Свята Традиція УГКЦ - Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння - Сторінка 5 - Бібліотека


Головна сторінка сайту
Сторінка 5 з 6«123456»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:13 | Повідомлення # 21
«СВІДКИ ЄГОВИ» – ЛЖЕПРОРОКИ І БОЖІ ВОРОГИ

До вас подзвонили у двері, і двоє молодих людей починають розмову про Бога, вручають журнал «Сторожова вежа» і запрошують разом з ними вивчати Біблію. Добре подумайте, перш ніж погодитись запросити їх до хати. Можливо, ви ще не зрозуміли, що до вашого дому прийшли представники тоталітарної секти «Свідків Єгови». Запам’ятайте, що з тієї секти є тільки два виходи: психіатрична лікарня або смерть!
Що ж це за активісти-проповідники, які називають себе християнами, але твердять, що Христос не є Богом, а тільки Божим творінням, і перш ніж появитися на землі, Він був на небі Архангелом Михаїлом. Хто ж вони, які кажуть, що вчення про Пресвяту Тройцю – видумка диявола, що в християнських святинях служать не Богу, а сатані, і що відзначати християнські свята та дні свого народження є великим гріхом. Що змушує тих дивних «християн», не дивлячись на непривітне прийняття, вперто ходити від хати до хати і повторювати завчені фрази. То хто ж вони і про що свідчать?
«Свідки Єгови» не люблять розповідати про себе і навряд чи зможете ви дізнатись щось більше від того, що сказано в яскравих брошурах, які нагадують реклами про відпочинок на бананових островах. Абсолютна більшість рядових «свідків» зовсім не знайомі з історією і метою своєї організації. Керуюча корпорація робить все можливе, щоб ця історія не стала привселюдно відомою. Вони мають що приховувати, адже їхнє «істинне вчення» виникло у 70-х роках ХІХ століття в Америці, і з того часу багаторазово змінювалося, залишаючись при цьому завжди «істинним».
А починалось все так. Власник галантерейних магазинів у Пітсбурзі Чарльз Рассел (1852 - 1916), який не мав богословської освіти, почав самовільно пояснювати Біблію. Проводячи «ретельні біблійні вичислення», він опублікував у власному журналі «Сіонська сторожова вежа» невідомі нікому до цього «об’явлення». Суть цього «пророцтва» у тому, що в 1914 році почнеться Армагедон, тобто повне винищення всього християнського світу. Загинуть всі люди окрім 144 тисяч вибраних, які, звичайно, будуть членами «Спільноти Сторожової вежі», заснованої Расселом у 1884 році. Об’явивши себе «пастором», він видав шеститомну працю «Дослідження Священного Писання», яка була повною протиріч і самовільного тлумачення, що не залишає жодних сумнівів в абсолютній релігійній безграмотності автора.
У 1913 році дружина Ч. Рассела подала на нього у суд, звинувачуючи його в розпусному житті та в подружній невірності, і виграла процес. Набагато пізніше Рассела судили вдруге – за шахрайство і самовільне використання фінансів секти. На суді «пастор» зганьбив себе, поклявшись, що прекрасно володіє грецькою мовою, але не зміг назвати навіть букви грецького алфавіту.
Прийшов 1914 рік, а обіцяний «кінець світу» так і не наступив, і багато з його послідовників залишили секту. «Пастор» Рассел не розгубився, а «переніс» Армагедон на 1915 рік, який також минув щасливо. А в 1916 році помер сам «безталанний пророк», який своїм безглуздим вченням спрямував тисячі довірливих людей у пекельну безодню.
Наступним головою секти став Джозеф Рутерфорд, який насамперед призначив нову дату Армагедону, – на рік 1918-й. Коли і ця дата минула, він зробив інші вичислення і призначив день погибелі людської цивілізації на 1925 рік. Впевненість про кінець світу саме у тому році була такою сильною, що багато фермерів весною 1925 року навіть не сіяли на полях. Після чергового провалу дату Армагедону довго не називали: аж до 1942 року. І знову тисячі простаків «піднеслися духом». Очікуючи після Армагедону «земного раю», побудували прекрасний будинок в Сан-Дієґо і назвали його «Бет-Сарім», що по-єврейськи означає «дім князів», в якому голова секти благополучно проживав до кінця своїх днів у 1942 році. Наведемо ще декілька дат із «Сторожової вежі» про настання «вселенської різні і цілковитого винищення існуючої системи»: 1946 р., 1955 р., 1965 р., 1975 р. і врешті – 1980-й. Як бачимо, ці пророцтва виявилися неправдивими. Виходить, що найлютішим ворогом «Свідків Єгови» є їхня власна література, яка розкриває далеко не божественну природу їхнього вчення. Саме про таких лжепророків говорить Святе Письмо: «Якщо пророк промовив у ім’я Господнє, а його слово не збулося і не справдилося, – то це слово не від Господа; самовільно відважився пророк говорити» (Втор. 18, 22). У своїх бесідах «свідки» запевняють, що вони живуть тільки за Євангелієм і добре розуміють Боже Слово. Чи це насправді так, неважко побачити, якщо порівняти їхні «проповіді» зі Священним Писанням.
ПРО СВЯТУ ТРОЙЦЮ
Свідки Єгови: «Вчення про Тройцю – це неправильне, небіблійне вчення, перейняте від поган, витвір сатани» («Стор. Башня», 1946 рік, стор. 81; 1995 рік, лютий, стор. 5).
Святе Письмо. Вже в Старому Завіті на перших сторінках написано: «Сказав Бог: «Створімо людину на Наш образ і на Нашу Подобу…» «І створив Бог людину на Свій образ…» (Бут. 1, 26-27). «Створімо» – вказав на множину творючих Божих Осіб. Святе Письмо наводить далі слова «і створив Бог», підкреслюючи, що в цих трьох Божих особах існує Єдиний Бог. А тепер свідчення Нового Завіту. «А охрестившись, Ісус зараз же вийшов із води. І ось розкрилось Йому небо, і побачив (Йоан) Духа Божого, який спускався мов голуб, і зійшов на Нього. І голос пролунав із неба: «Це Син Мій любий, що Його Я вподобав» (Мат. 3, 16-17). «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мат. 28, 19).
«Слова, які говорю до вас, не від себе говорю, Отець, який у Мені перебуває, Він творить діла. Віруйте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені» (Йн. 14, 10-11). «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, Він свідчитиме про Мене…» (Йн. 15, 26).
«Утішитель же, Дух Святий, якого Отець зішле в Моє ім’я, навчить вас усього і все вам нагадає, що Я був сказав вам» (Йн. 14, 26).
«Цього Ісуса Бог воскресив, і ми всі тому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Духа Святого й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте» (Дії. 2, 32-33). Ці слова промовив апостол Петро до народу в день П’ятидесятниці.
«…вибраним з передбаченням Бога Отця, освяченням Духа, на послух і на скроплення кров’ю Ісуса Христа…» (1 Петр. 1, 2).
«Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа з усіма вами. Амінь» (2 Кор. 13, 13).
«…бо троє свідчать на небі: Отець, Син і святий Дух; і Ці троє є одне» (1 Йн. 5, 7).
Отже, вчення про Святу Тройцю основане на Священному Писанні.
ПРО ІСУСА ХРИСТА
Свідки Єгови: «Ісус – не Бог, а лише перше творіння Єгови» («Свідки Єгови в ХХ ст.», 1994 р., стор. 13).
«Ісус був втіленням Архангела Михаїла, і прийняв це ім’я, зійшовши на небеса» («Що від нас вимагає Бог», 1996 рік, стор. 6).
Святе Письмо. Вже в першій главі Євангелія від Матвія говориться, що народжене у Вифлеємі Дитя – Бог, про народження Якого говориться в пророцтвах Старого Завіту. «Ось Діва зачне в утробі і породить Сина, і назвуть Його Еммануїл, що значить: з нами Бог» (Мат. 1, 23).
Ангел повідомляє пастухів: «…нині народився вам у місті Давидовім Спаситель, Котрий є Христос Господь» (Лука. 2, 11).
Святий Апостол Павло говорить: «…тайна побожності велика: Бог об’явився у тілі» (1 Тим. 3, 16). Свідоцтво Бога Отця – «Цей є Син Мій Возлюблений, якого Я вподобав» (Мт. 3, 17).
«…ці самі діла, що Я роблю, свідчать про Мене, що Отець Мене післав. І Отець, який післав Мене, свідчить про Мене» (Йн. 5, 36-37).
Коли Господа спитали: «Хто ж Ти?», Ісус сказав їм: «Від початку Я є». Значить, Бог, як сказано в Старому Завіті: «Я той, Хто є» (Вих. 3, 14).
«Мене прославляє Мій Отець, про якого ви кажете, що Він Бог ваш» (Йн. 8, 54).
«Я і Отець – одно» (Йн. 10, 30). «Ви називаєте Мене учителем і Господом, і добре кажете, бо Я є» (Йн. 13, 13).
Самі святі Апостоли нераз говорили про Божество Христа Спасителя: «Нехай, отже, увесь дім Ізраїля знає певно, що Бог зробив Господом і Христом цього Ісуса, якого ви розп’яли» (Дії. 2, 36). Апостол Тома після Господнього Воскресіння, як побачив Ісуса, закликав: «Господь мій і Бог мій!» (Йн. 20, 28). А ось слова Апостола Павла: «Христос тілом, що над усім – Бог» (Рим. 9, 5); «у нас один Бог Отець, від якого все і для якого ми; і один Господь Ісус Христос, через якого усе, і ми через нього» (1 Кор. 8, 6).
«Отже, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так у ньому і ходіть… У Ньому бо живе вся повнота Божества тілесно» (Кол. 2, 6; 2, 9).
«Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог, і Отець наш хай зміцнить вас у всякім ділі й добрім слові» (2 Сол. 2, 16-17).
«…щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани, аж до появи Господа нашого Ісуса Христа» (Тим. 2, 13; 6, 14) і т. д. Ніде в Біблії не говориться, що Архангел Михаїл став Христом, але подається різка відмінність між Ангелами і Господом. В своєму посланні до Євреїв святий Апостол Павло так характеризує ангелів: «Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння» (Євр. 1, 14).
А прямих вказівок на Божество Ісуса в Біблії дуже багато. В Біблійному богословському словнику тільки одні посилання на Святе Письмо займають декілька сторінок, але «Свідки Єгови» воліють читати не Біблію, а конспект до неї, який склали спеціалісти з американського Брукліна для промивання мізків. Цей конспект не відповідає істинному тексту Святого Письма. Саме від таких «місіонерів» застерігає святий Апостол Йоан Богослов, кажучи: «Хто не правдомовець, як не той, хто перечить, що Ісус – Христос? Він – антихрист, що відрікається Отця і Сина. Кожний, хто відрікається Сина, той і Отця не має. Хто ж визнає Сина, має і Отця… Це я вам написав про тих, що вводять вас в оману» (1 Йн. 2, 22-26).
Христос для здійснювання спасіння людського роду заснував Свою Церкву, давши їй святу євангельську науку. Вона впродовж двох тисяч років здійснює своє служіння, привівши і продовжуючи приводити до Небесного Царства безчисленну кількість людей. Пастирі цієї Церкви, уповноважені Самим Господом Ісусом Христом, вже дві тисячі років відстоюють чистоту християнської віри і вчення від єресей, які з Божого допусту в різні періоди її існування виникали і зникали. І ось при кінці ХІХ століття Господь дозволив для випробування нашої віри дияволові в черговий раз посіяти між Христову пшеницю кукіль у вигляді єресі і єретиків під назвою спочатку «дослідників Біблії», а в наші часи присвоївших собі назву «свідків Єгови», які в своє віровчення ввібрали всі найгірші єресі, які впродовж двох тисяч років християнства виникали і які Христова Церква в різні часи на святих Вселенських Соборах під проводом Святого Духа засудила і відкинула як богопротивні. Якщо б так прислухатися і приглянутися на що вони в основному зосереджують увагу і діяльність, то виявиться: на відміну від Христових Апостолів і місіонерів-проповідників, які в першу чергу намагалися виривати людей з пітьми поганства і диявольської неволі гріха, «єговісти» основною своєю працею вважають не боротьбу з атеїстами і найбільш поширеними всенародними гріхами, а боротьбу з Христовою Церквою. Вони намагаються збаламутити вже віруючих і практикуючих християн – з великою наглістю, безсоромністю і нахабством виступають проти основних правд християнської віри і традицій. Святий Апостол Павло каже: «Якщо хто-небудь з людей, чи навіть Ангел з неба голосив би вам щось інше, ніж навчали ми – хай буде проклятий!» (Гал. 1, 8). З особливою ненавистю і злістю вони виступають проти шанування Божої Матері і святого Чесного Хреста. Мати Божа – наймогутніша наша заступниця перед Богом, а святий Чесний Хрест Господній – символ нашого спасіння і по Божій Матері – найбільша сила проти диявола!
Яке нахабство і безумство! Дві тисячі років діє Христова Церква, а ці нещасні, обдурені слугами диявола люди відважуються заперечувати всі правди християнської віри, виступати проти християнських Богослужінь і традицій, кажучи, що це все неправильно; тільки вони навчають правди. Чи не являються вони лжепророками і Божими ворогами? Хто противиться святій Христовій Церкві – противиться Христу і Його Божественній науці. «Хто вас слухає – Мене слухає, хто погорджує вами – мною погорджує» (Лк. 10, 16). Воістину, вони є лжепророками і Божими ворогами.
Не так давно ми бачили атеїстів – лютих ворогів Бога, які також заперечували всі правди християнської віри. Вони її викорінювали з людських сердець, нищили Божі храми, хрести, каплиці… Якщо б припустити, що ці безумні люди («свідки Єгови») одержали б зовнішню владу – робили б те ж саме, що робили й атеїсти, аріяни, іконоборці і їм подібні. Вони мучили б християн, руйнували б церкви, каплиці, хрести. Це тепер, коли вони в меншості, – зодягаються в овечі шкури, щоб не показати людям своєї вовчої суті.
У «свідків Єгови», як і в інших тоталітарних культах, існує жорстка система управління, яку очолює керуюча корпорація, котра має абсолютну владу і єдиний авторитет. Всі, хто знайшов у собі силу і мужність зірвати свій зв'язок із сектою, розповідають, що тих, хто потрапив у цю секту, очікує не вивчення Біблії, не молитва і праведне життя, а безжалісне промивання мізків, прикрите яскравою обгорткою. «Свідкові» суворо заборонено: брати участь у релігійних святах, відзначати день народження, виконувати державний гімн, служити у війську і спілкуватися з тими, хто не прийняв їхню «проповідь». «Завдяки» такій жорсткій заповіді розпалися десятки тисяч сімей і стільки ж дітей залишилися сиротами. Страшною помилкою єговістів являється категорична заборона на переливання крові, хоч Святе Письмо ніде про це не говорить. Кожного року у світі гинуть тисячі людей, фанатично відмовляючись від переливання крові, гинуть ні в чому не винні діти, врятувати яких відмовляються їхні безумні батьки.
Вчення про «армагедон», яким корпорація залякує рядових сектантів, говорить про повне винищення сучасної земної цивілізації, а тільки виживуть «свідки Єгови», які будуть насолоджуватись «безмежним благословенням». Ось така вістка про «армагедон» дійшла до нас з бруклінської корпорації. Все це дає нам право рахувати секту «свідків Єгови» нелюдською, тоталітарною, яка зневажає свободу особи і розхитує життя в суспільстві.
Крім усього іншого, «свідки» як організація проявляють організований і особистий егоїзм (самолюбство) тим, що живуть у людському суспільстві як звичайні громадяни, користають з громадянських благ: мають роботу, зарплату, пенсію, посилають дітей у школи і вищі учбові заклади, користають з медицини і т. п., але громадянських обов’язків не хочуть виконувати (ні до війська, ні голосувати і т. п.). Отже живуть, як паразити. А паразитувати на суспільстві – це не чесно і зовсім не побожно.
Людина, яка потрапила у цю секту, стає соціально втраченою для сім’ї і держави. Ця секта паразитує на релігійному почутті, а проповідує ненависть до святої Церкви, національної культури, прививає неприязнь до людей і нетерпимість до будь-якої опозиції. Ця секта є офіційно забороненою в багатьох країнах тому, що основною темою її проповіді являється пропаганда міжрелігійної ворожнечі.
Хай Господь допоможе нам зупинити поширення цієї «ракової пухлини» в нашому суспільстві. Хай Господь дарує нам духовну мудрість, тверезість і розважливість не піддаватися вербуванню єговістів і не віддавати їм своїх дітей. «Ви ж, любі, знаючи це наперед, бережіться, щоб не датися збаламутити блудом беззаконних і не відхилитися від вашої непохитності, але ростіть у благодаті та пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа; Йому слава тепер, і на віки вічні. Амінь» (2 Петр. 3, 17-18).

«НАСТУПАТИ НА ЗМІЇВ, СКОРПІОНІВ І НА ВСЮ ВОРОЖУ СИЛУ»

Христос сказав нам, християнам: «Ось даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу» (Лк. 10, 19), але, на жаль, в нинішніх часах «змії, скорпіони і всяка ворожа сила» наступають на християн і їх підминають під себе тому, що багато сучасних християн в практичному житті відступили від Христа та втратили Його силу, і крім інших три ганебні пристрасті, з якими нам необхідно вести нещадну боротьбу, – тютюнокуріння, пияцтво і наркоманія – багатьма цілком заволоділи.
Багато-хто не знає, або ж не пам’ятає слів Господа Ісуса Христа: «Кожний, хто робить гріх, стає невільником гріха» (Ін. 8, 34). Доти, поки людина не згрішить, вона вільна від гріха і гріх не має над нею сили, а після здійснення гріха – стає невільником гріха. Дехто каже: «Згрішу тільки раз – це невелика біда, і більше не буду». Але згрішивши один раз, людина попадається лукавому на гачок, а гріх сильніше і сильніше тягне її, і вона вже не зауважує, що опинилась в його жорстокому рабстві.
Є гріхи великі, страшні, смертні, яких люди рідше допускаються, а здійснивши великий гріх, більше пам’ятають про це і більше каються в ньому. Але є і гріхи, так звані, малі й дрібні, яких люди щоденно і навіть кожної години і ще частіше допускаються і зовсім не згадують про них та майже зовсім не каються. Поділ гріхів на великі і малі умовний, бо кожний гріх противний Богові та небезпечний для людини. Одним з них є паління тютюну. Він настільки увійшов у звичку, що багато людей не вважають його гріхом і створюють для нього всякі зручності. Всюди можна зустріти попільничку, існують спеціальні кімнати, вагони або купе для курців. Лишається тільки жахатися, що в багатьох країнах світу, в тому числі і в нас, курцям створюють добрі умови. Палять тютюн, тобто грішать, старі і малі, хворі і здорові, вчені і прості, мужчини і жінки. Навіть курцеві-злочинцеві в останні хвилини його життя, перед стратою, дозволяють викурити цигарку. Тютюновий ринок займає одне із значних місць у світовій торгівлі, і кожного року мільйони людей працюють для того, щоб інші мільйони могли дихати шкідливим димом та отруювати себе й інших. Чи передбачена природою потреба тютюнопаління? Ні! Хіба може бути гріх властивістю людської природи? Ні і ні!
Трохи історії тютюнопаління. Європа довідалась про тютюн в кінці XV століття, коли Христофор Колумб побував на острові Сан-Сальвадор і побачив, як аборигени, пускаючи дим з рота і носа, спілкуються з демонами. Після цього почалося захоплення тютюном у всьому світі. Спочатку уряди різних країн боролися з цією пристрастю, застосовуючи до курців найсуворіші заходи. В 1623 році Папа Урбан VIII видав указ (буллу), в якому попереджував курців про відлучення від Церкви. В 1625 році султан Амурат IV велів винуватих в тютюнопалінні водити вулицями з петлею на шиї, потім страчувати, а голови, з люльками у роті, виставляти напоказ. В Персії шах Аббас Великий наказував за куріння відрізати губи й ніс, а торговців тютюном спалювати живими разом з їх товаром. В Швейцарії за цей гріх карали, як за вбивство. В давній Московській державі благочестиві правителі також докладали багато зусиль для викорінення гріха тютюнопаління. Цар Михайло Федорович Романов у 1634 році велів усіх курців дуже суворо, без милосердя карати, навіть смертю. В 1649 році цар Олексій Михайлович підтвердив волю свого батька: бити кнутом на козлі посеред торговиці, пороти ніздрі і різати носи тим, в кого знайдуть тютюн, а після мук висилати в далекі місця, щоб іншим було неповадно так робити.
На жаль, в 1697 році цар Петро І зняв заборону тютюнопаління і з цього часу воно поширилося швидкими темпами. Однак суспільство в цілому усвідомлювало всю згубність цієї мерзенної звички і духовними засобами намагалося зменшити загальне зло. Найперше вкрай негативне ставлення до тютюнопаління походило з боку духовенства. Воно засуджувало звичку курити і нюхати тютюн, та трактувало це явище, як безбожне і диявольське діло. Для священиків огидним було входити у приміщення, в якому курили чи було накурено тютюном. Коли один московський купець незадовго до від’їзду Петра І за кордон в 1697 році купив в уряду монополію на продаж тютюну, московський патріарх Адріан відлучив його з усією родиною від Церкви і прокляв весь його рід навіки.
Дивно, в наші часи вживати наркотики у вигляді кокаїну забороняється законом, а у вигляді тютюну – заохочується. Тютюн, як «маленький кокаїн», дозволяється, немов маленька брехня, непомітна неправда, вбивство в утробі матері. Але Господь не погоджується ні з маленькою неправдою, ні з одним вбивчим словом, ні з одним перелюбним поглядом. Безліч дрібних, забутих і нерозкаяних гріхів, без сумніву, тяжчі для душі людини, ніж декілька тяжких, які завжди зберігаються в пам’яті і приводять до покаяння. Святий не той, який здійснює великі справи, а той, хто стримується навіть від найменших гріхів. Проти великого гріха легше почати боротьбу, легше зненавидіти його. До праведного Антонія Муромського прийшли дві жінки: одна каялася в своєму одному великому гріху, інша самозадоволено свідчила, що не поповнила жодного великого гріха. Старець першій наказав принести один великий камінь, а іншій – принести побільше дрібних камінців. Через декілька хвилин обидві жінки повернулися. Тоді старець сказав їм: «А тепер віднесіть і покладіть каміння точно в ті місця, звідки ви їх взяли». Жінка з великим каменем знайшла те місце, звідки вона його взяла. Інша даремно шукала місця для своїх дрібних камінців і повернулася до старця зі всіма камінцями. Прозорливий Антоній пояснив їм, що означають ці камені… В другої жінки вони виражали численні гріхи, до яких вона звикла і за які ніколи не каялася. Вона не пам’ятала своїх дрібних гріхів і спалахів різних пристрастей, які виражали безвідрадний стан її душі, нездібної до покаяння. А перша жінка пам’ятала і переживала за свій великий гріх, і зняла його зі своєї душі.
Тепер багато людей палить тютюн, вживає алкоголь і наркотики. Найчастіше ці люди не здогадуються і не усвідомлюють, що ними керують біси: їхніми розумом, волею і душею. А потім вони заберуть ці душі навіки в пекло. Та ще й на землі життя таких людей стає пеклом, тому що замість високої мети життя – Господа Бога пізнавати, любити і Йому служити, виконуючи Його святу волю, – в них все спрямовано на задоволення ганебних пристрастей. Вони самі мучаться й інших мучать. Як святість довкола випромінює світло і полегшу, так і гріх тягне за собою в пітьму і безодню…
Безліч дрібних ганебних звичок – це смерть для душі людини, особливо, якщо вона вважає, що це – неминуче зло, з яким не варто і неможливо боротися. Тоді така людина каже: «Я не святий! Я живу в світі, я повинен жити, як усі люди!» Так намагається заспокоїти себе ниюча совість. Нема такого поняття і властивості природи, як потреба палити. Цього домагається гріх. Природа вимагає дихати чистим повітрям, харчуватися, грітися, відпочивати, але аж ніяк не отруювати наркотиком свій організм – курити тютюн, дихати димом. Треба зупинитися, замислитися і прокинутися від гріховного сну. Від цього людство терпить, але не бачить своєї духовної сліпоти, хоч має тілесні очі. Людство само себе вбиває гріхом, а розгнуздуючи низькі інстинкти, готує собі страшну долю. Творець світу і людей наказує особливо турбуватися про той страшний Судний День, грішний світ каже турбуватися про земне, дочасне, занурюючи людину в море турбот земного життя…
Багато-хто вважає пристрасть куріння не настільки шкідливою, як пристрасть до алкоголю чи наркотиків. До архімандрита Георгія в Томашівську на Кубані приходять алкоголіки і кажуть: «Хочемо покинути горілку, а цигарки – звичка з дитинства: неможливо кинути». Таких людей старець напоумляє: «Кинути треба одне і друге, бо якщо будете курити, то і вживати алкоголь не перестанете. Потім – біла гарячка і самогубство, тому що над цими пристрастями працюють ті ж самі демони».
За кількістю хвороб, розвитку яких сприяє гріховна звичка палити тютюн, можна просто сказати так: «Курець – самогубець». Архімандрит Георгій кожному курцеві каже так: «Захворієш на шлунок, легені і серце». І це доведено вченими. Курця можна назвати також вбивцею, бо він віднімає здоров’я, а отже і життя в інших людей, особливо в своїх найближчих – домашніх. Особливо шкідливе куріння для вагітних жінок і їх ще ненароджених діточок.
Курці якнайшвидше повинні поставитися до своєї ганебної пристрасті з усією серйозністю, соромитися її як найбільш мерзенного перед Богом і людьми пороку, відчути себе винуватими і навіть недостойними жити в людському, а тим більше в церковному суспільстві, і з усією рішучістю викорінити його зі свого життя.
Наші предки дуже негативно ставилися до тютюну, називали його «ладаном сатани», а курця вважали таким, який власними устами кадить дияволові, і відлучали такого від святого Причастя Тіла і Крові Христових.
Як зцілитися? Хто бажає вилікуватися від пристрастей тютюнокуріння, пияцтва і наркоманії необхідно, передовсім, щире бажання. Потрібно усвідомити собі гидкість цього гріха перед Богом, і зненавидіти цей порок. В Священному Писанні сказано: п’яниці і блудники Царства Божого не успадкують. Це означає: курці і наркомани також не успадкують Божого Царства. Всіма цими пристрастями керують ті самі біси, тобто один корінь цих пороків – схильність до самонасолоди, зіпсуття людських почуттів і бажань. Всі нормальні люди хочуть дихати свіжим повітрям, навіть їдуть в гори, щоб поправити власне здоров’я, а курець-безумець засовує в рот смердючу цигарку і пускає в себе отруту.
Так само буває і з пияком. Яка ж він огидна людина: в нього слова не в’яжуться, тече слина, він падає в болото і для всіх невиносимий: і для чужих, і навіть для найрідніших. Від такої людини і Ангел-Хоронитель відступає, зате він живе в товаристві злих людей і нечистих бісів. Коли доходить до білої гарячки, то вони йому являються і він кричить: «Рятуйте!» Але може бути запізно. Біси можуть силоміць потягти його до повішання, утоплення чи до іншого способу самогубства, тому що чують повну владу над цією нещасною душею.
Біси – це ефірні тіла. Вони можуть в будь-що втілюватися, проникати крізь стіни, якщо вони вселяються в людський мозок – людина позбувається розуму… Це може статися з нею тоді, коли ця людина для Господа Бога є «не теплою», а «літеплою». Тобто коли людина ніби і служить Богові, ніби й належить до Господа, але це служіння не інтенсивне, а нерадиве, ліниве, мляве і не суцільне. А ще гірше, коли людина зовсім байдужа до Бога, або безбожна. Отже треба вистерігатися всякої легковажності, нерадивості і безвір’я. Все треба робити, щоб не стати невільником гріха.
Друге, що повинен знати кожний, хто хоче зцілитися від гріховної пристрасті, – це рішуча боротьба з гріхом. Без боротьби неможливо осягнути вічного спасіння. Наприклад, якщо якась людина зв’язалася з поганим товариством, чи легко зірвати ці стосунки? Ні, не легко. Будуть погрози, шантаж, побиття, вимагання скласти викуп, можуть взяти в заручники жінку, дітей… Так само і з тими, хто якимось способом зв’язався з сатаною і бісами. Якщо захочуть звільнитися з полону ганебних пороків тютюнокуріння, пияцтва, наркоманії – мусять боротися. Біси будуть в цій людині розпалювати сильні бажання: випалити цигарку, вжити алкоголь чи наркотик, навіть ще більше, аніж перед тим. Вони будуть лякати, і так просто, без боротьби, ніколи свою жертву не відпустять.
Легкі способи зцілення пропонують лише «кодувальники», але вони, властиво, і є служителями цих же бісів і між собою можуть домовитися про «тимчасове відтермінування».
Зазвичай після таких сеансів у закодованих людей виникає незрозумілий страх, гальмується мислення, змінюється сприймання і поведінка. Демони можуть вчинити так, що несподівано звідкись з’являться хвороби, яких колись не було, непорозуміння на роботі, в сім’ї і т. п. Все це наростає немов клубок і потім узалежнена людина зривається, повертається до давніх гріхів і часто доходить до самогубства. А самогубці перед Богом – нерозкаяні грішники, і приречені на вічну погибель – саме цього й домагаються біси.
Третє, найважливіше, що може стимулювати боротьбу з цими порочними пристрастями, – це тверда віра в те, що вона завершиться перемогою, якщо людина буде уповати на Божу допомогу. Достатньо впродовж кількох днів поборотися і біси втечуть, не втримаються. Адже віруючому християнину Христос дав «владу наступати на зміїв, скорпіонів, і на всю ворожу силу». Обов’язково треба каятися, сповідатися і причащатися святих Тіла і Крові Христових. В Священному Писанні сказано: хто не причащається Тіла і Крові Христових – не буде мати вічного життя.
Деякі поради старця архімандрита Георгія (Савви)
Найважчий момент для таких людей тоді, коли приходить сильне бажання випалити цигарку, випити, «вколотися»… Треба пам’ятати, що це бажання розпалюють біси і обов’язково ним треба знехтувати, тобто заперечити собі. Не можна відкладати боротьбу на пізніше, не треба обманювати себе й інших, а просто перемогти його. Одразу ж прочитайте три глави Євангелія. Якщо хворий не може прочитати сам, нехай прочитає над ним дружина чи хтось з рідних. Бажано читати церковно-словянською мовою (священна мова), тому що живої розмовної мови біси менше бояться.
Кожного дня читайте ранішні і вечірні молитви з молитвослова.
Кожного вечора здійснюйте таку процедуру. Налийте в таз теплої води. Добавте до неї святої йорданської води. Потім помийтеся і губкою, змоченою в тій воді, витріться з голови до ніг. Це треба робити швидко (впродовж 7-8 хвилин). Потім сухим махровим, або ж льняним рушником добре розітріть тіло. Така процедура сприяє циркуляції крові, роботі серця, доброму сну, а свята вода, якою людина обтерлася, зміцнює дух. Людина стає бадьорою, сильною, недоступною для демонів, які викликають в людей ці згубні пристрасті до алкоголю, наркотиків, тютюну. Демони над такою людиною втрачають владу і вона поступово видужує.
Найголовніше – сповідь і святе Причастя Тіла і Крові Христових. Кожна людина, а тим більше хвора, повинна частіше сповідатися і причащатися – не менше чотирьох разів на рік.
Важче вирватися з бісівського полону тим, які дали себе кодувати. Але і в цьому випадку не треба зневірюватися. Треба покаятися за цей гріх на сповіді у церкві, прийняти святе Причастя Тіла і Крові Христових і вести рішучу боротьбу з гріхом. Таким людям дуже може бути корисною «відчитка»–особливий молитовний чин вигнання злих духів, який здійснюється в монастирях.
Нема гріха, якого не міг би простити Господь Бог за умови щирого покаяння, і нема такої гріховної пристрасті, якої не міг би зцілити Христос, щоб тільки людина усвідомлювала собі свої гріхи і пороки та хотіла їх позбутися, а ще – була готовою, з вірою в Божу допомогу, боротися з ними.
Необхідно серйозно над усім цим задуматись. Багато-хто думає, що все, що відбувається на землі, не буде мати ніяких наслідків. Так думають люди з нечистою совістю. Але не треба себе обманювати. Людина за все буде відповідати, і страшно уявити собі нещастя атеїста, який прожив на землі безбожне життя, твердив, що нічого нема, і раптом опинився лицем до лиця з Реальністю, яка перевищує всі наші поняття про реальність. Якщо б ми побачили невідповідність між нами і справжньою сяючою Святістю, ми б перелякалися. Треба пам’ятати, що по смерті, після відділення душі від тіла, пристрасті, які себе проявляли і реалізували в тілесному житті, не залишають людської душі, поневоленої ними під час земного життя. Душа, яка шляхом подвигу християнського способу життя не звільнилася від цієї чи іншої гріховної пристрасті, переносить її в потойбічний світ, де за відсутності тіла не зможе її задовільнити і буде безперестанку томитися і горіти постійним прагненням гріха і похоті. Тому християни впродовж двох тисяч років історії християнства, може, хіба за винятком наших часів, розуміли конечну потребу боротьби з гріховними пристрастями і чи монахи, чи миряни, в міру своїх можливостей добивалися повної перемоги над ними. Таким чином, душа, звільнена і очищена від гріховних пристрастей, переходить з цього життя до вічного і знаходить у Бога вічний спочинок. Як тут не згадати слів Святого Письма: «Ніщо нечисте не ввійде у Небесне Царство» (Об. 21, 27).
Отже треба перестати оправдувати свої грішні похоті, треба їх перед Богом і самим собою осудити та просити у Господа Бога допомоги обов’язково їх перемогти. Бо пристрасті тютюнокуріння, наркоманії, алкоголізму – тяжкі гріхи, кожен з яких немов сірник запалюється малим вогнем, але спалює все добро. Духовне значення гріхів тютюнопаління, наркоманії, алкоголізму – розбещеність не тільки тіла, але й душі.
Багато-хто каже – «для заспокоєння нервів». Ці люди не усвідомлюють, що нерви – тілесне дзеркало душі. Це – «заспокоєння» фальшиве і самообман. Колись це наркотичне «заспокоєння» буде джерелом душевних мук. Тепер, коли ще є тіло, – це «заспокоєння» невільникам гріха треба постійно відновлювати. А потім, по смерті, це «заспокоєння» буде джерелом пекельних мук. Заспокоїти себе проти гріховної пристрасті можна тільки втримавшись від неї і перемігши її. Тільки піднявшись вище своїх гріховних пристрастей, увійдеш у сферу Христового миру.
Неможливо по-справжньому молитися, палячи тютюн, вживаючи наркотики, або споживаючи надмірно алкоголь. Такі люди не можуть причащатися Тіла і Крові Христових, а значить – не можуть осягнути вічного спасіння.
Свята Христова Апостольська Церква звертається до всіх людей з проханням, задля вічного спасіння, боротися зі своїми великими і малими гріховними пристрастями і пороками, зокрема, тютюнопалінням, наркоманією, алкоголізмом, які отруюють наше життя і готують пекельні муки, від чого спаси нас, Господи.
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:16 | Повідомлення # 22
ДЕСЯТЬ ГІРКИХ ГРОН ПИЯЦТВА

Знаменитий давньогрецький мудрець Анахарсис говорив, що виноградна лоза приносить три грона: перше – гроно насолоди, друге – захоплення, а третє – печалі. Філософ пояснював це так: помірковане вживання вина служить людині на задоволення і на здоров’я, бо заспокоює спрагу, скріплює шлунок і веселить серце. А вживання вина без міри породжує сварки, запалює гнів, спонукує до сварок і бійки, від чого з’являється багато смутку і горя. А ми, якщо захочемо ретельно проаналізувати наслідки пияцтва, умовно назвавши його виноградною лозою, знайдемо на ньому не три грона, що приносять людині шкоду і переживання, а набагато більше.
Перше його гроно – помутніння розуму, втрата свідомості, тому що винні випари піднімаються зі шлунка в голову, діють на мозок, внаслідок чого затьмарюється розум. Тому багато-хто в стані сп’яніння не пам’ятає, сам не знає що робить і що говорить, як нерозумний, і яке з ним не сталося б зло, безчестя чи побиття на завтра він нічого не пам’ятає. На таких сповнюється писане в Притчах: «Биша мя і не поболіх, і поругашася ми, аз же не разуміх» (Притчі 23,35).
Друге гроно – це безсоромність: п’яний нікого не соромиться, втративши сором, говорить скверні, огидні, дурні речі, які ображають вухо порядної людини. Його уста подібні до стайні, де стоять тварини, наповненої смородом і нечистотою, а його язик – це лопата, яка викидає ті нечистоти. Серце його також є нічим іншим, як вмістилищем зла і з якого нічого не може виходити крім зла, за словом Євангелії: «Лиха людина від лихого скарбу серця свого виносить лихе, бо з повноти серця уста говорять» (Лука 6,45).
Третє гроно від лози пияцтва – незбереження таємниці. П’яний відверто розповідає будь-кому всі ті таємниці, свої і чужі, які старанно приховував у глибині своєї душі, зберігаючи їх у мовчанні, коли був тверезий. Навіть те, що давно вже минуло згадує, немов померлого воскрешає із гробу. Як просто є для п’яного викидати їжу зі шлунка, так само просто йому і відкрити таємницю: це й інше – їжа і тайна – в п’яному не втримуються.
Четверте гроно содомської лози пияцтва – це розпалювання тілесної похоті, тому і навчає Апостол: «Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти» (Еф. 5, 18).
П’яте гроно, наповнене ядом зміїним, – лють, гнів, ворожнеча, сварки, лайка і кровопролиття. Впившись вином, люди з люттю кидаються один на одного. Ось чому з докором говориться: ... кому горе, у кого сварки, у кого скарги? У кого рани без причини? У кого очі червоні? У тих, що при вині засиджуються довго; «у тих, хто ходить смакувати вино пахуче» (Притчі 23, 29-30).
І премудрий син Сираха застерігає: «Не будь при вині хоробрий – вино багатьох погубило. Вино корисне людині, коли його помірковано п’ють й у міру потреби; гіркотою для душі є вино, пийте надміру та ще й із пристрастю та суперечкою» (Сир. З1, 25, 27, 29).
Шосте жовчне гроно з лози пияцтва – пошкодження здоров’я, ослаблення тілесних сил, тремтіння рук, головні болі, ослаблення зору, хвороби шлунка, стогони, немочі, передчасна старість, вкорочення років життя і нещаслива смерть.
Сьоме гроно – розтрата майна, втрата багатства і інших вигод. «Робітник п’яниця, – говорить син Сираха, – не розбагатіє» (Сир. 19, 1). Чи ж мало людей через пияцтво з великого багатства потрапили в крайню убогість? Прикладом цього є блудний син, описаний в Євангельській притчі.
Восьме гірке гроно – втрата спасіння. Як матеріальне багатство, так і духовні скарби губляться від пияцтва, тому що п’яний грішить всіма гріхами. Яким гріхом тверезий бридиться, якого боїться і соромиться, то в п’яному стані не боїться, не соромиться і не бридиться. В книзі «Патерик» розповідається про одного єгипетського пустельника, якому злий дух обіцяв, що не буде більше тривожити його жодними спокусами, якщо він один раз згрішить яким-небудь із трьох гріхів, пропонуючи йому вибір: вбивство, гріх нечистоти і пияцтво. «Один із тих гріхів зроби, – говорив біс, – або вбий людину, або згріши нечистотою, або один раз упийся. І після цього будеш жити в спокої, я вже ніколи не буду тебе спокушати ніякими спокусами». І пустельник роздумував: «Людину страшно вбити, це ж велике зло, і за це загрожує кара смерті як за Божим, так і за людським судом. Згрішити нечистотою – соромно і жаль осквернити тілесну чистоту, яку зберіг до цього часу, противно осквернитись тим гріхом людині, яка ніколи не пізнала цієї скверни. Ну, а один раз впитись, це здається невеликий гріх – виспишся і тверезий станеш. Піду вп’юся, щоб злий не докучав мені і щоб я міг спокійно проживати в пустелі. Він взяв своє рукоділля, пішов у місто, продав його, пішов до корчми та й почав пити, і впився. Сатана так вчинив, що цей пустинник розговорився з однією безсоромною жінкою, і він спокусився і згрішив з нею... Раптом приходить чоловік тієї жінки і застав пустельника в грісі з нею, вони почали битися, і пустельник переміг його і убив... І зробив цей пустельник всі три гріхи: чужоложство і вбивство, а почалось все з пияцтва! Ті гріхи, яких він боявся і бридився тверезий, тепер, в п’яному стані, без страху вчинив їх, занапастивши свої многолітні подвиги в пустелі. Так пияцтво доводить людину до всіх гріхів, і людина втрачає чесноту і позбавляється спасіння своєї душі. Гарно про це висловлюється святитель Золотоуст: «Якщо пияцтво в комусь знаходить чистоту, сором’язливість, розсудливість, покору і смирення – воно все це кидає в гріховну безодню». Людина, яка через пияцтво позбулася всіх чеснот, хіба не позбавляє себе спасіння і не віддалює себе від Небесного спадкоємства? Справедливо говорить Апостол: «...п’яниці Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 10).
Дев’яте жовчне гроно – гнів Божий. П’яниця, переступаючи Божі Заповіді, накликає своїми гріхами на себе Божий гнів. Ось чому кличе пророк Ісайя: «Горе востающим заутра і сікер гонящим, і піющим до вечера: вино бо сожжет я» (Іс. 5, 11).
Десятий найгіркіший плід пияцтва – погибель душі. Інші грішники, коли настане їхня смертна година, можуть каятися і жаліти за свої гріхи, тому що розум їхній тверезий. Умираючий п’яниця не може покаятися, бо він не пам’ятає себе, він не розуміє, що наступає його смерть, яку він зовсім не очікував. А для умираючого без покаяння пекло неминуче. Ось які моральні грона цього содомського винограду пияцтва; хоч на початку вони здаються солодкими, але потім ця солодкість перетворюється в гіркоту жовчі і зміїний яд.
Справедливо святитель Золотоуст вважає п’яниць гіршими від псів і інших безсловесних тварин: «Жодна тварина не їсть і не п’є понад міру і ніхто не може змусити її їсти чи пити більше, ніж потребує її природа. А п’яниця і без насилля все більше і більше наповнює своє черево, поки сам собі не нашкодить» (Із творів святителя Димитрія, митрополита Ростовського).
Ніхто так не догоджає дияволу, як «той, хто перебуває в пияцтві, тому що ніхто так не виконує його волю, як п’яниця» (св. Тихон Задонський). Слово Боже посилає лінивих до мурашки, щоб в неї навчитись працьовитості, а п’яниць потрібно відсилати до тварин, щоб навчитись від них стриманості. Застерігаючи грішників, Церква вказує їм на приклад Ісуса Христа і Святих. П’яницям же доводиться вказувати на приклад тварин. Яка ганьба! П’яниця не заслуговує ні на що інше, крім пекла. П’яну людину і в порядну хату не пускають, не те, що в Царство Небесне (Із «Цвітника духовного»).
Як Небесний Покровитель врятував від пияцтва.
Василь Архипів працював водієм і проживав у селі Межівка Пермської області. Його врятував від алкоголізму Небесний Покровитель. Ось що розповів цей чоловік: "В мене день народження – 17-го, а день Ангела – 15-го. А я з 35 років почав ходити до церкви в день мого Ангела і ставити йому свічку. Свічку поставлю, помолюся в умі і серці, мовляв, прости мені, мій Ангеле-Хоронителю, помилуй і охорони від усякого зла і нещастя. За кермом, самі знаєте, все може трапитися.
Ось і цього дня прийшов, поставив свічку, помолився, як завжди. Бідним коло церкви подав не скупу милостиню. А вночі мені сниться сон (а може, це було видіння). Не знаю. Взагалі я снів ніколи не пам'ятаю, а тут як на яву – все перед очима.
Немовби явився мені мій Ангел і повів мене за собою. Приводить у якесь неземне місце, ніби озеро колишеться, але в ньому не вода, а такий жар від нього пашить. Ангел сказав мені зняти сорочку і кинути в озеро. Я зробив це. Озеро в цьому місці сколихнулося легенько, і від моїє сорочки тільки пара піднялася догори, немов дим від сірничка, який запалюють, і все зникло. Ангел пояснив мені, що це рідкий вогонь, на зразок розплавленого металу.
Так ось, за те, що ти пиячиш (а я тоді дуже випивав, майже кожного вечора, аж до втрати свідомості) душа твоя, – каже він, – після смерті твоєї буде вічно терпіти такі муки, як терпіло би при житті твоє тіло, коли б тобі в горло заливали розплавлене залізо. Але що тіло: ковтнув і умерло, і муки на тому закінчились. А душа вічна. І коли сюди потрапиш, то вже ніхто звідси не почує ні крику твого, ні зітхання покаянного, котрі можна чути за життя, і не врятує тебе.
Я знову поглянув на цей рідкий вогонь, як згадав, що сталося з сорочкою, як уявив, що п'ю цю вогненну рідину і безконечно в тяжких стражданнях гину, то душа моя і затремтіла, як схоплена пташка. І тут мене охопив такий нестерпний страх, такий жах... Цього неможливо передати ніякими словами. Не знаю навіть з чим це можна порівняти в нашому житті. Не знаю.
І каже мені Ангел: «Йди і не пияч більше, і тоді я буду з тобою. Не забувай, що життя коротке, а душа вічна.» І тут я... чи то прокинувся, чи прийшов до свідомості. Сів на ліжку –ні живий, ні мертвий. Коротко кажучи, немовби повернувся з тамтого світу. Сиджу, немов божевільний. Боюся порухатись».
– А сорочка на тобі була? Ціла? – поцікавились у Василя.
Він схилив голову і промовив:
– Сказати – не повірите: не було.
Всім стало ясно, що Архипів не бреше, але і повірити справді було важко.
– Так може ти зняв?
– Сам так подумав спочатку, хоч завжди лягаю в сорочці, без неї – ніколи. Шукав у брудному одязі і в чистому. Жінці нічого не говорю, боюся, щоб не подумала, що я „звихнувся”. Не знайшов. Та і жінка сама мене потім довго допитувала де я подів сорочку. Я пережив такий шок, що весь день був як паралізований. І ось думаю, завтра мій день народження: вже вино і горілка закуплені. Що ж мені тепер робити?
Гості зібралися. Архипів не пив. І ніхто (ось диво) не змушував його, немовби не зауважували – п'є він чи не п'є.
– Я був немов захований заслоною, – згодом згадував він. – Всі були дуже задоволені гостиною. А коли пішли, я почав над усім цим роздумувати і остаточно тоді постановив: все, ні краплі спиртного більше не вживатиму. І з цього дня не випиваю вже восьмий рік. Твердо. Ніякого кодування.
А життя, яке життя з того часу в мене пішло, щоб ви знали! – задоволено любить повторювати Василь Архипів.

ТЕЛЕВІЗОР – ДУХОВНИЙ ВБИВЦЯ

Перші люди Адам і Єва, ще до гріхопадіння, своїми почуттями спілкувались зі святими духами – Божими Ангелами. Після переступу заповіді Творця тіла перших людей втратили свою тонкість і духовність, а одержали теперішню грубість і дебелість. Людей почало тягнути до зла. Добро і зло в нас перемішалися. То ми тягнемось до добра, то, відкидаючи цей потяг, тягнемось до зла. Грубість нашого тіла відділила нас також і від чуттєвого спілкування з упавшими духами-бісами. В людині збережена свобода вибору добра чи зла.
Св. Ігнатій Брянчанинов навчає, що коли б ми знаходились в чуттєвому спілкуванні з демонами, то вони в короткому часі остаточно зіпсували б людей, постійно націлювали б нас робити зло, явно і безустанно співдіяли б злу. Вони заражали б нас прикладами своєї, ворожої Богові, діяльності.
О, горе! О, страшні часи! Те, що Бог не допустив вчинити дияволу, за короткий час це вчинив з людиною телевізор. Воістину збулось пророцтво св. Косми Еталоса (18 ст.): «Прийде час, коли в помешкання проникнуть біси у вигляді коробки, а на дахах будуть стирчати їхні роги».
Ось тільки один приклад згубного впливу телевізора на душу людини. До старця Паісія Святогорця (наших часів) прийшов старий чоловік (84 р.), який до смерті жінки провадив благочестиве християнське життя. Після її смерті він дуже тужив і, щоб якось розвіятися, він почав багато часу проводити біля телевізора. Не пройшло і 2-3 місяці після смерті жінки, як цей чоловік надумав оженитися. Його духівник не знав як втовкмачити йому, що те, що він задумав, є смішним і диким. Дідусь сам пішов на святу Гору до старця Паісія. Цей невеличкий шлях він ледве подолав за чотири години. Там він висловив отцю Паісію свої міркування, а цей велів йому тихо й спокійно проживати зі своїми дітьми. Однак дідусь вже мав зіпсовану душу і не слухав святих слів. Він сказав до о. Паісія: «Я маю право взяти собі другу жінку». «Тоді я, – розповідає старець Паісій,– не витримав. Я сказав йому, щоб він забирався геть, щоб очі мої його більше не бачили».
Але якщо інша людина і не піде на такий безглуздий вчинок, то все одно під впливом телебачення зруйнує свій душевний храм.
В життєписі преподобного Парфенія Київського є така розповідь про його життя в Києво-Печерській Лаврі, ще до монашого постригу. «Ще коли я був просфорним послушником сталося так, що я не по своїй волі наслухався пустих розмов між найманими робітниками монастиря. Вже ввечері, коли ліг відпочити, все почуте лізло мені в голову. А я ще був недосвідчений і не відігнав цих думок, зупинився на них і роздумую: як то люди грішать, що за приємність в тілесному гріху? Надалі ця думка мене не покидала, вже ніяк не міг від неї відірватися. Але тут постукали у двері і покликали мене до виконання послуху. Я поспішив. З усієї душі і з молитвою взявся за виконання свого обов’язку, і думки, якими був зайнятий, зникли зовсім і я забув про них. Пропрацювавши до півночі, виконавши правило, я заснув.
Ранком мене кличуть до намісника. Коли я прийшов до нього в кабінет, він спитав мене: «Скажи мені, Петре, як отцю духовному, чи ти не згрішив в чомусь особливому?» Ні, кажу, не знаю нічого такого, в чому б мені моя совість докоряла. «Подумай, – каже він, – досліди себе добре». Знову думаю: ні, нічого не пам’ятаю. Тоді він каже: «Щось мусить бути. Я бачив сьогодні в сні, ніби стою у великій церкві навпроти намісної ікони Пресвятої Богородиці. Близько неї, по обидва боки, стоять святий апостол Петро і святий Антоній. Ти заходиш до церкви, кладеш поклін, підходиш до ікони; Пресвята Владичиця, мовби жива, відвертає від тебе своє лице. Ти заходиш з іншого боку, Вона знову відвертається від тебе. Ти зупинився збентежений. Тоді св. Антоній покриває тебе своєю мантією і разом зі св. Петром промовляють: «Пресвята Владичице, прости йому, він згрішив несвідомо, ми Тобі за нього поручаємось! » «Якщо ви за нього поручаєтесь, – говорить Пресвята Діва, – то я, задля вас, йому прощаю». З тими словами Вона повернула своє обличчя до тебе, а я пробудився. Подумай ще, якщо ти не згрішив ділом, то може подумав щось недобре?» Тоді мене просвітило і я згадав помисли, що мене бентежили, і визнав їх перед намісником. Цей випадок вказав мені, як потрібно себе пильнувати, щоб не наближатись до нечистих думок і як ретельно треба берегти чистоту, не тільки тілесну, але й в умі, бо Пресвята Богородиця відвертається від нас також через саму думку про чужі гріхопадіння. Ось що означає «от тайних моїх очисти мя і от чуждих пощади раба твоєго!»
А що говорити про тих людей, які через незнання випадково захопились думками про чужі гріхопадіння і з великим задоволенням годинами просиджують біля телевізора, роздивляючись ці гріхи. Бо телевізор нічого іншого не показує як різного роду гріхи інших людей. Навіть новини і мультфільми перериваються безстидними рекламами. І після такого душевного осквернення, (в кращому випадку) прочитавши ввечері «Отче наш», сьогоднішні «християни» задоволені лягають спати, ніби виконали свій обов’язок перед Богом. Такі душі є мертві для Царства Небесного. Зруйнували храм своєї душі, повбивали душі своїх дітей, образили Бога і мешканців Неба, а самі залишаються спокійними. Послухайте, що каже апостол Павло: «З усіма майте мир і святість, без якої ніхто Бога не побачить» (Євр.12,14). «Хіба не знаєте, що ваше тіло є храмом Святого Духа, що у вас пробуває, якого ви маєте від Бога, отже ви не належите більше самі собі» (1Кор6,19). А хто зруйнує храм Божий, того Бог покарає. «Блуд-розпуста і всяка нечистота та захланність хай і не згадуються між вами як личить святим» (Єфес. 5. 3).
«Коли бачиш жінок напівоголених, коли видовище і пісні виражають тільки грішну любов (еротику–Авт.), то скажи мені, як зможеш після цього зберегти чистоту?» – говорить св. Йоан Золотоустий в 5 Бесіді на 1-е послання до Солунян.
Подібною безсоромністю наповнені всі фільми, концерти і навіть спортивні програми. Якщо, надивившись цього всього, ти і не згрішив тілесно, душу все одно осквернив. Яка користь від цього, що церковна огорожа збережена, а храм у руїні? Ісус Христос назвав нескромний погляд прелюбодійством (Мт. 5,28).
В одному монастирі померла 18-річна дівчина. Ігуменя 40 днів молилася і постила, щоб Бог відкрив їй, в які обителі раю вселилась душа тієї дівчини. Але, що вона побачила? Перед нею відкрилась земля і в огненній лавині появилась душа дівчини. «Дитя моє, ти в пеклі? Чим же ти згрішила?» «Хоч я зберегла своє тіло в чистоті, але в думках я насолоджувалась красою одного юнака, допускала гріховні думки, а на сповіді це стидалась визнати, за що тепер буду вічно мучитись», – відповіла нещасна і земля зімкнулась. Так само гублять свої душі любителі телевізора.
В древні часи професія артистів не мала серед людей поваги. Хто оженився з блудницею чи з артисткою, то згідно з 18 правилом св. Апостолів, не міг бути ні священиком, ні дияконом. Артистки не мали доброї репутації. Церква засуджує безстидство і лицемірство, яке в своїх ролях грають артисти. А в теперішнього покоління артисти стали кумирами. Це свідчить про нашу моральну деградацію.
У сьогоднішніх «християн» нема часу на молитву, читання Святого Письма, Закону Божого чи життєписів Святих. Немає часу на відвідання хворих і на інші добрі вчинки. А на перегляд телепередач в них часу вистачає кожен день. Що скажуть вони на Страшному Суді? «У нас не було часу вивчати Божий Закон і творити євангельські вчинки тому, що ми дивилися телевізор». До рідних і близьких такі люди не уважні і байдужі, але за героїв телесеріалів переживають та ще і дітей їхніми іменами називають. Надивившись цих серіалів, люди мріють про комфортне життя кіногероїв, а своїм життям, своєю квартирою і сім’єю незадоволені. Вони вже копіюють манеру поведінки своїх улюбленців з екрану. А євангельський ідеал, життя Святих ними знехтувані, навіть зневажені. Тепер вже люди самі стали артистами в своєму житті. Замість щирості, сердечності, простоти в спілкуванні, починають грати різні ролі в залежності від компанії, в якій вони знаходяться. Але які улюблені їхні ролі? Це коханки і гангстери. Так телевізор підняв престиж убивць і блудниць, їхнє життя – це мрія для багатьох підлітків.
Святитель Ігнатій Брянчанинов, який жив у ХIХст., описує таке явище. Ще на початку ХІХст. більшість грамотних людей на Русі читали тільки Біблію і житія Святих. Ці люди були чисті душею і тілом. Але пізніше, коли Ігнатій Брянчанинов був уже священиком, ввійшло в моду читати романи. Той, хто начитався романів, а хотів надалі вести благочестиве, набожне християнське життя, відчув у здійсненні цього багато суттєвих перешкод – дався взнаки згубний вплив прочитаного. Звичка насолоджуватися сластолюбством постійно відвертала їх від почуття покаяння, пошкоджена воля тягнула їх ставати коханцями і коханками, розум, ослаблений, запаморочений, зіпсований, полонений думками, викликаними прочитаним, не мав сили керувати волею і стримувати від гріховного потягу. Найчастіше це спостерігалось у жінок. З усім цим св. Ігнатій зіткнувся в своїй душпастирській праці. Чи варто ще говорити про те, що телевізор завдає надзвичайно великої шкоди людині. Звичайно, Бог всемогутній може зцілити і такі прокажені душі, але цим нещасним людям треба докласти багато труду, зусиль і сліз, щоб вдержати себе від цього гріховного потягу і щирим покаянням виєднати Божу благодать.
У любителів телевізора немає часу, щоб задуматись над важливим питанням про мету життя. Хто я? Звідки взялася людина? Як нам потрібно жити і що буде з нами після смерті? Їм приємніше переглянути кінокомедію чи якусь гумористичну передачу. Але ж «горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк.6.25). Ця дрібка знань, що можна взяти із телепередач, мізерна в порівнянні із тою шкодою, яку вони приносять. Чи може принести користь організму отруєна їжа? Так само інформація, яка є їжею для розуму. Крім того, черпаючи знання з книг, людина вчиться логічно думати, тренує свою пам’ять. З телевізора ми одержуємо інформацію в готовому вигляді, якраз в тому, в якому КОМУСЬ ПОТРІБНО. Старець Паісій Святогорець говорить, що в Греції є вже телевізори, в середині яких є пристрій, що стежить за тими, хто дивиться телевізор. Адже телебачення знаходиться в свідомих чи несвідомих ворогів християнства. Тому й не дивно, що люди, спостерігаючи по телевізору калейдоскоп подій у світі, не бачать головного – що світ стрімко наближається до кінця.
Ось про що зі сльозами пророкував преподобний Лаврентій Чернігівський: «На Святому місці буде стояти мерзість запустіння і показуватиме гидких спокусників світу. Вони будуть обдурювати людей, які відступили від Бога, і будуть творити ложні чудеса. Аж після цього з’явиться антихрист і весь світ його побачить одночасно.» Отці запитали Святого: «Де на святім місці? В церкві?» Преподобний відповів: «Не в церкві, а в кожному домі. На покутті, де зараз стоять і висять святі ікони, будуть стояти прилади, які будуть зводити людей. Багато хто скаже, мовляв, нам треба дивитись і слухати новини. Можливо, саме в новинах і появиться антихрист.»
Апостол любові св. Йоан Богослов навчає: «Кожен, хто порушує навчання Христове і не тримається Його, не має Бога. Хто ж перебуває в цій науці – має Отця і Сина. Як хто до вас приходить і цієї науки не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте його. Бо хто його вітає, бере участь у його лихих вчинках»(2 Ін.1.9-11). Ми, що вносимо до хати телевізор, вводимо разом з ним безліч єретиків, поган, боговідступників, людей більш ніж сумнівної поведінки, безстидних жінок, повій, п’яниць і вбивць . І це гріховне збіговисько стає нашим улюбленим співбесідником. Древня мудрість говорить: «Скажи мені хто твій друг, а я скажу хто ти.» Невипадково в будинках, де є телевізори, поселяються злі демони і багато любителів телевізора стають одержимі нечистими духами. Яка бо спільність праведності з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? «Ви бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.
„Вийдіть, отже, з-між них і відлучіться, – каже Господь, – і нечистого не дотикайтесь, і Я вас прийму”(2 Кор. 6, 14-18).
А тих, хто ходить до Церкви на Богослужіння, зустрічається на Літургії з Господом і мешканцями неба, причащається Святих Тіла і Крові Ісуса Христа, а потім вдома включає телевізор, і дивиться нечестиві програми св. Письмо називає псами, що вертаються до своєї блювотини і вимитими свиньми, які йдуть валятися в болоті (2 Петр. 2, 22).
Але кожен сам вибирає собі дорогу. З ким ввійдеш у спілкування в цьому житті, з тим будеш жити в майбутньому. Або наслідуєш вічне блаженство з Богом, або вічну муку з дияволом.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:17 | Повідомлення # 23
ДО КОГО УПОДІБНИМОСЯ, З НИМ І БУДЕМО…

«Деякі мазями мастять своє тіло, щоб здивувати
інших запахом, а тим часом їхні гріхи смердять
гірше трупів, які (під час війни) валяються на землі».

«Піднята вище колін одежа виявляє безсоромність душі».
(Преп. Єфрем Сірин. 7ст.).

«О, розпусні люди, які вживаєте витонченість і красу не на Божу славу, а на задоволення своїх пристрастей і спокусу людей!.. Що стається, як не сьогодні, так завтра з цією красою людського тіла? Вона стає смердячим і бридким трупом, поживою хробаків —землею і порохом. А де буде душа, яка служила розкоші і осквернилася нею? Адже нічого нечистого не увійде у Царство Боже»(Откр. 21, 27).
(Св. і праведний Іоан Кронштадтський).

У минулому наші християнські предки мали чисті, прикрашені Божою благодаттю душі і серця, це виражалося і в їхньому зовнішньому вигляді. Лице сяяло Божою благодаттю, було видно одухотвореність, спокій, внутрішнє смирення і тому подібне. Одяг носили благочестивий, який відтворював їхню внутрішню красу: ціломудріє, смирення, сором’язливість, доброту, милосердя, працелюбність та інші чесноти. Тоді наші співвітчизниці у такому одязі багато працювали: саджали, пололи, збирали урожай, доїли корів, прибирали за домашніми тваринами, запрягали коня, косили і т. п. Усі ці роботи вони виконували у довгих і широких спідницях. Також були недопустимі короткі рукави і великі вирізи на грудях, хоч влітку колись не було холодніше. І так трудились багато століть при відсутності водопроводу, пральних машин, порошків та ін. Естетика чоловічого і жіночого одягу була підпорядкована християнському світогляду. Вони знали, що завданням одягу є захищати людину від холоду, спеки і від гріха нечистоти.
Мужчини також ходили в благочестивому одязі. Ще навіть в кінці 40-х і на початку 50-х років ХХ ст. у деяких селах можна було зустріти дідусів, одягнутих у довгу сорочку поверх штанів, що прикривала бедра і сягала майже колін, а в поясі була підперезана. Усе, що людина має в половині тіла, було прикрито. Так колись одягалися мужчини молоді, літні і поважного віку. Щоб хтось роздягнувся при роботі до пояса, такого не було, про шорти не могло бути й мови. Подивімось історичні фільми та картини і переконаємось. Крім того, колись у християн одежа ніколи не прилягала тісно до тіла, не підкреслювала і не виявляла його форми, але при цьому завжди мала свою власну естетичну красу, яка дозволяла милуватися людиною, не осквернюючи ні себе, ні її нечистими помислами.
Практично до Першої світової війни ХХ ст. у всіх християнських народів спідниця закривала ноги жінки. Доволі довго одежа до колін поверх штанів закривала ноги і мужчин, а святкова чоловіча - була довга, майже до кісток. Мужчина ніколи не знімав сорочки, навіть у велику спеку на тяжких роботах: косовиці, риболовлі, на полі, будові, під час порядкування у стайні і т.п. Тоді вважалося за краще забруднити одежу, але не оголювати тіло. Що стосується одягу жіночого, тим більше недопустимими були навіть найменші прояви безсоромності.
Що це, дрімуче невіжество? Самокатування? Ні! Ціломудренна одежа наших християнських предків мала завдання захищати сором’язливість жінки, не дратувати і не ранити погляду мужчин, не розпалювати похітливості.
В її основу було покладено поняття про святість подружжя, чистоту і непорочність подружнього ложа, обов’язок виховувати дітей у ціломудрії та чистоті, відразу до гріха блуду та розпусти. Тому і дівчата, окрім деяких винятків, йшли до Вінчання дівственні і невинні, в подружжі зберігалася вірність, діти були побожні та слухняні. Боже благословення спочивало на таких святих родинах, і в результаті майже всі люди осягали вічне спасіння, тобто уникали вічної погибелі, бо не було спокус як із однієї, так і з другої сторони. Одяг людей обох статей виражав внутрішню красу душі. Юнаки перед дівчатами намагалися показати свої позитивні риси характеру: мужність, відвагу, порядність, стриманість, побожність, працьовитість, пошану до старших за віком і особливо до батьків та інші чесноти. Якби так хтось знав про безсоромність, схильність до алкоголю, брутальність та інші недостатки хлопця, жодна з дівчат не вийшла б за такого заміж. Дівчата також намагалися показати свій позитив: побожність, скромність, сором’язливість, працьовитість, пошану до старших і батьків, стриманість, милосердя, ввічливість та інші чесноти. Треба сказати, що в основному як хлопці, так і дівчата такими й були.
Але диявол з таким станом справ не міг погодитися. Він не може не робити зло, бо відколи спротивився Богові, не перестає псувати, шкодити, руйнувати і нищити Божі творіння — видимий світ. Особливо атакує людину, почавши від Адама і Єви, і так до наших часів. Людина створена за образом і подобою Божою. А оскільки диявол Самому Богові не може заподіяти зла, мститься на Його образі і подобі — людині. Через гріхопадіння наших прародичів змінився порядок у видимому світі: тварини стали хижаками, одні одних роздирають і з’їдають; земля родить колючки й бур’яни; людина щоб прогодуватися, змушена тяжко працювати і боротися з труднощами; війни, тероризм... Сатана і надалі за допомогою своїх слуг (творців нехристиянських фільмів, антихристиянської моди, нечестивих артистів, продуцентів і розповсюджувачів порнографії, еротики і т.п.) псує і руйнує людину. Замало йому того, що у наші часи розтлив душу людини, зануривши її з головою у страшні гріхи й злочини, і за допомогою кіно, телебачення та преси постійно заливає брудом-нечистотою людські душі, він щораз більше псує та спотворює і її зовнішній вигляд, намагаючись, і то успішно, уподібнити її до себе.
Колись давніше навіть упавші люди – повії - одягалися в благочестивий одяг, щоб таким способом прикрити від людського ока свою брудну душу і зовні виглядати благочестиво. Та за Божим допустом у наші часи прийшло сильне диявольське віяння на наше суспільство з метою підпорядкування його сатані. І що ми тепер бачимо? Нормальну, благочестиву і побожну людину до глибини душі вражає та обурює поведінка і зовнішній вигляд сьогоднішніх (особливо молодих) так званих християн. Вони тепер змагаються в тому, хто з них більше уподібниться до диявола і його нечистих духів. Без сумніву, зовнішній вигляд і поведінка нинішніх людей обох статей виражають сумний стан їхніх душ, властиво - мертвий стан. Це і про них в Символі Віри говориться: «…І знову прийде у славі судити живих і мертвих...» Живі –це праведники, а мертві – це сьогоднішні християни, особливо молоді люди, ті хлопці і дівчата (більшість з них тепер внутрішньо не відрізняються), які лихо і сквернословлять, плюють і смітять де попало, пиячать, палять, вживають наркотики, блудодіють, займаються розпустою, роблять аборти, грубіянять, не шанують старших, і навіть своїх батьків, не милосердні, ліниві до праці, уникають обов’язків, не мають почуття відповідальності, життя сприймають, як забаву, на роботі працюють будь-як, аби день до вечора. Багато хто з них здатний на грабунок, а то й вбивство та інші важкі злочини. Про молитву, особливо щиру з глибини душі, або читання Святого Письма, нема й що говорити. Диявол не допускає таких людей до цього і так тримає у рабстві гріха аж до смерті. Ворог роду людського не допускає їх до щирого покаяння, хіба що до формальної сповіді і дуже зацікавлений, щоб вони святотатсько причащалися. Яким буде вічне життя цих людей, зрозуміло, — вічні муки у пеклі… Але якою буде і наша держава та її майбутнє?.. Також можна здогадатися. А все це є наслідком відступництва від Христа та Його Святої Євангельської науки і суцільного невірства.
Найбільше зіпсував і зруйнував сатана жінку. Він знає: яка дівчина – така жінка, яка жінка – така мати, яка мати – такі діти і така родина-сім’я, яка сім’я – таке суспільство. Це зіпсуття проявляється назовні в одязі, особливо в жіночому. Диявол поставив собі за мету використати жінку, як колись Єву, до розтління нечистотою людського суспільства. А також принизити, знеславити, збезчестити саму жінку, тобто жіночий рід. Рівень пошани до жінки підносили протягом історії християнства багато і багато поколінь християн. І то не раз - дорогою ціною. Але властиво вже від Першої світової війни ХХ ст. почалася деградація людини.
Оголивши жінку, наш ворог досягає своєї мети. Христос сказав: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мф. 5,28). Оголена або напівоголена жінка дуже допомагає дияволу розтлівати душу і серце мужчини. Отже, стає співпрацівницею сатани. Через її безсоромність нечисті гріхи чоловіків є масовими. Христос сказав: «Хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині» (Мф.18,6). І ще: «Горе світові від спокус.., але горе такій людині, через яку спокуса приходить» (Мф.18,7). Дійшло до того, що спокусниці, напівоголившись і опоганивши себе злочестивим одягом (тісні штани, міні-спідниці та інше, показують свою «найбільшу вартість» – груди, живіт, пупок, інколи ще із кульчиком, зад з сідницями, стегна і т. п.), відважуються в такому вигляді йти до церкви, чим обезчещують Божий храм і навіть у церкві спокушують людей. Яка кара від Бога їх за це чекає! Людина молиться, а спокусниця, оголивши все, що лише дається, і, схилившись ніби до поклону, виставляє оголений зад. Яке нахабство, яка мерзенність (паскудство)!!! І як тяжко будуть відповідати священики і особливо настоятелі Божих храмів, які на це мовчать і не борються з ним! Чи можлива взагалі за таких умов і обставин молитва в храмі?!..
Це щодо з оголення жінки. Хтось може сказати: тепер вже жінки ходять в штанах – фактор спокуси відпадає. Не зовсім. Коли вона натягне облягаючі, що аж тріщать по швах штани і де виставляються частини тіла, хоч закриті, але підкреслена форма, а верхні його частини оголюються, то цим виставляється напоказ нагота душі, що також розтліваюче впливає на людей. Як нема скромності, сором’язливості, смирення, ціломудрія, працьовитості та інших християнських і людських чеснот, які здатні прикрасити людину, тоді виставляються такі «вартості», поза якими в цієї людини на душі благодатно доброго нічого немає. Існує така приповідка: «Що мають, те й виставляють». Можна погодитися, що коли жінка навіть у таких штанах - фактор нечистої спокуси зменшується, зате приходить інше – огида до такої жінки. А це також унеможливлює якісну молитву. Ця, яка має бути образом і носієм скромності, поваги, пошани та інших чеснот, викликає відразу. Ця, яка має бути відбитком Пресвятої Божої Матері, святих Дівиць і Жінок, зрештою, і образом Божим, замість того стає образом диявола і його злих духів, предметом обридливості і гидкості, не заслуговуючи поваги й пошани. Якщо це викликає почуття бридкості у благочестивих людей, то уявімо собі, якою це все є гидотою перед Богом.
На щастя, не всі сучасні молоді люди є упавшими до найнижчого рівня. Є ще порядні. Отож звертаємося до вас: «Не наслідуйте упавших. Майте відвагу показатися іншими як у духовному, так і в зовнішньому вигляді. Не будьте солідарними з упавшими і не підлаштовуйтеся під них. Не бійтеся відрізнятися від них. Якщо ви є ще тим Світлом Христовим в цьому роді прелюбодійному, то чому показуєтеся такими, як інші, немовби упавшими? Чому Божу благодать скриваєте «під посудиною»?(Мк.4,21). Не бійтеся, якщо духовні мерці будуть з вас насміхатися. Сміється той, хто сміється останній. Христос каже: «Якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів, у роді цьому прелюбодійному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими»(Мк.8,38).Хто буде поширювати Світло Христове, якщо ви причаєтеся і будете відігравати роль упавших? Так в атеїстичні часи робили слабкодухі віруючі. В серці берегли віру, а назовні демонстрували атеїзм, щоб не наразитися на неприємності. Хай Бог простить їм таку слабкодухість».
Таке сліпе наслідування сатанинської моди і поведінки проявляється також і в богопротивному бажанні жінки уподібнитися до мужчини. Це, так би мовити, продовження емансипації жінки, зрівняння її в правах із ним: штани замість спідниці, коротка стрижка, не жіноча поведінка і т.п. Сьогодні дівчаток до Першого Урочистого Святого Причастя одягають у святочно чисте плаття (хоч вже і в цей одяг втискуються елементи нечестя), але вже на другу неділю ці самі діти, якщо йдуть до церкви, то їх зовнішній вигляд вже не подібний до добрих ангелів, а до … Це саме треба сказати про шлюбний наряд наречених. Хоч в нинішніх часах у верхній його частині він вже антихристиянський (оголені груди, рамена, руки, вельон, який має прикривати голову, висить, неначе ганчірка, прикріплений ззаду до волосся голови). Але вже після весілля зовнішній вигляд цих молодиць, також не подібний до вигляду християнської жінки, а до... У Святому Письмі сказано, якщо жінка одягається, як мужчина, а мужчина – як жінка, то вони огидні перед Господом Богом (Втор.22,5). Що стосується рівності жінки з мужчинами в бізнесі, правах та інших справах, – ми за тим, тільки б вона не занедбувала своїх основних обов’язків жінки, покладених на неї Богом. Христос визволив її з колись понижаючого становища, але не повністю зрівняв з мужчиною-чоловіком. Вона не зарахована в число ні 12, ні 70 Апостолів, їй не дано право священнодійства і т.п. Навіть Божу Матір ми бачимо в тіні. А хто більше був достойний священнодійства й інших прав, як не Вона!? Однак Вона і не претендувала на таке становище. Завдання кожної християнської жінки є інакше, не менш почесне – бути матір’ю, господинею, берегинею хати, сім’ї, родини і т.п. В цьому ніхто не може її замінити. Це їй Господь Бог дав всі можливості бути матір’ю, і то не однієї чи двох дітей, а такої кількості, яка була б здатна відтворювати генофонд Церкви, нації і народу.
На жаль, диявол нашим, ніби християнським людям, в тому числі і прекрасній половині, навіює інші думки й бажання, які привели і ведуть наше, колись християнське, суспільство до такого сумного стану, в якому ми в церковному, державному і, особливо, родинному житті опинились. З острахом і невпевненістю дивимось у майбутнє. А чому так? Тому, що наше суспільство фактично відступило від Христа і керується не Божим і Євангельським Законом, а віддало себе на поталу сатані.
Святий Апостол Павло говорить нам, що є члени тіла пристойні і непристойні (1 Кор.12,23-24), і одні, і другі потрібні. Протягом усієї історії християнства непристойні члени тіла завжди прикривались, тому що нагота людину принижує та уподібнює до звірини. Всі знали і знають про існування та функції непристойних членів тіла, однак в християн не прийнято їх відкривати і про них навіть натяками говорити. Тому двозначні жарти, анекдоти та інші «масні» бесіди є гріхом і для християн недопустимі. Та диявол гріхами затьмарив розум людини до такої міри, що вона ще ніби християнин, спотворивши у своїй душі Божий образ, нині підносить на висоту і хвалиться тим, що її понижує і зводить до рівня дикої звірини. Хвалиться не якостями душі, а тілом і особливо непристойними членами. Одягається так, щоб підкреслити саме непристойні члени тіла (наприклад, видно нижню білизну).
Це треба сказати і про мужчин, які носять тісні штани, роздягаються до пояса, а тепер ще й ходять у шортах і т.п. Це також намагання прославитися не якостями душі, а своїм тілом, де підкреслюються при наявності тісного одягу непристойні частини тіла. Цікаво, що на дитячих малюнках і в цирках тварин (мавп, псів, котів та ін.) одягають, а самі роздягаються.
Ось так диявол зіпсував людську свідомість, вивернув навиворіт поняття про культуру і продовжує робити свою чорну справу. Чи будемо і надалі байдужими? Адже всі станемо на Христовий Праведний Суд, і якщо не одумаємось, не покаємось і не будемо дбати про внутрішній і зовнішній благочестивий вигляд, нас чекає найстрашніше – почути грізні слова Христа: «Не знаю вас» (Мф.25,11-12), ви і внутрішньо і зовнішньо подібні до диявола і робили його справи, а Моїх справ ви цуралися. «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф.25,41).
Дорогі у Христі брати і сестри! Будемо користуватися благочестивим одягом, щоб ним захищатися від гріха нечистоти, і не оголювати тіло, крім тих його частин, які прийнято у християн відкривати, і через тісний одяг не підкреслювати непристойних частин, а також не допускати просвічування з-під тонкого і прозорого одягу нижньої білизни, як це тепер прийнято у жінок і дівчат. Таких правил треба дотримуватись навіть у побутовому та суспільному житті.
Особливо, що стосується відвідування Божого храму й участі у святих Богослужіннях, ніколи не буде забагато скромності як в жінок, так і в мужчин. До речі, чоловікам належить відвідувати Богослужіння у пристойній одежі, вільного покрою. І священики, і віруючі повинні дбати про молитовну атмосферу в Божому храмі і нічим її не псувати, а навпаки – все робити, щоб згущувати. Це буде позитивно впливати на якість і успішність молитви. Жінки і дівчата в церкві обов’язково повинні покривати голову хустиною і не бути нафарбованими. Дівчата в побутовому житті (поза церквою) мають право бути з відкритою головою, але завжди повинні бути одягнуті в таке плаття, чи спідницю, щоб під час сидіння коліна були покриті.
ГОСПОДИ, не відкинь, а помилуй нас і допоможи нам прийняти внутрішній і зовнішній благочестивий вигляд, щоби всі ми, очистивши Твій образ в нашій душі, уподібнилися до Тебе та сподобилися Твоєї милості бути з Тобою в цьому земному житті і в Небесному Твоєму Царстві навіки!

Чим повинна прикрашати себе християнка

Коли Ревека була приведена слугою Авраама, щоб стати жінкою Ісаака, здалеку побачивши свого майбутнього чоловіка, вона «взяла покривало і накрилась» (Бут. 24, 65). Такі чеснотливі жінки підкоряли серця чоловіків на ціле життя. Своєю чистотою, скромністю, сором’язливістю, мовчазністю, милосердям, співчуттям, ніжністю, добротою, самопожертвою задля інших жінка здатна розвинути високі почуття краси і моральної досконалості в чоловіка, братів, дітей, послужити добрим прикладом для ближніх. Не даремно навіть найбільш простакуваті і грубі парубки з великою повагою ставляться до «недоторканих». Всіх святих жінок прикрашали такі чесноти і від них народжувались великі люди.
Християнська віра зростила прекрасні квіти невинності. Це дівственниці, які зберегли свою цноту аж до смерті. Святий Йоан Золотоустий прирівнює дівственницю ( і по тілу, і по душі) до сонця, вдову – до місяця, а заміжніх жінок до звізд, які в різних ступенях засяють в Небесному Царстві. І як звізда від звізди відрізняється в славі, так в різному ступені просіяє і подружжя в майбутньому житті, в залежності від його чистоти. Найвищої богоподібності досягла Пресвята Діва Богородиця. Священомученик Ігнатій Богоносець свідчить, що «по Її святості в Її зовнішності з’єдналась ангельська природа з людською.» Багато дівчат і жінок йшли в пустелю, усамітнювались у монастирях, щоб своєю красою не спокушати чоловіків. Подібними прикладами переповнені життєписи і твори Святих. Вірні Богу в малому, вони залишились вірними Йому і в великому – за віру Христову перетерпіли муки.Але, о горе! Сьогоднішні «християнки» беруть собі за приклад не життя святих дівиць і жінок, а аборигенок Африки, Австралії і Індонезії. Нашу Батьківщину Україну і всю територію Київської Русі колись називали Свята Русь. А тепер її перетворили в суспільство цивілізованих дикунів. Одяг служить жінці лише для того, щоби більш спокусливо виставити свою наготу чи приховати деякі вади тіла. Чому Русь називали Святою? Чи тоді не було грішників? Були. Але ідеалом людей була євангельська святість. Сьогоднішній ідеал, «загальнолюдська культура», – це спосіб життя людей, які втратили віру в Бога. Ці люди уподібнились до тварин, що не соромляться своєї наготи і аморальних вчинків. Сьогоднішні наші співвітчизники мають себе за культурних людей. Але замість того, щоб нести темним народам світло християнської культури, вони намагаються чим скоріше «скинути з себе пережитки середньовіччя», «розкріпачитися», «вернутися до первозданної природи». Втім, що вони знають про первісні часи?
До гріхопадіння перших людей Адама і Єви, тіла їхні були безсмертні, вільні від хвороб, втоми і від гріховного тілесного потягу, що властиве людському тілу тепер (прп. Макарій Великий). В безпосередньому спілкуванні з Богом перші люди відчували велике блаженство. Це відчуття не можна порівняти з ніяким земним і від цього тіла їх сяяли подібно, як сяяло тіло Мойсея, коли він зійшов з гори Синай. Тому «були обидвоє нагі, Адам і жінка його, і не стидались» (Бут. 2, 25). Висоту їх духовного стану ми можемо частково зрозуміти із творів і життя святих Отців, які очистили себе ретельним і довготривалим покаянням, точним виконанням Божих заповідей. Святий Силуан Афонський пише: »Хто бореться з поганими помислами, той по своїй мірі любить Бога... Хто переміг пристрасті, той вже не бореться, а тільки пильнує себе, щоб не поповнити гріха; у цього благодать більша і відчутна. Але хто відчуває благодать і в душі, і в тілі, той чоловік досконалий і, якщо збереже цю благодать, то тіло його освячується і будуть мощі, як... у великих Святих...Хто перебуває в тій мірі, того не звабить любов дівчини, якою насолоджується весь світ, тому що від солодості Божої любові душа забуває про все земне».
«Дуже помиляються, – пише св. Ігнатій (Брянчанинов), – помиляються на свою погибель ті, які признають тілесні пожадливості невід’ємними властивостями людського тіла, а їх задоволення – природною необхідністю. Ні! Людське тіло знизилось до рівня тіл тварин з причини гріховного падіння. Тілесні пожадання є природними для упавшої природи, як властивості недуги хворому. Вони протиприродні людській природі в тому стані, в якому вона була створена». Ці тілесні пожадання людина здатна загнуздати з Божою допомогою, або обмежити межею допустимого в подружжі.
Святий Йоан Золотоустий в «Слові про дівство» пише, що якби перші люди не згрішили, Бог міг би розмножити людський рід і без тілесного єднання, як розмножив ангелів, створив Єву тощо.
Після того, як Адам і Єва скуштували забороненого плоду, в них змінились і душа, і тіло. У них з’явилася тілесна чутливість і вони почали соромитись своєї наготи, тому опоясали себе смоковним листям. Потім Бог дав їм шкіряний одяг. Бачимо тут, що стид властивий кожній психічно нормальній людині.
Отже, ти прикрашаєш своє лице і виставляєш тіло на показ. Знай, що з тобою в серці сьогодні багато згрішило прелюбодійством, хоча тілом з тобою в грісі не були. Ти згубила сьогодні багато душ, за які Христос пролив Свою Кров. Ти своєю чистотою повинна ще й чоловіка вберегти від аморальних жінок, а ти сьогодні дала підстави до блуду-розпусти багатьом чоловікам. Ти стала прикладом для розбещення дівчатам, недосвідченим в житті, і вони, дивлячись на тебе, будуть наслідувати твоє безстидство. «Але горе тій людині, через яку приходить спокуса» (Мат. 18, 7). «Тому краще було б, якби йому повісили жорновий камінь на шию і кинули його в море» (Мк. 9, 42).
«Шкіру ти осквернила штучним натиранням, зафарбувала волосся неприродним кольором... Ти не можеш побачити Бога... ти пішла за дияволом, ворог забрав твоє волосся – з ним і горіти тобі», – пише св. Кипріян Карфагенський в «Книзі про одяг дівиць».
Жінки, що оголюють своє тіло на пляжі чи одягають нескромний одяг, а також власники і працівники магазинів нескромного одягу і еротичної білизни, власники і працівники нічних клубів, організатори шкіл еротичних танців, конкурсів краси, наставники «сексуальної просвіти», видавці, розповсюджувачі і покупці еротичних видань і фільмів та інші розбещені – знайте, що ви самі себе відлучили від Церкви згідно з 100-им Правилом Шостого Вселенського Собору, який забороняє зображення, вигляд і поведінку, що розбещує розум і запалює вогонь гріховного пожадання задоволення нечистотою.
Відлучення від Церкви означає, що ви не маєте права заходити в храм, користуватися послугами священика дома. Також не маєте права вписувати своє ім’я на Службу Божу, не маєте права на християнський похорон після вашої смерті, а навіть не можете бути поховані на християнському цвинтарі. Щоб так з вами не сталося, ви повинні повністю припинити цю розпустну діяльність, покаятися в цьому перед Богом і висповідатися. Не обдурюйте себе – ви раби диявола, хоча б і відважились ходити до церкви і мати себе за віруючих людей. Як можете ви промовити «Хай буде воля Твоя» в молитві до Отця Небесного, якщо ви є рабами і спільниками бісів, що гублять людей. Ви не можете називатись християнками. Якими будуть ваші діти? Яблуко від яблуні далеко не покотиться.
Коли Яків, єпископ Нізібійський, одного разу проходив через зустрічний потік, там декілька дівиць з високо оголеними ногами, прали одяг. Побачивши незвичайно одягненого пустельника, вони не посоромилися ні його поважного вигляду, ні своєї оголеності. Вони не покрили своїх голів, а нагло стояли перед ним і безсоромно дивилися на нього. Побачивши таку безсоромність, святий прогнівався і Бог висушив джерело, а безстидних дівиць покарав раптовою старістю: вони змінились, а їх чорне волосся на головах одразу посивіло. Зі страхом дівчата все це розповіли потім людям у місті. За проханням мешканців міста чудотворець повернув воду до джерела. Але дівиці не прийшли до святого з розкаянням і він не відмінив покарання. Ось який великий Божий гнів на безстидних жінок.
Коли св. Василія Великого просили провести науку юним слухачам Афінського училища, він докладно виклав їм правила скромної зовнішньої поведінки, знаючи, що добропорядність йде від тіла до душі і благоустрій тіла надасть благоустрою душі. Дівчина, що одягається як повія (до речі, повії не наважувались так безстидно одягатись), поступово дійде до розбещеності вуличних жінок.
Морально розклавши жінку, диявол цілком заволодіє людством: і тепер, і в майбутньому.
Хто своєю богобоязню і благочестям засоромить безстидне око, якщо не християнка, яку не тільки віра, а сама жіноча природа зобов’язує берегти подружню чистоту і вірність чоловікові? Хто тоді своєю терпеливістю і ніжністю угамує жорстокість і брутальність світу? Хто збереже сімейне вогнище?
У всьому, що не противиться Богу, «жінки підкоряйтеся своїм чоловікам, щоб навіть, якщо деякі не вірять слову, їх привабило без слова поводження жінок, коли побачать ваше життя у чистоті і повазі. Хай ваша окраса буде не назовні – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця, в нетлінній красі духа, лагідного та мовчазного; ось, що многоцінне перед Богом» (1 Пет. 3, 1-4).
Мати св. Йоана Золотоустого залишилась вдовою в 20- річному віці. Вона не побажала розділити любов свого серця з іншим чоловіком, не побажала привести в дім вітчима для сина, хоч мала на це законне право і дозвіл Церкви. Після 20-ти років свого вдівства вона відійшла вірною до Господа в життя вічне. Коли учитель св. Йоана Золотоустого про це дізнався, а він був поганином, сказав здивовано: « Ось які жінки бувають у християн!»
Дівчата і жінки! Живіть і ви так, щоб розбещений світ вигукнув з подивом: « Які жінки бувають у християн!»
Святе Письмо забороняє жінкам одягатися як чоловік, «бо огидний перед Господом Богом кожен, хто таке робить» (Втор. 22, 5).
А 62-е Правило VI Вселенського Собору говорить, що таких треба відлучати від церковної спільноти.
Отож, християнські дівчата і жінки! Дбайте не тільки про красу тіла, яке зів’яне, зотліє і стане поживою червів, а більше дбайте про красу душі, щоб подобатися Господу Богу, і після загального воскресіння і Страшного Суду вам разом з воскреслими та прекрасними тілами і душами сподобитися вічного небесного щастя!
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:19 | Повідомлення # 24
СЛОВО ДО СУЧАСНОЇ ЖІНКИ

Складною є життєва дорога людини, доволі на ній різноманітних випробувань. Особливо важко доводиться жінці. В наш час їй нелегко зберегти вірність своєму покликанню та призначенню, але, з Божою допомогою, можливо.
Жінко! Відомо, що життя твоє сьогодні важке: змінливий настрій духа, різні незрозумілі питання, різні пристрасті, взаємини з чоловіком, виховання дітей, економічні труднощі, проблеми на роботі, житейська суєта, страх перед завтрашнім днем. Ти потрапляєш в такий лабіринт, з якого часом важко вибратися. Тому дуже хочеться допомогти тобі знайти вихід із нього. Значною мірою все залежить від тебе самої і твого бажання іти правильною дорогою християнського життя. Можливо, у пошуках цієї дороги тобі допоможуть нижченаведені міркування.
Ти говориш, що зараз тяжко жити, ні на що не вистачає часу і ти нічого не встигаєш. Як відомо, в житті є питання головні і другорядні. Часто ми витрачаємо час і сили на другорядне, а на головне нас не вистачає. Ось ти нарікаєш, що в тебе дуже багато справ: сім’я, робота, та й про себе треба подбати, щоб гарно виглядати. Виходить, ти ще знаходиш час на те, аби привести себе в «належний вигляд» («гарно виглядати»). Як ти думаєш: наскільки важливим є для жінки зовнішній вигляд? Яким він повинен бути? Поговоримо про це.
Чи знаєш ти, що внаслідок з’єднання в людині душі і тіла, її внутрішнє і зовнішнє життя взаємопов’язані. Тому зовнішній вигляд значно впливає на духовно-моральне життя людини, а часто і формує його. Саме в зв’язку з цим одяг людини має важливе значення. Чи замислювалася ти коли і з якої причини з’явився одяг? Священне Писання говорить нам, що причиною потреби в одязі для людини є гріх. Саме він відкрив наготу нашим прародичам, які після гріхопадіння стали потребувати прикриття. Св. Андрій Критський у своєму Великому Каноні говорить про це так: «Сшиваше ризи кожани гріх мні, обнаживий мя первия боготканния одежди».
До того часу, поки наші прародичі Адам і Єва не вчинили наперекір Божій волі, вони не мали потреби в одязі, бо не бачили своєї наготи. А коли згрішили, то «відкрились очі у них обидвох і пізнали вони, що нагі і зшили смоковні листя і зробили собі опоясання» (Буття 3, 7). А Бог, змилосердившись над ними, зробив для них «одяг зі шкіри і одягнув їх» (Буття 3, 21).
Таким чином, бачиш, що одяг є свідком того, що через гріхопадіння людина згубила свій первозданний непорочний стан.
На жаль, сучасна людина, не знаючи про походження і призначення одягу, приділяє йому надзвичайно багато уваги. Думає, що її прикрашає і робить честь якраз те, що свідчить про безчестя, і шукає похвали в тому, що являється гріхом. Все птаство і звірі, які були створені Богом, так і живуть до сьогодні, задовольняючись природним одягом. Одна тільки людина втратила це через гріхопадіння, і тепер від тварин запозичає одяг і взуття. Тому досить дивно і сумно, що прикриваючись чужою шкірою, люди пишаються і хваляться цим, хоча насправді це повинно їм нагадувати про гріх і схиляти до смирення.
Коли людина тільки й думає про вишуканий одяг і різні прикраси, це свідчить про сумний стан її душі. Хто турбується, щоб якнайкраще прикрасити своє тіло, той часто забуває про свою душу. «Бо де скарб ваш, там буде і серце ваше», – говорить Господь (Мт. 6, 21). Пристрасть гарно одягатися показує, що серце бажає уваги до себе і шукає суєтної честі і слави, а це противиться Божому закону. «Не любіть світу, ні того, що в світі» (Йн. 2, 15). «Думайте про небесне, а не про земне», – взивають до нас святі апостоли (Кол. 3, 2). Крім того, достойність і цінність будь-якої речі залежить не від обгортки чи футляра, в якому вона знаходиться. Цінність є в самій речі. Спаситель сказав: «Чи не більша душа від їжі, а тіло від одежі» (Мат. 6, 25). Добрі душевні якості, безумовно, є вищими від зовнішньої краси. В цьому ми можемо переконатися хоч би на такому прикладі. Залежно від того, як живе людина, якими почуттями в різні моменти життя вона наповнена – її обличчя може бути красивим, або ні. Якщо зовнішньо красиве обличчя переповнене гнівом, злобою, то воно втрачає свою привабливість, стає негарним і неприємним.
А інше обличчя, яке не є особливо привабливим, стає приємним і одухотвореним завдяки доброті, покорі і смиренню. «Тілесна краса, навіть і якщо добре зберігається, та й тоді вона протримається може 20-30 років, а ця (краса душевна) завжди цвіте, ніколи не в’яне, не боїться ніякої зміни, старість не наводить на неї зморщок, хвороба не впливає на неї, не пошкодить їй ніяка турбота, бо вона стоїть вище від цього всього» (Св. Йн. Зол.). Без добрих душевних якостей, без душевної краси і християнської доброчинності зовнішня привабливість не є істинною красою. «Істинна краса пізнається не за зовнішнім виглядом, а за моральною, достойною поведінкою» (Св. Йн. Зол.). Тому будь-яка жінка, яка не живе християнським життям, якою б вона себе одежиною чи косметикою не прикрашала, не є справді красивою. У всі часи вищими душевними якостями і достойністю жінки були: страх Божий, смирення, чистота, сором’язливість, скромність – це завжди, як ніщо інше, прикрашало і прикрашає жінку. Це завжди відрізняло її на землі від усього грубого. На жаль, тепер жінка втрачає ті якості і стає щораз більше бридкою. Чи ти задумувалась над тим, чому жінка потрапила сьогодні у таке сумне становище? Ти бажаєш бути вільною і вести незалежний спосіб життя. Дивись, жінко, до чого це призводить. Процес емансипації надзвичайно зашкодив жінці. Від цього вона сама тепер і страждає.
В оточуючому нас світі Господь премудро надав кожній речі своє місце, тому світ такий цілісний і гармонійний. Так і в сім’ї чоловік і жінка мають своє призначення і місце. Жінко, ти звикла до того, що тебе зараз оточує, але в наш час багато понять перекручені і спотворені. Спотворення зовнішнього вигляду (чоловічий одяг, коротке волосся, чоловіча стрижка) руйнує внутрішню сутність жінки, а це, в свою чергу, призводить до сварок, порушення спокою і розладу в сім’ї.
Неприпустимим є те, що часто сучасна жінка одягається в чоловічий одяг (штани, шапка). В Правилі 62 VI Вселенського собору святі Отці суворо визначають: «Ніякому чоловікові не одягатися як жінка, ані жінці як чоловік». Миряни, які порушують це правило, відлучаються від Церковної спільноти. Жінка не повинна стригти свого волосся. Святий апостол Павло говорить, що «якщо жінка вирощує волосся, це для неї честь» (1 Кор. 11, 15). Жінка повинна покривати свою голову, бо всяка жінка з непокритою головою соромить свою голову, бо це те саме, якби була оголена» (1 Кор. 11, 5). Про значення головного покрову для жінки святий апостол Павло говорить в Першому Посланні до Коринтян (1 Кор. 11, 8-10).
Характерно, що давніше жінки на людях завжди були з покритою головою. А з 20-х років ХХ ст. активно починається духовно-моральне падіння жінки. Тоді стали з’являтися жінки без покриття голови і в непристойному одязі.
Корисно також знати те, що говорить нам історія. В житті святого мученика Арети розповідається наступне: «В VI ст. по Рождестві Христовім нечестивий цар Дунаан обманом захопив християнське місто Негран (Аравія) і змушував його мешканців відрікатися від Христової віри. Християни відкинули нечестиві домагання. Серед жителів міста була молода знатна вдова, християнка. Дунаан звелів зняти з неї головний покров і водити її по місту з розпущеним волоссям. Під час цього ходу по місту з відкритою головою інші жінки-християнки, споглядаючи на це, співчутливо плакали.» Таким чином, бачиш, що навіть відкриття голови в жінки колись було ганьбою і безчестям. А тепер сучасна жінка сприймає хустку, як предмет «мракобісся» і «фанатизму». Очевидно, жінко, ти боїшся, що коли покриєш голову хустиною, всім відкриється, що ти християнка і ходиш до церкви. Але хіба можна боятися визнати Господа Бога? Господь визнає перед Ангелами Божими тих, хто визнає Його перед людьми (Лука 12, 8), а тих, хто відречеться Його перед людьми, відречеться Він перед Ангелами Божими (Лк. 12, 9).
Прагнення сучасної жінки до оголення вражає. Складається враження, що сьогодні вона використовує одяг не стільки для того, щоб прикрити свою наготу, а навпаки, щоб якнайбільше її показати. Одяг жінки часто прозорий і іноді дуже оголює тіло.
Останніми часами дівчина вже з ранньої юності губить природну жіночу сором’язливість, починає вести такий спосіб життя, який притаманний чоловікові. Дівчина прагне стати самостійною, грубить батькам і хоче визволитися з-під їхньої опіки, втрачає свою невинність і вкінці відходить від церкви.
Юна дівчино, у твої 12-13 років вже нафарбовані губи. Для чого? Ти поспішаєш стати дорослою? Адже у житті все повинно бути своєчасним. Якщо з дерева передчасно зірвати недозрілий плід, він не придатний, його викидають і він пропадає. Пам’ятай про це! Прикрашай свою душу християнськими чеснотами і зростай у них, бо ніщо «не прикрашає так юного віку, як вінок дівственної чистоти», – говорить святитель Йоан Золотоустий.
Як швидко, зовсім не задумуючись, бажаючи скоро вийти заміж, дівчина втрачає свою цноту... Бережи дівство до вінця! Не поспішай заміж! Не бійся, що хлопцеві не сподобається твоя незайманість. Якщо нема спільної віри і єднання душ, то тілесний потяг одне до одного – дуже слабкий фундамент для створення сім’ї. Тому сьогодні так часто розпадаються молоді сім’ї.
Жінко! Пам’ятай, що розгнузданий зовнішній вигляд матері розтліваюче впливає на її дітей. Як діти тієї матері повиростають, вона не буде мати з них радості, бо побачить плоди свого легковажного життя і пожне горе та сльози...
Шановна літня жінко! Чому соромишся своєї сивини, яка тебе тільки прикрашає? Адже нерозумно і грішно чинять ті жінки, які стидаються свого старшого віку. Як кожна пора року має свою особливість, так і кожний вік людини має свою неповторну красу і своє достоїнство.
Тепер задумайся. Всі люблять квіти. Так, квіти прекрасні. Тепер є дуже багато штучних квітів. Як штучні квіти ніколи не можуть бути кращими від природніх, так і обличчя, «оброблене» косметикою з вищипаними бровами, ніколи не стане кращим від природного обличчя. Обличчя, намазане косметикою, схоже на обличчя мерця.
Кожна людина гарна по-своєму. Уяви, що один художник гарно намалював портрет якоїсь людини, а інший, що не вміє малювати, щось би там поправив на свій лад. Безумство, сказав би кожен на це. Але таке ж роблять ті жінки, які користуються косметикою. Бог і Творець наш дає кожній людині тіло і душу, яким нічого не бракує. Але коли люди ще щось підмальовують на своєму обличчі, то вони відважуються переробляти Боже діло і тим ображають Бога, свого Творця. А разом з тим, виставляють себе на сміх перед розумними людьми, а для юних сердець стають поганим прикладом і спокусою. Ось до чого призводить прикрашування косметикою жіночого обличчя. Вони відважуються переробляти Боже діло, яке нібито Бог створив не так, як треба. Чи це не богохульство?
Жінко! Чи не дивною є картина коли по вулиці йде жінка, природній колір волосся якої, з причин різного перефарбовування, неможливо вже впізнати. Пам’ятай, що волосся не можна фарбувати!
Тепер зверни увагу на ще одне важливе питання. Пластичні операції! Їх роблять для «омолодження» обличчя і щоб стати «гарнішою». Це недопустимо, адже людина, яка робить пластичну операцію, творить різні «моделі» свого обличчя, бажає бути не такою, якою Бог благословив їй народитися, відважується змінювати свою зовнішність – є гидотою перед Богом!
Ти спитаєш: чому не можна, чому недопустимо? На нещастя ми вже тепер забули слова: не можна, недопустимо. Адже вважаємо, що нам все можна. Чи не тому ми дійшли до цього катастрофічного духовно-морального стану.
Ти скажеш, що маєш право виглядати так, «як хочеш». Але від цього якраз і страждає людство, що кожен живе «як хоче». Кожен бажає жити не за Божою, а за своєю волею, за волею людського падіння. І сам від цього потім терпить.
Не можна не погодитись з тим, що сьогодні сама жінка терпить від того, що згубила високі, рідкісні від природи і тільки їй властиві якості. Жінка стає щораз більше гордою, брутальною, нервовою, свавільною, похітливою...
І причина цього значною мірою полягає саме у зміні її зовнішнього вигляду, в тому числі й одягу. Типовий образ сучасної жінки такий: розпущене волосся, чорні, палаючі блиском похоті очі, червоно-криваві губи, на руках кривавого кольору нігті, що більше нагадують кігті. І такий образ тепер вважають еталоном краси?!
Можна заперечити, мовляв, не важливо, як виглядаємо назовні, головне – мати віру в душі. Але як вже було сказано, внутрішнє і зовнішнє життя людини взаємно пов’язані і зовнішній вигляд має вплив на внутрішній світ людини. У вірі дрібниць немає, нема нічого незначного, без чого би можна було обійтися. «Вірний у малому – і у великому вірний, а невірний у малому й у великому невірний» (Лк. 16, 10).
Потрібно пам’ятати, що на землі, фактично, ми не маємо нічого свого. Нагими входимо в цей світ, нагими і виходимо з нього: тільки гріхи і чесноти є нашими. А все інше ми не можемо назвати своїм. Господь нас створив і подає все необхідне в житті. Наше тіло, зовнішність – не наша власність, якою ми можемо розпоряджатися «як хочемо». А ми хвалимося, гордимося і виносимося понад інших людей тим, що не наше. Ми все це маємо від Господа – Подателя всяких благ, і за все це ми повинні бути Йому вдячні. Не забуваймо, що нам треба буде за все здати звіт перед Богом. Яким буде цей звіт?
Жінко! Звичайно, тобі тепер нелегко. На роботі хочеться виглядати «як всі». Вдома чоловік хоче, щоб ти також виглядала не нижче «загального рівня». Але бажання догодити Богові і спасти свою душу має бути вищим над усе. Це головне! Господь так говорить: «Ніхто не може служити двом панам, бо, або одного буде ненавидіти, а другого любити, або буде триматися одного, а другим знехтує» (Мт. 6, 24).
Часто жінки, виправдовуючи свій страшний вигляд, говорять, що не хочуть відставати «від моди». І дійсно: мода справляє сильний вплив на життя жінки. Так, коли з’являються «міні», різні «вирізи» і «розрізи», жінка «відповідно» себе поводить. З’являються страхітливі жіночі піджаки і блузи з розширенням в плечах, і поведінка жінок помітно стає чоловічою, що зовсім не притаманне її природі. Тому жінка-християнка не повинна «гнатися за модою», а берегти себе від такої моди. Засобами, що поширюють моду, закликають до неї, є: телебачення, кіно, естрада, журнали мод, так звані «конкурси краси», реклама. Реклама пропонує сучасній жінці «досягнення» моди як щось обов’язкове у житті. Але мода не може бути критерієм поведінки християнської жінки тому, що з бігом часу «нормальним» стає якраз те, що в добрих благочестивих часах християнства сприймалось як ганебне і ненормальне. Жінко, ти соромишся виглядати чеснотливо? Ти хочеш «відповідати» духові часу? Ти озираєшся на думку грішних людей? Ти боїшся «відстати» від загального прагнення більшості людства, яке прямує до загибелі. Чи ти не знаєш, чи забула, що Бога треба більше слухати, ніж людей (Дії 4. 19)?
Святий апостол Павло говорить про те, що жінки «в убранні пристойнім, хай себе прикрашають соромливістю і скромністю..., не дорогоцінними шатами, але добрими ділами» (1 Тим. 2, 9).
Прикраси для жінок бувають двоякі: «Істинне – духовне, а тілесне – ложне» (Св. Йн. Зол.).
А які прекрасні високозмістовні слова говорить апостол Петро всім жінкам: «Нехай ваша прикраса буде не назовні – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але всередині людського серця, в нетлінній красі духу, лагідного та мовчазного, ось що многоцінне перед Богом» (1 Пет. 3, 3-4). Так говорить апостол. Велить турбуватися, щоб серце було переповнене любов’ю, співчуттям, чистотою і іншими чеснотами, властивими жінці. Їй треба стежити за собою, аби ніякі нечисті пожадання не торкнулися серця. З серцем чистим, наповненим любов’ю, жінка і в простому одязі буде стояти вище від багато і розкішно одягнутих своїх подруг. Вони хоч гарно вбрані, але душевно бідні.
Тим більше, приходячи до Божого храму на церковні служби, жінка повинна бути особливо пристойно одягнута. Недопустимі брючні, спортивні костюми, короткі плаття, шорти. На голові обов’язково повинна бути хустина. Не можна приходити до церкви з косметикою на обличчі.
Треба бути також уважною при виборі тканини для пошиття одягу чи до готового одягу. Часто на тканині зображені хижаки з вишкіреними зубами, п’яти-шестиконечні зірки, карти, «зірки» світового кіно і естради. Такі зображення на одязі відповідно впливають і на жінку, і на тих, хто її оточує.
Для того, щоб легше перемогти потяг до власного грішного прикрашування, слід пам’ятати:
1. Все, що зайве – це всілякі забаганки, грішні перед Богом.
2. Всяке добро, яке є в нас, належить Богу, а не нам. Засоби, що ми їх маємо, треба використовувати не так, як нам хочеться, а на життєві потреби, згідно з Божою волею. Адже за все треба буде відповісти перед Богом.
3. Жінки будуть відповідати перед праведним Суддею за спокуси. «Горе тій людині, через яку приходять спокуси», – говорить Господь (Мт. 18, 7) . І якщо страшно стати спокусою навіть для однієї людини, за яку пролита безцінна Кров Христова, то що тоді сказати про те, що одна жінка спокушає багатьох людей! Скільки таких, які піддаються спокусам і гинуть! Поглянемо, що робиться в сьогоднішньому світі. Сучасна жінка бажає «гарно виглядати», «як всі». На її обличчі «відповідна косметика», вона «пікантно» одягнена. Чоловік, який проходить поруч (за день – не один і не два), глянув на таку «красуню», допустився нечистого помислу і пожадливості, загорівся грішною пристрастю, і грішить – душа гине! На Страшному Суді Божому така жінка буде відповідати за цю душу чи багато душ. Так, «горе світу від спокус, але горе тій людині, через яку приходить спокуса» (Мат. 18, 7).
4. Призначення одягу є функціональне. Одяг зберігає нас в теплі, охороняє від холоду, береже від травматизму в різних обставинах. Врешті, дуже важливим є призначення одягу для прикриття наготи і збереження тим самим невинності, сором’язливості і страху Божого.
5. Треба стежити, щоб одяг був акуратним і благопристойним.
6. Прикрашати тіло, яке скоро перетвориться в порох, а не турбуватися про прикрашення безсмертної душі добрими ділами – велике безумство.
7. Високим зразком істинної жіночої краси є для нас святі Мучениці, благовірні Цариці, Княгині, Преподобні і Праведні жінки, які були впродовж всієї історії.
8. Хай жінки завжди пам’ятають про Пресвяту Богородицю, краса Якої була безмежна тому, що Вона була неперевершеної чистоти і святості. Хай жінки у всьому наслідують Божу Матір.
Щоб виправдати тенденцію все більшого спотворення жіночого образу, посилаються на поняття краси, культури, естетики.
1. Як дивляться на красу у сучасному світі? Пристрасний, мінливий і непостійний світ часто змінює свій погляд на красу, на «ідеал» краси. Разом з модою «цивілізоване» людство кожного дня змінює свої погляди на життя. Жінко, не приймай участі в цьому апокаліптичному маскараді.
2. Питання культури – окрема розмова. Звернім увагу на наступне. Зараз на сучасну людину все більше впливає «масова культура». Що корисного вона може дати людині? Погану людину не сховаєш, не закриєш гарними речами. Така людина все одно себе проявить. Якщо це людина непорядна, модний одяг її не виправить і культурнішою вона від цього не стане.
3. Питання про зовнішній вигляд жінки необхідно розглядати не через естетичний аспект, а через духовно-моральний, оскільки сучасна естетика руйнує духовно-моральний світ людини і робить її подібною до демонів. Між іншим, поняттями культури, естетики людина стала прикриватися в міру свого духовно-морального занепаду, деградації, в міру розцерковлення, коли згубила християнські чесноти і віру в Бога.
Жінко, ти можеш образитися, що тут говориться тільки про тебе. Однак завданням цього звернення є промовляти саме до тебе. На Страшному Божому Суді чоловік також буде відповідати за свої вчинки на землі. Ти повинна прагнути в своєму житті все виконувати так, як Господь наказує, як вчить свята Церква, без огляду на чоловічий світ, без самовиправдання. Намагайся відповідати своєму покликанню і призначенню. Не ображайся на сказані тут суворі слова. Нехай вони послужать тобі початком духовного прозріння, покаяння, очищення, виправлення і спасіння.
Не забувай, що за Божою милістю ще зберігаються непроминаючі цінності, зберігається віровчення і наука моралі святої Христової Церкви, якими визначаються всі питання життя людини, в тім числі і питання про зовнішній вигляд жінки.
Слухай голосу Святої Церкви! Покинь сваволю і грішні бажання, і здобудеш свободу від гріха. Бережи страх Божий, чистоту, покору, терпеливість і тільки тоді ти по-справжньому будеш красивою. Бережи себе від душезгубного духа сучасного світу. І хай Господь спасе душу твою.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:22 | Повідомлення # 25
СЛОВО ДО ПІДЛІТКІВ І МОЛОДІ

Діти! Ви поволі потрапляєте в неволю набагато страшнішу, ніж колись потрапляли в монголо-татарську неволю чи в будь-яку іншу впродовж історії нашого народу. У ХІІІ ст. завойовники Батия залишили по собі страшний і брудний слід в історії Київської Русі, а також у мові під виглядом матюка й у вигляді поняття «кощунство» (наруга над святинею). «Кощун» – татарський каральний корпус. Це вони палили міста і бібліотеки. Тисячі наших людей в минулому було продано на невільничих ринках Азії і Європи.
А сьогодні, як колись татарська орда, веде дівчат на ганьбу нова, так звана «масова культура». Вона, ламаючи опір природньої сором’язливості, досягає страхітливих результатів без вогню і меча. Підлітки і молодь не цінують і не бережуть Богом дане дівство і чистоту, тим самим прирікаючи свою душу і тіло на неминучі в цьому і потойбічному житті страждання. Курять і сквернословлять як хлопці, так і дівчата. Гримить сатанинська музика...” а в сусідньому під’їзді хоронять дитину...
Цинізм, безсоромність, блуд-розпуста, жорстокість, наркоманія всіх видів стали масовими серед підлітків. Дітей провокують на гріх з допомогою культу гріха, щоб перетворити нове покоління на тварин, не здатних створити повноцінну сім’ю. Також такі зіпсовані люди не здатні на творчу продуктивну працю, не здатні стати на захист своєї Вітчизни. Сучасні підлітки і молодь полонені « громадською думкою» так, як в ХІV–XVII ст. була полонена наша молодь дикою варварською ордою для продажу на невільницьких ринках.Не дайте себе купити!
Діти! Вороги Бога, вороги нашої Батьківщини протягом століть намагалися завоювати нашу землю. Вони йшли на наших предків з вогнем і мечем, але знаходили собі могилу на наших полях. Тепер нас хочуть вивести з нашої землі за допомогою байдужості і потурання дорослих та недолугої поведінки влади. Тепер наш народ хочуть винищити не зброєю, а за допомогою блуду-розпусти, порнографії, наркотиків, куріння і алкоголю. Колись таким способом було винищено американських індіанців.
Не піддавайтесь! Не беріть до рук підлу, фінансовану з-за кордону мерзенну продукцію. У тих, хто її створює одна мета: всіх хлопців і дівчат не допустити до майбутнього християнського подружжя, побудованого на любові і вірності. Вони хочуть всіх 13-16-річних перетворити на «партнерів» і «партнерок», забезпечуючи їх для цього ілюстрованими інструкціями, рекламуючи цю гидоту для «справжніх дівчат» по радіо і телебаченню. Не дивіться по телевізору розпусту, непристойні «відики», апетитні безсоромні сцени та вбивства. Пам’ятайте: хто дивиться на сцену смертного гріха як глядач, той сам приймає участь в ньому.
Діти! Тільки Свята Християнська віра, Церква і любов до Батьківщини можуть дати вам правильний орієнтир у житті. Цим орієнтиром керувались святі і великі люди. І культура, і державність мають стояти на засадах християнської віри і моралі. Або ви – хрещені діти – будете жити по-християнськи, або станете духовними покидьками, споживачами «плейбоя» і наркотиків, станете розпусним, цинічним і підлим стадом. Такими вас хочуть зробити сатана і вороги нашої Батьківщини – України. З вірою, святістю, чистотою і справжньою любов’ю протидійте злому. А Бог, Пречиста Його Мати і всі Святі вам у цьому допоможуть.
Оскільки телебачення і інші засоби масової інформації невпинно пропагують блуд-розпусту, беззаконні інтимні стосунки під оболонкою «любові» і «знайомства», Свята Церква нагадує і закликає юнаків і дівчат берегти свою невинність, дівство і цноту як святе святих своєї особи, як зіницю ока – до вступу в подружній стан. Памятайте, що сором’язливість, здатність утримуватися від заспокоювання тілесних пожадливостей, існування подружжя, наявність релігії – це не абстрактні поняття, а те, що відрізняє людину від тварини.
Беззаконні позашлюбні статеві стосунки є гріхом проти Заповіді Божої і на рівні з вбивством відносяться до тяжкого смертного гріха, який вбиває і тіло, і душу.
Такі грішні зв’язки призводять до тяжких наслідків, наприклад, до того, що можна заразитися тяжкою хворобою. Цих хвороб є більше двадцяти і немає ні одного гарантованого способу, щоб захиститися від них. Зробивши аборт, ви можете стати безплідними на все життя і назавжди втратити радість материнства і батьківства. Це вже сталось з четвертою частиною старшого покоління. Якраз стільки подружніх пар є безплідними з причини цього страшного гріха. Аборт, на якому б періоді вагітності його не здійснювали, завжди є вбивством. А гріх блуду-розпусти зменшує розумові і творчі здібності.
Поширеність і майже цілковита громадська байдужість до цього гріха, нав’язування його в якості стандарту жодною мірою не виправдовує перед Богом розпусника чи блудницю. На Страшному Суді кожному з них доведеться відповідати за себе особисто.
Дорогий друже, пам’ятай, що Господь Бог дав нам життя, що ти належиш до народу, який створив велику культуру з прекрасною літературою, мистецтвом. З цього народу вийшло багато великих вчених. Цей народ зберіг свою віру і славиться великими святими Божими Угодниками. І це все завдяки силі духу наших предків, які залишили тобі мудре прислів’я: «Бережи честь змолоду!»

ПРО ГРІХ СКВЕРНОСЛІВ’Я

«Ніяке гниле слово хай не виходить з уст ваших, а тільки добре для напучування (навчання) у вірі...» (Єф. 4. 29).
«За кожне пусте слово люди здадуть рахунок судного дня...» (Мф. 12. 3).
«Зі слів твоїх оправдаєшся і зі слів твоїх осудишся...» (Мф. 12. 37).

Господь Бог дав людині дар мови, щоб вона Господа Бога, крім молитви в умі, прославляла усним славослів’ям, щоб люди могли порозуміватися між собою для полегшення свого життя і діяльності, але аж ніяк не для зневажання Його сквернослів’ям.
Тим часом, гнилі слова стали сьогодні для багатьох людей немовби нормою в бесіді. Того колись в Україні не було. Цю «культуру» принесла нам радянська влада.
Сьогодні, на жаль, сквернослів’я вживається в родинах не тільки в спілкуванні між самими дорослими, але і в розмові батьків із малими дітьми. Для багатьох причиною сквернослів’я вже навіть не є роздратування чи гнів, але гнилі, скверні слова стали частиною звичайної буденної бесіди. А як розмовляють між собою у війську, в міліції, а навіть високопоставлені мужі, на підприємствах, на забавах молоді і так далі?..
Це признак особливої деградації нашої національної культури і суспільства. Особливо це негативне явище прийняло масовий характер останнім часом, коли сили темноти, поступово захоплюючи сферу духовного впливу на наш народ, добилися викривленого розвитку народної душі. Скверна лайка – це явний прояв зла в людині, отже це те, що походить від сатани. «От преізбитка сердца глаголют уста» (Мф. 12. 34). Чим переповнене серце людини, це виявляється в її бесіді.
Українська мова – висококультурна мова, мелодійності якої заздрять деякі наші сусіди. Це мова Тараса Шевченка, Івана Франка і багатьох класиків української літератури, це мова, яку намагалися знищити різні наші завойовники, це мова, вистраждана багатьма нашими церковними, національними і культурними діячами, яку не могли знищити різноманітні окупанти. Цю мову дарував нам Господь Бог як головну прикмету нашої національної приналежності і свідомості. І таку мову, яку відстоювали великі наші предки, нині так легко і безсоромно оскверняють недостойні їхні нащадки. Диявольські сили, які намагаються погубити Україну, роблять все можливе, щоб розбестити наш християнський народ, повалити його державу, знищити його культуру і особливо його святу мову. В цьому їм допомагають самі українці, вживаючи скверні слова. На сквернослівця не можна покластися в якійсь поважній справі, йому не можна довіряти, тому що це, як правило, людина зіпсована, в серці якої нема Бога і нічого святого. Це підтверджує життєвий досвід. Особливо страшно, коли діти виховуються в скверній атмосфері, коли батьки самі закладають у їхніх серцях моральний бруд і нечистоту. Такі діти виростають черствими, не люблять і не шанують своїх батьків, вони будуть нездатними до чогось доброго.
Якщо ми хочемо, щоб наш народ не зіпсувався до решти, не розсипався безплідним порохом, ми повинні рішуче відмовитися від сквернослів’я і берегти великий Божий дар – нашу прекрасну святу українську мову.
Слово – велике знаряддя Боже. «На початку було Слово», – говорить Євангеліст Йоан (Ін.1.1). Словом Господь Бог все створив. «І сказав Бог: хай буде світло!» (Бут. 1.3).
Слово є також знаряддям і людської творчості. Ми просвічуємося і просвічуємо словом. Святі місіонери всіх часів і всіх народів просвічували народи, і наш народ в тому числі, Божим словом, сіяли світло Боже. А сквернослів’ям сіється диявольська тьма. Апостол вчить: «Ніяке гниле слово хай не виходить з уст ваших, а тільки добре для повчання у вірі, щоб воно приносило благодать тим, що слухають його» (Єф. 4. 29). Слово повинно нести благодать – добро, напуття до віри, тобто наближати до Бога, а не віддаляти від Нього. По слову Христа Спасителя «за всяке пусте слово люди відповідатимуть у день Суду» (Мф. 12.36).
Але гріх сквернослів’я набагато важчий від гріха пустослів’я. Отже і кара буде важча.
Коли людина говорить скверні слова і бесіди, вона не тільки оскверняє, забруднює свої уста, але і лиє бруд у вуха оточуючих: розбещує їх змістом скверних слів і бесід, наводить на злі думки – сіє зло навіть тоді, коли сама цього не зауважує. Таким способом вигасає християнська моральність народу з покоління в покоління.
Християнине, пам’ятай! Одразу ж після Святого Хрещення помазанням св. Миром на уста хрещеного накладається печать дарів Святого Духа, який освятив твої уста для вживання їх на славу Божу. Оскверняючись гнилими, безсоромними словами, ти відштовхуєш від себе Божого Духа, а притягаєш злого. Своїми устами ти приймаєш Тіло і Кров Христову, а оскверняючи їх безсоромними гнилими словами, ти тяжко ображаєш Христа Спасителя. Своїми устами ти колись цілуєш святий Хрест, святі ікони, святі мощі, святі книги Євангілія, а сквернословячи, ти знову тяжко зневажаєш Христа Спасителя, Божу Матір, св. Ангелів, і св. Божих Угодників.
Пам’ятай, що твою бесіду чують не тільки люди, яких ти не стидаєшся, але її чують св. Ангели, св. Божі Угодники, Матір Божа і сам Господь наш Ісус Христос, і взагалі Триєдиний Господь Бог. На Страшному Суді що і як ти будеш відповідати?
Скверні слова тільки бісам і самому дияволу приносять радість, бо через такі і інші гріхи ти віддаєш себе їм під їхню владу, і якщо не покаєшся і не припиниш цієї грішної практики, вони в пеклі мучитимуть тебе. Вдумайся: крім того, що забруднюючи в гною неморальності свою бесіду, ти зневажаєш, понижуєш, руйнуєш великий дар Божий – нашу вистраждану святу українську мову, ти топчеш через це нашу християнську культуру і наш многостраждальний народ.
Часто Господь Бог за сквернослів’я карає ще в цьому житті, а особливо не дає перед смертю людині каятися і сповідатися, і так здійснюються слава св. Апостола Павла «Не обманюйте себе... ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (І. Кор. 6.10). Ось приклад. В одному селі жив селянин Прокопій. Він дуже сквернословив. І коли жінка і сусіди звертали його увагу на це, остерігаючи, що це великий гріх перед Богом, він відповідав: «Які дурниці, що то за гріх лихословити? Приказка каже: язиком що хочеш мелеш, тільки рукам волі не давай. Вбити людину, вкрасти, обманути когось – це гріх, а лихословити – не гріх. Я в цьому гріху перед священиком ніколи не каявся і не буду каятись.» Так він прожив все життя. В тяжкій хворобі, передчуваючи близьку смерть, Прокопій попросив священика. Коли священик прийшов до нього, він втратив мову і свідомість. Священик певний час почекав і пішов до інших своїх обов’язків. Після цього хворий відзискав мову і свідомість. Знову послали за священиком. Але як тільки священик прийшов до хворого, він знову втратив мову і свідомість. Крім того, на нього напали сильні корчі і нещасний в тяжких муках в присутності священика помер без Святих Тайн... Так бідний Прокопій, не вважаючи за потрібне каятися в лихослів’ї, був позбавлений можливості покаятися і в інших гріхах та одержати Святі Тайни на дорогу у вічне життя.
Ще один приклад. Селянин на ім’я Степан мав погану звичку дуже сквернословити. Скільки напімнень і переконувань з боку священика було – він всім тим знехтував. Одного разу, бувши на весіллі, випиваючи чарку за чаркою, страшно сквернословив, так, що багато-хто вийшов з-за стола, не бажаючи слухати мерзенні бесіди. Одна бабуся зробила йому зауваження:
– Що ти робиш?! Адже ти їси хліб-сіль. Дивись, щоб Господь Бог тебе не покарав – щоб ти не вдавився!
– Ах ти (сяка-така), – відповів Степан, – не вдавлюся. Ось дивись!.. Сказавши це, схопив кусок м’яса і вклав його до рота. Але зараз повалився на лаву, зо два рази стріпнувся і помер. При розтині тіла виявилося, що він справді вдавився. Це була кара від Господа Бога за сквернослів’я. Це лише два приклади Божої кари за гріхи сквернослів’я із безлічі.
Отже, дорогі християни, будемо щиро каятися у всіх гріхах, в тому числі в гріхах сквернослів’я, і більше ніколи їх недопускатися, щоб Господь Бог простив нам всі наші гріхи, рятував нас від вічної кари за них і дарував нам вічне спасіння в Небесному Царстві.

ПОГАНСЬКІ, АНТИХРИСТИЯНСЬКІ І БОГОПРОТИВНІ ЗВИЧАЇ НА ДЕЯКІ ХРИСТИЯНСЬКІ І НЕХРИСТИЯНСЬКІ СВЯТА

Важливу роль у житті християнина відіграють християнські свята. Вони стали невід’ємною частиною нашого релігійного життя. Церковний літургійний Устав так складений, що він провадить нас від свята до свята впродовж цілого року. Святкуючи їх, ми кожного разу наново переживаємо і розпам’ятовуємо дуже важливі події і таїнства з життя нашого Спасителя Ісуса Христа та Його Пресвятої Матері. Також, крім празників у честь Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці святочно вшановуємо пам’ять святих Божих Угодників. Їхні імена виповнюють Церковний календар. Кожний день є присвячений одному або й декільком Святим. Святі Отці мудро уложили й впорядкували коло церковного року. Центральне місце тут займає Божественний Спаситель, а після Христа стоїть Пресвята Богородиця, бо Вона в справі відкуплення людського роду займає перше місце по Христі. А довкола особи Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері стоять Божі Ангели і святі Божі Угодники – Пророки, Апостоли, Святителі, Преподобні, Мученики, Ісповідники і всі Праведники. Своїм життям Святі виразно свідчать, що вони тому й стали святими, що йшли за прикладом Ісуса Христа й Матері Божої та жили за наукою Святого Євангелія.
Ми шануємо й урочисто святкуємо свята Господні, Богородичні і Святих. Ходимо в ті дні до Церкви, щоб взятии участь у Святій Літургії і послухати Боже слово. Також в ті дні ми більше молимось вдома, читаємо духовну літературу, тому що так наказує Божа Заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати!» Також в нас ще є багато гарних народних звичаїв і традицій, пов’язаних з релігійними святами, які ще більше підкреслюють і прикрашають значимість празника. Це, наприклад, – коляди, вертепи, святочні віншування й побажання в часі Різдвяних свят. Напередодні Великодних свят в нас є давня гарна традиція малювати писанки, й інші звичаї.
На жаль, крім гарних християнських звичаїв і традицій в нас водяться ще й такі звичаї, які абсолютно не є християнськими, а відверто антихристиянськими. І тут напрошується питання: звідки в нас, християн більш як 1000-літньої історії, взялися зовсім нехристиянські способи відзначення деяких свят? Ми, українці, знаємо і пишаємось тим, що християнство на нашу землю приніс святий Апостол Андрій Первозванний. В його честь на нашій землі побудовано дуже багато храмів. І в нашому славному Києві вивищується прекрасна святиня – церква святого Апостола Андрія. Але що робиться по наших містах і селах напередодні дня святого Апостола Андрія? Молоді люди, озброєні кийками, з фарбою і т. п. вирушають пізнім вечером, щоб робити шкоду своїм сусідам, а навіть і зовсім незнайомим людям. Вони підважують металевими прутами брами, ламають фіртки й огорожі, обливають фарбою вікна, стіни, двері і, задоволені своїми вчинками, повертаються додому немов після якогось подвигу, але в чиє ім’я цей подвиг? Вони навіть не усвідомлюють, що таким способом чинять службу дияволу. Зранку на свято Апостола Андрея, скривджені і розлючені люди плачуть і проклинають своїх кривдників, тих, хто вчинив таку пакість. Так що ж виходить: чи такого навчав святий Апостол Андрій, чи так ми віддячуємо йому за добродійство для нашого народу – християнізацію України? Молоді люди, зупиніться, не робіть більше того. Прочитайте життєпис святого Апостола Андрія і розкажіть своїм товаришам про нього. Він покинув усе і пішов за Господом нашим Ісусом Христом, він навчав робити добро, а ви що робите? Святий Апостол Андрій був християнином, і ви християни. Чому ж така різка відмінність між ним і вами? Задумайтеся... Перепросіть святого Апостола Андрія, направте кривду, яку ви вчинили своєму ближньому, пошкодивши і зруйнувавши його власність, і станьте справжніми християнами. Йдіть ввечері напередодні празника на всенічну церковну службу, помоліться до святого Апостола Андрія і він вам допоможе у вашому житті.
Ми всі дуже любимо Різдвяні Свята – таїнство Воплочення і Народження Божого Сина. В нашому народі вони святкуються особливо урочисто. Сорок днів наш народ постить до цього свята, а потім сорок днів оспівує в свїх чудесних колядах Рождество Ісуса Христа. Молодь організовує прекрасні вертепні дійства і, йдучи від хати до хати, несе новину про Народження Божого Сина. Але, на жаль, нерідко тут переплутують праведне з грішним. Старших хлопців люди частують спиртними напоями і деколи можна побачити п’яних «пастушків», «царів» і навіть «ангела». Це є великим гріхом блюзнірства і недопустимо! Хай задумаються батьки, діти і ті, хто допомагає їм, організовуючи це вертепне дійство, щоб те, що ви задумали й організували, те, що ви вивчили і над чим працювали й старалися, – хай буде на славу Божу, а не на втіху дияволу. Робіть це на Божу славу, а не тільки заради винагороди, яку ви зберете, ходячи від хати до хати; несіть людям радість Христового Рождества, як це робили святі Ангели й Вифлеємські пастухи в час народження Месії.
В останні роки щоразу сміливіше завойовує популярність у нас нове «свято» – день святого Валентина, пропаговане Заходом як «день закоханих». В Самборі його особливо намагаються запровадити, бо вважають, що в церкві Різдва Пресвятої Богородиці спочивають мощі саме святого мученика Валентина. По-перше: чи святого Валентина, чи святого мученика Уалентія (Валентія)? Пам’ять про нього по церковному календарі нашої Церкви 16 лютого (старий стиль), а 1 березня (новий стиль). Він був дияконом і загинув мученичою смертю за Христа в похилому віці при імператорі Діоклитіані (308 – 309р.р.) в Кесарії Палестинській. Знаю, що люди в Самборі колись, ще в давніші часи, говорили, що в самбірській церкві знаходяться мощі саме святого мученика Валентія (Уалентія). В календарі Римо-Католицької Церкви під днем 14 лютого згадується святий Валентин Римлянин. Є два священомученики з таким іменем: пресвітер Валентин Римлянин ( день пам’яті 19 липня), який прийняв смерть за Христа близько 270р., і єпископ Валентин Інтерамський (Італія), який постраждав приблизно в цей же час. Але кого з них «святкують» 14 лютого – невідомо. Про обидвох дійшли вістки до нас як про людей праведного, святого і чесного життя. В життєписах нашої Східної Церкви 9 березня ( старий стиль) між сорока мучениками в озері Севастійськім згадується також мученик Уалент (Валент), але не Валентин. Проте всі сорок мучеників були воїнами, які постраждали за Христа вже при кінці кривавого переслідування християн. Отже і він і інші Святі з подібним чи таким самим іменем до байок про благословення недозволених подружь і покровительства «закоханих» не мають жодного відношення. Виявляється, тут відбувається те саме, що з «празником Хеллоувін», коли головну сатанинську урочистість намагаються прикрити «днем всіх Святих». У випадку «дня святого Валентина» хочуть узаконити поганський Греко-римський празник поганського розпусного бога Пана, який погани візначали зазвичай 15 лютого. В 496 році Папа Римський заборонив подібні «святкування», які супроводжувалися розпусними ігрищами. Бачимо, що «день закоханих» ніколи не мав церковного статусу не тільки в Східній, але навіть і в Західній Церкві. Тим більше, навіть якби це «свято» було законним і церковним у Латинській Церкві, то ми, оскільки все наше церковне життя відбувається за юліанським календарем, що називаємо в нас старим стилем, не мали б права 14 лютого його святкувати, оскільки в нас цього дня є предпразденство Стрітення Господнього і вже після обіду під вечір ми – християни, в тому числі і молодь, зобов’язані брати участь в церковному Богослужінні, званому «Всенощноє бдініє». Отже немає тут місця для святкування «закоханих».
Тепер про закоханість. Чи дозволена вона в християн? Святий Апостол Павло так характеризує любов (І Кор. 13, 4–8): «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить в усе, сподівається всього, усе терпить! Любов ніколи не перестає!» Любов поділяється на два основні види, любов «агапе» і любов «ерос». Християнську чесноту любові «агапе» ми всі зобов’язані з Божою допомогою собі придбати і нею жити між рідними, близькими, знайомими, навіть з ворогами і незнайомими. Це буде виконання Божої заповіді: люби ближнього свого як себе самого. Це стосується всіх людей, навіть ворогів.
Другий вид любові, «ерос», в християн дозволена тільки між законними чоловіком і жінкою після церковного чину Вінчання, бо тільки тоді законне подружжя входить в свої права і обов’язки. Молоді християни протилежної статі любовні почуття, які охоплюють їхні серця, повинні контролювати розумом, просвіченим християнською вірою, і не давати цим почуттям переходити в фазу «еросу». Тому закохуватися молодим неодруженим людям допускається лише з думкою про майбутнє подружжя і готовність до нього, і ні в якому разі не допускатися статевих стосунків до Вінчання. Закохуватися просто так, для забави, – грішно і недопустимо. Так, як розуміють «закоханість» тепер, в наші безбожні часи, тобто вседозволеність у взаємних стосунках між молодими людьми протилежної статі, являється тяжким гріхом, або небезпекою тяжкого гріха. Тяжкість цього гріха посилюється ще й тією обставиною, що з наміром заспокоїти совість ці відступники від Христа експлуатують котрогось із святих Валентинів чи Валентіїв. Покровителями такого «кохання» завжди бувають тільки злі, нечисті духи – демони. Недаремно в поганській міфології цих злих духів зображають, як вони направляють в людські серця стріли еросу. А називати святих Божих Угодників покровителями закоханості (читай еросу) – страшне блюзнірство і святотатство. Святі, як би вони не називалися, в які б часи вони не жили, завжди твердо обстоювали святу християнську чистоту і у великій пошані мали дівство задля Христа. Насправді «день закоханих» – це день інтенсивної розбещеності, влаштовування публічних змагань на найдовший поцілунок і інших непристойностей, а навіть втягування до цієї мерзоти малих дітей у школах і садочках. Якщо ви дійсно закохані і хочете щастя для себе і для свого вибраного, відшукайте життєпис цього Святого, ім’я якого він чи вона носить, і уважно прочитайте його, потім помоліться щиро до нього, щоб він заступився за вас перед Отцем Небесним і був вашим покровителем у майбутньому спільному подружньому житті.
В середині літа – 7 липня (новий стиль), а 24 червня (старий стиль), ми відзначаємо Рождество святого Йоана Хрестителя. Це прекрасне свято на честь найбільшого із народжених жінками пророка Йоана Предтечі і Хрестителя Господнього. В ніч напередодні цього свята влаштовують гуляння, забави, ворожіння на честь поганського бога Купали. Яких тільки безчинств тоді не творять! А ще гірше, що деякі люди думають, що це все в честь Йоана Хрестителя, який вів суворий спосіб життя пустельника. І знову ж таки сплутали праведне з грішним і свято 7 липня багато хто називає Івана- Купала. Хто хоч трохи знає Святе Письмо, знає християнську релігію, той не може не знати про Йоана Хрестителя. Цей суворий проповідник кликав: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже!» (Мат. 3, 2). Він і сьогодні так само звертається до тих, хто на святий празник в честь його пам’яті займається всякими безчинствами, пиятикою, «народними гуляннями», а в додатку це припадає в час посту Петрівки, і суворо застерігає: «Покайтеся!»
Варто також згадати, як по деяких місцевостях в часі Великодних свят люди обливають одні одних водою. Застановімся, чи має такий звичай щось спільного з Христовим Воскресінням, чи про щось таке розповідає нам Святе Письмо? Чи святі Апостоли й святі жінки Мироносиці, які були першими свідками і проповідниками Христового Воскресіння, обливали одні одних водою? Звичайно, що ні. Цей богопротивний звичай в нас затримався ще з поганських часів, що є немов продовженням ідольського жертвоприношення. Так колись наші предки, ще до християнства, приносили жертви джерелам і озерам «задля умноження земних плодів», деколи навіть топили людей у воді. Якщо ми справді наповнені пасхальною радістю, врочисто відзначаємо священну подію Христового Воскресіння, не псуймо цього свята ні собі, ні іншим обливанням водою.
Хочеться також застерегти сучасну молодь, вчителів шкіл і інших організаторів всяких забав, що перш ніж організовувати якісь розважальні програми, вечірки, треба добре подумати і проаналізувати: перше – чи не суперечить це християнській вірі, друге – чи це буде мати моральну користь для учасників і глядачів цього дійства. Ми тепер багато в чому взоруємось на Захід, на Європу. Але там не все є добре в моральному плані. Ось, наприклад, зараз вже в деяких наших школах, у вечірніх клубах почали організовувти «святкування» західноєвропейського «свята Хеллоувін». Це нібито «свято» переходу осені до зими. Нічого доброго, виховного, моральноетичного з відзначення цього «свята» взяти не можна, бо цього там немає. Учасники такого «свята» переодягаються в костюми всіляких чудовиськ, хлопці не проти виконувати роль чортів, а дівчата охоче одягаються у вбрання відьм. Зала прибрана гірляндами з чорних котів і чудовиськ з витріщеними блискучими очима, а посеред зали стоїть скелет і всіляке інше неподобство, про яке і не хочеться говорити. Сенс і значення цього «свята» – прогнання темної і нечистої сили. Але коли подивитись на цю забаву, на весь цей маскарад, то його учасники дуже подібні на представників нечистої сили. Воістину, це безумний спектакль і брати участь у ньому є наругою над християнським вихованням та великою шкодою для молоді. Не потрібно нам запозичати в інших народів такі недобрі і шкідливі для нас звичаї.
Також в нашому суспільстві в теперішні часи процвітають і інші розваги-марновірства: всілякі ворожіння, викликання духів (являються під видом померлих злі демони), щоб заглянути в майбутнє. Це свідчить про те, як далеко ми відійшли від християнського способу мислення і життя. Газети і журнали рекламують у кожному номері по декілька різних екстрасенсів, цілителів, магів, а також так звані східні гороскопи. І християни в це вірять, цим займаються. Так само і телебачення надає всіляким ворожкам, «ясновидицям», «цілителям» години ефіру, щоб ті могли поспілкуватися з людьми, запросити їх до себе на сеанси. Як же це так? Адже всі працівники редакцій газет і працівники телебачення є християнами. І ці християни стають співучасниками і помічниками отих «цілителів», допомагають їм зводити людей з темною силою. Це все відступництво від Христа. А чому? Та тільки тому, що за рекламу й ефірний час добре платять, а гроші всім дуже потрібні. Але відповідь тут є одна: справжні християни ні за яких обставин, ні за жодних умов не продаються, бо ніколи нема нічого спільного у Світла з темрявою.
Належить також сказати про святкування Нового Року 1 січня (за новим стилем). Для християн, які в церковному житті тримаються Григоріанського календаря, святкування Нового Року 1 січня (новий стиль) є нормальним, якщо воно не виходить за рамки християнської поведінки, тобто, якщо не набирає характеру поганської вседозволеності. Однак християнам, які ведуть усе церковне життя згідно Юліанського календаря, громадянський Новий Рік 1 січня (новий стиль) не можна святкувати, тому що ще триває Різдвяна Чотиридесятниця – піст до празника Різдва Христового. І зовсім недоречною є тут загальниця. ЇЇ треба розглядати як прояв слабкості і уступливості Церкви перед людською зіпсованістю і здавання позицій ворогові людського спасіння. Чи розумно і можливо постити і роздумувати про Божу милість, Божу любов, Воплочення і Народження Ісуса Христа, каятися в своїх гріхах, говіти, сповідатися і причащатися Святих Христових Таїн, щоб з чистою совістю і серцем зустріти свято Народження Христа, – 34 дні? Залишається ще яких шість днів такого побожного подвигу до свята Різдва Христового, та раптом це все переривається і християнин немовби каже: «Ти, Христе Спасе, зачекай бо, мовляв, бачиш – надходить Новий Рік, він є важливішим святом (хоч незаконним), я мушу в цю ніч віддатися пиятиці, танцям, гулянням і, можливо, розпусним оргіям, а після того знову з Тобою буду переживати ще 6 днів посту, говіння, побожного роздумування, (що на практиці неможливо), щоб потім, коли наступить свято Рождества, знову, замість Тебе прославляти, за Твою милість Тобі дякувати, – провести ще і ті Різдвяні свята подібно, як цю новорічну ніч. Адже мені Церква на це дозволяє». Хоч греко-католицькі єпископи нещасливо дозволяють на одну добу перервати піст і молитовний подвиг, але на практиці це виходить так, як сказано вище. Отже, добросовісні, ревні, люблячі Бога, ті, які каються в своїх гріхах, які серйозно готуються до Різдвяних свят і здійснюють своє вічне спасіння християни ніколи не скористаються цією богопротивною загальницею, яка наносить віруючим велику духовну шкоду. Вони будуть зберігати піст і інші духовні побожні практики до самих Різдвяних свят. Саме 20 грудня (за старим стилем, 2 січня – новий стиль) – перший день предпразденства Рождества Христового. В ці дні християни будуть особливо ходити в Божий храм на Богослужіння і з чистим серцем та незаплямленою душею ( бо в пості говіли, сповідались і причащались святих Христових Таїн) зустрінуть Різдвяні свята зі святою радістю, яку мала Пречиста Мати Христова, святий Йосиф, вифлеємські пастухи. Будуть проводити всі дні Різдвяних свят і всі «святки», тобто святий час від Різдва Христового до Богоявлення, з великою духовною користю для себе і духовного збудування інших людей. Зате Новий Рік 1 січня (старий стиль, 14 січня – за новим стилем) будуть зустрічати по-християнськи: ввечері 13 січня вони всі, і християнська молодь в тому числі, будуть брати активну участь у Богослужінні – Всенощному бдінії (Вечірня, Литія, Утреня, Перший Час), а ранком – в святій Літургії. Причому, будуть Господу дякувати за Старий прожитий Рік, за всі Божі дари і ласки, перепрошувати Його за допущені гріхи, і просити Божої допомоги та благословення на Новий Рік. Бачимо, що для істинного християнина не залишається часу з бокалом чи склянкою вина чекати до опівночі і проводити решту ночі в розпусних оргіях, в центрі міста бити скляні пляшки, які потім прибиральники (яким мало платять за їхню важку працю) змушені збирати. Коли б так поспостерігати за теперішніми молодими «християнами» в новорічну ніч (маю на увазі 1 січня), то з певністю прийдеться до висновку, що це якась дика зграя розперезалась і разом із злими духами (бісами) пиячить, скаче, танцює, кричить, сквернословить, блудодійствує-розпустує, причому – на краю пекельної прірви, в яку дехто з них ще цієї ночі впаде на вічні муки. Інші, якщо не покаються і не навернуться до Христа, за такий спосіб життя опиняться там кожен у свій час.
Так хочеться, щоб наш народ очистився з цього бруду, щоб у всіх моментах і обставинах нашого життя ми керувалися Христовою Євангельською наукою, Божими і церковними заповідями, щоб у всіх наших потребах і проблемах ми звертались із щирою молитвою тільки до Господа Бога. Вже час почати жити по-християнськи, веселитись по-християнськи, шанувати християнські свята: Господні, Богородичні і в честь святих Божих Угодників. В ці святкові дні, беручи участь в святих Богослужіннях, ми наповнюємось духовною радістю і піднесенням. Хай в ці дні наші дороги ведуть нас до Божого храму на зустріч із нашим Спасителем, Божою Матір’ю, святими Ангелами, Божими Угодниками. Хай Пресвята Богородиця провадить нас нашими життєвими стежками так, щоб ми не блукали манівцями. А святі Божі Угодники, пам’яттю про яких є чисельно виповнений наш Церковний календар, і яких є так багато в Небі, своєю святістю нехай постійно пригадують нам наш обов’язок – бути святими. Сподіваймось у цьому на їхню допомогу.

Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Сторінка 5 з 6«123456»
Пошук:

© 2008-2014 Свята Традиція УГКЦ

Створити сайт безкоштовно