюбодійного світу. Пронесли мужньо, тверезо, розважно, без малодушності, не шкодуючи себе, чесно відкидали всяку ворожу принаду, всякі диявольські хитрощі, оберігали своє серце, шукали єдину Правду – істинно Вічного Бога, не приймали за істину жалюгідні підробки, не проміняли вічне блаженство за юшку з чечевиці (як Ісав помінявся своїм первородством зі своїм братом Яковом. – Бут. 25).
А наркоман продає свою душу, вічність – за «мильні палаци», за «рожевий туман». Йому вже важко вернутися із його світу фантазій, де так «спокійно», в цей світ, у якому триває постійна боротьба за життя, битва між небом і пеклом. Він хоче це обминути, сховатися, як дезертир в час бою ховається під якесь прикриття, він хоче забутись у глибокому сні, не бачити і не чути нічого, що діється навколо. Але ж ні: боротьби за свою душу не оминути і без рішучих дій не обійтися! Чим скоріше опам’ятається людина від цього дурману, чим скоріше стрясе з себе цей гіпноз, чаклунське зачарування, тим легше їй буде навернутись до Істини, до свого Господа.
Стан людини в такому глибокому демонському полоні подібний, за своєю темнотою і віддаленістю від Світла, до стану пророка Йони в утробі морського чудовиська на дні водної безодні. Ніби людина і не мертва, але й не живе, а душа вже «по тій стороні світу», частково вже серед бісів пекла. Пророк Йона взивав: «Води мене обняли аж по горло, безодня мене оточила, водорість голову мені повила. Аж до стіп гір спустився я; земля засувами повік мене замкнула, але Ти вивів моє життя з ями, о, Господи, мій Боже » (Йона. 2, 6-7).
Ця нещасна людина подібна до мухи, яка заплуталася у липкому павутинні, і павук наближається до своєї жертви, щоб висмоктати з неї всі її нутрощі.
Треба рішуче приступити до лікування тієї хвороби! Ним стане щире розкаяння такої людини перед Господом Богом, її звернення за допомогою до Матері-Церкви, до Її святих Тайн.
Як можна протистояти ворогові-дияволу, якому досконало відомі всі способи впливу на людську душу? Тільки вірою. Тільки зміцнюючи її, можна боротися з гріхом. Тим більше, що іншого вибору немає.
Думати про те, що ця проблема нас не стосується, – небезпечно. Адже навіть діти християнських батьків, виходячи з дому, можуть опинитися в небезпечному середовищі. А опускати руки чи відвертатися від біди – значить, переходити на сторону ворога. «Хто не зі Мною, той проти Мене», – сказав Господь, а це означає: треба вибирати абсолютне заперечення наркотиків, це буде вибором дороги, яка веде до любові, добра і вічного спасіння.

САМОГУБСТВО – ПРОСТА І НАЙКОРОТША ДОРОГА В ПЕКЛО

Руїна економіки, розвал державного керівництва і втрата його авторитету в народі, безробіття і підвищення цін на необхідні товари і продукти, хаос, розтління народу, особливо молоді, непослух дітей батькам, непошанування молодшими старших, безкарна злочинність, жахливі для здорово думаючої людини фільми і телевізійні передачі – це те, що сьогодні в тій чи іншій мірі увірвалося в кожну родину, впало на кожного з нас. Від усього того багатьох охоплює страх, смуток і зневіра у завтрашньому дні. Одні ще потішають себе надією на світле майбутнє, інші вважають, що людство взагалі так низько впало, розклалося і збожеволіло, що вернутися до нормального життя вже не зможе. Багато людей, особливо в великих містах, не витримують цього жаху і закінчують життя самогубством. Інші, розлютившись, стають на шлях злочину і блуду-розпусти, хтось намагається потішати себе спиртними напоями, наркотиками, веселим товариством, сучасною демонічною музикою, відеофільмами і іншими бісівськими розвагами. Але і вони, потрапивши під владу сатани здійсненням тяжких гріхів, одурманені спиртним, або ж наркотиками, часто не можуть встояти перед останнім закликом до пекла відвічного людиновбивці – диявола, і закінчують життя самогубством.
Так, самогубці безнадійно йдуть до пекла. Такі нещасні позбуваються церковного похорону і молитов, на їхній могилі не можна ставити хреста і навіть не можна хоронити їх на християнському цвинтарі. Їм здавалося, що таким способом вони знайдуть вихід із свого важкого становища, але насправді це стає для них початком жахливих вічних мук. Теперішні тутешні проблеми там для них видаються щастям, порівняно з цією страшною реальністю, в якій вони опиняються. Самогубство – єдиний гріх, у якому нема покаяння, тому що його вже неможливо здійснити. Від померлих Господь Бог не приймає покаяння. Тих, які відійшли з цього життя, чекає тільки відплата за вчинки.
Але сучасне одурманене, позбавлене християнської віри суспільство не розуміє всього того жаху і непоправності такого глупого вчинку, на який не відважуються навіть нерозумні тварини. Це ще не все. Сьогодні деякі особи підштовхують до самогубства, вважаючи це актом милосердя. Так звана евтаназія (гарна смерть) насправді є вбивством, або самогубством (відповідно до обставин). Вони переконують недумаючих, що володарем душі і смерті вже є не Господь Бог, а людина. З огляду на кількість хворих страшними хворобами, пов’язаними з похітливістю, отруюванням світу тощо вона (кількість хворих) буде зростати, а їх муки-страждання – важкі і страшні, отож і пропаганда «гарної смерті» буде збільшуватися.
Але, мабуть, найстрашніше те, що в наш час розповсюдилася практика хоронити самогубців церковним чином і відправляти церковні Богослужіння за них. Написав лікар на прохання рідних (часто за матеріальну винагороду), що нещасний в момент самогубства був позбавлений розуму, і справа готова. Немовби суд про прощення або покарання можна було здійснювати на землі. І для іншого нещасного менше страшно: «Адже попереднього похоронили по-християнськи, «со святими упокой...» прощений, а що мені перешкаджає?» Один сучасний прозорливий старець, який пережив сталінські табори, передбачив валки домовин самогубців: на землі плачуть і ридають, співають «упокой...», а навколо біси танцюють. Задоволені, що стільки душ змогли погубити. Багато, багато людей, які закінчили життя самогубством, підуть у пекло, супроводжувані такими піснеспівами, бо не хотіли боротися за вічне життя в Бозі! Сохрани, Господи, від такої смерті!
Згідно статистики, в Америці серед нещасних, які закінчили життя таким способом, перше місце займають наркомани, потім – жінки, які здійснили аборт і не можуть перенести жахливих споминів і докорів сумління. Так, нерозкаянні гріхи гнітять, обтяжують душу, мучать совість... В смертних гріхах треба каятися – сокрушатися все життя, але наше покаяння повинно супроводжуватися надією на Боже милосердя. Господь і Юду-зрадника простив би, якщо б він не впав у розпуку, а звернувся б з покаянням до Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Господь Ісус навіть заохочував свого зрадника, який привів воїнів Його арештувати, до покаяння словами: «Друже, чого ти прийшов?» (Мф. 26, 50). Так, не бажає Бог смерті грішника, але його покаяння і виправлення. Все, що обтяжує душу, потрібно відкрити священику на сповіді, і він по даній йому Богом благодаті розрішить каянника від гріхів. Душевний спокій вернеться тоді, коли це буде до вподоби Господу Богу ( в залежності від тяжкості сподіяних гріхів і глибини покаяння).
Але, якщо непоправне вже сталося, що мають робити близькі і рідні? Як облегшити горе тим, хто був пов’язаний з самогубцем кровними вузами, або близький до нього духом любові? Передовсім, таким людям треба сказати, що вони можуть в якійсь мірі облегшити долю нещасного тільки в такому випадку, якщо самі не будуть гнівити Бога, особливо зухвалим непослухом Церкви, обманом священнослужителів і протизаконним церковним похороном і поминанням. Така молитва буде противна Богові і не допоможе самогубцеві, а від зухвалих самочинщиків відступить Божа благодать. Не можна свою думку ставити вище вчення і правил Церкви.
Церква – «стовп і твердиня істини» (1.Тим. 3, 15). Але душа близьких хоче вилити своє горе в молитві перед Богом, намагається якось облегшити вічну долю нещасного. До святого Леоніда (1841) – оптинського старця – звернувся з подібним питанням послушник Павло, якого батько поповнив самогубство. Преподобний відповів: «Звичайно, що Бог не хотів такої гіркої його смерті ... Ти не повинен надмірно сумувати. Але ти можеш сказати: «Я люблю свого батька, тому безмірно сумую». Справедливо. Але Бог незрівнянно більше ніж ти любив і любить його... Віддай себе, як і долю твого батька, Господній волі... Не досліджуй і не випробовуй суду Всевишнього Бога. В межах поміркованого смутку зміцнюй себе довір’ям до милосердного Господа Бога». Старець Леонід дав послушнику таку домашню молитву: «Господи, якщо можливо, рятуй погибшу душу мого батька і помилуй. Твої суди недослідимі. Не порахуй мені цієї молитви за гріх, але хай буде Твоя свята воля!»
Приватне смиренне поминання усопших в домашніх умовах і послух святій Церкві будуть цінніші в Божих очах і відрадніші для померлих, ніж здійснене в храмі Божому з порушенням та нехтуванням церковних уставів. Можна бідним давати милостиню за самогубця, просячи, щоб вони згадали його (її) в приватних молитвах, попередивши, щоб не подавали в храм на поминання.
А ми будемо всіма силами берегтися від такого страшного і жахливого вчинку, пам’ятаючи, що скорбота, яка впала на нас – це наслідок наших гріхів. Тому зі смиренням і подякою Господу Богу, Який карає нас в цьому житті, щоб помилувати на Страшному Суді, будемо її переносити терпеливо, пам’ятаючи про двох розбійників, розп’ятих з Христом. Один визнав, що терпить справедливо за свої злочини і молився Господу помилувати його, а другий шемрав, ремствував і зневажав Ісуса Христа; перший успадкував рай, другий – вічні муки. В наших нещастях і труднощах будемо споглядати на Подвигоположника Ісуса Христа, Який переніс таку велику душевну боротьбу перед стражданнями, що під час молитви в Нього виступив кривавий піт, а потім переніс ганьбу, опльовування, жахливі муки і хресну смерть задля нашого спасіння. А ми не хочемо для нашого спасіння перенести навіть найменшої скорботи.
В духовній боротьбі найголовніше не падати духом, а християни ведуть смертельну боротьбу із злими духами. Святий Йоан Золотоустий говорить, що зневіра (униніє) – гірше від біса, тому проганяймо це паралізуюче цілу людину слабодушне почуття і будьмо мужніми борцями за вічне життя, життя щасливе, життя з Богом. Хай наша надія ніколи не помирає.


СМЕРТЬ ПРАВЕДНИКА І ГРІШНИКА, ПРИВАТНИЙ СУД І МИТАРСТВА ДУШІ

Кожна християнська душа, коли думкою відірветься від справ земного життя, так чи інакше хотіла б хоч приблизно знати свою майбутню загробну долю. В неї виникає запитання, що діється з душею після фізичної смерті? На це запитання ми знаходимо достатньо вичерпну відповідь в Святому Письмі (Біблії), в навчаннях святих Отців Церкви, в життєписах Святих, в християнських канонічних молитвах, в Богослужбових текстах (стихири, канони, тропарі і т. п.).
Тільки-но душа людини звільниться від цієї тлінної тілесної оболонки, для неї наступає інше, загробне життя. Воно не однакове для всіх людей: праведних і неправедних. Навпаки, стан душі людини після смерті суттєвим способом залежить від того, як жила і вела себе людина під час земного життя. Сама людина готує собі таку чи іншу долю по фізичній смерті. Теперішнє земне життя є часом посіву (сівби), а майбутнє – жнивами (зібранням плодів). «Що людина сіє, те і пожне, – говорить святий Апостол Павло, – хто сіє для власного тіла, той від тіла пожне зітління, а хто сіє для духа, той від духа пожне вічне життя» (Гал. 6, 7-8). Ці жнива наступають відразу після смерті. Вони деяким способом проявляються навіть у самій смерті людини, яка є не однакова для всіх.
Праведники смерть приймають з великою радістю. Святий Апостол Павло про себе так говорив: «... маю бажання померти та бути з Христом...» (Флп. 1, 23). В життєписах Святих знаходимо багато гарних прикладів того, як Святі не тільки не боялися смерті, але і зустрічали її з великою радістю і з гарними видіннями закінчували своє життя. Преподобний Сісой Великий, лежачи на смертній постелі, чекає останньої хвилини, коли його душа розлучиться з тілом. Раптом він говорить оточуючій його братії: «Ось отець Антоній прийшов!» Потім трохи згодом сказав: «Ось хор Пророків прийшов!» Вкінці, ще трохи помовчавши, проговорив: «Ось і Сам Господь йде!» При цих словах його лице просвітилося і він зараз віддав свою душу Богові (Четьї, Мінеї, 6 червня). Не менше потішаючою була кончина преподобного Ніфонта. Наближаючись до смерті, він спочатку заплакав, потім його лице просвітилося і він сказав: «Добре, що ви, святі Ангели, прийшли!» Потім промовив: «Благодать вам, блаженні Пророки!» Вкінці вигукнув: «Радуйся, Обрадованна, прекрасне моє Світло, Помічнице моя і Сило! Благословлю Тебе, Предобра, бо я пам’ятаю милість Твоєї ласки!» Потім замовк, лице його просвітилося і чути було голос, який запрошував його до небесного Царства. Перед кончиною святого Макарія Єгипетського явився Херувим з багатьма Ангелами і Святими. При них преподобний Макарій віддав духа. Перед блаженною кончиною святого Йоана Милостивого явився йому якийсь світлоносний чоловік з золотим вінцем на голові і сказав: «Цар царів тебе кличе». Святий мученик Карп, повішений і мучений за Христове ім’я, не зважаючи на близьку смерть, на яку був засуджений, усміхався. Причину радості Святий пояснював тим, що він бачив відкрите небо і Господа, який сидів на престолі, оточений Херувимами і Серафимами. Ось якою відрадною буває смерть для праведних. Вони не тільки не бояться її, але ще і радісно її зустрічають, часто буваючи потішені мешканцями Неба, з якими вони навіки з’єднаються і будуть насолоджуватися безперестанною радістю.
Наскільки радісною буває смерть праведних, настільки ж страшною буває смерть нерозкаяних грішників. І чим більше грішна людина, чим більше вона зробила зла, чим менше каялася вона в своїх гріхах, тим страшнішою буває її смерть, тим тяжчі останні хвилини її життя. В життєписах Святих знаходимо багато таких прикладів. Достойна жалю була смерть диякона Рафаїла. В часі його хвороби прийшов відвідати його приятель, блаженний Єпіфаній; бачучи Рафаїла вже близьким смерті, він почав плакати. В цей час Рафаїл, будучи занепокоєний душею, гірко плакав і говорив: «Горе мені, я бачу, що злі мої справи переважили добрі і тому добрі Ангели від мене відступили». Хоч Єпіфаній з любові до приятеля почав за нього молитися, але в тому випадку і молитва не допомагала. Диявол, заволодівши своєю жертвою, на очах всіх почав знущатися над вмираючим. За його навіюванням і примусом умираючий по частинах висмикував свою бороду та дико кричав і лаяв, немов пес. Бачучи це, блаженний Єпіфаній сказав: «Мабуть брат Рафаїл здійснив великий гріх і в ньому не покаявся та не визнав на сповіді. Також вражаючою була смерть жорстокосердного Євагрія. Не бажаючи примиритися з преподобним Титом, він висловився так: «Не хочу з ним миритися ні в цьому світі, ні в іншому». І після того він раптом упав, протягнув руки так, що неможливо було їх зігнути, роззявив рота, витріщив очі і лежав, немов давно померлий. В такому вигляді його і похоронили. Не менше жахливою була і смерть єретика Арія. Ідучи до церкви, він зупинився для природної потреби коло однієї споруди. Раптом лопнув його живіт і всі нутрощі його вийшли від цього і вийшла його душа з тіла. Також була страшною і смерть Коміта, який мучив святого Артемона. На наступний день після того, як олень людським голосом дорікнув йому, що він несправедливо і даремно мучить праведника, за що він і сам загине лютою смертю, так і сталося. Коли він їхав на коні оглянути котел з кип’ячою смолою для мученика, раптом звідкись взялися два страшних орли, стягнули його з коня і кинули в котел. Подібно до цієї була страшною смерть діви, яка очорнила перед царем княгиню Анну в нібито грішних зв’язках. Після того, вийшовши заміж за царського сановника, вона народила двох близнюків. Однієї ночі, коли вони спали з матір’ю, раптом вхопили її соски і почали ссати, але не спокійно як діти, а як дикі звірі хапали, кусали так, що мати ніякою силою не могла їх відірвати від грудей. Від цього вона і померла. Ось якою жахливою буває смерть нерозкаяних грішників. Справді, як висловлюється Псалмопівець: «... смерть грішників – люта» (Пс. 33, 22).
За вченням святої Христової Церкви, душа, звільнившись від тіла, приводиться до Господа Бога на суд, який, на відміну від загального, останнього Страшного Суду, називається приватним, тому що він здійснюється не урочисто, на очах всіх людей, а індивідуально і має за мету визначити долю душі не на віки віків, як це буде на Страшному Суді, а тільки до загального воскресіння. Дійсність приватного суду підтверджується Святим Письмом. Святий Апостол Павло говорить: «Належить людям раз умерти, а потім суд» (Євр. 9, 27). Очевидно, він не вбачає жодного проміжку між смертю і судом: не загальним, Страшним, а приватним. Також притча про багача і Лазаря підтверджує, що одразу ж по смерті відбувається суд і вирішується доля душі відповідно до діл померлої людини. В приватний суд вірили ще в Старому Завіті. Премудрий син Сіраха говорить: «Богові подобається в день смерті віддати людині по ділам її» (Сир. 11, 26). Святі Отці і Учителі Церкви ясно проповідували науку про приватний суд. Святитель Йоан Золотоустий говорить: «По відході з тутешнього життя ми станемо на страшний суд, здамо звіт зі всіх своїх діл (справ), і якщо перебували в гріхах, то будемо виставлені на муки і кари, а якщо дбали про своє спасіння, то одержимо вінці і невисказані блага». Святитель Димитрій Ростовський пише: «Нам, православним християнам, необхідно кожного дня і ночі бути готовими на час нашої кончини, перехід до вічності і на страшний приватний суд, перше ніж наступить загальний Страшний Суд». В іншому місці цей Святий пише: «Суд є двоякий – особистий (приватний) і загальний. Приватний суд має кожна людина, яка вмирає і побачить тоді всі свої діла (справи)». Блаженний Августин називає «найсправедливішим і дуже спасенним вірування в те, що душі, які виходять з тіла, відразу бувають суджені ще перед тим, як вони з’являться на Страшний загальний Суд в своїх воскресших тілах».
Приватний суд кожної душі святими Отцями представляється у вигляді повітряних (і космічних) митарств. Душа, розлучившись зі своїм тілом, двадцять разів зустрічається з багатьма злими духами (бісами), які її оскаржують в дійсних і вигаданих гріхах. Злі демони оскаржують людські душі не тільки в гріхах, які вони вчинили під час земного життя, але і в таких, яких вони ніколи не здійснювали. Застосовують вони видумки і обман залучаючи очорнення, безсоромність і нахабство, щоб вирвати з ангельських рук душу і примножити нею число пекельних невільників. Тому ці демони, мовою святих Отців, називаються митарями, а їх судові оскарження – митарствами. Душі померлих по виході з тіла проходять повітряно-космічний простір, який для оскарження душі обставлений окремими судами і злими сторожами темних властей від землі до самого Неба. Кожний відділ відповідальний за особливий вид гріхів і оскаржує-мучить душу, коли вона дорогою до Неба досягне того відділу митарства. Душі супроводжуються добрими Ангелами, які захищають їх від несправедливих нападів і претензій повітряних митарів. Ці Ангели – це Ангели-Охоронці, які згідно навчанню Божого слова і святих Отців, приділяються Богом кожній людині, щоб протягом всього її життя вони наставляли її до доброго і були свідками її добрих вчинків.
Християнське вчення про митарства підтверджується і Священним Писанням, яке повітряно-космічний простір називає областю злих духів, а їх князя – князем воздушної влади. Святий Апостол Павло говорить: «Наша боротьба не проти тіла і крові, а проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Єф. 6, 12).
Говорячи про людей, які внаслідок гріхів являються духовно мертвими, святий Апостол висловлюється, що вони ходили (проживали) за звичаями цього світу, за волею князя, що панує в повітрі (Єф. 2, 1-2). Знаючи, що воздушні власті про це тільки і турбуються, щоб нам зробити всяке зло і позбавити нас вільного доступу до Неба, святий Апостол Павло повчає: «Візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір в лютий день» (Єф. 6, 13). В писаннях святі Отців вчення про митарства зустрічаємо, як вчення загальновідоме. Святий Єфрем Сірін навчає: «Коли наближаються владичні сили, коли приходять страшні воїнства, коли Божественні (із’ятелі) вилучувачі змушують душу до виходу з тіла, коли силоміць тягнучи нас, відводять на неминучий суд, тоді бідна людина.., побачивши їх, падає в коливання, немов від землетрусу, вся тремтить... Божественні вилучувачі (із’ятелі), взявши душу, піднімаються в повітрі, де стоять начальства, власті і світоправителі противних сил. Це злі наші звинувачувачі, страшні митники, описувачі, збирачі данини. Вони зустрічаються дорогою, описують, оглядають і вичисляють гріховні рукописання цієї людини, гріхи юності і старості, добровільні і недобровільні, здійснені вчинком, словом, думкою. Там великий страх, велике тремтіння бідної душі, неописані нужда і злидні, які терпить тоді від безчисленного множества оточуючих її ворогів, які очорнюють її, щоб не допустити до Неба і не дати поселитися в світлі живих, ступити в країну життя». Святитель Йоан Золотоустий пише: «Якщо ми, відправляючись в якусь чужу країну чи місто, потребуємо провідників, то наскільки більше нам потрібні помічники і провідники, щоб пройти без перешкод мимо старійшин, властей, воздушних світоправителів, гонителів, митароначальників?..» Святитель Димитрій Ростовський молиться: «Коли прийде страшний час розлуки моєї душі від тіла, тоді, мій Спасителю, прийми її в Твої руки і збережи безпечною від злоби ворогів, і хай не побачить моя душа темного погляду лукавих демонів, але щоб спасенною пройшла всі митарства». Як загально прийняте, вчення про митарства увійшло і в священні пісні та молитви, вживані в Богослужіннях Святої Христової Церкви. В каноні Господу Ісусу Христу і Пресвятій Богородиці, який співається при розлуці душі від тіла християнина, читаємо: «Воздушного князя, насильника, мучителя, страшних доріг наглядача, наглого і несподіваного на цій дорозі слідчого сподоби мене безперешкодно обминути, коли буду відходити від землі» (4 пісня, тропар). В молитві, яку читається по четвертій кафізмі, є такі умилительні прохання: «Господи мій, Господи, даруй мені сльози умиління.., щоб мені Тебе умолити перед кінцем мого життя очиститися від всякого гріха, страшне і грізне місце я маю пройти, розлучившися від тіла, і зустріне мене множество темних і нелюдських демонів». В каноні Ангелу Хоронителю читаємо: «Все моє життя минуло у великій суєті, наблизився я до кінця: молю тебе, Хоронителя мого, будь мені надійним захисником і поборником, коли буду проходити митарства лютого світодержця» (9 пісня, 3 тропар). У Восьмигласнику святого Йоана Дамаскіна, в каноні за усопших підносяться наступні моління: «Богомати Діво, в часі моєї кончини рятуй мене від бісівських рук, суду, пріння (суперечки) і страшного випробування, і гірких митарств, і лютого князя, і вічного осудження» (П’ятниця. 4 глас, 8 пісня). В життєписах Святих також знаходимо вчення про митарства. Пресвята Божа Мати в часі Її святого Успення перше ніж віддати душу в руки свого Сина Ісуса Христа, в молитві промовила наступні слова: «Прийми в спокою мій дух і захисти мене від темної сили, щоб не зустріла мене напасть сатани». Преподобний Феодосій Печерський так молився на смертному одрі до Господа Ісуса: «Владико мій! Будь милосердний для моєї душі, хай не зустрінеться вона з лукавими противними духами, але хай приймуть її Твої Ангели і проведуть через темні митарства до світла Твого милосердя».
Які ж митарства належить пройти душам померлих і скільки їх є? Відповідь на ці питання знаходимо в писаннях Отців Церкви і життєписах Святих. Ось що пише про митарства святитель Кирило Олександрійський: «При розлуці нашої душі з тілом предстануть перед нами Небесні Сили і Воїнства з однієї сторони, з іншої – власті тьми, злі світоправителі, воздушні митароначальники, мучителі (істязателі) і викривачі наших вчинків... Побачивши їх, душа ... в замішанні, розгубленості і в жаху буде шукати захисту в Божих Ангелів, але і будучи прийнятою святими Ангелами і під їх покровом проходячи повітряний простір і підносячись на висоту, вона зустріне митарства, немовби якісь застави чи митниці, на яких стягується мито. Вони будуть перегороджувати їй дорогу до Небесного Царства, будуть стримувати її стремління до нього. На кожному з цих митарств будуть вимагати звіт з особливих гріхів. Перше митарство – гріхів, здійснюваних за посередництвом уст (рота) і язика... Друге – гріхів зору... Третє митарство – гріхів слуху... Четверте – гріхів нюху... П’яте – гріхів, беззаконій і гидких вчинків, здійснених за посередництвом рук. До наступних митарств відносяться інші гріхи: злість, ненависть, заздрість, марна слава і гордість... Коротко кажучи, кожна пристрасть душі, всякий гріх... будуть мати своїх митарів і мучителів... При цьому будуть присутні і Божественні сили, і сонм злих духів; перші будуть представляти добрі вчинки і чесноти душі, другі – виявляти гріхи... Душа, знаходячись між ними, в думках буде хвилюватися, боятися і тремтіти, аж поки вкінці, згідно своєї поведінки – за свої діла, слова і думки не буде осуджена, закута і кинута в безодню, або, бувши оправданою, звільниться... І якщо за благочестиве і Богоугодне своє життя вона виявиться достойною, то її приймуть Ангели, і тоді вона вже без страху полине до Небесного Царства, супроводжувана святими Силами... Навпаки, якщо виявиться, що вона проводила життя нерадиво і нестримано.., тоді Ангели Божі її залишать, а схоплять страшні демони... і душа, зв’язана нерозрішимими оковами, буде кинута в темне і страшне місце, в преісподню, в підземні і темні пекельні в’язниці». Ще детальніше ми можемо взнати про митарства, прочитавши життєпис блаженної Феодори.
Митарства – це неминуча дорога, якою повинні пройти всі душі померлих. Ангели говорили блаженній Феодорі: «Нема іншого шляху для душ, які восходять на Небо; всі йдуть цією дорогою. Хто каявся і щиро визнавав на сповіді всі свої гріхи з сокрушенним серцем, у цього вони із книги життя витираються Божим милосердям, і коли така розкаяна душа приходить сюди, воздушні мучителі-звинувачувачі, розгорнувши свої книги, не знаходять в них нічого записаного, і така душа з радістю прямує до Божого Престолу». Душі святих Божих Угодників, які вгодили Богові своїм побожним життям, також проходять митарства, але покриті Божою благодаттю, вони з незвичайною швидкістю проходять їх. Святі Божі Угодники так свобідно і швидко проходять митарства, тому що вони за час свого земного життя вели безперестанну боротьбу з дияволом та його злими духами, і одержавши над ними перемогу, придбали цілковиту свободу від гріха, стали храмом і мешканням Святого Духа. Так як душі Святих, проходять ці митарства і душі дітей, які померли після святого Хрещення і не вчинили жодного добровільного гріха, – проходять вільно, не зустрічаючи жодних перепон на шляху до воріт Раю.
Отож, митарства – не що інше як приватний суд, який здійснює над людськими душами невидимо Сам Господь за посередництвом Своїх Ангелів, допускаючи до цього і клеветника (очорнювача) нашого (Апок. 12, 10), злих духів, – суд, на який приводяться душі і безпристрасно оцінюються всі їхні вчинки, згідно з чим і визначається їм відповідну долю. Душі добрі, оправдані на всіх митарствах, возносяться Божими Ангелами просто в райські оселі, а душі грішні, затримані на цьому чи іншому митарстві, звинувачені в безбожності за вироком невидимого Судді, демони тягнуть в темні страшні місця, від чого спаси нас Господи!

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:26 | Повідомлення # 28
СТАН ДУШ ПІСЛЯ ПРИВАТНОГО СУДУ. ПОМИНАННЯ УСОПШИХ.

Митарства – це не що інше, як приватний суд, який невидимо звершує над людськими душами Сам Господь з допомогою Ангелів, допускаючи до цього також і «клеветника нашої братії» ( Откр. 12.10) – злих духів. На цьому суді душі пригадують і безпристрасно оцінюють перед нею всі її вчинки , і після цього визначається і стає відома їй її доля. Добрі душі , оправдані на всіх митарствах, возносяться Ангелами просто в райські обителі, а душі грішні, задержані на цьому чи іншому митарстві, звинувачені в своїх гріхах, за вироком невидимого Судді, забираються демонами в їх темні обителі.
Стан праведних і грішних душ після приватного суду, за наукою Святої Церкви, є тільки «передпочатком» цього, що їх очікує після останнього Божого Суду. Душі праведних будуть знаходитись в «передпочатку» вічного блаженства, а душі грішних – в «передпочатку» вічних мук. Ця наука Святої Церкви побудована на Божому слові. Висячи на хресному дереві, Христос сказав до розкаяного розбійника: «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зі Мною в Раю» (Лк. 23,43). В притчі про багача і Лазаря Спаситель розповідає, що праведний Лазар зараз після смерті почав насолоджуватись блаженством, а багач після своєї смерті почав терпіти муки.(Лк. 16,22)
Вище щастя праведних буде полягати в спогляданні Господа нашого Ісуса Христа, в прославлянні Його і служінні перед Його Престолом. Св. Апостол Павло бажав «розстатись з тілом, щоб із Христом бути» (Флп. 1,23) В Откровенні св. Апостола Йоана Богослова говориться, що багато людей «від всяких народів, поколінь і племен стоять перед Престолом і Агнцем і служать Йому день і ніч в Його Церкві» (Откр. 7,9-17) В посланні до Смирнської Церкви читаємо про мучеництво св. Полікарпа: «Він своїм терпінням переміг беззаконного начальника, і таким чином, одержав нетлінний вінець і нині веселиться з апостолами і всіма праведниками, славить Бога і Отця і благословить Господа нашого – Вождя душ і тілес наших і пастиря Вселенської Церкви»(Свт. Климент Римський).
Споглядаючи Христа, праведники знаходяться у взаємному спілкуванні з Ангелами, Святими, а також між собою. Це добре видно із євангельської притчі про багача і Лазаря. Там розповідається, що душу Лазаря Ангели занесли на лоно Авраама, тобто привели її до спілкування з ним. Знаходячись в постійному взаємному спілкуванні між собою, праведні душі також не перестають спілкуватися і з тими, що живуть ще на землі. Вони приймають живу участь в житті своїх братів, які подорожують і звершують подвиг на землі, допомагаючи їм молитвами перед Богом і співділають їхньому спасінню.
Святитель Григорій Богослов у своєму надгробному слові святителю Василію Великому говорить: «І тепер він на Небесах приносить за нас жертви і молитви за народ – бо залишивши нас , не цілком залишив». Успішність молитов померлих праведників відома з різних об’явлень і чудесного покровительства Божих Святих. Такими надприродними подіями наповнена історія Христової Церкви.
Життя праведних душ після смерті цілком протилежне життю тих душ, які на приватному суді не одержать блаженства. Ось що вчить св. Христова Церква про стан тих душ на основі Священного Писання і вченні святих Отців. Видалені від світла Божого Лиця ( Мат. 7,23) і замкнені в темницю злих духів (1.Петр,3,18) грішні душі не можуть насолоджуватись огляданням Божого Лиця так, як праведні душі. Ці душі відкинуті від Бога і Його Святих і знаходяться разом з іншими нещасними душами, а особливо із злими духами, переносять муки, які є тільки початком майбутніх вічних мук. Подібно до євангельського багача, вони бачать праведних, що насолоджуються блаженством, але між ними є велика пропасть (Лк. 16,23-26), так, що жодного спілкування між ними немає. Подібно до цього багача (Лк. 16,27-31) грішні будуть ясно усвідомлювати свої гріхи, якими вони образили Господа Бога в цьому земному житті, їх будуть мучити докори сумління, яке там пробудиться з усією силою, їм хотілось би загладити свої гріхи, але це вже буде неможливо. В кінці , подібно як цей багач, вони будуть знаходитись в нестерпних муках і тузі через те, що їх прив’язання до земного і тілесного тепер вже не знаходить задоволення. А до вартостей духовних і небесних на землі грішні душі не призвичаїлися, бо занурені були лише в тілесне і земне, отже в загробному житті вже не зможуть переключитись на духовне добро і через це дуже будуть терпіти (Лк. 16, 25-26). Послухаймо, як навчають про долю грішних душ після приватного суду святі Отці. «Мені дуже сумно – говорить св. Григорій Богослов – коли подумаю про майбутні муки і кару, що очікують грішників. Я ще не кажу про найтяжчу кару, тобто про це , як буде їм важко, коли вони будуть остаточно відкинуті на Страшному Суді Богом». Святитель Василій Великий вигукує: «О скільки ти будеш мучити сам себе! Як будеш без користі розкаюватися в своїх злих ділах, коли побачиш світлість праведників при урочистому роздаванні і прийнятті дарів а також смуток грішників в найглибшій пітьмі? Що скажеш тоді в муках твого серця? – Горе мені , що не скинув я з себе тяжкого гріховного ярма тоді, коли так легко можна було його позбутися, а стягнув на себе стільки біди! Горе мені, що не обмив я своєї гріховної скверни! Тепер був би я з Ангелами, тепер насолоджувався б небесними благами. О, лукаві мої діла! За тимчасову насолоду від гріха вічно мучуся, за тілесні задоволення тепер віддано мене вогню». Святитель Димитрій Ростовський навчає: «Чи є особисті муки? Є. Які? Відчай, відчуття прогніваного Бога, втрата вічних благ, страшні і темні місця, постійне оглядання диявола і злих духів та спільне з ними життя, і від цього страшні муки душі, вогонь невгасаючий, постійний невмираючий черв’як совісті».
Такий стан душ не буде остаточний. Згідно науки Отців святої Церкви, по Страшнім Суді нагорода праведників збільшиться, а муки грішників також стануть тяжчими. Оскільки доля душ , які відійшли у вічність до Страшного Суду, ще остаточно не буде вирішена, то дехто із душ осуджених на муки за наукою Святої Церкви, можуть доступити полегшення і навіть звільнення від мук. «Душі людей, - визнає свята Церква, - що впали у смертні гріхи і при смерті не впали у розпач, а ще перед смертю розкаялися, хоч і не встигли принести плодів покаяння – попадають в ад і терплять муки за вчинені ними гріхи, однак не лишаються надії на полегшення їх. Таке полегшення вони можуть одержати, за наукою св. Церкви, по безконечній Божій доброті, через молитви Церкви і добрі вчинки, вчинені живими за померлих, а особливо силою Безкровної Жертви – Святої Літургії. Така наука Св. Церкви про можливість для розкаяних померлих грішників одержати полегшу своїх мук і навіть звільнення від них, базується на Божому Слові. Святі Апостоли заповідають нам молитися один за одного (Як. 5,16) ,молитися за всіх людей (1Тим. 2,1; Еф. 6,18-19),«Бо коли живемо – для Господа живемо, а коли вмираємо – для Господа вмираємо» (Рим. 14,8). І умерші і живі для Господа Бога є завжди живими(Лк.20,38). Отже ми повинні молитися за наших ближніх і тоді, коли вони ще живуть на землі, і тоді, коли через смерть переносяться в інший світ. Наші молитви за ближніх, за наукою Святого Письма, можуть бути благотворні для них (2Сол. 1, 11-12; Еф. 6, 18-19) і особливо «ревна молитва праведника має велику силу» (Як.5,16). Як всяка наша молитва до Бога, молитва за ближніх , живих чи померших, може бути угодна Богу, сильна і успішна тільки тоді, коли вона возноситься в Ім’я Господа Ісуса (Йн. 14,14), «Бо один посередник між Богом та людьми» (1Тим. 2,5) . Але Христос примирив нас з Богом і викупив від усякого гріха, коли приніс Йому на Хресті Жертву умилостивлення, Самого Себе – власне Тіло і власну Кров ( Євр. 9, 14-26;10,10). В Тайні Пресвятої Євхаристії і до тепер приноситься Богу ця умилостивительна Жертва – ламається це саме Чесне Тіло нашого Спасителя за життя світу (Йн. 6, 51), проливається ця сама Чесна Його Кров на відпущення гріхів (Мат. 26, 26-28; Лк. 22, 19-20). Тому, якщо якась наша молитва за наших братів в ім’я Господа Ісуса може бути угодна Богу і благотворна для них, то переважно саме ця, яка буває з’єднана з приношенням за них безкровної Жертви умилостивлення. Що відпущення гріхів грішникам дійсно можливе і по їхній смерті, також знаходимо підставу і вказівку в Божому слові. Сам Господь сказав: «Коли хто скаже слово проти Сина чоловічого - проститься йому. Коли ж хто скаже проти Святого Духа - не проститься йому ні на цьому світі, ні в майбутньому»( Мат. 12,32). Отже, робимо висновок, що відпущення гріхів грішникам після смерті дійсно є можливим. Крім цього, св. Йоан Богослов просто і ясно говорить, що Господь Ісус «має ключі аду і смерті»(Откр. 1,18), отже , може відкривати двері аду і звільняти звідти грішників. Знаходячись в аду , душі грішників не мають для себе можливості для заслуг і покаяння. Вони можуть одержати звільнення тільки через прохання за них перед Господом від братів, що живуть на землі, і через молитви Церкви. Святі Отці і Вчителі Церкви одностайно признають можливість звільнення від мук грішних душ через благотворні молитви і милостиню, зокрема молитви церковні і особливо приношення Безкровної Жертви.
В життєписах Святих ми знаходимо багато прикладів того, що поминання усопших мало благотворний результат для тих, в чию пам’ять воно звершувалося. Ось, що розповідає св. Йоан Дамаскин. Один із богоносних отців мав учня, який жив у недбальстві. В такому стані він і помер. Старець, його учитель, бажав знати про його позагробову долю. Він слізно благав про це Господа і Бог показав йому в видінні його учня, який був весь аж до шиї у вогні. Старець молився за нього і Господь показав йому юнака у вогні до пояса. Отець до попередніх молитов додав нові молитовні труди і Господь показав йому юнака вже зовсім визволеним від полум’я.
Свята Церква визначила особливі дні поминання померлих, переважно 3-й, 9-й і 40-й дні після їх смерті. Цей звичай існує в Церкві вже давно, з апостольських часів. Так в книзі Апостольських Постанов заповідається звершувати поминання в 3-й, 9- й і 40- й дні після смерті, а також в річні дні після смерті.
Не остаточний (не кінцевий) стан душ, які відійшли після приватного суду, складає перший період загробного життя. Він буде тягнутися до кінця світу, воскресіння мертвих і до останнього загального Страшного Суду. «Всім нам належить явитися перед Судом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим , що робив у тілі – чи добре, чи зле» (ІІ Кор. 5,10) – каже св. Ап. Павло. Тоді після загального урочистого Суду наступить другий період загробного життя, який буде тягнутися на віки віків, в якому праведнинки будуть вічно насолоджуватися щастям, а грішні вічно мучитися. Спаси нас, Господи, від останнього, а подай вічне щастя!


КІНЕЦЬ СВІТУ. ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ. СТРАШНИЙ СУД.

Боже слово відкриває деякі ознаки наближення кінця світу і Другого Славного Приходу Христа. У фізичному видимому світі будуть голоди, землетруси, морові пошесті, особливі страшні явища в природі і різні ознаки на небі (Мф.24,7). В моральному світі будуть помітні страждання і знесилення людей від страху і очікування чогось страшного, що насувається на вселенну (Мф.24,21). В цей же час всіх охопить безпечність і недбальство відносно своєї вічної долі, подібна до глибокого сну в пізню ніч (Мф.24,37). Віра між людьми до того ступеня занепаде, що Людський Син, прийшовши на землю (на Страшний Суд) ледве чи знайде на ній віру (Лк.18,8). Взаємні стосунки будуть змінюватися все до гіршого: остигне взаємна любов (Мф.24,12), запанує ненависть і суцільна зрада (Мф.24,11), жорстока ворожнеча навіть між найближчими рідними (Мр.13,12), жахливі війни між народами і державами (Мф.24,6,7). Людство не буде бачити свого нещасного морального стану. Навпаки, почне хвалитися своїми дочасними і земними успіхами, забувши про необхідність успіхів у духовному житті заради Бога і вічності (1Сол.5,2). Помимо аморальності між людьми, Євангеліє буде проповідане всім народам (Мф.24,14). В кінці з’являться передвісники антихриста – багато ложних месіїв і учителів, яких Бог не поставив, але які будуть говорити від Божого імені (Мф.24,24), а після них з’явиться і сам антихрист. По свідоцтву св. Апостола Павла Другий Прихід Христа наступить після антихриста (2Сол.2,1-3). Він прийде на короткий час (Откр.12,12;20,3;Откр.11,2,3;Откр.12,6;13,5), протягом якого його царство розповсюдиться по всій землі (Откр.13,8). Тоді Господь Ісус Христос зруйнує і знищить антихриста одним подихом Своїх уст і явленням Своєї слави як Бог і Спаситель (2Сол.2,8;Тит.2,13). З припиненням царства антихриста відкриється вічне царство Господа Ісуса Христа. Він, Син Божий, Який воплотився для спасіння людей, Який жив на землі, помер, воскрес і вознісся на Небо, знову прийде видимим способом, так як святі Апостоли бачили Його, коли возносився. (Дії 1,11). Прийде з великою славою і силою, як Сам заповів: “… тоді з’явиться знамення (Хрест) Сина Людського на небесах: і заплачуть всі народи землі та побачать Людського Сина, що йтиме на облаках з великою силою і славою” (Мф.24,30; Лк.21,27;Мк.13,26). Його прихід буде раптовий – так, як блискавка виходить від сходу і сяє до заходу (Мф. 24,27). Він також буде для всіх і несподіваний, - “ прийде день Господній як злодій в ночі”, - говорить Апостол Петро (2Пет.3,10). Першою справою Господа Ісуса Христа під час Його Славного Приходу буде воскресіння мертвих (1Сол.4,16). Істина про воскресіння мертвих базується на Воскресінні Христа Спасителя. “…Христос воскрес із мертвих,-- первісток серед померлих” (1Кор.15,20), - говорить св. Апостол Павло. Правда про воскресіння мертвих тісно пов’язана з усім християнським вченням так, що неможливо і сумніватися в його реальності. Господь Ісус Христос вчинками доказав можливість воскресіння мертвих воскресивши, крім інших випадків воскресіння, чотиридневного Лазаря словами: “Лазаре вийди!” (Йн.11,43 і далі). Під час розп’яття і смерті Христа воскресло дуже багато померлих, які після Його Воскресіння вийшли з гробів, ввійшли в святе місто і явилися багатьом (Мф.27,53).
Отже, коли Господь прийде в Своїй славі воскреснуть померлі. Буде чути гучний голос архангельської труби, який буде сповіщати всім Господній Прихід (1Сол.4,16), померлі почують голос Сина Божого і почувши оживуть (Ін.5,25). Дією Божої всемогутності всі тіла померлих воскреснуть, приймуть новий вигляд і з’єднаються з душами. Що стосується тих людей, які під час загального воскресіння ще будуть жити, то вони як не помруть, так і не воскреснуть, а зміняться (1Кор.15,51), - тобто тіла цих людей раптово наберуть нового вигляду, будуть подібні до тіл тих людей, які вже воскресли. Воскресле тіло буде таким, яке було з’єднане з душею в земному житті (Ін.5,28; 1Кор.15,53), але воно буде відрізнятися від земного тіла. По своїх духовних якостях воно буде духовне, тобто йому не будуть властиві грубість, дебелість і всі потреби, які мають тваринні тіла: їда, пиття, сон і т.п. (1Кор.6,13). Воно буде легке, тонке, проникаюче в інші тіла, небесне (1Кор.15,48,49). Одночасно воно буде сильне і міцне, не буде підлягати ні втомі, ні знесиленню, ні болю, ні стражданню (Откр.21,4). Володіючи такими якостями, воскресле тіло буде нетлінне і безсмертне, не буде ні змінюватися, ні руйнуватися, ні вмирати (1Кор.15,42-45). Тіла праведників зміняться за прикладом Воскреслого Тіла Христового, будуть славні і світоносні (Фл.3,21; Мф.13,43).
Тіла грішників хоч і будуть нетлінні і сильні, але не будуть славні, навпаки похмурі і піддані стражданням та болям і причиняться до збільшення душевних мук. Св. Єфрем Сірин каже: “Всі приймуть тіло відповідно до власних діл. Тіла праведників сяятимуть ясніше від сонячного світла, а тіла грішників стануть темними і смердячими. Тіло кожного виявляє його діла, тому що кожний з нас носить свої діла в своєму тілі”. Одні воскреснуть, а інші зміняться і з’являться з новими обновленими тілами, щоб стати на Страшний Суд і після нього отримати по достоїнству своїх діл, або нагороду, або осудження разом зі своїми тілами. Св. Апостол говорить: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він,-- чи добре чи лихе» (2Кор.5,10).
Після воскресіння мертвих настане кінець теперішнього видимого світу, тобто видимих неба (сонця, місяця, зір) і землі. Ісус Христос кажучи про Другий Свій Прихід сказав: “Небо і земля мимо ідет”(Мф.24,35). Псальмопівець говорить, що небо і земля загинуть і “…позникають вони, а Ти будеш стояти. І всі вони, як одежа, загинуть Ти їх зміниш, немов те вбрання,--і минуться вони” (Пс.101.27;Євр.1,11,12). Засобом, яким Бог проведе обнову творіння, буде вогонь, подібно до того, як перший раз земля була обновлена водою. Св. Апостол Петро говорить: “…тодішній світ, водою потоплений загинув. А теперішні небо і земля заховані…і зберігаються для вогню на День Суду,…згуркотом небо мене, а стихії, розпечені рунуть, а земля та діла що на ній погорять.” (2Пет.3.6,7,10). Цей кінець світу буде полягати не в цілковитому знищенню видимого світу, а тільки в його руйнуванні. Св. Апостол Петро говорить: “…за Його обітницею ми чекаємо неба нового й нової землі” (2Пет.3,13). А Св. Пророк Ісая говорить: “Будет бо небо ново і земля нова” (Іс.65,17; Пор.:66,22).
Прихід Сина Божого буде урочистий. Він з’явиться у всій Своїй Силі і Славі, як Цар Неба і землі, і то не сам один, а оточений сонмом Ангелів і Святих, які будуть свідками Його Страшного Суду. Прихід Господа буде страшний. Він з’явиться як грізний Суддя, як суворий ревнитель своїх законів – прийде для того, щоб одних нагородити, а інших покарати. Сам Христос Господь говорить: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі Ангели з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед ним зберуться всі народи (Мф.25,31) і тоді відасть кожному згідно з ділами його»(Мф.16,27). Цей Суд буде урочистий і відкритий, тому що Суддя прийде в Своїй славі зі всіма святими Ангелами і проведе Суд на очах всього світу: Небесного, земного і преісподнього (підземного). Св. Єфрем Сірин говорить: “І небо і землю покличе Він бути з Ним на Суді; і небесні і земні стануть зі страхом і трепетом. І Небесні Воїнства, і полчища преісподних (підземних) затремтять перед суворим Судією, який прийде, супроводжуваний жахом і смертю”. Стануть на Суд всі люди – праведні та грішні, і не тільки християни, але і ті, що не вірили у Христа. Цей Суд простягнеться навіть і на упавших духів, яких по свідоцтву Апостола “Бог ангелів, що згрішили не помилував, а в кайданах темряви кинув до аду і передав зберігати на суд” (2Пет.2,4; Юд.1,6). Таким способом Суд буде загальний. Предметом суду будуть всі діла людей, і добрі і злі, які вони зробили протягом усього життя (2Кор.5,10; Рим.2,6), всі слова (Мф.12,36,37), думки, наміри і, навіть, найпотаємніші бажання (1Кор.4,5). Будуть судимі діла і слова, допущені іншими людьми, але до яких ми дали повід соблазном, згодою, радою, одобренням, повелінням, допомогою, участю, мовчанням, не перешкоджанням і прикриттям (1Тим.5,22; Мф.18,6-8). До оправдання чи осудження переважно будуть служити діла любові до людей або недостаток і відсутність цієї любові (Мф.25,34-46). Св. Єфрем Сірин каже: “Ні одна думка серця там не залишиться невідкритою, - в іншому місці він каже, - ні один погляд очей не уникне Суду. І безсоромне слово, сказане таємно і пошепки, буде в цей день виявлене перед Справедливим Судією, який таємне судить явно”. Святитель Йоан Златоуст вчить: “В найменших ділах як злих так і добрих, буде сувора перевірка-досліджування. І за нескромний погляд будемо покарані, дамо відповідь за пусте слово зі сміхом сказане (і за непристойні жарти, анекдоти), скверні слова, за нечисті помисли, за пияцтво. Подібно будемо нагороджені, навіть за кубок холодної води, за лагідне слово, навіть за одне співчутливе зітхання”. Отже, всі будуть суджені по заслугах, і Суд буде не лицемірний, суворий і страшний, тому що буде здійснюватися по найвищій Божій справедливості. Це буде “…день гніву та об’явлення справедливого суду Бога,” (Рим.2,5). Святитель Григорій Богослов каже: “Цей суд буде єдиний, остаточний і страшний, або ліпше сказати, тому і страшний – що праведний”. Цей Страшний Суд Божий буде вирішальний тому, що незмінно визначить на безконечну вічність участь кожного із підсудних. Ось що говорить про це Сам Христос: «Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: ”Прийдіть благословенні мого Отця, посядьте Царство, приготоване вам від закладин світу”…скаже й тим хто ліворуч: “Ідіть від мене прокляті у вічний вогонь, що дияволу та його посланцям приготований”… і ці підуть на вічную муку а праведники на вічне життя» (Мф.25.34,41,46). Після цього остаточного вироку Праведного Судді і наступить властиво майбутнє вічне життя, віру в яке і очікування якого ми і виражаємо в словах Символа віри: “Чаю(очікую)… жизні будущого віка”.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:27 | Повідомлення # 29
ВІЧНЕ ЩАСТЯ ПРАВЕДНИКІВ У НЕБЕСНОМУ ЦАРСТВІ ПІСЛЯ СТРАШНОГО СУДУ.

Велика нагорода приготована в майбутньому житті праведникам (Мф.5,12). Їх запровадять у найдосконаліше і найпрекрасніше місце, яке в Священному Писанні називається раєм (Лк.23,43; 2Кор.12.23), Небом (Мф. 6,9), Небесним Царством (Мф.6,3,10; 8,11), Царством Божим (Лк. 8,28,29; Мф.6,33; 1Кор.15,50), Домом Небесного Отця (Ін.14,2), містом живого Бога, Небесним Єрусалимом (Євр.12,22,23; Гал.4,21). Згідно вчення Святої Христової Апостольської Церкви, яким би хто іменем з числа згаданих не назвав це місце не прогрішить: тільки, щоб знав, що душі померлих праведників перебувають в Божій благодаті в Небесному Царстві і , як проголошують церковні пісні, на небесах. Деякі Святі бачили рай і передали нам свої видіння . Св. Апостол Павло живучи ще на землі взятий був у Рай. Про це він передає: «Знаю чоловіка у Христі, … чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у Рай і чув слова невимовні, яких неможливо людині висловити.» (2Кор. 12,2,3-4).
Св. Апостол Павло, розповідаючи про своє взяття в рай додає: «Чого око не бачило і вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що Його люблять» (1Кор.2,9). Тобто зображення раю без порівняння вище чуттєвої уяви людини: людина не має таких уяв і понять, слів і виразів ,щоб хоч приблизно зобразити райські блага.
Особливе і найвище щастя, яке праведники будуть відчувати у майбутньому житті, яке буде джерелом і для інших блаженств, це спілкування з Богом та оглядання Його лицем в лице. Блаженний Августин каже : «Бог - джерело нашого щастя. Він є метою усіх наших прагнень. Шукаючи Його ми линемо до Нього любов’ю, щоб коли досягнемо Його могли успокоїтися. Настільки ми будемо щасливі наскільки досягнемо цієї мети. Іншого добра для нас нема крім з’єднання з Богом ». Господь Ісус Христос людям чистого серця обіцяє оглядання Бога (Мф.5,8). Він також говорить: «Хай не тривожиться серце ваше…бо Я йду приготувати вам місце…вернуся і вас до Себе візьму, щоб ви були там де Я». (Ін.14,1,2,3). Зі Священного Писання видно, що всі, які люблять Христа у вічному Божому Царстві з’єднаються з Ним навіки. На цьому з’єднанні з Ним буде полягати найвищий ступінь їхнього щастя. Що стосується найближчого спілкування з Богом то воно буде полягати не тільки в моральному єднанні з Ним за посередництвом живої та полум’яної любові, але, по словах св. Апостола Петра, і в причастю Божественної природи (2Пет.1,4). Причащаючись Божественної природи тут, в Пресвятій Тайні Євхаристії, праведники там будуть ще реальніше причащатися в невечірньому дні Божого Царства, так, що Бог, як говорить св. Апостол Павло:«…був у всьому все»(1Кор.15,28). Таке невисказане і недосяжне на землі для нас найтісніше спілкування з Богом становить найвище благо зі всіх, які приготовані праведникам безконечною любов’ю нашого Спасителя і якими вони будуть насолоджуватися в блаженному Царстві слави.
У постійному спілкуванні з Богом і огляданні Його праведники знайдуть обильне і невичерпне джерело для внутрішнього щастя. Це щастя вони будуть знаходити у свідомості та відчуванні у собі високої досконалості і повну згоду , як духовних , так і тілесних сил. За внутрішнім влаштуванням свого єства праведники будуть мати досконалі розум, волю і відчуття. В чудовій гармонії з ними будуть знаходитися і тілесні функції. Таким способом вони досягнуть досконалого відтворення в собі образу і подоби Божої, які мала людина після створення її Богом (Бут. 1.26,27; Прем. 2. 23)
Там багато відкриється нам такого , що на землі було зовсім не відоме, або розумілося не ясно і не повністю, оскільки тепер багато чого ми змушені приймати тільки на віру: «… бо вірою ходимо, а не видінням» (2 Кор.5.7). Таким способом наше пізнання буде безпосереднє , точне і повне, - « … тоді пізнаю так, як і я пізнаний» - говорить апостол (1Кор.13.12). Святитель Василій Великий говорить: « Тепер немов у дзеркалі бачимо тінь речей , а потім звільнившись від цього земного тіла і одягнувшись у тіло нетлінне і безсмертне побачимо їх первообрази.». Таким буде наше пізнання у майбутньому житті взагалі. Висота і досконалість нашого розумового буття розкриється в найчистішому, найширшому і найяснішому пізнанні Бога. Тоді людина пізнає Бога не по здогадах і припущеннях, але так, як Він дійсно є по Своїй суті зі Своїми якостями і досконалостями (1Ін. 3.2). Там розв’яжуться усі неясності , які тільки колись виникали при розгляданні багатьох недосконалостей у світі. Відкриються великі Божі плани про все сотворене взагалі і особливо про людину. Духовний світ предстане перед людиною у найяснішому світлі. Вона ясно побачить багато інших істот, пізнає їх властивості і призначення, їх місце у всьому сотвореному. Тоді, власне, і почнеться в людині справжнє життя розуму в якому вона завжди буде знаходити невичерпне джерело щастя.
Піднесеним і досконалим буде щасливий мешканець Царства слави і під оглядом морального стану. В теперішньому житті праведники, при усіх даних їм Богом засобах, безперестанку змушені вести боротьбу (Рим. 7.15 -24) і усвідомлюють себе перед Богом нечистими і грішними (1Ін. 1. 8). Зате в іншому світі праведники осягнуть, без порівняння, вищий ступінь духовної досконалості. Їх воля буде свобідною від усякої нечистоти і гріховності, ніщо не буде спонукувати її до гріховних дій, до відхилення від Божого Закону, тому, що гріха там зовсім не буде (1Кор. 15.56,57) і нічого скверного туди не увійде (Откр. 21.27). Праведники тоді наситяться правдою, якої тут були голодні й спраглі (Мф. 5.6). Любов , яка по слову апостола, ніколи не зникає (1Кор. 13.8), розкриється тоді в них найдосконалішим способом і дасть їхній волі незмінний напрям до добра, так, що вже не буде небезпеки відхилення від цього напрямку. Усвідомлення цього усього буде наповняти серце праведника почуттям високої насолоди. До цього приєднається ще й заспокоєння совісті, яка буде світлою і чистою , як у першої людини до гріхопадіння. Душа праведника огорнута любов’ю до Бога усім своїм єством буде линути просто до Нього , як до Джерела усього піднесеного, доброго і прекрасного. Вона буде бажати і робити тільки благо угодне Богові і таким чином безперестанку зближуватися до Нього святістю і , якнайтісніше з Ним єднатися.
В майбутньому житті праведники знайдуть повне задоволення бажань серця, яке завжди було спрагле щастя. Насолоджуючись блаженством високого і досконалого пізнання , чистої і святої волі усі вони будуть відчувати невимовну радість (1Пет.1.8). Через свою любов вони сподобляться найтіснішого спілкування і єднання з Самим Богом – Джерелом щастя. « Бог є любов , - каже апостол ,- і той хто перебуває в любові в Бозі перебуває і Бог у ньому перебуває»(1Ін. 4.16). Наскільки буде великим це блаженство серця тепер ми не в змозі ні відчувати, ні розуміти, ні , тим більше , виразити словом.
В чудовій гармонії з внутрішнім духовним життям праведника в Раю, буде його життя тілесне і фізичне. Тіло, яке тепер у нас є джерелом незчисленних журб і болю, - там буде вільне від усіх цих виснажливих турбот та важких трудів, яких потребує тут ,для свого збереження , живлення і одягання. Звільнившись від руйнівної дії стихій , тіло праведника буде безболісне і безсмертне. « І обітре (Бог) кожну сльозу з їхніх очей і не буде уже смерті, ні скорботи, ні плачу, ні болю бо попереднє проминуло»(Откр.21.4). Це нетлінне тіло не буде обтяжувати святу душу у духовних стремліннях, не буде їй перешкоджати у здійсненні того що вона забажає, але допомагатиме осягати благочестиві і піднесені бажання – буде прекрасним помешканням у якому вона віддаватиметься високим стремлінням своєї богоподібної природи.
Щастя мешканців Неба підсилиться ще тим, що усі вони будуть в дуже близькому взаємному спілкуванні між собою. Кожний щасливий мешканець Царства слави там буде спілкуватися з тими, з ким тут був зв’язаний тісними духовними зв’язками чистої любові, споріднення і дружби. І особливо потішаюче те, що він побачить і впізнає там всіх Святих Божих – Праотців, Патріархів, Пророків, Апостолів, Мучеників, Ісповідників, Святителів, Подвижників, Праведників, і особливо Божу Матір, та з ними буде спілкуватися, а також з Ангелами і всіма найчистішими духами. Таке спілкування буде також обильним джерелом щастя для праведників. Там взаємної любові уже ніщо не буде порушувати, тому, що не буде ні честолюбія, ні користолюбія, ні зависті, ні інших пристрастей, бо там не буде людей з такими пороками.
Всі праведники, за обітницею Господа, ввійдуть в Блаженне Царство Ісуса Христа. Але не всі вони в ньому будуть насолоджуватись однаковим блаженством, бо кожен з них буде мати свою міру відповідно з мірою його трудів і подвигів на землі. «Але кожний отримає свою нагороду згідно зі своїм трудом»,- говорить апостол (1Кор.3,8). Основа щастя знаходиться у самій людині, в її внутрішній досконалості: «Бо Царство Боже є всередині вас»,- говорить Спаситель(Лк. 17,21). Хто досяг вищої досконалості на землі буде відчувати себе більше щасливим в небі. Щоб насолоджуватися райськими благами потрібно, так би мовити, розвинути смак до них ще тут на землі. Господь назвав багато помешкань в Небі не під оглядом різниці і кількості місць, а по ступенях дарувань і можливості сприйняття їх кожною душею. Таким способом сповняються слова апостола: «Хто скупо сіє скупо жатиме; хто щедро сіє той щедро жатиме» (2Кор.9.6).
Щастя приготоване праведникам у новому житті буде вічне. Боже слово настільки ясно переконує нас , що істинний християнин не повинен у цьому сумніватися. Святий Апостол Павло говорить, що житло , у якому праведні будуть жити на Небі є вічне. «… знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадеться, маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на Небі»(2Кор.5,1; Лук.16,9).Царство, яким праведники будуть володіти, святий Апостол Петро називає Царством вічним (2Пет.1,11). Майбутнє щастя святий Апостол Павло називає вічною славою (2Кор.4,17), вінцем нетлінним(1Кор.9,25), а святий Апостол Петро - спадкоємством нетлінним і нев’янучим (1Пет. 1,4). Сам Спаситель щастя праведників називає вічним життям (Мф.25,46), і радістю, якої ніхто не відніме від них (Ін.16,22 ). Святий Апостол Йоан відкриває, що праведники запанують навіки віків (Откр.22,5).
Отже праведники, які одержать у спадщину Вічне Життя, будуть насолоджуватися усіма благами, як внутрішніми, так і зовнішніми в повній мірі. Подай нам це Господи!


МУКИ ГРІШНИКІВ ПІСЛЯ СТРАШНОГО СУДУ.

На скільки світлими, радісними і потішаючими рисами Боже Слово зображає щасливий стан праведників у майбутньому загробному житті, на стільки в темному і жахливому вигляді воно представляє нещастя грішників після Страшного Суду.
«І ці підуть на вічную муку,»- говорить Спаситель про грішників (Мф.25,46). Місце мук грішних людей в Священному Писанні називається по-різному; адом(пеклом) (Лк.16,23; Дії 2,51), пітьмою кромішньою (Мф.22,13; 25,30,46), темницею духів (1Петр.3,18), безоднею (Лк.8,31), приісподнею(підземеллям)(Фл.2,11),геєнною(Мф.5,22;5,28),
вогненною піччю (Мф.13,50; Лк.12,2) та іншими подібними назвами. Всі вони виражають одну думку, що місце для душ, які відійшли звідси у нерозкаяних гріхах, є місцем осудження і Божого гніву. Де саме знаходиться ад (пекло) чи геєнна, немає чіткої вказівки в Писанні. Хто роздумує про це, найліпше пам’ятати слова Святителя Златоуста, який говорить; «Питаєш, де і в якому місці геєнна? Але для чого тобі це знати? Треба знати, що вона є, а не де і в якому місці знаходиться… Отже, не будемо дошукуватися де вона, але як її уникнути».
Муки грішників у майбутньому житті полягатимуть у тому, що вони будуть позбавлені участі у Небесному Царстві і усіх небесних благ, якими втішатимуться праведники, і проженуться в пітьму кромішню(Мф.8,12). «Це позбавлення благ, - міркує Святитель Златоуст, - спричинить таку муку, таку скорботу і тяжкість, що якби ніяка інша кара не чекала грішників, то і це само по собі сильніше пекельних мук може розтерзати і збурити душі грішників. Багато нерозумних бажають лише уникнути геєнни. Але я вважаю, на багато тяжчим геєнської муки є покарання бути позбавленому цієї слави. Той, хто позбувся її повинен плакати не по причині геєнських мук, а по причині втрати небесних благ, тому, що вже тільки це одне є найтяжчою карою». Найвище добро, якого будуть позбавлені грішники - це спілкування з Богом. Найтяжча кара, яку вони будуть переживати – прогнання їх від Бога і прокляття. «Ідіть від Мене прокляті у вічний вогонь…»(Мф.25,41), - скаже їм Праведний Суддя, - «…Не знаю вас…відійдь від Мене всі що чинете неправду» (Лк.13,27) ; (Мф.7,21). Це відкинення від Божого лиця буде найбільшою карою для грішників. Вони таким способом назавжди будуть відкинені від Того, в Кому тільки одному могли б найти задоволення і полегшу своїй душі, створеній на образ Божий. Не маючи змоги більше розважитися ні світом, ні тілом, які в земному житті змушували їх постійно забувати про свою вічну долю, вони тим сильніше будуть відчувати нестерпне прагнення своєї душі, яка з природи хоче Бога, прагнення, яке там вже нічим не можливо буде заспокоїти. Внаслідок прогнання від Бога, грішники не будуть мати ні внутрішніх благ, для безсмертної своєї душі: світла для розуму, добра для волі, краси і спокою для серця, ні зовнішніх благ, потрібних для задоволення тілесної природи. Тоді настане для нещасних друга смерть(Откр.20,14), - найлютіша смерть у вічному віддаленні від Джерела Життя.
Жахливі будуть внутрішньо-душевні муки грішників. «Недоля та утиск на всяку душу людини хто чинить зле…»(Рим.2,9), - говорить Апостол. Кожна із душевних сил, в іншому світі, для грішника буде ворогом. Для його розуму вже не буде ніякого світла, тому, що він на завжди буде віддалений від Джерела Світла і Правди, яким для розумних творінь може бути тільки Бог. В його волі не буде прагнення до добра, тому, що його воля збереже в собі тільки гріховні звички і пристрасті, які він вже там не зможе задовольнити. Особливо пам’ять і сумління будуть збільшувати душевні муки грішників. Святитель Григорій Богослов навчає, що грішник в іншому світі «на кару собі зберігає свою свідомість і пам’ять». Все минуле життя, яке вони так не розумно змарнували на гріховні діла, ясно буде стояти перед їх духовними очима. Їхня пам’ять буде постійно представляти їм «благая в животі» їх (Лк.16,25), якими вони на землі зловживали. Нестерпними будуть докори сумління за усі зроблені злочини. Звідси само собою виникне в них запізніле каяття: чому втратили час, чому проміняли вічне щастя на короткочасні задоволення, чому не скористалися, подарованими їм Богом, засобами для спасіння. Це каяття, цей жаль збільшиться нестерпним усвідомленням того, що вже немає можливості покаятися, виправитися і спастися.
З такими невисказаними душевними муками грішників в аду(пеклі) сполучені будуть і невисказані тілесні муки… Віддалені від Джерела духовного світла, грішники будуть позбавлені і природного світла. Вони будуть вигнані, як говорить Сам Спаситель, «во тьму кромішнюю» (Мф.8,31;Мф.22,13;Мф. 25,30 ). Це буде якась таємнича, непроглядна пітьма, в якій не буде ні промінчика світла, так необхідного для життя, так відрадного для всього, що живе. Важко уявити, якою тяжкою буде ця втрата світла, як тиснутиме грішників з усіх сторін непроглядна пітьма. Але у цій глибокій пітьмі горітиме якийсь таємничий вогонь, «вогонь темний, - як каже Святитель Василій Великий, - який в пітьмі зберігає палючу силу, але позбавлений світла». В цей жахливий вогонь і будуть вкинуті засуджені на муки. Праведний Суддя скаже на останньому Суді тим, що будуть стояти ліворуч: «Ідіте от Мене проклятії в огнь вічний»(Мф.25,41). Св. Апостол Павло свідчить, що майбутній Суддя праведних і грішних «у вогні полум’яному даватиме помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса Христа» (2Сол.1,8). Св. Іоан Богослов говорить: «А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той вкинений буде в озеро вогняне» (Откр.20,15). Взагалі, пекельні муки найчастіше зображаються, в Божому слові, під видом перебування у вічному вогні, або у вогненному озері, так, що пекло і вічний вогонь – на мові Священного Писання, майже рівнозначні. Важко уявити, що це буде за вогонь невгасимий, в якому грішники будуть вічно мучитися, горіти і не згорати. Не дивлячись на свою витонченість, пекельний вогонь буде без порівняння лютіший від нинішнього земного вогню. Муки пекельного вогню ще збільшаться безперестанним терзанням хробаків. Спаситель, говорячи про майбутні муки грішників каже: «Черв їх не умираєт» (Мк.9,44). Невідомо, що то за черв, та без сумніву, що це буде справжній черв’як, який буде спричиняти невільникам пекла жахливі фізичні і душевні страждання. Святитель Василій Великий, міркуючи про пекельні муки, говорить, що в геєнні вогненній буде «якийсь отруйний і ненажерливий черв’як, який з жадобою пожирає і ніколи не насичується, та своїм пожиранням спричиняє невиносимі болі».
Жахливі душевні і тілесні страждання грішників збільшаться від злого товариства, в якому вони знаходитимуться. Безмірно віддалені від Бога і Божих Святих, грішники будуть бачити довкола себе подібних собі, осуджених на однакову, з ними, участь і злобних демонів, з якими їм там прийдеться жити. Ці та інші не можуть їм сповіщати нічого, крім стогонів, безвідрадної скорботи, прокльонів та лютої злоби (Мф.25,41). Святитель Василій Великий говорить: «До того, хто в житті здійснив багато злих діл бувають приставлені страшні і понурі ангели, в яких зір і дихання вогненні, які мають жорстоку волю, людиноненависництво, їхні обличчя подібні до ночі». Жахливе буде товариство грішника у пеклі. Знаходячись у такому товаристві, грішники побачать райське блаженство праведників, тих, яких вони колись притісняли, кривдили і мучили, - і їхні пекельні муки стануть ще тяжчими. Святитель Димитрій Ростовський міркує: «Грішники знаходячись в муках побачать тих, яких у цьому житті ненавиділи, переслідували, кривдили, опечалювали, озлоблювали, ранили, мучили й убивали. Побачить Каїн Авеля, якого невинно вбив, Ірод - святого Іоана Предтечу, якого теж несправедливо вбив, Нерон, Діоклетіан, Максиміан та інші мучителі - побачать незчисленне множество закатованих ними Христових Ісповідників. Побачать пани своїх рабів і слуг, поміщики - своїх селян і кріпаків, яких немилосердно гнобили, неправедні судді – тих, яких невинно засудили і віддали на смерть – усі будуть бачити тих, кого замучили, а яких Христос увінчає славою мучеників… Кожен праведник скаже своєму гнобителю: «Чому ти мені робив зло? Чому кривдив? Чому мене переслідував, мучив і убивав?» Що зможуть сказати у відповідь їхні гнобителі? Нічого! Не зможуть знайти ніякої відповіді.
І ось внаслідок усіх цих мук, буде чути у пеклі плач і скрегіт зубів. «Там буде плач і скрегіт зубів», - каже Спаситель(Мф.8,12; Мф.13,42,50; Мф.25,30). Грішник буде плакати, як від нестерпних своїх болів, так і по причині вічної своєї погибелі. Він буде скреготати зубами від досади, що сам себе погубив, і що не зможе вже врятуватись.
Але не всі грішники однаковою мірою будуть мучитися. «…Кожен отримає свою нагороду за працею своєю»,- говорить Апостол(1Кор.3,8). Співмірно до своїх гріхів одні будуть мучитися більше, а інші менше. Св. Єфрем Сірин пише: « По-іншому - прелюбодійник, по-іншому - блудодійник, інакше – вбивця, інакше - злодій і пияк».
Жорстоким мукам грішників не буде кінця. Слово Боже рішуче і чітко говорить, що їх муки будуть вічні і безконечні. Сам Спаситель засвідчив, що після всесвітнього Суду, Він скаже грішникам: «…ідіте от Мене проклятії в огнь вічний… - і ідут сії в муку вічную»(Мф.25,41,46).
Таким способом Боже слово представляє нам достатньо відомостей про майбутнє загробне життя, та й святі Отці своїми тлумаченнями немало вияснюють для нас його властивості. Отже, те, що відкриває нам Боже слово і святі Отці про майбутнє загробне життя, для нас цілком достатньо знати, щоб спастися. Роздумуючи про нього не варто вдаватися у різні спекуляції, здогади і припущення. Краще серцем чути і вірити, що загробне життя--життя вічне з його вічним щастям і вічними муками, колись стане дійсністю. Отож будемо жити так, щоб спокійно проказувати слова: «Чаю(очікую) воскресенія мертвих і жизні будущаго віка.» Амінь!

Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Сторінка 6 з 6«123456
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика