Головна сторінка сайту
Сторінка 3 з 5«12345»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Духовність » Масонство і християнофобія » МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО (ГЕНРІ ФОРД)
МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО
Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:30 | Повідомлення # 11
X. ВВЕДЕННЯ В “ЄВРЕЙСЬКІ ПРОТОКОЛИ”

Особи, які охочіше займаються теорією єврейського світового панування, ніж вивченням впливу цього панування на сучасний світ, найчастіше посилаються на ті 24 документа, що відомі за назвою: “Протоколи Сіонських мудреців”. Вони звернули на себе увагу всієї Європи і ще недавно викликали бурхливий обмін думок в Англії; у Сполучених Штатах навпаки, ними займалися дуже слабо. Це саме ті документи, дослідження яких було почато рік тому Департаментом Юстиції і які були видані в Лондоні державною друкарнею британського уряду Ейр і Спетиссвуд.

Хто дав цим документам вперше назву “Протоколів Сіонських мудреців”, невідомо. Без великого перекручування з них можна було б виключити всякий натяк на їхнє єврейське походження, і все-таки, всі головні пункти програми світового поневолення в такому широкому обсязі, якого ще ніколи не знав світ, залишилися б у всій своїй недоторканності. Тільки відсутність вказівки на їхнє єврейське походження внесло б у протоколи ряд протиріч, що нині в них відсутні. Кінцевою метою, поставленою в протоколах, є руйнування всього укладу державного керівництва сучасного людства, щоб замість нього створити нову світову силу у формі необмеженої правлячої влади. Такий план не міг виникнути в жодному з правлячих класів, що нині мають повноту державної влади. Скоріше його могли створити анархісти. Але останні не прагнуть до створення форми правління у вигляді необмеженої одноособової влади. Мабуть можна собі уявити автора такого плану у вигляді співтовариства французьких революціонерів, типу тих, які жили в часи Французької революції, з добре відомим Герцогом Орлеанским на чолі. Але такі революціонери більше не існують, а тим часом викладена в Протоколах програма знаходиться в стані поточного здійснення і не лише у Франції, але і у всій Європі і, особливо, у Сполучених Штатах.

У тому вигляді, у якому Протоколи стали тепер відомі, — а потрібно думати, що це була їхня первісна форма, — в них не можна знайти протиріч. Вказівка на єврейське авторство є істотною для їх внутрішнього зв'язку, як цілого. Якби вони були підробкою, за яку їх видають єврейські підголоски, то особи, які їх підробили, не преминули б підкреслити їхнє єврейське походження настільки яскраво, щоб їхня антисемітська мета кидалася кожному в очі. А тим часом слово “єврей” зустрічається в них всього двічі. Лише при уважному їхньому вивченні, чого середній читач у такого роду речах не робить, представляється можливим усвідомити собі план встановлення майбутнього світового самодержця і тільки тоді стає ясним, з якого табору це виходить.

У той же час всі ці документи не залишають ні найменшого сумніву в тому, проти кого саме спрямований план. В них не говориться про боротьбу з аристократією, капіталом або урядом, як такими. Навпаки, там даються зовсім визначені вказівки, яким шляхом потрібно створювати аристократію, капітал і уряд. Весь план спрямований проти всіх народів світу, яким дається загальне ім'я “невірних”. Часте згадування про “невірний” усуває всякий сумнів про мету, яку мають на увазі документи. Більшість вказівок, що там даються, в частині поширення розкладницьких “волелюбних” думок має на меті заручитися сприянням народних мас, як засобом, довівши їх при тому до такого стану виродження і духовної смути, що перетворило б їх, у позбавлене всякої волі, знаряддя. Рекомендується заохочувати всякого роду визвольні рухи і сіяти всюди розкладницькі навчання в області релігії, економічного, політичного і домашнього життя, щоб розхитати людські суспільства. Розрахунок у тому, щоб, коли наступить час закінчити весь план, народ вже не міг цього помітити і підкорився йому, навіть якщо обман вищевказаних повчань був би виявлений.

У протоколах не говориться: “ми, євреї, бажаємо зробити те і те”. Фраза завжди будується так: “невірних треба змусити думати те і те, і те і те, чи робити так і так, так і так”. За винятком двох-трьох місць в останніх протоколах, для позначення расового розходження ми незмінно зустрічаємося лише з висловом “невірний”. Так наприклад, у першому протоколі ми читаємо: “Дорогоцінні якості народу — чесність і щиросердість — у політику повинні шануватися пороками, тому що вони ведуть до погибелі вірніше і безперечніше, ніж найлютіший ворог. Ці якості є відмітними ознаками політики невірних; ми не будемо керуватися ними”. Далі написано: “На руїнах спадкоємної аристократії невірних ми спорудимо аристократію наших утворених класів і вище всього поставимо аристократію грошей. У основу цієї нової аристократії ми покладемо багатство, яким ми володіємо, і науку, що буде направлятися нашими мудрецями”. Нарешті, сказано: “Ми змусимо збільшувати робочу плату, що, проте, буде даремно для робітників, тому що в той же самий час ми збільшимо ціну на необхідні предмети продовольства, під приводом падіння землеробства і скотарства. Так само, ми штучним шляхом глибоко підірвемо джерела виробництва товарів, за допомогою вселяння робітникам анархічних ідей і привчимо їх до вживання спиртних напоїв”.

Такі думки могли б бути підробкою, якби вони були написані за останні десять років. Але вони були надруковані, принаймні, 14 років тому, що видно з копії, що знаходиться в Британському музеї з 1906 року; у Росії ці протоколи були в обігу вже кілька років перед тим.

Далі ми читаємо: “З метою сховати дійсний стан речей від невірних, щоб це не стало їм відомо завчасно, ми замаскуємо наші плани, нібито намагаючись поліпшити стан робітничого класу, і будемо проповідувати нові великі економічні принципи; цим шляхом на ґрунті наших економічних теорій виросте напружені розбіжності”.

Ці витримки ясно знайомлять нас із стилем Протоколів, коли вони говорять про дві сторони, що вони мають на увазі. “Ми” — це автори, а “невірні” — ті, про кого йде мова. Це ясно можна бачити у 14 протоколі: “В цій різниці мислення і способу міркування між невірними і нами лежить печатка нашої обраності, як обраного народу, як вищих людських істот, що ясно відрізняються від невірних, котрі володіють лише інстинктивним і тваринним духом. Вони здатні спостерігати, але не здатні передбачати, вони нічого не винаходять (крім хіба матеріальних речей). З цього ясно видно, що сама природа обрала нас для того, щоб панувати над світом і керувати ним”. Таким був з давніх часів спосіб євреїв поділяти людство: у їхніх очах воно складалося тільки з євреїв і невірних; кожен, хто не був євреєм, був невірним.

Як користуються в Протоколах словом “єврей”, можна бачити з наступного місця розділу 8: “До настання можливості доручити відповідальні посади нашим братам без небезпеки для них, ми будемо заміщати високі посади такими особистостями, характер яких і все їхнє минуле вирили безодні між ними і їх “народом”. Цей звичай висувати на перший план “фронт невірних” з метою приховання слідів єврейського панування широко практикується, в даний час, у фінансовому світі. Розміри успіху в цій галузі, з тих пір, як слова ці були написані, показує випадок на конвенті в С.-Франциско, де для кандидатури на президентську посаду було висунуте ім'я Брандеса. Легко можна чекати, що суспільна думка все більше і більше буде звикати з думкою зайняття вищих державних посад євреями, але, власне кажучи, це стало б лише невеликим кроком вперед, порівняно з тим впливом, яким, у даний час, користуються євреї. Немає ні однієї посадової функції американського президентського правління, у якій євреї таємно не приймали б величезної участі і в даний час. Фактичного зайняття президентського крісла зовсім не потрібно для ще більшого посилення влади євреїв; це могло б принести користь хіба тільки в тому відношенні, щоб сприяти виконанню відомих речей, що точно збігаються з планами, викладеними в протоколах.

Ще одна особливість, що привертає увагу читача, полягає в тому, що в цих документах зовсім відсутній тон умовляння. Вони зовсім не служать цілям пропаганди і не намагаються збудити честолюбство або енергію тих, до кого вони звертаються. Вони холодні, як статті закону, і їхній зміст строго фактичний, подібно статистичним таблицям. Немає в них заклику: “уставай, піднімайся, робочий народ”, немає й істеричних вигуків: “геть невірних”. Якщо ці Протоколи дійсно були складені євреями в довірчому порядку або якщо вони дійсно містять у собі основні положення єврейської світової програми, то у всякому разі, призначені вони були не для агітаторів, але лише для присвячених, вищих ступенів, і при тому добре підготовлених і випробуваних. Захисники єврейства іноді порушували питання: “Якби така єврейська світова програма існувала, то чи можливо припустити, що євреї викладуть її письмово й опублікують?” Очевидно, ці Протоколи в дійсності викладалися тільки усно тими, хто їх доповідав. Потрібно думати, судячи з форми, у якій вони стали відомі, що це скоріше лише записи чутого, зроблені одним із слухачів. Одні викладені докладно, інші коротко. Відтоді, як вони стали відомі, не раз висловлювалася думка, що вони являють собою конспекти, що були роздані, цілком ймовірно, у Франції або у Швейцарії особам, зацікавленим у єврейських справах. Спроба приписати їм російське походження спростовується граматичними ознаками, викладеними в них поглядами і характером відгуків на сучасні події.

З усього складу Протоколів можна вивести висновок, що спочатку вони були як би лекціями, бо з них випливає, що їхня ціль не переконати в необхідності прийняти відому програму, а лише поінформувати про неї, як про таку, яку вже почали проводити в життя. У ній відсутній заклик дружно зімкнутися і зібратися із силами, так само як і запрошення висловити про неї свою думку, власне кажучи. Навпаки, у Протоколах ясно сказано, що всякий обмін думок і всяких роз'яснень небажані. “У той час, як ми проповідуємо невірним волю, ми самі будемо тримати наш народ і наших уповноважених у цілковитій покорі”. “Проект майбутнього державного керівництва повинен бути плодом творчості єдиного розуму… Тому ми повинні бути знайомі з планом дії, але суперечки про нього неприпустимі, якщо ми не хочемо зруйнувати його єдності… Таким чином, натхненний твір нашого вождя не повинен бути відомий не тільки народним масам, що зруйнували б його єдність, але навіть невеликому числу людей”.

Якщо ми розглянемо голий зміст Протоколів, то стане ясним, що обкреслена в цих записах лекцій програма, в той час, коли ці лекції читалися, не була чимось новим; ніщо не вказує на недавнє її походження. Її тон — скоріше тон релігійного заповіту, який передавався особливо довіреним і присвяченим особам з покоління в покоління. В ній не можна знайти відображення сучасного напряму думок або живої наснаги; тільки спокійна впевненість давно відомих фактів і давньої, перевіреної досвідом політики панує в ній. Проте, у самих Протоколах, щонайменше в двох місцях, міститься вказівка на їхній вік. У першому протоколі ми читаємо: “Вже за давніх часів ми були першими, котрі кинули в маси гасла: “Воля, Братерство і Рівність”. З тих пір виборці, ныби папуги, повторювали їх безчисельну кількість разів; люди з всіх боків стікалися до цієї принади і цим знищили благополуччя людства і щиру свободу особи… Ті, що рахувались розумними і розважливими в середовищі невірних не зрозуміли всієї двозначності цих слів, не зрозуміли їхнього внутрішнього протиріччя, не побачили, що в природі немає рівності…”.

Другий натяк на час складання Протоколів знаходиться в 13 Протоколі: “Рішення політичних питань не дане нікому, крім тих, хто встановили нашу політику і ведуть її вже протягом багатьох сторіч”. Досить можливо, що це місце має на увазі таємний єврейський Синедріон, що існував всередині відомої єврейської касти з покоління в покоління. Потрібно тут знову нагадати: ні автори Протоколів, ні згадані там вожді не можуть належати до теперішнього правлячого класу, тому що вся їхня програма прямо ворожа інтересам такого класу. Так само, вони не можуть належати і до якої-небудь національно-аристократичної групи, подібної до німецького юнкерства, тому що методи, запропоновані в програмі, позбавили б цю групу всякого впливу. Вони можуть належати тільки народу, що, не маючи сам державної влади у власному змісті, нічого втратити не може, а виграти може все, і який зберіг себе в повній недоторканності серед загального світового розпаду. Цим ознакам задовольняє тільки один народ.

Із усього духу Протоколів ясно видно, що особа, яка їх створила, сама не прагнула до почестей. Документи ці відрізняються відсутністю всякого особистого честолюбства. Всі плани, цілі і чекання зливаються в одній меті: майбутність Ізраїлю; і ця майбутність, очевидно, може бути досягнута тільки одним способом: ретельним викорінюванням відомих керівних ідей, властивим неєвреям. Протоколи говорять про те, що було зроблено раніш, про те, що робилося під час їхнього запису, і про те, що ще залишається зробити. По повноті розробки окремих подробиць, по планомірності дій і по глибині розуміння найпотаємніших джерел людської діяльності, нічого подібного до цієї пори не було відоме. Протоколи воістину жахливі своїм майстерним розумінням таємниць життя; жахлива і повна свідомість власної переваги, заснованої на цьому знанні, яким вони перейняті. Вони воістину були б гідні вироку, висловленого недавно євреями, що вони є витвором натхненного безумця, якби те, що міститься в них на словах, для всіх не відображалося б у зручній для читання формі на сторінках самого нашого життя, у прагненнях і справах сучасності.

Критика за адресою неєвреїв, що міститься в Протоколах, справедлива. Жодного положення про властивості неєврейського духу і про легкість, з якою він піддається чужому впливові, заперечувати не доводиться. Самі тонкі неєврейські мислителі дали нав'язати собі віру в ті ж причини прогресу, що були навіяні рядовим умам шляхом найлютішої і найлукавої пропаганди.

Правда, то там, то тут з'являлися мислителі, що зтверджували, що так звана наука не завжди є щирою наукою і що так звані економічні закони, що сповідуються як консерваторами, так і радикалами, зовсім не закони, а штучні вигадництва. Траплялося, що більш тонкий спостерігач зтверджував, що марнотратність і розбещеність зовсім не випливають із внутрішньої потреби народів, а були їм планомірно підсунуті і методично заохочувалися. Були і такі, які доводили, що велика частина того, що називається “суспільною думкою”, є нічим іншим, як тільки підкупною махінацією, що не має нічого загального з щирим суспільним духовним настроєм.

Але якщо в такий спосіб то отут, то там і вдавалося знайти дороговказну нитку, то масам це залишалося невідомим, і розплутати до кінця весь клубок і підійти до першоджерела все-таки ніколи не вдавалося, у силу відсутності у прозрівших витримки у дослідженні і спільній роботі. Головна причина того, що протягом одного або двох десятиліть Протоколи склали враження на багатьох, що стояли у керма правління державних людей усього світу, полягає в тому, що в них міститься пояснення, де джерело оман і яких цілям вони служать. Протоколи є дороговказною ниткою в сучасному лабіринті. Давно пора, щоб народи були про це інформовані.

Чи будемо ми дивитися на Протоколи, як на акти, що мають доказову силу проти єврейства, чи ні, у всякому разі в них міститься повчальний матеріал про те, як маси, подібно череді баранів, кидаються то в одну, то в іншу сторону, під впливом навіювань, для них незрозумілих, і якими засобами це досягається. Можна майже з впевненістю сказати, що коли основні положення Протоколів стануть відомі широким колам населення і будуть зрозумілі народам, критика неєврейського духу, що міститься в них і в даний час повинна важатися правильною, втратить свою вірність.

У наступній главі ми розглянемо докладно ці документи і відповімо на питання, що випливають з їхнього змісту. Але перед цим мимоволі напрошується питання: чи можна припускати, що програма Протоколів буде доведена до успішного завершення?

Програма вже знаходиться на шляху успішного завершення. У багатьох головних своїх рисах вона вже перетворилася в дійсність. Але це не повинне вселяти ні занепокоєння, ні страху, тому що живим знаряддям проти неї, як у частинах вже завершених, так і в незавершених, є широка гласність. Народи повинні знати. Методи викладеного в Протоколах плану зводяться до того, щоб підтримувати в народах хвилювання, сіяти в них тривогу і будити пристрасті. Протиотрута полягає в освіті народів. Освіта ж виганяє упередження. Досягти цього корисно як для євреїв, так і для неєвреїв. Єврейські письменники часто зловживають тим, що представляють справу так, начебто забобони маються лише з однієї сторони. Протоколи повинні тепер знайти саме широке поширення серед самого єврейського народу, щоб він сам міг вжити заходів проти таких явищ, що змушують інші народи відноситися до нього з підозрою.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:31 | Повідомлення # 12
МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО

XI. ДУМКА ЄВРЕЇВ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ НЕЄВРЕЇВ

“Закінчуючи програму нашої теперішньої і майбутньої діяльності, я ознайомлю вас з основними положеннями теорії, що містяться в ній — Протокол. 16.
В усьому, про що я дотепер з вами розмовляв, я намагався ретельно зобразити таємницю минулих і майбутніх подій, а разом і тих важливих явищ найближчого майбутнього, до яких ми наближаємося в потоці великих криз; цим я преднамічаю таємні принципи наших майбутніх відносин до невірного і наших фінансових операцій. — Протокол 22”.

Протоколи, що являють собою позначку єврейської світової програми, складаються з чотирьох головних відділів. Відділи ці прямо не зазначені в документах, але такий розподіл сам собою напрошується у ході думок, в них викладених. Є ще і п'ятий відділ, що містить у собі всю програму в цілому, але тема ця проходить через всі Протоколи: то тут, то там вона лише приймає форму визначених висловів. Її чотири головних відділи являють собою міцні стовбури, від яких розбігаються численні гілки.

Насамперед викладається єврейський погляд на людську природу, під якою розуміється духовна сутність неєвреїв. План, що міститься в протоколах, безсумнівно міг прийти в голову тільки такій людині, що імовірність його успішного досягнення із самого початку будував на визначеному судженні про вульгарність і низькість людської природи, — характеристика, яку протоколи незмінно дають неєврейській сутності.

По-друге, говориться про те, що вже зроблено для здійснення плану.

По-третє, даються докладні вказівки, які засоби повинні бути пущені в хід, щоб програма могла здійснюватися і надалі. Вже з цих засобів, що рекомендуються, можна було б зробити висновок про низьку оцінку людських властивостей, на чому і побудований весь план, якби це не було прямо зазначене у подальшому викладі.

По-четверте протоколи перелічують успіхи, досягнуті зокрема до часу запису протоколів. Тепер, звичайно, досягнуті й інші успіхи, до яких у той час лише прагнули, тому що не треба забувати, що між 1905 і 1920 роками було достатньо часу для того, щоб пустити в хід різного роду вплив і досягти відомих цілей. З другого абзацу епіграфа до цієї глави видно, що доповідач знав що наближаються події “у потоці великих криз”. Що це вже було в той час відомо, можна побачити і з інших єврейських джерел, крім протоколів.

Якби наша книга мала на меті викласти єврейськее питання по методу формального дослідження, то для того, щоб заслужитити довіра читача, ця глава повинна б початисятися насамперед з викладу окремих фактів, про які ми згадали вище під рубрикою “у других”, говорячи про чотири головні відділи. Причина, чому ми починаємо з викладу єврейського погляду на людську природу, полягає в бажанні з місця задовольнити законний інтерес читача, особливо якщо він неєврей. Єврейський погляд на людську природу нам знайомий з численних джерел, і він цілком збігається з тим, що з цього предмету говориться в Протоколах, тоді як повсякчасним самообдуренням неєвреїв було вважати основою людського життя достоїнство і шляхетність. Якщо ми добре розглянемо це питання з всіх боків, то навряд чи буде підлягати сумніву, що єврейський погляд виявиться найбільш правильним. Так само глибоко справедливо, на жаль, і те презирство до людства, яким повні Протоколи, хоча усвідомлювати це і гірко для нашої гордості і марнославства.

Перегортаючи протоколи в пошуках за головними місцями, де висловлюється цей погляд, ми знайдемо досить повне філософське обґрунтування мотивів людських вчинків і властивостей. Так наприклад, у першому протоколі значиться: “Потрібно твердо пам'ятати, що людей із злими інстинктами більше, ніж з гарними. Тому бажаних результатів у людському середовищі скоріше можна досягти не за допомогою академічних доказів, а шляхом навіювання страху і примусу”.

“Всякий прагне до влади, кожен бажає по можливості повелівати і тільки деякі зупиняться перед тим, щоб для досягнення бажаної мети пожертвувати благом інших. Людська маса підкоряється мрячним міражам пристрастей і думок, звичкам, переказам і спонуканням почуттів, вона схильна до розпадання на безліч партій, що перешкоджає всякій вищій формі громадськості навіть і тоді, коли вона спочиває на цілком розумних підставах. Усяке рішення мас залежить від випадкової, арифметично підрахованої більшості, що завдяки своєму незнанню глибин і таємниць політичного життя приходить завжди до безглуздого рішення, що тягнуть за собою анархію. При виробленні доцільного типу дій потрібно завжди зважати ан вульгарність, нестійкість і мінливість мас… Ніколи не слід випускати з виду, що сила, яка виявляється масами, сліпа, нерозумна, безглузда і вічно схильна прислухатися до промов то правих, то лівих. У всіх випадках, коли ми вступали в неминучі для нас зносини з масами, наше торжество над ними забезпечувалося тим, що ми завжди грали на самих чуттєвих струнах людського духу, — на прагненні до вигоди, на жадібності і на ненаситних прагненнях людей до матеріальних благ. Любої, з перерахованих слабкостей людини, досить для того, щоб паралізувати його всяке благе починання і віддати його волю у владу тих, хто зуміє купити його силу”.

У 5 протоколі це тонке знання людської природи знайшло собі наступне вираження: “За всіх часів як народи, так і окремі особистості приймали слово за справу: вони почували себе вдоволеними тим, що їм говорили, і рідко звертали увагу на те, чи слідувало за обіцянкою виконання. З цієї причини ми повинні влаштовувати чисто декоративні установи, що яскраво виділялися б своєю відданістю “прогресові” і кидалися б цим в очі”. У 11 протоколі далі сказано: “Невірні подібні череді баранів. Вони на все закривають очі, коли ми даємо їм обіцянку повернути їм викрадену в них волю, обумовивши це поразкою ворогів миру і примиренням всіх партій між собою. Не потрібно говорити про те, як довго їм доведеться цього чекати! Навіщо винаходили ми всю цю програму і забивали викладені в ній ідеї в голови невірних, не даючи їм можливості помітити її зворотний бік, як не потім, щоб манівцями досягти того, чого неможливо було домогтися для нашої розсіяної по світлу раси прямими шляхами?”

Не менш гідна уваги і дотепна думка про членів таємних товариств. Про них згадується в протоколах потім, щоб довести, як легко таємні товариства можуть бути використані з метою служіння єврейському планові: “Зазвичай охоче за все членами таємних товариств робляться кар'єристи, шукачі пригод і потім безхарактерні люди; тому нам буде неважко керувати ними і при їхньому посередництві пускати в хід механізм, що рухає наші плани”. (Кінець цієї характеристики ми опускаємо, тому що тут Протоколи говорять про один великий таємний Орден, згадування про який в даному контексті могло б призвести до непорозумінь, чому ми і скажемо про нього більш докладно в іншому місці. Для членів же цього Ордена поки не буде нецікаво довідатися, як відносяться до них протоколи, і порівняти, висловлену в них думку з дійсним станом речей). “Невірні вступають у ложі з цікавості або в надії домогтися цим шляхом більш високого стану в суспільстві… Ми забезпечуємо їм цей успіх, і цим шляхом користуємося їхнім самообманом, під впливом якого вони, нічого не підозрюючи, піддаються нашим навіюванням… Не можна собі представити, до якого ступеня неусвідомленої дурості можна довести навіть найрозумніші голови із середовища невірних під впливом самообману і як легко вони втрачають мужність навіть при найменшій невдачі, наприклад у випадку відсутності звичного схвалення, і до якого ступеня самоприниження вони можуть доходити, щоб знову його домогтися. Невірні в тій же ступені готові жертвувати своїми планами заради популярності, у який ми нехтуємо цю популярність, приводячи наші плани у виконання. Знання цієї психології полегшує задачу керувати ними”.

От ряд місць, у яких без натяків висловлена думка про людську, точніше неєврейську природу. Але якби навіть це і не було висловлено настільки категорично, то з різних прикладів програми, у яких викладаються способи зломити силу і громадськість неєвреїв, його можна було б легко вивести.

Способи дії полягають у розкладанні. Потрібно розбити будь-який народ на партії і секти із самими привабливими і фантастичними завданнями. Цим шляхом виходить двояке досягнення: завжди знайдеться група людей, щоб підхопити будь-яку кинуту ідею, і ці різні групи будуть знаходитися в постійній між собою ворожнечі. Автори Протоколів викладають до дрібних подробиць, що потрібно робити, щоб цього досягти. Потрібно проголосити не одну ідею, а безліч ідей, що повинні суперечити одна одній. Мета цього полягає в тому, щоб зайняти думки людей не одним яким-небудь предметом, але всілякими речами і при тому під різними кутами зору, — так, щоб досягти угоди було б зовсім неможливо. Результат такої роботи виразиться в масових розбіжностях і в надзвичайній загальній смуті, — а це і є завданням. Коли таким шляхом солідарність неєврейського суспільства буде зломлена, тоді настане час непомітно водрузити, як основу панування, міцний стрижень нової єдиної ідеї, проти якої загальне замішання неспроможне. (Вжитий нами вислів “неєврейське суспільство” цілком правильне, тому що людське суспільство в значній більшості неєврейське). Як всякий знає, один дисциплінований загін із двадцяти поліцейських або солдатів може зробити більше, ніж неорганізована тисячаголова юрба. Точно так само і меншість, що посвячена в таємниці плану, є більш сильною, ніж нація або будь-яка частина світу, роздроблена на тисячу протиборчих один одному частин. “Розділяй і пануй!” — от дороговказна зірка Протоколів. Досягти розщеплення людського суспільства, на підставі викладеної в протоколах оцінки людської природи, до крайнощів просто: головне — це змусити приймати обіцянки за справи. Хто згадає всю ту кількість мріянь, порожніх мрій і теорій, з якими людство за увесь час свого існування носилося і які воно знову відкидало, той сумніватися в цьому не може. Чим фантастичніше яка-небудь теорія, чим більше вона переливає всіма барвами веселки, тим більше вона звертає на себе уваги і тим більше число її прихильників. У дійсності, справа відбувається саме так, як це говориться в протоколах: людські суспільства не звертають ніякої уваги ні на походження, ні на наслідки теорій, що вони приймають. Розум народів з появою всякої нової теорії схильний приймати її видимість за її сутність. Тому всякий іспит її на досвіді представляється як би новим відкриттям.

Таким шляхом теорії одна за іншою кидалися в маси і кожна з них зрештою виявлялася нездійсненною і відкидалася. Але все відбувалося відповідно до наміченої програми: всякий раз, коли відкидалася дана теорія, суспільство виявлялося більш розхитаним, ніж колись, і було ще безпомічніше перед своїми визискувачами. Особливо воно почувало свою слабість у тих випадках, коли йому доводилося шукати і знаходити вождів. Всяке співтовариство неухильно робиться жертвою тієї теорії, що обіцяє йому щастя, якого воно шукає; після невдачі воно в такому випадку розхитується ще сильніше. Дійсної суспільної думки більш не існує. Скрізь недовіра і розкол. Однак серед загальної плутанини, хоча і не ясно, але можна розрізнити групу осіб, серед якої розкол зовсім відсутній і яка, навпаки, серед загального хаосу досягає усього, чого вона хоче. Ми побачимо з протоколів, що більшість існуючих у даний час на світі руйнівних теорій — єврейського походження і що єдина людська група, що стоіїть непорушно, знає, куди йде, і тримає свій шлях, не звертаючи ніякої уваги на долю людських суспільств, є єврейська група.

Найбільш небезпечна теорія є та, котра пояснює розвал, який від неї що виникає, як законний свій наслідок. Нам говорять у таких випадках: “це ознаки прогресу”. Якщо це і є прогрес, то лише вбік розкладання. Не можна ж бачити фактичного прогресу в тому, що там, де наші предки користувалися водою і вітром, ми користуємося моторами. Ознака щирого прогресу була б у відповіді на питання: який вплив робить на нас ця заміна? Суспільство, що користувалося водяними колісьми або вітряками, чи було краще або гірше нинішнього? Чи було воно більш піднесено в звичаях і вдачах? Чи поважало воно більш закон, чи виробляло воно більш високі і сильні характери?

Сучасна теорія бродіння, у силу якої з всіх безладь, змін і переоцінок всіх цінностей повинне вийти нове і краще людство, не знайшла собі підтвердження в жодному факті дійсності. Очевидна мета цієї теорії — вдягнути в одяг добра те, що безперечно є злом. Теорії, що є причиною розкладання, так само як і ті, котрі вважають це розкладання за щось корисне і гарне, всі виходять з того самого джерела. Наша політико-економічна наука, консервативна і радикальна, капіталістична або анархічна байдуже, вся єврейського походження. Це констатується протоколами і підтверджується фактами.

І все це досягається не справами, а словами. Світовими маклерами слів, тобто тими, хто у своїх вчинках стосовно світу, поза своїм класом, видають слова за справи, безсумнівно є група євреїв, міжнародних євреїв, про які говориться в цій книзі і чия світова мудрість і способи діяльності викладені в Протоколах. Прикладами можуть служити наступні місця. У першому протоколі ми читаємо: “Політична воля є ідеєю, а не фактом. Потрібно вміти користуватися цією ідеєю в тих випадках, коли потрібно мати під руками принаду, щоб схилити людей підтримати свою партію в той момент, коли вона хоче перемогти іншу партію, що знаходиться біля керма правління. Ця задача полегшується в тих випадках, коли супротивник сам вже сильно торкнуться ідеї “волі” і так званого лібералізму і заради цих ідей готовий сам, добровільно, поступитися частиною своєї влади”.

У 6 протоколі читаємо: “Щоб панувати над суспільною думкою, насамперед необхідно так заплутати її з всіх боків трактуванням самих протилежних думок, щоб у кінцевому рахунку невірні заблудилися в цьому лабіринті, і прийшли до того висновку, що найкраще не мати зовсім своєї думки в політичних питаннях, розуміння яких суспільству в цілому не дане, але надати це ватажкам, що керують суспільством. Це перша таємниця. Друга таємниця полягає в тому, щоб помножити і підсилити розчарування людей у їхніх звичках, схильностях і способі життя до такої степені, щоб ніхто вже не міг знайтися в хаосі, що наступив, і щоб у такий спосіб люди втратили всяке взаємне розуміння. Таким шляхом ми внесемо розбіжність у всі партії і зломимо ті організовані сили, що нам протидіють. Всяка особиста енергія, що могла б ще стати поперек нашого шляху і наших прагнень, виявиться в такий спосіб паралізованою”. У 13 протоколі, нарешті, говориться: “Ви повинні собі помітити, що ми шукаємо схвалення не наших вчинків, а наших слів, якими ми обставляємо те або інше питання. Треба тільки привселюдно заявляти, що у всіх наших заходах ми керуємося переконанням і надією, що цим ми служимо загальному благу. Для того, щоб відучити особливо гарячі голови від заняття чисто політичними питаннями, ми виставимо нові проблеми, що на вид зв'язані з благом народу, — проблеми економічні. В них невірні можуть грузнути з головою, скільки їм завгодно. При цьому ми переконаємо їх, що ці нові проблеми мають і політичне значення”. (Треба сподіватися, що читач, читаючи ці подробиці програми, одночасно пригадує хід сучасних подій, щоб перевірити, чи підтверджується вони явищами сучасного духовного і повсякденного життя).

“Для того, щоб перешкодити невірним що-небудь ясно продумати до кінця, ми будемо відволікати їхню увагу задоволеннями, грою, розвагами, різними порушеннями і публічними будинками. Під впливом інтересу до всього цього, їхній дух остаточно забуде ті запити, із приводу яких ми колись повинні були вести з ними боротьбу. У міру того, як люди будуть усе більш і більш втрачати звичку самостійно мислити, вони стануть на нашу сторону, тому що ми одні зможемо обновити зміст їхнього мислення, звичайно, за допомогою людей, зв'язок яких з нами їм буде невідомим”. У тій же програмі коротко і ясно зазначено мету поширення “ліберальних” теорій, головними представниками яких є єврейські письменники, поети, рабини, товариства і різні носії їхнього впливу: “Роль ліберальних фантазерів буде зіграна, як тільки наш уряд стане біля керма правління. Доти вони послужать нам гарну службу. З цієї причини ми і надалі повинні продовжувати направляти думки на всілякі фантастичні вигадництва і нібито прогресивні теорії. Безсумнівно, нам вдалося у високій степені затуманити безтурботні голови невірних словом “прогрес”.

Безсумнівно, ми маємо тут справу з повною програмою, яким чином можна поступово послабити й опошлити людський дух. Для непосвяченого було б неможливо це зрозуміти, якби досвід не показував, що на наших очах над виконанням цієї програми працюють сили, що користуються загальною повагою і тому легко можуть бути виявлені. Недавно один впливовий журнал намагався довести неможливість існування пануючої єврейської групи, об'єднаною одною загальною світовою програмою, шляхом указівки на те, що євреїв можна знайти у всіх таборах громадського життя як керівних осіб. Євреїв, бо, можна знайти однаково і на чолі капіталістів, і на чолі робітничих союзів, і навіть на чолі таких організацій, яким робочі союзи представляються недостатньо радикальними. На чолі Англійської і Російської радянської юстиції однаково стоять євреї. Як же можна припускати їхнє єднання, коли вони є виразниками самого протилежного напряму думок?

Однак загальна єдність і загальна мета всього плану визначається в 9 протоколі в такий спосіб: “Люди всілякого чину думки знаходяться в нас на службі: монархісти, демократи, соціалісти, комуністи й інші утопісти. Ми всім їм вказали справу. Кожний з них окремо підкопується по своєму під залишки авторитету і прагне всякий існуючий порядок зруйнувати. Всі уряди випробують потрясіння від цих прагнень. Але ми доти не залишимо їх у спокої, поки вони не визнають наш верховний уряд”.

Про вплив ідей говориться в 10 протоколі: “Після того, як ми внесли в організацію урядів отруту лібералізму, вони прийняли зовсім інший політичний образ”.

Основний погляд Протоколів полягає в тому, що оскільки це стосується світу невірних, всяка ідея може служити сильною отрутою. Автори цих документів не вірять ні в лібералізм, ні в демократію, але вони будують плани, яким чином варто поширювати ці ідеї, щоб за їхньою допомогою руйнувати людські суспільства, розколювати їх на ворожі групи, і силу загальних всіх основних поглядів розкладати на безліч окремих думок. Отрута тієї або іншої “ідеї” є їх наднадійним знаряддям.

План користуватися ідеями в цьому змісті поширюється і на справу виховання: “За допомогою принципів і теорій, що ми самі в глибині душі вважаємо, звичайно, помилковими, але які ми пустили у обіг, нам вдалося звернути на помилковий шлях молодь невірних, засмітити їй мозки і понизити її моральний рівень”. (Прот. 9). А щодо сімейного життя говориться: “Після того, як нам удасться вселити кожному міраж пріоритету його власної особистості, ми зруйнуємо вплив і виховне значення сімейного життя невірних”. (Прот. 10).

В іншому місці, що могло б дати вдумливому читачеві матеріал для довгих міркувань і спостережень, сказано: “Поки наступить час, нехай собі втішаються… Нехай всі життєві теорії, що невірні за нашим навіюванням вважають за закони, засновані на науці, продовжують відігравати головну роль у їхньому житті. У цих видах ми прикладемо старання до того, щоб за допомогою нашої преси вселити їм сліпу довіру до цих теорій… Зверніть увагу на те значення, що придбали Дарвінізм, Марксизм і філософія Ніцше, завдяки нашим старанням. Деморалізуючий вплив цих навчань на духовний лад невірних є для нас цілком ясним”. (Прот. 2).

Що розкол і розкладання неєврейського суспільства на той час, коли доповідалися протоколи, йшли досить успішно, випливає з кожного рядка протоколів. Адже, не слід забувати, що Протоколи зовсім не задавалися метою знайти підтримку для пропонованої програми, а лише спокійно викладали хід успішного проведення у виконання такої програми, що проводилася в життя вже протягом “сторіч”, з “найдавніших часів”. Вони лише констатують наявність ряду фактів, що вже збулися, і намічають перспективи майбутніх завдань. Руйнування людського суспільства вже йшло досить успішно в 1896 році або біля того часу, коли віщав цей оракул.

Необхідно мати на увазі, що в Протоколах ніколи не виставляється метою винищування неєвреїв; ціль полягає лише в поневоленні їх спочатку невидимою владою, про яку говориться в Протоколах, а потім одноособовою владою того, кого зроблять владикою світу ці невидимі сили шляхом поступових політичних переворотів. Таким шляхом буде створена посада Президента Світу, або Всесвітнього Самодержця. Неєвреї повинні бути поневолені у сфері духовній, а потім в економічній, але ніде в Протоколах не сказано, що ті, кого Протоколи називають євреями, повинні позбавити їхнього життя: невірні повинні лише втратити свою незалежність.

Наскільки вдався розкол людських суспільств в час написання Протоколів, видно з 5 протоколу:

“Світова коаліція невірних ще могла б тимчасово помірятися з нами силами, але захистом нашим, в цьому відношенні, є глибокий і невикорінний розкол, що панує в їхньому середовищі. Шляхом розпалення релігійної і національної ненависті, якими ми протягом двадцяти сторіч живимо їхні серця, ми створили ворожнечу між особистими і національними інтересами невірних”.

Твердження, безумовно, справедливе, оскільки воно стосується взаємної боротьби між неєвреями й усередині християнського світу. Адже ми були в нашій власній країні свідками того, що “ворожнеча між особистими і національними інтересами” заснована на “релігійній і расовій ненависті”. Але хто б міг думати, що все це виходить з одного джерела? Кому — і це ще більш гідно подиву! — могло спасти на думку, щоб окрема людина або група людей могли присвятити себе такій задачі? Але в Протоколах прямо сказано: “Ми створили ворожнечу, — таким шляхом ми захищаємося від можливості ворожої нам коаліції невірних”. Чи будемо ми вважати ці Протоколи продуктом єврейської творчості і відображенням єврейських інтересів чи ні, але одне не підлягає ніякому сумніву: — сучасний стан неєврейського людства саме такий, яким він зображений в протоколах.

Але це ще не все ; продовжується робота з подальшого поглиблення розколу і маються ознаки того, що робота в цьому напрямку йде успішно. У Росії ми вже бачимо видовище, як нижчі класи неєвреїв, під керівництвом євреїв, виступають проти інших класів неєвреїв.

У першому протоколі, у якому описується, який вплив робить на народ економічна система, заснована на спекуляції, говориться, що “таке свого роду економічне божевілля… дало в підсумку суспільство, позбавлене ідеалів, холодне і безсердечне, і такі ж суспільства будуть виникати й у майбутньому. Таке суспільство, далеке всякої щирої політики і релігії, підпадає єдино під владу спраги золота… Тоді нижчі класи невірних, не з любові до добра і навіть не з жадібності, а єдино з ненависті до “привілейованих класів”, підуть разом з нами на бій проти наших суперників, освічених класів невірних, у боротьбі за владу… Нижчі класи невірних… підуть за нами проти освічених класів невірних”.

Якби сьогодні спалахнув цей бій, то ватажками неєврейських руйнівників у їхній боротьбі проти неєврейського суспільного порядку виявилися б скрізь євреї. Вони вже тепер займають місця вождів не тільки в Росії, але й у Сполучених Штатах.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:32 | Повідомлення # 13
XII. ЄВРЕЙСЬКІ ПРОТОКОЛИ ВЖЕ ПРЕТЕНДУЮТЬ НА ЧАСТКОВЕ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ

“При сучасному потрясінні всіх існуючих авторитетів, наша сила стане більш незламною, ніж яка-небудь інша, оскільки вона залишиться невидимою, поки не зміцніє настільки, що ніяка хитрість не зможе під неї підкопатися”. Прот. 1.
“Для наших цілей безумовно необхідно, щоб по можливості, ніяка війна не спричиняла збільшення територій. Завдяки цьому війна отримає економічне забарвлення… При такому стані речей обоє супротивників будуть поставлені під контроль наших міжнародних агентів, озброєних мільйонами очей, чий кругозір не стиснутий ніякими кордонами. Тоді наші міжнародні права стануть вище вузьких національних прав і почнуть керувати урядами так, як останні керують своїми підданими”. Прот. 7.

Якби навіть так звані “Протоколи Сіонських Мудреців” були нічим іншим, як літературною визначною пам'яткою, все-таки вони повинні б володіти магічною притягальною силою, завдяки моторошній досконалості викладеної в них світової програми. Однак думка, що вони є нічим іншим, як літературним твором, спростовується самим їх змістом; в них ясно сквозить домагання на щире знання керування державою і через весь їхній зміст проходить лінія, по якій можна визначити їхній дійсний характер. В них, крім планів майбутнього, міститься як все те, що вже зроблено, так і те, що намічається до виконання в найближчому майбутньому. Немає нічого дивного, що оглядаючи по них сучасний стан світу і загальний хід подій, як він викладений у протоколах, інтерес до них, як літературної визначної пам'ятки, поступається місцем напруженій увазі, що у свою чергу переходить у здивування і навіть жах.

Ми зробили кілька виписок з них, що кидають світло на сучасний стан речей у відношенні вже досягнутих цілей. Щоб звернути увагу читача на особливо важливі місця, ми підкреслимо слова, що є ключем оповідання.

Прочитаємо викладене в 9 протоколі:

“У дійсності, перед нами немає більше перешкод. Наш верховний уряд займає настільки високе, вище всіх законів положення, що воно по справедливості може бути названо могутнім і сильним словом “Диктатура”. Цілком свідомо я можу сказати, що в даний час ми є законодавцями. Ми є суддями і робимо суд і розправу. Ми пануємо, озброєні сильною волею, тому що в наших руках знаходяться залишки колись сильних, а тепер підвладних нам партій”.

От цитата з 8 протоколу: “Ми повинні оточити наш уряд безліччю політико-економістів. Політична економія є головною наукою, що викладають євреї. Ми оточимо себе блискучою юрбою банкірів, промисловців, капіталістів і особливо мільйонерів, тому що все буде залежати від могутності грошей”.

У всьому сказаному видно великі домагання, навіть, може бути, надміру великі, але на жаль, їм відповідають дійсні факти. Незважаючи на це, зазначені домагання представляють собою лише введення до подальших, котрі намічаються, що ще мають перетворитися в дійсність. Як видно з вищевказаної цитати 8-го протоколу, єврейський елемент прагне стати на чолі наукової сфери, у яку входять політико-економічні науки, що ним вже і досягнуто в дійсності досить успішно. Євреї, таким чином, є авторами тих помилкових навчань, що спонукають маси прагнути до недосяжних економічниї цілей, а рівно і тих популярних творів, що підтримують у різних класах оману, що політико-економічні теорії є реальними політико-економічними законами. Ідеями і теоріями, як засобом для соціального розпаду, користуються, як євреї наукові діячі, так і євреї-більшовики, однаково. Може бути, коли це стане відомо у всіх подробицях, суспільна думка змінить свій погляд на значення доктринських і радикальних вчень. З 9-го протоколу видно, що єврейська сила в даний час являє собою “Над-уряд”. Вираження цього ми знаходимо в самому протоколі, що безсумнівно показово. Жодна нація не в змозі здійснити всі ті цілі, до яких вона прагне, але єврейська світова сила досягає цього, хоча вимоги її виходять далеко за межі простої рівноправності з неєвреями. Ми — “законодавці”, — говорять Протоколи, і дійсно єврейські впливи беруть участь у законодавчій кухні сильніше, ніж хто-небудь міг собі це представити, крім присвячених. Протягом останніх десяти років єврейська міжнародна сила, або іншими словами, група міжнародних євреїв, керувала цілим світлом. Більш того: вони були настільки могутні, що могли заважати проведенню корисних законів, а в тих випадках, коли такий законопроект приймався і робився законом, за допомогою їхнього впливу він отримував тлумачення, що паралізує його благі цілі. Це можна було б довести великою кількістю фактів. Способи, якими це досягалося, викладені в протоколах лише поверхово, були вже здавна передбачені програмою. “Ми творимо суд” говориться в ній, а в іншому місці говориться про “наших суддів”. Єврейський суд щотижня засідає в одному громадському будинку Нью-Йорку, а інші суди на благо і користь цього народу, захисники якого заперечують, що він особливий народ, знаходяться на шляху здійснення. У деяких невеликих європейських державах план сіоністів — надати євреям, які вних живуть, крім цивільних прав ще особливу єврейську конституцію і самоврядування, вже приведене у виконання. У тих місцях, де єврейські прагнення можуть проявитися безперешкодно, мова йде не про Американізацію, або Англізацію, або взагалі про яку або іншу націоналізацію, але про збереження в недоторканності єврейства в чистому вигляді.

При подальшому знайомстві з вимогами, викладеними в протоколах, ми довідуємося (7 прот.): “Вже давно ми посилено прагнемо до того, щоб дискредитувати духівництво невірних, котре могло б нам сильно заважати, і цим шляхом паралізуємо його діяльність. Вплив його на народ зменшується з дня на день”.

“Повсюдно проголошена так звана свобода совісті. Завдяки цьому катастрофа християнської релігії є лише питанням часу. З іншими релігіями нам буде ще легше справитися, але питання це ще не назріло для обговорення”.

Викладена думка, здавалося б, повинна отримати особливе значення в очах тих духовних осіб, що прагнуть до якоїсь релігійної угоди з рабинами. Якби така угода відбулася в дійсності, то особистість Христа по необхідності стала б у виді доброзичливого, але не цілком зрозумілого єврейського пророка. Християнство в такому випадку, як особлива релігія, перестало б існувати. Найдужчу релігійну ворожнечу Протоколи виявляють проти католицької церкви взагалі і проти Папи зокрема.

У цьому ж протоколі зустрічається оригінальна думка, що претендує на особливе мистецтво єврейської раси наносити образи: “Наша преса буде жорстоко критикувати державні і релігійні справи невірних і їх малозпроможність. Для цього вона буде постійно користуватися зневажливими висловами, що граничать з образами, — мистецтво, із застосуванням якого наша раса так добре знайома”. — Робимо виписку з 5 протоколу: “Під нашим впливом розумне застосування закону доведене до мінімуму. Повага до закону повинна бути похитнута за допомогою “ліберального” тлумачення, що ми ввели в цій сфері. Суди вирішують справи по нашому бажанню навіть у найважливіших випадках, коли справа йде про рішення, що торкаються основних положень права або політики; урядові заклади невірних бачать закони в тім висвітленні, що ми їм даємо за допомогою наших агентів, з якими ми не маємо ніякого видимого зв'язку, а також за допомогою преси й інших шляхів. Ми посіяли в суспільство невірних насіння розбратів і спрагу до чвар”.

У 17 протоколі говориться: “У так званих прогресивних країнах ми насадили безглузду, сумнівну і ворожу добрій вдачі, літературу. По досягненні нами влади ми протягом короткого часу будемо її ще заохочувати, щоб по можливості яскравіше виступила протилежність між нею і тими друкованими здобутками, що ми в той час будемо випускати у світ”.

Про панування в пресі говориться в 12 протоколі: “У цьому відношенні нам вдалося досягти того, що в даний час преса отримує всі звістки тільки за допомогою визначених агентств, у які вони стікаються з всіх сторін світу. Ці агентства з часом у всіх відносинах зробляться нашою власністю і будуть опубліковувати тільки те, що ми дозволимо”. Про це ж говориться в 7 протоколі: “Ми повинні прагнути примусити уряди невірних до прийняття таких заходів, що можуть допомагати нашому широко задуманому планові, що наближається вже до свого переможного завершення. Уряди повинні випробувати на собі тиск штучної сфабрикованої суспільної думки, що створена нами за допомогою так званої нової “великої держави”, преси. За малими і незначними виключеннями вона вже знаходиться в наших руках”.

12 протокол дає наступний висновок: “Нам вдалося вже поневолити духовний лад суспільства невірних до такого ступеня, що вони дивляться на всі світові події крізь кольорові окуляри, що ми на них надягаємо. Немає більше уряду, який міг би поставити перешкоду нашому доступові до так званих, по дивній дурості невірних, “державних таємниць”. Що ж стане тоді, коли в особі нашого світового владики ми зробимося визнаними панами світу?”

Тільки одна єврейська нація знає таємниці всіх інших націй. Правда, жодна нація не в змозі протягом тривалого часу зберегти таємницю, що стосується іншої нації, але за те жодна нація не знає всіх таємниць інших. Однак, думати, що міжнародні євреї мають таке знання цілком, було б занадто багато. Багато чого в цій сфері неважливо, і володіння таким знанням не може безпосередньо сприяти збільшенню їхньої могутності. Важливіше той факт, що вони мають доступ до всіх державних таємниць, що вони можуть довідуватися про те, про що знати бажають. Що це так, могли б засвідчити багато таємних документів, якби вони могли говорити, і багато хоронителів секретних актів, якби вони говорити захотіли. Єдина таємна дипломатія в дійсному розумінні цього слова є та, котра так звані таємниці довіряє лише деяким особам, що належать до однієї раси. Те поверхневе дипломатичне топтання на одному місці, та гра в державну мудрість, що знаходить своє вираження в мемуарах старих і люблячих пожартувати панів, всі ці угоди і договори під різними пишномовними назвами в надії показати, що вони дійсно чогось вартують, — все це дитяча гра порівняно з дипломатією Іуди і з його мистецтвом, що стоїть поза конкуренцією, витягати на світло саму таємну таємницю з надр будь-якого пануючого шару. Сполучені Штати не є в цьому відношенні виключенням. Навряд чи існує уряд, що як наше теперішнє, був би так готовий до послуг єврейства, чия сила протягом останніх п'яти-шести років зросла так значно.

Як видно з 11 протоколу, євреї не дивляться на своє розсіювання по всій землі, як на нещастя, але як на Божий Промисел, тому що завдяки йому план світового панування може легше здійснитися: “Бог послав нам, своєму обраному народові, розсіювання, як благословення; воно, будучи в очах всіх нашою слабістю, у дійсності є нашою силою. Воно довело нас до порога світового панування”.

Цілі, що намічаються в 9 протоколі, є чимось, начебто, вже занадто сміливим, щоб зі слів, дійсно могли вирости справи. Але в одному пункті слова і дійсність збігаються: “Для того щоб завчасно не зовсім руйнувати апарат керування невірних, ми авторитетно наклали на нього свою руку і порушили лише правильність роботи його механізму. Раніш він працював точно й у повному порядку, але ми замінили його “ліберально”-дезорганізованим партійним керуванням. Ми придбали вплив на судові рішення, виборче право, пресу, свободу особи і, саме головне, на виховання і культуру, ці наріжні камені людського буття. Теоретичними і практичними методами виховання, що ми самі, звичайно вважаємо помилковими, але які ми все-таки вселили, ми направили молодь невірних на помилковий шлях, засмітили їй голови і понизили її моральний рівень. Не змінюючи існуючих законів, ми за допомогою простого суперечливого тлумачення зіпсували їхній зміст і створили щось гідне подиву у своїх наслідках”.

Дійсно, як видно всякому, незважаючи на те, що повітря повне теоріями “свободи” і дикими лементами про “права”, особиста воля невпинно калічиться. На місце справжньої свободи, народ, шляхом достатку соціалістичних фраз, поставлений під свого роду державну опіку, до цього часу невідому. “Суспільна гігієна” служить одним приводом для цього, різні види “суспільної безпеки” — іншим. Діти майже позбавлені в наш час можливості навіть вільно віддаватися іграм, інакше як під наглядом призначених керівників іграми, між якими, за дивним збігом обставин, разюче велике число євреїв. Вулиці не вільні, як колись: всілякі закони обмежують самі безневинні прояви народної волі. З'явилося нестримне прагнення створювати скрізь шаблони, з яких кожний обґрунтований найвищою мірою ученим принципом. Тут дивним є та обставина, що коли дослідник дійде до авторитетного джерела цих бажань оточити народне життя визначеними тісними рамками, вона завжди наштовхнеться на євреїв, що займають місця, від яких ці розпорядження залежать.

Дітей з “соціального центру”, родини, зманюють в інші центри; їх ведуть від їхніх чесних керівників у рідному домі, у церкві й у школі і захоплюють в інші примусові “центри”, “в науково-освітні місця для ігор” під керівництвом “спеціально підготовлених осіб, що привчає дитину не довіряти своєму природному оточенню, але чекати усього від держави. Все це стосується тільки дітей невірних; нікому з неєвреїв не дозволили б організувати життя єврейських дітей зазначеним способом. Вся ця організація передбачена світовим планом поневолення неєвреїв. Якщо нам скажуть, що все це має місце незалежно від цього плану, то було б досить цікаво з'ясувати, чому матеріалом для цих експериментів служать звичайно неєврейські діти, а керівниками їхній є особи єврейської раси.

Єврейські свободи у Сполучених Штатах охороняються найкраще. Неєврей повинен сам піклуватись про те, як йому опанувати зовнішній світ, але кожна єврейська громада має своїх особливих представників, що найрізноманітнішими спосібами, у числі яких не останнє місце займають політичні і ділові погрози, вміють домогтися особливої до себе уваги. Жоден неєврей не зумів би заслужити подяки, якби він з мотивів суспільної користі здумав би втрутитися в життя єврейських дітей: єврейська громада в кожному місті сама піклується про це. Єврейські общинні школи оточені великою таємничістю і навіть місцезнаходження їх нерідко залишається невідомим міським керівництву великих міст. Тим часом єврей ревно зайнятий тим, щоб мати вплив на неєврейський духовний лад; він прагне до того, щоб підказати неєвреєві, що він повинен думати взагалі, і особливо те, що він повинен думати про євреїв. Євреї роблять настільки великий вплив на неєврейський напрям думок, що зрештою, хоча і манівцями, виходить результат, сприятливий єврейським намірам. Ревнощі і завзятість, у цьому відношенні, що ними виявляються, і добре видний кожному, хто на це зверне увагу, виражають собою переконання євреїв, що вони належать до вищої раси і мають здатність керувати нижчою расою, якою є весь неєврейський світ.

Усі течії, що виявляються нині в схильності неєврейської молоді до легкодумства і розбещеності, випливають з єврейського джерела. Хіба наші молоді люди самі винайшли теперішній спортивний одяг, що зробив такий шкідливий вплив на сучасну молодь, що кожен репортер вважає своїм обов'язком ледве не щодня нагадувати про це? Цей стиль вийшов з єврейських магазинів готового плаття, у яких не мистецтво має першість, і не моральна сторона має вирішальний голос. Кінематограф являє собою цікаве сполучення фотографії з театром, але хто несе відповідальність за його виродження, що зробило з нього моральну небезпеку для мільйонів людей, небезпеку настільки велику, що вона збудила загальні занепокоєння й осуд? Хто у всьому світі є керівниками всіх дансингів і всіх різних закладів подібного роду, вічно переповнених народом, і взагалі всіх місць звеселянь, що розхитують нерви? Подивіться на цих наших виряджених молодих людей і дівчин, з їхньою вульгарною зовнішністю і з їхньою відсутністю всякого почуття відповідальності. Де всім їм, зовні і зсередини, починаючи від їхніх костюмів і фальшивих каменів, і кінчаючи їх болісно збудженими думками і бажаннями, ви можете приліпити ту саму етикетку: “Створені, розбещені й експлуатуються євреями”. От яке моторошне висвітлення дають сучасні факти цитаті, що говорить: “За допомогою, виховання в дусі принципів і теорій, що ми самі вважаємо явно помилковими, але які ми вселили, ми затягли на помилковий шлях юнацтво невірних, засмітили йому голови і понизили його моральний рівень”. Для засвоєння принципів і теорій не потрібно неодмінно великих або — навіть середніх духовних здібностей. Любою молодий простолюдинів, проводити свій вільний час у Синематографі, засвоює цим свої “принципи і теорії”, точно так само як юнак вищих класів, що слухає лекції про “волю статі” єврейського “ліберала”, що виконує таким способом свої обов'язки по “контролю народонаселення”. Деморалізуючий вплив, властиве всім цим “принципам і теоріям”, не є продуктом неєврейської родини, церкви або професії, якими переважно зайняті неєвреї, але продуктом теорій, впливів і професій, у яких переважають євреї. Можна було б продовжити ці обвинувачення, але ми воліємо обмежитися тим, що всяка чесна людина може всюди спостерігати своїми очима. Потрібно до цього ще додати, що головною жертвою в цих випадках не є єврейська молодь, але неєврейська. Якщо відома частина єврейської молоді і заражена цією соціальною отрутою, то в порівнянні з тим спустошенням, що ця отрута робить у середовищі неєврейського юнацтва, про це не варто говорити. Заслуговує на увагу, що євреї які, крім всього іншого, витягають ще багату вигоду з цього процесу деморалізації неєвреїв, ні самі, ні їхні сини і дочки не робляться жертвами цього розкладання. Єврейське юнацтво переживає цей процес багато легше і з великим достоїнством, ніж маса неєврейської молоді.

Багато батьків і матерів, багато незіпсованих юнаків зі здоровими почуттями, тисячі вчителів і письменників боролись з розкішшю. Багато знавців фінансових наук, що бачили, як народ здобуває своє надбання і як його потім промотує, застерігали проти цього. Точно також і економісти давно переконалися в тому, що промисловість, що виробляє предмети розкоші, даремно поглинає людську силу і матеріали, необхідні для ходу промисловості, що робить предмети необхідні для життя. Виходить, що одні роблять дрібнички замість того, щоб зайнятися виробництвом стали, а інші фабрикують всяку дрянь, замість того щоб працювати на хуторах. У результаті матеріали витрачаються даремно на виробництво речей, призначених винятково для продажу, а не для споживання і завдяки цьому промисловість, що робить предмети для життя необхідні, тоепить нестачу у матеріалах. Словом, всякий спостерігач, що бачив, як наростає божевільна звичка до розкоші і дрібничок, піднімав свій голос проти цього захоплення. Але, якщо вірити Протоколам, боротьба ця велася не з того кінця. Народ купує ці безглузді дрібнички, так звані предмети розкоші, але не він їх видумав. Вони йому починають навіть набридати. Але потік незліченних дрібничок продовжує текти безупинно. Постійно з'являється що-небудь нове, виставляється на показ народу, носиться по вулицях, щоб показати, чого вимагає стиль. Газети повні словесних і картинних реклам, кінематографи дають відповідні зображення. Актори вводять у моду ці nouveautes. Все це, разом взяте, робить відомий тиск на людей, — тиск, що саме відсутній, коли справа йде про поширення дійсно коштовної і корисної речі.

Чому відбуваються ці явища? Де та сила, що володіє такою спритністю, що вона має можливість свідомо прагнути до того, щоб опошлити народний смак, попутно примушуючи його велику частину грошей витрачати на ці дрібниці? Де причина цієї судорожної спраги розкоші і цієї марнотратності? Як могло відбутися, що перш ніж з'являються ці предмети розкоші, як приводи для марнотратності, все вже підготовлено до того, щоб збудити народну увагу до цих предметів і спрагу до їх придбання? Якби американський народ, при погляді на всі дорогі і марні речі, хоча б раз побажав добратися до їхнього першоджерела, довідатися, які люди витягують з цих речей величезні бариші, і простежити весь процес, завдяки якому ринок наводнюється марними і дорогими речами, деморалізуючи цим у грошовому, господарському і соціальному відношеннях увесь неєврейський світ, якби він, словом, усвідомив собі, що єврейські фінансові інтереси не тільки знаходяться в тісному зв'язку з найнижчими людськими пристрастями, але, крім того, цілком свідомо ще і збуджують і виховують ці пристрасті, то це краще, ніж все інше, повело б до того, щоб був покладений кінець розтраті матеріалів, праці, неєврейського золота і спустошенню неєврейського духу. Більш того, — цим був би покладений кінець і розтраті єврейських духовних здібностей і, що усього важливіше, повної теперішньої марності Ізраїлю для світу. Ми зтверджуємо, що неєврейську публіку навмисно роблять жертвою цієї штучно створеної торгівлі марними предметами розкоші. Бачили ви коли-небудь, щоб самі євреї робилися жертвою пристрасті до порожніх дрібничок? Вони люблять носити костюми, що кидаються в очі, але їхня ціна відповідає їх якості. Вони носять дуже великі діаманти, але діаманти ці дійсні. Єврей ніколи не зробиться жертвою єврея. Дурна розкіш і вульгарні звеселяння, це для народу; єврей знає, чим його спокусити, і знає, що всі ці речі не вартують нічого.

Найбільше гідні жалю не грошові витрати і не зазіхання на гарний смак, але той факт, що нерозумні неєврейські маси по своїй волі і цілком потрапляють в сіті. Вони вірять, що нові моди так само неминучі, як прихід весни, а витрата на їхнє придбання так само необхідна і природна, як податки. Маси уявляють, що вони грають при цьому якусь особливу роль, тоді як їхня роль полягає лише в тому, щоб платити і знову платити, коли “новітня мода” застаріє і з'явиться нова. У нас тут є люди, що за два роки вперед знають, які очманілі моди будуть захоплювати народ і в чому буде виражатися інші нісенітні захоплення. Це і немудро, тому що вони, їх самі винаходять. Все це є формений ґешефт, у всякому разі понижуючий моральний рівень неєврейської більшості, але за те тим більше вигідний для єврейської меншості.

Все це побічно випливає з 6 протоколу. Ми зробили вибірку з довгого місця цього протоколу, що говорить про те, що потрібно робити, щоб відвернути інтерес народу від чисто політичних питань і зосередити його на економічних. Це місце вказує далі способи, необхідні для того, щоб зробити промисловість хитливою, і за допомогою впровадження в неї спекуляції, зробити її несумлінною. Нарешті, у ньому викладаються міри, необхідні для того, щоб народ виявився безпомічним перед лицем положення, що створилося таким чином, і не зміг знайти з нього виходу. Засобом для досягнення цих цілей саме вказується розкіш: “Для того, щоб у корені розстроїти промислове життя неєвреїв, ми як стимул для спекуляції, збудимо в них сильну спрагу розкоші”. А у 1-му протоколі сказано: “Нашому народові ми не можемо дозволити цього. Невірні одуріли від алкоголю”. Треба помітити, що збір із спиртних напоїв, треба думати, теж випадково попадає в більшості в єврейські кишені. Історія боротьби за тверезість у Сполучених Штатах це доведе. З погляду історії весь антиалкогольний рух є нічим іншим, як боротьбою між неєврейським і єврейським капіталом; тільки завдяки тому, що неєвреї в більшості, перемога поки виявилася на їх стороні.

Різні розваги, ігри, дансинги, дешеві моди, фальшиві діаманти і всі інші їм подібні ґешефти, що почали процвітати під впливом таємного тиску на народ і завдяки яким усяка марна дрянь продається за такі високі ціни, що поглинає всі збільшення до жалування і всі поліпшення побуту, — усе це робиться під керівництвом євреїв.

Досить імовірно, що вони самі навіть не віддають собі ясного звіту у своїй участі в цьому глибокому зниженні морального рівня народу: для них важливо лише одне, як легше зробити гроші. Я думаю, вони повинні дивуватися, порівнюючи дурних неєвреїв зі своїми що вміють робити гроші євреями, розумними набувачами і мудрими знавцями золота. Якою б, одначе, справа не була б, все-таки перед нами лежить програма, яка з повною холоднокровністю намічає план, за допомогою якого народи повинні бути матеріально і духовно знищені. І ми бачимо, як ця сама програма щодня перетворюється в дійсність і при тому, якщо навіть не в цілому, то в більшій своїй частині, під контролем однієї раси.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:32 | Повідомлення # 14
XIII. ЄВРЕЙСЬКИЙ ПЛАН ВПРОВАДЖЕННЯ ПОТРІБНИХ ІДЕЙ У ЛЮДСЬКІ СУСПІЛЬСТВА

Тепер, здавалося б, читач повинен цілком усвідомити собі способи, якими Протоколи сподіваються домогтися розвалу людських суспільств. Щоб зрозуміти значення різних суперечливих течій, що звертають сучасну нам дійсність у безнадійну кашу, необхідно усвідомити собі цілком ці способи. Всі ті, які заплуталися в шумі сучасних голосів і протилежних один одному теорій і тому втратили мужність, знайдуть ключ для оцінки цих голосів і визначення значення цих теорій, якщо вони зрозуміють, що в створенні пануючих нині плутанини й упадку духу і лежить та мета, здійснення якої домагаються. Невідомість, нерішучість, втрата надії, страх і та жадібність, з яким тепер ловлять всяку нову обіцянку і будь-який проект для виходу із сучасного стану, — всі ці настрої і є тим, що за планами викладеними у Протоколах, повинне бути досягнуто. Загальний сучасне стан, що створився, підтверджує дійсність цієї програми.

Ця програма для свого здійснення вимагає часу, і дійсно, Протоколи говорять, що вона вимагає багато часу — навіть цілих сторіч. Всякий, хто поглибиться в цю проблему, знайде, що починаючи з першого століття, програма, що міститься в Протоколах, була програмою єврейської раси і нею проводилася в життя. Вона потребувала 1900 років, щоб у результаті вийшло сучасне поневолення Європи, що виразилося в одних країнах у політичному поневоленні, а в всіх без винятку, в поневоленні економічному. Але в Америці ця програма зажадала всього лише 50 років для того, щоб домогтися того ж результату. Неправдиве поняття ідеї лібералізму разом з безладними ідеями терпимості до єврейського походження, що до того ж, були зовсім затуманені тактикою протоколів, були привезені в Америку. Тут, під прикриттям сліпого, наївного і помилкового лібералізму з однієї сторони, і такої ж терпимості з іншої, за допомогою сучасного способу фабрикації суспільної думки, вдалося створити таке поневолення всього нашого укладу громадського життя, що дивує європейських спостерігачів. Деякі видатні дослідники єврейського питання, яких єврейські публіцисти охоче таврують кличкою “антисеміти”, почерпнули розуміння цього питання не із спостережень, що вони зібрали в Європі, а із швидкого й очевидного розвитку американського стану справ.

Центр єврейської сили і головні здійснювачі єврейської програми знаходяться в Америці. Могутність Сполучених Штатів, що була використана для підсилення сильного єврейського тиску, стала важелем, за допомогою якого Версальську Конференцію спонукали підсилити єврейську могутність у Європі. Ця спільна дія з закінченням Мирної Конференції, однак не припинилася.

Весь метод протоколів може бути виражений одним словом: “розкладання”. Знищення раніше створеного, створення довгого і безнадійного перехідного лихоліття, а протікання якого, всі прагнення до відновлення, зазнають аварії, поступова втома суспільної думки й ослаблення впевненості в собі доти, поки ті, хто знаходяться поза цим хаосом, не простягнуть свою сильну руку, щоб захопити панування, — от у чому складається весь метод. Якщо порівняти думку про людську природу; викладену в протоколах, із твердженням євреїв про те, що виконання світової програми значною мірою вже здійснилося, то деякі пункти цієї пропаганди розкладання стають досить ясними, однак далеко не всі. Одні пункти цього методу розглянуті в цій главі, інші, що широко захоплюють план майбутнього, будуть розглянуті нами пізніше.

Перший натиск єврейства спрямований проти колективних думок, тобто проти групи ідей, що у силу властивого їм внутрішнього збігу зпаюють великі союзи людей у політичну, расову, релігійну або соціальну єдність. Іноді ці ідеї позначають словом “принципи”, іноді словом “ідеали”. Але як би їх не називали, безсумнівно одне: вони є невидимим зв'язком єдності, загальною верою і з'єднувальною силою союзів, заснованих на єднанні і вірності. Протоколи висловлюють думку, що проти цих духовних сил повинен бути спрямований перший удар. Відповідно з цим єврейська пропаганда з виттям про мир спрямовані до того, щоб похитнути цього роду колективні підвалини. Адже “коливати”, у загальноприйнятому змісті, зовсім не значить робити дурне або безчесне. Великий вплив всякої єресі, всякого протесту проти віджилих ґрунтується на тому, що нові думки притягують до себе також і людей чесних і схильних до добра. Пояснення, чому явище, по природі своїй помилкове, знайшло для себе такий твердий ґрунт у сучасному житті, полягає в тому, що всі мнимі істини переконують, надихають і на вид представляються доброякісними і справедливими. Тільки після довгої роботи в ім'я помилкових ідеалів, що виражаються однак у переконливій, надихаючій і на вид моральній формі, стають ясними дурні плоди цієї роботи, що виявляються в нерозумних, розкладницьких і в корені дурних вчинках і створюють біля себе таку ж обстановку. Всякий, хто візьме на себе обов'язок простежити ідею волі в її поступовому розвитку в Російської Історії, починаючи від філософськи обґрунтованого вихідного пункту її до кінцевого етапу, що виразився в сучасній дійсності, може скласти собі ясну думку про хід такого процесу.

Протоколи зтверджують, що неєвреї нездатні здраво судити, що привабливі ідеї, насаджені серед них планомірно і міцно, і що сила мислення в них зовсім підірвана. Всякий неєврей, на щастя, у стані перевірити на собі, наскільки така думка правильна. Якщо така людина добре продумає ті погляди, якими вона керується в житті, особливо ті, котрі обертаються біля їх центрального осередку — “демократії”, то він прийде до того висновку, що його духовний світ знаходиться під владою цілої групи ідей, про походження і внутрішню цінність яких він ще ніколи не давав собі звіту. Якщо він думкою продовжить перевірку цих ідей і, припустимо прийде до висновку, що вони нездійсненні, то в нього з'явиться відповідь: “ми ще недостатньо для цього пішли вперед”. Коли ж він потім побачить, як люди, “досить пішли вперед”, запроваджують ці ідеї в життя, то на нього нападають страх і жах; тому що те, що звичайно прийнято називати “прогрес”, є ніщо інше, як поліпшення за допомогою погіршення, що являє собою особливу форму розкладання. Тим часом кожна така ідея окремо була “гарна, розумна, чудова і гуманна”. Проникаючи думкою ще глибше, неєврей побачить, що такого роду ідеї впертіше за все проповідуються світові, а зрештою йому стане ясно і те, хто є їхніми проповідниками.

У Протоколах виразно говориться, що перша їхня перемога над здоровою суспільною думкою була досягнута за допомогою ідей, що групуються навколо поняття “демократії”. Для того, щоб стати подібним знаряддям, така ідея повинна суперечити природному ходові життя: у ній повинна полягати теорія, несумісна з фактами життя. Далі, такого роду життєпротивна теорія має шанси пустити корені і зробитися вирішальною лише настільки, наскільки вона представляється людському духові розумною, надихаючою і доброякісною. Тим часом істина дуже часто на перший погляд представляється противною розуму, що гнітить, і навіть іноді недоброякісною; але в ній криється одна вічна перевага, що вона — істина, і те, що на ній засноване, ніколи не може привести до збентеження.

Однак цей перший крок ще не дає панування над суспільною думкою, але він вже веде до нього. Гідно уваги, що посів “отрути лібералізму”, за виразом Протоколів, займає перше місце в цих документах. Потім випливає те, що описано в протоколах: “Для того щоб досягти панування, потрібно насамперед створити замішання”. Правда завжди та сама, і тому вона не піддається замішанню. Але помилковий, нав'язливий лібералізм, що посіяний широким змахом і під єврейським піклуванням швидше зріє в Америці, ніж де-небудь у Європі, легко піддається замішанню і плодить замішання, тому що він не є правда, але омана, а омана виражається в тисячі форм. Візьміть народ, партію, місто, союз, куди посіяна “отрута лібералізму”, і ви будете мати можливість ці одиниці розколоти на стільки частин, скільки в них буде членів; для цього потрібно тільки кинути в їхнє середовище відомі відхилення від первісної ідеї. Теодор Герцль, архієврей, людина, чий кругозір був ширше всіх державних людей, взятих разом, і чия програма збігалася з програмою Протоколів, розумів це багато років тому, коли він говорив, що держава сіоністів (умовна назва для єврейської держави) здійсниться раніше, ніж зможе воістину здійснитися соціалістична держава: він знав, що “лібералізм”, який він і його попередники посіяли, буде скований і покалічений, розпавшись на безчисельну кількість різновидів.

Хід розвитку подій, жертвою якого зробилися всі неєвреї, (але самі євреї ніколи, ніколи!), був наступний: насамперед проголошується “найширшого розмаху ідеал”, (як у наші дні говорять, — “планетарний”. — Перекладач(у російському перекладі — Крук)). Подібний термін завжди зустрічається у всякому запереченні на те, що говориться вголос про євреїв і про їхню світову програму: “Ми вважали вас за людину з занадто широким кругозором, щоб допустити, що ви можете висловлювати такі думки”. “Ми вважали пана ім'ярек за людину із широким напрямом думок і не могли тому припускати, щоб він міг допустити думку, що євреї здатні на що-небудь подібне”. “Ми думали, що така щоденна або щотижнева газета або журнал ведуться людьми занадто широкого кругозору щоб вони могли користуватися таким матеріалом”. Ця “широта у всіх змістах” є свого роду ключем того духовного стану, у якому неєвреї зобов'язані знаходитися. Це — стан безладної, запаморочливої терпимості, повної безглуздих фраз про “свободу”, що діє на розум і душу присипляючи і одурманюючи, і під покровом якої може ховатися все, що завгодно, і можливе, і нездійсненне. Взагалі фраза, бойове слово, є одне із самих надійних знарядь єврейства (“за всіх часів люди приймали слова за справи”. Прот. 5). Протоколи відверто визнають те, що у фразах може і не бути реального змісту.

Ніщо так не сприяло появі цієї “широти розмаху”, сама вульгарність якої доводить відсутність глибини, як “визвольні” ідеї, що євреї постійно підсувають неєвреям, але якими самі ніколи не керуються. Тут нам необхідно як би зануритися у вир дійсного життя, у факти, якими вони є в дійсності. Тоді тільки для нас відкриється можливість дати відсіч всім фразам про широту розмаху і виявити чесну нетерпимість проти всього, крім правди. Вираз “широко” і “вузько” у повсякденному житті ніщо інше, як неправда. Ліберал повинен вірити і віра його повинна бути глибока і велика, щоб заслужити звання ліберала. Але звичайно він ні в що не вірить, і він на ділі зовсім не ліберал, тобто не вільнодумний. Якщо шукаєш віру, міцно обґрунтовану віру, то треба шукати її серед тих людей, яких євреї лають, називаючи їхній “вузьколобими”. Єврейська пропаганда, дотримуючись Протоколів, бореться з людьми, що побудували свій життєвий лад на твердій підставі; їй потрібні люди “широкого напряму думок”, що легковажно плавають на поверхні, і таким чином, діють у бажаному для таємного плану змісті. Такого роду люди, однак, самі вважають свою широту поглядів за ознаку переваги і незалежності.

Подивимося, що з цього виходить. Людина по своїй природі не може жити без віри. Протягом відомого часу вона може вірити в “широту поглядів”, і під тиском суспільної думки на користь такого настрою, вірніше відсутності всякого дійсного настрою, вона може цілком віддатися цій вірі. Але вона занадто поверхнева, щоб життя, яке усе більш і більш поглиблюється, у ній могла знайти задоволення. З цієї причини людина повинна у що-небуть вірити. Доказом може служити безсумнівна релігійна сила всіх негативних світоглядів, у які вірують саме ті люди, що уявляють самі, що ні в що не вірять. Тільки деякі внутрішньо вільні і незалежні люди проникають у цю заборонену область, що має відоме відношення до єврейських важливих задумів, але це і є самі “вузьколобі”. Звичайно знаходять більш зручним займатися в тих сферах, через які прокладена вторована дорога, де немає протиріч у розумінні життя і де нічого піклуватися про те, що будеш обвинувачений у “нетерпимості”. Словом, люди віддають всі свої духовні сили зовнішнього життя, як то зображено в протоколах: “Для того, щоб зайняти думку й увагу невірних, їхні інтереси потрібно направити на промисловість і торгівлю”.

Робиться страшно, коли дивишся навкруги і бачиш ту велику кількість людей, що присвячують усе своє життя цьому другорядному і третьорядному питанням, боязко і негативно відносячись до життєвих питань, що дійсно визначають людство, від вирішення яких залежить його доля. Саме це відхилення в матеріалістичну сторону відкриває Протоколам, а рівно і єврейським найманцям фланг для нападу. Люди з “широкими поглядами” і є в нашій сучасності саме тими, котрі проходять повз життєві питання: такого роду духовний лад дуже швидко вироджується в чисто матеріалістичну точку зору. У створеному таким шляхом, спрощеному темпі життя, і гніздяться розбрати, що так глибоко мучать світ.

У першу чергу неминуче наступить катастрофа верхніх шарів промисловості і торгівлі: “Для остаточного розкладання і руйнування суспільства невірних необхідно поставити промисловість на спекулятивну основу”. Навряд чи потрібно пояснювати, що під цим мається на увазі перетворення всякого чесного підприємства в підприємство, що ганяється винятково за наживою, і створення такої обстановки, при якій всякий чесний прибуток попадає в кишені спекулянтів. Це значить далі, що шляхетне мистецтво ведення правильного господарства приречене виродитися в хижацьке, що спричинить за собою моральне замішання в середовищі підприємців і небезпечні безладдя в середовищі робітників. Але тут криється і ще більш важливе, а саме розпад неєврейського суспільства: не тільки розкол між капіталом і працею, але і розкол неєвреїв у всіх областях виробництва. Неєврейські підприємці і фабриканти в Сполучених Штатах вже в сутності майже не є “капіталістами”. Більшість таких примушені займати капітали, на які вони працюють, у дійсних капіталістів: дійсними ж капіталістами є євреї, міжнародні євреї.

Неєврейський процес виробництва, маючи з однієї сторони єврейський капітал, як прес, що давить на фабрикантів, а з іншої єврейських агітаторів, демагогів і руйнівників, що підхльостує як батіг для робітників, знаходиться в такому стані, що повинне доставляти щиру радість улаштовувачам світу по програмі Протоколів. “З'єднані сили інтелігенції невірних разом із сліпою силою народних мас могли б представити для нас відому небезпеку; але проти цієї можливості ми прийняли всі необхідні міри, спорудивши між загальними цими силами перешкоду взаємної ворожнечі. Завдяки цьому, головна сила народних мас є нашою опорою. Ми, і тільки єдино ми, залишаємося їхніми вождями”. (Прот. 9).

Доказ того, що євреї цілком задоволені, полягає в тому, що вони не тільки не роблять нічого для полегшення загального стану, що створився, але у всякій видимості бажають його ще погіршити. Їм знайомі всі способи створення штучного голоду і високих цін; ці способи застосовувалися і під час французької революції, і тепер у Росії. Всі ознаки того, що й у нас наступить щось подібне, вже наявне.

Штучні соціальні проблеми, в якості духовної їжі і легковажних розваг в години відпочинку — от єврейські методи, застосовувані до неєвреїв. Під їхнім прикриттям повинна завершитися справа, що найкраще виражена в девізі: “розділяй і пануй”.

Читайте самі: “З метою втримати надто неспокійні розуми від публічного обговорення чисто політичних питань ми будемо висувати нові проблеми, що будуть здаватися такими, що мають зв'язок з першими: проблеми соціальні”. (Прот. 13).

Хіба не повинен нас дивувати розкол між напрямом думок народних мас, спрямований винятково на економічні проблеми, і напрямом думок партій, що намагаються винятково займатися політикою? І хіба не є факт, що євреї займають сильну позицію в обох таборах: у політиці, щоб давати їй реакційний напрямок, і в робочих колах, щоб налаштовувати їх у радикальному, створюючи цим між ними безодню? І чи не існує цей розкол тільки між неєвреями? У всякому разі серед євреїв він відсутній: тому що суспільство складається з неєвреїв, а елемент, що руйнує, складається з євреїв.

Подивимося далі: “Ми включили в конституції оманні, нездійсненні права народу. Всі ці так звані “права народу” існують тільки в теорії і ніколи не можуть здійснитися… Пролетарій — не більше, ніж жебрак, і отримує від конституцій лише крупиці, що падають з нашого столу як винагороду за те, що він вибирає наших агентів і помотає проводити в життя наші заходи. Всі республіканські права для бідних є лише гірке глузування, тому-що гніт повсякденної роботи заважає їм користуватися ними, і одночасно пролетарій не має можливості розраховувати на визначений і вірний дохід, тому-що дохід стоїть в залежності від припинення робіт і страйків, що у свою чергу залежать або від підприємців, або від товаришів по роботі”. (Прот. 3). Для того, хто вивчив різні форми страйків у нашій країні, це зауваження про них не представляє нічого загадкового. Далі говориться: “Ми примусимо збільшити робочу плату, але робітникові це не принесе користі, тому що одночасно ми викличемо збільшення цін на всі необхідні для життя предмети, під приводом падіння землеробства і скотарства; штучним шляхом ми глибоко підірвемо джерела виробництва товарів тим, що ми вселимо робітникам анархічні ідеї”. (Прот. 6).

Нарешті: “Ми виступимо як визволителі робітничого класу, що прийшли для звільнення його від утиску, і переконаємо його приєднатися до нашої армії соціалістів, анархістів і комуністів, яким ми у свою чергу зробимо допомогу під личиною принципу загального світового братерства”. (Прот. 3). Зіставляючи ці місця, варто згадати приведені багато раніше слова Сера Євстафія Персі (Eustace Percy), що також відомі євреям: “Не в тому справа, що єврейство цікавить позитивна сторона радикальних принципів, і не в тому, що воно бажає взяти участь у неєврейському націоналізмі або в демократії, але в тому, що жодний неєврейський уряд не може не бути євреям ненависним”.

Автор “Єврея-Переможця” говорить: “Єврей демократ за почуттями, але не за природою. Коли він проповідує загальне братерство, то цим він бажає домогтися лише того, щоб соціальні ворота, закриті для нього в багатьох областях, нарешті розгорнулися перед ним, — не тому, що він бажає рівності, а тому, що він бажає стати паном і в соціальній області, подібно тому, як він вже зробився ним в інших. Багато поважних євреїв без сумніву будуть заперечувати правильність сказаного, але якщо таке заперечення і буде мати місце, то це пояснюється лише тим, що живучи довгий час в атмосфері Заходу, вони втратили здатність розуміння того, що підготовлялося в надрах їхніх східних одноплемінників”.

Після всього викладеного не важко простежити історію розвитку єврейської ідеї лібералізму, починаючи від її джерел і кінчаючи останніми її проявами в житті неєвреїв. Бажаний хаос наступив. Цей хаос вже характеризує нині всі життєві прояви людей. Вони вже більше не знають, чому вірити і чого триматися. То їм вказують ряд одних фактів, то ряд протилежних; то дають одне пояснення, то зовсім інше. Маса пояснень, що суперечать один одному, не пояснюють рівно нічого і лише збільшують весь хаос. Самі уряди як би сковані ланцюгами, і коли вони роблять розпорядження про початок розслідування у відомому напрямку, це розслідування таємниче припиняється. Такий стан урядів точним чином передбачено в Протоколах. До всього цього варто додати нападки на людську потребу в релігії. І ця остання перешкода повинна впасти для того, щоб насильство і розбій могли діяти без всякого страху. Щоб домогтися цього бажаного стану, 4-й Протокол вчить: “З цієї причини ми повинні підкопатися під віру і винищити в душі невірних саме поняття про Бога і душ, замінивши ці ідеї математичними вирахуваннями і матеріальними потребами. Коли нам вдавалося позбавляти народні маси їхньої віри в Бога, всякий авторитет валився в бруд і робився суспільним надбанням, а ми робилися панами мас”. (Прот. 5).

“Ми вже давно затурбувалися тим, щоб духівництво невірних отримало дурну славу” — (Прот. 17). “Коли ми станемо володарями, ми визнаємо небажаною всяку релігію, крім нашої, що сповідує єдиного Бога, з яким зв'язана наша доля як обраного народу, і через якого наша доля ототожнилася з долею світу. З цієї причини ми повинні зруйнувати всі інші релігії. Якщо завдяки цьому тимчасово спливе атеїзм, то це, як явище минуще, не перешкодить нашим цілям” — (Прот. 14). Чи не дає ця виписка матеріал для міркування навіть людям самих “широких поглядів”?

Досить примітно, як ця релігійна програма була здійснена в Росії, де Троцький, як про те громогласно оповіщає американська єврейська преса, не належить ні до якого віросповідання, і де єврейські комісари, на прохання умираючих росіян запросити священика, відповідають: “Ми скасували Всемогущого”. Як зтверджують, Комітетові Допомоги східним євреям приходили зведення, що російські християнські церкви піддавалися самому злісному опоганенню з боку більшовиків, але синагоги майже завжди залишалися не доторканими, і їм не заподіювали ніякої шкоди.

Всі ці різні форми нападу з метою руйнування природних центрів духовного життя неєвреїв і заміни їх іншими нездоровими і руйнівними центрами, знаходять собі підтримку в пропаганді розкоші. Розкіш є один із самих розслаблюючих впливів. Починаючи комфортом, вона через зніженість і розслабленість веде до тілесного, духовного і морального виродження. Вона спочатку звабна, але кінчається безчесними пристрастями, що породжують повне руйнування всіх міцних і здорових життєвих сил. Вивчити зв'язок розкоші і падіння моральності було б досить вдячною задачею: дослідження довели б, що причина їх та сама. Якщо найближчою метою є “плутанина”, що намагаються породити, то все це є лише підготовкою до ще більш безнадійного стану, а саме, до стану втоми. Що це значить, само собою зрозуміло. Втома є небезпечна для життя народу ознака. Новітні політичні події і їхні наслідки ясно доводять це, хоча ніхто не звертає на це увагу. Нехай партії дають пояснення, а кандидати на виборах дають обіцянки, нікому до цього вже немає ніякої справи.

Втома почалася з війною і з викликаною нею перевантаженням народних сил; світ з породженим ним загальним замішанням довів її до крайньої межі. Народ ні в що не вірить і ще менш чого-небудь очікує. Всяка впевненість зникла, а з нею майже зникла всяка відвага і заповзятливість. Невдача всіх прагнень, що неправдиво називали народними досягненнями, була так ґрунтовна, що більшість втратила всяку надію і на успіх взагалі всіх майбутніх народних рухів.

Про це Протоколи говорять наступне: “Загальна втома, породжена розбратами, ворожнечею, суперечками, голодом, епідеміями, збіднінням, потрібна доти, поки невірні не будуть бачити іншого шляху на щастя, як тільки наше золото, і поки не покличуть на допомогу нашу силу” (Прот. 10). “Цими способами ми доведемо невірних до такого стану втоми і виснаження, що вони примушені будуть визнати нас як міжнародний авторитет. Тоді ми безперешкодно вберемо в себе ще уцілілі правлячі сили світу й у такий спосіб створимо Над-Уряд. Ми повинні виховати суспільство невірних у тому дусі, щоб у результаті в них від слабості і відсутності мужності опустилися руки перед всяким починанням, що вимагає відваги” (Прот. 5).

Євреї ніколи ще не бували втомленими і виснаженими. Вони ніколи не знали, що значить слово “неможливе”. Це є відмітною ознакою тих, кому відома точна дороговказна нитка в лабіринті життя. Невірне і постійне блукання під впливом мотивів і впливів, джерело яких невідоме і цілі незрозумілі, виснажує дух. Ходіння навпомацки в мороці породжує занепад сил. Неєвреї протягом сторіч це роблять. Тим часом євреї, що мають ясне уявлення про все, що відбувається, не знали цієї втоми. Можна винести навіть переслідування, якщо знаєш, за що, а євреї всього світу завжди знали, коли і чому по обстановці, що створилася, такі могли наступити. Неєвреї більше страждали, коли переслідували євреїв, ніж самі переслідувані, тому що коли переслідування припинялися, неєвреї продовжували по колишньому навпомацки бродити в мороці, тоді як єврейство знову пускалося у свій шлях, по якому воно йшло впродовж сторіч, до тієї ж визначеної мети, у яку воно завзято вірить і яку, якщо вірити тим, що глибше проникнули в єврейську сутність, єврейство ніколи досягне. Проте, і розуміючі це теж захоплені загальною втомою.

Як би там не було, одне безсумнівно: революція, що потрібна, щоб розірвати убивчу мертву хватку, якою міжнародна єврейська система душить світ, по всій ймовірності буде так само радикальна, як були і є єврейські способи, за допомогою яких так міцно зв'язали людство. Багато хто сумнівається в тому, чи будуть взагалі неєвреї в стані зробити подібну революцію. Може бути, вони і праві. Нехай принаймні люди довідаються, хто їх гнітить.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:33 | Повідомлення # 15
XIV. ЧИ ПЕРЕДБАЧАЛИ ЄВРЕЇ ВІЙНУ?

Перш ніж приступити до докладного вивчення зв'язку між програмою, викладеною в “Протоколах Сіонських Мудреців”, і її здійсненням, наскільки це можна простежити в житті народів, ми розглянемо ті плани, здійснення яких у момент складання Протоколів ще було задачею майбутнього. Потрібно віддати собі ясний звіт у тому, що все те, що в 1896-1905 році було майбутнім, тепер може бути вже минулим, і те, що тоді було планом, тепер вже може бути дійсністю. Згадаємо тільки сказане в Прот. 22: “Я намагався ретельно розкрити таємниці минулого і майбутнього, так само як тих важливих подій найближчого майбутнього, до яких ми йдемо в потоці великих криз”. Деякі з цих “важливих подій” вже сталися і вони кидають яскраве світло на питання, яким ми тут займаємося.

Доказовий приклад, що ще свіжий у пам'яті всіх, дала світова війна. Єврейська критика проти цих статей підняла, великий лемент із приводу того, що одна з них була присвячена єврейському питанню в Німеччині, де воно таке гостре. Ця критика намагалася вселити всім помилкову думку, ніби-то ці статті ніщо інше, як хитра німецька післявоєнна пропаганда. У дійсності справа виглядає так, що ряд статей, які повинні були бути присвячені вивченню стану єврейського питання в різних країнах, потрібно було відкласти для того, щоб без затримки ознайомити американців з єврейським питанням у його самому гострому застосуванні. Німеччина ж у даний час займає навряд чи не перше місце, за винятком Сполучених Штатів, серед інших країн, де єврейський вплив всередині і в поза є переважним. Показати це можна було б на великій кількості прикладів, набагато більшому, ніж це мало місце в главі другій. (Приведені там приклади, між іншим, спершу заперечувались єврейськими захисниками, але пізніше були визнані правильними). З тих пір загальний настрій, що створився в Німеччині, зробив те, що більшість євреїв втікли з офіційних посад. Воля німецького народу приклала всі свої сили для того, щоб політичне керування знову перейшло в німецькі руки. Чи звільнилася однак завдяки цьому Німеччина від євреїв? Цього ніяк не можна сказати. Єврейські окопи йшли далі і глибше і не обмежувалися тільки всім безпосередньо видимою публічною владою. Їхній вплив на головні галузі промисловості, на фінанси і на майбутність Німеччини зовсім не став слабкіше, — він усе ще існує непохитно.

Тут ми говоримо про Німеччину в зв'язку з єврейським питанням по особливих мотивах. Як всім відомо, клич про “анексії” вперше пролунав з Німеччини саме в той час, коли вся німецька військова діяльність у цілому і настрій народу знаходилися під єврейським впливом. “Анексії” був клич, що лунав у всьому світі. І от зі Сполучених Штатів, країни, що у той час ніякої участі у війні не приймала, у відповідь роздався контр-клич: “ніяких анексій”. Таким шляхом з цього створилося світове питання. Під впливом цього, народи дуже незабаром зовсім забули про потоки крові боїв, про спекулянтів на цій крові і про всі інші жахи і зайнялися лише одним питанням, питанням про “анексії”, що власне кажучи, могло виникнути тільки наприкінці війни, а ніяк не при її початку. Питання про кинуте гасло “анексій” стає особливо цікавим, при всій його неясності, для всього світу, якщо знати, хто були ті особи у Німеччині, від яких залежало формулювання цілей війни, і хто в той же самий час були головними порадниками зовнішньої політики в Сполучених Штатах. Цілком ясним стає це питання тільки тоді, коли прочитаєш Протоколи, час походження яких, цілком ймовірно, відноситься до 1896 року, хоча вони і зробилися відомі усьому світу тільки тепер. Що вони були написані не пізніше 1905 року, не підлягає ніякому сумніву.

Другий Протокол має своїм предметом війну. Ось як він починається: “Для наших цілей необхідно, щоб війни, по можливості, не спричиняли збільшення територій. Цим шляхом війни отримують економічне забарвлення, і народи взнають силу нашої переваги по тій допомозі, що ми в цьому питанні зробимо”.

Кому між 1896 і 1905 роками могла прийти в голову думка, що нове гасло “без анексій” знайде собі застосування у війнах? Кому-небудь з нас? Якому-небудь державному діячеві? Але нам відомо, що генеральні штаби займалися планами й операціями можливої майбутньої війни. Нам також відомо, що державні люди, що усвідомлювали відповідальність, яка на них лежала, працювали над створенням мислимої рівноваги між різними інтересами, завдяки чому можливість війни робилася мало ймовірною. Хто ж вивів з ладу за допомогою простого гасла “без анексій” всі ці планомірні і завбачливі починання?

На щастя, відповідь на це питання дають самі безперечні єврейські джерела. У газеті “American Jewish News” (“Американські Єврейські Новини”), 19 вересня 1919 року на першій сторінці була надрукована стаття під заголовком: “Багато років тому Нордау пророчив декларацію Бальфура. Спогади його друга, Ліппмана Розенталя”.

У цій статті м.Розенталь розповідає про те, як на шостому конгресі сіоністів у Базелі (у серпні 1903 р.) виникла серед євреїв гостра розбіжність через зроблений єврейству пропозиції Великобританії прийняти Уганду в східній Африці, як колонію для єврейського заселення. Більшість сіоністів обурювалося на своїх вождів Герцля і Нордау за їхню згоду на британський план. І от, з розповіді Розенталя, на трибуну конгресу зійшов Макс Нордау й у громовій промові розбив доводи супротивників Уганди і довів, що треба вступити в угоду з Британією. Приводжу досить характерне місце з цієї промови єврейського мудреця, Нордау:

“Я хочу розповісти вам про часи майже забуті, про часи, коли європейські держави вирішили послати флот проти фортеці Севастополь. У той час Італія існувала, але З'єднаного Королівства Італії ще не було. У дійсності, Італія була тоді маленьким Сардинским герцогством, а велика вільна і єдина Італія була лише мрією, пекучим бажанням, віддаленим ідеалом італійських патріотів. Вождями Сардинії, що замишляли вільну і єдину Італію і за це боролись, були три великих народних герої: Гарібальді, Мадзіні і Кавур.

Європейські держави зажадали від Сардинії прийняти участі в демонстрації проти Севастополя й у посилці флоту для облоги фортеці. Ця пропозиція викликала розбіжність серед вождів, Гарібальді і Мадзіні не хотіли посилати флот на допомогу Франції й Англії. Вони говорили: наша програма, якій одній ми зобов'язані служити — вільна і єдина Італія. Яка нам справа до Севастополя? Севастополь не для нас і ми повинні звернути всі наші сили на нашу початкову програму, щоб мати можливість якомога швидше здійснити наш ідеал.

Але Кавур, найвидатніша, найздібніша, і самома широка у кругозорі державна людина Сардинії, наполягав на необхідності послати флот для облоги Севастополя разом з іншими державами і зрештою настояв на свому. Може вам цікаво буде довідатися, що правою рукою Кавура, його іншим радником був його секретар Хартум, єврей за походженням, і що в колах, що стоять в опозиції до уряду, говорили про єврейську зраду. І от на одних зборах італійських патріотів пролунав обурений лемент на адресу радника Кавура Хартума, і від нього зажадали, щоб він, якщо може захистив перед зборами свою небезпечну і зрадницьку політику. І він сказав: наша мрія, наша боротьба, наш ідеал, за який у крові і сльозах, у турботах і розпачі ми заплатили життям наших синів і смертним страхом наших матерів, наше єдине бажання і ціль — це вільна і єдина Італія. Всі засоби, що ведуть до цієї великої і головної мети, священні. Кавур прекрасно знає, що після боїв у Севастополя рано або пізно збереться мирна конференція і що в ній будуть брати участь ті з держав, що брали участь у війні. Хоча в Сардинії і немає безпосередніх інтересів у Севастополі, але якщо ми тепер зробимо допомогу нашим флотом, то ми будемо засідати в майбутній мирній конференції на однакових правах з іншими державами, а на цій мирній конференції Кавур проголосить вільну, незалежну і єдину Італію.

Так здійсниться наша мрія, за яку ми страждали і вмирали, вона перетвориться в чудову і щасливу дійсність. І якщо ви тепер запитаєте мене, яка справа Сардинії до Севастополя, то я вам відповім наступними словами, що є як би сходинами одних сходів: Кавур, Сардинія, облога Севастополя, майбутня мирна конференція, проголошення вільної і єдиної Італії”.

Всі збори знаходилися під чарівністю красивої, істинно поетичної і натхненної мови Нордау, і його витончена і музична французька мова доставляла слухачам майже почуття насолоди. Оратор на кілька секунд перервав своє слово, і публіка, остаточно зачарована його блискучою промовою, вибухнула бурхливими аплодисментами. Але Нордау просив заспокоїтися і продовжував:

“У даний час прогресивна світова держава Англія, після Кишинівського погрому, у знак своєї симпатії до нашого нещасливого народу, запропонувала єврейській нації за посередництвом Сіоністського конгресу незалежну колонію Уганду. Але Уганда лежить в Африці, а Африка не Сіон і, як виразився Герцль, ніколи Сіоном не буде. Але Герцль добре знає, що для справи Сіонізму немає нічого більш дорожчого, як дружнє політичне розташування такої держави, як Англія, тим більше, що головні інтереси Англії зосереджуються на Сході. Ніде прецедент не грає такої важливої ролі, як в Англії і, тому найвищою мірою важливо отримати з рук Англії колонію і створити, таким чином, прецедент у нашу користь. Рано чи пізно Східне питання повинне бути вирішене, а воно містить у собі і питання Палестинське. Англія, що звернулася з офіційною нотою до Сіоністського конгресу, зв'язаному з Базельською програмою, буде мати вирішальний голос в остаточному вирішенні Східного питання, чому Герцль і рахував своїм боргом підтримати дорогі для нас зносини з цією великою і прогресивною державою. Герцль знає, що ми стоїмо перед страшним світовим зіткненням, дуже може бути, що колись буде створене щось подібне до всесвітнього конгресу, і велика, вільна і могутня Англія продовжує тоді справу, що вона почала своєю великодушною пропозицією шостому конгресові. А якщо ви мене запитаєте, що робити в Африці, то я вам повторю слова державного діяча Сардинії, застосувавши його до нашого випадку і до наших поглядів. Я скажу вам наступні слова, як би сходини одних сходів, що ведуть усе вище і вище: Герцль, Сіоністський конгрес, англійська пропозиція, Уганда, майбутня світова війна, мирна конференція, на якій, за допомогою Англії, буде створена вільна Палестина”.

Як громом вразили нас всіх ці слова, ми всі здригнулися від подиву і благоговіння, як би перед пророчим баченням. І у вухах моїх знову пролунали слова нашого великого брата Ахад Хаама, що виразився про промову Нордау на першому конгресі в такий спосіб: “Я відчував, що до нас тримє промову один з наших древніх пророків, голос цей спустився з вільних гір Іудеї, і наші серця палали, коли ми чули його промова, повну чудес, мудрості і бачень”.

Захват палких сіоністів цілком зрозумілий, але розділити його я не можу, тому що, якщо одні єврейські вожді, типу Макса Нордау, за десять років вперед передбачали світову війну і переділ Європи, то інші єврейські вожді, цю потрібну їм світову війну ретельно підготовляли, а треті єврейські вожді в зручний момент мистецьки її викликали. Не палке пророцтво єврейських мудреців, а диявольське мистецтво єврейських реальних політиків гідно нашого здивування, з'єднаного, звичайно, з найбільшим обуренням”.

Потрібно дивуватися, як могла бути взагалі надрукована ця стаття Липпмана Розенталя. Пояснюється це тим, що вона була написана лише після того, як пішла декларація Бальфура про Палестину, і безсумнівно, що вона ніколи не побачила б світла, якби євреї не думали, що ця частина їхньої програми вже виповнилася. Єврей ніколи не проговориться, поки він не переконається, що гра його вже виграна. Тоді тільки він заговорить. Ця програма сходи: — майбутня світова війна — мирна конференція — єврейська Палестина, у 1903 році була повідомлена тільки євреям. Коли вирішили, що дійшли до верхньої сходинки, можна було заговорити про це відкрито.

Падіння Російського Царя, при ближчому розгляді, отримує таке ж висвітлення. Коли ця подія стала відомою, вона збудила в Нью-Йорку незвичайну радість. Один неєврей зі світовим ім'ям виголосив промову, у якій вихваляв одного відомого американського громадянина (Банкіра-мільярдера Шиффа. — Прим. перекладача на російську.) за те, що він підготував падіння Царя грішми, на які вироблялася пропаганда серед російських військовополонених під час російсько-японської війни. Ми бачимо, що факт цей став відомий тільки після того, коли вдалося задумане. Не слід втрачати з виду, що останній акт червоної змови, вбивство Миколи Романова, його дружини, його юних дочок і хворого сина, був зроблений радянськими комісарами, що майже всі були євреї. Те, що було почато за допомогою американського фінансиста, було закінчено радянськими комісарами. Чи передбачали міжнародні євреї війну в 1903 році? Визнання Розенталя представляється мені сильним доказом на користь такого припущення. Але чи обмежилися вони тільки одним передбаченням? Було б добре, якби вони при ньому і залишилися, і якби факти не говорили за те, що вони самі війну спровокували. Ми просимо читача згадати на хвилину два пункти зі статті Розенталя: “Може бути, вам буде цікаво довідатися, що правою рукою Кавура, його другом і радником був його секретар Хартум, єврей”. Так говорить сама єврейська преса. Якби “Dearborn Independent”, або будь-яка газета Нью-Йорка або Чикаго надрукувала список секретарів в осіб, що мають владу в всім світі, і прізвища таких позначила приміткою: “його секретар — єврей”, то єврейське суспільство, напевно, почало б це спростовувати у пресі, як наклеп. За єврейським розумінням, якщо щось годиться знати євреєві, то це не означає, що те ж годиться знати і неєвреєві. Якби про Хартума писали відкрито, то його називали б неодмінно “італійцем”.

Хіба єврейські секретарі, число яких до війни, у продовження її і під час Мирної Конференції було досить значне, мали менші здібності за Хартума? Хіба в Англії, Франції, Німеччині, навіть у Росії не було своїх Хартумів (у Сполучених Штатах їх було багато), що знали “програму-сходи”? Чи міг Макс Нордау, що ясно її бачив у 1903 році, забути її в 1914 і 1918 роках? Ми знаємо твердо: Євреї на своєму Базельському конгресі в 1913 році передбачали прийдешню світову війну. Відкіля могли вони знати, що світова війна буде? Далі ми знаємо також: Протоколи вже в 1896 році і, напевно, не пізніше, як у 1905, пророчили політику — “без анексій”.

Світова війна наступила. З нею разом прийшло і гасло: “без анексій”. Те, що у свій час у єврейській світовій програмі було майбутнім, нині стало минулим.

Протоколи звичайно висловлюються двома способами: “ми зробили” і “ми зробимо”. Якщо в поточному році таємний доповідач світової програми в якому-небудь місці буде звертатися з промовою до своїх посвячених одноплемінників, то в багатьох місцях, де доповідач 1896 року говорив “ми зробимо”, він повинен буде сказати “ми зробили”. Багато чого вже здійснилося.

“Ми виступимо визволителями робітничого класу” — це вже відбулося і відбувається. “Ми зосередимо думки невірних на промисловості і торгівлі”. І це відбулося. “Ми створимо сильну централізацію в справах керування для того, щоб міцно тримати в руках усю державну силу”. І це вже майже скрізь стало фактом. “Ми станемо на сторону всіх визвольних партій і будемо поставляти їм ораторів”. І це сталося. “Ми примусимо збільшити заробітну плату”. Сталося. “У той же час ми викличемо повсюдне збільшення цін на всі предмети першої необхідності”. — Сталося. “Ми похитнемо основи виробництва тим, що прищепимо робітникам анархічні ідеї” — і це вже стало фактом.

“На доказ того, що європейські уряди невірних знаходяться в стані поневолення, ми виявимо нашу могутність у злочинах і насильствах, тобто урядом терору”. (Проток.7). Хто гляне на Росію, подивиться, як поводяться керівні міністри Англії, Франції й Італії стосовно Рад, і уявить собі все “поневолення” цих діячів, іменоване делікатно “політичною обстановкою”, (щоробиться усе заплутаніше і заплутаніше, у міру того як намагаються досягти зворотного), хто побачить страждання Європи від рани, лікуванню якої свідомо перешкоджають, той повинен сказати: воістину і це сталося! “Наші плани не повинні відразу руйнувати всі існуючі установи. Лише спосіб їхнього функціонування підлягає зміні і вся їхня діяльності повинна бути спрямована згідно з нашими планами”. І це сталося.

“Ми осідлаємо пресу і будемо міцно тримати вудила”. Сталося. “Вудила” у даний час сильно підтягнуті в Сполучених Штатах: видавці могли б багато розповісти з цього приводу.

“Якби хто і захотів писати проти нас, то ніхто його статей друкувати не стане”. У багатьох випадках це стало вже фактом, а для преси, що є простим ґешефтом, це сталося остаточно.

“Для заохочення спекуляції ми будемо заохочувати спрагу невірних до розкішного і звабного способу життя”. Сталося.

“Всяку спробу пручатися ми повинні знищити тим, щоб країна, що посміє нам пручатися, була втягнута у війну із сусідньою державою. Якби всі сусідні країни з'єдналися для того, щоб встати проти нас, ми повинні викликати світову війну”. (Проток.1). Вислів “світова війна” то й самий, котрим користувалися Нордау і Розенталь. “Герцль знає, — сказав Нордау в 1903 році, — що ми стоїмо перед страшним потрясінням всього світу”. “У всій Європі, користуючись її ж зносинами, і в інших частинах земної кулі, ми повинні посіяти безладдя, розбрати і взаємну ворожнечу”. Це сталося. “У цьому для нас криється очевидна вигода, тому що цим способом ми отримаємо повагу всіх країн, тому що вони будуть думати, що ми маємо силу по нашому розсуду викликати безладдя і знову встановлювати порядок”. Це також сталося. Доповідач 1896 року сказав правду, коли він говорив “про важливі події, до яких ми йдемо в потоці великих криз”. Гасло “без анексій” не тільки, оскільки того хотіли Протоколи, майже здійснився в дійсності, але завдяки йому одночасно назрів цілий ряд подальших планів. “Без анексій”, як вираження політичної моралі, справа особлива; зовсім іншою є вимога “без анексій”, коли її виставлюють для того, “щоб війни зробилися чисто економічною справою і щоб народи зрозуміли перевагу нашої могутності завдяки тій допомозі, що ми робимо”. Світ бачив у програмі “без анексій” вираження політичної моралі; інша програма, що користувалася цим моральним вираженням лише як засобом, залишалася схованою.

Цю главу варто було б ще продовжити. Насамперед виникає питання, чи не буде мудрецями викладена їхнім учням нова програма, подовження “сходів”, після того, як програма Протоколів вже досягнута в багатьох подробицях, і чи не повинен світ чекати нових викриттів. Можливо, що знайомство з єврейськими планами, що у даний час наступило, змусить народи прокинутися, завдяки чому існуюча програма буде знищена і надія створити які-небудь нові програми назавжди зникне. Але Іуду веде яскрава зірка!

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Бібліотека » Духовність » Масонство і християнофобія » МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО (ГЕНРІ ФОРД)
Сторінка 3 з 5«12345»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика