Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 512345»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Духовність » Масонство і християнофобія » МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО (ГЕНРІ ФОРД)
МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО
Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:24 | Повідомлення # 1
ПЕРЕДМОВА АВТОРА

Чому треба досліджувати єврейське питання?

Тому, що це питання існує і виникнення його в Америці повинне призвести до його вирішення, а не сприяти продовженню тих супроводжуючих його негативних побічних явищ, що оточують це питання в інших країнах

Єврейське питання існує в Сполучених Штатах уже давно. Самі євреї це знали, незважаючи на те що аборигенам це залишалося невідомим. Часом воно так сильно загострювалося, що можна було побоюватися важких наслідків. Мається багато ознак того, що воно тепер наближається до гострої кризи.

Єврейське питання торкається не одних тільки усім відомих сторін життя, як панування у фінансах і торгівлі, захоплення політичної влади, монополізацію всіх предметів необхідних для життя і довільний вплив на американську пресу. Воно торкається всієї області культурного життя і робиться, таким чином, життевоважливим питанням для самого американського духу. Воно захоплює і Південну Америку і, таким чином, розростається в грізний придаток усеамериканських відносин. Воно знаходиться в самому тісному зв'язку з тими грізними явищами, що, будучи результатом організованих і навмисних безладь, тримають народи в постійній тривозі. Воно не є новиною. Навпроти, корені його лежать у далекому минулому; тривалість його існування вже породила у свій час ряд програм для його вирішення, що, у свою чергу, повинні допомогти його вирішенню у майбутньому.

Ця книга є як би попереднім досвідом дослідження єврейського питання. Вона має на меті дати можливість читачам, що цікавиться питанням, познайомитися з даними, опублікованими в "Dearborn Independent" до жовтня 1920 року. Потреба на цей журнал була настільки велика, що запас його, так само як і збірник, що містив перші 9 статей, незабаром виявився вичерпаним. Дослідження буде продовжуватися, поки вся робота не буде закінчена. Спонукальним мотивом цієї праці є - ознайомити народ з фактами. Само собою зрозуміло, що цій роботі приписують і інші мотиви. Але забобони і ворожнеча є недостатніми, щоб пояснити виникнення праці, подібної цій, і її виконання. Якби в ній були які-небудь задні думки, вони, безсумнівно, виплили б назовні в самому викладі. Читач, ми сподіваємося, повинен буде визнати, що весь тон цього дослідження побудований на фактах і відповідає його предметові. Міжнародні євреї і їхні пособники, що є свідомими ворогами всього того, що ми розуміємо під англо-саксонською культурою, насправді багаточисельніші, ніж це здається легковажній масі людей, що захищає все те, що робить єврей, тому що їй внушили, що все, що роблять єврейські ватажки, прекрасно. З іншого боку, ці статті вільні від легковажних настроїв любові до всякого ближнього і прекраснодушності, що не без наміру заохочуються з єврейської сторони. Ми наводимо факти, як вони є, і ця обставина повинна стати для нас достатнім захистом від докору в упередженні і ненависті

Ця праця не вичерпує всієї проблеми. Але вона змусить читача зробити крок вперед. У пізніших дослідженнях, що ми обнародуємо, імена і дані, що приводяться в цьому дослідженні, виступлять ще більш яскраво.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.
http://zoomrok.by.ru/se.htm

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:24 | Повідомлення # 2
I. ОСОБИСТИЙ І ПРОФЕСІЙНИЙ ХАРАКТЕР ЄВРЕЙСТВА

Духовними і побутовими особливостями Єврейства є: відраза від важкої, потребуючої напруги сил, фізичної роботи, сильно розвинута сімейність і любов до одноплемінників; сильно розвинутий релігійний інстинкт; мужність скоріше пророка і мученика, ніж культурного передового бійця і солдата; видатна здатність, при настанні важких життєвих умов, триматися разом, не виходячи за межі расової громадянскості, здатність до експлуатації особистості і до використання соціальних умов; хитрість і лукавство у спекулятивній наживі, особливо в грошових справах; східна любов до пишності; преклоніння перед могутністю і радостями високого суспільного становища; високий рівень розумових здібностей.
Нова міжнародна енциклопедія..

Єврейство знову привертає увагу усього світу. Зайняте ним під час війни видатне положення у фінансових, політичних і взагалі вищих суспільних сферах було настільки велике і так явно упадало в око, що з'явилася потреба знову піддати критичному вивченню положення, могутність і мету єврейства, при чому думка більшості дослідників схилялося не на його користь. Переслідування, самі по собі, не новина для євреїв; новим з'явилося для них бажання проникнути глибоко в їхню сутність і наднаціональний дух. Протягом 2.000 років вони почували на собі гніт антисемітизму інших рас; але ця відраза до них ніколи ясно не визнавалась, не одержувала розумного визначення і не виливалась у визначену формулу. Нині єврейство узяте під мікроскоп економічного спостереження, що і дає можливість пізнати і зрозуміти основи його могутності і причини його відчвже ності і його страждань.

У Росії єврейство обвинувачують у тому, що воно створило панування більшовизму. Це обвинувачення, дивлячись по тому, з яких прошарків суспільства воно виходить, одні вважають обґрунтованим, інші ні. Ми, американці, що були очевидцями проповіді юних єврейських апостолів соціального й економічного перевороту, що чули їхнє пекуче красномовство натхненних пророків, могли скласти собі визначену думку, у чому тут суть. У Німеччині їм ставлять за провину катастрофу Імперії, і, дійсно, велика література з масою фактичних документів змушує читача задуматися. В Англії існує думка, що єврей — щирий володар світу, що єврейство представляє собою над-націю, що стоїть над народами, і що воно панує силою золота і, залишаючись у тіні, грає народами, як пішаками. В Америці звертає на себе увагу переважна участь євреїв в організаціях, що працювали на війну, причому більш літні працювали в них заради наживи, а більш молоді заради честолюбства. Участь їх більше за все виявлялась у тих галузях, що були зайняті промисловими і торговельними справами, що мають зв'язок з війною. Так само приковує увагу і той факт, у якому сильному степені вони використовували свої знання і досвід, на місцях державних чиновників, у свою користь.

Словом, єврейське питання висунулося на перший план. Однак і тут, як у всіх питаннях, зв'язаних з вигодою, намагаються це питання замовчати під тим приводом, що воно не підходить для голосного обговорення. Все-таки, на підставі досвіду доведено, що проблеми, що хочуть таким способом зам'яти, рано чи пізно все одно спливають на поверхню і при тому у небажаних і шкідливих формах.

Єврейство є світовою загадкою. Будучи в більшості бідним, воно все-таки панує над грішми і капіталами усього світу. Позбавлене землі й уряду, розсіяне по всім світі, воно виявляє рідку єдність і міцність, не досягнуті жодним іншим народом. Підвержене майже у всіх країнах відомим законним обмеженням, воно, по суті, у тіні багатьох престолів, зробилося щирим володарем. Древні пророкування говорять, що євреї повернуться у власну країну і з цього центру будуть правити світом, але станеться це лише тоді, коли вони спершу витримають на собі натиск всіх племен людства.

Способом добування засобів до життя, у якому найвищий відсоток участі, порівняно з іншими расами, належить євреям, є торгівля. Будь то навіть купівля і продаж ганчірок, — це завжди торгівля. Від продажу старого плаття до панування в міжнародній торгівлі і фінансах, єврей саме у цій області виявляє найвищі здібності. Більше, ніж будь-яка інша раса, єврей виявляє визначену відразу до фізичної роботи, але замість цього рішучу схильність до торгівлі. Юнак неєврей шукає занять у ремісничій або технічній області; молодий єврей воліє починати свою кар'єру розсильним, продавцем або прикажчиком. За даними одного старого пруського перепису з 16.000 євреїв 12.000 були торговці і 4.000 ремісники, тоді як корінне населення займалося торгівлею лише в розмірі 6 чоловік на сто.

Новітній перепис, поряд з торговцями, показав би значний приріст у науковій і літературній сферах, без зміни числа торговців, і лише незначний, може бути, приріст у відношенні числа ремісників.

В одній Америці майже вся оптова торгівля, трести і банки, природні багатства і, головним чином, сільськогосподарські продукти, особливо тютюн, бавовна і цукор, знаходяться під пануючим впливом єврейських фінансистів або їхніх агентів. Єврейські журналісти представляють собою в Америці також велику і могутню групу.

“Велика частина торгових домів знаходиться у володінні єврейських фірм”, читаємо ми в єврейській енциклопедії. Багато хто з них, якщо не більшість, ховаються під неєврейськими іменами. Євреї є самими численними і найбільшими власниками міських земель. Вони відіграють значну роль у то атральній справі. Безумовно вони тримають у руках інформаційну справу у всій країні. Хоча чисельно вони значно менше, ніж всі інші живучі серед американців раси, до їхніх послуг, однак, готова щоденна, велика і доброзичлива публіцистика; це було б немислимо, якби вони не мали її у своїх руках і самі не направляли б її в бажаному для них змісті. Вернер Сомбарт у своїй книзі “Єврейство й економічне життя” пише: “Якщо обстановка буде далі розвиватися так само, як останнім часом, і цифри приросту населення від емігрантів і поселенців залишаться без зміни, то ми ясно можемо собі представити, що Сполучені Штати через 50 або 100 років будуть країною, населеної одними слов'янами, неграми і євреями, при чому, звичайно, євреї захоплять у свої руки господарську гегемонію”.

Сомбарт є вченим, настроєним до євреїв доброзичливо. І от виникає питання: — Якщо єврей володіє владою, то як же він досягти цього? Америка країна вільна. Євреї складають лише 3% всі єї маси населення, і проти 3 мільйонів євреїв стоїть 97 мільйонів неєвреїв у Сполучених Штатах. Запитується, чи є могутність євреїв наслідком їхніх видатних здібностей або безтурботності і меншовартості неєвреїв? На це може бути проста відповідь: євреї прийшли в Америку, працювали тут так само, як і інші, і в конкуренції виявилися більш щасливими. Але така відповідь не обіймає собою всієї повноти фактів.

Перш, ніж дати більш вірну відповідь, треба відзначити дві обставини.

По-перше, не всі євреї мають багатства. Існує велике число бідних євреїв, хоча, щоправда, більшість з них при всій своїй бідності все ж таки самі собі добродії. Вірно, що євреї є головними фінансовими володарями країни, але з цього не випливає, що в кожнім євреї сидить фінансовий король, і коли ми піддамо дослідженню способи, за допомогою яких бідні і багаті євреї досягають влади, то стане ясно, що між цими двома класами повинна бути проведена чітка межа.

По-друге, єврейська солідарність значно утрудняє застосування того самого мірила до успіхів євреїв і не євреїв. Треба мати на увазі, що значна концентрація майна в Америці зробилася можливою завдяки підтримці капіталістів, що живуть по ту сторону океану, тобто що єврейські переселенці, прибули в Сполучені Штати, вже маючи за собою підтримку європейських євреїв. Ясно, що успіх переселенців такого роду не можна вимірювати тією ж мірою, як успіх, скажімо, німців або росіян, що прибули в Сполучені Штати, не маючи за собою нічого, крім власної заповзятливості і сили. Безсумнівно, що значна кількість євреїв приїжджає, розраховуючи тільки на свої сили і не маючи ніякої іншої підтримки. Але все ж таки було б неправильно приписувати панування єврейських багатств у всіх областях одній особистій самодіяльності. Це панування насправді є нічим іншим, як перекиданням єврейської грошової могутності через океан. Пояснення єврейського впливу завжди повинне виходити з цього положення. Ми маємо перед собою расу, що у часи своєї справжньої національної історії складалася із селян, расу, чия основна психіка була спрямована скоріше до духовного, ніж до матеріального, народ пастухів, а не торговців. І все-таки ця раса з тих пір, як вона позбавилася батьківщини й уряду і піддавалася скрізь переслідуванням, повинна вважатися дійсним, хоча і прихованим володарем світу.

Яким же чином могло виникнути настільки дивне обвинувачення і чому воно, очевидно, знаходить собі підтвердження в настільки численних фактах?

Почнемо здалеку. У перші часи розвитку їхнього національного характеру, євреї знаходилися під владою закону, що унеможливлював отримання надмірних багатств, так само як і бідності. Новітні реформатори, що на папері вигадують зразкові соціальні системи, добре б зробили, якби кинули погляд на соціально-суспільну систему, по якій жили перші євреї. Закон Мойсея, шляхом заборони стягування відсотків, унеможливлював виникнення грошової аристократії, подібної сучасним єврейським фінансистам; так само закон цей унеможливлював отримання грошового прибутку, джерелом якого є чужий нестаток. Усьому цьому, як і чистій спекуляції, єврейське законодавство не сприяло зовсім. Земельне лихварство було відсутнє. Земля була поділена; і хоча цим не виключалася можливість позбавитися її внаслідок нестатку і заборгованості, усе-таки через 50 років вона поверталася в рід початкового власника. Таким чином, з так званим “ювілейним роком” усякий раз починався новий соціальний період. Ця система унеможливлювала виникнення великих земельних власників і появу грошових магнатів, не перешкоджаючи, однак, окремим особам пробиватися вперед шляхом чесної конкуренції, тому що то рмін у 50 років був досить довгим періодом для особистої заповзятливості.

Якби євреї залишилися в Палестині під владою закону Моисея, зберігаючи свій державний суверенітет, то навряд чи вони отримали б той фінансовий відбиток, що вони прийняли згодом. Єврей ніколи не збагачувався за рахунок іншого єврея. І в новітні часи збагачення їх завжди відбувалося не за рахунок їх самих, а за рахунок народів, серед яких вони жили. Єврейський закон дозволяв євреям вести справи з неєвреями за іншими правилами, ніж ті, котрими вони повинні були керуватися, вступаючи в ділові відносини з єврейським “ближнім”. Так званий закон для іноземців говорить: “Чужоземцеві ти можеш давати в позики заради росту, але ближньому своєму ти не повинний давати заради росту”.

Розсіяні серед інших народів, не асимілюючись з ними і ніколи не втрачаючи своєї яскравої расової відособленості, євреї протягом багатьох сторіч отримали можливість застосовувати цей закон на ділі. Прибульці серед чужих, часом жорстоких, вони цим законом здійснювали свого роду справедливу відплату. Однак, і цим не можна пояснити фінансову перевагу євреїв, — скоріше треба шукати її в самих євреях, у їхній силі, спритності й у їх особливих здібностях.

Вже на зорі єврейської історії видно, що прагнення Ізраїлю було спрямовано до того, щоб зробитися народом-владикою над всі ма народами. Очевидно, всі пророцтва мали своєю метою лише моральну освіта світу за допомогою Ізраїлю; однак, його воля до панування псувала це. Принаймні, весь лад Старого Завіту дозволяє прийти до такого висновку.

По древніх переказах євреї не виконали божественного наказу вигнати Ханаанитів, щоб Ізраїль не опоганювався скверною останніх. Євреї врахували, яка маса сили буде без користі розтрачена, якщо вони проженуть Ханаанитів, і зволіли залишити їх на батьківщині. “І бисть, коли Ізраїль підсилився, то обклав Ханаанитів податтю і не вигнав їх”. Ця неслухняність, ця перевага матеріального панування духовному водійству, поклали початок покаранню Ізраїлю і його лихам, що не припинялися ніколи. Розсіювання євреїв серед народів, що триває от вже 2.500 років, змінило рятівне призначення їх, яке, по їхніх писаннях, вказувалося їм Божественним промислом.

Духовні вожді сучасного єврейства продовжують зтверджувати, що задачі Іудеїв серед народів духовні, але це твердження мало переконливе, тому що факти, що доводять це, відсутні. Ізраїль, у продовження всієї нової історії, дивиться на неєврейський світ тільки з однієї сторони: яким способом можна звернути його життєві сили собі на службу. Але обітування продовжує існувати: вдалині від власної землі, піддаючись переслідуванням скрізь, куди воно направляє стопи свої, Ізраїль побачить кінець свого вигнання і безбатьківщини в новій Палестині, де, відповідно до пророцтв древніх пророків, Єрусалим знову зробиться духовним центром землі.

Якби єврей міг зробитися продуктивним працівником і співробітником, то, цілком ймовірно, розсіювання єврейства не прийняло б всесвітнього характеру. Але тому що він зробився торговцем, його інстинкт гнав його у всі кінці населеного світу. Євреї вже в ранні часи з'явилися в Китаї. В Англії вони з'явилися в епоху Саксонського панування. Єврейські торговці були в південній Америці за сто років до прибуття туди місіонерів. Вже в 1492 році вони влаштували цукрові заводи на острові Св. Хоми. У Бразилії вони твердо осіли в той час, коли на узбережжі нинішніх Сполучених Штатів існували лише деякі селища. Як далеко вони проникали, можна бачити з того, що перша біла дитина народжена у Георгії, був єврей — Исаак Мініс. Присутність євреїв на всій земній кулі і їхній племінній згуртованості зробили те, що вони збереглися, як народ, серед інших народів, представляючи як би корпорацію, агентів якої можна було знайти скрізь.

Піднесенню євреїв у фінансовому пануванні сприяло однак, головним чином, їхнє особливе дарування: спритність у винаході все нових і нових ділових методів. До появи євреїв на світовій сцені оборот протікав у найпростіших формах. Якщо почати дошукуватися кореня походження багатьох ділових методів, що нині різноманітять і полегшують торгівлю, то зрештою є велика імовірність, що ми зустрінемо єврейське ім'я. Багато необхідних прийомів в області кредиту і вексельного права були винайдені єврейськими купцями не тільки щоб потім, користуватися ними між собою, але і для того, щоб заплутати в них неєвреїв, з якими вони вели торгівлю. Найдавніший збережений вексель був виданий євреєм Симоном Рубенс. Торговельний вексель є єврейський винахід, так само як і платіжне свідчення на пред'явника.

Цікава історія цього платіжного свідчення на пред'явника. За давніх часів вороги євреїв оббирали їх до останньої копійки, проте вони дивно швидко поправляли свої справи і незабаром знову ставали багатими. Чим пояснити настільки швидкий шлях від бідності до багатства? Тим, що їхній актив ховався під анонімом “пред'явник”, і цим шляхом значна частина їхнього статку залишалася недоторканою. В часи, коли навіть морські розбійники мали право конфісковувати товари, що відправляються для євреїв, євреї стали оберігати себе тим, що вони посилали свої товари по безіменних накладних (полісам). Взагалі всі старання євреїв були спрямовані до того, щоб домогтися можливості оперувати з товарами, а не з особами. Раніше всі правові вимоги були особисті, але єврей незабаром прийшов до того переконання, що товари надійніше осіб, з якими він вів справи, і тому застосував всі старання домогтися того, щоб претензії пред'являлися не до осіб, а до цінностей. Цей спосіб мав ще і ту перевагу, що сам єврей по можливості залишався в тіні. Така система додала всьому діловому оборотові сухість, тому що стали воліти мати справу з товарами, а не з живими людьми, і сухість ця збереглася і донині. Подальша зміна в цій галузі, що спадково зберегла до наших днів можливість євреям ховати могутність, яку вони досягли, по природі своїй тотожна з “документом на представника”: воно дає можливість підприємству, що знаходиться під владою єврейського капіталу, діяти під ім'ям, що не містить у собі ні найменшого натяку на участь у ньому єврейського впливу. (Анонімні товариства, Акціонерні компанії).

Єврей є єдиний і перший “міжнародний” капіталіст, причому у своїй діяльності він не звертається до допомоги неба, але надає перевагу, як своїх агентів використовувати неєврейські банки і трести. Слухи, що роблять іноді велике враження, про єдиний неєврейський капіталістичний фронт часто зобов'язані своїм походженням цієї єврейської звичці.

Винаходом фондової біржі світ так само зобов'язаний єврейському фінансовому талантові. У Берліні, Парижі, Лондоні, Франкфурті, Гамбурзі євреї впливали на перші фондові біржі, а Венеція і Генуя в древніх повідомленнях прямо називаються “єврейськими містами”, з якими можна вести великі торговельні і банкові справи. Англійський банк був заснований за порадою і за допомогою єврейських переселенців з Голландії; Амстердамський і Гамбурзький банки виникли під єврейським впливом.

Доречно буде зупинитися тут на одному своєрідному явищі, нерозривно пов'язаним з переслідуванням і переселенням євреїв із країни в країну в Європі. Де б вони не з'являлися, туди начебто переносився за ними і вузловий пункт ділового обороту. Поки євреї користувалися волею в Іспанії, там знаходився і грошовий світовий центр; з вигнанням євреїв Іспанія втратила своє фінансове значення і вже його не повернула більше ніколи.

Історики європейського економічного життя постійно зупиняються над питанням, чому вузол торговельного обороту пересунулося з Іспанії, Португалії й Італії на північ, — у Голландію, Англію і Німеччину. Жодне з пояснень, що даються цьому явищу, не знаходить собі фактичного обґрунтування. Однак, якщо взяти до уваги, що це переміщення збігається з вигнанням євреїв з півдня і втечею їхній на північ і що з їх прибуттям у північні країни починається торговельний розквіт останніх, триваючий і донині, то пояснення, здавалося б, знайти не важко. Ми постійно зустрічаємося з тим фактом, що в момент, коли євреї змушені бували переселятися, за ними в слід переміщався і центр торгівлі шляхетними металами. Поширення євреїв по Європі і по всій земній кулі, причому єврейська громада не втрачала зв'язки з всіма іншими громадами, зв'язку крові, віри і страждань, давало їм можливість зробитися “міжнародними” у такій мірі, у якій це було немислимо для іншої раси або будь-якої групи купців того часу. Вони не тільки були скрізь (скрізь були також Американці і Росіяни), але продовжували знаходитися в постійному контакті один з одним. Вони були організовані задовго до настання моменту виникнення усвідомлених міжнародних торговельних організацій, будучи взаємно зв'язані невидимими нитками спільності життєвих умов. Багато середньовічних письменників навіть дивуються тому, що євреї були краще інформовані про стан справ у Європі, ніж багато урядів. Євреї також добре розбиралися й у тому, що буде; так само вони краще були інформовані про політичні кон'юнктури і умови, ніж державні люди за професією. Ці зведення вони письмово пересилали від однієї групи до іншої, із країни в країну і цим шляхом вони несвідомо поклали початок фінансовій інформаційній службі. Безсумнівно, що ця служба була нескінченно дорогоцінна для їхньої спекулятивної діяльності. Своєчасна поінформованість у ті часи, коли всякого роду звістки були убогі, ненадійні і виходили вкрай повільно, була надзвичайно важлива. Ця обставина дала можливість євреям стати посередниками при отриманні державних позик, що всіляко ними заохочувалися. Євреї здавна прагнули зробити держави своїми клієнтами. Отримання державних позик полегшувалося тим, що в різних країнах проживали члени того самого сімейства фінансистів: вони являли собою ту міжнародну директорію, що грала між собою королів і уряди, загострюючи національну ворожнечу, до чималої вигоди самих цих фінансових агентів.

Один з найпоширеніших докорів, що робляться сучасним єврейським фінансистам, полягає в їхній особливій здатності до такого роду фінансовим операціям. Усі критики євреїв, як ділових людей, найменше при цьому мають на увазі тих ділових людей із середовища євреїв, що працюють із приватною клієнтурою. Тисячі дрібних єврейських ділків користуються повною повагою, точно так само, як і десятки тисяч єврейських сімейств уживаются з нами, як добрі сусіди. Критика, оскільки вона спрямована проти видатних фінансових воротил взагалі, далека расового відтінку. Нажаль, до розглядаємої нами проблеми часто домішується расовий забобон, що легко веде до непорозумінь, завдяки тому простому фактові, що в довгому ланцюзі міжнародних фінансів, що сковує увесь світ, на кожнім кільці її ми зустрічаємося з єврейським капіталістом, з єврейським сімейством фінансистів або з визначеною єврейською банковою системою. Багато хто бачать у цьому планомірну організацію єврейської сили, з метою панування над неєвреями. Інші пояснюють це расовою симпатією, — продовженням сімейної справи нащадками і розгалудженням первісної справи. По древніх писаннях Ізраїль виростає, яко лоза виноградна, що дає все нові і нові відростки, поглиблюючись корінням у землю, але всі ці відростки складають лише частину того ж стовбура. Здатність євреїв зав'язувати ділові відносини з урядами треба поставити в зв'язок з періодами переслідування євреїв: вони зрозуміли тоді могутність золота в зносинах зі своїми продажними ворогами.

Куди б єврей не йшов, за ним випливав проклін відрази інших народів. Євреїв, як расу, ніколи не любили, цього не буде заперечувати і самий правовірний єврей, хоча він пояснює це по-своєму. Окремі євреї можуть користуватися повагою, а багато рис їхнього характеру при ближчому розгляді представляються дорогоцінними. Проте одна зі страт, що носять на собі євреї, як народ, ця неприхильність до них, як до особливої раси.

Навіть у новітній час, у цивілізованих країнах, при умовах, що виключають можливість переслідування, ця нелюбов продовжує існувати. Незважаючи на це, очевидно, євреї взагалі не піклуються про придбання дружби неєврейських мас, може бути, з тієї причини, що вони пам'ятають колишні невдачі в цьому напрямку, вірніше ж тому, що вони самі переконані в перевазі своєї раси. Яка б не була щира причина цього, безсумнівно, однак, що головне їхнє прагнення було завжди спрямоване до того, щоб заручитися прихильністю королів і дворянства. Яка справа євреям до того, що народ скрегоче на них зубами, коли володарі і палаци їхні друзі? Завдяки цьому навіть у самі жорстокі для євреїв часи завжди знаходився “придворний єврей”, що за допомогою позик і боргової петлі домагався доступу в королівські передні. Єврейська тактика була завжди та сама: “шлях у Головну Квартиру ворога”. Ніколи, наприклад, євреї не намагалися розташувати у свою користь російський народ, але зате всіляко домагалися придбати прихильність російського двору. Так само точно їх мало турбував німецький народ, але проникнути до німецького двору їм удавалося. В Англії єврей тільки знизує плечима, коли йому говорять про антиєврейські настрої народу: яка йому до цього справа? Хіба за ним не стоїть весь стан лордів, хіба не в його руках мотузка, якою зв'язана британська біржа?

Ця тактика завжди звертатися до “Головної Квартири” пояснює той величезний вплив, що придбало єврейство на багато урядів і народів. Тактика ця придбала ще велику силу завдяки єврейському вмінню завжди пропонувати те, чого уряд потребує. Якщо уряд має потребу в позиці, то “придворний єврей” улаштовував її за допомогою євреїв, що жили в інших великих центрах або столицях. Якщо уряд хотів заплатити борг іншому урядові, не використовуючи для цього перевезення дорогоцінних металів за допомогою каравану мулів через неспокійні місцевості, єврей влаштовував і це: він пересилав шматок паперу, і борг сплачувався банкірським будинком у чужій столиці. Перші спроби постачаня арміям, у т.ч. продовольства, за допомогою військових постачальників були також взяті на себе євреєм: він мав капітал і знав потрібну для цього систему; крім того він був задоволений тим, що боржником його була ціла нація. Немає ознак того, щоб ця тактика, що так добре допомагала єврейській расі у важкі для неї сторіччя, змінилася і тепер. Тому зрозуміло, що думкою представляючи собі ту силу впливу, якою у наші дні користується настільки нечисленна раса його одноплемінників, і порівнюючи невідповідність числа з могутністю свого народу, єврей бачить у цьому свою расову перевагу.

Потрібно мати на увазі, що єврейська винахідливість створювати все нові і нові форми ділового обороту не висохла і понині, так само як і здатність пристосовуватися до нових умов. Євреї насамперед у чужих країнах влаштовують філіальні відділення з метою доставити цим швидкий бариш головній фірмі. Під час війни багато говорили про “мирні завоювання” Німецького уряду, що виражалися в тому, що воно влаштовувало в Сполучених Штатах філіальні відділення і представництва німецьких фірм. Що багато німецьких філіальних відділень працювали тут, — це безперечно, але в дійсності це були не німецькі, а єврейські підприємства. Старі німецькі торгові доми були занадто консервативні, щоб самим бігати в Сполучених Штатах за клієнтами. Навпроти, єврейські фірми такими не були, вони прямо кинулися в Америку і робили тут справи. Зрештою, правда, конкуренція примусила і великі німецькі фірми наслідувати цьому прикладові. Але початкова ідея була єврейською, а не німецькою.

Інший сучасний діловий спосіб, чиє походження треба приписати єврейським фінансистам складається в з'єднанні промисловості, спорідненої по виробництву, Якщо, наприклад, купується ким-небудь електрична станція, то одночасно купують і міський трамвай, що споживає енергію. Можливо, що деяким приводом для цього служить бажання використовувати вигоду цілком, по всій лінії від виробництва енергії аж до споживання її міським трамваєм. Але головна причина криється в наступному: за допомогою електричної станції збільшити ціну за струм, що доставляється трамвайному суспільству, і таким шляхом мати можливість збільшити проїзну плату; цим шляхом фінансисти, у чиїх руках знаходиться справа, отримують приріст прибутку по всій лінії. При цьому Суспільство, що стоїть ближче до споживача, повідомляє, що витрати його збільшилися, але замовчує, що ціни підвищені самим власником, а зовсім не особами, що стоять поза підприємством, змушеними до цього умовами грошового ринку.

Ясно, що в даний час існує фінансова сила, що веде світову, строго організовану гру: всесвіт — гральний стіл, ставка, — світова могутність. Культурні народи втратили всяку довіру до навчання, що у всіх змінах, що відбуваються, винуваті так називані “економічні умови”. Під маскою “економічних законів” ховаються самі різноманітні явища, у яких так звані “закони” зовсім не винні. Винні в них закони самолюбства невеликої купки людей, що має волю і силою звертати народи, наскільки можливо, у своїх підданих. Можливо, що багато чого може бути національним, але, щоб могло бути таким грошове господарство, у це в наші дні ніхто вже не вірить і всі переконані в тім, що в міжнародному грошовому господарстві на ділі усунута всяка конкуренція. Існують, щоправда, кілька незалежних банкірських будинків, але лише деякі з них мають яку-небудь вагу.

Великі заправили, ті деякі особи, перед очима яких ясно відкритий весь план дій, мають у своєму розпорядженні численні банкірські будинки і трести; один має одну, інший іншу задачу. Але між ними немає розбіжності, і ніхто з них не втручається в сферу діяльності іншого. Таким чином, конкуренція в різних областях світового ділового обороту не існує. Між головними банками будь-якої країни панує така ж єдність дії, яке є, скажемо, у різних галузях поштової служби Сполучених Штатів, — всі вони отримують директиви з того самого місця і їхня мета — досягнення тих самих завдань.

Безпосередньо перед війною Німеччина закупила величезну кількість американської бавовни; бавовна ця була готова до відправлення. З оголошенням війни право власності на цю бавовну протягом однієї ночі перейшло від єврейських імен у Гамбурзі на єврейські імена в Лондоні. У той момент бавовна в Англії стала продаватися дешевше, ніж у Сполучених Штатах, завдяки чому знижувалися й американські ціни. Коли ціни виявилися досить знижені, бавовна була скуплена людьми, про це обізнаними. З цього моменту ціни знову підвищуються. Тим часом ті ж сили, що викликали незрозуміле на перший погляд коливання цін на бавовняному ринку, наклали свою лапу на розбиту Німеччину з метою зробити з неї всесвітнього боржника. Відомі групи міцно тримають у своїх руках бавовну, позичають її Німеччині для переробки, залишають там невелику кількість для оплати роботи і на закінчення намагаються переконати увесь світ у тій неправді, що бавовни, де, на ринку майже немає.

Якщо простежити цю людиноненависницьку і найвищою мірою аморальну систему до її першоджерела, виявиться, що всі особи в ній винні, помічені однією і тією ж печаткою. Чи потрібно після цього дивуватися тому, що клич через море: “почекаємо, поки Америка зверне увагу на єврейське питання” — отримує особливе значення?

Безсумнівно, що положення, у якому в даний час знаходиться світ, більше не можна пояснювати економічними причинами, так само як і “безсердечністю капіталу”. Капітал, щоправда, ніколи не додавав старань до того, щоб задовольнити справедливі вимоги робітників, а робітники у свою чергу іноді доходили до крайніх меж з метою спонукати капітал до нових поступок. Але яку користь із усього цього отримали обидві сторони? Робітники дотепер переконані у тому, що капітал висить над ними чорною хмарою і що вони змусять цю хмару розсіятися. І що ж? Поверх цієї хмари виплила нова, котру ні капітал, ні робітник не помітили у своїй взаємній боротьбі. І ця хмара не зникла і понині.

Під ім'ям “капітал” в Америці звичайно розуміють гроші, вживані для продуктивних цілей. Але помилково називати капіталістом фабриканта, організатора, постачальника знарядь виробництва і робочої сили. Ні, все це не капіталісти в дійсному розумінні. Вони самі повинні йти до капіталіста для того, щоб його грішми фінансувати свої задуми. Вище них стоїть сила, що обходиться з ними більш жорстоко і немилосердно, ніж вони самі коли-небудь, думали обходитися з робітниками. Сучасна трагедія полягає саме в тому, що “капітал” і “праця” знаходяться у взаємній боротьбі, тоді як ні той, ні інша не в змозі змінити умов, проти яких вони протестують і під гнітом яких страждають. Для цього їм потрібно спершу знайти засіб вирвати владу з рук тієї групи міжнародних фінансистів, що не тільки створюють дану обстановку, але й експлуатують її.

Існує “над-капіталізм”, зобов'язаний своїм буттям помилковій мрії, що в золоті щастя. Є “над-уряд”, що не знаходиться в союзі з жодним з існуючих урядів і від всіх їх незалежний, але чия рука тяжіє над ними всіма. Існує раса, частина людства, якій, з появою її, ніхто ніколи не сказав “ласкаво просимо”, але якій незважаючи на це вдалося піднятися до такої могутності, про яку не мріяла жодна із самих гордих рас, — навіть Рим у часи найвищого розквіту своєї влади.

Людство усе більш і більш приходить до того переконання, що питання робочої, земельної і найманої плата можуть отримати своє вирішення тільки тоді, коли буде урегульоване питання цього міжнародного над-капіталістичного панування.

Стара приказка говорить: “добича — переможцеві”. Якщо деякі члени давно зневажуваної раси досягли такої переваги, то потрібно визнати одне з двох: або це — “надлюди”, проти яких боротьба марна, або це звичайні люди, яким інше людство не зуміло вчасно перешкодити домогтися несправедливої і нездорової могутності. Якщо євреї не надлюди, то неєвреї повинні самі звинувачувати себе за усе, що сталося: вони самі повинні піддати перегляду існуюче положення і ретельно досліджувати досвід інших країн.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:25 | Повідомлення # 3
II. ЯК НІМЕЧЧИНА ЗАХИЩАЛАСЯ ВІД ЄВРЕЇВ

Прогресивне людство відкрито говорить про хвороби, що колись вважали за потрібне ховати і замовчувати з почуття соромливості. Політичне лікування до цього ще не дійшло. Однак, хворобу німецької державності вже починають приписувати єврейському впливові й у ньому бачити головну її причину.

Якщо світлі голови ясно бачили це десятки років тому, то тепер це повинно зробитись ясним навіть і найпростішим людям. Усе політичне життя вражене цим, і факту цього не можна вже більше ховати. Всі класи німецького народу тримаються тієї думки, що катастрофа, яка настала після перемир'я і революції, від якої країна усе ще не може оправитися, є справою рук єврейської хитрості і єврейського задуму. Цю думку висловлюють із впевненістю і приводять купу доказів; думають, що історія ясно доведе це згодом. На єврея в Німеччині завжди дивилися тільки, як на гостя, але проти цього сам він згрішив тим, що захотів зробитися хазяїном. Немає більшої протилежності на світі, ніж чисто-німецька і чисто-семітська раса, тому, між ними не може бути єдності. Німець завжди бачив у євреї прибульця. Єврей обурювався на те, що йому не надані всі права корінних громадян, і був вороже налаштований проти гостинно прийнявшого його народу. В інших країнах євреям було легше змішуватися з основним населенням і беззаборонно збільшувати свою силу: у Німеччині було не те.

З цієї причини єврей ненавидить німецький народ, і по тій же причині країни, де євреї мають сильний вплив, висловлювали найбільшу ненависть до німецького народу під час злополучної світової війни. Євреї в цих країнах тримали винятково у своїх руках пресу, за допомогою якої обробляли “громадську думку” проти німецького народу. Єдино хто виграв від війни — це були євреї.

Але мало робити припущення, треба довести: звернемося ж до фактів. Що відбулося безпосередньо після переходу від старого до нового режиму? У шестичленному кабінеті, що заступив на місце Імперського уряду, найбільшим впливом користувалися євреї Гаазе і Ландсберг. Гаазе керував зовнішніми справами; до нього приєднали Каутского, чеха, що у 1918 році ще не придбав прав німецького громадянства. Там же були євреї Коон і Герцфельд. Єврей Шеффер зробився міністром фінансів, єврей Бернштейн його помічником. Статс-Секретарем по внутрішніх справах зробився єврей Прейс і помічником його єврей Фрейнд. Єврей Фриц Макс Коген, кореспондент “Франкфуртер Цейтунг” у Копенгагені, був зроблений начальником інформаційної служби.

Цей стан речей вийшов другим виданням у Пруссії. Керували кабінетом євреї Гирш і Розенфельд, перший як міністр внутрішніх справ, а другий — міністра юстиції. Єврей Симон отримав місце помічника Статс-Секретаря фінансів; у свою чергу Пруське міністерство фінансів було суцільно заповнене євреями і ними керувалося. Директором установ освіти, у минулому російський єврей Футран, якому допомагав єврей Арндт. Директором департаменту колоній зробився єврей Мейер-Гергард. Єврей Кастенберг керував відділом мистецтв. Інтендантство потрапило в руки єврея Вурма, а в міністерстві продовольства сиділи євреї Д-р Гирш і таємний радник Д-р Штадтгаген. Радою робочих і солдатських депутатів керував єврей Каган, причому євреї Штерн, Герц, Левенберг, Френкель, Израилович, Лаубенгейм, Зелигзон, Каценштейн, Лауфенберг, Гейман, Шлезингер, Мерц і Вейль займали в ньому різні посади. Єврей Зрнст одержав місце президента поліції в Берліні, у Франкфурті-на-Майні то ж місце зайняв єврей Зинцгеймер, а в Эссені єврей Леві. Єврей Эйснер сів на місце президента в Баварії, його міністром фінансів зробився єврей Яффі. Баварська торгівля, транспорт і промисловість були підлеглі напівєвреєві Брентано. Євреї Тальгеймер і Геймант орудували в міністерстві по справах Виртемберга, єврей Фульд у Гессені. Двоє з делегатів Мирної Конференції були євреї, третій був всім добре відомим знаряддям єврейських інтересів. Крім цього німецька делегація кишіла експертами і радниками з євреїв: Макс Варбург, д-р фон Штраус, Мертон, Оскар Оппенгеймер, д-р Яффі, Дейтш, Брентано, Бернштейн, Ратенау, Вассерман і Мендельсон-Бартольди. За свідченням німців, усякий чесний спостерігач, що читав повідомлення безпартійних, не єврейських кореспондентів, міг переконатися, що євреї інших країн так само беруть участь у Мирній Конференції. По всій імовірності ця обставина кидалася тоді в очі тільки не єврейським кореспондентам на конференції; усе-таки єврейські кореспонденти вважали більш розсудливим обходити цей факт мовчанням.

Єврейський вплив особливо сильно виявився під час війни. Він вибухнув подібно вибухові ручної гранати, кинутою досвідченою рукою, немов все було підготовлено заздалегідь. Німецькі євреї під час війни не були німецькими патріотами. Хоча з погляду — ворожих німцям націй ця обставина не може служити докором, усе-таки по ньому можна судити про те, чого коштує єврейська вірність народу, серед якого євреї живуть. За даними, що підлягають, однак, ретельній перевірці, серйозні німецькі мислителі вважають, що єврей взагалі не може бути патріотом.

По загальній думці всі вищезгадані особи не могли б зайняти всіх цих посад, якби не було революції, а революція напевно не наступила б, якби вони її не створили. Положення в Німеччині, щоправда, було незадовільне, але народ був у силах сам його перебороти і безсумнівно це б зробив. У свою чергу вся обстановка, що сприяє зниженню рівня суспільної моралі і яка робить неможливим усяке поліпшення, знаходилася під єврейським впливом. Цей вплив, якому приписують катастрофа німецької державності, у найголовніших рисах зводиться до наступних трьох положеннь:

a) більшовизм, що ховається під маскою німецької соціал-демократії;
b) пануючий вплив євреїв у пресі, власниками якої вони є;
c) єврейський контроль над продовольством і над промисловістю.

Є ще і четверта причина, що вказуєте на “щось вище коштує”, але перші три впливали безпосередньо на народ.

Можливо, що ці висновки, до яких прийшли німці, будуть зустрінуті з недовірою особами, думки яких знаходяться під єврейським впливом. Тому, ми приведемо думку по цьому питанню кореспондента лондонського “Глоб” Георга Питер-Вильсона. От що він писав ще в квітні 1919 року:

“Більшовизм означає експропріацію всіх християнських народів, унаслідок чого в християнських руках капіталу зовсім не буде, усе-таки євреї вкупі будуть панувати над світом за своїм розсудом”.

Вже в другий рік війни німецькі євреї повідомляли привселюдно, що поразка Німеччини необхідна для зміцнення сил пролетаріату. Штребель говорив: “Відверто визнаю, що повна перемога країни не в інтересах соціал-демократів”.

Я не маю на увазі приведеними цитатами, взятими випадково з маси їм подібних, відновляти суперечки про причини війни. Я приводжу їх лише на доказ того, що так звані “німецькі євреї” забули вірність стосовно країни, у якій вони жили, і з'єдналися з іншими євреями для повалення Німеччини, при цьому не для того, щоб звільнити країну від мілітаризму, чого бажав усякий мислячий німець, але для того, щоб шляхом приведення її в повний розлад отримати можливість легше досягти над нею панування.

Німецька преса спочатку крадькома, а потім і відкрито приєдналася до цих намірів єврейських ораторів. “Берлинер Тагеблатт” і мюнхенські “Останні Звістки” під час війни були урядовими або напівурядовими органами. Євреї були або власниками газет, або мали на них вплив. Теж було і з “Франкфуртер Цайтунг” і з цілою купою дрібних газет, що знаходилися в духовній від них залежності. Існує думка, що всі ці газети були нічим іншим, як німецькими виданнями союзної єврейської преси і переслідували ту саму мету. Варто було б піддати серйозному дослідженню цей дружний вплив єврейської преси на весь світ для того, щоб показати людству, як і в чиїх таємних цілях виготовляється для нього щодня матеріал для читання.

З початком війни продовольство і постачання війську перейшло в єврейські руки, і тут виявилася скрізь така несумлінність, що довіра хоробрих на фронті завагалася. Подібно всім патріотично набудованим народам, німецький народ усвідомлював, що війна несе із собою гірку долю. Але раптом народ побачив, що його експлуатує визначений клас євреїв, що прийняли всі міри до того, щоб мати можливість покористуватися з загального нестатку.

У всіх областях, у яких була можливість спекуляції за рахунок народних потреб або одержання побічної вигоди — у банках, військових і благодійних установах, у міністерствах, від яких залежали підряди і постачання, — скрізь випливали назовні євреї. Необхідні для життя предмети, що були в достатку, раптово зникали і знову з'являлися, але вже значно подорожчали. Суспільства, що працювали на війну, перетворилися в чисто єврейські вотчини. Ті, в кого були гроші, могли все мати без карток, всупереч невсипущим прагненням уряду розподіляти продовольство рівномірно між всім населенням. Євреї роздували ціни втроє на товари, які вони отримували манівцями, і потоки золота лилися в їхні грошові сховища. Завдяки схованим запасам, з яких постачали себе такого роду спекулянти, всі офіційні дані, які стосувались продовольства, виявлялися невірними.

Суспільна совість прийшла в хвилювання, почалися скарги, за ними випливало порушення карних переслідувань. Але коли справа доходила до суду, незмінно виявлялось, що і судді, і обвинувачуваний були обоє євреями і справа звичайно кінчалася нічим. Навпроти, якщо випадково потраплявся німецький купець, то піднімався шум і він піддавався настільки суворому покаранню, що його вистачило б на всіх інших. Досить проїхатися по Німеччині вздовж і поперек, послухати розмови, прислухатися до народних настроїв, щоб переконатися, що пам'ять про ці єврейські зловживання владою запам'яталася в народній свідомості, немов випалена розпеченим залізом.

У той час, як такі події хвилювали масу народу, єврейські течії вищого порядку впливали на уряд. Радниками уряду Бетман-Гольвега були: єврей Баллин, Теодор Вольф, співробітник “Берлинер Тагеблатт” і член всеєврейської преси, фон Гвиннер, директор Дейтше-банк, родич єврейського великого банкіра Шпейера, і Ратенау, вождь єврейських промислових і фінансових підприємців. Ці люди стояли близько до джерела влади і впливали на уряд так само, як інші євреї на народ.

Багатий німецький єврей за допомогою своєї грошової могутності над всіма галузями господарського життя, що безпосередньо торкали інтересів правлячого класу в Німеччині, міг купити те положення, що він прагнув зайняти в суспільстві. Але ухитрявся навіть єврей незаможний отримати те значення, якого він домагався. Тому що всі євреї натхнені однаковим прагненням; воно в них у крові. Спрага влади нестримно володіє ними.

Завоювання правлячих класів євреями пояснюється їхньою грошовою могутністю. Залишається відкритим питання, яким чином відбулося завоювання народних мас євреями, що не мали грошей, крім тих, котрі вони придбали вже згодом, завдяки учиненому ними ж замішанню. Єврей по природі своєї не анархіст, не руйнівник; з цим ми готові погодитися. Незважаючи на це, він все-таки всесвітній більшовик і найвищою мірою причетн доД, що происшедшей у Німеччин революці.

Єврейський анархізм не є анархізм чистої води; єврей користується ним єдино, як засобом для досягнення визначених цілей. Багатий єврей не анархіст тому, що він може досягти бажаної мети за допомогою наявних у його розпорядженні засобів, незаможний єврей, навпроти, інших засобів не має. Однак і бідний і багатий йдуть тим самим шляхом і зв'язок взаємної симпатії між ними не припиняється ніколи: тому що якщо анархія буде мати успіх, то бідний єврей займе належне йому місце поруч з багатим; якщо, навпроти, вона зазнає аварії, то все-таки наслідком її буде поява нових соціальних кон'юнктур, орудувати серед яких зможе тільки багатий єврей. Бідний єврей у Німеччині міг прорвати греблю германізму, якою він був стриманий, тільки одним способом: зруйнувавши її. Те ж було й у Росії. Колишній соціальний лад інстинктивно створив навколо єврея таку обстановку, при наявності якої можна було очікувати, що єврей виявиться найменш шкідливим. Нації, подібно силам природи, які обволікають стороннє тіло, що проникло в організм, плівкою, робили з євреями точно так само. У новітні часи євреї все-таки знайшли засіб зруйнувати ці перешкоди і привести в безладдя національне будівництво. Під покровом наступаючої у такий спосіб пітьми і бродіння євреї займали то місце, якого вони здавна домагалися.

Хто першим вийшов на перший план після катастрофи Росії? Єврей або напівєврей Керенський. Але наміри його були недостатньо радикальні, і тому його змінив Троцький, також єврей. Троцький зрозумів, що соціальний лад в Америці занадто міцний, щоб його зломити. Тому для своїх цілей він вибрав самий слабкий пункт — Росію, щоб відтіля взяти приступом весь світ.

Кожен видатний комісар у Росії — єврей. Побутописці російських справ зазвичай запевняли, що Росія знаходиться в процесі розкладання. Може бути, це і так. Але до еврейско-россійського уряду це відноситися не може. Євреї в Росії рушили зі своїх окопів у бойовому порядку і подібно ручній гранаті ввірвалися в сум'яття штучно створеного безладдя. Можна було подумати, що місце кожного бійця було йому визначено заздалегідь.

Те ж відбулося й у Німеччині. Німецьку стіну потрібно було зруйнувати, щоб потім незаможні євреї могли задовольнити своє честолюбство. Коли пролом був пробитий, вони проникнули в нього і зміцнилися на всіх пануючих висотах над народом.

Звідси ясно, чому євреї в усьому світі заохочують розвиток руйнівних тенденцій. Усім відомо, наприклад, що молоді євреї в Сполучених Штатах проповідують ідеали, здійснення яких було б рівносильне знищенню цієї держави. Само собою зрозуміло, що їхні нападки спрямовані проти “капіталу”, іншими словами, проти сучасного світового укладу, встановленого неєвреями. Але, адже, щирими світовими капіталістами, капіталістами заради капіталу, є самі євреї. Навряд чи можна допустити, щоб вони прагнули до знищення капіталу. Навпроти, вони прагнуть до єдиновладдя над ним і здавна стоять на вірній дорозі до досягнення цієї своєї заповітної мрії.

По всіх цих підставах, як у Німеччині, так і в Росії, треба строго розрізняти прийоми багатих і незаможних євреїв: одні розраховані для впливу на уряди, інші мають на увазі настрої народних мас, але всі вони спрямовані до однієї і тієї ж мети. Нижчі єврейські класи прагнуть не тільки до того, щоб припинити утиск над собою, але ще і до досягнення панування. Воля до влади, — от що керує їх єством.

Пануючу з цього предмету в Німеччині думку, можна виразити в такий спосіб: революція є втіленням єврейської волі до влади; політичні партії соціалістів, демократів і вільнодумних є лише знаряддя цієї волі. Так звана “диктатура пролетаріату” є диктатура, переважно, євреїв.

Німці прозріли настільки зненацька, протидія і обурення проявилися настільки бурхливо, що німецькому єврейству було дане гасло відступити на другу лінію: як би по домовленості всі посади, які безпосередньо стикались з народонаселенням, були покинуті євреями. Але це зовсім не означало відмовлення від влади. Як розгорнуться події в Німеччині, пророчити ще важко. Треба думати, що німці виявляться на висоті положення і знайдуть потрібні і чесні засоби в боротьбі за владу. Про те ж, що наступить у Росії, навряд чи можна сумніватися: з настанням нового там перевороту, трепет жаху прокотиться по усьому світу.

Думку з єврейського питання корінних німців і росіян можна коротко резюмувати в такий спосіб:.

Єврейство є силою найбільше міцно організованою, міцніше, ніж Британська світова держава. Воно є державою, громадяни якогї, де б вони не жили, багаті і бідні, безповоротно йому віддані. Держава ця в Німеччині зветься “Усеєврейство”.

Знаряддям цієї держави є капіталізм і преса або, іншими словами, гроші і пропаганда.

Серед держав одне “Усеєврейство” прагне до світового панування, тоді як інші домагаються лише місцевої, національної могутності.

Домінуючою діяльністю “Усеєврейства” є журналістика. Творчість сучасного єврейства в галузі техніки, науки і літератури носить на собі відбиток тієї ж журналістики. Творчість це є дивний продукт єврейської здатності усмоктувати в себе чужі ідеї. Капітал і журналістика зливаються в пресі, що таким шляхом стає знаряддям єврейського панування.

Організація керівництва цією всеєврейською державою гідна подиву. Першим місцем перебування цього керівництва був Париж; нині центр керівництва перенесений в інше місце. Перед війною столицею його був Лондон, другою столицею Нью-Йорк. Можна думати, що нині Нью-Йорк встане над Лондоном, — плин йде у Америку.

Тому що “Усеєврейство” не в змозі містити постійну сухопутну і морську силу, то піклуватися про це повинні інші держави. Британський флот є його флотом; він охороняє єврейське світове господарство, оскільки останнє залежить від мореплавання, від всякого на нього зазіхання. Замість того “Усеєврейство” надає Британії спокійно користуватися політичним і територіальним пануванням. “Усеєврейство” підкорило навіть Палестину Британському скіпетрові. Де б не знаходилася всеєврейська сухопутна сила, яку б маску вона не носила, робота її йде рука в руку з британськими морськими силами.

“Усеєврейство” охоче надає керування окремими країнами світу місцевим урядам; саме воно вимагає собі лише контролю над ними. Самі євреї ніколи не зіллються з іншою нацією. Вони народ замкнутий у собі, завжди таким були і завжди таким залишаться. Тільки тоді “Усеєврейство” вступає в боротьбу з іншим народом, коли останній створює умови, що роблять неможливим для євреїв підкорити своєму впливові продукти роботи і фінанси даної країни. Воно в стані викликати війну і дарувати мир. У випадку завзятості воно викликає анархію, але в його ж силах відновити порядок. Воно керує нервами і мускулами людства убік найбільш сприятливому здійсненню всеєврейських цілей.

Світова інформаційна служба підлегла “Усеєврейству”. Тому воно в стані в будь-який момент підготувати думку людей до сприйняття того, що ним задумане в найближчу чергу. Найбільша небезпека лежить у способах освідомлення й у тому, як обробляється суспільна думка цілих народів з відомою метою. Але якщо вдається напасти на слід могутнього єврейства і викрити його гру, то негайно ж піднімається крик про “цькування” і прокочується по всій світовій пресі. Однак, щира причина всіх переслідувань євреїв, тобто гноблення народів за допомогою єврейських грошових махінацій, ніколи не стає предметом голосного обговорення.

Віце-уряд “Усеєврейства” знаходиться в Лондоні і Нью-Йорку. Помстившись Німеччини, воно готується поневолити й інші нації. Британію воно вже поневолило. У Росії через це йде боротьба з народом, очевидно, усе ще не закінчена. Сполучені Штати, при їхній добродушній терпимості стосовно всіх рас, у цьому відношенні, є багатообіцяючим полем. Сцена дії міняється, але єврей протягом сторіч залишається вірний собі.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:26 | Повідомлення # 4
III. ІСТОРІЯ ЄВРЕЇВ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ

На перший погляд може здатися, що Американська господарська система незалежна від євреїв. Проте я продовжую зтверджувати, що Сполучені Штати (може бути, більш, ніж яка-небудь інша країна) просочені найвищою мірою єврейським духом. Це визнається багатьма і насамперед тими, котрі в стані краще, ніж хто-небудь інший, судити про цей предмет. У світлі цього чи не є справедливою думка, що Сполучені Штати зобов'язані своїм існуванням євреям? І якщо це так, то чи не мається достатніх засад зтверджувати, що єврейський вплив зробив Сполучені Штати тим, що вони є, тобто американськими? Тому що те, що ми називаємо американізмом, ніщо інше, як очищений єврейський дух.
Вернер Сомбарт. “Євреї і господарське життя”, стор. 38, 43.

Історія євреїв в Америці починається з Христофора Колумба. 2-го серпня 1492 року більш 300.000 євреїв були вигнані з Іспанії; з цього моменту пануюче положення Іспанії почало падати. Наступного дня Колумб вийшов у відкрите море; його супроводжувало значне число євреїв. Вони не були біженцями, тому що задуми відважного мореплавця вже за довго перед тим звернули на себе увагу євреїв. Колумб розповідає сам, що він багато обертався серед євреїв. Перший лист, у якому він описував свої відкриття, було адресовано євреєві. І, дійсно, передбачувана подіями подорож, що збагатила людство знайомством із благами другої половини земної кулі, зробилася можливою тільки завдяки євреям. Красива історія що подорож ця фінансувалася шляхом застави коштовностей королеви Ізабелли, зблякла при світлі тверезого дослідження. При іспанському дворі користувалися впливом троє “маранів” або таємних євреїв: Луїс де Сантагель, видатний купець з Валенції й орендар королівських податків, королівський скарбник Габриэль Санхец і друг обох, королівський камергер Жуан Кабреро. Вони розписували королеві Ізабеллі жалюгідний стан королівського казначейства і невпинно займали її уяву блискучою картиною можливого відкриття Колумбом надзвичайних багатств Індії. Під впливом їхніх розповідей королева, нарешті, запропонувала віддати свої коштовності в заставу для отримання засобів на спорядження експедиції. Але Сантагель просив дозволити йому самому дати на це гроші: 170.00 дукатів, приблизно 20.000 доларів, що складе на нинішні гроші 160.000 доларів. Імовірно, позичка по тим часам навіть перевищувала витрати по експедиції.

Разом з Колумбом відправилися в шлях щонайменше п'ять євреїв: Луїс де Торрес як перекладач, Марко як фельдшер, Берналь як лікар, Алонзо де ла Калле і Габриэль Санхец. Астрономічні інструменти і морські карти були дані теж євреями. Луїс де Торрес першим висадився на берег і першим відкрив вживання тютюну; він оселився на Кубі і його можна назвати батьком пануючого єврейського впливу в сучасній тютюновій торгівлі.

Покровителі Колумба, Луїс де Сантагель і Габриэль Санхец отримали за свою участь у справі великі переваги; сам же Колумб зробився жертвою підступу корабельного лікаря Берналя і був заключений у в'язницю, перетерпівши багато несправедливостей.

Із самого початку євреї дивилися на Америку, як на область багатообіцяючу, і їхнє переселення в Південну Америку, особливо в Бразилію, вже незабаром прийняло великі розміри. Внаслідок збройної участі, що вони прийняли в суперечці між бразильцями і голландцями, бразильські євреї рахували більш розсудливим виїхати з Бразилії і направилися в голландську колонію, розташовану на місці нинішнього Нью-Йорка. Пітеру Штувесант, голландському губернаторові, не дуже посміхалося поселення євреїв серед підлеглих йому колоністів, тому він зажадав їхнього відплиття. Очевидно, євреї заздалегідь вжили заходів до того, щоб їхній приїзд, хоча б і не дуже охоче, все ж був дозволений. Коли висадження намагалися не допустити, директори Голландської Торговельної Компанії мотивом до допущення євреїв у колонію приводили ту обставину, що євреї беруть участь у Торговельній Компанії великими грошовими внесками. Проте євреям було заборонено займати суспільні посади і займатися роздрібною торгівлею. Наслідком цієї міри стало те, що євреї зайнялися чисто експортною торгівлею, в якій за незначний час стали монополістами, завдяки своїм зв'язкам з Європою.

Цей приклад може служити зразком єврейської спритності: заборона в одній області доставляє їм блискучий успіх в іншій. Заборонять їм торгувати новим платтям, вони будуть торгувати старим, — так у дійсності і був покладений початок правильної торгівлі старим платтям. Коли була заборонена роздрібна торгівля, євреї негайно звернулися до оптового і стали засновниками світової оптової торгівлі. Вони створили морське страхування. Свій добробут єврей зумів витягти з покидьків цивілізації. Він навчив людство витягати користь зі старих ганчірок, очищати старі пера, з користю вживати чорнильний горішок і шкіри кроликів. Особливою його любов'ю користувалася завжди хутряна торгівля, у якій у даний час він і панує. Велика кількість самих звичайних шкір, що під привабливими назвами обертаються на ринку під видом дорогоцінних хутр, зобов'язані своєю появою тільки єврейській винахідливості. Ідея “відновлення старих речей під нові” набутила широкого застосування також завдяки євреям.

Ганчірники, що у наших містах дають звістку про свою присутність звуком дудки і збирають старе залізо, пляшки, старий папір і ганчірки, є далекими продовжувачами тих євреїв, що вміли з усякого непотребу створювати цінності. Несвідомо для себе добрий Штувесант примусив євреїв зробити з Нью-Йорка головну гавань Америки. Хоча під час американської революції більшість нью-йоркських євреїв бігло у Філадельфію, усе-таки велике число тих, що бігли, при першій можливості повернулося назад. Вони, здається, інстинктивно передчували, що це місто зробиться їхнім комерційним раєм. Так воно і сталося: Нью-Йорк насправді зробився центральним пунктом єврейства. Він є місцем, де весь американський ввіз і вивіз обкладається митом, місцем, де продуктивна робота всієї Америки платить данину власникам грошей. Міська територія цілком знаходиться в єврейських руках і в списку домовласників лише зрідка можна зустріти не єврейське ім'я.

Не дивно тому, що єврейські письменники, при вигляді цього безприкладного піднесення і безперервного росту багатства і сили, натхненно проголошують, що Сполучені Штати є обітованою землею, проголошеною Пророками, а Нью-Йорк новим Єрусалимом. Деякі йдуть ще далі і називають вершини наших американських Скелястих Гір горою Сіону, і, мабуть, не без підстави, якщо взяти до уваги приналежні там євреям рудники і вугільні шахти.

У даний час йде гарячий спор із приводу проекту системи нових каналів, завдяки якій кожне значне місто, що лежить на березі великих озер, може стати морською гаванню. Тоді Нью-Йорк втратить своє значення кінцевого пункту, у який вливаються всі головні залізничні артерії. Головний мотив заперечень проти цього найвищою мірою дотепного економічного поліпшення полягає в тому, що велика кількість багатств Нью-Йорка не є реальними цінностями, а являє собою мнимі цінності, для підтримки яких у ціні необхідно, щоб Нью-Йорк залишався тим, що він є, — тобто нинішнім Нью-Йорком. Якби Нью-Йорк повернувся в звичайне портове місто і перестав бути містом, де сидять і збирають данину всі великі грошові стригуни, то багато єврейських багатств зникло б. А багатства ці до війни були надзвичайними. Статистики навряд чи наважаться зробити, як великі вони в цілому в теперішній час.

У плині 50 років єврейське населення Сполучених Штатів з 50.000 зросло приблизно до 3.000.000. Тим часом, у всій Британській Імперії 300.000 євреїв, а в Палестині їх 100.000. Що число євреїв у Великобританії не велике, є щастям для самих євреїв, тому що при тій великій, що всім кидається в очі, владі, якою вони там користуються, незаможні євреї, будь число їх більше, могли б випробувати мати неприємності. Один дуже добре обізнаний англієць свідчить, що в Англії, у будь-який момент, при наявності досить поважної причини, може спалахнути антисемітизм. Тепер же проти нечисленних і недосяжно багатих євреїв, що панують там у політиці і міжнародних фінансах, він проявитися не може. Істинні причини, що викликають антисемітизм, криються, цілком ймовірно, у діяльності міжнародних євреїв, що часто народні маси ясно не усвідомлять, але безпомилково відчувають; однак, сумними жертвами його завжди є незаможні євреї. Проте, антисемітизм ми розглянемо в наступній главі.

Чисельне відношення єврейського народонаселення у Великобританії і Сполучених Штатах показує, що величезна сила, якою користуються міжнародні єврейські фінансисти, не є наслідком їх числа.

Безперечним фактом є безмежна могутність євреїв при їхній відносній нечисленності. Євреїв у всьому світі приблизно 14 мільйонів, приблизно стільки ж, скільки корейців. Це числове порівняння робить наявність їхньої сили більш разючим.

У часи Георга Вашингтона в країні було всього 4.000 євреїв, що по більшій частині були сумлінними торговцями. Більшість їх стояло на американській стороні під час війни за незалежність і якийсь Хаим Соломон у критичний момент навіть допоміг колоніям, давши їм у позичку весь свій статок. І все-таки євреї завжди зберігали свої особливості, не займалися звичайними промислами або сільським господарством і ніколи не надавали значення виробництву предметів споживання, але завжди торгували тільки готовими фабрикатами.

Тільки в новітній час євреї то тут, то там почали займатися виробництвом, але й тут вся їхня діяльність просочена торгашеством, чому при виробництві товарів вони завжди отримують високий бариш. Однак, для споживача наслідком цього є не здешевлення, а подорожчання товарів. Показовим єврейським діловим методом є те, що господарські поліпшення і заощадження в них завжди приносять вигоду не споживачеві, а підприємцеві. Товари, ціни на які непробачно роздувалися, так само як і підприємства, що випробували нічим не з'ясовне падіння цін, завжди відносяться до тих, за або проти яких переважно працюють євреї.

Справа по єврейських поняттях значить — гроші. Яке вживання зробить з них той, що нажив, — питання інше. Але ідеалістичний міраж ніколи не повинний заважати процесові роблення грошей. Кількість нажитих доларів ні в якому разі не повинна скорочуватися; всякі, зроблені по власному почину реформи, якими інші люди намагаються поліпшити положення робітників, не повинні мати місця.

Ці явища не слід приписувати жорстокосердості євреїв; вони залежать лише від жорстокості розуміння ними ділової структури. По єврейських поняттях “справа” орудує товарами і грішми, а не людьми. Людина, що впала в нестаток, може викликати жаль єврея, але, якщо мова йде про торговельну фірму такої-то особи, то він сам і його фірма для єврея дві речі зовсім різного порядку. Єврей-ділок не розуміє, як можна людяно поставитися до фірми і чому його спосіб дії інші люди називають жорстоким. Євреєві такий докір здається несправедливим; він заперечить, що тут питання йде тільки про справу, а не про людину.

Цим, може бути, мислимо пояснено існуючі в Нью-Йорку єврейські підприємства, “вичавлюючі піт” (Sweating system). Коли чуттєві люди оплакують долю бідних євреїв, зайнятих у нью-йоркських майстернях, що експлуатують працю, то по більшій частині вони зовсім не знають, що винахідниками, що отримують користь від цих “підприємств, що вичавлюють піт”, є самі євреї. Америка може пишатися тим, що в ній ніхто не піддається релігійним і расовим переслідуванням і що всякий має право на волю. З іншої сторони всякий уважний спостерігач повинен прийти до того висновку, що безсердечне ставлення, що мають євреї в Сполучених Штатах, виходить єдино від людей їхнього власного племені, від їхніх хазяїнів і доглядачів. Дивно те, що при цьому, як стригучі, так і ті, котрих стрижуть, не відчувають самі цієї нелюдськості або жорстокосердості, — це “ґешефт”. Експлуатований живе надією, що наступить день, коли він сам зробиться власником такої ж майстерні, повної людьми, що будуть на нього шити. Їхній нескінченний інтерес у житті і що ніколи не залишає їхнє честолюбство піднятися по соціальним сходам і самому зробитися власником майстерні дозволяють їм нести своя працю, не почуваючи експлуатації або несправедливості, — почуття, що, по суті, і додає найбільшу гіркоту бідності. Єврей ніколи не дивиться на роботу, як на нещастя, але разом з тим він не примиряється з думкою, що підлегли стан даний йому в долю надовго. Тому, він воліє додавати всі свої сили, щоб пробитися вище, і замість того, щоб скаржитися на тиск свого дійсного положення, він прагне поліпшити його.

Все це з погляду особистості, може бути, і дорогоцінно, але з погляду суспільної наводить на міркування. Наслідок цього порядку є те, що до останнього часу всі роки нижчої праці залишалися без усякого піклування, у той час як вищий клас не почував ні найменшої потреби зайнятися соціальними реформами і поліпшенням робочого побуту. Участь єврейських магнатів у добродійності гідно поваги, але робота їх у соціальних реформах дорівнює нулеві. З почуттям жалю, гідного наслідування, вони приділяють частину своїх баришів робітникам з метою зменшити людський нестаток, що робиться від їхнього способу отримання прибутку. Однак, серед великого числа багатих євреїв добродійників не можна знайти жодного, котрий енергійно виступив би з вимогою олюднення промислової роботи, методів її і наслідків, що звідси виникають.

Все це згубно, але зрозуміло; більш того, — воно пояснює багато чого, за що люди, що не розуміють сутності євреїв, їх засуджують. Єврей готовий віддати значну частину досягнутих плодів своїх успіхів; але, навпроти, він не зробить жодного кроку, щоб уступити хоч частину свого наростаючого багатства в процесі його придбання, хіба тільки під впливом примусу. Наслідки такого образу дій зовсім ті ж, як якби мотивом їх були відсутність жалю і жорстокість. Треба, однак, сказати, що євреїв спонукають до такого поводження не ці почуття, а природжене їм почуття дивитися на “справу”, як на азартну гру. Багато проектів реформ на користь робітників здаються їм суцільним божевіллям; на їх думку це така ж дурість, як якби по мотивах людинолюбства стали вимагати, щоб гравець у футбол дав своєму супротивникові удар вперед.

Американський єврей не асимілюється, встановлюю це як факт, а не у вигляді докору. Єврей міг би розчинитися в американізмі, але він цього не бажає. Якщо в Америці й існує відоме упередження проти євреїв у зв'язку з занепокоєнням, викликаним придбанням ними величезних багатств, то причина того криється в єврейській відчуженості, а зовсім не в їхній особистості, вірі або расі. Адже, формальні ідеали євреїв ті ж, що й усього світу. Незважаючи на це, євреї не асимілюються і своєю відчуженістю зміцнюють думку, що для них це неможливо. У цьому полягає їхня перевага, і в цьому можна доглянути з їх боку відому гостроту судження. Але, у такому випадку, свою відчуженість євреї не повинні включати до загального списку своїх скарг на неєвреїв, що вони, у дійсності, так охоче роблять. Було б набагато краще, якби всі євреї раз і назавжди відкрито стали на точку зору своїх єдиноплемінників, що чесно відносяться до розглянутого питання, чим повторювати слова одного молодого єврея, що сказав: “Уся суперечка зводиться до різниці між американським євреєм і єврейським американцем: єврейський американець грає роль корінного тубільця, що приречений вічно бути паразитом”.

Дати список справ, у яких євреї є хазяїнами, значило б перелічити всі найважливіші для життя галузі роботи в країні. Сюди ввійшли б не тільки виробництва, дійсно для життя необхідні, але і ті, котрі зробилися такими внаслідок стоншення звичок і смаку. Усім відомо, що театральна справа винятково єврейська: все, що має відношення до театру, актори, торгівля квитками, — словом все, знаходиться в руках євреїв. Досить імовірно, що в цьому треба шукати причину того, що в даний час майже у всіх театральних п'єсах переслідуються мета пропаганди і що в них нерідко зустрічаються вихваляння духу торгашества, що виходять не від акторів, а від авторів.

Так само в єврейських руках знаходиться кінематографічна справа, цукрове і тютюнове виробництво, більш 50 відсотків оптової торгівлі м'ясом і 60 відсотків шевської промисловості. У такому ж положенні знаходяться: торгівля готовим платтям чоловічим і дамським, постачання музичних інструментів, дорогоцінними каменями, торгівля зерном, гірська і доменна справа штату Колорадо, експедиційна справа, інформаційна служба, спиртні напої і каси позичок.

У всіх цих промислах, що мають національне і міжнародне значення, панують євреї Сполучених Штатів, або одноосібно, або в компанії з заокеанськими євреями.

Американський народ був би найвищою мірою здивований, якби йому показали галерею американських ділків, що за кордоном є охоронцями достоїнства нашої торгівлі: по більшій частині це все євреї. Вони повні свідомості повноцінності американського імені. Якщо в іноземному портовому місті ви ввійдете в контору, на чиїй вивісці зображено: “Американське суспільство для ввозу” або “Американська торговельна компанія” або яке-небудь інша настільки ж безневинна назва, то в більшості випадків ви зустрінете там єврея, перебування якого в Америці було, цілком ймовірно, нетривалим. З цього попутно можна скласти собі уяву про те значення, яким користується “американський діловий метод” у багатьох країнах. Якщо 30 або 40 різних рас правомірно ведуть, таким чином, справи під ім'ям Американських, то не мудро, що дійсні американці не визнають ділові методи, називані іноземною пресою американськими, за такі. У свою чергу і німці часто скаржаться на те, що про них складають судження на підставі знайомства з тими, що говорять німецькою, єврейськими комівояжерами.

Приклади єврейського благополуччя в Сполучених Штатах самі по собі не представляли б нічого дивного, але добробут, як справедливу нагороду за заповзятливість і працьовитість, не можна змішувати з пануванням. Благословення, яким користуються євреї, може досягти кожний, хто заплатить за нього ціну, заплачену євреями, ціну, до речі сказати, у загальному дуже високу. Але жодній неєврейській громаді, при однакових умовах, не вдається досягти того ступеня панування, якого досягають євреї. У неєврея немає такої здатності працювати рука об руку, такої, свого роду, конспіративності заради досягнення визначених цілей і тієї єдності високо розвинутого расового почуття, — словом, всіх тих якостей, якими відрізняються євреї. Неєвреєві байдуже, а чи належить інший до його роду чи ні; для єврея ж найважливіше питання полягає в тому, щоб особа, що стоїть біля нього, була також євреєм. Прикладом єврейського благополуччя може служити синагога “Эммануэль” у Нью-Йорку: у 1846 році вона для свого утримання ледь могла зібрати 1.520 доларів, у 1868 році, після Міжусобної війни, вона могла вже стягувати плату за віддачу в наймання 231 місць — 108.755 доларів. Таким же прикладом добробуту в з'єднанні з національним і міжнародним пануванням може служити монопольна єврейська торгівля платтям, що з'явилося результатом тієї ж Міжусобної війни.

Можна сказати, що все, за що б не брався єврей у Сполучених Штатах, йому вдавалося, крім землеробства. Звичайно євреї пояснюють це тим, що, де, звичайна обробка землі занадто проста, щоб дати їжу єврейському розумові, і тому вони не мають особливого інтересу до успішного ведення землеробського господарства, але в скотарстві і молочному господарстві, що вимагають більше мізків, вони досягають успіху. У різних місцях Сполучених Штатів часто робилися спроби влаштувати єврейські землеробські селища; всі вони являють собою суцільну невдачу. Одні бачать причину цих невдач у незнайомстві євреїв з раціональним землеробством, інші в тім, що в сільському господарстві відсутній спекулятивний елемент. Безсумнівно одне, що продуктивне землеробство вдається євреям менше, ніж всяка інша непродуктивна діяльність. Дослідники в цій області говорять, що єврей ніколи не був селянином, але завжди торговцем. Вибір євреями батьківщини у виді Палестини, країни, що утворить міст між сходом і заходом, через який йшла у той час зовнішня торгівля культурних народів, приводиться саме, як доказ цього положення.

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Дата: Неділя, 18.04.2010, 01:26 | Повідомлення # 5
IV. ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ — ФАКТ АБО ПЛІД УЯВИ?

“Єврейське питання усе ще існує. Заперечувати це безцільно… Єврейське питання існує у всіх місцях, де євреї проживають у значному числі. Туди, де він існує, його приносять з собою євреї під час своїх мандр. Саме собою зрозуміло, що ми переселяємося туди, де нас не переслідують, але там наша присутність викликає переслідування .. Злощасні євреї внесли то пер антисемітизм в Англію; в Америку вони занесли його ще раніш”.
Теодор Герцль, “Єврейська Держава”, (“A Jewish State”), стор.4.

Головні труднощі писати про єврейське питання лежать у перебільшеній чутливості, що стосовно нього виявляють і євреї, і неєвреї. Взагалі існує якесь невизначене почуття незручності привселюдно вимовляти або печатно застосовувати слово “жид”. Боягузливо пробують користуватися для цього описовими вираженнями, як ось “Іудеї” або “Семіти”, хоча обоє ці вираження далеко не точні. Взагалі з цим питанням звертаються так манірно, начебто існує якась заборона торкатися його, поки, нарешті, який-небудь безстрашний єврейський мислитель без натяків не виступить з добрим старим словом “жид”. Тоді закляття зникає й атмосфера прояснюється. Слово “жид” не містить у собі нічого тенденційного, це старе, добре ім'я, що містить у собі строго визначене поняття, яке можна зустріти в будь-якому відділі всесвітньої історії, у минулому, у сьогоденні і у майбутньому.

Але євреї до крайності бояться голосного обговорення єврейського питання. Зазвичай вони хотіли б поховати його в глибинах своєї свідомості, сховавши під покровом мовчання. Таке відношення можна пояснити спадково придбаним терпінням, але вірніше, що воно обумовлюється несвідомим почуттям сполучених з цим питанням труднощів. Якщо привселюдно говорять про єврейське питання, то не інакше, як у дусі гнучкої політики або у формі милої балаканини. Великі єврейські імена в області філософії, медицини, літератури, музики і фінансів проходять перед слухачем довгою низкою; підкреслюють працездатність, спритність, ощадливість єврейської раси і кожний іде додому з почуттям, що він почув щось дуже приємне про настільки важке питання. Але від цього нічого не змінюється: як євреї, так і неєвреї залишаються тими ж; єврей по старому залишається світовою загадкою.

Почуття неєвреїв у цьому питанні найкраще висловлюються в бажанні замовчати його. Постійно чуєш фразу: “До чого взагалі говорити про це?” Але таке відношення до питання є кращим доказом того, що проблема існує; проблема, яку, по можливості, найкраще обійти. “До чого взагалі про це говорити?” Але, всякий логічно мислячий вже на підставі цих слів повинен прийти до висновку, що проблема існує в дійсності і що обійти її мовчанням або обговорити не залежить від доброї волі холоднокровних людей. Чи існує в Росії єврейське питання? Безперечно і при тому у гострій формі. Чи належний йому бути вирішеному? Безперечно і при тому всіма можливими мірами, аби вони несли із собою світло і зцілення.

Числове відношення євреїв до тубільного народонаселення в Росії усього лише на один відсоток більше, ніж у Сполучених Штатах. Більшість євреїв там так само безневинна, як і тут; вони навіть жили під відомими обмеженнями, яких тут не було. І все-таки в Росії дух єврейства придбав таку велику силу, що зовсім поневолив російську духовність. Будь то в Румунії, у Росії, в Австрії, Німеччині або у будь-якому місці, де єврейське питання стало на чергу, як життєва проблема, скрізь головну причину цього потрібно шукати в прагненні єврейського духу до панування.

І в нас у Сполучених Штатах причиною виникнення єврейського питання з'явився той впадаючий всім в очі факт, що в країні з 110 мільйонами жителів незначна по чисельності, усього в 3 відсотки, меншість, у 30-літній период часу досягла такого ступеня могутності, якого не в змозі було б досягти в десять разів більше по чисельності населення будь-якої іншої раси. Три відсотки будь-якої іншої раси не звернули б на себе ніякої уваги, тому що майже жодного представника з їхнього середовища ви не могли б знайти на вищих місцях, ні в найтаємніших “Нарадах чотирьох” у Версалі, ні у вищому суді, ні на конференціях у Білому Домі, ні в неозорій області світових фінансів, — словом, у всіх тих місцях, де прагнуть до влади і де виявляють владу. Навпроти, євреїв ми зустрічаємо буквально скрізь у вищих сферах, що володіють владою. Єврей має розсудок, працездатністю, інстинктивну гостроту розуму, — якості, що майже автоматично підносять його на верхи. Тому саме собою зрозуміло, чому єврейська раса, більш ніж інша, привертає до себе загальну увагу.

Отут і лежить початок єврейського питання, і при тому у формулюванні цілком ясний: чому єврей, звичайно не зустрічаючи протидії, прагне на вищі місця? Як і чому він попадає на них? Що він там робить? Які результати його там перебування для людства? От питання, що є першоджерелом єврейської проблеми. З них випливають всі інші. Чи отримають вони вирішення у юдофільському або антиєврейському напрямку, буде залежати від ступеня упередженості, під яким кутом зору їх будуть вивчати; вирішення ж їх у дусі людяності буде залежати від ступеня прозорливості і знання осіб, які їх вирішують.

Вживання слова “людяність” у з'єднанні зі словом “єврей” звичайно здобуває, хоча і не навмисне, специфічне значення. Існує думка, що до євреїв відносяться не цілком людяно. Але, борг виявляти людяність стосовно всього іншого людства лежить також і на євреях. Єврей протягом довгого часу звик вимагати гуманного відношення винятково тільки до самого себе. Але інше людство теж має повне право вимагати і від нього відмовлення від такого однобічного погляду, вимагати, щоб він припинив експлуатацію світу, щоб він перестав чисто єврейські досягнення ставити початком і кінцем своєї діяльності. На єврейському народі лежить обов'язок виконати старі пророцтва, що говорили, що через нього всі народи землі будуть благословенні, і для цього він повинний почати нову роботу, приступити до якої дотепер заважала йому відчуженість.

Єврей повинен перестати грати роль єдиного об'єкта людяності і на ньому лежить борг виявити теж почуття стосовно суспільства, що із тривогою дивиться на те, як високі і сильні прошарки єврейства спустошують його настільки немилосердно, що планомірне зубожіння, що звідси випливає, можна назвати економічним погромом беззахисного людського суспільства. Тому що насправді: проти добре продуманих мучительских прийомів єврейських фінансових груп суспільство знаходиться в такому ж безпомічному положенні, у якому часом знаходилися зігнані штучно в одне місце юрби російських євреїв проти антиєврейськи налаштованих мас.

З моменту появи в друці цих моїх писань вони знаходилися під організованою забороною. Пошта, телеграф і словесна проповідь діяли всі в тому самому напрямку: про кожну з цих статей кричали, що це цькування. На перший погляд могло здатися, що, дійсно, в них міститься безсердечний і грубий напад на безпомічний і гідний жалості народ, поки, нарешті, не стало ясно, що лемент про допомогу відзначений печаткою владу імущих. Грошові кошти тих, хто протестував, і число членів союзів, голови яких збуджено вимагали мого зречення від усього, що з'явилося в друці, ясно на це вказують. У глибині всього цього галасу схована погроза бойкоту; ця погроза і була причиною того, що всі спроби надати гласності викриття самого безневинного змісту по єврейському питанню дотепер кінчалися в Америці невдачею.

Однак замовчати єврейське питання в Америці шляхом погроз не завжди вдається; і настільки ж невдалими треба визнати спроби писати і говорити про все єврейське винятково в хвалебному тоні. Питання це існує і перетворити його шляхом спритної пропаганди в щось інше не можна; так само не можна задушити його погрозами. Євреї Сполучених Штатів зробили б найбільшу послугу своїм єдиноплемінникам у всьому світі, якби вони перестали голосно кричати про “антисемітизм”, а прийняли б інший, більш підходящий тон, замість того, котрий був би доречний, якби справа йшла про беззахисну жертву. Взагалі їм варто було б підходити до цьому питанню з відкритими очима і піддати здоровому обговоренню питання про те, яким чином кожен єврей, що любить свій народ, може послужити справі справедливого вирішення єврейського питання.

Вираз “міжнародний єврей”, яким ми увесь час користувалися, має двояке значення: одне, що єврей скрізь залишається євреєм, інше — що єврей має міжнародне панування. Останнє і є те, над чим задумується увесь світ.

Тип міжнародного єврея, що прагне до світового панування або ним вже володіє, є великим нещастям для його народу. Для рядового єврея найважче в міжнародному євреї є те, що він теж єврей. Найбільш вражаюче з усього те, що подібного роду типи підставляються винятково єврейським плем'ям. Не можна сказати, що серед міжнародних фінансових світових владик знаходяться два-три єврея. Навпроти, владики світу складаються винятково з одних євреїв. Це разюче явище створює для тих євреїв, що не належать до цієї категорії і ніколи владиками світу не стануть, а являють собою просто низи єврейської раси, в істину важке положення. Якби у світовому пануванні брали участь люди різних рас, як, скажемо, наприклад, у цукровій справі, то присутність двох-трьох євреїв серед цих фінансових величин не могло б взагалі створити проблеми; все зводилося б до участі у світовому пануванні купки людей безвідносно до їхньої раси і роду. Але тому що світове панування є метою, досягти якої вдалося тільки одним євреям, і при тому способами, які нічого загального зі звичайними прийомами так званих світових завойовників не мають, то проблема ця повинна бути цілком віднесена за рахунок цієї загадкової раси. Тут ми наштовхуємося на наступне ускладнення: привласнюючи цій групі світових владик ім'я “євреїв” — тому що вони в дійсності і є такими — не завжди мається можливість цю особливу групу точно виділити. Вдумливому читачеві це можливо, але єврей, схильний взагалі вважати себе скривдженим, сприймає цей докір, що має у виді групу “вище стоящу”, досить болісно, як спрямований проти нього особисто. Починає запитувати: “чому, міркуючи про цей вищий прошарок, говорять про євреїв, а не взагалі про фінансистів?” — Так тому, що це насправді євреї. Справа не в тому, що в будь-якому списку багатих людей мається більше неєвреїв, чим євреїв. Мова йде зовсім не про багатих людей взагалі, з яких багато хто придбали багатство завдяки визначеній системі, а єдино тільки про тих, котрі панують. Але ж ясно, що речі різні, — бути просто багатим або панувати. Єврей, що панує над світом, має багатство, але крім цього він володіє ще чимось таким, що набагато сильніше багатства.

Міжнародний єврей панує, як я сказав вище, не тому, що він багатий, а тому що він найвищою мірою, обдарований торгашеським і владним духом, властивим його расі, і поверх того спирається на таку расову вірність і солідарність, яку не можна зустріти ні в якій іншій людській расі. Передайте сьогодні світове панування інтернаціонального єврейства будь-якій комерційно високорозвиненій расі, і весь механізм світового панування, цілком ймовірно, розпадеться на частини, тому що неєвреєві не дістає визначених якостей, будь вони божеські або людські, уроджені або придбані, котрими володіють євреї.

Саме собою зрозуміло, що сучасний єврей це заперечує. Він заперечує думку, начебто єврей відрізняється чим-небудь від інших людей, крім своєї віри. “Єврей, — говорить він, — не є расова ознака, а віросповідання, як член єпископальної церкви, католик або просвітеріанин”. Такий погляд можна часто зустріти в друці, де євреї обурюються, коли їхніх єдиноплемінників, винних у якому-небудь злочині, називають євреями. “Адже, коли говорять про інших обвинувачуванх, не вказують їхнього сповідання, чому ж це роблять, коли мова йде про євреїв?” Заклик до релігійної терпимості завжди робить відоме враження; крім того часто буває корисно відвернути увагу від деяких речей.

Що євреї відрізняються від іншого людства тільки своєю релігією і моральним її змістом, спростовується тим, що єврейське сповідування насправді є моральним фундаментом двох інших великих віросповідань. Далі підтвердженням цього може служити той факт, що з усього числа євреїв, що живуть серед народів, що говорять англійською, два мільйони визнають тільки свою расу, а не своє віросповідання, і лише один мільйон визнає останнє. Чи можна звідси визначити, що перші менш євреї, ніж останні? В усякому разі весь світ, так само як і антропологи, такого розходження не роблять. Ірландець, що залишив лоно своєї церкви, залишиться, незважаючи на це, Ірландцем; теж треба сказати і про єврея, що залишив синагогу: він також не перестає бути євреєм. На цьому сходяться як євреї, так і неєвреї.

Якби вищевикладене, не дуже давно винайдене євреями пояснення було дійсно правильне, то питання зробилося б ще більш важким; тому що тоді корінь єврейського прагнення до світового панування довелося б шукати в їхній релігії. Ми повинні були б у такому випадку сказати: “євреї зобов'язані своїми успіхами своїй релігії” і почати вивчати віросповідання, що дає своїм послідовникам настільки велику матеріальну силу і багатство. Але, крім сказаного, цій думці суперечить ще і наступний факт: євреї, що панують над світом, насправді зовсім не так релігійні. Нарешті, всім відомо, що самими набожними і самими слухняними прихильниками Іудейської релігії є саме найбідніші євреї. Якщо бачити в єврейській правовірності підвалини старозавітної моралі, то даремно шукати її серед єврейських владик, що своє віросповідання просочили навчанням унітаристів тією ж мірою, як християнські унітаристи об'євреїли своє, а треба шукати її між бідними, живучими в темних провулках, що свої суботні ґешефти приносять у жертву святості суботи, зберігаючи тим своє віросповідання чистим від усякої домішки модернізму.

Якби євреї відрізнялися від усього людства тільки чистотою своєї віри, то всі питання вирішувалися б дуже просто: всяка критика єврейства стала б тоді нічим іншим, як лицемірним і ревнивим пустосвятством.

Це, зрозуміло, було б нестерпно, і після деяких міркувань всі незабаром погодилися б на тому, що єврей у змісті віри менше відрізняється від інших людей, ніж в усьому іншому. Між двома великими гілками християнства існує більш глибока різниця, ніж між єврейством і кожною з них зокрема.

Світ, незважаючи на всі новітні спроби довести протилежне, повинен дивитися на єврейство, як на відому расу. Стійкість її зробила марними всі спроби її викорінювання. Життєва сила і потужність її збереглися завдяки тому, що вона розвивалася в строгій згоді з тими законами природи, порушення яких звернуло інші роди у виродків. Дві високі цінності, єдинобожжя й одношлюбність, рятували її в минулому і зберігають донині, і тепер вона стоїть перед нами, як знамення стародавності, з якої вийшов весь наш духовний зміст.

Єврей ніколи не перестає усвідомлювати себе частиною народу, нації, раси. Проникнення його у світ наших думок, вірувань і далеких йому звичок нічого в цьому відношенні змінити не може. Єврей є єврей, і таким залишиться доти, поки буде у вірності своїм недоторканним переказам. З його погляду за ним завжди залишиться право думати, що бути євреєм рівносильно приналежності до вищої раси.

Євреї, що панують над світом, стоять на вершині своєї могутності, крім усього іншого, головним чином, завдяки деяким якостям, що кореняться в єврейській сутності. Кожен єврей має ці якості, хоча і не повною мірою, подібно тому як не всякий англієць, що говорить мовою Шекспіра, може досягти Шекспірівської виразності. Тому безцільно і навіть неможливо осягнути міжнародного єврея, не вивчивши єврейського характеру і психології взагалі.

Найпоширеніше обвинувачення, начебто великий успіх євреїв заснований на їхній нечесності, можна залишити без уваги. Взагалі немає достатньої підстави обвинувачувати єврейський або будь-який інший народ на підставі загальних місць. Євреї краще, ніж хто-небудь, самі знають широко поширену думку, що всі єврейські ділові прийоми безсовісні. Безсумнівно, що проста нерозбірливість у прийомах у дійсності зустрічається в них часто, коли нечесність у розумінні порушення закону навіть відсутня; тому можливо, що репутація, якою здавна користується в цьому відношенні єврейство, залежить не від властивої їм від народження нечесності, у власному розумінні, а від інших причин.

Наведемо одну з таких можливих причин. Єврей, як торговець, по природі своїй моторніше, ніж більшість інших людей. Говорять, що існують інші раси, що виявляють у торгівлі таку ж моторність, але серед таких народів євреї не уживаются. Людині ж більш повільній природно може прийти думка, що моторний вже занадто моторний, тому він починає відноситися до нього з недовірою. Адже кожний не довіряє хитрунові, навіть якщо ця хитрість безневинної властивості. З іншої ж сторони будь-який тугодум легко може додуматися до висновку, що ділова людина, що знає безліч законних ходів і виходів і користується ними, може, якщо захоче, піти і по незаконному шляху. Крім того, у складних справах звичайно так легко народжується підозра, що той, хто справу влаштовує, робить це за допомогою не цілком чесних прийомів. Повільні, поважні, чесно мислячі і діючі люди завжди будуть відноситися підозріло до людей, що вміють швидко покористуватися з кожної речі.

Древні вікові свідчення вказують, що євреї були народом, що так безумно любив торгівлю, що багато хто вважали їх біснуватими. З цього видно, що нелюбов до євреїв виникла на діловому ґрунті по підставах, що не можуть бути приписані цілком думці окремих особистостей або вигадкам їхніх ворогів. Візьмемо, наприклад, переслідування, яким піддавалися в Англії єврейські купці. У Старій Англії серед стану купців панувало багато поважних звичаїв. Так купець, що користується повагою, ніколи не повинен був починати справу по власному почину, а лише тоді, як вона йому була запропонована. Точно так само прикраса вітрин свічами або фарбами, так само як і виставка товарів, розрахована на принаду публіки, вважалися ганебним і нечистим прийомом, що має метою відбити клієнтів у сусіди. Нарешті, вважалося зовсім непристойним і противним купецьким звичаям торгувати більш, ніж одним товаром. Якщо, наприклад, хто-небудь торгував чаєм, то, здавалося, він міг би продавати і чайні ложки? Однак, якби хто-небудь зробив такого роду оголошення, то він ризикував би погубити свою справу, — до того такий прийом здавався суспільній думці дивовижним. Пристойність вимагала, щоб купець робив вигляд, що він неохоче розстається зі своїм товаром.

Можна собі представити, що відбулося, коли в цю хащу спокійних звичаїв увірвався єврейський торговець. Він просто розбив їх на друзки. У ті часи звичай мав силу Богом встановленого етичного закону; тому єврей, завдяки своєму поводженню, здавався великим грішником. Хто міг порушити ці поважні купецькі звичаї, той не зупиниться ні перед чим.

Єврея нестримно тягнуло продавати. Якщо він не міг продати покупцеві визначений предмет, то під рукою в нього був інший, котрий він і пропонував. Єврейські крамниці зробилися базарами, попередниками сучасних універсальних магазинів, і старий англійський звичай, — кожна крамниця тільки для визначеного роду товарів, був знищений. Єврей ганявся за справою, переслідував її, вимовляв її собі. Він перший ввів “швидкість обороту при малому прибутку”, — він же ввів продаж на виплату. Єдине, чого він не виносив, були спокій і сталість: всі думки його були спрямовані до того, щоб всі довкола нього знаходилося в русі. Він був батьком реклами в ті часи, коли навіть просте оголошення про те, який товар мається в крамниці, наводило публіку на думку, що власник переживає грошовий утруднення і що йому грозить банкрутство, чому він і прибіг до останнього відчайдушного засобу, до якого жоден поважаючий себе купець вдатися не зважиться.

Прийняти настільки велику енергію за безчесність при тодішній обстановці було неважко. Єврей веде нечисту гру, — так принаймні думав корінний англійський купець. А тим часом єврей вів цю гру тільки для того, щоб стати хазяїном її і взяти все у свої руки, чого він і домігся.

З тих пір єврей виявляв таку ж спритність завжди. Його здатність відводити потоки золота у свою кишеню давалася йому інстинктом. Коли він осідав у відомій країні, він тим створював поле діяльності для своїх єдиноплемінників. Байдуже, чи було то уродженою властивістю або планомірним вираженням расові єдності і вірності, але безсумнівно одне, що всі єврейські торговельні громади були зв'язані між собою. У міру того як окремі громади багатіли, здобували силу і займали відоме положення стосовно урядів і життєвих інтересів країни, де вони працювали, зростала і сила центральних громад байдуже від місць їхнього перебування в Іспанії, Голландії або Англії. Навмисне чи ні, але між громадами і центром існував більш міцний зв'язок, ніж між різними гілками будь-якого приватного підприємства, тому що цемент расової єдності, зв'язок расового братерства між неєвреями ніколи не можуть бути настільки ж міцними, як між євреями. Неєвреї ніколи не можуть представити себе “неєвреями”, як якимсь цілим, чому і не можуть почувати себе зобов'язаними неєвреєві, як такому. Завдяки цьому, вони робилися самими сумлінними агентами єврейських планів у тих місцях і тоді, коли єврейським володарям чомусь було незручним виступати відкрито. Однак, вдалими конкурентами євреїв в області світового панування неєвреї ніколи не були.

Центральні громади, де мали перебування головні хазяї — банкіри і воротили підприємств, черпали свою могутність з окремих місцевих громад; з центру у свою чергу йшли дорогоцінні вказівки і допомога у всі місця, де вона була потрібна. Неважко зрозуміти, що при такому положенні справи народ, що відносився до євреїв недружелюбно, страждав, і навпаки для народу, що виконував всі єврейські бажання, євреї створювали сприятливу обстановку. Достовірно встановлено, що багатьом народам довелося випробувати на собі силу їх немилості.

Ця система, що існує здавна, збереглася і донині. Але тепер їй грозить небезпека, як ніколи. П'ятдесят років тому міжнародна банкова справа, у якій, головним чином, панують, як всесвітні маклери, євреї, знаходилася в повному розквіті. Банки скрізь мали вищий нагляд за урядами і фінансами. Але тут з'явилося щось нове, — промисловість, що прийняла такий розмір, який не снився мудрійшим пророкам і спостерігачам. В міру зростання сили і міці промисловості, вона зробилася могутнім грошовим магнітом, що залучив до себе багатства всього світу, і при тому не з метою опанувати грішми, але для роботи. Виробництво і прибуток від виробництва замість позик і відсотків від позик — така була нова головна метода вже протягом тривалого часу. Але прийшла світова війна, у якій колишні всесвітні маклери безсумнівно брали велику участь, і тепер обидві сили, промисловість і фінанси, воюють між собою; бій повинен вирішити, за ким залишиться панування, — за владою грошей або за виробничою промисловістю. Це рішення і є однією з причин, чому єврейське питання знову віддане на суд суспільної думки.

Для того, щоб вирішити і зрозуміти цю проблему, потрібно визнати перевагу єврейського вміння. Тільки сказати, що євреї мають дивний успіх, чому їх і треба прибрати до рук, не витримує критики. Точно також не згідно з істиною було б зтверджувати, що рівноправна спільна робота з євреями в цілому принесла людству шкоду. Можна, мабуть, навіть сказати, що дотепер вона була корисною. За успіх не можна ні засуджувати, ні обвинувачувати. Якщо в даному випадку можна говорити про моральність, то тільки у відношенні використання успішних досягнень.

У цьому і полягає центр ваги всього питання: чи вправі євреї робити так, як вони робили дотепер, або, навпроти, їхній борг перед людством зробити інше вживання з досягнутого положення?

Генрі ФОРД

Жовтень 1920 року.

Бібліотека » Духовність » Масонство і християнофобія » МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО (ГЕНРІ ФОРД)
Сторінка 1 з 512345»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика