Головна сторінка сайту
Сторінка 4 з 6«123456»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:03 | Повідомлення # 16
НАТІЛЬНИЙ ХРЕСТ І ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ

Двадцять століть тому у євреїв і поган хрест був знаряддям кари, предметом ганьби і жаху. Не було більш болісної і ганебної смерті, як смерть хресна. Їй підлягали найнебезпечніші розбійники і підбурювачі громадського спокою. Засудити злочинця на хресну смерть, означало позбавити цього нещасного людського імені і видати його на загальну зневагу. Таке було значення хреста в стародавньому світі. А що таке хрест тепер, зокрема, у християн? Він є знаряддям спасення, предметом благоговійного пошанування для всіх. Разом з апостолом Павлом може говорити кожен християнин: «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6, 14).
Чому сталася така переміна, за що почали так благоговійно шанувати хреста, який раніше приймали як ганьбу? За те, що на хресті Син Божий прийняв муки і смерть за гріхи всього світу. На хресті відбулося примирення Небесного Отця з людьми-грішниками. З того часу хрест став знаменням перемоги над смертю, над дияволом. Коли святого апостола Андрія Первозванного мучителі вели на хресну смерть, побачивши здалеку хрест, він взивав з радістю: «Радуйся, Хресте, плотію Христа освячений і членами Його, як маргаритами прикрашений! Перед тим, ніж піднявся на Тебе Господь мій, Ти страшний був для земних, але тепер знають вірні скільки щедрот криється в Тобі, скільки приготовано нагород. Безстрашно і весело йду я до тебе, але й Ти з веселістю і радістю прийми мене, учня розп’ятого на Тобі Христа. Я завжди любив Тебе і горів бажанням обійняти Тебе. О, блаженний Хресте, Ти прийняв великоліпіє і красоту від членів Господа, багато разів бажаний і невтомно пошукуваний! Візьми мене від людей і віддай моєму Учителеві, хай Тобою прийме мене Той, хто спас мене Тобою!»
А святий апостол Петро просив виконавців смертної кари тільки про те, щоб його розп’яли вниз головою, бо вважав себе недостойним бути розп’ятим подібно, як Ісус Христос. Бачите, брати і сестри, як високо шанували хрест Христа святі апостоли. Як же після цього не шанувати нам, християнам, такий дорогоцінний скарб, зброю нашого спасіння, порятунок від влади диявола і пекла, примирення з Богом і оправдання? Дійсно, з того часу, як Син Божий своїми стражданнями освятив хреста, в ньому почала проявлятися чудодійна сила. Ось як оспівує це свята Церква: «Просвітивий сіянієм пришествія Твоєго, Христе, і освятивий Крестом Твоїм міра конци» (Троїч. Канон 1-го гл.).
З давніх часів у християн існує побожний звичай носити на собі святий Хрест. Носити святий Хрест на грудях є не тільки добрим звичаєм кожного християнина, а і особлива його заслуга і честь. Не можна носити натільний хрест як амулет чи прикрасу. Натільний хрест і хресне знамення являються тільки зовнішнім вираженням того, що повинно бути у серці християнина: смирення, віра і уповання на Господа Бога.
Натільний хрест – це не ювелірна прикраса. Яким гарним він би не був, з якого дорогоцінного металу він би не був виготовлений, це, в першу чергу, видимий символ християнської віри. Натільні хрести мають дуже давню традицію і тому по своєму вигляду бувають різні. В сьогоднішні часи поширена думка про силу дерев’яного хреста. Ця думка є помилковою. З того часу, як Ісус Христос помер на Хресті, його непереможна, незбагненна Божественна сила передалась Хресту, вселилась у нього і залишилась у ньому назавжди – тому він такий могутній і сильний, що в ньому таїнственно присутня сила Христова.
Тому при виборі хреста треба звертати увагу не на матеріал, з якого він виготовлений, а на те, чи відповідає його форма християнським традиціям. Хрест обов’язково повинен бути посвячений священиком. При посвяченні натільного хреста священик читає дві особливі молитви, в яких просить Господа Бога, щоби Він влив у цей Хрест небесну силу і щоб цей Хрест охороняв не тільки душу, а й тіло від усіляких ворогів: чарівників, ворожбитів, від усіх злих сил. Ось чому на багатьох хрестиках є напис «Спаси і сохрани».
Християнин повинен завжди носити на собі хрест і не знімати його ніде і ніколи, до самої смерті. Хрест завжди для віруючих є великою силою, яка рятує від усіляких бід, особливо від злодіяння невидимих ворогів. Натільний хрест тому й так називається, що його носять на тілі, під одягом, не виставляючи на верх. Це не означає, що натільний хрест треба ховати при всяких обставинах, але спеціально виставляти його на показ не прийнято. Натомість, прийнято цілувати свій натільний хрест після закінчення ранішніх і вечірніх молитов. У хвилини небезпеки, або коли на душі тривожно добре є поцілувати свій хрестик і промовити слова «спаси і сохрани», а також молитву Чесному Животворящому Хресту.

МОЛИТВА ДО ЧЕСНОГО ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО
(проти злих духів)

Нехай воскресне Бог, і нехай розсипляться вороги Його, і нехай біжать від лиця Його ненависники Його. Як щезає дим, нехай вони щезнуть; як тане віск від лиця вогню, так нехай тікають біси від тих, що люблять Бога, і що осіняють себе знаком Хреста, і в радості проказують: радуйся, Найдорожчий і Оживляючий Хресте Господній!
Ти проганяєш бісів силою на Тобі розп’ятого Господа нашого Ісуса Христа, що в ад зійшов і диявольську силу потоптав, і подарував нам Тебе, Дорогоцінний Хресте, на прогнання всякого супостата.
О, Найдорожчий і Оживляючий Хресте Господній! Помагай мені зі Святою Госпожею Дівою Богородицею і з усіма святими на віки. Амінь.

Щоб не забути, що зробив і що здобув для нас наш Спаситель хрестом, ми хрестимося: рукою робимо на собі знак святого Хреста. Звичай хреститися при молитві, тобто осіняти себе хресним знаменням, впроваджено у Христовій Церкві з давніх часів. Це встановили святі Апостоли і передали всім вірним, і з цього часу цей звичай так сильно тримається і зберігається, що без хресного знамення не відбувається ні одна молитва: ні церковна, ні домашня, а всі вони починаються і супроводжуються знаком святого Хреста з благоговійними поклонами.
Хрест Господній дає не тільки велику силу нашій молитві, але через нього сповнюються преславні діла. Ним відганяються гріховні спокуси і пристрасті, які походять від диявола чи від гріховного світу і від нас самих. В хресному знаменні кожному з нас дана можливість звершувати щось велике. Для підтвердження цих слів потрібно звернутися до наших священних літописів і кожен зможе переконатися, якою могутньою є сила Господнього Хреста.
Ось деякі з багатьох прикладів. Святий апостол Йоан Богослов, як розповідає його учень Прохор, знаменням Хреста одного разу зцілив лежачого при дорозі хворого (Жит. св., 26 вересня ).
Одного разу благочестивий Ір, за пропозицією святого апостола Филипа, накреслив рукою знак Хреста Господнього на пошкоджених членах хворого Аристарха і в цей час рука його зцілилася, око прозріло, відкрився слух, і хворий став здоровим (Життя св. апостола Филипа, 14 листопада).
Святого Єпіфанія у дитинстві (а був він ще не охрещеним) скинув з себе розлючений осел. Хлопець сильно пошкодив бедро. У цей момент випадково надійшов християнин і тричі перехрестив його. Юнак став здоровий (Жит. св. Єпіф., 12 травня).
Преподобна Макрина, сестра святого Василія Великого, терпіла від якоїсь недуги на грудях, і просила свою матір хрестити її хворе місце знаком святого Хреста. Як тільки мати застосувала це лікарство – наступило зцілення (Жит. св. Макр., 19 липня).
Але чудодійний Хрест Господній не тільки зцілював недуги, він навіть воскрешав померлих і вчиняв неушкодженим людське тіло. Так свята Первомучениця Текля осінила хрестом цілу купу дров і хмизу, які було зібрано, аби її спалити. Отож вогонь не торкнувся тіла святої (Жит. св. муч. Теклі, 24 вересня).
Свята мучениця Василиса Нікомидійська осінила себе знаменням хреста, і серед полум’я тривалий час стояла в розжареній печі, не зазнавши жодних ушкоджень (Жит. св. муч. Василиси, 3 вересня).
Приречені на пожирання звір’ями святі мученики Авдон, Синніс, великомученик Пантелеймон та багато інших робили на собі знак святого Хреста і люті звірі ставали покірні, немов незлобиві ягнята і лизали ноги цим Божим людям (Жит. св., 15 січня).
Всемогучою силою Хреста Господнього ставали нешкідливими усілякі смертоносні яди, як бачимо це із життя святих Ювеналія і преподобного Венедикта (12 травня).
Хресне знамення потрібно зображати на собі з живою вірою у розп’ятого Ісуса, з благоговінням і покірною свідомістю, що ми можемо умилостивити Господа не своїми заслугами, а тільки надією на Його милосердя і ради хресних страждань та смерті, які перетерпів за нас Богочоловік. Тільки за такої умови будуть приємні Господу і наша ревність у сповнюванні заповідей Божих, і наші молитви, поєднані із хресним знаменням.
Свята Церква вчинила мудро і вищою мірою благотворно супроти нас, коли заповіла нам осіняти себе під час молитви хресним знаменням. Однак скільки злої невдячності у тих її дітей, які не хочуть користуватися тим добрим і надійним засобом, аби зробити свою молитву доступною і приємною Господу Богу. Ті люди не хрест зображають на собі, а всього лиш абияк махають руками. Як вони не соромляться і як мають відвагу навіть у Божому храмі без думки, без почуття, без усілякої свідомості недбало водити по грудях руками, і не хочуть підняти руки так, щоб зробити на собі правильний знак святого Хреста?! Важко дати назву такому поруху руки під час здійснення ніби знаку святого Хреста. Навіть страшно подумати, як вони із самого хреста роблять якесь дивне викривлення. «Такому маханню воістину радіють біси, – говорить святий Йоан Златоуст. – Краще вже й не хреститися, аніж так спотворювати і принижувати святе знамення Хреста».
Дійсно, так воно і є. Що ж це за хресне знамення, коли люди не намагаються зложити пальці своєї руки як належить і не накреслюють на собі повний і правильний хрест Господній? А інші хоч і роблять це ніби правильно, але з якоюсь гордістю, розмахуючи руками і відкидаючи голову. Ще інші хрестяться якось ніби соромлячись, хрестять тільки верхню частину грудей, і то ледь помітно. Все це бере початок від недоброї звички, яка свідчить ні про що інше, як неповагу і неуважність до святої і великої справи – молитви перед Богом. А про тих, хто недбало творить служіння і молитву Богу, сказано у Святому Письмі: «Проклятий, хто робить справу Божу недбало...» (Єрем. 48, 10).
Для хресного знамення має велике значення навіть складання пальців. Не абияк це потрібно робити, а саме таким чином: три перші пальці слід скласти разом (це символізує Святу Трійцю: Отця, Сина і Святого Духа), два ж інші треба пригнути до долоні, і означає це, що Син Божий задля нашого спасіння приклонив небеса, зійшов на землю, прийняв на себе людську природу. Таким чином у ньому були нероздільно поєднані дві природи – Божа і людська.
Отож, згідно з Церковним Уставом у Східній Церкві хрестяться так: складаємо три перші пальці правої руки, а наступні два пригинаємо до долоні та підносимо руку, прикладаючи її до чола, і говоримо: «Во ім’я Отця», опускаємо руку на пояс (живіт) і кажемо: «і Сина», переносимо руку на праве плече, кажемо: «і Святого», на ліве плече: «Духа. Амінь».
Це древнє правило задержалось не тільки у нас, а й в Єрусалимі, Антіохії, Константинополі і у всій Греції, в Єгипті, на Афоні і по всіх церквах Східного обряду. Хто бажає переконатись у цьому і побачити на власні очі стародавнього свідка трьохперсного складання пальців, нехай піде подивитися у Києво-Печерську Лавру, у печери, в яких перебувають святі мощі преподобного Спиридона просфорника, який у час своєї смерті склав пальці для хресного знамення і так помер. Рука його в такому стані так і залишилася, і перебуває так по сьогоднішній день, впродовж понад вісімсот років.
Демони, як пише преподобний Симеон Новий Богослов, бояться образу хреста і не можуть знести, коли бачать зображення знамення Хреста (навіть у повітрі), – тікають геть.
«Якщо ти будеш завжди для своєї допомоги користуватися святим Хрестом, то «не настигне тебе зло і удар не наблизиться до житла твого» (Пс. 90, 10). Захисти себе Чесним Хрестом (замість щита), захищай свої члени і серце. І не тільки рукою покладай на себе Хресне Знамення, а й у думках своїх закарбовуй ним свої заняття, вхід твій і вихід, у всякий час: чи ти сидиш, чи встаєш, чи спиш, і під час всякого іншого служіння. Бо сильна це зброя, і ніхто ніколи не зробить тобі жодної шкоди, якщо ти захищений Хрестом» (Преп. Єфрем Сірін).
Слава, Господи, Кресту Твоєму Честному! Будемо й ми вже від сьогодні намагатися з вірою, благоговінням і страхом Божим робити на собі це спасительне знамення правильно, а саме: спершу осінити себе хрестом, а потім віддати пристойний поклін Богові. Не так, як дехто, через власне недбальство, всупереч ученню Церкви, – одночасно і кланяються, і хрестяться. Також звернімо особливу увагу на те, щоб наше ісповідання Христа не обмежувалося тільки зовнішніми знаками, а щоб завжди супроводжувалося добрими почуттями в глибині нашої душі, нашого серця, щоб ми прославляли Христа не тільки тілесно, але й у наших душах, які є від Бога (1 Кор. 6, 20). Адже Хрест Господній тільки за згаданих умов (правильного його розуміння і користування) може бути всесильною і нездоланною зброєю супроти наших видимих і невидимих ворогів. Бо не сам по собі він має силу, а лише в поєднанні з живою вірою і за умови правильного та благоговійного вживання.
Святий Йоан Златоустий говорить: «Якщо ти з повною вірою, з сердечним налаштуванням зобразиш на собі Хрест Христа, то жоден з нечистих духів не зможе наблизитися до тебе, бо побачить цей меч, який його уразив, побачить цю зброю, яка нанесла йому смертельну рану».
Християнине, не соромся цього великого добра, щоб не посоромився тебе Христос, коли прийде у Своїй славі і коли це знамення з’явиться перед Ним ясніше від променів сонця. «Хто буде соромитися Мене й Моїх слів перед родом цим перелюбним і грішним, – сказав Господь, – того буде соромитися Син Чоловічий, коли прийде у Славі Отця свого зі святими Ангелами» (Мк. 8,38; Лк. 9, 26).
Необхідно ще згадати про корисну і побожну практику супроводжування хресним знаменням з малим поклоном наших молитов під час святих Богослужінь: Літургії, Вечірні-Утрені і інших, наприклад, молитов «Господи, помилуй», «Тобі, Господи», «Подай, Господи», «Пресвятая Богородице, спаси нас», «Святий ім’я рек моли Бога о нас» і т. п. Адже ними відповідаємо на виголос священика з вірою і надією, що ці наші прохання Господь вислухає задля заслуг Господа нашого Ісуса Христа, зокрема, Його хресної смерті. Так є у всіх помісних церквах візантійської традиції, до якої належить і наша Українська Церква.


ЧОМУ МИ ШАНУЄМО СВЯТІ ІКОНИ

Свята наша Мати, Христова Церква, заповідає нам не тільки мати і благоговійно зберігати, але і благочесно шанувати святі ікони нашого Спасителя Ісуса Христа, Його Пречистої Матері і інших Святих. Ми повинні їх вшановувати і їм поклонятися не як Богові, але як святим зображенням Христа Бога і Його святих Угодників. Ось визначення святого Сьомого Вселенського Собору: «Хто називає святі ікони ідолами – тому анафема, анафема, анафема!» Святі отці так говорять про святі ікони: «Пошана ікони звернена на первообрази, тобто на цього, кого вона зображає. Хто поклоняється образу, то поклоняється тому, хто на ньому зображений».
Приводять святого Стефана до нечестивого царя Льва Ісавра, який велить йому топтати ногами ікону Спасителя. Святий Стефан зажадав золоту монету із зображенням самого царя і спитав: «Чий це образ і напис?» Йому відповіли: «Звичайно, царський». Тоді святий плюнув на зображення і кинув його на землю та почав топтати ногами. Цар розлютився, все його оточення дуже обурилося, але святий чоловік сміливо промовив до них: «Ось яке ваше розуміння, безумні! Ви розгнівались на мене за те, що я потоптав образ вашого земного царя, який, помимо всього, є порохом і попелом! Чи ж не розгнівається на вас Цар царів і Господь, коли ви зневажаєте Його святий образ і образ Його Пречистої Матері? Чого не хочете для себе, то і іншим того не робіть!»
Ми з любов’ю зберігаємо і цілуємо зображення дорогих нам людей, наших рідних і друзів. Як же не цілувати нам святі ікони Ісуса Христа і святих Божих угодників? Святитель Золотоуст любив апостола Павла і мав його святу ікону в себе в келії. Старозавітній патріарх Яків любив свого сина Йосифа. З якою любов’ю споглядав він на його окровавлену одежу! Погляньте, як любляча дружина старанно береже портрет свого чоловіка, який від’їхав з дому в далекі краї. Вона з любов’ю поглядає на дороге для неї зображення і з ніжністю тулить його до свого серця. Ось так і улюблена невіста Христова, свята наша Мати Церква, пригадуючи собі дорогий образ Господа і Спасителя свого, який вознісся на Небо, шанує Його святу ікону і, споглядаючи на неї, підносить свій розум до Первообразу, говорячи з апостолом Павлом: «Виджу убо нині, яко зерцалом в гаданії, тогда же увиджу лицом к лицу». Так люблячий Господа християнин, будучи зодягнений в тіло, шукає єднання з улюбленим Господом через посередництво Його видимого зображення, і Господь, невидимо всюдисущий, бачить любов тієї людини і приходить Своєю благодаттю до її немочі. Через посередництво Своїх святих зображень Господь являє Свою благодать тому, хто любить Його, зцілюючи його недуги і показуючи інші знамення всемогучої Своєї сили.
Але дехто заперечує: «Заповідь Божа наказує: не сотвори собі кумира і всякої подоби!»
На це відповідаємо також запитанням: «А що таке кумир чи ідол?» Адже в цій заповіді ясно говориться, що це є подоба або зображення чогось такого, що є на небі або на землі, чи в водах або під землею – щось із створених речей, які погани почитали за бога. Отже ідол – це зображення неправдивого божества, а не істинного Господа Бога. Господь наказує: «Я є Господь Бог твій, не знай інших богів крім Мене, не твори собі зображень цих фальшивих богів, не поклоняйся перед ними і не служи їм». Так розумів заповідь Божу і апостол Павло. «Знаємо, – говорить він, – що ідол сам по собі – ніщо. Це значить, що ідол зображає собою таке божество, яке насправді зовсім не божество, а тому сам ідол не має жодного значення і він – ніщо». А свята Христова ікона зображає Самого Господа нашого істинного Бога, тому її не можна назвати ідолом і про неї не можна сказати, що вона – ніщо. Заповідь Божа забороняє робити такі зображення, яким люди поклонялися б як Богу, а ми святі ікони не почитаємо як Бога. Навпаки, святий Сьомий Вселенський Собор виголошує анафему на тих, хто боготворить святі ікони.
Ось наприклад. Цар говорить до свого підданого: «Я – твій цар, не знай інших царів крім мене, не придумуй собі неправдивого царя, ніякого зображення іншого царя не тримай в себе вдома, не шануй і не поклоняйся йому – знай мене одного». Зрозуміло, якщо б цей підданий вибрав собі іншого царя і почав би йому служити, зробив би собі його зображення і вшановував би це зображення, а своїм царем нехтував би, звичайно, він став би зрадником, достойним смертної кари. Ну, а якщо б цей підданий з любові до свого законного царя написав би його зображення задля честі і на пам’ять собі, якщо б він при цьому ще й зобразив його матір, рідних та близьких йому людей, і зберігав би ці зображення в відповідній пошані, однак не вшановуючи їх, як самого царя, то невже такий підданий був би винуватий перед своїм царем? І якщо б сам цар прийшов і побачив своє зображення у нього вдома, а також і зображення близьких йому людей, то невже він за це розгнівався б на нього? Напевно, навпаки: цареві було б дуже приємно від такої щирості і любові свого підданого. Це саме робимо і ми, вшановуючи святі ікони, і віримо, що Господь ласкаво прийме наше старання. Він бачить, що ми це робимо з любові до Нього і ми знаємо, що Господь не потерпить наруги над своєю святою іконою.
Нам кажуть: «Писання говорить: Бог є дух. Як його зображати?»
Відповідаємо словом Святого Євангелія: «І слово сталося тілом».
Кажуть: «Написано в Євангелії: Бога ніхто ніде не бачив».
Відповідь: « В цьому ж Євангелії Господь говорить: Доторкніться до мене і побачте».
І знову повторюю: ми і не думаємо зображати незбагненну суть Божества на іконах, а тільки Його пресвяту плоть.
Кажуть: «Можна поклонятись Богові і без ікони». Звичайно, що можна, і ми так робимо, коли з нами немає святої ікони. Адже можна живитися тільки самим хлібом. Для чого тоді ти шукаєш різноманітних харчів для себе?
Свята ікона допомагає нам підносити свій розум на небо і тому ми вважаємо за краще молитись перед святою іконою, ніж без неї. Святий Йоан Дамаскін говорить: «Якщо ти скажеш, що потрібно підноситись до Бога тільки думкою, розумом, то я скажу тобі: відкидай в такому разі всі видимі практики молитви, відкидай поклони, пахощі кадила, не вимовляй самих молитов...Чи може ти сам безтілесний, якщо нехтуєш всім видимим? А я – людина в тілі, і тому хочу мати видимі засоби в моєму спілкуванні з невидимим Богом і Його Святими…»
Але кажуть: «Ніде Бог не заповідав мати святі зображення». Неправда. А чим же таким було зображення Херувимів, яких за Божим велінням Мойсей поставив у скинії над Ковчегом Завіту? Такі ж Херувими були вишиті на завісі скинії Завіту. Отож хто сказав: „Не сотвори собі кумира”, – Той і повелів зробити зображення Херувимів. Невже свобода новоблагодатної Церкви більше обмежена в цьому відношенні, ніж старозавітня підзаконна Церква? До того ж, далеко не все записано у Святому Письмі, що заповідали Святі Апостоли. Багато дійшло до нас від них через святих Отців і вчителів Церкви, через Священне Передання. Це Святе Передання записали церковні учителі вже після Апостолів. Чому ти Святим Апостолам віриш, а тому, що говорять улюблені учні Апостолів, вірити не хочеш? Адже і Святе Письмо ти одержав не прямо із Апостольських рук, а через тих же апостольських переємників. При тому, ти віриш апостольським учням, що вони нічого не добавили від себе до апостольських писань. Чому не хочеш довіритися їм в тому, що вони усно передають тобі те, що самі чули від святих Апостолів?
Але скажуть: «В перші віки християнської віри не було святих ікон». І це неправда. Свята Церква з давніх часів почитає нерукотворний образ Спаса, який Сам Господь благоволив залишити як відбиток на обрусі Едеського князя Авгара. Також відомо зі Священного Передання, записаного Святим Йоаном Дамаскіном, що євангелист Лука написав декілька ікон Пресвятої Богородиці. Історик Євсевій пише, що кровоточива жінка, зцілена Христом Спасителем, поставила зображення Божественного Зцілителя. Святий Афанасій Олександрійський говорить, що Никодим, тайний учень Ісуса Христа, виготовив Його святу ікону, над якою потім знущалися жиди і від якої було багато чудесних знаків. Про святі ікони згадує ще Святий Діонісій Ареопагит, учень святого Апостола Павла. В древніх катакомбах, численних підземних переходах біля Риму, де ховалися християни в часи страшних гонінь, до нашого часу вціліли багато святих зображень і святих ікон. Все це свідчить про те, що святі ікони були шановані в Церкві за часів святих Апостолів.
Варто згадати ще й про святу жінку Вероніку, яка з милосердя і співчуття до страждучого Спасителя обтерла Його святе Обличчя з крові і поту, коли Він двигав тяжкий хрест дорогою на Голгофу. І тут Спаситель залишив їй дорогоцінну пам’ятку й дарунок – відбиток Свого святого Обличчя.
Туринська Плащаниця – це полотно, в якому перебувало загорнуте Пресвяте Тіло Господа нашого Ісуса Христа три дні у гробі. Спаситель воскрес із гробу, а плащаниця залишилася там. Апостоли і побожні люди забрали плащаницю із гробу, зберігали й переховували її. На цій плащаниці відбите святе Обличчя, руки й ноги Господа нашого Ісуса Христа, видно бичоване Тіло і численні рани. Ця плащаниця зберігається в місті Турині в Італії.
Отже, не може і не повинно бути жодного сумніву в тому, чи належить християнам почитати, шанувати, зберігати і молитися перед святими іконами. Часто Господь через святі ікони уділяє нам багато чудотворних знаків і ласк. Тільки на нашій українській землі як багато чудотворних ікон! Треба ще згадати про це, що в наші і давніші часи було дуже багато випадків по церквах і помешканнях християн чудесного відновлення святих ікон. А як багато тепер на нашій землі в Божих храмах і в приватних помешканнях мироточивих, сльозоточивих і навіть кровоточивих ікон, образів, статуй і хрестів. Це ще один доказ, що ікони і їх шанування – Богоугодна справа. Тож молімося і вшановуймо святі ікони Ісуса Христа, Матері Божої і святих Божих Угодників. Пам’ятаймо, що ікона – це вікно в небесне Царство.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:04 | Повідомлення # 17
ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ

Християнське подружжя – це добровільна, освячена Церквою і побудована на взаємній любові пожиттєва угода чоловіка і жінки, метою якої є Богом благословенне народжування і християнське виховання дітей, а також взаємне доповнювання і допомога одне одному у справі спасіння.
Подружжя установлене Творцем Господом Богом ще від початку світу. Бог, створивши на початку першого чоловіка, створив і жінку, його помічницю, і щоб вони, бувши двома, становили одне тіло (Бут. 2. 18). «І благословив їх Бог і сказав їм: плодіться та розмножуйтесь, і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі, і володійте над всім її творінням» (Бут. 1 .28).
Бачимо, отже, що подружжя не тільки до вподоби Богові, але й що воно займає важливе місце в Божих планах щодо долі світу і тому знаходиться під особливою опікою Його Провидіння.
Господь наш Ісус Христос своїм вченням про Богоустановлення і нерозривність подружжя надав йому ще більшого релігійно-морального значення, піднісши його до гідності одного з семи Таїнств своєї Церкви. Тому ті, хто вступає в подружній стан завжди повинні дивитися на нього, як на священне, Богоугодне діло, поєднане з високими обов’язками не тільки стосовно одне одного, але і стосовно Господа Бога. З огляду на це ті, що вступають в подружній стан, повинні сповнитися благоговійними почуттями відданості Господу Богу і сердечно молити Його подати їм Своє Батьківське небесне благословення і всесильну допомогу на прийдешнє багатозначне і многотрудне життя.
В Старому Завіті, через жорстокосердість юдеїв, розлучення практикувалось з будь-якої причини. В Новому Завіті розлучення допускається лише за наявності подружньої зради (Мт.19.8-9). Тому сторона, яка провинилася, позбувається права вдруге одружуватися.
В християнстві подружжя є тайною єднання двох душ за зразком духовно-благодатного єднання Христа з Церквою. Тому християнське подружжя єдине (один чоловік і одна жінка), нерозривне і святе.
В християнському подружжі любов двох людей підноситься так, що вона стає свідомо душевним, або навіть духовним потягом, і одержує на це Боже благословення. Свої високі обов’язки християнські подруги можуть виконувати тільки з допомогою Божої благодаті, яка їм подається в св. Таїнстві подружжя і тільки після Чину Вінчання подружжя входить у свої права і обов’язки.
Вороги Бога і Христової Церкви, знаючи про велике значення і завдання християнського подружжя, робили і роблять все можливе, аби розхитати його в основі, щоб спотворити і зруйнувати його. Спотворивши і зруйнувавши християнське подружжя, вони руйнують християнське суспільство і Христову Церкву. Особливо великої шкоди вороги християнства завдали подружжю в наші часи. Пропагуючи статеву розбещеність серед підлітків і молоді, вони роблять їх нездатними створити нормальну, повноцінну християнську сім’ю, яка би базувалась на твердій основі християнської віри і благочестя. Через телебачення і друковані засоби інформації спотворюється правильне поняття про подружжя і його завдання. В його основу кладуть не обов’язки християнського подружжя, а жадобу статевих задоволень і приємностей. Такий підхід до подружжя є не християнський, а поганський, безбожний. І тому в нинішніх багатьох подружжях мають місце явища розгнузданості, вседозволеності, щоразу нових, неприродних способів відбування інтимних стосунків, і так відбувається осквернення подружнього ложа і множаться подружні гріхи, про уникнення від яких молиться Церква під час Чину Вінчання «ложе їх нескверноє соблюди». Звідси суцільні подружні зради, розлучення, аборти і багато іншого негативного.
Перед одруженням двох християн наречений і наречена, за давньою християнською практикою, повинні говіти, сповідатися, а в день вінчання з благоговінням причащатися Святих Таїн Тіла і Крові Христових.
З християнської точки зору, подружжя має досягнути потрійної мети.
Перша мета – це в любові повна і нероздільна взаємна відданість і спілкування чоловіка і жінки: «недобре бути чоловікові самому»(Бут.2.18) і «покине чоловік батька свого і матір і пристане до своєї жінки, і будуть двоє одним тілом» (Мт.19.5).
На думку св. Кипріяна: муж і жінка одержують повноту і цілісність свого буття в духовно-моральному і фізичному єднанні та взаємному доповнюванні одного особистістю іншого. А досягається в подружжі, коли чоловік і жінка дійсно стають одною нероздільною особистістю і знаходять одне в одному взаємну підтримку та доповнення. І так спасаються разом зі своїми дітьми, яких Бог їм дає.
Друга мета подружжя, на яку вказує Священне Писання, св. Отці і Церква в своїх молитвах Чину Вінчання – це народжування і християнське виховання дітей. Подружжя може називатися християнським, згідно з вченням св. Григорія Богослова, тільки тоді, коли в його основі лежить бажання залишити після себе стільки дітей, скільки Господь Бог дасть їм тому, що таким чином поповнюється Христова Церква і множиться число Божих угодників. З християнської точки зору, подружжя не може базуватися на самому лише прагненні задоволення тілесних похотей.
Давні християни вели дуже стриманий спосіб подружнього життя. Так само мають поводити себе і сучасні християнські подружжя. Головною метою їхнього життя повинно бути прагнення жити в Божій благодаті, в злуці з Христом і осягнення вічного спасіння. Вони повинні стримуватися від подружніх інтимних стосунків в неділі, великі Свята, середи, п’ятниці, з вечора попереднього дня і в багатоденні пости, а також в дні духовної радості. Багато-хто з давніх християнських подруж, привівши на світ дітей, жили у повній стриманості до кінця життя, інші, народивши дітей, виховавши їх по-християнськи, ішли в монастирі. Деякі з них, вступивши в подружжя, з вищих мотивів і міркувань, жили в дівстві. Бажано, щоб і нинішні християнські подружжя з любові до побожного життя, наслідували приклад давніх християнських подруж.
Належить стримуватися від інтимних стосунків також тоді, коли цього вимагає закон людської природи (місячні, вагітність, годування дитини грудьми). Порушення моральних і фізичних законів у подружжі тягне за собою кару на самих порушників і негативно впливає на їхнє потомство. Від нестриманості батьків у дні, коли треба було стримуватися, діти народжуються слабкі, схильні до різних хвороб, а також, в якійсь мірі, на їхніх характерах відображається негативна поведінка батьків.
Священне Писання і св. Отці Церкви вказують на ще одну – третю мету подружжя – захорона християн від блудодійства-розпусти і збереження святої чистоти. Св. Йоан Золотоустий каже: «Подружжя встановлене також для того, щоб ми, тобто християни, не розпустували, не блудодіяли, але щоб були тверезими і чистими.» А св. Апостол Павло каже: «... щоб уникнути блудодійства-розпусти, кожний хай має свою жінку і кожна жінка хай має свого мужа» (1Кор. 7.2). «Добре бути не жонатим (не заміжньою) для цілковитого неподільного служіння Господу, але якщо не можуть стримуватися, хай вступають в подружжя, бо ліпше є женитися (заміж виходити) ніж розпалюватися і падати в гріх блудодійства-розпусти» (1Кор.7.7-9).
В християн є недопустимою така практика, яку пропагують тепер по телебаченню, у фільмах, безсоромних газетах і журналах, а саме: задовольняти статеві пожадливості ще до церковного Вінчання. Та і взагалі, задоволення статевих похотей сьогодні представляється, як велика і чи не найбільша вартість. Це прямо суперечить всім християнським законам, традиціям і звичаям. Християнин чи в юному віці, чи в зрілому, чи в похилому – завжди зобов’язаний підкоряти плоть духові. Християни на всіх ділянках практичного життя керуються Христовим Євангелієм і вченням Христової Церкви. У християн існує засада: «В незайманості (в дівстві) до Вінчання – у вірності до смерті!»
Треба ще згадати про явище бездітності, чи малодітності в нинішніх подружжях. Часто можна почути таке: «Не можемо собі дозволити більшу кількість дітей, бо бачите яка біда? Неможливо дітей виховати і вигодувати.» Такими і подібними словами люди, які не мають поняття про християнський спосіб життя, викручуються і намагаються виправдати свою бездітність і малодітність. Вони не знають, що сказав св. Апостол Павло: « Жінка спасеться народжуванням дітей» (1.Тим.2.15.) Вони не хочуть знати, що наші предки, причому не дуже далекі, жили в набагато гірших умовах, скажімо за панщини, кріпацтва чи комунізму, але боячись Бога і гріха, дітей народжували стільки, скільки Господь Бог їм давав.
Вони стануть на Страшному Суді Божому і скажуть: «Господи, це ми і діти, яких Ти нам дав. Хоч нам було важко, але ми, боячись гріха, народили і виховали для Тебе всіх оцих, яких Ти нам дав! І Ти нас не залишав самих в нашому скрутному становищі, а допомагав нам. Дякуємо Тобі!»
Певно, що тоді діти не ходили в модному одязі і взутті, і ще – добрих речей не викидали, бо то вже не модне. Тоді не керувалися модою, й іншими нехристиянськими вартостями, а Божим законом, Христовим Євангелієм. Тоді діти були скромними, смиренними, слухняними, побожними. Словом, Господь Бог задля багатодітності благословив і батьків, і дітей. Недаремно казали: «Де дочок сім, там доля всім, а де одна – долі нема.»
Свідченням того, що не в бідності причина малодітності, а в тому, що люди відступили від закону Божого, маємо сумний приклад у Франції, Німеччині і інших розвинутих країнах. Люди «плавають» у добрі, але дітей не мають. Ці народи помалу вимирають, приймають емігрантів з бідних країн, особливо з Африки, бо нема кому в них працювати. Чим все це може закінчиться, можна здогадатися. А чому так, чи може з бідності? Ні! А тому, що ці народи вже давно зійшли з християнсько-євангельської дороги життя і пішли «широкою дорогою» життя на дочасну і вічну загибель.
А в нас? Ми також зустрічаємо багачів, які не можуть сказати, що не мають за що дітей вигодувати і виховати. Вони зі своїм достатком цілком могли б собі дозволити і десятеро дітей, а мають тільки одного, або двох. Отже, причина не в бідності, а в безвір’ї, у відступництві від Христа і Його науки, в спотворенні понять про завдання і обов’язки подружжя.
У гірських районах західних областей України ще і тепер, не дивлячись на матеріальні нестатки, люди мають багато дітей, бо там ще збереглася в практичному житті християнська віра і страх Божий, страх перед гріхом. І Господь Бог нікого з них не залишає, а благословляє і батьків, і дітей. Отже, варто нинішнім молодим подружжям над цими справами замислитись і подумати чоловікові і жінці: « А що ми відповімо на Страшному Божому Суді як Він нас спитає, де ті діти, яких Я вам давав?! Чому ви даремно, безплідно, грішно, злочинно прожили ваші молоді роки подружжя?!» Адже відповідь на зразок: «Господи, бо ми хотіли жити для себе, для наших приємностей, задоволень і розкоші, ми хотіли із подружнього життя збирати самі приємності, а обов’язків уникали, ми жили так, як «всі люди», ми керувалися модою, телебаченням і т.п.» заслуговує на слова: «Ідіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його!» (М.25.41).
Дорогий муже і жінко, ще поки живете і є на то час, народжуйте дітей і виховуйте їх на добрих християн, бо це головна мета подружжя. І Господь Бог простить вам ваші дотеперішні подружні гріхи і поблагословить вас. Ви, що ваш час народжувати дітей вже минув, благайте в Бога прощення, хоч втраченого вже не повернути, але ви ще через щире, глибоке і слізне покаяння можете Бога перепросити і спасти свої душі.
Дорогі майбутні подруги, поважно ставтеся до вашого майбутнього одруження. Пам’ятайте, що це зв’язок до кінця життя одного із вас, розлучення у християн нема і не може бути. Подружжя несе вам не самі лише приємності і задоволення, але й великі і важливі обов’язки перед Богом, самими вами, вашими дітьми, перед Христовою Церквою, своїм народом і нашою Державою.
Треба сказати ще про одне, а саме: про значення дівственної чистоти у наречених. Не можна, недопустимо такий важливий етап життя, як життя в подружжі з його обов’язками, завданнями, труднощами, проблемами починати з тяжких гріхів. Як можете сподіватись на Божу поміч і благословення Його на такому відповідальному етапі життя, наперед тяжко зневажаючи Його? Збереження св. дівства до Вінчання і побожне християнське життя наречених є передумовою щасливого життя в подружжі і Божого благословення на християнських подругів та їхніх дітей.
В нинішніх часах поширюються різні хвороби, серед них багато невиліковних, таких як СНІД і чимало інших. Декотрі з них з’явилися тепер чи рашіне, інші – нові, але всі вони є наслідком невпорядкованого статевого життя. Дуже багато говориться про боротьбу з цими хворобами, про різні засоби проти них, але чомусь майже не говориться про головне – усунення причини їх появи. А треба не багато говорити, а тільки так: невинність, тобто цілковита статева недоторканість до Вінчання, і вірність – до смерті.
Треба усунути з телебачення безсоромні фільми, треба ліквідувати безсоромні газети, журнали і книжки, щоб молоді люди і діти цієї гидоти не дивились і не читали. Але оскільки нам неможливо усунути з телебачення гидкі фільми і передачі, ми не маємо можливості заборонити друкувати і розповсюджувати безсоромну літературу, то що залишається християнам? Нам залишається це все ігнорувати. Художні фільми і інші безсоромні передачі по телебаченню не дивитися, просто вимикати телевізор. Безсоромні книжки, журнали, газети тощо не читати, а де лиш можливо, такі гидкі речі спалювати і таким способом хоч у якійсь мірі ми захистимо себе, дітей і молодь від духовної отрути, омертвіння, нечистоти і вічної погибелі, а молодим нареченим легше буде зберегти невинність.
На нас будуть «пальцем показувати», насміхатися, обмовляти, як колись християн називати: «ці люди не з цього світу». Якщо так будуть з нами поводитись духовні мерці – «Радійте і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах!»
Отже ми, християни похилого віку, і середнього, і молоді, і наречені, і зовсім юні, маємо способом життя відрізнятися від нехрещених чи охрещених поган, інакше не ввійдемо в Царство небесне.
Хай Господь Бог простить нам наші гріхи, всіх нас благословить і допоможе бути витривалими в добрій вірі і побожності до кінця. «Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витримає до кінця, той спасеться» (Мт.10.22).
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:06 | Повідомлення # 18
ОСНОВА ПОДРУЖНЬОГО ЩАСТЯ

Ще сто років тому немислимим було в нас так відкрито на цю тему говорити, а тим більше писати. Підручники для семінаристів про Супружество і Тайну сповіді, коли вже йшлося про нюанси, різні випадки і таке інше, які торкалися теми статевості, – писалися латинською мовою, щоб невинні чисті християнські душі з мирян не осквернилися, коли їм попаде це до рук. На жаль, ці часи страху перед гріхом минулися і на наше суспільство обрушилася «сексуальна революція». Через засоби масової інформації: кінофільми, телебачення, пресу тощо на нашу молодь і підлітків вилився і не перестає могутнім брудним потоком литися моральний бруд, який зіпсував і продовжує псувати християнську свідомість, мислення і спосіб життя в нашому християнському народі, а особливо в молоді. Наше колись християнське суспільство внаслідок цього скотилося в моральну безодню, з якої, здається, і не думає вибиратися. Що лишається робити святій Христовій Церкві і її пастирям в такій ситуації? Чи робити вигляд, що нічого такого страшного не відбувається, все гаразд, і надалі займатися питаннями другорядними: соціальної справедливості, будування тієї чи іншої після розвалу імперії держави, відбудовуванням і розбудовою видимих структур Церкви, масштабним її розширенням на чимраз більшій видимій території тощо, чи, може, відбудовою духовності, рятуванням людських душ від вічної погибелі, дбанням про духовне зростання кожної християнської душі, рятуванням з моральної безодні і будуванням Небесного Царства? Господь наш Ісус Христос в цій ситуації навчає нас так: «І це треба робити, і тамтого не залишати» (Мт. 23, 23).
Вже неможливо або не доцільно збувати мовчанкою проблеми статевості, бо за цей час ворог Божий і людський – диявол – зі своїми слугами прорвав греблю, і маса моральної нечистоти залила людей в постхристиянських європейських країнах і на американському континенті. В цих країнах спостерігається цілковите вигасання істинного християнства. Дійшло до того, що навіть в школах проводять так зване статеве виховання (читай: розтління підлітків і молоді). Свята Христова Церква в нинішніх часах у даній ситуації змушена говорити і писати про ці речі відкрито для того, щоб потрактувати ці питання з християнської точки зору та одних захистити, інших рятувати від морального зіпсуття і допомогти в сучасному розбещеному світі осягнути дочасне щастя і вічне спасіння.
В людей різні характери, різні смаки і неоднакові потреби. Але є в житті щось таке, чого потребує кожна людина. Це – любов. Св. Йоан Богослов каже: „Бог – є любов” (І Ін. 4,8 і 16). Отже джерелом любові є Господь Бог. Любов є глибоким прагненням певної особи до божественного і життя в божественному, або переживанням божественного в собі, перебуванням в ньому. Любов – це потяг до божественного і здійснення цього потягу. Виявом істинної любові є прагнення жити в Бозі і для Бога, стати причасником його благодатних дарів.
Святий Апостол Павло любов так характеризує: «Любов довго терпить, любов милосердиться, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить в усе, сподівається всього, усе терпить. Любов перебуває завжди (не вигасає)» (І Кор. 13, 4-7).
У зв’язку з глибинним змістом любові вона має декілька віддітінків й імен:
 Агапе – з грецька перекладається, як „мати свою радість у чомусь”, „турбота, піклування”. Так позначається любов у книгах Нового Завіту. Християнська любов „агапе” – це любов всеобіймаюча, жертовна, абсолютна.
 Філія – з грецька перекладається як „дружба”, „дружні стосунки”, „прив’язаність”. Це природна схильність, афект з відтінком мимовільності, дружнє відношення, душевна близькість.
 Ерос – з грецького перекладається як „кохання”, від грецького „Еротіка” – „любовні начала”, „почуттєвість”, „хтивість”, „підвищений інтерес до статевих справ”. Це пристрасть, ревнісне бажання, потяг. Відповідно цим терміном позначають любов суто чуттєву, (а інколи просто недостойну), чуттєво-статеву пристрасть. Це поняття дуже далеке від цієї любови про яку говорить Священне Писання.
 Сторге – з грецька перекладається, як „любов-прив’язність”, „ніжність”. Це не пристрасне і бурхливе, а спокійне безперервне почуття, і належить до органічного, родового, сталого зв’язку. Такою є ніжна і спокійна любов батьків до дітей, громадянина до Батьківщини і т.п. Це почуття що природно виникає до осіб з якими існують родові стосунки.
 Пафос – з грецька перекладається, як „сильне бажання”, „прагнення”, „пристрасть”, „похіть”. Це слово саме по собі немає моральної характеристики. Воно з’являється лише тоді, коли визначається на який саме предмет спрямовується це прагнення. Тому „пафос” може вживатися і в позитивному і в негативному значенні.
Окресливши основних п’ять ознак любові можна їх умовно розділити на дві основні підгрупи: „агапе” і „ерос”.
Християнську чесноту любові „агапе” ми всі зобов’язані з Божою допомогою собі придбати і нею жити між рідними, близькими, знайомими навіть з ворогами і незнайомими. Це буде виконання Божої заповіді: „Люби ближнього свого як себе самого”. Це стосується всіх людей навіть ворогів.
Другий вид любові «ерос» в християн дозволений тільки між законними чоловіком і жінкою після церковного чину Вінчання, бо тільки тоді законне подружжя входить у свої права та обов’язки. Молоді християни протилежної статі любовні почуття повинні контролювати розумом, просвіченим християнською вірою, і не давати їм переходити у фазу «еросу».
На жаль, в наші часи засобами масової інформації: через фільми, «передові» школи, споживчу продукцію і інше любов рекламується як задоволення тілесної похоті. Сучасні, особливо – молоді люди іншої любові окрім «еросу» не знають. Тому не дивують підсумки соціологічних досліджень, які показали, що молоді люди вважають за нормальне мати багато «партнерів» до подружжя. Так думають з опитаних 64% юнаків і 54% дівчат; і не вважають нічим поганим втрату дівчиною невинності до п’ятнадцятого року життя. Така реальність. Але ж не будьмо безумними маріонетками ЗМІ і поміркуймо: чи правильним є такий стан справ?
Прихильники «вільного сексу» до подружжя зазвичай говорять: «Статевий потяг закладено в нас природою і придушувати його – це протиприродно».
З тим, що статевий інстинкт – природний, ніхто не буде сперечатися. Однак безперечним є й інше: зрілість характеру людини визначається тим, якою мірою вона контролює власні потяги. Саме тим ми і відрізняємося від тварин.
Але тут виникає питання: для чого мучити себе контролем власних статевих потягів? Чи не легше їх заспокоювати? Відповідь на це питання може походити з двох точок світосприймання. Якщо ти, як дарвіністи, вважаєш, що походиш від мавпи, то питання контролю над своїми інстинктами – без сенсу, бо закони писані не для тварин. Тобто нащадок звірини і живе по-звірячому. Але якщо ти віриш, що тебе створив Бог, тоді питання про контроль своїх бажань має найповніший сенс, тому що цей контроль дає нам можливість бути подібними до Бога і віддзеркалювати в собі Його якості, тобто образ Божий: безсмертя, свободу волі, розум, бути собою… Цим Творець вшанував, на відміну від тварин, людину і підніс її на високий п’єдестал царя над всім Своїм творінням та покликав до спілкування з Собою. Якщо своїх бажань не контролювати, то людина швидко розбещується. Вона з подібної до Бога вільної, призначеної до творчої праці людини перетворюється в двоноге біоєство, яке не достойне зватися людиною, і живе тільки біопроцесами (їсть, п’є, спить і т. п.), не здібне до сприйняття Бога і спілкування з Ним у Вічності. Так, ми вільні, але при такій потужній рекламі звіриного способу життя залишитися людиною нелегко. Звичайно, ми можемо відмовитися від високого покликання бути Божим образом, але тоді доведеться відповісти за те, чому ми відкинули Божу волю щодо себе і дозволили дияволові понизити нас (звести до рівня тварин) і цим зневажити Бога в нашій душі.
Ось чому так важливо контролювати свої бажання, особливо низькі, і не дати їм запанувати над собою. Адже будь-який потяг може перетворити природну потребу в некеровану пристрасть і цілком підкорити собі людину, її поведінку і мислення. Якщо ми дозволяємо собі нескромно розглядати осіб протилежної статі, затруюємо свою уяву еротичним паскудством, читаємо книжки, дивимось фільми подібного змісту, захоплюємося порнографією, то ми цим розпалюємо в собі дуже сильну похіть, і тоді думаємо тільки про це та дивимося на людей тільки з тієї точки зору.
Життєвий досвід показує, що молоді люди, захоплюючись вище переліченими «заняттями», які звикли до егоїстичного способу життя на своє задоволення, до флірту і безпорядочних інтимних стосунків, через власну розбещеність ніколи не будуть вірними в подружжі і не зможуть створити міцної сім’ї. А даремно розтринькані на випадкових «партнерів» душевні сили вже не зможуть бути вповні вилиті на свого подруга. Це приведе до «вицвілих», сірих стосунків в подружжі, які, в свою чергу, обернуть сімейне життя в «нудний тягар» зі всіма наслідками. Адже кожна неупереджена людина розуміє, що перегляд фільмів, в яких нав’язливо показують, як чоловік зраджує жінці, а жінка має на стороні любовника, зовсім не сприяє вихованню в людях вірності і жертовної любові – цієї основи сімейного щастя. І хто може встояти, коли це беззаконня подається барвисто, під музику, в романтичному вигляді, як щось позитивне.
Божий Закон вчить проганяти нечисті бажання, щоб не розпалювати в собі похіть і зберегти себе в чистоті до Вінчання. І не треба сприймати церковні вимоги, як похмуре зведення-перелік заборон на «красиве і приємне» життя. Адже Господь не забороняє нам тішитися життям, а тільки захищає від передподружнього беззаконня, яке може зруйнувати сімейне щастя. І ті, хто легковажить Божі Заповіді, самі себе прирікають на подружню зраду, руйнування сім’ї, страждання, пияцтво «з горя», самітність, а своїх дітей – на сирітство і скалічені долі. Якщо не послухаєш голосу Церкви, не навчишся в неї техніки життєвої безпеки – постраждаєш. І тільки, на жаль, тоді правдиво оціниш шкоду від телевізійних «невинних» розваг і інших соблазнів, які сформували твій внутрішній світ і погляди на життя та підготували тебе до такого життєвого краху.
Наступна теза: статева стриманість шкодить здоров’ю і раніше чи пізніше обернеться неврозами…
Чи ви чули, щоб хто-небудь помер від статевої стриманості, як вмирають від голоду і спраги? Навпаки, відомі приклади, коли ціломудренне життя звільняло духовну й інтелектуальну енергію в людей, які направляли її на добро іншим. Адже, якщо стриманість була б такою «смертельною», то чоловічі і жіночі монастирі не існували б кілька тисяч років. І якщо монашествуючі дотримуються чистоти все життя, то невже молоді люди не можуть зберегти себе в незайманості лише до Вінчання. Що стосується «шкоди для здоров’я» від статевої стриманості (на що звичайно посилаються прихильники доподружніх стосунків), то це найнебезпечніша брехня, яка насаджується молоді статевонестриманими людьми і тими, хто не бридиться заробляти гроші, торгуючи вседозволеністю. І ще про «шкоду» від стриманості. Молоді жінки, вступивши в подружжя і вирішивши народжувати, довший час не можуть виносити дитину. Їхній організм через аборти, вживання «протизаплідних» засобів і безвідповідальне статеве життя розладнаний. Тому і трапляється кілька викиднів перше ніж вагітність закінчиться пологами. А 30% подруж залишаються на все життя безплідними. Отож статева стриманість не пошкодить, а збереже ваше здоров’я. Добровільне і свідоме обмеження ніколи не приводить до неврозів, або інших психологічних комплексів. Можна подумати, що заражені СНІДом неврозів не мають!!!
Кілька слів про «протизаплідні» засоби – спіралі, уколи, таблетки. Медики добре знають, що спіраль не перешкоджає прониканню чоловічого насіння в маточні труби з наступним заплідненням яйцеклітини, і що її призначення не протизаплідне, а абортивне. Вона не дозволяє зародкові імплантуватися в матку для подальшого розвитку. Якщо, борючись за життя, зародкові і вдасться попасти в матку, тоді спіраль перешкоджає плодові прикріпитися до її стінки. Оскільки спіраль – стороннє тіло, то вона викликає запалення слизової оболонки матки. Тому, як і при «протизаплідних» таблетках та уколах, не виділяється необхідний для живлення плоду глікоген і плід умирає найчастіше від голоду, маючи приблизно дев’ять днів. Таблетка, укол або спіраль вбивають дитя найчастіше в цей час. Жінка думає, що крововитік – це показник місячного очищення, але насправді, в більшості випадків, – це витікають рештки її ненародженої дитини. А також треба знати, що СНІД розповсюджується помимо презервативів. Оскільки гума, з якої вони виготовлені, має мікропори розміром від 5 до 50 мікрон, а розмір вірусу СНІДу – менше 1 мікрона!!! До речі, спіралі, так звані протизаплідні таблетки і уколи, а також презервативи та інше вважаються страшною огидою в Божих очах, недопустимі для християн і на сповіді обов’язково треба з цього каятися. І ще. Якщо після медичної консультації вам скажуть, що плід розвивається погано і треба робити аборт – не поспішайте! На цей гріх вас можуть штовхати деякі недобросовісні медики, які немало наживаються здійсненням абортів. Обов’язково ще проконсультуйтеся в знайомого і віруючого лікаря, а також і в духовного отця.
Ще одна фальшива теза: «Досвід інтимних стосунків до Вінчання допомагає уникнути помилок у виборі подруга і досягнути гармонії в подружжі». Можна почути і таке: «Я не згідний із стриманням до Вінчання, але і не прихильник розпусти. Однак якщо людина все пізнає лише в першу пошлюбну ніч, то це стає причиною численних поламаних доль, подібно, як і безвідповідальне статеве життя. Треба дотримуватися «золотої середини». Необхідно сказати, що «золотої середини» в статевому житті до Вінчання не може бути, як не може бути «золотої середини» в злодійстві і прийманні наркотиків. Є дві крайності, з яких одна – правильна. Психологи твердять, що перший досвід інтимного зближення двох людей має унікальну вартість – такої миті в них не буде більше ніколи. Особливо це важливо для жінки. В цей момент двоє закоханих дарують себе одне одному, цілком відкриваються. Якщо в когось з них вже колись був статевий досвід, то він позбавляє цю подію її високого значення.
Статеві стосунки до Вінчання – це стосунки, позбавлені обов’язків одне перед одним. Тому так звані пробні подружжя виявилися слабкими і нестабільними. Статистика говорить, що пари, які мали близькі стосунки до Вінчання, розводяться вдвічі частіше. Це дані за п’ятдесятилітній період. Крім цього, в чоловіка, який мав безпорядочні зв’язки до подружжя, неминуче вигасає пошана до жінки як такої і він мимоволі буде її вважати знаряддям насолоди. Дошлюбні зв’язки стають основою для порівнянь, підозрінь і взаємного недовір’я. Тому в такій сім’ї неминучі руйнівні конфлікти. А поняття «сексуальна невідповідність» – просто лукаве оправдування для тих, які не вміють любити. Любов – це здібність жити одне для одного, жертвувати собою, шанувати, розуміти, бути безкорисним… А якщо цього всього немає, то інтимні стосунки і сексуальний «досвід» не є гарантією добрих відносин у подружжі.
Але ще більш шкідливі дошлюбні стосунки для майбутнього потомства. На жаль, не всі знають, що саме від дівственної чистоти залежить якими будуть ваші діти… В наш час зв'язок дівственності з якістю потомства довели генетики, які відкрили явище телегонії (від «теле» – далеко і «гоні» – родження). Воно полягає у тому, що вирішальний вплив на потомство жінки має перший в її житті мужчина. Саме він закладає генофонд потомства кожної жінки. Цей, що порушив дівство жінки і не оженився з нею все одно стає немовби генним батьком всіх майбутніх її дітей. Чи повинні про це знати сучасні дівчата, які відважуються до подружжя на статеве життя? Безперечно, повинні!
Приблизно 150 років тому кіннозаводчики, які виводили нові породи коней, щоб підвищити їхню витривалість, схрестили коня із зеброю. Досліди виявилися невдалими, і їх припинили, вважаючи справу закінченою. Однак через декілька років кобили, які побували на дослідах, почали від породистих жеребців народжувати смугастих лошат!.. Приголомшений науковий світ назвав це явище телегонією. Досліди з іншими тваринами, проведені сучасниками Ч. Дарвіна професором Флінтом, Феліксом Ладантеком і іншими вченими, підтвердили цей феномен. Ф. Ладантек написав книжку «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (М. – 1889р.), у якій в розділі «Телегонія, або вплив першого самця» описав про ці досліди. Тільки досвідчені собаководи не здивувалися, тому що віддавна знали: якщо хоча б раз породиста самиця зв’яжеться із самцем-дворнягою, то від неї нема чого очікувати породистого потомства. Голубоводи також про це знають: якщо непородистий голуб «потоптав» породисту голубку – її вбивають, бо навіть від «найелітнішого» подруга в неї чистого потомства не буде (то пір’я в хвості не таке, то колір дзьоба не такий…). Отже з тваринами зрозуміло, а як у людей?! Вченими проводились фізіологічні, антропологічні, соціологічні досліди, які підтвердили, що ефект телегонії навіть ще в яскравішій формі поширюється і на людей. Ось тут і опустилася завіса таємничості. Відкриття телегонії відразу було заховано від людей, бо це закривало дорогу до різних «сексуальних революцій», а це не входило у плани ворога людського роду диявола і його слуг. Навіть в енциклопедію було внесено вигідну фразу, що немовби «результати доказів» явища телегонії не підтвердили і що рахуватися з нею – це не поважати себе і свої бажання. Більшість противників визнання телегонії – люди зацікавлені, бо якщо це явище будуть вивчати діти з шкільної лавки, то індустрія порнографії потерпить суттєві збитки. Тому для них вигідніше, якщо наші діти будуть вивчати в школі програму «Планування сім’ї» (читай – руйнування сім’ї), яка сприяє розтлінню майбутнього покоління, а як результат – збагачення нечесних підприємців.
Однак сучасною наукою ще раз було підтверджене явище телегонії. В 1985 році науковий співробітник Інституту фізико-технічних проблем АН СРСР Петро Гаряєв виявив дивний ефект. Він працював з препаратом молекул спадковості – ДНК, використовуючи метод лазерної спектроскопії. Суть його в тому, що лазерні фотони, проходячи через розчин ДНК «записують» інформацію їх властивостей – розмір, масу, можливість змішуватися з водою і т. п. Ці характеристики відображаються на дисплеї у вигляді спектрів. І ось вчений якось, знявши декілька спектрів, витягнув пробірку з ДНК, з приладу і через неуважність вставив туди іншу, але порожню. Він захотів її замінити, але, поглянувши на дисплей, був вражений. Спектри порожньої пробірки були дуже подібні на ті, що перед тим знімалися з розчину ДНК. Він думав, що на пробірці залишилися сліди ДНК, і замінив її на ідеально чисту. Такий самий результат. Колега налякався і подумав, що Петро Гаряєв зіпсував спектрометр, і вимкнув його. Досліди поновили тільки в 1993 році в Інституті високих температур РАН. Вчені старанно протирали кюветний відділ і навіть продували його чистим азотом. Результат такий же. Подальші експерименти не залишали ніяких сумнівів: після видалення ДНК в приладі залишається якийсь фантом (невидимий, нематеріальний слід) молекул ДНК, який взаємодіє з променем лазера. Аналогічний ефект в 1990 році виявили відомі американські дослідники Алісон і Пекора. Отже кожний мужчина, який має фізичну близькість з жінкою, залишає в ній свій хвильовий «автограф» на все життя. Він немов підписується на її генетичному коді і цей «підпис» вже нічим не стерти. Ця хвильова програма потім буде формувати душу і тіло майбутніх дітей. Ну, а як мається справа після всього того з все-таки подібністю дітей і батьків? А це так, як в голубів: то пір’я в хвості не таке, то дзьоб, то в характері незнані для батьків дивовижності. Відомо, що навіть через декілька років внаслідок статевих стосунків з приїжджими гастролерами на міжнародних фестивалях і спортивних олімпіадах жінки вже від своїх генетично здорових білих чоловіків народжували дітей – «ні в матір, ні в вітця, а в заїжджого (чорного) молодця». Відомі навіть випадки, коли за гріхи матері розплачувалася дочка, яка народжувала дитину негроїдного типу, а сама жодного разу не бачила негра. Причиною появи таких «молодців» була генетична мутація хромосомного ланцюжка. Статевий незаконний стосунок, який відбувся багато років тому, став причиною сімейних трагедій для багатьох.
У легковажних дівчат найчастіше перший «статевий партнер» буває з числа тих, хто веде аморальний спосіб життя, з психічно нестійкими рисами характеру. Що тут приховувати, «дівчата – дошлюбні жінки», особливо з когорти численних повій, часто дарують своїм «законним улюбленим» приховані плоди дошлюбних статевих стосунків – наркоманів, токсикоманів, гомосексуалістів і біснуватих дітей. Батько бачить в своїх дітях не себе, а колишній «привіт» своєї улюбленої від якогось виродка.
До цих пір ми розглядали зовнішні, тобто тілесні ознаки батька, а чи передаються його душевні якості? Так. І це в телегонії найнебезпечніший і гостро значимий фактор. Навіть душевні враження матері, її емоції можуть призвести до мутації генів. Адже душа впливає на тіло, і враження матері передаються зачатому в ній дитятку. Якщо мати про когось дуже думає під час вагітності – це обов’язково відіб’ється на дітях і вони народяться подібними до того, кого вона вперше полюбила, тому що це почуття дуже сильне і незабутнє. Воно виникає навіть за відсутності фізичної близькості – наші предки знали про це і тому колись дівчат до замужества тримали вдома. Крім того, вони були переконані, що від гулящої дівчини не може бути доброго потомства, і морально упавшу дівчину вважали зіпсутою, не гідною замужества. І тому майже всі релігії говорять про необхідність збереження дівства до подружжя – Вінчання. У всіх народів повій зневажали, шмагали при ганебному стовпі, а деколи каменували, або спалювали. Ці суворі заходи можна назвати інстинктом самозбереження народу і нації, а не релігійним ханжеством, як це називають ті, хто хоче жити за інстинктами, а не по совісті.
Ось ще «аргумент» прихильників «вільної любові»: «Секс створює атмосферу довір’я». Неправда! Довірочні відносини будуються на повній відданості, чесності, любові і відповідальності. Часто дівчата, не знаючи психології зіпсованих мужчин, жорстоко бувають обдурені, потрапивши в принадні словесні сіті «полум’яних признань і обіцянок». А після інтимної близькості пожинають достойні плоди своєї глупої легковажності. А ось і гірке зізнання: «Одного разу мене використали і цього досить. Мужчини дивляться на нас як на вживані автомобілі, на яких можна вчитися їздити. Коли вони стають досвідчені, то шукають собі іншу «машину». Особисто я вирішила більше з ніким не спати аж до Вінчання».
«Випадковий інтим – це розвага, яка символізує свободу», – говорять інші. Статеві стосунки до Вінчання – це не свобода, а наслідок гріховного рабства. Ті, котрі відстоюють «індустрію розваг», знаючи схильність людини до гріха, – через пресу, радіо, телебачення, оточення.., рекламуючи блудодійство, нагло експлуатують її низькі інстинкти. Цим вони позбавляють відірвану від свого історичного і релігійного коріння людину права вільного вибору. Молодь не може опертися грубо нав’язуваному безальтернативному способу життя, який підминає їх під себе і, з покликаних до творчої праці людей, вони перетворюються в двоногу біомасу егоїстів, які несамовито шукають тільки самих розваг. З огляду на це, не треба дивуватися, що вони щастя і свободу бачать не в дівственній чистоті до Вінчання, а в смішному сурогаті «заміни партнерів». Чи можуть дарувати свободу одне одному «партнери» – нещасні раби своїх пристрастей, які не мають в душі ніяких благородних стремлінь, крім того, як егоїстично одержати насолоду від чужого тіла? Та і не завжди ця насолода буває обопільною. Більшість молодих жінок признаються, що дошлюбні стосунки найчастіше приносять розчарування. Вони почувають себе пониженими, коли віддають свої тіла на одну ніч.
Ще кажуть: «Якщо ти не виражаєш свою сексуальність – ти просто відсталий». Знову неправда. Стосунки перед шлюбом несуть в собі хвороби і проблеми. Вони негативно впливають на психіку, особливо жіночу, і на майбутнє життя в подружжі, особливо, якщо дівчину просто використали для задоволення похоті (а ще гірше, якщо це зробили силоміць). Таке приносить лише розчарування і душевні травми, які довго не гояться. Отож прихильники дівственності якраз проявляють далекоглядність і сучасність, спрямовану на майбутнє.
І врешті, ще таке кажуть: «Ми живемо в ХХІ століті!» Ну, і що? Ставати тепер кроликами?! Кількість покинутих дітей росте. Чиїсь життя ламаються через хвилеві задоволення. Чи не ліпше трохи зачекати, а потім пізнати всю повноту відчуттів в подружжі після Вінчання. Виявляється, що дорога, показана Богом, – не тільки єдино правильна, але й єдина, що зберігає здоров’я і душі, і тіла для всіх.
Майже всі тепер вінчаються в церкві. Кожне з подружньої пари заявляє, що приймає іншого назавжди як дар від Бога. А якщо молоді люди вже «жили з собою» до Вінчання – це означає, що замість діждатися дару, вони поспішно і грубо вирвали його від Бога, а якщо мали зв’язки з іншими «партнерами», то вирвали від Бога чужий дар. Вінці над головами молодят – символ їх дошлюбної дівственної чистоти. Якщо вони вже з собою жили статевим життям, то їх подружній зв'язок починається з неправди перед Богом і людьми. Це стосується всіх людей, а особливо віруючих. Не починайте спільного життя з неправди і гріха. Дівственна чистота – сильна і тривка основа щасливого подружжя.
В природі є такий вітер, який називається „самум”. Він дує з пустелі дуже гарячий і пекучий та згубний для всього живого. Подібна самуму – вседозволеність в людських відносинах, яка також висушує і знищує в душах людей все живе і прекрасне. Мимоволі пригадується вислів: «Часом жіноче серце – немов сніг, який вистачить лише трошки забруднити – відразу стає болотом». Чи варто дивуватися, що нас захлиснула епідемія венеричних хвороб, що число абортів налічує мільйони. Греблю, яка стримувала тиск сексуальної енергії, прорвало і людське тіло стало ідолом, який вимагає щоразу нових жертв. Христова Церква про це явище говорить так: розтління духа сучасної людини. Розбещене суспільство дошлюбні стосунки називає «вільною любов’ю», а Священне Писаня – гріхом блуду-розпусти. Святий Апостол Павло каже, що статева розпущеність являється гріхом проти свого тіла (аборти, венеричні хвороби, СНІД, фізичне і моральне виснаження, народжуються недорозвинуті діти і т. п.). «Розпусників і прелюбодіїв судить Бог», – говорить Біблія і підкреслює, що «ніхто з тих, хто віддається блудові-розпусті, або перелюбствує, не успадкує Божого Царства». «Уникай всяких порочних бажань, притаманних юності. Прагни праведності, віри, любові і миру та здійснюй це разом з тими, хто щиро навернувся до Господа», – радить святий Апостол Павло молодій людині Тимофію.
Тому ті, хто ще зберіг дівственну чистоту, зберігайте її і надалі як найцінніший скарб. Існує чудове порівняння жіночого серці з лілеєю, яка виросла на болоті серед каламутної води, але яка зберігає свої пелюстки білосніжними. Такими повинні бути юнак і дівчина до Вінчання. Якщо дівчина втратить дівство, то вона подібна до городу з поламаним парканом, і будь-яка скотина намагається в нього влізти і щось схопити для себе. Та і самій їй після цього буде важко втриматися від гріха – подібно до того, як з-під кола воза усунути камінь і він поступово котиться додолу. Такий „віз” ще можна зупинити, але треба мерщій „під коло підкласти камінь”, тобто покаятися і твердо вирішити надалі жити в святій чистоті. Так, дівство зберегти нелегко, але повернути ще важче. Зате і нагорода більша: діти, народжені від ціломудренних батьків – це Боже благословення. Вони – не на ганьбу і страждання, а на радість в житті і допомогу в старості. Всі великі люди народжувалися від ціломудренних батьків.
А що робити, якщо сумна в своїх наслідках помилка вже допущена і за легковажність треба розплачуватися?! Передовсім, не треба знеохочуватися і впадати в розпуку, бо диявол, наглумившись над людиною, кинувши її в гріхи, потім заохочує закінчити життя самогубством, щоб вона попала в пекло. Сохрани, Господи, від такого нерозумного і страшного вчинку! Бог допоможе впоратися зі всім, що обтяжує вашу совість. В святій Христовій Церкві, в Таїнствах Хрещення і Покаяння можна знайти друге народження. Покайтеся перед Богом за дошлюбні стосунки і у священика, якому Бог дав владу в'язати і розрішати гріхи (Ін. 20, 22-23; І Ін. 1, 9) висповідайтеся з ваших тяжких гріхів і потім знову, з великою старанністю і обережністю, зберігайте себе для вашого подруга, освятивши свій подружній зв'язок Таїнством Вінчання.
Якщо людина через покаяння примириться з Богом, то Він врятує її від наслідків гріха, або, в крайньому разі, обмежить їх. Але покаяння повинно бути істинне, щире, з достойними плодами, тобто життя повинно бути глибоко церковним. Живучи ним за Божими Заповідями, людина внутрішньо очищується і перемінюється. Звичайно, перемогти в собі запущені гріхи ми самі не можемо, але якщо людина свідомо з Божою допомогою захоче навчитися керувати своїми потягами, то Бог дасть їй силу перемогти свої пристрасті, які б сильні вони не були, і вони перестануть над нею панувати.
Ми бачимо, як невіруюча молодь розважається до шлюбу і багато-хто їй заздрить, але повірте – це буде недовго, тому що неможливо безкарно топтати Божу волю. Раніше чи пізніше за все доведеться розплачуватися. І не тому, що Бог немовби був жорстокий і мстивий, а тому, що Він нас створив не для пекла, а для радісного спілкування з Ним у Вічності. Господь виховує людину, як любляча мати свою дитину, і не дасть їй загинути, але якщо людина вперта, то застосовує і «прута»: не щоб спричинити біль, але щоб болем опам’ятати і виховати для Неба. А що Він має робити, якщо ми неслухняні?! Гріх – це бумеранг: будучи запущений в молодості, він повернеться і дуже боляче вдарить потім. Деколи – у старості, а найчастіше – по смерті… Тому потерпіть Божі Заповіді на початку вашої життєвої дороги, щоб не мучитися потім.
Наостанок треба підкреслити, що молоді люди, надивившись еротичних фільмів і порножурналів, хочуть жити «ненапружуючись», для свого задоволення, і ні за що не відповідати. Якщо дівчина до Вінчання до себе не допустить, то цим з’ясується чи дійсно хлопець її любить, чи хотів тільки «забавитися». Якщо любить, то буде чекати, а якщо легковажний і несерйозний, то покине і буде шукати подібної до себе. Таким чином дівчина врятується від майбутніх зрад, понижень і сліз. І якщо парубок, якого, як вам здається, ви любите, наполягає на тілесній близькості, а при відмові погрожує покинути, то «щасливої йому дороги», бо це характеризує його з поганої сторони. Не намагайтеся втримати його будь-якою ціною і тим більше – не жертвуйте для цього свого дівства. Воно безмірно дорожче від його похітливих капризів. Сімейне щастя – це Божий дар, і він залежить від вашого життя за Його Заповідями, а не від догоджування прихотям самолюба. Досвід вчить, що він розтлінний, а якщо так, то буде зраджувати. Якщо він не рахується з вашими душевними потребами і хоче задоволити свою похіть за рахунок вашого болю, то це не доказ справжньої любові, яка жертвує своїми інтересами для іншого, а глибокого егоїзму, наслідком якого буде ваша життєва трагедія. І не турбуйтеся чи знайдете іншого доброго парубка. Ваше нікуди від вас не втече. Якщо ви будете вірними Богові і будете молитовно з Ним жити, то Господь пішле достойну вашої вірності і любові людину.
А ось приклад справжньої любові. Теплий травневий вечір. Він і вона. Говорили мало. Через наближення грози швидко темніло. Коли хлинув дощ, обоє кинулись до близького будинку. В під’їзді було темно. Тільки під час коротких блискавок ставало ясно, немов у день. В ці секунди вони спостерігали, що дивляться одне на одного. Через кілька років подружжя вона йому призналася: «Я думала, що ти обнімеш мене і поцілуєш». У відповідь він промовив: «Цей, хто спішить заволодіти тілом улюбленої дівчини, може зранити її серце! А я дуже цього боявся». Від цих слів вона усміхнулася, але її очі наповнилися сльозами щастя.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:08 | Повідомлення # 19
НЕ ВБИВАЙ НЕНАРОДЖЕНИХ !

В нинішніх часах ми стаємо свідками багатьох негативних явищ в людському суспільстві: неправди, ненависті, суцільного егоїзму, легковажного ставлення до будь-якого закону, в тому числі і до Божого, і т. п. Парадоксальне явище: люди масово ходять до церкви, будують нові храми, в книжкових шафах з’являються щораз новіші видання Біблії, молитовників, катехизмів і іншої духовної літератури, а в цей же час масовими стають явища пияцтва, наркоманії, подружньої невірності, статевої розбещеності, вбивства, обману, а також масового характеру набули вбивства ненароджених. Чому?
Протягом кількох останніх десятиліть у нашому народі в значній мірі ослабла вразливість на Бога і Його святий закон. І хоч по скінченню періоду войовничого атеїзму настав час демократії та свободи віри, люди кинулись відбудовувати церкви, будувати нові, повертати колись відібрані, однак не зауважуємо паралельного відродження духовності і справжньої побожності. Бо значно важче відбудувати зруйнований храм душі, зректися грішного способу мислення і життя. Адже люди і надалі живуть так, немовби не було справедливого Бога – Законодавця, який однаково вимагає виконувати заповіді, як колись за Мойсея, як за часів Ісуса Христа і апостолів, так і нині. І це можна сказати як про людей невіруючих, так і про багатьох тих, що регулярно відвідують ту чи іншу церкву. Бо в багатьох людей втратилась пам’ять про основні правди християнської віри, такі як, наприклад: Бог створив людину на Свій образ і подобу; людина складається з тіла і розумної безсмертної душі; Бог за добро нагороджує, а за зло карає; кожна людина буде відповідати за свої вчинки як не в цьому житті, то за порогом смерті; Бог є Владикою життя і смерті; наше тіло повинно бути храмом Святого Духа.
Це наслідок того, що прийшли до голосу в практичному житті гасла: більше багатства, більше грошей, більше почестей і земної слави, більше приємностей і тілесних задоволень…, і то коштом нехтування Божих законів, коштом кривди інших. Євангельські слова Ісуса Христа «Намагайтеся входити до життя вічного вузькою дорогою і тісними воротами, бо широка дорога і просторі ворота ведуть до вічної загибелі» і «Хто не бере свого хреста і не йде за Мною, не може бути Моїм учнем» – сьогодні як ніколи злегковажені...
Засоби масової інформації – кіно, телебачення, преса – особливо сприяють загниванню людської свідомості, пропагують ідеологію грубого матеріалізму і підвищеного бажання тілесних задоволень. Життя людини знецінене до нуля, тіло людини замість трактувати його за св. Павлом як храм Святого Духа, розглядається як сукупність органів, функцій і енергії, котрі можна вживати виключно для своїх власних задоволень і приємностей. В результаті цього статевість стала позбавлена особового виміру і трактується інструментально. Замість бути знаком, місцем і мовою любові між законним чоловіком та жінкою, тобто дару із самого себе і прийняття іншої людини разом із усім багатством її особи, щораз більше стає нагодою і знаряддям утвердження власного «Я», а також самолюбного заспокоювання власних забаганок і пожадливостей, і то часто з випадковими особами. В цей спосіб деформується і фальшується первісний зміст людської статевості. Випливаючі звідси два моменти спілкування і народження, глибоко вписані в природу подружнього акту, стали штучно розділені. Єдність чоловіка і жінки стала розчавлена, а плідність піддана їхній сваволі. Того, хто може народитися, трактують як ворога. Наслідком такої життєвої ідеології «цивілізованих» людських спільнот, колись наскрізь християнських, є масові винищування ненароджених.
Що стосується українського народу, то його не могли знищити ніякі окупанти протягом нашої історії, зате нині він поступово вимирає. Вимирає від авіаційних, залізничних, дорожніх, виробничих, морських, Чорнобильської катастроф (молоді люди) і особливо від абортів. Дивно! Напосілися на життя дитини мати і лікар, ті, які з природи Богом прямо зобов’язані охороняти життя і здоров’я дитини, дарма, що ще ненародженої. Яке засліплення!
Пригляньмося, що засліплює їхні очі.
ПЕРШЕ – «ТАМ ЩЕ НІЧОГО НЕМАЄ». Дехто намагається виправдати вбивство ненародженого стверджуючи, що зачатий плід протягом певної кількості днів не вважається життям людської особи. Але насправді від хвилі запліднення яйцеклітини починається життя, яке не є життям батька чи матері, але нової людської істоти. Вона ніколи не стане людиною, якщо не є нею від цього моменту. Цю очевидну правду сучасна генетика підтверджує цінними доказами. Виявлено, що від першої хвилини існує докладна програма, ким буде дана жива істота – людиною, цілком конкретною людиною, прикмети якої детально і вповні визначені. Від запліднення починається історія життя нової людини, хоч потрібен час, аби кожне з її великих потенційних дарувань повністю сформувалося і могло бути використане. Наявність розумної душі не вдасться ствердити достеменно навіть у дорослої людини, однак наукові знання про людський ембріон переконують у повноцінності людського життя від першої хвилі зачаття. Медициною встановлено: при вагітності 18 днів в зародку вже б’ється серце, починає діяти його власна система кровообігу. На сьомому тижні в нього фіксуються імпульси мозку і він володіє всіма характеристиками, які має дитина після народження. А на 11-13-му тижні свого існування (тоді найчастіше роблять аборт), маля в утробі матері вже повертає голову, робить різні рухи, усміхається, стискає кулачок, знаходить рот і смокче палець. Ненароджене маля здатне відчувати біль сильніше, ніж доросла людина.
ДРУГЕ – ОТУПІННЯ СОВІСТІ. Якщо навіть людина не знала чи не знає писаного Божого закону, то на скрижалях серця кожної людини (матері і лікаря) є виписаний Божий Закон – голос їхньої совісті. Якщо він не завжди промовляє зараз, бо отупів від гріхів, то буде промовляти пізніше...
ТРЕТЄ – «ЗАКОН В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ДОЗВОЛЯЄ». А чи має право будь-яка людина чи спільнота привласнювати собі права Божі? Ні! Тільки Господь Бог є Владикою життя і смерті. «Дивіться... Я – Бог, і нема Бога, крім Мене; Я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю...» (Втор. 32, 39). І якщо в якійсь державі прийняли такий закон, що дозволяє аборти, велика ганьба такому народові, що толерує такий закон, а від Бога – кара. Зрештою, дозволяти – не те саме, що зобов’язувати. Якщо якась безсовісна мати наполягає на знищенні життя своєї дитини, совісний лікар, який відмовиться те зробити, не буде відповідати. А навіть, якби богопротивний людський закон і зобов’язував, то треба більше слухати Бога, ніж людей (Дії 5. 29).
ЧЕТВЕРТЕ – «ЖІНКА МАЄ ПРАВО РОБИТИ ЗІ СВОЇМ ТІЛОМ, ЩО ХОЧЕ».
Так говорять ті, які своє сумління обтяжили гріхом вбивства, або співучастю в ньому і, може, – не один раз, та свою злу думку нав’язують іншим через засоби інформації, виступами на різних зібраннях тощо, в рамках діяльності за так зване визволення жінки. Таке твердження не має підстав, принаймні для християн. Бо навіть наше життя, наше тіло не є нашою власністю, але Божою. Св. апостол Павло каже: «...тож уже не належите собі самим. Ви бо куплені високою ціною!» (1 Кор. 6. 19-20). І це життя, що зачалося за співучасті чоловіка і жінки, навіть ще у вигляді ембріона, навіть ще не прикріпившись до стінки матки, а тільки в дорозі до неї, не є власністю жінки, а Божою, бо Бог є творцем життя. І недоречні тут дискусії з якого моменту і за скільки часу Бог в цей зародок вселяє душу. Він перед нами не звітується, а дав заповідь «Не убий!» Не убий спіраллю! Не убий таблеткою! Не убий уколом! Не убий інструментом! Що стосується визволення жінки, Христос каже: «Пізнайте правду і правда визволить вас» (Ів. 8. 32). «Направду кажу вам, що кожен, хто робить гріх, стає невільником гріха» (Ів. 8. 34). Правдиве визволення жінці, як і, зрештою, кожній людині може дати тільки Христос.
Ще щодо прав. Дитя, яке зачалося в утробі матері, має право на життя. Це право дав йому Господь Бог. Він свого часу спитає (Буття 9. 5) кожну матір: «Де твої діти?» Хай кожна мати, яка збирається зробити цей страшний злочин, застановиться, що буде відповідати на Страшному Божому Суді?
П’ЯТЕ – «ЩО БУДЕМО ЇСТИ, ЩО БУДЕМО ПИТИ, В ЩО ОДЯГНЕМОСЬ?» (Мт. 6. 31). Це чи не найбільша спокуса для не однієї жінки, що знову почулася матір’ю. Послухаймо, що каже Христос – Господь і Учитель наш: «Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що будемо пити і в що одягнемось? Про все те побиваються погани. Отець ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перш усього царства Божого та його правди, а все те вам додасться» (Мт. 6. 31-33). Послухаймо ще інших Господніх слів, сказаних до першої пари людей, як і до всіх супружих пар: «Будьте плідні, множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Буття 1. 28). Як перші слова, так і другі сказані Богом в різні часи, але адресовані людям, обдарованим розумом і свобідною волею. Слова Господні про підпорядкування землі, як рівно ж про розмноження людського роду на землі, вимагають від людини відповідального ставлення до своїх дій в цих ділянках життя. Якщо людина в підпорядкуванні собі земних ресурсів, рівно ж і в ставленні до людської статевості, буде керуватися розумом, просвіченим християнською вірою, то вповні може покластися на Господні слова: «Отець ваш небесний знає, що того всього (земного) вам потрібно» (Мт. 6. 32) і не заведеться. Цю відповідь треба адресувати і тим, які бояться перенаселення землі. Людина, як розумна істота, а тим паче християнин, не має права керуватися інстинктами. Подружжя, яке любить Господа Бога і боїться гріха, керуючись розумом і християнською вірою, планує розростання сім’ї природним способом. Якщо ж попри їхнє бажання почнеться нове життя, приймають його, як дар Божий. Юнакам і дівчатам, а також молодим подружжям пригадаю одну із засад християнського життя. Кожен хлопець і дівчина, згідно з Божим законом, зобов’язаний жити в цілковитій статевій недоторканості аж до Вінчання, а подружжя – в подружній вірності аж до смерті. Це не старосвітський звичай, а чіткий Божий закон, втілений в давню християнську життєву традицію. Пригадаймо Тараса Шевченка, який говорить про ставлення християнських батьків до чесноти чистоти своїх дітей, і як діти, які знехтували цією засадою, мусили покутувати. Нині, за умов практичного безбожництва і секуляризму (зісвітчення), при активному пропагуванні через телебачення, кіно тощо життя за інстинктами, зокрема «вільної любові», «безпечного сексу», уникання народження дітей і т. ін., християнський спосіб життя потоптаний і висміяний. Людське суспільство, зійшовши з євангельської дороги життя, зайшло в такий лабіринт, що не може з нього вибратися і нагадує цю бджолу, яка залетіла через відкриту кватирку вікна, товчеться до скла, але не може вилетіти. Вона мусить піднятися і вернутися, звідки залетіла. Безсенсовими є всі оті дискусії, пошуки виходу з життєвих лабіринтів, якщо не повернемося на євангельську дорогу життя, провідником якого є Христос. Ганебною є політика, в тому числі і нашої держави, яка сприяє, допускає на екрани наших телевізорів і кінотеатрів такі передачі та фільми, які виховують нові покоління хуліганів, бандитів, убивць, садистів, ґвалтівників, розпусників, обманців і взагалі озвірілих людей. Чому, за деякими винятками, на наших екранах наші діти і молодь, і дорослі громадяни не мають можливості подивитись фільми морально будуючі? Адже знаємо, що добрі приклади, побачені або почуті, притягують до доброго, а злі – до злого. Чому теле- і радіоефір держава в неділі і свята не офірує церкві, щоб транслювати Святу Літургію і духовні повчання для хворих, жінок, які годують дітей грудьми, і взагалі тих, які не можуть піти до церкви? Церква матеріально бідна, не може платити такі шалені гроші за годину – дві теле- чи радіоефіру щонеділі. Хто ж платить тоді за оті не раз дуже шкідливі передачі і фільми і то часто в той час, коли повинна транслюватися Свята Літургія?
ШОСТЕ – «ТЕПЕР ВСІ ТАК РОБЛЯТЬ». Так говорять безвідповідальні люди, які так чи інакше топчуть Божі і церковні заповіді. За наявності вище наведених факторів, наше бодай формально християнське суспільство оповила груба, непроглядна гріховна мряка. Свідомість і сумління окремих людей і людських спільнот настільки притупилися, що такі страшні гріхи як розпуста, перелюб тощо, а особливо винищування ненароджених, стали масовими і набрали характеру всенародних. Аборт (зігнання плоду) – страшний гріх-злочин. У давнину грішників, які вчинили його, відлучали від Святого Причастя на 10 років. Аж стільки часу потрібно було, аби відбути покуту за цей страшний гріх і дістати розрішення. Сьогодні в деяких церквах занадто легкою є процедура прощення такого страшного злочину. Вислів «всі так роблять» нікого не може заспокоїти і виправдати. Зауважу, що не всі так роблять. Богу дякувати, багато ще є нині людей сумлінних, що люблять Господа Бога, виконують Його святі Заповіді і бояться гріха. А щодо того «всі так роблять», скажу таке: Заповіді Божі протягом історії людства завжди однаково зобов’язували. І Господь Бог ніколи, так би мовити, не махнув рукою і не сказав Собі: „Коли всі так роблять, хай вже так і буде”. Люди настільки зіпсувалися за часів Ноя і не покаялися, що Бог покарав потопом всіх, крім Ноя і його родини. Содомлян і гоморян, які не покаялися, покарав вогненним дощем. Послухаймо, що каже Христос: «Як не покаєтесь, всі загинете» (Лк. 13, 3-5).
Аборт є страшним гріхом, злочином на рівні з вбивством дорослої людини чи дитини. Дивні людські закони! За вбивство народженої дитини карають, а за вбивство дитини в утробі матері не карають, а ще інколи дають лікарняне. Тяжкість цього злочину підсилюється обставиною, що це вбивство здійснюється над найневиннішою особою, при чому, яка зовсім не може оборонитися. В неї відсутній навіть такий засіб оборони, як квиління і плач (які є в народженої дитини). Вона видає хіба що німий крик... Завдання боронити її покладене Богом на матір, яка, засліплена егоїзмом, замість боронити, зраджує її. Вона видає на свою дитину несправедливий засуд смерті, немов Пилат на Ісуса Христа. Прийшовши (подумати тільки!) до лікаря, який повинен рятувати життя, здійснює разом з ним жахливий злочин. Це треба характеризувати як наймане вбивство, замовником якого є горе-матір, а виконує його, одержавши певну суму грошей, нелюд-лікар. Яка гидота! І так, злочин проти Бога, проти народу, церкви і особливо – проти дитини, перетворився на мерзенний заробіток. Чим відрізняється він від заробітку найманого вбивці? Хіба що сумою грошей. Чим відрізняється від Юдиного зиску?.. «Що ви вчинили одному з Моїх найменших, Мені вчинили» (Мт. 25, 40).
Жахаємося, коли чуємо Євангельську розповідь про вбивство Іродом вифлеємських дітей. Моторошно стає, коли згадаємо про жахливі злочини Сталіна, Гітлера та інших тиранів проти людства. Суворо їх засуджуємо. Не можемо їм вибачити, ні виправдати мотивів їхніх злочинів. Та масове вбивство ненароджених по всьому світі в наші часи – злочин далеко більший за масштабами і наслідками від вчинених багатьма кривавими режимами. Там насильницьким способом були позбавлені життя люди, які так чи інакше встигли себе реалізувати. Вони, в певній мірі, виконали завдання, поставлені Творцем. Наприклад: новомученики за віру і церкву дали свідоцтво геройської віри, одержали вічну нагороду і нині втішаються небесною славою і щастям. У випадку ж вбивства ненародженої дитини реальність зовсім інша...
Коли народився Йоан Хреститель, багато хто з людей говорив: «Що буде з цього дитяти?» (Лк. 1. 65-66). Господь Бог є творцем життя і відносно кожного має свої плани та наміри. Мали своє завдання від Господа Йоан Хреститель, Пророки, апостоли, наш хреститель св. Володимир, Тарас Шевченко, і так кожен з нас. Уявімо собі матір Тараса Шевченка. Якби вона була така, як деякі сьогоднішні матері, чи мали б ми нашого народного генія і пророка? Або ж мати Андрея Шептицького... Чи мали б ми великого митрополита і нашого Мойсея? І так можна сказати про кожного церковного, народного, національного діяча, винахідника...
А ті, які, обдаровані необхідними талантами і дарами, мали б сьогодні і в майбутньому здійснювати служіння Богові, Церкві, народу, Україні, де вони?! Їх вбито, знищено ще до народження. А ми нарікаємо: не маємо сьогодні провідників на церковній і народній ниві, рівних великому митрополиту Андрею і патріарху Йосифу Сліпому...
Коли Каїн вбив брата Авеля, Господь сказав: «Ось голос крові брата твого кличе до Мене з землі» (Буття 4. 10). Гріх убивства, в тому числі і ненародженої дитини, перед Богом є тяжким гріхом – злочином, який церква зараховує до чотирьох гріхів, що кличуть до неба про помсту. Уявімо собі, який крик про помсту підноситься до Бога в наших часах, особливо «німий крик» мільйонів ненароджених дітей з усієї нашої планети. Тяжка Божа кара зависає над особою, спільнотою і народами за цей страшний злочин. Оскільки аборт в наш час – гріх світового масштабу, то над нами нависла страшна Божа кара, і якщо Господь ще з нею зволікає, то це завдяки небесному заступництву Пресвятої Богородиці, св. Божих угодників і молитов праведників, які ще живуть на землі. Господь щедрий, довготерпеливий і многомилостивий, але і справедливий, тому не дозволить безконечно зловживати Його добротою. Людське життя є Божою власністю і Він свого часу упімнеться про неї. Не важливо коли (чи це буде зараз по злочині, чи в годині смерті, чи після смерті, чи аж на Страшному Суді), Господь запитає злочинця де цей чи цей чоловік, лікаря – де діти, життя яких він був зобов’язаний рятувати, матір – де її діти, яких Він їй дав, а вона мала їх народити, виростити, виховати на добрих християн і мешканців неба. Нікого не мине грізне запитання справедливого Бога. «Втікачем і волоцюгою будеш на землі» (Буття 4. 12), – сказав Господь вбивці Каїну. Подібна доля чекає на кожного вбивцю, зокрема на матір, яка віддала свою дитину на загладу. Вона ніколи не зможе заспокоїти свою совість. Вона може на якийсь час її приглушити наступними гріхами і злочинами, але заспокоїти не зможе ніколи, хіба що, осудивши себе перед Богом, щиро покається і буде перепрошувати Бога і покутувати до кінця своїх днів. Тільки за такої умови вона може надіятися отримати прощення свого злочину від Бога.
Незадовго перед злочином Каїна Господь Бог відізвався до нього: «Чому ти розсердився, чого спохмурнів? Як чиниш добро, будь погідний, ...гріх на тебе чигає» (Буття 4. 6-7). Бачимо, що тяжкий гріх – злочин – зненацька не приходить. Його попереджує опанування якоюсь однією з вище наведених душевною сліпотою. В такій ситуації людина самостійно не прийме правильного рішення. Що робити? Шукати поради у Господа Бога, найпевніше – за посередництвом викликаючого довір’я духовного провідника (сповідника). Богобоязливий духовний провідник розжене хмари сумнівів і пристрастей, допоможе прийняти правильне рішення, душу поверне в поле божественної благодаті, налаштує на виконання Святої Божої волі.


СВЯТА ХРИСТОВА ЦЕРКВА ОСТЕРІГАЄ...

«Прийдуть часи, коли здорового вчення не будуть приймати, але за своїми прихотями будуть собі вибирати вчителів, які будуть лестити слух, відвертати від правди і прихилятися до байок» (ІІ Тим. 4, 3-4).
В наші часи зацікавлення молоді сатанізмом зростає внаслідок щоразу більшого віддалення від Господа Бога. Наступила епоха, яку можна назвати «поганським відродженням». Сталося це тому, що люди, які населяли колись християнські країни, опустилися до того стану, в якому було людство до іскупительної смерті Христа-Спасителя. Найповніше і найвиразніше такий сумний стан людства помічається два рази в історії: перед всесвітнім Потопом і перед приходом на землю Господа нашого Ісуса Христа. Третій період відступництва від Бога, крайнього розтління душ і підкорення їх демонічному впливові, зі смутком спостерігаємо сьогодні. Чи можливо протиставитись процесу загальної апостасії (відступництва) від Христа? Чи можливо захиститися від деструктивного демонічного впливу? Як спастися в сучасному світі?
Перш ніж відповісти на ці тривожні запитання, постараємося зрозуміти, хто ж такі упавші духи?
Яка природа злих духів, або демонів?
Боже Об’явлення говорить, що спочатку всі Ангели були сотворені Богом безсмертними, розумними, безтілесними істотами, здібними до безперервного удосконалювання в добрі і оспівування свого Творця. Але один з вищих Ангелів – Люцифер (Світлоносець) – впав у гордість від споглядання своїх досконалостей і уявив себе богом. Цим спокусив багатьох ангелів і потягнув їх за собою. Таким чином, добровільно знехтувавши Божою любов’ю, порушив духовний закон створення Всесвіту. Люцифер став сатаною, тобто Божим ворогом, в якому сконцентрувалося всесвітнє зло в крайній формі гордості і егоїзму. Упавші, відкинуті духи на чолі з дияволом, або сатаною, назавжди покинули місце мешканців неба і тепер місцем їхнього перебування є піднебесся, тобто весь видимий космос, повітряний простір і земля. Відірвавшись від Бога і утвердившись у шаленому богоборстві, демони назавжди втратили можливість спасенного покаяння (так і деякі люди, які грішать проти Святого Духа, позбуваються ласки покаяння). Будучи носіями незворотного зла, вони немовби виткані з абсолютної неправди і непримиренної ненависті. Їм ненависні почування добра, правди, любові, а також Боже Царство. Безумна ненависть до Сотворителя виражається в них страшним і безперестанним богохульством (богозневагою), протидією Богові і непримиренною ворожнечею. Не маючи можливості пошкодити Богові і добрим Ангелам, які перебувають в недосяжному для них світі, демони всю свою злобу і лють звернули на людину як на Божий образ. Таким чином, вся суть їхнього пекельного існування – обдурити , поневолити і погубити людину, скинути її в країну вічної смерті.
Гріхопадіння наших прародичів і його наслідки
Обдуривши перших людей, Адама і Єву, обіцянкою «будете як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3, 5), диявол спонукав їх до порушення Божої заповіді. Потоптавши Божий закон, перша людська пара привела до глобальної катастрофи весь видимий всесвіт, зруйнувавши його духовну єдність. Гріх прародичів не міг не відбитися на всьому створінні. Позбувшись внаслідок гріхопадіння благодаті Святого Духа, Адам і Єва тим самим позбулися і райського стану, в якому перебували. З цього моменту закон тління і смерті ввійшов у свої права у всесвіті. Всі наступні покоління несуть на собі печать безблагодатності і всі інші наслідки гріхопадіння.
Отож, головним наслідком гріхопадіння прародичів, помимо охопившого весь всесвіт закону смерті і тління, є ще те, що людина і вся навколишня природа стали доступні для лихої дії цих істот духовного світу, які цілком позбавлені Божої благодаті і являються носіями зла. Тепер, після катастрофи, спричиненої гріхом прародичів, диявол стає «князем цього світу» (Ін. 12, 31), а інші павші ангели – «світоправителями тьми цього віку» (Єф. 6, 12). Диявол, видаючи себе за архітектора всесвіту, вчить і спонукує служити найнижчим пристрастям і за це вимагає для себе божого поклоніння. Таким чином, було насаджено грубе ідолопоклонство, а точніше – демонопоклонство і магію як один із способів задоволення тілесних похотей. Вплив демонів на людей здійснюється, в основному, трьома способами:
1) безпосереднім навіюванням думок і образів для кожної окремої людини;
2) насаджуванням у суспільстві сатанинського культу людьми, які свідомо служать дияволу і найбільш відкриті для його деструктивного впливу, тобто медіумами, ворожбитами, контактерами і т.д.;
3) найстрашніший вплив демонів на людей – це біснування, або одержимість, тобто входження одного або кількох павших ангелів у людину, які силоміць володіють її душею і штовхають на найогидніші злочини.
Тільки благодать Святого Духа може захистити від демонів
Позитивний досвід життя людства, сконцентрований в святоотцівських писаннях, безперечно, свідчить, що тільки духовна енергія Святого Духа може захистити людину від руйнуючого впливу злих духів. Саме цієї благодаті Святого Духа позбулися прародичі, порушивши Божу заповідь. І багато потомків Адама, потоптавши голос сумління, пішли за спокусами, здійснюючи один гріх за другим. Вся історія людства виявляє один з головних духовних законів: присутність в людині благодаті Святого Духа знаходиться в прямо пропорційній залежності від моральної чистоти її душі. Тобто чим більше людина здійснює гріхів, тим менше залишається в ній благодаті і тим більшому демонічному впливові вона підлягає. Гріх – це дорога, яка веде людину від Богоподібності до дияволоподібності і вічної погибелі душі. Це порочне коло може бути розірване тільки Таїнствами Святої Христової Церкви.
А що ж таке свята Церква? Святий Апостол Павло пояснює, що Церква – «це Христове тіло, повнота Того, що наповнює все у всьому» (Єф. 1, 20-23). Таким чином, Свята Церква – це живий благодатний Богочоловічий організм, очолюваний Христом, наповнюваний Святим Духом. Вона союзом любові огортає тих, хто живе на землі, тих, хто помер в христовій вірі, і святих Ангелів. Тільки за умови входження в склад тіла Церкви людина отримує Божу благодать через святі Таїнства. Ця благодать захищає її душу і тіло від поневолення демонами, а також сприяє її духовному зростанню для вічного життя.
Не дивно, що боротьба з Христовою Церквою, з метою її знищення, являється найважливішим завданням злих духів і їх свідомих служителів – сатаністів, чарівників, ворожбитів, магів і т. п. На це тепер кинуті всі сили і засоби служителів зла. Ось головні методи демонізації сучасних людей.
Методи демонізації сучасної молоді
1. Найсильніший засіб демонізації дітей і юнацтва – це так звана «сексуальна просвіта», тобто втягування нашої молоді в смертні гріхи блуду-розпусти вже з наймолодшого віку. Дияволопоклонники, які поставили собі за мету знищення християнства, зокрема, в нашій Державі (а відтак і самої України), добре знають, що гріх нечистоти-розпусти позбавляє людину Божої благодаті і приводить до одержимості бісами. Для розтління молоді використовують найсильніше знаряддя запаморочення розуму – телебачення. Засоби масової інформації наполегливо впроваджують думку в суспільну свідомість, що будь-які статеві відносини, в будь-якому віці, з будь-яким партнером, цілком природні, «фізіологічні». Тому в школах вводяться програми зі статевого «виховання». Розмови з дітьми про контрацептиви стають приводом звести розмову до тем, які розтлівають молодь та мають за мету демонізувати особу дитини.
2. Дуже сильно сприяє демонізації молоді окультна музика. Ритми і вібрації африканських шаманів, покладені в основу сучасної рок-музики, полегшують бісам входження в людину. Поведінка молоді під час рок-концертів – наочний доказ того, яку роль в демонізації і руйнуванні особи відіграє рок-музика. Немалу роль відіграє і наркотизація молоді, значно полегшуючи зв’язок людини із світом злих духів. Не менше небезпечний метод зомбування – це технотронна магія, тобто захоплення комп’ютерною грою з бісівським змістом. Найяскравіший приклад – це раптове захворювання більше як тисячі японських дітей в 1997 р. після перегляду одного з мультфільмів. Епілептичні приступи, які одночасно трапилися з цими дітьми, свідчать про входження злих духів у їхні тіла.
3. Ще один дієвий метод демонізації успішно використовується для відловлювання інтелектуалів. Це давні окультні (приховані, таємні) знання. Посилено пропагується теософія Є. Блаватської, широко розповсюджується «Жива етика» Рерихів, яка претендує на «духовну висоту і культурність», на володіння «давньою мудрістю», недоступною для «невтаємничених». Являючись по суті окультною антихристиянською сектою, Рерихівські центри розповсюджуються під видом виставок картин Реріха. З допомогою окультних «оздоровчих» систем, практики йоги, «енергетичних» вправ і медитацій в людину вселяються демони, даючи їй почути себе «живим богом», або надлюдиною.
4. Широко розповсюдженим способом вселення бісів є «лікування» у екстрасенсів, психотерапевтів, парапсихологів і ін. Хоч численні «бабки-цілительниці» прикриваються християнською символікою, але свої маніпуляції вони проводять виключно демонічною силою, а святий Хрест і образи використовують для більшого притягування і обману людей, які їм довіряють. Необхідно твердо пам’ятати, що, в принципі, немає добрих – «білих», «християнських» – чарівників, екстрасенсів, біоенергетиків, енерготерапевтів, парапсихологів, психотерапевтів, провидців, віщунів, телепатів, шаманів… Свята Христова Церква ніколи не благословляла і не благословляє такі види «лікування»: гіпноз, кодування, лікування «біополем», безконтактний масаж, парапсихологію, «астральну» терапію, йогу, ведичну і тібетську медицину, уринотерапію, зняття «порчі і вроків», ворожбитство і чародійство. Довіряти переліченим «лікарям» і користуватися названими методами – означає добровільно піддаватися деструктивній дії злих духів і губити своїю душу і тіло.
5. Для тих, які шукають Бога, демони придумали ефективну пастку під видом різних тоталітарних сект. Тоталітарна секта – це псевдорелігійна організація, яка має обожнюваного лідера, або верхівку, що зомбує своїх членів для їх притримування в себе і яка використовує оманливі методи під час вербуванні нових членів. Перший принцип будь-якої секти – затягти людину до себе перше ніж вона що-небудь про цю секту довідається. Тому вербовщики ніколи не говорять про справжню історію секти, про її вимоги, маючи на меті нічого не підозрюючих людей обернути в зомбованих рабів (невільників).
Найбільше небезпечні нині активно діючі секти:
1) «Свідки Єгови» – заснована в 1884 році Чарльзом Расселом, малограмотним лавочником з Пітсбурга, який два рази був осуджений за шахрайство і розпустне життя;
2) «Сайентологія» – засновник Л. Рон Хабард, сатаніст високого ступеня, який починав з низькопробної фантастики, а закінчив життя великою дозою наркотиків;
3) «Біле братство» – засноване самозванним «Месією» Мариною Цвигун;
4) «Церква обєднання Муна», а також «АУМ – Синрике», «Община Кришни», «Теологія процвітання», «Гербалайф» і багато інших.
Тоталітарні секти можуть бути різні, але їх об’єднюють дві спільні риси:
1) на чолі їх стоять одурілі від необмеженої влади маньяки, які обожнюють себе та зациклилися на ідеї «кінця світу» (армагедону);
2) усі вони шалено ненавидять Христову Церкву.
Попавши в секту, зомбована людина вже не може сприймати істинне Христове вчення і розуміти Святе Письмо, бо її розум надійно буде блокований демонами.
Якщо до вас підійдуть сектантські вербовщики (найліпше не вступати з ними в розмову), дайте їм кілька конкретних запитань і домагайтеся прямих і конкретних відповідей на них:
1. Як називається ваша секта, в яку ви хочете мене затягти?
2. Як називається засновник вашої групи, або її верховний керівник? Яку він має освіту? Чи не мав судимості?
3. У що вірить ваша секта? Чи може вона обманювати? Як вона ставиться до не членів секти?
4. Які вимоги ставить перед своїми членами? Чи можна при бажанні вийти з неї?
5. Назвіть три речі, які вам не подобаються у вченні вашої секти, або в її керівника?
Пам’ятайте, що сектанти можуть обдурити, або поміняти тему розмови. Ні в якому випадку не входьте з ними в розмову про Святе Письмо (Біблію) і не приймайте їхніх книжок і журналів. Навіть, якщо ви і відкинете їх «докази» під час бесіди, наступного разу до вас прийдуть інші, більш підготовані і доведуть вам «недостаток ваших знань». Професійно граючи на враженому вашому самолюбстві, знову запропонують вам вивчати Біблію вже під їх керівництвом. Будьте уважні і обережні, не дайте себе завербувати свідомим служителям зла.
Дорогі брати і сестри! Обов’язком святої Церкви є остерегти вас, які дорожите істиною і своїм вічним спасінням, перед захопленням різними лжевченнями, псевдодуховними знаннями і окультним «лікуванням». Злі духи завжди знаходили в людському середовищі «посередників» для відловлювання в свої тенета людей.
Пам’ятайте, що нема іншого джерела благодаті і зцілень, іншого захисту від руйнівної дії бісів, як Свята Христова Церква, яка є тілом Христовим (Єф. 1, 22-23), «Стовпом і твердинею істини» ( І Тим. 3, 15) .

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:11 | Повідомлення # 20
НЕ ДО ВОРОЖБИТІВ, ЧАРІВНИКІВ, ЗНАХАРІВ І ЕКСТРАСЕНСІВ...

«Я бачив справжніх біснуватих, в яких вселились демони по невідомому Божому допусту, і спричинили в них помішання розуму, і виговорювали через них страшні і огидні сквернослів’я, я бачив, як страшно кидали вони одним нещасним з кута в кут, змушували його лізти на стіну і інше. Таких, думаю разом з Апостолом, Бог віддав сатані на виснаження тіла, щоб душа спаслася».
(1 Кор. 5. 5). Праведний Йоан Кронштадський

«Перед першим Пришестям Спасителя на землю біснування було поширене в страшних розмірах – через відступництво людей від Бога. І зараз, напередодні Другого Пришестя, як і дві тисячі років назад, біснування поширюється, як епідемія. Причина та сама: люди знову відвернулись від Бога, забули про небо, забули про вічність».
Ієромонах Пантелеймон

Що таке порча (пороблення, пошкодження)?
Що таке порча і чи вона дійсно існує? Звичайно, що існує. Найбільшою перемогою диявола є те, що він міг навіяти людям думку, що його нема. І тому багато-хто не знає, що від нього можуть бути такі напади, через які пошкоджується і тіло, і душа. Маючи ефірне тіло, диявол може проходити через стіни будинку, підніматися високо в небо, рухатися з великою швидкістю. Тим більше, він може проходити через нашу тілесну оболонку, вселятися в голову людини, в її кров. Іноді трапляються такі недуги, що жодні лікарі не можуть допомогти, навіть діагноз не можуть поставити. Людина страждає й іншим не дає спокою через свої душевні і тілесні хвороби. Це і називається поробленням, пошкодженням, порчею.
Багато людей боїться пороблення, порчі. Але бояться не диявола, а різних людей. На жаль, є такі люди, які допомагають дияволу робити зло. Але треба знати, що без цього чоловіконенависника вони самі нічого не можуть зробити. Фактично, ці люди є нещасними, тому що вони є полонені дияволом. І якщо не покаються і не зрозуміють кому вони служать, то опиняться в пеклі. Ми багато разів чули як помирають чарівники. Просять прорубати в стелі діру, стараються кому-небудь передати своє «вміння», бо душа мучиться. А після смерті вони будуть мучитись ще більше.
Про цих людей написано в старовинній книзі «Великий Требник». Колись їх називали чародіями, ворожбитами, провісниками, восколіями, оловоліями, а тепер їх називають «зцілителями» і «екстрасенсами». Вони можуть читати Псалтир і Євангеліє, засвічувати свічки, ставити ікони, закликати в молитвах Пресвяту Тройцю, св. Божих Угодників і Мучеників, але роблять вони це для того, щоб обдурити довірливих людей, щоб ті люди не йшли до Церкви каятися за свої гріхи, а просили допомоги в них. Часом ті губителі людських душ ще й беруть платню з людей за послуги. Але треба знати, що навіть тоді, коли вони відмовляються від грошей, то користь все одно з того мають: їм потрібна почесть і земна слава, задоволення для своєї гордої природи. Замість того, аби думати про себе, що «я немічна і грішна людина», думають: « я кращий від інших, достойний честі». Часто вони самі цього не розуміють, що принаджені дияволом, хочуть мати на землі якийсь примарний успіх, однак через це вони позбавляються вічного спасіння та перебування з Богом тому, що Бог любить покірних, а не гордих.
Методів, якими користуються люди, щоб навести порчу, є дуже багато. На жаль, їх тепер публікують в різних виданнях і вільно продають. Нерідко можна побачити таку літературу в книжкових лотках, міських вулицях і будь-хто, зацікавившись, листає і читає Чорну і Білу Магію. А там описуються методи як знищити людину, як приворожити чужого чоловіка, як перетворитися в птаха чи тварину, щоб комусь нашкодити. Колись такі книги суворо забороняли, за їх розповсюдження карали. Та вороги Христової Церкви, нашої держави і народу, скориставшись безпорядком, безперешкодно роблять зло.
Тепер з’явилися ще книги про Червону і Жовту магію й інші шкідливі підручники, тому і сатаністів стає щораз більше.
Диявол любить вчити; з давніх часів він створював «школи». Були жерці, які оберігали своє «мистецтво» і удосконалювались у ньому. В життєписі священомученика Кипріяна розповідається, як батьки віддали його в 10 років жерцям на Олімпійську гору, де він навчався різної диявольської хитрості. Кипріян був дуже старанним учнем, він постив по 40 днів і їв тільки дубові жолуді. Він осягнув все, що можна було навчитись у місцевих жерців. Він побував у інших країнах, де зустрічався з ворожбитами і чародіями, навчаючись в них літати в повітрі, плавати на човні по хмарах, ходити по воді, змінювати погоду, піднімати бурю на морі, викликати громи і дощ, шкодити в садах і на полях, наводити хвороби на тварин і людей. Кипріян повернувся до своєї країни і став найбільш знаменитим жерцем, до якого люди звертались за всякою допомогою. Одного разу до нього звернувся нечестивий юнак Аглаід, який хотів женитися з християнкою Юстиною, яка склала Богу обіт дівства. Спочатку Кипріян, навчений дияволом, дав Аглаїду посуду з замовленою рідиною, щоб вилити на дім Юстини, для того, щоб запалити в ній тілесну пристрасть. Потім післав іншого демона в образі жінки, щоб намовити Юстину на цей нечесний шлюб. Ця «жінка» цитувала св. Письмо, що сам Бог установив подружжя і тому не треба противитись задля обіту. Юстина і в першому, і в другому випадку зрозуміла, що це диявольське наводження і з гарячою молитвою звернулась до Бога й уникнула ворожих підступів.
Так і тепер: диявол має серед своїх служителів як новачків, так і таких, що осягнули «високі» ступені. Для початківця вистачає почитати трохи книжок і, сам того не знаючи, він стане чарівником... Одного разу в монастир прийшла жінка і сказала, що дала чоловікові воду, проціджену через кості покійника, щоб він став спокійним, перестав буянити. Проста жінка і не думала про чари, лише хотіла допомогти чоловікові. Хтось її того навчив. І звичайно, що нічого доброго вона не зробила, чоловік став задуманим, розсіяним, все робив автоматично, як робот, – вона просто немовби вбила його.
Деякі, після таких дій, починають чути різні голоси, бачити кошмари, мимовільно щось вигукують. Якщо потерпілого від чародійства відвезуть до лікарів, то там ставлять діагноз – психічне відхилення. А насправді – це вплив демонських сил на душу людини. І звичайно, жодні лікарі не можуть допомогти такій людині, потрібно лише йти до Церкви і просити зцілення у Бога.
Душевні недуги з’являються після читання книжок: Малахова, Брега, Березовського, Аксьонова, Блаватської, академіка Ситіна, Наталії Іванівни, Александрова, Лазарева (« Діагностика карми»). Не можна читати гороскопи, сонники. Не можна займатися гіпнозом, парапсихологією, агнійогою, телепатією, астрологією (особливо астрологія Глоби). Не можна займатися по системі Порфирія Іванова, нетрадиційною медициною, гомеопатією, безконтактним масажем – все це призводить до глибокого спілкування з духами злоби. Рано чи пізно за це доведеться розплачуватися. Буває так, що вся сім’я – батько, мати і діти стають душевно хворими тому, що займались якою-небудь «оздоровчою системою», або начитались книг, які в хаті і тримати не можна, тому що вони приманюють темні сили. Ці книжки обов’язково треба спалити.
Відомо із Житій Святих: коли майбутній священомученик Кипріян розкаявся в злі, відрікся від диявола, то приніс всі свої чаклунські книги християнському єпископу. Тільки тоді єпископ повірив у покаяння бувшого жерця, спалив ці книги і після цього допустив Кипріяна до святого Хрещення. Відтоді життя Кипріяна пішло в протилежному напрямку: він став дияконом, потім священиком, прийняв єпископський сан, а в кінці життя осягнув мученичий вінець, визнавши Христа перед нечистивим поганським правителем.
Потрібно ще сказати про шкідливість «кодування», яким сьогодні багато-хто захоплюється. Хочуть позбутися самі чи допомогти позбутися своїм чоловікам, батькам, братам пристрасті до вживання алкоголю чи тютюнопаління. Одна жінка розповідала таке: «Я так молилася, щоб Бог допоміг мені умовити чоловіка закодуватися». « Ну і що, він став тепер кращий?». «Так, пити перестав». Але коли вона почала розповідати про свої життєві проблеми: мати померла з прокляттям на устах, сестру паралізувало, брат сидить у тюрмі – все це за короткий час після так званого «лікування»– було видно, що ця жінка близька до відчаю... Всім потрібно знати, що «кодування» не від Бога, про це не треба молитися. А найголовніше те, що ще не було такого випадку, аби після «кодування» люди почувалися щасливими. Диявол не дає щастя. Він може тільки обдурити ілюзією, тому що він – злий. І його прислужники, що займаються «кодуванням», поповнюють зло, коли відвертають хворих від покаяння, яке здійснюється в Церкві. Тільки через покаяння можна повністю визволитися від пристрасті до пияцтва і куріння.
Християнам в наші часи потрібно бути дуже обережними в спілкуванні з різними людьми. Тому що диявол, як говориться в Святому Письмі, в останні часи буде мати велику владу і силу над людьми, багатьох приманить і зробить своїми служителями. І якщо не бути пильним, можна від нього сильно потерпіти. Святий пророк і псалмопівець Давид навчає: «З преподобним преподобний будеш, а з нечестивим розбестишся». В старовинних правилах для християн написано, що не можна молитися і гоститися з єретиками і іновірцями. Святий Йоан Богослов в Другому Соборному Посланні наказує: «Якщо хтось приходить до вас і не приносить науки про Христа, не приймайте його в дім». Святий Василій Великий забороняв християнкам дружити з модницями і тими, які користуються косметикою: «Не ходіть на спільну раду з такими жінками, які накладають руки на своє обличчя».
Так і тепер потрібно вчитися відрізняти зло, яке часто знаходиться під всяким прикриттям. Наприклад, людина, яка вважає себе християнином, каже: «Я біоенерготерапевт, я допомагаю людям». Але насправді ніякої біоенергії не існує, в даному випадку мова йде про демонічну енергію. Злий дух дає своїм слугам надзвичайну силу так, що ті нещасні, обдурені дияволом, починають з гордістю демонструвати теплоту, що виходить з їхніх рук, або випромінюють світло. Цим світлом і теплотою вони діють на психіку хворих і вони стають ще більше хворими... Або, наприклад, можна спостерігати, як теперішні люди неправильно спілкуються між собою: підійде до чужої людини, подає руку, обніме, загляне в обличчя і т. п. Така манера поведінки колись означала, в першу чергу, глибоке невиховання. А по-друге, це іноді небезпечно для того, з ким так чинять. Його воля при цьому паралізується. Із тою людиною можна зробити що хочеш: «вректи», «навести порчу», зробити її дуже хворою, підкорити її волю злій волі... Злий дух діє на людину також через тих, хто лихословить, через п’яниць, наркоманів, курців… Демон любить, коли в хаті висять непристойні картини, знаходяться карти, всякі потворні маски, коли читаються «замовляння», в машині висять талісмани… Він ще дуже любить, коли неправильно хрестяться, без благоговіння, немовби насміхаються над хресним знаменням і т. п. Якщо придивитись до бабусь, які нібито знімають порчу (відробляють), скидають вроки і т. п., то можна зауважити, що вони хрестяться нерозбірливо, просто махають рукою. У зв’язку з цим наведу такий приклад. Один преподобний якось молився у своїй келії, а потім пішов попрацювати на грядках. Вертається до келії, а там стоїть демон перед іконами, гортає псалтир і дуже скоро хреститься. «Ти також каятись хочеш?» – питає його Святий. «Ні, зневажити хочу. Просто насміятися.» Так і ті бабці. Навіть, коли вони вдають зі себе віруючих і своїх клієнтів посилають до церкви прийняти Святе Хрещення, і кажуть: « Після цього прийдете до мене», – треба знати, що це є диявольські хитрощі. Тому, що кожен охрещений є воїном Христа, він є членом війська Небесного Царя, а злим духам потрібно його осквернити, посміятись над ним.
Треба правильно хреститися. Три пальці – великий, вказівний і середній – скласти разом, а наступні два, безіменний і мізинець, зігнути і прикласти до долоні. Три перші пальці складаємо в честь Пресвятої Тройці, а два наступні вказують на те, що в Ісуса Христа дві природи – Божа і людська. Знамення Хреста наноситься на чоло, щоб просвітився розум, потім на пояс (живіт), щоб очищались почуття, на праве і ліве рамено, щоб наші руки піднімались на добрі, Богу угодні вчинки. З таким Хрестом ми маємо силу проти диявола і він слабне та відступає.
Перед силою Хреста диявол немає сили, є немічним. Ось приклад із життя Св. Тихона Задонського. Одного разу Св. Тихон прийшов за звичаєм помитися перед молитвою. А у мисці з водою під виглядом качки сховався диявол і купається в воді. «Іменем Божим наказую тобі, і ти до цього часу не будеш мати сили, поки не відвезеш мене по всіх святих місцях», – сказав Святитель і перехрестив демона. І ось цей злий дух, скований Божою силою, перетворився на коня і цілу ніч возив св. Тихона по всіх Святих місцях. Адже демон має страшно велику швидкість. Так, для того, щоб долетіти на Далекий Схід, йому потрібно тільки 7 хв. А однієї ночі йому вистачило, щоб побувати в Єрусалимі і його околицях. Коли вже св. Тихон опинився вдома, він сказав до чорта: «Тепер ти вільний». А злий дух йому у відповідь: «Якщо ти скажеш комусь, що я такий слабий перед силою Хресного Знамення, нарікай тоді на себе. Я буду мстити!» Звичайно, що св. Тихон розповідав про цей випадок, тільки не говорив, що це відбувалося з ним, а зі смиренням казав: «Я знаю такого чоловіка...» Після цього йому прийшлось витерпіти багато диявольських нападів, але все обійшлося, тому що він був під Божим захистом.
Особливо треба сказати про тих, кому з’являється «христос», «божа мати», «ангели». Ці люди небезпечні тим, що в них спотворений духовний зір. Вони, по суті, являються духовними сліпцями. А в Євангелії сказано: «Коли сліпий сліпого водить, то обидва впадуть в яму» (Мат. 15. 14). Вони не розуміють, що являються духовними сліпцями. В житті священомученика Кипріяна розповідається, що ще до свого навернення він спілкувався з диявольським світом і бачив князя тьми – диявола з його слугами. Однак він не бачив їхньої гидоти. Навпаки «вигляд його (диявола) – як польове зілля, а голову мав прикрашену вінцем із золота і пресвітлого каміння. По всьому полю навкруг нього розходилось світло. І коли погляд його повертався туди чи сюди, це місце стрясалось і багато різних чинів злих духів стояли навколо його престолу і в великому послуху кланялись йому.» Цей брехливий демон-«цар» похвалив і нагородив Кипріяна перед старшими демонами, з великою почестю провів його, зачепивши його честолюбство, промовив: «Кріпись, подвижниче Кипріяне!..» І донині лестощі являються головним засобом диявола, яким він приманює марнославних і гордих людей. Вони навіть слухати не хочуть, що є недостойними, щоб їм являлись Святі, Мати Божа чи Сам Христос. Відомо, що Мати Божа являлась преподобному Сергію Радонежському, Серафиму Саровському і іншим великим святим. Але вона ніколи не з’явиться тим жінкам, які убивали своїх ненароджених дітей і іншим недостойним. Це диявольський привид... Звичайно, якщо б ці «ясновидці» добре перехрестились, коли до них приходить «божа мати», та й добре придивились і скромніше думали про себе, то вони напевне пізнали б цей обман.
Одному древньому подвижнику, коли він почав думати про себе, що багато осягнув у духовному житті, показалося світло і він почув голос: «Христос іде!» Він з радості забув перехреститися і впав демонові до ніг. А потім побачив, що ноги у нього страшні й огидні, немовби курячі. Довго він хворів після цього так, що брати годували його з ложечки. Господь простив йому; цей подвижник потім йшов духовно середньою дорогою і не думав про себе, що він святий (врешті він таки осягнув святість...). Але, на жаль, сьогоднішні «боговидці» і «боговидиці» не хочуть в цьому бачити ніякого неподобства – така тепер культура. Невіруючий художник намалює ікону і підпише «христос». Але там не Христос, а якийсь чоловік, тільки йому ще бракує в зубах цигарки. А люди це купують та ще й хвалять. Або приносять картинки з єговістських журналів: «божа мати» з розмальованими очима – просять освятити. Хіба можна таке освячувати? Це спалити потрібно! Треба пам’ятати, що Матір Божу прикрашала віра, непорочна чистота, смирення. А не так, як тепер прийнято у сучасних жінок, вони більше подібні на «вавилонських блудниць».
Тепер така мода, що злому духові досить просто заволодіти душею. Він викривив поняття про красу і змушує прагнути якогось винятку чи неповторності. Дівчата одягають шапочки з ріжками, губи і нігті фарбують чорним кольором. Чи це є щось нове? Демон змушує їх бути подібними до нього. Тому, якщо на таких робиться порча, нікого крім себе тут не треба звинувачувати.
Запам’ятайте, що ніяка порча до вас не пристане і навіть волосинка з голови у вас без Божої волі не впаде, якщо ви будете жити по-християнськи.
Жити по-християнськи – це означає жити згідно із законом Божим, молитись, постити, регулярно ходити до Церкви, добре сповідатися, 6-7 раз в році причащатися Тіла і Крові Христових. Деякі кажуть: «Ми хрещені...» Та цього замало, бо віра без діл – мертва. Така віра прирівнюється до невір’я і такий «віруючий» однаково, як невіруючий. Якраз в таких людей часто і вселяються злі сили. Як сказано в Євангелії, коли нечистий дух вийшов із людини, він ходить по пустинних місцях, а потім повертається на попереднє місце з сімома, ще злішими духами, тому, що знайшов це місце прибраним, підметеним і порожнім (Мат. 12. 43-45). Так буває, коли людина прийме Святе Хрещення, образно кажучи, очистить свою душевну храмину, то це місце, чисте і порожнє, повинна заповнити Божа благодать. А якщо ця людина не живе по-християнськи, то благодать там не може перебувати, там починає панувати духовний сморід. Всякі гріхи і пристрасті є духовним смородом, в якому подобається жити демону. Тому треба очиститись від цього смороду – обов’язково треба висповідатись і виправити своє життя.
Треба навчитись правильно сповідатися. Якщо людина хрещена в дитинстві, але ніколи не сповідалася, то потрібно підготувитись до дуже ретельної сповіді (з цілого життя): пригадати собі всі гріхи з 7-річного віку, вчинені проти 10-ти Заповідей Божих і 9-ти Євангельських Заповідей (блаженств). І ще треба перевірити свою душу згідно 20-ти митарств, через які проходить кожна душа по виході із тіла. Правильно підготовлена сповідь з конкретно названими гріхами і без наміру втаїти гріхи повинна поміститись на 1-2 сторінках. Така сповідь буде правильна.
І останнє, про що хочеться попередити теперішніх християн, щоб вони не потерпіли від диявольських хитрощів. Є молитви, які дозволено читати тільки священикам, а мирянам НЕ МОЖНА. Серед тих молитов є молитви на вигнання злих духів. Якщо мирянин береться читати ті молитви, він може сильно нашкодити своїй душі, а також душі іншої людини, над якою читає ті молитви. На жаль, ті молитви часто друкуються в різних виданнях без дозволу Церковної влади. Треба бути обережними! І краще не вишукувати нових молитов, а каятися і молитися зі звичайного молитовника – ранішні, щоденні і вечірні молитви, читати Євангеліє, Псалтир і Канони – Покаянний до Господа нашого Ісуса Христа, Молебни до Божої Матері і до Ангела Хоронителя. А якщо в сім’ї скандали, треба читати Акафісти до Божої Матері, Її іконі, яка називається « Утоли моя печалі», або до Казанської ікони Божої Матері. Ці всі молитви були уложені древніми святими Отцями Церкви, дуже досвідченими в справі спасіння – не довіряти їм немає жодної підстави. А шукати нібито сильніших молитов є дуже небезпечним.
Поради, як визволитися потерпаючому від біснування з-під насильства диявола.
1.Потрібно віднайти причину – гріх, через який злий дух зміг увійти в людину. Наприклад, людина зверталася до екстрасенсів, біоенерготерапевтів, чарівників, бабусь-знахарок, до тих, що відливають віск, лікують порчу і т.п. Користувалася нехристиянськими «оздоровчими» системами – йогою, східною боротьбою і т.п. Кодувалася від алкоголю і тютюнокуріння, читала священичі молитви, читала «замовляючі» молитви, переписані від руки або видані в цілительських газетах, встромляла в кути хати ножі, голки, користувалася гороскопами, сонниками, займалася всякими ворожіннями – на кавовій гущі, на картах, відкриванням Біблії, ходила до ворожок, читала книжки Брега, Малахова, Лазарєва і інших лжевчителів.
За такі і подібні до цих гріхи слід покаятися і одержати розрішення в Тайні Сповіді.
2.Сповідатися і причащатися потрібно часто.
3.Тому, хто терпить від біснування, дуже корисно побувати на «вичитці». Це особливий чин молитов, які здійснюють над хворими в монастирях.
4.Допомагають також поїздки по Святих місцях, де знаходяться чудотворні ікони, джерела і мощі святих.
5.Обовязково читати вечірнє і ранішнє правило з «Молитвослова».
6.Зберігати Святі пости і дні постів – середу і п’ятницю. В пості ми стримуємось не тільки від їжі тваринного походження, а і від різних веселощів, від телевізора і т. п.
7.Кожен день натще вживати Йорданську свячену воду з просфорою, а протягом дня воду Малого Освячення. Також використовувати свячену олію – приймати внутрішньо і зовнішньо (намазувати хворе місце). Перед сном обтиратися свяченою водою і під час цього проказувати Символ Віри.
8. Потрібно кожного дня прочитати 3 глави Євангелія, 1 катизму із Псалтиря, раз в тиждень читати акафісти – Св. Архистратигу Божому Михаїлу, Св. мученику Трифону. Допомагає читання про чудеса зцілень від ікон, мощей, а також читання житій Святих.
9. Треба правильно хреститися, з благоговінням і без поспіху. Треба знати, що знак Святого Хреста – це наша непереможна сила, тому треба часто хреститися. З таким самим благоговінням треба ставитися до натільного хреста, не бажано його знімати.
10. Для жінки дуже важливо мати благочестивий побожний вигляд. Мальовані очі, губи і нігті, штани на жінці особливо з випнутими сідницями, каблуки, короткі спідниці та ще і з розпорками, стрижене волосся і не покрита голова – це все приємність для диявола, яка дуже шкодить людині.
11. Тим, хто курить, потрібно намагатися кинути курити, п’яницям відмовитись від алкоголю, тому що ця пристрасть – диявольський полон. Алкоголь і куріння дуже притягують злі сили.
12. Також притягують злі сили погані і скверні слова.
13.Потрібно навчитись не засуджувати інших людей, просити прощення, коли зробив комусь кривду, переносити всілякі образи і зневаги, не думати високо про себе, а чітко усвідомлювати, що через грішне життя Бог допустив, аби злий дух увійшов у людину. І ні в якому разі не звинувачувати будь-кого в своїй душевній хворобі. Не можна також шукати допомоги в бабусь і чаклунів, які нібито вилікують від порчі; вони не вилікують, а зроблять ще гірше.
14. Потрібно знати, що смирення є найкращим засобом від цієї недуги.
15. Свій будинок чи квартиру обов’язково треба освятити, запросивши для цього священика. Все, що притягує злі сили, забрати з хати: шкідливу літературу, портрети з тваринами, спалити карти. Ікони повинні висіти на найвиднішому місці кімнати.
16. Часто призивати ім’я Господа і молитися Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе Сине Божий, помилуй мя грішного».
17. Починаючи боротьбу з сатанинським впливом, пам’ятайте, що демон буде спочатку боронитися. Коли він чинить опір, самопочуття людини погіршується. Але якщо твердо стояти на своєму, тоді він слабне і відступає, і врешті відступає повністю. Після цього не можна вертатись до старого грішного життя, потрібно жити побожно, зберігати Божі Заповіді і служити Богу.
Істинний християнин – це той, який навіть з тілесними немочами радіє у Господі, вірить в своє спасіння і здійснює його.

Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Сторінка 4 з 6«123456»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика