Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 3«123»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Благословенна Анна-Марія Таїджі
Благословенна Анна-Марія Таїджі
Дата: Вівторок, 01.07.2014, 21:51 | Повідомлення # 6
МАТІР БОЛЮ І СКОРБОТИ
Ця благословенна
жінка прищеплювала своїм дітям акуратність, шанобливість і працьовитість.
Домінік доручив їй не тільки виховання дітей, але й всі домашні турботи.
"Я залишив для неї всі справи по домогосподарству, бо все вона виконувала
на відмінно. Правда, кожне важливе питання Анна вирішувала зі мною, бажаючи
почути мою думку. У неї були золоті руки. Сам я не дбав ні про що. Вона
зашивала мої штани, пальта, для дітей шила одяг та іграшки. Хоч працювала до
другої години ночі, та о п'ятій годині вже прокидалася і поспішала на Службу
Божу, щоб прийняти Святе Причастя. О шостій годині поверталася з церкви,
готувала сніданок. Коли хворіла і лежала в постелі, то й там щось шила. Я
ніколи не бачив її без роботи".
Під час французької
окупації 1799 року у Римі на все значно підросли ціни, бракувало не раз і
харчів. Біля пекарень стояли великі черги, незважаючи на дощ, холод, сніг,
спеку, там була і Анна. Домінік деякий час був без роботи. Анна-Марія
по-геройськи боролася з труднощами, дбала, щоб був хліб, бралась за будь-яку
роботу: шила жіночу білизну, ремонтувала взуття, пальта, на хліб чекала цілі
години.
"Однозначно,
це була виняткова жінка, - сказав Домінік під час канонізації. -"Тепер я
вже старий, але якби я знову став молодим, то такої дружини, як Анна, я б у
цілому світі не знайшов".
Домінік згадував ще
цілий ряд інших подробиць. Анна підтримувала меблі у абсолютній чистоті. На
стінах висіли дешеві картинки. В кутку було місце для молитви, там знаходився
хрест, ікона святої Філомени та Діви Марії з олійною лампадою, на підставці
стояли чотири свічки і вази для квітів. Біля дверей знаходилась посудника зі
свяченою водою. Вранці та ввечері вона кропила свяченою водою своїх дітей, під
час кожного приходу або відходу дітей хрестила. Всі ці згадані реліквії
сьогодні знаходяться в маленькому музеї, неподалік від її гробу. Тут є стіл, за
яким Анна-Марія працювала, але відвідувачів найбільше вражає і захоплює
прекрасна ікона "Матер пієтатіс", перед якою грішниці пролили не одну
сльозу.
"Якщо у мене
був вільний час, я ходив разом з іншими членами родини до церкви на Вечірню.
Часто ми ходили на Службу Божу, коли виставляли Святі Тайни. Для мене це був
своєрідний спосіб душевної віднови".
"Ощадність і
працьовитість, - повторювала часто Анна, - мають свою силу для кожного, хто
хоче довіритися Божому провидінню".
Починаючи з 1797
року, сьомому році їхнього спільного подружжя, матеріальна ситуація значно
погіршилась. Бонапарт забрав від Папи найбагатші джерела прибутків, тому
церковна влада була змушена збільшити податки. Це викликало значне
незадоволення, навіть збройні сутички, якими командували французькі офіцери.
Генерал Варте вислав патрулі для охорони мешканців на вулицях. 13 лютого 1798
р. проголосили республіку. Святотатство і профанація стали буденною справою.
Папа Пій VI був уже немічним 82-річним старцем. Вночі його перевезли до Сієни,
а звідси - до Флоренції, потім у Парму, Турін і Гренобль. Коли Папа 29 серпня
1799р. помер, то гувернер написав листа до Парижа з такими словами:
"Колишній Папа мертвий. Це був останній Папа, з ним закінчується марновірство".

Благословенна
Анна-Марія Таїджі всі ці події передбачала і пророкувала. Вона слідкувала за
тернистою хресною дорогою Папи Пія VI, знала про його похорон і точну годину
обрання нового Папи, навіть знала і церковне ім'я нового Папи.
Новопризначені
сановники кинули Рим на поталу, голод і грабунки. Анна працювала вдень і вночі,
вчила дітей молитися, кликала на допомогу святого Йосифа. Боже Провидіння не
примусило на себе довго чекати. Не зважаючи на хаос і безлад, щоденне
насильство та вбивства, сім'ю Таїджі ніхто не переслідував, хоча щодня вони
ходили до церкви.
Три місяці після
смерті Папи Пія VI 1 грудня 1799 р. у Венеції зібрався конклав. Через три
місяці, тобто 14 березня 1800 р., було обрано нового Папу - кардинала Діаманті,
який прийняв ім'я Пія VII. Після відходу французів 3 липня Папа повернувся у
Рим, окроплений кров'ю та напівзруйнований.
Князь Чігі, якого
Домінік супроводжував на конклав, після повернення констатував, що дотеперішня
двокімнатна квартира вже зовсім непридатна для такої родини. Почався період
переселень. Спочатку це була цілком пристойна квартира недалеко від палацу на
Віа дел Гіардино. 1817 року вони переселилися до будинку навпроти церкви
святого Ігнатія. Діти жили на першому поверсі, дорослі - на другому. 1823 року
до них повернулася жити Софія зі своїми шістьма дітьми. Квартира для такої
великої родини знову була замалою, а тому вони переселилися в будинок навпроти
церкви Санта Марія ін Віа Лата.
Зі слів Домініка
зауважуємо, що він і надалі відставав в духовному поступі від Анни: "До
Анни приходило чимало людей за порадою, допомогою, або щоб лише побачити її. Я
її переконував замовити перед ними хоча б інколи одне-два словечка, зважаючи на
наше скрутне становище. Адже не один зміг би і допомогти... Та вона завжди
приборкувала мене і переконувала, що ми повинні покладатися лише на Господа
Бога. Її віра в Бога була надзвичайно глибокою. Знайомства з покійною королевою
із Етрурії, напевно, вистачило би для того, щоб ми жили в достатку. Але вона
ніколи не скаржилася, не просила, цілковито довіряла Богові. Була це справді
болісна мати. Біда, хвороба, терпіння досконало її позначили і перевірили. Сама
вона одягла і поклала в труну свою маму та батька, бачила, як вмирало її
четверо дітей. Коли Каміло змушений був іти на війну, Анна дуже переживала,
довгий час навіть не розмовляла. Її все боліло, але вона не скаржилася. Не
скаржилася навіть на тих, які спричинилися до того, що її син пішов на фронт,
хоча знала тих людей".
Коли дочка Софія
овдовіла, то ані вона, ані діти не одержали пенсії. Коли вона поскаржилася
своїй матері, Анна її зупинила і втішила: "О, яка у тебе мала віра! Як ти
віриш Богові? Заспокойся, Бог про тебе не забуде!"
Її непохитну віру
Бог винагородив чудами. Одного дня Софія була в розпачі. Маленька Пепіна під
час гри важко поранила собі око, а хірург констатував, що око не можна
вилікувати, і друге також хворе.
Анна у своїй
глибокій вірі в Бога. В Його допомогу взяла олію із лампади перед іконою і
зробила хрест над оком дитини. Вже наступного дня дитина змогла піти в школу.
Іншим разом Анна
вилікувала Домініка, який сам про це ось як розповідав: "Одного зимового
дня вранці у церкві Сан Марчело мені стало погано, я ледве вийшов із церкви та
дійшов додому. Переступивши поріг квартири, я втратив свідомість. Пізніше мені
сказали, що у мене був приступ, який, звичайно, закінчується смертю. Коли я
опам'ятався, біля моєї постелі стояли священик та дружина. Вона тримала руку на
моєму чолі і молилася до Пресвятої Діви Марії. Божа Матір вислухала її просьби,
бо мені стало легше і через деякий час я почував себе цілком нормально".
Якось Домініка не
міг працювати через сильний головний біль. Від болю він бігав по кімнаті, ніби
по клітці, але коли Анна-Марія поклала свою руку на його голову та зробила
хрест, то біль перейшов.
Допомогла Анна і
Софії. У неї була дуже висока температура, лікар сказав, що вона вже не
видужає, тому порадив покликати священика. Анна над хворою зробила хрест
реліквією, яку завжди носила з собою. Софія отямилася і після кількох хвилин
стала цілком здоровою людиною.
Є зафіксовано ще
один факт оздоровлення дочки. Софія відчула сильний біль у шлунку, вона не
могла ні працювати, ні ходити, ні навіть зосередитися на чомусь, дуже важко
дихала. Чи був це рак? Анна разом із донькою довго молилися і сама доторкнулася
до місця, де були найсильніші болі, хвороба щезла.

УТІХА, ЗРЕЧЕННЯ, ПОКОРА ТА ТЕРПЕЛИВІСТЬ
Утіха та зречення
Анна прагнула, щоб
найпочесніше місце в її родині завжди належало Господу Богові. "Вона щодня
ходила па Божественну Літургію, - згадував Домінік, - хоч я не завжди був з
нею, та знаю, що вона щодня приймала Святе Причастя. Коли ми були під час свят
у церкві разом, то я її завжди бачив, як вона приймала Святе Причастя. Після
Служби Божої Анна залишалась у церкві і ще довго молилась, а я її чекав біля
церкви. Найчастіше після обіду у святкові дні ми всією родиною ходили до церкви
на святу вервицю. Вдома ми всі разом молились вранці і увечері. Перед обідом, а
найчастіше відразу після обіду ми слухали уривки із Життя святих, які діти
читали по черзі. Анна-Марія вміла майстерно переводити розмову на Божі справи.
Ми навіть не зауважували, як вона нас втягла до цікавої розмови".
Анна хотіла, щоб
день Господа справді належав Господеві. "В будні вона багато працювала,
прала, прасувала, просто дбала про домашній затишок, і то з такою енергією, що
це було б не під силу зробити чотирьом жінкам. Але неділю чи святковий день
вона цілковито присвячувала молитвам, просила, щоб діти їй читали Життя святих,
брала участь у Службі Божій та інших церковних відправах. Вечір належав
повністю родині. Всі ми разом бавилися, інколи навіть у піжмурки: не раз і я
намагався із закритими очима схопити когось з дітлахів. У нашій родині панував
спокій", - стверджував Домінік.
Спокій в родині
Анна спокутувала постійним самозреченням, будучи цілковито відданою Божій волі:
"Доню Моя, духовна користь формується не лише із покаяння чи частого
приймання Святого Причастя, а й через з'єднання твоєї волі з Моєю. Хто хоче
сповнити Мою волю, той повинен у всьому і всюди йти проти своєї волі. Роби такі
справи, які ти не любиш і робиш неохоче, залишаючи осторонь ті, котрі приносять
тобі радість. Одне-єдине насилля над собою такого роду Мені миліше, ніж
покаяння протягом року. В майбутньому ти не смієш більше сказати: "Я хочу
те і те, це мені подобається, а це мені не до вподоби, і тому я не буду цього
робити.
 Це стиль світу". "Вона сама, -зауважував кардинал Педіціні, - висловила потребу самозречення словами:
"Якщо хочете придбати любов Бога, мусите постійно плисти проти течії своєї
волі".
Вона уклала
"договір" зі своєю волею - ніколи не дозволити собі заспокоїтися.
Постійно намагалась применшити своє прихильне ставлення до приємних людей, не
шкодуючи симпатій до тих, які її ображали. А коли під час молитви Анна
відчувала ласку, то відразу переставала молитися, натомість коли їй молитва не
приносила втіхи, продовжувала молитися.
Покора і терпеливість
"Терпеливість!
Покірливість! Приниженість!" - відповідала Анна-Марія тим, які просили у
неї поради в духовному житті. Згідно з цими вимогами і вона сама жила. Хоч
одержала милість особливого пізнання, та її покора була такою глибокою, що вона
слухала не лише свого сповідника, але, наскільки було можливо, і членів своєї
родини.
Анна-Марія не
втрачала почуття власної нікчемності. "Хто живе у святій боязні, той не
впаде, - повторював їй Господь, - але хто боязні немає, той уже упав... Твоя
боязнь мусить бути повна довіри до мене. Хто хоче бути твоїм учнем, мусить іти
по Моїх слідах. Хто йде, з вірою і любов'ю, виносить покору, він є Моєю
дитиною. Переноси приниження з покорою, вірою і любов'ю до Мене. В глибокій
тиші схили голову з думкою: заслужу собі ще більше, бо мій Господь Бог терпів
набагато більше. Бажай собі покірливості, приниженості, бо це шлях
самопосвяти".
 Марія-Луїза, донька іспанського короля,колишня королева Етрурії, завдячувала Анні неодноразовому одужанню, дружньо
називала її приятелькою-сестрою. Якось королева у супроводі придворних дам
зустрілась з Анною-Марією на вулиці. Вона підбігла до неї і поцілувала їй руку.
Анна раз і назавжди заборонила їй так робити. Наступного разу як тільки вона
бачила супровід королеви, то заходила в одну із вуличок міста, або крамницю,
або просто ховалася за брамою якогось дому, та ніколи не ховалася при зустрічі
з фурією, яка за нею викрикувала, лаяла та висміювала її. "Хто є у
приниженні, упокоренні, той є терпеливим", - сказав їй Господь.
Постійне упокорення
Безперервний піст.
"Вона їла, як комашка, - твердив Домінік. - Вранці, після повернення із
церкви, випивала маленьку чашку кави, на обід з'їдала кілька ложок супу і трохи
гарніру. Причому ніколи не сідала до столу, а прислуговувала іншим. Перший і
найбільш ласий шматок завжди давала старій мамі (бабусі). - А ти що скажеш? -
запитувала мене дружина, роздаючи обід. - Звичайно, старшим - усе найліпше. Але
чому ти не сядеш з нами? Чому ані на хвилину не відпочинеш? - Добре, Домініку,
а що робиш ти, як слуга князя, коли їдять пани? Чи ж я не є твоєю служницею від
того часу, коли ти мене в церкві взяв за свою дружину? - На ці слова я
найчастіше посміхався і відчував себе обеззброєним. Анна наливала трохи вина, в
суп насипала сиру, а я відчував себе найщасливішим у світі. Та завжди Анна-Марія
"забула" те саме зробити і для себе".
"Моя дружина
весь час себе умертвлювала. У п'ятницю і в суботу це були більш суворі
упокорення, ніж в інші дні, - вранці задовольнялась малесенькою чашкою кави, на
обід з'їдала лише супчик. У середу на честь святого Йосифа було таке саме меню.
Посту в приписані дні для неї було замало, тому вона ще додавала від себе інші
пости. Коли йшла мова про охорону душі або відвернення зла, то теж постила. І
ця незначна кількість їжі служила для неї нагодою до самозречення".
"У моєї мами
була звичка, - згадувала її донька, - із шматка м'яса, яке інколи все ж
потрапляло в її тарілку, залишити ще щось собі, ніби на завтра. Ми їй казали,
що м'ясо зіпсується і матиме запах; вона ніби погоджувалась з нами, а потім
його викидала".
Римська спека також
давала Анні-Марії можливість для упокорення. Для неї стало правилом випивати
лише трохи води під час обіду. Коли Анна наповнювала склянку, то випивала лише
кілька краплин, щоб цим ще більше посилити упокорення. Потім обслуговувала дітей,
аж опісля випивала зі склянки. Домінік цю маніпуляцію інколи помічав: "Що
ти робиш? Що це означає? Швидко випий!" Лише тоді Анна випивала воду і
робила це з усмішкою. "Наймолодша доня, - продовжував Домінік, -
зауважила, що мати не пила і попередила мене. - "Тату, а мама взагалі не
п'є!" - Тоді я взяв склянку, наповнив її водою та попросив її, щоб вона
випила в моїй присутності. На це Анна-Марія відреагувала словами: "Не
годиться, дитя моє, при столі слідкувати, хто їсть, а хто - ні. Цього мусиш
зректися".
Задля визволення
деяких душ із чистилища Анна цілий день молилася, іноді два, а інколи аж сім
днів не випивала ні краплини води, і це під час найбільшої римської спеки.
Священику Рафаелю Наталі вона призналася, що спрага її так дуже мучить, що
негайно кинулась би у найближчу криницю, щоб погасити її. Але терпіла!
Домінік, який
по-своєму дуже любив свою Анну, боявся за неї, не знав, що має робити. Часто
він їй докоряв, що вона взагалі не п'є і не їсть.
"Та ні, я
якраз їм так, як і ви, лише обслуговування мені допомагає все перетравити. Або
скажу відверто: коли я так мало їм, то ліпше сплю, це на одно вийде. Чи не
правда, що повітря у Римі змушує нас мати порожній шлунок?" Домінік не
знаходив відповіді.
Як мати, так і
Анна, любила солодощі. Якби вона не обмежувала себе, то стала би, напевно,
натхненником усього солодкого. Домінік часто приносив додому солодощі, які
залишились на столі у князя, найчастіше - морозиво, напої, які раніше Анна так
любила. Вона радісно дякувала, трохи коштувала і все швиденько розподіляла між
дітьми. "Прошу тебе, скуштуй це чудове морозиво!" - домагався
Домінік. Робила так, як просив Домінік, але тут ж реагувала з відразою:
"Бррр, яке холодне!" Домініка це, звичайно, злило: "Ти -
дивачка! Зрозуміло, що холодне, адже це морозиво! Тому я і приніс додому! Чому
ти нічого не хочеш розуміти?"
 Анна, однак, розуміла аж занадто добре, томузнову дякувала. Та вже саме морозиво віддала дітям зі словами:
"Покуштуйте, яке смачне! Покуштуйте смакоту, яку приніс вам батько".
Була вимогливою до себе, але поблажлива до слуг. Її упокорення було для
багатьох, які її знали, зокрема, для слуг палацу і покоївок, аж неприємним.
"Вона уважно
стежила за своїми почуттями, опускала очі. Хоча від природи вона була живою,
динамічною, та знала лише мене, свого чоловіка, з ніким не йшла гуляти, лише зі
мною... Ніколи я не зауважив жодного знаку нескромності. Анна ніколи не була
ініціатором обіймів або ніжностей, чуттєвих поцілунків, була врівноваженою, як
монахиня, надзвичайно добре володіла собою".
"Наша мама
спала дуже мало, - розповідала одна із доньок. Вставала ще на світанку. Не
спала більше, ніж дві-три години, а полудневу сієсту присвячувала
молитвам".
Про інші вчинки
покаяння Анни-Марії знав лише її сповідник. Покутника сорочка, гострий дротяний
пояс, терновий вінок - це предмети, які Анна-Марія використовувала, ховаючись
від людських очей. Лише після її смерті їх знайшли.
"Практика на
рівні диких людей", - писали про це нехристиянські газети. Вони не
усвідомлювали собі, що ця жінка своїм добровільним терпінням і пониженням
хотіла зменшити нещастя людей і відвернути караючу Божу руку.

ВІРА, ПОСЛУХ, ДУХ МОЛИТВИ ТА ДУХОВНІВІДНОВИ
Віра благословенної Анни-Марії
Анна жила тоді,
коли чимало людей прагнули применшити Божий авторитет, а на Його місце поставити
людське вчення. Для цієї мети використовували філософію Вольтера, Руссо,
Сондора та інших. Було модно ображати Бога та пропагувати нові моральні
"цінності".
У такому
вільнодумному світі Анна-Марія стала світлом для світу. "Універсум"
стало для Анни відкритою книгою, в якій читала лише одне слово -
"Бог"... Приємний вітерець, пташиний спів, погляд на комашню або
квітку - цього вистачило для того, щоб у її душі виникало натхнення або
захоплення. Сумна пісня жебрака на римській вулиці глибоко разила її серце.
Часто після такої зустрічі Анна мусила спертись на плече свого супровідника і
швидко шукати найближчу церкву. Вона була зачарована Божою Величчю. Її чоловік не
мав уяви про такі милості. Її життя протягом сорока семи років було постійним
чергуванням реальності і надприродних явищ.
Насправді для неї
існувала лише віра, з якої і черпала сили для життя. Віра для неї була наукою
про сьогодення і майбуття. Цей подвійний універсум бачила Анна, скромна,
покірлива, понижена жінка, у своєму таємничому сонячному диску. Для тріумфу
віри вона волала до всіх мучеників. Її екстази були постійними закликами:
"Нехай святиться ім'я Твоє!"
Знак хреста для неї
був готовою проповіддю, яка зганьбила і серйозних вчених. І при цьому вона
зуміла просто висловлюватися: "Хто служить Богові, той мусить бути
покірливий, відкритий і щирий". Листи, які Анна диктувала королеві із
Етрурії, доказують дивовижну відкритість і щирість, гідну окремого дослідження.
Декілька слів про королеву, яка в житті Анни Марії відіграла значну роль. У
1802 році виникло королівство Етрурії, яке очолив принц Людвіг із Парми, який в
1803 році помер. Його вдова, Марія Луїза, донька іспанського короля Карла IV, керувала
королівством від імені сина. Її королівство окупували французи. Нещасна
королева втратила престол і майже одночасно, розум. Переслідували її
епілептичні приступи, через які вона не змогла залишити палац у Римі.
Анна-Марія вилікувала її, стала її подругою і утішителькою.
А ось зізнання
Домініка: "Із вуст Анни ніколи не вийшла брехня, навіть натяк на мстивість
і злобу". Вона керувалася тільки вірою, яка вела її до прийняття Святого
Причастя, сповідалася з великою побожністю. Під час хвороби сповідь для неї
ставала єдиним джерелом фізичного підкріплення. До Святого Причастя не хотіла
приступати без сповіді, поки її сповідник, який добре знав її чисту душу,
суворо не наказав, що може приступати до сповіді лише раз в тиждень і щоденно
приймати Святе Причастя. Її сповіді були короткі. І душам, котрі вела,
рекомендувала теж короткі сповіді. Пропонувала, щоб у них був один постійний
сповідник. Однак сама була змушена міняти кілька разів сповідника, але не по
своїй вині. Її сповідниками були отець Анджело, який сам визнав, що вести таку
душу для нього досить складно, і тому рекомендував Анні-Марії отця Страмбі,
який пізніше також був проголошений благословенним. Він захоплювався покаянням
Анни. Після того, як о. Страмбі прийняв єпископські свячення, сповідником Анни
став священик Аніно із Ордену пасіоністів. Але він не розумів душевного стану
Анни, до того ж він жив досить далеко від Анни, і тому функцію сповідника взяв
на себе отець-єзуїт Філіп Сальватор. Після нього Анну сповідав отець Фердинанд
із Ордену тринітаріїв. Він домагався, щоб Анна вдома і на вулиці носила рясу
третього чину. Домінік з тим не погодився, бо хотів, щоб його дружина одягалася
так, як інші жінки, а тому вимагав іншого сповідника. Ним став кармеліт отець
Філіп-Людвіг, який сповідав Анну тридцять років аж до самої смерті. Його
показання під час процесу канонізації були надзвичайно цінними.
Саме отець Філіп,
кардинал Педіціні і отець Рафаель Наталі нам привідкрили внутрішнє духовне
життя цієї святої жінки. Отець Наталі одержав завдання щодня записувати її
видіння, екстази та найрізноманітнішу інформацію. Кардинали, князі та Папи
просили в Анни-Марії поради. Домінік не був здатний вести записи, тому цю
функцію виконував отець Наталі, але не на прохання Анни, а за наказом її
сповідника та за бажанням єпископа Страмбі.
Послух
Послух Анни-Марії
щодо монс. Страмбі та інших духовних осіб гідний подиву. З охотою вона приймала
поради сповідника не лише у справах посту. Анна приймала накази і здалека.
Недуга вклала
Анну-Марію до ліжка, а о. Рафаель Наталі повинен був супроводжувати графа
Алтемса на духовну віднову в монастир святого Бонавентури. Священик, опинившись
у досить складній і неприємній для нього ситуації, вирішив дати Анні-Марії
наказ (вона перебувала від нього на відстані більш, ніж кілометр), щоб вона
видужала, встала і повідомила, що саме так і зробила. Через півгодини хтось
подзвонив, Анна стала перед дверима і з усмішкою сказала: "Ви даєте мені
важке завдання. Я, як мати, не маю багато часу на таку далеку дорогу".
Потім заспокоїла священика і повернулася додому.
Авторитет духовного
керівника для неї мав дуже велику вагу. Інколи порада сповідника йшла всупереч
її думок, та вона слухала його, хоч була впевнена, що реалізація поради є
неможлива.
Дух молитви
Що сказати про
молитви Анни-Марії? Тут допоможе нам знову свідчення її невістки: "Під час
наших спільних молитов її віра була такою живою, її слова звучали ніжно, що нам
здавалося, ніби через неї промовляв до нас Господь Бог і Пресвята Діва Марія. Вона
вміла говорити лише про Бога. Ледве починала мовити про Його милості, як
здавалося, що упала в екстаз. Віра в Анни була настільки сильною, що їй
вдавалося навернути у лоно Церкви багатьох грішників".
Монс. Страмбі,
вчений, побожний священик, знав дуже добре здібності Анни. Якось він послав до
цієї святої жінки навіть високопоставленого масона. Розпочалась драма
навернення "блудного сина" до Небесного Отця.
Духовні віднови
Тим масоном був
Джузеппе, старший брат о. Рафаеля Наталі. В дитинстві він отримав християнське
виховання, але після смерті батька втрачає віру та впадає у глибоку зневіру.
Читання заборонених книг збудило в його серці бажання вступити в ряди озброєних
бандитів. Він погрожував навіть отцю, але поранення змусило Джузеппе
повернутися додому, де ним заопікувався о. Рафаель Наталі. Завдяки любові
молодшого брата та доброму догляду поранений швидко одужав, проте не загоїлися
духовні рани.
В цей час французи
депортували Папу Пія VI до Савонії і окупували папський престол. Джузеппе
здобув довіру окупантів, які доручали йому важливі і добре оплачувані завдання.
Він знайомиться з дамою з вищих кіл, яка залишила свого чоловіка...
Боже Провидіння
декілька разів попереджає його. Одного разу він проходив через ріку, і течія
йому підкосила ноги, він ледве не потонув. Іншим разом під час бурі він стояв
біля вікна та курив, і блискавка ледве не вбила його, обпаливши лише ногу, і
від того часу він почав кульгати. В Асколі потрапив у руки розбійників, які
вбили його приятеля, а він чудом уцілів. Однак ці попередження йому не
допомогли.
Після ув'язнення
Наполеона на острові святої Єлени церковний уряд знову перейшов до Папи.
Молодий Джузеппе залишився без коштів на прожиття, але з великими боргами, ще й
хвороба прив'язала його до постелі. Його дама прийшла відвідати хворого, але на
самому порозі дому її розбив параліч. Ще встигли покликати священика, але його
приходу вже не дочекалася. Після похорону Джузеппе вирішив покінчити життя
самогубством.
Отець Наталі
постійно стежив за життям брата. Коли ж він дізнався про трагічні події
останнього часу, то через засніжені гори пішов до брата. Джузеппе якраз
підготував пістолет для самогубства. Отець Наталі зумів переконати брата
переїхати до матері у місто Мацерат, де ним заопікувався монс. Страмбі. Він
присвятив йому багато часу, переконував його, просив, але все було намарно,
ніщо не допомагало.
 Отець Наталі, який тільки-но повернувся доРиму, розповів Анні про долю свого брата. Просив її і від імені монс. Страмбі,
щоб вона допомогла йому. Анна задумалась і за мить з усмішкою сказала: "З
допомогою Господа Бога спробую... Ваш брат наприкінці свого життя навернеться.
Він зміниться, як лисиця міняє хутро. Завдяки Божому милосердю він вже не зможе
знову упасти в гріх - бо втратить свідомість. Господь його буквально схопить за
волосся і в останню хвилю врятує".
Дата: Вівторок, 01.07.2014, 21:52 | Повідомлення # 7
СПОКУСИ ПРОТИ ВІРИ, НАДІЯ ТА БІДНІСТЬ
Спокуси проти віри
 Джузеппе приїхав до Риму ще хворим, алеАнна-Марія постійно молилася за нього, приносила ласощі і поступово здобувала
його прихильність. Недуга відступала - і тепер вже Джузеппе почав відвідувати
Анну. Спочатку розмовляв з нею зарозуміло, але поступово його гордість зникала,
коли з уст Анни-Марії він чув не тільки про своє минуле, але і про
найпотаємніші закути душі... Це була довгоочікувана перемога! Однак після
поверненні додому Джузеппе охопив злий дух. Він змушував його не вірити словам
Анни, вселяв думки про знищення Анни. Між ними почався двобій. Сповідник
засвідчив: той молодий чоловік робив усе, щоб захитати віру і переконання Анни.
Якою ж була її відповідь? Вона розпочала строгий піст і більш суворі акти
покути.
Боротьба тривала
три роки - Анна-Марія дорого заплатила за свою перемогу. "Щоб зберегти
його душу, сама смертельно захворіла, - продовжував сповідник. - Проти неї
повстало пекло".
Того дня, коли
молодий чоловік вперше переступив поріг квартири Таїджі, демони намагалися
застрашити Анну-Марію криками, лайкою, а пізніше навіть душили її. Отець
Рафаель Наталі пережив цю ніч у великому страху, усильних молитвах, бо чув той
сатанинський крик, розгардіяш. Влітку Джузеппе повернувся у Мацерат. Він не
став ліпшим, і здавалося, що він є втрачений для віри. Товариші його прийняли
як негідну людину. І знову криза та відчай запанували в його серці, але
благословенна жінка не переставала молитись за його навернення.
У серпні 1818р.
Джузеппе, відчуваючи свою кончину, попросив привести священика. Він
висповідався і зрікся усіх своїх гріхів та помилок, потім знепритомнів, а
незадовго помер. Бог його "схопив за волосся і в останній момент зберіг
від гріха".
Іншим разом
католицький священик домагався зустрічі з Анною-Марією: після прийняття
протестантського віросповідання він відчував неспокій від докорів сумління. Він
застав її у бідній кімнатці, одягнену в рясу третього чину тринітаріїв з білим
амулетом та хрестом. Оскільки її боліли вуха, то вся голова була закутана. На
робочому столі Анни були розкладені приладдя для шиття, вервиця та хрест. ЇЇ
погляд викликав у відвідувача довір'я. Вона попросила його, щоб він сів і після
кількахвилинного мовчання та роздумів розповіла його біографію та внутрішні
протиріччя, які переслідували його. З легкістю і поступово спростовувала всі
аргументи і софізми, якими він хотів виправдати свій перехід до протестантизму.
Вони зустрілися ще кілька разів. Анна-Марія перемогла священика своїми
аргументами, але як тільки він покидав помешкання Таїджі, ним знову оволодівала
гордість.
Але одного дня
Анна-Марія лаконічно промовила: "Милий пане, ви вже не маєте права
витрачати час. Ваші дні полічені, і наближається кінець вашого життя". Через
кілька днів священик важко захворів. Анна передала йому: "Ви вже більше не
встанете!" Священик відступив від протестантизму, визнав свої помилки,
висповідався і спокійно відійшов із цього світу.
Під час процесу
канонізації було зафіксовано ще двадцять подібних фактів навернення. За
наступне навернення благословенна Анна-Марія молилася двадцять років. Це був
віруючий чоловік, який впав у відчай, бо на протязі довгого часу його
переслідували біди і нещастя. Зневірившись, він навіть почав виступати супроти
Бога. Анна-Марія вберегла його від декількох спроб самогубства, і як завжди,
всю покуту взяла на себе. Він пережив страшні муки, сумніви, тривогу, боязнь,
але нарешті віднайшов віру; переживши благословенну Анну-Марію, особисто
розповів про своє навернення під процесу канонізації.
"Тріумф її
віри був, власне, для неї мучеництвом", - засвідчував кардинал Педіціні.
"Вона босою йшла до Сан Паола, щоб помолитися біля чудодійного хреста, під
час молитви її обличчя вмивали сльозами. Під час хресного походу в Колізеї вона
познайомилася і затоваришувала з матір'ю Наполеона І, а іншим разом - із
кардиналом Фече.
З великим
зацікавленням вона стежила за долею євреїв, пророкуючи: багато хто з них
навернеться до християнства і відіграє важливу роль у розповсюдженні Євангелії.
У своєму таємничому сонці Анна-Марія бачила новостворені ордени - товариства
чоловіків і жінок Нашої Милої Діви Марії із Сіону, які працювали серед віруючих
юдеїв. Аж після 4 років, як благословенна Анна-Марія відійшла у вічність в Сант
Андреа делле Франте відбулось навернення Альфонса Ратісбоне, незадовго до того
навернувся до християнства його брат Теодор Ратісбоне. Ці два брати і були
співзасновниками згаданих орденів.
Одного дня
Анна-Марія в супроводі доньки Софії прийшла до церкви Святих Апостолів, де
якраз хрестили не новонароджену дитину, а жінку-єврейку, з якою Анна до того
часто контактувала. Хресною мамою новоохрешеної була сама королева із Етрурії.
Анна з донькою непомітно зайшли у бічну каплицю і звідти з невимовною радістю
слідкували за обрядом хрещення. Анна впала в екстаз, після якого з ясним
обличчям пророкувала: "Ця новоохрещена - це велика душа... До неба прийде,
минаючи чистилище".
 Надія і бідність
У час, коли за
молитвами Анни-Марії відбувалися чуда навернення, вона сама сходила по сходинах
своєї душі аж у глибини марноти. Часто люди чули її молитви-зітхання:
"Боже мій, змилуйся наді мною, я не є ніщо інше, як гріх!"
Вона цілковито
покладалася на Господа Бога. І навіть тоді, коли не було хліба, вона з довірою
зверталася до Бога.
Бувало, що заможні
люди після свого одужання хотіли хоча б чимось їй віддячити, але вона
категорично відмовлялася від подарунків: "Не служу Богові із чистого
себелюбства. Дякуйте Пресвятій Діві Марії, а не мені!" - "Візьміть,
хоча б для бідних!" - "Бідним можете дати і ви самі. Не намагайтеся
поєднати гроші з Божою ласкою".
У 1815-1816 роках
закінчилося панування Наполеона в Італії. Країна знаходилася у важкому
становищі, панував страшний голод. Хліба у родини Таїджі теж не було.
Анна-Марія, однак, у нікого ні разу не просила хліба чи чогось іншого. Замість
того ще більше працювала, молилася та повторювала: "Можете довірятися лише
Господу Богові. Люди, як флюгери, крутяться від вітру. Єдиний Бог не
змінюється". - "Але це для ваших дітей... Хочете, щоб вони терпіли
від голоду", - докоряв їй дехто. - "Пробачте, я знаю, що ви хочете
нам добра. Але ми би образили Бога, якби допустили думку, що Він нас
залишив".
Її стійку віру
Господь Бог часто нагороджував. Згадаймо хоча б деякі із сотні прикладів,
названих у процесі.
Вона прийшла до
церкви в Сан Паолі, щоб поскаржитися Господеві: "Вже нема у нас
хліба". - "Повернись додому, там щось знайдеш", - почула
внутрішній голос. І справді, вдома на неї чекав лист, а в ньому чек на невелику
суму грошей. Одного разу просила в молитві: "Господи, Твоя негідна
служниця чекає сьогодні від Тебе хліба", а в той же час хтось постукав у
двері. Незнайомець приніс лист з милостинею: "Я дізнався, що ви тепер
перебуваєте в нужді, дозвольте мені зробити крок вам назустріч".
Невже вона брала
милостиню? Так, якщо це не загрожувало її свободі і бідності, але завжди вона
залишала собі лише найнеобхідніше, а решту віддавала ще біднішим.
Кардинал Педіціні
під час процесу подав чудовий приклад. Королева із Етрурії запропонувала
Домінікові посаду майстра у своєму палаці. Чоловік Анни-Марії міг би отримувати
не тільки добру зарплату, але і винайняти набагато кращу квартиру для всієї
родини. Матеріальне становище досить суттєво би покращилося. Але Анна
категорично відкинула цю пропозицію: "Не хочу створювати причини для
заздрощів, вивищення нашої родини перед іншими. Окрім всього ми ж хочемо бути
на службі у Бога вільними. В такому становищі від нас можуть вимагати відкинути
правду, чи задовольняти примхи наших добродіїв". Ось її відповідь:
"Ваша Величносте, прошу вас, залишіть нас у теперішньому становищі.
Господь нас хоче мати такими, які ми є тепер. Цього найнеобхіднішого нам ніколи
не буде бракувати".
Або ж інший
випадок. Королева зажурилася, що ця бідна жінка ніколи від неї нічого не хоче.
Одного разу вона відкрила шкатулку, вщерть наповнену золотими прикрасами:
"Бери, бери, мила Анно, що тільки тобі до вподоби!" Анна із
задоволенням всміхнулася, але відмовилася взяти. "Не будьте легковажною і
смішною, мила пані. Ви знаєте, що я служу Господеві, Який є значно багатший,
ніж ви. Я Йому вірю. Він кожного дня дбає про нас усіх. Розсудіть самі, чи мені
від Нього відступитися і зосередитися на таких дрібних речах". Королева
зрозуміла. Нарешті зрозумів це і Домінік.
"Здавалось, що
вона весь час послуговується чудом, бо, перебуваючи у нужді, вона повсякчас
дбала про свою багаточисельну родину. Тих моїх 6 доларів для нас аж ніяк не
могло вистачити. Тому я залишив за нею право вибору. Анна вона робила так, як
вважала за потрібне. Як Анна за щось молилася, як робила добрі вчинки, то Боже
провидіння нам завжди приходило на допомогу", - казав Домінік.
Інколи окремим
людям вдавалося вигадували маленьку хитрість, щоб милостиня прийшла і до родини
Анни. Ось як це вдалося зробити англійському католикові, який їй був дуже
вдячний за допомогу. Оскільки він був багатий, то хотів дати їй пожиттєву
ренту. Коли Анна це відкинула, він давав їй подарунки хоча б для членів родини,
але лише через посередництво людей, яких просив це виконати. В таких справах
Анна була занадто сувора. Навіть в часі хвороби вона відкидала просту рогожу,
яку хотів подарувати їй отець Рафаель Наталі. Її настільки мучила астма, що
вона не могла лежати в постелі, але відмовилася від крісла і рогожі, надаючи
перевагу простому солом'яному кріслу без перил.
Хоча родина Таїджі
часто переселялась, насправді у них ніколи не було просторої квартири.
Наперекір тому Анна-Марія послідовно, знову і знову відкидала пропозицію
кардинала Педіціні про переїзд цілої родини в квартиру на Палаіс Канцелерія.
Родина Таїджі часто
опинялась у великій нужді. В скрутні часи Анна-Марія ще більше працювала, але
незважаючи на це не могла дати все необхідне дітям - їхньої поживою був лише
хліб, змочений в олії чи оцті. Наприклад, під час французької окупації Італії,
коли Папа Пій VI був на засланні, Домінік, який працював у князя Чігі,
залишився без роботи і зарплати. А в Римі панував великий голод, перед
магазинами стояли довгі черги. Слабенька, в той час вагітна Анна стояла часто
на холоді, негоді цілі години, лише щоби родина не терпіла. Вона шила сандалі,
пантофлі, сукні, корсети, тільки б родина мала що їсти. Єдиним, що в той час
вона прийняла від королеви, була служба в каплиці, яка вимагала утримувати
вічну лампаду; місячна плата Анни-Марії становила п'ять доларів. Інші подарунки
Анна-Марія відкинула.
Дуже часто її
критикувала і власна родина за те, що вона не приймає подарунків або іншої
допомоги. Але Господь її хвалив. Йому подобалась її зневага до земних справ і
речей. Коли Анна-Марія опинилась у нужді, вона йшла в будь-яку церкву, де
просили Господа: "Думай про нас". Він думав. "Якщо у тебе є
труднощі, знай, що це іспити, котрі тебе роблять моєму серцю милішою і дорогою.
Якщо ти довіришся Мені, то все закінчиться добре", - часто чула вона такий
внутрішній голос. Вона часто молилася: "Маріє, Мати доброї надії, проси за
нас, Ісусе Христе, Отче наш і Охоронцю бідних, помилуй нас!" - і вони її
вислуховували.
Дата: Вівторок, 01.07.2014, 21:53 | Повідомлення # 8
ЛЮБОВ-ЕКСТАЗИ
Її любов була ніби
вогонь вулкана. Вона змушена була докладати багато зусиль, щоби хоча б на мить
не думати про Бога. Часто впадала в екстаз, багато разів і посеред білого дня
під час щоденної роботи. Можна сказати, що в неочікувані моменти, без
попередження, моментально. Почала, наприклад, мити посуд і раптом опинялась в
екстазі з тарілкою в руках. Софія описувала, як мати хотіла змести павутину і
раптово залишилась стояти, як статуя. Наступного дня Анна-Марія мала видіння
третього неба, коли поралась біля печі. Ніби блискавка її вдарила і вона
присіла. Софія просила: "Мамо, ти втомлена, залиш роботу, я її
закінчу". Анна через хвильку отямилася, лише зітхнула і продовжувала
працювати, іноді це траплялося біля столу, коли їла. з виделкою в руках вона
застигала, і очі націлювала на небо. Домінік не міг це хроміти і усвідомити. В
такі хвилини він спочатку на неї кричав, трусив її, боячись, що її вдарив
параліч, швидко заварював чай. Пізніше він звик до таких сцен, але був
переконаний, що це звичайні корчі, або якесь запаморочення. Коли Анна
отямилась, він часто її лаяв: "Як ти можеш спати біля столу? Якщо ти хочеш
спати, тоді треба тобі швидше лягати спати". Аж після її смерті він почав
розуміти: "Гадаю, що моя дружина була обдарована надприродними дарами.
Згадую, як увечері під час молитви на вервиці раптово стихла і не давала ніякої
відповіді. Це часто траплялося і біля столу, коли з виделкою чи ложкою вона
застигала нерухомо. Коли після крику отямлювалась, то лише всміхалася і
продовжувала їсти чи працювати".
Правду кажучи,
Домінік більше переймався смачним супом, ніж екстазом дружини. Всі навколо
говорили про чуда, а Домінік нічого не зауважував. Коли він, будучи стареньким
дідусем, ішов вулицею, то не міг допалити навіть люльки, бо люди зупиняли його
і розпитували про події, пов'язані з його дружиною Анною-Марією. Він, звичайно,
відповідав одним реченням: "Так, це була справді добра дружина".
Інколи ще додавав: "Але завжди спала, коли ми хотіли її розбудити, то
мусили трусити". На питання "Чи вона була лінивою?" він так
реагував: "Від створення світу ніхто ніколи не бачив такої працьовитої
жінки...". Іншим разом він розповів ось яку деталь: "Коли вона
впадала в стан, тобто в екстаз, то дивилась на небо, а наймолодша донька завжди
плакала, боячись, що мама померла. Найстарша донька все розуміла, хоч і вона не
знала суті. Заспокоювала молодшу, пояснюючи, що мама молиться. А я попереджав
обидвох, щоб вони були тихо, бо мама вночі взагалі не спала".
Коли Анна-Марія
молилася на вервиці, то в екстаз впадала щодня. Домінік обурювався: "Це
ганьба - заснути під час молитви, адже для спання є ціла ніч".
"Коли я відвідував
її вранці, - згадував кардинал Педіціні, - то часто знаходив її в екстазі і
змушений був терпеливо чекати, поки вона отямиться. Інколи вона впадала в
екстаз під час нашої розмови. І тоді я знову чекав. Лише слухняність могла її
вирвати із екстазу".
"Я часто був
присутній під час її екстаз, - писав її сповідник. - Зокрема коли ми разом з
кардиналом Педіціні відвідували сім головних соборів. Звичайно вона приступала
до Святого Причастя в каплиці святого Хреста Базиліки святого Павла. Після
Святого Причастя, як правило, Анна-Марія втрачала свідомість. Але оскільки ми
змушені були продовжувати свою місію, то вона в ім'я слухняності опритомніла
відразу і продовжувала відвідини з нами разом".
Екстази та
надприродні видіння супроводжували цю благословенну жінку все життя. Вони
відбувалися дуже часто: інколи Анна навіть була змушена мило звернутись до
Господа: "Господи мій, залиши мене, я мушу спокійно працювати. Бачиш,
скільки у мене роботи, я - мати великої родини".
Через певний час
Анна вже сама відчувала, що після прийняття Святого Причастя настає стан
надприродного екстазу, тому вона скорочувала молитви і поспішала додому.
Екстази, однак, відбувалися в церкві або по дорозі додому. Тоді вона мусила
мати з собою супровідника. Досить було їй поглянути на хрест або на ікону Діви
Марії, або просто на квітку, як вона була змушена зупинитись посеред
багатолюдної вулиці. Люди в таких випадках були нетерпеливі, що не в змозі
продовжувати свій шлях. Після закінчення екстазу Анна-Марія, звичайно, йшла у
найближчу церкву. Багато людей захоплювалося нею, але були й такі, які
висміювали її та кепкували з неї.
Кардинал Педіціні
сказав, що важко навіть собі уявити, які милості одержувала Анна-Марія після
Святого Причастя. Голова, плечі були закриті білою шаллю, руки зіп'яті, між
пальцями - вервиця, вона і плакала і молилася. Її занурення у небачені таємниці
дехто порівнював із вулканом. Вона на підставі аромату впізнавала, на котрому
вівтарі знаходяться Святі Дари.
Одного разу
світський священик, який відправляв Святу Літургію у церкві Святого Ігнатія,
хотів піддати Анну іспитові, тому що вважав її істеричкою. Прийняв нечуване
рішення - подати їй неосвячену облатку (тобто, там не було переістотнення хліба
і вина у Тіло і Кров Господні), але Анна цей обман тут же розкрила. Господь
наказав їй, щоб вона про це повідомила своєму сповіднику. Коли отець Сальваторе
почав цікавитися справою, то згаданий священик признався, що хотів перевірити
Анну-Марію.
Особлива подія
відбулася підчас Служби Божої, яку відправляв один ірландський
священик-францисканець. Після освячення йому із рук випала облатка і на мить
застигла в повітрі, а потім впала на губи Анни. Священик обурився. Після Служби
Божої в захристії він заявив, що це зневага Служби Божої, це крадіжка Бога. В
записну книжку він записав ім'я "винуватиці", щоб про це повідомити
Святий Престіл. Двоє присутніх священиків із Ордену тринітаріїв врешті-решт
його переконали, що Господь Бог є паном і над Службою Божою.
У Анни також були
видіння, пов'язані з облаткою. Інколи в облатці вона бачила Господа, іноді -
Дитину, як короля, одягненого у пурпур, іншим разом бачила Дитину з білою
лілією, яка їй сказала: "Я- квітка лук і лілія долини". Одного разу
Господь Бог їй сказав: "Серед багатьох людей, яких ти побачиш у церкві,
будуть лише дві щирі душі, які люблять Бога. Інші прийшли до церкви ніби в
театр".
Кардинал Педіціні
був частим свідком особливих подій, які старанно записував. Наприклад, випадок,
який трапився в каплиці церкви Пієта на Піала Колома. Після Причастя Анна
раптово впала, наче в неї вдарила блискавка. Всі навколо, що стояли,
перелякалися. Коли Анна опритомніла, то скаржилася Господеві, так, як свята
Тереза, але безуспішно. Господь дав їй знати, що вона мусить бути підготовлена
переживати такі стани терпіння частіше. А кардинал ще додав: "І справді,
майже завжди після прийняття Причастя Анна-Марія впадала в екстаз. Щоб ми
уникли сенсацій, я був змушений після подачі їй Святого Причастя дати наказ,
щоб вона в собі применшувала вогненні зітхання любові. Вона була змушена
боротися з собою, щоб не привертати особливої уваги. Іншим разом під час
екстазу її лице покривалось потом, хоча була зима. Але коли церква була
порожньою, наприклад, рано-вранці, тоді я її самовідданість не зупиняв. Після
Святого Причастя вона часто потрапляла у такий стан, ніби в неї вдаряла
блискавка. Звичайно, це тривало хвилинку, і вона поверталася до нормального
стану".
Одного дня
Анна-Марія знов упала в екстаз після Святого Причастя у церкві Пієта, якраз
тоді французи окупували площу. На вулиці стояв крик, били барабани, лунала
стрільба. Люди вибігли із церкви і поспішили додому, паламар заховався у
захристії у масивній шафі. Коли Анна опритомніла, то нічого не знала про те, що
діється на вулиці. Тільки жахалася, що її зачинили в церкві, а у неї вдома -
багато роботи. Нарешті їй вдалося, стукаючи у двері захристії, домовитися з
паламарем, щоб він відчинив їй двері. Між тим, гамір на вулиці вщух, але
солдати ще були на Піацца Колона. Анна спокійно йшла собі додому, і на неї
ніхто не звертав уваги. Правда, не завжди все кінчалося так добре. Даремно вона
хотіла бути непомітною, даремно ховалась по куточках, дякуючи Богові за дар
Святого Причастя. "Побожні" фарисейки за нею спостерігали, ба, навіть
тут було декілька чоловіків. Її лаяли, на неї кричали, що вона одержима і
навмисно викликає скандали. Щоб уникнути подібних сцен, Анна-Марія намагалася
щодня міняти церкву. Але втрутився Господь. Він повідомив її, що хоче, щоб
насмішки, наклепи та зневаги вона приймала спокійно.
Але боротьба
розгорілася знову. Анна найчастіше приходила до каплиці церкви Пієта, бо її
відчиняли вже рано-вранці і знаходилася вона недалеко від її квартири. Один
впливовий парафіяни поклявся, що цю "фальшиву жінку" вижене звідси.
Він очорнив її перед одним священиком, який відправляв Служби Божі. Той
наступного ранку під час подавання Святого Причастя обійшов Анну. Анна це важко
переживала, але о. Рафаель Наталі, якого поінформували про цей інцидент
присутні свідки, попередив священика про його обов'язок. Священик тільки знизив
плечима і наступного дня повторив свою помилку. О. Наталі зайшов до нього в
захристію і пригрозив, що буде про це інформувати вищі церковні кола. Священик,
усвідомивши свою помилку, попросив вибачення. Тепер Анна-Марія протестувала
проти поведінки о. Рафаеля Наталі: "Що ви зробили?" Духівник їй мудро
відповів: "Якщо у вас є радість від того, що вас ображають, то все в порядку,
але я, як третя особа, не можу на це дозволити". Обидва погляди є
правильні. Приймати ганьбу замість похвали є чеснотою, але якщо ця ганьба
торкається іншого, то не можемо з нею погодитися.
Оскільки Анна-Марія
у старшому віці часто хворіла, то Святійший Отець Григорій XVI дав згоду
облаштувати в її домівці капличку, де могла б, спокійно молитися без сторонніх
людей.
Екстази були у
Анни-Марії не лише під час Святого Причастя, але і тоді, коли вона говорила про
Пресвяту Трійцю, про Пресвяте Ісусове Серце, або
про Пречисту Діву
Марію. Свою працю та листи розпочинала словами: "Хай буде прославлена
Пресвята Трійця!"

СЕРЦЕ БЛАГОСЛОВЕННОЇ ЖІНКИ
Любов до тих, хтостраждає у чистилищі
Душі у чистилищі
дуже хотіли, щоб Анна-Марія за них молилася і випрошувала благословення. Однак
за їх визволення Анна дорого платила своїми постійними стражданнями. Наперекір
цьому вона задля померлих протягом сорока днів підряд босоніж ходила на цвинтар
за будь-якої погоди. Біля кожного гробу вона тричі відмовляла панахиду і
молитву за спасіння душі в чистилищі. Особливо молилася вона за душі померлих
священиків.
Одного дня, коли
Анна-Марія брала участь у Літургії за померлих, вона відчула сильний нестерпний
біль. Кардинал Педіціні відправляв Святу Службу. Під час благословення вона
побачила, як звільнена душа входить до неба. Вона гадала, що при цьому екстазі
від радості помре. Анна просила звільнені душі із чистилища про те, щоб вони
замовили добре слово про Церкву і Святійшого Отця.
Любов до хворих
"Часто
Анну-Марію кликали до хворої людини, - говорив Домінік. - Незважаючи на час і
соціальний стан людини, вона йшла її відвідати. З тим я не погоджувався. Не
було в неї ні хвилини спокою, її шарпали з усіх боків. Навіть хвора чи
обезсилена вона поспішала до хворого. Як я зауважив, вона ніколи не робила
ніякої різниці між недужими, щоправда перевагу надавала бідним. Час, який Анна
потратила під час відвідин, потім вдома подвійною напругою хотіла
надолужити".
Любов до бідних
Одним із принципів,
яким керувалася Анна-Марія у своїй діяльності, був принцип - не відмовити у
допомозі бідним. Одного разу, коли її не було вдома, мати грубо відмовила у
допомозі жебракові. Повернувшись додому і дізнавшись про цей випадок, Анна
жалісно сказала: "Ради Бога, люба мамо, вже ніколи не відсилайте геть
бідну людину без милостині. Як уже нема чого дати, то у шафі завжди знайдеться
шматок хліба".
 Під час голоду в Римі Домінік дуже дивувався,що у них в шафі завжди лежав шматок хліба. До неї приходило дуже багато бідних
людей, але Анні цього було замало - вона сама ще вишукувала їх у бідних
кварталах. Французька революція значно збільшила ряди жебраків та бідняків.
Одного дня, йдучи
разом з о. Рафаелем Наталі по вулиці, Анна звернула увагу на бідного, дуже
убого одягненого, чоловіка. Від холоду і голоду його трусило, він ридав.
Виглядав як опудало, покрите брудом. Перехожі уникали його. Лише Анна, керована
християнською любов'ю, підійшла до нього. Разом зі священиком привела його
додому, де він зігрівся, помився, переодягнувся та поїв. Коли його з великою
ласкавістю та маленькою милостинею Анна провела до дверей, то ця молода людина
через плачі не могла навіть подякувати їй. Іншим разом по дорозі до церкви
Санта Марія делла Консолаціоне Анна-Марія побачила, як на вулиці лежить бідна
жінка в епілептичному приступі. З її вуст текла піна, ціле тіло металося в
корчах. Навколишні люди тікали від неї. Анна все ж підійшла до неї, очистила і,
побігла до аптеки купити серцеві ліки. Її любов "вразила" очевидців.
Великий гурт людей зупинився, щоб стежити за цим "театром". А потім
вони й самі добровільно почали передавати гроші бідній жінці, щоб вона змогла
купити собі хоча найнеобхідніше. Анна, побачивши, що приступ минув, тихенько
зникла у найближчій церкві. Тут вона впала в екстаз і почула голос Господа:
"Доню Моя, дякую тобі за старанність, з якою ти Мені прислужила".
Подібні сцени
відбувалися і в лікарні святого Якова. Софія, яка тут часто бувала, бачила, як
мама іде від ліжка до ліжка з усмішкою, роздаючи солодощі, як годує хворих,
умиває їх, вирівнює їхні ліжка, подушки тощо. Її улюбленицею стала дівчинка, у
якої рак знищив обличчя. Її голова була покрита фатою. Коли вона бачила Анну,
то дуже раділа. Анна насамперед йшла до неї, гладила її, голубила, робила
перев'язку і розмовляла з нею про небо.
У цій же самій
лікарні лежала одна жінка на ім'я Санта, яку власний чоловік заразив
невиліковною венеричною хворобою. Хвороба вже спотворила її обличчя та очі.
Коли вона почула голос Анни, то радісно вигукнула: "Ось приходить до мене
ангел!" Анна відносно довго затримувалася біля Санти. Коли Софія пошепки
сказала матері, що вже час іти додому, бо від хворої йшов смердючий запах, та
так само пошепки їй відповіла: "Насолоджуйся ароматом її душі! Із цієї постелі
вона піде просто до неба!"
Коли Анну
інформували, що захворіла донька жінки, яка її люто ненавиділа і переслідувала,
вона все ж зайшла до неї. Під час відвідин втішала матір і доньку, а під кінець
відвідин зробила над хворою знак святого хрест з іконою Божої Матері, і
дівчинка одужала.
Її ласкавість не
знала меж. Вона переходила і на тварин. "Убогі звірі мають рай лише на
цьому світі, тому їм треба його заробити тут", - казала Анна.

УЗДОРОВЛЕННЯ ФІЗИЧНОХВОРИХ
У протоколах
процесу канонізації зафіксовано імена хворих, які були вилікувані або одужали
завдяки просьбам і молитвам Анни. Коли кардинал Педіціні подавав звіт про
окремі одужання, то він констатував, що навмисно не записав кілька сотень
випадків, зафіксованих ним же відразу після одужання, крім того, тисячі
випадків не були записані, бо ті, які він наводить, є найпереконливішими
доказами її величі для нас усіх. Анна була однією з найбільших чудотворців
сучасності, якщо не найбільшою.
Здібність і силу
лікувати дав Господь Бог цій покірній, слухняній жінці. Він дав це офіційно,
подібно, як свого часу апостолам. Після навернення благословенна Анна-Марія
важко захворіла і готувалася до смерті. Господь з'явився у синьому плащі, взяв
її за праву руку і, крім іншого, сказав їй, що цій руці Він дає Свою силу, щоб
вона змогла уздоровляти хворих, потім додав: "Можеш встати, ти
здорова".
Спочатку Анна
доторкалася до хворих рукою. Щоб не привертати до себе лишньої уваги, вона
почала використовувати ікони Пресвятої Діви Марії, святої Філомени, реліквії
або олію із вічної лампади.
Ось ще декілька
прикладів. Одна дама із князівського дому Албані смертельно захворіла на
згубний рак молочних залоз. Через сповідника Анни попросила у неї допомоги.
Анна-Марія передала йому декілька крапель олії із вічної лампади для того, щоб
хвора помазала уражене місце, а Матір Божу гаряче просила у молитвах допомоги
для недужої. Молитви Анни-Марії були вислухані, бо вже наступної ночі злоякісна
пухлина і болі від метастаз щезли. Хвора видужала, щастя та почуття вдячності,
переповнювали її. Ця дама із шляхетного роду увесь час пропонувала свої послуги
Анні. Врешті-решт Анна-Марія погодилась із тим, що оздоровлена
 жінка буде дбати про лампаду, олія із якоїдопомогла їй. Вона принесла пляшку олії, і її вдячності не було меж. Анна лише
всміхнулася: "Не кваптесь так, доню моя! Не поспішайте, ідіть повільніше,
бо захворієте знову! Пам'ятайте і надалі про свою обіцянку, бо як не додержите
свого слова, то вас знову спіткає нещастя!" Через декілька тижнів дама
оправдовувалася перед нею, що не може щотижня посилати олію, бо мусить
економити, а ця економія мала початися з відмови від непотрібних витрат,
наприклад таких, як олія. Щойно вона вислала листа з таким
"оправданням", як її маєток залила вода. Відразу після цього недуга
повернулася - смерть піднесла свою гостру косу над невдячною дамою. Анна-Марія
намагалася знову її вилікувати, але Господь сповістив їй, що невдячність Його
ображає, і тому єдиним даром для хворої може бути лише її навернення...
Онкохворою була й
одна принцеса, сестра з монастиря святого Домініка. Стан її здоров'я ще
погіршував страшний нарив. Вона потайки покликала Анну. "Нікому не хочу
виявляти свою хворобу, тому ви мене мусите вилікувати", - сказала Анні.
Анна завагалася. "Я - лише убога жінка і до того ж грішниця". Але
принцеса-монахиня була настирливою і наполегливою у своєму проханні: "Ви
не маєте чого оправдовуватися. Ви така, яка є. Але я вас прошу - допоможіть
мені, випросіть у Господа для мене уздоровлення. Про недугу я розказала лише
вам, а зараз черга за вами..." Анна-Марія в молитві передала прохання
монахині Богові. Того ж вечора послала черниці трохи вати, яку намочила в олії
лампади. Вранці щезли всі ознаки страшної недуги.
Була уздоровлена і
недовірлива сестра з Ордену святої Терези. І це всупереч браку довір'я, бо
монахиня дивилася на Анну-Марію, як на жінку низького походження, яка не є
навіть монахинею, лише простою жінкою цього світу. Її сповідник за такі думки
надав покуту. В переддень операції вона все ж таки вирішила використати вату,
намочену в олії. Наступного дня лікар констатував, що оперувати не буде, бо
нема жодних ознак метастаз. Недовірлива сестра не знала що й сказати, як
возвеличити святість цієї простої жінки - одруженої жінки і багатодітної
матері.
Потім немовби ожили
євангельські сцени про уздоровлення недужих. Хворі зусібіч дізнавалися про
надію, яку давала Анна-Марія.
Одного дня Анна у
супроводі отця Рафаеля Наталі прийшла до жінки, донька якої була смертельно
хворою. Лікарі не давали жодної надії, але мати наполегливо просила дару
уздоровлення для своєї дитини. Анна її втішила: "Це нічого!" Вона
зробила хрест над пухлиною горла, і молода дівчинка видужала. Міський квартал
був у шоку та захваті. І ще одна мати, донька якої теж хворіла на таку саму
хворобу, просила, щоб Анна їй допомогла. Анна і цю оздоровила. Після неї
прийшла третя сусідка. Її дитина мала нариви у вусі, терпіла сильний біль. Анна
правою рукою погладила хворе місце - і воно щезло. Мати ще не скінчила
дякувати, як прийшла ще одна жінка з сином, хворим на дифтерію. Анна зробила один-єдиний
хрестик на горлі, і дитина стала здоровою. Таким видужанням не було
кінця-краю...
Знаю, що така
велика кількість фактів про уздоровлення може з легкістю перейти в категорію
буденності, і до того ж стати об'єктом насмішок людей. Я заспокоююсь, розвіюючи
свої сумніви словами знаменитого Блеза Паскаля: "Ненавиджу дурні сумніви!
Якщо є Ісус Христос Бог, то в чому ви бачите труднощі і проблеми?"
Одне видужання
викликало велику сенсацію, як я уже зазначив. Було це уздоровлення Марії-Луїзи
із роду Бурбонів, королеви Етрурії. Із країни її вигнав генерал Міолісі і, як
в'язницю, призначив їй монастир святого Домініка, де вона жила разом зі своїми
слугами та покоївками. Нещастя та сум спричинили у неї епілепсію. Під час
приступів її мусили охороняти у зачинених кімнатах, де вона металася по
килимах, стогнала, кричала, лютувала. Потім королева нерухомо лежала, ніби
мертва. Жодні ліки не допомагали. Коли Марія-Луїза дізналася від принцеси Доріс
про Анну, яка виліковує, то сказала її покликати, щоб вона випросила у Господа
повернення їй здоров'я. Анна-Марія її попередила, щоб довіряла Пресвятій Діві
Марії. Потім перехрестила її маленькою іконою Діви Марії. Епілептичні приступи
в той момент зникли раз і назавжди. Королева могла тепер виходити з монастиря,
прогулюватися вулицями міста. Цілком логічно, що ця вістка для лікарів стала
готовою сенсацією. Королева віддячила Анні-Марії по-королівськи: зробила її
своєю порадницею, стала її сестрою в Христі і утримувала аж до самої смерті
олію в її лампаді, на відміну від інших шляхетних дам, які дуже швидко забували
про свою вдячність і обов'язки.
Це видужання було
лише початком цілої серії уздоровлень. Сповідник просив Анну допомогти юнакові,
у якого теж були епілептичні приступи. Хворого знайшли лежачого в ліжку, він був
зовсім виснажений черговим приступом. Сумні батьки стояли безпорадно біля
ліжка. Анна радісним голосом сказала: "Вставай, швиденько-швиденько! На це
люди не вмирають!" Хворий встав, скинув із себе ковдру й... пішов. Батьки
ще не опам'яталися від чуда, як Анни вже не стало. Вдячність за це одужання
тривала лише один місяць; спочатку юнак приходив часто, переконуючи Анну у
своїй безмежній вдячності, пропонував їй свої послуги, бажання допомогти тощо.
Але незабаром забув про свої обіцянки і навіть перестав їх провідувати. Та
згодом знову захворів, але вже не наважився ще раз звернутися до благословенної
Анни-Марії за допомогою, згодом помер.
Господь Бог послав
Анні справді відданого і вірного слугу в особі Луїджі Антоніні. Це був
жартівливий юнак, який допомагав благословенній Анні-Марії аж до самої смерті.
Цінними були і його свідчення під канонізаційного процесу.
Принцесі із
Палестрини завдячуємо за інформацію про видужання її швагра, кардинала
Барберіні, "Я радо при кожній нагоді зустрічалася з Анною. Але найчастіше
листування було нашим спілкуванням. Вона молилася за мене, за мої турботи і
проблеми, і результати були завжди такі, як вона передбачала. Була відверта і
мила. Коли захворіли мої діти, я також звернулася до неї. Коли мій шваґер монс.
Барберіні, незадовго до обрання його кардиналом, смертельно захворів, я також
про це повідомила Анну, цю побожну жінку. Його стан через хворобу з часом все
більше погіршувався. Анна мені передала, що я не повинна хвилюватися,
непокоїтися, а шукати захисту у святого Філіпа із Нері. Вона послала мені його
реліквію. Видужання було неочікуване і приписувалося Філіпові із Нері".
Занурена у молитву,
Анна-Марія отримала від Господа вістку: смерть прелата вирішена в Божому
умислі. Анна, однак, і надалі просила, щоб і цю неможливу хворобу Він
вилікував. І вона цього досягла. Та Господь сповістив, що ніхто не буде це
приписувати її молитвам, а заступництву святого Філіпа із Нері. Луїджі
Антоніні, про якого ми вже згадували, вірно служив і допомагав Анні під час
покупок, став її послом і супровідником. Часто вони разом відвідували хворих.
Коли вона не могла особисто провідати недужих, то Луїджі передавала для хворих
вату, змочену в олії. Сам Антоніні страждав на сильний ішіас, який з часом
прикував його до ліжка, він лише з труднощами ходив на милицях. У таких
випадках він теж звертався за допомогою до Анни, і вона його вилікувала. Якщо під
час відвідин хворих він простудився, або захворів на бронхіт, достатньо було
сказати про це "матері", яка одним знаком святого хреста
уздоровлювала свого помічника.
Ще один зворушливий
випадок: коли Анна важко захворіла, її прийшов провідати отець Наталі. Цього
дня отець дуже страждав від приступу гіпертонії, який супроводжувався сильним
головним болем, але Анні-Марії нічого про це не сказав, бо не хотів хвилювати
її своїм станом здоров'я. Він сам намагався повідомити лікарів, священика і
приятелів про те, що Анна смертельно хвора. Благословенна жінка кивнула рукою,
щоб він підійшов до неї ближче. Зробила хрест і сказала: "Відпочиньте і
поспіть півгодини, і все буде гаразд. Тепер я вас дуже потребую, не хочу, щоб
ви хворіли". Через півгодини отець Рафаель Наталі був здоровий.
Іншого разу Анна
йшла на Святу Сповідь і по дорозі до храму її зненацька захопив дощ, який лив
мов із відра. Вона постукала у найближчі двері і попросила: "Позичте мені
парасольку, щоб я змогла зайти до Нашої Наймилішої Діви Марії". Жінка, яка
відкривала двері, впізнавши Анну, пообіцяла принести парасольку і, між іншим,
додала: "Знаєте, у нас в домі лежить небіжка". Жінка провела Анну до
вбогої квартирантки, яка ще була в смертельній агонії. Декілька хвилин тому
священик уділив її Тайну Єлеопомазання. Родичі і знайомі стояли навколо ліжка
вмираючої і молилися. Анна поклала руку на холодне чоло і зробила знак хреста.
Потім вона відійшла, але про парасольку забула. Між тим, буря перестала, а
"мертва" встала з ліжка і почала ходити.
Дата: Вівторок, 01.07.2014, 21:54 | Повідомлення # 9
УЗДОРОВЛЕННЯ ДУШЕВНОХВОРИХ
Дар уздоровленняфізичнохворих був лише передвісником для ще більш ціннішої милості -
уздоровляти душевнохворих. Першим кроком для Анни, подібно, як і для святої
Терези Авільскої, було звільнити душу, яка їй довірилась, від зла і смутку.
Вона усвідомлювала собі слова Господа: "Філоретті. Як тільки злий дух вніс
у серце людини сум, то він тим самим впіймав жертву у свої тенета". Тому
під час зустрічі з хворим Анна-Марія спочатку намагалася своєю усмішкою і
ласкою визволити душу від смутку, а потім материнським словом звільняла від
пихатості. Опущена вниз голова пацієнта була знаком першої перемоги над
сатаною, але хто замикався у своїй гордості, то був втрачений. "Скільки
священиків, - згадував Педіціні, - було вирвано із сатанинських принад і пасток
вже навіть підчас розмови з Анною-Марією". Люди різного соціального стану
зі злих вовків ставали знову покірними ягнятами вже від одного її погляду.
"Можу вас
запевнити, - казав Домінік, - між особами, які просили мою дружину дати їм
пораду, були й розчаровані та злі люди. Коли вони розмовляли з Божою слугинею
хоча б кілька хвилин, то відходили з похиленою головою і наверталися до
Бога". В кімнаті Анни-Марії багато разів розгорталися родинні драми, які
щоразу закінчувалися перемир'ям.
"Яким чином в
нашій родині пануватиме мир і спокій, якщо ми не маємо його з Богом?" -
ставила Анна часто таке питання. Вона сама намагалася випросити цей мир і
спокій своєю відважною поведінкою. Навіть виступаючи перед Богом у ролі
адвоката грішників, вона виявляла свою святу відвагу. Траплялося, що Анна-Марія
дорікала Господу, що Він її вже, напевно, більше не любить, коли не хоче дати
їй милість, якої просить: "Бачу, Господи, що Ти мене вже більше не любиш.
Так, хочу навернення цієї особи. Так, знаю, що він Твій заклятий ворог, але
лише тому, що він Тебе не знає. Що то є для Тебе хоча б на мить подарувати цій
особі милість пізнання? Буду змушена з Тобою розлучитися, бо Ти мене не хочеш
вислухати!" Так погрожують і статечні мешканці Неаполя святому Януарію, в
молитвах-проханнях про чудо... Під кінець своєї жалісливої просьби Анна часто
чула відповідь: "Твої бажання вже виконані!"
В останні роки
життя Анна-Марія була слабкою і хворою і тому часто посилала замість себе о.
Рафаеля, щоб той подбав про людей, які страждали на душевні розлади. Він мирив
подружжя, готував людей до смерті, припиняв грішні зв'язки, навчав торговців не
обманювати і не експлуатувати бідних...
Ось один з багатьох
прикладів: молода Мануєлу Аннібалі, яку через ревнощі побив чоловік - кухар, шукала
захисту і притулку в Анни. Благословенна жінка протримала її у себе вдома три
дні. Разом вони молилися, а потім Анна попросила отця Рафаеля Наталі:
"Пошукайте її чоловіка. Він вийде вам назустріч з кухонним ножем і буде
дуже лютувати. Не бійтеся його! Ви його суворо картайте. Тоді ніж йому випаде
із рук. Він буде плакати, мов дитина, впаде на коліна до ваших ніг і, нарешті,
стане, мов ягнятко". Отець Рафаель Наталі пішов шукати цього чоловіка.
Їхня зустріч відбулась саме так, як і казала Анна-Марія. Чоловік привітав його
з кухонним ножем у руці, почав його лаяти і лютувати. Нарешті зі слізьми в очах
вислухав слова священика. Отець Рафаель Наталі пригадав йому Альпи, де часто
лютує буря, вдаряють блискавки, а через короткий час на синьому блакитному небі
з'являється усміхнене сонце. Кухар все зрозумів...
Анна зробила
подальший крок - покликала розлюченого чоловіка на спільну вечерю. Під час
вечері попросила, щоб він обняв свою дружину. Обоє відійшли рука в руку, а їхнє
подальше життя проходило в любові та спокою.
 Кардинал Салотті так підсумував факти просоціальний апостолят благословенної Анна-Марії: "Вона докладала чимало
зусиль, щоб спокій і любов запанували у кожній родині".
Ось ще історія про
багате, але нещасливе подружжя. Причиною нещастя були постійні ревнощі дружини
через занадто велику увагу, яку приділяв її чоловік одній з покоївок. Постійно
вибухали пекельні сцени. Обоє відвідували Анну, але кожен зокрема. Обоє просили
в Анни допомоги у відновленні спокою у родині. Дружині Анна сказала заспокоїтись,
а чоловікові - залишити покоївку. Обоє послухали поради, і в їхньому домі знову
запанували мир, злагода.
Приблизно в той же
час парох з міста Арс - святий Іван Марія Віанней - констатував зі слізьми в
очах: "У сповідальниці я пізнав зло". Дім Анни був подібний до
сповідальниці французького міста Арс.
Одну із її знайомих
чоловік зраджував з іншою заміжньою жінкою. Анна-Марія їй порадила мовчати і
молитися, запевняючи, що все буде гаразд. Розв'язка прийшла зовсім неочікувано.
Одного дня невірний чоловік поспішав на домовлену зустріч. По дорозі біля
церкви Сан Лоренцо Луціна цілком випадково зайшов до церкви. І що побачив? Його
пасія приймала Святе Причастя! Відразу збагнув: якщо вона має відвагу
обманювати Бога, то як легко вона зможе обманювати любовника?!" Залицяння
скінчилося. Самокритично він визнав свою помилку і вину перед дружиною - а в
сім'ї запанував спокій.
Соціальний
апостолят Анни-Марії пізнали на собі міністри, реформатори, високі церковні
сани і Папи. Всім вона зуміла сказати правду без компліментів. "Від
великих цього світу, - казав кардинал Педіціні, а він також до них належав, -
Анна вимагала визволитися від земних справ і зберігати людяне ставлення до
підлеглих".
Анна-Марія ніколи
не давала поради нашвидкуруч, не робила зайвих зауважень. Спочатку вона
вислуховувала людину, а потім довго молилася, коли треба було, радилася зі
сповідником і лише потім давала пораду. Її поради і рішення можна висловити
простими словами: "Прощати і забути! Нікому не радити того, що б сама не
зробила".

ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ
Анна-Марія була вже
від природи дуже вразливою і схильною до помсти, але її терпеливість виявилась
ще більш героїчною. Чоловіки і жінки для цього, на жаль, надавали їй чимало
нагод.
"Одного дня я
була у пані, яка мене вчила шити, - розповідала Софія, - зайшла сусідка
Франтішка і назвала мою маму відьмою та чаклункою. Я пішла до батька, щоб
поскаржитися. Він був якраз на кухні князя. Тато розлютився і в чому, як був,
побіг до чоловіка Франтішки, на якого розкричався: "Якщо ти не зможеш
приборкати язик своєї дружини, то не раз пожалієш про це!" Коли Франтішка
повернулась додому, чоловік її збив, як житній сніп, і вона кілька днів не
виходила на вулицю. Моя мама, дізнавшись про те, що трапилося і що я наробила,
суворо мене покарала. Вона взяла кочергу, поклала до вогню і пригрозила, що
випалить мого довгого язика. Коли я її просила, щоб вона мені пробачила, вона
сказала, що мені на той раз пробачить, але в майбутньому - ні. Я не одержала
сніданку і в школу пішла зі шматком сухого хліба. Кілька днів ми взагалі не
розмовляли. Батькові Анна сказала, що він скривдив Франтішку, коли з одного
слова зробив такі висновки. Нарешті сама відвідала Франтішку, принесла їй
ласощів і молилася за її одужання, яке скоро настало".
"Завжди
знаходились злі язики, які не залишали її у спокою, - підкреслював у своїй
промові Домінік. - Згадую, як одна жінка без віри і честі очорнювала добре ім'я
Анни. Я наказав цю жінку ув'язнити, чим дуже засмутив свою дружину. Анна-Марія
робила все можливе, щоб визволити ув'язнену. Вже на волі ця потвора ще
завзятіше поширювала наклепи. Якби я її схопив особисто, то вона би взнала мою
силу. Анна почувала себе нещасною, але все ж таки просила мене залишити жінку в
спокою, бо її слова не можуть ні поранити, ні вбити".
Господь сам покарав
наклепників за Свою слугиню. Багато духовних осіб вже з досвіду знало, що коли
хтось ображав Анну, той часто мусив відплатити за це ще того ж самого дня. Анна
з тим не погоджувалася, але у своїх видіннях діставала відповіді, що лише
завдяки її просьбам винні будуть покарані саме в цьому житті, а не у вічності.
Це трапилося у
період понтифікату Папи Лева XII. Анну відвідала високопоставлена особа і
настійливо просила порозмовляти з о. Рафаелем Наталі. "Він ще не
повернувся, - відповіла чемно Анна, - "Знаю, що він вже вдома!" -
"Ви помиляєтеся, його ще вдома нема. Пане, я звикла говорити правду, я
справді не знаю, коли він повернеться". Відвідувач розсердився і вилаяв
Анну, кажучи, що вона - звичайна брехунка. Анна заспокоїлась і почала навіть
молитися за нього. Але через три дні після інциденту цього відвідувача
ув'язнили і відвезли до Ангельського замку. Його випустили на волю аж після
того, як проголосили блазнем. Він помер важкою смертю.
Іншого
високопоставленого чоловіка, який без причин образив Анну, схопив параліч. Його
жінка благала Анну-Марію, щоб вона допомогла йому і випросила у Господа хоча б
стільки часу, щоб він зміг привести в порядок свої останні справи. Просила
Анну, щоб та послала чудодійну ікону Діви Марії. Але Господь заборонив їй це
зробити: "Хто тебе зневажав, не потребує твоєї допомоги і в часі смерті. А
хто відкинув Святе Причастя, поки був здоровим, той заслуговує, щоб йому було
відмовлено і в хвилину смерті". Анна сумно повідомила дружину паралітика:
"Нічого не допомогло, навіть, якщо б я вам послала іконку Діви
Марії". Згаданий чоловік ще того вечора помер.
"Коли ми жили
на Корсо, - згадував Домінік, - у нас була злослива сусідка, прачка, яка
декілька років випробовувала нашу терпеливість, а найбільше Аннину. Вона була
ненормальною, бо всюди розповідала про нашу Анну брудні чудернацькі наклепи,
які б навіть вигадати було важко. Анна-Марія робила все так, ніби вона нічого
не бачить, не чує: під час зустрічі завжди віталась і намагалась принести їй
радість. Але прачка і надалі не давала Анні спокою. Я злостився, але Анна весь
час мене втихомирювала. Нарешті розсердився і Господь. Він повідомив Анні, що
вже наближається хвилина упокорення для цієї злосливої сусідки. Анна просила,
щоб Господь цього не робив, але у відповідь почула: "Я покараю її в цьому
житті, а в майбутньому дам їй змогу поправитися". Жінка, яка до того ж
була ще й гордою, мов демон, і ущипливою, як гадюка, втратила маєток, мусила
жебракувати і одного дня прийшла до дверей Анни просити. Анна не заспокоїлась
тим, що дала милостиню, але, дякуючи своїм знайомствам допомогла їй знайти
роботу, щоб та не мусила жебрати".
 Людині здається, що їй сниться сон, коли воначитає відповіді кардинала Педіціні, о. Рафаеля Наталі або Софії. Честь цієї
святої жінки щодня фурії тягли до болота. Вони твердили, що вона продала честь
своїх доньок, що на власні очі бачили, як вони грішили тощо. Коли дівчата
виходили на вулицю, фурії тут же йшли за ними, лаяли та ображали їх.
Зловмисна жінка,
яка жила з Анною-Марією в одному коридорі, часто залишала відчиненими двері,
щоб бачити, хто приходить або відходить з помешкання Таїджі. Анну називала
відьмою або чаклункою. Всім розказувала: "Це Анна винна, що ніхто не хоче
жити з нею в домі". Як відповідь Анна посилає їй подарунки, одного дня це
була половина запеченої курки. Сусідка, яка була не лише злодійкою, а скупою й
ненажерливою, під час обіду ласо ковтала смачну печеню з курки і ледве не
задушилася. Потім почала кричати, що Анна хотіла її отруїти. "Можливо, ви
забагато ковтали", - пояснювала Анна. За таку відповідь Анна дістала новий
шквал лайки. Пізніше сусідка потрапила у скруту. Прийшла до Анни і просила її
милостиню. "Якось ця сусідка прийшла і до нас просити милостиню. Наша
мати, - писала Софія, - не заспокоїлась тим, що змогла їй допомогти лише один раз.
Перед своєю смертю вона нас просила, щоб ми цій жінці і надалі допомагали,
виявляли до неї своє милосердя".

ТВЕРДИНЯ ЦЕРКВИ, ПОСЛАННЯ БЛАГОСЛОВЕННОЇАННИ-МАРІЇ
Анна-Марія - Покутниця
Без пролитої крові
нема відпущення гріхів... Бог обрав цю покірну жінку, щоби навколишній світ
отримав відпущення. Від Великого Розколу Христова Церква ще не знаходилося в
такому жалюгідному стані й ситуації, як тоді. Бога висміювали, людей виганяли з
храмів, клір зневажали, Пап волікли від в'язниці до в'язниці. Християнство повільно
гинуло в крові. В революційних арміях та в імператорській армії не було ні
одного священика, який би уділяв умираючим відпущення гріхів та Святу Тайну
Єлеопомазання. Була необхідна жертва примирення та відкуплення.
Благословенна
Анна-Марія стала, на підставі свідчень священиків, які її добре знали, жертвою
за Церкву і Рим. Бог їй пообіцяв: вона буде очевидцем визволення Рима від
ворогів Пап. І справді, темний період історії папства минув ще при її життю.
Господь пообіцяв їй, що холера, поки вона живе, в Рим не прийде. Епідемія
розпочалася саме в той день, коли Анна-Марія померла. Христос її покликав як
жертву за гріхи християн.
Бог прищепив
Анні-Марії невимовно безмежний опір супроти гріхів. Коли вона чула на вулиці
богохульство, то починала плакати і повторювати коротеньку молитву: "Боже,
слава Тобі!" Після повернення додому падала на землю, била головою об
землю, допоки не починала текти кров. Але чи можна порівняти гріхи якогось
візника з богохульством тих, які в час революції групами клялись, що в житті й
в годину смерті зрікаються будь-якого священика.
Ще на початку свого
навернення Анна-Марія усвідомлювала своє покликання бути жертвою примирення.
Великодушно і самовіддано прийняла вона своє страждання, але спантеличена
багаточисельними і частими екстазами просила Господа про їх зменшення. Господь
Бог її прохання вислухав. Ісус Христос схвалював її героїчну жертву.
"Навіть серед Божих служителів нема багато таких, доню Моя, котрі би
зреклися духовних радощів, щоб із любові обняти страждання. Так, лише дехто з
них так вчинив. Я обрав тебе, щоб поставити в один ряд з мучениками... Для
покріплення віри твоє життя буде довшим і більш заслуженим мучеництвом, ніж
криваве страждання".
Ось один з не
багатьох записів видінь, власноруч зроблених Анною-Марією в поетичній формі:
Ніхто не зрозуміє
страждання твоє.
Я - Майстер, Який
тебе формує.
Я - Всезнаючий.
Все те, що Я знаю,
залишиться сховане.
Її покликання було
чітко окресленим: "Твоє покликання - навертати грішників, втішати
священиків, прелатів, навіть Мого Намісника на землі. Будеш воювати проти
творінь, опанованих тисячами пристрастей. Зустрінешся з багатьма невірними
душами. Будеш посміховиськом, та з любові до Мене все це перетерпиш. Усіх твоїх
переслідувачів приведу до відповідальності. Тих, які до тебе будуть ласкаві,
потішу, незважаючи на їхню гріховність. Я Сам тебе візьму за руку і поведу до
вівтаря, як жертву".
Анна-Марія без утіхи
Її душа швидко
змінювалася від ясного світла до безпросвітної пітьми, та Небо було
невблаганним. Сльози би, напевно, полегшили болюче заслання, але навіть і це
заспокоєння не було їй дане. Анна-Марія всеціло була віддана Божій волі, п'ючи
келих найстрашніших страждань без полегшення та допомоги.
"Йшла дорогою
між двома полюсами: від найбільшого багатства аж до цілковитого убозтва.
Постійні екстази показували їй лише біду цього світу... Було це двадцятирічне
чистилище. Всюди бачила Бога, але не могла Його досягнути. Довга ніч тривалістю
двадцять років! Після прийняття Святого Причастя на мить їй привідкривалось
ясне сонце, але потім наставала ще більш темніша і глибша пітьма
Творець-Майстер, щоправда, з нею говорив, але лише, щоб покликати її вступити
на вістря своєї Голготи. Терновий вінок, гострі вістря якого облямовували
таємниче сонце її видінь, став зрозумілим в довгих темних ночах, коли її душа,
мучена демонами, відчувала себе немов на безутішній пустелі. Та вона ніколи не
просила припинити чи облегшити своє мучеництво, а навпаки, додавала собі ще
більш суворіші акти покаяння, облегшуючи своє терпіння у довгих молитвах.
 У той час йшли війни на багатьох плацдармахсвіту, тому слово "героїзм" стало одним із найефектніших. Анна-Марія
його, однак, ніколи його не афішувала, вона просто жила по-геройськи.

ХВОРОБИ, НЕМОЧІ ТА НАПАДИ
Хвороби і немочі
Саме в хвилини
відкритого неба для Анни-Марії земне життя ставало нестерпним. Ущипливі гадюки
і наклепники на неї нападали, як сильний проливний дощ. Всі її почуття, згідно
зізнань багатьох свідків, були піддані суворим іспитам. Вона терпіла постійний
головний біль, який щоп'ятниці дуже посилювався. Не витримуючи цих страшних
страждань, вона хоча б на хвилину хотіла прилягти, але домашні турботи знову і
знову змушували її вставати. Болі настільки посилювались, що хоч як вона
намагалась, та не змогла їх більше приховувати, зі слезами шепочучи тихо і
покірно: "О, які болі! О, яке страждання, я вже далі не можу!"
Болі шматували її
голову, очі боліли ще більше. Тоді вона не витримувала денного світла, була
змушена шити і стояти лише біля печі. На очах слідів хвороби не було видно, але
Анна була змушена про них розказати священикові. В останні роки життя на одне
око вона майже нічого не бачила.
Болі у вухах були
такі сильні, що інколи Анна-Марія була змушена обв'язувати хустиною всю голову.
В літню спеку біль посилювався аж до запаморочення, але благословенна жінка
терпіла.
Її губи майже весь
час були в гіркій жовчі, її мучила спрага, але Анна добровільно зреклася води.
Анну-Марію майже
запаморочував огидний запах гріхів цього світу, який її переслідував як
подальший ступінь страждання. Таке почуття наростало в її душі завжди, коли
вона знаходилась біля грішника. Ні аромат квітів чи парфум могли заглушити цей
страшний запах, який приводив її до непритомності.
 Ланцюг терпіння, однак, на цьому незакінчувався. Сильних страждань завдавав Анні-Марії й хронічний ревматизм з
гострими болями, її переслідувала астма, а чудодійна права рука була позначена
небаченими стигмами. На своєму тілі вона, можливо, не мала й місця, не
позначеного болем. Анна-Марія всіляко намагалась приховати своє терпіння навіть
перед найближчими людьми. Наполегливо працювала, посміхалася, втішала інших, а
сама терпіла болі. Наприклад, якби не Джованна, помічниця Анни-Марії, то ми б
не мали навіть уяви про її подальші страждання. Пологи найменшої дитини
залишили в її тілі велику гнійну рану. Лікарі порадили лікувати рану свинцевою
платиною. Джованну, яка відзначалася чеснотою покори, Анна-Марія попросила нічого
нікому не розповідати про рану, щоб приятелі та родичі не мучилися. Джованна
бачила, який страшний біль Анна переносить, коли згинається, і тому намагалася
допомогти, але у відповідь чуда напівжартівливу відмову: "Залиш так,
чистилище є боліснішим".
Коли отець Рафаель
Наталі питав її про стан здоров'я, то інколи вона признавалася, ковтаючи
сльози:
- Отче. страшні
болі.
- Ви повинні
витримати! Священик намагався всіляко її підбадьорювати.
- Ласка Божа
допоможе, - так вона відповідала з усмішкою на вустах.
 Напади
Протоколи
канонізаційного процесу інформують нас про намагання злого Духа зламати
Анну-Марію. Демон спочатку намагався зіпсувати її молитву різними фальшивими
картинками, потім являвся у подобі привабливих постатей і, нарешті, перейшов до
відкритих нападів та атак.
Убогій жінці, яка
вміє читати, але не вміє писати, сатана пред'являє "загадки",
доводить їй, що вона дурна, віртуозно переконує в абсурдності догм про
спасіння, спокутування, Пресвяту Євхаристію, воскресіння і пекло: "Хто
тобі доказав, що існує вічність? Все закінчується разом зі смертю. Поглянь, те,
що кажуть священики, - це лише казки". Спочатку Анна плакала і частіше
повторювала Апостольське визнання віри. А коли робила знак святого хреста, тоді
демони тікали від неї.
Наступного дня вони
змінювали свою тактику. Якось почула тихий стукіт у двері. Увійшло дві постаті:
єпископ у фіолетових і кардинал у червоних ризах. Анна встала назустріч
шанованим гостям. Збентежена великою пошаною, вона поцілувала в руку шанованих
гостей, запропонувала сісти. Поступово в ній наростало підозріння, бо якимись
дивними були поради гостей: "Цей спосіб життя, доню моя, не підходить для
твого віку, стану. Більше уваги приділяй своїм обов'язкам у родині. Це важка
провина скорочувати своє життя такими умертвлінням. Думай про життя своїх
дітей, про їхнє виховання. Що з ними буде, коли ти серйозно захворієш? Навіть
сестри-кармелітки, які умертвлюють себе згідно даного приречення, не живуть так
аскетично, як ти... Чому, власне, ти не хочеш втішатися своїм життям на землі?
Подивись на інших. Думаєш, що Господь Бог такий суворий, що має втіху від твого
страждання?" Анна-Марія брала свячену воду, хрестилась і окроплювала
високих гостей, які тут же забували про свою достойність та моментально
зникали.
І все ж їм вдалося
спантеличити Анну-Марію, посіяти сумнів в її серці. Годинами вона плакала,
питаючи в самої себе, чи випадково не дала на це згоди. Збільшила свої покаянні
вчинки, та потім сповідник її заспокоїв.
Оскільки ця
відносно ще спокійна спроба не увінчалась бажаними результатами, то демони
наважились на брутальний крок. Вночі вони увірвалися до помешкання з сильним
криком, поперевертали меблі, напали на Анну-Марію, декілька разів вдарили в
обличчя. Тут же з'явилися апокаліптичні звірі і намагалися її залякати. Демони
копали, били, завдавали їй страшного болю. Різними рухами вони намагалися
забруднити її чистоту. Цей сатанинський напад відбувся вночі, коли діти спали,
а Домінік ще не повернувся із праці.
Демони не раз
намагалися вбити її, але завжди в останню мить вища сила зупиняла їхній задум.
Іншим разом, вночі,
коли Анна-Марія молилася, прийшов цілий гурт демонів, вчинивши справжнє
побоїще: поки один тримав її за горло, інші били, кусали руки, ноги і рвали
волосся.
Хтось скаже: це
фантазія. Але на це є докази.
Отець Рафаель
Наталі жив в тому ж самому домі, що і родина Анни-Марії. Прокинувшись від
крику, шуму і гамору, який учинили демони, він узяв єпитрахиль, свячену воду і,
тремтячи, зійшов униз. "Анну я знайшов лежачою в крові, на підлозі. Від
ударів п'ястуками вона була синя", - згадував отець Наталі. Він окропив
кімнату свяченою водою, Анна встала, змила кров і продовжила молитися. Отець
Наталі повернувся до своєї кімнати.
Наступного дня,
"відвідувачі" знову змінили тактику - показали їй прекрасний сад,
повний райських принад. Але Анна-Марія їм наплювала в обличчя і звернулася за
допомогою до Матері Божої та архангела Михаїла. Марево щезло. Кардинал Педіціні
засвідчив, що Анна-Марія після таких актів брутальності і насилля плакала, мов
дитина.
Отець Рафаель
Наталі підтвердив, що Анну-Марію такі нічні атаки дуже нищили, бо без особливої
Божої допомоги їм би піддався і сильніший дух. "На протязі перших п'яти
років, коли я поселився у їхньому домі, крики, гамір та інші вияви злих духів
були частими і сильними. І тому я спав одягненим, щоб бути готовим іти на
допомогу, окропити кімнату свяченою водою. Признаюся, що я боявся. Якби Господь
Бог не дав мені більше сили, то, напевно, я би частіше думав залишити цей дім,
хоч мені мій єпископ (благословенний монс. Страмбі) наказав ніколи не покидати
цю родину. Коли сутеніло, наближався вечір, а з ним думки про ніч, я відчував
страх і неймовірний тягар".
Коли Папі і Римові
загрожувала армія імператора Наполеона, завданням Анни-Марії було відвернути
або полегшити прихід небезпеки. В той час атаки демонів посилились. Такі
сатанинські терзання змушена була терпіти і св. Катерина із Сієни. "Ти
проклята! Ти хочеш перешкодити нашим планам і вигнати нас із Риму?! Ми вб'ємо
тебе!" А на тілі благословенної Анни-Марії було видно сліди тиранії.
Сатанинські атаки
були лише прологом або епілогом великих навернень.
Анна-Марія постійно
покутувала за навернення грішників. Особливо вона молилася за священиків,
єпископів і Святійшого Отця. Добровільні покаянні вчинки стали складовою
частиною її щоденного життя. Софія в одній шухляді випадково знайшла батіг
своєї матері. "Вона дуже мене вилаяла і докоряла, що я доторкнулась до її
речей без згоди на те. Говорила, що батіг виготовила для того, щоб мене
покарати, коли буду неслухняною, щоб таким чином берегти свої руки".
Мало життя якого
святого чи святої було задокументоване так, як життя Анни-Марії Таїджі. Отець
Рафаель Наталі був лише одним із тридцяти свідків-очевидців, між якими були три
кардинали, три єпископи, три маркізи, один англійський лорд, три монахині, дві
княжни, а далі - принцеси, родичі, мешканці будинку і сусіди.
Дата: Вівторок, 01.07.2014, 21:56 | Повідомлення # 10
АННА-МАРІЯ – РОЗІП’ЯТА ЗАДЛЯ СПАСІННЯ ТАЗВ’ЯЗОК З ПАПАМИ
Розіп'ята задля спасіння людей
Мучеництво
тривалістю 48 років... Лише усвідомивши тривалість цього часового періоду, ми
зможемо зрозуміти слова Господа: "Твоє страждання, доню моя, є
неймовірним. Хочу, щоб воно було записане наперекір тому, що описані й
прочитані людьми вони не віддзеркалюватимуть усіх твого душевного і фізичного
довготерпіння. Я Сам запишу все золотими літерами, і лише в небі буде відкрита
велич твоєї страждальної душі. Аж там ти одержиш свою нагороду. Я обрав тебе і
зарахував до мучеників. Твоє життя буде довгим, важким, а терпіння -
нестерпним". Тому ця благословенна душа знала, що година покути дорівнює
годині спасіння. Часто за все це дякувала Богові, повторюючи: "Дякуємо
Богові і Його Пресвятій Матері".
"Згадую, -
свідчив Домінік, - її стурбованість, якщо в Римі в цей день запланували
проведення страти, а серця засуджених були закам'янілими для спасіння.
Анна-Марія була набагато сумнішою, ніж в інші дні".
"Одного дня, -
написав о. Наталі, - незважаючи на сильні болі, благословенна Анна-Марія пішла
до церкви Делла Пієта, щоб прийняти Святе Причастя. При цій нагоді я попросив
її помолитись за трьох засуджених на смерть, страту яких призначили на дев'яту
годину ранку. Внутрішній голос інформував Анну про це щогодини. Страту засудженої
жінки в останню хвилину відмінили, а двоє чоловіків навіть в останню мить перед
смертю не хотіли навернутися. "Тоді хай вмирають, заговорив внутрішній
голос, - не через злочин, за який були засуджені, а через безбожні вчинки, які
вони зробили щодо своїх батьків".
Анна-Марія
запропонувала Богові себе взамін збереження їхніх душ, бажаючи взяти на себе
усе їхнє страждання. Її почала так раптово боліти голова, що вона була змушена
лягти. Чувся її шепіт: "Господи, що я можу зробити для оцих
грішників?" Обидві відрубані голови впали... О шостій годині вечора Анна
почула голос Господа: "Ти дала Мені свою волю, із любові до тебе Я
навернув обидві душі. Вони спасенні для вічності. Моя справедливість не може
нічого іншого зробити, як їхнє терпіння дати тобі".
Покарані були
врятовані від заглади завдяки їй. У цьому і полягає вся таємниця спасіння.
Благословенна Анна-Марія і Папи
У 1789 році генерал
Наполеон і його брат Йосиф проголосили Римську республіку. Массе вивіз Папу Пія
VI до Сієни, а звідси - до Валенсії. Наступного року Папа помер, будучи
82-річним старцем.
Церква залишилась
без Архіпастиря, поки 14 травня обрали нового Папу - Пія VII, який дуже поважав
Анну-Марію. Він ухвалив її молитву, яка поступово поширювалася в Римі та його
околицях. Кілька разів благословенна Анна-Марія мала аудієнцію у Папи. Кардинал
Педіціні твердив: "Завжди, коли я відвідував Анну, Папа цікавився її
долею. Просив, щоб вона молилася за нього і щоразу довіряв мені передати його
благословення для неї".
2 лютого 1808 року
Наполеон окупував Рим та одночасно і Квірінал, місце перебування Пія VII.
Святійший Отець негайно екскомунікував окупантів, тобто виключив із Церкви.
Натомість Наполеон у листах до Мураті, неапольського короля, напише: "Я
одержав вістку, що Папа всіх нас екскомунікував... Він нікчемний блазень, якого
треба кинути за грати". 1 травня Раде увірвався зі своїм військом у палац:
сокирами вони розтрощили двері. Папу відвезли в зачиненій кареті в Турин,
звідси до Франції, а пізніше - до Савони.
У ці страшні часи
Анна-Марія Таїджі почула, як їй Господь Бог сказав: "Чому Я покликав
Наполеона до життя? Щоб, як слуга мого гніву, він покарав несправедливих
безбожників, щоб покорив гордих. Один безбожник знищить інших
безбожників".
Провидіння пізніше
знищило Наполеона. У цьому ж палаці, де був затриманий Папа, Наполеон зачитає
грамоту, в якій, крім усього іншого, задекларує: "Імператор Наполеон
заявляє, що він і його потомки зрікаються Франції та Італії". Звільнений
Пій VII тріумфально повернувся до Риму. а імператора ескортували на острів св.
Єлени, де він і помер.
Очевидець цих
подій, маркіз Бандіні, так розповідав: "Приблизно за рік перед поверненням
Пія VII до Рима Анна-Марія сказала мені, що Папа урочисто повернеться до
вічного Міста. Вона вказала навіть точну дату: на Зелені свята він буде
відправляти понтифікаційну Службу Божу у базиліці святого Петра. Все саме так і
відбулося".
6 липня 1823 р. Пій
VII зазнав важкої травми, з якої поступово одужував. Через декілька тижнів Анна
повідомила кардинала Педіціні, що Понтифіку ліки вже не допомагатимуть, і
невдовзі він помре, тому не потрібно зволікати з Єлеопомазання. Її порад
послухали. Пій VII помер уранці 20 серпня 1823 р.
Після Пія VII на
папський престол прийшов Лев XII. Радником новообраного Папи призначили
благословенного Страмбі, завдяки чому відносини між Ватиканом та Анною-Марією
ще більше поглибилися. Монс. Страмбі за дорученням Папи відвідував Анну майже
щодня, щоб попросити у неї поради для ведення церковних справ. Ми знаємо це зі
слів о. Рафаеля Наталі: "Монс. Страмбі щовечора під присягою мовчанки
повідомляв мені усі важливі реформи і справи, які торкалися Церкви. Я мав доручення
питати в Анни її думки щодо окремих питань. Монс. Страмбі дослівно передавав її
відповіді-пропозиції Святійшому Отцю. Я бачив, як в часі недуги до Анни
приходив особистий лікар Святійшого Отця, щоб надати їй необхідну
допомогу".
Лише декілька тижнів
тривав понтифікат Лева XII. Через важку недугу життя Папи висіло на волосинці.
Монс. Страмбі запропонував своє життя взамін за збереження життя Святійшого
Отця і через о. Рафаеля Наталі просив Анну-Марію помолитись та передати Богові
його просьбу. Анна якраз готувала їду, подивилась на сонячний диск і пізнала,
що Господь Бог цю пропозицію прийняв: "Ні, ні. Папа не помре. А монс.
Страмбі скажіть, щоб він підготувався до смерті". Через кілька днів цей
святий прелат справді помер. Від того часу Анна стала ангелом-хоронителем Лева
XII, який прожив ще шість років. І під час останньої хвороби Папи Анну про її
перебіг докладно інформували. "Встань і молись за Мого намісника, - сказав
їй Господь. - Незабаром він буде зводити рахунки перед Моїм судом".
Наступного дня Лев XII помер (1829).
Після нього на
престол прийшов Пій VIII, який був керманичем Церкви лише декілька тижнів. Ще
ніхто не знав навіть дня обрання нового Папи, як Анна пророкувала, що через
вісім днів оберуть нового Папу, але його понтифікат буде короткотривалим.
Новообраний Папа захворів. Прогнози щодо лікування спочатку були втішними,
лікарі не добачали жодної небезпеки. Папа знову почав приймати відвідувачів,
але Анна-Марія побачила у своєму сонячному диску катафалк у базиліці, покритий
папською тіарою. Через три дні Папа Пій VIII помер.
Під час
тримісячного засідання конклаву Папою обрали Григорія XVI. Таємні організації
домовились про усунення Папи. Якщо ж вони не зможуть цього зробити, то
карабінери пообіцяли, що весь Рим злетить у повітря. Гріх тоді панував всюди,
але замість грішників було чути Анну, яка тихо молилася: "Я согрішила
Господи, помилуй мене".
Отець Рафаель
Наталі згадував про таку незначну подію під час обрання Папи Григорія XVI.
"Я був зі Слугинею Божою у церкві святого Павла, коли туди увійшов
кардинал. Анна була на місці, призначеному для кардинала, тому, хоч і
перебувала в екстазі, я намагався її швидко розбудити, щоб вона звільнила
місце. Кардинал, однак, дав мені знак, щоб я її не турбував. Отямившись, Анна
дуже пильно дивилася на кардинала. По дорозі додому сказала мені, то не
майбутній Папа. Вона бачила його у своєму таємничому сонці: "Це був добрий
Папа, хоч не зовсім досконалий". Він, окрім іншого колекціонував картини
та антикваріат. Григорій XVI пережив Анну-Марію на дев'ять років, тобто помер у
червні 1846 року. Після сорокавосьмигодинного засідання обрали нового Папу.

ПОКОРА І ДОБРОЧЕСНОСТІ АННИ-МАРІЇ
Покора благословенної Анни-Марії
Убогий дім
Анни-Марії відвідували не лише посланці Святійшого Отця, але й святі цієї
неспокійної доби - благословенний монс. Страмбі, преподобний монс. Меночіо,
довірена особа Пія VII, преподобний капуцин Фелікс із Монтефісконе.
З однаковою
заохотою вона приймала всіх відвідувачів, чи це був візник, чи міністр.
"Комаха у неї мала таку вартість, як верблюд, блоха - як слон", -
згадував очевидець. Вона не відмовила у пораді нікому, ні державним діячам, ні
бідним. У неї було багато шляхетних відвідувачів. Крім уже згаданих, їй
виявляли свою повагу воєвода із Сасії, з родини Бурбонів, принцеса Джістініані,
лорд Кліфорд та інші. Анна-Марія, однак, про них ніколи не згадувала і не
пишалася цим.
Знаки захоплення,
пошани з боку видатних і менш знаменитих людей не вважала привілеєм, а навпаки
виявляла свій жаль за них перед Богом. На підставі свідчень її сповідника
найчастіше в такий момент вона за проявлену їй шану плакала у своєму куточку.
Якщо в її присутності йшлося про вади її ближніх, то Анна-Марія, звичайно,
реагувала на це словами: "Якби нас Господь Бог не вів за руку, то ми були
б здатні зробити набагато більше гріхів". Часто вона цитувала слова
святого Філіпа із Нері: "Господи, тримай мене добре, інакше я втрачений і
ще сьогодні можу стати Юдою Іскаріотським". Якщо Домінік втихомирював її
криком: "Будь тихо, ти того не розумієш!" - то вона лише всміхалася і
відповідала: "Маєш рацію, я - дурна гуска і не здатна зробити щось
добре".
Якщо їй хтось
казав: "Моліться за мене, бо ви - свята", - то вона впадала у відчай:
"Що ви таке кажете? Я не знаю, як це можливо, що мене ще взагалі Господь
тримає на цій землі. Більше цього не кажіть. Справедливим і святим є тільки
Бог. Я є лише убогою, старою і немічною жінкою".
Малі доброчесності Анни-Марії
Анна-Марія, яка
щодня впадала в екстаз, цінувала і щоденні доброчесності, ці дари природи,
"скромні квітки, які ростуть у тіні", як казав святий Франциск. Щодо
чесноти мудрого ставлення до дітей, то Домінік відзначав, що Анна карала їх у
міру, так що, слава Богу, вони були здорові та веселі. Її мучило те, що деякі
батьки били своїх дітей по голові.
 І в роботі, і під час молитви у неї була чіткасистема, т.зв. певний ритм, однак вона могла порушити цей ритм, якщо це стояло
на заваді спокою у родині або вияву любові до ближнього. Найчастіше
практикувала молитву на самоті, але завжди брала участь у хресному поході в
Колізеї.
Щодо обліку, то
Анна-Марія була дуже скрупульозною: кожен гріш був у неї на рахунку, бо швидше
дала б комусь, ніж взяла від когось. Вона уникала боргів, підкреслювала, що
треба звикати жити лише відповідно до своєї спроможності.
Оскільки родина
була велика, то вона час від часу мала помічницю. Одна з них, Джованна,
свідчила: "Анна-Марія розмовляла з нами, як свята сестра. Одного дня я
несла досить дорогу пляшку, загорнену в солому і якимось чином я її розбила.
Мені було шкода. Слугиня Божа мене втішала: "Це нічого, у нас було таких пляшок
більше, і всі розбилися". Щоб мене втішити, налила склянку вина. Подібно
вела себе Анна, коли я розбила якусь чашку або тарілку. "Це нічого, і
фабриканти повинні із чогось жити", - жартома, навіть без тіні гніву,
говорила Анна-Марія". Це лише деякі приклади-ілюстрації душевної рівноваги
цієї благословенної жінки.
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Благословенна Анна-Марія Таїджі
Сторінка 2 з 3«123»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика