Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 3123»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Духовна література » ІСУСЕ, ЛЮБЛЮ ТЕБЕ! (ОТЕЦЬ ЙОСИФ СХРЕЙВЕРС ЧНІ)
ІСУСЕ, ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!
Дата: Четвер, 08.04.2010, 00:16 | Повідомлення # 1
ЧАСТИНА ПЕРША ХТО МОЖЕ ЛЮБИТИ ІСУСА?

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ВЧЕНІ Й НЕВЧЕНІ МОЖУТЬ ЛЮБИТИ ІСУСА

По Свойому пресвітлому Воскресению, Божественний Ісус часто розмовляв зі Своїми учениками. Одного разу спитав Він Петра: «Симоне Йоанів, любиш мене більше, чим ті?». Відповів Йому: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!» (Ів. XXI, 15). Нині, Дорогий Брате, Ісус також звертається до тебе і питає: «Чи любиш Мене? Чи хочеш Мене любити?» – Відповідай отже з глибини твого серця: «О. мій наймиліший.
Ісусе, дуже-дуже, цілим серцем, усею душею люблю Тебе!».
А чиж найшовся би такий, шо не хотів би любити Ісуса? Чейжеж нічого на світі нема лекшого, а при тім миліщого, як любов до Ісуса!
Чи, може, любов до Ісуса вимагає від тебе, Брате-Сестро, високої науки, великого знання? Нічого подібного! Ось маєш примір на бувших книжниках і фарисеях. Вони ж були, як на ті часи, дуже вченими, а не любили Ісуса, ба навіть більше, вони Його ненавиділи та переслідували. Любов, це овоч серця, а не ума! Коли Божественний Ісус проживав на землі, то Він, як знаємо, найбільше перебував у товаристві бідних і простих людей. Глухі, сліпі, немічні й каліки, обтяжені всякими злиднями, недостатками й горем, – ось, хто найбільше окружав Його! Він їх ісціляв та навчав правдивого шляху до царства небесного. Селяни, купці, рибаки, вбогі невісти й діти більше користали з Його Божественної науки, чим Садукеї, письменники та жидівська старшина, бо ті перші мали щиріще серце і чистішу совість.
Рівно ж так само діється і по нинішний день. В яких кругах находить тепер Ісус найбільше поклонників і любимців? А деж би, як не поміж необразованим простолюдям, під сільською стріхою, поміж обездоленим народом!..
Отже, щоби любити Ісуса, то не треба ані високої науки, ані високопарних думок, ані якогось особлившого становища на світі, – а конче треба лиш горячого серця та щирої волі! Один монах Францішканського Чина не вмів ані читати, ані писати. Його співбраття-монахи вдалися раз до св. Франціска з просьбою, щоби їм дозволив навчити того брата письма. Святий Францішок, як Основатель Чина, призвав потім до себе того невченого монаха, показав йому великий деревляний хрест на стіні та промовив: «Чи в оцих ранах Спасителя вмієш ти вичитати ту безмежну любов, якою Ісус палав до тебе?» – «Умію!» – відповів монах. – «Коли так», – додав Святий – «то тобі не потрібно ніяких книжок. Один хрест вповні тобі вистарчить!».
О, псино! Це, без сумніву, вистарчає! О, ко-би ти, любий брате, захотів читати з тої книжки хреста, що дня бодай чверть години, ти певно незабаром перевищав би у знанню любови Ісуса навіть всіх тих учених богословів, котрі на память повиучували грубезні книги, але, на жаль, не завсіди розважають о проявах любови, оказаної нам нашим Божественним Спасителем – Ісусом.
У монастирі 00. Францішканів у Парижі жили в 14 столітті св. Бонавентура і якийсь бідний неписьменний монах, брат Жіль. Той монах з якоюсь невимовною святою зависло глядів на великі чесноти св. Бонавентури, – а раз таки не видержав і запитав його: «Отче, чи бідний, необразований монах може любити Ісуса?» Святий відразу догадався, в чім укривалася причина смутку й трівоги того монаха, і відповів: «Брат, хоч і необразований, як ось напримір ти, може також любити Ісуса так горячо, як і найбільше вчений монах!».
Брат Жіль подякував щиро за поучения, і з невимовною радістю вибіг із келії Святого. Біжучи коридором монастиря, він сам до себе заговорив: «Брате Жілю, ти можеш любити Ісуса рівно ж так само, як Його любить сам Отець Бонавентура!».
І справді той монах від тої пори почав так сильно любити Ісуса, що дійшов до совершенства, а Свята Католицька Церква оголосила його відтак Блаженним.
Як сказано, без науки можеш осягнути велике совершенство. Але з вищенаведеного приміру наглядно бачимо, що і вчені люди також можуть дійти до святости. З огляду на те, скажемо, що наука не с перепоною до совершенного життя.
Але в декого виринає питання: «Чому ж властиво поміж ученими й інтелігентними со много-много більше недовірків та безбожників, чим поміж простолюддя?» – На те я дам тобі відповідь: «Вчена голова по найбільший части є зарозуміла, думаючи, що вже без Господа Бога вона зможе обійтися!...» Двіста літ тому жив в АНГЛІЇ широко-освічений чоловік, що звався Ньютон. Він найбільше занімався розсліджуванням бігу звізд по небі. Крім того вспів він зробити стільки винаходів, що навіть теперішні вчені приклоняють свої голови перед його знанням і не можуть вийти з дива, як він у тих часах потрапив дійти до таких заключень.
А той чоловік, як знаємо, що до глибокої старости занимався розсліджуванням величних Божих творів у вселен ній, раз у раз повторював у своїй старости: «О, мій Боже! Чим більше вчуся, тим більше приходжу до переконання, що я нічого не знаю!».
Ось взір правдивого вченого, котрий свою науку основував на глибокій покорі. Протягом цілого свойого життя вчився він, будучи переконаним, що всяке людське знання у порівнянні з відвічною Божою премудрістю, – не має найменшого значіння!
Для того то правдиво вчені й інтелігентні люди по якімсь часі чи скорше чи пізніше, завсіди навертаються до Ісуса. Недовірками та безбожниками остаються лишень ті, котрих ум і серце запалене невимовною гордістю. Чим на вищому степені культури стоїть якийсь народ, тим живіше його вища верства, себто інтелігенція відчуває необхідну потребу зближення до Христової науки. Бо вона розуміє, що тільки Ісус є правдивим джерелом справжньої науки й справжнього матеріяльного поступу й добробуту.
Тож, Дорогий Брате-Сестро, зі щирого серця люби Ісуса! Чи вчений ти, чи ні, то перед Ісусом не чинить найменшої ріжниці. Він глядить виключно тільки на твоє серце. Приобіцяй же ж Йому, що від нині будеш ревно вчитися, як Його любити, і як Йому чимраз більше подобатися.
А Ти, Наймилосердніший Ісусе, поможи нам! У школі Твоєї любови, ми є подібні до малих діточок, – учнів першої кляси. Ти будь нашим Учителем і вчини, щоби ми незабаром любили Тебе такою гарячою й самовідреченою любов’ю, – як Святі Тебе любили.
О, якби то було правдою, якби воно здійснилося! Дорога душе, вір, що це справді здійсниться! В обсягу туземської науки ум дуже помалесенько поступає, бо всякий людський ум є дуже обмежений, – але в науці святости, до якої доходиться через любов Бога, вистачить лиш загрівати своє серце чимраз більшою любов’ю. А чиж наше серце може не запалюватися, коли сонце безмежної Ісусової любови безнастанно припікає його Своїми лучами?
О Ісусе, Боже Сонце! Просвіти мій ум, розігрій моє серце, а певно моя душа як огородна теплярня видасть Тобі гарні й смачні овочі любови!
О Матінко Божа, Ти моя Мати! Ніхто досі не полюбив Ісуса такою безмірною любов’ю. як Ти. Навчи ж і мене, о моя Найдорожча Мати, щоби я стався подібний до Тебе!

РОЗДІЛ ДРУГИЙ БОГАТІ Й УБОГІ МОЖУТЬ ЛЮБИТИ ІСУСА

Як уже було сказано, до любови Ісуса не конче треба науки-освіти.
А може потреба богатства, чи знатного походження з високого роду? – І того не вимагається!
В очах Ісуса всі ми є нужденними бідняками-жебраками, всі ми походимо з грішного роду. Але мимо того Ісус усіх нас кличе до Себе.
Тож не забувай, що у першій хвилині по твоїй смерти, як лиш станеш на суд перед твоїм Божественним Спасителем, то Він не буде тебе питати, чи на землі проживав ти у стані бідному чи богатому, чи занимав ти високе й почесне становище, чи належав ти до родової шляхти, чи твої предки визначалися якими славетними лицарськими ділами-подвигами, чи мав ти голос у рішенню державних, національно-політичних справах і т.д.
О, ні! Все те марне в очах Ісуса! Він лиш одне схоче від тебе взнати, а саме: о скільки ти Його любив, і чи вірно й точно сповняв ти Його святу волю!
Не забувай отже, що в усіх станах можна спасти свою душу.
Як примір, вкажу тобі на св. Паскаля Байлона. котрий свойого часу був пастухом. І чиж не добре таке заняття? Ісус також був Пастирем! «Я є пастир добрий» – сказав Він, «і Я Своє життя віддаю за Свої вівці!».
У будний день Паскаль не мав часу, щоби посіщати церкву. На то не позволяли йому обставини, в яких він, як пастух, находився. Але ж без того, щоби навіть і в будний день не посіщати церкви, годі було йому жити, бо невимовною любов’ю палало його серце до Ісуса, утаєного в кивоті, у Найсвятішій Тайні Євхаристії. Тож одного дня сказав він до себе: «Коли Ісус стереже мое стадо від хижих вовків, то Він є лучшим Пастирем, чим я!» і встромивши свою палицю в землю, побіг чим мерщій до церкви... А Ісус тим часом справді остерігав вівці від усякої напасти й шкоди!..
Святий Ісидор був послужним наймитом у якогось господаря. Хоч дуже тяжко і не раз гірко доводилося йому працювати, а між тим він ніколи не забував про Ісуса! Бували случаї, що він деколи переривав свою роботу і клякав перед іконою Розп’ятого Ісуса. Того не могли стерпіти його співпрацьовники. Вони переповнені якоюсь злобною зависло, оскаржували його перед господарем, що він с лінюхом, бо більше молиться чим працює.
Господар рішив сам особисто провірити дійсну суть того доносу. І що ж побачив? Ісидор справді від часу до часу покидав плуг, щоби помолитися, але й рівночасно злітав з неба Ангел, котрий держав за чепиги й орав дальше, заступаючи місце Ісидора! Зворушений тим видом господар, наглядно переконався, що Ісидорова молитва не тільки не приносить шкоди, але навпаки, набагато корисніша...
А чи ти любиш Ісуса так, як любили Його святі поклонники? Правда, ти не можеш завсіди покинути стада, або оставити сповнення своїх господарських обов’язків, але за те можеш і ти завсіди своїми думками і щиросердечними бажаннями бути присутним на Службі Божій та віддавати поклін Ісусови, утаєному в Найсвятіших Тайнах.
Не можеш протягом довгих годин молитися і притім занедбувати свої обов’язки, але все таки можеш, бодай деколи, хоч на хвилинку, піднести свої очи до неба і раз-у-раз повторяти: Ісусе, люблю Тебе! А така стріла прямо мчиться до Пресвятого Серця Ісусового, Його прошиває, та відкриває в Ньому солодку рану любови.
Не забувай отже, що на світі нема такого заняття, в якім щире серце не мало би змоги стреміти до святости!
Венедикт Лябр був колись жебраком, але то не помішало йому дійти до великої святости. Він за Божим натхненням добровільно вибрав собі той стан, щоби мати нагоду до постійного впокорення і зношування всяких обид і погорди, які звичайно жебракам з конечности доводиться зносити.
Святий Герард Маєля був кравцем, а святий Севастіян був жовніром. Як з того бачимо, то в усякому стані, в усякому заводі можна дійти до совершенства християнського життя!
І не думай собі, що лише ті злиденні бідняки є покликані до святости. Ісус находить щирі серця в усіх станах і верствах суспільности! Скоро лиш тільки замічає Він у якійсь душі простоту серця й добру волю, то вмить притягає її до Себе і доводить до святости.
Святий Людвик був королем Франції, свята Єлисавета княгинею Угорщини, а свята Ольга княгинею України.
З усього вище сказаного виходить, що коли серце є чисте, то воно може дійти до святости в усіх званнях і всіх заводах!
Але вбогому й пониженому все-таки лекше йде діло освячення душі, бо звичайно богаті прив’язуються до своїх туземських маєтків, подібно як той молодець, про котрого оповідає Святе Євангеліє (Мат. XIX). Той молодець, як знаємо на основі Євангелія, заховував усі заповіли. Він мав щире серце, бо Ісус, споглянувши на нього, полюбив його. – «Коли хочеш бути совершенний», – сказав йому Ісус, – «то іди продай своє майно, і дай бідним і матимеш скарб на небі, і прийди і йди за мною!».
І що ж учинив молодець, як почув ті слова? Він відійшов засумований, бо богато мав усякого добра.
Ісус також раз сказав своїм ученикам: «На правду кажу вам, що трудно богатому ввійти у царство небесне!».
Рівно ж сказав Він: «Лекше верблюдові пройти крізь ушко голки, чим богатому ввійти в царство небесне!».
Для того, щоби пройти через ворота раю, треба статися дуже маленьким; треба скинути зі своїх плечей всякий тягар туземських дібр.
З того, однак, ще не слідує, щоби ти, любий брате, міг думати, що всі багаті є прив’язані до свойого майна, і що всі бідні люди погорджують туземським майном. Але, де ж там! Не один жебрак є дуже великим богачем, коли не в дійсности, то бодай у своїх пожаданнях. Хоч він не посідає богацтв, але за те бувби дуже радий, колиби він їх посідав! Такий чоловік, хоч є нужденним жебраком, а все таки він с подібний до верблюда, котрий не може пролізти через ушко голки.
Тож, віддаляй від мене, Ісусе бажання туземських дібр, відлучи моє серце від туземського світа. Я хочу виключно тільки Тебе любити. Виганяй з мойого серця всі журби й печалі о туземські добра!
О, як Твоє Пресвяте Серце засмутилося, коли той євангельський молодець відмовився ступати вслід за Тобою! Може тс надмірне привязання до туземських маєтків, спричинило його вічну загибель?
Не хочу наслідувати того молодця: але люби мене, Ісусе, як Ти його полюбив. Пригорни мене до Себе, навчи мене Своєї любови і відлучай мене від цього світа, бо я є Твоєю Дитиною.
Тобі приношу в жертву всю мою любов, яку лиш може обняти моє нужденне серце!

Дата: Четвер, 08.04.2010, 00:19 | Повідомлення # 2
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ДУХОВНІ Й СВІТСЬКІ ЛЮДИ МОЖУТЬ ЛЮБИТИ ІСУСА
Случаються й такі люди, котрі думають, що тільки в монастирі можна любити Ісуса. Монастир, без сумніву, є найлучшим місцем на Божу любов: є то вибраний огород, де Ісус насаджує найгарніші цвіти, лелії чистоти, фіялки покори, рожі любови, та всяке інше пахуче зілля.
Монастир - це рай, де сам Ісус любить відпочивати та солоденько розмовляти з душею. Там протягом одного місяця виростають чесноти більше, як в іншому місці протягом десяти років. Там земля є золотою, а овочі на причуд гарні й смачні. – «О, коли би люди знали», – каже св. Лаврентій Юстиніян. – «як щасливо живеться в монастирі, конче треба було би попідвішувати мури довкруги монастирів, бо всі в один гурт захотіли би перелізти, щоби жити там спокійно. – а світ остався би порожнім!..».
То краше розуміли колись наші предки, чим ми тепер, бо вони колись стояли ближче Бога. У перших віках християнства було дуже багато монахів. У четвертому й п'ятому століттю жило у пустинях Сходу около 150 тисяч монахів. У той час, коли св. Вернард мимо усильних просьб, сльоз і нарікань з боку своєї рідні, рішив вступити до монастиря, тоді всі його браття і тридцять інших молодців, що всі були знатними шляхтичами, разом з ним покинули світ.
Блаженний Йордан Саксонський, Домініканин, своїми ревними й горячими проповідями спричинив те, що відразу понад дві тисячі молодців вступило до монастиря, – всі вони витривали в покликанню!
У 18-му століттю на острові Корсика начислялося не більше, як 400 тисяч душ, а мимо того Францішкани мали там 60 монастирів.
Або візьмемо напр. у теперішніх часах маленьку Бельгію; у ній живе понад 40 тисяч самих монахів і монахинь!
У 1550 році вмерла у монастирі Бопре в Канаді якась монахиня, що називалася Іванна Флямсн. По смерти явилася вона своїй рідній сестрі. Ціла вона була окружена блискучим сяйвом. – «Яким же ж чином досягнула ти так великої степени слави» – спитала її сестра. – «У монастирі, чемжеж, не вважали тебе святою!».
Тоді та монахиня відповіла: «Господь Бог зовсім інакше судить всі справи, як люди; Він мені лишив кілька недосконалостей, щоби я не стратила покори!» – «Чи ти привітала від мене святу Агнету, як ти мені приобіцяла?» – спитала дальше її сестра. – «Так!» – відповіла Іванна, – «переходячи я її поздоровила!» – «Як-то переходячи? Чи ти може вище у небесній славі, чим. св. Агнета?» – «Так, я вище, бо свята Агнета тільки раз була мученицею, а монахиня має заслуги мучеництва сотки разів денно. Відречися власної волі з любови до Ісуса. і сповнити послух, це справді мучеництво!» – відповіла Іванна.
Бачиш, люба душе, монастир, є наилучшим місцем до любови Ісуса. Але мимо того, кажу, що, світські люди можуть вповні осягнути совершенство. Наколи би воно було інакше, то світські люди були би подвійно нещасними: вони мусіли би зносити тягар теперішнього життя – «тяготу дня і спеку» (Мат. XX, 12), – а крім того, були би позбавлені солодощів служби Богові. Однак, Господь Бог, небесний Отець всего людства, так не поступив із Своїми дітьми.
І в повседневному життю Всеблагим Господь подостатком наділив людей всякими предметами першої необхідносте їх в обильній скількости достарчив Сотворитель, бо вони є конечно потрібні: без віддиху чоловік гине, без води, без свіжого воздуху не може довго видержати.
Але, скажи мені, хиба ж любов до Ісуса Христа не с річчю найпотребнішою, найконечнішою до життя душі? – Надприродна любов, – це віддих серця. Воздухом для душі є ласка Божа, без котрої душа мусить вмерти. Чистою водою для душі є св. Тайна, передусім Найсвятіша Тайна Євхаристія і Свята Сповідь, що душу покріпляють та очищують.
Святість життя й любов до Ісуса повинні бути доступними для кожної душі доброї волі, бо інакше виходило би, немовби, то Господь Бог жадає від Своїх сотворінь того, чого вони не є в силі виконати.
Недавно померла у Парижі якась пані з найзнатніших французьких родин. Називалася вона Лесер. Колись муж її був завзятий недовірок. Оженився він з нею головно у тій ціли, щоби і її привести до безвірства. Окружена недовірками, що безнастанно висмівали її віру й побожність, вона не раз була змушена брати участь у різних світських розмовах, бо того домагалися від неї «обов’язки високого стану», але мимо того всього, вона не переставала вірно служити Ісусові. Вона жертвувала Ісусу Христу ціле своє життя за навернення свойого мужа. І Всевишній Господь вислухав її молитви. Коли вона померла, той завзятущий недовірок пізнав свої колишні блуди, навернувся і став священиком і монахом!
Подібно, як та світська пані освятила свою душу, помимо стільки перепон, – так і ти, живучи на світі, можеш також дійти до совершенства!
Коли Ісус закликав до Своєї служби Закхея, то він не за ми кав його в монастирі, але залишив при митарськім столі, приказуючи йому лишень в усьому бути справедливим. і Марію Магдалину також не запровадив Він на пустиню, щоби вона аж там відпокутовувала своє згрішаюче життя. Ні, Він лишив її у місті Магдаля, де вона дальше провадила свій дім. Лишень від часу до часу Він довідувався до неї. щоби при нагоді повчити її, якими шляхами треба змагатися до святости.
Так само ділає Христос із тобою, люба душе, що з нинішнім днем уже ти рішила Його любити. Ти маєш обов’язки свого стану, не можеш покинути свого господарства, своїх діточок, або її старих родичів. Ісус не вживає тебе до самітного життя, не велить тобі все продавати, розділювати свое майно поміж убогих, та йти вслід за Ним на пустиню, або до монастиря. Він закликує тебе до християнського життя на світі, посеред ріжнородних твоїх журб, злиднів, недостатків і горя. Він не звільняс тебе від сповнення твоїх щоденних обов'язків; навпаки, Він наказує тобі точність і вірність, – але її рівночасно Він вимагає від тебе, щоби ти у своїй праці та в усіх своїх переживаннях, а головно в терпіннях, не забувала про Нього.
Але, якщо не маєш конечности лишатися на світі і відчуваєш у свойому серцю голос люблячого Ісуса, котрий взиває тебе до Себе, покинь негайно все, що посідаєш і спіши чим скорше до монастиря. Не слухай тоді ради приятелів, кревних, а навіть родичів, бо вони нічого не розуміють у справах монашого життя. Вони, звичаайно, шукають більше свого дочасного щастя, чим твойого вічного. Слухай Ісуса, котрий сказав: «Коли хто любить батька чи матір, чи сестру, чи брата, більше як Мене, той не є Мене достойний!..».


РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ У КОЖНОМУ ВІЦІ МОЖНА ЛЮБИТИ ІСУСА

Кожна людина, без огляду на свій вік, може любити Ісуса. Божественний Спаситель простягає Свої Божі руки до цілого людства, і взиває: «Прийдіть до Мене всі утомлені й обтяжені, а Я вас успокою!» (Мат. XI, 28). Його Пресвяте Серце є таке добре, що Воно не відштовхує від Себе нікого. Ось, наприклад розбійник, що був розп'ятий враз з Ісусом, звернувся до Нього у останній хвилі, і тільки лиш промовив: «Помяни мене, Господи, коли будеш у царстві Своїм!» – а Ісус відразу вислухав його, прирікаючи навіть, що ще таки того самого дня він буде з Ним у раю.
О, як добрий і милосердний наш Ісус! Якою безмежною любов’ю до всего людства палас Його Найсвятіше Серце!
З огляду па це, ніхто не може казати: «Я вже дожив старшого віку, я змарнував багато часу.
Я вже тепер не зможу любити Ісуса так, як Його святі мужі любили і люблять. Чому ж? Хиба Ісус не є всемогучий? Хиба Він не може в одну хвилину влити у твоє серце таку щиру й усильну любов, що вона перевершить любов Серафимів?
Якщо ти справді змарнував багато часу, то проси тепер Ісуса, щоби ти скоро дійшов до совершенства и освятився. Твоїм бажанням повинно бути лиш одно, а саме, чимраз більше зростати в любови. Будь певний, що Ісус (коли можна так виразитися!), не є в силі опертися твойому бажанню та відкинути твою любов !
А якщо ти є у молодому віці, дякуй Г. Богу, та й без проволоки зачинай провадити життя любови. Не думай, що зачинаєш вести такс життя за скоро. О, ні! Любов Ісуса , це бездонне морс. Можна кинутися у нього, але досягнути дна, – дуже трудно. Щоби ти на взір орла ширяв у воздусі цілі довжезні століття, або подібно, як деякі морські сотворіння, нуркував у тім морю довгі-довгі літа, – то все таки кінця не найдеш ти ніколи...
О, Ісусе! Яке ж миле то заняття Тебе любити! У Тебе нема границі доброти й любови, – бо Ти одна безконечність! Чим більше Тебе люблю, тим більше вважаю Тебе гідним любови. З огляду на те, я бажаю не тільки всіх змагань доложити, щоби Тебе цілим серцем, усією душею любити, але моє серце бажає вичерпатися і вмерти із тої любови для Тебе!
О. коби то лишень всі люди пізнали, якої великої любови достойним є Ісус, вони старались датися Йому вже у свойому дитячому віці!
А Божественний Ісус, як знаємо, особлившою любов’ю Свойого Пресвятого Серця завжди палав до маленьких діточок. Читаємо у Св. Євангелію, що раз, коли Він проходив дорогою зі Своїми учениками, вибігли Йому назустріч матери зі своїми діточками та благали Його, щоби Він їх поблагословив. Було їх там багато-багато. Апостоли, побоюючись, що діти можуть надто докучати Спасителеві, не хотіли їх допустити до Нього. Тоді Ісус відповів:« Допустіть, нехай діточки приходять до Мене, бо таким належиться царство небесне!»
Іншим разом сперечалися Апостоли поміж собою, хто з них буде старший у царстві небеснім. А Ісус указуючи на маленьких діточок, і взявши до Себе одне дитя та обнявши іі поблагословивши його, відповів Своїм ученикам: «Як що не станете подібними до цьої дитини, то не ввійдете у небо!»
Чому таку особлнвшу любов оказує Ісус маленьким діточкам? – Бо вони мають невинне серце! Він їх безмежно любить, але й рівночасно домагається від них щирої любови!
В Ірландії перед кільканадцятьма літами жила одна слабосильна й хоровита 5-літня дівчинка, що називалася Неля. Будучи ще дуже маленькою, вона вже зрозуміла, що Ісус замешкує в кивоті. – утаєний в Найсвятішій Тайні Євхаристії. Вже своїм дитячим серцем почала вона горячо любити Ісуса, і раз-у-раз просила, щоби їй позволено приймати Святе Причастя. На її усильну та безнастанну просьбу, єпископ дозволив їй приступати до св. Причастя, – і від того часу вона запалала ще більшою любов'ю до Євхаристійного Ісуса, та наповнилася безмежною тугою за Ним. Та невинна, щиросердна, а притім горяча дитяча любов Нелі так дуже припала до вподоби Пресвятому Серцю Ісусовому, що Спаситель не тільки з’явився їй, але й звірявся перед нею зі Своїми Божественними намірами! По кількох місяцях Ісусови подобалося забрати її зовсім до Себе, – вона вмерла, по твердженню загалу, як свята.
О, якби то діточки знали, яка-то приємність для Ісуса, коли вони приступають до св. Причастя, то всі вони старалися би приймати цього небесного Гостя й їхнього щирого Приятеля.
Душа малої, а притім чистої й невинної дитини, це немовби зеркало, якому Ісус добачує образ Своєї власної невинности. О, як же ж Він усильно старається, щоби пекельний ворог не сплямив тої сніжно-білої та прегарної цвіточки! Ми не можемо собі навіть представити, який-то невимовний смуток і біль Його Пресв. Серцю спричиняє те, коли згодом дитина починає піддаватися гріхам, особливо протії ангельської чистоти.
О Ісусе, – дай Себе пізнати дітям! Учини, нехай вони Тебе люблять цілим своїм невинним серцем! Навчи їх, як вони мають віддатися вповні – без найменших застережень.
Сестра Єлисавста Пресв. Тройці, умерла в 1906 p.. як молода монахиня. Свою невинну душу, свою дівичість присвятила вона Ісусу, коли була ще 7-літньою дитиною.
Свята Агнета в 14 році життя вмерла мученицькою смертю з любови до Ісуса. Коли хотіли їй дати земського жениха, вона без вагання відповіла: «О, вже запізно! Я давно вже віддала своє серце іншому Женихові небесному – Ісусові!»
Коли святий Герард Маєля, монах Чина Редемптористів мав ще доперва 7 літ, він такою сильною любов’ю палав до Ісуса, що Ангел з неба приносив йому св. Причастя, а Ісус сам щодня заявлявся йому та забавляв його, обдаровуючи того маленького та бідного хлопчика бохонцем біленького хліба.
О, колиби ти знав, як то Ісус бажає посідати серце людини – від самого ранку її життя! Перші роки, то с дитячі й молодечі, с найгарніші у цілому людському життю. «Нічого нема гарнішого на світі», – казав свого часу славнозвісний французький бесідник о.Лякордер, – «як душа дванадцятьлітнього невинного молодця!»
Хто ж в силі зрозуміти, які чуда, ласки може спричинити Ісус у молодій душі, яким вогнем любови може він її запалити, коли вона ще не відчула на собі огидного подиху нечистої любо-ви!
О Найдорожчий Ісусе! Дай, молимо Тебе, всім молодим людям те зрозуміння, як то Твоєму Пресвятому Серцю дуже подобається ангельська невинність. Дай їм ласку наслідування Тебе, – чистого, як лелія й невинного як ягня! А передусім запали молоді серця людей любов’ю до Тебе, бо тільки Ти одинокий достойний найбільшої та найсовершеннішої любови! Дякуючи ласкам Твого Пресвятого Серця, много вже є таких вибранців Божих, котрі протягом цілого життя не згрішили проти св. чистоти, або вже по першім упадку відвернули свої очі від змислового-огидного світа і відалися побожному життю. Натхни таких, о Найсолодший Ісусе! Мужньою витревалістю в добрих їхніх постановах, влий в їхні серця щире бажання частого принимання Святого Причастя. Відганяй від таких усяку тінь страху перед кпинами й глузуваннями, на які вони часто наражені з боку зіпсутого світа, котрий не посідаючи ніякої чесноти, висміває щиро побожних людей.
1 Ти, Пречиста Діво, Матінко всього людського роду, охоронюй Своїх діточок перед впливами всякого зла. Стережи їхні молоденькі серця, щоби лютий пекельний ворог навіть не відважився доводити їх до гріха!..

Дата: Четвер, 08.04.2010, 00:19 | Повідомлення # 3
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ІСУС КЛИЧЕ ДО СВОЄЇ ЛЮБОВИ І ПРАВЕДНИХ І ГРІШНИКІВ
Ми своїм умом навіть не можемо поняти, якою безмежною радістю наповняється Пресвяте Серце Ісусове, коли Ісус находить таку душу, котра жевріє любов’ю до Нього.
Одного разу сестра Бенігна Фереро (котру Ісус називав Своєю Бенямінкою, любимицею та секретаркою Свого милосердя), запитала Ісуса: «Для чого так дуже бажаєш любови людських сердець? Чи ж Ти не маєш в небі Ангелів і Святих, котрі Тебе люблять чистою святою любов’ю?..» «Правда» – відповів Ісус, – «Ангели й Святі в небі дуже Мене люблять. Вони люблять Мене цілим своїм єством, – совершенно. Але Я бажаю, щоби й душі на землі також мене любили, бо любов на землі є добровільною!..»
Ісус, котрий палає до цілого людства Своєю безмежною любов’ю, всюди шукає сердець, щоби Його любили. Він немовби став подібний до того вбогого, котрий сидить біля шляху і просить прохожих о милостиню. Тою милостинею для Нього – це любов, якої так бажає Його Пресвяте і відвічною любов’ю палаюче Серце. О ту любов благає він кожного: як праведника, так і грішника. Праведника взиває Він, щоби той більше і щиріше Його любив – а грішника, щоби той перестав Його ображати.
Брате мій, чи ти ніколи не бачив Того Ісуса, Того бідного, голодного й спрагненого Ісуса на шляху твого життя? Чи ти не чув Його усиль¬ного прохання: «Сину Мій, люби Мене, заперестань вести грішне життя?!» Чи ти ні разу не розумів, або й серцем не відчував, як Ісус гово¬рив до тебе за посередництвом краси й величі сотвореного світа, через щастя й радість, яких ти не раз дізнав, а навіть за посередництвом терпіння й прикрощі, що не раз тебе в життю спіткали?
Ісус безнастанно кличе і праведного і грішника.
О, Він дуже любить чисту душу, котра у простоті свого серця раз-у-раз повторяє: «Ісусе Найдорожчий, люблю Тебе! Цілим сер¬цем люблю Тебе! Ісусе я хочу віддати ціле своє життя з любови до Тебе, бо Ти вмер із-за мене. Ісусе, нехай ніхто не розлучає мене від Тебе! Я вірю, що коли я щиро Тебе любитиму, то Ти дбатимеш про мене!..»
Ісус так щиросердечно й горячо любить пра¬ведну душу, Він із такою печаливістю про неї старається, що здається, у кожній хвилині Він навіть був би готов наново приняти на себе люд¬ське тіло і вмерти із-за ньої на хресті, щоби тим лиш справити їй приємність.
А коли хто справді віддався Ісусу то і цей небесний Приятель мешкає у його серці, вкрашує його, захищає перед нападами пекельного ворога, вливає в нього чимраз більше ласк, потішає його у смутку, та підносить в упадках.
«Звеселіться і радуйтеся, що любите Його... щоби вам ссати й насичуватися потіхами із гру¬дин Його, впиватися й розкошувати великим богатством слави Його», – так говорить Гос¬подь, – «рікою направлю на нього мир, а заливним потоком богатство й славу народів, а все вам на осолоду, мовби вас на руках ношено, на колінах голублено!» (Іс. LXV1," 10-13).
« Як когось потішає мати, так і Я нас буду потішати!» – говорить Господь.
Але може найтись і такий, що скаже: «Ісус взиває до Себе чисті душі, невинні серця. А я?.. Таж я є гидким червачком, який тільки й вміє лазити в поганім болоті гріха. Для мене вже й вповні вистарчить того, коли Той всеблагий і всемилосердний Господь не розтопче мене ногою!..»
О бідний грішнику! Не забувай, що тебе та¬кож кличе до Себе Ісус. Ти ще не пізнав блище Його Пресвятого Серця, ти ще не відчував Його доброти й милосердя. Читай уважно св. Євангелія, де поміж іншим сказано: «Горнули¬ся до Нього (Ісуса) всі митарі і грішники, щоби слухати Його! І нарікали фарисеї й книжники, кажучи: «Він грішників приймає та їсть з ни¬ми».
Він же оповів їм таку притчу, кажучи: Який з вас чоловік, маючи сто овець і втративши одну з них, не покине девятьдесять і девять у пустині, та не піде за загубленою, аж поки знайде її? А знайшовши, візьме її на свої плечі, радіючи. І прийшовши до дому, скличе приятелів і сусідів, кажучи їм: «Радуйтеся враз зі мною, бо я віднайшов свою згублену вівцю. Кажу вам, що так на небі більше радости буде із-за одного грішника, що покається, чим із-за девятьдесять і девять праведників, котрі не мають потреби каятися.
Або, яка ж жінка маючи десять драхм, коли згубить одну драхму, не засвітить свічки і не стане замітати хати й пильно шукати, аж поки її знайде? А знайшовши, скличе приятельок і сусідок, говорячи їм: Радуйтеся зі мною, бо я віднайшла драхму, яку я загубила.
Так кажу вам, буває радість перед Ангелами Божими з одного грішника, що покаявся...– (Лук. XV, 1-10).
Чи знаєш, хто це сказав? – Сам Божественний Спаситель! Тою драхмою і тою загубленою овечкою, – це ти! Вернись отже до Ісуса. Він тебе візьме на Свої найсвятіші плечі і занесе до Своєї вівчарні.
І коли ще тебе оці слова не переконують, то читай (Лук. XV, 11-32) про блудного сина, котрий покинув свою рідню, промарнував своє майно, жив якийсь час у достатках а потім попав у крайню нужду, і в кінці таки знова повернув до свойого батька, впав йому до ніг і благав прощення... А коли вже здалека замітив його, невимовний жаль та біль стиснув його серце... Він вибіг свойому синові назустріч, кинувся йому на шию, поцілував його, і звернувшись до своїх слуг, сказав: «Принесіть найдорожчу одежу, вдягніть його, та дайте перстень йому на руку й обувя на ноги. І приведіть мені годоване теля й заколіть його: почнемо їсти й веселитися, бо оцей син мій був мертвий і ожив, згубився був і знова віднайшовся!» І почали веселитися.
Тим блудним сином, це ти, – а тим щиро-люблячим батьком, це сам Ісус. Ти віддалився від Нього, ти своїми грішними забаганками і життям на манівцях, утратив своє майно, то є скарби ласк, якими наділив тебе твій небесний Отець.
Тепер ти находишся у стані нужденного жебрака, але коли ти захочеш вернутися до Ісуса нині, то Він тебе прийме із щиро-батьківською любов’ю. Він тебе почне сердечно обнимати, забуде на твої гріхи, віднайде для тебе світлу одіж невинности і радіючи з Ангелами і Святими в небі, скаже: «Цей син Мій був мертвий, тай ожив, був погибший, тай віднайшовся!»
Не думай також, що Христос захоче задержувати у Свойому Серці память про твої обиди. О, ні! – «Як далеко схід від заходу», –впевняє нас Псальмопівець, – Так далеко Господь віддалив від нас наші проступки... Він чей же знає постать нашу, «памятає що ми взялися з пороху!» (Псал. СІП, 12-14).
Ісус так само сердечно любить тих грішників, що покаються, як і тих, шо ніколи не попадали у тяжкі провини. Згадай тільки, як Він з любов’ю відноситься до Марії Магдалини, як Він від пускає їй всі її гріхи, виганяє з неї сім бісів, обороняє її перед підозріннями фарисеїв, перед наганою Юди. По Свойому пресвітлому Воскресению, Він їй являється найперше, шоби її потішити та подякувати за її щирі співчуття.
І чому ж оказує їй Ісус аж тільки любови? – Для того, бо вона много (усильно) любила! (Лук.VII, 48).
Тож і ти, дорогий читачу, котрому доводиться читати оці стрічки, важай себе подібним до тої колишньої грішниці Магдалини, та перепроси Ісуса. А тим перепрошенням нехай буде твоя щира, горяча та безнастанна любов до Спасителя, котрий певне простить тобі твої гріхи та вчинить тебе Своїм улюбленим братом!

ЧАСТИНА ДРУГА ЧОМУ ТРЕБА ЛЮБИТИ ІСУСА?

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ІСУС Є ДОБРИЙ

Любий Ісусе, Ти є добрий – безконечно добрий. Але, на превеликий жаль, люди представляють собі Тебе .зовсім інакше, чим Ти є в дійсності...
Ісус – це справді Бог! Його велич для людського ума непонятна. Він є предвічним Словом, Сином Божим, Царем над царями, – Він Творець, котрий Своєю всемогучістю сотворив небо і землю.
Але Ісус є також чоловіком. Він приняв на Себе людське тіло предивної краси, – Він є Сином Пречистої і Пренепорочної Діви. Він посідає також душу, – найдосконалішу від усіх сотворених душ. Він має також і Серце, людське серце – покірне, лагідне, повне любови, – таке Серце, що ніколи нікого не відсторонило від себе, що ніколи ніким не погорджувало, ніколи нікому не вчинило ніяких прикрощів!
Одинокою і виключною розкішшю цього Пресвятого Серця є: творити кожному добро, кожному служити, кожному помагати, терпіти невдяку та байдужість з боку людей, – і мимо всього того, наділяти всякого Своїми ласками, добродійствами.
Вповні, думаю, вистарчить тобі, коли ти лиш приглянешся ближче, як поступав Ісус у Свойому туземському життю: «Ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в іхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства ( небесного) та сціляючи всякі недуги і всяку неміч у людей. І розійшлася чутка про Нього на всю Сирію і привели до Нього всіх недужих, котрі всякі недуги й муки терпіли, і біснуватих, і снохідців, і розслаблених, а Він ісцілив їх» (Мат. IV, 23).
І також: «Приступило до Нього много народу, маючи зі собою кривих, сліпих, німих, калік і інших багато, та й поклонили їх до ніг Ісусових, – а Він ісцілив їх» (Мат. IV, ЗО).
Та й не диво, що люди з усіх околиць прибігали до Нього: і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Галилеї, і з Сирії, та з дальших країв... (Мат. IV, 25). Вони спиняли Його по дорозі, окружали Його, а Апостоли не мали змоги повздержати тої товпи. Дійшло раз навіть до того, що св. Апостол Петро почав скаржитися: «Вчителю, народ товпиться круг Тебе й тисне Тебе!»
О, як добре було тоді тому народові гуртуватись і тиснутись біля солодкого, лагідного Ісуса, котрий завсіди оказував йому премногими добродійствами за його сердечну любов!
Як лишень Ісус вступав до якогось дому, то вмить наповнилася там хата; приносили до стіп Його всяких недужих і біснуватих, а Ісус їх ісціляв. А коли в таких случаях неможливо було дістатися до хати дверима, то народна товпа аж через кришу потрапляла зі своїми недужими дістатися до Ісуса. ,
Нерідко також, коли Ісус зачинав проповідь, така товпа людей горнулася біля Нього, що Він був змушений дістатися аж на корабель, відплисти від берега і доперва потім продовжувати Свою проповідь, а по скінченій проповіди Він звичайно уходив на пустиню.
О, як незрівнянно величенний вплив мала на народ та вічно-незмінна доброта Ісуса. Проходячи раз біля хати Матея, Він заледви промовив: «Іди за Мною!» – як Матей, зворушений до глибини серця, вмить покинув свій митарський стіл, свої гроші й свою рідню, – та стався Апостолом!..
Одним-однісіньким лиш поглядом навернув Ісус Марію Магдалину та вчинив з неї святу покутницю. Одним словом позискав він рівно ж і митаря Закхея. А скільки ж то інших бідних душ витягнув Він своєю безмежною добротою з гріховної безодні!..
Народ навіть не відчував втому, слухаючи Його проповідей. Цілими днями ходив за Ним по пустині, і так захоплювався Його проповідями, що нерідко навіть забував узяти зі собою хліба на дорогу. У такому случаю Ісус помножував чудесним способом хліби й риби і прокормлював ними тисячі людей. І не тільки кормив Він їх хлібом звичайним, але і обіцяв їм і нам усім небесний хліб, то є Своє Найсвятіше Тіло і Свою Божественну Кров дати для піддержання нашого вічного життя!
О Ісусе наш Наймиліший! Скільки ж то у Тебе є добра й усякої примани! А за все те Ти не бажаєш від нас нічого більше, лишень нашого серця, підчас коли Ти віддаєшся нам нужденним сотворінням совершенно. Свою Найсвятішу Кров і Пресвяте Своє Тіло без найменших застережень віддаєш добровільно на прокормления нужденних овечок Твойого стада!.. «Я є пастир добрий» – говорить Він сам. – «Пастир добрий душу свою покладає за вівці. А наймит, як що він не є пастирем, і вівці для нього чужі, побачивши вовка покидає вівці, тай втікає, а вовк хватає й розганяє вівці. Наймит утікає, бо він с наймитом і байдуже йому про вівці. Я пастир добрий і знаю моїх і мої знають Мене. Та й інші вівці маю, які не із цього двора, і тих повинен Я привести і вони голос мій почують, і буде одно стадо й один Пастир!». (Ів.Х, 11-16)"
Брате мій любий! Може ти ще не належиш до Ісусового стада? Може ти ще минаєш Ісусовий двір? Може ти є такою заблудившою, чи замотеличеною овечкою, що покинувши провід свойого найвищого Пастиря, знехтувавши Його наукою й пересторогою, блукає по різних манівцях безвір’я й нечистоти?..
Як, що в дійсности так, – то вертай чим мерщій до Нього! Той Божественний Пастир є до безконечности добрий й милосердний. – Він безнастанно шукає за тобою. Не втікай від Нього, не ховайся по всякородних нетрях гріха, але спіши Йому назустріч. А скоро лишень Він тебе за твоею згодою віднайде й знов позискає для Себе, певно будеш щасливий, бо всеблагий Ісус пригорне тебе до Свойого Найсолодшого Серця та наділить тебе Своїми обильними ласками-добродійствами!
А ти знова, брате, що щиро любиш Ісуса, не тільки ніколи не переставай Його любити, але люби Його, що раз більше та більше!
Він має солоденьке, повненьке любови, та найбільш ніжнесеньке Серце. Його страшно болить те, що на превеликий жаль деякі душі, навіть Йому посвячені, замало оказують Йому любови.
Чи ти ніколи не чував, як Ісус утаєний у Найсв. Тайні Євхаристії жаліється, що люди є так байдужні зглядом Нього?..
Сам ти, дорогий брате, запевно добре знаєш, як то важко жити на світі без рідні, без батька, без матери, не чути щиренького материнського слова, або не бачити дружнього обличчя. Так знай, живе Ісус у кивоті! Правда, – у неділі й свята збираються люди до церкви, клякають, моляться й виспівують побожні пісні, – але про Ісуса, про Його безмежну любов до людства рідко хто й згадає...
Чи твоє серце ніколи не відчувало голосу Ісуса: «Ось це мої діти, зроджені Мною самим. Вони мене на жаль не хочуть знати... Що ж то Мені за відраду можуть оказати ті їхні поклони, коли їхні серця далеко від Мене... Я оснував цю родину і між Своїми власними синами почуваюся, немовби Я був зовсім чужий...».
А Ти, Душпастирю, котрий закликав Ісуса на престіл, чому не ведеш своє голодне стадо до Ісуса?.. Чому, як слід, не проповідуєш любови зглядом Нього?.. Чому не заохочуєш свої овечки, щоби їхні душі кормилися Його Найсвятішою Кров'ю?..
О мій Найдорожчий Ісусе! Коли сумно Тобі буде позістати у самітньому кивоті, прийди до мене! У моєму серці Ти знайдеш захисне й тепле помешкання. Я колись також був невдячний Тобі, але тепер я Тебе люблю. Від нині ще більше старатимусь, щоби своєю ревністю надоложити Тобі за байдужість стільки людей. Прийди до мене, благаю Тебе, прийди, бо я цілим своїм єством люблю Тебе, – і лишень Тебе! Прийди-прийди до мене, о Найсолодший Ісусе, і запали моє серце, щоби я Тебе чимраз більше та більше любив!..

Дата: Четвер, 08.04.2010, 00:20 | Повідомлення # 4
РОЗДІЛ ДРУГИЙ ІСУС Є ПРИСТУПНИЙ
Ісус є добрий для всіх, а передусім для низших – малих цього світа. Він, правдивий Бог, прийшов на світ, щоби потішити в першу чергу вбогих і трудячих, та всім пониженим сказати поміч. 1 це є доказом ніжности Його Пресвятого Серця!
Ісус передбачив також, що бідні цього світа будуть від Нього сторонити, будуть чогось побоюватися приступити до Нього. І почасти оправдано, що бідні є якимись боязливими, несміливими. Бо вже звісна річ, як живеться біднякам. Для них рідко де найдеться щиросердечного відношення. Ними всюди погорджують. Певно й ти, дорогий читачу, сам не раз бачив, як богач перед бідняком замикає браму, – не хоче його навіть допустити на подвір’я...
А Ісус добре знав, що гіркою є доля злиденного бідняка. У тодішніх часах доля бідняків була ще прикріщою. Тоді найбільша частина людства жила в біді й пониженню. Римська держава, як знаємо з історії, числила тоді около 230 міліонів невільників, котрі служили 30 міліонам свобідних панів. Невільництво тих бідних людей було сотні разів гірше й тяжче, чим колись кріпацтво й панщина на українських землях.
Пан у тодішних часах мав право життя й смерти над своїми невільниками. Він їх після своєї вподоби міг продавати, вбивати, затоплювати: кидати підчас усяких ігрищ звірям на потіху і т.д.
І справді так було! Тодішні жорстокі пани уряджували величаві пири й забави, підчас котрих лилась кров многотисячних невільників.
О, гірка була тоді доля бідняків! Ніхто не звертав уваги на їхню людську гідність, – аж до того часу, як Серце Ісусове зворушилось над їхнім горем та аж сам Ісус прийшов на землю, взявши на Себе вид невільника (Фил. II, 7).
Любесенька душе, гляди на свого Ісуса, на Того всемогучого Бога, перед котрим усі земські царі є немов червачки. Він родився в убогому вертепі, бо злобні люди не хотіли навіть Його пустити до своєї хати. Пречиста Діва Марія положила Його в яслах, а віл та осел огрівали Його своїм віддихом. Прийшовши на світ, кличе Він до Себе в першу чергу не царів, але вбогих пастухів, що стерегли своє стадо вночі.
Пізніше Той Цар наче змушений втікати перед жорстокістю Ірода і кілька літ перебувати на вигнанню у далекому Єгипті, В тім краю Иосиф і Марія не посідали ані хати, ані також ніякого майна. Йосиф тяжко мусів працювати на прокормления Пресвятої Родини, але не раз ті заробітки були так малими, що доводилося терпіти голод. У таких случаях зверталося маленьке Дитятко-Ісус до Своєї Пречистої Матері з проханням о кусочок хліба, а вона зі зворушенням та невимовним смутком у серці могла лиш відповісти: «Синцю мій найдорожчий, не маємо хлібця!..»
Коли потім Ісус вернув до Назарета, і за той час трохи вже підріс, Він почав ходити зі св. Иосифом по чужих домах на заробітки. А по смерти св. Иосифа, то і сам Ісус мусів Своєю працею заробляти на прожиток для Себе й Своєї Пресвятої Матері.
О всі ви ремісники, зарібники, селяни, наймити, ви всі бідні люди, що в поті чола гірко працюєте на ваш хліб насущний, гляньте ж на свого Спасителя! Його руки помозолені тяжкою працею так само як і ваші, Його обличчя загоріле від сонця так само як і ваше, Його плечі так само вгиналися під тягарем праці, як і ваші. Він у повнім цього слова значінню хотів бути подібний до нас бідняків. – але не до богачів та інших «високих» і «всесвітлих» цього світа!..
А бувало вечером, коли Пречиста Діва й святий Йосиф покінчили Свою цілоденну важку пра¬цю, вони, були заняті розмовою з Ісусом.
О Ісусе, о Маріє! Скажіть же ж і нам, про що Ви тоді говорили?!
Наше серце вже заздалегідь догадається, яка то могла бути розмова. Ісус звичайно говорив про незрівнянно великі діла викуплення людсь¬кого роду. Він відкривав відповідним способом перед очима люблячої Матери всі подробиці Своєї хресної смерти. А опісля, щоби потішити її затривожене Серце, Він указував на незрівняно величенні наслідки Своєї смерти та встановлення св. Церкви, на поширення правдивої віри, навернення поганських на¬родів, на тверду й непохитну віру й славно-ге-ройську мученичу смерть много-много міліонів Його ісповідників!..
Ісус уже заздалегідь об’явив також Своїй Ма¬тери і Її участь, яку Вона матиме в ділі відкуплення, а саме: муки її материнського Серця у стіп хреста, та взагалі Її післанництво, як Матері и Заступниці всіх правовірних христіян. Рівно ж заздалегідь вказав Він їй, з якою ніжненькою й щиросердечною любов’ю будуть відноситися до Ньої християни – будучі її діти, віддаючись під її покров!
А ранесенько, по нічному відпочинку, Ісус знова спішив до своєї праці, – на заробітки...
Так Ісус проживав аж до тридцятого року Свойого життя. Загал уважав Його не більше – як звичайним робітником.
Згодом, коли вже Він зачинав проповідати про царство небесне, Жиди закидали Йому, що Він є сином убогої Марії, та що Його батько був собі звичайним заробітником-теслею.
Було то в Назареті, де Він проживав. Раз у суботу, Він «увійшов в синагогу і встав, щоби читати. І подали Йому книгу пророка Ісаії, і Він, розкривши ії, знайшов місце, де було написано: Дух Господень на Мені; для того Він помазав Мене, щоб Я благовістив убогим, післав Мене сціляти розбитих серцем, проповідувати невільникам волю, сліпим прозріння, одпустити змучених на волю... І згорнувши книгу, віддав її слузі, та й сів, а очи всіх у синагозі звернулися на Нього. І Він почав їм говорити: нині справдилося це писання в ушах ваших!» (Лук. IV, 21).
Отже наш Найдорожчий Ісус приходить, щоби помагати бідним, їх учити й спасти. Правда, Він не відсторонює від Себе богатих і знатних людей. Він засідатиме нераз при столі фарисеїв і книжників, Він усіх навчатиме Правди, Він нерідко зволить Своєю відповіддю впокорити гордих князів ізраїльських, – але Його завсіди лагідне й смиренне Серце найбільшу приємність відчуває, коли розмовляє з упокореними, бідними й пониженими.
Майже всі Свої чуда зділав Ісус для бідних, немічних опущених, для трудячого й пригнобленого всякими злиднями народу.
Таи простолюддя Його любить і свобідно, без вагання, прибігає до Нього в усіх своїх потребах, – чи то усердно благаючи о здоровля для свого сина або доньки, чи о охорону перед злобно-ворожими насильствами й кривдами, чи о спокій своєї душі, чи о ласкавий провід на шляху до спасения і т. д...
А всеблагий Ісус до всіх ласкаво прихиляє Своє ухо, всіх навчає, всіх щедро обдаровує Своїми добродійствами, – і всі, особливо вбогі, відходять від Нього вдоволені й зачудовані Його премудрістю, милосердям і добротою!
О Найсолодший Ісусе! Щиросердечно заявляємо Тобі, що справді ніхто ще так не говорив, як Ти, ніхто нас так не потішав і щедро не обдаровував як Ти, ніхто ще так всесторонно не був приступний і вирозумілий на нашу біду, злидні і недомагання, як Ти!
Тож люблю Тебе, Найдорожчий Ісусе, цілим серцем, усею душею, цілим своїм єством, люблю Тебе!..


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ ІСУС Є МИЛОСЕРДНИЙ

У туземській життєвій мандрівці, у цьому нашому вигнанню, кожний чоловік є грішником. Кожний з нас потребує милосердого серця, котре відпустило би йому провини, зрозуміло його слабі сторони й немочі, піднесло й підкріпило його на дусі, вказало правдивий шлях посеред розбурханих хвиль життєвого моря, та в кінці, не сумнівалося в щирости людської волі...
І в кого ж можна знайти таке вселаскаве серце, – як не в Ісуса?..
Одного разу, під час того, як Ісус навчав народ, – говорить св. Іван, – «приводять книжники й фарисеї до Нього жінку, що захопили її на прелюбодійстві, і поставивши її на середині, кажуть Йому: Вчителю, цю жінку захоплено на самому вчинку прелюбодійства! Моїсей у законі звелів нам камінням таких побивати, а Ти, що скажеш? То вони так говорили, спокушаючи Його, щоби мали за що Його обвинувачувати! Ісус же, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не зважаючи на них. Як же ж вони таки не переставали допитуватися у Нього, то Він, підвівшись, сказав до них: хто з вас не має гріха, нехай перший кине камінь на неї, І знов, нахилившись додолу, писав по землі. Вони ж почувши, (що Ісус пише їх гріхи), і докорені совістю, почали відходити один по одному, починаючи від старших аж до останніх, і зістався лиш один Ісус, і жінка, що стояла по середині. Ісус підвівшись і не побачивши нікого крім жінки, сказав до ньої: Жінко, де ж ті, що тебе обвинувачували? Ніхто тебе не осудив? Вона ж промовила: ніхто, Господи! Сказав їй Icуc: і Я тебе не ОСУДЖУЮ, – іди та більше не гріши!» (IB.VIII, 3-1D."
Люба душе, бачиш доброту й милосердя Ісуса?
Ти согрішила, приходиш до Сповіди, вороги твої пекельні хочуть тебе погубити, оскаржують тебе перед Божим Суддею. Вони доказують, що така грішниця, – як ти, заслужила собі на вічну кару. Ісус не відповідає, – мовчить. Він знає, що вони говорять правду. Бож справді, много-премного разів ти заслужила собі на пекло. Але* добрий і милосердний Ісус конче хоче тебе вирятувати ще раз, коли бачить твій щирий жаль, відпускає тобі твої гріхи, навіть найтяжчі, й каже лишень: іди – та більше вже не гріши!
Безконечним є милосердя Ісуса для грішника, котрий гидиться своїми гріхами. Він навіть сам шукає грішника, спішить йому на зустріч, щоби лишень той навернувся, визнав свої провини та вже більше не грішив.
В однім місточку вмирав якийсь безбожний чоловік, котрий протягом цілого свойого життя в богохульний спосіб кепкував та глузував над Найсв. Тайнами, та навіть і чути не хотів про сповідь. Многі священики довгий час старалися його навернути, але їхні змагання в тім напрямі завсіди оставалися безуспішними. Але превелике Ісусове милосердя не хотіло загибелі того грішника! Для того Ісус казав підчас молитви одній побожній особі слідуюче: «Скажи твойому сповідникови, щоби відвідав того нещасного грішника!» – Священик вмить удався до хати того безбожника, але ті відвідини священика і розмова з ним, ще більше розлютили того богохульника.
На другий день Ісус просив, щоби той священик ще раз відвідав того нещасного чоловіка. Священик, згідно з наказом Ісуса, чим скоріш удався до того конаючого грішника та почав йому говорити про близьку смерть, про вічність та про покаяння... Його злість дійшла аж до крайности. Він почав клясти, хулити Бога та навіть грозити священикови, якби він ще раз посмів його відвідати.
Того самого таки дня Ісус повторив свою просьбу в третє. Священик, зібравши всю свою відвагу, рішучо й невстрашимо удався знова до дому того богохульника. На вид священика, розлючений безбожник заголосив: «Нещасний чоловіче, чого хочеш від мене? Для чого мене переслідуєш?». Сповідник відповів лагідно: «Не я тебе переслідую, але сам Ісус Христос! Ось, вже третий раз Він сьогодні післав мене до тебе!».,.
Ті слова до самої глибини зворушили закам’яніле серце грішника. – «Як то?.. Той Ісус мене ще не відрікся?» – промовив він. заливаючись сльозами...
По кількох хвилинах він щиро, з сокрушенним серцем висповідався, а потім умер, пригортаючи до себе хрест!..
Так-то всеблагий і всемилосердний Ісус глядить та пошукує за своїми овечками. А коли їх віднайде, поміж бур’янами, або терням гріха, то бере їх на Свої рамена, відносить до вівчарні, – а потім кличе Своїх приятелів, то є: Ангелів та Святих, щоби радувалися з Ним!...
Але навпаки, – що ж за страшенний і невимовний смуток і біль вповиває Пресвяте Серце Ісуса, коли грішник утікає й окривається від Нього, або затикає вуха, щоби не чути навіть Його голосу!...
Ісус сказав раз одному святому: «Я готов би навіть ще раз умерти для проклятих у пеклі, колиби вони могли ще покаятися!»...
Ісус є так добрий, так безконечно милосердний, що колиби того вимагала потреба, то Він був би завсігди готов посеред найтяжчих мук умерти стільки разів, скільки є грішників на світі.
– І якби ти, добрий брате, був лиш сам одним-однісеньким грішником на світі, то Ісус із-за превеликого Свойого милосердя став би чоловіком і вмер би за тебе на хресті, щоби лишень тебе спасти.
І якби Йому навіть довелося витерпіти тисячі разів більше мук, чим Він витерпів, – то, щоби спасти твою душу, не допустити її до вічної загибелі в пеклі, Він радо й охоче бувби все те терпів!
Чому? – Бо Ісус безконечно любить тебе і щиро бажає простити твої гріхи.
Він навіть був готов простити зрадникови Юді. Коли той негідний апостол поцілуєм Його зрадив, Ісус відізвався до нього лагідно, кажучи: «Приятелю, по що ти прийшов, чи поцілуєм видаєш Сина Чоловічого?»...
Всі Апостоли при ув’язненню свойого Вчителя, – Його опустили. Та невірність оказана з боку найбільше улюблених Його учеників – приятелів, – дуже засмутила Його серце. А найстарший і верховний Апостол Петро, не тільки Його опустив, але й відрікся Його явно три рази! Ісус не гнівається, не нарікає, не чинить йому найменших докорів, але поглядом повним смутку й доброти, знову відзискує для Себе Свойого впавшого Апостола. Зараз таки по Свойому пресвітлому воскресению, збирає Він Свої безрадні овечки, завертає двох учеників з Емауса, обідає з Апостолами, щоби вони твердо й рішучо вірили в Його Воскресения, – та маловірному Томі показує Свої пробиті ноги, руки й Серце щоби усунути з його душі всякі вагання й сумніви...
О Найдорожчий Ісусе, як жеж Ти мусів старатися, щоби ми не сталися невірними Тобі; якої невимовної терпеливости мусів Ти вживати зглядом нас бідних грішників, щоби нас удержати на шляху до Своєї відвічної правди й нашого спасения!
Будь же во віки благословенний за це Своє невичерпане та безмежне милосердя, – бо Ти добре знаєш і розумієш нашу немічність та склонність до гріхів.
Боже, милостив будь мені грішному!
Боже, очисти гріхи мої й помилуй мене!
Без числа я согрішив, Господи, прости мені!

Дата: Четвер, 08.04.2010, 00:21 | Повідомлення # 5
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ІСУС Є ПОКІРНИЙ І ЛАГІДНИЙ

Найдорожчий Ісусе, люблю Тебе! Ти безконечно добрий; Ти є приступний для всіх, передусім для бідняків-нуждарів; Ти є милосердний; Ти відпускаєш нам наші провини й забуваєш про них.
О, як гідним і достойним нашої любови є Твоє Пресвяте Серце!
Але ще сильніще мене зворушив й притягає до Тебе твоя лагідність і Твоя покора! Ісусе, тихий і смиренний серцем зділай моє серце після Твойого Серця!
Хто ж зміг би відмовити своєї любови чоловікові, котрий завсігди є лагідний, навіть посеред найтяжчих обставин, котрий всякому пособляє, чинить добро і нікому ні в чому не відмовляє, котрий бере на себе обов’язки, працю й злидні-смутки других, не жадаючи за те навіть найменшої нагороди, котрий всюди й завсіди займає останнє місце і не шукає нігде почестей й пошани у людей?..
Таку людину, на коли би ми її стрінули на землі, мусіло би любити наше серце.
А таким 5ікраз є тільки наш любий Ісус!
«Навчіться від Мене», – взиває Він сам, – «бо Я є лагідний і покірного серця і найдете супокій для ваших душ!» (Мат. XI. 82).
Ще не прийшов був Ісус на землю, а вже пророк Ісая подивляв його лагідність.
«Ось, Мій слуга, котрого Я вибрав, улюблений Мій, котрого вподобала собі душа моя:.положу Дух мій на Нього, і Він сповістить народам правду. Не буде сперечатись і не буде кричати і ніхто не почує голосу Його на роспутях. Тростини надломано» не переломить жарину тліючу не загасить, аж доки доведе суд до правди. І на імя Його вповатимуть народи!» – говорить той пророк. (Ісая 42, 1-4: Мат. XII, 18).
Що ж за превелике щастя, дорогий брате, що маємо так лагідного Спасителя! Скільки ж то разів уже була надломлена тростина твоєї душі; а всеблагий Ісус не переломив її! Навпаки, – Він старанно обвинув її, та ласкаво підпер її, щоби буря спокус не пошкодила їй та не доломила її!...
Як ніжнесенько Ісус обходиться з тобою. Говориться у псальмах, що Він величенною пошаною вповиває тебе. Він безнастанними ласками переслідує тебе, але чинить це так тихесенько й лагідненько, що й не чути навіть Його голосу. Він взиває всі сотворіння земські, щоби служили тобі та помагали тобі дійти до Нього, – але Він сам заслонює своє ділання, щоби не змушувати твоєї волі, щоби одержати від тебе свобідну, не вимушену любов, а через те збільшити твої заслуги.
Вистарчить тобі вповні, коли згадаєш, як Він був лагідним під час Свойого туземського життя. Кажуть Йому горді фарисеї: «Ти Самарянин і біса маєш в собі!» – А Ісус навіть не відповідає на перший той облудний закид, та й відносно другого не гнівається, лиш спокійно каже: «Я не маю діявола!» І дальше, – коли хотіли Його укаменувати, відзивається: «Много різних добрих діл зробив Я поміж вами; за яке ж із тих діл хочете Мене вбити?»
Коли Ісус перебував межи людьми і розмовляв з ними, Мого Божественне око читало на їх обличчях усі їхні гріхи. Ісус, що с відвічною святістю й невинністю котрий безконечно ненавидить смертельний гріх, – Той Ісус говорив лицем до лиця з грішниками! Смертельний гріх, ця найбільша огида на світі, – коли так можна виразитися, – глядів Йому в очі, цілував Його в руку, дотикався Його святого лиця. О, ніхто того не зрозуміє, скільки то лагідности треба було Ісусові, щоби стерпіти людську злобу й гріховодність! Безнастанно мав Він із Собою безстидного зрадника Юду, про котрого наміри Він добре знав, але ні однісеньким словечком не докоряв йому.
Апостоли були звичайними рибаками з поміж простолюддя, не посідали вищої освіти, сперечалися навіть не раз, хто з них буде більшим у царстві небеснім...
Ісус їх виховує вчить їх, поправляє, милостиво глядить на їхні недомагання, їхні недосконалости, обороняє їх проти ріжних закидів збоку фарисеїв, довіряє їм Свої тайни, називає їх стовпами Своєї св. Церкви! О лагідносте й доброта Ісуса! Раз прийшов Ісус до якогось самарянського села. Тамошні мешканці не хотіли Його приняти. – «Побачивши то, ученики Його, Яків та Іван сказали: Господи, коли хочеш, ми скажемо, щоби вогонь з неба зійшов і спалив їх, як і Ілія вчинив! Але Ісус, звернувшись до них, заборонив їм то і сказав: не знаєте якого ви духа. Бо Син Чоловічий прийшов не погубити людські душі, а спасти їх. І пішли до другого села!»...
І справді, нам ще бракує того духа лагідности й уступчивости! Ми бажаємо пімсти, бажаємо що принайменше справедливости, ми хочемо «ока за око» та «зуб за зуб»...
Слухаємо, чого навчає нас лагідний Ісус: «Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб, а Я вам кажу не спротивлятися лихому; коли ж хто вдарить тебе в праву щоку твою, то поверни до нього і другу. І хто схоче позиватися з тобою й зняти з тебе свиту, то віддай йому і сорочку. І хто примусить тебе пройти з ним один гін, то йди з ним два. Тому хто просить у тебе, – дай, і від того, хто хоче в тебе що позичити, – не відвертайся!»... (Мат. V, 38-42).
Ось, правдива наука Христова! Його святі поклонники завсігди пам’ятали на слова свойого Вчителя і наслідували Ісуса.
Св. Климентій Гофбауср з Чина Пресвятого Ізбавителя (Редемптористів) оснував був свойого часу у Варшаві захист для сиріт. Але не стало йому відповідних засобів: мусів просити милостині для бідних діточок. Боже Провидіння направило раз його стопи до корчми, де при столику сиділо кількох грачів, та взаїмно, один від другого програвали велику скількість грошей. Святий звернувся до одного з грачів і попросив його о милостиню для бідних сиріток. Грач не тільки нічого не пожертвував але розлючений, плюнув св. Климснтієви в очи. Святий Климентій преспокійно обтер своє лице, а потім лагідно відповів: «Ну, то було для мене, – але для бідних і голодних сиріток, то ви таки дайте якусь милостиню!»...
Зворушений так великою лагідністю й терпеливістю Святого Климснтія і засоромлений своїм огидним поступком, той грач перепросив Святого та обдарив його щедро милостинею.
Але на віщо ж нам шукати за примірами аж в учеників, коли сам Учитель дає нам найгарніші приміри?
Коли вязали Його на Оливній горі, Він не упирався, хоч міг би був просити Свойого Отця Небесного, котрий певно був би Йому післав на поміч десять легіонів Ангелів...
Також, коли Петро хотів боронити мечем свойого Спасителя і відтяв вухо первосвящениковому слузі Малхови, Ісус ісцілив те вухо, а Петрови сказав: «Вложи меч у піхву: чашу, що дав Мені Отець, чи вже ж Мені її не пити?»...
Пізніше, конаючи вже на кресті, опущений і висміяний і скатований Ісус просить Свойого Отця не о пімсту для Своїх ворогів, але о прощення: Отче, відпусти їм, бо не знають що роблять!..
О Ісусе наш Найдорожчий! Люди хотіли лиш відібрати Тобі життя, а Ти їм дав більше, як вони жадали. У тій самій хвилі, коли вони приготовляли Тобі смерть, Ти Сам добровільно дався їм на поживу, Ти встановив Пресвяту Тайну Євхаристії, та аж до кінця світа будеш мешкати поміж людьми, котрі Тебе видали на смерть. О, безконечна доброто, безмірне милосерде Icvca! Хто ж би зміг опертися Тобі та не любити Тебе?...

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ІСУС ПОВНИЙ СПІВЧУТТЯ

Добре серце завсіди із співчуттям відноситься до людей, котрі пригноблені всякими злиднями й смутками.
Коли Ісус на лоні Отця, як друга Особа Божа видів злидні й горе упавшого людства. Його Серце зворушилося тим видом!...
Тоді Найсвятіша Тройця відбула в небі нараду; що зробити з упавшим чоловіком? Він згрішив, – але людська природа є слабосильна, немічна й уломна. Вона вельми склонна до гріхів...
Під час тієї наради Син Божий заявив: Це Я є, пішли мене! (Ісая VI, 8). І справді Він прийшов на землю. –але прийшов зі співчуття над нашим горем! Він стався чоловіком, жив поміж людьми, та вмер на хресті за них, – вирятувавши від вічної погибелі всіх тих, котрі бажали й бажають спастися.
Ось ціла історія нашого відкуплення. Свій початок і свій кінець мас вона передусім в співчуттю Найсолодшого. Серця Ісусового до нас грішних і саме туземське життя Ісуса було життям, основаним на співчуттю до людського горя.
Коли Ісус бачив якесь горе, якесь недомагання або смуток, вмить зворушуючим співчуттям наповнялося Його Пресвяте Серце. – і Він творив чудо.
«Після сего пішов (Ісус) у город, що зветься Найн: з Ним ішло багато ученнків і товпа народу. Коли Він підходив до міської брами, аж тут винесли вмерлого єдиного сина у своєї матери, а вона була вдова, і багато народу з міста ішло за нього і сказав їй: не плач! І підійшовши, доторкнувся до мар (ношей). Ті, що несли, стали, і Він сказав: молодче, кажу тобі, встань! І мертвий піднявся та став говорити, і віддав його (Ісус) матері його!..» (Лук. VII, 11-15).
«Змилосердився над нього і сказав їм: не плач!» – ось як проявляється безмежне співчуття Найсолодшого Серця Ісусового!
Він не тільки жалує й плаче над горем поодиноких людей, але й боліє також над лихоліттям, що висить над цілою його туземсь-кою вітчиною.
Коли наблизився і побачив місто Єрусалим, то заплакав над ним, кажучи: «О, коли би зрозумів і ти, хоч у цей день (потрібне) для твойого спокою! Тепер же це закрито від твоїх очей. Бо прийдуть на тебе дні і вороги твої обложать тебе окопами й обступлять тебе довкруги і стиснуті) тебе зівсюди. І знищуть тебе і дітей твоїх у тобі і не зістанеться каменя на камені у тобі за те, що ти не зрозумів часу, коли тебе відвідувано!» (Лук. XIX, 41-44).
Таке Ісус предсказав, оплакуючи загибель Єрусалима, яка й здійснилася в 46 літ опісля.
Але в стократ більше оплакував Божественний Спаситель нещастя грішників, що йдуть на вічну загибель. Місто Єрусалим є образом теперішнього світа, котрий не хоче слухати голосу свойого Спасителя.
Вид безчислених душ, відкуплених Його Найсвятішою Кров’ю, а мимо того засуджених за гріхи на вічні кари, вповивав Серце Ісуса безмірним і невимовним смутком та болем.
Ісус забуває про Себе, про Свої страсти, а плаче над нещастям других та потішає засмучені серця. «Не плачте наді мною!» – сказав Він по дорозі до Голгофи невістам, що жалували Його. І на хресті більше Він боліє над терпіннями Своєї Матері, чим над Своїми, і в останній хвилині перед Своєю смертю поручає її Свойому вірному ученикові Іванові, та зараз по Воскресінню об'являється їй, щоби її потішити.
Ти вже знаєш, любий брате, що у давніших часах, перед вочоловіченням другої Божої Особи, було біднякам гірше, без порівняння гірше, чим у теперішніх часах.
Вчені погани тоді доказували, що бідняк мусить бути невільником, бо того, – по словам тодішніх вчених, – вимагає суспільне добро держави1' та історія природна2'. Господар уважав свойого невільника на рівні зі скотиною, з в’ючним сотворінням, або звичайним орудником для праці...
А в дійсності, то невільника тоді шановано менше, чим скотину!..
Так було аж до приходу Ісуса Христа. Так, на превеликий жаль, буває ще й досі там, де люди відкидають науку Христову. У краях, де люди не знають Євангельської науки Ісуса там нема найменшого співчуття над бідними, нещасними, слабосильними, поневоленими...
Перед кількома роками слідуюча подія мала місце у Китаю. В одній китайській губернії державний уряд велів позганяти в одно місце всіх прокажених. Проказа як звісно, це дуже страшна й заразлива слабість. Із ньої дуже трудно виздоровіти. Спочатку на тілі такого слабого появляється незначна висипка-прищики, відтак вони побільшуються, а тіло починає кусочками відпадати, наповняючи при тім воздух якимсь убийчо-невиносимим запахом.
Як сказано, згідно з наказом уряду, діти в тій губернії мусіли видати своїх родичів, родичі дітей, муж свою жену, жена мужа і т. д.
Коли вже всі слабі були зібралися на призначене місце, поскидували їх жовніри усіх у глибоку яму, облили їх вапном та прикидали землею... '
Так гинули тисячі-тисячі нещасних, а їх конання, плач, стони й зойки, – ані трохи не зворушали почування, співчуття й милосердя у серцях їх кревняків: дітей, матерей, мужів, жінок!
Тим часом, недалеко таки того місця, діялося щось трохи инакше... Католицькі місіонарі й законниці, покинувши свій рідний край, улюблену рідню, рішили навіть своє життя посвятити, щоби оказати підмогу тим нещасним – прокаженним.
У тій цілі збудували вони для прокажених власним коштом великий шпиталь та самі в ньому услугували, – не зважаючи навіть на те, що і їм кожної хвилини грозить зараження й страшна смерть посеред невимовних болів...
І хто ж, спитаємо, навчив їх тої жертволюбности, самопосвяти, такого совершенного самовідречення, як не Ісус, котрий Своїми пресвятими руками дотикався прокаженних і ісціляв їх, – котрий сказав: «То, що ви вчинили найменшому з Моїх братів, –то вчинили ви Мені?!...»
Христова наука покрила Європу захистами для сиріт, шпиталями для недужих, монастирями й школами для охорони всякої нужди, для улекшення всякої недолі, на усунення всякої малосвідомости й неграмотности. Та наука сотворила місіонаря й законницю, котрі погорджують туземськими добрами, а тільки шукають нагоди, щоби лиш послужити нещасним цього світа і пожертвуватися для їхнього добра й спасения.
У часах, коли св. Церква свобідно управляла народами, вщіплювала в них свою науку справедливости й любови ближніх, – поміж бідняками та вбогими верствами суспільносте взагалі, не було такої недолі, чим у наших часах релігійного упадку й гонения Церкви. Чим більше якась суспільність віддаляється від Прссвятого Серця Ісусового, повного співчуття й любови, тим більше також огортає її застуденілість всякої заскорузлости й самолюбства, – та веде в пропасть.
Без Ісуса нема любови в суспільности, нема правди, нема духа ревности і самопосвяти, – одним словом, – нема великодушності!. А без тих чеснотне може бути вдоволення, терпеливости в нужді, взаємної услужности, згоди, спокою. А без спокою – мира, нема ладу, нема забезпечення; з безладдя знов виринає анархія, революція, взаїмне поборювання себе всяких партій і т. д.
О Найсолодший Ісусе! Світ віддалився від Твойого Прссвятого Серця, котре його наділило щастям, – тай зачинає вже розпадатися! Вже наглядно бачимо, як помаленько починає вертати колишнє поганство... Вже зимова холоднеча самолюбства й злобної ворожнечі розтягається над світом і вкриває людство...
О, Ісусе наш Наймиліший, наше Сонечко Любови! Загрій наші серця, зішли Свої теплі лучі в уми людства, щоби воно вже раз прийшло до твердого й рішучого переконання, що тільки у Тебе є правдива любов і спокій і щастя і спасения!..

Бібліотека » Церква » Духовна література » ІСУСЕ, ЛЮБЛЮ ТЕБЕ! (ОТЕЦЬ ЙОСИФ СХРЕЙВЕРС ЧНІ)
Сторінка 1 з 3123»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика