Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 6«123456»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:55 | Повідомлення # 11
ПРО ЗГОДУ НАШОЇ ВОЛІ З БОЖОЮ ВОЛЕЮ

Основа і мета євангельського навчання Господа нашого Ісуса Христа полягає в тому, щоб ми, віруючі в Нього, у всіх наших справах, ділах і словах керувалися Божою волею. Спаситель навчав нас цього протягом всього свого земного життя словами і вчинками; прямою бесідою і притчами, і в Своїй Особі залишив нам приклад християнського способу життя. Він завжди був повністю слухняний волі Небесного Отця, цілком підкорявся Його святій волі і навіть тоді, коли вона вимагала від Нього, щоб піддався тяжким болючим стражданням, і страшній смерті на хресті для нашого спасіння. Тому ми, в міру наших сил, повинні Його у всьому наслідувати і особливо підкорятися Божій волі.
Боже об’явлення нас навчає, що нічого в світі не відбувається без Божої волі і Його допусту. Отже всі нещастя і горе людей, навіть і людські гріхи допускаються Божим Провидінням і за їх посередництвом Господь Бог досягає своєї мети – вічного спасіння людини. Ось приклад: Один християнський подвижник дуже переживав у душі великою кількістю несправедливостей які він бачив у житті і молив Господа Бога відкрити йому тайни Божого Провидіння, чому часто благочестиві і побожні люди попадають в біди та нещастя і терплять напасті від злих, а грішники і безбожники торжествують і благоденствують? І одного разу голос йому говорить: „Не досліджуй того, що перевищує твоє розуміння і не намагайся збагнути тайни Божих судів, тому що це недосяжна глибина. Але йдучи тобі на зустріч Бог відкриває для тебе тайни Свойого Правління в одному життєвому випадку”.
І ось немовби в видінні старець опинився над землею коло луки біля якої проходила дорога. З іншого боку луки протікав струмок і було старе дуплаве дерево. Подвижнику було сказано сховатися в дуплі дерева і спостерігати за тим, що буде відбуватися.
Незабаром до потічка під’їхав багач. Він зупинився напитися води і відпочити. Розташувавшись на траві вийняв з корзини мішечок набитий золотими монетами і перечисливши їх знов поклав в корзину, потім звідтам вийняв їду щоб підкріпитись. Коли виймав їду ненароком мішечок з золотом випав на траву, чого він не помітив. Перекусивши ліг відпочити, а потім сів на коня і поїхав далі, не знаючи що золото залишилося на траві.
За якийсь час до струмка наблизився інший путник, побачивши мішечок з золотом підібрав його і радісний пішов.
Після недовгого часу показався третій подорожній худий й і убого одітий, очевидно бідний. Він також зупинився біля струмка, набрав води, вийняв з хустки кусок хліба і сів підкріпитися. Ще не закінчив він свого хліба з’їсти як прискакав перший подорожній, який загубив своє золото. Почервонівши від гніву накинувся на бідного і почав вимагати від нього повернути йому гроші. Звичайно, що бідний відмовлявся, пояснюючи, що не знає про ніяке золото. Однак багач, не вірячи йому, з великої люті почав його бити, аж поки не вбив. Потім обшукав його і не знайшовши своїх грошей огірчений поскакав далі.
Старець спостерігаючи з дупла на це все дуже плакав і шкодував бідака, що невинно постраждав. І знову звернувся до Бога: „Господи, що це все означає? Як може Твоя доброта терпіти таку несправедливість? Багач по необережності згубив свої гроші, випадкова людина ними скористалася, а невинний бідняк заплатив за це своїм життям”.
Потім Ангел відповів подвижнику: „Не сумуй і не думай, що все це відбулося всупереч Божої волі. В житті все відбувається або за Божим допустом, або для виховання і повчання людей, або згідно з Божими планами. Отже цей що загубив золоті монети, – сусід того, хто їх найшов. Останній мав сад вартістю в сто золотих монет, багач з лакімства змусив його продати за пів ціни. Пострадавши від багача сусід не знаючи кому скаржитися просив Бога щоб Він заступився за нього. Бог так і влаштував: найшовши золоті монети він одержав це, що йому належалося.
Бідняк, який на перший погляд невинно потерпів, в молодих роках сам вбив людину. Потім він щиро покаявся за цей страшний гріх і решту свого життя проводив у покаянні і благочестиво. Однак в душі він мучився за скоєний страшний гріх і просив Бога післати йому таку смерть, якою би він міг спокутувати свій гріх вбивства невинної людини. Звичайно Господь Бог простив йому бачачи його щире покаяння, однак допустив умерти такою смертю, щоб увінчати його страдницьким вінцем, як він сам цього бажав.
Вкінці лакомий багач, згубив свої гроші був покараний за своє грошолюбство тим, що Бог допустив йому впасти в страшний гріх вбивства, за що він отямившись дуже щиро почав каятися, роздав все своє багатство бідним, покинув світ і став покутувати в одному з монастирів”.
Божа воля стає відомою для нас через Божий Закон, церковні постанови, а також за посередництвом розпоряджень і наказів законно вибраних і поставлених істинно живучих по-християнськи і право віруючих духовних пастирів і духівників. Їх, як Божих заступників, ми повинні слухати. Крім того, особливо в певних випадках життя, нам часто треба звертатися безпосередньо до Господа словами: «Господи, научи мя творити волю Твою, яко Ти Єси Бог мой» (Псал. 142, 10; Славословіє на Утрені). Святий Апостол Павло біля Дамаску кликав: «Господи, що велиш мені робити?» Ісус йому відповів: «Іди до Дамаску – там тобі скажуть що маєш робити». І Христос Апостолу Ананії доручив зайнятися Савлом (Дії. 9, 6). Таких прикладів у священній історії багато.
Надзвичайно корисним і необхідним для нас є у всьому віддатися Господу Богу без застереження і покластися на Нього цілком і повністю: у всіх наших справах, проблемах і турботах, і надіятися, що Він все влаштує так, як для нас найліпше. І тому нам треба бути у всьому слухняними Господу нашому і Спасителю Ісусу Христу – нашому Учителю, Наставнику і Керівнику. Для того треба нам себе вести так: нікому не заздрити, на нікого, а тим більше – на Бога, не нарікати, нікого не осуджувати, тішитися чужим щастям, хоч нам ведеться не так добре, як іншим, любити всіх людей, в тому числі і ворогів, всі свої обов’язки виконувати чесно, не боятися труднощів і страждань, бути покірними і смиренними, не возноситися над іншими і т. п.
Христос Господь, послушний у всьому Своєму Небесному Отцю, каже: «Я зійшов з неба не для того, щоб творити Мою волю, але волю Того, хто мене послав» (Ін. 6, 38). «Моя їжа – виконувати волю Того, хто Мене післав і здійснити Його справу» (Ін. 4, 34). А в молитві «Отче наш» ми молимося, виявляючи наше бажання словами: «Да будет воля Твоя яко на небеси і на землі...» Прикладом для нас як треба підкорятися Божій воля є святі Апостоли, які, слухняні словам і науці Господа нашого Ісуса Христа, покинули все: дім, родину, відповідну працю – пішли голосити Христове Євангеліє поміж усі народи. Бо така була воля Господа Ісуса Христа. Їм за це довелося багато витерпіти поневірянь, побоїв, ув’язнень, а вкінці – мученичу смерть. Так само чинили й інші істинні християни. Понад усе вони берегли євангельську науку і були стійкі у вірі. Їм також довелося витерпіти жахливі муки і загинути мученичою смертю. І що вкрай важливо, вони, йдучи на смерть з радістю, заохочували і своїх дітей, рідних та знайомих, щоб вони не захитались у святій вірі, і якщо Господь так захоче також прийняли страждання і смерть за Нього.
Істинно праведну, віддану Богові людину не бентежить ніяке горе, ніяке нещастя. Святий Йоан Золотоуст говорить, що найбільше нещастя – прогнівити Бога. Людину, вільну від тяжкого гріха, ніщо не кидає в печаль: ні зневага, ні очорнення, ні інші прикрощі, але з нею буває так, як з іскрою, кинутою в море, яка одразу ж гасне. Так кожне нещастя і горе, коли попаде на чисту і праведну совість, – зникає. Отож серце кожного з нас хай завжди буде відірване від землі і звернене до Єдиного Бога, як Найвищого Вічного Добра. Живімо згідно з Божою волею до такої міри, щоб ніщо, що з нами відбувається в житті, нас не кидало в гордість або в печаль та не гнітило нас, щоб ми завжди зберігали внутрішній спокій в будь-яких обставинах життя і були вище земних утіх і печалей.
Коли християнин приносить свою волю в жертву Богові, повинен бути в стані Божої благодаті, тобто вести життя по-можливості безгрішне, виправляючи його постійним покаянням, і тоді ця жертва буде Богові приємна.
Істинне сердечне підкорення себе Божій волі у всіх подіях, які з нами в житті відбуваються, чи вони приємні, чи прикрі, – створюють нам почуття перебування в небі завдяки любові, якою така християнська душа любить Господа Бога – свого Творця і Вседержителя – та у всьому на Нього покладається.
Пресвята Діва Марія, яка цілком і повністю віддала себе Божій волі, дає нам приклад уповання на Господа Бога. Святий Йосиф, Її Обручник, побачив Її вагітною, збентежившись, задумав Її відпустити. Вона ж мовчала і коли не виправдовувалася, а чекала, коли Господь Сам розв’яже Її проблему. Адже ж це, що Вона готувалася стати Матір’ю Божого Сина, було Божою справою. І Господь повідомив святого Йосифа: «Це, що в Ній зачалося, – від Святого Духа». Таким чином, проблему було знято. А якби Вона сама почала пояснювати, що сталося, не знати чи святий Йосиф Їй повірив би. За прикладом Божої Матері так само поступали багато Божих Угодників. Коли їх осуджували, очорнювали, приписували їм тяжкі гріхи – вони не дуже себе уневиннювали, а більше покладалися на Бога, що прийде час і Господь Бог відкриє їхню невинність. Так і ставалося, хоч до цього часу вони змушені були багато витерпіти.
Віддана Богові людина живе не для себе, але для служіння Богові та людям і тому не присвоює собі права вибирати між життям і смертю, але одне й інше залишає для вибору Богові. Наше життя і смерть – обоє знаходяться у премудрій і всеблагій Божій волі. Тільки Богові відомо що кориснішим є для кожного з нас: жити чи вмерти. Тому ми повинні з вдячністю за Його милість до нас радо приймати як життя, так і смерть.
Яка шкода! Багато людей в цьому світі дуже багато терплять, переносять життєві прикрощі, незручності і тягарі, але ніякої користі і полегші за те не мають, тому що не звертають уваги на істинну причину цих нещасть – це гріхи і беззаконня. Вони нарікають одні на одних, а навіть на Самого Бога. А Бог допускає ці випробування для їхнього добра: покаяння, виправлення життя і вічного спасіння. Він цим допустом немов говорить голосом з неба і вказує на Свою в цій ситуації волю: «Я хочу, щоб ви почули ці удари і покаялися». Люди ж, немовби затикають свої вуха, не задоволені цим, і якщо могли б, ухилилися б від цих ударів. Ось це і є власна воля, суперечна з Божою. Так вів себе нерозумний розбійник на хресті ліворуч Ісуса Христа – після мук розп’яття пішов до пекла на вічні муки. Розсудливий розбійник покаявся, прийняв муки і смерть як покуту за свої гріхи і злочини, звернувся до Ісуса Христа словами: «Згадай мене Господи, коли прийдеш у царство Твоє!» І почув потішаючі слова: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю» і в числі перших спасенних увійшов до нього. Чи і нам в покаянні не наслідувати цього розбійника!
Свою незгоду з Божою волею виражають люди коли нарікають на зимно і спеку, на непогоду, на різні нещастя в тому числі і всенародні, а вони походять з Божої волі і допусту. Читаємо в житіях святих Отців, що рілля в одного праведного хлібороба родила краще, як земля його сусідів. Коли спитали його, яка цьому причина, він відповів: «Не дивуйтеся, що так мені щастить, бо я все дістаю від Бога таку погоду, якої собі бажаю». «Як то, яким чином ?» – допитували люди. «Ось як, – каже він, – Я не бажаю ніколи іншої погоди, як лиш такої, яку мені Бог посилає. А тому, що я хочу того, чого хоче Бог, він дає мені такі плоди яких я бажаю».
Люди, замість каятися в своїх гріхах і беззаконнях, просити в Бога помилування, наріканням ще більшу кару на себе стягають.
Чому людська воля така схильна противитися Божій волі? Причина в тому, що диявол має собі до послуги двох служителів, гірших від себе, які впливають на нашу волю – тіло людини і грішний прелюбодійний світ. В похітливому тілі диявол розпалює пожадання, а грішний світ, щоб вони (ці пожадання) не погасли, підсилює їх модою, покриває своїми звичаями, так званою пристойністю і т. п. Від тіла походить багато гріхів і беззаконній, а грішний світ (зіпсовані люди) їх ще більше провокують неморальними забавами, веселощами, розвагами, знову тією ж модою і т. п. За всім цим стоїть лукавий диявол з полчищами нечистих духів, які саме і цьому всьому негативному сприяють.
Воля ні ангела, ні людини не може бути доброю, якщо вона не згідна з Божою волею. Наскільки наша воля більше погоджується з Божою волею, тим вона є ліпшою, добрішою і досконалішою. І навпаки: чим менше вона підкоряється Божій волі, тим вона є гіршою і злішою. Блаженний Агустин каже: «Дивіться, як багато людей суперечать Богові, як багато таких, що їм не подобаються Божі діла. Але якщо Бог що-небудь робить всупереч людській волі, то Він є Господь-Владика і знає, що робить. Він більше звертає увагу на нашу користь, особливо вічну, ніж на наші бажання, які переважно є злими. Ті, які бажають більше жити за своєю волею, ніж за Божою, хочуть схилити Бога до своєї волі. В молитві кажуть: «Да будет воля Твоя ...», але насправді хочуть, щоб сповнилася їхня воля, а не Божа».
Коли ти здоровий і все тобі гаразд, тобі Божа воля приємна, але коли ти хворий, чи щось інше терпиш, вона для тебе гірка. В такому випадку ти не правий, тому що не бажаєш годитися з Божою волею, а бажаєш, щоб воля Божа згоджувалася з твоєю. Треба також підкорятись Божій волі і тоді, коли ми відчуваємо душевне спустошення, порожнечу. Не падати в смуток, депресію і знеохочення, бо саме цього хоче диявол, щоб ми знеохотилися в служінні Богові і почали занедбувати справи нашого вічного спасіння.
Є люди, ніби християни, які не те, що не погоджуються з Божою волею, але ще й відверто їй противляться. Ось пророк Йона не послухався Господа, не пішов у Ніневію закликати людей до покаяння, втікав від свого обов’язку кораблем, аж допоки не опинився в череві морського звіра (Йона 2, 1). Таких людей є дуже багато, але не кожному з них Бог дає ласку покаяння і можливість після того виконати Божу волю. Більшість із них, відкинуті Богом, пропадають на віки.
У всіх християн повинно лежати на умі і серці єдине бажання – хай буде у всьому Божа воля. Про це тільки вони повинні і дбати. Безбожний чоловік каже: «Хай буде Божа воля», тільки тоді, коли в нього все гаразд. Навпаки: благочестивий, побожний чоловік з вдячністю приймає з Божих рук і убогість-нестаток, і хворобу-недугу, і безчестя-зневагу, і чи лежить на смертній постелі – за все дякує Богові і, за праведним Йовом многострадальним, каже: «Бог дав, Бог взяв – хай буде ім’я Господнє благословенне» (Іов. 1, 21). Праведна людина ніколи не каже: «Чому Бог саме зі мною так поступив? Чому мені відібрали добре ім’я і славу? Чому терплять мої найдорожчі? Чому умираю саме такою смертю, в такому віці, в таких умовах, за таких обставин?..» Треба годитися з Божою волею у всьому, що стосується смерті нашої особистої і наших близьких. Завжди треба бути готовим на такий спосіб смерті і на такий день і час, як це Господу Богу подобається. Щасливі ті, які цілком і повністю годяться з Божою волею. «Тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рим. 8, 28). Праведна людина за все дякує Богові та у всьому годиться з Його волею. Для праведника Божа воля – все його добро, щастя і спасіння.
Деякі люди ставлять Господу Богу умови. Наприклад, кажуть: «Та я готовий терпіти цю хворобу, чи інше нещастя, але не можу дивитись, як мої діти чи рідні коло мене мучаться, що я тягарем для родини і мого оточення, що з мене не має ніякої користі». Що відповісти їм на це? Чи Господь Бог не знає, що їм важко? Але якщо ти годишся з Божою волею, то й твої рідні також повинні з нею погоджуватися. Зрештою, за те, що вони ходять коло тебе, служать тобі, Господь порахує їхні добрі вчинки і нагородить їх небесними та земними дарами. А ти неси свій хрест з усім, що до нього прив’язане. Ісусові Христові було б легше нести свій хрест, якби Його не поганяли побоями, штурханами і іншими зневагами. Але Господь наш Ісус Христос всі ті муки як цілість переносив за наше спасіння. Отже і ми терпеливим несенням нашого хреста з усім, що до нього прив’язане, віддаючись у всьому Божій волі, осягнемо вічне спасіння.
Бог у Своєму Провидінні непомильний і не залишає в нужді тих що уповають на Нього. Він сповняє всі Свої обітниці. В цьому нас переконують історичні приклади всіх віків. Хай не падає хто-небудь із нас духом, але навпаки підносімся нашою надією до Всемогутнього Господа Бога, покладаючи на Нього всі наші турботи і проблеми. А Він все влаштує для нашого дочасного і особливо – вічного добра.
Також треба знати і пам’ятати, що, живучи в світі у кожному становищі і званні, наше життя наповнене ворожими нападами, бідами і скорботами, бо ми живемо на місці вигнання і плачу внаслідок гріхопадіння наших прародичів Адама і Єви. Христос наш Господь і Учитель сказав Своїм учням: «В світі будете мати скорботи, але бадьоріться – Я переміг світ» ( Ін. 16, 33). А св. Апостол Павло каже: «Всі, що хочуть жити побожно в Христі Ісусі, будуть переслідувані» (І Кор. 10, 13).
Коли тебе зустріне якесь нещастя зараз звернися до Бога і відкрий Йому своє серце з твоїми стражданнями та болями. Все Йому розкажи і проси в Нього допомоги. Страждань твоїх перед людьми не поспішай відкривати, бо якщо не приборкаєш і не стримаєш язика, то легко можеш нажити собі додаткову біду і переживання. Не нарікай на твоїх кривдників. Бог про все це знає і кожному віддасть по його ділах. Якщо терпиш невинно – тішся, що Господь сподобив Тебе бути подібним до Свого Сина, Який терпів невинно, і до святих Божих Угодників, які дуже невинно потерпіли, і молися до Них, щоб тобі допомогли з християнською витривалістю винести цей життєвий хрест. А якщо терпиш заслужено – приймай твоє страждання як покуту за свої гріхи, якою в якійсь мірі загладиш свою провину і одержиш умиротворення духу.
Нагородою для уповаючих на Господа є їх тихе і сумирне життя. Істинно і незмінно уповаючий на Господа Бога здійснює свої справи, хоч би вони були дуже різнорідні і важкі, без всякого сум’яття і спокійно: в різних неприємних пригодах не падає в зневіру і заховує спокій. Небесний Отець так піклується тими людьми, які Йому без застереження віддалися, що коли вони бувають позбавлені людської помочі – посилає їм Свою небесну допомогу. Наприклад, святому Пророкові Іллі Господь посилав ворона, щоб йому приносив відповідну і потрібну поживу.
Всі неприємні і супротивні явища, які трапляються в житті християнина, якщо він уповає на Господа – Божим Провидінням мудро скеровуються на добро. Єгипетський Йосиф дуже постраждав від рідних братів, потім від лукавої і розбещеної жінки Пентефрія, але Господь Бог все це обернув на його прославу та рятування від голодної смерті його батька, братів, єгиптян і інших людей.
Отож, хто уповає на Господа – вовік не посоромиться.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:57 | Повідомлення # 12
СЛОВО ДО ХВОРИХ

Згідно навчань св. Отців і Учителів Церкви всі люди мали бути здоровими і з земного раю повинні були переходити в Небесне Царство, щоб щасливо і вічно жити. На жаль, наші прародичі через гріх впровадили в життя людей хвороби і смерть. Втім, на щастя, смерть настає не після кожної хвороби.
Від найдавніших часів Господь Бог дарував людям ліки і лікарів. В наші часи в людському суспільстві є лікарні, в яких хворі люди за милістю Божою лікуються від своїх недуг і за ласкою Божою здорові повертаються додому. Інші лікуються в домашніх умовах під наглядом лікарів.
До Господа нашого Ісуса Христа одного разу принесли спаралізованого чоловіка з надією, що Він зцілить його. Ісус поглянув на нього і сказав: «Сину, прощаються тобі твої гріхи!» І потім додав: «Вставай, візьми ложе твоє і йди до свого дому!»
З цього бачимо, що хвороба та смерть є карою за гріх не тільки наших прародичів, але в багатьох випадках і за наші власні гріхи.
Людина складається з тіла, яке ми бачимо, і розумної безсмертної душі, якої ми не бачимо, але вони між собою тісно пов’язані. Отож здоров’я або хвороба душі (гріх) дуже, а навіть вирішальним способом впливає на здоров’я чи нездоров’я тіла.
Душа є здоровою тоді, коли знаходиться в стані Божої благодаті. Але коли душа внаслідок гріхів позбувається Божої благодаті, це робить людину відкритою для різних нещасть і хвороб.
Отже, коли ти захворієш, або трапиться якесь інше нещастя, то перш за все піднеси думку і серце до Господа Бога, зроби іспит совісті і розглянь своє життя, чи не лежать на тобі якісь особливо тяжкі гріхи або, можливо, і злочини. Без Божої волі або допусту хвороба або інше нещастя не впали на тебе. Може Господь Бог віддав тебе, тобто твоє тіло, за словами апостола Павла, сатані або злим людям, щоб спаслася душа (I Кор. 5. 5).
Перш усього в такому випадку треба тобі прийняти ці скорботи як з рук самого Господа Бога, не нарікати на нікого, не шемрати або проклинати, як це робив нерозумний розбійник, душа якого після тяжких мук розпяття пішла на вічні муки до пекла, але, як мудрий розбійник, покаятися, Господа Бога перепросити за тяжкі гріхи, покликати священика, добре висповідатися, прийняти Святе Причастя Тіла і Крові Христових, одержати св. Таїнство Єлеєосвячення і віддатися на Божу волю.
Між тим, продовжувати лікування і молити Господа Бога, і Матір Божу, і св. Божих Угодників про повернення до здоров’я і повноцінного життя, щоб решту днів, місяців і років свого життя присвятити істинному покаянню, інтенсивному служінню Господу Богу і здійснюванню свого вічного спасіння. Дуже часто буває так, що після покаяння і одержання св. Таїнств здоров’я повертається.
На превеликий жаль і шкоду хворих людей, в нашому народі побутує дуже шкідлива думка, переконання і практика кликати священика, коли вже людина помирає. Священика ж треба просити на початку хвороби, щоб покаяння і святі Таїнства сприяли успішному лікуванню і поверненню здоров’я.
Але, коли за Божою волею хворий не поправляється, ще раз просити священика, щоб приготував хворого до переходу у вічність. Просити священика, коли тяжко хвора, вмираюча людина ще має свідомість, може сповідатися і прийняти Святе Причастя як напуття на дорогу до вічності. Кликати священика слід завчасу, щоб мати якийсь резерв часу для себе, щоб знайти священика, і для священика, щоб він мав можливість прийти.
Опікуни хворого і умираючого, наберіться відваги і не бійтеся йому (їй) делікатним, але ясним способом дати зрозуміти, що він (вона) може померти, а тому хай готується до Божого Суду. Обманювати хворого до останнього, мовляв: «ти вийдеш з цього і будеш жити» і т. п. – тяжкий гріх і злочин опікунів вмираючої людини. То так як би людину, яка опинилася на краю прірви, не попередити про небезпеку. Бо коли прийде священик до ще дихаючого мерця, з цього вже не буде великої користі.
Кожна людина повинна дбати про постійну чистоту душі і прагнути знаходитися в ласці Божій та бути готовою здати звіт зі свого життя, але особливо це стосується тяжко хворої людини. Також, хоч перед смертю необхідно помиритися з своїми ворогами і простити їм. Проаналізувати свою совість (іспит совісті), пригадати всі свої гріхи, а особливо тяжкі. Може тяжать тобі на совісті ще не сповідані гріхи, колись затаєні або забуті, особливо це стосується гріхів молодості. Із щирим жалем висповідайся з них і очисти свою душу. Добре і порадно, якщо є на це підстава, зробити сповідь з цілого життя. Бога переблагати і плекати надію на прощення, хоч би ці гріхи були найстрашніші. Покладай надію на Боже милосердя і доброту, пригадавши собі розбійника, що покаявся, Марію Магдалину й інших осіб зі Священної історії і житій Святих. Нема таких гріхів, яких Господь Бог не міг би простити за умови щирого покаяння і жалю за гріхи. Щире і сердечне покаяння та надприродний досконалий жаль за гріхи очистять душу з них, хоч би і з поважних причин не було священика, як це траплялось в часи воюючого атеїзму.
Також дуже важливою справою для вмираючої людини є завчасу, коли ще розум ясний, зробити порядок з дочасними речами. Щоб твої рідні уникнули непорозумінь, сварок і судів у майбутньому, зроби справедливий заповіт перед відповідними на це представниками влади (нотаріус, голова сільради). В заповіті не забудь щось призначити на своє посмертне поминання.
Якщо на твоєму майні тяжить людська кривда, несправедливий набуток, то чим скоріш чуже добро поверни його власникам, щоб не довелося тобі сплачувати чужу кривду за порогом вічності.
Якщо ти залишаєш дітей сиротами, пам’ятай, що Господь Бог знає про це і буде ними опікуватися а коли ти, завдяки покаянню, підеш туди де всі Святі спочивають, то звідти зможеш допомагати їм своїми молитвами.
Якщо твоя недуга посилиться і смерть буде заглядати тобі в очі, не втрачай відваги, не впадай в розпуку, до якої будуть тебе штовхати злі духи а покладай надію на Боже милосердя, заступництво Божої Матері, святого Ангела Хоронителя і інших св. Ангелів і святих Божих Угодників і сподівайся на Божу милість, вічне спасіння і Царство небесне.
Звичайно, в хвилі смерті злі темні сили – нечисті духи – будуть намагатися тебе занапастити, штовхати до безнадійності і розпуки, вказуючи на тяжкі гріхи, мовляв, такого Бог тобі не простить. Ти проти них боронися упованням на Боже милосердя і доброту, звертайся безперестанку думкою і серцем до Господа Бога, Матері Божої, св. Ангела Хоронителя і св. Божих Угодників з стрілистими молитвами.
Тримай, або інші хай тримають перед тобою Чесний Хрест Господній з образом розп’ятого Спасителя, ікону Матері Божої і запалену Стрітенську свічку і часто крім інших стрілистих молитов повторюй: „Господи в руки твої віддаю дух мій”. І спокійно переходь до Небесної Батьківщини, де тебе з любов’ю чекають.

СВЯТЕ ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ – СПОВІДІ

Св. Тайну Покаяння встановив Господь Бог. Він Сам закликав до покаяння наших прародичів, які згрішили ще в раю (Бут. 3, 8-14), а пізніше братовбивцю Каїна (Бут. 4, 9-11). Ще у Старому Завіті Господом Богом було наказано визнавання гріхів (Чис. 5,7 Лев. 5,5). Перед виходом у світ Спасителя, св. Йоан Предтеча приймав зізнання у гріхах від тих, котрі приходили до нього хреститися (Мт. 3,1-6). Також Сам Ісус Христос, якому Бог Отець дав всяку владу на небі і на землі (Мт. 28, 18) і передав весь суд над людьми (Йн. 5, 22), дав апостолам своїм надзвичайну владу і право духовного суду, кажучи їм: «Прийміть Духа Святого, кому простите гріхи, тому простяться, кому затримаєте, тому затримаються» (Йн. 20, 22-23).
Апостоли завжди користувались тим правом і застосовували його в Таїнстві Покаяння, бо ж в «Діяннях» говориться: «Багато з тих, що увірували, приходили, визнаючи і відкриваючи діла свої» (Дії 19, 18). Владу в’язати і розрішати гріхи людей, дану св. Апостолам Ісусом Христом, св. Церква так само приписує наступникам апостолів – єпископам і священикам. Св. Златоуст говорить: «Отець весь суд дав Сину (Йн. 5, 22), а Син весь суд віддав священикам.» Тому тільки єпископи і священики, як приємники апостолів, мають право здійснювати Тайну Покаяння і відпускати гріхи тим, які каються.
Покаяння є одне з семи св. Таїнств, встановлених Ісусом Христом. Християнин, щиро і сердечно розкаюючись у своїх гріхах, з наміром поправити своє життя, з вірою в Христа і надією на Його милість усно визнає всі свої гріхи перед священиком, який також усно розрішає його з гріхів.
При видимому вияві прощення священиком, каянника невидимо розрішає Сам Христос і він знову стає невинним і святим, як після хрещення.
Спочатку покаяння відбувалося тільки під час принесення зовнішніх очищувальних жертв. Пізніше пророки стали вимагати при покаянні і внутрішньої переміни, тобто щоб віруючий почав жити святіше. В Євангелії покаяння розуміється вже як відродження, повна переміна єства.
В апостольські часи було два види покаяння: таємне – перед священиком, і відкрите, прилюдне, – перед всією церковною громадою.
За вимогою церкви, публічно покаятися мали ті, хто здійснив святотатство, вбивство, блудодійство-розпусту, кровозмішання, образу Величності і фальшивомонетники.
Термін публічного покаяння був дуже довгим. За правилами Петра Олександрійського, для упавших воно продовжувалося 4 роки, за правилами Анкирського Собору – 6 років, за правилами І-го вселенського Собору – 20 років. Іноді, на прохання цивільної влади, термін покаяння скорочували, а деколи скорочення терміну відбувалося за рішенням Церкви.
У Святій Христовій Церкві християнин, звичайно, приступає до сповіді у Великому Пості, а також у Різдвяний піст, Петрівку і Успенський піст, а по можливості і частіше.
Святий Серафим Саровський заповідав своїм послушницям обов’язково сповідатися і причащатися у всі пости і в найважливіші 12 свят року, і не треба мучити себе думкою про власну недостойність, «оскільки не можна пропускати можливості, а найчастіше користати з ласки, яка дарується причастям Святих Христових Тайн. Старатись, по можливості, зосередитись у покірному усвідомленні суцільної своєї гріховності, з надією і твердою вірою у велике Боже милосердя. Так належить приступати до спасительної святої Тайни.»
Сповідь повинна зберігатися в тайні як священиком, так і каянником.
Перед сповіддю
Сповідь установлена Самим Господом і Спасителем нашим Ісусом Христом. Він поручив Апостолам приймати від віруючих сповідь і відпускати гріхи, а Апостоли передали це Христове повноваження через посвячення єпископам і священикам, і так воно переходить і переходитиме з роду в рід до кінця світу.
Господь, як записано у Святому Євангелії, дмухнув і сказав своїм учням: «Прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тому простяться, на кому залишите, на тому залишаться» (Йн. 20, 23).
Із діянь і послань апостольських, а також з історії Християнської Церкви ми знаємо, що Тайна Сповіді чи Покаяння з перших віків завжди була обов’язковою для всіх християн, а здійснювали її після Апостолів єпископи і священики. Сповідь називається другим Хрещенням, купіллю відродження.
Для чого нам потрібні покаяння і сповідь? Цьому присвячена вся проповідь Христова. «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 4, 17). Адже, на жаль, християни і після Хрещення грішать і через це забруднюють і калічать власні душі. Але, якщо тіло своє ми часто миємо і одягаємо в чистий одяг, то тим більше нам потрібно очищати свою душу сповіддю і обмивати сльозами покаяння хоч кілька разів у рік.
Так і навчає істинних християн улюблений учень Христа Йоан Богослов: «Діти мої! Якщо ми говоримо, що не маємо гріха, то обдурюємо самі себе і істини в нас нема. Якщо визнаємо наші гріхи, то Він (Бог), вірний і праведний, простить нам гріхи наші і очистить нас від всякої неправди» (І Йн. 8, 9).
Тому і св. Апостол Павло умовляє тих християн, що приступають до св. Причастя, щоб вони добре приготовлялися до сповіді: «Нехай, отже, кожний випробовує себе самого і тоді їсть цей Хліб і п’є із цієї Чаші. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не розрізняючи, що то Тіло Господнє» (І Кор. 11, 28).
Що таке сповідь?
Сповідь – це усне з жалем визнання своїх гріхів, які обтяжують совість. Покаяння очищує душу і вона стає готовою до прийняття Святого Духа, а сповідь тільки звільняє душу від гріхів.
В чому ж полягає істинна і правильна сповідь? Коли ми бажаємо очистити свою совість від гріхів таїнством Покаяння, то нам потрібно перш за все:
– вірити в Господа Ісуса Христа і твердо надіятися, що Він готовий простити всякий гріх, який би він великий не був, якщо тільки грішник щиросердечно кається;
– потрібно вірити і надіятися, що Бог бажає і шукає нашого навернення.
У цьому Він нас запевняє через пророка так: «Живу Я, – говорить Господь. – Я не бажаю смерті грішника, а тільки, щоб він навернувся і жив» (Ієзекііль 33,11). Це значить: зовсім, аж ніяк не бажаю смерті грішника, але дуже бажаю його навернення.
– Потрібно мати серце сокрушенне. Хто є Бог і хто ми? Бог є Всемогучий Творець неба і землі. Він є страшний і справедливий Суддя, а ми? Ми слабкі і нікчемні смертні: всі люди, навіть найбільш великі, перед Богом менші за порох, і ми ніколи собі не зможемо усвідомити наскільки Богові огидний всякий гріх і наскільки ображають Бога всякі беззаконня. Ми безконечно обдаровані Богом різними добродійствами, але нікчемні, слабкі і смертні маємо відвагу ображати Його, Всеблагого?
Ми настільки винні перед Богом, настільки злі, що не тільки не сміємо зватись Його дітьми, але не вартуємо бути Його останніми рабами. Так, усвідомлюючи собі все це, ми бачимо яке сокрушення, який біль серця потрібно мати тоді, коли ми хочемо очиститись від гріхів. Такі почуття повинні наповнювати нас не тільки перед сповіддю і під час сповіді, але й після неї. Жертва Богу – дух сокрушенний, серце сокрушенне і смиренне. Ось найдорогоцінніше приношення Богу з усіх приношень!
– Потрібно простити всім своїм ворогам і кривдникам все те погане і зле, що вони нам вчинили.
Простити... Що значить простити? Простити – значить ніколи не мстити: ні таємно, ні явно; ніколи не згадувати, зовсім забути кривду, і понад те, полюбити свого ворога, як приятеля, як брата, як друга, захищати його честь і чинити з ним справедливо. Ось що означає простити. І хто не погодиться, що це дуже важко? Так, образи прощати важко, і велика ця людина, яка вміє прощати образи і направду, велика і перед людьми, і перед Богом.
Так, тяжко прощати своїм ворогам, але ми нічого не можемо зробити, мусимо прощати, бо інакше Сам Бог не простить нам. Ісус Христос сказав: «Якщо ви відпускаєте людям їхні провини, то і Отець Небесний відпустить вам ваші гріхи, але якщо ви не прощаєте людям гріхів, то й Отець Небесний не відпустить вам ваших гріхів.» І навіть, хоч ви будете молитись щогодини, хоч маєте таку віру, що можете переставляти гори і хоч ви роздали весь свій маєток убогим і віддали тіло на всепалення, але не прощаєте і не хочете простити своєму ворогові, то в такому випадку все даремно: не врятує вас ні молитва, ні віра, ні милостиня, словом, ніщо вам не допоможе.
І якщо ми повинні прощати своїм ворогам, то також необхідно просити прощення в тих, кого ми образили. Так: образив кого словом, проси прощення, прийди, поклонись в ноги і скажи: пробач мені. Якщо ти когось образив ділом, постарайся своїми вчинками загладити свою вину і винагородити його втрату, і тоді будь певен, що всі твої гріхи, які б вони не були тяжкі, будуть тобі прощені.
– Потрібно чесно (без всякого затаювання) відкрити свої гріхи.
Для чого відкривати свої гріхи Тому, Хто знає все найпотаємніше наше? – так дехто говорить. Звичайно, для того, щоб прийти з повинною. Звичайно, Бог знає всі наші гріхи, але Церква, яка має владу від Бога прощати і розрішати гріхи, не знає наших гріхів, тому вона без сповіді не може винести свого рішення. Той, хто щиро визнає себе винним перед Богом, той готовий зізнатись у своїх гріхах цілому світові, аби лише на Страшному Суді Христовому вони були закриті від Ангелів і святих людей. Той, хто затаює гріхи на сповіді, хоч і почує від духівника: прощаю і розрішаю, але Дух Святий не простить і не розрішить його.
– В кінці потрібно мати твердий намір поправити своє життя.
Це найважчий обов’язок. Але, що зробити? Якщо хочеш, щоб Бог простив тобі твої гріхи, то перестань грішити. Тільки за такої умови Церква розрішає каянника з його гріхів. А той, який зовсім не думає про поправу свого життя, даремно сповідається, даремно трудиться, бо хоч священик скаже: прощаю і розрішаю, а Дух Святий не простить і не розрішить його.
Чуєте, браття-сестри, Церква наказує після сповіді жити побожно, щоб не вернутися до попереднього гріховного життя, а почати нове і святе. Тож, брати і сестри, прошу вас ради Бога, задля спасіння вашого, постарайтесь перемінити своє життя. І ще повторюю, що той, хто зовсім не має наміру праведно жити, той не одержить прощення своїх гріхів від Бога.
Пам’ятаймо, що Тайна Покаяння встановлена Богом і утверджена Ісусом Христом, Який прийшов на землю прикликати не праведників, а грішників до покаяння (Мк. 2, 17).
Він встановив цю Тайну для того, щоб ми якомога частіше намагалися очищувати свою совість від гріхів покаянням, бо в покаянні, за посередництвом нашого духовного отця, ми одержуємо відпущення гріхів від Самого Ісуса Христа. Тоді до нас повертається невинність, одержана при хрещенні, яку ми втратили через гріховне життя. А в Святій Тайні Євхаристії ми тісніше з’єднуємося з Ісусом Христом всім нашим єством і одержуємо запоруку безсмертя і будучого воскресіння у вічне життя. Тайну Покаяння вчителі Церкви називають другим хрещенням, або порівнюють її з дошкою, на якій рятується мореплавець, який потерпів під час загибелі корабля (Тертул. гл. 4). Тому будемо без всякого сумніву вірити вченню Церкви і будемо якнайчастіше приступати до святої Сповіді, щоб одержати цілковите прощення наших гріхів від Бога і удостоїтись успадкувати Його Небесне Царство. І треба пам’ятати про те, що всі нерозкаяні грішники будуть засуджені на вічні муки в пеклі разом з дияволом і його злими духами, згідно з наукою Божого слова.
Як приготуватись і приступити до святої Сповіді?
1. Приготовляємось до сповіді говінням.
Говіння полягає в пості, який є найкращим засобом, щоб зосередитись і дослідити себе. Також говіння полягає в повздержності від мирських задоволень і турбот. Під час говіння треба якнайчастіше відвідувати Богослужіння в Божому храмі. Говіння триває тиждень, в крайньому випадку не менше 2-3 днів. До сповіді треба приходити в оголошений священиком час, краще ввечері, або ранком перед Літургією.
2. Перед початком Сповіді каянники слухають молитви, які читає священик, серед них 50-й покаянний псалом, дві молитви, в яких зображається Боже милосердя до грішників, що каються, і випрошується для них помилування від Бога, також читається Символ Віри.
3. Особливо уважно треба вислухати і вдуматись в настанови духівника. Ось вони:
«Духовна дитино, Христос невидимо стоїть, приймаючи твою сповідь. Не стидайся і не бійся, не затаюй нічого від мене, а розкажи все, не оправдуючись, що ти зробив (ла), щоб прийняти прощення гріхів від Господа нашого Ісуса Христа. Ось Хрест і Євангеліє Його перед нами, я ж тільки свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що скажеш мені. Якщо щось приховаєш від мене, будеш мати за це тяжкий гріх. Ти прийшов (ла) у лічницю, подумай, щоб ти не вийшов (ла) звідси не ізцілившись».
4. Каянник, ставши на коліна при сповідальниці, цілує Хрест і Євангеліє, що лежать на ній як видимі знаки присутності Самого Господа Ісуса Христа.
5. Каянник у присутності духівника докладно та щиросердечно сповідається зі своїх гріхів перед Хрестом і Євангелієм. Бажано, щоб каянник ще в дні говіння обдумав своє життя, порівняв його з десятьма Божими заповідями, блаженствами і взагалі з наукою Христа. Коли приступив до сповіді, не треба очікувати на запитання священика, а самому в сердечній розмові відкрити свою душу духовному отцю.
6. Духівник, щоб зрозуміти стан душі і життя каянника, може сам ставити йому запитання, потім, відповідно до духовного життя і стану, він дає поради як боротися з гріховністю і робити успіхи в християнському житті, рекомендує духовні засоби і вправи, а якщо потрібно, то накладає єпітімію. Єпітімія – відложення розрішення на якийсь час і наложення зцілюючих душу духовних практик.
7. На закінчення духівник говорить напутнє слово:
«З цього всього, в чім ти покаявся, від сьогодні ти повинен себе оберігати, бо ти хрестишся другим хрещенням. З Божою допомогою почни нове життя. Особливо бійся, щоб не повернутись до попереднього і не дати приводу до насмішок над Святим Таїнством, бо це для християн є неприпустимим. Хай допоможе тобі Бог своєю благодаттю чесно, правдиво і благоговійно проживати».
8. Каянник стоїть на колінах, а духівник, покривши йому єпітрахилем голову, читає над ним молитву розрішення. Каянник цілує Хрест і Євангеліє, одержує благословення склавши свої долоні навхрест (праву на ліву) від духівника, поцілувавши його благословляючу десницю, і виходить.
При цій нагоді кілька слів про священиче благословення. Побожні християни ніколи не вітаються з духовними особами як з мирянами подаючи руку з тими чи іншими словами. При зустрічі з священиком чи прийшовши до нього: вітаємося християнським привітанням, відповідним до часу церковного року; складаємо долоні наших руку навхрест (праву на ліву) і просимо: „Отче благослови” або „Прошу благословення”. Священик правицею зі складеними пальцями, які нагадують Ісус Христос (скорочено ІСХС) робить знак св. Хреста на долонях віруючого, а цей в свою чергу цілує правицю священика немов благословляючу руку самого Христа.
9. Сповідь відбувається перед прийняттям Святих Христових Тайн Тіла і Крові Господніх, тому ввечері каянник повинен прочитати вечірнє правило, укладене на цей випадок св. Церквою. А ранком треба прочитати ранішнє правило: молитви ранішні і молитви перед Святим Причастям.
Коротка сповідь перед духівником
Сповідаюся Господу Богу моєму перед тобою, всечесний отче, з усіх моїх безчисленних гріхів, що я вчинив до цього часу: ділом, словом, помислом. Щодень і щогодини грішу невдячністю до Бога за Його великі і безчисленні добродійства для мене і всеблаге Його піклування наді мною грішним.
Згрішив: пустослів’ям, осудженням, зневагою, непокірливістю, гордістю, немилосердям, завистю, гнівом, наклепом, неувагою, недбальством, зухвальством, злістю, порушенням батьківських заповідей, зневірою, злопам’яттю, віддавав злом за зло, жорстокістю, непослухом, наріканням, самооправдовуванням, переченням, самочинством, самовільністю, докорами, злоріччям, брехнею, сміхом, спокусою, самолюбством, честолюбством, переїданням, пияцтвом, замилуванням до світових речей, лінивством, нечистими помислами, сладострастними уявами і т.п. Згрішив: надмірним спанням, нечистими поглядами, з лінивства і недбальства опускав Богослужіння, дрімав і шепотів у Церкві, запізнювався на Богослуження, був розсіяним на молитві у Церкві і вдома. Згрішив: ділом, словом, помислом, поглядом, слухом, нюхом, смаком, дотиком і іншими моїми почуттями душевними і тілесними. Каюся за них і прошу прощення. (Тут потрібно сказати і інші гріхи, якщо ще щось є на душі). Ще каюся і прошу прощення за все те, що я забув, або не розумів і не висповідався.
Прости і розріши мене, всечесний отче, і благослови прийняти Святі Животворящі Христові тайни Тіла і Крові на відпущення моїх гріхів і на життя вічне.
Гріхи і кара за них
Потім Ісус зустрів його в храмі і сказав йому: „Ось ти видужав, не гріши більше, щоб не сталось з тобою щось гірше”. (Йн. 5, 14)
Так сказав Спаситель до розслабленого. Значить, тяжка хвороба, яка прикувала його до ліжка, у якому він пролежав нерухомо 38 років, була Божою карою за гріх, який він учинив. Який це був гріх Євангеліє не говорить, але дає нам знати, що подібне нещастя може статися з людиною за всякий гріх. Гріх – це отрута, яка руйнує наше тіло, деколи повільно, а деколи з вражаючою швидкістю, але завжди руйнує його. Про це свідчить щоденний досвід кожної людини, Боже слово і історія. «Багато ран у грішника» (Пс. 31, 10); «Нема оздоровлення в тілі моїм від гніву Твого, нема спокою в костях моїх від гріхів моїх» (Пс. 37, 4) – говорить Давид.
Гріхи є причиною всіх наших нещасть. Але, які радості й задоволення обіцяє нам гріх? «Зійду на небо і поставлю престіл вище від небесних звізд, буду подібний до Всевишнього», – мріяв Денниця (Світлоносець). А ось кінець його мріям: «Нині зійдеш до пекла, до глибин землі.»
«Будете, як боги», – шепоче диявол людині, і людина, що захотіла бути богом, стає як нерозумна тварина й уподібнюється до неї. «Тоді тільки буду спокійний, коли не буду бачити брата мого», – думає Каїн і вбиває його. І з цього часу ні хвилини, ні вдень, ні вночі він не має спокою, зі стогоном і тремтінням проходить його неспокійне життя, боїться всіх людей і навіть власної тіні.
«Розберу мої стодоли і побудую більші та скажу душі моїй: їж, пий і веселися», – говорить сам до себе євангельський багач. І ось він їсть, але не насичується, п’є, але не вгамовує своєї спраги, зібрав багато, але хоче зібрати ще більше, він має всього вдосталь, але нещасливий...
Кажуть, що гроші є богом, якому всі служать; за гроші можна купити все. Все? Але душевного спокою і щастя за гроші не купиш.
Тож найбільше будемо боятися робити гріх. Господь присутній на всякому місці не тільки своєю благодаттю, але і своїм правосуддям. Пам’ятаймо слово Боже, що тільки «...рід праведних благословиться, і потомство їхнє успадкує землю. А беззаконники будуть винищені з землі і віроломні будуть викоренені з неї» (Пс. 36, 28).

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:58 | Повідомлення # 13
ПЛАЧЕВНІ НАСЛІДКИ ЗАТАЮВАННЯ ГРІХІВ НА СПОВІДІ

Якщо комусь із нас трапиться заскалити собі ногу чи руку, чи в око впаде щось, ми обов’язково і мерщій намагаємось звільнитись від тієї скалки, бо неможливо спокійно з цим жити і працювати. Кожний гріх є більшою чи меншою скалкою в нашій душі, яку треба якнайшвидше витягти. Не можна легковажити жодним тяжким гріхом, тому християни каються і визнають гріхи на сповіді кілька разів (не менше 4 рази) на рік, а якщо є потреба, то і частіше. Визнавати треба всі гріхи, нічого не затаюючи. Дуже нерозумно роблять хворі, затаюючи якусь важку хворобу чи якісь важливі ознаки хвороби перед лікарем, роблячи тим собі велику шкоду для здоров’я і тривалості життя. Ще більше нерозумно поступають ті каянники, які на сповіді затаюють якісь, чи бодай один тяжкий гріх.
Одна жінка здійснила тяжкий смертний гріх і не насмілилась від нього висповідатись – це від стиду і огидності гріха. Вона робила добрі вчинки: давала милостиню, постила, ночами не спала, а молилась. Вона сповідалась від інших гріхів і святотатськи причащалась Божественних Тайн, думаючи, що знайде милість у Бога і Він їй простить затаєний гріх за її добрі вчинки. Коли вона тяжко захворіла, то висповідалась від всіх інших гріхів, але цей великий гріх нещасна жінка не відважилась визнати на сповіді перед смертю. Вона лише плакала і, святотатськи прийнявши Божественні Тайни, померла.
Через багато днів одна із її дочок молилась у кімнаті. Раптом відчула такий сморід, що не могла стояти, так було їй погано. Вона почала бігати по хаті, щоб зрозуміти, звідки йде сморід. І тут вона побачила над ліжком тінь, настільки бридку і страшну, що вже не могла встояти на ногах, а впала на землю і стала кликати Господа Ісуса Христа і Його Матір на допомогу. І ось з тіні донісся голос: «Не бійся, дочко, я – твоя бідна мати». Після цих слів дівчина посміливішала. Вона встала і сказала: « Як це можливо, моя мамо, що ти настільки бридка і страшна, адже ти була такою доброчесною». Та відповіла: «Пам’ятаєш, як я тобі одного разу сказала, що здійснила смертний гріх? І що я ніколи від нього не висповідалась ніякому духівнику через фальшивий стид від зробленого? За цей гріх я приречена на вічні муки і буду мучитись безконечно, – і мені не дають користі інші добрі вчинки, які я робила. В пеклі немає покаяння. Коли у мене був час, я не виправилась через своє невіжество, хоч це не вимагало великої праці. В той час, як я відділилась від тіла, мене схопили лукаві біси і передали на Суд Христовий. Христос подивився на мене суворим поглядом і відвернув лице від мене, сказавши голосно і грізно: « Іди від мене, проклята, в геєнну огненну!» І зараз же я опинилась в глибокому пеклі у муках. І більше немає для мене помилування. Одне лиш, щоб для вас, живих, бути пересторогою – Небесний Суддя дозволив мені з’явитися зараз, щоб ти повідомила всім про мою муку, щоб ви уникнули того, що я терплю. Скажи своєму братові, щоб він виправив свій спосіб життя. І ти облиш малювати лице і розкішно наряджатися. Фарбами ти все одно не зробиш лице миловидним, а багато жінок з однієї лише цієї причини віддані мукам. Якщо ти мене не послухаєш, то теж станеш моєю супутницею в цьому темному і безрадісному місці. Це я тобі сказала, щоб не збільшилась моя скорбота, коли я побачу, що і ви будете мучитись зі мною в пеклі».
Коли дівчина все почула, вона почала задавати різні запитання про пекельні муки. Мати не відповіла на них, а промовила: «Я тільки це повинна була тобі сказати, і не питай мене більше нічого». І вона зникла, а в кімнаті залишився такий сморід, що до неї більше не міг ніхто заходити. Дівчина поставила ліжко в іншому місці і багато днів лежала немічна, скована страхом і жахом від побаченого та почутого. Вона покликала свого духівника, отця Серафима, і докладно все йому розповіла. Так зустріч з матір’ю стала відома у всьому місті і про це було записано в книзі, щоб нащадки читали і ретельно берегли себе, щоб не трапилося з ними таке нещастя.
В іншому містечку жила багата і благородна жінка. Вона допустилась безстидного беззаконня і не сказала про нього нікому із духівників через фальшивий стид за зроблене (щоб ніхто не довідався). Одного дня до міста зайшов якийсь чужинець-ієромонах разом з послушником, вони йшли на поклоніння до Гробу Господнього. Коли жінка побачила їх в церкві, що вони відправляють святкову службу, вирішила висповідатись у нього, тому що він чужинець і її не знає. Вона пішла до сповідальниці і розповіла йому про свої гріхи. Але коли вона хотіла сказати про це величезне беззаконня, то за сприянням диявола на неї напав такий стид, що вона почервоніла і не змогла нічого сказати.
А послушник ієромонаха був людиною простою і добродушною. Він стояв і здалеку бачив, як з кожним гріхом із уст жінки виповзала змія. Потім він побачив великого змія. Він тричі показував свою голову, щоби вийти із уст, і за третім разом вповз в середину і більше не показався. Тоді й інші змії, які вийшли спочатку, знову ввійшли в її уста, бо вона не сказала про найбільше беззаконня. Духівник прочитав розрішальну молитву і рушив у дорогу. Але послушник розповів йому про побачене. Духівник тоді зрозумів в чому справа і зараз же повернувся назад, щоби сказати про побачене жінці і спонукати її визнати й інші беззаконня. Коли вони зайшли до її помешкання, то знайшли її мертвою. Оплакавши її, помолились, щоб Господь повідомив їм , що сталось з її душею.
І ось вони бачать, що жінка сидить на страшному драконі, а два інші змії обкрутили її і спричиняють ні з чим не зрівнянний біль. Вона говорить їм: « Я грішна жінка, яка сьогодні сповідалась. Оскільки я не сказала про одне допущене мною беззаконня, то Небесний Суддя віддав мене на муки дракону. Я буду вічно мучитись в пеклі. Зараз у мене, бідної, немає зовсім надії на спасіння». Сказавши це, вона зникла.
Інша схожа історія. Жив в Італії один король. У нього була благоговійна і добра дочка, яка давала велику милостиню і щиро турбувалася про бідних. Одного разу вона попросила батька відпустити її, щоб стати монахинею. Але через велику любов до неї батько не хотів з нею розлучатися. Він порадив їй, для більшої користі, залишитися вдома і здійснювати добрі справи, ніж стати монахинею і приносити користь лише самій собі. Дівчина пішла проти своєї волі, щоби не бути непослушною батькові, жила, як і перше, побожно. Але підступний диявол не міг терпіти такого доброчинного життя дівчини. Він почав нападати на неї тілесними спокусами. Вона полюбила одного гарного юнака, королівського слугу. Диявол так натискав на неї спокусами, що переміг її, і вона згрішила з цим юнаком. Невдовзі зрозуміла, що буде матір’ю. Вона так переживала, що від стиду хотіла відібрати собі життя, щоб ніхто із людей про це не дізнався. Але потім послухала одну стару жінку, яка служила в неї. Вона дала їй отруту, якою умертвила плід і ніхто не дізнався про те, що сталось. Лише сама вона сумувала і була пригноблена цими двома страшними гріхами.
Король, побачивши, яка дочка нещаслива, подумав, що вона страждає через те, що він не пустив її в монастир, і спитав чи не бажає вона постригтись в монашество. Дочка, почувши це, зраділа. Батько віддав її в славний монастир, де вона постриглась і ретельно дотримувалась всього чину монашого життя. Але там ніхто її не бачив радісною. Коли приходили її відвідати родичі чи жінки з палацу або інші княгині, чи навіть сам король, вона, перемовившись декількома словами і подякувавши їм, йшла в келію. Там вона оплакувала свої беззаконня, про які, нещасна, ніколи не говорила духівнику на сповіді, – тобто про блуд-розпусту і вбивство. Лише на одинці плакала перед Богом, просячи прощення. Опісля в тяжкій хворобі вона висповідалась від всіх інших гріхів крім цих двох і, причастившись святотатсько Божественними Тайнами, померла.
Через тридцять днів вона явилась ігуменії і сказала, що терпить муки. Та спитала, як таке можливо, коли вона була настільки побожною, благоговійною і ревною в служінні Богові. Нещасна відповіла: « Я затаїла два великих гріхи, які не сказала духівнику на сповіді, думаючи через своє невіжество, що достатньо плакати за них перед Христом. Але він відкинув мене за це навіки, а інші благодіяння мені не приносять користі.
Люди, оберігайтеся затаювання якихось гріхів! Краще тут зазнати трохи стиду, хоч би хтось був і княгинею чи князем, ніж вічно стидатись і безконечно мучитись. Бо тут ти скажеш одній людині, яка нікому не розповість, навіть якщо їй будуть відрубувати голову, а там ти будеш виставлений(а) на загальну і страшну ганьбу. І не говори, що, мовляв, я не те, що не бажаю висповідатись від свого беззаконня, а боюсь тому, що дехто з духівників і архиєреїв неуважні і розповідають про гріхи, приносячи тим, хто їм сповідався, сором. Послухай, людино, якщо священик безумно відречеться від самої істини – Христа, і не пожаліє свою душу, йому не повірять, тому що він, якщо порушує тайну сповіді, – не має віри і ніхто йому вірити не буде. А якщо навіть дехто і повірить, то краще нехай довідається небагато людей, ніж тобі терпіти муки, як вище згадані особи. Повір мені: якщо б небесний Суддя дав можливість одній з цих жінок воскреснути, вона пішла б по всіх столицях і містах, сміло розповідаючи всім про своє беззаконня, лише щоб не мучитися в пеклі вічно. І справді, не бійся людей і не стидайся ні трошки, бо велике страждання перемагає менше.
І ще одна схожа історія. В одному монастирі була монахиня, племінниця ігуменії. Вона покохала юнака, який часто приходив у монастир, щоби подивитись на сестру. Названа монахиня так прагнула його, що шукала способу і відповідного моменту, щоби з’єднатися з ним тілесно, тобто щоб тілесно згрішити. Тому що в думках і уяві вони вже часто блудодіяли-розпустували. В таких грішних бажаннях молода монахиня померла, так і не здійснивши бажання, тому що їй не дозволяли обставини. Перед смертю вона висповідалася від всіх решти гріхів, але про своє грішне прагнення духівнику не сказала, що згрішила б, якби були відповідні обставини і умови. Прийнявши святотатсько Святе Причастя, померла.
Ігуменія дуже любила цю монахиню, бо вона була їй родичкою. Коли згадувала про неї, то молилась Господу, щоб Він об’явив, в якому місці раю вона знаходиться. Так вона молилась під час посту і плакала багато днів і врешті побачила її. Дівчина була сумна і бридка, і сказала ігуменії: «Знай, мати моя, що я мучусь».
Ігуменію здивували ці слова. «Хіба це можливо? Адже ти – дівчина. Ти з дитинства прийшла в монастир, дотримувалась всіх чинів і правил монашого життя. Чому ж ти мучишся?» Нещасна вказала вище названу причину. Ігуменія відповіла: «Я не вірю в це. Милосердний Бог за одну лише нестримну похіть тіла, якої ти не задовільнила, не буде тебе мучити вічно». А вона говорить: «Не дивуйся, я справедливо осуджена. Очі Всевишнього Бога не можуть терпіти ні брудного вчинку, ні брудної думки – все це потрібно змити святою сповіддю, а я хоч не зробила гріха тілесного, але в думці завжди грішила. Я тільки не знайшла відповідного місця і часу, щоб допуститися гріха вчинком. Знай, що багато не лише мирян, але й монахів мучаться за те, що нещиро сповідались з гріхів. Остережи сестер-монахинь, щоби вони ретельно сповідались, якщо хочуть спастися». Коли ігуменія все зрозуміла, дуже пожалкувала про втрату племінниці.
Не будьте недовірливі, возлюблені, бо багато разів ми бачили протилежне. Багато-хто спасався тому, що в нього був лише намір здійснити добро, хоч це йому не вдалося. Спасся благорозумний розбійник. Багато й інших прикладів наведено в церковних книгах. Дехто осягнув спасіння доброю думкою, не встигши зробити добро.
Отже добру думку і бажання багатий дарами Бог нагороджує. Але які муки чекають за лукаву і мерзенну думку і бажання? Є багато прикладів і повчань, які можна навести на підтвердження сказаного. Але достатньо одного повчання, найсправедливішого, яке вийшло з Божественних уст Христа: «Кожен, хто погляне на жінку з пожадливістю, вже згрішив з нею в своїм серці». Бог не помиляється, Його слова повчальніші за навчання всіх земних вчителів. Хто може заперечити ці Євангельські слова?
Отож, дорогі в Христі, будемо уважнішими і турботливішими до нашого вічного спасіння, щоби не прийшов час невтішно і вічно плакати, не знаходячи помочі. Поплачмо зараз небагато, щоби там тішитися вічно в Христі Ісусі – Господі нашому. Йому ж слава на віки!


ВЕЛИЧ ТАЇНСТВА СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

Євхаристійне чудо
Йшло восьме століття від Народження Христа. В церкві Сан-Легонцій давнього італійського міста Ланчано здійснювалося Таїнство Євхаристії. Але в серці одного із священиків, який служив у цей день святу Літургію, виник сумнів, чи справжні Тіло і Кров Господні під видами хліба і вина. Хроніка не донесла до нас імені цього ієромонаха, але породжені в його душі сумніви стали причиною Євхаристійного чуда, яке шанобливо згадують і до цього часу.
Священик відганяв від себе сумніви, але вони настирливо поверталися знову і знову. «Чому я повинен вірити, що хліб перестає бути хлібом, а вино стає кров’ю? Хто це може довести? Тим більше, що зовнішньо вони не змінюються і ніколи не змінювались. Мабуть, це лише символи: просто спогадування Тайної Вечері...»
«В ніч, коли Він був виданий, взяв хліб... благословив, переломив і, давши своїм учням, сказав: «Прийміть, їжте – це є Тіло Моє, яке за вас ламається на відпущення гріхів». Також і чашу, кажучи: «Пийте з неї всі – це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів».
Зі страхом священик промовив святі слова Євхаристійного канону, але сумніви продовжували його мучити. Так, Він жертвенний Агнець, своєю Божественною силою і владою міг перетворити вино в Кров, а хліб у Тіло. Він все міг, бо прийшов по волі Небесного Отця. Але Він вже давно відійшов, залишивши цей грішний світ, давши йому на потіху свої святі слова, своє благословення... і, може бути, Свої Тіло і Кров? Але чи це можливо? Чи справжнє Таїнство Причастя разом з Ним не відійшло в інший, небесний світ? Чи не є Пресвята Євхаристія лише обрядом, і нічим більше?» Даремно намагався священик відновити в душі спокій і віру.
Між тим, перетворення (пресуществлення) відбулося. Зі словами молитви він переломив Євхаристійний Хліб, і вигук подиву пролунав у невеликій церкві. Під пальцями ієромонаха переломлюваний Хліб раптом перемінився в щось інше – він не відразу зрозумів у що саме. Також і в чаші вже було не вино – там була густа, яскраво червона Рідина, дуже подібна на... Кров. Приголомшений священик дивився на те, що було в нього на руках: це був тонкий відрізок Тіла, подібний до м’язової тканини людського тіла. Монахи, вражені чудом, обступили священика, ледь стримуючи свій подив. А він визнав перед ними свої сумніви, розв’язані таким чудесним способом. Закінчивши святу Літургію, священик мовчки впав на коліна і занурився в глибоку і довгу молитву. Про що він тоді молився? Чи дякував Богові за даний йому згори знак? Чи просив прощення за своє маловіріє? Ми цього ніколи не будемо знати. Але відомо одне: з тих пір в місті Ланчано дванадцять століть чудесно зберігаються Тіло і Кров Христа, які зматеріалізувалися під час Євхаристії в церкві Сан-Лагонцій (нині Сан-Франческо). Вістка про чудо швидко облетіла близькі міста і села, і в Ланчано потягнулися колони паломників.
Минули століття і чудесні Дари стали об’єктом уваги вчених.
З 1574 року над Святими Дарами проводились різні досліди і спостереження, а з початку 1970-х років вони почали проводитися на експериментальному рівні. Але одержані дані одними вченими не задовольняли інших.
Професор медичного факультету Сієнського університету Одоардо Лінолі, великий спеціаліст у ділянці анатомії, патологічної гістології, хімії і клінічної мікроскопії, разом зі своїми колегами, проводивши досліди в листопаді 1970 і в березні 1971 років, прийшов до наступних висновків. Святі Дари, які зберігаються в Лончано з восьмого століття є справжніми людськими тілом і кров’ю. Тіло є фрагментом м’язової тканини серця, в перетині вміщує міокард, ендокард і блукаючий нерв. Можливо, фрагмент Тіла вміщує також лівий шлуночок. Такий висновок дозволяє зробити значна товщина міокарда, яка знаходиться в тканині Тіла. І Тіло, і Кров відносяться до однієї групи крові: АБ. Такої самої групи є і Кров на Туринській Плащаниці. Кров вміщує протеїни і мінерали в нормальних для людської крові процентних відношеннях. Вчені особливо підкреслюють: найдивніше те, що Тіло і Кров дванадцять століть зберігаються під дією фізичних, атмосферних і біологічних агентів без штучного захисту і застосування спеціальних консервантів. Крім того, якщо привести Кров у рідкий стан, вона стає пригожою до переливання, посідаючи всі властивості свіжої крові. Руджеро Бертеллі, професор нормальної анатомії людини Сієнського університету, проводив досліди паралельно з Одоардо Лінолі і одержав такі ж результати. В ході повторних експериментів, які проводили в 1981 році з застосуванням більш досконалої апаратури та з врахуванням нових досягнень науки в ділянці анатомії і патології, – ці результати були знову підтверджені...
Як свідчать сучасники чуда, зматеріалізована Кров пізніше згорнулася (загусла) на п’ять кульок різної форми, які потім стали твердими. Цікаво, що кожна з цих кульок важить стільки, скільки важать всі разом. Це суперечить елементарним законам фізики, але це факт, який вчені дотепер не можуть пояснити. Вміщену в античну чашу із суцільного куска гірничого кришталю чудесну Кров вже дванадцять століть оглядають численні паломники і подорожні в Лончано.
Причастя Святих Христових Тайн є найбільше із всіх чудес, що здійснила Божа сила, воно є найвеличніше зі всіх Тайн, які винайшла Божа премудрість, воно є найціннішим із всіх дарів, які дарувала нам Божа Благодать. Прийдіть сюди мудреці всього світу, які своїм розумом збагнули багато тайн природи; зберіться всі церковні Богослови, які, просвічені Святим Духом, дослідили глибини Божественних писань; або, краще сказати, припадіть сюди самі Небесні Херувими, многоокі таїнники Божих Тайн, оточіть цю священну трапезу страшного Таїнства. Ви бачите тут хліб і вино, але під видом цього хліба і цього вина перебуває Богочоловік Ісус Христос. Тут утаєні Його Божа і Людська природи. Воістину тут бачимо Таїнство Тайн, сокровенніше із всіх Таїнств, яке не здатний збагнути і найбільший людський розум; направду – це Таїнство є величніше із всіх, які винайшла Божа премудрість! Але воно в той же час є свідченням безконечної Божої любові до нас, грішних. «... Возлюбивши своїх, що були в світі, возлюбив їх до кінця» (Йн. 13, 1), тобто вилив на них всю любов, якою Бог може полюбити людину. Велика Його любов у тому, що Він воплотився, став людиною заради нас; велика Його любов у тому, що Він помер за нас; але і цього було недостатньо для Його любові: Він кожного дня пропонує нам Свої Тіло і Кров у нетлінну поживу. Хвалились стародавні євреї тим, що Бог не вчинив жодному іншому народові того, що вчинив для них, коли перевів їх через Червоне море, коли кормив їх манною в пустелі, напував водою, яка чудесно витікала з каменя. Але що таке Червоне море в порівнянні з животворною Кров’ю Христовою? Що манна в порівнянні з Тілом Христовим, цим хлібом, який зійшов з Небес (Йн. 6, 33)? Хто Його їсть – не помре (Йн. 6, 40). Що таке камінь, з якого текла вода для євреїв, в порівнянні з тим Каменем – Христом , що виточив живі води, які течуть в життя вічне? І який доказ Своєї любові міг би дати Спаситель світу, кращий від того, як, перетворивши хліб і вино в Своє Тіло і Свою Кров, дарувати нам це для причастя, щоб таким способом Він не розлучався з нами ніколи? Направду, це доказ безконечної, незбагненної Божої любові до нас, грішників, це скарб Божої благодаті. Тому «хай кожний випробовує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу», – повчає святий Апостол Павло. Нехай перед причастям кожен випробує своє сумління, і якщо в нього є якась перешкода, – нехай усуне її, якщо є якийсь вузол, – нехай його розв’яже.
Коли Мойсей побачив кущ, що горів, але не згоряв і хотів підійти до нього ближче, то почув Божий голос: «Мойсею, Мойсею!.. Не наближайся сюди; роззуй взуття з твоїх ніг: місце ж бо, на якому ти стоїш, – земля свята» (Ісх. 3, 4-5). Брате-християнине, що бажаєш причаститися Святих Тайн, чи бачиш цей Святий Хліб? Чи бачиш ти Чашу, яка стоїть на святому Престолі? Там Тіло Христове, там Кров Христова, там Сам Бог перебуває таїнственно. Це Божественний вогонь, який просвічує і очищає достойних, а негідних – обпалює і спалює. Не наближайся до нього, не підходь. Спочатку розпутай гріховні вузли, які зв’язують твою душу, покаянням і чистосердечною сповіддю. Якщо ти з кимсь ворогуєш, – розв’яжи вузол ворожнечі і помирися зі свої ближнім. Якщо ти скривдив когось, якщо вкрав щось, відібрав, якщо утримуєш чужу річ, – розв’яжи вузол образи, верни скривдженому забране тобою. Якщо живеш в злочинному грішному зв’язку з кимсь, на спокусу багатьом, – розсічи цей гріховний вузол, звільни душу з диявольського полону. Місце бо, на якому ти стоїш, є земля свята! Цей святий Престол, до якого ти наближаєшся, де ти стоїш і причащаєшся, є Святая-Святих – земля свята! Тут невидимо перебувають святі Ангели і закривають свої лиця від страху, трепету і благоговіння. Тут стояли святителі Василій Великий і Йоан Золотоустий, мужі вільні від будь-яких гріховних вузлів, люди святі, виснажені подвигами, за чистотою душі – земні ангели. Однак і вони заявляли про свою недостойність. Перший говорив: « Розумію, Господи, що недостойно причащаюся», а другий: «Господи Боже Мій! Розумію, що я недостойний ...» А ти, може, тисячами гріхів осквернив душу, а, можливо, за багато років не здійснив жодної покути-єпітімії. Дивись же, не наближайся до цього Таїнства без дослідження себе. Спочатку звільнися від гріхів, покайся, висповідайся, і тільки тоді, одержавши прощення, облегшивши душу, наблизься, приступи, але і це не інакше як з благоговінням, признанням своєї нікчемності. Мойсей зі страхом підходив до палаючого куща, в якому був Сам Бог. З таким страхом і трепетом відкривай і ти свої уста для прийняття Святого Причастя. І ти говори: «Вірую, Господи, що Ти – Бог, признаюся, що я грішник, вірю, Ти – вогонь спопеляючий, признаюся, що я суха трава... Я недостойний через мої гріхи приступити до Бога, щоби не потерпіти мук, як сіно не може торкнутися вогню, щоби не згоріти. Але ти Сам кличеш мене, Сам прикликуєш, а я нечистий приходжу, щоб одержати очищення від Тебе, Джерела Святості. Приходжу немічний, щоб отримати зцілення від Тебе – Лікаря душевного і тілесного; приходжу мертвий, щоб одержати воскресіння від Тебе, Хліба життя. Я приходжу освятитися і просвітитися, тим більше йду, бо я грішний і недостойний... Іду до Тебе, щоб не віддалитися від Тебе, щоб ворог цілком не заволодів моєю душею. І справді, признаюся, що я недостойний, тому що я грішний. Але Ти прийшов на землю для того, щоби грішників спасти! Господи, спаси мене ! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!
З такими почуттями і помислами приступай до Святого Причастя і тоді це Велике Таїнство не буде тобі в осудження. Коли Мойсей сходив з Синайської гори, лице його так сяяло, що народ ізраїльський не міг дивитися на нього. Тому Мойсей і закрив його покривалом. Так сяяло небесною славою лице Мойсея від того лише, що він розмовляв з Богом на Синаї. Але подумайте, браття і сестри, яка велика різниця: говорити з Богом і приймати Самого Бога в свої уста, в своє серце! Якщо лице Мойсея так сяяло лише від самої бесіди, то як же не сяяти душі того, хто причащається самим Тілом і Кров’ю Христовими в Пречистих Тайнах?
Боялися євреї дивитися на сяюче лице Мойсея; а святий Йоан Золотоустий говорить, що біси бояться, трясуться, тікають від лиця причасника Святих Тайн, тому що в цей час причасник дихає Божественним вогнем. Видіння дивне для Ангелів і страшне для демонів! Не сяє так зірка на небі, як сяє душа християнина від світла Божої благодаті в той час, коли він причащається. І це тому, що коли ми причащаємося, тоді самі стаємо членами Христового Тіла, з’єднуємося з Христом. І якщо наша душа в цей час розлучилася б з тілом, то вона отримала б місце разом з мучениками, дівственниками і преподобними...
Мій Боже! Мій Спасителю Ісусе! Нехай я помру, якщо буде на це Твоя свята воля, в глухому лісі чи іншому якомусь пустельному місці: це для мене все одно, лише б перед смертю мені причаститися Пречистих Твоїх Тіла і Крові! Якщо Ти в цей час будеш біля мене, то я не боюся погибелі; з таким напуттям, як Твої Тіло і Кров, я сильно надіюся осягнути вічне спасіння в Твоєму Небесному Царстві.
Брате-християнине! Коли ти причастишся Святих Христових Тайн, то бережись, щоби не втратити того, що одержав. Поводь себе обережно, щоб ти не згубив цей дорогоцінний Дар. Охороняй себе повсюди, щоби не вирвав його тобі лукавий ворог з твоєї душі. Ти освятився Святинею: живи ж тепер, як личить святому. Ти вийшов чистим, умитий Божою благодаттю. Дивись: не впадай знову в попередні гріхи. Ти зцілився душею – не заразись знову колишньою хворобою. Ти з’єднався з Христом, не розлучайся з Ним більше ніколи. Йому слава навіки. Амінь.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:00 | Повідомлення # 14
НЕ ПОЗБАВЛЯЙ СЕБЕ ХРИСТОВОЇ ЧАШІ!

В святому Євангелії Господь наш Ісус Христос Своїми Пречистими устами говорить: «Ядий Мою плоть і піяй Мою кров імать живот вічний» (Ін .6, 54). Ось велике надбання від Причастя Святих Його Таїнств! І навпаки каже Він: «Якщо не будете споживати Тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя» (Ін. 6, 53) – ось велика втрата для тих, які позбавляють себе Христової Чаші! Багато-хто каже: «Я недосконалий, я грішний, і тому не смію причащатися Христових Таїн». Ти говориш добре, коли називаєш себе недостойним грішником, бо хто може бути цілком достойним? «Никто же достоїн от связавшихся плотскими похотьми і сластьми приходити іли приближитися Тебі, Царю слави!» – говориться в літургійній молитві. Але ти робиш погано, коли віддалюєшся від Святого Причастя, бо написано в псалмі : «Удаляющіїся от Тебе, Господи, погибнут» (Пс. 72, 27).
Наше недостоїнство буває двояке: недостоїнство щиро каючихся і недостоїнство каючихся нещиро. Щирі каянники бувають достойні Божественного Причастя на відпущення гріхів за словами Христа Господа: «Не потребують здорові лікаря, а хворі» (Мф. 9, 12). А каянники не щирі недостойні Божественного Причастя, бо написано в Євангелії: «Не давайте святого псам» (Мф. 6, 7). Отже хто є нещирий каянник? Це той, хто затаює свої гріхи перед духовним отцем; або їх відкриває, але не кається в них, тобто не жалкує що їх допустився; або хоч і жалкує за них, але не має в серці твердої постанови більше їх не допускатися і має намір їх продовжувати – такий не достойний Святого Причастя і, якщо прийме Його, то собі на суд і вічне осудження.
А хто щиро кається, жалкує за свої гріхи і має твердий намір, в надії на Божу допомогу, зі всіх своїх сил берегтися від гріхів – той по Божому милосердю достойний Божественного Причастя, хоч би і перед тим був дуже грішний.
Про преподобну Марію Єгипетську в її життєписі розповідається, що вона була великою грішницею так, що Божа благодать не допускала її ввійти в Божий храм, про що вона потім сама розповіла преподобному Зосимі. Але коли ця недостойна грішниця в своєму серці перед іконою Пресвятої Богородиці постановила більше не повертатися до гріхів – зараз Господь дозволив їй ввійти в Божий храм і після щирої сповіді ще цього дня сподобив її прийняти Святе Таїнство Причастя. Ось бачимо, вона ще не відпокутувала за свої гріхи, а за умови щирого покаяння і твердої постанови поправи життя сподобилася Святого Причастя.
Про подібне розповідається в Пролозі. Одному єпископу донесли, що дві жінки впали в перелюбство. Він помолився Господу Богу, щоб відкрив йому істину і велів всім приготуватися на ранок до Святого Причастя. І ось коли він причащав людей, то обличчя причасників йому являлися одні темними, а інші ясніли сяйвом. Підходять до Причастя і ці дві жінки і бачить єпископ, що обличчя їхні сяють, а коли вони запричастилися, то їхні обличчя засяяли як сонце. Коли єпископ цим здивувався, явився йому Ангел і сказав: «Тобі правду сказали про цих жінок, вони справді допустилися перелюбу, але щиро покаялися, висповідалися та сильно постановили більше не грішити і Господь Бог їм простив та дарував їм таку благодать, яку ти бачив».
Отже, не позбавляйте себе Господньої Чаші, тільки щиро кайтеся і твердо постановляйте не повертатися до попередніх гріхів! Тоді, хоч би ти чув себе недостойним, – уповай на Боже милосердя, якого не можуть перемогти гріхи всього людства і приступай до Христової Чаші, приступай зі страхом, але також із надією на Божу любов до каючихся людей і буде тобі Святе Причастя на відпущення гріхів!
Не віриш? Повір правдомовним устам Самого Христа нашого Спасителя, Який говорить: «Прііміте, ядіте... во оставленіє гріхов; пійте... во оставленіє гріхов!» Якщо ти віриш в Бога і Богові то повір Його словам, а якщо ти не віриш Божим словом, значить ти в Бога і Богові не віриш! Сам Бог каже: причащайся Моєї Чаші, – а ти сумніваєшся! Бог каже: це буде тобі на відпущення гріхів, – а ти не віриш і кажеш : боюся! Не бійся! Приступи без сумніву із вірою! Добре робиш, що боїшся, але зле робиш, коли уникаєш і втікаєш від Христової Чаші. Бог тобі не ворог, а Лікар: Він хоче тебе оздоровити, а не погубити. Бог тобі не супротивник, а Батько-Отець: Він бажає дати тобі життя, а не погубити. Бог не губитель, а милосердний Добродій; Він бажає тобі спасіння, не погибелі; чому ж ти тікаєш від Його Божественної Чаші? Ліпше тобі прийняти це духовне лікарство та оздоровитися, ніж від цього лікарства тікати і впасти в ще більші гріховні невиліковні хвороби і загинути. Ліпше для тебе відкинути страх, прибігнути до Отця, насититися Його безсмертною поживою, ніж зі страхом тікати від Нього геть і десь далеко живитися поживою свиней – гріховними насолодами. Ліпше тобі прибігнути до свого милосердного Добродія, ніж працювати на свого ворога і губителя, бо поки ти перебуваєш в гріхах і не каєшся, до тих пір ти гаруєш (трудишся) на свого ворога диявола і до тих пір ти його невільник і раб!
А причасник Господньої Чаші з’єднюється з Самим Христом – так говорить Сам наш Господь: «Ядий Мою плоть і піяй Мою кров во Мні пребиваєт, і Аз в нем» (Ін.6, 56). Чоловіче, чи чуєш це Господнє слово? Невже ти і після цього не віриш, не усвідомлюєш великої користі від святого Причастя? Якщо ти не віриш Христовому слову, то кому повіриш? З’єднатися з Самим Христом, мати в собі Христа і самому бути в Христі! Що може бути вище від цього? Що дорожче? Що ліпше?
Улюблені, знаючи це, будемо частіше приступати до Господньої Чаші, хоч ми і недостойні її: по Божому милосердю станемо достойні, як очистимо себе по мірі наших сил від усякої скверни плоті і духа, і постановимо собі і пообіцяємо Господу більше не повертатися до давніх гріхів.
Згідно з законами святої Апостольської Церкви і християнською традицією, до Святого Причастя треба готуватися всебічно, тобто готувати душу і тіло.
Приготування душі полягає: в щиросердечному покаянні, в пості, в посиленій молитві, в стриманості супругів від інтимних стосунків не менше трьох діб, в щиросердечній і повній сповіді, в сильній постанові більше не грішити, в застосуванні сприяючих поправі життя всіх доступних середників.
Приготування тіла полягає: в обмитті свого тіла, в чистому, скромному і пристойному одязі. Особам жіночої статі приступати до Святого Таїнства після закінчення днів місячного очищення та по сорока днях по народженні дитини. Це не тому, що немовби ці природні явища являлися гріхом, а тому що тут діє фактор так званої плотської скверни, яка сама по собі не є гріхом, але коли людина за таких обставин зважується приступати до святих Таїнств, то зневажає Господа Бога і Його Святощі. Це щось подібне, якби обдерта, в брудному, непристойному одязі і ница людина прийшла в Божий храм і до Святого Причастя. Пригадаймо собі слова Господа Ісуса з Євангельської притчі: «Друже, як ти сюди прийшов не маючи весільної одежі?!»
Коли святі Апостоли Яків і Йоан просили у Христа-Царя слави: «Зволь нам, щоб ми сиділи один праворуч, а другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі», Ісус сказав їм: «Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?» Ті йому відповіли: «Можемо» (Мк. 10, 37-39). Хто не хоче бути близько Христа? Хто не бажає стояти праворуч Його в Його славі, коли прийде зі святими Ангелами? Тому не відмовляйся від Його Чаші, не тікай від Божественного Причастя, Його Тіла і Крові, споживай Його Тіло і пий Його Кров і це буде тобі на відпущення гріхів, на зближення з Христом і на спілкування та єднання з Ним.
Тільки спершу почни істинно і щиросердечно каятися, не відкладаючи на пізніше по слову Давида: «Ріх, нині начах!» (Пс. 76, 31). Господь Бог вже давно чекає на твоє покаяння і буде радіти тобою і зараз же відкриє для тебе двері Свого милосердя, сподобить тебе Своєї Чаші, наблизить тебе до Свого Царства і сподобить тебе Своєї Слави. О!.. Щоб ми всі стали її учасниками! (Із творів Святителя Димитрія, митрополита Ростовського).


ПРО СВЯТІ ТАІНСТВА ПОКАЯННЯ - СПОВІДІ ТА ПРИЧАСТЯ ТІЛА І КРОВІ ХРИСТОВИХ

Метою християнського життя є спасіння і вічне життя з Христом. Шляхом покаяння, молитовного ділання, прямуючи стежиною непорочної християнської віри, ми, вигнанці раю, знову можемо досягнути небесної Батьківщини. Отже, використовуючи великі благодатні Христові дари, намагаймося з’єднатися з Ним ще в земному нашому житті, щоб бути вписаними в книгу вічного життя.
В житті християнина, в його паломництві до вічної небесної Батьківщини без таких Таїнств Христової Церкви як Покаяння-Сповідь і Святе Причастя Тіла і Крові Господньої не можливо обійтися. «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6,54). «Хто тіло Моє споживає і кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ін. 6, 56). Святе Причастя Тіла і Крові Господньої – це те найбільше, що залишив Христос своїй Церкві. Під освяченими видами хліба і вина присутні дійсні Найсвятіші Тіло і Кров Господні. Користаймо з усією відповідальністю з цього великого Божого Дару для нашого вічного спасіння.
Однак в нинішніх часах зауважується певна байдужість і безвідповідальність по відношенню до Св. Таїнств Тіла і Крові Господніх. Зауважується, що багато людей і в багатьох випадках причащаються по-святотатськи, чим стягають на себе великий і страшний гріх, Божий гнів та кару.
Святе Причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа – це така велика святість, що ніхто не повинен посміти наблизитися до Святої Чаші без глибокого і щирого покаяння, без щирої і повної індивідуальної сповіді і одержання прощення гріхів за посередництвом священика. Святому Причастю передує свята Тайна Покаяння-Сповіді – це велика тайна Божої любові до грішника. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у святому Хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову допускаємося чи зі злоби, чи по немочі нашій нових гріхів, то Господь в більшості випадків ще не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам простити, якщо ми щиро за них каємося, шкодуємо, що Господа Бога зневажили та постановляємо поправити наше життя і більше не грішити. Але для одержання Його прощення Він поставив вимогу, щоб ми визнали наші гріхи перед священиком та з його уст одержали прощення гріхів. Воскреснувши, Христос сказав до Апостолів і їхніх наступників: «Прийміте Духа Святого: кому відпустите гріхи, тому відпустяться, а кому задержите, задержаться» (Ін. 20, 22-23).
Хто вирішив змінити своє грішне життя на істинно християнське, тобто жити з Ісусом Христом і прийняти Святі Таїнства Сповіді і Причастя, повинен відбути перед тим хоч три доби говіння, тобто постити (до посту належить також стриманість від інтимних подружніх стосунків), приймати участь у святих Богослужіннях (Вечірні, Утрені, Часи, Святі Літургії), читати святе Євангеліє і ін. св. духовні книги, не дивитися телевізор, уникати непотрібних розмов, особливо осуджування інших і взагалі всякого розсіяння. Належить зосереджувати увагу на думки про Бога і вічні правди (смерть, Суд Божий, Небо, пекло), зробити уважний іспит совісті (за допомогою молитовника), читати молитви перед сповіддю, а після сповіді – молитви по сповіді. Розбудити надприродний досконалий жаль за гріхи, зробити сильну постанову більше не грішити. Саму сповідь відбувати щиро, не затаювати гріхів, не уневиннювати себе, не говорити, що хтось інший винен у моїх гріхах, оскаржувати себе, а не інших.
Якщо це жінка чи дівчина, до церкви йти з накритою (хустиною) головою, без жодної косметики, не в штанах і не в міні-спідниці (при сидінні спідниця повинна накривати коліна).
Того дня, перед Святим Причастям, не їсти, не пити і дітям не давати, якщо вони будуть причащатися, і не курити тютюну (куріння є гріхом, і треба його якнайшвидше позбутися). Крім участі в Богослужіннях у попередніх днях говіння, того дня слід бути на Утрені, Часах і Літургії, а попередньо вдома прочитати правило перед Святим Причастям.

Молитовне правило до Святого Причастя:
- канон умилительний Господу нашому Ісусу Христу;
- канон молебний Пресвятій Богородиці;
- канон Ангелу Хранителю;
- послідування до Святого Причастя: Псалми 22, 23, 115. Тропарі. Канон до Святого Причастя. Молитви до Святого Причастя.

В день Святого Причастя, на Святій Літургії, стоячи на своєму місці, чистою хустинкою витерти уста, не далеко і не заблизько до амвона зробити земний поклін Ісусові Христові, склавши руки навхрест на грудях (права на ліву), спокійно приступити і, сказавши голосно своє ім’я, прийняти Святе Причастя, легенько губами стягнувши Його з ложечки. Платом витерти уста, поцілувати край Чаші (як ребро Христове), відійти на місце, де подають теплоту і антідор. Запити теплотою і спожити часточку антідору, відійти на своє місце і продовжувати з благоговінням участь у св. Літургії до кінця. Коло Святої Чаші ні перед причастям, ні після не хреститися (щоб не вибити з рук священика Святу Чашу).
З великим почуттям вдячності і благоговінням прочитати молитви по Святому Причастю. Щонайменше одну добу після того багато молитися, читати Святе Письмо, не дивитися телевізор, не розсіюватися, а подружжю не відбувати інтимних стосунків.


ШАНУВАННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ

Християни визнають і вшановують Пресвяту Діву Марію, яка походила з роду праведного Авраама і псалмопівця Давида (з якого Божим Промислом було визначено вийти Спасителю), яка була обручена для Її охорони зі старцем Йосифом з цього ж роду, як «Честнійшую Херувим і славнійшую без сравненія Серафим… Присноблаженную і Пренепорочную Матер Бога нашего». Це почитання основане на Божому слові, на вірі в Її особливі достоїнства.
Велич Пресвятої Діви Марії утверджено на перших сторінках святого Євангелія. Як розповідає святий євангелист Лука, Архангел Гавриїл був посланий Богом в Галилейське місто Назарет до Діви Марії і, ввійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками… Ти-бо знайшла ласку в Бога» (Лука 1, 26-30). Одержати Божу благодать, стати благословенною серед усіх жінок, почути від небесного Вісника «Господь з Тобою» – і не тільки через Божу всюдиприсутність, але за близьким спорідненням – це і є справжня велич. І як Діва Марія пророчо возвістила: «Ось-бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лука 1, 27; 1, 48). Якщо так сказала сама Пресвята Діва і ті слова записав св. євангелист, то ніхто не має права називатись християнином, якщо не вшановує Божу Матір! Святий євангелист Лука залишив ще досить важливе свідоцтво, яке об’єднує в одне ціле похвалу Пресвятій Богородиці від народу і від Її Божественного Сина. Він пише так: «Якась жінка піднесла голос з-між народу і сказала до Нього: щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили». Господь озвався: «Щасливі ті, що слухають Боже слово і зберігають його» (Лука 11, 27-28). Пояснюючи ці євангельські слова, Рязанський митрополит Стефан Яворський († 1722) говорить: «Цим своїм висловом Христос не тільки не заперечує похвали тієї жінки, яку вона віддає Богородиці, але своєю відповіддю ще більше зміцнює похвалу Своїй Матері. Бо тут треба поміркувати над тим, по-перше, що означає зачати і носити Боже Слово плоттю і, по-друге, що означає зачати і носити Боже Слово думкою. За перше віддала славу Богородиці ця євангельська жінка, коли сказала: «Щасливе лоно, що тебе носило», за друге Сам Христос прославив Свою Матір, коли сказав: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його». Ті дві прослави, або, краще, блаженства направду належать Богородиці, бо Вона скоріше серцем ніж лоном, скоріше думкою ніж плоттю, скоріше духом ніж тілом, скоріше миром ніж утробою зачала Христа, і не зачала б плоттю Христа, якщо б перед тим не зачала Його вірою». Вся Свята Тройця вшанувала Пречисту Діву: Бог Отець своїм благоволінням, Син – воплоченням, Святий Дух – осіненням.
Особливими достоїнствами Пресвятої Діви Марії, за які особливо шанують Її християни, являються Приснодівство і Богоматеринство.
Пресвята Марія перебувала і перебуває Дівою перед народженням Спасителя, при народженні і після народження. З давніх пір ім’я Діва стало немовби Її власним іменем. Святий апостол і євангелист Матвій, розповідаючи про обставини при Рождестві Христовому, посилається на старозавітнє пророцтво пророка Ісаї: «Ось Діва матиме в утробі і народить Сина, і дадуть Йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог» (Мат. 1, 23; Іс. 7, 14).
Вказівка на приснодівство вбачається і в видіннях пророка Ієзекіїла про східну браму храму: «Вона була зачинена. Господь сказав до мене: брама ця буде зачинена, не буде відчинятися. Ніхто не ввійде нею, бо Господь Бог Ізраїля увійде нею; і вона буде зачинена» (Ієзек. 44, 1-2).
В Новому Завіті знаходиться багато свідоцтв про Приснодівство Марії. Так, говориться, що коли Архангел благовістив Пречистій Діві Марії, що Вона народить «Сина Вишняго», вона, не розуміючи, спитала: «Як станеться те, коли я мужа не знаю?» Це питання було поставлене в той час, коли Вона була обручена зі старцем Йосифом, і означало, що Пречиста Діва Марія залишилась вірною обіту дівства, а праведний Йосиф був лише Її опікуном-охоронцем. Це зрозуміло із наступної розмови. Архангел відповідає Діві: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Вишнього осінить Тебе: тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лука. 1, 35). А коли праведний Йосиф, не знаючи про тайну спасіння, що здійснювалася, хотів, нікому нічого не кажучи, відпустити Пресвяту Діву, то під час сну явився йому Ангел і відкрив: «Не бійся взяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мат. 1, 20).
Про те одноголосно навчають всі Отці Церкви. Вони говорять: «Від князя віку цього було закрите Дівство Марії» (Святий Ігнатій Богоносець, І ст.).
«Дух Святий старанно вказав народження (Еммануїла) від Діви» і Він «родився від Діви з роду Давидового» (Святий Іриней Ліонський). «Природа ніколи не знала діви, що родила. Благодать явила цю Діву, що родила, і зберегла Її Дівою. Вона вчинила Її Матір’ю і не пошкодила дівства… О, земле ненасіяна, ти проростила спасительний плід!» (Діяння Вселенських Соборів).
Визнання віри святої Церкви в істину Приснодівства Пресвятої Марії знайшло своє вираження в древніх символах, починаючи з Апостольського. Цю віру засвідчено на Вселенських Соборах, особливо на Третьому Вселенському Соборі. А святі Отці П’ятого Вселенського Собору рішуче заявили: «Якщо хтось не визнає два родження Бога Слова, одне перед віками від Отця, перед часом і безтілесне, а друге, в останні дні, коли він зійшов із небес і воплотився від святої преславної Богородиці і Приснодіви Марії, і родився від Неї, тому – анафема».
Як може зачатись і народитись дитина, не порушуючи печаті дівства? Там, де діє всемогуча Божа воля, порушуються закони природи. Так само, як силою Божою вийшла вода із цілого і неушкодженого каменя (Вихід. 17, 1-7), як кущ горів і не згоряв (Вих. 3, 2-3), як Спаситель після Свойого славного воскресіння входив до учнів крізь замкнені двері (Йн. 20, 19-26). Тому Свята Церква співає в день Світлого Христового Воскресіння: «Сохранив ціла знаменія, Христе, воскресл єси от гроба, ключі Діви невредивий в рождестві Твоєм і отверзл єси нам райскія двері».
«Святу Діву, – твердить святий Кирило Олександрійський в діяннях Третього Вселенського Собору, – не уявляють інакше як Богородицю». До згаданих свідчень можна добавити і інші, не менш важливі. Так, як тільки в Пресвятої Діви Марії «виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа» (Мат. 1, 18), «в ті дні» вирушила вона до дому Захарії, щоб привітати свою родичку Єлисавету. Єлисавета при зустрічі з Нею не тільки вигукнула «сильним голосом» і назвала Її благословенною між жінками, але і визнала Її матір’ю свого Господа, а також Богородицею. Варте уваги те, що святий євангелист зазначив: Єлисавета визнала це не сама по собі, не від себе, а «сповнившись Святим Духом» – під впливом Святого Духа (Лука 1, 39-41).
Суворо притримуючись вчення Святого Письма, святі отці Церкви говорять: «Бог наш Ісус Христос, за Божим замислом, був зачатий Марією від Святого Духа» (Святий Ігнатій Богоносець, І ст. ). «Цей, кого Бог обіцяв Давидові від його плоду поставити як Царя Вічного, є саме Той, який родився від Діви з роду Давидового» (Святий Іриней Ліонський).
«Син Божий роджений перед віками, і в останні дні воплотився від Діви і родився тільки Йому відомим способом. Беззмінно і невимовно, зберігши дівство неушкодженим… Хто заперечує, що Марія Бога породила, той не побачить слави Його Божества» (Преподобний Єфрем Сірін). «Якщо хтось не признає Марію Богородицею, то він відлучений від Божества», – пише святитель Григорій Богослов. Свята Церква устами святих Отців навчає: Діва Марія родила не звичайну людину, а Бога в тілі і тому визнають Її Богородицею.
Будучи Божою Матірю, Пресвята Діва залишається і вічно люблячою Матірю людства, його Молитвенницею і Заступницею. В святому Євангелії мало про Неї розповідається, що ще раз підтверджує Її глибоке смирення і велику покору. Святий євангелист Йоан, опіці якого Спаситель з хреста поручив Свою Матір, розповідає про одну подію, якою яскраво виразилась сукупність достоїнств Діви Марії і передусім Її любов до людей і турбота про них. Господь наш Ісус Христос разом з учнями був запрошений на весілля в Кану Галилейську. Була там і Його Мати. Сталось так, що на весіллі забракло вина. І Мати Божа звернулась до Сина зі словами: «Не мають вина». А слугам Вона зараз же каже: «Що тільки скаже вам (Христос) – це робіть» (Йн. 2, 1-5). В цих простих словах – глибокий зміст. Богородиця не наказує владою Своєму Синові: дай їм вина, зроби чудо і прослав Себе і мене! Ні! Вона смиренно, покірно говорить про прикрість жениха. Скоріш за все, ті слова потрібно розуміти лише як роздумування вголос. Адже Вона знала, що перед Нею Всезнаючий Господь, якому відомі всі тайни. Але вона роздумує, а точніше, просить, бо Вона турботлива, любляча людство Мати. В цьому клопотанні проявились і інші великі достоїнства Пресвятої Діви: непохитна віра і безсумнівна надія. Вона і вірила у всемогучу силу Божого Сина і надіялася, що Він виконає Її благе прохання. Що саме таке переконання мала Заступниця, свідчить Її розпорядження слугам жениха: що скаже вам Син, те робіть!
Як близькою була Мати Божа людям в їхніх потребах ще при свойому земному житті, такою Вона перебуває і відійшовши в обителі Свого Божественного Сина, як голосить про Неї Свята Церква: «Во успенії міра не оставила єси Богородице…» (Із тропаря на Успеніє Божої Матері). Про постійне небесне заступництво Божої Матері свідчать Її багаточисленні чудотворні ікони, через які вилилось і продовжує виливатися багато Божих ласк. Сама назва ікон нагадує нам про велику любов Божої Матері, про Її близькість і скоре заступництво за людський рід: «Взисканіє погибшим», «Воспитаніє», «Всіх скорбящих радость», «В скорбіх і печаліх Утішеніє», «Милующая», «Нечаянная радость», «Отрада», «Скоропослушница утопающих», «Ум’ягченіє злих сердец», «Утоли моя печали», «Цілительница»… Список можна продовжувати на основі наявності святих ікон Милостивої, або ж історичних даних, але він ніколи не буде закінчений, бо Її перебування серед людей не закінчується.
Молитовне шанування Пресвятої Діви Марії в Церкві дуже велике. Немає жодної християнської сім’ї, в помешканні якої не було б Її святої ікони. Нема ні одного християнина, життя якого, так чи інакше, не було б поєднане з пам’яттю про Божу Матір чи молитовним зверненням до Неї. В Церковних Богослужіннях Її пречисте, преблагословенне ім’я завжди згадується і призивається.
Свята Церква, прославляючи Пресвяту Діву Марію, навчає, що почитати Її треба не як Бога, а як Святішу від всіх Святих, а пошана, яку ми віддаємо Їй, відноситься до Самого Бога. Християни поклоняються Богородиці з найбільшим благоговінням, бо після Бога немає нікого більш достойного їх любові. Вона більше від інших праведників любить спасенних стражданнями Її Сина і скоріше від всіх приходить їм на допомогу. З шануванням Божої Матері в Церкві поєднуються особлива теплота, щось рідне, дороге, своє. Якщо забрати це шанування, прийде холод.
Вкінці, благоговіння перед Божою Матір’ю являється дуже успішним засобом для справжнього покаяння, виправлення життя і поступу в духовному житті. Через Пречисту Діву Марію Бог зійшов з неба на землю, і через Неї виходять люди на Небо до Бога.
Хай же Її всесильними молитвами сподобимось і ми вічного життя в Христі Ісусі Господі нашому, Йому ж з Отцем і Святим Духом хай буде слава на віки. Амінь.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 20:01 | Повідомлення # 15
МОГУТНЯ МОЛИТВА БОЖОЇ МАТЕРІ

«І розгнівавшись, пан передав його катам, аж поки не поверне йому всього боргу» (Мат. 18, 34).
Так наказав пан вчинити з тим немилосердним рабом, який не хотів простити своєму товаришу-боржнику сто динаріїв – це якихось теперішніх двадцять гривень. І це тоді, коли йому самому був відпущений і подарований борг в 10 тисяч талантів – декілька мільйонів гривень.
Божий гнів, запалений нашими гріхами, – це щось страшне. Згрішив колись світоносний ангел – прогнівався Господь на нього, і скинув його з неба. Згрішив Адам – прогнівався Господь на нього, прогнав його із раю та присудив йому в поті чола працювати на землі, що родить терня і будяки. Згрішили сучасники Ноя – прогнівався Господь на них, навів водний потоп, і вигубив їх з лиця землі. Згрішили мешканці Содому – прогнівався Господь на них, зіслав небесний вогонь і винищив їх. Не раз грішили євреї і Господь в своєму гніві віддавав їх в руки їхніх ворогів – халдеїв, вавілонян і асирійців. Згрішив улюбленець Божий Давид, і Господь прогнівався на нього і покарав його спочатку смертю дітей, а потім мором, під час якого вимерло декілька тисяч його підданих.
Грішимо і ми, і хіба не бачимо, як карає нас Господь – то хворобами, то смертю, то різноманітними нещастями і бідами? Воістину страшний в своєму гніві Господь. Гнів Його настільки великий, що праведний Іов боїться його більше, ніж самої пекельної муки. «Коли б уже Ти сховав мене в шеолі, і укрив мене, поки перейде гнів Твій» (Іов. 14, 13) – кликав він до Бога в скорботі своєї душі. І ось, коли Господь такий розгніваний, чи є хто-небудь, хто міг би заступитись за грішника, умилостивити Бога молитвою, повернути його милість і милосердя? Коли євреї в пустелі виготовили собі золотого тельця і поклонялися йому як богу, а від істинного Бога відступили, то Господь розгнівався і хотів зовсім винищити їх з лиця землі. «Тож тепер полиш Мене, нехай запалає гнів Мій на них та хай винищу їх» (Вих. 32, 10). Так сказав Господь Мойсею. Але хто зупинив тоді Божий гнів? Хто не допустив вигубити невдячних? Це здійснила молитва Мойсея: «Відверни лютість обурення Твого та зміни гнів на милість супроти Твого народу. Згадай Авраама, Ісака й Ізраїля» (Вих. 32, 12-13). Так благав Мойсей Господа. І зупинив Господь Свій гнів і змилувався над Своїм народом, і простив євреям це страшне беззаконня.
Але ким був Мойсей в Божих очах? Раб – і не більше. І хто були Авраам, Ісаак і Яків, про яких він згадував у своїй молитві? Такі ж раби. То постає питання: хто така Пресвята Діва Марія? Це – Божа Мати, улюблена Мати, вища від всіх Божих створінь. Отже, якщо заступництво раба Божого Мойсея могло стримати праведний Божий гнів, то чого не може вчинити заступництво Самої Божої Матері, коли Вона стане молити Свого Сина і Бога за грішних людей? І якщо Господь вислуховує молитви Святих, то невже Він не вислухає молитви Пречистої Діви Марії, Своєї Матері?
Коли Вирсавія, мати царя Соломона, ввійшла в царську палату, то Соломон піднявся зі свого трону, зустрів її, поклонився їй і наказав поставити для неї другий трон по правій стороні біля себе. І коли вона сказала йому, що хоче просити його в одній справі, він з синівською пошаною відповів їй: «Проси, мати моя, я не відмовлю тобі» (3 Цар. 2, 20). Премудрий Соломон добре розумів, що хоч він і цар, але свою матір повинен поважати як царицю; хоч він і цар, але не повинен відкидати її прохання.
Подібно до того, коли Пресвята Діва Марія переставилася від землі на небо, коли вона ввійшла в селеніє Божественної слави, то з якою славою зустрів Її там Єдинородний Її Син і Бог? Звичайно, що нам ніколи своїм розумом не збагнути тієї небесної Слави Богоматері, ми знаємо лиш те, що сказав про Неї Святий Дух устами Її праотця Давида «Праворуч Тебе стоїть Цариця» (Пс. 44, 10). А це означає, що Господь підніс Її вище від всіх Своїх Святих, вище від всіх Ангельських і Архангельських Чинів, вище Херувимів і Серафимів. Невже Він, як люблячий Син, не сказав Їй того, що сказав Соломон своїй матері: «Проси, Мати Моя, вибрана із всіх родів, між усіма жінками благословенна! Як на землі Ти була переповнена благодаттю, так і нині на небі Ти переповнена славою. Царюй на небі і на землі і нехай поклоняються Тобі Ангели і люди, як Цариці – Божій Матері! Я – Твій Бог і Твій Син. Як Бог, Я дарую Тобі славу Мою, як Син, Я віддаю тобі Моє серце... Проси, Мати Моя, Я не відмовлю Тобі! Проси чого хочеш. Я у всьому виконаю Твою волю! Проси здоров’я тому хворому, що лежить на ложі болізни, проси волі для невільника, що закований в кайдани, проси допомоги для того нещасного, що попав у біду; проси порятунку тому мореплавцю, що від бурі потопає в морських хвилях... Хай тільки кожен з них прикличе Твоє ім’я – він буде почутий. Проси, Мати Моя! Чи це бездітна жінка просить Тебе дарувати їй дитя на потіху, чи це просить дівиця зберегти її дівство, чи воїн просить перемоги, землероб – плодючості землі, торговець – успіху в торгівлі. Хай станеться за їхніми проханнями! Проси за них, Мати Моя! Може Ти бажаєш зберегти яке-небудь місто чи країну від голоду і мору, від ворогів видимих і невидимих, за те, що це місто чи країна благоговійно шанує Твоє ім’я? Хай так буде! В кінці, може Ти хочеш, щоб цей заповзятий грішник, який прогнівив Мне, щоб він, достойний смерті і вічної муки, був просвічений Моєю благодаттю, покаявся, навернувся і був спасенний? Проси, Мати Моя, Я не відмовлю Тобі. Я – Бог. Я – Син Твій. Я все можу учинити. Хай прославляється Моя Мати, хай Моя слава буде також на прославу Моєї Матері!»
Так, браття і сестри, Господь наш завжди готовий послухати Свою Матір. Де ж ти, нещасний грішнику, що своїми гріхами перевершив всіх митарів, блудниць і розбійників? Іди сюди, до Божої Матері! На тебе прогнівався Господь. Гріхи твої настільки великі, що ти боїшся і на прощення не сподіваєшся. Бідна душе! Ти маєш надійну заступницю! Чого б не просила для тебе Пресвята Діва, Мати Божа, – ради Її молитов отримаєш все. «Много бо может моленіє Матернеє ко благосердію Владики». О, як багато може моління Матері. Одна сльоза Богоблагодатної Матері може відвернути багато бід. Її заступництво Божий гнів перемінює в милість. Прибігай під Її захист, проси в Неї помочі і вір, що не загинеш! Як не загинула ні одна тварина, що знаходилась в Ноєвому ковчезі, так ні один християнин не загине, який прибігає під покров Божої Матері. «Нікто же притекаяй к Тебі, посрамлен от Тебе ісходит, Чистая Пресвятая Богородице!»
О, Маріє! Ангелів насолодо, засмучених радосте! О, Маріє! Мати Божа і Мати всіх християн! Я – непотрібний раб, на мене розгнівався Твій Син, що мені робити? До кого прибігнути? Каюся в своїх гріхах, прибігаю до мого Спасителя, але у Тебе прошу заступництва за себе. Тебе молю, на Тебе надіюся! Адже Ти надія безнадійних! Ти – прибіжище грішників. Ти – Мати християн! Мати моя! Прийми раба Твого, змилуйся над Твоєю грішною дитиною! Заступися, помолись за мене перед Твоїм Сином, і я буду спасенний! О, Маріє! Хто на Тебе надіється, той ніколи не постидається!..


ШАНУВАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА

«Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа...»
(Гал. 6, 14.)

«Поклоняйся і образу Його Хреста. Бо він є величне і урочисте знамено Христової перемоги над дияволом і всім противним полчищем... Прославляй його нині... і прославишся з ним».
(Святитель Григорій Палама)

До страждань Господа Ісуса Христа хрест вважали ганебним знаряддям смертної кари. Зазвичай, на ньому розпинали великих злочинців, які скоїли безліч злочинів – беззаконь, тому і святе Письмо говорить про них як проклятих перед Богом (Втор. 21, 23). Але Спаситель добровільно повис на хресті не за свої гріхи, а за наші – ради нашого спасіння. «Христос нас відкупив від підзаконної клятви, ставши за нас прокляттям» (Гал. З, 1З), навчає святий Павло. «Я душу свою кладу, щоб знову прийняти її. Ніхто не бере її від Мене, але Я сам її віддаю. Владу маю її віддати, і владу маю знову її прийняти» (Ін. 10, 17-18). Таким чином, хрест став жертовником, на якому була принесена велика жертва за все людство. І якщо за життя Христа Спасителя люди намагалися доторкнутися до Його одежі з надією зцілитися і видужували (наприклад, кровоточива жінка), якщо перші християни пояси і платки святого Апостола Павла шанували, то подібно, а навіть ще більше шанують святий Хрест Господній, до якого не тільки торкалося Його святе Тіло, але на ньому Господь Ісус Христос всіх нас врятував від вічної погибелі. Однак не все, що торкалося тіла Господа Ісуса Христа, одержувало святість і лікувально-рятувальну силу від Бога. Освячувалось лише те, що могло прийняти цю святість, вмістити в себе і зберегти. Ця річ, яка послужила знаряддям прослави Христа і спасіння людей, не може бути в непошані. На Хресті відбулося спасіння людського роду, була знищена сила диявола. Хрест є зброєю перемоги над духовним ворогом. Якщо шанували меч пророка Давида, яким він знищив нечестивого Голіафа, то тим більше ми, християни, шануємо Хрест Христовий як зброю, якою Спаситель переміг диявола, а нас ним визволив від вічних мук і пекла.
Шанується не тільки цей Хрест, на якому довершилася Голгофська Жертва, але також і інші хрести, які зображають перший Хрест і розп’ятого на ньому Спасителя. І тільки в такому значенні ми їх шануємо. Хрести можуть бути: восьмикінцеві, шестикінцеві, чотирикінцеві. Це не має значення. Важливо, щоб завжди з хрестом поєднувались спомини страждань Спасителя.
Преподобний Йоан Дамаскін говорить, наприклад, про чотирикінцевий Хрест: «Як чотири кінці Хреста тримаються і з’єднуються його осереддям, так і силою Божою тримається висота і глибина, довжина і ширина, тобто все видиме і невидиме сотворіння».
Святий Апостол Павло хвалився Хрестом Господа нашого Ісуса Христа (Гал. 6, 14; І Кор. 1, 18; 1, 23-24). Було б неправильно думати, що святий Апостол хвалився хресним деревом самим по собі, не маючи на увазі Розп’ятого: само по собі дерево не має благодатної сили, але воно одержує її через страждання Спасителя. І тому для апостола Павла Хрест Господній – це те, що треба шанувати. Що в новозавітних писаннях Хрестом Господнім називається не тільки страждання Христа Спасителя, але і сам Хрест – хресне дерево, свідчить святий Апостол Йоан Богослов: «Стояху же при Кресті Іісусові Мати Єго і сестра Матере Єго Марія Клеопова і Марія Магдалина» (Ін. 19, 25). Сам Спаситель, розмовляючи зі своїми учнями про Свій другий прихід, сказав, що він буде випереджений явлінням знамення: «Тоді з’явиться знак Чоловічого Сина на небі» (Мф. 24, 30). Що це за знамення? – Святі отці Церкви вважають, що це Хрест Господній. Святий Йоан Золотоустий пояснює, « для чого і чому Він прийде з Хрестом»: перше, щоб «потішити і заспокоїти» вірних, по друге, «щоб ті, що Його розп’яли, зрозуміли зі своїх вчинків свій власний нерозум, для цього Він їм покаже саме викриття їхнього нерозуму».
Хрест – знаряддя і центр нашого спасіння. На ньому принесена велика жертва за нас, після якої почалося прославлення Розп’ятого – сошествіє в ад, поразка духів злоби, потім преславне воскресіння, вознесіння на небо обоженого людського єства і сидіння праворуч Бога Отця.
В святоотцівських творах є багато свідоцтв про шанування Хреста, про необхідність і спасенність цього шанування. Апостольський учень святий Ігнатій Богоносець (І ст.) схиляється перед Хрестом і говорить: «Мій дух кориться в порох перед Хрестом, який для невіруючих – соблазн, а для нас спасіння і вічне життя». Про Христовий Хрест говориться в пам’ятці кінця І-го - поч. ІІ-го століття – посланні Варнави (див. гл. ІІ). А християнський апологет Тетруліан (ІІ-ІІІ ст.) прямо говорить «верховним правителям Римської Імперії»: «Стосовно людей, які нас звинувачують в поклонінні Хресту, то ми цього не соромимося». Цей же апологет пише: «При всякому корисному починанні, при всякому приході і виході, при одяганні і взуванні, при вмиванні, при столах, при лампадах, на ложах і сидіннях (тобто сідаючи і лягаючи) і при всякій справі ми накреслюємо на чолі знамено Хреста». У святих Отців Церкви пізніших століть свідчень про шанування Хреста значно більше. Всі Вселенські Собори Хрест Господній побожно приймають і цілують (як і святі ікони та мощі).
В церковній історії багато чудес поєднані з Хрестом, які переконливим способом доказують необхідність і спасенність шанування його.
Так в житті святого мученика Феодота (пам’ять 18 травня), що постраждав у 303 році під час жорстокого переслідування при імператорі Діоклитіані, розповідається, що він перед муками «осінив себе хресним знаменням і мужньо вийшов зі свого дому». Хресне знамення дало страждальцю небесну силу спокійно перенести жорстокі муки. Так само вчинив і святий мученик Гордій (пам’ять 3 січня), страждання якого описав у своїй розповіді святитель Василій Великий. Визнавши перед мучителями свою християнську віру і накресливши на собі образ Хреста, він сміло пішов під удар, не перемінившись в кольорі тіла і ані трохи не змінивши сяйва лиця. Подібно вели себе і інші мученики за віру, а також і інші християни перед здійсненням будь-якої доброї і важливої справи.
Вороги святого єпископа Юліана, бажаючи знищити його, підкупивши його слугу, намовили вкласти йому в напиток отруту. Довідавшись з Божого об’явлення про злий задум, святий Юліан прикликав їх до себе і, взявши чашу з отрутою, сказав: «Ви хочете отрутою знищити смиренного Юліана; ось я перед вами п’ю оцю чашу». Потім тричі хресним знаменням перехрестив чашу з отрутою і випив її, залишившись неушкодженим. Зловмисники, покаявшись, просили у святого мужа прощення і він їм простив («Четьї- Мінеї»).
Про святу мученицю Василису (пам’ять З вересня) говориться, що вона, «осінивши себе знаменням чесного Хреста, ввійшла в полум’я і довго залишалася в ньому непошкодженою». Так само непошкодженою вийшла з полум’я свята первомучениця рівноапостольна Текля (пам’ять 24 вересня), зробивши хресне знамення над приготованим на її спалення вогнищем. Більше того, як тільки полум’я охопило голову святої, раптом пішов рясний дощ з градом і погасив вогонь. Мучителі, кати, огорнуті страхом, втекли додому. А преподобна Марія Єгипетська (пам’ять 1 квітня і в п’яту неділю Великого Посту) невидимою Силою не була допущена до поклоніння Господньому Хресту до тих пір, поки при вході в храм не розкаялася в своїх тяжких гріхах і не пообіцяла перед образом Божої Матері виправити своє життя. Не можна не згадати про ще дві чудесні події, пов’язані з Хрестом Господнім, про які свідчать перші християнські церковні історики Євсевій Памфіл (IV ст.) і Созомен (V ст.). Євсевій розповідає про те, що блаженнй цар Константин перед битвою з Максентієм бачив у білий день на небі світляний Хрест з написом: « Цим перемагай!» Це видіння охопило страхом як його самого, так і все військо, яке, не знаючи куди, ішло за ним і дивилося на це чудо. Євсевій додає, що знамення, послане Богом, настільки було дивним, що і повірити було не легко, якби це говорив хтось інший. Але переможний цар поклявся про істинність цього чуда і переконав нас, що писали цей твір.
Після перемоги, коли в Римі була поставлена статуя імператору, він приказав утвердити в своїй руці Хрест зі словами: « Цим рятівним знаменем, істинним доказом мужності, я врятував і звільнив наше місто від іга тирана». Незадовго після чудесного явлення Хреста святому Константину, його мати, свята цариця Єлена (пам’ять Константина і Єлени 21 травня), відшукала в Єрусалимі животворний Хрест, на якому був розп’ятий сам Господь. Знайдення Хреста, описане другим церковним істориком Созоменом, також супроводжувалося чудами. Христовий Хрест перебував з іншими хрестами. Щоб його визначити, по черзі клали хрести на хвору жінку, сподіваючись, що Господь Сам покаже Свій Хрест. І Господь показав: як тільки поклали Його Хрест, хвора з постелі встала здоровою. Таким способом і померлий воскрес. Святий Іоан Золотоустий свідчить: « Багато мужів і жінок старалися придбати часточку животворного Хреста і, якщо одержували, то обкладали її золотом і вішали на шию, помимо того, що він колись був знаком осуду і покарання».
І так, через Чесний і святий Хрест християнину подається багато необхідного на його шляху до вічного спасіння. Тому на закінчення хочеться сказати словами святителя Йоана Золотоустого: «Не соромтеся достопокланяємих знаків нашого спасіння, якими живемо, і основи всіх благ, якими існуємо. Але немов корону будемо носити Хрест Христовий. Через нього здійснюється все, що для нас потрібно. Коли народжуємося – пропонується нам Хрест; коли живимося Таінственним Живленням (Свята Євхаристія), коли висвячуємося, чи що небудь інше робимо – всюди перед нами цей знак перемоги. Тому ми залюбки накреслюємо його на помешканнях, на стінах і на дверях, на чолі і на серці. Хрест є знаменням нашого спасіння, спільної свободи і милосердя нашого Владики Христа… Отже, не сороммося такого великого добра, щоб не посоромився і нас Христос, коли прийде в Своїй славі і коли це знамення з’явиться перед Ним, сяючи ясніше сонячних променів».

Бібліотека » Церква » Духовна література » Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння (Ієромонах Николай Куць)
Сторінка 3 з 6«123456»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика