Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 4«1234»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » ПЕКЛО (о. Л. Г. де Сегюр)
ПЕКЛО
Дата: Неділя, 02.05.2010, 23:01 | Повідомлення # 11
Практичні висновки

Передусім необхідно вийти зі стану смертельного гріха

Господь Бог об’явив нам великі правди про пекло передусім для того, щоб прищепити страх Божий, який разом зі святою вірою становить основу нашого спасіння, щоб прищепити страх перед справедливістю й Судом Божим, страх перед гріхом, що веде у пекло, страх перед прокляттям й страшним вироком, безконечним розпачем, страх перед вогнем, що проникає у тіло і душу, страх перед темрявою й жахливою присутністю дияволів, страх перед усіма вічними муками, заслуженою карою проклятих душ.
Воістину, добрим є безмежне сподівання на Боже Милосердя, але воно ніколи не повинне відділятися від страху Божого.
Щоправда, надія повинна домінувати над страхом, але він повинен завжди бути поряд. Знаємо, що кожна будівля, щоб не розвалитися, повинна мати фундамент. Таким фундаментом нашого спасіння є страх Божий. Без цього страху в нас запанувало би надужиття віри у Боже Милосердя, яке загрожуватиме нашому спасінню. Адже той Самий Бог, який сказав: “... того, хто до Мене прийде, Я не відкину” (Йо. 6, 37), - також промовив: “Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті” (Фил. 2, 12). Мусимо мати святий страх, щоб володіти правом на святу надію.
Маючи перед очима страшну безодню пекла, вогняну і вічну, щиро запитай у свого сумління, що діється у твоїй душі? Чи перебуває вона у стані благодаті? Чи не маєш на своєму сумлінні якогось тяжкого гріха, який би, у разі раптової смерті, привів би твою душу у пекло? Якщо так, то негайно щирим серцем покайся за образу Господа і сьогодні або принаймні у першу вільну хвилину піди до сповіді. Невже, зважаючи на відкрите пекло, тобі треба ще нагадувати, що все інше повинно поступитися перед цією найважливішою справою вічного спасіння? “Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт. 16, 26).
Не відкладай на завтра того, що можеш зробити сьогодні. Ніхто не знає, чи доживе до завтра? Я знав чоловіка з Нормандії, який відтоді, як оженився, так занурився у справи, що зовсім забув про Бога і душу. Два чи три рази його трохи налякав приступ епілепсії, але це не опам’ятало його. Напередодні Пасхи парох, випадково зустрівшись з ним, нагадав йому про християнські обов’язки. “Отче, - відповів він, - дякую за нагадування. Я подумаю, і якщо це не завдасть вам клопотів, то через декілька днів прийду до вас і про все поговоримо”. Проте зранку наступного дня його знайшли мертвим.
У Парижі одного розбещеного студента, який переїхав у місто чотири роки тому, відвідав земляк, богобоязний і добросердний. Розмова їхня була недовгою, і гість пішов геть, але, помітивши, що залишив там свою книжечку, повернувся. Постукав у двері - ніхто не відзивався, подзвонив - ні шелесь. Повторив це кілька разів, відтак наважився і увійшов, знайшовши свого приятеля мертвим. Не пройшло і півгодини, як він з ним попрощався, а серцевий приступ в одну мить перервав нитку його життя і розпусти.
Такі приклади можна було б наводити ще і ще. Не кажучи вже про тисячі випадків, що трапляються кожного дня, кожної хвилини на вулицях, на морі, в повітрі, на роботі і т. п. Ці випадки якнайкраще доводять, що нам слід бути готовим щомиті до Суду Божого. А переконувати себе, що з нами нічого подібного не трапиться, - це небезпечна гра з вічністю. Людина, яка живе у смертельному гріху і не думає про те, щоби щирим каяттям і жалем поєднатися з Богом, подібна до безумця, що танцює на краю безодні. “Не розумію, - говорить св. Тома, - як людина у стані смертельного гріха може сміятися і жартувати, адже сміючись, може на собі пізнати правду, котру несуть з собою слова св. Павла: “Страшно впасти в руки Бога живого!”(Євр. 10, 31).

Як краще уникати нагоди до гріха і омани?
Мова йтиме не лише про те, щоб не перебувати у стані гріха, уже вчинивши його. Турбота про спасіння душі не обтяжується лише якнайшвидшим очищенням від гріха, що веде до пекла. Надійніше зовсім не впадати у гріх. Отже, здоровий глузд підказує уникати нагоди до гріхопадіння, надто того, про який ми вже знаємо з власного досвіду. Християнин, будь-яка людина тверезомисляча пожертвує всім, через все пройде і все стерпить, щоб тільки не потрапити у пекло. Адже Сам Бог сказав: “Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний” (Мт. 18, 8).
Не дозволяймо ввести себе в оману! Св. апостол Петро застерігає нас: “Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти”(1 Пт. 5, 8). Цей противник, якщо йому не вдається відкрито напасти і спонукати нас до падіння, завжди досягне своєї мети обманом. Які численні, різноманітні, витончені й зухвалі бувають його омани! Немає на світі такої речі, у якій людину не можливо було б звести на манівці. Проте головне їхнє джерело - це егоїзм зі своїм холодним і витонченим розрахунком, далі - бунт проти віри, проти авторитету Апостольської Столиці і Святої Церкви. Це також надумані потреби, пов’язані із здоров’ям чи просто звички, що непомітно штовхають у калюжу нечистоти. Це так звані вимоги світського виховання, які так легко втягують нас у вир розваг, марноти, забуття Бога і занедбання християнського життя. Нарешті, засліплена жадоба, яка підштовхує людей до крадіжки, мотивуючи їхні вчинки ринковою необхідністю, суспільною нормою, турботою про майбутнє родини. Повторюю: проженіть оману. Скільки нещасних душ потрапило у пекло саме через хвіртку омани! Людина може обманути сама себе, але Бога ніхто не в змозі ввести в оману!
Від омани не завжди може вберегти чернече життя. Ченців теж не бракує в пеклі. Надіюся, їх там небагато, однак, безперечно, вони там є. Яким же чином вони туди потрапили? Не інакше, як згубним шляхом омани, нехтуючи пересторогами щодо послуху, щодо вправляння у побожності, щодо чистоти, убозтва, умертвлення, переоцінюючи вартість науки і своїх здібностей, і, одному Богу відомо, підкоряючись яким ще оманам. Бо шлях до омани - широкий!
Дозволю собі навести приклад з життя св. Франциска з Асижа: серед провінціалів нового Чину Братів Менших був брат Ян зі Стракії. Його пристрасне замилування наукою могло стати для ченців небезпечним прикладом відступу від простоти і святості їхнього покликання. Св. Франциск неодноразово застерігав брата, але марно. Нарешті, занепокоєний згубним впливом, який провінціал мав на братів, святий усунув з посади у присутності Капітули, засвідчуючи, що Сам Ісус Христос наказав йому так суворо вчинити, бо гордість цієї людини викликала на себе Боже прокляття. Незабаром виявилося, що св. Франциск мав рацію. Нещасний помер у страшному розпачі з криком на устах: “Я проклятий. Проклятий навіки!” А страшні з’яви, які відбувалися після його смерті, переконали присутніх у достовірності його слів.

Необхідність запевнення вічного спасіння через християнське життя

Якщо ти, дорогий читачу, прагнеш уникнути пекла, не зупиняйся на тому, щоб не лише не поповнювати смертельних гріхів, але також борися з поганими звичками й уникай небезпечних нагод. Ти повинен намагатися жити святим життям, справжнім християнським життям, згідно з наукою Ісуса Христа, який сказав: “Будьте досконалі, як Мій Отець досконалий”. Бо прагнення до святості - це обов’язок кожного католика. Люди, які цю істину зрозуміли і втілюють її у життя, наймудріші на цій землі.
Чини так, як чинять розважливі люди, коли доводиться їм йти важкою дорогою, що в’ється над безоднею. Щоб не впасти у глибоку прірву, вони намагаються не триматися самого краю, де один необережний крок може бути смертельним. Вони простують по протилежній стороні дороги, відсуваючись якнайдалі від провалля. Чини і ти так, прямуючи чудесною і шляхетною дорогою християнського і побожного життя.
Обери собі у духівники якогось побожного і досвідченого священика, дотримуйся постійності у житті. В залежності від потреб своєї душі та зовнішніх обставин, у яких ти опинишся, можна впроваджувати визначені, корисні й вже випробувані вправи побожності. З-поміж них я хочу порадити тобі ті, які кожен легко може практикувати.
Починай і закінчуй кожний день щирою і сердечною молитвою. Додай до цього зранку невелике розважання, а ввечері коротке, але уважне читання Святої Євангелії або книжки Томи Кемпійського “Наслідування Христа”, або іншої, що більш відповідає твоїм смакам. Після читання на хвилину заглибся у себе. Зранку вчини добру постанову на цілий день, а ввечері - на ніч з думкою про смерть і вічність.
Привчи себе до того, щоб хреститися щоразу, коли виходиш зі свого будинку або повертаєшся додому. Це дуже проста практика, вона неабияк дуже допомагає освяченню. Та остерігайся хреститися недбало, бездумно і машинально, як це робить багато людей. Це слід чинити з повагою і релігійним почуттям.
Намагайся, наскільки дозволяють тобі обов’язки твого стану, щоденно брати участь у Службі Божій. Якщо це можливо - у ранішній Службі, щоби щодня отримувати благословення Спасителя й віддячувати Йому з пошаною й поклонінням у Найсвятіших Тайнах. Коли ж не маєш змоги це вчинити, то не занедбуй принаймні щоденного адорування Найсвятіших Тайн, відвідуючи по дорозі якусь церкву, або хоч в серці поклонися Євхаристійному Ісусу, проходячи біля храму.
Не забувай також щоденно відправляти зі справжнім синівським почуттям якесь набоженство до Пресвятої Діви Марії, Божої Матері й Матері усіх вірних, виявляючи Їй пошану і любов. Палке набоженство до Пресвятої Богородиці поряд з набоженством до Найсвятіших Тайн є непомильною запорукою спасіння. Досвід багатьох століть доводить, що Ісус Христос щедро обдаровує надприродними благодатями як за життя, так і в годину смерті всіх тих, хто любить Пресвяту Діву Марію й прибігає під Її опіку. Носи на собі святий параман, медальйончик або вервицю.
Добрим і святим звичаєм є часта Свята Сповідь й Святе Причастя. Це найбільш дієвий засіб, даний Божим Милосердям усім тим, хто прагне спасти й освятити свої душі, уникнути тяжких падінь, зростати у любові й вправлятися в християнських чеснотах.
Тут неможливо встановити якесь правило. Але можна сміло сказати, що люди доброї волі, тобто ті, що щиро прагнуть уникати злого, служити Богові і любити усім серцем, стають кращими, чим частіше приступають до Таїнства Сповіді й Святого Причастя. Катехизм Тридентського Собору вчить, що кожен християнин повинен не менше, ніж раз на місяць приступати до Таїнства Сповіді.
І, нарешті, твердо постанови перемагати дві, три найбільші свої вади, які ти у собі зауважив, або на які вказав тобі духівник. Вони становлять найслабшу сторону твоєї душі, куди при кожній нагоді буде настирливо вдаряти її пекельний неприятель, щоб згубити її. Як вогню уникай поганого товариства, поганих книжок і преси (напр. поганих радіо-телевізійних програм - прим. ред. ).
Думаю, що ти розумієш, любий читачу, що усі мої поради не обов’язкові. Але ще раз повторюю, якщо ти ступиш на шлях шляхетного і ревного вправляння у чеснотах і будеш цього регулярно дотримуватись, то, напевно, забезпечиш своє спасіння і тим самим уникнеш вічної кари прокляття.
З наведених вище вказівок намагайся використовувати у своєму житті принаймні деякі, чини якомога досконаліше. Але заради любові твоєї душі, заради любові Спасителя, який пролив за неї усю Свою Кров, закликаю тебе: “Не соромся Святої Євангелії і будь добрим християнином”.
Часто пригадуй пекло, вічні муки, жахливий поглинаючий вогонь і вір, що потрапиш на Небо, бо найкращим місіонером Неба є пекло.

Дата: Неділя, 02.05.2010, 23:04 | Повідомлення # 12
ДОДАТОК
I
Вибрані фрагменти

“Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному будеш служити” (Мт. 4, 10).
“Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола” (1 Йо. 3, 8).
“Хто стверджує, що диявол від початку не був створений Богом, як добрий Ангел і за своєю природою не є Божим творінням, хто стверджує, що він з’явився з пітьми і немає жодного Творця, але сам по собі є субстанцією зла... Нехай буде проклятий”.

(IV Латеранський Собор 1215 р.).


Видіння пекла відкрите в одкровеннях великим містикам і святим Церкви


Самовіддане пожертвування

У цьому розділі ми наведемо лише деякі фрагменти з книжки “Заклик Любові” (Видавництво Felicjana, Buffalo 11, N.Y. , Imprimatur Episcopus Buffalensis, 1949 р., “Apel Milosci” у перекладі о. д-ра. Фр. А. Цегелки). Вже перше видання цієї книжки у 1938 р. зустріли з великим зацікавленням. Її переклали багатьма іноземними мовами. Її примірники надзвичайно швидко розійшлися по усьому світі. У цій книжці містяться Послання Милосердної Любові Божественного Серця Ісуса. Його посередницею у спілкуванні з людьми стала Божа слуга сестра Йосифа Менендез. “Світ не знає Милосердя Мого Серця, - говорить с. Йосифі Ісус Христос,- Я хочу за твоєю допомогою дати це пізнання.” У цьому проявляється безмежна любов Ісусового Серця до всіх людей, особливо до грішників. Христос вимагає передусім віри у Свою Доброту й нескінченне Милосердя. “Не гріх ранить найбільше Моє Серце,- говорить Ісус, - його крає те, що падші душі не звертаються до Мене”. Ісус Христос нагадує душам, посвяченим Йому, про велику небезпеку, яка ховається у занедбуванні праці над собою, бо ця згубна схильність може потягти за собою невірність й довести до пекла, де вони терпітимуть набагато більше, ніж менш привілейовані душі. Безліч листів, що надійшли до видавництва, розповіли про ласки, які супроводжували обітницю Спасителя: “Мої слова стануть світлом й життям для безмежної кількості душ. Цим словам Я надам особливу благодать, щоб вони освітлювали і преображали душі” (Ісус Христос с. Йосифі, 13. 11. 1923).
Вже у 1926 р. один із консультантів Святої Конгрегації Обрядів після вивчення записок с. Йосифи Менендез так закінчив свій звіт: “... висловлюю своє гаряче прагнення, щоби ці записи опублікували на Божу славу, для піднесення розгублених й нестійких душ, а також для прославлення цієї святої черниці зі Згромадження Найсвятішого Серця Ісуса в Пуатьєр, у Франції”.
Кардинал Пачеллі, тогочасний Протектор Згромадження, у першу п’ятницю квітня 1938 р. поблагословив перше видання “Заклику Любові”. Пізніше Папа Римський Пій ХІІ власноручно дає дозвіл на розміщення Його автографа у цьому виданні.
Божа слуга Йосифа Менендез (беатифікаційний процес триває досі), яку Боже Серце наділило особливою любов’ю, незважаючи на її коротке життя у французькому монастирі, була родом з Іспанії. Змалечку вона відрізнялася незвичайною схильністю до надприродних речей, і під наглядом свого духівника о. Робіо жила багатим внутрішнім життям.
Уже в одинадцятирічному віці, перед прийняттям Першого Святого Причастя, вирішує повністю посвятитися Спасителю.
“Великою радістю наповнювалася моя душа від однієї думки: незабаром я прийму у своє серце Господа Ісуса, - скаже пізніше с. Йосифа Менендез.- Так перебуваючи у мовчанні й щасті, я почула голос, котрий ніколи не забуду, бо він глибоко запав мені у серце: “Так, дочко Моя, прагну, щоб ти цілком належала Мені”. Бог обирає Йосифу жертвою за душі, особливо за посвячені Йому; вістункою послань любові й милосердя, з яким звертається до усього світу. У неї було подвійне покликання: вона - самовіддана жертва й вістунка. Ці дві місії міцно між собою пов’язані.Позаяк вона - жертва, буде вістункою, а позаяк вона - вістунка, повинна бути жертвою. Жертва за своєю суттю призначена до повного знищення, переважно з метою задоситьучинення. Такі душі, попередньо очищені, мають терпіти, покутувати за інших, кому їхня жертва вимолить Боже Милосердя.
Це утотожнення з Христом тягне за собою співучасть у Його Страстях. Душа терпить смертельні муки, котрі майже завжди перевищують людські можливості.
Отже, покутуючи за певних грішників, душа приймає на себе муки, що протилежні їм, у вигляді хвороб й різних страждань і, навіть, часто переслідується дияволом. Така душа через тісний зв’язок з Божественним Спасителем утотожнюється з грішниками, беручи відповідальність за їхні провини. Водночас зливається в одне ціле з Христом. Позаяк душа одночасно з’єднана з грішниками і з Христом, то створюється можливість для потоку благодаті, який через неї протікає. Ось що значить жертовні душі.
Тут слід згадати, що наступницею великої місії проголошення Божого Милосердя усьому світу була польська монахиня с. Фаустина, одна з найбільших містичок ХХ століття.
Кожен, без винятку, католик покликаний, щоб бути такою жертвою відповідно до отриманої благодаті, й на останньому Суді відповідатиме за це. Згідно зі словами Ісуса, не може уникнути співучасті у Його Хресті: “Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене” (Мт. 10, 38).

Диявольське переслідування

Бог дозволяє, щоб на с. Йосифу зі всіх сторін спадали випробування, котрі завдали їй особливих терпінь, бо походили від люті злого духа. Особистий неприятель Христа не в змозі досягнути Його у небесній славі, вживає усіх засобів, аби затримати розвиток Божого діла у світі.
Чим більше душу любить Христос, тобто чим більше вона Йому віддана, тим більше диявол прагне її знищити. Безперечно, злий дух непомірно гордий і прагне збільшити кількість своїх нещасних підданих, але у своїх підступних планах він передусім намагається відібрати у Христа душі, за котрі Він заплатив ціною Своєї власної Крові. Отже, диявол нападає на душі святі та посвячені Богу, аби їх скалічити й збезчестити. Проте над усе він ненавидить душі – співвідкупителі таких, як с. Йосифа.
З любові до Ісуса с. Йосифа склала три жертви: залишила матір, сестру й батьківщину; принесла себе у жертву за спасіння грішників; мала вирвати у пекла велику їх кількість. Через це диявол стане на її шляху і зробить з неї свою іграшку. Бог дає йому велику силу над такими душами. Згадаймо, які диявольські переслідування зносили св. Маргарита з Кортони, св. Вероніка Джуліані, парох з Арс, лівійська кармелітка с. Марія від Розп’ятого Христа, о. Піо та інші.
Беручи на себе чужі провини, ці душі погоджуються на прийняття усіх наслідків.
Отже, погоджуючись з гріхом, людина добровільно чи недобровільно, свідомо чи несвідомо дає дияволові велику владу над собою; владу спокуси і впливу. Душа звичайно цього не помічає, бо диявол відзначається скритістю своєї діяльності, щоб не занепокоїти душу. Так він розвиває злі нахили натури і під їх прикриттям, помножуючи нагоди до гріха, заглиблює душу у смертельний сон. Проте, якщо душа - жертва офірує себе за грішника, злий дух зустрічає сильний опір волі. Не в силі довести її до падіння, він мститься їй з усією люттю, використовуючи владу, яку здобув над цим грішником.
Бог дозволяє це передусім тому, щоб підтвердити існування диявола, у чому люди часто сумніваються. Проте він існує так само, як і пекло, про яке хотілося би забути або й не згадувати.
Він існує насправді й у своїх вчинках зі святими виявляє усю підступність і злість своєї натури. Його жорстокість відносно душ, над котрими він уже має обмежену владу, велика. Що ж тоді діятиметься з проклятими, над котрими злий дух має абсолютну владу? Хто ж заперечуватиме, що це зайве повчання, особливо зараз?
Бог хоче упокорити гордість князя темряви. Незважаючи на свою силу й затятість, він нічого не може осягнути й зазнає лише поразок. У цьому полягає велич слави Божої.
Так було і з с. Йосифою. Усіма способами, вдаючи з себе “Ангела Світла” або приймаючи вигляд Самого Ісуса Христа, але найчастіше різними муками намагатиметься звести її зі шляху, на котрому вона вирвала у нього стільки душ.
У цю боротьбу, в котрій людська слабкість безпосередньо стикається з диявольською силою, вступає Сам Господь Бог, аби збільшити витривалість душі, наділити її непохитною силою, яка дозволить їй перемогти будь-яку спокусу й перенести усі страждання. Сила злого духа зламається на слабкості Йосифи. З Божою поміччю вона – те “ніщо” і та “вбогість”, як називає її Сам Ісус, отримає перемогу над озброєним володарем.
Але що вона вимушена пережити?
Вже, починаючи з постуляту, невидима рука наносить їй удари вдень і вночі, особливо тоді, коли вона молиться й поновлює свої акти вірності. Злий дух силою витягує її з каплиці або не впускає туди. Потім приходять диявольські видіння у вигляді жахливої собаки або змії, або ще більш страшні у людських образах. Незважаючи на пильність настоятельок, такі викрадення повторюються все частіше. На їхніх очах Йосифа несподівано зникає, і згодом її знаходять десь на стриху або в іншому віддаленому місці. На їхніх очах диявол палить її, і хоч вони не помічають його, проте бачать палаючий одяг Йосифи, а на її тілі глибокі опіки.
У її голові рояться розпачливі й блюзнірські думки, огидні спокуси, що не припиняються днями та ночами. Бог ховається, а вона не знає, що з нею діється, відчуває себе відданою в обійми найпідступнішої істоти.
З небагатьма святими траплялося щось подібне. Багато святих мали видіння пекла, мало хто туди сходив, ще менше перебували там, щоб відбути покуту, як сестра Йосифа. Так було у житті св. Вероніки Джуліані (1660–1725), яка жила в одній епосі з св.Маргаритою Марією Алякок, і разом з сестрою Йосифою була винагороджувальною жертвою. Бог дозволяє сатані завести її (с. Йосифу) живою у пекло. Вона проводить там у нестерпних муках довгі години, іноді усю ніч. Понад 100 разів вона сходить до цієї безодні, їй же завжди здається, що це вперше і триває вічно. За винятком ненависті до Бога, с. Йосифа переживає там усі муки. Серед тих мук особливо важко було вислуховувати зізнання проклятих душ, крики люті, ненависті й розпачу.
Коли с. Йосифа повертається скатованою й опущеною, то будь-які терпіння для спасіння душ - це дрібничка, коли знову входить у контакт із земним життям, її серце ледь не вистрибує від радості, адже вона спроможна ще любити.
Ця велика любов підтримує її. Однак часом вона згинається під тягарем цього пізнання. Як Ісус у Гетсиманії, вона переживає хвилини пригнічення й тривоги. Бачачи таку велику кількість проклятих душ дивується, навіщо необхідно стільки раз сходити до пекла у такі страшні муки. Однак с. Йосифа швидко опановує собою, відвага її не слабне. Її підтримує Пресв. Богородиця: “Під час твого терпіння вплив диявола на ці душі слабшає”.
“Ти страждаєш, аби дозволити Ісусові відпочити, хіба того тобі замало для відваги?”
А Ісус відкриває їй скарби винагородження, задоситьучинення, що приховані у цих пізнаннях. Водночас Бог дозволяє їй бачити у пеклі, як лютує диявол, розуміючи, що від нього вириваються душі, котрі він вважав майже своєю власністю, проте за них посвятила себе с. Йосифа.
Ці дві думки підтримують і збільшують її відвагу: вона приносить втіху і здобуває для Господа душі.
І хоча вона інтуїтивно боїться диявола, неодноразово відчувши його злість і силу, однак ніколи цей страх не затримає її на шляху обов’язку. Диявол викрадав її майже щоденно, коли с. Йосифа виконувала свої обов’язки. Йосифа передбачає це, але не відступає і зранку знову готова з тією ж відвагою не піддаватися страху.
Найбільше дивує те, що Йосифа під враженням своїх побоювань, а часом й певного страху щиро вважає себе, незважаючи на свою героїчну вірність, невірною і негідною істотою, і думає, що ніколи нічого не зробила для Бога.
Знесилена після ночей нестерпних страждань, вона жертовно підводиться на світанку, виконуючи свою щоденну роботу, не прагнучи жодних винятків у спільному житті. Безсумнівно, її палить ревність Самого Ісусового Серця, бо все, що вона пізнала і витерпіла у пеклі, беручи участь у терпіннях Христа, замість того, щоб знеохотити й пригнітити її, оживлюють лише її й посилюють у ній прагнення страждань.
Як колись с. Маргарита Марія, так і вона жертвує себе за чернечі душі, за священиків і за різних грішників. Вона підкорилася бажанню Того, кому цілком віддається, прагне лише потішати Його, готова на будь-яке мучеництво, щоб здобути для Нього душі, більшість яких не знає, проте їх так сильно у Ньому полюбила.
Вона повинна стати жертвою для того, щоб бути посланницею. Невже та, яка заради людей стільки терпіла, не матиме ласки, щоб здобути їхній послух?
Та, яка добре знала любов Божого Серця до душ, чи не була приречена на те, щоб переказати Послання Його Любові та Його Милосердя?


Явні переслідування

“Я озброю тебе у мужність
до будь-яких терпінь, котрих
від тебе вимагатиму”.
(Ісус Христос до с. Йосифи – 29.ХІ. 1921)

Упродовж ще декількох тижнів с. Йосифа вірно пише свої нотатки. І чим щирішою вона була, тим більшими є її заслуги через послух. Спокуса набирає тепер таку силу, що її душа не спроможна вже визначити ступінь відповідальності, яка лягає на неї внаслідок послаблення її волі.
Саме тоді посилюються внутрішні переслідування з боку диявола. Коли вона молиться або працює, то відчуває на собі його удари; невидима сила викрадає її з каплиці або затримує, коли вона збирається увійти туди разом з іншими сестрами. Тричі намагається йти вперед, і тричі якась сила її відштовхує, і лише обітниця послуху звільняє слугу Божу від напасті злого духа. Одночасно посилюються настирливі спокуси проти чистоти, витривалості, навіть віри, залишаючи її знесиленою й майже не спроможною щось робити. ЇЇ любов, однак, схиляє її до покори, і Йосифа мужньо повторює:”Господи, хоч би мене вбили, я залишуся Тобі вірною!”.
“В понеділок, 21 листопада,- пише вона, - до мене прийшла думка укласти угоду з Ісусом Христом, і це принесло мені полегшення, а саме: я просила Його прийняти кожен мій подих і кожен удар серця, як стільки ж актів віри і любові, котрі запевнюють Його у моєму прагненні витривалості у вірності аж до смерті. Це принесло мені великий спокій”.
Небесний промінь пронизує цю ніч.
У вівторок, 22 листопада, зранку, Йосифа прибирала келії.
“Несподівано, - пише вона, - дві руки легко лягли мені на плечі. Я повернулася і побачила Пресвяту Богородицю, таку гарну і таку материнську, що має серце рвалося до Неї! А Вона сердечно мені сказала:”Дочко Моя, бідна, маленька!” Я просила і благала Її, аби Вона молилася до Ісуса Христа за мене”. Це був завжди перший відрух її делікатної душі, бо найбільше в тих муках вона боялася зранити Серце Свого Господа, хоч би й несвідомо”.
“Не бійся, Йосифо, - відповіла їй Пресвята Матір,- Ісус уклав з тобою союз любові й милосердя. Ти здобула цілковите прощення, адже Я – твоя Матір!”.
“Я не знаю, що Їй відповіла, бо була сама не своя від радості. Вона щоразу стає більш чуйною! Я подякувала Марії й благала Її, випросити в Ісуса повернути мені терновий вінець”.
“Так, Моя дочко, Він віддасть тобі його, а якщо б Він Сам тобі його не віддав, то Я принесу.”
“Ввечері, під час адорації з’являється Ісус, надзвичайно гарний, - пише сестра Йосифа, – тримаючи у руках терновий вінець. Коли ж я Його побачила, то перепросила Ісуса і промовила найніжніші слова, які мені прийшли до серця, благаючи, щоб Він змилувався наді мною.
Він з добротою наблизився до Мене і, одягаючи на мою голову вінець, сказав:”Прагну, щоб ти добре розважила над словами Моєї Матері. Я уклав з тобою союз любові й милосердя. Любов не відступається, а милосердя не вичерпується ніколи!”.
Наступного дня, у середу, 28 листопада, Ісус нагадує їй про неможливість відпочинку з огляду на небезпеку, яка загрожує душам.
“Я прагну, щоб ти вирвала з пащі вовка одну, дуже для Мене дорогу душу”.
Йосифа запитує, що для цього необхідно вчинити?
- “Любити Мене, упокорюючись, і дозволити себе упокорювати. Дивись на Моє Серце, - продовжує далі Ісус Христос,- душі можуть віднайти щастя лише у Ньому, проте багато з них від Нього віддаляються!”
Пізніше, через два дні після Святого Причастя, Ісус з’являється їй у “Божій Величі”.
“Показував мені Своє палаюче Серце, Його Рана відкрилася, і Він сказав:”Дивись, як Моє Серце винищується з любові до душ!Ти повинна палко прагнути їхнього спасіння. Хочу, аби сьогодні ти увійшла у глибину того Серця й виногороджувала в єднанні з Ним.
Так ти повинна винагороджувати,- сказав Він ще раз.- Я - Велика Жертва, проте ти – дуже маленька, тому єднайся зі Мною, таким чином будеш вислухана Моїм Отцем”.
Він був ще хвилину і зник.
В суботу, 26 листопада, близько третьої по обіді, Йосифа працює зі звичайним для неї запалом над дитячою формою у майстерні новіціяту. Несподівано з’являється Ісус.
“Він був таким гарним”, - пише вона, - але видавався мені трохи сумним.
“Спитай дозволу, -попросив Ісус, - у Матері Настоятельки, щоб Я міг побути з тобою”.
Ці слова можуть викликати слушний подив. Ісус Христос - Найвищий Господь. Йому не потрібно просити дозволу, щоб розмовляти з ким побажає. Коли ж Йому сподобалося виявити таку пошану тим, кому Він дав владу над с. Йосифою, то чи не прагнув Він цим навчити її упокорення, з яким вона мала завжди ставитись до своїх настоятелів? Таким чином Він, зрештою, лише підтверджує те, що вже сказав: “Я також буду послушним”. Цей урок мав запасти глибоко в душу і принести плоди. Йосифа отримала цей урок, щоб переказати його іншим чернечим душам.
“Я негайно пішла по дозвіл, а потім увійшла до каплиці, призначеної для духовних справ, де Ісус з’явився з Хрестом”.
“Я залишив тобі трохи часу для відпочинку, Йосифо, дозволь тепер Мені відпочити у тебе. Прагну віддати тобі Мій Хрест на декілька хвилин. Ти хочеш цього?”
“Звісно, - відповіла я, - можеш чинити зі мною усе, що захочеш, бо Ти - мій Бог, а моє єдине прагнення – потішати Тебе і любити”.
Ісус, сповнений доброти, сказав мені голосом, який проник у глибину моєї душі:
“Я маю багато душ, які Мене залишають і стільки ж, які губляться! Але найбільше болить Мене те, що це Мої душі, ті душі, на яких Я затримав Свій погляд і які так щедро обдарував! Вони ж холодні і невдячні Мені. Ох, як же мало душ, які відповідають на Мою любов!”
Господь Ісус віддає їй Свій Хрест і зникає, не кажучи більш нічого. Але на наступний день, у неділю, 27 листопада, наприкінці Святої Літургії Він несподівано повертається і говорить їй у палкому пориві:”Ось чого прагну: заволодіти тобою, випалити тебе, знищити, щоб лише Я один міг жити у тобі”.
Опісля, пригорнувши її до Свого Серця, продовжує:”Де ж іще ти могла би знайти спокій, котрий Я даю тобі відчути скуштувати? Проте ти ще не знаєш його справжньої насолоди! Зазнаєш її, коли будеш…”
“В цей момент, - пише Йосифа, - задзвонив дзвінок й Ісус Христос зник, не закінчивши речення!”
В понеділок, 28 листопада, Йосифа розповідає про нове випробування, котре не дало їй хвилини спокою: злий дух отримав нову владу. Вперше чує диявольський голос, який відтепер буде її переслідувати вдень і вночі у коридорах, у новоціяті, майстерні й у спальні:”Ти будеш наша…так ти будеш наша.. ми замучимо тебе…ми переможемо тебе.. і т. п.” Цей голос тероризує її, але не відбирає відваги.
Ввечері того ж дня вона пише:
Під час адорації прийшов Ісус з Хрестом. Я попросила у Нього цього Хреста, а Він відповів:
“Так, Я прийшов тобі його дати. Хочу, щоб ти дала Мені відпочити, щоб винагородила Мені за те, в чому відмовляють Моєму Серцю Мої душі. Не всі є тими, ким повинні бути!”
Він залишив мені Хрест на годину, а коли прийшов за Ним, лише сказав:”Я скоро повернусь”.
Вночі, десь опівночі, я несподівано прокинулась. Ісус був поряд.
“Я приніс тобі Мій Хрест, почнімо удвох винагороджувати!”
Йосифа з упокоренням визнає, що під тим великим тягарем, який на неї впав, вона відчула себе дуже немічною.
“Я благала Його про допомогу, - пише вона, – адже Він знає, яка я мала!”
“Не дивись на свою малість, Йосифо! Дивись на могутність Мого Серця, яке тебе підтримує. Я – твоя сила і зміцнення твоєї слабкості. Дам тобі відвагу переносити усі терпіння, котрих вимагатиму від тебе”.
Потім залишив мене одну й повернувся близько третьої години. “Віддай Мені Мій Хрест. Скоро принесу тобі його знову”.
Вівторок, 29 листопада, під час розважання, Христос знову його приніс. Він обтяжує плече Йосифи, Ісус же іде з нею працювати і й на Святу Літургію. Після Святого Причастя Він нагадує їй таємницю, сповнену розкоші:
“Тепер ти живеш у Мені, Я – твоя сила. Відважніше неси Мій Хрест!”
“Я пішла працювати з Хрестом”, - говорить просто Йосифа.
Але невздовзі удари й крики диявола почали посилюватись. Сили її покидають і Йосифі здається, що зараз впаде.
“Це наповнило мене жахом, - пише вона, - я благала Ісуса, аби Він прийшов на допомогу. Це було у кімнаті для прасування. Несподівано з’явився Він, такий гарний.”
Почуваючи себе у повній безпеці перед Ним, Йосифа звіряється Його Серцю у своїх стражданнях, а Ісус милостиво їй відповідає:”Коли неприятель хоче тебе звалити, скажи йому, що на твоєму боці Той, хто підтримує тебе Своєю Божою силою”.
“Відтоді, - говорить Йосифа, - диявол страшно мене мучив”.
До цього часу Йосифа знала лише цей град ударів, який пронизував її тіло, і не залишав жодних зовнішніх слідів, але після цієї муки, що тривала вдень і вночі, вона була цілком знесилена. При цьому диявольський голос то сповнений погроз, то милий непокоїв й мучив її душу.
У неділю, 4 грудня, вночі Йосифа переносить нові страждання. Невидимий неприятель несподівано скидає її з ліжка, б’є до знемоги, вигадує й звинувачує її в найогидніших блюзнірствах проти Ісуса Христа й Пресвятої Богородиці. Так минають довгі години. Ця мука поновлюється й посилюється дві наступних ночі.
“Під кінець страшної ночі, - пише вона у вівторок, 6 грудня, зранку, - я не знала, що робити, тому залишилась навколішках біля свого ліжка, намагаючись забути гидкі блюзнірства, які цей пекельний голос висував проти Ісуса і Його Матері!.. І тут раптом я почула скрегіт зубів і лютий крик. Потім все утихомирилось і я побачила перед собою Пресвяту Матір, в усій Її неповторній красі!”
- Не бійся нічого, Моя дочко, Я - поруч з тобою!
Я розповіла Їй про свій страх перед дияволом.
- Він може мучити тебе, але у нього нема влади, щоб тобі зашкодити. Страшна його лють, бо від нього вириваються душі.., а душі мають таку величезну цінність!.. О, коли б ти знала ціну однієї душі!..
Пізніше Вона поблагословила мене, промовляючи: “Нічого не бійся!”
Я поцілувала Її руку, і Марія зникла. Після такого материнського нагадування про ціну, яку треба заплатити за спасіння душ, Пресвята Матір та Ісус Христос на деякий час зникають з болісної дороги Йосифи, і лише злий дух не залишає її у спокої.
Йосифа вже більше не пише про цю щоденну боротьбу, через котру у стражданнях дозріває й зміцнюється самовідданість її любові. Однак звіт цього періоду вівся з дня на день згідно з усіма фактами. Це дозволяє нам заглянути у них і, принаймні, частково усвідомити їхню страшну дійсність.
Вівторок, 6 грудня, Йосифа, виходячи з каплиці, вперше раптово опинилася перед видінням пекла: величезний чорний пес, очі якого й відкрита паща дихають вогнем, заступив їй прохід і намагався на неї кинутись. Але с. Йосифа не відступає, опановує свій панічний страх, бере вервицю і, так тримаючи її перед собою, йде далі.
Відтепер диявол стає видимим: то, у вигляді лютого собаки, що переслідує її коридорами, то у вигляді змія, з’являється на дорозі. Невдовзі приймає людську постать, найбільш небезпечну за всі інші. Таким він з’являється їй у суботу 18 грудня оповитий ясністю, затьмарену димом. Відтоді для знесиленої Йосифи розпочинається нова битва, бо ця огидна істота не пожаліє нічого, щоб перемогти чистоту тендітної дитини, зміцненою силою Того, що пообіцяв її підтримувати.
Дні Йосифи відтепер будуть сповнені таких зустрічей, але це не похитне її вірності й жертовності, навіть ціною надзвичайної мужності! Нарешті приходить година, коли ще більше випробування вимагатиме від неї цілковитої довіри Ісусові Христові!
У середу 28 грудня десь о сьомій вечора, повертаючись з сестрами з роботи, Йосифа несподівано зустрічає свого ворога. Зі швидкістю блискавки, наче соломинку, він підносить її й кидає на стрих, на другому кінці будинку. Віднині Йосифа не матиме ані хвилини спокою. Диявол викрадатиме її, де і коли захоче, глузуючи з чуйності й опіки усіх, крім Божої. Такі викрадення ночами повторюватимуться все частіше. Навіть на очах настоятельок, які намагаються не спускати з неї очей, Йосифа раптово, зникатиме, і діятиметься це завжди з блискавичною швидкістю. А після довгих пошуків її знаходитимуть у якомусь віддаленому куточку, куди її заноситиме і мучитиме диявол. Її часто знаходитимуть пригнічену чимось, втиснену на піддашші, під ліжком, там, куди вона сама ніколи б не втиснулась. Часом її просто неможливо знайти у будинку, пройдуть ночі, коли її треба буде довірити Самому Богу. Але Він, який любить її, як ніхто, на стороні! Хоче показати, що Він - Господь і за Собою залишає Божу опіку! У відому для Себе годину Він приходить, аби підтвердити Свої права. Диявол мусить залишити свою здобич і по-блюзнірськи підкорятися Божій волі. І тоді визволена Йосифа приходить до тями, знесилена, але свідома усього, що сталося, збирається з силами, молиться і приступає до праці, бо ворог неспроможний опанувати непереможної енергії цього малого сотворіння, яке Ісус Христос озброює Своєю силою і покриває любов’ю.
Через цей непередбачений опір лють диявола зростає. Передусім він намагається розкрити таємницю, яка охороняє його жертву. Проте, незважаючи на його зусилля, ніхто не розуміє до кінця зникнення Йосифи, окрім її настоятельок.
Дата: Неділя, 02.05.2010, 23:05 | Повідомлення # 13
Час від часу на цьому темному шляху спалахне якась світла мить, і тоді Йосифа з послуху починає писати: “Першого січня 1922 р. під час Святої Літургії о дев’ятій годині, після Піднесення почула дитячий голосок, який наповнив мою душу радістю:
“Моя маленька Йосифо, пізнаєш Мене?”
У цю мить я побачила перед собою Господа! Виглядав на однорічну дитину, на Ньому була біла туніка, коротша ніж звичайно. Ноженята босі, волосся – ясно-золоте… Був чарівним! Я відразу ж Його впізнала й відповіла: “Звичайно, впізнала! Адже Ти – мій Ісус! Але який же Ти маленький, мій Боже”.
Він посміхнувся і сказав: “Так, Я дуже маленький!.. Але Серце Моє величезне!”
Коли Він це сказав, то поклав Свою ручку на груди, і я побачила Його Серце! Мені бракує слів, аби переказати, чим наповнилося моє серце у ту мить, Господи, коли б у Тебе не було такого Серця, я не могла би Тебе так любити. Твоє Серце мене заполонило.... На це Ісус відповів Мені з такою сердечністю, котру я не спроможна висловити:
Саме тому Я хотів, щоб ти її пізнала, Йосифо, саме тому помістив тебе в глибині Мого Серця?!
Я запитала Його, чи закінчаться усі ці муки?
- Ні, ти мусиш ще терпіти!
Пізніше додав: “Мені потрібні серця, котрі люблять; душі, котрі винагороджують; жертви, котрі винищують себе… але передусім душі, які віддають себе беззастережно!”
І тоді Йосифа звіряється Йому у своєму глибокому терпінні: вона боїться, що її душа втратила щось зі своєї чистоти, принаймні, щось з колишньої вірності, “бо до того вона не знала нічого, чим мучив її диявол…” Ісус відповів їй: “Не бійся, твоя душа обмита Моєю Кров’ю і ніщо не може тебе зганьбити”.
Опісля промовив, пригадуючи їй слова, які неодноразово додавали їй сил в останні дні:
“Твої настоятельки знайшли відповідь на повне пожертвування. Диявол має лише стільки сили, скільки дано йому згори. Скажи Йому, що Я - вище над усе”.
Цей урок Божого Дитятка закінчився наказом, стосовно упокорення:
“Бачиш, Йосифо, яким малим Я прагнув бути! Бо хочу допомогти тобі стати дуже маленькою. Я прагнув настільки принизитися тільки тому, щоб навчити тебе упокорюватися!”
Ввечері того дня почалося набагато сильніше випробування. Дванадцять днів переслідування, котрі щоразу ставали усе суворішими; поривання, зневаги наповнюють її душу болем, терзанням, майже розпачем, але не зменшують її відваги.
В середу, 11 січня покликали її духовного керівника, щоб він її вислухав й укріпив. Але у цю хвилину диявол настільки оволодів нею, що вже почав тріумфувати. Після тривалого змагання Йосифа нарешті звільнилася з-під його впливу й отямилась завдяки священичому благословенню. Духівник перевіряв усе, що діялося у ці трагічні години, тому й запропонував їй негайно скласти обітницю чистоти аж до дня монаших шлюбів. Отже, Йосифа, сповнена небесної радості, на колінах пообіцяла Ісусу довічну чистоту. Цю посвяту вона жертвує як винагородження за зневаги чистоти Непорочної Діви.
Цей спонтанний акт наповнив Йосифу спокоєм. Ввечері цього ж дня вона з новою силою чинить опір нападам диявола, який, здається, люто їй мстить. Проте він немає “іншої сили, крім тої, яку дано йому згори”, і знову Марія стримує його Своєю непорочною стопою, говорячи:”Ані кроку далі”.
“Зранку, у четвер, 12 січня, - записує Йосифа, - коли злий дух люто мене мучив, несподівано з’явилася Пресвята Діва Марія, взяла мене за руку, піднесла і сказала:”Досить, Моя дочко! Ісус і Я тебе охороняємо. Думаєш, Він може залишити Свою Улюбленицю?.. Нічого не бійся, Йосифо”. Поблагословила мене і зникла”.
Пізніше, через декілька хвилин, під час подяки, Ісус Сам з’явився Йосифі й, маючи на думці обітницю чистоти, яку вона склала попереднього дня, сказав: “Йосифо, Моя Улюбленице, знаєш, що досягли твої настоятелі цією обітницею?.. Вони зобов’язали Моє Серце оточувати тебе особливою опікою. Скажи їм, що цей акт приніс Мені багато слави!”
Запиталася в Ісуса, чи закінчилося випробування.
“Прагну, аби ти без жодних застережень віддалася Мені як на муки, так і на радість, щоб ти була спроможною приймати як терзання диявола, так і Мої потіхи”.
Отже, Ісус прагнув утримати й далі Йосифу на цій дорозі, сповненої самовідданості. Вона мала йти вперед навмання. Не маючи жодних інших запевнень, вона покладається лише на Бога. Отець - духівник провадить її цим шляхом віри та упокорення.
“Він доручив мені, - пише Йосифа, - стати дуже малою, нижчою за всіх, вважати себе за найбільш негідну зі створінь”.
Ісус схвалює цей наказ, який так відповідає прагненням Його Серця.
“Чи ти, Йосифо, добре зрозуміла, поради, духівника?.. Так, Я прагну, щоб ти була дуже мала. Хочу, щоб ти була упокорена й перетворилась на попіл. Дозволь себе формувати й змінювати згідно з планами Мого Серця”.
Того ж дня ввечері Пресвята Матір вперше говорить с. Йосифі про те, що її земне паломництво скоро закінчиться. Йосифа відповіла Їй, що не хотіла би повертатися на батьківщину.
- Так, - відповіла їй Непорочна Діва, - ти помреш тут, у Франції, у цьому домі. І коли промине десять років, будеш у Небі!
“Здається, - пише Йосифа через декілька днів, - що це було 13 або 14 січня, коли диявол почав мене мучити. Щораз з більшою люттю старався допровадити мене до того, щоб я залишила чернече Згромадження. Намагався обманути мене, вдаючи з себе самого Ісуса Христа”.
І знову записи Йосифи перериваються. З п’ятниці, 3 січня, диявол відновлює свої напади, проте він не може похитнути віру Йосифи, яка на всі погрози диявола відповідає словами:”Отож, вбий мене!”
Саме тоді диявол перетворюються на ангела світла і, щоб скоріше її спокусити, з’являється у постаті Ісуса Христа. Це спочатку дуже схвилювало Йосифу, але вона відразу ж викрила обман.
У словах, котрі вона почула, не відчувалося смирення і величі, сили і солодкості, як у словах Ісуса Христа. Її душа з нездоланною силою відступає від з’яви, котра не дає ані спокою, ані відчуття безпеки.
Таке випробування повториться ще декілька раз. Смиренна недовіра до самої себе і цілковита довіра духовному керівництву, послуху щодо всіх вказівок, допоможе їй уникнути нової небезпеки. Відтепер за наказом свого духовного отця до тих пір, допоки не складе монаших обітниць, Йосифа відновлятиме при будь-яких з’явах свою обітницю чистоти. Диявольська підступність не спроможна знести у своїй присутності акту віри і любові. Тоді злий дух змінює свій вигляд, непокоїться, виявляє себе й несподівано з блюзнірствами зникає, наче шахрай, якого зловили на гарячому.
Пізніше до цієї практики відновлення обітниць Йосифа з послуху додасть акти прослави й проситиме своїх небесних гостей, аби вони їх за нею повторювали. Сам Ісус Христос, Його Непорочна Мати, свята Мати – засновниця Згромадження будуть з великим запалом їх повторювати, додаючи до них Свої слова. Князь темряви ніколи не зможе вимовити своїми пекельними устами цих слів прослави й благословенства; він - той, хто не вміє любити… Вже викритий, він посилить свою злість й напади. Диявол обсипує її образами, погрожує, якщо вона не підкориться його залякуванням, не погодиться на гріх, до якого її схиляє і не покине Згромадження, тоді знову опанує її розумом, а це набагато небезпечніше й приведе її до безодні розпачу.
Однак і тут з’являється дух, котрий нею керує, і любов, котра її підтримує. Посеред цього життя, сповненого терпінь, упокорення і випробувань, Йосифа залишається вірна статуту, спільному життю і щоденній праці. Після розважань і Служби Божої робить належні їй обов’язки: то видно її у кімнаті для прасування, то займається каплицею Апостольських Справ, а решту часу присвячує шиттю й ремонту одягу. Усе це сприяє їй чинити додаткові акти посвячення, в незалежності від місцеперебування. Її дуже цінують за працьовитість і старанність, а особливо за самопожертву у всіх справах.
Усе залишається без змін упродовж двох місяців (грудня 1921 і січня 1922 р.) і у майбутньому. Відразу, як тільки її залишає диявол, Йосифа, хоча цілком вимучена, приступає до своєї праці, начебто нічого не відбулося.
Дивлячись на неї, завжди таку врівноважену, хто б міг подумати, що вона перенесла й що її очікує?… Йосифу дійсно оточує повна таємниця і, незважаючи на зусилля диявола, ніщо не зраджує болісної дороги, по якій вирішив вести її Господь. Ця Божа опіка - важливий знак, котрий свідчить про Його присутність і діяльність.
Пресвята Богородиця, як завжди, з’являється, щоб просвітити цю ніч промінчиком спокою.
3 лютого, у першу п’ятницю місяця, отець Байєр на прохання с. Йосифи для укріплення їі поклику дозволяє їй додати ще до обітниці чистоти обітницю залишитися назавжди у Згромадженні Найсвятішого Серця Ісуса. У цьому другому зобов’язанні Йосифа страшенно страждає і готова мучитися і боротися стільки, скільки це до вподоби Ісусу Христу.
У неділю, 12 лютого, опівдні, після того, як диявол усіма силами намагався перемогти, Йосифа разом з іншими Сестрами знаходиться у каплиці Апостольських Справ на набоженстві з благословенням Найсвятішими Тайнами. Несподівано після благословення поруч з нею з’являється оточена сяйвом Пресвята Богородиця. Йосифа затремтіла від радості… Вже так давно не відвідувала її Небесна Матінка!.. Боїться і вагається... Але справжній спокій супроводжує цей добре відомий солодкий голос.
“Не бійся, Моя дочко! Я - Непорочна Діва, Мати Ісуса Христа, Мати твого Відкупителя і Бога”. Усією душею поривається Йосифа до Неї, але вірна послуху, щоб охоронити себе від можливої диявольської пастки промовляє:
“Якщо Ти - Мати Ісуса, то дозволь мені відновити обітницю чистоти, котру я складатиму аж до того дня, коли матиму щастя скласти мої шлюби у Згромадженні Найсвятішого Серця Ісуса. Відновлюю і складаю також у Твої руки обітницю залишатися у цьому дорогому Згромадженні аж до смерті. Волію краще померти, ніж бути невірною покликанню”.
Говорячи все це, Йосифа не спускає очей із солодкого видіння Пресвятої Богородиці, яка ласкаво на неї дивиться. І тут Непорочна Діва кладе на голову Своєї дитини праву руку і говорить:
“Не бійся, Моя дочко, Ісус захистить тебе, а твоя Мати допоможе”. Потім креслить на її чолі знак хреста, дає поцілувати Свою руку і зникає.
Ця небесна мить розливає у душі Йосифи покору і радість. Однак неприятель не залишився без відповіді. Вечір минає під його ударами, сила яких подвоюється від його злості. Чи він вважає себе переможеним цим разом? Та Йосифа, хоч і знесилена, все ж, сповнена довіри, пригадує сяючий погляд і посмішку своєї Небесної Матінки.
Випробування закінчується через декілька днів. Наступного дня, зранку, 13 листопада 1923р., Йосифа почула заклик свого Господа:
- Прийди, не бійся, це Я!
“Я не знала, чи це був Він… - пише далі Йосифа, - і пішла повідомити настоятельок, а потім піднялася на хори. Ісус Христос вже був там”.
- Так, це Я - Син Непорочної Діви!
Диявол, незважаючи на усе своє завзяття, ніколи не зможе промовити таких слів.
“Господи, моя єдина Любове! – відповіла Йосифа. - Якщо це Ти, дозволь мені відновити у Твоїй присутності обіти, які я Тобі склала”. Ісус милостиво мене вислухав, а коли я закінчила, сказав: “Скажи своїм настоятелькам, що через вірне виконання Моєї Волі, Я також буду вам вірний. Скажи їм, що це випробування закінчилось… скільки ж радості воно принесло Моєму Серцю… А ти, Йосифо, (тут Він простягнув руки і пригорнув мене до Свого Серця!) відпочинь у Мені й у Моєму мирі, так як Я відпочивав у твоїх стражданнях.” Проте увечері Небесний Учитель підкреслив умови того миру.
- Залиши у собі для Мене повну свободу дії.
Опісля рухом, сповненим невимовної любові, притягає її й відкриває для неї Своє Серце:
“Прийди і відпочинь тут”.
“Занурив мене у Нього, - говорить Йосифа, - дав мені спробувати щастя, котре є вже хіба що участю Неба!… Це тривало майже годину. А потім сказав на прощання: “Якщо ти залишишся вірною, житимеш у Моєму Серці й ніколи не розлучишся з Ним”.
Дата: Неділя, 02.05.2010, 23:06 | Повідомлення # 14
У темряві потойбічного світу
“Не забувай, дочко моя, не
діється нічого, щоби не входило
у плани Божі”.
(Св. Магдалина Софія до с. Йосифи
14. ІІІ. 1922)

Тепер перед с. Йосифою відкривається найбільш таємничий період її життя.
Саме тоді, коли злий дух отримує над нею нову владу, перед Йосифою відкриваються брами самого пекла, наповнюючи її такими стражданнями, котрих вона досі ще не знала. Йосифа пізнає, що таке душа; болісне відчуття і прагнення їхнього відкуплення дозволить їй оцінити велич жертви, яку від неї вимагатимуть.
Винищуючи її стражданнями, Ісус разом з цим формує у ній таку глибину упокорення, віри й самовідданості, яку вона ніколи б не осягла особистими зусиллями. Божественний Творець залишив цю роботу Собі і виконує у визначену годину цілком непередбаченими засобами.
На одній з чудесних сторінок своїх творів св. Тереза з Авіля описує сходження до пекла, котре залишило у її душі незнищенний слід. Йосифа, яка ніколи не читала об’явлень Святої, написала з послуху про перебування у безодні безмежного болю і розпачу. Ці свідчення, прості й водночас жахливі, наближаються до класичного опису великої містички з Авіля, де зображено такі ж тремтіння мук і каяття, винагороджувальної любові й палкої ревності. Догмат про пекло, проти котрого так часто виступали або просто обминали мовчанням теоретики змодернізованого катехизму, наражаючи на велику небезпеку душі та їхнє спасіння, висвітлений тут в істинному Божому світлі. Хто ж сумніватиметься в існуванні пекельної міці, котра запекло змагається з Христом і Його Царством, читаючи на цих сторінках те, що Йосифа чула, бачила і витерпіла? Хто ж виміряє вартість відкуплення тих довгих годин, проведених у цій в’язниці вогню?.. Йосифа, якій здаватиметься, що вона замкнена там навіки, стане свідком запеклих зусиль сатани, котрий на вічно прагне вирвати душі у Господа Ісуса, відчує найважчий біль, тобто: неспроможність любити.
Декілька уривків з її творів можуть знадобитися багатьом душам. Для тих, хто знаходиться на дорозі донизу, вони будуть попереджувальним закликом. А може стануть любовним закликом для тих, хто вирішить нічого не пошкодувати, щоб оберегти душі від загибелі?
Вночі, з середи на четвер, 16 березня, Йосифа, вперше у таємничий спосіб сходить до пекла.
Вже з понеділка першого тижня посту, 6 березня, невдовзі після зникнення Ісуса, пекельні голоси болісно вражають її душу. Невидимі душі, що потрапили в цю безодню, приходять дорікати їй у малій жертовності. Це до глибини зворушує Йосифу… вона чує, наприклад, такі крики розпачу:
“Я назавжди буду тут, де вже не можна любити!.. О, якою ж короткою була мить насолоди… а за нею вічне прокляття… Що ж нам лишається? Ненавидіти пекельною ненавистю назавжди!”
“О, - пише Йосифа, - дізнатися про загибель якоїсь душі і бути неспроможною для неї щось зробити!… Знати, що цілу вічність якась душа буде проклинати Ісуса Христа і усвідомлювати, що ти безпорадна!.. Якщо б я могла терпіти всі муки світу… який же це страшний біль!.. Краще тисячу раз померти, ніж нести відповідальність за загибель однієї душі!”
У неділю, 12 березня, Йосифа пише своїй настоятельці, яка на декілька днів поїхала у Рим:
“О, коли б Ви, Матінко, тільки знали, в якій журбі я тепер перебуваю! Від 2 березня я не маю жодних клейнодів… (вона називає так терновий вінець і Хрест Ісуса Христа), бо знову зранила Ісуса, який до мене такий добрий… однак вірю, що і цього разу Він змилується наді мною. Але у цю хвилину я дорого за це покутую, бо починаючи з ночі першої п’ятниці найбільше терпіння зайняло місце Його відвідин… Зрештою, коли Ви, Матінко, повернетеся, то побачите цю мою слабкість!”
А щоб не засмучувати настоятельку, Йосифа зі звичайною своєю делікатністю додає:
“Як же я радію тим дням, котрі Ви провели у материнському домі (генеральному домі)! Думаю, що тут всі, крім мене, намагаються потішити Ісуса, а Його Серце, напевно знаходить те, чого очікує від Свого Саду Насолоди. Щодо мене, то я намагаюсь провадити таке життя, як завжди, тобто бути люб’язною, вірною у передачі усього Матінці.
Прошу помолитися, щоби Пресвята Діва Марія протягнула до мене Свої руки і випросила мені пробачення!”
Цього разу св. Магдалина Софія, перша настоятелька, засновниця Згромадження Найсвятішого Серця Ісуса Христа, стане посланницею від Ісуса і Його Милосердя. У вівторок 14 березня вона з’являється у келії Йосифи і вислуховує її смиренне зізнання, укріпляє її у вірі й заохочує її словами: “Не забувай, дочко моя про те, що нічого не діється, щоби не входило у плани Божі”.
Йосифа відкриває їй свою велику журбу й біль, який мучить її від думки про наслідки власної слабкості, котрі, на її думку, неможливо виправити.
“Моя дочко, ти можеш їх винагородити, - відразу відповідає свята Магдалина Софія, - якщо це падіння поглибить у тобі покору й жертовність”.
“Я запитала її, чи Ісус більше не повернеться? Я прагну Його і закликаю, бо не можу навіть подумати, що більше вже Його не побачу саме через мою провину! (Йосифа через одну провину на якийсь час перестала регулярно бачити Ісуса Христа, тому вона думала, що більше Його не побачить. – Прим. ред.).
Але свята Магдалина Софія перебиває її з материнською ласкою:
“Моя дочко, чекай Його: прагнення і очікування Улюблениці – це слава для Улюбленого”.
Ця небесна зустріч приносить більше запевнення в любові, яка не змінилася, і у прощенні, яке ніколи не втомлює. Ісус дарує цю зустріч Йосифі, щоби напередодні великого випробування показати їй, що перебуває завжди поруч незмінно.
“Вночі, з середи на четвер, 16 березня, близько десятої години, - пише Йосифа, - я почула суміш криків й брязкіт ланцюгів. Підвівшись, одяглась й, тремтячи зі страху, стала навколішки біля ліжка. Крики наближалися. Я вийшла зі спальні і, не знаючи що робити, пішла до келії нашої святої настоятельки, а потім повернулася у спальню. Несподівано я побачила диявола, який кричав:
“Скрутіть їй руки, зв’яжіть ноги!”
У цю мить я вже не знала, де знаходжуся, тільки відчувала, що мене міцно зв’язують і підносять. Інші голоси сичали:
“Не ноги треба їй скрутити, а серце!…”
А диявол відповів: “Воно мені не належить”.
Потім мене волокли довгою темною дорогою. Зі всіх боків я чула крики. У стінах цього вузького коридору були заглиблення одне навпроти іншого, звідки виходив лише дим без полум’я, з нестерпним запахом. Звідти голоси проклятих викрикували різні блюзнірства й огидні слова. Одні проклинали своє тіло, інші – батьків, ще інші – докоряли самі собі, що не використали нагоди і світла, щоби покинути зло. А взагалі це був голос люті й розпачу.
Мене тягнули через цей безкінечний тунель. Опісля я отримала такий сильний удар, що зігнулася вдвоє, так мене запхали в одну з цих ніш. Здавалося, що мене втиснули між розпеченими голками. Навпроти і поруч ганили і проклинали мене дві душі. Це завдало мені найбільших страждань... Але ніщо не може порівнятися з терзанням душі, яка бачить, що навіки віддалена від Бога...
Мені здавалося, що я перебувала у пеклі довгі роки, хоча це тривало лише шість-сім годин... Раптом мене сильно шарпнули - і я опинилась у темному місці, де диявол, вдаривши мене, зник, звільнивши... Я не спроможна передати, що відчувала у своїй душі, коли зрозуміла, що ще живу і можу любити Бога!
Хоча я й боюся страждань, однак щоб уникнути пекла, я готова будь-що пережити. Ясно бачу, що усі муки світу є ніщо у порівнянні з болем, який викликає усвідомлення, що більше вже не можна любити, бо там дихається лише ненавистю й прагненням загибелі душ!..
Відтоді Йосифа часто відчуває ці таємничі терпіння. Все це справжня таємниця довгого перебування у темряві потойбічного світу. Вона щоразу передчуває їх, коли чує брязкіт ланцюгів й віддалені крики, що наближаються, оточують її та пригнічують.
Йосифа намагається втекти, зайнятися чимось, працювати, щоб уникнути цієї диявольської атаки, але вона досягає її, заполонюючи. Перед тим опануванням, вона має лише трохи часу на те, щоб сховатися у свою келію, де відразу втрачає відчуття реальності. До тями приходить лише у “темному місці”, як вона сама це називає, віч-на-віч з дияволом, який тріумфує над нею і здається вже вірить, що тримає її у своїй владі назавжди. То дає наказ кинути її у приготоване місце, і Йосифа, майже знесилена, падає у той хаос вогню і болю, пучину люті й ненависті.
Усе це вона записує просто і детально, як бачить, чує і пізнає.
Назовні лише легке тремтіння зраджує цю таємничу відсутність. Потім її тіло втрачає упругість, наче у людини, яка щойно померла. Її голова і члени стають безвладні, тільки серце б’ється. Йосифа - живий труп.
Цей стан триває довше або менше, залежно від Божої волі, яка, хоч і видає її на муки пекла, однак оберігає її Своєю надійною рукою.
У визначену Богом хвилину проступає нове майже непомітне тремтіння і порушене душею тіло повертається до життя.
Але тоді вона ще не звільняється від сили сатани, який завдає їй страшних ударів. У цьому темному місці, в якому вона бачить лише його, Йосифа зносить образи і погорди, і тільки пізніше зовсім звільняється з-під його влади.
Коли ж нарешті диявол залишає її, а вона поволі приходить до тями, то години, котрі провела у пеклі, видаються їй віками. Вона поступово починає пізнавати місце і людей, які її оточують. “Де я?.. Хто ти?.. Чи я ще жива?..” - запитує тоді вона. Бідні очі намагаються відкрити межі того життя, котрі тривожать її з далекого минулого. Часом рясні сльози тихо плинуть з очей, а її постать передає невимовний біль. Нарешті дійсність проникає у її свідомість, і тоді неможливо передати глибокого зворушення, котре наповнює її від думки, що вона спроможна ще любити!
Декілька раз Йосифа описує це такими піднесеними словами, що просто неможливо їх оминути: “Неділя, 19 березня, третій тиждень Посту. Знову зійшла до цієї безодні, мені здається, що я перебуваю там вже довгі роки. Я багато страждала, але найбільшою мукою є усвідомлення, що вже ніколи неспроможна буду любити Ісуса Христа. Тому, коли повертаюсь до життя, не можу стримати своєї величезної радості. Я думаю, що люблю Його все сильніше, і щоб довести це Йому, готова зносити все, чого тільки Він запрагне. Мені також здається, що дуже високо ціную своє покликання, і що я просто закохана у Нього”.
Трохи далі вона додає:
“Те, що бачу, сильно додає мені відваги у терпінні. Розумію вартість найменших жертв: Ісус збирає їх і використовує для спасіння душ. Справжнє засліплення - це уникати терпіння, хоч би і в найдрібніших речах, коли ж воно має величезну вартість не лише для нас, але служить також для спасіння багатьох душ від такої жахливої муки”.
Йосифа через послух намагається щось описати з тих сходжень до пекла, котрі повторюються дуже часто. Але ж всього неможливо перекласти на людську мову, проте декілька сторінок можуть прислужитися. Вони будуть поштовхом душам для посвячення і жертовності за спасіння тих, хто кожного дня, щомиті перебуває на краю прірви між любов’ю і ненавистю, між розпачем і милосердям.
“Коли я сходжу у це місце, - пише Йосифа 26 березня в неділю, - чую крики злості й пекельної втіхи: ще одна душа занурюється у муки.”
“Тієї миті я ще не усвідомлюю, що вже сходила до пекла. Мені завжди здається, що це вперше, що вже навіки; це усвідомлення спричиняє страшні терпіння, бо пригадую собі, що знала і любила Ісуса Христа, що була черницею, що Господь дав мені великі ласки і багато засобів для спасіння. Якже я змарнувала такий безмір ласк? Звідки така сліпота?.. Тепер вже немає виходу!.. Я пригадую собі також свої Святі Причастя.., новіціят... Проте найбільше мене мучить те, що я так сильно любила Серце Ісуса! Знала Його і було Воно моїм скарбом. Жила лише для Нього!.. Як тепер, як жити без Нього?.. Без можливості Його любити?.. Перебувати в оточенні палаючих ненавистю богохульників? Така зажурена і спустошена моя душа. Неможливо усе передати словами...”
Йосифа часто присутня при тому, як сатана і його слуги запекло намагаються видерти у Божого Милосердя душі, які вже майже були їхньою здобиччю. Здається, у Божих планах її терпіння є тоді викупом за ці бідні душі, які завдячуватимуть їй ласкою навернення в останню хвилину життя.
“Сатана, - пише Йосифа 30 березня, у четвер, - розлютився більше, ніж звичайно, коли хотів занапастити три душі. Він люто кричав іншим: “Аби тільки вони не вирвалися, тримайте, вони віддаляються, йдіть, йдіть настирливо!..”
Я чула крики люті, котрі відповідали йому здалека...
Двічі чи тричі вона стає свідком цієї боротьби. “Благаю Ісуса Христа, щоби Він вчинив зі мною все, що запрагне, тільки б не загинули ці душі”, - пише Йосифа, повернувшись з пекельної безодні у суботу 1 квітня. “Я звернулася й до Пресвятої Богородиці, яка, обдаровуючи мене спокоєм, укріпила мою волю до прийняття будь-яких терпінь заради їхнього спасіння. Вірю, що Вона не дозволить сатані перемогти”.
2 квітня, у тиждень Страстей Господніх, вона знову пише про крики сатани:
- Не пускайте їх! Зважайте на все, що може їх занепокоїти... Щоб тільки вони не вирвались!.. Допровадьте їх до розпачу!
Це була суміш криків і блюзнірства. Несподівано сатана люто засичав: “Байдуже. У мене залишилося ще дві. Заберіть в них надію!”
Я зрозуміла, що одна душа втрачена для нього вже назавжди.
“Скоріше! Скоріше! Не дозвольте втекти тим двом душам. Хапайте їх!.. Наповніть їх розпачем!.. Скоріше, бо вони тікають!..”
Тоді у пеклі заскреготіли зубами і з неймовірною люттю сатана засичав:
“О, що за Сила!.. Сила того Бога!.. Сильнішого за мене. У мене залишилася лише одна душа, але Він її не отримає”.
Пекло перетворилося на суцільний крик блюзнірства, на море стогону і скарг. Я зрозуміла, що ті дві душі спаслися. Моє серце сповнилося радістю, хоча я була не в змозі вчинити акту любові, незважаючи на мою потребу любити... Однак я не відчуваю такої ненависті до Ісуса Христа, якою дихають ті нещасливі душі, що мене оточують. Коли ж чую їхні прокляття і богохульства, то відчуваю такий біль, що знесла би будь-які муки, щоб тільки не зневажали так Бога. Я побоююсь, аби з часом не стати такою, як і вони. Це завдає мені страшних страждань, бо пригадую, як Його полюбила і яким добрим Він був до мене.
Дата: Неділя, 02.05.2010, 23:06 | Повідомлення # 15
Я дуже страждала, особливо упродовж останніх днів, начебто вогненний потік проходив через моє горло і тіло, затиснене між розпеченими бляхами. Біль був таким страшним, що просто неможливо переказати словами його безмір. Очі наче хтось видирає, вуха - розтягує і розриває, а тіло, зігнуте удвічі, не може ворохнутися. Крім того, огидливий сморід проникає усюди. Цей сморід оточував Йосифу, коли закінчувалось її перебування у пеклі, а також під час її викрадення і диявольського переслідування. Запах сірки, гнилого і паленого тіла, за свідченням очевидців, відчувався навколо Йосифи ще 15-20 хвилин, хоча вона сама відчувала цей неприємний сморід набагато довше. Однак все це ніщо у порівнянні з муками душі, яка знає Доброту Бога, але вимушена Його ненавидіти. І ці страждання тим більші, чим сильніше вона Його любила!
Перед Йосифою відкриваються ще інші таємниці потойбічного світу. Приблизно, в період Великого Посту 1922 р., коли вдень і вночі вона терпить переслідування диявола, Господь відкриває перед нею іншу безодню страждань - чистилище. Багато душ зі словами найбільшого упокорення приходять до неї просити про молитву і пожертвування. Спочатку це приголомшило її, а потім поволі Йосифа звикає до каяття усіх бідних терплячих душ. Вона вислуховує їх, запитує прізвища, додає їм відваги і з довір’ям поручає себе їхньому посередництву. Варто зібрати їхні цінні повчання.
Одна така душа приходить зі звісткою про своє спасіння і додає: “Найважливіше у житті - це не вступ в монастир, але у вічність”.
“Коли б чернечі душі знали, як дорого треба тут платити за найменше задоволення своєї натури!”.. - говорила інша душа, яка благала про молитву.
“Моє вигнання закінчилось, я йду до вічної Вітчизни!”
Якийсь священик сказав:”Якою ж безмежною є Доброта і Милосердя Бога, що погодився використовувати жертви і терпіння інших душ, аби винагородити нашу велику невірність. Яких високих ступенів слави я міг би осягнути, коли б моє життя було іншим!”
Чернеча душа, що йшла вже на Небо, звірилась Йосифі: “Зовсім по-іншому виглядають земні речі, коли вступаєш у вічність! Обов’язки самі по собі ніщо в очах Бога, береться до уваги лише чистота наміру, з котрою їх виконують, навіть, коли мова йтиме про найменшу роботу. Як небагато значить земля і все, що на ній, та якою любов’ю все це оточується... Життя, навіть найдовше, ніщо у порівнянні з вічністю! Коли б тільки люди знали, що таке одна хвилина у чистилищі! Як палить і спопеляє душу прагнення споглядати Ісуса Христа!”
Саме такі бідні душі, які завдяки Божому Милосердю уникнули більшої небезпеки, приходили благати Йосифу прискорити їхнє визволення. “Я тут завдяки великій Божій Доброті, - говорила одна з них, - бо невгамована гордість відкрила переді мною пекельні брами. Я брутально ставилась до багатьох людей, а тепер сама би впала до ніг останнього з бідняків. Змилуйся наді мною, чини акти покори, щоб винагородити за мою пиху! Таким чином звільниш мене з цієї безодні”.
“Сім років я прожила у смертельному гріху, - визнала інша, - а три роки хворіла... Не бажала сповідатися. Я готувала собі пекло і потрапила би туди, якщо б через сьогоднішні терпіння ти не випросила мені сили повернення до стану ласки. Тепер я у чистилищі, бо ти вимолила для мене спасіння. Благаю тебе, витягни мене з цієї сумної в’язниці!”
“Я перебуваю у чистилищі через свою невірність, бо не хотіла відповісти на Божий поклик, - розповідала інша душа. - Дванадцять років я чинила опір покликанню і жила у великій небезпеці прокляття, а щоб заглушити докори сумління, кинулася в обійми гріха. Завдяки Божій доброті, що зволила скористатися тими терпіннями, я зважилася на повернення до Бога, а тепер змилосердися наді мною й визволи мене звідси!”
“Жертвуй за нас Кров Христову, - говорила інша душа у хвилину, коли виходила з чистилища. - Що з нами сталося б, коли б ніхто не приніс нам полегшення”.
Прізвища цих святих і невідомих для неї гостей Йосифа старанно записувала разом з датою і місцем їхньої смерті. Неодноразово все це перевірялося без відома Йосифи.
Так закінчувався Великий Піст, під час якого Йосифа зазнавала то терпіння, то знову ласки. Чи могла би Йосифа витримати без особливої Божої допомоги таке зіткнення з невидимим світом, провадячи життя, завжди однаково сповнене праці й жертовності? Звичайно, що ні.
На останні дні Страсного Тижня припадають ще два випадки. Ввечері, у Страсний Четвер, 13 квітня 1922р. Йосифа пише:
“Я була у каплиці, коли несподівано, десь о половині четвертої, побачила перед собою когось, схожого на Ісуса Христоста, але трохи вищого зросту, з дуже гарним і спокійним обличчям, котре притягало мою душу. На ньому була темна фіолетово-червона туніка. В руках тримав терновий вінець, подібний на той, що колись приносив мені Ісус Христос. “Я - учень Господа, - сказав він, - Йоан Євангелист, приношу тобі одну з найцінніших коштовностей Вчителя”. Він простягнув мені вінець і сам одягнув його на голову.
Йосифа спочатку заніміла від цього несподіваного видіння, але поволі, завдяки спокою, що розлився в її душі, звірилась небесному Гостю у своїй журбі, котра стискала її серце під час нападів диявола.
“Не бійся! Твоя душа - лілея, яку Ісус стереже у Своїм Серці”, - відповів їй Апостол. А потім додав: “Мене послали до тебе, щоби дати тобі відчути те, що переповнювало Серце Божественного Вчителя у цей великий день. Ось любов, котра має розлучити Його з учнями, позначаючи Його спочатку Хрещенням Крові. Але та сама Любов наказує Йому залишитися з ними і схиляє Його до встановлення Таїнства Євхаристії”.
“Але яка ж боротьба точиться у цьому Серці! Щоправда, Воно відпочине у чистих душах! Проте продовжиться Його Мука у грішних серцях!”
“Якою ж радістю наповнюється Його Душа, коли наближалася хвилина, в котрій Він мав відійти до Отця! Який же біль стискає Його Душу від того, що один з дванадцяти, Ним вибраний, видасть Його на смерть і вперше Його Кров проллється даремно”
“Яка ж любов поглинала Його Серце! І водночас слабка взаємність душ, таких улюблених, глибоко наповнювала Його гіркотою!.. Що ж тоді говорити про невдячність і байдужість стількох вибраних душ!” - промовивши усе це, він зник.
Це небесне видіння зміцнює на якийсь час Йосифу, нагадуючи їй про заклик до винагородження, котре спливає з Євхаристії до душ, посвячених Богу.
Опісля знову вирує буря. Увечері вінець зникає і Йосифу мучать сумніви. Сатана сіє неспокій і безлад у душі своєї жертви. Її розум терзають думки: чи не стала вона іграшкою омани і неправди?.. Чи всі ці видіння з потойбічного світу не плід її уяви або наслідок неврівноваженості її натури, чи несвідомої впевненості?
У Велику Суботу, 15 квітня, близько четвертої години після болісних змагань останніх двох днів, під час шиття Йосифа почула галас страхітливого пекла. Черпаючи силу в послусі, вона мужньо опирається дияволу, який все ж таки перемагає і опановує нею. Знову її тіло без ознак життя. Її настоятельки на колінах благають Ісуса Христа усунути непевність тої таємниці, яка відбувається на їхніх очах. Раптом, після легкого поруху, вони бачать, що Йосифа повертається до життя. По болісному виразу обличчя можна здогадатися, що вона бачила і що терпіла. Йосифа підносить руку, кладе її на серце і говорить:”Хто мене палить?” Поблизу не було нічого, щоб могло би викликати вогонь. Її габіт цілий, але вона швидко знімає його, і по келії розноситься їдкий та огидний запах диму, а на ній видно палаючу сорочку. “Біля серця, - згадує Йосифа, - залишається широкий слід опіку, що свідчить про правдивість цього першого замаху диявола. Йосифа до глибини душі вражена”.
“Краще мені відійти, - пише вона спочатку, - чим надалі залишатися іграшкою сатани!”
Очевидність, з якою Бог дозволив підтвердити диявольську силу, залишається для Йосифи джерелом сили упродовж наступних місяців. Десять разів Йосифа отримає ще опіки. Вона бачитиме диявола, який буде палити її цим вогнем, і залишить свої сліди не лише на одязі, але навіть на тілі Йосифи. Відкриті рани будуть довго загоюватись, а шрами після них вона понесе з собою у могилу. Донині зберігається багато речей, пропалена й обвуглена білизна, котра переконливо свідчить про пекельну лють і героїчну мужність Йосифи, яка чинила опір заради вірності справі, автором котрої була Любов.
Бібліотека » Церква » Духовна література » ПЕКЛО (о. Л. Г. де Сегюр)
Сторінка 3 з 4«1234»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика